Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
За плодотворную деятельность, высокий профессионализм, большой вклад в развитие культуры и искусства и в связи с Праздником труда в Московской област...полностью>>
'Учебно-методическое пособие'
Рабочая программа составлена в соответствии с государственными образовательными стандартами среднего профессионального образования по специальности 2...полностью>>
'Реферат'
Любой специалист в любой отрасли народного хозяйства должен обладать основными сведениями об орудиях труда. Такими сведе­ниями являются: номенклатура...полностью>>
'Лекции'
Лекции Лурия А.Р. – это университетский курс по общей психологии и интересны они не только как исторический документ. Они современны и для студентов-п...полностью>>

Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет імені богдана хмельницького

Главная > Навчально-методичний посібник
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

М.В.ЕЛЬКІН, М.М.ГОЛОВКОВА, А.А.КОРОБЧЕНКО

ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

ДО САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів вищих

навчальних закладів

Мелітополь

ТОВ «Видавничий будинок ММД»

2009

УДК 37 (091) (100): 378.147.85 (075.8)

ББК 74.03(0я73)

Е90

Рекомендовано рішенням науково-методичної ради Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького

(протокол № 3 від 26.11.2008 р.)

Автори посібника: М.В.Елькін, М.М.Головкова, А.А.Коробченко

Рецензенти:

А.І.Павленко – доктор педагогічних наук, професор ЗОІППО

Є.М.Павлютенков – доктор педагогічних наук, професор ЗОІППО

М.І.Приходько - доктор педагогічних наук, професор МДПУ

імені Богдна Хмельницького

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів

(лист № 1.4/18 – Г – 110.1 від 10.01.09)

Е 90 Елькін М.В. Історія педагогіки: [навчально-методичний посібник до самостійного вивчення дисципліни] / М.В.Елькін, М.М.Головкова, А.А.Коробченко. – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2009. – 204 с.

ISBN

Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни ставить за мету допомогти студентам вищих навчальних закладів у засвоєнні основних ідей розвитку педагогічної думки з давніх часів до наших днів. Містить рекомендації щодо вивчення основних тем курсу та викладені у вигляді конспект-схем теоретичні положення курсу, подані завдання для самостійної роботи студентів у системі кредитно-модульної системи навчання. У кінці посібника наводиться список рекомендованої літератури.

Для студентів і викладачів вищих навчальних закладів.

ISBN УДК 37 (091) (100): 378.147.85 (075.8)

ББК 74.03(0я73)

© Елькін М.В., Головкова М.М., Коробченко А.А., 2009

© ТОВ «Видавничий будинок ММД, 2009

Зміст

Вступ 5

1. Загальні питання методичного забезпечення курсу 7

1.1. Опис предмету навчального курсу 7

1.2. Розподіл навчального матеріалу за темами і видами занять 7

Тематичний план 7

1. 3. Мета і завдання дисципліни, її значення 9

у навчальному процесі 9

2. РОЗДІЛИ ТА ТЕМИ ЗАНЯТЬ 13

Розділ 1. ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ПЕДАГОГІКИ 13

Змістовий модуль 1 13

1.1. Предмет, завдання і методи історії педагогіки. Виховання в первісному суспільстві, Стародавньому світі і в античну епоху 13

1.2. Просвіта і педагогічна думка у Візантії 16

1.3. Виховання і школа епох Середньовіччя та Відродження 17

1.4. Школа і педагогічна думка в країнах Західної Європи і Північної Америки у середині ХVII – кінці ХVIII ст. 23

1.5. Школа і педагогіка у Західній Європі у ХІХ ст. 30

1.6. Школа і педагогічна думка в Росії у XVIII – ХІХ ст. 34

1.7. Зарубіжна школа і педагогіка першої половини ХХ ст. 38

Розділ 2. ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ 45

Змістовий модуль 2 45

2.1. Предмет і завдання історії української педагогіки. Виховання у первісному суспільстві 45

2.2. Народна педагогіка в історико-педагогічному аспекті 47

2.3.Школа, освіта і виховання в Київській Русі 49

2.4. Освіта й виховання в Україні в XIV – XV ст. 52

2.5. Освіта й виховання в Україні в XVI – XVIІІ ст. 54

2.6. Школа та педагогічна думка в Україні у ХІХ столітті 60

2.7. Основні концепції розвитку школи й педагогіки України в середині ХІХ – на початку ХХ ст. 66

2.8.Українська школа й педагогіка між двома 69

світовими війнами 69

2.9. Розвиток освіти, школи й педагогічної думки в Україні 74

у 50-90-х рр. ХХ ст. 74

3. Завдання для самостійної роботи студентів 78

3.1 Плани семінарських занять 78

3.2. Питання для підготовки до підсумкового тестування 86

3.3. Тематика індивідуальних навчально-дослідних 106

завдань 106

4. Конспект-схеми для вивчення основних тем курсу 115

5. Список рекомендованої літератури 198

Вступ

Навчально-методичний посібник призначений допомогти студентам під час самостійного опрацювання курсу «Історія педагогіки», що передбачений навчальним процесом і зорієнтований на розвиток творчої особистості студента – майбутнього педагога нової формації.

Вивчення історії педагогіки як навчального предмету у вищих навчальних закладах має особливе значення для професійного становлення майбутніх вчителів. Курс історії педагогіки розширює загальнопедагогічний кругозір студента, сприяє виробленню правильного відношення до педагогічної спадщини, дає ясне уявлення про процес розвитку теорії і практики виховання і навчання, його обумовленості соціально-економічною структурою суспільства, рівнем наукових знань в кожну історичну епоху. Все це забезпечує вироблення у студентів історичного підходу до педагогічних явищ, сприяє формуванню наукового мислення. Вивчаючи курс історії педагогіки, як і інші дисципліни педагогічного циклу, майбутній учитель повинен навчитися мислити педагогічними категоріями і розуміти їх генезис.

В змісті курсу історії педагогіки розкриваються якісні зміни в розвитку педагогічної думки і шкільної практики, чітко простежується боротьба прогресивних і консервативних тенденцій. Показано, як школа і педагогіка відповідали потребам суспільного розвитку, як процес розвитку науки в цілому впливав на теорію і практику виховання, як нові педагогічні ідеї впливали на шкільну практику, як досягнення практики навчання і виховання відбивались в педагогічній теорії.

Опрацювання навчального матеріалу курсу «Історія педагогіки», що рекомендується здійснювати за допомогою традиційних та новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій, зорієнтовано на формування інтелектуального потенціалу України та розвиток духовної культури особистості.

Вивчення курсу з опорою на структуру посібника передбачає: інтенсифікацію самостійної творчої роботи студентів (глибоке засвоєння навчального матеріалу шляхом рекомендованої літератури; написання рефератів, статей; активна участь у студентських конференціях); заохочення до оволодіння культурою мови, логічного мислення, вміння формулювати висновки; формування широкого світогляду, позитивних моральних засад.

В ході роботи над посібником були використані матеріали авторитетних джерел з історії зарубіжної та української педагогіки наступних авторів: О.А. Дубасенюк, М.О. Константинова, М.В. Левківського, О.О.Любара, О.І. Піскунова, М.Г. Стельмаховича, О.В. Сухомлинської, Д.Т. Федоренка, М.Д. Ярмаченка.

1. Загальні питання методичного забезпечення курсу

1.1. Опис предмету навчального курсу

Курс підготовки

бакалавра

Напрям, спеціальність, освітньо-кваліфікаційний рівень

Характеристика

навчального курсу

Кількість кредитів,

відповідних ECTS: 2

Шифр та назва напряму: 0101 Педагогічна освіта

Курс обов’язковий

Семестр: 5

Лекції: 20

Семінарські

заняття:20

Самостійна робота: 32

Змістових модулів: 2

Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр

Загальна кількість

годин: 72

1.2. Розподіл навчального матеріалу за темами і видами занять

Тематичний план

Назви теоретичних блоків

Кількість годин

ЛК

ПСЗ

СР

ІНДЗ

1.1

Історія зарубіжної педагогіки

Змістовий модуль 1

Предмет, завдання і методи історії педагогіки. Виховання в первісному суспільстві, Стародавньому світі і в античну епоху

2

2

1

1.2

Просвіта і педагогічна думка у Візантії.

2

1.3

Виховання і школа епох Середньовіччя та Відродження

2

2

2

1

1.4

Школа і педагогіка Західної Європи і Північної Америки в середині ХVІІ – кінці ХVІІІ ст.

4

2

1.5

Школа і педагогіка у Західній Європі у ХІХ ст.

2

1.6

Школа і педагогічна думка в Росії у XVIII – ХІХ ст.

2

-

1.7

Зарубіжна школа і педагогіка першої половини ХХ ст.

2

1

2.1

Історія педагогіки України

Змістовий модуль 2

Предмет і завдання історії української педагогіки. Виховання у первісному суспільстві

2

2

2.2

Народна педагогіка в історико-педагогічному аспекті

2

1

2.3

Школа, освіта і виховання в Київській Русі

2

2

2.4

Освіта й виховання в Україні в XIV – XV ст.

2

2

2.5

Освіта й виховання в Україні в XVI – XVIІІ ст.

2

2

1

2.6

Школа та педагогічна думка в Україні у ХІХ ст.

2

2

-

2.7

Основні концепції розвитку школи й педагогіки України в середині ХІХ –

на початку ХХ ст.

2

4

2

2.8

Українська школа й педагогіка між двома світовими війнами

2

4

-

2.9

Розвиток освіти, школи й педагогічної думки в Україні у 50-90-х рр. ХХ ст.

2

2

2

1

Вивчення навчальної дисципліни «Історія педагогіки» організується за принципами кредитно-модульної системи, що сприяє систематичній роботі студентів над матеріалами курсу. Якість засвоєння навчального матеріалу здійснюється за рейтинговими показниками. За навчальним планом вивчення курсу передбачено протягом 5-го семестру. Навчальний матеріал розподілений на 2 змістові модулі. У тематичному плані представлено розподіл годин кожного модуля за видами навчальних занять та самостійної роботи студентів. Загальний обсяг дисципліни складає два залікових кредити (72 год.), що об’єднують всі види нав- чальної діяльності студента: аудиторні заняття, самостійну роботу, модульний контроль, захист творчих проектів, іспит. Самостійна робота студентів передбачає дві складові: самостійну підготовку до аудиторних занять та підготовку до модульного контролю. Поряд із традиційними видами аудиторних занять планується виконання студентами індивідуальної аудиторної роботи під керівництвом викладача. Тематичний план дисципліни унаочнює структуру навчального курсу за змістом і видами навчальної діяльності. У зв’язку з запровадженням модульно-рейтингової системи вивчення курсу «Історія педагогіки» доцільно зазначити, що метою впровадження рейтингової системи оцінки знань і самостійної роботи студентів є підвищення якості навчання, посилення його мотивації шляхом стимулювання активної систематичної роботи студентів протягом усього семестру та створення умов для прояву кожної особистості. Рейтингова система оцінювання дозволяє врахувати, як поточну підготовку студента до аудиторних занять, так і визначити рівень засвоєння навчального матеріалу окремого модуля. Підсумкова (залікова) оцінка виставляється за рейтинговими показниками (Методичні поради студентам і викладачам щодо рейтингової системи оцінки знань і самостійної роботи див. (Левківський М.В. Історія педагогіки: [навч.-метод. посібник] / М.В.Левківський. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С.8-10 ).

Належне оволодіння навчальним матеріалом курсу «Історія педагогіки» потребує опрацювання як основної, так і додаткової літератури, періодичних видань.

1. 3. Мета і завдання дисципліни, її значення

у навчальному процесі

Метою навчальної дисципліни «Історія педагогіки» є:

- формування у студентів цілісної системи знань про стан і генезис теорії і практики виховання, освіти й навчання підростаючого покоління на різних етапах розвитку людського суспільства, від найдавніших часів до сьогодення, а також сучасність в контексті її історичного розвитку; вироблення у студентів комплексу умінь учитися творчо, переробляючи наукові знання і суспільний досвід стосовно до потреб практики.

Завдання курсу:

- формування у студентів знань про розвиток освіти та виховання в різних країнах, в тому числі й в Україні; розвиток педагогічної думки в педагогічних системах класиків зарубіжної та української педагогіки;

- вироблення у студентів об’єктивного підходу до історико-педагогічних явищ;

- розвиток умінь аналізувати педагогічні системи минулого та інтегрувати у сучасну практику навчання і виховання підростаючого покоління;

- вироблення наукового підходу до опрацювання та вивчення літературних педагогічних першоджерел (праць видатних педагогів): уміння здійснювати науковий огляд систематизованих першоджерел, користуватись прийомами швидкого, уповільненого, вибіркового та змішаного читання, засобами накопичення матеріалів в процесі критичного аналізу літератури;

- виховання почуття пошани до педагогічної спадщини свого народу;

- формування прогностичних умінь майбутніх учителів;

- підготовка студентів до здійснення самостійного педагогічного дослідження та оформлення його у вигляді курсової чи дипломної роботи;

- розвиток інтересу та прагнення до самостійної навчальної та наукової діяльності, самостійності мислення;

- формування в процесі навчання професійної майстерності, організаційно-методичних навичок, вміння творчо використовувати отримані знання в практиці навчання і виховання учнів.

