Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Доклад'
МОУ «Оршинская СОШ» - муниципальное общеобразовательное учреждения, образовательная деятельность которого началась в 1956 году. Новое здание школы бы...полностью>>
'Рассказ'
«Смерть чиновника». «Пересолил». · Л. Н. Андреев. «Петька на даче». · А.П. Платонов. «Корова». · М. Зощенко. «Галоша». «Встреча». «Обезьяний язык»....полностью>>
'Литература'
В методической разработке содержится подробный развёрнутый план проведения внеклассного занятия по литературе – литературной гостиной. Цель данной ра...полностью>>
'Литература'
Прочитать и проанализировать В.Маяковский. Поэма «Облако в штанах»; Тема «Поэт и революция. Образ Родины в поэзии В.В.Маяковского»; Поэма «Хорошо», с...полностью>>

Програма навчання депутатів місцевих рад Місцеве самоврядування. Крок до ефективності (1)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

Інститут Політичної Освіти

Програма навчання депутатів місцевих рад

Місцеве самоврядування. Крок до ефективності

Семінар № 1

Депутат місцевої ради – повноправний представник територіальної громади.

2007 рік

З М І С Т:

1

Огляд політичної палітри місцевих рад Східного регіону. Імперативний мандат.

Олег Конотопцев, Харківський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові України

3

2

Огляд політичної палітри місцевих рад Північно – Західного регіону.

Михайло Наход, Центр Політичного Аналізу та Виборчого Консалтингу

7

3

Огляд політичної палітри місцевих рад Північно – Західного регіону.

Андрій Дуткевич, ЛМГО “Інститут політичних технологій”

10

4

Правовий статус депутатів місцевих рад та посадових осіб місцевого самоврядування

Юрій Куц, Харківський регіональний інститут державного управління

НАДУ при Президентові України

26

Андрій Дуткевич, ЛМГО “Інститут політичних технологій

53

Іван Залуцький, Львівський регіональний Інститут державного управління НАДУ при Президентові України

60

5

Робота депутатських груп та фракцій

Олександр Солонтай, депутат Закарпатської обласної ради

73

6

Депутатські запити та звернення.

Андрій Странніков, Директор Інституту Політичної Освіт

84

7

Організація роботи органу місцевого самоврядування

Любомир Грицак,Інститут Політичної Освіти

86

8

Мистецтво публічного виступу

Наталя Качанова, Благодійний фонд «Громадські ініціативи»

113

Петро Черник, Львівський військовий інститут

116

Ігор Сущенко, тренінговий центр «Спектр»

129

Едуард Ільїн, тренер

133

Ескєндер Барієв, спілка молодих державних службовців України

138

9

Законодавство України з питань місцевого самоврядування.

Зміни до Конституції України та законів з питань місцевого самоврядування

Іван Залуцький, Львівський регіональний Інститут державного управління НАДУ при Президентові України

142

Петро Мавко, Західноукраїнський регіональний навчальний центр

155

Олексій Качан,Асоціація підтримки розвитку місцевого самоврядування

172

ОГЛЯД ПОЛІТИЧНОЇ ПАЛІТРИ МІСЦЕВИХ РАД СХІДНОГО РЕГІОНУ.

ІМПЕРАТИВНИЙ МАНДАТ.

Олег Конотопцев,

Харківський регіональний інститут Національної академії

державного управління при Президентові України,

доцент кафедри регіонального управління

та місцевого самоврядування, канд. наук з держ. упр.

1. Результати місцевих виборів 2006 р. в східних регіонах України

Пропорційні вибори до місцевих рад виявилися важким випробуванням для політичних партій України. Отримавши монополію на укладання списків кандидатів в депутати, партії виявилися неготовими до такої відповідальності. Дуже часто до списків заносили осіб, які не були членами партій, а здавалися на той момент цілком гідними представляти інтереси партії в місцевій раді. Також до списків включали відомих осіб, які повинні були привернути прихильність виборців до тієї чи іншої політичної сили: видатних спортсменів, популярних співаків, відомих науковців, вдалих бізнесменів, поважних вчителів чи просто “гарних людей”. Таким чином до списків кандидатів потрапили далеко не завжди гідні особи, а іноді й відверто випадкові люди. До цього додалася давня українська традиція – пов’язаність влади з бізнесом. Кандидатами в депутати намагалися стати підприємці, щоб потім лобіювати інтереси свого бізнесу в органах влади. А якщо зважити, що під час формування виборчих списків діяв депутатський імунітет (“недоторканість” депутатів місцевих рад), то раптом чомусь згадуються непоодинокі заяви деяких тодішніх можновладців про намагання криміналітета потрапити до цих списків. І в цих умовах також правдоподібно виглядають менш часті заяви про торгівлю місцями у виборчих списках. Але до виборів всі ці претенденти на партійну милість здавалися корисними союзниками та активно залучалися до виборчих списків.

Жодна політична сила в Україні не отримала такої переваги в місцевих радах, як Партія регіонів у східних областях України. В обласних радах чотирьох східних регіонів загальна кількість депутатів від цієї партії становить 342 особи з 520 депутатських місць (що становить 62% від депутатського корпусу). Інші основні політичні сили мають наступне представництво:

  • Блок Юлії Тимошенко: 44 депутати (8%);

  • Блок Наталії Вітренко “Народна опозиція”: 36 депутатів (7%);

  • Комуністична партія України: 31 депутат (6%);

  • Виборчий блок політичних партій Віктора Ющенка “Наша Україна”: 21 депутат (4%).

Наглядно це представлено в Таблиці 1.

Таблиця 1.

Фракційний склад обласних рад східних регіонів України

(провідні політичні сили)

Політичні партії та блоки

Обласні ради

Луганська

Донецька

Харківська

Дн-петровська

Партія регіонів

100

120

83

39

Блок Юлії Тимошенко

5

21

18

Блок Н.Вітренко

8

13

10

5

Комуністична партія України

7

7

10

7

Блок “Наша Україна”

12

9

Всього депутатів в раді

120

150

150

100

Інші політичні сили представлені тільки в якійсь одній з цих обласних рад та не мають суттєвого впливу на прийняття рішень.

Крім беззаперечної перемоги Партії регіонів необхідно констатувати й значні успіхи Блоку Юлії Тимошенко. Цьому блоку вдалося зайняти в цих обласних радах другу за потужністю позицію, що дозволяє якщо не впливати на прийняття рішень, то принаймні стати основою опозиції. А якщо взяти до уваги, що і в усіх інших обласних радах по всій Україні цей блок займає перше або друге місце, то можна вести мову про загальнонаціональне лідерство в системі місцевого самоврядування.

Проте, після набуття статусу депутата місцевої ради, деякі особи різко змінили свої політичні вподобання. Політичні вподобання українців, реалізовані через місцеві вибори, були значно скореговані депутатами місцевих рад. В складі фракцій деяких партій депутатів значно менше, ніж пройшло до складу місцевої ради за виборчими списками цієї партії чи блоку. Деякі політичні партії та блоки навіть змогли сформувати фракції в місцевих радах незважаючи на успішне подолання прохідного бар’єру на виборах.

Вибори 2006 р. привнесли значні корективи у відношення партій до “зовнішніх залучених” до своїх списків. Багато політичних сил, на перемогу яких так розраховували, виявилися в опозиції. Це не зовсім співпадало з уявленнями про майбутню діяльність багатьох новообраних депутатів, через що почався масовий вихід останніх з фракцій партій, які привели їх до влади. Деякі партії через таку депутатську міграцію не змогли опанувати керівні посади навіть там, де отримали більшість голосів виборців. І донедавна не було ніяких законних підстав на виправлення становища. Виборці, які не дуже переймаються депутатськими проблемами партій, через своє розчарування в після виборчій поведінці депутатів почали змінювати свої політичні симпатії. Деякі партії вирішили шукати вихід з цієї ситуації у встановленні правових норм впливу на поведінку депутатів.

2. Застосування імперативного мандату до депутатів місцевих рад.

Закон України від 12 січня 2007 р. “Про внесення змін до деяких законів України щодо статусу депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад” є логічним завершенням запровадження пропорційної системи виборів до місцевих рад. Його дія поширюється на депутатів місцевих рад (крім депутатів сільських, селищних рад), обраних 26 березня 2006 року. Тепер депутатський корпус місцевих рад буде структуровано за політичною ознакою, що є продовженням політичної реформи. Закон про імперативний мандат вносить зміни до наступних Законів України:

  • “Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим”;

  • “Про статус депутатів місцевих рад”;

  • “Про вибори депутатів Верховної ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (про місцеві вибори);

  • “Про центральну виборчу комісію”.

Цей Закон має обов’язковий характер тільки для тих рад, вибори до яких відбувалися за пропорційною системою.

Друга частина Закону присвячена змінам в статусі депутатів місцевих рад. Там міститься перелік підстав та механізми відкликання депутата місцевої ради політичною партією. Підставами для припинення повноважень депутата без рішення відповідної місцевої ради є:

  • невходження депутата місцевої ради до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій);

  • вихід депутата зі складу такої депутатської фракції внаслідок подання депутатом особистої заяви про вихід з депутатської фракції;

  • перехід депутата в іншу депутатську фракцію;

  • інші підстави, встановлені вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради.

Ця остання підстава дозволяє партіям встановлювати додаткові підстави для відкликання депутатів.

В разі настання якоїсь із зазначених підстав повноваження депутата припиняють достроково за рішенням вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради. При цьому, в разі наявності якоїсь із зазначених підстав вищий керівний орган зобов’язаний відкликати такого депутата в обов’язковому порядку.

Повноваження депутата місцевої ради вважаються припиненими достроково з моменту прийняття відповідного рішення вищим керівним органом політичної партії. Вищий керівний орган зобов'язаний негайно оприлюднити зазначене рішення шляхом його публікації в друкованих засобах масової інформації та повідомити територіальну виборчу комісію про дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради та направити їй рішення. Закон не визначає, на який термін часу розповсюджується поняття “негайно” та в яких саме друкованих ЗМІ треба оприлюднювати рішення.

Нові умови функціонування депутатського корпусу місцевих рад відображені в єдиній в усьому українському законодавстві статті, яка стосується депутатських фракцій. Це стаття 27 Закону “Про статус депутатів місцевих рад”. Відтепер депутатські фракції, в які депутати донедавна об’єднувалися суто добровільно, формуються обов’язково та виключно на партійній основі. При цьому порядок вступу до депутатської фракції місцевих рад або виходу з неї визначається рішенням вищого керівного органу політичної партії .

Інші частини закону про імперативний мандат визначають зміни в законодавстві щодо обов’язків інших органів влади в разі відкликання депутата місцевої ради. Так, новий варіант закону про місцеві вибори передбачає, що у разі дострокового припинення повноважень депутата за рішенням вищого керівного органу, відповідна територіальна виборча комісія в терміновому порядку, але не пізніше трьох днів від дня одержання рішення визнає обраним, реєструє наступного за черговістю кандидата у депутати у виборчому списку відповідної організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій) та видає тимчасове посвідчення депутата відповідної ради. В разі невиконання цієї норми територіальною виборчою комісію здійснити все це зобов’язана ЦВК, але теж за поданням вищого керівного органу політичної партії.

Таким чином, закон чітко визначає обов’язки виборчих комісій з припинення повноважень депутатів та формує систему дублювання їх дій (чітко визначені строки та виконавці). Але щодо обов’язків керівних органів партій чи блоків такої детальної регламентації немає. Не сказано, в який строк треба приймати рішення про відкликання депутата і хто повинен зробити це, якщо керівний орган партії бездіє.

Взагалі, цей механізм дублювання в кінцевому підсумку є не дуже вдалим. Територіальна виборча комісія може з об’єктивних причин не встигнути припинити повноваження відкликаного депутата впродовж трьох днів (комісія може не зібратися вчасно, рішень про припинення повноважень може бути дуже багато тощо). Тоді вона втрачає це право, а зробити це повинна буде ЦВК, і в законі не сказано, як швидко вона повинна це зробити. Тобто, ця норма, замість того, щоб гарантувати швидкість здійснення процесу, як намагалися автори законопроекту, обернулася на механізм гальмування рішень керівних органів парій про відкликання депутатів.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ПАЛІТРИ МІСЦЕВИХ РАД

ПІВНІЧНО - ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ.

Михайло Наход,

Голова Центру Політичного Аналізу

та Виборчого Консалтингу

  1. Загальна розстановка політичних сил в регіоні. Спільні та відмінні риси регіону

Північно-західний регіон складі Волинської, Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей можна вважати доволі однорідним електорально-географічним регіоном, якщо основним чинником для районування брати симпатії виборців на останніх виборах. Електоральні симпатії виборців у Волинській, Рівненській та Тернопільській областях загалом типові для Західної України, в той час як Хмельницька область більше тяжіє до Центральної Правобережної України у цьому відношенні.

Політична палітра будь-якої території річ доволі мінлива і динамічна. Тому нічого не може краще свідчити про розстановку політичних сил як результати виборів. Для того щоб краще зрозуміти особливості регіону пропоную взяти до уваги результати парламентських та місцевих (обласні ради) виборів 2006 року, та результати парламентських виборів 2002 року, а точніше їх пропорційну складову.

Для кращого сприйняття виборчої статистики пропоную дві таблиці та висновки до них.

Таблиця 1. Результати парламентських виборів 2006 в регіоні (у %)

Області/партії (блоки)/місця

БЮТ

НУ

ПР

СПУ

КПУ

НБЛ

УНБ КіП

Пора

ПРП

Волинська

43,93

1

20,70

2

4,49

4

4,05

5

2,23

7

3,30

6

6,27

3

2,14

8

Рівненська

31,30

1

25,48

2

7,24

4

6,45

5

1,86

7

4,44

6

8,45

3

1,71

8

Хмельницька

35,37

1

18,33

2

9,99

3

9,21

4

3,06

6

4,39

5

2,70

7

1,52

8

Тернопільська

34,49

1

34,16

2

2,2

6

3,66

4

0,44

9

1,4

8

10,20

3

3,09

5

Дані взято з офіційного веб-сайту Центральної виборчої комісії (www.cvk.gov.ua)

  1. Провідну роль в регіоні відіграють „так звані” помаранчеві політичні сили.

  2. Безумовним лідером в регіоні є Блок Юлії Тимошенко.

  3. Доволі сильними є позиції Блоку „Наша Україна”, а у Волинській, Рівненській та Тернопільській областях і Української народної партії (УНБ Кіп).

  4. Партія Регіонів має значний вплив у Хмельницькій області, де вона посіла 3-тє місце, а також достатньо представлена в інших областях регіону за винятком Тернопільської.

  5. Соціалістична партія України, хоч і здобула достатню підтримку в усіх регіонах, але її вплив є значно суттєвішим на Хмельниччині ніж в інших регіонах.

  6. Народний блок Литвина, і Народна партія також подолали виборчий бар’єр в трьох областях регіону за винятком Тернопільської, але їх підтримка не є суттєвою.

  7. Підтримка КПУ в регіоні є доволі слабкою (а на Тернопільщині практично відсутня), хоча у Хмельницькій області ця політична сила отримала достатньо голосів виборців для подолання виборчого бар’єра.

  8. Для Тернопільської області типовим і характерним явищем, є переважаюча підтримка патріотичних, правоцентристських політичних сил (НУ, УНП, Пора-ПРП, Свобода) та Блоку Юлії Тимошенко, який дуже важко позиціонувати в ідеологічній площині.

  9. Орієнтовну картину сьогоденної політичної палітри регіону (чи його окремих областей) можна почерпнути з даних соціологічних опитувань, які часто проводяться і оприлюднюються, і, досить часто не відповідають реальній розстановці політичних сил за результатами виборів.

Таблиця 2. Порівняння результатів парламентських виборів 2002 і 2006 рр. в регіоні (у %)

Області/партії (блоки)/роки

БЮТ*

НУ**

ПР***

СПУ

КПУ

СДПУ(о)

2002

2006

2002

2006

2002

2006

2002

2006

2002

2006

2002

Волинська

13,32

43,93

57,55

20,70

7,96

4,49

1,58

4,05

5,32

2,23

2,32

Рівненська

9,92

31,30

54,80

25,48

10,70

7,24

3,62

6,45

5,34

1,86

3,00

Хмельницька

12,68

35,37

34,79

18,33

8,31

9,99

8,66

9,21

13,46

3,06

4,50

Тернопільська

18,83

34,49

69,01

34,16

-

2,2

-

3,66

-

0,44

-

Дані взято з офіційного веб-сайту Центральної виборчої комісії (www.cvk.gov.ua)

* Блок Юлії Тимошенко в 2002 і 2006 р. мав відмінну конфігурацію

** Блок „Наша Україна” в 2002 і 2006 р. також мав відмінну конфігурацію

*** В даному випадку Партія Регіонів розглядається як правонаступник блоку „За Єдину Україну” 2002 р.

Якщо порівнювати результати виборів 2002 і 2006 років то можна зробити наступні висновки про зміни в розстановці політичних сил:

  1. Електорат Блоку „Наша Україна” та Блоку Юлії Тимошенко суттєво перерозподілився в результаті різних чинників, хоча сумарний результат цих двох блоків досить схожий у 2002 і 2006 роках.

  2. Партія Регіонів фактично залишила за собою електоральну базу провладного блоку „За Єдину Україну” зразка 2002 року, також в цій же електоральній ніші перебував і Народний блок Литвина 2006 року.

  3. Підтримка соціалістів не зазнала значних змін за 4 роки, а от комуністи значно втратили свою підтримку в усіх без виключення областях.

  1. Місцеві вибори та їх вплив на політичну палітру регіону

Місцеві вибори 2006 року вперше відбувались за пропорційною системою, що дозволяє аналізувати розстановку політичних сил в розрізі невеликих територій. В переважній більшості випадків результат місцевих виборів (виборів депутатів обласних, районних, міських рад) часто повторювали результати парламентських виборів на відповідних територіях. А от у виборах міських голів партійно-політична приналежність кандидатів відігравала значно меншу роль.

Якщо говорити про рівень обласних рад, то варто відзначити, що БЮТ, „Наша Україна”, Блок Костенка і Плюща та СПУ представлені депутатами в усіх областях регіону. Представники Партії регіонів та Народного Блоку Литвина потрапили до складу обласних рад у всіх областях регіону окрім Тернопільської, а от Комуністи не присутні в жодній. Крім того на Рівненщині по виборах до обласної ради виборчий бар’єр подолала Партія „Відродження”, а на Волині блок Бориса Клімчука „Рідна Волинь”.

Участь у місцевих виборах іменних виборчих блоків, ще один цікавий елемент української політики, що свідчить про недостатню зрілість політичної системи, коли виборці себе асоціюють не з певною ідеологією, а з відповідними політичними лідерами.

Якщо говорити про нижчий рівень (районний, міський), то в окремих адміністративно-територіальних одиницях до складу місцевих рад потрапили і інші політичні сили. Доволі часто в місцевих радах даного регіону є представники блоку Пора-ПРП, в деяких радах представники КПУ. Але є і дрібніші політичні партії які змогли потрапити в окремі місцеві ради. Для прикладу на Волині у Ратнівську районну раду тривідсотковий бар’єр подолав Блок Юрія Кармазіна, у Камінь-Каширську райраду потрапили представники партії Демократичний Союз тощо.

  1. Аналіз першого року діяльності новообраних місцевих рад

Надзвичайно цікаво проаналізувати перший рік діяльності депутатів місцевих рад та політичні процеси, які відбувались в цей період. Кожна область і навіть кожна місцева рада є унікальною в цьому відношенні. Впевнений, що депутати, які прибули на цей семінар зможуть краще поділитись цією інформації зі своїми колегами з інших рад тому наголошу лише на окремих типових подіях і процесах характерних для всього регіону:

  1. Утворення різного складу (часто відмінних від загальнонаціональних, коаліційних домовленостей та процесів) коаліцій у місцевих радах;

  2. Невизначена кількість та статус заступників обласних рад;

  3. Зміна фракційної приналежності депутатами місцевих рад, боротьба всередині партій;

  4. Вплив загальноукраїнської політики на місцеві ради, їх надмірна політизація;

  5. Впровадження імперативного мандату, як засіб утримання впливу на місцевих депутатів;

  6. Політичний тиск на місцевих депутатів по окремих видах питань місцевого значення (тарифи на послуги ЖКГ, земельні та майнові питання).

ОГЛЯД ПОЛІТИЧНОЇ ПАЛІТРИ МІСЦЕВИХ РАД

ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ.

Андрій Дуткевич,

ЛМГО “Інститут політичних технологій”,

експерт

План

Електоральне поле Західної України. Регіональні особливості.

Партійне поле Західної України. Покриття первинними осередками.

Результати місцевих виборів 2006 року.

Якісний склад місцевих рад.

Проблеми формування депутатських більшостей. Хто головніший?

Вплив центральних партійних органів на ситуацію на місцях.

Пропоновані дискусії. Опозиція в місцевій раді (Міф і реальність).

Проблеми реалізації інтересів територіальних громад.

Чого досягнуто? Реалізація передвиборчих програм.

Статистика рішень місцевих рад. На прикладі Львівської, Стрийської міських рад.

Пропонована дискусія: Прозорість у прийнятті рішень.

8. Висновки.

У 2006 році в Україні одночасно відбулися парламентські вибори та вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів. Вперше вибори як до Верховної Ради, так і до місцевих рад відбувалися на пропорційній основі, за винятком сільських, селищних рад, де вибори відбувалися за мажоритарним принципом. Таким чином були сформовані ради всіх рівнів. Регіони отримали своє представництво у Верховній Раді України за рахунок депутатів, які здобули мандати у прохідних частинах списків партій (блоків), що подолали 3-відсотковий бар’єр.

Оскільки темою першої частини нашої дискусії є політична палітра Західного регіону України, пропоную зробити огляд електорального поля Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької і Закарпатської областей, аналіз політичних партій, територіальне покриття первинними партійними осередками. Зроблено порівняльний аналіз результатів, досягнутих політичними партіями (блоками) як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях. Вказано на спільні риси і особливості кожної з областей. Окремого аналізу заслуговує якісний склад місцевого депутатського корпусу. І, звичайно, ми не оминемо увагою голів міських рад.

За результатами парламентських виборів 2006 року беззаперечну перемогу на теренах Західної України отримали партії, які умовно можна класифікувати як партії Майдану (Додаток 1. Результати виборів до Верховної Ради України по Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій областях). Незважаючи на помилки і слабо прихований конфлікт між блоком НСНУ і блоком Юлії Тимошенко, в цілому по 4 областях, які ми аналізуємо, їм вдалося набрати від 45% голосів виборців, які прийняли участь у голосуванні, у Закарпатській області до 75% в Івано-Франківській, що значно вище від загальнонаціонального показника. Якщо проаналізувати результати партій, які отримали більше одного відсотка голосів виборців, чітко прослідковуються регіональні особливості. Досить схожі результати у Львівській і Івано-Франківській областях з одного боку та Закарпатській і Чернівецькій областях з іншого. Відповідно націонал-демократичні партії УНБ Костенка і Плюща, “ПОРА-ПРП”, ВО “Свобода” впевнено зайняли 3-4 позиції після переможців виборів у Львівській та Івано-Франківській областях, і безнадійно програли у Закарпатській та Чернівецькій областях. В свою чергу у цих областях 3-4 місце зайняли майбутні учасники антикризової коаліції – Партія Регіонів і Соціалістична Партія України, а також порівняно досить високий відсоток одержав блок Литвина. Окремо хочеться виділити невдачу на загальнонаціональному рівні блоку партій «Пора-ПРП», особливо партії «Пора», яка з потужного громадського руху не змогла перерости в партію, котрій до кінця повірив би виборець. В цілому, якщо порівнювати результати минулих виборчих кампаній, спостерігається певна тяглість політичних уподобань виборців Західного регіону з поступовим підвищенням відсотку людей, які голосують за партії, що сповідують Західний вектор розвитку країни, з поступовою втратою позицій партіями лівого спрямування, а також партіями, які у своїй діяльності зорієнтовані на нашого східного сусіда. Про це свідчать результати КПУ, блоку «НЕ ТАК».

Певну підтримку серед виборців здобули так звані політпроекти, а саме партії «Віче», «Еко + 25%», «Відродження», однак голосування за них відбувалося за галузевим принципом, а на загал їхній вплив на виборців мінімальний.

Отже, за результатами виборів відповідні області отримали представництво у Верховній Раді у кількості 21 депутата: Львівська – 10, Івано-Франківська – 5, Закарпатська – 4, Чернівецька – 2. таке представництво не відповідає вкладу кожної з областей у електоральний доробок партій (блоків), по списках яких депутати пройшли у парламент, що в свою чергу не дає підстав сподіватися на адекватне відстоювання інтересів названих регіонів.

Оскільки вибори до місцевих рад відбувалися одночасно з парламентськими надзвичайно цікавим є порівняння результатів партій(блоків)-переможців на місцевому і загальнонаціональному рівнях. У додатках № 1,2,3,4 наведено результати на рівні обласних та районних рад, які представляють спільні інтереси територіальних громад; міських рад міст обласного і районного значення, які представляють інтереси окремих територіальних громад. Дослідження проведено у 4 пропонованих областях Західного регіону, а також наведено результати в цілому по Україні по кожній категорії відповідних місцевих рад.

Було проаналізовано результати партій (блоків) в залежності від територіального покриття первинними партійними осередками, що в свою чергу підтвердило загальновідому істину, що кількість не завжди переходить у якість. Причому це стосується не тільки партій (блоків), які сповідують ідеологію, яка не сприймається виборцями Західного регіону, як от ПР, КПУ, Блок «НЕ ТАК», так і, для прикладу, УНП з добре розгалуженою системою первинних осередків, які не зуміли забезпечити відповідний результат на загальнонаціональному рівні.

Звичайно є певна специфіка конфігурації виборчих блоків на місцевому рівні, що було зумовлено характером угод про формування виборчих блоків на загальнонаціональному рівні, як то жорстка вертикаль БЮТ, чи майже повна свобода дій на місцях, як от виборчі блоки «НСНУ» чи «Пора –ПРП». Однак в цілому картина досить промовиста і дає можливість зробити ряд висновків, які можуть бути предметом дискусії.

Почнемо з Закарпатської області. В обласну раду пройшло 7 партій (блоків) – 5 загальнонаціональних і дві партії, які представляють інтереси місцевих нацменшин, а саме дві партії угорців України відповідно 5,5 і 4 відсотки.

Порівняно з загальнонаціональним рівнем заслуговує на увагу результат БЮТ і Блоку Литвина, які відповідно набрали більше на 8 і 4 відсотки виборців. «Наша Україна», СПУ і ПР повторили результат парламентських виборів. Якщо подивитися в розрізі міське/сільське населення, тобто міські ради і районні ради, простежується більша підтримка НСНУ, БЮТ, СПУ серед сільського населення і районних центрів, і зменшення довіри до ПР майже наполовину. Отримали незначне представництво на всіх рівнях УНБ Костенка і Плюща, ПОРА-ПРП (3-4 відсотки загальної кількості мандатів). Порівняно хороший результат на рівні обласного центру показав блок Литвина, в деякій мірі за рахунок харизматичної постаті мера Ужгорода – представника відповідної партії. Біля 20 відсотків у районних радах отримали регіональні партії (блоки), що є значно вище середнього показника по Україні. Якщо в цілому порівнювати результати місцевих виборів по Закарпаттю до загальноукраїнських, то даний регіон ще раз підтвердив свою полікультурну особливість. Трійка лідерів електоральних симпатій співпадає із загальноукраїнською статистикою: НСНУ, БЮТ, ПР в різній послідовності в залежності від рівня місцевих виборів.

Івано-Франківська область – єдина з областей Західної України, де НСНУ отримала більшість у обласній раді – 52 відсотки голосів, що значно перевершило результат на загальнонаціональному рівні. БЮТ посів друге місце із значним відставанням. Крім цього подолали 3-відсотковий бар’єр Блок Костенка-Плюща, регіональний блок «Національний вибір» і, досить несподівано, ПП «Відродження», що зумовлено галузевим принципом формування партії і залучення електорату.

На рівні районних, міських рад досить потужне представництво отримали УНБ Костенка-Плюща, і блок ПОРА-ПРП. Їхні результати вдвічі кращі, ніж на загальнонаціональному рівні. Незначна кількість депутатів є у блоку Литвина. На загал третю частину депутатських мандатів у місцевих радах всіх рівнів отримав БЮТ.

В цілому результати місцевих виборів підтвердили реноме області як однієї з трьох ключових областей, що є базою пропрезидентських партій.

Політичні вподобання мешканців Львівської області на місцевому рівні майже повністю повторюють загальнонаціональні. Це стосується в першу чергу НСНУ і БЮТ, які набрали відповідно від 30 до 37 відсотків мандатів кожен на всіх рівнях місцевих виборів. Особливість угод про формування виборчих блоків на місцевому рівні зумовила різні конфігурації блоків НСНУ і Пора- ПРП на різних рівнях. Як для прикладу, окрема участь ПППУ у виборах до обласної ради, або окрема участь НРУ, КУН у регіональних виборчих блоках. Партії Пора і ПРП на місцевому рівні йшли окремо, що не завадило їм мати представництво майже в усіх радах. ПППУ також пройшла до обласної ради майже виключно завдяки результату в одному з районів області. На окрему увагу заслуговує ВО «Свобода», яке отримало до 8 відсотків мандатів в обласній раді і в багатьох радах нижчого рівня, міських радах. УНБ Костенка і Плюща набрав до 8 відсотків голосів виборців у радах всіх рівнів, що, як і в Івано-Франківській області вдвічі вище від результату на виборах до Верховної Ради. Такі партії як СПУ і ПР так і не змогли подолати тривідсотковий рубіж у більшості місцевих рад, хоча СПУ зуміла здобути до 6 відсотків мандатів в окремих містах районного значення. Невелику кількість мандатів в містах обласного, районного підпорядкування здобула партія «ЕКО + 25», ПП «Третя сила». Це відбулось в першу чергу завдяки особистісним характеристикам перших номерів виборчих списків. Назагал регіональні блоки, партії отримали від 7 до 28 відсотків мандатів, що значно вище від загальнонаціональних показників.

Чернівецька область найменша з чотирьох областей, які є об’єктом наших досліджень. Результати місцевих виборів чимось нагадують результати виборів у Закарпатській області, що зумовлено певними подібними історичними, культурними особливостями. Знову ж беззаперечна трійка лідерів БЮТ, НСНУ, ПР на всіх рівнях, і в переліченій послідовності. Особливістю є високий рейтинг ПР в містах обласного підпорядкування, що майже наполовину вищий, ніж у сільській місцевості. Соціалісти і блок Литвина мають достатньо потужне представництво у радах всіх рівнів. Відповідно їхні результати на місцевому рівні вдвічі кращі, ніж на загальнонаціональному. Хороший результат отримав блок Пора-ПРП на рівні обласної ради, міських рад міст районного значення. У містах районного значення мають своє представництво і комуністи.

Оскільки вибори до місцевих рад відбувалися по закритих списках в умовах загальнонаціональної виборчої кампанії, то виборець голосував швидше за політичний бренд, ніж за виборчу програму місцевого осередку партії чи блоку партій. Тобто, умовно, часто «купував кота в мішку», не знаючи, хто ховається за першими п’ятірками із списків.

Доречно буде проаналізувати якісний склад новообраних рад, особливості новосформованого депутатського корпусу, як у розрізі кожного регіону, так і у відношенні до середніх показників по Україні в цілому. У додатках 6, 7, 8 проаналізовано склад депутатського корпусу обласних рад за місцем роботи, віковий склад, представництво територіальних громад у обласних, районних радах.

Це надасть нам можливість більш глибоко зрозуміти характер діяльності новообраних місцевих рад, мотиви, якими керуються депутати при прийнятті тих чи інших рішень. Власне, чиї інтереси відстоюють місцеві депутати: територіальної громади, партійні, вузько корпоративні чи особисті?

У зв’язку з новими правилами формування місцевих рад відбулося докорінне оновлення рад всіх рівнів. В середньому по Західній Україні це становить більше половини депутатського корпусу. Особливо багато нових людей пройшло по виборчих списках блоків НСНУ і БЮТ. Якщо проаналізувати віковий склад новообраних рад, то абсолютну більшість складають депутати віком від 40 до 60 років (72-74 відсотки), більше 20 відсотків – віком до 40 років і біля 6 відсотків – пенсіонери. Ця ситуація характерна для всієї України. За місцем роботи, якщо ми візьмемо обласні ради, найбільшу групу складають представники фінансового і підприємницького середовища – від 32 відсотків у Львівській області до 45 у Чернівецькій. По Україні ця цифра становить 43 відсотки, що ще раз підтверджує тезу, що проблема розділення політики і бізнесу є актуальною.

Прогнозуючи перерозподіл сфер впливу між місцевими адміністраціями та місцевими ра­дами, який матиме місце після адміністративної реформи, практично всі голови районних ад­міністрацій, керівники обласних органів виконавчої влади вирішили балотуватися до рад відповідного рівня, що становить другу велику групу у відповідних радах. Тільки на третьому місці представники гуманітарної та соціальної сфери – вчителі, лікарі, працівники закладів культури – зі скромним результатом 13 відсотків . Своє представництво отримали ЗМІ. Особливо вражає їх кількість у Львівській обласній раді – 18 осіб. Вкрай блідо представлені політичні партії і громадські організації – до 7 відсотків мандатів, хоча партії тепер є найближчими комунікаторами між громадою і місцевою владою. В межах статистичної похибки представництво сільськогосподарських підприємств, і це при тому, що більше половини виборців проживає у сільській місцевості. Вже цей побіжний аналіз вселяє сумнів, чи саме інтереси територіальних громад представляє депутатський корпус.

Наступна проблема є безпосереднім результатом пропорційної виборчої системи на місцевому рівні. Як показує статистика, понад 50 відсотків депутатів обласних рад і 40 відсотків депутатів районних рад, які пройшли до рад у складі партійних списків, проживають у обласних, районних центрах або взагалі за ме­жами областей, районів. Таким чином загалом по Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій областях не представлені інтереси 639 територіальних громад, по Україні ця цифра становить 5617 територіальних громад.

Незабаром минає рік роботи новообраних місцевих рад. Умовно можна поділити цей період на два етапи. Перший – організаційний період становлення місцевих рад. Відбулася структуризація місцевих рад, вибори голів районних, обласних рад, формування депутатських комісій. Цей етап тривав до чотирьох місяців і в кожній з аналізованих областей мав свої спільні риси і регіональні особливості. З попереднього аналізу результатів виборів на перший погляд логічним було б формування депутатських більшостей на базі партій, які умовно можна охарактеризувати партіями Майдану, як от НСНУ, БЮТ, УНБ Костенка і Плюща, Пора-ПРП, ВО “Свобода”, ПППУ. Оскільки виборець, віддаючи свої голоси за ці партії, розумів саме такий розвиток подій. Цьому сприяла загальна передвиборча риторика на національному рівні. Якщо проаналізувати виборчі обіцянки переможців виборчих перегонів, то найбільшу частину становили програми, що стосувалися всеукраїнських проблем “порятунку нації”, і дуже мало йшлося про конкретні дії, кроки, терміни розв’язання тих чи інших проблем конкретних громад, адміністративно-територіальних одиниць. Отже виборець в першу чергу голосував за партійні бренди. Однак відразу після формування відповідних рад слабо приховане під час виборчої компанії протистояння двох мегаблоків НСНУ і БЮТ вийшло на поверхню і подальша структуризація місцевих рад відбувалася без врахування побажань виборців. В залежності від того, хто в цій підкилимній боротьбі виявився сильніший і зумів перетягти партії з меншим електоральним доробком на свою сторону, той і формував депутатську більшість. В Закарпатській обласній раді, для прикладу, більшість була сформована з представників НСНУ і ПР з певною частиною представників БЮТ, хоча на загальнонаціональному рівні в цей час тривали переговори про створення демократичної коаліції.

Всі пам’ятають баталії по виборах голови Львівської обласної ради, пошуки зрадників позицій фракцій серед депутатського корпусу під час таємних голосувань і тому подібне. На цьому фоні формування депутатських комісій, прийняття регламентів, оптимізація управлінського апарату, виконкому, затвердження повноважень міського голови та його заступників відбувалася шляхом складних політичних компромісів, де на першому місці були далеко не професіоналізм. Цьому сприяє і якісний склад місцевих рад, особливо їхня відірваність від територіальних громад.

На рівні міських рад досить показовим є процес налагодження співпраці між новообраними міськими головами і депутатськими фракціями. На відміну від районного, обласного рівня, цей процес відбувався більш спокійно, що зумовлено участю арбітра в особі новобраного міського голови і, можливо, більшою відповідальністю перед громадою в зв’язку з потребою формування дієздатних виконкомів.

Звичайно неможливо проаналізувати роботу кожної місцевої ради окремо, на це не стане ні сил, ні часу. Пропонується проаналізувати рік роботи двох міських рад – Львівської і Стрийської, які по структурі депутатського складу є типовими для більшості місцевих рад Західного регіону. У Львівській міській раді зосереджено всі сили, притаманні місцевим радам Львівської і Івано-Франківської областей, Стрийська має представництво Партії Регіонів, Партії “Відродження”, регіональний блок “Стрий”, що більш характерно для Закарпатської і Чернівецької областей. Для аналізу використано матеріали, зібрані Львівською обласною організацією КВУ в рамках реалізації проекту «ВІДКРИТА ПОЛІТИКА – ВІДПОВІДАЛЬНА ВЛАДА». У додатках 8, 9 наведено структуру питань, які розглядалися відповідними радами протягом минулого року і початку цього.

Найбільш вагому частку у питаннях, які виносилися на розгляд сесій є питання житлово-комунальної сфери – земельні, оренди, землевпорядкування, порядок приватизації об’єктів комунальної власності, встановлення ціни продажу об’єктів комунальної власності, надання земельних ділянок у користування, надання дозволів на проекти відведення ділянок.

Соціально-економічна сфера займає друге місце серед питань, які підлягали розгляду. Серед питань соціально-економічної сфери найбільшу увагу приділялося питанням про виконання бюджету, зміни до бюджетів міста та районів за 2006 рік та прийняття нового бюджету на 2007 рік. Також розглядалися питання, що стосуються звільнення від сплати мита, податків та зборів.

Політико-правова сфера впевнено займає третю позицію. Це відповідно питання про утворення комісій, виконкому, затвердження повноважень міського голови та його заступників, утворення департаментів, звернення до Верховної Ради з питань, які мають загальнонаціональне значення.

Впадає в око відсутність рішень з питань культурної і екологічної сфери, які у виборчих програмах партій (блоків)-переможців займали вагоме місце.

В цілому, незалежно від складу рад, завжди є питання, які є першочерговими для розгляду. І тут більш важлива сама процедура прийняття рішень. У програмах політичних партій йде мова про реальне місцеве самоврядування, широке залучення громадян до прийняття рішень. Одним з реальних механізмів залучення громадян є проведення громадських слухань для вирішення проблем, однак, партії, що входять до міської ради, не ініціювали такої форми роботи з громадою. Особливо це проявилося під час так званих тарифних війн, які прокотилися міськими радами. Міські ради вирішують питання узгодження по різному. Для прикладу, в Івано-Франківській міській раді внесені зміни до регламенту, які передбачають процедуру попереднього погодження всіх рішень на погоджувальній раді з залученням партій, які перебувають в опозиції.

Діяльність новообраних рад можна охарактеризувати як процес становлення, вироблення правил гри в нових правових реаліях, налагодження співпраці з місцевими виконавчими органами влади.

В подальшому прогнозовано, що значний вплив на діяльність місцевих рад матиме політична ситуація на загальнонаціональному рівні. Вже зараз введення імперативного мандату на місцевому рівні змінить ситуацію в багатьох місцевих радах Закарпатської і Чернівецької областей. Не зовсім зрозуміло, яким чином буде реалізована угода про співпрацю між НСНУ і БЮТ на місцевому рівні. В цілому нас чекає насичений подіями рік.

Закарпатська область

Партія (блок)

Графік

% ЗА

Голосувало ЗА

1

Блок "НАША УКРАЇНА"

25.79(14)

148 901

2

"Блок Юлії Тимошенко"

20.29(22)

117 148

3

Партія регіонів

18.65(32)

107 664

4

Соціалістична партія України

3.64 (5.7)

21 030

5

"Народний блок Литвина"

3.49(2.4)

20 196

6

Партія "Відродження"

2.83(1)

16 373

7

"Громадянський блок ПОРА-ПРП"

2.70(1.5)

15 610

8

Партія "Віче"

1.88(1.7)

10 903

Івано-Франківська область.

Партія (блок)

Графік

% ЗА

Голосувало ЗА

1

Блок "НАША УКРАЇНА"

45.06(14)

359 621

2

"Блок Юлії Тимошенко"

30.39(22)

242 551

3

Український Народний Блок Костенка і Плюща

5.44(1.9)

43 433

4

"Громадянський блок ПОРА-ПРП"

3.31(1.5)

26 459

5

Соціалістична партія України

2.28(5.7)

18 212

6

Партія регіонів

1.94(32)

15 517

7

Всеукраїнське об’єднання "Свобода"

1.28(0.4)

10 266

8

"Народний блок Литвина"

1.04(2.4)

8 321

Львівська область

Партія (блок)

Графік

% ЗА

Голосувало ЗА

1

Блок "НАША УКРАЇНА"

37.95(14)

574 879

2

"Блок Юлії Тимошенко"

33.04(22)

500 420

3

"Громадянський блок ПОРА-ПРП"

5.05(1.5)

76 552

4

Український Народний Блок Костенка і Плюща

3.93(1.9)

59 622

5

Партія регіонів

3.01(32)

45 697

6

Всеукраїнське об’єднання "Свобода"

2.23(0.4)

33 829

7

Соціалістична партія України

2.18(5.7)

33 049

8

Політична партія "Партія екологічного порятунку "ЕКО+25%"

1.84(0.5)

28 006

Чернівецька область

Партія (блок)

Графік

% ЗА

Голосувало ЗА

1

"Блок Юлії Тимошенко"

30.34(22)

137 834

2

Блок "НАША УКРАЇНА"

27.04(14)

122 863

3

Партія регіонів

12.72(32)

57 809

4

Соціалістична партія України

4.48(5.7)

20 375

5

"Громадянський блок ПОРА-ПРП"

2.64(1.5)

12 003

6

"Народний блок Литвина"

2.57(2.4)

11 705

7

Комуністична партія України

1.70(3.7)

7 727

8

Політична партія "Партія екологічного порятунку "ЕКО+25%"

1.58(0.5)

7 218

9

Український Народний Блок Костенка

1.28(1.9)

5 842

Додаток 2

Районні ради

Розподіл депутатських мандатів

Регіон

Загальна кількість райрад

Кількість депутатів у райрадах

Розподіл депутатських мандатів по партіях і виборчих блоках

Наша Україна

БЮТ

СПУ

УНБ Костенка і Плюща

ПОРА - ПРП

Народний блок Литвина

Партія Регіонів

свобода

КПУ

Інші

Закарпатська

13

859

261 26/30

171

20/20

61

3,6/7

3

1,3/0,3

18 2,7/2

59

3,5/6,8

114 18,6/13,2

172

/20

Івано-Франківська

14

990

500 45/50,5

272 30/27,4

16 2,8/1,6

89

5,5/9

27 3,3/2,7

34

1/0

1,9/0

1,3

52

/5,2

Львівська

20

1447

642 38/44,3

444 33/31

20 2,2/1,3

100

4 /7,6

86

5/ 5,9

56

/3,8

3/

2,2

89

/6,1

Чернівецька

11

678

246 27/36,2

211

30/31

37 4,5/5,4

7

1,3/1

22 2.6/3,2

47

2,6/6,9

55 12,7/8,1

4

1,7/0,5

46

/6,7

Всього по

Україні

502

26946

5389 /19,9

6734

/24,9

2519

/9,3

1026

/3,8

364

/1,3

2299

/8,5

5037

/18,7

1208 /4,4

2017

/7,4

Відсоток по виборах до Верховної Ради України/ Відсоток на місцевих виборах

Додаток 1

Розподіл депутатських мандатів

Обласні ради

Регіон

Кількість депутатів

Розподіл депутатських мандатів по партіях і виборчих блоках

Наша Україна

БЮТ

СПУ

УНБ Костенка і Плюща

ПОРА - ПРП

Народний блок Литвина

Партія Регіонів

свобода

КПУ

Інші

Закарпатська

90

30

26 /30

25

20/28

4

3,6/4

1,3/0

2,7/0

7

3,5/7,7

15 18,6/17

Партія угорців України-5

/5,5 Демпартія угорців України – 4

/4

Івано-Франківська

120

62

45/52

37

30/31

2,8/0

9

5,5/7,5

3,3/0

1/0

1,9/0

1,3

Блок «Національний вибір»- 7

/6 ПП «Відродження»-5

/4

Львівська

120

45

38/37,5

41 33/34

2,2/0

10

4 /8,3

9

5 /8

3/0

10

2,2/8,3

ПППУ-5

/3,3

Чернівецька

104

32

27/31

38 30/36,5

7 4,5/6,7

1,3/0

6 2.6/5,8

7

2,6/6,7

14 12,7/13,5

1,7/0

УКРАЇНА

2827

483/17

783/27,8

185/6,5

60/2,1

29/1

132/4,6

785/27,8

106/3,7

172

Відсоток по виборах до Верховної Ради України/ Відсоток на місцевих виборах

Додаток 3

Розподіл депутатських мандатів

Міста обласного значення

Регіон

Кількість депутатів

Розподіл депутатських мандатів по партіях і виборчих блоках

Наша Україна

БЮТ

СПУ

УНБ Костенка і Плюща

ПОРА - ПРП

Народний блок Литвина

Партія Регіонів

Свобода

КПУ

Інші

Закарпатська

195

50

26/26,5

42 20/21,5

7 3,6/3,5

6

1,3/3

8 2,7/4,1

12

3,5/6,1

31 18,6/15,9

інші 38 0/1,9

Івано-Франківська

226

88

45/38,9

69 30/30,5

16 2,8/0

22

5,5/9,7

13 3,3/5,7

2 1/0,1

7

1,9/0,3

1,3

25

0/1

Львівська

433

133

38/30,8

129 33/30

9

2,2/2

30

4/6,9

5

3

0/0,5

4

3/0,1

2,2

123 0/28

Чернівецька

90

19

27/21

37 30/41

3 4,5/3,3

2

1,3/2,2

2.6

2

2,6/2,2

17 12,7/18,8

1,7

10

0/9

Україна

7830

832

0/10,6

1589 0/20,2

303 0/3,8

127

0/1,6

55

0/0,7

205

0/2,6

3014

0/38,5

385

0/4,8

774

0/9,8

Відсоток по виборах до Верховної Ради України/ Відсоток на місцевих виборах

Додаток 4

Розподіл депутатських мандатів

Міста районного значення

Регіон

Кількість депутатів

Розподіл депутатських мандатів по партіях і виборчих блоках

Наша Україна

БЮТ

СПУ

УНБ Костенка і Плюща

ПОРА- ПРП

Народний блок Литвина

Партія Регіонів

Свобода

КПУ

Інші

Закарпатська

150

48

26/32

44 20/29

13 3,6/8,6

3

1,3/2

5 2,7/3,3

6

3,5/4

16 18,6/10,6

15

0/8

Івано-Франківська

295

110

45/42,4

88 30/34

10 2,8/3,8

29

5,5/11

16

3,3/6

7

/2,7

7

1,9/0

1,3

35 0/12

Львівська

611

196

38/33

178 33/29

37 2,2/6

42

4/6,8

5

14

0/2,2

2

3/0,3

2,2

1

131 0/20,9

Чернівецька

238

51

27/21

71 30/30

25 4,5/10,5

3

1,3/1

11 2.6/4,6

18

2,6/7,5

22 12,7/9,2

11

1,7/ 4,6

26 0/7,9

Україна

7241

1199

0/16,5

1816 0/25

523 0/7,2

280

0/3.8

100 0/1,3

361

0/4,9

1616 0/22,3

391 0/5,4

668 0/9,2

Відсоток по виборах до Верховної Ради України/ Відсоток на місцевих виборах

Додаток 6

Депутати обласних рад ( за місцем роботи)

Регіони

К-сть

депутатів

Віком

Народні депутати України та апарат ВРУ

Керівники обласних органів виконавчої влади

Голови та заступники голів райдержадміністрацій

Представники ЗМІ

ЦОВ

Представники органів місцевого самоврядування

Голови та заступники голів районних рад

Політичні та громадські організації

Інші представники органів місцевого самоврядування

Фінансове та підприємницьке середовище

Сільське господарство

Гуманітарна та соціальна сфера

Інші

До 40

40-60

Більше

60

Закарпатська

90

20 /22

65

/72

5

/5

2

/2

9

/10

2

/2

5

/5,5

4

/4,4

2

/2

2

/2

7

/8

31

/34.4

2

/2

20

/22

4

/4.4

Івано- Франківська

120

24

/20

89

/74

7

/5,8

4

/3,3

19

/15,8

3

/2,5

6

/5

2

/1,6

3

/2,5

8

6,6

7

/5,8

46

/38,3

3

/2,5

15

12,5

4

/3.3

Львівська

120

26

/21,6

89

/74

5

/4,1

3

/2,5

12

/10

7

/5,8

18

/15

2

/1,6

7

/5,8

2

/1.6

7

/7,7

3

/2,5

38

/32

15

/12,5

6

/5

Чернівецька

104

16

/15

77

/74

11

/10.5

1

/1

15

/14,4

3

/2,8

4

/3,8

2

/2

2

/2

1

/1

5

/4,8

47

/45

5

/4,8

10

/9,6

9

/8,6

По Україні

2629

519

/19

1905

/72,5

205

/7,7

100

/3,8

231

/8,7

66

/2,5

76

/2,8

32

/1,2

74

/2,8

18

/0,6

179

/6,8

49

/1,8

1152

/43,8

116

/4,4

338

/12,8

198

/7,5

Результат/ відсотки

Додаток 7

Представництво територіальних громад у обласних радах.

Регіони

Кількість депутатів

Кількість депутатів, які представляють інтереси територіальних громад регіону

Кількість депутатів, які проживають

(зареєстровані) в

обласному центрі

Кількість депутатів,

які проживають (зареєстровані) за межами регіону

У тому числі в м. Київ

Закарпатська

90

43 /47

47 /53

Івано-Франківська

120

54 /45

61 /51

5 /4

5 /4

Львівська

120

34 /28

84 /70

2 /1

2 /1

Чернівецька

104

41/39

62 /60

1 /1

1/1

Всього по Україні

2629

948/36

1579/60

102/2

90/2

Результат/ відсотки

Додаток 8

Представництво територіальних громад у районних радах.

Регіони

Загальна

кількість

райрад

Кількість депутатів

Кількість депутатів, які проживають у районних центрах

Кількість депутатів, які проживають

(зареєстровані) за межами районів

Кількість депутатів,

які проживають (зареєстровані) за межами регіону

Кількість територіальних громад, інтереси яких не представлені у районних радах.

Закарпатська

13

859

305/35,5

21/2,4

1

88

Івано- Франківська

14

990

368/37,2

39/3,9

1

183

Львівська

20

1447

606/42

71/4.9

1

276

Чернівецька

11

678

264/39

15/2,2

92

Всього по Україні

490

24860

12981/52

1205/4.8

78

5617

Додаток 8

Розглянуті питання на сесіях міської ради Львова

(станом на 18 жовтня 2006 року)



Розглянуті питання на сесіях міської ради Львова

(18 жовтня 2006 року – 20 січня 2007 року)



Розглянуті питання на сесіях міської ради Стрия

(станом на 18 жовтня 2006 р. )

I. Політико-правова сфера

IІІ. Житлово-комунальна сфера

IV. Екологічна сфера

V. Культурна сфера


IІ. Соціально-економічна сфера


Розглянуті питання на сесіях міської ради Стрия

(за період 18 жовтня 2006 р. - 20 січня 2007 року)



ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАДИ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Юрій Куц,

Харківський регіональний інститут Національної академії

державного управління при Президентові України,

завідувач кафедри регіонального управління та місцевого самоврядування

Взаємодія систем органів виконавчої влади та місцевого самоврядування


Відповідальність та підконтрольність посадових осіб та органів місцевого самоврядування

Механізми вирішення проблем існуючий:

Фактори, що визначають ефективність дій місцевих органів влади

Фактори

Об’єктивні

Суб’єктивні

Зовнішні

Існуюче нормативне поле.

Вирішення проблеми фінансування

Ставлення центральних органів влади

Внутрішні

Стан соціально-економічного розвитку регіону.

Наявність фінансових ресурсів

Особисті якості керівників.

Узгодженість дій органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Наявність команди.

Вміння правильно оцінити ситуацію і накреслити стратегію розвитку

Підтримка громадськості.

Підтримка бізнесу

Форми й методи діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування обласного рівня по створенню та реалізації регіональних програм

Система місцевого самоврядування в Україні


Основним елементом цієї системи є територіальна громада. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” під територіальною громадою розуміють населення, об’єднане постійним проживанням у межах села, селища, міста, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання мешканців кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр .

Розглянемо склад системи місцевого самоврядування на прикладі міста.

Головним елементом у системі всіх органів самоврядування міста є міська рада, яка обирається місцевим співтовариством на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні і виражає волю всієї територіальної громади міста. Крім депутатів, до складу ради фактично входить міський голова, який головує на її засіданнях.

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” відзначив 50 питань виняткового відання міських рад, коло яких достатньо широке – соціальне проектування та планування, прийняття рішень нормативного характеру, організація, координація, контроль тощо.

Міська рада наділена правом приймати загальнообов’язкові для громадян, громадських організацій, підприємств, організацій і установ рішення в рамках самоврядування.

Виключно міська рада затверджує бюджет міста, вносить зміни до нього, затверджує звіт про його виконання; встановлює перелік місцевих податків і зборів, їх ставки, пільги; приймає рішення щодо випуску місцевих позик; встановлення норм відрахування від прибутку в бюджет міста, підприємств, організацій, установ, що перебувають у комунальній власності, тобто визначає можливості міста для вирішення кола проблем, що потребують витрат, визначає прибутки і витрати, фінансову базу діяльності всіх органів самоврядування міста.

Міська рада визначає основні напрямки розвитку міста в різноманітних сферах і галузях економічного, соціального, культурного розвитку, житлово-комунального господарства, будівництва, використання земель та ін.

  • Значною є компетенція міської ради в управлінні комунальною власністю, що є економічною основою самоврядування у місті.

  • Міська рада, не будучи обмежена принципом поділу влади, контролює діяльність інших органів самоврядування міста і посадових осіб.

  • Значною є організаційна функція міської ради.

Однією з ключових посад місцевого самоврядування є посада міського голови, який є вищою посадовою особою в системі органів самоврядування містом та наділений насе­ленням міста повноваженнями для здійснення представницьких, виконавчих і контрольних функцій місцевого самоврядування. Він представляє місто у взаємовідносинах з органами державної влади, органами місцевого са­моврядування, а також здійснює повсякденне управління міськими спра­вами, забезпечує виконання рішень міської ради. Всі виконавчі органи самоврядування міста перебувають у підпорядкуванні міського голови, а їх керівники підзвітні йому і перед ним відповідальні за свою діяльність. Міський голова має всю повноту повноважень щодо вирішення питань управління містом, керівництва виконавчими органами місцевого самоврядування, здійснення контролю, за винятком повноважень, віднесених законодавством до компетенції міської ради.

Одним з елементів системи управління містом, значен­ня якого постійно підвищується, є виконавчі органи міської ради, відпові­дальні за повсякденне управління містом, реалізацію рішень представниць­ких органів. Апарат управління міських рад створюють об'єднані в певну внутрішньо узгоджену систему виконавчі та розпорядницькі органи. До них належать як виконавчий орган загальної компетенції (виконавчий комітет міської ради), так і підпорядковані йому органи галузевої і спеціальної компетенції (управління, відділи, департаменти, комісії, районні адміністрації й ін.).

Відповідно до законодавства України система місцевого самовряду­вання містить у собі органи самоорганізації населення як одну з інституціональних форм реалізації прав і інтересів територіальної громади. Через різноманітні структури територіальної самоорганізації громадян, міські громади безпосередньо включаються до цілого ряду управлінських відносин щодо вирішення багатьох політичних, економічних, соціокультурних проблем.

Слід мати на увазі, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами як безпосередньо, так і через ради та їх виконавчі органи. Формами безпосереднього здійснення територіальними громадами своїх самоврядних повноважень є місцеві референдуми та збори.

Територіальна громада - населення, що об’єднане проживанням у межах сіл, селищ, міст, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання мешканців кількох таких одиниць, які мають єдиний адміністративний центр.

Рада – представницький орган місцевого самоврядування, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади та приймати рішення від її імені.

Склад ради – кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визначено і не припинено в установленому законом порядку.

Загальний склад ради – кількісний склад депутатів ради, визначений радою відповідно до закону.

Правомочний склад ради – кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визначено і не припинено в установленому законом порядку, яка становить не менше двох третин від загального складу ради.

Виконавчий орган місцевого самоврядування – колегіальний або одноосібний орган місцевого самоврядування загальної компетенції, який створюється відповідною радою та здійснює виконавчі повноваження відповідно до закону та статутів територіальних громад.

Виконавчі органи рад – органи, які згідно з Конституцією України та законом “Про місцеве самоврядування в Україні” створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах радами для здійснення виконавчих функцій та повноважень місцевого самоврядування в межах, що визначені чинним законодавством.

Органи самоорганізації населення – представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет)план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Районний бюджет – план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, виконання місцевих програм розвитку територій.

Обласний бюджет – план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання.

  • Присяга посадових осіб місцевого самоврядування.

Посадові особи місцевого самоврядування, які на момент набрання чинності Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” перебувають на посадах, на які, згідно з пунктом 5 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", було поширено дію Закону України “Про державну службу”, а також особи, які вперше зараховуються (обираються ) на посади в органи місцевого самоврядування мають скласти Присягу і підписати її текст, визначений у статті 11 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”.

Новообрані сільські, селищні, міські голови, голови обласних, районних, районних у містах рад складають Присягу на сесії відповідної ради.

Підписаний посадовою особою місцевого самоврядування текст Присяги зберігається в її особовій справі. Про складання Присяги робиться запис у графі 3 розділу трудової книжки “Відомості про роботу” із зазначенням порядкового номеру запису та дати складання Присяги.

  • Кадровий резерв служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 16 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” за рішенням органу місцевого самоврядування створюється кадровий резерв для зайняття посад і просування по службі, який затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради. Відповідно до статті 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські, районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування.

Зарахування до кадрового резерву затверджується розпорядженням сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради, у тому числі за погодженням з відповідними органами виконавчої влади, якщо для призначення на посади, на які формується кадровий резерв, передбачається погодження кандидатур з цими органами.

Кадровий резерв на виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою або відповідною радою, згідно із Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” не створюється.

Порядок формування та ведення кадрового резерву посадових осіб визначається відповідною радою.

Примірний порядок формування кадрового резерву розробляється і затверджується Кабінетом Міністрів України.

  • Основні обов’язки посадових осіб місцевого самоврядування.

Основними обов’язками посадових осіб місцевого самоврядування є:

1. Додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування.

2. Додержання прав та свобод людини і громадянина.

3. Збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню;

4. Постійне вдосконалення організації своєї роботи підвищення професійної кваліфікації.

5. Сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, ініціативність і творчість в роботі.

6. Шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

7. Недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.

  • Основні права посадових осіб місцевого самоврядування.

Посадова особа місцевого самоврядування має право:

1. На повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян.

2. На оплату праці залежно від посади яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи.

3. На просування по службі відповідно до професійної освіти, результатів роботи та атестації.

4. На безпечні та необхідні для високопродуктивної роботи умови праці.

5. На соціальний і правовий захист.

6. Отримувати в порядку, встановленому законодавством, від відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, незалежно від їх підпорядкування та форм власності об'єднань громадян, окремих осіб матеріали та інформацію, необхідну для виконання своїх службових обов'язків.

7. У порядку і в межах, встановлених законом, отримувати інформацію щодо матеріалів своєї особової справи та ознайомлюватися з іншими документами, що стосуються проходження особою служби в органах місцевого самоврядування, отримувати від керівників органу місцевого самоврядування відповідні пояснення та давати особисті пояснення.

8. Вимагати проведення службового розслідування з метою спростування безпідставних, на її думку звинувачень або підозри щодо неї.

9. Захищати свої законні права та інтереси в органах влади, органах місцевого самоврядування та в судовому порядку.

  • Атестація посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” з метою оцінки ділових та професійних якостей, а також кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, крім осіб, зазначених у частині другій цієї статті, посадові особи місцевого самоврядування один раз на 4 роки підлягають атестації.

Атестаційна комісія створюється за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради. Головою атестаційної комісії призначається секретар сільської, селищної, міської ради, заступник голови районної у місті, районної, обласної ради. У сільських, селищних радах з нечисленними виконавчими органами (до 5 осіб) атестацію може проводити сільський, селищний голова.

Положення про проведення атестації затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради.

Типове положення про проведення атестації посадових осіб місцевого самоврядування затверджується Кабінетом Міністрів України.

  • Присвоєння рангів посадовим особам органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 15 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” ранги, які відповідають посадам першої та другої категорій, а також ранги сільським, селищним, міським головам, головам районних, районних у містах рад присвоюються рішенням відповідної ради в межах відповідної категорії посад.

Ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорії, присвоюються відповідно сільським, селищним, міським головою, головою обласної, районної, районної у місті ради.

  • Обмеження при прийнятті на службу в органи
    місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 12 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” на службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті особи:

1) визнані судом недієздатними;

2) які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

3) які відповідно до закону позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого терміну;

4) які у разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, що є близькими родичами чи свояками.

Організація роботи виконавчих органів місцевих рад.

  • Регламентація діяльності виконавчих органів місцевих рад.

Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здій­снює свої повноваження до сформування нового складу виконав­чого комітету. Кількісний склад виконавчого комітету визна­чається відповідною радою.

Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно:

  1. сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради — голови відповідної ради;

  2. заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради;

  3. керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету;

  4. керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради;

  5. інших осіб.

До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради.

Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної у місті ради — голова відповідної ради. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради. Особи, які входять до складу виконавчого комітету, крім тих, хто працює у виконавчих органах ради на постійній основі, на час засідань виконавчого комітету, а також для здійснення повноважень в інших випадках звільняються від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням їм середнього заробітку за основ­ним місцем роботи та інших витрат, пов'язаних з виконанням обов'язків члена виконавчого комітету, за рахунок коштів відпо­відного місцевого бюджету. На осіб, які входять до складу вико­навчого комітету ради і працюють у ньому на постійній основі, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені законодавством про місцеве самоврядування для сільського, селищного, міського го­лови. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, мі­ської, районної у місті ради не можуть входити депутати відпо­відної ради, крім секретаря ради.

Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень орга­нів виконавчої влади — також підконтрольним відповідним орга­нам виконавчої влади.

Виконавчий комітет ради:

попередньо розглядає проекти місцевих програм соціаль­но-економічного і культурного розвитку, цільових програм з ін­ших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;

координує діяльність відділів, управлінь та інших вико­навчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що на­лежать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;

має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відді­лами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою у межах повноважень, наданих законодавством про місцеве самоврядування виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Основною формою роботи виконавчого комітету сільської селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою район­ної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції — заступником сільського, селищного міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради — заступником голови ради) в міру потре­би, але не рідше як один раз на місяць і є правомочними, якщо в них бере участь більш як половина від загального складу вико­навчого комітету.

Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створен­ня) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих ор­ганів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними ра­ді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітетові, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, — за погоджен­ням з відповідними органами виконавчої влади. Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджують­ся відповідною радою.

  • Планування роботи виконавчого комітету сільської ради.

Виконавчий комітет сільської ради здійснює свою роботу згідно з планом, який складається на квартал і затверджується на засіданні виконавчого комітету.

За згодою виконавчого комітету комісії виконавчого комітету за необхідністю можуть вносити зміни в план роботи виконкому. Контроль за виконанням плану робота виконавчого комітету здійснює сільський голова. Виконавчий комітет в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого складу і підписуються сільським головою.

Рішення виконавчого комітету прийняті із перевищенням повноважень можуть бути скасовані сільською радою та органами влади вищого рівня.

Виконавчий комітет сільської ради не менше як один раз на рік звітує про свою роботу перед сільською радою та територіальною громадою (на сходках села).

Секретар виконавчого комітету сільської ради організовує підготовку матеріалів на розгляд виконавчого комітету, веде протоколи засідань виконавчого комітету, забезпечує своєчасне доведення до виконавців рішень виконавчого комітету, відповідає за стан діловодства, обліку і звітності, виконує інші обов'язки, покладені на нього виконавчим комітетом.

Кожне засідання виконавчого комітету оформляється протоколом, який веде секретар виконавчого комітету. Протокол підписує сільський голова, у разі його відсутності - секретар сільської ради або заступник голови з питань діяльності виконавчого комітету.

Комісії виконавчого комітету сільської (селищної) ради.

Організація роботи комісій виконавчого комітету сільської ради здійснюється на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та положень про комісії, затвердженим рішенням виконавчого комітету, якими вони керуються в своїй роботі.

Комісії виконавчого комітету, які утворюються виконавчим комітетом на термін його повноважень для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її компетенції, здійснення контролю за виконанням рішень виконавчого комітету,

Комісії виконавчого комітету утворюються у складі голови, секретаря і членів комісії, підзвітні і підконтрольні виконавчому комітету. Кількісний склад кожної комісії визначає виконком при її утворенні. Члени комісій виконавчого комітету виконують свої повноваження без відриву від основного місця роботи.

Відповідно до ст.38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" при виконавчому комітеті сільської ради працюють комісії:

  • адміністративна;

  • з питань боротьби зі злочинністю;

  • спостережна;

  • громадська комісія у справах неповнолітніх.

Комісії виконавчого комітету мають право вимагати від керівників підприємств та установ, розташованих на території сільської ради, відповідні матеріали та документи, необхідні комісіям для роботи.

Комісії виконавчого комітету проводять свою роботу за планом, затвердженим кожною комісією на своєму засіданні та оформляються протокольно. Рішення, прийняті не засіданнях, підписуються головою комісії, в разі його відсутності - секретарем комісії.

Всі питання у комісіях виконавчого комітету вирішуються простою більшістю голосів.

  • Повноваження сільського, селищного, міського голови.

Повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” особи, крім випадків достроко­вого припинення його повноважень.

1. Повноваження сільського, селищного, міського го­лови можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

2. Сільський, селищний, міський голова:

1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній те­риторії, додержання Конституції та законів України, ви­конання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади;

2) організує в межах, визначених цим Законом, робо­ту відповідної ради та її виконавчого комітету;

3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету;

4) вносить на розгляд ради пропозицію щодо канди­датури на посаду секретаря ради;

5) вносить на розгляд ради пропозиції про кількіс­ний і персональний склад виконавчого комітету відпо­відної ради;

6) вносить на розгляд ради пропозиції щодо структу­ри і штатів виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету;

7) здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету;

8) скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засі­даннях ради;

9) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвит­ку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання;

10) призначає на посади та звільняє з посад керівни­ків відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до ко­мунальної власності відповідних територіальних громад;

11) скликає загальні збори громадян за місцем проживання;

12) забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету;

13) є розпорядником бюджетних, позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою;

14) представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, ін­шими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства;

15) звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та орга­нізацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів;

16) укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради;

17) веде особистий прийом громадян;

18) забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об'єднань;

19) здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів;

20) видає розпорядження у межах своїх повноважень.

1. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому за­коном повноважень.

2. При здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відпові­дальним — перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

3. Сільський, селищний, міський голова не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами. На вимогу не менше половини депутатів відповідної ради сільський, селищний, міський голова зобов'язаний прозвітувати перед радою про роботу виконавчих органів ради у будь-який визначений ними термін.

  • Повноваження та функціональні обов'язки секретарів сільських, селищних рад.

І. Секретар сільської, селищної ради:

- скликає сесії ради у випадках, передбачених частиною шостою ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні" повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради. питання, які передбачається внести на розгляд ради;

- веде засідання ради та підписує її рішення у випадках, передбачених частиною шостою ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні";

- організовує підготовку сесій ради, питань, що виносяться на розгляд ради;

- забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організовує контроль за їх виконанням;

- за дорученням сільського, селищного голови координує діяльність постійних та інших комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій;

- сприяє депутатам відповідної ради у здійсненні їх повноважень;

- організовує за дорученням ради відповідно до законодавства здійснення заходів, пов'язаних з підготовкою і проведенням референдумів та виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування;

- забезпечує зберігання у відповідних органах місцевого самоврядування офіційних документів, пов'язаних з місцевим самоврядуванням відповідної територіальної громади, забезпечує доступ до них осіб. яким це право надано у встановленому законом порядку;

- вирішує за дорученням сільського, селищного голови або відповідної ради інші питання, пов'язані з діяльністю ради та її органів.

2. Секретар сільської, селищної ради може за рішенням ради одночасно виконувати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради.

3. Повноваження секретаря сільської, селищної ради можуть бути достроково припинені за рішенням відповідної ради.

4. Секретар сільської, селищної ради несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

5. Під час здійснення наданих законом повноважень секретар сільської, селищної ради є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

  • Вимоги до професійно-кваліфікаційних характеристик секретарів сільської, селищної ради.

1. Секретар сільської, селищної ради повинен знати:

- основні Закони та нормативні акти України, які стосуються роботи місцевих органів влади;

- загальнотеоретичні основи управлінської діяльності та правничих дисциплін в обсязі, необхідному для бездоганного виконання своїх службових обов'язків у сфері місцевого самоврядування;

- загальні, конкретні та практичні проблеми в галузі соціальної та гуманітарної політики, які існують у його територіальних грома­дах;

- етику та культуру ділового і політичного спілкування;

- зміст основних економічних процесів на рівні територіальних гро­мад в умовах реформування економіки та становлення ринкових відносин;

- загальні теоретичні і правові засади здійснення управління сели­щем, селом;

- розподіл сфер діяльності в процесі управління селищем, селом;

- організацію, форми і методи роботи органів територіального само­врядування;

- проблеми соціального захисту членів територіальної громади;

- основи раціонального природокористування та охорони довкілля;

- основи організаційно-правової роботи;

- порядок вчинення нотаріальних дій;

- основні вимоги до діловодства та забезпечення схоронності доку­ментів сільських, селищних рад та їх виконавчих комітетів;

- вправила проведення реєстрації актів громадянського стану;

- основи експлуатації сучасної комп'ютерної техніки.

2. Секретар сільської, селищної ради повинен вміти:

- грамотно та доцільно виконувати функціональні обов'язки, засто­совувати закони та нормативні акти, юридичне грамотно квалі­фікувати факти й обставини, приймати правові рішення та вчиняти інші юридичні дії у повній відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»;

- організовувати роботу апарату виконавчого комітету;

планувати роботу ради та виконкому;

- забезпечувати підготовку матеріалів на розгляд сесій ради та ви­конкому:

- доводити рішення і розпорядження ради та виконавчого комітету до виконавців, юридичних осіб. громадян;

- контролювати виконання рішень і розпоряджень ради та виконав­чого комітету:

нести відповідальність за стан діловодства, обліку і звітності, ар­хівної справи;

- вносити пропозиції щодо наказів виборців, подавати раді проекти заходів щодо виконання наказів виборців;

вчиняти нотаріальні дії, реєструвати акти громадянського стану відповідно до законодавства;

- вести облік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території;

- приймати, вести облік та контроль за розглядом і вживанням за­ходів за листами, скаргами і заявами громадян, особисто приймати громадян.

Для посад секретарів сільських, селищних рад характерний розшире­ний обсяг вмінь та знань із організаційно-забезпечувальних функцій, що передбачає їх спроможність створювати та впроваджувати механізми нормативно-правових та інших забезпечувальних дій для нормального функціонування відповідних рад та їх виконавчих комітетів.

  • Функціональні обов'язки секретаря-друкарки виконкому сільської, селищної ради.

Секретар-друкарка сільської, селищної ради:

  • здійснює реєстрацію вхідної та вихідної документації;

  • оформляє відправку вихідної документації;

  • здійснює контроль дотримання термінів виконання відповідних до­ку ментів;

  • здійснює реєстрацію заяв, письмових звернень громадян, контроль

  • за їх виконанням;

  • проводить реєстрацію телефоно- та факсограм;

  • забезпечує виклики членів територіальної громади до виконкому та

  • ради;

  • друкує документи, пов'язані з роботою виконкому, зверненнями громадян:

  • виконує інші доручення сільського, селищного голови, пов'язані з діяльністю виконавчого комітету відповідної ради.

  • Функціональні обов'язки начальника військово-облікового столу виконкому сільської, селищної ради.

Начальник військово-облікового столу сільської, селищної ради:

  • здійснює облік військовозобов'язаних та організаційні заходи щодо їх призову до Збройних Сил України;

  • забезпечує виконання мобілізаційних заходів на території громади;

  • забезпечує паспортизацію населення територіальної громади;

  • організовує роботу з обліку та обслуговування соціально-побуто­вих умов інвалідів війни, учасників бойових дій, солдатських вдів та сиріт;

  • виконує інші доручення сільського, селищного голови, пов'язані з діяльністю виконавчого комітету відповідної ради.

  • Функціональні обов'язки касира-рахівника виконкому
    сільської, селищної ради.

Касир-рахівник виконкому сільської, селищної ради:

  • здійснює збір місцевих податків та зборів, передбачених Законом України «Про місцеві податки і збори»;

  • здійснює облік наявності особистого транспорту громадян та на­рахування транспортного податку;

  • здійснює облік земельних ділянок громади та нарахування земель­ного податку;

  • виконує інші доручення сільського, селищного голови, пов'язані з діяльністю виконавчого комітету відповідної ради.

  • Функціональні обов'язки уповноваженого з субсидій виконкому
    сільської, селищної ради.

Уповноважений з субсидій виконкому сільської, селищної ради:

  • здійснює моніторинг та облік усіх домогосподарств територіальної громади для визначення нарахувань за субсидіями на виплату вар­тості комунальних послуг;

  • доводить до відома мешканців територіальної громади умови надання субсидій на виплату комунальних послуг з відвідуванням удома самотніх громадян похилого віку;

  • здійснює оформлення відповідної документації населенню терито­ріальної громади щодо пенсійних розрахунків;

  • виконує інші доручення сільського, селищного голови, пов'язані з діяльністю виконавчого комітету відповідної ради.

Створення сільських, селищних відділів (центрів) соціального захисту населення може не лише розширити функціональні обов'язки вище означених працівників, але й дещо змінити саму структуру організації соціального захисту на селі.

Для посад секретаря-друкарки, начальника військово-облікового сто­лу, касира-рахівника та уповноваженого з субсидій характерні обмежені обсяги вмінь та знань, переважно із вузькоспеціалізованих забезпечувальних функцій, що передбачає створення умов нормального функціонування відповідних рад та їх виконавчих комітетів.

Новообраний секретар сільської, селищної ради оформляється на ро­боту за тією ж схемою, що й сільський, селищний голова, його трудова книжка зберігається у відповідній місцевій раді, де на нього оформляється також і особова справа. Там зберігаються також особові справи та трудові книжки інших штатних працівників сільської, селищної ради. Обчислення стажу державної служби державних службовців у кожному конкретному випадку здійснюється відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України. Ранги державним службовцям системи місцевого самоврядування (шоста-сьома категорії посад) присвоює за місцем основної роботи сільський, селищний голова.

Виключні повноваження

Місцевих рад різного рівня

  • Затвердження бюджетів

  • Затвердження структури виконавчого органу ради

  • Обрання посадових осіб виконавчого органу ради із числа депутатів відповідної ради

  • Обрання керівництва контрольних органів

  • Затвердження окладів посадових осіб виконавчого органу ради

  • Оцінка дій виконавчого органу ради

  • Забезпечення виконання та контроль за дотриманням Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади

  • Контроль за недопущенням бюджетних диспозицій

Обласна рада

  • Програми регіонального розвитку

  • Підготовка та перепідготовка спеціалістів у інститутах, академіях, університетах

  • Розвиток регіональної науки

  • Утримання доріг регіонального значення

  • Транспортна інфраструктура області

  • Спеціалізоване медичне обслуговування

  • Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій

  • Координація діяльності місцевої міліції

  • Управління об’єктами спільної власності громад

  • Дозвілля і культура

  • Амбулаторні медичні послуги

  • Підготовка молодшого медичного персоналу

  • Підготовка спеціалістів у ПТУ, коледжах (насамперед орієнтованих на комунальну сферу)

  • Орієнтація та утримання місцевої міліції

  • Утримання доріг районного значення

  • Транспортне обслуговування дозвілля і культура

Громада

  • Дитячі дошкільні заклади

  • Догляд за особами похилого віку та інвалідами

  • Турбота про сім’ю та підростаюче покоління

  • Початкові середні школи, вечірні школи

  • Охорона здоров’я та первинна медична допомога

  • Планування використання землі, охорони довкілля

  • Благоустрій території, утримання доріг. Вулиць, парків тощо

  • Дозвілля та культура

  • Громадський транспорт

  • Побутове забезпечення (водогони, каналізації, тепло забезпечення, енергозабезпечення)

  • Санітарний контроль та профілактика

Соціально-економічні проблеми, що

спонукають до реформи

територіального устрою

  • Низька якість життя в більшості поселень.

  • Неможливість надання якісних та доступних послуг органами місцевого самоврядування із-за їх слабкої фінансової спроможності.

  • Великі диспропорції між регіонами в Україні та між районами в межах регіону.

  • Відсутність об’єктивних передумов для появи точок економічного зростання у сільських районах поза райцентрами.

  • Заплутаність та алогічність територіального розмежування між адміністративно-територіальними одиницями, які не піддаються європейській класифікації


Диспропорції між регіонами

(валова додана вартість/душу населення, грн.)

2001 рік

  • м. Київ – 11944,0 грн.

  • Чернівецька обл. – 2015,0

  • Донецька обл. – 4692,0

Мах/мін = 5,92

Мах/мін = 2,32 (без Києва)

2003 рік

  • м. Київ – 15442,7

  • Чернівецька обл. – 2382,5

  • Дніпропетровська обл. – 6817,0

Мах/мін =6,48

Мах/мін =2,86 (без Києва)


Диспропорції між АТО

(населення, тисяч осіб)

Області:

  • Донецька – 4841

  • Чернівецька – 922,8

Міста обласного

значення:

  • Ржищів – 8,4

  • Кривий Ріг – 712,5

Райони:

  • Тячівський – 172,4

  • Поліський – 7,6

Сільради:

  • Кулаженська – 297 осіб

  • В. Димерська – 10000 осіб


Диспропорція між сільрадами

(видатки на управління/душу населення, грн./рік)

  • В. Дилерська (10 тис. населення) – 7,5

  • Немішаєвська (6,4 тис.) – 11,3

  • Зазимська (2105 осіб) – 12,1

  • Кулаженська (297 осіб) – 48,9

(норматив на управління – 13,5 грн/особу/рік)

Мета реформи

  • Забезпечення людини якісними та доступними послугами, найближче до її місця проживання.

  • Наділення органів місцевого самоврядування достатніми повноваженнями та ресурсами для надання людям якісних та доступних послуг.

  • Створення умов для появи нових точок економічного зростання в територіях.

Суть реформи

- Широка децентралізація виконавчої влади.

- Перенесення частини повноважень та відповідальності з національного на регіональний, з регіонального на районний, з районного на рівень громад.

- Найважливішим елементом реформи є утворення громад, як АТО базового рівня, здатної надавати значну частину послуг населенню, які сьогодні надаються на рівні району.

Предмет закону

  • Предметом регулювання закону є – територіальний устрій України та порядок вирішення питань щодо утворення, реорганізації та ліквідації адміністративно-територіальних одиниць.

  • Закон вперше в законодавчій практиці України визначає дефініції територіального устрою та встановлює статус АТО та їх ієрархію

Система територіального устрою України

(європейська класифікація)

Для України прийнятною є 3-рівнева система АТО:

  • Перший рівень - регіон (АРК, області, місто-регіони);

  • Другий - район (місто-район);

  • Третій (базовий) – громада.

Кожна АТО має свою безперервну територію та межує з АТО того ж рівня.


Базова АТО – громада

Громада як базова АТО, має кінець вирішити плутанину з поєднанням понять: населений пункт та адміністративно-територіальна одиниця та вирішити назавжди питання про повсюдність місцевого самоврядування – поширення юрисдикції рад громад поза межі населених пунктів.

Де поділися села,

селища, міста?

  • Вони нікуди не діваються, залишаються в статусі поселень (населених пунктів)

  • Поселення, разом із прилеглими територіями отримують статус АТО – громади.

Чи не приведе об’єднання сіл у громади понад 5 тисяч осіб, до надмірного збільшення територій громад і занепаду сіл без сільрад?

  • В Україні 28615 сільських поселень, з яких у 16180(57%) не мають своїх сільрад у своєму селі.

  • 96% сільрад отримують бюджетні дотації.

  • Комунальні підприємства з благоустрою, громадського транспорту, ремонту доріг, вивезення сміття в сільрадах практично відсутні.

  • Після реформи в усіх (100%) поселеннях буде голова села з певним набором повноважень.

  • В територіях, де об’єднання веде до втрати доступності, громади можуть мати численність і в 1500 осіб і менше.

  • Створення громад –це перехід на нові ресурси можливості.


Приклад Польщі (31.12.1999 р.)

Всього гмін - 2489

Кількість жителів

Кількість гмін %

До 2500

29/1,1

2500-4999

551/22

5000-7499

668/27

7500-9999

397/16

10000-14999

353/14

15000-19999

153/6

20000-39999

199/8

40000-99999

94/3

Понад 100000

45/1,8

Варіант утворення сільської громади

(Київська область)

  • Жукин – 1118 осіб;

  • Воропаїв – 880;

  • Пірново -383;

  • Вища Дубечня – 827;

  • Відстань між селами – до 2 км.

  • Між крайніми селами – до 10 км.

  • Дорога – тверде покриття, курсує транспорт

Розрахунок бюджету за нормативами 2005 р.

село

населення

управління

Охорона

Здоров’я

бібліотека

клуб

Жукин

1118

15093

29292

3499

7457

Воропаїв

880

11880

23056

2754

5869

Пірново

383

5170

10035

1199

2555

В. Дубечня

827

11165

21667

2598

5516

Разом

3208

43308

84050

10041

21397

Громади із додатковим статусом:

місто-район, місто-регіон

  • Місто-район – громада у складі якої є хоча б одне місто, чисельність населення якого становить не менше 70000 жителів, та населення якої забезпечується послугами в обсязі, визначеному законом для громади та району.

  • Місто-регіон – громада у складі якої є хоча б одне місто, чисельність населення якого становить не менше 750000 жителів, та населення якої забезпечується послугами в обсязі, визначеному законом для громади, району та регіону.

  • До міста-регіонів також належать міста із спеціальним статусом – Київ та Севастополь.

Район

  • Районом є адміністративно-територіальна одиниця, яка об’єднує громади та має відповідну транспортну , інформаційну та іншу інфраструктуру для забезпечення реалізації спільних інтересів цих громад і населення якої забезпечується визначеним законом адміністративними, соціальними та культурними послугами, які об’єктивно не можуть бути надані у цих громадах.

  • Базова чисельність населення для району – понад 70 тисяч. Для слабо заселених територій район може бути і від 40 тисяч.


Чи не призведе об’єднання районів до занепаду «старих» райцентрів і створення незручностей

для людей у поїзді до центрів районів?

  • Сьогодні у більшості районів центри розміщені асиметрично.

  • Більшість послуг населенню району надається саме в райцентрі, а не в громаді.

  • Об’єктивно «дрібні» райони втрачають повний набір представництва державних та комерційних установ.

  • Реформа передбачає перенесення більшості послуг громадянам у громади, аби не їздити за ними в райцентр.

  • Механічного об’єднання районів не буде, перегляд меж районів здійснюватиметься з урахуванням доступності до їх центрів та фінансових можливостей території.

Регіон

  • Регіон – частина території України, яка є адміністративно-територіальною одиницею та утворена з метою здійснення державної політики щодо збалансованого розвитку територій, об’єднує райони та міста-райони, забезпечує реалізацію спільних інтересів цих районів та міст-районів, надання їх населенню визначеного законом спеціалізованих адміністративних та соціальних та культурних послуг, які об’єктивно не можуть бути надані у районах та містах-районах.

  • Регіонами є адміністративно-територіальні одиниці: Автономна Республіка Крим, області, міста-регіони.

Що буде з областями?

  • Закон «Про територіальний устрій України» не передбачає укрупнення областей.

  • Виведення із складу областей міст- районів має сприяти більш активному розвитку альтернативних обласному центру міст та появи у цих містах-районах «квазістоличних» функцій для надання людям особливо спеціалізованих послуг.

Необхідна умова для ухвалення законопроекту

  • Проект Закону «Про територіальний устрій України» підготовлено на основі законопроекту про внесення змін до Конституції України №3207-1, який ухвалено для направлення до КСУ 08.12.04.

  • Ухвалення в цілому Закон «Про територіальний устрій України» можливе після ухвалення змін до Конституції.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАДИ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Андрій Дуткевичй,

ЛМГО «Інститут Політичних Технологій»,

експерт

План

  1. Законодавче підґрунтя.

  • Конституція України.

  • Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”

  • Закон України “ Про статус депутатів місцевих рад”.

  • Закон України “ Про службу в органах місцевого самоврядування”.

  1. Базовий Закон “ Про статус депутатів місцевих рад”.

    • Структура закону;

    • Депутат як повноважний представник територіальної громади;

    • Повноваження депутата в раді та її органах;

    • суперечності в законі;

    • проблеми реалізації прав;

Дискусія: Як ми вирішуємо проблеми територіальної громади. Проблеми застосування наявного інструментарію у трикутнику.

Депутат - громада - партія;

  1. Посадова особа місцевого самоврядування – законодавче підґрунтя.

    • Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”;

    • Закон України “ Про службу в органах місцевого самоврядування”;

Дискусія: Депутат VS посадова особа в органах місцевого самоврядування.

  1. Пропоновані законодавчі зміни.

  • Огляд законопроектів з даної тематики, які знаходяться на розгляді в профільних комітетах Верховної Ради України.

Практична робота.

5. Підсумки.

Депутати місцевих рад, посадові особи місцевого самоврядування складають окрему групу посадових осіб, наділених правом у межах наданих їм повноважень приймати рішення, обов’язкові до виконання фізичними і юридичними особами, зокрема їм не підпорядкованими. Правовий статус цих осіб складається із сукупності прав, свобод, обов’язків, обмежень, заборон і відповідальності передбачених чинним законодавством і гарантованих державою. Основи статусу депутатів місцевих рад закріплені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про статус депутатів місцевих Рад», Законом України “ Про службу в органах місцевого самоврядування”, Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», рішеннями Конституційного Суду України, а також іншими законами України.

Законом України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 року № 1667-IV було запроваджено нові правила:

  • вибори депутатів міських (у т.ч. міст Києва та Севастополя), районних у місті (в містах із районним поділом), районних, обласних рад, Верховної Ради Кримської автономії здійснюються за виборчими списками організацій політичних партій та виборчих блоків.

  • вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села (кількох сіл однієї громади) чи селища;

  • вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному окрузі, межі якого збігаються з межами села селища, міста;

В результаті виборів було сформовано ради всіх рівнів, обрано сільських, селищних, міських голів. Минає рік їхньої діяльності. Проблеми застосування чинного законодавства, яке регулює діяльність новообраних місцевих рад, які ще рік тому були предметом теоретичних дискусій в експертних колах перейшли в практичну площину діяльності депутатського корпусу, посадових осіб місцевого самоврядування.

Предметом нашої дискусії стане аналіз певних норм законодавства, які в результаті пропорційних виборів стали «мертвими» нормами або нормами реалізація яких надзвичайно ускладнена і потребує подальшого вдосконалення чинного законодавства. Оскільки ми розглядаємо правовий статус депутатів місцевих рад та посадових осіб місцевого самоврядування спочатку пропонується проаналізувати базовий закон який регулює діяльність депутатів місцевих рад – Закон України «Про статус депутатів місцевих Рад», а після цього базовий закон для посадових осіб органів місцевого самоврядування Закон України “ Про службу в органах місцевого самоврядування”.

Виходячи з дуалістичної природи інституту депутатства, депутат є одночасно членом представницького органу і суб’єктом нормотворчої діяльності. Тобто повноваження депутата місцевої ради стосуються як внутрішньої організації діяльності ради, так і виконання нею своїх повноважень як представницького органу місцевого самоврядування.

Відповідно до Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" депутат ради характеризується як :

  • член представницького органу;

  • представник територіальної (територіальних) громади (громад);

  • представник виборчого округу.

Тобто закон побудований таким чином, що виконання його депутатом забезпечує налагодження безперебійного зворотного зв’язку між найменшими частинками територіальної громади і відповідною радою. Володіючи представницьким мандатом, депутат місцевої ради зобов’язаний підтримувати постійний зв’язок зі своїми виборцями, регулярно інформувати їх про роботу ради, про виконання планів і програм економічного й соціального розвитку, місцевих екологічних програм, рішень ради і наказів виборців, брати участь в організації виконання законів, рішень ради та її органів, у масових заходах, що проводяться на території виборчого округу, вивчати громадську думку, потреби населення, інформувати про них раду, вдаватися до інших необхідних дій для задоволення колективних потреб та законних вимог громадян.

Якщо більш детально проаналізувати закон "Про статус депутатів місцевих рад", то у статтях 10, 11, 12 подано цілий перелік позицій щодо зв’язку депутата з виборцями округу. Десята стаття закону встановлює обов’язкове періодичне (не рідше одного разу на півріччя) інформування депутатом виборців округу "про роботу місцевої ради та її органів, про виконання планів і програм економічного і соціального розвитку, інших місцевих програм, місцевого бюджету, рішень ради і доручень виборців". Закон зобов’язує депутатів місцевих рад проводити не рідше одного разу на місяць особистий прийом громадян (виборців). Адже саме через такий механізм виборець реалізовує своє право на внесення пропозицій щодо роботи депутата та діяльності відповідного органу місцевого самоврядування, відбувається подання скарг, заяв, звернень. Таким чином забезпечується можливість для найбільш активних виборців ефективно проводити лобістські компанії для вирішення нагальних проблем певних територій або певних соціальних груп.
  
Статті 16-17 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" регламентують такі важливі механізми налагодження зв’язку між депутатами і виборцями як звіти депутатів і доручення виборців.

Закон передбачає ініціювання у будь-який час звіту депутата на вимогу зборів виборців, ОСН.

Закон зобов’язує місцеву раду проаналізувати доручення виборців, поданих депутатам місцевої ради, а також прийняти відповідні рішень щодо їх реалізації "з урахуванням матеріальних, в тому числі і фінансових, можливостей". Важливим є врахування доручень виборців при розробці планів і програм економічного та соціального розвитку відповідної території, місцевих економічних програм, складанні бюджету, а також при підготовці рішень з інших питань. Тобто при прийнятті бюджету передбачається голосування по кожному з доручень, що є, таким чином, важливим механізмом лобіювання інтересів виборців.
 Передбачена система постійного контролю за виконанням доручень виборців. При організації виконання доручень виборців депутат місцевої ради наділяється правом брати участь у цьому процесі як одноосібно, так і в складі постійних та тимчасових комісій ради чи депутатської групи; депутат може залучати до їх виконання органи самоорганізації населення, а також виборців відповідного виборчого округу.
Контроль за ходом виконання своїх доручень можуть здійснювати і самі виборці, адже депутат місцевої ради зобов’язаний періодично інформувати своїх виборців про результати розгляду радою та її виконавчими органами доручень виборців та про особисту участь в організації їх виконання. Та і самі органи, які забезпечують виконання доручень виборців, один раз на рік інформують раду про хід їх реалізації.