За підсумками вивчення даного курсу студенти повинні знати:

  • предмет дисципліни, її структуру, понятійний апарат;

  • основні етапи розвитку школи й педагогічної думки;

  • внутрішні закономірності й специфічні ознаки появи і розвитку різних теорій і напрямків в педагогіці;

  • імена й основні положення теорій визначних зарубіжних і вітчизняних педагогів минулого.

Студенти повинні вміти:

- аналізувати і узагальнювати історико-педагогічний матеріал у певній системі;

- зіставляти історичні події, процеси з епохами, орієнтуватись у науковій періодизації історії педагогіки;

  • здійснювати пошукову діяльність, користуватися різними літературними джерелами, організовувати власну самостійну роботу, розвивати свій творчій потенціал.

Студенти повинні мати навички:

- читання та конспектування історико-педагогічної літератури;

- дискутування зі спірних проблем.

Предметом історії педагогіки як галузі педагогічного знання є:

закономірності розвитку уявлень про педагогічну реальність, різнобічні характеристики визначних осіб минулого, що займалися питаннями педагогіки, вивчення мотивів та наслідків їхніх дій; характеристика педагогічних теорій та концепцій.

Зміст дисципліни розкривають три наступних блоки:

- теоретичний – історія педагогіки як одна з найважливіших спеціальних дисциплін, що забезпечує популяризацію педагогічних знань; предмет історії педагогіки, його основні терміни і поняття; основні наукові школи, теорії, концепції, дискусійні проблеми, тенденції розвитку;

- практичний – оволодіння навичками і методами наукової полеміки, логіки і культури мислення, вміння аргументовано, переконливо викладати власні погляди; відстоювати власну позицію; самостійна підготовка реферативних повідомлень; наукових доповідей і виступів з актуальних проблем історії педагогіки;

- самостійна робота – вміння працювати з різними джерелами, в тому числі з першоджерелами, періодичними виданнями, документами, здійснювати пошук історичної інформації з відповідної проблематики, систематизувати, аналізувати й удосконалювати матеріал.

Освітнє, професійне і виховне значення вузівського курсу «Історія педагогіки» у вищих навчальних закладах в підготовці майбутніх вчителів-вихователів полягає в тому, що цей предмет:

- формує систему знань студентів у професійно важливій для них галузі знань;

- гарантує базову підготовку майбутніх вчителів;

- забезпечує формування власних поглядів і переконань в галузі обраної ними професії; дозволяє поглибити власні знання, удосконалити професійно-важливі уміння і навички.

- розширює кругозір студентів, допомагає збагнути головну сутність і способи розв’язання сучасних проблем своєї професії і вдало визначити майбутні перспективи.

2. РОЗДІЛИ ТА ТЕМИ ЗАНЯТЬ

Розділ 1. ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Змістовий модуль 1

1.1. Предмет, завдання і методи історії педагогіки. Виховання в первісному суспільстві, Стародавньому світі і в античну епоху

План

  1. Предмет і головні завдання історії педагогіки як науки і навчальної дисципліни.

  2. Основні методи досліджень в історії педагогіки. Джерела історичної педагогіки.

  3. Виховання в первісному суспільстві.

  4. Школа і виховання в Стародавньому світі.

  5. Виховання і педагогічна думка в античному світі.

Рекомендована література:

Основна: 7, 13, 14, 19, 21.

Додаткова: 2, 3, 7, 16, 32, 41, 47, 50.

Перші два питання теми «Предмет, завдання і методи історії педагогіки. Виховання в первісному суспільстві, Стародавньому світі і в античну епоху» мають загальний характер. Вони визначають завдання історії педагогіки як науки і як навчальної дисципліни, її наукове, пізнавальне, прогностичне значення, а також є проблемно-концептуальними як самі по собі, так і у відношенні до усього курсу. Студент повинен чітко розібратися в таких поняттях: предмет, завдання, методи, головні категорії історії педагогіки, джерела дослідження історико-педагогічної науки, а також меті вивчення цієї навчальної дисципліни. Адже знання і глибоке розуміння методології історії педагогіки важливо не тільки для дослідників, але й для вчителів. Підготовленість учителя в галузі методології дає йому можливість успішно аналізувати історико-педагогічні явища.

Вивчення першої теми передбачає одночасно кілька завдань. Окрім методологічних, пізнавальних характеристик виховання епохи необхідно засвоїти і згадати вже знайомі із суміжних дисциплін основні поняття, які стануть основоположними при розгляді даного і наступного матеріалу.

Особливу увагу необхідно приділити зв’язку історії педагогіки з іншими науками.

При вивченні теми важливо звернути увагу на основні теорії походження виховання (еволюційно-біологічну, психологічну, релігійну і трудову). З’ясувати, що стало поштовхом до виникнення виховання в людському суспільстві. Доречно простежити особливості розвитку виховання в період первісного ладу, поділяючи його на три етапи: первісне стадо, родова община та розклад первісного ладу. Проаналізувати умови, завдяки яким виховання як суспільне явище пройшло шлях від стихійного й обмеженого за своїм змістом і методикою до спеціально організованих форм інтелектуальної підготовки підростаючого покоління.

Досліджуючи особливості виховання та навчальної практики у країнах Стародавнього Сходу (умовна назва країн, які існували у IV-І тисячоліттях до н.е. на території Південної Азії і частково у Північній Африці) слід пам’ятати, що на цій території виховання підростаючого покоління вже чітко виділяється як самостійна соціальна функція суспільства. Його найголовнішою його ознакою у цей період була поява спеціальних навчально-виховних закладів – шкіл, де відбувалося систематичне навчання дітей. Навчання з цього часу стає основною, але не єдиною, стороною виховання.

Розглядаючи даний матеріал, студенти повинні звернути увагу на такі ключові моменти:

  • встановлення традицій сімейного виховання (літературні пам’ятки);

  • зародження нових способів соціалізації молоді (спеціальна підготовки жерців, воїнів, чиновників);

  • виникнення і розвиток писемності і пов’язаного з ним запровадження шкіл (виникнення професії вчителя, характер шкільництва зорієнтований на жорстоку дисципліну, застосування покарань).

Цікавий в даному аспекті матеріал містять відомості про виховання і школу, педагогічну думку у Стародавній Індії, Древній Месопотамії, а також Древньому Китаї (проаналізувати погляди Конфуція на вихо- вання).

Аналіз виховання й шкільної освіти в античному світі слід розпочати з держав Стародавньої Греції, економічний і культурний розквіт яких датується VI – IV ст. до н.е. В першу чергу студенти повинні розглянути особливості спартанської і афінської виховних систем (витоки ідеї гармонійно розвиненої особистості, принцип агоністики, платні заклади: мусичні школи і гімнастичні (палестри); гімнасії і ефебії як суспільні навчальні заклади). По-друге, обов’язково слід проаналізувати і виділити спільні і відмінні риси цих систем. Звернути увагу на зміст навчання в школах Стародавньої Греції (предмети: читання, письмо, співи; використання абаки, стила; терміни навчання).

Важливе значення має освіта епохи еллінізму (період з ІV ст. до н.е. (з часу походів О.Македонського) до І ст. до н.е.). Необхідно відзначити роль навчальних дисциплін (граматика, діалектика, риторика а також арифметика, геометрія, астрономія, музика), що пізніше будуть оформлені у «сім вільних мистецтв», які стануть основою змісту підвищеної (середньої) освіти для усього європейського середньовіччя.

У своїй роботі над темою студенти повинні з’ясувати особливості зародження педагогічної теорії у філософських ученнях давньогрецьких мислителів (педагогічні ідеї Сократа («маєвтика», сократичний метод викладу); педагогічна діяльність Платона (заснування ним Академії, його погляди на виховання, принцип «виховуючого навчання»); педагогічна діяльність Арістотеля (заснування Лікею, його принцип піклування про «всі три види людської душі»)). Було б доречно прочитати одну з праць Платона або Арістотеля.

Продовжити аналіз виховання й шкільної освіти в античному світі слід із Стародавнього Риму, історія якого ділиться на два відмінних один від одного періоди: республіканський період (VI-I ст. до н.е.); період Римської імперії (30 р до н.е. – 476 р. н.е.). В цьому аспекті доречно проаналізувати вплив давньогрецьких зразків освіти на організацію навчання у Римі, а також самобутність – у пріоритеті принципу «корисності», практичної спрямованості освіти. Розглянути структуру системи навчання (тривіальні школи, граматичні школи, легіони, риторичні школи). Давньоримську теоретичну педагогіку розглядати слід у контексті діяльності Катона Старшого, Цицерона, а також Марка Фабія Квінтіліана (основоположник педагогічної літератури). Прочитати фрагмент роботи М.Ф.Квінтіліана «Про виховання оратора».

Окрім зазначеної літератури студенти можуть скористатися широким спектром науково-популярної і художньої літератури, що зробить матеріал більш ілюстративним і дохідливим.

1.2. Просвіта і педагогічна думка у Візантії

План

  1. Основні етапи розвитку культури і просвіти у Візантії.

  2. Виховання і освіта у Візантії.

  3. Педагогічна думка у Візантії.

  4. Візантійський вплив на подальший розвиток просвіти.

Рекомендована література:

Основна: 7, 9, 14.

Додаткова: 2, 3, 16, 32, 55.

При вивченні цієї теми студенти повинні знати, що Візантійська імперія проіснувала з 395 по 1453 рр. Вона склалася при розпаді Римської імперії в її східній частині, яка охоплювала Балканський півострів, Малу Азію, Південно-Східне Середземномор’я. Центром нової імперії, яка була заснована римським імператором Костянтином (ок. 285-337), стало місто Константинополь на місці давнього міста Візантій, з чим і пов’язано виникнення самого поняття Візантійська імперія або Візантія.

Історичні дані свідчать, що за рівнем освіти її населення до ХІІІ – ХІV ст. значно випереджала середньовічні західноєвропейські держави. І у зв’язку із своїм серединним положенням між Сходом і Заходом, Візантія була нібито зв’язуючою ланкою між культурами Європи і Близького Сходу.

Розглядати цю тему необхідно спочатку із з’ясування основних етапів розвитку культури і просвіти у Візантії. Студенти повинні відзначити характерні риси виховання й навчання на кожному з етапів розвитку, високий соціальний статус освіти і освіченості протягом усієї історії Візантії. Необхідно проаналізувати роль у розвитку освіти і школи імператора Костянтина VІІ Багрянородного (905-959), за наказом і при безпосередній участі якого відкривались нові навчальні заклади і створювалися праці енциклопедичного характеру з самих різних галузей знання – філософії, історії, логіки тощо.

В процесі роботи над темою студенти повинні виявити основні фактори, які сприяли тому, що освіта у візантійському суспільстві протягом тисячоліття була найбільш передовою.

У зв’язку з тим, що характерною рисою Візантійської цивілізації було створення вищого ступеню навчання. Слід зупинитися на вивченні досвіду, заснованої в Константинополі вищої школи «Аудиторіуму».

Ретельну роботу повинні здійснити студенти по вивченню педагогічної думки у Візантії, яка представлена іменами Григорія Богослова (бл.330 - бл.390), Василія Кесарійського (330-379), Григорія Нисського (бл.335 - бл.394), Іоанна Златоуста (бл.344 - бл.407), Іоанна Дамаскіна (бл.675 - 753), патріарха Фотія (бл.810-890), Сімеона Богослова (949-1022), Михайла Пселла (1018 - бл.1078) та інших.

Ознайомлення з практикою освіти і педагогічною думкою Візантії слід завершити з’ясуванням Візантійського впливу на подальший розвиток світової культури, а також освіти. Позитивним є той факт, що й після 1453 р., коли сама імперія фактично перестала існувати, візантійська освітня традиція не переривається. Студенти повинні проаналізувати цей вплив на кавказькі регіони (Грузію, Вірменію), Арабський Халіфат, Персію, слов’янські країни, західноєвропейські країни.

1.3. Виховання і школа епох Середньовіччя та Відродження

План

  1. Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху Середньовіччя.

  2. Виникнення університетів.

  3. Школа у Європі в епоху Відродження.

  4. Педагогічна думка в епоху Відродження (Еразм Роттердамський, Франсуа Рабле, Мішель Монтень, Томас Мор, Томмазо Кампанелла).

  5. Реформація і її вплив на освіту і виховання.

Рекомендована література:

Основна: 7, 9, 13, 14, 19, 21.

Додаткова: 3, 10, 16, 40, 45.

Вивчення теми «Виховання і школа епох Середньовіччя та Відродження» слід розпочинати із з’ясування історичних рамок та характеристики трьох основних періодів Середньовіччя (V-X – раннє середньовіччя, XI-XIII – розвинуте або «високе» середньовіччя і XIV-XVI – пізнє середньовіччя або епоха Відродження). З історії студентам відомий той факт, що від часів Римської імперії епоха унаслідувала християнську релігію в її західному різновиді відомому як католицизм (з 1054 р.). Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначала весь розвиток культури і освіти в цю епоху. В основу релігійної ідеології було покладено розроблену церквою аскетичну доктрину, яка вчила байдуже ставитися до мирських благ і проявляти покірливість земній владі. Церква категорично заперечувала майже всю спадщину античної культури, крім латинської мови.