В сучасних умовах виконання кожної з проаналізованих норм виникають труднощі при їх практичній реалізації. Формально в результаті введення пропорційної системи виборів в логічному ланцюгу виборчий округ – територіальна громада – місцева рада межі територіальної громади (громад) стали межами виборчого округу. Кожен депутат, який пройшов в раду по списку партії (блоку) тепер представляє інтереси всіх виборців певної територіальної громади. Однак чи може одна людина вникнути в інтереси кількох тисяч або і десятків тисяч виборців. Законодавці, вносячи зміни до чинного законодавства, мотивували це можливістю створення механізму адресної відповідальності, коли виборець вибирає партію, а партія відповідно несе відповідальність перед ними. Однак пригадайте виборчі програми партій (блоків) на місцевому рівні. В умовах загальнонаціональної кампанії левова частка програм стосувалася загальнонаціональних проблем, муніципальна складова була далеко не на першому місці. Виборець голосував в кращому випадку за першу п’ятірку у списку, а на загал за партійний бренд. Закрита система виборчих списків сприяла проходженню в ради кандидатів, які мають в першу чергу зобов’язання перед партією, а не перед територіальною громадою. В свою чергу вони не зв’язані особистими обіцянками перед окремими групами членів територіальних громад, які раніше виникали ще на етапі виборчої кампанії. Наступна проблема є безпосереднім результатом пропорційної виборчої системи на місцевому рівні. Як показує статистика (див. таблицю), понад 40% депутатів, які пройшли до районних рад у складі партійних списків, проживають у районних центрах або взагалі за ме­жами районів. Таким чином загалом по Україні можуть бути не представлені інтереси 5617 територіальних громад. По Західній Україні ситуація аналогічна.

Розуміючи складність ситуації, законодавець ще 2005 року вніс доповнення до розділу ІІІ статтею 29-1 «Помічники-консультанти депутатів місцевих рад». Відповідно депутат місцевої ради може мати до 5 помічників-консультантів, які працюють на громадських засадах.

Таким чином зроблена спроба відновити втрачений комунікативний зв’язок між громадою і депутатом, адже помічник має право за дорученням депутата ради брати участь в організації вивчення громадської думки, потреб територіальної громади, інформувати про них депутата відповідної місцевої ради та вносити пропозиції щодо шляхів їх вирішення, він зобов’язаний за дорученням депутата місцевої ради вивчати питання, необхідні депутату місцевої ради для здійснення його депутатських повноважень, готувати по них відповідні матеріали, допомагати депутату місцевої ради в організації проведення звітів і зустрічей з виборцями, допомагати депутату місцевої ради в розгляді надісланих на його ім'я поштою або поданих на особистому прийомі виборцями пропозицій, заяв і скарг громадян та вирішенні порушених у них питань.
Положення про помічників-консультантів затверджується відповідною радою. Значна кількість місцевих рад Західного регіону прийняла такі положення, але наразі пройшло ще дуже мало часу, щоб однозначно говорити, що цей механізм запрацював.

Протягом року зник такий інструмент взаємодії депутатів з громадою як депутатський фонд. Аргументація рад проста: немає закріпленого за депутатом округу – немає депутатського фонду. Хоча цей механізм і не був раніше передбачений чинним законодавством, але це питання вирішувалося на рівні місцевих нормативних актів. Закон про місцеве самоврядування дозволяв це робити шляхом затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування, що давало можливість створення відповідних фондів. Завдяки цим фондам депутати вирішували цілий масив соціальних питань виборців, благоустрою території. Для міст обласного значення, обласних рад ця сума коливалася в межах кількох десятків тисяч гривень, а для Києва сягала більше 500 тисяч гривень на рік. Здавалося б, законодавство в цих питаннях не змінилося. Чому ж у більшості міст таких фондів не створено? Відповідь на це питання лежить в площині відсутності зацікавленості у більшості депутатського корпусу у налагодженні співпраці з громадою, вирішенням таких питань за логікою повинна була б перейматися партія. Тільки в небагатьох радах передбачено фінансування на роботу з виборцями, прийнято положення про громадські приймальні депутатських груп, фракцій. Для прикладу, у Львівській міській раді розглядається можливість прийняття положення про створення депутатського фонду допомоги малозабезпеченим (до 15 тис. грн. на депутата). На рівні певних домовленостей існує подібна практика і у Львівській обласній раді (використання фондів капітального будівництва), але це одиничні випадки і не зовсім зрозуміла процедура справедливого розподілу цих коштів між потребуючими членами територіальної громади.  

Як наслідок, відбулося скорочення практики особистого прийому виборців депутатами місцевих рад, зменшення кількості зустрічей депутатів із виборцями, скорочення практики звітування депутатів перед виборцями, скорочення обсягів депутатських звернень із проблематики, важливої для виборців.

  Якщо ми говоримо про повноваження депутата у раді, то вони стосуються як внутрішньо-організаційних аспектів діяльності ради, так і виконання нею своїх повноважень як представницького органу місцевого самоврядування. Одним з основних повноважень депутата місцевої ради є право голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Кожний депутат у раді та її органах, до складу яких він входить, має один голос. Крім того, депутат місцевої ради має право:

– обирати і бути обраним до органів відповідної ради;

– пропонувати питання для розгляду радою та її органами;

– вносити пропозиції і зауваження щодо порядку денного засідання Ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті;

– вносити для розгляду проекти рішень, інших документів, що приймаються радою або її органами, поправки до них;

– висловлювати думку щодо персонального складу утворюваних Радою органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою;

– порушувати питання про недовіру органам, утвореним радою, особам, які входять до їх складу, а також особам, яких обрано, призначено або затверджено радою;

– брати участь у дебатах, звертатися із запитами, ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні;

– вносити пропозиції про заслуховування на пленарному засіданні ради звіту чи інформації будь-якого органу або посадової особи, підзвітних чи підконтрольних раді, а також з питань, що входять до компетенції відповідної ради, інших органів і посадових осіб, які діють на її території;

– виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій та з мотивів голосування, давати довідки; – оголошувати на засіданнях ради та її органів у встановленому радою порядку тексти звернень, заяв, резолюцій, петицій громадян чи їх об’єднань, якщо вони мають суспільне значення;

Депутат місцевої ради має право звертатися до усіх державних органів, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, до підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, до посадових осіб з питань, пов’язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених питань. Зазначені органи та посадові особи зобов’язані розглянути його звернення і дати відповідь негайно, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки – не пізніш як у місячний строк. У питаннях депутатської діяльності депутат місцевої ради користується правом безперешкодного відвідування на території відповідної ради державних органів, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, а також правом невідкладного прийому їх керівниками та іншими посадовими особами.
Крім цього існує цілий комплекс повноважень, які депутат реалізує в складі депутатських груп і фракцій. Кожен депутат зобов’язаний здійснювати свої повноваження у складі відповідних постійних депутатських комісій, тимчасових контрольних комісій ради. І це далеко не вичерпний перелік повноважень депутата місцевої ради. Але повноцінна робота депутата ради неможлива без системи відповідальності як перед відповідною місцевою радою, так і перед територіальною громадою. Поряд з такою формою відповідальності як заслуховування звітів про виконання рішень і доручень ради, відкликання депутата мало б бути найбільш дієвою формою несення ним відповідальності за невиконання своїх обов’язків. Відповідно до статті 37 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" підставами для відкликання виборцями обраного ними депутата місцевої ради є :
 - встановлені судом факти порушення ним положень Конституції і законів України;  
- невідвідування ним більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії протягом року, невиконання без поважних причин рішень і доручень ради та її органів;  
Цей перелік не є вичерпний, але він чітко окреслює коло суб’єктів внесення пропозиції про відкликання депутата місцевої ради до територіальної виборчої комісії. Сюди входять:

- відповідна місцева рада;

- збори виборців та збори (конференції) об'єднань громадян, їхніх місцевих осередків, які відповідно до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" мають право висувати кандидатів у депутати і знаходяться на території відповідного виборчого округу.

Але ця друга норма є абсолютно мертвою, оскільки поняття виборчого округу змінило закладений законодавцями зміст, та і закон, на який йде посилання, втратив чинність. Таким чином збори виборців округу втратили своє право притягнути депутата місцевої ради до відповідальності шляхом відкликання.
З підписанням Президентом 5 лютого 2007 року Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо статусу депутатів Верховної Автономної Республіки Крим та місцевих рад" з’явилася ще одна причина дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради. Було встановлено такий невичерпний перелік підстав для відкликання політичною силою свого депутата місцевої ради:

- невходження його до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії (блоку), за списком якої він пройшов до ради:

- вихід зі складу депутатської фракції внаслідок подання ним відповідної особистої заяви;

- перехід його до іншої депутатської фракції;

- відкликання його з інших підстав, установлених вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій).

Суб’єктом відкликання депутата місцевої ради визначено керівний орган партії (блоку).

Плюси і мінуси такого нововведення будуть предметом нашої дискусії, однак беззаперечним є той факт, що місцевий депутат у своїй діяльності тепер в першу чергу буде зорієнтований на генеральну лінію партії і далеко не завжди ця лінія відповідатиме вирішенню нагальних муніципальних проблем конкретно взятої територіальної громади. В цьому контексті виборні посадові особи органів місцевого самоврядування (міські голови) стають заручниками політики партії, яка формує більшість у раді, адже рада наділена правом приймати рішення, які блокують ініціативи міського голови, а у випадку, якщо дві третини ради становлять депутати від одної політичної сили, то вони в будь-який час можуть висловити йому недовіру. Результатом такого протистояння міського голови і ради може бути неможливість виконання міським головою своїх виборчих обіцянок, які він давав виборцям під час виборчої кампанії. В цьому контексті проблематичним є дотримання основних принципів публічної служби, закріплених у Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування»:

- служіння територіальній громаді;

- дотримання прав місцевого самоврядування;

- захисту інтересів відповідної територіальної громади;

- рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки;

- дотримання правової та соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування;

- самостійності кадрової політики в територіальній громаді;

- гласності;

Якщо ж ми звернемося до статті 42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, то переконаємося, що така категорія посадових осіб місцевого самоврядування як сільський, селищний, міський голова наділені надзвичайно широким колом повноважень, реалізація яких в більшості випадків є предметом безпосереднього узгодження з позицією ради, як для прикладу ;

- вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради;

- вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради;

- вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури і штатів виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету;

- скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради;

В цілому статус сільських, селищних, міських голів визначається статтями 12, 42, 79 та окремими положеннями деяких інших статей (наприклад, статей 50, 54, 59) Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Окрім цього, ч. 5 ст. 12 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлює, що “на сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії, передбачені законом про статус депутатів рад”. Отже, положення чинного Закону “Про статус депутатів місцевих рад” в принципі стосуються також і сільських, селищних та міських голів.

З огляду на цілий комплекс проблем, який, у зв’язку з новим принципом формування місцевих рад, впливає на ефективність реалізації повноважень депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування, було б доречно оцінити законодавчі ініціативи депутатів Верховної Ради України. У профільних комітетах Верховної Ради України зареєстровано десяток законопроектів, які стосуються внесення змін до Законів України “Про статус сільських, селищних, міських голів”, "Про місцеве самоврядування в Україні" чи прийняття нових законів, як от проект Закону України “Про статус сільських, селищних, міських голів”. Проаналізувавши їх, можна зробити висновок, що основною ціллю всіх нововведень є :

  • забезпечення балансу відповідальності між депутатами ради і міським головою;

  • покращення внутрішньо-організаційних моментів роботи місцевих рад;

  • забезпечення прозорості роботи рад у прийнятті рішень;

  • регламентація процедури відкликання депутатів місцевих рад, сільських селищних міських голів.

Заслуговують на увагу такі пропоновані нововведення як “припинення повноважень депутатів місцевих рад, сільських селищних міських голів в зв’язку з неутворенням виконавчих органів зазначених рад протягом певного строку, або неприйняттям бюджету”, “рішення про проведення місцевого референдуму при наявності висновків постійних комісій”, “визнання актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України та регламенту в судовому порядку”, “Секретар сільської, селищної, міської ради обирається за пропозицією однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради або сільського, селищного, міського голови відповідною радою з числа її депутатів та працює в раді на постійній основі», “Перший заступник, заступник голови районної, обласної, районної у місті (у разі її створення) ради обираються відповідною радою у межах строку її повноважень”, “виключення із тексту ч. 16 ст. 46 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” положення, яким передбачається право місцевої ради «у разі необхідності приймати рішення про проведення закритого пленарного засідання», “Депутат місцевої ради вважається відкликаним, якщо в голосуванні щодо його відкликання взяло участь більше половини виборців, внесених у списки виборців, і при цьому за його відкликання проголосувало більше половини виборців, які взяли участь у голосуванні.” , “визнання регіональної мови чи мови меншин такою, що є поширеною на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці”.

Конституційність і законність даних нововведень залишимо на розгляд депутатів.

Але в результаті можна зробити один висновок. Ні в одному законопроекті не запропоновано механізму створення стійкого зворотного зв’язку між громадою і депутатом відповідної ради. Швидше навпаки, є спроби ввести додаткові обмеження на забезпечення прав територіальних громад на відкликання депутатів місцевих рад.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАДИ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

ІванЗалуцький,

Львівський регіональний інститут

державного управління НАДУ при Президентові України,

завідувач кафедри управління персоналом

та державної служби, к.е.н., доцент

Питання для розгляду:

  1. Депутат, як повноважний представник територіальної громади.

  2. Повноваження депутата у раді і її органах.

  3. Посадова особа місцевого самоврядування

Депутат, як повноважний представник

територіальної громади.

Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - місцева рада) як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради, встановлення гарантій його депутатської діяльності та порядок відкликання депутата місцевої ради визначаються відповідно до Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Закону України “Про статус депутатів місцевих рад”, інших законів України .

Депутат місцевої ради є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Депутат місцевої ради є повноважним і рівноправним членом відповідної ради - представницького органу місцевого самоврядування і наділений всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі у діяльності ради та її органів.

Депутат місцевої ради набуває свої повноваження в результаті обрання його до ради відповідно до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

Повноваження депутата місцевої ради починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради з моменту офіційного оголошення підсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією і закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання, крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради або ради, до складу якої його обрано.

Повноваження депутата місцевої ради, обраного замість того депутата, який вибув, або на повторних виборах, починаються з дня заслуховування на черговому після виборів депутата місцевої ради пленарному засіданні відповідної місцевої ради повідомлення територіальної виборчої комісії про підсумки виборів.

Дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради

Повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі:

1) його відкликання виборцями;

2) відкликання його політичною партією (виборчим блоком політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої його було обрано депутатом місцевої ради, у разі не входження депутата місцевої ради (крім депутата сільської, селищної ради), обраного за виборчим списком відповідної місцевої організації політичної партії (виборчих блоків політичних партій) у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної ради, до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або його виходу зі складу такої депутатської фракції внаслідок подання депутатом особистої заяви про вихід з депутатської фракції, або переходу депутата в іншу депутатську фракцію, або з інших підстав, встановлених вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради; (згідно із Законом N 602-V ( 602-16 ) від 12.01.2007)

3) припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

4) обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень;

5) обрання його депутатом іншої місцевої ради;

6) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

7) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі;

8) його смерті.

Повноваження депутата місцевої ради можуть припинятися достроково також за рішенням відповідної ради у зв'язку:

1) з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;

2) з особистою заявою депутата місцевої ради про складення ним депутатських повноважень.

Спори щодо дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вирішуються судом.

У разі невходження депутата місцевої ради (крім депутата сільської, селищної ради), обраного за виборчим списком відповідної місцевої організації політичної партії (виборчих блоків політичних партій) у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної ради, до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або його виходу зі складу такої депутатської фракції внаслідок подання депутатом особистої заяви про вихід з депутатської фракції, або переходу депутата в іншу депутатську фракцію, або відкликання депутата з інших підстав, встановлених вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком якої він був обраний депутатом місцевої ради, його повноваження припиняють достроково за рішенням вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради. (згідно із Законом N 602-V ( 602-16 ) від 12.01.2007).

Вищий керівний орган політичної партії (виборчого блоку політичних партій) приймає рішення про відкликання та дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради (крім депутата сільської, селищної ради), якщо такий депутат не подав заяву до місцевої ради про входження його до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчими списками відповідної місцевої організації якої його було обрано депутатом місцевої ради, або вийшов зі складу депутатської фракції (подав особисту заяву про вихід зі складу депутатської фракції або перейшов в іншу депутатську фракцію, або відкликається з інших підстав, встановлених вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій).

Повноваження депутата місцевої ради (крім депутата сільської, селищної ради) вважаються припиненими достроково з моменту прийняття відповідного рішення вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчими списками відповідної місцевої організації якої його було обрано депутатом місцевої ради. ( згідно із Законом N 602-V ( 602-16 ) від 12.01.2007)

Вищий керівний орган політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за рішенням якого у порядку, визначеному цим Законом, достроково припинено повноваження депутата місцевої ради (крім депутата сільської, селищної ради), обраного за виборчим списком відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій), зобов'язаний негайно оприлюднити зазначене рішення шляхом його публікації в друкованих засобах масової інформації та повідомити територіальну виборчу комісію про дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради та направити їй рішення вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій) про дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради. (згідно із Законом N 602-V ( 602-16 ) від 12.01.2007)

У разі дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вибори чи заміщення депутата, який достроково припинив повноваження, проводяться відповідно до Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" ( 1667-15 ). (згідно із Законом N 602-V ( 602-16 ) від 12.01.2007)

Депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.

Депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.

За рішенням обласної, Київської та Севастопольської міських рад депутат, обраний головою постійної комісії з питань бюджету, може працювати в раді на постійній основі.

Несумісність статусу депутата місцевої ради

з деякими посадами та видами діяльності

Депутат місцевої ради, який перебуває на посаді керівника місцевого органу виконавчої влади чи на іншій посаді, на яку поширюються вимоги Конституції та законів України щодо обмеження сумісництва, не може поєднувати свою службову діяльність на цій посаді з посадою сільського, селищного, міського голови, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови та заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, а також з іншою роботою на постійній основі в радах, їх виконавчих органах та апараті.

Депутат місцевої ради не може використовувати свій депутатський мандат в цілях, не пов'язаних з депутатською діяльністю.

Депутат місцевої ради не може мати іншого представницького мандата.

Депутатська етика

Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та член ради, здійснюючи депутатські повноваження, повинен дотримуватися таких правил депутатської етики:

1) керуватися загальнодержавними інтересами та інтересами територіальної громади чи виборців свого виборчого округу, від яких його обрано;

2) не використовувати депутатський мандат в особистих інтересах чи в корисливих цілях;

3) керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності; ( Пункт 3 частини першої статті 8 в редакції Закону N 1522-IV ( 1522-15 ) від 19.02.2004 )

4) не розголошувати відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, інших відомостей з питань, що розглядалися на закритих засіданнях ради чи її органів і не підлягають за їх рішенням розголошенню, та відомостей, які стосуються таємниці особистого життя депутата місцевої ради або виборця, що охороняється законом, чи стали йому відомі у зв'язку з його участю в депутатських перевірках;

5) не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад;

6) не приймати будь-яких гонорарів, подарунків, не отримувати винагород безпосередньо чи опосередковано за дії, пов'язані зі здійсненням ним депутатських повноважень.

2. Регламентом ради чи статутом відповідної територіальної громади можуть бути встановлені також інші правила депутатської етики та заходи впливу щодо тих депутатів місцевих рад, які порушують ці правила.

Обов'язки депутата місцевої ради у виборчому окрузі

У виборчому окрузі депутат місцевої ради зобов'язаний:

1) підтримувати зв'язок з виборцями, відповідною територіальною громадою, трудовими колективами і громадськими організаціями, які висунули його кандидатом у депутати місцевої ради, а також колективами інших підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади, розташованими на відповідній території;

2) не рідше одного разу на півріччя інформувати виборців про роботу місцевої ради та її органів, про виконання планів і програм економічного і соціального розвитку, інших місцевих програм, місцевого бюджету, рішень ради і доручень виборців;

3) брати участь у громадських слуханнях з питань, що стосуються його виборчого округу, в організації виконання рішень ради та її органів, доручень виборців, у масових заходах, що проводяться органами місцевого самоврядування на території громади або виборчого округу (згідно із Законом N 1522-IV ( 1522-15 ) від 19.02.2004 )

4) вивчати громадську думку; вивчати потреби територіальної громади, інформувати про них раду та її органи, брати безпосередню участь у їх вирішенні;

5) визначити і оприлюднити дні, години та місце прийому виборців, інших громадян; вести регулярний, не рідше одного разу на місяць, прийом виборців, розглядати пропозиції, звернення, заяви і скарги членів територіальної громади, вживати заходів щодо забезпечення їх оперативного вирішення.

Депутат місцевої ради, який не виправдав довір'я виборців, може бути в будь-який час відкликаний ними у встановленому цим Законом порядку.

Права депутата місцевої ради у виборчому окрузі

У виборчому окрузі депутат місцевої ради має право:
1) офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня;

2) брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення, що проводяться в межах території його виборчого округу;

3) порушувати перед органами і організаціями, передбаченими пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення;

4) доступу до засобів масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення результатів власної депутатської діяльності та інформування про роботу ради в порядку, встановленому відповідною радою; (згідно із Законом N 1522-IV ( 1522-15 ) від 19.02.2004 )

5) вносити на розгляд органів і організацій, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі відповідно до закону, брати участь у їх розгляді.

При здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право:

1) на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання;

2) на невідкладний прийом;

3) вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку.

Депутат місцевої ради є відповідальним перед виборцями свого виборчого округу і їм підзвітним. У своїй роботі у виборчому окрузі взаємодіє з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами самоорганізації населення, трудовими колективами, об'єднаннями громадян.

Розгляд депутатом місцевої ради пропозицій, заяв і скарг громадян

Депутат місцевої ради розглядає пропозиції, заяви і скарги громадян, які надійшли до нього, вживає заходів до їх своєчасного, обґрунтованого вирішення; вивчає причини, які породжують скарги громадян, і вносить свої пропозиції щодо їх усунення до органів місцевого самоврядування, до місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян; систематично веде прийом громадян.

Депутат місцевої ради може направляти одержані ним пропозиції, заяви і скарги до відповідних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, об'єднань громадян, якщо вирішення питань належить до їх повноважень, які зобов'язані розглянути їх відповідно до закону і про результати повідомити заявника, а також депутата місцевої ради.

Депутат місцевої ради в межах своїх повноважень здійснює контроль за розглядом відповідними органами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, органами об'єднань громадян надісланих ним пропозицій, заяв, скарг виборців.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації державної і комунальної форм власності, їх посадові особи зобов'язані сприяти депутатові місцевої ради в організації прийому громадян, розгляді їх пропозицій, заяв, скарг, у створенні інших необхідних для його депутатської діяльності умов.

Депутатське звернення

Депутатське звернення - викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, а також керівники правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані у десятиденний строк розглянути порушене ним питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки дати йому відповідь не пізніш як у місячний строк.

Якщо депутатське звернення з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений строк, депутату місцевої ради зобов'язані письмово повідомити про це з обґрунтуванням мотивів необхідності продовження строку розгляду.

Депутат місцевої ради може взяти участь у розгляді свого звернення, про що місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, повинні йому повідомити завчасно, але не пізніш як за п'ять календарних днів.

Якщо депутат місцевої ради не задоволений результатами розгляду свого звернення або якщо місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, ухиляються від вирішення порушеного у зверненні питання у встановлений строк, він має право внести депутатський запит відповідно до статті 22 цього Закону.

Право депутата місцевої ради на невідкладний прийом та на одержання необхідної інформації

Депутат місцевої ради на території відповідної ради має право на невідкладний прийом посадовими особами місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, з питань депутатської діяльності.

Посадові особи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, на звернення депутата місцевої ради надають йому довідкові матеріали та іншу інформацію, необхідні для здійснення депутатських повноважень.

Порядок відвідування депутатом місцевої ради підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державною або іншою таємницею, що охороняється законом, встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Право депутата місцевої ради вимагати усунення порушення законності

Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу у разі виявлення порушення прав та законних інтересів громадян або інших порушень законності має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до правоохоронних і контролюючих органів та їх керівників з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності.

У разі виявлення порушення законності депутат місцевої ради має право на депутатське звернення до керівників відповідних правоохоронних чи контролюючих органів.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, об'єднання громадян, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані негайно вжити заходів до усунення порушення, а в разі необхідності - до притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це депутата місцевої ради.

У разі невжиття відповідних заходів посадові особи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та керівники правоохоронних і контролюючих органів, до яких звернувся депутат місцевої ради, несуть адміністративну або кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Обов'язки депутата місцевої ради у раді та її органах

Депутат місцевої ради зобов'язаний:

1) додержуватися Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, регламенту ради та інших нормативно-правових актів, що визначають порядок діяльності ради та її органів;

2) брати участь у роботі ради, постійних комісій та інших її органів, до складу яких він входить, всебічно сприяти виконанню їх рішень;

3) виконувати доручення ради, її органів, сільського, селищного, міського голови чи голови ради; інформувати їх про виконання доручень.

Права депутата місцевої ради у раді та її органах

Депутат місцевої ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Депутат місцевої ради набуває права ухвального голосу з моменту визнання його повноважень.

Кожний депутат місцевої ради у раді та її органах, до складу яких він входить, має один голос. Депутат місцевої ради, який не входить до складу відповідного органу ради, може брати участь у його роботі з правом дорадчого голосу.

Депутат місцевої ради має право:

1) обирати і бути обраним до органів відповідної ради;

2) офіційно представляти виборців у відповідній раді та її органах;

3) пропонувати питання для розгляду їх радою та її органами;

4) вносити пропозиції і зауваження до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті;

5) вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю;

6) вносити на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них;

7) висловлюватися щодо персонального складу утворюваних радою органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою;

8) порушувати питання про недовіру сільському, селищному, міському голові, розпуск органів, утворених радою, та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування;

9) брати участь у дебатах, звертатися із запитами, ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні;

10) вносити пропозиції про заслуховування на пленарному засіданні ради звіту чи інформації будь-якого органу або посадової особи, підзвітних чи підконтрольних раді, а також з питань, що віднесені до компетенції ради, інших органів і посадових осіб, які діють на її території;

11) порушувати в раді та її органах питання про необхідність перевірки роботи підзвітних та підконтрольних раді органів, підприємств, установ, організацій;

12) виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій та з мотивів голосування, давати довідки;

13) ознайомлюватися з текстами виступів у стенограмах чи протоколах засідань ради та її органів до їх опублікування;

14) оголошувати на засіданнях ради та її органів тексти звернень, заяв, пропозицій громадян або їх об'єднань, якщо вони мають суспільне значення;

15) об'єднуватися з іншими депутатами місцевої ради в депутатські групи, фракції, які діють відповідно до регламенту ради.

Депутат місцевої ради може передати головуючому тексти свого не виголошеного виступу, пропозицій і зауважень з обговорюваного питання для включення до протоколу засідання ради або її органу, в якому він бере участь.

Порядок реалізації зазначених прав депутатів місцевих рад визначається цим Законом, іншими законами України, які регулюють діяльність місцевих рад та їх органів, а також регламентом відповідної ради.

Участь депутата в сесіях місцевої ради та засіданнях її органів

На сесіях місцевої ради депутати місцевої ради на основі колективного і вільного обговорення розглядають і вирішують питання, віднесені до відання відповідної ради.

Депутат місцевої ради, крім секретаря ради, голови районної у місті, районної, обласної ради та їх заступників, повинен входити до складу однієї з постійних комісій, що утворюються радою.

Депутат місцевої ради за дорученням відповідної ради або постійної комісії, до складу якої його обрано, бере безпосередню участь у підготовці питань для розгляду на сесіях ради та засіданнях постійної комісії.

Депутат місцевої ради зобов'язаний бути присутнім на пленарних засіданнях ради, засіданнях постійної комісії та інших органів ради, до складу яких він входить. У разі неможливості бути присутнім на засіданні депутат місцевої ради повідомляє про це особу, яка очолює відповідний орган.

Рада, до якої обрано депутата, має право заслуховувати його звіти про виконання рішень ради, на пленарних засіданнях періодично інформує депутатів місцевої ради про хід виконання рішень, прийнятих радою, реалізацію пропозицій і зауважень, внесених ними, а також з інших важливих питань діяльності ради та її органів.

У разі пропуску депутатом протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, членом якої він є, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів відповідна рада може звернутися до виборців з пропозицією про відкликання такого депутата у встановленому законом порядку.

Депутатський запит і депутатське запитання

Депутатський запит - це підтримана радою вимога депутата місцевої ради до посадових осіб ради і її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на відповідній території, а депутата міської (міста обласного значення), районної, обласної ради - також до голови місцевої державної адміністрації, його заступників, керівників відділів і управлінь з питань, які віднесені до відання ради.

Депутатське запитання - це засіб одержання депутатом місцевої ради інформації або роз'яснення з тієї чи іншої проблеми. Відповідь на запитання може бути оголошено на сесії ради або дано депутату місцевої ради в індивідуальному порядку. Запитання не включається до порядку денного сесії, не обговорюється і рішення по ньому не приймається.

Порядок розгляду депутатського запиту

Депутатський запит може бути внесений депутатом місцевої ради або групою депутатів попередньо або на пленарному засіданні ради у письмовій чи усній формі. Запит підлягає включенню до порядку денного пленарного засідання ради.

Запит обговорюється у разі необхідності на пленарному засіданні місцевої ради.

Рада може зобов'язати відповідний орган подати у встановлений нею строк звіт про виконання рішення по запиту депутата місцевої ради.

Орган або посадова особа, до яких звернуто депутатський запит, зобов'язані у встановлений радою строк дати офіційну письмову відповідь на нього відповідній раді і депутату місцевої ради. Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений радою строк, то орган або посадова особа зобов'язані письмово повідомити раді та депутатові місцевої ради, який вніс запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати один місяць з дня одержання запиту. Відповідь на запит у разі необхідності розглядається на пленарному засіданні ради.

Депутат місцевої ради має право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. За результатами відповіді на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на цьому наполягає не менше 1/4 присутніх на засіданні депутатів місцевої ради. Посадових осіб, до яких звернуто запит, своєчасно інформують про дату та час обговорення відповіді на запит радою. Вони або уповноважені ними особи мають право бути присутні на цьому засіданні ради.

За результатами розгляду відповіді на депутатський запит рада приймає відповідне рішення.

Посадова особа місцевого самоврядування

Служба в органах місцевого самоврядування — це професійна діяльність громадян України, що займають посади в органах місцевого самоврядування і їх апараті та спрямована на забезпечення завдань і функцій місцевого самоврядування, реалізацію повноважень цих органів.

Діяльність посадових осіб місцевого самоврядування регулюється муніципальним правом (закони України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про службу в органах місцевого самоврядування»), що впорядковує такі суспільні відносини:

  • пов'язані з діяльністю місцевого самоврядування і його органів з управління муніципальною власністю, муніципальним господарством, формуванням і виконанням місцевого бюджету;

  • пов'язані з управлінською, контрольною діяльністю в соціально-економічній сфері місцевого життя суспільства;

  • що виникають у процесі здійснення делегованих повноважень з боку державної влади органами місцевого самоврядування;

  • що виникають у процесі формування органів місцевого самоврядування;

  • пов'язані з реалізацією органами місцевого самоврядування конституційного права на судовий захист у зв'язку з неправомірними діями органом державної влади і т. ін.

По даному поняттю можна визначити характерні риси посадової особи місцевого самоврядування:

  • здійснює управлінську і консультативну діяльність в органах місцевого самоврядування;

  • одержує заробітну плату за свою діяльність за рахунок місцевого бюджету.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» так визначає поняття «посадова особа місцевого самоврядування»: особа, що працює в органах місцевого самоврядування, має від­повідні посадові повноваження в здійсненні організаційно-розпорядницьких і консультативно-дорадчих функцій і одержує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Посада в органах місцевого самоврядування — це передбачена законодавством України, статутом відповідної територіальної громади та визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця органів місцевого самоврядування та їх апарату з установленими повноваженнями щодо виконання завдань і функцій місцевого самоврядування та відповідальністю за здійснення цих повноважень.

Посади в органах місцевого самоврядування поділяються на:

  • виборні посади, на які провадиться обрання
    територіальною громадою або відповідною радою;

  • виборні посади, на які провадиться обрання відповідною
    радою за пропозицією сільського, селищного, міського
    голови;

  • посади, призначення на які та звільнення з яких
    здійснюється сільським, селищним, міським головою,
    головою районної, районної у місті, обласної ради
    одноособове або за погодженням з відповідними органами
    виконавчої влади;

  • інші посади, які заміщуються шляхом укладання трудового
    договору на конкурсній основі або за іншою процедурою,
    передбаченою законодавством України.

Правовий статус сільського, селищного, міського голови, голів районних, обласних та районних у містах рад, інших виборних посад визначається законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», а також іншими законами України.

Розглянемо особливості вирішення кадрових питань в органах місцевого самоврядування. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає порядок зайняття певних посад в органах місцевого самоврядування: вибори населенням, вибори сесіями, одноособове призначення сільським, селищним, міським головою, головою районної, обласної ради.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова обирається відповідною громадою. Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних і міських голів» не встановлює граничного віку для депутатів та сільських, селищних і міських голів.

Депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, ра­йонної, обласної ради, сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який має право голосу і на день виборів досяг 18 років. Не можуть обиратися громадяни, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця су­димість не погашена або не знята в установленому законом по­рядку. Особа, яка дала згоду балотуватися кандидатом у депутати на посаду сільського, селищного, міського голови, повинна подати до окружної (територіальної) виборчої комісії заяву про свою згоду балотуватися, а також про зобов'язання припинити у разі обрання депутатом, сільським, селищним, міським головою трудову чи іншу діяльність, що є несумісною з його статусом.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» голова районної, обласної, районної у місті (у разі її створення) ради обирається радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради таємним голосуванням.

Статтею 56 Закону передбачено, що районна рада, районна у місті (у разі її утворення) обирає заступника голови відповідної ради у межах строку її повноважень з числа депутатів шляхом таємного голосування. Заступник голови ради працює у раді на постійній основі. На нього поширюються вимоги щодо обмежен­ня сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» для голови ради.

Відповідно до ст. 50 цього Закону за пропозицією сільського, селищного, міського голови відповідною радою з числа її депутатів на строк повноважень ради обирається секретар сільської, селищної, міської ради та працює в раді на постійній основі.

Секретар сільської, селищної, міської ради не може суміщувати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та іншої творчої роботи у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.

Секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету від­повідної ради.

Відповідно до ст. 42 (п. 10) і 54 (п. 3) Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті ради одноособово призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності, відповідних територіальних громад.

Відповідно до ст. 55 (п. 6, абзац 9) голова районної, обласної, районної у місті ради призначає та звільняє керівників та інших працівників структурних підрозділів виконавчого апарату ради.

Радою затверджується персональний склад виконавчого комітету ради за пропозицією сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради (ст. 51, п. 2.). Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови з питань діяльності ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради.

На осіб, які входять до складу виконавчого комітету ради і працюють у ньому на постійній основі, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяль­ністю), встановлені цим Законом для сільського, селищного, міського голови (ст. 51, п.7.).

Пунктом 5 ст. 47 передбачено, що постійні комісії попередньо розглядають кандидатури осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою, готують висновки з цих питань.

Прийняття на посади працівників органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом конкурсного відбору.

Права, обов'язки, гарантії й соціальне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування

Права, обов'язки посадових осіб місцевого самоврядування визначені ст. 8, 9 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування". Посадова особа місцевого самоврядування має право:

  • на повагу особистої гідності й честі;

  • оплату праці,

  • просування по службі;

  • забезпечення умов праці;

  • соціальний і правовий захист;

  • отримання для виконання своїх службових обов'язків
    необхідної інформації;

  • отримання інформації й ознайомлення з документами, що
    стосуються проходження нею служби;

  • проведення службового розслідування й захист своїх
    законних прав та інтересів.

Основні обов'язки посадових осіб місцевого самоврядування полягають:

  • у дотриманні Конституції, законів України, інших нормативно-правових актів;

  • додержанні прав та свобод людини і громадянина;

  • збереженні державної таємниці та службової інформації;

  • постійному вдосконаленні організації своєї роботи,
    підвищенні професійної кваліфікації;

  • сумлінному, ініціативному та творчому відношенню до
    роботи;

- шанобливому ставленні до громадян та їх звернень;

- недопущенні дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити
інтересам місцевого самоврядування та держави.

Питання соціального забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування викладені в розд. 5 "Матеріальне та соціально-побутове забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування" Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

РОБОТА ДЕПУТАТСЬКИХ ГРУП ТА ФРАКЦІЙ

Олександр Солонатй,

Голова ВМГО «Фундація Регіональних Ініціатив»,

депутат Закарпатської обласної ради

Що таке депутатські групи?

Для спільної роботи по здійсненню депутатських повноважень депутати ради можуть на основі їх взаємної згоди об’єднуватися в депутатські групи. Депутати ради об’єднуються в депутатські групи за єдністю поглядів, або іншими ознаками. Повноваження депутатських груп є похідними від повноважень депутата ради. Іншими словами, депутати об’єднуються, щоб поєднати спільні зусилля і можливості, котрі випливають з власного депутатського статусу. Це ті можлиовсті, які надані депутату Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про статус депутата місцевої ради».

Членство депутата ради в депутатській групі не звільняє його від персональної відповідальності за здійснення своїх депутатських повноважень. Депутатська група може бути утворена в будь-який час протягом строку повноважень ради даного скликання за рішенням зборів депутатів ради, які виявили бажання увійти до її складу. Депутатська група складається не менш як з п’яти депутатів ради у районних, міських та обласних радах (сільська, селищна – не менш як з трьох). Депутати ради, які входять до складу депутатської групи, обирають особу, яка очолює депутатську групу.

Як зареєструвати депутатську групу?

Депутатська група реєструється радою за поданням особи, яка очолює депутатську групу, до якого додається підписане депутатами цієї групи письмове повідомлення про сформування депутатської групи із зазначенням її назви, персонального складу та партійної належності членів групи, а також зазначені особи, які уповноважені представляти групу. Депутатські групи можуть утворюватися на визначений ними період, але не більше ніж на строк повноважень ради.

Організація діяльності депутатських груп визначається радою. Діяльність депутатських груп припиняється:

- у разі вибуття окремих депутатів ради, внаслідок чого її чисельність стає меншою, ніж 5 депутатів;

- у разі прийняття депутатами ради, які входять до її складу, рішення про розпуск депутатської групи;

- після закінчення строку, на який депутати ради об’єдналися в депутатську групу, або строку повноважень ради.

Закон передбачає, що рада сприяє діяльності зареєстрованих нею депутатських груп, координує їх роботу і може заслуховувати повідомлення про їх діяльність.

У відповідності до чинного законодавства депутати місцевої ради можуть самостійно розробити і ухвалити положення про діяльність депутатських груп на території ради відповідного рівня і таким чином врегулювати всі моменти, у тому числі матеріально-фінансові, щодо дільності депутатів, які об’єдналися в групи. Решта питань діяльності, створення і порядку функціонування депутатських груп регулюються регламентом ради.

Що таке депутатська фракція?

Депутатські фракції місцевих рад формуються на партійній основі депутатами місцевих рад (крім депутатів сільських, селищних рад), обраними за виборчим списком відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій). Депутати сільських та селищних рад на основі єдності поглядів або партійного членства можуть об'єднуватися у депутатські фракції місцевих рад. До складу депутатських фракцій можуть входити також позапартійні депутати сільської та селищної ради, які підтримують політичну спрямованість фракцій.

Порядок вступу до фракції та виходу з неї визначається рішенням вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій) за списком відповідної місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради. Депутат ради може входити до складу лише однієї фракції. Рішення про об’єднання депутатів у фракцію доводиться до відома депутатів ради головуючим на пленарному засіданні ради, інформуючи депутатів місцевої ради про реєстрацію фракції, її кількісний склад.

Які повноваження фракцій та груп?

Організація діяльності депутатських фракцій покладається на голову ради, а інші питання створення та діяльності депутатських фракцій визначаються Регламентом ради. Аналогічно, як і щодо груп, може прийматися окреме Положення.

Деякі права депутатських груп і фракцій визначені законом:

  • на пропорційне представництво в постійних та тимчасових комісіях ради;

  • попередньо обговорювати кандидатури посадових осіб, яких обирає, призначає чи затверджує рада;

  • на гарантований виступ свого представника на пленарному засіданні ради з кожного питання порядку денного сесії ради;

  • об’єднувати зусилля з іншими групами, фракціями для створення більшості у раді чи опозиції;

  • здійснювати інші права, передбачені законами України.

Депутат ради не може входити до складу більш як однієї зареєстрованої депутатської групи чи фракції.

Головуючий інформує на пленарному засіданні депутатів ради про створення депутатської групи та (або) фракції, її кількісний та персональний склад і уповноважених представників. У такому ж порядку повідомляється про зміни в складі депутатських груп та фракцій.

Про зміни у складі депутатської групи чи фракції її повноважний представник (як правило це голова фракції) повідомляє письмово голову ради. Повідомляти може і депутат ради самостійно, або уповноважений представник депутатської групи та (або) фракції, якщо депутата виключено з групи та (або) фракції. Тут ключовим є повідомити саме голову ради, оскільки саме після його оголошення на пленарному засіданні сесії починає функціонувати та чи інша фракція, з тим чи іншим складом. Враховуючи неврегульованість чинним законодавством роботи фракцій, дуже важливим є врегулювання цих моментів рішеннями ради.

УВАГА. Жодна депутатська група чи фракція не має права виступати від імені ради.

За зверненням уповноваженого представника депутатської групи чи фракції виконавчий апарат ради може поширювати серед депутатів підготовлені нею матеріали як офіційні документи від імені фракції. Але для уникнення непорозумінь, знову ж таки, варто такі моменти обумовлювати в регламентах ради, положеннях про фракцію, про організацію роботи ради і депутата.

ДОДАТКОВО на замітку: Фракція в раді – об’єднання депутатів обраних від партії, або блоку політичних партій, що функціонує у відповідності до чинного законодавства України, зокрема Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про статус депутата місцевої ради». У своїй діяльності фракція також може керуватися статутами партій – засновників та рішеннями їх керівних органів: Фракція проводить свою роботу виключно в рамках чинного законодавства, а також у відповідності до процедур затверджених регламентом ради, адже закон „Про статус депутатів місцевих рад” так прямо і зазначає: „інші питання створення і діяльності депутатських фракцій визначаються регламентом місцевої ради”.

Підсумовуючи українську практику, функціонування фракцій, варто звернути увагу і на такі нормативні положення, що часто зустрічаються в положеннях про фракції у місцевих радах:

  • „Участь у роботі фракції можуть брати і члени керівних органів політичних партій”. Це випливає з логіки того, що саме керівні партійні органи наділяють групу депутатів ради бути саме «фракцією» конкретної партії чи блоку. Логічно, щоб фракція узгоджувала свою роботу, напрямки діяльності з партійним керівництвом, координувала її з фракціями у Верховній Раді України, фракціями в радах вищого рівня;

  • „Участь у роботі фракції беруть обрані депутати, члени партій та інші особи яких було прийнято до складу фракції з метою реалізації положень програми виборчого блоку та програм партійних організацій”.

  • „Утворення депутатської фракції як правило закріпляється рішеннями керівних органів партійних організацій, на засіданні яких обговорюються цілі, завдання, план роботи фракції”, що і випливає з логіки ст.27 ЗУ „Про статус депутатів місцевих рад”;

  • „Депутатська фракція утворюється на загальних організаційних зборах депутатів”, про що складається відповідний протокол. Про утворення фракції повідомляється депутатський корпус ради.

  • „Вихід з складу фракції вільний, підставою для чого є особиста заява депутата. У разі невиконання вимог, що випливають з програмних та організаційних засад фракції, рішень, прийнятих фракцією, депутат може бути виключений з фракції, якщо за це проголосувала більшість її членів. Про зміни у складі фракції фракція повідомляє депутатський корпус ради”.

Також варто пам’ятати, що після прийняття Верховною Радою України змін до законодавства, щодо „імперативного мандату” депутат місцевої ради, партії і блоки отримали можливість відкликати депутата (обраного за виборчим списком відповідної місцевої організації політичної партії (виборчих блоків політичних партій) у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної ради) з місцевої ради:

  • у випадку невходження до фракції;

  • виходу з фракції;

  • переходу в іншу фракцію;

  • з інших підстав, встановлених вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком якої він був обраний депутатом місцевої ради.

Його повноваження припиняються достроково за рішенням вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради”.

Як організувати роботу фракції?

Фракція проводить свою роботу шляхом проведення засідань, організації роботи дорадчих груп, праці в постійних та тимчасових комісіях, інших органах ради, проведення публічних заходів, тощо. Всі рішення фракції приймаються шляхом голосування, де кожний член фракції має один голос. Член фракції не може делегувати власний голос іншому члену фракції. Для прийняття рішення фракції необхідно, щоб більше половини членів фракції від її загального складу проголосували за його проект. Хід засідання фракції та її рішення оформлюються протоколом, який скріплюють підписами. Як правило це роблять голова та секретар фракції, рідше – заступник або уповноважені фракції. Даний момент повинен бути визначений у положенні про фракцію.

Для забезпечення роботи фракції та депутатів, що входять до її складу, фракція може створювати секретаріат фракції. Основними напрямками роботи секретаріату є проектна, інформаційна та організаційна робота. Як правило, секретаріат працює на постійній основі. Для реалізації завдань, керівництво фракції може залучати окремих працівників секретаріату на договірній основі.

Типові напрямки діяльності секретаріату:

1. Проектна робота секретаріату:

- створення експертних груп і підтримка їхньої роботи по галузях, що відносяться до повноважень ради;

- популяризація підготовлених фракцією проектів рішень, організація їх обговорення;

- організація процесу корегування проектів рішень, у т.ч. відхилених радою, шляхом збору пропозицій населення регіону;

- допомога членам фракції, авторам проектів, у доопрацюванні рішень, зборі необхідної статистично-довідкової інформації, залучення необхідних експертів тощо.

2. Інформаційна робота секретаріату:

- ведення власної веб-сторінки;

- розміщення в мережі Інтернет проектів рішень;

- систематизація та накопичення документів ради, всіх рішень ради з метою забезпечення інформацією депутата – члена фракції ;

- організація інтерв’ю з членами фракції на сторінках національної та регіональної преси, районних та міських видань, ТБ і радіо тощо;

- поширення прес-документів із заявами, зверненнями, відозвами тощо;

- інформаційне висвітлення візитів членів фракції ВРУ (у тих випадках, якщо фракції цієї політичної сили мають і представництво (фракцію) у парламенті);

- інформаційне висвітлення роботи фракції в раді загалом.

3. Організаційна робота секретаріату:

- організація відвідувань членами фракції сесій міських, районних рад, засідань місцевих фракцій;

- ведення документообігу, організація роботи приймальні фракції;

- організація публічних виступів, зустрічей з виборцями, співпраці з народними депутатами України;

- підготовка матеріалів, документів, інформаційних довідок, необхідних для роботи членів фракції;

- ведення статистики роботи фракції, роботи депутатів (відвідування засідань фракції, пленарних засідань сесій рад різних рівнів, розробка проектів рішень, інші ініціативи та заходи, активність у ЗМІ, виступи щодо роз’яснень позиції з питань, що розглядаються, робота з виконавчою владою тощо).

Рада може забезпечувати фракції приміщенням, необхідним обладнанням тощо. Також в офісному приміщенні партійних організацій–засновників фракції, може виділятися окреме приміщення для роботи фракції, а у штаті відповідних партійних організацій може виділятися відповідальний працівник для здійснення контролю за роботою фракції, підготовки і проведення заходів, реалізації рішень.

Для організації роботи фракції її члени обирають керівництво - Голову, при потребі - заступника голови та секретаря, в окремих випадках – уповноважених осіб, які мають право представляти фракцію в підприємствах, установах та організаціях. Всі інші члени фракції можуть виступати виключно від власного імені, якщо інше не було вирішено на засіданні фракції.

Керівництво та організація роботи фракції покладається на керівника фракції та секретаря, а у випадку відсутності голови чи секретаря, на заступника, якщо ця посада передбачена. Керівництво фракції забезпечує перспективне та поточне планування роботи фракції, підготовку та розгляд питань на засіданнях фракції, відповідає за виконання прийнятих рішень, узгоджує свої дії, в тому числі офіційні заяви і звернення фракції, керівних органів місцевих партійних організацій.

Керівництво фракції може регулярно звітувати про роботу фракції в раді (особливо чітко механізм звітування може бути прописаний в тих радах, де положення про діяльність депутатських фракцій дозволяє їм користуватися матеріально-технічними можливостями ради), а також на засіданнях керівних органів місцевих партійних організацій. Засідання фракції проводяться за рішенням керівництва фракції у міру необхідності або на вимогу половини депутатів – членів фракції. Засідання фракції проводиться, як правило, відкрито і гласно і є правомочним, якщо в ньому бере участь більшість членів фракції. За рішенням фракції може бути проведене закрите засідання.

Чи має фракція право на представництво у Президії ради?

Ми вже згадували вище, що політичні партії є рівними перед законом, а отже рівними є і їхні представництва в раді – тобто в партії. «Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється». Так от, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» в питання формування президії районних та обласних рад говорить, що районна, обласна рада може утворити президію (колегію) ради. Президія (колегія) ради є дорадчим органом ради, який попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, що передбачається внести на розгляд ради. Президія (колегія) ради може приймати рішення, які мають дорадчий характер. До складу президії (колегії) ради входять голова ради, його заступник, голови постійних комісій ради, уповноважені представники депутатських груп і фракцій.

Закон частково захищає фракцію в питаннях етики. Зокрема законом встановлено, що депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та член ради, здійснюючи депутатські повноваження, повинен дотримуватися таких правил депутатської етики: він повинен не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад.

Якими документами слід керуватися фракції у своїй роботі?

Звичайно ж чинним законодавством, скажете Ви! Але окрім того, у роботі фракції слід використовувати Статут партії чи статути кількох партій, якщо це спільна фракція чи фракція блоку, а також партійні положення про діяльність депутатських фракцій.

Крім того, рішення різних партійних органів можуть так само тим чи іншим чином регламентувати роботу фракції.

Наприклад, рішення партійної конференції про напрямки роботи партійних організацій на 2007-09 роки визначає поточні завдання фракції в раді. Також варто зауважити, що доцільним є прийняття Положення про конкретну фракцію в раді яке було б схвалене і партією і членами самої фракції. При підготовці такого положення варто використати внутрішньо фракційні документи, щоб створений документ не вступив у протиріччя з партійними рішеннями, також слід користуватися регламентом ради, в деяких випадках статутом територіальної громади та Положенням про фракцію в раді, якщо таке було прийнято. Також можемо порекомендувати до часткового використання глави №11-12 Постанови Верховної Ради України «Про Регламент Верховної Ради України» від 16.03.2006р. про роботу депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Додаток

ВИТЯГ З РЕГЛАМЕНТУ РОБОТИ СУМСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ 5-ГО СКЛИКАННЯ:

70. Порядок створення депутатських фракцій та депутатських груп

Після закриття першої сесії міської ради з ініціативи міського голови проводяться збори депутатів, на яких міських голова пропонує депутатам заявити про утворення депутатських фракцій. Для цього керівник (уповноважена особа) фракції подає міському голові протокол зборів депутатів, на яких ухвалено рішення про створення відповідної фракції. Протокол зборів має містити:

1) назву депутатської фракції;

2) ПІБ керівника фракції;

3) ПІБ депутатів, що входять до складу фракції, завірені їх особистими підписами.

Протоколи можуть бути подані міському голові не пізніше як за 3 дні до початку другої сесії міської ради.

Нову депутатську фракцію може бути створено в будь-який час протягом строку повноважень ради даного скликання за рішенням депутатів міської ради, які виявили бажання об’єднатися у фракцію.

Депутати міської ради мають право вільного виходу із депутатської фракції, а також входження до іншої депутатської фракції чи залишення поза фракціями. Про вихід із депутатської фракції або перехід до іншої депутат подає заяву для оголошення її на пленарному засіданні.

Депутатська фракція реєструється міською радою за поданням керівника (уповноваженої особи) фракції, до якого додається підписане депутатами цієї фракції письмове повідомлення про сформування депутатської фракції із зазначенням її назви і персонального складу.

Депутатську групу може бути створено в будь-який час протягом строку повноважень ради даного скликання за рішенням зборів депутатів міської ради, які виявили бажання увійти до її складу. Депутатські групи можуть утворюватися на визначений ними період, але не більше ніж на строк повноважень міської ради.

Депутати міської ради, що входять до складу депутатської групи, обирають особу, яка очолює депутатську групу.

Депутатська група реєструється міською радою за поданням особи, що очолює депутатську групу. До подання додається підписане депутатами цієї групи письмове повідомлення про сформування депутатської групи із зазначенням її назви, персонального складу та партійної належності членів групи та депутатів, які уповноважені представляти групу.

71. Припинення діяльності депутатських груп та фракцій

Діяльність депутатської групи або фракції припиняється:

1) у разі вибуття окремих депутатів міської ради, унаслідок чого кількість членів групи, фракції стає меншою за мінімальну;

2) у разі прийняття депутатами міської ради, що входять до складу депутатської групи або фракції, рішення про саморозпуск;

3) після закінчення строку повноважень міської ради.

72. Членство депутата міської ради в депутатській групі або фракції

Членство депутата міської ради в депутатській групі або фракції є добровільним.

Умови вступу депутатів до депутатських груп чи фракцій, їх виходу або виключення з них визначаються депутатськими групами або фракціями.

Депутат не може входити до складу більш як однієї зареєстрованої депутатської групи чи фракції.

Про зміни в складі депутатських груп або фракцій керівник (уповноважений представник) повідомляє письмово міського голову; це повідомлення підписує і депутат, щодо якого воно подається, або тільки керівник (уповноважений представник) депутатської групи, фракції, якщо депутата виключено з неї.

73. Права депутатських груп та фракцій

Депутатські групи, фракції мають право:

1) на пропорційне представництво в постійних чи тимчасових комісіях ради та офіційних делегаціях міської ради;

2) попередньо обговорювати кандидатури посадових осіб, яких обирає, призначає чи затверджує рада;

3) на гарантований виступ свого представника на пленарному засіданні міської ради з кожного питання порядку денного сесії ради;

4) об’єднувати зусилля з іншими групами, фракціями для створення більшості в раді чи опозиції. У разі створення більшості відповідальність за рішення та їх втілення несе сформована більшість міської ради;

5) здійснювати інші права, передбачені законами України.

Повноваження депутатських груп, фракцій є похідними від повноважень депутата міської ради, передбачених Законом України "Про статус депутатів місцевих рад".

Жодна депутатська група, фракція не має права виступати від імені територіальної громади міста, Сумської міської ради.

74. Організація діяльності депутатських груп та фракцій

Організація діяльності депутатських груп та фракцій покладається на міського голову.

Міська рада надає приміщення для засідань депутатських груп та фракцій.

Порядок роботи депутатських груп і фракцій визначають самі групи і фракції.

Депутатські групи, фракції мають право на оголошення заяв на пленарному засіданні міської ради, на оприлюднення звернень, заяв, повідомлень у комунальних засобах масової інформації.

Депутатські групи і фракції можуть запрошувати на свої засідання міського голову, заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів, членів виконавчого комітету міської ради, керівників виконавчих органів (відділів, управлінь) міської ради.

Головуючий на сесії міської ради інформує депутатів про утворення, розпуск (саморозпуск), зміну назви, керівництва і складу депутатських груп, фракцій.

75. Депутатські об’єднання і неформальні групи

Депутати міської ради і депутатські групи та фракції можуть вільно співпрацювати між собою, утворюючи депутатські об’єднання і неформальні групи, які не підлягають реєстрації і не мають прав, установлених цим Регламентом.

76. Погоджувальна рада депутатських груп та фракцій

З метою підвищення ефективності роботи сесій міської ради та сприяння організації розгляду питань на пленарних засіданнях з ініціативи міського голови може утворюватися погоджувальна рада депутатських груп та фракцій.

До складу погоджувальної ради депутатських груп та фракцій входять міський голова та керівники депутатських груп та фракцій з правом ухвального голосу. У роботі погоджувальної ради депутатських груп та фракцій беруть участь голови постійних комісій міської ради з правом дорадчого голосу.

Головує на засіданнях погоджувальної ради депутатських груп та фракцій міський голова. У разі відсутності міського голови на засіданнях головує секретар міської ради. У разі відсутності когось із керівників депутатських груп та фракцій чи голів постійних комісій за їх дорученням у засіданнях погоджувальної ради депутатських груп та фракцій беруть участь їхні повноважні представники з числа депутатів міської ради. При цьому повноважні представники депутатських груп, фракцій отримують право ухвального голосу, а комісій – дорадчого.

Депутати міської ради мають право бути присутніми на засіданнях погоджувальної ради депутатських груп, фракцій, брати участь в обговоренні питань, що розглядаються на її засіданнях, вносити пропозиції щодо проектів порядку денного сесії.

Рішення погоджувальної ради депутатських груп, фракцій приймаються такою кількістю голосів членів погоджувальної ради з правом ухвального голосу, яка в сумарному підрахунку голосів членів їхніх груп і фракцій забезпечує прийняття позитивного рішення при голосуванні в сесійній залі.

Рішення погоджувальної ради депутатських груп, фракцій мають рекомендаційний характер для міського голови і депутатів міської ради.

Витяг із Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»

Стаття 57. Президія (колегія) районної, обласної ради

1. Районна, обласна рада може утворити президію (колегію) ради. Президія (колегія) ради є дорадчим органом ради, який попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, що передбачається внести на розгляд ради. Президія (колегія) ради може приймати рішення, які мають дорадчий характер.

2. До складу президії (колегії) ради входять голова ради, його заступник, голови постійних комісій ради, уповноважені представники депутатських груп і фракцій.

3. Президія (колегія) ради діє на основі Положення про неї, що затверджується радою.

Витяг із Закону України „Про статус депутатів місцевих рад”

Стаття 5. Дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради

1. Повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі:

1) його відкликання виборцями у встановленому цим Законом порядку;

2) відкликання його політичною партією (виборчим блоком політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої його було обрано депутатом місцевої ради, у разі не входження депутата місцевої ради (крім депутата сільської, селищної ради), обраного за виборчим списком відповідної місцевої організації політичної партії (виборчих блоків політичних партій) у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної ради, до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або його виходу зі складу такої депутатської фракції внаслідок подання депутатом особистої заяви про вихід з депутатської фракції, або переходу депутата в іншу депутатську фракцію, або з інших підстав, встановлених вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради; { Частину першу статті 5 доповнено пунктом згідно із Законом N 602-V ( 602-16 ) від 12.01.2007 }

3) припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживания за межі України;

4) обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень;

5) обрання його депутатом іншої місцевої ради;

6) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

7) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі;

8) його смерті.

2. Повноваження депутата місцевої ради можуть припинятися достроково також за рішенням відповідної ради у зв'язку:
1) з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;

2) з особистою заявою депутата місцевої ради про складення ним депутатських повноважень.

3. Спори щодо дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вирішуються судом.
4. У разі невходження депутата місцевої ради (крім депутата сільської, селищної ради), обраного за виборчим списком відповідної місцевої організації політичної партії (виборчих блоків політичних партій) у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної ради, до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або його виходу зі складу такої депутатської фракції наслідок подання депутатом особистої заяви про вихід з депутатської фракції, або переходу депутата в іншу депутатську фракцію, або відкликання депутата з інших підстав, встановлених вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком якої він був обраний депутатом місцевої ради, його повноваження припиняють достроково за рішенням вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради. {Статтю 5 доповнено частиною згідно із Законом N 602-V ( 602-16 ) від 12.01.2007 }

5. Вищий керівний орган політичної партії (виборчого блоку політичних партій) приймає рішення про відкликання та дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради (крім депутата сільської, селищної ради), якщо такий депутат не подав заяву до місцевої ради про входження його до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчими списками відповідної місцевої організації якої його було обрано депутатом місцевої ради, або вийшов зі складу депутатської фракції (подав особисту заяву про вихід зі складу депутатської фракції або перейшов в іншу депутатську фракцію, або відкликається з інших підстав, встановлених вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій). Повноваження депутата місцевої ради (крім депутата сільської, селищної ради) вважаються припиненими достроково з моменту прийняття відповідного рішення вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчими списками відповідної місцевої організації якої його було обрано депутатом місцевої ради. { Статтю 5 доповнено частиною згідно із Законом N 602-V ( 602-16 ) від 12.01.2007 }

6. Вищий керівний орган політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за рішенням якого у порядку, визначеному цим Законом, достроково припинено повноваження депутата місцевої ради (крім депутата сільської, селищної ради), обраного за виборчим списком відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій), зобов'язаний негайно оприлюднити зазначене рішення шляхом його публікації в друкованих засобах масової інформації та повідомити територіальну виборчу комісію про дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради та направити їй рішення вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій) про дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради. { Статтю 5 доповнено частиною згідно із Законом N 602-V ( 602-16 ) від 12.01.2007 }

7. У разі дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вибори чи заміщення депутата, який достроково припинив повноваження, проводяться відповідно до Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" ( 1667-15 ). {Частина статті 5 в редакції Закону N 602-V ( 602-16 ) від 12.01.2007 }

Стаття 8. Депутатська етика

1. Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та член ради, здійснюючи депутатські повноваження, повинен дотримуватися таких правил депутатської етики:

1) керуватися загальнодержавними інтересами та інтересами територіальної громади чи виборців свого виборчого округу, від яких його обрано;

2) не використовувати депутатський мандат в особистих інтересах чи в корисливих цілях;

3) керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності; ( Пункт 3 частини першої статті 8 в редакції Закону N 1522-IV ( 1522-15 ) від 19.02.2004 )

4) не розголошувати відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, інших відомостей з питань, що розглядалися на закритих засіданнях ради чи її органів і не підлягають за їх рішенням розголошенню, та відомостей, які стосуються таємниці особистого життя депутата місцевої ради або виборця, що охороняється законом, чи стали йому відомі у зв'язку з його участю в депутатських перевірках;

5) не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад;

6) не приймати будь-яких гонорарів, подарунків, не отримувати винагород безпосередньо чи опосередковано за дії, пов'язані зі здійсненням ним депутатських повноважень.

2. Регламентом ради чи статутом відповідної територіальної громади можуть бути встановлені також інші правила депутатської етики та заходи впливу щодо тих депутатів місцевих рад, які порушують ці правила.

Стаття 19. Права депутата місцевої ради у раді та її органах

1. Депутат місцевої ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Депутат місцевої ради набуває права ухвального голосу з моменту визнання його повноважень. Кожний депутат місцевої ради у раді та її органах, до складу яких він входить, має один голос. Депутат місцевої ради, який не входить до складу відповідного органу ради, може брати участь у його роботі з правом дорадчого голосу.

2. Депутат місцевої ради має право:

1) обирати і бути обраним до органів відповідної ради;

2) офіційно представляти виборців у відповідній раді та її органах;

3) пропонувати питання для розгляду їх радою та її органами;

4) вносити пропозиції і зауваження до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті;

5) вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю;
6) вносити на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них;

7) висловлюватися щодо персонального складу утворюваних радою органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою;

8) порушувати питання про недовіру сільському, селищному, міському голові, розпуск органів, утворених радою, та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування;

9) брати участь у дебатах, звертатися із запитами, ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні;

10) вносити пропозиції про заслуховування на пленарному засіданні ради звіту чи інформації будь-якого органу або посадової особи, підзвітних чи підконтрольних раді, а також з питань, що віднесені до компетенції ради, інших органів і посадових осіб, які діють на її території;

11) порушувати в раді та її органах питання про необхідність перевірки роботи підзвітних та підконтрольних раді органів, підприємств, установ, організацій;

12) виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій та з мотивів голосування, давати довідки;
13) ознайомлюватися з текстами виступів у стенограмах чи протоколах засідань ради та її органів до їх опублікування;

14) оголошувати на засіданнях ради та її органів тексти звернень, заяв, пропозицій громадян або їх об'єднань, якщо вони мають суспільне значення;

15) об'єднуватися з іншими депутатами місцевої ради в депутатські групи, фракції, які діють відповідно до регламенту ради.

3. Депутат місцевої ради може передати головуючому тексти свого невиголошеного виступу, пропозицій і зауважень з обговорюваного питання для включення до протоколу засідання ради або її органу, в якому він бере участь.

4. Порядок реалізації зазначених прав депутатів місцевих рад визначається цим Законом, іншими законами України, які регулюють діяльність місцевих рад та їх органів, а також регламентом відповідної ради.

Стаття 27. Депутатські фракції

1. Депутатські фракції місцевих рад формуються на партійній основі депутатами місцевих рад (крім депутатів сільських, селищних рад), обраними за виборчим списком відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій).

2. Депутати сільських та селищних рад на основі єдності поглядів або партійного членства можуть об'єднуватися у депутатські фракції місцевих рад. До складу депутатських фракцій можуть входити також позапартійні депутати сільської та селищної ради, які підтримують політичну спрямованість фракцій.

3. Порядок вступу до депутатської фракції місцевих рад або виходу з неївизначається рішенням вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради, та цим Законом.

4. Депутат місцевої ради може входити до складу лише однієї депутатської фракції. Після відповідного оформлення матеріалів про утворення депутатської фракції головуючий на пленарному засіданні відповідної місцевої ради інформує депутатів місцевої ради про реєстрацію такої депутатської фракції, її кількісний склад.

5. Невходження депутата місцевої ради (крім депутата сільської, селищної ради), обраного за виборчим списком відповідної місцевої організації політичної партії (виборчих блоків політичних партій) у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної ради, до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або його виходу зі складу такої депутатської фракції внаслідок подання депутатом особистої заяви про вихід з депутатської фракції, або переходу депутата в іншу депутатську фракцію є підставою для дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради у порядку, визначеному цим Законом.

6. Інші питання створення та діяльності депутатських фракцій визначаються регламентом місцевої ради. { Стаття 27 в редакції Закону N 602-V ( 602-16 ) від 12.01.2007 }

Стаття 28. Права депутатських груп, фракцій

Депутатські групи, фракції мають право:

1) на пропорційне представництво в постійних та тимчасових комісіях ради;

2) попередньо обговорювати кандидатури посадових осіб, яких обирає, призначає чи затверджує рада;

3) на гарантований виступ свого представника на пленарному засіданні ради з кожного питання порядку денного сесії ради;

4) об'єднувати зусилля з іншими групами, фракціями для створення більшості в раді чи опозиції;

5) здійснювати інші права, передбачені законами України.

ІНСТРУМЕНТАРІЙ РОБОТИ ДЕПУТАТА.

ДЕПУТАТСЬКІ ЗАПИТИ ТА ЗВЕРНЕННЯ.

Андрій Странніков,

Директор Інституту Політичної Освіти

Переважно офіційне спілкування депутата місцевої ради з органами влади, підприємствами, установами, організаціями складається з надсилання депутатських запитів та звернень та отримання відповіді на них. Закон надає право депутату звертатися до будь-якого органу, розташованого на території ради, з вимогами вирішити питання, віднесені до їхньої компетенції.

ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНІВ

Депутатське звернення – викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатський запит – це підтримана радою вимога депутата місцевої ради до посадових осіб ради і її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на відповідній території, а депутата міської (міста обласного значення), районної, обласної ради - також до голови місцевої державної адміністрації, його заступників, керівників відділів і управлінь з питань, які віднесені до відання ради.

Основні відмінності депутатського звернення від депутатського запиту

Депутатське звернення

Депутатський запит

Суб’єкт подання

Депутат

Депутат + рада

Форма подання

Письмова

Усна або письмова

Юридичне оформлення

Лист депутата

Рішення ради про направлення запиту

Час подання

У будь-який час

На пленарному засіданні ради

Терміни розгляду

10 днів (може бути подовжений до 1 місяця)

Встановлюється радою (не більше 1 місяця з дня отримання запиту)

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ДЕПУТАТСЬКОГО ЗВЕРНЕННЯ (ЗАПИТУ)

Закон не передбачає особливих вимог щодо форми депутатського звернення чи запиту. Практичний досвід свідчить, що переважно у цих документах необхідними є такі елементи:

  1. Прізвище ім’я, по-батькові керівника органу, до якого подається звернення (запит) або окремої посадової особи.

  2. Короткий виклад суті порушеного питання (якщо має місце очевидне порушення закону – зазначення статті закону, який порушується).

  3. Вимога здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до компетенції органу, до якого подається звернення.

  4. Вимога надання відповіді у встановлений термін.

  5. Вимога надіслати копію відповіді на звернення (запит) іншим особам (у разі, якщо депутат подає звернення (запит) не за власною ініціативою, а на прохання інших осіб, наприклад виборців).

  6. Додатки до звернення (обгрунтовуючі матеріали, звернення виборців тощо).

  7. Дата та підпис депутата.

ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ ДЕПУТАТСЬКОГО ЗВЕРНЕННЯ (ЗАПИТУ)

Орган або посадова особа, до якої подано депутатське звернення, зобов’язані у 10-денний термін розглянути порушене депутатом питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки дати йому відповідь не пізніш як у місячний строк. Якщо депутатське звернення з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений строк, депутату місцевої ради зобов'язані письмово повідомити про це з обгрунтуванням мотивів необхідності продовження строку розгляду.

Депутат місцевої ради може взяти участь у розгляді свого звернення, про що органи або особи, до яких надіслано звернення, повинні йому повідомити завчасно, але не пізніш як за п'ять календарних днів. Якщо депутат не задоволений результатами розгляду свого звернення або якщо органи або особи, до яких надіслано звернення, ухиляються від вирішення порушеного у зверненні питання у встановлений строк, він має право внести депутатський запит.

Стосовно депутатського запиту, то слід відзначити, що його направлення можливе лише після того, як місцева рада проголосує за таке рішення, попередньо включивши його до порядку денного свого засідання. У цьому разі рада встановлює термін надання відповіді депутату на його запит. Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений радою строк, то орган або посадова особа зобов'язані письмово поінформувати про це раду та депутата і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати один місяць з дня одержання запиту. Після надходження відповіді від осіб, до яких звернуто запит, депутат має право на пленарному засіданні дати оцінку цій відповіді. Рада може провести обговорення відповіді на депутатський запит, запросивши при цьому на засідання посадових осіб, до яких було звернуто запит. За результатами такого обговорення, рада приймає відповідне рішення.

КОРИСНІ ПОРАДИ

  1. Складайте запити і звернення з будь-якого більш-менш вагомого приводу. Це демонструє активність депутата і його зацікавленість у справах, які відносяться до компетенції ради. Якщо Ви проводите особистий прийом виборців, бажано на кожне письмове звернення виборців складати звернення або запит і надсилати до відповідних органів для реагування.

  2. Не очікуйте, що питання, порушене у зверненні, буде вирішено негайно. Найчастіше відповіддю є формальна відписка чиновника певного рівня, оскільки робота з депутатськими зверненнями для більшості чиновників є другорядною і такою, що „відволікає від основної роботи”. Якщо Ви не задоволені відповіддю, наполягайте на включенні до порядку денного засідання ради питання про обговорення цієї відповіді з обов’язковим запрошенням осіб, які давали відповідь.

  3. Уважно складайте текст звернення (запиту). Чиновник тонко відчуває сильні та слабкі сторони депутатів. Тому, для того, щоб до Ваших звернень ставилися з повагою та намагалися відповідно реагувати, переконайтесь, що Ви:

  • звертаєтесь до посадової особи, яка компетентна у вирішенні Вашого питання;

  • порушуєте справді важливе питання у своєму зверненні;

  • аргументовано викладаєте свої вимоги (зазначення норм Закону, які обгрунтовують Ваші вимоги, є надзвичайно бажаним);

  • дотримуєтесь ділової мови, не припускаєтесь орфографічних помилок та нелітературних висловлювань.

З р а з о к

Київському міському голові

Омельченку О.О.

ДЕПУТАТСЬКИЙ ЗАПИТ

Шановний Олександре Олександровичу!

До мене як до депутата Київської міської ради постійно надходять численні скарги мешканців будинків №№ 19 та 19а по вул. Серафимовича з приводу несанкіонованої автостоянки, що розташована біля вищевказаних будинків.

Звертає на себе увагу той факт, що дана автостоянка розташована на земельній ділянці, яка рішенням Київради № 24/184 від 26.09.2002 переведена до земель рекреаційного призначення з метою створення на цій території парку культури та відпочинку. Автостоянка функціонує без будь-яких дозвільних документів, виданих відповідними міськими службами та своєю діяльністю створює загрозу екологічній та санітарно-епідеміологічній ситуації.

Протягом 2004-2005 року мною, як депутатом Київської міської ради від 38 виборчого округу, в межах якого розташована вищезазначена несанкціонована стоянка, було підготовлено та надіслано ряд звернень до ГО «Київблагоустрій», в головне управління земельних ресурсів КМДА, Дніпровської районної державної адміністрації та прокуратури Дніпровського району м. Києва. На звернення до прокуратури Дніпровського району м. Києва було отримано відповідь (вих. № 932с-04 від 05.10.2004р.) про те, що автостоянка по вул. Серафімовича 19-19а розміщена незаконно (не укладено договір оренди) і було підготовлено позов про звільнення самовільно зайнятої ділянки. Але станом на 07.07.2005р. автостоянка продовжує функціонувати за вищезазначеною адресою.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч. 4 ст. 12, 18 Закону України “Про статус депутатів місцевих Рад” звертаюсь до Вас із проханням:

  1. Доручити відповідним органам розібратися в ситуації, яка склалася у зв’язку із незаконним функціонуванням автостоянки за адресою: м. Київ, вул. Серафимовича, 19-19а.

  2. Зобов’язати осіб, відповідальних за розташування автостоянки, усунути порушення земельного законодавства та звільнити незаконно займану земельну ділянку.

  3. Свою відповідь прошу надіслати мені за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 36

  4. Копію відповіді прошу надіслати Реві Миколі Васильовичу за адресою: м. Київ, вул. Серафимовича, 19а, кв. 52.

З повагою,

депутат Київради

(виборчий округу №38) А.М.Странніков

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ОРГАНУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Любомир Грицак,

Інститут Політичної Освіти

  • сесія як основна форма роботи;

  • пленарні засідання ради, порядок їхньої підготовки та проведення;

  • регламент діяльності ради

Місцеві ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно. Строк повноважень місцевої ради – п’ять років.

Стаття 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» говорить, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

У своїй діяльності місцева рада, її органи та посадові особи керуються Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та власними Регламентами, що затверджуються не пізніше другої сесії.

Отож, для того щоб краще розібратися з питаннями організації роботи місцевих рад, слід ретельно ознайомитися з ст.46 (Сесія Ради) Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» а також з історією та кращими практиками регламентів місцевих рад в Україні.

Історичний екскурс

Місцева рада є представницьким колегіальним органом місцевого самоврядування.

Саме колегіальність органу накладає відбиток на впорядкування його діяльності шляхом ухвалення спеціального документа, в якому встановлюються як правила формування внутрішніх органів ради, порядку підготовки та розгляду і ухвалення нею рішень, так і правила поведінки членів цього органу - депутатів місцевої ради, міського голови, інших осіб, що можуть бути запрошені для участі в роботі ради.

З проголошенням незалежності України питання регламентування сесій місцевих рад постало особливо гостро. Цьому сприяли те, що ті депутати, які були традиційно обрані до складу цих рад за радянською рознарядкою, раптом зіткнулися з тією проблемою, що молоді, вперше обрані депутати, почали надто активно впливати на хід обговорення будь-якого питання, надто прискіпливо ставитися до порядку голосування та обговорення питань.

Доволі часто виникали випадки коли меншості не давали слова, голосування відбудувалося за відсутності кворуму, що призводило до протистояння в радах, а інколи справа доходила до судових суперечок чи опротестування ухвалених радою рішень.

Такий стан справ, особливо в тих місцевих радах, де з'явилися досить чітко розмежовані політичні інтереси між різними депутатськими групами, змусив досить прискіпливо ставитися до регламенту ради. Його пробували робити достатньо детальним і розрахованим на використання саме в ситуаціях складного протистояння чи суперечностей в середині ради, причому з таким розрахунком, аби кожна політична сила мала можливість бути почутою.

Після впровадження в Україні прямих виборів міських голів, особливо після виборів 1998 року в регламентній нормотворчості відбувся значний застій. Міські голови, обрані 1994 року, змогли на виборах 1998 року в величезній кількості українських міст привести з собою в ради депутатські більшості, які нібито беззастережно підтримували саме обраного міського голову.

Здалося, що в ситуації взаємної довіри та підтримки міського голови з боку депутатів і регламент перестає бути важливим документом, адже саме міський голова, який в одній особі є і спікером ради - головує на її засіданнях, підписує ухвалені нею документи, а також керує її виконавчим органом, є основною фігурою, здатною повести раду туди, куди він вважає за потрібне.

В цей період досить добрі регламентні напрацювання початку 90-тих років були забуті, регламенти рад стали нагадувати шпаргалку поганого школяра. Вони містили кілька норм переписаних із Закону України ”Про місцеве самоврядування” і практично не містили в своєму тексті жодних правил, які б давали можливість, з одного боку, депутату бути впливовим місцевим політиком, а не залежним від міського голови статистом, а з другого боку, не забезпечували жодних процедурних гарантій міському голові в ситуації, коли проти нього розпочиналася кампанія щодо дострокового усунення з посади. Особливо гостро ці проблеми постали за рік - півтора перед новими виборами 2002 року.

Відсутність повноцінних збалансованих регламентів призвела до того, що десятки українських міст пройшли через процес дострокового припинення повноважень міського голови, до внутрішніх конфліктів в радах, аж до впровадження в місті ”президентських комісарів”, які на період до нових виборів міського голови здійснювали виконавчу владу в місті.

Протягом 2002 – 2006 рр. близько 100 територіальних громад позбулись обраних 2002 року сільських, селищних, міських голів. Були випадки, коли ситуація в обласному центрі, де конфлікти між радою і міським головою, між депутатами в середині ради не давала змоги ухвалювати міський бюджет чи інші, вкрай важливі для територіальної громади рішення.

У багатьох випадках цих прикрощів можна було б обминути, якби в місцевих радах були нормальні, функціональні регламенти.

9 ПРАВИЛ, ЯКІ СЛІД ПАМ'ЯТАТИ, ПРИСТУПАЮЧИ ДО ПІДГОТОВКИ

ПРОЕКТУ РЕГЛАМЕНТУ?

  1. Регламент має не суперечити Конституції та законам України і не може перерозподіляти повноваження між органами та посадовими особами, якщо в законі ці повноваження зафіксовані як виключні.

  1. Регламент встановлює правила, за якими працює рада нинішньої каденції і за якими має проводитися перша сесія ради наступної каденції. Виходячи з цього правила, аналізуючи та враховуючи свої прорахунки та проблеми, через які довелося пройти на першій сесії ради, варто досить чітко прописати усі важливі моменти першої сесії наступного скликання.

  1. Закони України ”Про місцеве самоврядування”, ”Про статус депутатів місцевих рад”, ”Про органи самоорганізації населення”, ”Бюджетний кодекс”, ”Про місцеві податки і збори”, ”Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти”, ”Земельний кодекс” та ряд інших визначають базові повноваження ради чи її виконавчих органів у сфері свого регулювання, але як правило, не встановлюють процедури реалізації цих повноважень, саме тому в регламенті передбачаються передовсім не матеріальні норми (це норми закону) - а процедурні норми, дотримання яких свідчить про законність того чи іншого рішення ради чи її виконавчого органу.

  1. Готуючи проект регламенту слід чітко усвідомлювати, що цей документ насамперед регулює відносини в середині ради та встановлює правила, за якими рада та депутати будують стосунки з іншими органами та посадовими особами системи органів місцевого самоврядування, що діють на території громади.

  1. Норми регламенту мають давати можливість депутатам, міському голові, виконавчим органам ради, постійним та тимчасовим комісіям ради реалізувати свої повноваження, визначені відповідно законами ”Про місцеве самоврядування” та ”Про статус депутатів місцевих рад”. До того ж реалізація власних повноважень одним органом чи посадовою особою не повинна перешкоджати реалізації повноважень інших органів та посадових осіб.

  1. Оскільки конфліктні ситуації виникають, зазвичай, навколо найбільш важливих питань, таких як призначення на посади, дострокове припинення повноважень, бюджетні та земельні питання, то процедурні норми щодо розгляду саме цих питань мають бути найбільш чітко та досконало виписані.

  1. Текст регламенту має бути викладено достатньо простою мовою, без складних речень, що допускають двозначне тлумачення. Статті, частини статей, пункти та підпункти мають бути пронумеровані.

  1. При підготовці проекту регламенту або змін до нього на етапі розробки та обговорення до цього слід залучати якомога більше депутатів з різних депутатських груп і фракцій, аби ще до голосування кожен депутат розумів мету цих змін і не боявся, що це зроблено за його плечима і можливо проти його інтересів.

  1. Ухвалений регламент має бути розтиражовано у кількості, що не може бути меншою кількості депутатів та числа комісій ради, відділів виконкому, інших структурних підрозділів ради. Контрольний примірник регламенту має бути доступний для будь-якого депутата та відкритий до копіювання.

До вашої уваги пропонуємо два типові регламенти (районної та міської) рад.

Типовий регламент районної ради

Розділ 1. Загальні положення.

1.1. N-на районна рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", наділяється власними повноваженнями, в межах яких діє самостійно. Строк повноваження районної ради – п’ять років.

1.2. У своїй діяльності районна рада, її органи та посадові особи керуються Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Регламентом.

1.3. Кількісний склад депутатів районної ради визначається радою відповідно до закону про вибори і становить (кількість) рівних у своїх правах депутатів.

1.4. Районна рада вважається правомочною за умови обрання не менш як двох третин депутатів від загального складу ради.

1.5. Рішення районної ради прийняті в межах її компетенції, обов'язкові для виконання всіма установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами та громадянами на території району.

1.6. Регламент N-нної районної ради визначає діяльність районної ради та її органів, встановлює порядок скликання і проведення сесій районної ради, засідань постійних та інших комісій, формування органів ради, порядок здійснення контрольної діяльності та інші процедури, а також функції органів районної ради та її посадових осіб, які випливають з їх повноважень.

1.7. Регламент районної ради затверджується районною радою не пізніше як на другій сесії. Зміни і доповнення до регламенту вносяться на пленарному засіданні районної ради.

1.8. У цьому регламенті вживаються такі терміни:

- рада - N-нна районна рада;

- сесія - сесія N-нної районної ради;

- депутат - депутат N-нної районної ради;

- голова - голова N-нної районної ради;

- заступник голови - заступник голови N-нної районної ради;

- президія - президія N-нної районної ради;

- комісії - постійні і тимчасові контрольні комісії N-нної районної ради;

- виконавчий апарат ради - виконавчий апарат N-нної районної ради;

- законодавство - чинні закони України.

- загальний склад ради – кількісний склад депутатів районної ради, визначений радою відповідно до Закону;

- правомочний склад ради – кількість депутатів, обраних до районної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому Законом порядку, яка становить не менше як 2/3 від загального складу ради.

Розділ 2. Сесія ради.

2.1. Загальні положення

2.1.1. Рада проводить свою роботу сесійно. Сесія є основною організаційно-правовою формою роботи ради і правомочна вирішувати будь-які питання, що віднесені до її компетенції. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних та інших комісій ради.

2.1.2. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. При відсутності встановленої кількості депутатів рішенням головуючого проведення сесії переноситься на інший час.

2.1.3. Пленарні засідання ради тривають до вичерпання її порядку денного. Вони проводяться, як правило, у сесійній залі ради. В окремих випадках за пропозицією голови ради, постійної комісії, президії ради або не менш як третини депутатів від загального складу ради може проводитися виїзне засідання ради.

2.1.4. Виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються питання, визначені ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", та інші питання, віднесені до її компетенції, виходячи з державних і місцевих інтересів.

2.1.5. Сесії ради проводяться гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.

2.1.6. На засіданнях ради можуть бути присутніми народні депутати України та депутати рад інших рівнів. При необхідності запрошуються представники державних органів, об'єднань громадян, трудових колективів, засобів масової інформації.

Головуючий повідомляє депутатів про участь осіб, запрошених на засідання. Запрошені не повинні висловлювати свого ставлення до виступів оплесками або в будь-який інший спосіб. У випадку порушення такого порядку запрошені особи, за рішенням головуючого, залишають зал.

2.1.7.Порядок розміщення депутатів та інших присутніх у залі засідань осіб визначається радою.

2.2. Порядок скликання сесії ради

2.2.1. Сесії скликаються головою ради при необхідності, але не менше одного разу на квартал.

Пленарне засідання сесії розпочинається об 10 годині і триває до 17 години з обідньою перервою з 13 до 14 години. У разі необхідності сесія може продовжити свою роботу понад визначений регламентом час лише за результатами голосування. Питання про перерву в пленарному засіданні в період роботи з 14 до 17 год. вирішується депутатами після півторагодинної роботи в сесійній залі.

2.2.2. Сесія повинна бути також скликана за пропозицією постійної комісії або не менше як однієї третини депутатів від загального складу ради, а також голови районної державної адміністра­ції. Пропозиція про скликання позачергової сесії подається в письмовому вигляді на ім’я голови. При цьому слід вказати перелік питань, які пропонується винести на розгляд сесії.

Рішення про дату проведення позачергової сесії приймається не пізніше, як через десять днів після подання звернення.

2.2.3. Першу сесію новообраної ради скликає голова районної виборчої комісії не пізніше, як через місяць після обрання ради у правомочному складі.

2.2.4. У разі неможливості скликати сесію головою ради сесія скликається заступником голови:

1) за дорученням голови;

2) якщо голова без поважних причин не скликав сесію у десятиденний строк після подання пропозицій та настання умов, передбачених п.2.2.2. цього регламенту;

3) якщо сесія не скликається головою у строки, передбачені п.2.2.1. цього регламенту.

2.2.5. Сесія може бути скликана депутатами, які становлять не менше однієї третини складу ради або постійною комісією у разі, якщо у двотижневий строк голова або заступник голови не скликають сесію на вимогу суб'єктів, зазначених у п. 2.2.2.

2.2.6. Рішення про скликання сесії ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніше, як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніше, як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради.

2.3. Підготовка проектів рішень ради

2.3.1. Пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися головою ради, постійними комісіями, депутатами, депутатськими групами, фракціями, головою райдержадміністрації.

2.3.2. Питання вноситься на розгляд ради за наявності проекту рішення та необхідних інформаційно-довідкових матеріалів щодо нього.

2.3.3. Проекти рішень ради, доповіді, довідкові матеріали з питань, що вносяться на розгляд сесії, готуються депутатами, постійними комісіями, райдержадміністрацією, виконавчим апаратом ради.

2.3.4. Всі матеріали з питань порядку денного сесії повинні бути подані голові ради не пізніше як за два тижні до початку роботи сесії, якщо ним не визначено інший термін, і, як правило, не пізніше як за три дні до початку роботи сесії подаються депутатам для вивчення і підготовки до обговорення. Проект рішення повинен бути завізований його виконавцем (виконавцями), які готували проект рішення, керівником управління (відділу) райдержадміністрації або його заступником, юридичними службами райдержадміністрації та районної ради, заступником голови райдержадміністрації, керуючим справами районної ради , заступником голови районної ради.

2.3.5. У випадках, коли матеріали до питань порядку денного потребують значного коригування або при виникненні інших обставин, за яких матеріали не можуть бути подані депутатам за три дні до початку роботи сесії, вони, за погодженням з головою ради, подаються депутатам у день проведення сесії.

2.3.6. Проекти рішень попередньо розглядаються постійною комісією ради відповідно до її компетенції, або за домовленістю чи дорученням голови ради та президії - у кількох постійних комісіях.

2.4 . Реєстрація депутатів. Відкриття сесії

2.4.1. Реєстрація депутатів, що прибули на сесію, проводиться перед початком кожного засідання, а також після обідньої перерви.

2.4.2. Якщо депутат не може взяти участь у роботі сесії із поважних причин, він зобов'язаний попередньо повідомити про це заявою на ім'я голови ради, заступника голови ради чи до комісії з правових питань, місцевого самоврядування, депутатської діяльності та етики.

2.4.3. Сесію відкриває і веде голова ради або його заступник. У виняткових випадках, передбачених п.2.2.5. цього регламенту, сесію відкриває за дорученням групи депутатів з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде, за рішенням ради, один з депутатів ради. Сесія відкривається гімном України та молитвою.

2.4.4. Першу сесію новообраної ради веде голова районної виборчої комісії до моменту обрання голови ради.

2.5.Затвердження порядку денного сесії

2.5.1. Після реєстрації депутатів та за наявності кворуму пленарне засідання ради починається з затвердження порядку денного.

Пропозиції щодо порядку денного подає на пленарному засіданні голова ради або особа, що головує на сесії.

2.5.2. Основні питання порядку денного кожної наступної сесії визначаються на попередній. При формуванні порядку денного кожної сесії до відома депутатів доводяться всі питання, які знайшли підтримку 1/5 загальної кількості депутатів ради.

Група не менше як з 10 депутатів може наполягати на попередній 15-хвилинній дискусії перед голосуванням з приводу внесення питання до порядку денного.

2.5.3. Питання вважається внесеним до порядку денного сесії, якщо за нього проголосувало більше половини депутатів, присутніх на засіданні.

2.5.4. Порядок денний сесії після обговорення затверджується або у разі необхідності, змінюється за результатами голосування депутатів більшістю голосів від загального складу ради.

2.6. Ведення пленарних засідань

2.6.1. Відповідно до затвердженого порядку денного виголошується доповідь, а також, у передбачених випадках, співдоповідь або інформація з питань порядку денного.

Після закінчення виступу доповідача (співдоповідача) депутати можуть подавати усні чи письмові запитання щодо уточнення оголошених відомостей, окремих положень доповіді, співдоповіді, інформації тощо.

Усні запитання подаються після надання депутату слова головуючим на сесії, письмові - подаються головуючому і на його розсуд оголошуються або передаються доповідачу.

2.6.2. Головуючий надає слово для виступу і стежить за додержанням встановленого регламенту, надає слово для оголошення запитів 1 довідок, що надійшли в письмовій формі, ставить питання на голосування і оголошує його результати.

2.6.3. Під час засідань сесії головуючий забезпечує порядок у залі засідань, створює рівні можливості депутатам у обговоренні питань, він не має права переривати виступи депутатів, а також коментувати їх, окрім тих випадків, коли промовець виступає не з обговорюваного питання, порушує правила депутатської етики чи перевищує встановлений для виступу час. У таких випадках головуючий після попередження позбавляє промовця слова. Головуючий має право брати участь у обговоренні на загальних засадах.

2.6.4. При обговоренні одного питання депутат має право взяти слово не більше, як двічі. Головуючий надає слово для виступів у порядку черги або попереднього запису.

Уповноважена депутатською групою чи фракцією особа має право додатково виступити в обговоренні питання, внесеного за її ініціативою, безпосередньо перед голосуванням, а також один раз виступити в обговоренні кожного питання порядку денного.

2.6.5. При виступах на пленарних засіданнях встановлюються такі обмеження часу:

1) доповідь - до 20 хвилин;

2) співдоповідь - до 10 хвилин;

3) запитання та відповіді по доповіді та співдоповідях - до 30 хвилин:

4) обговорення доповіді - до 1 години;

5) виступи в обговоренні - до 5 хвилин;

6) повторні виступи - до 3 хвилини;

7) запитання - до 3 хвилини;

8) відповіді на запитання - до 3 хвилини;

9) довідка - до 2 хвилин;

10) репліка за порядком ведення - до 3 хвилини.

Сесія може встановити й інший час обговорення окремих питань.

2.6.6. Позачергова перерва в роботі сесії на 15 хвилин оголошується на вимогу не менш, як 1/3 депутатів. Депутатська група чи фракція має право ставити на голосування питання про перерву (на 15 хв.)в роботі засідань сесії для нарад і консультацій тільки один раз з кожного питання порядку денного.

2.6.7. Пропозиція про припинення дебатів ставиться на голосування не пізніше, як після трьох наступних виступів з моменту її надходження.

2.6.8. Якщо після припинення обговорення один з депутатів наполягає на виступі і його підтримує не менше 20 депутатів, або на виступі наполягає голова постійної депутатської комісії (голова фракції), їм надається до 5 хвилин. Таких виступів може бути не більше трьох.

2.6.9. Після повторного припинення обговорення воно може бути поновлене на вимогу не менше половини депутатів, присутніх на засіданні на термін не більше 15 хвилин.

2.6.10 Перед голосуванням про припинення обговорення головуючий інформує присутніх про кількість депутатів, що виступили.

2.6.11. Після припинення дебатів перед голосуванням доповідач та співдоповідачі мають право на заключне слово до 5 та до 3 хвилин відповідно.

2.6.12. Перед обговоренням кожного питання головуючий може поставити на голосування зміну часу на доповіді і виступи та встановлення часу на розгляд цього питання.

2.6.13. Останні 30 хвилин пленарного засідання відводяться для оголошення депутатських запитів та заяв після попереднього подання їх в секретаріат ради у письмовій формі, а також для відповідей на депутатські запити, які не потребують додаткового вивчення, оголошень, повідомлень, заяв.