Всі ці факти слід враховувати при вивченні особливостей розвитку школи, виховання і педагогічної думки в цей період.

Студенти повинні розібратися в основних типах виховання і освіти:

  • найпоширеніше церковне виховання (монастирські, соборні (або кафедральні) та парафіяльні школи);

  • лицарське виховання (призначене для дітей світських феодалів);

  • міське (бюргерське) (з’явилося у Х-ХІ ст. у зв’язку із збільшенням міст і розвитком торгівлі та появою нового соціального стану – городян (бюргерів));

  • практичне (призначене для бідного населення).

Окремим було виховання жінок. Студентам необхідно проаналізувати яке виховання й освіту отримували дівчата в залежності від їхньої приналежності до того чи іншого стану.

Для того, щоб краще розібратися в основних типах шкіл середньовіччя можна скласти для себе таку таблицю:

Типи шкіл

Час виникнення

Зміст виховання і навчання

На окрему увагу заслуговує така система мислення в середньо- вічній філософії як «схоластика», представники якої ставили своїм завданням представити у вигляді наукоподібної системи релігійне вчення і обґрунтувати його посиланнями на авторитет батьків церкви та на священне письмо. Зародилася у ХІ ст. і систематизувалася у науку у ХІІ – ХІІІ століттях. Студенти повинні розібратися в тому, що послужило поштовхом до її виникнення, проаналізувати її вплив на зміст і методику навчання, відзначити її негативні і позитивні риси, якщо такі є. З’ясувати, яку роль відіграла в цьому система Фоми Аквінського.

Слід виділити питання про педагогічну думку в зазначений період (епос «Трістан і Ізольда», «Про настанови синам правителів і шляхетних людей», «Дидаскаліон»).

Далі необхідно розглянути особливості розвитку університетської освіти в епоху Середньовіччя. Визначити передумови виникнення університетів в Болоньї (1158 р., Італія), Оксфорді (1168 р., Англія), Кембриджі (1209 р., Англія), Парижі (1253 р., Франція), Празі (1348 р., Чехія), Кракові (1364 р., Польща) та ін. Проаналізувати зміст навчання в цих закладах, їх структуру, а також їх подальшу еволюцію в Європі.

Цікавим, насиченим культурними подіями, високим підйомом у науці, літературі, мистецтві був третій період Середньовіччя – епоха Відродження. Це питання не представляє великих труднощів для засвоєння. Але все ж таки хотілося б зупинитися на деяких ключових моментах.

Студенти повинні звернути увагу на те, що розвиток виробництва та розпад феодалізму в країнах Західної та Центральної Європи в XIV – XVI ст. зумовили розквіт науки, техніки, культури і мистецтва. Європейське Відродження почалося в Італії у ХІV ст., а звідти перейшло до Франції і в інші країни. Ця епоха усвідомлювалась як звільнення від впливу церкви, розрив з середньовічним релігійно-схоластичним світоглядом та звернення поглядів до античної культури. Звідси і назва: «Відродження», «Ренесанс».

Характерною її рисою є гуманізм, який підносить людину в суспільстві, бореться проти її приниження. В цьому аспекті для педагогів важливим є аналіз ідей гуманізму, які проникають в тогочасну педагогіку (гуманістична педагогіка). Студенти повинні з’ясувати, як відобразилася педагогіка гуманізму на освітньо-виховній практиці.

Гуманістична педагогіка характеризується повагою до дітей, запереченням фізичних покарань, прагненням до удосконалення здібностей дітей. Гуманісти значної уваги надавали фізичному та естетичному вихованню дітей, вивченню рідної, грецької й латинської мов, математики, астрономії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва. Вони вважали, що в процесі навчання і виховання діти повинні активно мислити, самостійно пізнавати навколишній світ, а в тому навчально-виховний процес треба зробити привабливим для них, широко використовувати наочність, проводити прогулянки, екскурсії. Діти повинні навчатися рідною мовою, жінки мають право навчатися в різних типах шкіл.

Для глибшого розуміння процесів, що відбувалися в цей період, а також поглядів педагогів-гуманістів студентам можна рекомендувати прочитати праці Е.Роттердамського («Похвала глупоті»), Ф.Рабле («Гаргантюа і Пантагрюель»), М.Монтеня («Досліди»), Т.Мора («Утопія»), Т.Кампанелли («Місто Сонця»).

Італійський педагог Вітторіно де Фельтре (1378-1446) створив школу «Будинок радості», якою уславився як «батько гуманності» і як перший учитель нового типу. Він першим втілив ідею школи на природі, про яку згодом говорили і мріяли багато педагогів. Школа була розташована на березі мальовничого озера, серед алей і фонтанів. Стіни палацу прикрашали фрески із зображенням дітей. Тут виховувалися діти вищої аристократії. Велика увага приділялася фізичному та розумовому вихованню (вивчали грецьку мову та літературу, математику, астрономію, природознавство, логіку, метафізику, музику, живопис).

У школі не було тілесних покарань. Виховання здійснювалося на особистому прикладі вихователів і наглядом за дітьми.

У творі «Золота книга про найкращий лад і про новий острів Утопія» англійський соціаліст-утопіст Томас Мор (1478-1535) обстоює необхідність надання всім громадянам можливості «духовної свободи і освіти». Критикуючи економічний і політичний лад Англії, змалював картину виховання, освіти дітей та молоді на фантастичному острові Утопія. Тут усі люди працюють. Держава піклується про освіту і виховання громадян, які навчаються рідною мовою, вивчають арифметику, геометрію, природознавство, астрономію, діалектику, музику. Вчителі використовують наочні посібники. Велика увага приділяється фізичному вихованню, гімнастичним та військовим вправам.

Діти працюють разом з дорослими, опановують землеробство, ремесла. Дорослі мають можливість займатися самоосвітою, до їхніх послуг бібліотеки та музеї. Чоловіки і жінки мають рівні права й можливості для здобуття освіти. Таким чином, Мор проголосив принцип загального навчання, вимагав однакової освіти для чоловіків і жінок, самоосвіти дорослих, спробував усунути суперечність між фізичною і розумовою працею.

Французький мислитель-гуманіст, представник філософського скептицизму Мішель Монтень (1553-1592) у творі «Досліди» виступав проти схоластичного зубріння у навчанні, пропанував розвивати у дітей критичне мислення, обґрунтував необхідність їх всебічного розвитку. Особливу роль відводив моральному вихованню, яке слід здійснювати не моральними повчаннями, а прикладом і моральним вправлянням. Вважав, що молода людина повинна рости фізично здоровою, загартованою, вміти володіти зброєю. Освіта, на думку Монтеня, має поєднувати принцип свободи (учень мусить сам просівати крізь сито власного розуму все, що йому викладають), принцип чуйності та відповідності (слід зважати на душевні й розумові нахили дитини, дати їй можливість висловитися, спрямовуючи і виправляючи її), підтверджувати навички освіти практичною діяльністю, а результати навчання – своїм життям.

Французький письменник Франсуа Рабле (1494-1553) у романі «Гаргантюа і Пантагрюель» гостро критикував схоластичне виховання дітей і молоді, прагнув показати яким має бути гуманістичне виховання на відміну від зубрячки і схоластики, що панували в тогочасних школах. Він пропонував будувати навчання на зацікавленості дитини навколишнім середовищем. Вивчення дітьми природи під час прогулянок, бесіди про предмети, що їх оточують, відвідування майстерень та ознайомлення з трудовою діяльністю дітей – усе це, на думку Рабле, поглиблює знання дитини, розвиває її мислення та активність. За такої системи навчання зникає потреба у зубрінні і тяжких покараннях. Він пропонував широку програму навчання.

Серед тогочасних мислителів вирізняється Еразм Роттердамський (1469-1536) – відомий нідерландський письменник, педагог, один з видатних гуманістів епохи Відродження. У своїх памфлетах «Похвала глупоті» та «Розмови запросто» гостро висміює середньовічні школи і виховання, католицьке духівництво, критикує схоластику, формалізм у навчанні, паличну дисципліну і брутальність вчителів. Навчання, на його думку, має бути легким, приємним, ураховувати інтереси дітей, розвивати їхню активність і самостійність. Його книга «Молодим дітям наука» містить до 600 правил, важливих для юнацтва (наприклад, «не будь надмірно цікавим до чужих справ»).

Італійський мислитель Томмазо Кампанелла (1568-1639) у творі «Місто Сонця» у фантастичній формі показав життя людей в соціалістичній державі, верховним керівником якої є вчений – «Сонце» (метафізик). Його помічники – «Мон» (могутність), «Сін» (мудрість), «Мор» (любов) керують обороною, економікою, наукою, мистецтвом, сімейно-побутовими справами. Усі громадяни працюють, займаються самоосвітою, відвідують бібліотеки, музеї, картинні галереї. Освіта і виховання зосереджені в руках верховного правителя та його помічників. Діти виховуються у спеціальних групах під керівництвом нянь-виховательок, у школах вивчають науки рідною мовою, займаються гімнастичними вправами (ігри, біг, метання диска), працюють у майстернях (взуттєвій, ковальській, столярній, художній), у полі, на городі. На думку Кампанелли, навчання і виховання мають бути такими, щоб із шкіл не виходили «дармоїди і злодії».

Завершити вивчення теми слід з’ясуванням особливостей соціально-політичного руху у багатьох країнах Західної Європи, який отримав назву – Реформації і впливу його на розвитку освіти і виховання підростаючого покоління. Необхідно також проаналізувати так звану Контрреформацію, яка була не тільки католицькою реакцією на реформаторський релігійний рух, але й протистояла гуманістичній культурі; формування єзуїтської системи виховання.

1.4. Школа і педагогічна думка в країнах Західної Європи і Північної Америки у середині ХVII – кінці ХVIII ст.

План

  1. Виховання і педагогічна думка в країнах Західної Європи до початку XVIII ст.

  2. Шкільна освіта в Англії XVII – XVIII ст.

  3. Педагогічна думка у Франції XVIII ст.

  4. Школа і просвітницько-педагогічна думка в Північно-американських Штатах в епоху європейського Просвітництва.

Рекомендована література:

Основна: 8, 11, 12, 13, 14, 19, 21.

Додаткова: 16, 25, 29, 33.

Школу і педагогічну думку в країнах Західної Європи і Північної Америки у середині ХVII –кінці ХVIII ст. слід розглядати в тісному зв’язку з економічними перетвореннями, розвитком нових суспільних відносин. Цей період знаменує собою новий етап в розвитку педагогіки в цілому.

ХVІІ ст., з якого традиційно починають відлік Нового часу, в значній мірі зберіг соціально-економічні устої і особливості духовного життя середньовіччя, і тому принаймні його першу половину слід розглядати як перекидний місток від епохи пізнього Середньовіччя до початку власне Нового часу.

При вивченні особливостей цього періоду студенти повинні проаналізувати основні події і фактори, які відобразилися на суспільно-політичному, економічному і культурному житті більшої частини країн Європи, а саме Тридцятилітня війна (1618-1648); сильний загально- культурний вплив Франції; збільшення економічного потенціалу Англії, зменшення ролі Німеччини в Європі внаслідок збереженої феодальної територіальної роздрібненості.

Розглядаючи стан шкільної справи в зазначений час слід виявити такі факти: які існуючі школи мали домінуюче значення і чому, які нові типи шкіл з’явилися тощо. Треба з’ясувати, що входило в зміст елементарної, середньої, підвищеної освіти.

Особливу увагу необхідно звернути на народні школи, які сильно постраждали внаслідок руйнування багатьох населених пунктів і дрібних міст під час Тридцятилітньої війни. Проаналізувати прогресивні ідеї, що з’явилися в німецьких протестантських князівствах стосовно усіх сторін діяльності народних шкіл, а саме:

  • всезагальність навчання;

  • навчання рідною мовою, при збереженні в школах релігійного духу;

  • висування на передній край реальних знань;

  • упорядкування навчального процесу;

  • створення дидактичних посібників для учителів і підручників для учнів тощо.

Доречно ознайомитись в цьому аспекті із творчою спадщиною одного з основоположників педагогіки Нового часу в Німеччині Вольфгана Ратке (1571-1635). Акцент зробити на загальних принципах навчання, які сформулював В.Ратке майже одночасно з великим чеським педагогом Я.А.Коменським (Я.А.Коменський зробив це набагато грунтовніше і переконливіше).

Як зазначалося вище, цей період характеризується оформленням педагогіки в самостійну науку. Формування теоретичної педагогіки пов’язано, як відомо, з іменем Яна Амоса Коменського (1592-1670). Розгляд педагогічної системи Я.А.Коменського заслуговує на детальну окрему увагу.

В контексті вивчення педагогічної спадщини видатного педагога необхідно з’ясувати основні етапи життя і педагогічної діяльності Я.А.Коменського, охарактеризувати особливості його світогляду (народність, демократизм, сенсуалізм, гуманізм і релігійність). Студентам необхідно виділити основні думки Я.А.Коменського про мету і завдання виховання, про вікову періодизацію виховання. З метою характеристики вікової періодизації дітей, системи шкіл і змісту освіти слід скласти таблицю:

роки життя

віковий

період

вікові

особливості

зміст освіти

ступені

освіти

Зупинитися на обґрунтуванні принципу природовідповідності як методологічної основи процесу навчання, виховання та організації системи народної освіти. Довести на прикладах з «Великої дидактики» як Я.А.Коменський, керуючись даним принципом, намагався розв’язувати проблеми виховання і навчання дітей.