2.6.14. В кінці кожного засідання сесії головуючий інформує про орієнтовний порядок розгляду питань на наступному пленарному засіданні і повторює цю інформацію на початку наступного пленарного засідання. Зміна в черговості розгляду питань, внесених до порядку денного сесії, може бути зроблена, якщо за неї висловиться більше половини депутатів, присутніх на засіданні.

2.7. Розгляд в першому і другому читанні

2.7.1. Розгляд проекту рішень в першому читанні відбувається згідно з порядком, викладеним вище. При цьому доповідач і співдоповідач визначається головою ради, президією, постійною комісією, фракцією та головою райдержадміністрації.

2.7.2. Результатом прийняття рішення сесії у першому читанні може бути відхилення проекту, прийняття його за основу або прийняття в цілому. В разі відхилення проекту він передається на доопрацювання в постійні комісії чи до райдержадміністрації.

2.7.3. У випадку прийняття проекту за основу зауваження і доповнення, що надійшли під час обговорення, а також подані у письмовій формі після обговорення, розглядаються й узагальнюються в постійних комісіях (комісії) або в райдержадміністрації, і з відповідними висновками вносяться на розгляд у другому читанні.

2.7.4. Під час розгляду у другому читанні доповідач інформує про всі зауваження та доповнення які враховані, так і відхилені під час попереднього розгляду, і висловлює відповідну мотивацію. Кожна з поправок на вимогу депутатів ставиться на голосування сесії. У випадку, якщо проект складається з окремих частин (статей) і до однієї з них під час другого читання затверджується поправка, ця частина (стаття) ставиться на голосування сесії в її остаточному варіанті. Після голосування по поправках проект ставиться на голосування в цілому. В разі його відхилення він може бути повернений на нове доопрацювання або знятий з розгляду.

2.7.5. Поправка, що надійшла після розгляду проекту у відповідній комісії чи в райдержадміністрації, може бути поставлена на голосування під час другого читання, якщо її підтримало не менш, як 1/3 депутати.

2.7.6. Пропозиції ставляться на голосування, якщо їхні автори наполягають на цьому, і коли такі пропозиції не суперечать чинному законодавству.

2. 8. Порядок голосування

2.8.1. На сесії з усіх питань проводиться голосування. Голосування може бути відкритим, рейтинговим, поіменним, таємним.

2.8.2. Для здійснення голосування (відкритого, рейтингового, таємного, поіменного) з числа депутатів утворюється лічильна комісія. Лічильна комісія обирається відкритим голосуванням. На своєму засіданні лічильна комісія обирає голову, заступника і секретаря.

2.8.3. На вимогу не менше 1/3 депутатів ради проводиться поіменне голосування.

Поіменним є голосування з документальним підтвердженням вибору кожного з депутатів, що голосує. Поіменне голосування проводить головуючий на сесії. При проведенні поіменного голосування після оголошення головуючим прізвища депутата - депутат підводиться з місця і виголошує свій вибір "за", "проти" або "утримався", про що головуючим робиться відповідна відмітка в аркуші поіменного голосування.

Результати поіменного голосування за рішенням сесії можуть публікуватися в засобах масової інформації.

2.8.4. Рейтинговим є голосування кількох пропозицій або поправок у порядку їх внесення, що стосуються одного і того ж питання і виключають одна одну (альтернативні пропозиції). Прийнятною для подальшого розгляду вважається пропозиція (альтернатива), яка отримала більшість голосів депутатів, які взяли участь у голосуванні.

Якщо до пропозиції, визнаної голосуванням прийнятою для подальшого розгляду, не надійшло жодної пропозиції чи поправки, вона вважається прийнятою в цілому, в інших випадках її подальше обговорення і голосування щодо неї здійснюється на загальних засадах, без врахування голосування про її прийнятність для розгляду. Рейтингове голосування може застосовуватися за умов підтримки такої форми голосування не менш як половиною депутатів ради, присутніх у залі засідань.

2.8.5. При таємному голосуванні виготовляються спеціальні бюлетені, зміст яких визна­чається сесією. Форма бюлетеня, час, місце і порядок голосування визначається лічильною комісією і оголошується на сесії. Кожен депутат може одержати лише один бюлетень.

Про результати таємного голосування лічильна комісія складає відповідний протокол, який підписують всі члени лічильної комісії. Після доповіді голови лічильної комісії відповідний протокол затверджується сесією. При виявленні помилок в порядку проведення голосування проводиться повторне голосування.

2.9. Прийняття рішень

2.9.1. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

2.9.2. Рішення з процедурних питань приймається простою більшістю депутатів, присутніх у залі.

2.9.3. Рішення з питання, що не має процедурного характеру, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини депутатів від загального складу ради.

2.9.4. Рішення ради можуть прийматися відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.

Таємне голосування проводиться:

1) у випадках, передбачених пунктами 1, 29, 31 статті 43, статтями 55, 56 та пунктом 2 статті 72 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні";

2) на вимогу не менше 1/3 депутатів:

3) в інших випадках, передбачених законодавством.

Порядок голосування затверджується сесією.

2.9.5. Рішення, що не одержали потрібної кількості голосів, відхиляються, чи повертаються на доопрацювання в постійні комісії.

2.9.6. Рішення ради підписуються головою ради, у разі його відсутності - заступником голови ради або депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні відповідно до пункту 2.4.3. цього регламенту.

2.9.7. Депутат бере участь у голосуванні лише особисто. Він не може подавати свій голос до початку або після закінчення голосування.

2.9.8. Рішення ради нормативно-правового характеру набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення.

Розділ 3. Голова, заступник голови ради.

3.1. Голова ради обирається з числа депутатів ради в межах строку повноважень ради і виконує свої обов'язки до обрання голови ради нового скликання та працює у раді на постійній основі. Вибори голови здійснюються шляхом таємного голосування.

3.2. У своїй діяльності голова ради є підзвітним раді і може бути звільнений з посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не менше двох третин депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування.

3.3. Питання про звільнення голови ради може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менше третини депутатів від загального складу ради.

3.4. Голова ради:

1) скликає сесії ради, повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачається внести на розгляд ради, веде засідання ради;

2) забезпечує підготовку сесій ради і питань, що вносяться на її розгляд, доведення рішень ради до виконавців, організовує контроль за їх виконанням;

3) представляє раді кандидатури для обрання на посаду заступника голови ради; вносить на затвердження ради пропозиції щодо структури органів ради, її виконавчого апарату, витрат на їх утримання;

4) вносить раді пропозиції щодо утворення і обрання постійних комісій ради;

5) координує діяльність постійних комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій;

6) організовує надання депутатам допомоги у здійсненні ними своїх повноважень;

7) організовує відповідно до законодавства проведення референдумів та виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування;

8) організовує роботу президії ради;

9) призначає і звільняє керівників та інших працівників структурних підрозділів виконавчого апарату ради;

10) здійснює керівництво виконавчим апаратом ради;

11) є розпорядником коштів, передбачених на утримання ради, її виконавчого апарату та за рішенням сесії інших коштів;

12) підписує рішення ради, протоколи сесій ради;

13) видає розпорядження в межах своєї компетенції;

14)забезпечує роботу по розгляду звернень громадян; веде особистий прийом громадян;

15) забезпечує гласність у роботі ради та її органів, обговорення громадянами проектів рішень ради, важливих питань місцевого значення, вивчення громадської думки, оприлюднює рішення ради;

16) представляє раду у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій і громадянами, а також у зовнішніх відносинах відповідно до законодавства;

17) за рішенням ради звертається до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноважень сільських, селищних рад та їх органів;

18) звітує перед радою про свою діяльність не менше одного разу на рік, а на вимогу не менше третини депутатів - у визначений радою термін;

19) вирішує інші питання, доручені йому радою.

3.5. Заступник голови ради обирається радою у межах строку її повноважень з числа де­путатів ради шляхом таємного голосування і здійснює свої повноваження до обрання заступни­ка голови ради нового скликання, крім випадків дострокового припинення його повноважень.

3.6. Заступник голови ради може бути достроково звільнений з посади за рішенням ради, яке приймається шляхом таємного голосування. Питання про його звільнення може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менше як третини депутатів від загального складу ради або голови ради.

3.7. Заступник голови ради працює на постійній основі і при відсутності голови ради або неможливості виконання ним своїх обов'язків з інших причин здійснює повноваження голови ради.

Розділ 4. Органи ради.

4.1. Відповідно до статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" для виконання покладених на неї функцій районна рада створює свої органи.

4.2. Органами районної ради є:

1) президія районної ради;

2) постійні комісії;

3) тимчасові контрольні комісії;

4) комісія районної ради з питань поновлення прав реабілітованих;

5) виконавчий апарат ради;

6) газета "Вільний голос";

7) районне радіомовлення.

4.3. Положення про органи ради, визначення структури, загальної чисельності та витрат на їх утримання затверджуються рішеннями ради.

Розділ 5. Президія ради.

5.1. Рада утворює президію ради. Президія ради є дорадчим органом ради, який попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, що передбачається внести на розгляд ради. Президія ради може приймати рішення, які мають дорадчий характер.

5.2. До складу президії ради входять голова ради, його заступник, голови постійних комісій ради, уповноважені представники депутатських груп і фракцій. Президія ради діє на основі положення про неї, що затверджується радою.

Розділ 6. Виконавчий апарат ради.

6.1. Виконавчий апарат ради забезпечує здійснення радою повноважень, наданих їй Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами.

6.2. Виконавчий апарат ради здійснює організаційне, правове, інформаційне, аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності ради, її органів, депутатів, сприяє здійсненню радою взаємодії і зв'язків з територіальними громадами, місцевими органами виконавчої влади, органами та посадовими особами місцевого самоврядування.

6.3. Виконавчий апарат ради утворюється радою. Його структура і чисельність, витрати на утримання встановлюються радою за поданням її голови.

6.4. Виконавчий апарат ради за посадою очолює голова ради.

Розділ 7. Постійні комісії ради.

7.1. Постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її компетенції, здійснення контролю за виконанням рішень ради та розпоряджень голови районної адміністрації з делегованих їм повноважень.

7.2. Постійні комісії обираються радою на строк її повноважень у складі голови і членів комісії. Всі інші питання структури комісії вирішуються відповідною комісією.

7.3. До складу постійних комісій не можуть бути обрані голова ради, його заступник.

7.4. Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо роз­глядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, їх голови виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

7.5. Постійні комісії попередньо розглядають кандидатури осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою, готують висновки з цих питань.

7.6. Постійні комісії за дорученням ради, голови, заступника голови ради або за власною ініціативою вивчають діяльність підзвітних і підконтрольних раді органів, а також з питань, віднесених до компетенції ради, районної державної адміністрації, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності та їх посадових осіб, подають за результатами перевірки рекомендації на розгляд їх керівників, а в необхідних випадках - на розгляд ради, здійснюють контроль за виконанням рішень ради.

7.7. Постійні комісії у питаннях, які належать до їх компетенції, та в порядку, визначеному законом, мають право отримувати від керівників органів, підприємств, установ, організацій та їх філіалів і відділень необхідні матеріали і документи.

7.8. Організація роботи постійної комісії ради покладається на голову комісії. Голова комісії скликає і веде засідання комісії, дає доручення членам комісії, представляє комі­сію у відносинах з іншими органами, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами, організовує роботу по реалізації висновків і рекоменда­цій комісії. При відсутності голови комісії або неможливості ним виконувати свої повнова­ження з інших причин його функції здійснює заступник голови комісії або секретар комісії.

7.9. Засідання постійної комісії скликається при необхідності і є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше половини від загального складу комісії.

7.10. За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки, і рекомендації, які приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії.

7.11. Рекомендації постійних комісій підлягають обов'язковому розгляду органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, яким вони адресовані. Про результати розгляду і вжиті заходи комісії повинні бути повідомлені у встановлений ними строк.

7.12. Постійна комісія для вивчення питань, розробки проектів рішень ради може створювати підготовчі комісії і робочі групи із залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів. Питання, які належать до відання кількох постійних комісій, можуть за ініціативою комісій, а також за дорученням ради, її голови, заступника голови ради розглядатися постійними комісіями спільно. Висновки і рекомендації, прийняті постійними комісіями на їх спільних засіданнях, підписуються головами відповідних постійних комісій.

7.13. Депутати працюють у постійних комісіях на громадських засадах.

7.14. Постійні комісії є підзвітними раді та відповідальними перед нею.

7.15. Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій визначаються регламентом ради та положенням про постійні комісії, що затверджуються радою, не пізніше як на другій сесії.

7.16. Радою утворюються такі постійні комісії:

1) з питань бюджету;

2) з питань соціально-економічного розвитку та підприємництва;

3) з питань розвитку промисловості, будівництва, транспорту, зв’язку, житлово-комунального та дорожнього господарства;

4)з питань культури, духовності, спорту та в справах молоді;

5) з питань аграрної, соціальної політики на селі та земельних відносин;

6) з питань екології та раціонального природокористування;

7) з питань зовнішньоекономічної діяльності, інвестицій та розвитку туризму;

8) з питань охорони здоров’я, праці та соціального захисту населення;;

9) з правових питань, місцевого самоврядування, депутатської діяльності та етики;

10) з питань освіти, засобів масової інформації та зв’язків з громадськістю.

7.17. Депутат може брати участь в роботі іншої комісії з правом дорадчого голосу.

Розділ 8. Тимчасові контрольні комісії ради.

8.1. Тимчасові контрольні комісії ради є органами ради, які обираються з числа її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування. Контрольні комісії подають звіти і пропозиції на розгляд ради.

8.2. Рішення про створення тимчасової контрольної комісії ради, її назву та завдання, персональний склад комісії та її голову вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше однієї третини депутатів від загального складу ради.

8.3. Засідання тимчасових контрольних комісій ради проводяться, як правило, закриті. Депутати, які входять до складу тимчасової контрольної комісії, та залучені комісією для участі в її роботі спеціалісти, експерти, інші особи не повинні розголошувати інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з її роботою.

8.4. Повноваження тимчасової контрольної комісії ради припиняються з моменту прийняття радою остаточного рішення щодо результатів роботи цієї комісії, а також у разі припинення повноважень ради, яка створила цю комісію.

Розділ 9. Депутат ради.

9.1. Повноваження депутатів ради починаються з моменту офіційного оголошення районною виборчою комісією на сесії ради рішення про підсумки виборів та визнання повноважень депутатів і закінчуються в день першої сесії ради нового скликання. Повноваження депутата можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених законодавством.

9.2. Депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворених нею органах, несе обов'язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення. Депутат повинен входити до складу однієї з постійних комісій ради.

9.3. На час сесій, засідань постійних комісій ради, для здійснення депутатських повноважень в трудових колективах, виборчому окрузі, а також на період виконання доручень ради депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків з відшко­дуванням йому середньомісячного заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю, за рахунок районного бюджету.

9.4. Депутат зобов'язаний брати участь у роботі сесій ради, засідань постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

9.5. Депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

9.6. Депутат має право звернутися із запитом до керівників органів ради та її органів, сільського, селищного голови, керівників органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих або зареєстрованих на відповідній території, а також до голови районної державної адміністрації з питань, віднесених до відання ради.

9.7. Орган або посадова особа, до яких звернуто депутатський запит, зобов'язані у встановлений радою строк дати офіційну письмову відповідь на нього відповідній раді і депутату місцевої ради. Якщо запит з об’єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений радою термін, то орган або посадова особа зобов’язані письмово повідомити раді та депутатові ради, який вніс запит, і запропонувати інший термін, який не повинен перевищувати один місяць з дня одержання запиту. Відповідь на запит у разі необхідності розглядається на пленарному засіданні ради.

9.8. Депутат ради має право дати оцінку у відповіді на свій депутатський запит. За результатами відповіді на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на цьому наполягає не менше ¼ присутніх на засіданні депутатів ради. Посадових осіб, до яких звернуто запит, своєчасно інформують про дату та час обговорення відповіді на запит радою. Вони, або уповноважені ними особи, мають право бути присутні на цьому засіданні ради.

За результатами розгляду відповіді на депутатський запит рада приймає відповідне рішення.

9.9 Пропозиції і зауваження, висловлені депутатами на сесії ради або передані в письмовій формі головуючому на сесії, розглядаються радою чи за її дорученням постійними комісіями ради або надсилаються на розгляд підзвітним і підконтрольним їй органам та посадовим особам, які зобов'язані розглянути ці пропозиції і зауваження у строки, встановлені радою, і про вжиті заходи повідомити депутатові та раді.

9.10. Повноваження депутатів, порядок організації і гарантії депутатської діяльності визначаються Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом „Про статус депутата” та іншими законами.

Розділ 10. Депутатські групи .

10.1. Для спільної роботи по здійсненню депутатських повноважень, за спільністю проблем, які вони вирішують, депутати можуть на основі їх взаємної згоди об'єднуватися в депутатські групи.

10.2. Депутатська група може бути утворена в будь-який час протягом строку повноважень ради даного скликання за рішенням зборів депутатів ради, які виявили бажання увійти до її складу. Депутатська група складається не менш як із трьох депутатів ради.

10.3. Депутати, які входять до складу депутатської групи, обирають особу, яка очолює депутатську групу.

10.4. Депутатська група реєструється радою за поданням особи, яка очолює депутатську групу, до якого додається підписане депутатами цієї групи письмове повідомлення про сформування депутатської групи із зазначенням її назви, персонального складу та партійної належності членів групи та депутатів, які уповноважені представляти групу.

10.5. Депутатські групи можуть утворюватися на визначений ними період, але не більше ніж на строк повноважень ради.

10.6. Організація діяльності депутатських груп визначається радою.

10.7. Діяльність депутатської групи припиняється:

1) у разі вибуття окремих депутатів ради, внаслідок чого її чисельність стає меншою, ніж встановлено п.10.2.;

2) у разі прийняття депутатами, які входять до її складу, рішення про розпуск депутатської групи;

3) після закінчення строку, на який депутати ради об’єдналися в депутатську групу, або строку повноважень ради.

10.8. Рада сприяє діяльності зареєстрованих нею депутатських груп, координує їх роботу і може заслуховувати повідомлення про їх діяльність.

Розділ 11. Депутатські фракції

11.1. Депутати ради на основі єдності поглядів або партійного членства можуть об’єднуватися у депутатські фракції з чисельністю не менше п’яти депутатів.

11.2. Порядок вступу до фракції та виходу з неї визначається самою фракцією. Депутат ради може входити до складу лише однієї фракції. Рішення про об’єднання депутатів у фракцію доводиться до відома депутатів ради головуючим на пленарному засіданні ради.

11.3. Організація діяльності депутатських фракцій покладається на голову ради.

Розділ 12. Права депутатських груп, фракцій

12.1. Депутатські групи, фракції мають право:

1) на пропорційне представництво в постійних та тимчасових комісіях ради;

2) попередньо обговорювати кандидатури посадових осіб, яких обирає, призначає чи затверджує рада;

3) на гарантований виступ свого представника на пленарному засіданні ради з кожного питання порядку денного сесії ради;

4) вносити для обговорення на сесії питання, що виходять за межі компетенції депутатських комісій, та у разі незгоди з думкою комісій. Внесення таких питань ставиться на голосування;

5) додатково виступити в обговоренні питання, внесеного за її ініціативою, безпосе­редньо перед голосуванням;

6) отримувати матеріали про діяльність ради, райдержадміністрації;

7) визначати уповноважених осіб від фракції для виступу, надання консультацій тощо;

8) вносити на розгляд сесії проекти рішень з питань, які обговорюються на сесії;

9) ставити на голосування питання про перерву (на 15 хв.) в роботі засідань сесії для нарад і консультацій тільки один раз з кожного питання порядку денного;

10) об’єднувати зусилля з іншими групами, фракціями для створення більшості в раді чи опозиції.

11) на вимогу депутатської групи, фракції може бути скликане позачергове засідання комісії ради.

Типовий регламент міської ради

Розділ 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1.1.

1. N-нна міська рада (далі міська рада) є виборним представницьким органом місцевого самоврядування, що складається з депутатів та міського голови і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади.

2.Порядок діяльності міської ради, її органів та посадових осіб визначається Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, іншими нормативними актами, а також цим Регламентом.

Стаття 1.2.

1.Регламент міської ради встановлює порядок скликання й проведення сесій міської ради, засідань постійних комісій, порядок здійснення контрольної діяльності, процедуру окремих видів діяльності міської ради, її органів, посадових осіб пі інші процедури, які випливають із її повноважень, встановлених законодавчими актами,

Стаття 1.3.

1 .Робота міської ради ведеться державною мовою.

2.Депутати міської ради зобов'язані реєструватися до початку роботи пленарного засідання сесії ради, пред'являючи посвідчення депутата.

3. Сесія розпочинає свою роботу молитвою "Отче наш". Державний гімн виконується на початку та в кінці сесії.

Стаття 1.4.

1.Пленарні засідання міської ради, а також постійних комісій проводяться відкрито й гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.

2. Рада та її органи систематично інформуйсь населення про свою діяльність, прийняті рішення, хід їх виконання, реалізацію доручень виборців.

3. У засіданнях ради, постійних комісій, виконавчого комітету можуть брати участь депутати інших рад. представники державних орними, об'єднань громадян, трудових колективні та політичних партій.

4. На засіданнях міської ради та її органів мають право бути присутніми представники засобів масової інформації.

5. ІІорядок розміщення депутатів та інших присутніх у залі засідань осіб визначається міською радою. Місця для депутатів відводяться в залі засідань окремо від місць для інших осіб, присутніх на засіданні, і не можуть бути зайняті іншими особами.

Розділ 2

ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЬКОЇ РАДИ

Стаття 2.1. Сесії ради

1. Рада проводить свою роботу сесійно. Сесія міської ради складається з пленарних засідань і засідань постійних комісій.

2. Сесії міської ради скликаються міським головою в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок - не рідше ніж один раз на місяць.

3.Сесія міської ради повинна бути також скликана за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу міської ради, її виконавчого комітету, постійної комісії, а також на вимогу депутатської фракції.

  1. Рішення про скликання сесії ради доводяться до відома кожного депутата й населення міста не пізніш як за десять днів до сесії, а у виняткових випадках — не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення сесії та питань, які передбачається внести на розгляд ради.

  2. Проекти рішень, інші документи й матеріали з питань, які вносяться на розгляд ради, роздаються депутатам за п'ять днів до відкриття сесії; у випадку скликання позачергової сесії проекти рішень доводяться до депутатів перед її початком у друкованому вигляді.

  3. ІІленарне засідання ради є правомочним, якщо и ньому бере участь більше половини депутатів від загального скликання складу ради.

У разі відсутності необхідної кількості депутатів головуючий за погодженням з присутніми головами постійних комісій може перенести початок пленарного засідання на годину пізніше для виклику відсутніх депутатів або за рішенням не менше однієї третини від загального складу депутатів переносить проведення пленарного засідання на інший день, але не більше, ніж на два тижні.

Засідання комісії ради є правомочним, якщо її ньому бере участь більше половини депутатів від загального складу комісії.

7. Пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вносишся міським головою, постійними та тимчасовими комісіями міської ради, депутатськими трунами та фракціями, депутатами міської ради, виконавчим комітетом, загальними зборами громадян.

Стаття 2.2. Порядок роботи сесії

  1. Сесію міської ради відкриває і веде міський голова, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — секретар міської ради або за дорученням депутатів один із депутатів.

  2. На початку сесії обирається: редакційна комісія, члени якої обирають голову відповідної комісії; лічильна комісія, члени якої обирають голову відповідної комісії. Рішення лічильної комісії приймаються більшістю голосів членів комісії.

За рішенням ради повноваження обраних редакційної та лічильної комісії можуть бути визнані (поширені) на більш тривалий період в межах скликання.

  1. За рішенням ради може бути проведено закрите таланті ради.

  2. Порядок денний і порядок роботи сесії затверджується радою.

  3. Сесія розпочинає свою роботу о 10 годині і триває до IX години, з перервою з 12 години до 12 години 15 хвилин, з обідньою перервою і 14 до 15 години, і з перервою з 16 годин 30 хвилин до 16 годин 45 хвилин.

На початку пленарного засідання відводиться 30 хвилин для оголошення депутатських запитів, звернень та запитань. В кінці кожного пленарного засідання 30 хвилин відводиться для відповідей на депутатські чинити, звернення та запитання, які не потребують додаткового вивчення, оголошень, повідомлень, заяв, запитань.

  1. Питання про тривалість сесії вирішується радою і приймається більшістю депутатів від загального складу ради.

  2. Засідання міської ради може бути продовжено головуючим на засіданні понад визначений у п.5 цієї статті робочий час не більше ніж на 1 годину. Ці та інші одноразові зміни часу роботи можуть здійснюватися, якщо за це проголосувала більшість депутатів від загального складу ради.

При необхідності рада може прийняти рішення про продовження роботи пленарного засідання в інший день.

Стаття 2.3. Порядок денний сесії

І. До порядку денного сесії включаються лише ті питання, документи щодо яких підготовлені згідно з вимогами затвердженого радою Порядку підготовки та оформлення рішень міської ради і цього Регламенту.

2. Пропозиції до проекту порядку денного вносяться особами та органами, зазначеними в пункті 7 статті 2.1. цього Регламенту, не пізніш як за 15 днів до відкриття чергової сесії. Міський голова організовує їх попередній розгляд, з тим, щоб не пізніш як за 7 днів до скликання чергової сесії повідомити про них депутатів. Пропозиції до
порядку денного, внесені пізніш як за 15 днів до чергової сесії або під час чергової сесії, вносяться на розгляд міської ради. Рішення про включення додаткових питань до порядку денного вважається прийнятим, якщо за це проголосувала більшість депутатів від загального складу ради.

3. До проекту порядку денного чергової сесії регулярно включаються звіти органів, посадових осіб, які міська рада відповідно створює, утворює, обирає, призначає чи затверджує.

4. Пропозиція щодо кожного питання, яке пропонується включиш до проекту порядку денного сесії, подається з супровідною запискою і просій ом рішення та іншого документа, який пропонується прийняти за цією пропозицією.

  1. Проект порядку денного сесії обговорюється і затверджується н цілому міською радою більшістю голосів від загального складу ради.

  2. Питання затвердженого порядку денного сесії міської ради можуть розглядатися в іншій, ніж у передбаченій у ньому послідовності, змінюватися чи виключатися з порядку денного за рішенням міської ради.

7. Рішення про розгляд питань затвердженого в цілому порядку денного в іншій послідовності їх розгляду приймаються більшістю депутатів від загального складу ради До затвердження порядку денного в цілому рішення про розгляд питань в іншій послідовності приймається , якщо за таку пропозицію проголосувало не менше як однієї третини депутатів від загального складу ради.

8. Рішення про зміну чи виключення питання із затвердженого в цілому порядку денного приймається більшістю голосів від загального складу ради.

Стаття 2.4. Порядок підготовки матеріалів для розгляду на сесіях

  1. Питання на сесії міської ради вносяться, як правило, відповідно до планів роботи міської ради, виконавчого комітету, постійних комісій ради, а також поточні питання, які потребують рішення ради і не можуть вирішуватися іншими органами управління.

  2. Персональна відповідальність за якість і своєчасність підготовки матеріалів для розгляду на пленарних засіданнях ради покладається на міського голову, секретаря міської ради, голів постійних комісій, заступників міського голови, керуючого справами виконкому відповідно до розподілу обов'язків, голів депутатських груп та фракцій.

3. Матеріали (довідки, проекти рішень і додатки до них) готують відділи і управління виконкому, постійні комісії міської ради, депутати, депутатські групи та фракції із залученням спеціалістів відповідних галузей. В їх підготовці можуть брати участь члени виконкому, штатні та позаштатні радники і консультанти міського голови, об'єднання громадян.

  1. Попередньо підготовлені й роздані проекти рішень ради повинні бути завізовані секретарем ради, головами відповідних постійних та тимчасових комісій, заступником міського голови . керуючим справами виконкому відповідно до розподілу обов'язків, завідувачами юридичного відділу, організаційного відділу міської ради, а також погоджені з керівниками зацікавлених організацій і установ. При цьому зазначеними вище посадовими особами до проекту рішення може бути подана у письмовій формі своя окрема думка.

  2. Проекти рішень та матеріали до них подаються в організаційний відділ міської ради не пізніш як за 10 днів до пленарного засідання ради.

6.Рішення прийняті на сесії з урахуванням висловлених в ході обговорення зауважень та доповнень впродовж трьох днів доопрацьовуються виконавцями, які готували даний проект рішення і передаються організаційним відділом на підпис міському голові.

Стаття 2.5. Ведення пленарних засідань

1. Головуючий на засіданні міської Ради:

1. відкриває, закриває та неупереджено веде засідання, оголошує перерви в засіданнях міської ради:

2. виносить на обговорення проекти рішень, оголошує їх повну назву та ініціаторів внесення: інформує про матеріали, які надійшли па адресу міської ради;

  1. організовує розгляд питань;

  2. повідомляє списки осіб, які записалися дня виступу:

  3. надає слово для доповіді (співдоповіді).виступу, оголошує наступного промовця;

  4. створює рівні можливості депутатам для участі в обговоренні питань;

  5. ставить питання на голосування, оголошує його результати;

  6. забезпечує дотримання цього Регламенту всіма присутніми па засіданні;

  7. робить офіційні повідомлення, а також ті, які вважає за необхідне оголосити;

  8. вживає заходів до підтримання порядку на засіданні;

  9. має право виправляти фактичні помилки, допущені у виступах на пленарному засіданні;

  10. здійснює інші повноваження, що випливають із цього Регламенту.

Для організації ходу пленарного засідання головуючий на засіданні має право:

1. У першочерговому порядку вносити пропозиції з процедурних питань щодо ходу засідання; якщо з цих питань висуваються альтернативні пропозиції, його пропозиції ставляться на голосування першими;

2. Ставити запитання.

  1. Пленарне засідання міської ради відкривається і проводиться, якщо на ньому присутня кількість депутатів, зазначена її пункті 6 статті 2.1. цього Регламенту. Реєстрація депутатів проводиться перед кожним пленарним засіданням із пред'явленням
    посвідчення або за допомогою електронних засобів. Дані цієї реєстрації є підставою для відкриття засідання.

  2. На початку кожного пленарною засідання сесії міської ради головуючий повідомляє дані реєстрації депутатів дає інформацію про усіх відсутніх з поважних причин депутатів.

  3. Перед проведенням голосування щодо проектів рішень та інших документів міської ради головуючий на засіданні на вимогу не менше як трьох депутатів проводить за допомогою електронних засобів чи із залученням лічильної комісії перевірку кількості депутатів, присутніх на засіданні.

  4. Перехід до розгляду питання порядку денного оголошується головуючим на засіданні. Він повідомляє про назви проектів документів (у тому числі й альтернативних), які підлягають розгляду, та про намічений порядок розгляду питання.

  5. Головуючий на засіданні за згодою ради може об’єднати обговорення кількох пов'язаних між собою питань порядку денного засідання.

  6. До початку розгляду питання порядку денного головуючий па засіданні може робити повідомлення міській раді, які вважає доцільними; у термінових випадках такі повідомлення він може робити і в ході засідання, але не перериваючи виступ промовця або процедуру голосування.

Стаття 2.6. Прийняття рішень

1. Міська рада в межах своєї компетенції приймає рішення. Рішення міської ради приймаються на пленарному засіданні після його обговорення. Рішення міської ради підписуються міським головою, а у випадках передбачених чинним законодавством - головуючим на пленарному засіданні.

2. Рішення міської ради може прийматися за згодою більшості депутатів від загального складу ради без обговорення на пленарному засіданні.

  1. Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань міської ради або у відведеному для таємного голосування місці.

  2. Рішення міської ради вважаються прийнятими, якщо на пленарному засіданні за нього проголосувала більшість від загальною складу міської ради, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

При встановленні результатів голосування до загального складу ради включається міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

5. Рішення з процедурних питань приймаються однією третиною голосів депутатів, від загального складу ради. Процедурними вважаються питання, що стосуються визначення способу розгляду питання на засіданні міської ради.

6. Рішення з процедурних питань приймаються після їх обговорення або без обговорення. Процедурні питання не потребують їх попередньої підготовки. Якщо виникає сумнів, чи запропоноване до розгляду питання є процедурним, рішення про це без обговорення приймається більшістю голосів від загального складу ради.

  1. Прийняття рішень із процедурних та організаційних питань роботи міської ради, спрямованих на одноразове відхилення від закріплених у цьому Регламенті положень, здійснюється більшістю голосів від загального складу ради.

  2. Рішення міської ради приймаються відкритим нефіксованим голосуванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів, або підрахунку голосів лічильною комісією, поіменним голосуванням чи таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

  3. Таємне голосування обов'язково проводиться у випадках:

- обрання за пропозицією міського голови на посаду ти звільнення з посади секретаря міської ради;

- прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень міського голови.

  1. Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманого не менш як однією третиною депутатів від штильною складу ради. На голосування ця пропозиція ставиться першою серед інших пропозицій щодо способу голосування.

  2. Поіменне голосування проводить лічильна комісія за списком депутатів, роблячи відмітки "за" . "проти" . "утримався" . "не брав участі в голосуванні" або іменними бюлетенями. Протокол за підписом голови та членів лічильної комісії подається в президію.

  3. При таємному голосуванні під контролем лічильної комісії виготовляються бюлетені за встановленою формою і в необхідній кількості. Кожному депутату видається один бюлетень для голосування. Бюлетені для таємного голосування видаються членами лічильної комісії відповідно зі списком депутатів за представленням ними посвідчення і згідно з підписом.

Заповнення бюлетеня проводиться депутатами особисто в кабіні для таємного голосування або у спеціально відведеному для цього приміщенні. Порядок заповнення бюлетенів для таємного голосування визначається і доводиться до відома депутатів лічильною комісією.

  1. Про результати таємного голосування лічильна комісія складає протокол, який підписують всі члени лічильної комісії. Член лічильної комісії має право на окрему думку, яка вноситься в протокол. Після доповіді лічильної комісії сесія відкритим голосуванням приймає рішення про затвердження протоколу за результатами голосування.

  2. Рішення міської ради у п'ятиденний строк і моменту його прийняття може бути зупинено міським головою і внесено на повторний розгляд міської ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження міською голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загальною складу ради, воно набирає чинності.

  3. Рішення ради нормативно-правової о характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо міською радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Стаття 2.7. Порядок надання слона

1. Час. який надається для доповіді, регламентується затвердженим порядком денним сесії; виступаючим із співдоповідями надається до 10 хвилин; заключне слово — до 10 хв. Виступаючим в обговоренні надається час тривалістю до 5 хвилин, головам профільних депутатських комісій надасться до 10 хв.. від депутатських комісій, депутатських груп та фракцій — до 5 хв., ;іля повторних виступів у обговоренні, а також для заяв, оголошення запитів, виступів у "різному" — 3 хв.. для виступів щодо кандидатур, процедури та з мотивів голосування, пояснень, зауважень, запитань, пропозицій, повідомлень і довідок - 3 хвилини.

  1. Для надання слова всім промовцям і псиного виду виступів, зазначених у пункті 1 цієї статті, на більш тривалий час, ніж установлено у п.1 цієї статті, міська рада приймає рішення без обговорення більшістю голосів від загального складу ради. У разі необхідності головуючий на засіданні може на прохання окремого промовця та за згодою більшості депутатів, які взяли участь у голосуванні, продовжити йому час для виступу.

  2. Якщо виступ промовця повторює те. що вже виголошували інші промовці під час обговорення даного питання, і головуючим на засіданні вважає, що міська рада отримала з цього питання достатню інформацію, він може звернутися до промовця з проханням скоротити або закінчити виступ.

  1. Міська рада може визначити загальний час для обговорення питання, для запитань і відповідей, для виступів депутатів, після закінчення якою головуючий на засіданні припиняє надання слова. На вимогу більшості депутатів, присутніх на сесії, час обговорення може бути продовжений.

  2. Заява про надання слова для виступу на пленарному засіданні з будь-якого питання порядку денного подається в письмовій або усній формі до організаційного відділу після повідомлення про скликання пленарного засідання ради.

  3. Головуючий на засіданні надає слово для виступу і в разі усного звернення депутата або іншої особи.

  1. Міський голова, а також особи, обрання, затвердження, призначення яких на посади здійснюється міською радою, мають право в будь-який час брати слово для виступу з обговорюваного питання, якщо воно стосується кола їх діяльності, або для постановки правового питання, без попереднього вирішення якого не може бути прийнято рішення у справі та питання про неприйнятність, але не більше двох разів з одного питання на одному й тому ж засіданні.

  2. Особи, які не є депутатами міської ради або рад вищого рівня, крім посадових осіб, зазначених у пункті 7 цієї статті, можуть брати участь в обговоренні з дозволу більшості депутатів, присутніх на сесії.

  3. На пленарному засіданні ніхто не може виступати без дозволу головуючого на засіданні. Головуючий на засіданні надає слово депутатам із дотриманням черговості, встановленої для промовців на підставі їх заяв про надання слова. Головуючий на засіданні за погодженням із міською радою може визначати іншу черговість виступаючих.

  1. Депутат у будь-який момент може підмовитися від свого запису на виступ. Він може передати своє право на виступ іншому депутатові або помінятися з ним чергою.

  2. Промовець повинен виступати на засіданні міської ради тільки з того питання, із якого йому надано слово.

  1. Депутат може виступати на засіданні міської ради з того ж питання чи пропозиції, які будуть ставитися на голосування, як правило не більше двох разів, не беручи до уваги випадків, зазначених у пункті 13 цієї статті.

  2. Слово щодо порядку ведення засідання міської ради, для довідок, внесення фактичної поправки або заперечення щодо неї, відповіді на запитання й роз'яснень надається головуючим на засіданні позачергового, але не перериваючи промовця.

  3. Запитання доповідачам і співдоповідачам ставляться письмово або усно. Запитання формулюються коротко й чітко. Головуючий на засіданні оголошує письмові запитання та надає слово для запитань депутатам по черзі. Депутат, який поставив запитання, може уточнити або доповнити його, а також оголосити, чи задоволений він відповіддю. Виступаючим в обговоренні запитання не ставиться. за винятком уточнюючих запитань від головуючого на засіданні.

15 .Доповіді, співдоповіді, виступи, заяви, запити ній опитуються з трибуни, а запитання можуть задаватися з місця.

16. Якщо головуючий на засіданні не представив промовця під час надання йому слова, промовець представляється на початку виступу.

17.Після закінчення обговорення головуючий повідомляє депутатів про перехід до голосування. З цього моменту слово може налапатись тільки щодо процедурних питань, способу , порядку чи мотивів голосування і тільки до моменту заклику головуючого до голосування.

Стаття 2.8. Організація розгляду питань

1. Обговорення питання на засіданні міської ради включає:

  1. доповідь, запитання доповідачу і відповіді па них;

  2. співдоповіді (в разі необхідності), запитання співдоповідачам і відповіді на них.

  3. виступи депутатів:

  4. оголошення головуючим на засіданні про тих. що виступили і записалися на виступи та повідомлення про припинення обговорення:

  5. заключне слово доповідача й співдоповідачів:

  6. уточнення й оголошення головуючим на засіданні пропозицій, які надійшли щодо обговорюваного питання і будуть ставитися на голосування;

7) виступи депутатів із мотивів голосування. Згідно із зазначеним у пункті 1 цієї статті переліком головуючий на засіданні
надає слово за заявами про надання слова. Якщо список бажаючих виступити вичерпано, або якщо ніхто не подав заяву про надання слова, а також у разі закінчення визначеного для обговорення часу головуючий на засіданні оголошує про припинення обговорення.

  1. Після обговорення, проведеного відповідно до підпунктів 1- 6 пункту 1 цієї статті, чи в ході подальшого обговорення головуючий на засіданні може внести пропозицію про прийняття рішення без подальшого обговорення з додержанням правил, встановлених пунктом 2 статті .2.6 цього Регламенту .

  2. Слово для виступу з мотивів голосування надається за усним зверненням депутата і після голосування пропозиції, якщо зазначене право на виступ не було використано до голосування і депутат має намір висловити незгоду з прийнятим рішенням.

  3. Депутат або група депутатів можуть письмово (за своїми підписами) подати на ім'я головуючого на засіданні свою окрему думку щодо прийнятого на поточному пленарному засіданні рішення.

  4. У ході обговорення питання на засіданні міської ради можуть вноситися пропозиції по суті обговорюваного питання.

  1. Тексти виступів депутатів, які записалися до виступу, але не мали змоги виголосити їх у зв'язку з припиненням обговорення, на прохання депутатів повинні бути включені до протоколу засідання, якщо вони подаються до організаційного відділу ради відразу ж після закінчення засідання.

  2. Під час обговорення будь-якого питання, але до початку виступів із мотивів голосування щодо нього, депутат може внести мотивовану пропозицію про перерву в засіданні, перенесення розгляду питання порядку денного або про закриття засідання. Така пропозиція ставиться на голосування без обговорення і приймається більшістю голосів від загального складу ради.

9. Зазначені в пункті 8 цієї статті пропозиції розглядаються в такій послідовності:

  1. про перерву у засіданні:

  2. про перенесення розгляду порядку денного;

  3. про закриття засідання.

10. Після перерви або відповідно, після відкриття наступного засідання продовжується розгляд того ж питання, якщо його не було завершено.

Стаття 2.9. Порядок голосування пропозицій,

1. Обговорення й проведення голосування з різних питань і пропозицій проводиться таким чином, щоб з'ясувати дійсне волевиявлення більшості депутатів щодо них.

  1. Розгляд одного питання порядку денного без прийняття рішення щодо нього не може перериватися розглядом інших питань порядку денного.

  2. Після закінчення обговорення питаним головуючий на засіданні оголошує про перехід до голосування.

4. Головуючий на засіданні погоджує з присутніми на засіданні депутатами початок голосування, оголошує необхідну кількість голосів для прийняття рішення, а також про вид голосування.

  1. На голосування ставляться всі пропозиції й поправки (шо надійшли і не були відкликані).

  2. Якщо окрема думка депутата містить пропозиції щодо обговорюваного питання, головуючий на засіданні оголошує ці пропозиції і ставить їх на голосування також.

  3. Головуючий на засіданні може відмовити ініціатору пропозиції чи поправки поставити на голосування запропонований ним текст, якщо текст сформульований нечітко або не стосується обговорюваного питання. Процедурне рішення з цього приводу може прийматися без обговорення.

  4. Відхилені міською радою пропозиції й поправки щодо вже прийнятого тексту при повторному їх внесенні (у ході розгляду того ж питання порядку денного) на голосування не ставляться, крім випадку, коли після скасування рішення щодо його тексту його розгляд починається знову.

  5. У разі, коли дві і більше пропозицій що стосуються одного й того ж питання, виключають одна одну (альтернативні пропозиції) міська рада, якщо вона не прийме іншого рішення, проводить голосування пропозицій у порядку їх внесення.

  1. Тексти пропозиції чи поправки, що будуть ставитися на голосування, повинні оголошуватися: при цьому називається ініціатор внесення тексту.

  2. Перед голосуванням кількох пропозицій чи поправок які виключають одна одну, головуючий на засіданні послідовно оголошує їх зміст і, якщо немає зауважень до їх змісту, переходить до голосування кожної поправки чи пропозиції окремо.

  3. Після закінчення голосування головуючий на засіданні оголошує його повні результати і прийняте рішення.

  1. За рішенням ради голосування проводиться в цілому, або за пунктами, розділами, а потім у цілому.

  2. Після оголошення головуючим на засіданні початку - голосування і до оголошення його результатів слово нікому не надається.

15.У разі порушення процедури голосування або виникнення перешкод під час його проведення або виявлення фальсифікації результатів голосування негайно проводиться повторне голосування без обговорення. Н інших випадках повторне голосування не проводиться.

Стаття 2.10. Депутатський запит, депутатське шпигання, депутатське звернення.

1.Депутатський запит - це підтримана радою вимоги депутата міської ради до посадових осіб ради і її органів, міською голови, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на території міської ради.

  1. Депутатське запитання - це засіб одержання депутатом міської ради інформації або роз'яснення з тієї чи іншої проблеми. Відповідь на запитання може бути оголошено на сесії ради або дано депутату міської ради в індивідуальному порядку. Запитання не включається до порядку денного сесії, не обговорюється і рішення по
    ньому не приймається.

  2. Депутатський запит може бути внесений депутатом міської ради або групою депутатів попередньо або на пленарному засіданні ради у письмовій чи усній формі. Запит підлягає включенню до порядку денного пленарного засідання ради.

  3. Депутатський запит обговорюється у разі необхідності на пленарному засіданні міської ради.

  4. Рада може зобов'язати відповідний орган подати у встановлений нею строк звіт про виконання рішення по запиту депутата міської ради.

  5. Орган або посадова особа, до яких звернуто депутатський запит, зобов'язані у встановлений радою строк дати офіційну письмову відповідь на нього відповідній раді і депутату міської ради. Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений радою строк, то орган або посадова особа зобов'язані письмово повідомити раді та депутатові міської ради, який вніс запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати один місяць з дня одержання запиту. Відповідь на запит у разі необхідності розглядається на пленарному засіданні ради.

  6. Депутат міської ради має право дати оцінку відповіді на свій депутатський ' запит. За результатами відповіді на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на цьому наполягає не менше 1/4 присутніх на засіданні депутатів міської ради. Посадових осіб, до яких звернуто запит, своєчасно інформують про дату та час обговорення відповіді на запит радою. Вони або уповноважені ними особи мають право бути присутні на цьому засіданні ради.

За результатами розгляду відповіді на депутатський запит рада приймає відповідне рішення.

8. Депутатське звернення - викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів. підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дані офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Стаття 2.11. Дисципліна та етика пленарних засідань

  1. На засіданні міської ради промовець не повинен вживати образливі висловлювання та непристойні і лайливі слона, закликати до незаконних і насильницьких дій. Головуючий на засіданні має право попередній промовця про неприпустимість таких висловлювань і закликів або припинити йот виступ, а у разі повторного порушення - позбавити його права виступу на даному засіданні.

  2. Якщо головуючий на засіданні звертається до промовця при обставинах, зазначених у п. 1 цієї статті, останній повинен негайно зупинити свій виступ, іншому разі головуючий на засіданні може припинити його виступ.

  3. Якщо промовець перевищує час, відведений для виступу, висловлюється не з обговорюваного питання, або виступає не з тих підстав, із яких йому надано слово, головуючий на засіданні після двох попереджень позбавляє його слова.

  4. Під час засідання міської ради депутати не повинні заважати промовцям і слухачам діями, які перешкоджають викладенню або сприйманню виступу (вигуками, оплесками, вставанням тощо).

  5. Якщо депутат своєю поведінкою заважає проведенню засідання міської ради, головуючий на засіданні попереджає його персонально і закликає до порядку. У разі грубого порушення дисципліни або перешкод у проведенні засідання головуючий може оголосити перерву або закрити засідання. У таких випадках за висновком комісії, до компетенції якої входять питання депутатської етики, міська рада може прийняти рішення про позбавлення депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до трьох засідань). Це рішення доводиться до відома виборців через місцеві засоби масової інформації.

  6. Після розгляду питання порядку денного або в кінці засідання депутат має право звертатися до головуючого на засіданні із зауваженнями і питаннями щодо організації розгляду питань і ведення засідання: при цьому депутат може зажадати відповідей на свої запитання і дати їм оцінку. Під час розгляду питання порядку денною депутат може вносити пропозиції із зазначених питань.

  7. У випадку порушення регламент) галопуючим ш пленарному засіданні сесії кожен із депутатів може звернутися до мандатної комісії ч проханням оцінити дії головуючого. У випадку позитивного рішення мандатної комісії головуючий зобов'язаний негайно виправити порушення.

Стаття 2.12.. Протокол засідання

1. Пленарне засідання міської ради оформляється протоколом. Відповідальним за оформлення протоколу с завідувач організаційного відділу міської ради. Оформлений протокол не пізніше як через 10 днів після сесії подасться на підпис головуючому на сесії.

2. У протоколі засідання зазначаються: дата і місце проведення засідання, кількість депутатів, присутніх на засіданнях: питання порядку денного, винесені на розгляд, прізвища головуючого на засіданні і виступаючих, короткий зміст виступі»: повні результати голосування і прийняті рішення.

  1. Протокол засідання міської ради с офіційним документом, що підтверджує процес обговорення і прийняття рішення міською радою. Відповідальність за правильність складання протоколу засідання покладається на організаційний відділ та особу, яка підписує протокол сесії.

  2. Протоколи засідань міської ради надаються депутатам організаційним відділом для ознайомлення за їх зверненням. На вимогу депутатів їм надаються копії рішень міської ради.

Розділ З

ДЕПУТАТИ МІСЬКОЇ РАДИ, ПОСАДОВІ ОСОБИ

Й ОРГАНИ МІСЬКОЇ РАДИ

Стаття 3.1. Депутати міської Ради

1. Порядок діяльності депутатів у міській раді та її органах визначається Конституцією України. Законами України та цим Регламентом.

  1. Депутат забезпечується персональним місцем у залі засідань міської ради.

  2. Діяльність депутата під час сесії включає:

  1. участь у засіданнях міської ради:

  2. участь у засіданнях постійних та тимчасових депутатських комісій, депутатських груп, фракцій

  3. виконання доручень міської ради та її органів.

  1. Депутат зобов'язаний зареєструватися і бути присутнім на засіданнях міської ради та її органів, до складу яких він входить.

  2. Відсутність депутата на засіданнях міської ради та її органів, до складу яких він входить, допускається лише з поважних причин. У разі неможливості бути присутнім на пленарному засіданні ради депутат повідомляє про це міського голову або секретаря міської Ради, а на засіданні постійної комісії - голову комісії.

Стаття 3.2. Депутатські групи і депутатські фракції.

  1. Для спільної роботи по здійсненню депутатських повноважень депутати міської ради можуть на основі їх взаємної згоди об'єднуватися в депутатські групи.

  2. Депутати міської ради об'єднуються в депутатські групи за спільністю проблем, які вони вирішують, або іншими ознаками.

  3. Повноваження депутатських груп є похідними від повноважень депутата міської ради, передбачених Законом України "Про статус депутатів місцевих рад".

  4. Депутатська група може бути утворена в будь-який час протягом строку повноважень ради даного скликання за рішенням зборів депутатів міської ради, які виявили бажання увійти до її складу. Депутатська група складається не менш як з п'яти депутатів міської ради.

  1. Депутати міської ради, які входять до складу депутатської групи, обирають особу, яка очолює депутатську групу.

  2. Депутатська група реєструється міською радою за поданням особи, яка очолює депутатську групу, до якого додасться підписане депутатами цієї групи письмове повідомлення про сформування депутатської групи із зазначенням її назви, персонального складу та партійної належності членів групи та депутатів, які
    уповноважені представляти групу.

  3. Депутатські групи можуть утворитися на визначений ними період, але не більше ніж на строк повноважень міської ради.

  4. Діяльність депутатської групи припиняється:

  1. у разі вибуття окремих депутатів міської ради, внаслідок чого її чисельність стає меншою, ніж встановлено пунктом 4 цієї статті:

  2. у разі прийняття депутатами місі.киї ради, які входять до її складу, рішення про розпуск депутатської групи:

  3. після закінчення строку, на який депутати міської ради об'єдналися в депутатську групу, або строку повноважень міської ради.

9. Рада сприяє діяльності зареєстрованих нею депутатських груп, координує їх роботу і може заслуховувати повідомлення про їх діяльність.

10. Депутати міської ради на основі єдності поглядом або партійного членства можуть об'єднуватися у депутатські фракції з чисельністю не менше п"яти депутатів. До складу депутатських фракцій можуть входиш також позапартійні депутати міської ради, які підтримують політичну спрямованість фракцій.

11. Порядок вступу до фракції та виходу з неї визначається самою фракцією. Депутат ради може входити до складу лише однієї фракції. Тішення про об'єднання депутатів у фракцію доводиться до відома депутатів міської ради головуючим на пленарному засіданні ради.

12.Депутатські групи, фракції мають право:

1)на пропорційне представництво н постійних та тимчасових комісіях ради;

2) попередньо обговорювати кандидатури посадових осіб, яких обирає, призначає чи затверджує рада;

3)на гарантований виступ свого представника на пленарному засіданні ради з кожного питання порядку денного сесії ради;

  1. об'єднувати зусилля з іншими групами, фракціями для створення більшості в раді чи опозиції:

  2. здійснювати інші права, передбачені законами України.

Стаття 3.3. Міський голова

  1. Міський голова є головною посадовою особою територіальної громади міста.

  2. Міський голова обирається територіальною громадою міста на основі рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на термін і в порядку, визначеному законом, та здійснює свої повноваження на постійній основі.

  1. Міський голова очолює виконавчий комітет міської ради головує на його засіданнях.

  2. Повноваження міського голови визначаються Конституцією України, Законом "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами України.

  3. На міського голову поширюються повноваження та гарантії депутатів міської ради, передбачені законом "Про статус депутатів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 3.4. Секретар міської ради

  1. Секретар міської ради обирається за пропозицією міського голови радою з числа депутатів міської ради на строк повноважень ради та працює в раді на постійній основі.

  2. Секретар міської ради:

1) у разі дострокового припинення повноважень міського голови чи неможливості виконання ним своїх повноважень здійснює повноваження міського голови;

  1. скликає сесії ради у випадках, передбачених частиною 6 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування и Україні», повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачається внести на розгляд ради:

  2. веде засідання ради та підписує її рішення у випадках, передбачених частиною 6 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» :

  3. організує підготовку сесій ради, питань, що вносяться на розгляд ради;

  4. забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення. організує контроль за їх виконанням;

6) за дорученням сільського, селищного міського голови координує діяльність постійних та інших комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій:

7) сприяє депутатам ради у здійсненні їх повноважень:

  1. організує за дорученням ради відповідно до законодавства здійснення заходів, пов'язаних з підготовкою і проведенням референдумів та виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування;

  2. забезпечує зберігання у відповідних органах місцевого самоврядування офіційних документів, пов'язаних з місцевим самоврядуванням відповідної територіальної громади, забезпечує доступ до них осіб, яким це право надано у встановленому порядку:

10) вирішує за дорученням сільського, селищного, міського голови або відповідної ради інші питання, пов'язані з діяльністю ради та її органів;

Стаття 3.5. Постійні комісії міської ради

1. Постійні комісії міської ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів для вивчення, попереднього розі ляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради. її виконавчою комітету.

  1. Постійні комісії обираються радою на термін її повноважень у складі голови й членів комісії. Усі інші питання структури комісії вирішуються самою комісією.

  2. Постійні комісій підзвітні раді та відповідальні перед нею.

  3. Міська рада утворює такі постійні комісії:

- Постійна комісія мандатна з питань депутатської діяльності, епіки та регламенту

  • Постійна комісія з питань бюджету ні соціально-економічного розвитку

  • Постійна комісія з питань промисловості, транспорту, зв’язку та будівництва

  • Постійна комісія з питань розвитку підприємництва та регуляторної політики

  • Постійна комісія з питань житлово-комунального господарства та енергозабезпечення

  • Постійна комісія з питань соціального забезпечення, охорони здоров'я, материнства і дитинства

  • Постійна комісія з питань освіти. культури . туризму та засобів масової інформації

Постійна комісія з питань молоді, сім'ї та спорту

Постійна комісія з питань приватизації та оренди

- Постійна комісія з питань землекористування та охорони навколишнього середовища

- Постійна комісія з питань прав людини, правопорядку та законності

5. Функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій, визначається Положенням про постійні комісії, яке затверджується міською радою.

Стаття 3.6. Тимчасові контрольні комісії міської ради

Тимчасові контрольні комісії міської ради є органами ради, які обираються з числа її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування. Контрольні комісії подають звіти й пропозиції на розгляд міської ради.

Рішення про створення тимчасової контрольної комісії міської ради, її назву та завдання, персональний склад комісії та її голову вважається прийнятим, якщо за це проголосувало не менше однієї третини депутатів від загального складу міської ради.

3. Засідання тимчасових контрольних комісій міської ради проводяться, як правило, закриті. Депутати, які входять до складу тимчасової контрольної комісії та залучені комісією для участі в її роботі спеціалісти, експерти, інші особи неповинні розголошувати інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з її роботою.

4. Повноваження тимчасової контрольної комісії міської ради припиняються з моменту прийняття радою остаточного рішення щодо результатів роботи цієї комісії, а також у разі припинення повноважень міської ради.

Стаття 3.7. Погоджувальна рада.

1.Міська рада може утворювати погоджувальну раду. Погоджувальна рада є дорадчим органом ради, який попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, що передбачається внести на розгляд ради. Погоджувальна рада може приймати рішення, які мають дорадчий характер.

2. До складу погоджувальної ради входять міський голова, секретар міської ради, голови постійних комісій, уповноважені представники депутатських груп і фракцій.

Розділ 4

РОЗГЛЯД ПЛАНІВ ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ,

БЮДЖЕТУ МІСТА І ЗВІТІВ ПРО IX ВИКОНАННЯ

Стаття 4.1.

  1. Проекти планів та програм економічного і соціального розвитку та бюджету міста передаються виконавчим комітетом попередньо, але не пізніше як за 15 днів до сесії для розгляду їх у постійних комісіях міської ради та підготовки відповідних висновків.

  2. Доповіді виконавчого комітету про проекти планів та програм економічного і соціального розвитку та бюджету міста, звіти про їх виконання, співдоповіді і висновки постійної комісії і питань бюджету та соціально-економічного розвитку, інших постійних комісій із зазначених питані, розглядаються на пленарних засіданнях ради.

  1. Матеріали про проект планів, бюджету і звіти про їх виконання, а також висновки постійних комісій виконавчий комітет направляє депутатам завчасно, але не пізніше термінів, визначених н м. 5 статті 2.1. цього Регламенту.

  2. При голосуванні проекту бюджету спочатку голосується графа доходів, а потім графа витрат. Рішення міської ради про бюджет міста виноситься на голосування депутатів після затвердження міською радою загальної суми доходів і загальної суми витрат бюджету, якщо радою не буде прийняте інше рішення.

  3. Виконавчий комітет міської ради щоквартально подає раді письмовий звіт про хід виконання бюджету.

Розділ 5

ЗДІЙСНЕННЯ МІСЬКОЮ РАДОЮ КОНТРОЛЬНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ

Стаття 5.1. Загальні засади контрольної діяльності Ради

  1. Міська рада безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод і обов'язків громадян, за виконанням рішень, які вона приймає, діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує.

  2. Постійні комісії міської ради здійснюють свої контрольні функції за впровадженням у життя рішень міської ради, власних рекомендацій, за діяльністю відділів і управлінь міської ради, підприємств і організацій комунальної власності. Ці органи та організації зобов'язані виконувати вимоги комісій, подавати їм необхідні матеріали і
    документи, розглядати в обов'язковому порядку рекомендації постійних комісій і повідомляти у встановлений ними строк про результати розгляду і вжиті заходи.

Стаття 5.2. Звіти голови й органів Ради, повідомлення депутатів

1.Міський голова щорічно звітує про свою роботу і про роботу очолюваного ним виконавчого комітету перед міською радою Звіт не менш як за один тиждень до його розгляду поширюється серед депутатів, постійних комісій: звіт розглядається на пленарному засіданні міської ради. Повний текст звіту публікується в місцевій пресі.

  1. На вимогу не менше як половини депутатів міської ради, міський голова зобов'язаний прозвітувати перед радою про роботу виконавчих органів ради у будь який визначений ними термін.

  2. Міська рада може заслухати на пленарному засіданні сесії будь-якого члена виконавчого комітету про його діяльність за вимогою відповідної постійної комісії, або не менш як 1/5 частини від загальної кількості обраних депутатів.

  3. На сесіях міської ради систематично заслуховуються повідомлення про роботу виконавчого комітету у міжсесійний період, звіти про роботу структурних підрозділів виконавчого комітету, постійних і тимчасових комісій, повідомлення депутатів про роботу в раді, виконання ними рішень і доручень ради та її органів.

  4. Міський голова не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами.

МИСТЕЦТВО ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ.

Наталя Качанова,

Благодійний фонд «Громадські ініціативи»

САМ СОБІ РЕЖИСЕР...

З чого складається виступ?

  • “Каркас виступу”: вступ, основна частина, підсумок, відповіді на питання

  • Ключові фрази, лозунги, слогани

  • Невербальні компоненти (міміка, поза, руки, мовні характеристики)

  • Особистий імідж виступаючого

Каркас виступу”

ВСТУП .

Мета: сподобатися аудиторії, викликати розуміння увагу, інтерес спочатку до себе а потім і до теми виступу

Звернення,

Представлення,

Перша фраза,

Мета виступу,

Риторичне питання

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Мета: описати ситуацію, яким чином ви її бачите, перелічити можливі способи її вирішення і потім запропонувати власний спосіб вирішення проблеми показавши всі переваги і можливі результати.

Один-три основних підрозділу

Одна-три ключові тези

Факти, статистика, приклади

ПІДСУМОК.

Мета: Підвести підсумки своєї пропозиції та її переваг, звертаючись до аудиторії, як вже до тих кому ваша ідея/пропозиція знайома

Основні виводи ( акцентувати увагу на положенні, з кого розпочали

презентацію)

Заклик до дії

Поставити аудиторії запитання, аби вона замислилася

Подяка

ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ:

Мета: зняти напругу або заперечення непорозуміння, розкрити додаткові деталі пов'язавши їх із можливостями своєї пропозиції. Ще раз закликати до дій.

“Важкі питання”

Питання, на які у вас немає відповіді

Очікувані питання

12 елементів успіху

  • Комплімент аудиторії

  • Нестандартний початок

  • Демонстрація вигод

  • Посилання на відомих людей

  • Статистичні (цікаві) приклади

  • Шокуючий факт

  • Питання до аудиторії

  • Застосування наглядних засобів

  • Контакт очима

  • “Правильні” жести

  • Заклик до дії

  • Подяка аудиторії

Ключові фрази / слогани

  • Коротко та просто

  • Застосування відомих штампів в зміненому контексті

  • Емоційна забарвлення

  • Чітке визначення цільової аудиторії

  • Заклик або прояснення

  • Відсутність спеціальних термінів

Слухачі сприймають Ваш виступ очима, вухами, серцем

Під час публічного виступу:

  • ПОСМІХАЙТЕСЬ:

  • Сила вашої посмішки помножується на кількість слухачів

  • ПІДТРИМУЙТЕ КОНТАКТ ОЧИМА:

  • Так ви приділяєте увагу всій аудиторії

  • Ви бачите реакцію слухачів на свій виступ

  • Ваші невербальні засоби переконання виглядають більш природно тому що мають персональну спрямованість

  • КЕРУЙТЕ СВОЇМ ГОЛОСОМ:

  • Темп

  • Гучність

  • Інтонація

  • Пауза

  • Дикція

Спочатку ДОВІРА до ІМІДЖУ, а потім ДОВІРА ДО СЛІВ

МИСТЕЦТВО ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ.

Петро Черник,

Упорядник – начальник кафедри іноземних мов та військового перекладу

Львівського інституту Сухопутних військ

Говори, щоб я бачив хто ти!

СОКРАТ

Про людину судять по тому,

як вона виглядає, що вона робить,

про що вона говорить, і як вона говорить.

ДЕЙЛ КАРНЕГІ

З часів виникнення держави, як феноменального явища самоорганізації людей, і по сьогоднішній день, ораторському мистецтву відводилась чи не основна роль в одвічних баталіях у боротьбі за владу. Жерці, полководці, вчені, політики, різного роду провідники своїми полум’яними промовами надихали мільйони на створення нових імперій чи народження демократій. Історія людської цивілізації густо рясніє прикладами, коли натхненні слова генія ставали причиною епохальних змін. Недарма уміння добре виступати публічно називають саме мистецтвом. А мистецтво, як відомо має свої чітко встановлені закони та правила від якісного усвідомлення яких, за звичай, залежить довершеність твору.

Уміння якісно виступати прилюдно особливо актуальне для щойно народженої української політичної еліти. Не таємниця, що багато українських політиків не просто не вміють добре говорити, а й слухати їх просто гидко. Тому, в даній роботі пропонується низка практичних порад стосовно правил, котрі необхідно враховувати задля досягнення успіху в ораторському мистецтві. Ці поради покликані стати предметним допоміжним матеріалом тим молодим українським політикам, яким не байдужий власний імідж промовця.

Автор свідомо поділив роботу на дві частини. В першій проілюстровані та згруповані практичні аспекти психології спілкування, так як вміння добре спілкуватись з людьми є обов’язковою передумовою ефективного ораторського виступу. В другій частині розглянуті самі принципи, які необхідно враховувати під час підготовки виступу та самого виступу.

Також, в кінці роботи запропонований «структурний покажчик», який є не просто змістом роботи, а своєрідною методичною підказкою послідовності підготовки до публічних виступів. З рекомендованої літератури автор наголошує на тих працях які є, на його думку, найбільш вдалими та доступними.

І. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

ЧОГО ПРАГНУТЬ ЛЮДИ?

  • з раннього дитинства і до старості людина потребує визнання з боку своїх ближніх.

  • намагайтеся, щоб після розмови з вами люди були задоволені й переконані, що їх визнають.

  • не чекайте на виняткові події та виняткові вчинки, щоб висловити своє визнання.

  • намагайтеся похвалити людину за кожну дрібницю, яка вам сподобалася, за найменші успіхи в роботі.

  • якщо є за що хвалити – похваліть, а якщо немає – краще промовчати.

  • у розмові намагайтеся не наголошувати, що ви комусь щось довели. Натомість дайте можливість іншому сказати, що довів він.

  • якщо ви оцінюватимете роботу інших, вони оцінюватимуть вашу.

  • якщо ви хочете навчитися критикувати так, щоб не образити людину, то:

  • вказуйте на помилки лише віч-на-віч;

  • робіть це по-дружньому;

  • зазначте, що ви також робили подібні помилки;

  • почніть з похвали за роботу, яку працівник виконує до6ре;

  • покажіть, як правильно треба було це зробити;

  • нарешті знову похваліть працівника і висловіть переконання, що він зуміє добре справитися з дорученою справою в майбутньому;

  • якщо можна, уникайте прямої критики;

  • зважте, чи критичні зауваження висловити відразу, чи пізніше.

ЧОГО ТРЕБА НАВЧИТИСЯ:

  • правильний вибір місця й часу має значний вплив на хід розмови та її наслідки.

  • пристосовуйте свою поведінку й манеру розмови до обставин.

  • запитання – дуже зручна форма наказу. ставте запитання.

  • природа дала людині один язик і два вуха для того, щоб вона слухала інших удвічі більше, ніж сама говорить. ввічливість обеззброює.

  • якщо ви потрапили в скрутну ситуацію – слухайте. а вислухавши, говоріть дуже коротко і стисло.

  • нападами та лайкою людей не переконаєте.

  • вимовляйте слово «ви» голосно, а слово «я» − пошепки.

  • якщо ви хочете зробити комусь зауваження щодо неякісно виконаної роботи, вживайте займенник «ми».

  • сумніви й підозри висловлюйте обережно.

  • будьте тактовні. спочатку зважте, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а тоді вже говоріть.

  • якщо ви хочете зберегти щось у таємниці, не розголошуйте нікому це «по секрету». Адже ви не покладаєтеся на інших більше, ніж на самого себе.

  • коли ваш співрозмовник роздратований, то краще помовчіть, щоб не дратувати його ще більше.

  • не поспішайте говорити про свої особисті справи, труднощі, хвороби тощо, зважте, чи цікавить це інших.

  • у товаристві, яке поділилося на кілька самостійних груп, краще послухайте інших і помовчіть.

  • якщо ви недостатньо обізнані з питань, які обговорюються, дайте можливість говорити тим, хто добре знається у справі.

  • промовчіть у ситуації, коли своєю розмовою ви могли б зрадити довірену вам таємницю.

  • якщо ви хочете скінчити розмову з надто балакучим співрозмовником, не давайте йому можливості для продовження розмови своїми зауваженнями та запитаннями.

  • не будьте надокучливими.

  • спілкуючись з людьми, які працюють на відповідальних посадах і дуже зайняті, намагайтеся говорити щонайстисліше і якомога коротше.

  • поганий настрій не переносьте від однієї розмови до другої.

  • у деяких випадках доцільно визначити позицію партнера за допомогою запитання або зауваження, які ні до чого вас не зобов'язують.

  • для того, щоб позбутися нерішучості:

  • використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні: починайте з заздалегідь підготовленої розповіді, спочатку в розмові з однією особою, у вузькому колі, а коли набудете впевненості – і в широкому;

  • перед тим як говорити, кілька разів вдихніть і видихніть, говоріть не поспішаючи;

  • спочатку подумайте, що ви хочете сказати і як це можна висловити якнайстисліше.

  • не говоріть багато, особливо коли йдеться про відповідальну розмову.

  • у товаристві не намагайтеся переговорити всіх. Дайте й іншим можливість висловитися.

  • не повчайте інших і намагайтеся не справляти враження, ніби ви хочете повчати.

  • щоб не створити враження людини, що любить повчати, користуйтеся такими вступними словами: «як усі ви добре знаєте...», «я, мабуть, не скажу вам нічого нового, якщо...», «я говорю вам те, що більшість знає, але в даному разі треба наголосити на тому, що...» і т. ін.

  • не говоріть надто багато про себе, не нарікайте на свої біди.

  • намагайтеся діяти незалежно від свого настрою.

  • чи не докучаєте ви своїм співрозмовникам зайвими подробицями?

  • не міняйте надто часто тему розмови.

  • під час обговорення якогось питання не відвертайте увагу від його суті й у своєму виступі послідовно пункт за пунктом дотримуйтеся її.

  • не говоріть з кимось про те, що інших присутніх не цікавить.

  • не будьте сварливим.

ВМІННЯ СПІЛКУВАТИСЯ:

  • ставлення людей до вас ніби віддзеркалює ваше ставлення до них.

  • усміхайтеся – і вони усміхатимуться у відповідь, а якщо дивитися на них насупившись, вони відповідатимуть тим же.

  • хто любить людей, того й люди люблять.

  • приязність здебільшого впливає на людей так само, як і усмішка.

  • виявляючи дружнє ставлення до людей:

  • ставтеся позитивно до всіх людей довкола вас;

  • не чекайте, доки вони виявлять до вас свої симпатії;

  • вважайте, що ви їм уже сподобалися;

  • виявляйте ініціативу в приязному ставленні до інших;

  • вітайтеся й усміхайтеся перші;

  • намагайтеся вести розмову в довірливому тоні;

  • наголошуйте на тих питаннях, в яких ваші погляди збігаються.

  • цікавтеся людьми, що вас оточують, їхньою роботою, турботами й радощами.

  • ніколи не користуватиметься популярністю той, хто не виявляє зацікавлення справами інших людей.

  • розмови на теми спільних інтересів і занять дуже зближують людей.

  • нас притягують до себе люди, які поділяють наші інтереси і думки.

  • учіться ставити себе на місце іншої людини (принцип емпатії).

  • вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до людей: «даруйте», «перепрошую», «дякую», «будь ласка» і т. ін.

МОВА БЕЗ СЛІВ:

  • навчіться розуміти мову без слів, обговорюючи якесь питання.

  • дотримуйтеся під час розмови відповідної дистанції щодо співрозмовника.

  • не піддавайтеся негативним емоціям, таким наприклад, як злість, ненависть, заздрість.

  • опановуйте навички самовладанняне допускайте виникнення негативних емоцій, а позитивні виявляйте повною мірою.

УМІННЯ ПЕРЕКОНУВАТИ:

  • багато залежить від людини, яка переконує: чи зуміє вона справити на слухачів приємне враження своїм зовнішнім виглядом, поведінкою чи манерами, встановити з ними контакт.

  • для того щоб переконати когось, треба знайти необхідні аргументи, правильно їх упорядкувати і сформулювати.

  • якщо промовець сповнений натхнення, то він неодмінно викличе інтерес слухачів, передасть частину свого натхнення їм.

  • одні й ті самі аргументи не однаково діють на різних людей.

  • добираючи аргументи, враховуйте освітній рівень слухачів, їх поінформованість щодо теми, можливі контраргументи, їхнє ставлення до порушуваних питань.

  • люди охоче погоджуються з тим, що твердить їх приятель, проте наперед відкидають те, про що говорить несимпатична для них особа або супротивник.

  • переконати людину легше під час дискусії, а не лекції.

  • чим старша людина, тим важче переконати її в необхідності змінити погляди,

  • людина змінює їх, коли дістає нову інформацію, що явно суперечить старій, на основі якої були сформовані погляди.

  • люди намагаються відкинути інформацію, яка не узгоджується з їхньою системою поглядів (наприклад, курець не любить слухати інформацію про те, що куріння шкодить здоров'ю).

  • в дискусії треба уточнити зміст невідомих слів, термінів, абстрактних понять. слова, за допомогою яких формуються тези, повинні бути однозначними.

  • під час будь-якої дискусії слід якнайшвидше визначити головні проблеми і зосередити зусилля на їх розв'язанні.

  • питання, що не мають істотного значення для доведення даної тези, необхідно вилучити.

  • поступіться опонентові всім, чим можна поступитися, і не стверджуйте нічого, що неспроможні довести.

АРГУМЕНТИ БУВАЮТЬ РІЗНІ:

  • посилання на авторитет;

  • побудовані на взаємозв'язку між причиною й наслідком;

  • побудовані на дедукції, на аналогії.

  • до найефективніших методів переконування належать сугестивні методи, зокрема навіювання, яке полягає в тому, щоб непомітно нав'язати особі якусь думку, що потім викликає реакцію, відповідну певним навичкам даної особи.

  • для того щоб вплинути на аудиторію, промовець повинен справляти на слухачів враження переконаної і впевненої у своїх силах людини. все має свідчити про те, що він добре знає свій предмет.

  • намагайтеся не тріумфувати. зробіть так, щоб ваш опонент не відчував гіркоти поразки й озлобленості проти вас.

ВИДИ РОЗМОВ:

  • чим більше в товаристві людей, тим менша вірогідність того, що розмова клеїтиметься.

  • щоб стати гарним співрозмовником, необхідно:

  • мати всебічні знання та інтереси, які слід постійно розвивати і поглиблювати;

  • мати багато знайомих і друзів;

  • дивитися на світ розкритими очима, вміти спостерігати події довкола себе;

  • запам'ятовувати чи навіть записувати все те цікаве, що ви бачите, чуєте або читаєте.

  • соціальна активність передбачає, зокрема, організацію зборів та зустрічей, які без організатора не відбулися б.

  • цікава розповідь має такі особливості:

  • тема повинна бути цікавою і щоразу новою;

  • початок розповіді має привернути увагу слухачів;

  • розповідь повинна бути стислою, невимушеною і зрозумілою;

  • думки логічно впорядковані;

  • менше вдавайтеся до описів подій, а більше наголошуйте на діях.

  • соціально активна людина приготує для зустрічі одну або кілька цікавих історій. Соціально пасивна людина щодо цього ледача: вона не слухає розповідей, щоб пізніше по­вторити їх де-інде.

  • розповідаючи про щось слухачам, керуйтеся такими правилами:

  • не думайте, що слухачі вже знають те, про що ви хочете їм розповісти;

  • вживайте прості слова, уникайте професійних та іншомовних термінів;

  • не забувайте, що порівняння, приклади й малюнки допомагають краще зрозуміти суть справи;

  • викладайте суть справи спочатку дуже стисло, а потім, повернувшись до самого початку, поясніть усе ще раз, але вже детально.

  • під час обговорення певного питання поставте себе на місце опонента.

  • у процесі обговорення треба стежити за тим, щоб:

  • усі пункти обговорювалися послідовно один за одним;

  • не пропустити жодного важливого фактора;

  • всі учасники обговорення мали можливість висловити свою думку про дану справу;

  • ніхто не відхилявся від суті справи;

  • було відзначено, в яких пунктах учасники дійшли згоди, а в яких – ні;

  • результати обговорення були записані в протоколі конкретно й недвозначно.

  • дискусія має такі переваги:

  • координує думки окремих осіб;

  • учасники дискусії змушені точно формулювати свої думки;

  • помилки в мисленні стають відразу помітні – наодинці такого контролю нема;

  • вдалі прийоми вдосконалюються.

  • про неприємні новини можна повідомляти двома способами:

  • раптово, без попередньої підготовки;

  • поступово, частинами.

  • розглядаючи скаргу, дотримуйтеся такої послідовності:

  • вислухайте скаржника;

  • визначте проблему;

  • вивчіть суть справи;

  • порадьтеся з керівництвом;

  • ухваліть рішення;

  • поінформуйте працівника про результати розгляду його скарги;

НЕ ВДАВАЙТЕСЬ У КРАЙНОСТІ:

  • не будьте ні надто мовчазним, ні надто балакучим.

  • говоріть лише тоді, коли у вас є що сказати. Цікаво не може говорити той, хто нічого не читає, не бере участі в громадському житті, не відвідує культурних закладів, не дискутує з товаришами, не подорожує і нічого не переживає.

  • щоб стати активним співрозмовником, треба занотовувати цікаву інформацію та нові знання, щоб запам'ятати їх, а пізніше розповісти іншим.

ЗНАЙОМСТВО З НОВИМИ ЛЮДЬМИ:

  • той, хто знайомить двох людей між собою, повинен не тільки назвати їхні імена, а й подати коротку інформацію про них, принагідне згадавши про їх спільні інтереси. Під час знайомства з іншою людиною треба якомога швидше виявити спільні інтереси.

  • якщо під час розмови ви торкаєтеся теми, яку не можна назвати цілковито нейтральною, будьте обережні, щоб не образити людину.

  • якщо ви хочете подолати страх, знайомлячись з іншими людьми, то треба, по-перше, постійно цікавитися людьми і, по-друге, використовувати кожну нагоду для спілкування.

  • якщо ж хочете цікаво розповісти якусь історію чи пригоду, то тренуйтеся насамперед у своїй сім'ї в колі близьких друзів. Після цього ви вже не боятиметеся повторити те саме у малознайомому товаристві.

  • для успішного встановлення контактів з людьми треба:

  • якомога швидше знайти спільні інтереси;

  • по-дружньому ставитися до співрозмовника (усміхатися до нього, уважно слухати тощо);

  • не виявляти до співрозмовника зверхності;

  • щиро цікавитися співрозмовником і тим, що він говорить;

  • пристосовуватися до поведінки та термінології людини, з якою говорите.

НАРАДИ ТА ЇХ ПРОВЕДЕННЯ:

  • програма наради повинна бути ретельно підготовлена заздалегідь, а під час засідання розглянута пункт за пунктом.

  • по кожному пункту дискусії треба підбивати підсумки.

  • виконання поставлених завдань необхідно вчасно контролювати.

  • як керівник, ви скликали нараду для того, щоб ваші співробітники своїми думками і пропозиціями допомогли розв'язати важливу проблему, чи для того, щоб виголосити монолог і дістати схвалення своєї пропозиції з боку присутніх?

  • звичайно, протягом короткого часу колектив спроможний висунути більшу кількість ідей, ніж окремий індивід. пропозиції і думки швидко оцінюються, одні з них відхиляються, інші приймаються з урахуванням уподобань кожного.

  • головуючий на нараді повинен мати такі якості: такт, самовладання, почуття гумору, відповідальності, сумлінність у ставленні до виконання своїх обов'язків голови наради.

  • виступаючи в ролі головуючого, продумайте перед нарадою проблему чи проблеми, які мають обговорюватися.

  • підготуйте коротке вступне слово. розвивайте дискусію за допомогою навідних запитань.

  • для проведення наради забезпечте приміщення і приготуйте запрошення з усіма необхідними даними.

  • перед нарадою перевірте, чи все підготовлено для її проведення.

  • успіх наради залежить, крім усього іншого, від середовища, в якому вона відбувається.

КЕРІВНИЦТВО НАРАДОЮ:

  • після обговорення одного часткового питання переходьте до обговорення наступного. Іноді вистачить простого «чому?».

  • виступаючи в ролі голови, ви повинні постійно стежити за ходом дискусії, помічати нові аспекти обговорюваного питання, нові думки й аргументи.

  • надто балакучого учасника наради слід вгамувати, щоб дати можливість висловитися іншим.

  • мовчазних та несміливих учасників наради треба, навпаки, заохочувати до виступів.

  • якщо нарада порушується розмовами між учасниками, вживайте відповідних заходів для їх припинення.

  • після того як проблему обговорено, підбийте підсумки дискусії.

  • магнітофон та диктофон доцільно застосовувати лише під час підбиття підсумків, а не протягом усієї наради.

  • якщо на нараді будуть поставлені завдання, то їх треба виконувати за такою схемою:

  • (яке завдання) треба виконати;

  • хто має його виконати;

  • термін виконання;

  • як виконуватиметься завдання.

  • учасники наради не повинні перебивати одне одного і не заважати репліками тому, хто говорить.

  • голова має розпочинати засідання в точно призначений час, не звертаючи уваги на тих, хто спізнюється.

  • вступне слово голови повинно бути спрямоване на створення сприятливого клімату на нараді.

  • якщо учасники наради не знайомі між собою, треба якомога частіше називати їх прізвища.

  • зважте, чи не доцільно за певних обставин обмежити приятельське звертання учасників одне до одного, особливо коли на нараді присутні нові учасники.

НАГРОМАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ МАТЕРІАЛІВ:

  • якщо ви хочете навчитися цікаво говорити у вузькому колі, то треба обходитися без нотаток, якщо ж перед широким загалом, то в цьому разі мусите виробити в собі звичку записувати все вам потрібне і таким чином збирати інформаційні матеріали.

  • збираючи інформацію, необхідно:

  • користуватися аркушами одного, щонайбільше двох форматів;

  • постійно мати їх під рукою;

  • не записувати зайвих подробиць;

  • завжди зазначати джерело, з якого зроблено виписки;

  • нотувати нову інформацію систематично, в однаковому порядку на окремих аркушах.

ПЕРЕДУСІМ ВИЗНАЧТЕ ТЕМИ, ЗА ЯКИМИ ВИ БУДЕТЕ СТЕЖИТИ:

  • для записів про те, де ви і що читали, користуйтеся методом скороченого документування, або методом тематичних карток.

  • для запису того, що ви читали, користуйтесь інформаційними аркушами, найкраще одного формату. кожну думку записуйте на окремому аркуші.

  • заведіть тематичні колекції вирізок, фотокопій і ксерокопій статей та інших матеріалів.

ІІ. ПРАКТИЧНІ СКЛАДОВІ УСПІШНОГО ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ

НА ПЕРШОМУ МІСЦІ – СЛУХАЧІ:

  • здатність постійно думати про слухачів й уміння відчути себе на їх місці –одна з найважливіших передумов успіху промовця.

  • встановіть контакт зі слухачами на самому початку, інакше ви не зможете ані донести до них свої погляди, ані зацікавити їх своєю промовою.

  • протягом виступу стежте за реакцією слухачів.

  • не вживайте надто довгих речень, чергуйте їх з короткими.

  • не говоріть безособово, не зловживайте третьою особою однини і множини.

  • не перевантажуйте свою мову абстрактними поняттями.

  • епічна широчінь шкодить, зайві подробиці затіняють головну проблему.

  • надмірна стислість також має свої недоліки.

  • важливі думки треба висвітлювати детальніше, наводячи яскраві приклади, порівняння тощо.

  • зацікавленість слухачів ви збудите тоді, коли:

  • говоритимете про те, що стосується їх безпосередньо;

  • узгодите виклад матеріалу з рівнем знань слухачів;

  • поставите запитання, на яке самі ж і відповісте;

  • наведете захоплюючі факти;

  • висунете якусь неймовірну гіпотезу.

  • дуже важливо знати ставлення слухачів до вашої особи як лектора, а також до теми виступу.

  • пам'ятайте, що на слухачів впливає і середовище: грюкіт, холод, жара, незручні крісла тощо.

  • заохочуйте слухачів до дискусії.

  • будьте тактовними: дякуйте за кожне зауваження, навіть тоді, коли ви з ним не згодні.

  • не соромтеся своєї схвильованості: адже байдужому промовцеві ніколи не вдасться схвилювати слухачів своїм виступом.

ЯК ПРИВЕРНУТИ Й УТРИМАТИ УВАГУ СЛУХАЧІВ:

  • увагу слухачів можна привернути насамперед розповіддю про щось нове й цікаве, незвичайне, гідне подиву.

  • виступаючи перед великою кількістю слухачів, інтереси яких не збігаються, намагайтеся говорити на більш загальні теми.

  • увагу слухачів можна привернути, якщо розповісти їм щось таке, що невідоме для широкого загалу.

  • увага слухачів підвищується, якщо в товаристві починається дискусія навколо якоїсь проблеми.

  • гарний стиль висловлювання у поєднанні з відповідними прикладами також привертає увагу слухачів.

ОСОБИСТІСТЬ ПРОМОВЦЯ:

  • ви починаєте справляти певне враження ще до того, як заговорите.

  • популярність у колективі залежить від того, наскільки зовнішній вигляд, поведінка та манери спілкування того чи іншого індивіда відповідають уявленням і неписаним правилам даної суспільної групи.

  • популярні люди мають такі риси характеру, які позитивно сприймаються в більшості суспільних груп (веселу вдачу, товариськість, тактовність та ін.), а крім того вміють пристосовувати свою поведінку до правил тієї чи іншої групи.

  • гарні рухи і вміння поводитися – такі ж важливі складники приємного зовнішнього вигляду, як і фізичні дані та вбрання.

СТИЛЬ І МОВНИЙ РІВЕНЬ ВИСТУПУ:

  • мова повинна бути ясною й зрозумілою.

  • намагайтеся розширити свій словниковий запас.

  • читайте книги про культуру і стиль мови.

ПІДГОТОВКА ВИСТУПУ:

  • якщо у вас немає лекторського досвіду, напишіть повний текст виступу і кілька разів прочитайте його. після такої попередньої підготовки вам доведеться заглядати в рукопис лише вряди-годи.

  • якщо ж ви досвідчений лектор, досить приготувати нотатки.

  • виберіть тему і пристосуйте свій виступ до категорії слухачів, перед якими вам доведеться говорити.

  • вчасно дізнайтеся про їх склад – це допоможе вам приготувати свій виступ з урахуванням їхнього віку, освіти та кваліфікації.

  • готуючись до виступу, подумайте, що слухач хоче від вас почути, які проблеми хвилюють його, що він уже знає з цих питань, врахуйте його загальноосвітній рівень.

  • дуже важливо вибрати вдалу назву лекції. конкретні назви набагато привабливіші, ніж загальні.

  • насамперед з'ясуйте для себе мету свого виступу: ви хочете поінформувати слухачів про щось чи переконати їх у чомусь, спонукати до якоїсь дії чи розважити?

  • розкладіть на столі всі записи та інформаційні матеріали; ті, що не відповідають темі лекції, вилучіть, а решту згрупуйте відповідно до її плану.

  • виявіть прогалини в інформаційних матеріалах і заповніть їх, відшукавши відповідну літературу та поговоривши з фахівцями.

  • незалежно від того, чи ви пишете повний текст виступу, чи лише робите нотатки, треба скласти основу виступу – короткий план. Опрацьовуючи його, відбираючи потрібну інформацію, особливу увагу зверніть на форму викладу.

  • початок виступу має дуже велике значення; від нього залежить:

  • чи подолає промовець хвилювання, заспокоїться й набуде впевненості у своїх силах;

  • чи зуміє встановити контакт зі слухачами;

  • чи зацікавить слухачів і приверне їхню увагу;

  • чи зуміє стисло висвітлити тему виступу, визначивши основні питання.

  • промовець може розвинути думки у своєму виступі по-різному, а саме:

  • пояснити;

  • описати;

  • розповісти;

  • довести.

  • найменш цікавою формою викладу є опис, найцікавішою – розповідь.

  • закінчення виступу, як правило, складається з двох частин: узагальнення головних думок і підбиття підсумків.

  • завжди намагайтеся закінчити лекцію вчасно, не затягуйте її.

  • нотатки робіть на аркушах однакового формату – з одного боку через рядок або два. з лівого боку залишіть поля для окремих позначок, а також для визначення часу, який має минути від початку виступу.

ВИСТУП:

  • лектор-початківець повинен запам'ятати текст виступу в процесі кількаразового його повторення.

  • коли треба заглянути в рукопис лекції або виступу, опустіть очі, але голову не нахиляйте.

  • намагаючись запам'ятати текст, зосереджуйтеся передусім на змісті, а не на стилі.

  • не бійтеся дивитися прямо на слухачів.

  • якщо ви сумлінно приготуєте виступ, то впевнитеся у своїх силах і таким чином відвернете одну з причин хвилювання.

  • під час виступу контролюйте своє дихання і говоріть повільно, особливо спочатку.

  • перед початком виступу розслабтеся.

  • за кафедрою займіть зручну позу, огляньте слухачів, але говорити не поспішайте. відтак глибоко вдихніть і в повільному темпі починайте говорити.

  • після закінчення промови не виказуйте, що вам стало легко після того, як виступ уже позаду.

  • будь-які рухи, пози, жести й міміка виправдані лише в тому разі, коли вони не притягують надмірної уваги слухачів.

  • жести мають бути скупими, як щодо кількості, так і щодо широти.

  • стежте за тим, щоб:

  • жести були природними, а не штучними;

  • кожен жест мав певне значення;

  • промова не починалася і не закінчувалася несподіваним жестом;

  • жести узгоджувалися з рухами всього тіла;

  • жестикулювати саме тоді, коли треба наголосити на значенні усного слова.

  • силу голосу пристосовуйте до акустики і розмірів приміщення.

  • користуючись підсилювальними пристроями, говоріть у мікрофон, а не повз нього.

  • якщо доводиться відійти від мікрофона до дошки, говоріть голосніше.

  • не говоріть, коли пишете на дошці, тобто коли ви стоїте до слухачів спиною.

  • якщо доводиться долати труднощі, пов'язані з поганою акустикою, шумом у приміщенні, гуркотом, що долинає знадвору, та іншими перешкодами, то:

  • артикулюйте дуже ретельно;

  • говоріть повільніше і робіть паузи;

  • говоріть короткими реченнями;

  • супроводжуйте свої слова жестикуляцією й мімікою більшою мірою, ніж звичайно.

  • бережіть голос за кілька днів перед виступом. Уникайте куріння або перебування в накурених приміщеннях, пиття холодних напоїв, довгих прогулянок та розмов на морозі, голосних вигуків під час спортивних змагань тощо.

  • дружелюбний тон допоможе завоювати прихильність слухачів.

  • не припускайтеся менторського тону і не моралізуйте.

  • застосування того чи іншого тону залежить від характеру промови.

  • якщо хочете наголосити на якійсь думці, це можна зробити кількома способами:

  • перш ніж висловити її, помовчіть якусь хвилю, а потім уже говоріть;

  • підсильте свій голос або стиште його;

  • уповільніть виклад і наголосіть на кожному окремому слові в реченні;

  • доповніть усне слово жестом і мімікою;

  • змініть тон голосу;

  • повторіть важливе слово або речення.

  • не бійтеся робити паузи, навіть якщо у вас немає лекторського досвіду. Намагайтеся не заповнювати паузи різними звуками, як «е-е-е...», «ну» та ін.

  • швидкості реакції можна навчитися, якщо виконувати такі дві умови:

  • виховувати впевненість у своїх силах; вчитися заздалегідь уявляти різні ситуації і знаходити способи правильної реакції на них.

ВИКЛАД:

  • самого висловлення думок замало. думки треба донести до слухачів. вживайте для цього метафори, афоризми, прислів'я й цитати.

  • різні незвичайні пригоди і випадки дуже пожвавлюють виступ.

  • незнайомі, незрозумілі для слухачів терміни, а також абстрактні поняття треба визначити або пояснити. Користуйтеся для цього діаграмами і графіками.

  • один з найдійовіших засобів пожвавлення уваги слухачів – риторичні запитання під час виступу.

  • гумор та дотепи доцільно використовувати за умови, якщо ви вмієте бути дотепним і якщо дотеп не ущипливий.

ВИБІР СЛІВ:

  • для збагачення свого власного словникового запасу читайте твори авторитетних авторів, слухайте кваліфікованих промовців і принагідно записуйте (або підкреслюйте олівцем у власній книзі) слова й вирази, які б ви хотіли вживати у своїй мові.

  • виявіть, які слова ви вживаєте надто часто, і намагайтеся замінити їх іншими словами й виразами.

  • навчіться точності висловлювання. вибирайте точні та однозначні слова.

  • пам'ятайте: якщо наказ допускає подвійне тлумачення, то він обов'язково буде виконаний неправильно. точності висловлювання вчіться, знайомлячись з текстами угод або інших важливих документів.