Серйозного аналізу потребують дидактичні принципи Я.А.Коменського (наочності, свідомості, міцності, послідовності і систематичності, посильності). Звернути увагу на «Золоте правило дидактики». Охарактеризувати думки Я.А.Коменського щодо підручників, основних вимог до їх написання. Заслуговують також уваги думки Я.А.Коменського про вчителя та вимоги до нього. В процесі роботи необхідно проаналізувати питання виховання та шкільної дисципліни у працях Коменського.

Здійснити аналіз праць ученого: «Велика дидактика», «Материнська школа», «Світ чуттєвих речей у малюнках», «Школа-гра», «Пансофія» та інші.

Детально зупинитися на «Великій дидактиці». «Своєю власною «Великою дидактикою», - пише Ф.Хофман, - Коменський мав намір подолати, як він це називав, «поверхневе» і «зручне» підсумовування досвіду і настанов. Накопичене знання про педагогічний процес Коменський намагався переосмислити, науково обробити з тим, щоб підвести під нього міцний фундамент незмінної сутності речей і згідно з цією сутністю упорядкувати, систематизувати педагогічне знання». Ці пошуки, проникнуті ідеєю створення для блага пригніченої чеської нації універсального керівництва її просвітою, і дозволили Коменському сформулювати чисельні ідеї, гіпотези, які надихали багатьох послідовників.

Свою головну працю «Велика дидактика» Коменський розглядав як універсальне навчальне керівництво. В працях Я.А. Коменського знайшли відображення не тільки успіхи в розвитку педагогічної думки його попередників, але й рівень розвитку наукового знання в цілому. Так, деякі природничі науки формулюють ряд принципів, образно названих золотими правилами. Коменський увів цю характерну для свого часу категорію в педагогіку. Автор «Великої дидактики» формулює універсальну теорію навчати усіх усьому, вірити, пристрасно доводити досяжність цього ідеалу.

Необхідно відзначити, що з виникненням педагогіки як науки починається формування її як предмету навчання. Вивчення становлення педагогіки як навчального предмету є більш доступним, тому що ми маємо конкретні джерела.

Можна стверджувати, що «Велика дидактика» Я.А.Коменського вирішила завдання систематизації педагогіки як науки і була одним з перших навчальних керівництв. В ній немає ще чіткого розділення науки і навчального предмету. Це можна пояснити наступними причинами: знання, накопичені наукою, були ще невеликі за об’ємом і не могли бути викладені в одній книзі; наука ще підходила до розгляду педагогічних проблем недиференційовано.

Рекомендуємо звернути увагу на значення педагогічних ідей Я.А.Коменського для сучасної теорії і практики навчання і виховання, а також їх вплив на розвиток педагогічної думки в усьому світі.

В ході знайомства зі спадщиною Я.А.Коменського доречно скласти словник основних понять, що супроводжують вивчення цього питання: сенсуалізм, принцип природовідповідності, дидактичні принципи, пансофія, пампедія, вікова періодизація, демократизм, гуманізм, класно-урочна система.

Як відомо, розвиток освіти і виховання у європейських країнах в ХVІІ – ХVІІІ ст. знаходився під значним впливом ідей Відродження та Реформації. Цікаво відбувався цей процес в Англії, яка однією з перших у Європі перейшла на рейки нового суспільного устрою внаслідок революції 1648 р. та перевороту 1688 р. і стала конституційною монархією. Історичні дані свідчать, що перемога революції серед решти питань поставила на порядок денний проблему принципово нового вирішення корінних питань педагогіки, що стосуються, перш за все, ролі, цілей, завдань та шляхів виховання, змісту освіти і методів навчання.

Найбільш прогресивну і нову за своєю сутністю концепцію запропонував англійський філософ, педагог, один з основоположників емпіричної психології Джон Локк (1632-1704). Вивчення його творчості необхідно розпочати із з’ясування його соціально-політичних і філософських поглядів. Необхідно виявити основні фактори, які вплинули на створення оригінальної педагогічної концепції виховання і освіти Джона Локка. Цьому сприятимуть основні праці вченого: педагогічний трактат «Думки про виховання», «Досвід про людський розум», «Про виховання розуму». Студенти повинні розібратися в основних факторах розвитку особистості, ролі виховання, меті, завданнях, змісті освіти за Дж.Локком. Під час вивчення спадщини педагога звернути увагу на його думки стосовно гуманного відношення до дитини як принципу, що визначає вибір педагогічних засобів, їх відповідність віковим і індивідуальним особливостям дитини. Проаналізувати ставлення педагога до до шкільної освіти та дитячої праці, влаштування «Робочих шкіл».

Які положення теорії Дж.Локка не втратили своєї актуальності в наш час?

В процесі пошуку необхідно зосередитись на таких поняттях, як: емпірико-сенсуалістична концепція, філософсько-психологічна теорія «чистої дошки», теорія виховання «джентельмена», світське виховання, батьківський авторитет, покарання, заохочення, воля, самодисципліна, моральні норми і правила поведінки.

Не менш важливим в процесі роботи над темою є загальний аналіз епохи Просвітництва і виявлення провідних педагогічних ідей французьких філософів-просвітителів XVІІІ століття. Загалом для Європи ХVІІІ ст. характерний освітній абсолютизм, коли в політичній ідеології, філософії і культурі значне місце займають ідеї пов’язані з боротьбою зі старими середньовічними порядками. Представники цього напрямку, яких називали просвітителями, вважали виховання і освіту головною рушійною силою і засобом досягнення людством рівності і свободи (Монтеск’є, Вольтер, Руссо, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Кондільяк, Ламетрі та ін.).

Просвітителі піддали нищівній критиці тогочасне суспільство, державний лад, саме розуміння природи, релігію. Але вони виступали проти насильного перетворення існуючого суспільного устрою. Абсолютизуючи роль освіти і виховання у суспільстві, просвітителі стверджували, що «світом правлять судження». Через це необхідно переконати увесь народ у доцільності ліквідації старих порядків.

Після з’ясування особливостей зазначеного вище етапу необхідно зосередити увагу на вивченні спадщини французького філософа-просвітителя Клода Адріана Гельвеція (1715-1784). Ключовим моментом його роздумів є ідеї перебудови освіти у демократичному дусі: індивідуалізація навчання, відмова від пріоритету церкви і формування моралі підростаючого покоління, вимога громадянського виховання на «благо нації». Свої погляди виразив у творах «Про розум», «Про людину, її розумові здібності та її виховання». Студентам також слід розглянути доробок ще одного французького філософа Дені Дідро (1713-1784). Важливими є його думки щодо доступності загальної освіти, реформування освіти коледжів – концентричність викладу, розширення програми природничо-наукового циклу і звуження класичної освіти.

Окремого розгляду і вивчення потребує спадщина французького філософа, письменника, педагога-просвітителя Жан-Жака Руссо (1772-1778). В першу чергу слід проаналізувати основні етапи життя та діяльності вченого, відзначити головні риси світогляду Руссо. Для кращого розуміння особливостей його теорії бажано ознайомитись з працею педагога «Еміль, або про виховання» (1762), в якій міститься систематичний виклад педагогічної програми Руссо. Центральним пунктом цієї програми виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини.

Студенти повинні виявити джерела отримання виховання за Руссо, основні періоди розвитку людини і узгоджені з ними завдання, зміст і методи виховання і навчання.

З цією метою доречно скласти таблицю:

роки життя

віковий

період

вікові

особливості

зміст і методи навчання

зміст і методи виховання

Необхідно також виявити суперечності і недоліки в запропонованій ним системі формування особистості.

Знайомство зі спадщиною Ж.Ж.Руссо повинно закономірно завершуватися з’ясуванням значення його доробку для педагогічної науки.

Не повинні обійти увагою студенти і проблеми народної освіти у період французької революції кінця ХVІІІ ст. Зокрема, діячами цього періоду були поставлені та вирішувалися такі проблеми:

  1. вперше розвиток широкої народної освіти був офіційно оголошений завданням першочергового державного і політичного значення;

  2. вперше було надано законодавчого характеру принципам обов’язкової і безкоштовної для усіх початкової шкільної освіти;

  3. революція показала можливість створення світської народної школи, яка була б звільнена від контролю церкви.

У період революції було висунуто ряд проектів корінного оновлення системи освіти й виховання підростаючого покоління (проекти Талейрана, Кондорсе, Лавуазьє, Бабефа та ін.).

В заключенні теми студенти розглядають питання, пов’язане із просвітницько-педагогічною думкою в Північноамериканських Штатах в епоху Європейської Просвіти. З цією метою необхідно проаналізувати ідеї Бенджаміна Франкліна (1706-1790), Томаса Джефферсона (1743-1826), Томаса Пейна (1737-1809). Загалом слід відзначити той факт, що просвітницький рух в Америці, пов’язаний з боротьбою за незалежність, зі становленням і зміцненням нової держави, став, безумовно, прогресивною течією. Не дивлячись на протирічність багатьох її положень, загальнолюдські принципи епохи американської Просвіти і досвід їх реалізації здійснили вельми суттєвий вплив на подальший розвиток американської педагогічної думки і становлення системи освіти.

1.5. Школа і педагогіка у Західній Європі у ХІХ ст.

План

  1. Особливості розвитку школи і педагогіки на Заході за Нового часу.

  2. Педагогічна теорія і практична діяльність Й.Г.Песталоцці.

  3. Педагогічна теорія Й.Ф.Гербарта.

  4. Педагогічні ідеї і практична діяльність Ф.А.В.Дістервега.

Рекомендована література:

Основна: 8, 12, 13, 14, 19, 21.

Додаткова: 16.

Аналіз зазначеної теми слід розпочати із загальних особливостей розвитку школи і педагогіки в ХІХ ст. (національно-державна специфіка, розбіжності між напрямами педагогічної думки, шкільного законодавства і системи освіти). Наприкінці ХVІІІ – перших десятиліттях ХІХ ст. відбувався інтенсивний розвиток педагогічної думки, що створювало передумови для формування педагогіки як науки, яка спирається як на висновки із шкільного досвіду, так і на філософію і психологію, яка теж переживала стадію свого оформлення в якості самостійної науки. Ключовим моментом стало становлення педагогічної науки у власному розумінні цього поняття. Цьому також сприяли серйозні зміни в житті суспільства, пов’язані з бурхливим розвитком промисловості, яка вимагала від усіх учасників виробництва нового рівня і змісту освіченості. Студенти повинні зробити висновок про те, які зміни відбулися в початковій, середній освіті. Проаналізувати «філантропін» І.Базедова як приклад учбового виховного закладу нового типу.

Далі слід зупинитися на творчості швейцарського педагога, основоположника впливового напрямку в педагогіці, відомого під назвою песталоцціанства – Йоганна Генріха Песталоцці (1746-1827).

Ознайомившись з працями «Лінгард і Гертруда» (1781-1787), «Як Гертруда вчить своїх дітей» (1801), «Лебедина пісня» (1826) студенти повинні виділити провідні ідеї, висловлені автором і з’ясувати, чий вплив з відомих вчених-педагогів відчувається на Й.Г.Песталоцці. Яку роль в його творчості займала проблема всенародної загальної освіти? Відзначити внесок Песталоцці в розробку дидактики і методики початкового навчання дітей, його думки про зміст і методи морального виховання. Проаналізуйте розробку педагогом проблем розвиваючого і виховуючого навчання.

Рекомендуємо детальніше зупинитися на значенні педагогічної теорії і практики Песталоцці. Значущість цих поглядів слід пов’язати, в першу чергу із запропонованими думками педагога щодо важливості ролі виховання в розвитку дитини, а також необхідності планомірно здійснювати це виховання в родині і школі. Виокремити ряд його цінних думок стосовно фізичного, трудового, морального, розумового виховання дитини. Відзначити роль педагога у створенні теорії елементарної освіти тощо.

Поряд з цим слід проаналізувати той фактор, що він не зумів правильно вирішити питання про єдність процесу озброєння учнів знаннями і розвитку їх розумових сил. Висловіть свою власну точку зору з цього питання.

Прихильником ідей Й.Г.Песталоцці був відомий німецький філософ, психолог і педагог Йоганн-Фрідріх Гербарт (1776-1841). Свої педагогічні ідеї він виклав у творах «Загальна педагогіка, виведена з мети виховання», «Нариси педагогічних читань» та ін.

Метою виховання, на думку вченого є формування доброчесних людей, здатних пристосовуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.

Процес виховання Гербарт поділяв на: керування дітьми; виховуюче навчання; моральне виховання. Відзначити слід той факт, що саме Гербарт увів у педагогіку термін «виховуюче навчання», вважаючи що немає окремого виховання і окремого навчання, а є один складний процес. У своїй концепції виховуючого навчання Гербарт повністю ідентифікував навчання і виховання.

Студенти повинні зрозуміти, що Гербарт неправомірно підмінив складний процес виховання навчанням, не враховуючи вплив соціального середовища і значення емоцій у моральному вихованні.

Засобами системи керування є нагляд, наказ, погроза, заборона, фізичне покарання, як допоміжні засоби – авторитет і любов вихователя.

В основу виховуючого навчання Гербарт поклав 6 видів багатостороннього інтересу, а саме: емпіричний, умоглядний, естетичний, симпатичний, соціальний, релігійний. Перші три – задовольняються вивченням предметів природничо-математичного циклу, решта – гуманітарних дисциплін.

Студенти повинні ретельно розібратися в ученні Гербарта про 4 ступені навчання, які на погляд вченого є універсальними:

  1. І ступень (виразність) – здійснюється початкове ознайомлення учнів з новим навчальним матеріалом з широким використанням наочності.

  2. ІІ ступень (асоціація) – під час вільної бесіди встановлюються зв’язки нових уявлень з попереднім.

  3. ІІІ ступень (система) – здійснюється зв’язний виклад нового матеріалу з визначенням головних положень, з виведенням правил і формулюванням законів.

  4. ІV ступень (метод) – в учнів у процесі виконання вправ виробляються навички застосування набутих знань на практиці.

Заслуга Гербарта полягає в тому, що він обґрунтував необхідність побудови навчального процесу на основі психології.

Гербарт розробив теорію видів навчання: описовий, аналітичний, синтетичний. З’ясуйте їх зміст.

Гербарт розробив систему морального виховання. Вона ґрунтується на 5 моральних ідеях: ідея внутрішньої свободи, ідея вдосконалення, ідея приязні, ідея права, ідея справедливості. З’ясуйте їх зміст.

На його думку, вихована на таких ідеях людина ніколи не конфліктуватиме з середовищем, завжди стоятиме на варті існуючого суспільно-політичного ладу.

Необхідно також з’ясувати основні засоби морального виховання, які визначив Гербарт.

Доречно зупинитися також на думках Гербарта стосовно релігійного виховання.

Наприкінці вивчення творчості Гербарта слід з’ясувати вплив педагогічної теорії вченого на розвиток теорії і практики виховання в багатьох країнах. Педагогічні ідеї Й.Ф.Гербарта у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. набули поширення в усіх країнах Західної Європи. Він мав багато послідовників, які розвинули й оформили його ідеї в окремий педагогічний напрям – гербертіанство.

Найвідомішим послідовником Песталоцці був Фрідріх-Адольф-Вільгельм Дістервег (1790-1866). Ще за життя його називали «учителем німецьких учителів». У 1848 р. Дістервега було обрано головою «Всезагальної вчительської спілки», а пізніше – представником від учительства до прусської Палати депутатів. З 1827 р. і до кінця життя видавав журнал «Рейнські листки для виховання і навчання», опублікував понад 400 статей, а з 1851 р. випускав журнал «Педагогічний щорічник». Написав понад 20 підручників для учнів, кілька посібників для вчителів, зокрема «Керівництво до освіти німецьких учителів».

Дістервег вважав, що людська природа виявляє себе у задатках. Але, на відміну від першого, вважав, що ці задатки – тільки можливості для розвитку й освіти, тому завдання виховання – спонукати і спрямовувати самодіяльний їх розвиток.

Відстоював ідею загальнолюдського виховання.

Головна мета виховання – гармонійний розвиток можливих задатків людини. Їх можна досягти через самодіяльність.

Правильне виховання будується на основі таких трьох принципів: природовідповідність, культуровідповідність, самодіяльність.

Студентам необхідно розкрити сутність зазначених принципів.

Спираючись на ці принципи, створив дидактику розвивального навчання.

Процес навчання, на думку Дістервега включає:

  • дидактичні принципи і правила, що стосуються учня;

  • дидактичні положення, що стосуються об’єкта – навчального матеріалу;

  • правила навчання, що стосуються вчителя.

Сформулював у «Керівництві до освіти німецьких вчителів» 33 правила, в яких по новому розглядав методику навчально-виховного процесу, виходячи з принципів природовідповідності, культуро- відповідності, самодіяльності, наочності, систематичності навчання та інших.

Зупинити свою увагу студенти повинні на тому, що Дістервег запропонував і обґрунтував розвивальний метод навчання, орієнтований на активність і свідомість учнів, який передбачає проведення занять у формі діалогу. Щоб знання були ґрунтовними, слід повторювати пройдене. Навчання мусить мати виховуючий характер.

Обов’язково зупинитися на значенні спадщини Дістервега для розвитку теоретико-методичної і практичної підготовки вчителів, загалом для сучасної навчально-виховної практики.

1.6. Школа і педагогічна думка в Росії у XVIII – ХІХ ст.

План

  1. Просвіта в Росії на початку XVIII ст.

  2. Шкільна справа при Петрі І.

  3. Просвіта в Росії після Петра І.

  4. Педагогічна діяльність М.В.Ломоносова.

  5. Розвиток школи і педагогіки в Росії до 90-х років ХІХ ст.

  6. Педагогічна діяльність М.І.Пирогова.

  7. Педагогічна діяльність Л.М.Толстого.

Рекомендована література:

Основна: 1, 8, 13, 19, 21.

Додаткова: 4, 5, 8, 9, 16, 34, 42, 52.

Вивчення даної теми слід розпочати з загального аналізу змін в політичному, економічному, культурному житті в Росії, що почалися ще в середині XVII ст. і продовжувалися та посилювалися в петровську епоху. Необхідно простежити чим ці зміни були викликані, що підштовхнуло Петра І на активізацію реформаторських процесів, які охопили багато сторін російського життя в кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ століть. Особливу увагу звернути на те, як економічні і політичні перетворення вплинули на проведення реформи просвіти.

Слід зауважити, що ХVІІІ ст. займає особливе місце в історії освіти Росії, адже саме в цьому столітті була створена світська школа, зроблена спроба організувати державну систему народної освіти, вперше були розроблені в теорії і застосовані на практиці основи світського навчання і виховання дітей.

Працюючи в цьому напрямку необхідно скласти перелік подій і дат, які характеризують розвиток просвіти на початку ХVІІІ століття.

Слід зауважити, що ХVІІІ ст. займає особливе місце в історії освіти Росії, адже саме в цьому столітті була створена світська школа, зроблена спроба організувати державну систему народної освіти, вперше були розроблені в теорії і застосовані на практиці основи світського навчання і виховання дітей.

Здійснюючи аналіз організації освіти в петровську епоху необхідно визначити, чи усі проекти були повною мірою реалізовані. Якщо ні, то чому? Важливо розглянути два напрямки освіти – церковну і світську. В чому полягала професійна спрямованість нової організації освіти? Як відомо, за указами Петра І були створені нові типи навчальних закладів (школа математичних і навігаційних наук, артилерійські, цифірні школи, гірничозаводські школи і ін.). Для того, щоб краще розібратися в цьому, доречно скласти таблицю:

Основні типи шкіл

термін навчання

зміст і методи

навчання

зміст і методи виховання

Студентам необхідно також проаналізувати діяльність Академії наук, створеної в 1725 р. у Петербурзі і навчальних закладів при ній (університету і гімназій).

Важливим аспектом вивчення цієї теми є звернення уваги студентів на ставлення населення до школи в цей період.

Досліджуючи особливості просвіти і школи після Петра І необхідно виходити з того, що головною характеристикою освітньої політики в цей час стало лише декларування продовження освітніх реформ спадкоємцями великого імператора. Важливо відзначити негативні тенденції розвитку освіти в зазначений час.

Розвиток педагогічної думки і шкільної практики в Росії 40-60-х років нерозривно пов’язаний з іменем Михайла Васильовича Ломоносова (1711-1765).

В процесі вивчення педагогічної спадщини видатного вченого доречно зупинитися на таких її ключових аспектах: участь у створенні університетської освіти в Росії, думки щодо народної школи, створення російської граматики і формування в Росії літературної мови, розробка навчальних планів і програм для різних навчальних закладів, запро- вадження в шкільну практику в повному обсязі класно-урочної системи, одночасного вивчення багатьох предметів тощо.

Далі студенти концентрують увагу на особливостях школи і педагогічної думки в Росії до 90-х років ХІХ століття. Також було б доречно скласти перелік подій і дат, які характеризують розвиток просвіти у ХІХ столітті.

Необхідно ретельно розглянути період 50-60-х років ХІХ ст., коли в російському суспільстві стала популярною думка, що нібито педагогіка як наука вже створена в Європі, насамперед у Німеччині, і завдання російських педагогів полягає в тому, щоб розумно застосувати її висновки до російської школи. Як відомо, проти такої точки зору виступили М.І.Пирогов, Л.М.Толстой. На їх творчості слід зупинитися детально.

Вагому роль в розвитку освітньої справи в Росії відіграє доробок видатного вченого, просвітителя-демократа, визначного теоретика в галузі педагогіки, організатора народної освіти Миколи Івановича Пирогова (1810-1881). Необхідно проаналізувати діяльність М.І.Пирогова на посаді попечителя Одеського і Київського учбових округів. Обов’язково розкрити сутність проекту народної освіти, що висунув М.І.Пирогов. З’ясувати основні проблеми, які турбували педагога в галузі дидактики. Серйозну увагу приділити аналізу його основних педагогічних праць: «Питання життя» (1856 р.), «Про публічні лекції з педагогіки» (1857 р.), «Про методи викладання» (1858 р.). Виділити думки педагога стосовно ідеї загальнолюдського виховання, загальної і професійної освіти. Подумайте, в чому проявилася непослідовність Пирогова як керівника.

Не менш вагому роль в освітньому житті Росії відіграв видатний російський письменник, педагог – Лев Миколайович Толстой (1828-1910).

Студентам необхідно проаналізувати праці, де яскраво відобразилися його педагогічні погляди: «Загальний нарис характеру Яснополянської школи», «Про народну освіту», «Про методи навчання грамоти», «Проект загального плану організації народних училищ», «Про виховання». Висвітлити думки стосовно народної школи, її завдання і методи навчання. Зупинитися на ідеї «вільного виховання» і її реалізації в практиці роботи Яснополянської школи. В процесі аналізу педагогічної спадщини Л.М.Толстого зверніть увагу на те, як він переосмислив свої погляди відносно виховання і навчання підростаючого покоління наприкінці свого життя. Проаналізувати основні методи, за які ратував педагог в своїй діяльності.

Обов’язково зробити порівняльно-співставний аналіз поглядів Ж.-Ж.Руссо і Л.М.Толстого щодо проблеми «вільного виховання».

Рекомендуємо в процесі вивчення спадщини відомих педагогів складати допоміжні таблиці приблизно такого характеру:

Віхи біографії

основні роботи

методологічні

основи спадщини

педагогічні

погляди

Наприкінці вивчення теми обов’язково систематизувати і осмислити увесь матеріал, дати об’єктивну характеристику зазначеного періоду в історії розвитку освіти, підкреслив як продуктивні сторони, так і вагомі недоліки, негативні риси.

1.7. Зарубіжна школа і педагогіка першої половини ХХ ст.

План

  1. Особливості систем освіти у зарубіжних країнах.

  2. Теорія «громадянського виховання» і «трудової школи» Г.Кершенштейнера.

  3. Започаткування педагогічного руху нового виховання (О.Декролі, А.Фер’єр, Е.Демолен, Дж.Дьюї).

  4. Здобутки педагогіки дії та експериментальної педагогіки (А.Лай, А.Біне, Е.Клапаред, Е.Торндайк, Е.Мейман).

  5. Педагогічні погляди Марії Монтессорі.

  6. Традиції вальдорфської школи Р.Штайнера і їх сучасне продовження.

  7. Педагогічна технологія С.Френе.

  8. Експериментальні школи США (У.Кілпатрік і метод проектів, К.Уошборн і Вінеттка-план, Е.Паркхерст і Дальтон-план).

Рекомендована література:

Основна: 8, 13, 14, 15, 19, 21.

Додаткова: 16, 24, 39, 56.

Вивчаючи цю тему студенти повинні з’ясувати особливості соціально-політичного, економічного, культурного життя країн Західної Європи та США в першій половині ХХ ст. і вплив цих особливостей на освіту. Звернути увагу на те, що бурхливий розвиток науково-технічного потенціалу країн, зростання темпів виробництва, постійне його оновлення поставили ряд проблем перед системою освіти, педагогічною наукою. Системи освіти зарубіжних країн, педагогічна наука цього часу відзначалися високим динамізмом, розмаїттям педагогічних концепцій.

Наприкінці ХІХ ст. у провідних капіталістичних країнах виявилася невідповідність традиційної педагогіки новим суспільно-економічним умовам. Для підприємств, оснащених найновішою технікою, потрібні були робітники нового типу. Традиційна школа, яка у своїй сутності була школою учіння, орієнтувалася на виховання слухняних і старанних працівників. Загальноосвітні знання, що їх давала школа, були вкрай обмеженими і догматичними, методи навчання не спонукали учнів до самостійного мислення. Необхідні були нові підходи до теорії і практики освіти й виховання, які відповідали б стрімкому розвиткові виробництва, зумовленого прогресом науки і культури.