  • читайте текст повільно, слово за словом, намагаючись встановити, як інакше можна витлумачити окремі слова й речення. які речення сформульовані неясно? при цьому уявіть, що ваше завдання полягає в тому, щоб знайти слабкі місця в тексті.

  • надто часте вживання абстрактних понять вимагає від слухачів великого напруження (наприклад, афоризми не можна читати без пауз).

КОНСТРУКЦІЯ РЕЧЕНЬ:

  • чергуйте довгі речення з короткими. довгі речення важко сприймати й розуміти. Нагромадження коротких речень одне за одним робить мову монотонною.

  • часте вживання особових займенників замість імен осіб може призвести до неправильного тлумачення сказаного.

  • основна думка повинна завжди висловлюватися головним реченням, а не підрядним.

  • речення, в якому кілька іменників стоять підряд, сприймається важко.

  • якщо ви хочете розповісти щось нове, дайте слухачам час, щоб вони могли зрозуміти те, що ви їм кажете. Для цього можна навести приклади або те саме повторити іншими словами.

  • якщо ви хочете стати справжнім оповідачем, намагайтеся під час розповіді опустити всі неістотні подробиці, швидко й послідовно йдучи до розв'язки.

  • виклад ведіть від простого до складного, від відомого до невідомого.

  • намагайтеся привернути увагу слухачів з самого початку свого виступу.

ЖЕСТИ:

  • не робіть незвичних жестів, які притягують до себе надмірну увагу. Жести мають супроводжувати й доповнювати усне слово.

  • не починайте і не закінчуйте розповіді несподіваним жестом.

ДИХАННЯ ПІД ЧАС МОВЛЕННЯ:

  • виголошуючи промову, дихайте рівномірно, вдихаючи перед тим, як почати говорити, а також під час кожної паузи (після кожного речення).

  • повітря, що вдихнули, витрачайте рівномірно й економно.

  • вдихайте повітря ротом і носом водночас.

  • груди тримайте рівно, ледь-ледь випнувши їх уперед.

ГОЛОС:

  • пристосовуйте свій голос до середовища, в якому ви говорите (не говоріть голосно на вулиці, в транспорті, в залі чекання тощо).

  • хто говорить надто тихо, той справляє враження людини, яка не вірить у свої сили.

  • той же, хто говорить надто голосно, справляє враження агресивної людини.

  • мова деяких людей незрозуміла через те, що вони недбало вимовляють звуки. спробуйте виявити свої хиби за допомогою магнітофону, записавши свій голос, а потім перевірте чіткість і правильність вимови. найзручніший спосіб тренування голосу – читання вголос, під час якого постійно контролюється правильність вимови. Тренуйтеся тричі на день по 15 хвилин з перервами після кожних 5 хвилин.

  • голос підвищують тоді, коли ставлять запитання. якщо ж треба висловити рішучість, довір'я, переконати в необхідності зробити якусь справу чи відповісти на запитання, то висоту голосу понижують.

СТРУКТУРНИЙ ПОКАЖЧИК

І. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • ЧОГО ПРАГНУТЬ ЛЮДИ?

  • ЧОГО ТРЕБА НАВЧИТИСЯ

  • ВМІННЯ СПІЛКУВАТИСЯ

  • МОВА БЕЗ СЛІВ

  • УМІННЯ ПЕРЕКОНУВАТИ

  • АРГУМЕНТИ БУВАЮТЬ РІЗНІ

  • ВИДИ РОЗМОВ

  • НЕ ВДАВАЙТЕСЬ У КРАЙНОСТІ

  • ЗНАЙОМСТВО З НОВИМИ ЛЮДЬМИ

  • НАРАДИ ТА ЇХ ПРОВЕДЕННЯ

  • КЕРІВНИЦТВО НАРАДОЮ

  • НАГРОМАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ МАТЕРІАЛІВ

  • ПЕРЕДУСІМ ВИЗНАЧТЕ ТЕМИ, ЗА ЯКИМИ ВИ БУДЕТЕ СТЕЖИТИ

ІІ. ПРАКТИЧНІ СКЛАДОВІ УСПІШНОГО ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ

  • НА ПЕРШОМУ МІСЦІ – СЛУХАЧІ

  • ЯК ПРИВЕРНУТИ Й УТРИМАТИ УВАГУ СЛУХАЧІВ

  • ОСОБИСТІСТЬ ПРОМОВЦЯ

  • СТИЛЬ І МОВНИЙ РІВЕНЬ ВИСТУПУ

  • ПІДГОТОВКА ВИСТУПУ

  • ВИСТУП

  • ВИКЛАД

  • ВИБІР СЛІВ

  • КОНСТРУКЦІЯ РЕЧЕНЬ

  • ЖЕСТИ

  • ДИХАННЯ ПІД ЧАС МОВЛЕННЯ

  • ГОЛОС

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Іржі Томан. Мистецтво говорити. – Київ, «Видавництво політичної літератури України», 1989. – 292 с.

  2. Дейл Карнегі. Як виробляти впевненість в собі і впливати на людей, виступаючи прилюдно. – Харків, «Промінь», 2001. – С.187-307.

МИСТЕЦТВО ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ

Ігор Сущенко,

Експерт тренінгового центру „Спектр”

Як підготувати публічний виступ?

Публічний виступ – процес передачі інформації з метою зміни думки, відносин, поведінки (ступеня активності) його членів. Варто розрізняти цілі та спонукальні мотиви публічного виступу. При їхній неузгодженості вже на рівні планування виступу важко розраховувати на його успішність.

Ціль публічного виступу - чіткий, свідомий й найчастіше раціональний намір. Мотив – прихований, реальний й, можливо, соціально не схвалюваний намір. Прикладами відкрито декларованих у публічному виступі цілей, що приховують справжні мотиви, можуть виступати такі:

Таблиця 4

Цілі та можливі мотиви публічного виступу

Цілі (відкрито заявляються)

Мотиви (приховані, маскуються)

Повідомити інформацію.

Залякати, відговорити від виконання задуманого.

Роз'яснити.

Залучити прихильників.

Дати наказ або вказівку.

Виявити хоч якусь адміністративну активність, нагадати співробітникам, хто в них керівник.

Звинуватити, винести догану.

Показати перед присутнім начальством свою владу над людьми.

Поділитися настроєм, враженням.

Дати зрозуміти, що інші співробітники не так тонко відчувають ситуацію, що вони грубіші; вказати на свою приналежність до елітарних кіл.

Висловити власну точку зору на те або інше питання.

Показати присутнім, що виступаючий розумніший за інших.

Публічний виступ може бути побудований з урахуванням одного або всіх трьох компонентів змісту, що визначаються так: «Я» (орієнтація на себе, свої досягнення й можливості), «Ти» (орієнтація на досягнення й можливості аудиторії), «Справа» (орієнтація на значимість і необхідність цілей і змісту діяльності). Незалежно від того, на чому зроблений акцент, виступ може бути вдалим.

Треба пам’ятати, що публічний виступ (серія виступів на діловій нараді), є найменш ефективним у порівнянні з іншими формами впливу на людей. Цьому є принаймні дві причини.

Одна з них полягає в тому, що спонтанний (безконтрольний) прийом інформації слухачами є вибірковим і неповним. З почутого люди надають більшого значення тим фактам і оцінкам, які стосуються їх особисто. Зміст, вкладений у повідомлення виступаючого, не завжди доходить до слухачів. Як точно помітили фахівці з людського спілкування, «істинне не те, що говорить А, а те, що розуміє під цим Б».

Інша причина низької ефективності публічного виступу полягає в різному тлумаченні змісту та значимості інформації для мовця й слухачів. Розбіжність сприйняття сказаного може бути пов’язана з розходженням у розумінні термінів, статусними й культурними відмінностями, а також тим місцем, що посідає обговорювана інформація в системі цінностей і відносин. Саме тому складніше за все, наприклад, організувати і провести зустріч керівництва району з колективом школи, навіть за наявності доброї волі з обох боків. Непорозуміння й неясності, між сторонами породжуються пересудами й різним змістом, що надаються тій самій інформації. Відбувається приписування однією стороною іншій прихованих мотивів, які сторони придумують, виходячи із власних почуттів, побоювань, бажань, характеру міжособистісних і виробничих відносин. Наприклад, майже повністю зводять нанівець результативність публічного виступу такі його характеристики, як залякування, прояв зарозумілості, підкреслення посадової інстанції, лукавство (коли говориться одне, а робиться інше).

Існують прості правила, що дозволяють зробити публічний виступ доступним для слухачів. Ось деякі з них, представлені у формі рекомендацій для починаючих ораторів.

Як створити гарне враження про себе у слухачів

1. Манера тримати себе. Тримаєтеся природно, спокійно, не бігайте туди-сюди біля столу або трибуни. Стійте твердо, опираючись на обидві ноги. Підтанцьовування на місці, переступання з ноги на ногу видає ваш нервозний стан, що може передаватися слухачам. Не хапайтеся за трибуну чи стілець – це показник вашої непевності, що викликає недовіру в присутніх.

2. Жестикуляція. Занадто скупа або занадто бурхлива жестикуляція сприймаються слухачами однаково негативно. Не робіть руками різких рухів. Застосовуйте жестикуляцію тільки в тому випадку, якщо потрібно підкреслити сказане.

3. Міміка. Ваша міміка має відповідати змісту виступу й акцентувати увагу слухачів на певних висловлюваннях. За виразом вашого обличчя присутні повинні відчути вашу впевненість у тому, про що ви говорите.

4. Голос. Спокійна мова підсилює увагу слухачів. Уникайте монотонності: підвищуйте та знижуйте голос, міняйте темп мови залежно від її змісту. Стежте за адекватністю емоційних включень у виступ.

5. Зоровий контакт. Підтримуйте постійний зоровий контакт із аудиторією. Однак не дивіться на слухачів як на сіру безлику масу. Обертайте свій погляд до осіб праворуч, ліворуч, попереду від вас. Дайте зрозуміти уважним слухачам, що ви їх помітили, знайдіть спосіб одним поглядом висловити їм подяку.

Як починати виступ

Початок виступу являє собою найбільші труднощі. У той же час він є винятково важливим, оскільки в цей момент розум слухачів свіжий, і на нього порівняно легко справити враження. Якщо покладатися на випадковість, то це може привести до занадто серйозних наслідків. Початок виступу варто ретельно готувати заздалегідь.

Вступ мусить бути коротким і складатися не більше ніж з одного або двох речень. Головним його завданням є привернути увагу слухачів до виступу, налаштувати аудиторію на сприйняття, допомогти організувати процес слухання. Починайте просто з суті вашого виступу, затративши мінімальну кількість слів. Ніхто не заперечуватиме проти цього.

Новачки схильні починати виступ або з гумористичної розповіді, або з вибачення. І те й інше звичайно буває невдалим. Далеко не всі люди можуть успішно розповісти смішний анекдот. Найчастіше така спроба дратує аудиторію, замість того, щоб зробити їй приємне. Розповідь має бути доречною, гумор – кремом на торті, але не самим тортом.

Ніколи не вибачайтеся, адже зазвичай це дратує слухачів. Говоріть саме те, що ви збираєтеся сказати, скажіть це чітко, швидко й сядьте на своє місце.

Оратор може завоювати увагу аудиторії на початку свого виступу такими способами:

• збудивши цікавість слухачів;

• повідавши цікаву історію;

• почавши з конкретної ілюстрації;

• поставивши запитання;

• почавши з якої-небудь «приголомшливої» цитати або фактів;

• показавши, що тема виступу пов'язана з життєво важливими інтересами слухачів.

Не починайте ваш виступ занадто формально. Не показуйте, що ви ретельно його готували. Він має виглядати вільним, ненавмисним, природним. Цього можна досягти, заговоривши про те, що щойно відбулося в колективі або щойно обговорювалось.

Повідомте слухачам конкретну мету вашої промови – те, чого ви очікуєте як результат свого виступу (переконаності слухачів у …, поінформованості з …, тощо). Поясніть, якщо це необхідно, терміни, багатозначні слова для того, щоб полегшити можливість зрозуміти зміст вашої промови.

Бажано також зробити огляд основних питань, розділів вашої промови, якщо вона буде достатньо довгою, для сприяння організації процесу слухання, бо не завжди це легко.

Як зробити ясним зміст вашого виступу

1. Робіть незнайоме зрозумілим, пов'язуючи його зі знайомими предметами і явищами.

2. Уникайте спеціальних термінів у своєму виступі. Викладайте свої думки простою і зрозумілою мовою.

3. Будьте впевнені в тому, що предмет, про який ви збираєтеся говорити, так само ясний для вас, як сонячне світло опівдні.

4. Використовуйте зорове сприйняття слухачів. Коли можливо, застосовуйте експонати, малюнки, ілюстрації. Говоріть конкретно (не кажіть «собака», якщо ви маєте на увазі «білого фокстер’єра з чорною плямою над правим оком»).

5. Повторюйте ваші головні думки, але не повторюйте й не вживайте двічі або тричі ті самі фрази.

6. Зробіть ваші абстрактні твердження зрозумілими, проілюструвавши загальні категорії конкретними прикладами й випадками.

7. Не намагайтеся торкнутися занадто багатьох питань. У невеликому виступі неможливо належним чином розглянути більше, ніж один або два розділи великої теми.

8. Завершуйте свій виступ коротким резюме висловлених вами положень.

9. Якщо можливо, використайте збалансовані пропозиції та ідеї, що контрастують.

10. Інтерес є заразливим. Аудиторія напевно буде їм охоплена, якщо сам оратор їм перейметься.

Як закінчувати виступ

Кінцівка виступу – його стратегічно найважливіший елемент. Те, що сказано наприкінці, слухачі швидше за все будуть довше пам’ятати.

Не завершуйте свій виступ словами: «От приблизно все, що я хотів сказати із цього приводу. Так що, мабуть, я на цьому закінчу». Закінчуйте, але не говоріть про те, що ви закінчуєте.

Ретельно підготуйте кінцівку вашої промови, заздалегідь прорепетируйте її. Знайте майже слово в слово, як ви збираєтеся завершити виступ. Завершуйте свою промову плавно. Не залишайте її незавершеною та розбитою. Пам’ятайте: гарна імпровізація – це добре підготовлена імпровізація!

Сім варіантів кінцівок, які зроблять ваш виступ яскравішим:

• резюмувати – знову повторити й коротко викласти основні положення, яких ви торкались у своєму виступі;

• закликати до дії;

• зробити слухачам влучний комплімент;

• викликати посмішку;

• процитувати влучні поетичні рядки;

• використати яскраву цитату;

• створити емоційне піднесення.

Готуючи початок і кінець виступу, завжди пов’язуйте їх між собою. Припиняйте виступ перш, ніж цього захочуть слухачі. Пам’ятайте: після піднесення популярності дуже швидко наступає перенасичення.

Результативність ділової наради, проведеної у формі публічних виступів, підвищується, якщо є перераховані нижче характеристики:

  • точність інформації, що наводиться, можливість перевірки фактичного матеріалу;

  • відкритість позиції, конкретне формулювання оратором своєї точки зору;

  • прояв довіри до слухачів, включення їх професійної й життєвої ситуації в контекст виступу мовця;

  • приклади із власного досвіду й досвіду слухачів;

  • підкреслення значимості, престижності того, про що говориться у виступі;

  • підкреслення спільних зі слухачами інтересів і цілей;

  • продумана структура тексту, його емоційно-образна виразність;

  • чуйне реагування на настрій аудиторії;

  • доброзичливість, невимушеність спілкування;

  • надання можливості слухачам вибору ставлення до сприйнятого матеріалу, відсутність примусу й категоричності;

  • налагоджений зворотний зв'язок з аудиторією.

У публічному виступі повною мірою проявляються відомі психологічні закономірності: 10% інформації сприймається, якщо ми її тільки чуємо, 30% – якщо чуємо й бачимо, 70% – якщо проговорюємо, 90% – якщо беремо активну участь у її відтворенні. Тому треба пам’ятати ще й те, що ефективність ділових нарад, побудованих у формі публічного виступу, багато в чому залежить від системи подання і прийняття керівником наради зворотного зв'язку від слухачів.

МИСТЕЦТВО ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ

Едуард Ільїн,

Незалежний експерт

Мистецтво спілкування за своєю суттю є простим обміном інформаційними потоками між суб’єктами. Але ціль, яку ставить перед собою кожний з цих суб’єктів, одна - донести своє основне повідомлення або навіть переконати свого візаві, допомогти йому захотіти змінити свою точку зору. Але цей “простий обмін інформацією” насправді досить складний процес, в якому є безліч “дрібниць”, з яких складається перемога. Саме на цих “дрібницях” ми сконцентруємо нашу увагу.

Але на початку пам’ятаймо ще про одне: “Найкраща інформація або ідея нічого не варта, якщо її не втілити у життя”.

Ми живемо у просторі, який постійно нас “завалює” інформацією. Її отримання, оцінка та інтерпретація відбувається завдяки природним каналам, які відрізняються між собою коефіцієнтами сприйняття.

Коефіцієнти сприйняття основних каналів отримання інформації людиною:

Смак – 1%;

Запах – 4%;

Дотик – 1%;

Слух – 11%;

Зір – 83%

Дуже цікавим виглядає механізм функціонування пам’яті кожного з нас.

Як ми запамятовуємо.

10% - з того, що читаємо;

15% - з того, що чуємо;

30% - з того, що бачимо;

50% - з того, що чуємо і бачимо;

70% - з того, що говоримо;

90% - з того, що одночасно говоримо і робимо

Як ми бачимо, найбільш ефективно наша пам’ять працює у трьох останніх позиціях, а саме на 50%, 70% та 90%.

Саме тому для кращого запам’ятовування в навчальних закладах застосовується практика читання вголос, повторення гуртом правил або вивчення матеріалу, застосовуючи рольові ігри та інші інтерактивні методи.

Люди обмінюються між собою інформацією, використовуючи вербальні (за допомогою слів) та невербальні(без слів) методи спілкування. Це факт відомий практично кожному. Але дуже цікавими є нижче наведені статистичні дані:

Спілкування без слів(невербальне) – 55%;

Завдяки тону голосу – 38%;

Через слова – 7%.

Отже, дуже важливим є усвідомлення двох головних моментів:

  1. Основний обсяг інформації людина отримує завдяки невербальному(без слів) спілкуванню.

  2. Людина в середньому запамятовує від того, що чує всього 15%.

Що треба зробити, щоб донести до людей те, що необхідно і так, як необхідно???

Підсумок:

1.Щоб аудиторія позитивно сприйняла те, як Ви кажете необхідно:

  • гарно виглядати;

  • посміхатися;

  • дивитися людям у вічі;

  • говорити впевнено.

2.Щоб аудиторія запамятала те, що Ви кажете, необхідно використовувати принцип Геббельса – багаторазове повторення Вашої основної думки.

РИТОРИКА-МИСТЕЦТВО ГОВОРИТИ.

Для того, щоб навчитися говорити – треба говорити! Це є основним правилом для оратора.

У цьому розділі ми звернемо увагу тільки на деякі “дрібниці” риторичного мистецтва.

Головне завдання того, хто говорить – переконати слухачів зробити конкретні дії. Головний засіб досягнення цієї цілі – постійна підтримка уваги та зацікавленості серед слухачів.

Аудиторія підсвідомо, не замислюючись над цим, від вас очікує всього чотири речі:

- гарно виглядати;

- посміхатися;

- дивитися людям у вічі;

- говорити впевнено. Впевненість – заразлива.

На що треба звернути увагу при підготовці до публічного виступу.

І. Психологічна налаштованість.

1.Бажати і мати, що сказати.

2. Необхідно перебороти страх:

а) визначити причину страху;

б) перебороти страх дією.

3. Промова повинна бут переконливою:

а)досвід;

б)знання;

в)глибокі думки та ідеї;

д)соціальний рівень.

4.Промова – це діалог з аудиторією.

ІІ. Підтримання уваги та зацікавленості аудиторії.

1. Промова.

А) Звучність – гучність та сила голосу;

залежить від:

- бажання, впевненості та готовності говорити;

  • правильного дихання:

а)глибоке дихання;

б)часте дихання;

в)контрольоване дихання.

Б) Темп:

  • швидкість промови в цілому;

  • паузи;

  • звучання окремих слів.

В) Висота:

  • монотонність;

  • зависокий тон;

  • занизький тон;

  • недостатня виразність визначальних слів.

Г)Артикуляція – зрозумілість, чіткість вимови.

ІІІ. Зовнішній вигляд, міміка, жестикуляція.

У цьому підрозділі можна писати дуже багато, але у кожної людини є свої неповторні риси. І тому уніфікованих правил практично не існує.

Головне правило – все повинно бути природнім.

IV.Побудова змісту, компонування матеріалу.

Матеріал промови повинен бути підібраним таким чином, щоб постійно підтримувати увагу слухачів.

V. Мова.

а)граматична правильність мови;

б)точність;

в)образність;

г)економність.

МЕТОДИ ПІДТРИМАННЯ УВАГИ АУДИТОРІЇ.

  1. Приклади(1-2 на виступ).

  2. Різка зміна гучності голосу (раптово гучно, раптово тихо).

  3. Паузи(після прикладів, після риторичних запитань, після емоційної перерви, при зміні теми). ПАУЗА – СУПЕРПРИЙОМ!

  4. Зоровий контакт – очі в очі. Найскладніший метод – але НАЙЕФЕКТИВНІШИЙ.

  5. Діалог з аудиторією.

  6. Звернення до аудиторії з риторичними запитаннями (“Ви розумієте, що..? Ви також помітили..?”).

  7. Ствердження до аудиторії безпосередньо (“Ви прагнете кращого для країни! Ми разом можемо це зробити!”).

Дуже неприємно під час виступу, коли задаються “незручні” запитання, на які ми не знаємо як, або навіть не хочемо відповідати. До цього теж треба підготуватися дуже ретельно і вжити запобіжних заходів. Нижче наведені деякі рекомендації з приводу того, яким чином реагувати на подібні запитання.

Відповідь на провокаційні запитання.

1.Бажано мати свою людину в аудиторії.

2.Якщо знаєш, коротка відповідь.

3.Якщо не знаєш або не хочеш відповідати:

а) відкладна тактика:

“Дякую! Це прекрасне запитання! Але ми повернемось до нього трохи пізніше!”(все це доброзичливо, з мажором та радістю у голосі);

б) підміна понять:

При негативному ствердженні або запереченні

Ви змінюєте аргумент “Так, це певна річ,

дуже цікаве запитання”. І відповідаєте на запитання.

Одним з самих складних завдань є підтримання уваги під час Вашого виступу. Надіятися на те, що кожний виступ буде всім подобатися і сприйматися дуже позитивно – необхідно. Але треба завжди бути напоготові, коли в самий незручний момент з’явиться людина, яка буде намагатися заважати або навіть зірвати Ваш виступ. В тому випадку, коли це не є диверсією проти Вас, за яку диверсанти вже отримали винагороду, нижче наведені поради, які врятували не одного виступаючого, я цілком впевнений, обов’язково допоможуть і Вам в скрутному становищі.

Як заспокоїти порушника.

1. Бажано мати свою людину в аудиторії.

2. Посилення гучності, пауза, пильний погляд в напрямку порушника.

3. Продовжуючи виступ, йти на порушника, дивлячись на нього.

4. Фізичний контакт(взяти за плече).

5. Ввічливе запитання до порушника типу: ”Чи зможу я Вам допомогти, відповівши на питання, яке Вас турбує?”

6.Звернення до третьої сторони: “Шановні, вибачте. Але мені дуже важко з вами спілкуватися за таких умов!”

7.Закінчення виступу.

АРТИКУЛЯЦІЙНА ГІМНАСТИКА.

Розігрітість м’язів в спортсмена є запорукою гарних результатів та мінімуму травматизму. Наш мовний апарат складається практично з одних м’язів. Тому його готовність та розігрітість “перед боєм” є одною з найважливіших складових для перемоги.

Застосовуючи наведені нижче вправи, Ви отримаєте максимум позитивних емоцій, а також зробите Вашу основну зброю для спілкування більш гострою та ефективною.

Є тільки одне правило при виконанні артикуляційної гімнастики.

Всі вправи робити без зайвої напруги.

Перед дзеркалом 5-6 разів виконувати кожну вправу.

1.Для м'язів губ:

  • зібрати губи в пучечок, потім – розтягнути в посмішку, не показуючи зуби;

  • пучечок, вправо-вліво, вверх-вниз, по колу – в один та в другий бік;

  • рот наполовину відкритий – обтягнути губами зуби, потім – пучечок - жуємо;

  • натягнути верхню губу на верхні зуби, нижню – на нижні - одночасно.

2.Для язика:

  • язиком “поштовхати” щоки;

  • “счистити мак” по колу в різні боки;

  • облизування губ “смачне варення”;

  • рот наполовину відкритий, кінчиком язика дістати до верхніх зубів – прогнути язика, до нижніх – вигнути;

  • “лепетя” – коливання язика;

  • язик “гвинтом”, “трубочкою”.

МИСТЕЦТВО ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ.

Ескєндер Барієв,

Спілка молодих державних службовців

Публічний виступ – традиційний метод політичної пропаганди. Наведені нижче рекомендації допоможуть підготувати вдалу промову. Як кандидат, ви повинні правильно оцінити свої ораторські здібності. Якщо під час будь-якого заходу ви почуваєте себе впевненіше, коли невимушено розмовляєте з аудиторією, в не виступаєте з промовою, попросіть, щоб вас представили і поячніть розмову зі слухачами, зійшовши з трибуни. Не намагайтеся за одну ніч докорінно змінити манеру промови. Удосконалювання ораторської майстерності допоможе вам завоювати голоси виборців.

Як викликати почуття виборців.

Політика – це емоції. Оратор, який має виступ на політичну тематику, здобуває якості лідера при умові емоційного впливу на аудиторію.

Вивчення того, як викликати у виборів емоції – друга складова проведення політичної агітації.

Що потрібно зробити, щоб скласти вражаючу промову?

Кожне суспільство має певні цінності і переконання, які найбільш значимі, також є проблеми, які становлять особливий інтерес для людей. Ви повинні вирішити, які теми куликають найбільший інтерес у виборців.

Дослідження показали, що люди будуть голосувати за того лідера, який переймається тими ж проблемами, що і вони.

Як висловити загальні цінності в промові?

Щоб ефективно використовувати загальні цінності у виступі, ви повинні змінити стиль промови. Якщо ви професійний політик, ви говорите і пишете, використовуючи стиль, властивий вашій професії. Відзначено, що при проведенні політичної агітації, виборці краще сприймають промову, що віддзеркалює їх систему цінностей.

Готуючи промову, керуйтеся наступними порадами:

  1. Налагодьте контакт з аудиторією, продемонструвавши що у вас є спільні цінності. Будьте задоволені тим, що ви виголошуєте перед даною аудиторією.

Заволодійте увагою слухачів. Перше враження має велике значення.

Виступаючим з політичною промовою, потрібно відразу ж заволодіти увагою аудиторії. Перш ніж почати говорити, витримайте паузу, налагодьте зоровий 40 сек. контакт з будь-ким з аудиторії і говоріть так, ніби їхні проблеми – ваши проблеми. Також необхідно встановити емоційний зв’язок із залом. Найкращий спосіб налагодити взаєморозуміння з людьми – почати з обговорення основних цінностей, продемонструвати, що ви також занепокоєні тим, що і вони.

  1. Викладайте питання, використовуючи вирази і терміни зрозумілі аудиторії.

Під час виступу уникайте вживання абстрактних чи технічних термінів, які можуть бути незрозумілими аудиторії. Навпаки, мовні засоби повинні бути підібрані так, щоб щонайкраще пояснити учасникам зустрічі яку роль обговорювана проблема має у їхньому житті. Говоріть про вашу аудиторію. Ви повинні знати, чим ці люди пишаються. Говоріть про речі, які хвилюють «усіх нас». Використовуйте такі слова, як «батьки і діти», «вулиці», «ферми», тобто просту, конкретну, повсякденну мову.

  1. Наводьте тільки ті аргументи, які доступні аудиторії.

Ви повинні бути готовими аргументувати обґрунтованість ваших міркувань і викликати довіру аудиторії. Для ілюстрації тез доповіді можна використовувати історії з славного життя, свідчення з особистого досвіду, факти і статистичні дані. Якщо наведені аргументи занадто складні для сприйняття, або промова перенасичена прикладами, аудиторія може втратити свого суперника.

  1. Прямо назвіть свого суперника.

Аудиторія повинна зрозуміти, що вирішення порушеної у виступі проблеми наштовхується на протидії. Ваших політичних опонентів. Потрібно поставити під сумнів можливість вирішення даної проблеми вашим опонентом. Для цього вам, насамперед, повинні ознайомитися з політичними позиціями своїх суперників, а також тими переконаннями і цінностями, які є основою цих позицій. Якщо ви добре розібралися в цьому питанні, буде легко поставити під сумнів аргументацію, яка лежить в основі поглядів вашої опозиції.

  1. Переконавши аудиторію в неспроможності вашого політичного суперника вирішити обговорювану проблему, запропонуйте власний варіант і доведіть його оптимальність. Дотримуйтеся своєї позиції. Але пам’ятайте, що ви виступаєте перед аудиторією. Нехай ваші слухачі знають, що вас непокоїть те ж, що і їх, і що ви маєте необхідні якості для вирішення цих проблем.

  2. 6. Закінчіть виступ викладом своєї програмної мети.

Після того як ви ретельно обґрунтували свою позицію, закінчіть промову влучним висловом, який підсумує усе сказане, і чітко покаже вашу програмну мет3. У контексті добре підготовленої промови програмна мета повинна бути природним і неминучим підсумком усього виступу. Якщо ви досягли емоційного піка вашої промови, зупиніться.

Як найефективніше виглядати на трибуні?

Запам’ятайте, дослідження показали, що ставлення до оратора в аудиторії базується:

А) на зоровому сприйнятті оратора – 55%

Б) на його ораторській манері – 38%

В) на змісті промови – 7%

Невербальні комунікативні засоби ступу.

У спілкуванні між людьми обмін інформацією здійснюється одночасно на двох рівнях – вербальному і невербальному. Сприйняття вербального повідомлення залежить віж того, наскільки мовний вислів узгоджується з інформацією переданою невербальними засобами. Невербальна комунікація може нсити різний характер залежно від використаних засобів вираження. Наприклад, естетичний, (використання невербальних художніх засобів вираження), символічний (використання ікон і релігійних статуй), механічний (застосування сигнальних труб, сирен, сигнальних прапорців і вогнів).

Проте для кандидата при зверненні до виборців, найбільшого значення набувають кінесичні, проксемічні і культурні елементи невербальної комунікації, тобто мова рухів тіла, поводження з простором, манера одягатися. Їх можна розділити на дві групи: статичні і динамічні.

Статичні елементи

Місце в просторі відносно інших осіб. Залежно від характеру взаємин співрозмовники розміщуються різними способами. Суперники найчастіше сідають за столом обличчям один до одного, ті, хто мають дружні стосунки і колеги можуть сісти поруч. Чим више ваше положення в організації , тим по чесніше місце ви займете.

Відстань до співрозмовника. Відстань, на якій люди розміщуються, часть можне вказувати на рівень поваги чи близькості.

Поза. Пози можуть вказувати на рівень впевненості, офіційності і спокою. Ви схрещуєте руки на грудях, стоїте прямо чи горбите спину? У вас є неприємні відчуття, коли виступаєте перед аудиторією і не знаєте куди подіти свої руки?

Фізичний контакт. Потискування руки – найрозповсюдженіша форма фізичного контакту. Фізичний контакт, що виходить за межі формального потиску руки, може означати недоречну приязність і фамільярність.

Зовнішній вигляд. Ваш одяг повинен підкреслювати професіоналізм і компетентність, властиві хорошому керівникові. Однак не слід одягатися так, щоб ви і оточуючі почувалися незручно. Інакше зроблять висновок, що це ознака невпевненості в собі.

Динамічні елементи

Вираз обличчя. Посмішка, насуплені чи підняті брови, - несуть певну інформацію. Часто вираз обличчя може звести нанівець ваші спроби приховати ї щирі почуття.

Здоровий контакт. Прямий погляд висловлює ширість і викликає довіру. Опущені очі зазвичай асоціюються зі скромністю чи повагою. Погляд, спрямований нагору, асоціюється зі втомою або невпевненістю.

Рухи рук. Деякі жести – загальноприйняті. Наприклад, кулак вказує злість і войовничість. Хоча інші складніші і більш характерні жести можуть не сприйматися настільки однозначно, вони також важливими ознаки духовного та емоційного стану особи, яка спілкується.

Голос. Голос важливий не лише як засіб передачі повідомлення, але і як його складова частина також. Тембр голосу та інтонація мовця впливають на сприйняття повідомлення. Мовчання також може сприяти передачі думок. Наприклад, мовчання може як підсилити напруженість, підкреслюючи суворість висловлення, або ж зменшити її вказуючи на згоду і схвалення.

Щоб ваш виступ справив якнайкраще враження. використовуйте наступне:

  1. Заздалегідь розішліть свої біографічні дані.

  2. Підготуйте сцену. Заберіть усе, що відволікає увагу, щоб слухачі зосередили свою увагу тільки на вас.

  3. Візуально яскраво привітайте аудиторію. Помахайте рукою, як Рональд Рейган. Пройдіться, як спортсмен – олімпієць.

  4. Одягніться так, щоб привернути увагу. Виглядайте трохи солідніше, ніж звичайно.

  5. Стежте за голосом. Звучання вашого голосу не менш важливе, ніж зовнішність.

Що ще можна зробити для удосконалення новичок проведення політичної агітації?

  1. Підкресліть три моменти, які на вашу думку, слухачам потрібно запам’ятати.

  2. Викладіть основну думку виступу в одній фразі за 30 секунд, як для реклами на телебаченні, радіо, чи цитати в газеті.

  3. Складіть і відточіть яскраві фрази, які викличуть оплески. Такі фрази – як діаманти. Їх створюють під тиском, відточують і шліфуються до блиску.

  4. Проаналізуйте запис вашого останнього виступу.

  5. Читайте газети. Слухайте новини. Люди вважають, що ви знаєте про ці проблеми більше них.

  6. Використовуйте розповсюджені кліше. Знайте, коли краще запитати: «У чому суть проблеми?»

  7. Збирайте випадки з життя. Люди люблять живі приклади, що допомагають зрозуміти і проблему, і причини її виникнення.

Як провести політичні дебати?

Політичні дебати – це одне з умов існування демократії. Якби люди завжди в усьому погоджувалися, не виникла б необхідність для вирішення питань звертатися за допомогою до передвиборчої скриньки. Ніколи люди, з якими зустрічається політичний лідер, не будуть згодні з ним в усьому. Однак ви обов’язково зустрінетеся з людьми, які мало з чим згодні.

Проведення політичних дебатів – це третя складова політичної агітації.

Даючи відповіді на цілеспрямовані чи ворожі запитання, треба пам’ятати два правила.

Правило перше: Незалежно від оформлення запитання ваша відповідь не повинна змінюватись.

Правило друге: Відповідайте в тій манері, у якій було поставлене запитання.

Той, хто ставить цілеспрямоване чи вороже запитання, може бути глибоко стурбованим однією з 10 основних цінностей. Головне для вас – зрозуміти, якою саме. Якщо ваша відповідь буде порушувати питання, пов’язане принаймні з однією з таких цінностей, аудиторія поставиться до вас із симпатією. Якщо ви взагалі не порушите питання цінностей, ви ризикуєте видатися людиною високомірною і байдужою до думки інших.

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. РЕФОРМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ.

Іван Залуцький,

Львівський регіональний інститут державного управління

НАДУ при Президентові України, завідувач кафедри

управління персоналом та державної служби, к.е.н., доцент

Питання для розгляду:

  1. Правова, територіальна і фінансова основа місцевого самоврядування, їхнє конституційне регулювання.

  2. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”: його структура та зміст, практика застосування.

  3. Правовий захист місцевого самоврядування.

  4. Особливості місцевого самоврядування, делегування повноважень місцевим державним адміністраціям в контексті змін до Конституції України та законів з питань місцевого самоврядування.

Правова, територіальна і фінансова основа місцевого самоврядування, їхнє конституційне регулювання

У статті 2 Європейської хартії місцевого самоврядування наголошується на необхідності конституційного визнання місцевого самоврядування. У зв'язку з цим слід зазначити, що Конституція України 1996 року поруч з такими фундаментальними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалежність України, поділ державної влади в окремій статті (ст. 7) фіксує принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування. Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні становлять норми-принципи Конституції України, що містяться більш ніж її 20 статтях Конституції України.

Базовим законом у галузі місцевого самоврядування є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року М" 280/97-ВР. Серед інших важливих законодавчих актів у галузі місцевого самоврядування, ухвалених останнім часом Верховною Радою України, слід назвати Закони України:

Законі України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998 року № 14/98-ВР. - Відомості Верховної Ради. - 1998, № 3-4.

Законі України "Про передачу об'єктів права державної та Комунальної власності від 3 березня 1998 року № 147/98-ВР. - Відомості Верховної Ради України. - 1998, № 34.

Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15 січня 1999 року № 401-XIV. - Відомості Верховної Ради. - 1999, № 11.

Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року № 586-ХГУ. - Відомості Верховної Ради. - 1999, № 20-21.

Закон України "Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області" від 5 квітня 2001 року № 2352-III.- Відомості Верховної Ради. - 2001, № 29.

Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування". -під 7 червня 2001 року № 2493-Ш. - Відомості Верховної Ради. - 2001, № 33.

Закон України "Про органи самоорганізації населення" від 11 липня 2001 року № 2625-ІП. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 48.

Закон України "Про місцеві референдуми" № 2628-ПІ від 11.07.2001. - Відомості Верховної Ради 2001, № 49.

Бюджетний Кодекс України, № 2542-ІП від 21 червня 2001 року.-Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 37-38.

Земельний Кодекс України № 2768-П від 25 жовтня 2001 року (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2905-ІП від 20.12.2001. -Відомості Верховної Ради України. - 2002, № 12-13).

Закон України "Про генеральну схему планування території України" № 3059-ІП від 07.02.2002. - Відомості Верховної Ради, 2002, № 30.

Протягом 1998-2002 років з метою подальшого розвитку місцевого самоврядування було видано наступні Укази Президента України:

"Про першочергові заходи щодо проведення в Україні адміністративної реформи" (від 22 липня 1998 р. № 538/2001);

"Про заходи щодо соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" (від 13 березня 2000 р. № 460/2000); "Про Комісію з питань адміністративно-територіального устрою" (від 8 серпня 2000 р. № 966/2000);

"Про День місцевого самоврядування" (від 25 листопада 2000 р. № 1250/2000);

"Про Національну Раду з узгодження діяльності загальнодержавних, регіональних органів і місцевого самоврядування" ( від 13 грудня 2000 р. № 1331/2000);

"Про створення місцевої міліції" (від 22 січня 2001 р. № 29/2001);

"Про положення про Національну Раду з узгодження діяльності загальнодержавних, регіональних органів і місцевого самоврядування" (від 25 січня 2001 р. № 50/2001);

"Про Концепцію державної регіональної політики" (від 25 травня 2001р. №341/2001);

"Про Всеукраїнський конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядування" (від 28 жовтня 2002 року № 952/2002).

Слід зазначити, що серйозною проблемою залишається дефіцит законодавства в галузі місцевого самоврядування, що обумовлено в першу чергу відсутністю послідовності та узгодженості у законотворчій діяльності Верховної Ради України, комплексного підходу до предмету законодавчого регулювання.

На сьогодні продовжується робота щодо доопрацювання проектів законів "Про адміністративно-територіальний устрій України", "Про місцеві податки і збори", "Про право комунальної власності", "Про місто-герой Севастополь", "Про порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання", "Про статус сільського, селищного, міського голови", "Про внесення змін до Закону України "Про основи містобудування", "Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим", "Про референдуми Автономної Республіки Крим, місцеві референдуми та інші форми безпосереднього волевиявлення територіальної громади" (з пропозиціями Президента України до другого читання), "Про внесення змін до Закону України "Про місцеві державні адміністрації", "Про внесення змін до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"(про місцеве самоврядування), "Про делегування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування", "Про внесення змін до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про об'єднання територіальних громад", "Про проведення експериментів з розвитку місцевого самоврядування".

Слід визнати, що чинне законодавство про місцеве самоврядування ще не повністю відповідає принципам Європейської хартії місцевого самоврядування щодо організаційної, правової і фінансово-економічної самостійності територіальних громад. У зв'язку з цим серйозною проблемою є неузгодженість галузевих законів та інших нормативно-правових актів з базовим Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". На сьогодні фахівці налічують більше трьох тисяч нормативно-правових актів, в яких згадується термін "місцеве самоврядування", а 700 законів пов'язані із цією сферою. Кабінетом Міністрів України видано Розпорядження № 416-р від 25 липня 2002 року "Про схвалення Концепції Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування".

Подальше зміцнення організаційно-правових засад місцевого самоврядування має здійснюватися з урахуванням:

  • комплексного підходу до предмету законодавчого регулювання;

  • послідовності та узгодженості законотворчої діяльності;

  • апробації законотворчих розробок на практиці, їх погодженні з органами місцевого самоврядування та їх асоціаціями;

  • необхідного фінансового обґрунтування законопроектів;

  • постійного наукового моніторингу, супроводженні та експертизі законотворчих розробок, проведенні законодавчих державно-правові експериментів у галузі місцевого самоврядування;

  • загальнодержавної координації законотворчих процесів на рівні Національної Ради з узгодження діяльності загально державних регіональних органів і місцевого самоврядування та Міжвідомчої комісії питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України.

Найбільш важливі законопроекти доцільно піддавати міжнародній експертизі, що сприятиме наближенню українського законодавства де європейських стандартів.

Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування

Реальність місцевого самоврядування визначається в першу чергу матеріальними і фінансовими ресурсами, яки­ми розпоряджається територіальна громада та які в сукуп­ності становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінан­сової основи місцевого самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні ра­йонних і обласних рад.

Комунальна власність. Провідне місце в структурі ма­теріальної та фінансової основи місцевого самоврядування займає комунальна власність. Поняття комунальної влас­ності вперше на законодавчому рівні було введено Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. і на той час комунальна власність (або відповідно до Закону - власність адміністративно-територіальних одиниць) розглядалася як різновид державної власності (ст. 31 Закону). Конституція України 1996 року визначає комунальну власність як само­стійну форму власності, суб'єктами якої є територіальні громади села (кількох сіл у разі добровільного об'єднання у сільську громаду їх жителів), селища, міста, району в місті.

Від імені та в інтересах територіальних громад право­мочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності можуть здійснюва­ти відповідні органи місцевого самоврядування.

До складу комунальної власності входить: рухоме і не­рухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, зем­ля, природні ресурси, підприємства, установи та організа­ції, в тому числі банки, страхові товариства, а також пен­сійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енергетичні системи, гро­мадський транспорт, системи зв'язку та інформації, закла­ди культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соці­ального обслуговування, майно, передане у комунальну власність іншими суб'єктами власності та будь-яке інше майно, рухомі та нерухомі об'єкти, які за правом власності належать територіальним громадам, а також кошти, отри­мані від відчуження об'єктів права комунальної власності.

Перелік об'єктів права комунальної власності територі­альної громади визначає відповідна сільська, селищна, мі­ська рада.

Рухоме і нерухоме майно, інші об'єкти права кому­нальної власності громадського користування, які мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, мі­ста, задоволення потреб територіальної громади та для збе­реження історико-культурних об'єктів визначаються тери­торіальною громадою як об'єкти виключного права кому­нальної власності.

До об'єктів виключного права комунальної власності, зокрема, можуть бути віднесені:

  • землі загального користування населених пунктів (май­дани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набере­жні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування;

  • землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; річки, водойми та їх береги; кладовища;

  • пам'ятки історії та архітектури; природні ландшафти та заповідники; інші об'єкти, перелік яких встановлює територіальна громада або відповідна рада.

Об'єкти виключного права комунальної власності не можуть бути відчужені у будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади.

Територіальні громади можуть мати спільну власність (сумісну або часткову) - об'єкти, що задовольняють спільні потреби територіальних громад, об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів, які за рішен­ням двох або кількох територіальних громад, відповідних органів місцевого самоврядування об'єднуються на догові­рних засадах для виконання спільних проектів або для спі­льного фінансування (утримання) комунальних підпри­ємств, установ та організацій.

Територіальна громада безпосередньо або через органи місцевого самоврядування володіє, користується і розпо­ряджається належним їй на основі права комунальної вла­сності рухомим і нерухомим майном, коштами та іншими об'єктами з метою забезпечення надання необхідних громадських послуг. Так, відповідно до закону територіальна громада — власник комунального майна, може здійснювати з об'єктами комунальної власності будь-які господарські операції, передавати їх у постійне або тимчасове користування фізичним та юридичним особам, здавати в оренду, д вносити як частку до статутного фонду підприємств та акціонерних товариств, продавати, купувати, використовувати як заставу, приватизувати, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів комунальної власності, що приватизуються або передаються у користування та оренду тощо.

Органи місцевого самоврядування з метою забезпечен­ня умов для надання громадських послуг на належному рі­вні можуть продавати, купувати, резервувати земельні ді­лянки, здавати їх в оренду, використовувати як заставу, пе­редавати їх як внески до статутних фондів (капіталів) акціонерних товариств, товариств з обмеженою відпові­дальністю, кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій.

Виконавчі органи місцевого самоврядування у встанов­леному законом порядку створюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, установи та закла­ди, визначають цілі їх діяльності та організаційні форми; затверджують статути створюваних ними підприємств, ор­ганізацій та установ. Відповідно до закону вони регулюють ціни та тарифи на продукцію і послуги створених підпри­ємств, взаємовідносини цих підприємств із відповідним бюджетом; встановлюють порядок використання прибутку, контролю за ефективністю використання належного під­приємствам майна, веденням фінансово-господарської дія­льності, призначають та звільняють керівників таких під­приємств, заслуховують звіти про їх діяльність; делегують своїх представників до спостережних рад господарських товариств, частка капіталу яких належить органам місцево­го самоврядування.

Управління об'єктами права комунальної власності здійснюють виконавчі органи місцевого самоврядування або інші уповноважені ними юридичні та фізичні особи.

Управління об'єктами права спільної власності терито­ріальних громад здійснюють за рішенням районних, облас­них рад районні, обласні державні адміністрації.

Для управління об'єктами права спільної власності сільськими, селищними, міськими радами можуть бути створені відповідні органи управління.