Вчені шукали виходу із ситуації, що склалася, тому в цей період з’являється ряд педагогічних теорій та концепцій. Теорія «громадянського виховання» і «трудової школи» виникла у Німеччині, представником її був педагог Георг Кершенштейнер (1854-1932). Кершенштейнер вважав, що головне завдання школи – «громадянське виховання», тобто виховання людей у дусі беззастережної слухняності, відданості існуючій державі. Корисний громадянин повинен прагнути і вміти служити державі.

Кершенштейнер відстоював трудову школу двох типів. Перший тип – середня загальноосвітня школа, яка готує до вступу у вищі навчальні заклади і в майбутньому – до розумової (наукової) діяльності. «Трудовий» характер такої школи полягає у прищепленні елементарних навичок наукової роботи у відповідних галузях знань. Фізична праця в такій школі непотрібна. Її замінює праця в лабораторіях, бібліотеці. Другий тип – це трудова народна школа для широких мас населення, яка повинна готувати до практичної діяльності в сфері фізичної продуктивної праці. Формування умінь і навичок здійснюється у процесі занять певним ремеслом.

Така подвійність його педагогіки пояснюється поглядами на суспільну потребу в працівниках для різних галузей діяльності.

Студенти повинні ретельно опрацювати матеріал, пов’язаний із започаткуванням педагогічного руху нового виховання. Зверніть увагу, що «нове виховання» – це міжнародний педагогічний рух за оновлення школи й виховання, за побудову усієї навчально-виховної роботи виходячи з інтересів дитини в даний момент. Для того, щоб розібратися в ньому, студенти повинні знати, що:

  • у країнах Західної Європи цей рух дістав назву нового виховання;

  • в Німеччині – педагогіки реформ;

  • у США – прогресивізму.

Основними представниками цього руху були Овід Декролі (1871-1932), Адольф Фер’єр (1879-1960), Едмон Демолен (1852-1907). Принципи нового виховання здійснювалися в ряді шкіл інтернатного типу. В них проголошувалася відмова від зубріння, формалізму і схоластики, велика увага приділялася фізичному та естетичному вихованню, ручній праці, дитячому самоврядуванню.

Головним представником і засновником педагогіки прагматизму (діяльної педагогіки), поширеної у США та Англії, був американський філософ і педагог Джон Дьюї (1859-1952). Сутність прагматизму – справжнє все те, що дає користь. Дьюї ігнорував необхідність систематичного вивчення навчальних предметів, у його школах було запроваджено ряд практичних занять: діти пряли, шили, готували їжу тощо. Праця дітей була не тільки засобом ознайомлення з виробничою діяльністю, а й основним джерелом для здобування знань з основ наук. Діти здобували знання в процесі практичної діяльності. Дьюї, переоцінюючи значення практичної дії, недооцінює практичних знань.

Важливе значення відігравала т.зв. педагогіка «дії» – течія в реформаторській педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ ст. в Німеччині, яка зводила виховання до вироблення реакцій і була спробою біологізувати педагогіку. Засновником цього напрямку був німецький педагог Вільгельм Лай (1862-1926).

На зламі ХІХ – ХХ ст. у деяких європейських країнах і США створюються лабораторії – спеціальні центри психологічних і педагогічних досліджень. Поява таких центрів зумовила виникнення експеримен- тальної педагогіки. Представником цього напрямку був німецький вчений Ернст Мейман (1862-1915). Мейман вважав педагогіку наукою експериментальною, полем діяльності якої є дослідження: фізичного й психічного розвитку учнівської молоді, її мислення, сприймання і т.д.; навчально-виховного процесу школи; індивідуальних особливостей учнів, їх інтелектуальних здібностей тощо. Експериментальна педагогіка послуговувалася анкетуванням, тестами, бесідами, експериментами, статистичними даними, збиранням та аналізом різноманітних фактів.

Заслугою експериментальної педагогіки були передусім точність і визначеність її результатів, поданих у точних числах чи мірах, хоча не всі педагогічні акти, дії, вияви можна охопити в рамках експерименту. Експериментальна педагогіка потребувала всебічного дослідження дитини. На допомогу прийшли здобутки біологічних наук та знань про дитину, стадії її розвитку, психіку тощо. Як напрям експериментальної педагогіки наприкінці ХІХ ст. у США сформувалася педологія – наука про цілісне вивчення дитини.

Серед багатьох педагогічних концепцій однією з найзагальніших необхідно вважати концепцію «педагогіки вільного виховання». Її відстоювали шведська письменниця та громадський діяч Елен Кей (1849-1926), італійський педагог Марія Монтессорі (1870-1952) та інші. Представники цієї концепції висували ідею самонавчання і само- виховання дітей. Виходячи з того, що дитина від природи здатна до самостійного розвитку, вчені вважали головним завданням педагога створення для дітей такого оточення, яке б допомагало самонавчанню і самовихованню. В основі навчання і виховання мають бути лише інтереси дитини, її самостійність.

Теоретики вільного виховання засуджували будь-яке насилля над дитиною, вимагали вивчення інтересів дітей, створення умов для вільного розвитку закладених в дитині природних потенцій.

М.Монтессорі висунула вимогу всебічного вивчення дитини, а саме проводити систематичні антропологічні обстеження дітей, організувати лабораторії по вивченню психічної діяльності дітей.

Педагогічні теорії і концепції, що виникли в цей період були спрямовані на розв’язання важливого завдання, приведення у відповідність навчання і виховання дітей з розвитком суспільно-економічних відносин.

Науково-технічна революція поставила нові вимоги до людини. Перш за все, це - відповідальність за повсякденну діяльність, високопродуктивну працю, та інші. Для розв’язання цих проблем необхідно було здійснити реформу освіти. Така реформа була проведена в 2 етапи (періоди). Перший період охоплює 60-70 роки ХХ ст. Його характерні особливості такі: кількісно-організаційні перетворення, а саме, прийняття законодавчих актів, спрямованих на продовження термінів обов’язкового навчання; усунення антидемократичних перешкод на шляху отримання середньої освіти; перетворення середньої школи в загальнодоступний масовий навчальний заклад.

Другий період (80-90 рр.) характеризується якісними змінами в системах освіти, а саме, стандартизація національних систем з питань освіти; особлива увага приділяється неперервності освіти і підвищенню якості знань, спостерігаються значні інвестиції в розвиток освіти.

В ХХ ст. продовжується пошук нових систем, теорій, концепцій, які сприяли б вирішенню висунутих проблем.

Особливої уваги в цей період заслуговують вальдорфські школи, які були засновані Рудольфом Штайнером (1861-1925) в 20-х роках у Німеччині. Навчання в школах тривало 12 років, 13 клас – додатковий, проводив підготовку до вступу у вищі навчальні заклади. До цих шкіл прикріплені також дитячі садки. На другий рік учнів не залишають, із школи також не виключають, оскільки оцінки не виставляються, а надаються короткі відгуки про успіхи. Навчання здійснюється без підручників: учителі читають лекції, а учні записують отриману інформацію, опрацьовують додаткові джерела. Всі предмети на середньому і старшому ступенях викладаються циклами по 2 години на день протягом 3-х тижнів у кожному півріччі (окрім німецької, іноземної мов, математики, музичних і практичних занять, викладання яких вимагає неперервності і послідовності). Система циклічного вивчення предметів має свої недоліки та переваги: з одного боку – розрив між циклами становить біля чотирьох місяців і тому багато що забувається; з іншого – учні отримують можливість протягом трьох тижнів зосереджено і поглиблено вивчати один предмет, глибше «зануритися» в нього і зрозуміти його логічну сутність, що дає позитивні результати.

Велика увага приділяється естетичному вихованню, у школі уведені уроки ритміки, музики, співів.

З першого класу вивчають дві іноземні мови. Вивчення мов проходить в ігровій діяльності.

Основним принципом в організації вальдорфських шкіл є свобода. В школі діє самоуправління: всі найважливіші питання вирішуються учительською колегією, до якої залучаються й батьки. Починаючи з першого класу дівчатка й хлопчики вчаться в’язати на спицях, гачком, вишивати, потім шити, а з 8-го класу учні вчаться шити на швацькій машинці. Починаючи з 11-го класу учні розподіляються за трьома потоками: загальноосвітній, соціально-педагогічний, технічний. У 13-му класі учні технічного напрямку проходять 12-тижневу практику на промисловому підприємстві.

До 8-го класу з учнями працює в основному один учитель – керівник класу. У 8-му класі йому належить приблизно 50-55% навчального часу. Починаючи з 9-го класу навчальні курси ведуть вчителі-предметники.

Отже, у вальдорфських школах реалізоване положення про зв’язок між фізичною і розумовою діяльністю. Істотною ознакою є установка на виховання інтелекту та сили волі дитини, організованості.

В контексті вивчення даної теми слід проаналізувати педагогічні погляди французького педагога, засновника і керівника «Міжнародної федерації прихильників нової школи», представника «прогресивної педагогіки» – Селестена Френе (1896-1966). Необхідно звернути увагу на основний принцип створеної Френе «нової школи» – здійснення навчання через самодіяльність учнів. Головна форма цієї самодіяльності – вільний виклад (усний, а потім письмовий) ними своїх вражень і думок (так званий вільний текст). Проаналізуйте вплив педагогічних ідей Френе на подальший розвиток педагогічної думки.

Студенти повинні також чітко розібратися в сутності і досвіді роботи експериментальних шкіл США.

1) У.Кілпатрік і метод проектів. Метод проектів – організація навчання, за якою учні набувають знань і навичок у процесі планування й виконання практичних завдань – проектів. Виник у другій половині ХІХ століття. Базується на теоретичних концепціях прагматичної педагогіки.

2) К.Уошборн і Віннетка-план. Віннетка-план – одна із систем індивідуалізованої організації навчально-виховного процесу, яка виникла у США в 1919-1920 рр. Дістала свою назву від селища Віннетка поблизу Чикаго, у школах якого вона вперше була застосована. Творцем Віннетки-плану був керівник шкіл К.Уошборн. Кожен учень проходив курс навчання за індивідуальним навчальним планом своїм власним темпом. Для цього застосовувалися детально опрацьовані друковані «робочі матеріали». Роль вчителя зводилася в основному до нагляду за заняттями учнів.

3) Е.Паркхерст і Дальтон-план. Дальтон-план – система організації навчально-виховної роботи в школі, заснована на принципі індивідуального навчання. Назва походить від м. Долтон у США, де її було вперше застосовано на початку ХХ століття. При цій системі учень одержував завдання від учителя, виконував його самостійно і здавав учителеві. Учням надавалася свобода як у виборі занять, черговості вивчення різних навчальних предметів, так і у використанні свого робочого часу. Річний обсяг навчального матеріалу розбивався на місячні розділи, які, у свою чергу, ділилися на щоденні завдання. Учні працювали в окремих предметних кабінетах-лабораторіях (звідси й назва Дальтон-план – «лабораторний план»), де учні могли дістати консультації учителя-спеціаліста з даного предмету. Все це давало можливість пристосувати темп навчання до можливостей учнів, привчаючи їх до самостійності, розвивав ініціативу, спонукав до пошуку раціональних методів роботи й виробляв почуття відповідальності за виконання завдань згідно з прийнятими зобов’язаннями.

Розділ 2. ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ

Змістовий модуль 2

2.1. Предмет і завдання історії української педагогіки. Виховання у первісному суспільстві

План

  1. Предмет і завдання історії української педагогіки.

  2. Навчання і виховання дітей на землях сучасної України в епоху палеоліту.

  3. Народно-педагогічні уявлення в епоху трипільської культури.

  4. Велесова книга – перший український літопис.

Рекомендована література:

Основна: 2, 10, 17.

Додаткова: 3, 16.

В першу чергу студентам слід виявити і проаналізувати основні категорії української педагогіки. Звернути увагу на визначення предмету, головних завдань, що ставить перед собою історія української педагогіки. Важливо з’ясувати методологічну основу, методи та джерела досліджень.

Майбутні педагоги повинні обґрунтувати необхідність знання історії української педагогіки кожним учителем та вихователем.

Працюючи далі над темою, необхідно охарактеризувати систему виховання східних слов’ян у первісному суспільстві.

Рекомендуємо скласти логіко-структурну схему або конспект-схему змісту виховання у первісному суспільстві.

Студенти розглядають особливості навчання і виховання дітей на землях сучасної України в епоху палеоліту. При цьому слід звернути увагу на відмінності у вихованні дітей, підлітків і молоді населення палеоліту та неоліту.

Зверніть увагу також на такі ключові моменти: у VI – V ст. до нашої ери слов’яни поділилися на 3 групи – східну, західну і південну. На кожному етапі розвитку суспільства вихованню були властиві свій зміст, форми й методи. Це залежало від рівня розвитку продуктивних сил, поділу праці, структурою шлюбних і сімейних стосунків.

Необхідно підкреслити ту провідну думку, що східні слов’яни створили оригінальну і гуманну систему виховання, яка не тільки відображала досвід народу у вихованні підростаючих поколінь, а й ті соціальні взаємовідносини, всередині яких вона виникла і розвивалася.

Потрібно також відзначити, що писемність і школи в нашій країні виникли ще задовго до прийняття християнства. Зверніть увагу на те, які історичні факти вказують на виникнення писемності у древніх українців.

У період матріархату та екзогамії дітей до 5-6 років виховувала мати, пізніше хлопчиків віддавали до спільних чоловічих жител, дівчаток – до жіночих, де їх наставниками ставали брати і сестри по матері.

У період патріархату сім’я стає моногамною. З’являються т.зв. будинки молоді. Чоловік – мисливець, воїн. Жінка – вміла господарка. Вона повинна була прясти, ткати, за необхідності мусить дати відсіч ворогові.

Народна педагогіка визначила послідовність етапів раннього виховання дітей:

період баяння (від народження до 1,5-2 років) - звернути увагу на роль колискової пісні як основного засобу виховання;

період пестування (1,5-2 – 5 років) – з’ясувати роль дитячих ігор у вихованні дитини;

період набуття трудових навичок (5-10 років) – з’ясувати основні чинники, на яких ґрунтувалася система виховання, основні виховні засоби. Зверніть увагу на те, яку роль відігравали звичаї і обряди у вихованні підростаючого покоління.

Завершальний етап виховання – ініціації (система випробувань на фізичну зрілість і виробничу готовність) - фізичне, гігієнічне виховання (чистота тіла, загартування, боротьба, стрибки, їзда верхи, зброя). Археологія знайомить нас з дитячими гребінцями, рукомийниками, малими серпиками).

Відзначити роль міфів, прислів’їв, казок як джерела народної мудрості, у моральному вихованні; роль загадок - у розумовому вихованні.

Далі студенти з’ясовують зміни, що сприяли еволюції українського суспільства. При цьому слід зауважити, що східні слов’яни не знали рабовласницького ладу в своєму розвиткові. Розвиток землеробства, рентабельність невеличких господарств, сприяла виділенню з великих патріархальних сімей – менших, які стали першими осередками класового феодального суспільства.

У VIII-IX ст. з’являється територіально-сусідська община. Виникли нові чинники соціалізації дитини – дитяче побратимство і посестринство, союзи ровесників, молодіжні товариства, загони отроків-воїнів. Побратимство будувалося не за принципом родинності, а на основі особистих симпатій.

Важливо й те, що ідеологічною засадою виховання була язичницька релігія. Діти брали участь у народних святах, хоровому співі. Дітям розповідали про функції божеств.

Проаналізувати, чому феодальні відносини змінили соціальну сутність виховання. В цей час формується кодекс нових норм, спрямованих на захист приватної власності.

Однією з підвалин виникнення шкільного навчання була так звана буквено-звукова графіка письма – глаголиця (в якій звуки слов’янської мови передавалися грецькими буквами. У 855 р. Кирило модернізував глаголицю, пристосувавши її до звукової системи східнослов’янської мови. Нова азбука дістала назву «кирилиця».

Наприкінці вивчення цієї теми необхідно з’ясувати місце першого українського літопису – Велесової книги у патріотичному вихованні попередніх поколінь і відтворенні історичної правди про виникнення української мови, національної школи, освіти і педагогіки.

2.2. Народна педагогіка в історико-педагогічному аспекті

План

  1. Історія української народної педагогіки та української етнопедагогіки.

  2. Народна педагогіка в становленні і розвитку педагогічної думки.

Рекомендована література:

Основна: 2, 10, 17, 23.

Додаткова: 16, 21, 50, 57.

Дослідження, особливо останніх років, свідчать, що пращури українців в епоху глибокої античності, часів трипільської культури, мали власну писемність, агрокалендар, самобутню міфологію, багатий фольклор, виховні традиції і звичаї. Протягом тисячоліть народна система виховання зароджувалася, розвивалася, захищаючись від руйнівного впливу як прямих чужоземних загарбників, так і замаскованих реакційних, шовіністичних політичних сил.

На сьогоднішній день народна педагогіка є багатющою і справді невичерпною скарбницею навчально-виховних засобів, головними серед яких є: рідна мова, усна народна творчість (фольклор), національна міфологія і символіка, народне мистецтво, національні традиції, звичаї і обряди, народні ігри та іграшки, сімейно-побутова культура тощо. Без таких засобів виховання, що ввібрали в себе досвід тисячолітнього буття народу, як без коріння чи фундаменту, не може повноцінно розвиватися ані родинне, ані громадянське виховання, ані педагогічна наука. Народна педагогіка – першооснова національної системи виховання, її культурно-історичне підґрунтя.

Материнська пісня, бабусина казка, батьківська настанова, дідусева розповідь про героїчне минуле, духовний світ наших предків, історія отчого краю, рідна природа, національні традиції і звичаї є тими невичерпними першоджерелами, які живлять цілющою життєвою снагою серце й душу кожної дитини. Як твердить відомий чуваський педагог Г.Волков, «народна педагогіка – рятунок дітей від бездуховності».

Працюючи з літературою студентам слід чітко визначити зміст термінів: «народна педагогіка», «етнопедагогіка», «педагогіка народознавства», «народна педагогічна деонтологія» тощо. Важливо зрозуміти значення цих понять у формуванні особистості майбутнього педагога.

Вивчаючи цю тему, особливу увагу необхідно приділити історичному аспекту виникнення й розвитку української народної педагогіки, її основним принципам та формам відображення, виховним методам і засобам.

Важливо проаналізувати основні розділи, з яких складається українська етнопедагогіка:

  • народне дитинознавство;

  • народна дидактика;

  • народна виховна практика (її основа – батьківська педагогіка);

  • народна педагогічна деонтологія.

Звернути увагу на основні принципи виховання, що має етнопедагогіка: природовідповідність, культуровідповідність, народність виховання, виховання в праці, єдність навчання і виховання, зв’язок із життям рідного народу, гуманізм, активність і ініціативність вихованця в процесі виховання, орієнтація на загальнолюдські моральні цінності.

З’ясувати основні принципи народної дидактики.

В процесі вивчення зазначеної теми студенти повинні знайти і опрацювати найвідоміші наукові публікації з цієї галузі наукових знань.

Кожний майбутній педагог повинен зрозуміти, що він має широкі можливості створення власної системи роботи, методичної концепції на основі народознавчих ідей і засобів. Справжня педагогічна творчість неможлива без використання в повсякденній діяльності скарбів народної творчості, її традицій. Без народознавчої основи наукові педагогічні і методичні теорії, концепції, системи і програми роботи втрачають зв’язок із культурно-історичною спадщиною народу і приречені, як правило, на невдачу. Студенти мусять усвідомити, що на практиці необхідно вживати комплексних заходів з метою подальшої розробки проблем народності виховання, створення реальних практичних умов для розвитку національних шкіл, національної системи виховання.

2.3.Школа, освіта і виховання в Київській Русі

План

  1. Зародження писемності і розвиток шкільництва в Київській Русі.

  2. Зміст і методика шкільного навчання і виховання в Київській Русі.

  3. Зародження і розвиток педагогічної думки в Київській Русі.

Рекомендована література:

Основна: 2, 7, 10, 17, 22.

Додаткова: 16, 21, 43.

Розглядаючи період після прийняття Київською Руссю у 988 р. християнства, студенти повинні звернути увагу як на позитивні так і на негативні зміни, що відбулися у суспільстві. Прийняття християнства сприяло розширенню економічних, політичних культурних зв’язків з Візантією, іншими країнами; запроваджувалася нова азбука «кирилиця» (сучасна назва – старослов’янська), адаптована до української мови. Нова азбука полегшувала переклад книг з грецької мови на слов’янську, що сприяло поширенню античної літератури, науки, педагогічних ідей. Поряд з тим, прийнявши християнство, князі знищували все, що було пов’язано з язичництвом: спалювали ідолів богів, знищували книги, забороняли відправлення свят, обрядів, пов’язаних з язичницькою релігією; було знищено великі надбання дохристиянської культури. Офіційною мовою стає старослов’янська, а рідна українська залишається мовою простолюду, зазнає утисків і переслідування.

З прийняттям християнства освіта й шкільництво набули подальшого розвитку, що проявило себе в існуванні різних типів шкіл: школи «книжного вчення», школи грамоти, монастирські школи, жіночі школи та ін.

Школи «книжного вчення» – школи підвищеного типу, де викладали «сім вільних мистецтв». Молодь готували до діяльності в різних сферах державного, культурного, церковного життя. Навчання здійснювалося через роботу з книжкою. Першу таку школу на Русі у 988 р. організував князь Володимир при дворі. В цій школі навчалися діти знаті, які були ізольовані від домашнього впливу.

Вважають, що князь Ярослав Мудрий розмістив школу в одному із приміщень Софійського собору, відкрив майстерню, у якій перекладалися і переписувалися книги, створив велику бібліотеку, яка стала фундаментальною навчальною базою школи. В цій школі виховувалися діти королів зарубіжних країн.

З’являються елітні школи в інших містах: Галичі, Переяславі, Чернігові. Освіту вищу та елементарну могли здобути і жінки. У 1086 р. Анна Всеволодівна (онука Ярослава Мудрого) при Андріївському монастирі в Києві організувала жіночу школу для 300 дівчаток. Відкривалися інші жіночі школи при монастирях.

Найпоширенішими в цей період були школи грамоти, які утримувалися за кошти батьків. Існували такі школи переважно в містах. У них могли навчатися діти купців, заможних ремісників, лихварів тощо.

Вчитель працював з одним учнем або невеликою групою учнів, яких вчив читати літероскладальним методом, писати на дощечках, покритих воском, потім по бересті. Дітям багатих був доступний спосіб писання гусячими пір’ями на пергаменті. Основними навчальними книгами були Часослов, Псалтир. Навчання велося старослов’янською мовою. Діти писали на слух, дошки не було. Замість цифр використовували букви. Щоб відрізнити цифри від букв, зверху над буквами, що означали цифри, ставили риску (титло).

При розгляді даного матеріалу відзначте великий вплив на виховання фольклору. Зокрема, поширення писемності та усної народної творчості – фольклору сприяли виникненню та розвитку давньоруської літератури.

Про розвиток педагогічної думки Київської Русі свідчать різноманітні джерела, що дійшли до нас: пам’ятки писемності, літературні твори різних жанрів, твори образотворчого мистецтва тощо. Серед праць, в яких порушуються питання освіти є твори перекладні й вітчизняного походження. До перекладних належать: «Пчела», «Златоуст», «Ізборник» Святослава та інші. До важливих пам’яток давньоукраїнської літератури і педагогічної думки належить «Повчання Володимира Мономаха дітям». На цю роботу студенти повинні звернути особливу увагу. У «Повчанні» Мономах піклується про єдність рідної землі, закликає до безкорисливого служіння Вітчизні. У творі вперше подається ідея зв’язку навчання з потребами життя, гуманістичного виховання. Мономах становить ряд вимог та порад щодо виховання дітей.

Студентам необхідно проаналізувати культурні зв’язки Київської Русі з сусідніми країнами. Відзначити вплив високорозвиненої культури та освіти Київської Русі на розвиток культурних процесів інших народів.

Отже, Київська Русь у Х-ХІІІ століттях була висококультурною державою. На жаль, розвиток феодальних відносин призвів до роздроблення Русі на окремі князівства. Цим скористалися вороги. Двісті п’ятдесят років Київська Русь жила під іноземним гнітом, зазнавала ворожих набігів. Все це позначилося і на розвитку освіти.

2.4. Освіта й виховання в Україні в XIV – XV ст.

План

  1. Українське шкільництво в XIV – XV ст.

  2. Ослаблення значущості освіти в Україні. Посилення впливу латинських та католицьких шкіл.

  3. Визначні діячі української національної педагогіки епохи Відродження (Павло Русин і Юрій Дрогобич).

Рекомендована література:

Основна: 2, 9, 10, 17, 22, 24.

Додаткова: 3, 16, 21.

При вивченні цієї теми студентам необхідно з’ясувати причини, що затримували розвиток культури і освіти в цей період. Феодальна роздробленість Київської держави в ХІІІ ст. призвела до руйнації українських земель з боку монголо-татарських ханів, московських царів, польсько-литовських королів та інших загарбників. Це стало причиною тимчасового занепаду культури в країні, кількість письменних людей і шкіл набагато зменшилась, чимало цінностей матеріальної і духовної культури народу було знищено, пограбовано. Але культура Київської держави вже досягла настільки високого розвитку, що незважаючи на століття тяжкого гніту, народ, який героїчно захищав свою батьківщину, зберіг свою мову, звичаї, систему виховання. Ремісники-книжники виготовляли книжки, в тому числі навчального змісту – азбуковники. Потребу у підготовці письменних людей задовольняли школи майстрів грамоти. Дячки, ченці, грамотні ремісники за домовленістю з батьками навчали дітей читати, писати, малювати, рахувати, співати. Вищу освіту українська молодь могла одержати в університетах Західної Європи. Чимало українців, одержавши вищу освіту, зробили вагомий внесок у розвиток світової культури.

Звернути увагу на той факт, що початок пропаганди педагогічної думки українського народу поклали Павло Русин та Юрій Дрогобич.

Павло Русин (бл.1470 – бл.1517), закінчивши університет у Німеччині, довгий час працював викладачем в університеті м. Кракова. Вчений-педагог відстоював педагогічні погляди на виховання. На перше місце у моральному вихованні він ставив чесність. Павло Русин високо поціновував освіченість, джерелом якої є книга. Вчений всіляко сприяв виданню українських книг на батьківщині та за кордоном.