Право комунальної власності територіальної громади відповідно до ст. 13 Конституції України захищається зако­ном на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилу­чені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної гро­мади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Місцевий бюджет. Фінансові ресурси територіальної громади за своєю структурою включають: а) кошти місце­вого бюджету; б) позабюджетні кошти місцевого самовря­дування; в) кошти комунальних підприємств.

Місцеві бюджети розробляють, затверджують і вико­нують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення).

Районні та обласні ради затверджують районні та обла­сні бюджети, які формуються з коштів державного бю­джету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з кош­тів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культур­них програм.

Місцевий бюджет має дохідну та видаткову частини.

Доходи місцевих бюджетів мають бути достатніми для ефективного здійснення завдань та функцій місцевого са­моврядування та формуються, по-перше, за рахунок влас­них джерел (місцеві податки і збори), що відповідає вимо­гам Європейської Хартії місцевого самоврядування, ст. 9 якої прямо передбачає, що принаймні частина коштів міс­цевого самоврядування повинна надходити за рахунок міс­цевих зборів і податків.

По-друге, до доходів місцевих бюджетів зараховуються закріплені доходи, тобто закріплені законом загальнодер­жавні податки, збори та інші обов'язкові платежі.

По-третє, до дохідної частини місцевих бюджетів можуть входити кошти з державного бюджету, які передаються з метою надання фінансової підтримки місцевого самовря­дування з боку держави, яка гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних по­треб. При цьому мінімальні розміри місцевих бюджетів мають визначатися на основі нормативів бюджетної забез­печеності на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом. Фінансова допомога місце­вому самоврядуванню з боку держави може здійснюватися в формі дотації або субвенції.

Дотації - це кошти, які передаються до місцевого бю­джету з державного бюджету у випадках, коли коштів, що надходять з власних джерел та закріплених доходів недо­статньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету. Використання дотацій не має цільового призна­чення, вони виділяються державою на безвідплатній та безповоротній основі.

Субвенції - це кошти, які виділяються з державного бюджету на певний строк для фінансування конкретних програм з метою соціально-економічного вирівнювання відповідних територій.

Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпо­ряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Розмір і цільове спрямування видатків, які здійснюються органами місцево­го самоврядування на потреби територіальних громад ви­значаються видатковою частиною місцевих бюджетів, яка включає видатки поточного бюджету (спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за раху­нок бюджетних асигнувань) і видатки бюджету розвитку (спрямовуються на реалізацію програм соціально-еконо­мічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здій­сненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням).

На сьогодні надзвичайно актуальною залишається проблема формування достатньої матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування. На жаль, місцеве самоврядування в Україні ще далеко не забезпечено відповідними фінансовими ресурсами для виконання власних повноважень, постійно виникають проблеми з фінансуванням виконання делегованих державою повноважень. Розв'язання цієї проблеми передбачає законодавчого вирішення наступних першочергових завдань:

1) Фінансове, матеріальне та інше забезпечення виконання органами місцевого самоврядування делегованих їм окремих повноважень органів виконавчої влади. При цьому необхідно законодавче визначити принципи, умови та порядок делегування окремих повноважень органів виконавчої влади, форми контролю за виконанням делегованих повноважень, а також відповідальність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб за невиконання або неналежне виконання делегованих повноважень.

2) Подальше реформування міжбюджетних відносин на основі нового Бюджетного кодексу України.

3) Більш чітке визначення статусу та режиму управління комунальної власності.

4) Розмежування земель загальнодержавної та комунальної власності.

5) Прийняття нового Податкового кодексу України.

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”: його структура та зміст, практика застосування.

Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.97 р., відповідно до Конституції України, визначає систему, гарантії реалізації та захисту місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус та відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, врегульовує інші питання. Структура цього Закону є традиційною і, зокрема, він складається з невеликої преамбули та 80 самостійних статей, які згруповані у такі п'ять розділів:

  • Загальні положення.

  • Організаційно-правова основа місцевого самоврядування.

  • Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування.

  • Гарантії місцевого самоврядування та відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

  • Прикінцеві та перехідні положення.

У першому розділі: “Загальні положення” – викладені тлумачення основної термінології, суть місцевого самоврядування та право громадян на участь у ньому, основні принципи місцевого самоврядування та форми місцевої .демократії, загальні засади місцевого самоврядування.

У другому розділі цього Закону визначений правовий аспект організаційно-правової основи місцевого самоврядування, а саме:

  • повноваження сільських, селищних, міських рад;

  • повноваження виконавчих комітетів рад;

  • повноваження сільських, селищних, міських голів;

  • повноваження районних та обласних рад;

  • порядок формування, організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

У третьому розділі Закону конкретизуються конституційні засади матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, закріплена самостійність місцевих бюджетів, принципи їх формування.

У четвертому розділі Закону викладені положення, які визначають гарантії місцевого самоврядування (ст.71), відповідальність його органів та посадових осіб, умови та порядок дотермінового припинення повноважень структурних елементів місцевого самоврядування.

Останній, п'ятий розділ Закону розкриває прикінцеві та перехідні положення, які були необхідні для певного етапу розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" є важливим і необхідним кроком у створенні надійної правової бази для місцевого самоврядування. Сучасна модель його вимагає і надалі осмислення цього явища, а також пошуку більш досконалих альтернатив не тільки на регіональному рінні, - у районах та областях, але й у містах.

Відповідно до ст. 19 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", вперше у сучасній історії місцевого самоврядування України, з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування, його представницьким органам надано право приймати статути територіальних громад. Статут територіальної громади - це документ нормативно-процедурного характеру, який віддзеркалює характерні риси взаємовідносин всередині територіальної спільноти.

Функціональна роль статуту територіальної громади полягає у врегулюванні особливостей здійснення місцевого самоврядування на території громади в межах, визначених чинним законодавством держави. Під функціями сучасного статуту розуміється регуляторний та реформаторський вплив на різні сфери життя територіальної спільноти. Виділяють, зокрема, такі функції: легітимну, нормотворчу, управлінську, регуляторну, правотворчу, інноваційну, реформаторську, правозахисну, етичну.

Щодо загальної побудови статуту територіальної громади, то можна виділити наступні їх різновиди:

  • нормативні - ті, що концентрують у собі основні правові норми;

  • декларативні – ті, що нагадують певні переліки принципів, мають чіткий хартійний характер, але не повторюють відомі правові норми;

  • директивні – ті, що будуються на концепції зміцнення централізації системи управління об'єктом.

Правовий захист місцевого самоврядування

Правовий захист місцевого самоврядування визначається правовими гарантіями його самостійності.

Гарантіями організаційної самостійності місцевого самоврядування є:

  • положення Конституції України про те, що органи місцевого самоврядування не -}- входять в єдину систему органів державної влади (ст. 5), а служба в органах місцевого самоврядування виступає самостійним видом публічної служби (ст. 38); віднесення питань обрання органів місцевого самоврядування, обрання чи призначення посадових осіб місцевого самоврядування до повноважень місцевого самоврядування;

  • встановлена Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 71) заборона органам виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом;

  • встановлена Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 21) заборона обмежувати права територіальних громад на місцеве самоврядування за виключенням умов воєнного чи надзвичайного стану.

Гарантіями фінансово-економічної самостійності місцевого самоврядування є:

  • встановлення Конституцією України (ст. 142) матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування;

  • положення Конституції України щодо захисту законом права комунальної
    власності на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів (ст. 13);

  • закріплення обов'язків держави фінансувати здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих органам місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України), та компенсувати витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами (ст. 67 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні");

  • передбачена Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 61) заборона втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів, за винятком випадків, передбачених законом;

  • передбачений Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 62) обов'язок держави фінансово підтримувати місцеве самоврядування, брати участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснювати контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком, гарантувати органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб;

  • передбачене Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. ст. 68 - 70) право органів місцевого самоврядування мати позабюджетні кошти, встановлювати місцеві податки і збори, випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери тощо.

Гарантіями захисту прав місцевого самоврядування є:

  • передбачені Конституцією України обов'язковість до виконання на відповідній території актів органів місцевого самоврядування (ст. 144) та судовий порядок захисту права місцевого самоврядування (ст. 145); встановлена Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 72) підзвітність і підконтрольність місцевих державних адміністрацій районним, обласним радам;

  • передбачена Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 75)
    відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед
    територіальними громадами.

  • Важливе місце в системі гарантій прав місцевого самоврядування в Україні є передбачене Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 71) відповідно до положень ст. 145 Конституції України право органів та посадових осіб місцевого самоврядування звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Особливості місцевого самоврядування, делегування повноважень місцевим державним адміністраціям в контексті змін до Конституції України та законів з питань місцевого самоврядування.

Проектом Закону України “Про внесення змін до Конституції України” (реєстр. 3207-1) передбачено внести такі зміни:

1. Пункт 29 частини першої статті 85 викласти в такій редакції:

"29) утворення і ліквідація адміністративно-територіальних одиниць, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів".

2. Статтю 118 викласти в такій редакції:

"Стаття 118. Виконавчу владу в областях, містах Києві та Севастополі в межах та порядку, визначених законом, представляють місцеві державні адміністрації.

Особливості організації та діяльності Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій визначаються законом.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути скасовані відповідно до закону.

Обласна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації. Якщо недовіру висловило не менш як дві третини депутатів від складу ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації".

3. У статті 119:

Пунктом 4 викласти в такій редакції:

"4) підготовку та виконання у випадках, визначених законом, відповідних обласних бюджетів";

2) пункт 7 викласти в такій редакції:

"7) реалізацію інших передбачених законом повноважень".

4. Статтю 133 викласти в такій редакції:

"Стаття 133. Адміністративно-територіальними одиницями України є: Автономна Республіка Крим; області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська; міста Київ та Севастополь; райони, громади (сільські, селищні, міські).

Громадою визнається адміністративно-територіальна одиниця, до якої входять жителі одного або декількох населених пунктів та яка має визначені в установленому законом порядку межі її території.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, що визначається окремими законами України".

5. Статтю 140 викласти в такій редакції:

"Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом і гарантованою законом можливістю жителів громад, органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється жителями громади в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: ради громад (сільські, селищні, міські ради) та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси жителів громад, є районні та обласні ради, їх виконавчі органи, повноваження яких визначаються законом.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Ради громад (сільські, селищні, міські ради) можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів та майна.

Розмежування • повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підстави та порядок делегування органам місцевого самоврядування повноважень органів державної влади встановлюються законом".

Частини другу і четверту статті 141 викласти в такій редакції:

"Жителі громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на п'ять років голову громади (сільського, селищного, міського голову), який очолює виконавчий орган ради громади та головує на її засіданнях";

"Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий орган ради".

7. Частини першу і другу статті 142 викласти в такій редакції:

"Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності громад, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Жителі громад або ради громад відповідно до закону можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби".

8. Частини першу і другу статті 143 викласти в такій редакції:

"Стаття 143. Жителі громади безпосередньо або через органи місцевого самоврядування відповідно до закону: управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних громад і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Таким чином як запропоновано проектом Закону України “Про внесення змін до Конституції України”, для вдосконалення системи місцевого самоврядування (реєстр. 3207-1) на рівні районів функціонуватимуть представницькі й виконавчі органи місцевого самоврядування.

У зв’язку з цим логічною є трансформація статусу місцевих станів виконавчої влади, яка передбачає перетворення цих органів загальної компетенції в контрольно-наглядові органи в системі виконавчої влади шляхом позбавлення їх та передачі відповідним органам місцевого самоврядування функцій і повноважень організаційно-господарського характеру.

На рівні районів місцеві органи виконавчої влади ліквідовуються. В районі пропонується запровадити функціонування інституту представника обласної державної адміністрації і територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

(Порівняльна таблиця до проекту Закону України про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення місцевого самоврядування наводиться в додатку 5).

На даний час розроблено проекти Законів України:

  • “Про місцеве самоврядування громади”;

  • “Про місцеве самоврядування району”;

  • “Про місцеве самоврядування області”;

  • “Про територіальний устрій України”;

  • “Про внесення змін до Закону України “Про місцеві державні адміністрації”

  • і інші.

Зокрема проектом Закону України “Про місцеве самоврядування району” (ст. 17 ) встановлюється, що органами місцевого самоврядування району є районні ради та утворені ними на підставі закону виконавчі органи. Ст. 24 проекту цього закону визначено, що:

1. Виконавчими органами районної ради є виконавчий комітет районної ради та районна управа.

  1. Виконавчі органи ради утворюються, реорганізуються та ліквідуються рішенням відповідної районної ради.

  1. Структура та розподіл компетенції виконавчих органів районної ради затверджуються відповідною радою за поданням голови районної ради. Повноваження та питання взаємодії виконавчих органів ради визначаються положеннями про них. які затверджуються радою за поданням голови районної ради.

  2. Районна рада та її виконавчі органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах визначених цим Законом.

  3. Виконавчі органи районної ради є підконтрольними і підзвітними відповідній районній раді, а з питань здійснення наданих їм повноважень органів виконавчої влади – підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

  4. Виконавчі органи районної ради розглядають і вирішують питання, віднесені цим та іншими законами України до їх компетенції.

За підрахунками Міністерства юстиції України, кількість за­конодавчих актів, тобто законів і кодексів, які потребуватимуть змін або взагалі викладення в новій редакції, сягатиме понад 300. Серед них акти з питань місцевого самоврядування, земель­ного, бюджетного законодавства, акти з питань архітектури і містобудування, комерційного та екологічного законодавства. Ось лише основні блоки цих актів:

    • Закони України "Про Генеральну схему планування території України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про столицю України – місто-герой Київ", "Про органи самоорганізації населення";

    • виборче законодавство, зокрема закони України "Про вибори Президента України", "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів";

    • земельне законодавство, зокрема Земельний кодекс України, закони України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", "Про землеустрій", "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", "Про охорону земель", "Про використання земель оборони", "Про оцінку земель", "Про плату за землю", "Про оренду землі", "Про державну експертизу землевпорядної доку­ментації", "Про державний контроль за використанням та охоро­ною земель"; нормативно-правові акти, які прийняті в розвиток цих законів, постанов Кабінету Міністрів України — від 23 берез­ня 1995 року 213 "Про Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів", від ЗО травня 1997 року 525 "Про Методику норма­тивної грошової оцінки земель несільськогосподарського призна­чення (крім земель населених пунктів)", розпорядження Кабіне­ту Міністрів України від 13 вересня 2001 року 437-р "Про захо­ди щодо реалізації Концепції державної регіональної політики" (в частині виключення розробки проекту Закону України про по­рядок встановлення меж населених пунктів і меж адміністратив­но-територіальних утворень (сіл, селищ, міст);

    • бюджетне законодавство, зокрема Бюджетний кодекс України;

    • закони України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", господарський та водний кодекси України.

Після прийняття Закону України "Про територіальний устрій України" мають втратити чинність Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 12 березня 1981 р. "Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР" та Постанова Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1980 р. 625 "Про практику застосування законодав­ства про порядок найменування і перейменування адміністратив­но-територіальних одиниць і населених пунктів республіки".

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. РЕФОРМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ.

Петро Мавко,

директор Західноукраїнського регіонального

навчального центру,

експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

23 березня 2007 р.

Лекція в рамках Програми навчання депутатів місцевих рад «Місцеве самоврядування. Крок до ефективності»

План.

Законодавство України з питань місцевого самоврядування. Зміни до Конституції України та законів з питань місцевого самоврядування

  • територіальна, правова і фінансова основи місцевого самоврядування, їхнє конституційне регулювання;

  • Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»: його структура та зміст, практика застосування;

  • правовий захист місцевого самоврядування;

  • особливості місцевого самоврядування в районах і областях;

  • делегування повноважень місцевим державним адміністраціям.

Основні етапи становлення інституту місцевого самоврядування в Україні

7 грудня 1990 р. – Закон “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування”.

26 березня 1992 р. – Закон України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве та регіональне самоврядування”

3 лютого 1994 р. – Закон України “Про формування місцевих органів влади і самоврядування”.

28 червня 1996 р. - Конституція України

21 травня 1997 р. - Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»

15 липня 1997 р. - Закон України «Про ратифікацію Європейської Хартії місцевого самоврядування»

4 лютого 1994 р. – Закон України «Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів»

7 червня 2001 р. – Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування»

Сутність та основні ознаки місцевого самоврядування

Аналіз поняття місцевого самоврядування як форми і способу організації влади на місцях дає можливість визначити місцеве самоврядування як специфічну форму публічної влади, яка самостійно реалізується суб’єктами місцевого самоврядування шляхом вирішення в рамках законодавства питань місцевого значення і не входить у систему державної влади.

Виходячи з цього, можна виділити кілька ознак місцевого самоврядування:

1. Місцеве самоврядування займає особливе місце в механізмі управління суспільством і державою, виступаючи специфічною формою публічної влади, яка не є складовою частиною механізму державної влади.

2. Місцеве самоврядування має особливий об’єкт управління – питання місцевого значення – предмети відання, перелік яких закріплюється законодавством.

3. Одним із специфічних суб’єктів місцевого самоврядування є територіальна громада. І специфіка полягає в тому, що на місцевому рівні можна розглядати перетворення територіальної громади з учасника управління в його первинного суб’єкта. Як відомо, під управлінням розуміють будь-який цілеспрямований вплив суб’єкта управління на об’єкту управління. Але в умовах самоврядування очевидно сильнішим є вплив управлінської системи самої на себе. Таким чином, є не дві системи – управлінська і та, якою управляють, а одна – самоуправлінська.

4. Самостійність місцевого самоврядування, яка знаходить свій вияв у організаційній і матеріально-фінансовій відокремленості, самостійному вирішенні місцевих справ у рамках компетенції, закріпленої законодавством, самостійній відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Для існування місцевого самоврядування необхідні певні умови, які деякі автори іменують критеріями місцевого самоврядування:

Першим таким критерієм є правова оформленість, наявність самостійної правової основи діяльності, яка дає можливість і гарантує реалізацію права населення на місцеве самоврядування. Система місцевого самоврядування, компетенція його органів, межі його здійснення в Україні визначаються законодавчо, а правовою основою діяльності виступають:

1. Українське законодавство – Конституція України, закони «Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування» від 15.07.1997 р. №452/97-ВР, «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. №280/97-ВР, «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14.01.1998 р. №14/98-ВР, «Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів» від 04.02.1994 р. №3949-XII, «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-III, «Про столицю України – місто-герой Київ» від 15.01.1999 р. №401-XIV, «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07.1991 р. №1286-XI, Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затверджене Постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 р. №3748-XII, Хартія українських міст, прийнята 26.06.1997 р. Загальними зборами Асоціації міст України. Крім того, компетенція органів місцевого самоврядування деталізується у галузевому законодавстві.

2. Міжнародно-правові акти – Всесвітня декларація місцевого самоврядування, прийнята 26.09.1985 р. Всесвітньою асоціацією місцевого самоврядування, Європейська декларація прав міст, прийнята Постійною конференцією місцевих і регіональних органів влади Європи (CLRAE) Ради Європи 18.03.1992 р., Європейська хартія міст, прийнята 17-19.03.1992 р. у Страсбурзі, Хартія Конгресу місцевих і регіональних влад Європи (КМРВЄ), ухвалена Комітетом Міністрів 14.01.1994 р.;

3. Локальне законодавство – статути територіальних громад, регламенти місцевих рад, положення про символіку територіальної громади та інші акти, які приймаються органами і посадовими особами місцевого самоврядування.

Другим критерієм місцевого самоврядування виступає наявність власних ресурсів, матеріально-фінансової основи у вигляді місцевого бюджету і комунальної власності, чітке розмежування державної й комунальної власності.

Умовою існування місцевого самоврядування є також узгодження місцевих інтересів з регіональними і загальнодержавними. Цей баланс в Україні забезпечується законодавчим закріпленням кола місцевих питань, поєднання власних і делегованих повноважень, координаційною діяльністю обласних і районних рад, поєднанням у системі місцевого самоврядування безпосередньої і представницької демократії.

В якості четвертого критерію можна назвати наявність кваліфікованих кадрів, які можуть професійно реалізовувати функції управління, тобто муніципальної служби, що отримала останнім часом досить детальне законодавче врегулювання.

Законодавче забезпечення розвитку місцевого самоврядування

Європейська хартія місцевого самоврядування, яка є концептуальною основою для всієї системи місцевого самоврядування, була підписана Україною 06 листопада 1996 року і ратифікована Законом України “Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування” № 452/97-ВР від 15 липня 1997 року.

Враховуючи, що процес реального розмежування повноважень центральних і місцевих органів влади було започатковано у 1995 році Конституційним договором між Верховною Радою та Президентом України, ратифікація Європейської хартії місцевого самоврядування засвідчила твердий намір України змінити радянську систему влади в державі. Прийняття у 1996 році Конституції посилило цей процес і надало відчутний імпульс розвитку місцевого самоврядування, заклавши надійний правовий фундамент для його становлення.

Відповідно до статті 9 Конституції України Європейська хартія місцевого самоврядування є частиною українського національного законодавства. Вона складається з преамбули, в якій визначено мету держав-членів Ради Європи і принципи, на яких ця Хартія базується, а також трьох частин. Перша містить загальні положення щодо необхідності правових основ місцевого самоврядування, принципи, що визначають характер та обсяг компетенції ОМС, методи захисту кордонів самоврядних територій, а також способи забезпечення організаційної автономії місцевої влади. Друга частина встановлює коло зобов’язань, які держави, що підписали документ, можуть узяти на себе. Хартія уможливлює виключення окремих своїх положень, за винятком тих, які складають основні її принципи. Хартією також встановлюється порядок контролю за дотриманням її положень. Третій розділ містить типові для всіх конвенцій Ради Європи норми процесуального характеру щодо порядку підписання, ратифікації Хартії, набуття нею чинності та денонсації.

Основний закон України визначає конституційний статус місцевого самоврядування, гарантує та унормовує найголовніші відносини у цій сфері. Водночас Конституцією України запроваджено централізовану систему управління, оскільки місцеве самоврядування визнається лише на низовому рівні – місто, село, селище (у зв’язку з цим на Конгресі місцевих та регіональних влад Європи українська делегація єдина проголосувала проти прийняття Хартії регіонального самоврядування). Норми щодо місцевого самоврядування містяться більш ніж у 20 статтях Конституції України.

Частина з цих положень є складовою конституційного ладу Української держави. Зокрема, в розділі “Загальні засади” статтею 7 Основного закону в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Відповідно до статті 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через ОМС. Органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади, в межах, визначених Конституцією, здійснюють права власника від імені Українського народу (стаття 13), зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).

Згідно зі статтею 85 порядок призначення чергових та позачергових виборів до ОМС належить до повноважень Верховної Ради України. Вибори до ОМС є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (стаття 71). На сьогодні місцеві ради формуються за пропорційною виборчою системою (крім депутатів сільських і селищних рад) відповідно до Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” № 1667-IV від 06 квітня 2004 року.

До компетенції Верховної Ради України також належить утворення і ліквідація районів, встановлення і заміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів (стаття 85).

Конституцією України встановлено, що місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними обласними чи районними радами. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь, а якщо цю недовіру висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України виносить рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації (стаття 118). Місцеві державні адміністрації забезпечують підготовку і виконання відповідних обласних та районних бюджетів, звітують про їхнє виконання, а також взаємодіють з ОМС та реалізують делеговані відповідними радами повноваження (стаття 119).

Згідно зі статтею 140 місцеве самоврядування - це право територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (на сьогодні це Закон України “Про столицю України – місто-герой Київ” від 15 січня 1999 року № 401-ХIV).

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через ОМС: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Крім цього, у зазначеній главі Конституції України визначається склад представницьких ОМС та принципи їх обрання (стаття 141), матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування (стаття 142), предмети відання і повноваження місцевого самоврядування, а також можливість надання ОМС окремих повноважень органів державної влади з фінансуванням державою цих повноважень (стаття 143). Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Рішення ОМС з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (стаття 144). Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку згідно зі статтею 145 Основного закону України.

Є також цілий масив статей Конституції України, які регламентують діяльність місцевого самоврядування в царині забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Наприклад, право громадян ознайомлюватися в ОМС з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (стаття 32); право громадян брати участь у місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до ОМС (стаття 38); право громадян на рівний доступ до служби в ОМС (стаття 38); право громадян проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про які завчасно сповіщаються ОМС (стаття 39); право громадян на індивідуальні чи колективні звернення до ОМС (стаття 40); право громадян користуватися для задоволення своїх проблем об’єктами права комунальної власності відповідно до закону (стаття 41); обов’язок ОМС надавати житло громадянам, які потребують соціального захисту (стаття 47); право громадян на безоплатне отримання медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров’я (стаття 49); право громадян на доступну і безоплатну освіту в комунальних навчальних закладах (стаття 53); право громадян на відшкодування за рахунок місцевого бюджету матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю ОМС, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56).

Відповідно до Конституції України, зокрема статті 146, було розроблено і прийнято новий Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, який визначив систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Попри те, що цей Закон є базовим з питань місцевого самоврядування, він не регулює багатьох важливих проблем організації і функціонування самоврядності, а якщо й регулює, то таким чином, що це є кроком назад від положень Конституції України, не відповідає її духу та ідеям. Фактично це Закон про ОМС з невеликими вкрапленнями загальних положень щодо принципів та системи місцевого самоврядування, а не Закон “Про місцеве самоврядування” взагалі.

Така суперечливість обумовлена тим, що остаточна редакція цього Закону була вироблена шляхом поєднання положень двох законопроектів, які базувалися на різній ідеології і через що концептуально суттєво відрізнялись. Після прийняття Конституції України до Верховної Ради було внесено два законопроекти “Про органи місцевого самоврядування” (від фракції комуністів) та “Про засади місцевого самоврядування” (підготовлений експертами Асоціації міст України та Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України). Парламент ухвалив рішення щодо створення тимчасової спеціальної комісії, яка на основі зазначених проектів підготувала один.

Окрім цього, 09 квітня 1999 року було прийнято Закон України “Про місцеві державні адміністрації” № 586-XIV, який визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій. Однак його положення суперечать Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, особливо в частині повноважень, що тягне за собою конкуренцію компетенції відповідних органів. На практиці протиріччя призводять до труднощів, з якими стикаються працівники ОМС та місцевих державних адміністрацій. Компроміс у вигляді прийняття вказаного Закону яскраво продемонстрував, як відсутність стратегії розвитку місцевого самоврядування впливає на зміст та узгодженість норм і положень законодавства про МС у різних правових актах однакової юридичної сили.

Одним з найважливіших факторів розвитку місцевого самоврядування є фінансові ресурси ОМС (стаття 9 Європейської хартії місцевого самоврядування), що насамперед передбачає право ОМС на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень. Зазначене право реалізується в рамках національної економічної політики, згідно з якою обсяг фінансових ресурсів ОМС має відповідати функціям, передбаченим Конституцією або законами. Принаймні частина фінансових ресурсів ОМС повинна формуватись за рахунок місцевих податків та зборів. У міру можливості дотації ОМС призначаються не для фінансування конкретних проектів.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, визначеною статтею 142 Конституції України, є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що знаходяться у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів, створювати для цього відповідні органи і служби. Водночас держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово його підтримує і компенсує витрати ОМС, що виникли внаслідок рішень органів державної влади.

21 червня 2001 року Верховна Рада України прийняла Бюджетний кодекс України (№ 2542-ІІІ), яким визначались засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Зокрема, цим Кодексом закладались фінансові основи місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 26 статті 2 Бюджетного кодексу встановлювалось, що до місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.
Питання місцевих бюджетів регулюються розділом ІІІ “Місцеві бюджети”, який складається з двох глав: глави 11 “Надходження та витрати місцевих бюджетів” та глави 12 “Складання, розгляд, затвердження, виконання та звітність місцевих бюджетів”. У цьому розділі Кодексу визначені доходи і видатки місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів поділяються на ті, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів і не враховуються.
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, згідно зі статтею 64 Бюджетного кодексу, належать такі податки і збори (обов’язкові платежі).
Податки і збори (обов’язкові платежі), зазначені у статті 64 Бюджетного кодексу, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. До них належать:
податок з доходів фізичних осіб (при цьому для різних територіальних громад встановлюються різні норми відрахувань);

державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

До доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, згідно зі статтею 69 Бюджетного кодексу, належать:

місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

відсотки плати за землю, які відповідно до Бюджетного кодексу мають градацію в залежності від типів територіальних громад;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;

надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17 Бюджетного кодексу;

гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

податок на прибуток підприємств комунальної власності;

платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

інші надходження, передбачені законом.

Місцеві податки і збори визначаються відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” від 20 травня 1993 року № 56-93, що робить зазначений Декрет частиною Бюджетного кодексу.

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією повноважень ОМС.

Бюджетним кодексом визначаються надходження та витрати бюджету розвитку місцевих бюджетів (стаття 71), дефіцит (стаття 72), позички (стаття 73) та запозичення (стаття 74) місцевих бюджетів.

Крім цього, в главі 12 визначено порядок складання проектів місцевих бюджетів (стаття 75), матеріали, які до них додаються (стаття 76), затвердження (стаття 77) і виконання (стаття 78) місцевих бюджетів, а також встановлено особливості затвердження та виконання місцевих бюджетів у разі несвоєчасного їх прийняття (стаття 79) та періодичність, структуру і терміни подання звітності про виконання місцевих бюджетів (стаття 80).

Проблема місцевих бюджетів регулюється також розділами IV “Міжбюджетні відносини” (глава 13 “Загальні положення”, глава 14 “Розмежування видатків між бюджетами”, глава 15 “Розрахунок видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів” та глава 16 “Міжбюджетні трансферти”) і V “Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення” (глава 17 “Контроль за дотриманням бюджетного законодавства” та глава 18 “Відповідальність за бюджетні правопорушення”).

Важливим нововведенням Бюджетного кодексу є заборона створення позабюджетних фондів (стаття 13), що дозволяє уникнути одного зі способів тінізації дохідної частини місцевих бюджетів.

Проте оптимальна модель формування місцевих бюджетів, визначена Бюджетним кодексом, не досягла поставленої мети. Це викликано тим, що ґрунтовна бюджетна реформа здійснювалась без реформування фіскальної системи та адміністративно-територіального устрою. Як наслідок, на самоврядному рівні більшість бюджетів місцевого самоврядування є віртуальними, оскільки забезпечують здійснення покладених на них видатків за рахунок міжбюджетних трансфертів: дотацій вирівнювання, субвенцій, коштів, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів тощо.

У зв’язку з цим є потреба невідкладного ухвалення Закону України “Про місцеві податки і збори”, оскільки Закон України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ, який визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов’язки і відповідальність платників, на сьогодні морально застарів.

Для визначення засад міжбюджетних відносин між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань, а також між міським бюджетом міста обласного (республіканського Автономної Республіки Крим) значення, міста Севастополя та бюджетами адміністративно підпорядкованих йому міст, селищ, сіл, крім бюджетів місцевого самоврядування, трансферти до яких визначаються законом про Державний бюджет України на наступний рік, Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань” від 01 липня 2004 року № 1953-IV.

Ще одним проблемним питанням є відсутність правового регулювання інституту комунальної власності. В цій сфері можна відмітити лише Закон України “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” від 03 березня 1998 року № 147/98-ВР, який визначає основні засади передачі об’єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об’єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну.

25 жовтня 2001 року Верховна Рада України ухвалила Земельний кодекс України № 2768-III, яким було врегульовано низку питань реалізації громадами права на місцеве самоврядування. Цим Кодексом було закріплено право власності територіальних громад на землю комунальної власності, яке вони реалізують безпосередньо або через ОМС.

Згідно з Кодексом у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель державної та приватної власності, а також земельні ділянки за їхніми межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.

Земельний кодекс визначив вичерпний перелік земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, а саме: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, автомобільними дорогами, об’єктами повітряного і трубопровідного транспорту; землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
Кодексом також встановлено, що територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:
передачі їм земель державної власності;

примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

прийняття спадщини;

придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

виникнення інших підстав, передбачених законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об’єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради.

Статтями 8-12 Кодексу визначені повноваження ОМС у галузі земельних відносин.

Крім Земельного кодексу України, важливим було прийняття Закону України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” від 05 лютого 2004 року № 1457?IV, який визначає правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та ОМС щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування. Слід відзначити також Постанову Верховної Ради України “Про Рекомендації парламентських слухань “Сучасний стан та перспективи розвитку земельних відносин в Україні” від 22 вересня 2005 року № 2897-IV, в якій міститься низка важливих концептуальних положень щодо земельних відносин, пов’язаних з місцевим самоврядуванням.

Стаття 7 Європейської хартії місцевого самоврядування визначає умови здійснення функцій на місцевому рівні, що передбачає вільне здійснення обраними представниками своїх функцій, відповідне фінансове відшкодування витрат обраним представникам та законодавче визначення діяльності, що несумісна з мандатом місцевого депутата. Ці загальні принципи знайшли своє відображення у таких законах:

Законі України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, який регулює суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Закон визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Законі України “Про боротьбу з корупцією” від 05 жовтня 1995 року № 356/95-ВР, який визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Законі України “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 07 червня 2001 року № 2493-ІІІ, який регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в ОМС, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в ОМС.

Законі України “Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002 року № 93-IV, що визначає правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради як представника інтересів територіальної громади, виборців та рівноправного члена місцевої ради, встановлює гарантії депутатської діяльності та порядок відкликання депутата місцевої ради. Щодо останнього, то через зміну виборчого законодавства цей порядок є неактуальним.

Крім цього, існує цілий масив законів, які регулюють різні аспекти місцевого самоврядування, зокрема:

Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 03 липня 1991 року № 1286-ХІІ, метою якого є забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами;

Закон України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” від 23 вересня 1997 року № 539/97-ВР визначає порядок всебічного і об’єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та ОМС засобами масової інформації і захисту їх від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або ОМС, є складовою частиною законодавства України про інформацію;

Закон України “Про столицю України – місто-герой Київ” від 15 січня 1999 року № 401-ХIV, який визначає спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції та законів України;

Закон України “Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області” від 05 квітня 2001 року № 2352-ІІІ визначає засади державно-правового експерименту щодо розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області, особливості дії законів України на цій території в період здійснення експерименту;

Закон України “Про органи самоорганізації населення“ від 11 липня 2001 року № 2625-ІІІ, який визначає правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення – представницьких органів, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених цим Законом;

Закон України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку“ від 29 листопада 2001 року, який визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об’єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов’язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку;

Закон України “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст” від 04 березня 2004 року № 1580?IV, в якому відповідно до затвердженої Програми визначено основні напрями соціально-економічного розвитку малих міст України до 2010 року та містяться науково-методичні, економічні, організаційні, правові заходи щодо його забезпечення;

Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів” від 24 грудня 1999 року № 1359-XIV, якою затверджено Концепцію сталого розвитку населених пунктів, визначено основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів, правові та економічні шляхи їх реалізації;

Постанова Верховної Ради України “Про рекомендації парламентських слухань про законодавчі аспекти регіональної політики та місцевого самоврядування” від 05 червня 2003 року № 939-IV та Постанова Верховної Ради України “Про Рекомендації парламентських слухань “Децентралізація влади в Україні. Розширення прав місцевого самоврядування” від 15 грудня 2005 року № 3227-IV.

Крім Верховної Ради України, центром формування державної політики у сфері місцевого самоврядування є Президент України. З метою здійснення ефективної політики у зазначеній царині, вдосконалення механізмів її впровадження, державної підтримки та створення умов для реалізації відповідних положень Конституції України, забезпечення залучення широкого кола громадськості до розроблення політичних рішень Президент України видав такі укази:

“Про впорядкування внутрішніх та зовнішніх запозичань, що провадяться органами місцевого самоврядування” від 18 червня 1998 року № 655/98;

“Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 року № 810/98;

“Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи” від 20 листопада 1998 року № 1284/98;

“Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14 вересня 2000 року № 1072/2000;

“Про Концепцію державної регіональної політики” від 25 травня 2001 року № 341/2001;

“Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні” від 29 травня 2001 року № 345/2001;

“Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні” від 30 серпня 2001 року № 749/2001;

“Про Національну раду з питань державного управління та місцевого самоврядування” від 26 квітня 2005 року № 706/2005 тощо.

Окремий блок нормативно-правових актів становлять постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, прийняті на виконання законів та указів Президента України, зокрема:

Постанова “Про затвердження Положення про державну реєстрацію статутів територіальних громад” від 27 липня 1998 року № 1150;

Постанова “Про затвердження Порядку контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади” від 09 березня 1999 року № 339;

Постанова “Про порядок призначення на посади та звільнення з посад перших заступників, заступників голів та керівників апарату обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій” від 29 липня 1999 року № 1369;

Постанова “Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами” від 05 вересня 2001 року № 1195;

Постанова “Про затвердження Типового порядку формування кадрового резерву в органах місцевого самоврядування” від 24 жовтня 2001 року № 1386;

Розпорядження “Про заходи щодо виконання Програми державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні” від 13 березня 2002 року № 123-р;

Постанова “Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів” від 29 квітня 2002 року № 587;

Розпорядження “Про схвалення Концепції Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування” від 25 липня 2002 року № 416-р;

Постанова “Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів” від 24 лютого 2003 року № 207.

Важливим джерелом права з питань місцевого самоврядування в Україні є рішення Конституційного Суду України.

Ухвалені Конституційним Судом рішення торкаються різних аспектів місцевого самоврядування. Це, зокрема, такі рішення: у справі про сумісництво посад народного депутата України і міського голови від 06 липня 1999 року № 7-рп/99; у справі про поєднання посади в місцевій державній адміністрації з мандатом депутата місцевої ради від 04 грудня 2001 року № 16-рп/2001; у справі щодо сумісності посади сільського, селищного, міського голови з мандатом депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 20 травня 2004 року № 12-рп/2004; у справі про місцеве самоврядування від 09 лютого 2000 року № 1-рп/2000; у справі про адміністративно-територіальний устрій від 13 липня 2001 року № 11-рп/2001; у справі про об’єднання територіальних громад від 18 червня 2002 року № 12-рп/2002; у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002; у справі про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві від 25 грудня 2003 року № 21-рп/2003; у справі про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в районах міста Києва від 13 жовтня 2005 року № 9-рп/2005; у справі про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів від 23 жовтня 2003 року № 17-рп/2003.

Ще одним фактором, який суттєво впливає на законодавчу і нормативно-правову базу місцевого самоврядування, є чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і які є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України. Це, зокрема, вже згадана Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями від 21 травня 1980 року, Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями від 09 листопада 1995 року, а також інші документи, не ратифіковані Україною.

Аналізуючи процес становлення місцевого самоврядування та його законодавчого забезпечення, можна стверджувати, що відбувається він безсистемно та непослідовно, без концептуального бачення розбудови МС. Це призводить до дезінтеграції у ході законотворчого процесу, безсистемного напрацювання законодавчих актів, неузгодженості щодо їхнього розроблення і прийняття, розпорошеності підходів до статусу, компетенції, відповідальності суб’єктів місцевого самоврядування. Тому сьогодні в Україні є понад три тисячі нормативно-правових актів, у яких присутній термін “місцеве самоврядування”, понад 700 законів мають безпосереднє відношення до цієї сфери, але, наприклад, проблеми організації діяльності територіальних громад, формування і діяльності ОМС є не повною мірою врегульованими. Зокрема, це стосується питань управління комунальною власністю, міжбюджетних відносин, різних форм безпосередньої участі громадян у виконанні завдань та функцій місцевого самоврядування, взаємовідносин ОМС та їх посадових осіб з відповідними органами державної влади та їх посадовцями, а також форм взаємодії територіальних громад, співробітництва у реалізації спільних проектів.

Законодавче забезпечення розвитку місцевого самоврядування повинно базуватись на комплексному підході до розвитку законодавства в цілому і розроблення окремих нормативно-правових актів; органічному поєднанні статусного (установчого), функціонального і галузевого методів нормативно-правового врегулювання; здійсненні підготовки проектів нормативно-правових актів з урахуванням адміністративної, судово-правової, адміністративно-територіальної реформ; фінансовому обґрунтуванні проектів нормативно-правових актів; науковому супроводженні та експертизі відповідних проектів нормативно-правових актів; проведенні на законодавчій основі експериментів із запровадження нових форм ОМС, інновацій у ході реформи місцевого самоврядування; додатковому делегуванні ОМС повноважень місцевих органів виконавчої влади щодо прийняття рішень нормативного характеру.

Треба зазначити, що наповнення сучасним змістом законодавчої бази місцевого самоврядування перебуває в прямій залежності від загальнополітичних процесів, які відбуваються сьогодні в Україні. Комплексний підхід до розвитку законодавства в зазначеній царині стане  можливим лише після подолання політичної кризи в суспільстві та напрацювання стратегії розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», його структура та зміст

Текст закону «Про місцеве самоврядування в Україні» складається з 5-ти розділів.

Розділ I. Загальні положення (статті 1-24)

Розділ II. Організаційно-правова основа місцевого самоврядування.

  • Глава 1. Повноваження сільських, селищних, міських рад (статті 25-52)

  • Глава 2. Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (статті 27-41)

  • Глава 3. Сільський, селищний, міський голова (стаття 42)

  • Глава 4. Повноваження районних і обласних рад (статті 43-44)

  • Глава 5. Порядок формування, організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування (статті 45-59)

Розділ III. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування (статті 60-70)

Розділ IV. Гарантії місцевого самоврядування. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування (статті 71-80)

Розділ V. Прикінцеві та перехідні положення.

Процес внесення змін до Конституції України з питань удосконалення системи місцевого самоврядування

Однією з причин неефективності діючої системи місцевого самоврядування є неузгодженості окремих норм діючої Конституції України між собою та невизначеність окремих понять у законодавстві.

По-перше. Наявність, у відповідності з Конституцією двох центрів публічної влади в області та районі – обласна (районна) місцева державна адміністрація (здійснюють виконавчу владу в областях і районах ст. 118) та обласна (районна) рада (затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку, контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету ... та контролюють їх виконання ст. 143), що об’єктивно обумовлює виникнення конкуренції компетенції цих органів і, як наслідок, спричиняє до появи конфліктних ситуацій при прийнятті управлінських рішень з питань розвитку територій. Визначення – „районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету” взагалі унеможливлюють існування виконавчих органів районних (обласних) рад (адже розпорядження коштами державного бюджету – прерогатива органів виконавчої влади а не місцевого самоврядування). В той же час Бюджетним кодексом України запроваджені поняття місцевий бюджет (бюджет органів місцевого самоврядування) та доходи і видатки місцевих бюджетів для всіх рівнів місцевого самоврядування (АРК, область, міста обласного значення, район, село, селище, міста районного значення). Але, в такому разі місцеві державні адміністрації не вправі формувати та виконувати відповідні обласні та районні бюджети, оскільки останні є бюджетами місцевого самоврядування.

Ці конституційні та законодавчі підстави, зважаючи на особливості законодавчого регулювання порядку формування місцевих бюджетів та їх казначейського обслуговування, призводять до втручання органів виконавчої влади у сферу компетенції місцевого самоврядування. Негативно впливає на розвиток публічної влади також наявність великої кількості державних контролюючих структур, діяльність яких може бути використана (і використовується на практиці) з метою організації тиску на органи та посадових осіб місцевого самоврядування. Концентрація переважної більшості владних повноважень щодо соціально-економічного та культурного розвитку територій в руках органів виконавчої влади, прямо суперечить принципу субсидіарності, який отримав закріплення в Європейській хартії місцевого самоврядування

По-друге. Суперечливість деяких положень Конституції України та внутрішня неузгодженість існуючої багаторівневої системи адміністративно-територіальних одиниць, збереження всупереч Основному Закону України таких категорій адміністративно-територіальних одиниць, як селище міського типу, сільська рада, а також селищна, міська ради.

Відповідно до Конституції України (стаття 132) територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку реґіонів, з урахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Однією з найважливіших його форм є адміністративно-територіальний устрій, систему якого в Україні складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. За станом на 1 січня 2004 р. в державі налічувалося 24 області, 489 районів, 457 міст, 118 районів у містах, 886 селищ міського типу, 1364 селища, 27 188 сільських населених пунктів (з них 18041 (63%) з населенням менше 500 осіб). Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус. Тобто, згідно з Конституцією, кількість адміністративно-територіальних одиниць на базовому рівні повинна дорівнювати 29895 і, відповідною, повинна бути чисельність органів місцевого самоврядування. Пунктом 29 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів. Всі інші питання щодо утворення адміністративно-територіальних одиниць повинні вирішуватись у законодавчих актах про адміністративно-територіальний устрій. Але, за час, що пройшов з моменту прийняття Конституції України (1996 рік), жодна з трьох редакцій закону „Про адміністративно-територіальний устрій України” не була прийнята Верховною Радою України. Причина – суперечності у тексті відповідних статей Конституції, які унеможливлюють визначення окремих критеріїв утворення дієздатних (спроможних) адміністративно-територіальних одиниць базового рівня (які за своєю природою відмінні від критеріїв утворення населених пунктів). Тому, єдиним нормативно-правовим актом з цього питання є Указ Президії Верховної Ради Української РСР „Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР” від 12 березня 1981 року.

Згідно до положень цього Порядку, як окремі адміністративно-територіальні одиниці базового рівня, на цей час існують: сільські ради, кількість яких становить 10280 (в середньому по Україні до складу однієї сільської ради входить 2,8 села), 784 селищні ради (2,9 селища і села), 454 міські ради (до речі, до складу деяких міських рад входять як населені пункти – села, селища так і сільські, селищні ради).

Окрім цього, стаття 133 Конституції України не визначає поняття адміністративно-територіальної одиниці. Визначення „Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села” – не дає відповіді на питання щодо територіальності органів місцевого самоврядування (тобто, де межа юрисдикції цих органів, про яку йдеться у статті 144 - Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території).

На цей час діючим законодавством межі юрисдикції органів місцевого самоврядування обмежуються межами населених пунктів (межами забудови, якщо вони не винесені в натуру на місцевості). Вся інша територія між населеними пунктами знаходиться під юрисдикцією районних державних адміністрацій, адже у відповідності із статтею 118 Конституції - „Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації”. (До цього слід додати, що 80% повноважень місцевого самоврядування (Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”) дублюються такими ж самими повноваженнями місцевих державних адміністрацій (Закон України „Про місцеві державні адміністрації”).

По-третє. Конституційне визначення поняття місцевого самоврядування (стаття 140) як, „права територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України”<