Талановитим українським вченим був Юрій Котермак (бл.1450 - 1494), який увійшов у історію під ім’ям Юрій Дрогобич. Здобувши освіту в Краківському та Болонському університетах, Юрій Дрогобич був ректором у цих університетах і викладав астрономію і медицину. Провідну роль відводив знанням у розвитку людини.

Життя і творчість Павла Русина і Юрія Дрогобича переконують в тому, що українські землі в цей період мали тісні зв’язки з країнами Європи. На це вказує також ще одна знаменна подія, що сталася наприкінці ХV ст. в історії української педагогіки. У 1491 р. у Кракові Фіоль Швайпольт видрукував кирилицею першу слов’янську книжку «Часословець». Мова «Часословця» має багато прикмет живої української мови. Впродовж декількох років було видруковано ще ряд книжок українською мовою. Активну участь у роботі друкарні Швайпольта над виданням кирилицьким шрифтом перших книг на слов’янській мові брав Павло Русин. Визначний український педагог вважав, що створення й розповсюдження цих книг є найбільшою перемогою у відродженні освіти в Україні.

Отже, студенти повинні відзначити як позитивний факт те, що освітній процес в Україні не був ізольованим, він був складовою частиною загальноєвропейського шкільництва, і багато в чому випереджав аналогічні явища в сусідніх тогочасних країнах.

2.5. Освіта й виховання в Україні в XVI – XVIІІ ст.

План

  1. Стан освіти в Україні у другій половині XVI – XVIII ст.

  2. Рівень освіти на Правобережжі, Лівобережжі та Слобідській Україні.

  3. Виникнення і роль братських шкіл.

  4. Створення козацької педагогіки, її сутність та особливості. Система виховання козацької молоді.

  5. Початкові, січові, парафіяльні школи. Колегіуми.

  6. Педагогічна думка кінця XVI –XVIII століття.

Рекомендована література:

Основна: 2, 4, 10, 17, 22, 24.

Додаткова: 16, 21, 31, 38, 54.

У ХІ ст. українські землі потрапили під владу феодальної Польщі і зазнали національного і соціального гніту: закріпачення населення, спроби ліквідації православної церкви, переслідування за віру, широка полонізація місцевої верхівки тощо. У цих тяжких умовах український народ для боротьби із загарбниками створив релігійно-політичні організації – братства, членами яких були міщани, ремісники, купці, представники духівництва, місцева шляхта, козаки. Одним із засобів боротьби з гнобленням були братські школи, які протиставлялись польським католицьким школам. Братські школи виникли у Львові, Луцьку, Києві, Дрогобичі та інших містах.

Студентам необхідно уважно ознайомитися з досвідом роботи братських шкіл. Звернути увагу на те, що діяльність братських шкіл визначалась спеціальними статутами, в яких передбачалися умови прийому дітей до школи, організація навчально-виховного процесу школи, вимоги до вчителя тощо. До братських шкіл приймали дітей усіх станів, незалежно від їхнього матеріального становища. У школах діяла класно-урочна система організації навчання. Зміст навчання був різний, але умовно розподілявся на елементарний і підвищений. У підвищений входило вивчення «семи вільних мистецтв», а також грецької, латинської мови тощо.

У братських школах використовувались різні методи навчання: пояснення, бесіда, диспут; широко практикувалася самостійна робота і повторення. Діячі братських шкіл Л.Зизаній, М.Смотрицький, П.Беринда склали відомі навчальні книжки з слов’янської мови.

Братські школи відіграли велику роль у захисті українського народу від полонізації і окатоличення.

Зосередити свою увагу студенти повинні на такій яскравій сторінці у розвитку українського шкільництва і педагогіки як період козаччини. Головне завдання козацької педагогіки полягало в підготовці фізично загартованих, здорових, мужніх воїнів – захисників рідного краю від чужоземного поневолення; виховання українського національного характеру і світогляду, національних і загальнолюдських моральних цінностей; формування високих лицарських якостей, пошани до старших людей, милосердя. Система козацького виховання передбачала такі ступені: дошкільне родинне виховання, родинно-шкільне виховання у козацьких школах та підвищена освіта у братських школах.

В цей час існували монастирські та церковно-парафіяльні школи. Навчання в цих школах велося рідною мовою. Учнів навчали читати, писати, рахувати, співати тощо. Виховання мало релігійний характер. Навчальними посібниками в школах були Часослов і Псалтир. Було видано «Козацьку читанку», яка знайомила з юридичними, історичними, географічними науками, містила уривки з літературних творів.

На Січі існували школи музики і співу. У 1652 р. Богдан Хмельницький видав універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл кобзарів і лірників. Це були перші музичні школи в Україні.

У 1754 р. на Січі було засновано Вищу січову школу, яка готувала полкову старшину, військових канцеляристів та різних адміністративних осіб.

Доба козацько-гетьманської держави відкрила для української педагогічної творчості широкий простір, забезпечила перехід від «книжного вчення» до практичного засвоєння наукових знань, від схоластики до забезпечення реальних потреб людини.

Історія становлення вищих навчальних закладів яскраво просте-жується в діяльності Острозької школи та Києво-Могилянської академії. Студенти повинні ґрунтовно розібратися в історії становлення та розвитку цих закладів.

Початок вищій освіті в Україні поклала Острозька школа, яку сучасники називали академією. Заснована у 1576 р. князем Костянтином Острозьким. У школі вивчали «сім вільних мистецтв», грецьку, латинську мови, філософію, богослов’я та інші предмети. При школі була заснована друкарня, в якій Іван Федоров надрукував понад 20 книг. В ній здобували освіту М.Смотрицький, І.Борецький, П.Сагайдачний та інші відомі українські діячі. Працювали в школі вітчизняні і зарубіжні вчені світового рівня.

Після смерті Костянтина Острозького його нащадки окатоличилися і в 1624 р. Острозьку академію реорганізували у колегіум.

Острозька школа-академія зіграла велику роль у поширенні освіти серед українського народу, в розвитку педагогічної думки й організації національної школи в Україні, а також мала великий вплив на розгортання навчально-виховної роботи братських шкіл.

Другим вищим закладом освіти стала Києво-Могилянська академія, створена у 1632 р. в результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл. Об’єднаний заклад почав свою роботу на території братської школи під назвою Києво-братська колегія. Нею опікувався Петро Могила, тому на його честь заклад назвали Києво-Могилянською колегією.

До колегії приймали осіб різних станів і національностей. Колегія мала вісім класів. У чотирьох нижчих класах студенти (спудеї) вивчали читання, граматику, катехізис, арифметику, музику; у двох середніх – поезію і риторику; у двох старших – філософію і богослов’я. У нижчих класах навчання велося старослов’янською мовою, вивчали також латинську; у середніх і старших навчання велося латинською мовою. Студенти і викладачі колегії досконало володіли латинською мовою. Латинська мова на той час була мовою міждержавних зв’язків, без знань латині не можна було зайняти високу державну посаду. Латинська мова була також засобом до вивчення праць античних вчених.

У колегії працювали найкращі українські та іноземні професори, зокрема, Є.Славинецький, С.Полоцький, М.Смотрицький та інші.

У 1701 р. Петро І за поданням Ф.Прокоповича своїм указом надав колегії офіційного статусу академії. Проте й до надання їй цього статусу Києво-Могилянська колегія нічим не поступалася західно- європейським університетам.

Києво-Могилянська колегія була першим українським університетом, сприяла утвердженню та подальшому розвитку української педагогіки і шкільництва, національного виховання, науки, освіти, культури.

У цей період Україна досягла високої грамотності населення. Чужинці, які побували тут, виражали своє захоплення освіченістю українців.

Вивчення стану освіти у ХVІІІ ст. необхідно розпочати з політичних, соціально-економічних умов, в яких опинилася Україна. Уже з перших днів Переяславського договору від 1654 р. між Б.Хмельницьким і московським урядом, як двома рівноправними сторонами, визначилося зверхнє ставлення Москви до України, що надалі ставало більш агресивним. Утиски українців посилилися після Полтавської битви. За наказом Петра І більшість козаків відправили на будівництво нової столиці Росії – Петербурга та інші примусові роботи. З 1764 р. Українська держава остаточно втратила свою незалежність. Катерина ІІ з приходом до влади скасувала права й усунула від політичної діяльності останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Всі надії народу на звільнення були поховані після зруйнування у 1775 р. Запорізької Січі. Українська школа замість провідної ролі поступово потрапила в залежність від загальнодержавної системи і як самостійний осередок освіти українського народу була повністю знищена. Росія не тільки зруйнувала початкову освіту, а й оголила вищу національну школу в Україні.

За наказом царського уряду кращі наукові сили Києво-Могилянської академії, інших навчальних закладів України були насильно переміщені до Москви, де були змушені прислужувати Росії в галузі освіти, культури. Відбувається поступова русифікація всіх навчальних закладів України.

Слід звернути увагу на те, що характерною особливістю освіти в Україні в цей період є поступовий перехід до загальнодержавної системи народної освіти. Поступова русифікаторська політика царського уряду, ряд освітніх реформ не сприяли поліпшенню національної освіти українців, а вели до її занепаду. Початкові школи були однією з найпоширеніших форм навчання дітей. Царський уряд відкривав цифірні школи для дітей різних станів. Навчання в цих школах проводилося російською мовою, незрозумілою для дітей, тому батьки відмовлялися віддавати дітей до таких шкіл. Прихильністю народу користувалися школи Запорізької Січі, народні школи грамоти (школи мандрівних дяків), що існували при православних церквах. Дітей навчали рідною мовою читати, писати, рахувати. Із посиленням закріпачення селян і козаків, втратою Україною автономії та зруйнуванням Запорізької Січі вище названі школи перестали існувати.

Розвиток торгівлі, виникнення мануфактур вимагали освічених людей. Царський уряд змушений був розпочати шкільну реформу. У 1786 р. було запроваджено «Статут народних училищ у Російській імперії», розроблений Ф.І.Янковичем, згідно з яким у губернських містах було відкрито головні народні училища (чотирикласні з 5-річним курсом навчання), а в повітових – малі народні училища (двокласні з 2-річним курсом навчання). Навчальна програма малих училищ відповідала першим двом класам головних училищ. Навчання проводилося російською мовою.

Середня освіта в Україні була представлена колегіями. Навчальні програми колегій передбачали підготовку державних службовців, учителів початкових шкіл, музикантів. Серед найвідоміших – Чернігівська колегія, яку в свій час називали «Чернігівськими Афінами», Переяславська та Харківська колегії, в яких працював видатний український учений Григорій Савич Сковорода (1722-1794). Із відкриттям в Україні університетів та середніх спеціальних закладів колегії втрачають своє загальноосвітнє значення і перетворюються на духовні семінарії.

Працюючи над педагогічною спадщиною Г.С.Сковороди студенти повинні розкрити сутність принципів виховання, які відстоював вчений. З’ясувати мету виховання за Сковородою, а також дати характеристику основних напрямків виховання особистості. Прочитати і проаналізувати притчі: «Вдячний Єродій», «Убогий Жайворонок».

Звернути необхідно увагу на те, як знайшли свій подальший розвиток педагогічні ідеї Г.С.Сковороди у працях О.В.Духновича, К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського та інших.

Важливе значення має аналіз діяльності єдиного на Лівобережжі навчального закладу у цей період - Києво-Могилянської академії, роль якої як культурного і освітнього центру зростала. Період до 80-х років ХVІІІ ст. був періодом найпліднішої діяльності академії, пов’язаний з творчістю таких видатних діячів як Ф.Прокопович, С.Яворський, М.Козачинський, І.Кроковський та інших. З початку ХVІІІ ст. латинська мова поступово витісняється літературною мовою. Проте політика русифікації позначилася й на академії: зменшується кількість коштів, що надходили на її утримання; читання дисциплін починає здійснюватися російською мовою. Академія поступово втрачає роль культурно-освітнього центру. З 1819 р. реорганізовується в духовну семінарію. Із приходом до влади більшовиків – закривається. У першу річницю проголошення самостійної України університет «Києво-Могилянська академія» відроджується і успішно розвивається.

Протягом ХVІІІ ст. українське дворянство, козацька старшина не раз порушували клопотання про відкриття університетів в Україні, в таких містах як Глухов, Київ, Чернігів. Була спроба відкрити університет в Батурині. Для цього був розроблений проект такого університету. Царський уряд не поспішав відкривати вищі навчальні заклади в Україні. Російський царизм ні за яких умов не хотів сприяти розвитку української національної культури, освіти. Загалом українське шкільництво на Лівобережжі у ХVІІІ ст. занепадає, чого й прагнув царський уряд.

2.6. Школа та педагогічна думка в Україні у ХІХ столітті

План

  1. Стан освіти і школи у першій половині ХІХ ст.

  2. Загальна характеристика освітніх установ України у першій половині ХІХ ст. (церковно-парафіяльні школи, повітові школи, гімназії, ліцеї, університети).

  3. Кирило-Мефодіївське товариство і його освітня програма.

  4. Педагогічні погляди Т.Г.Шевченка.

  5. Педагогічна спадщина К.Д.Ушинського.

  6. Стан освіти на західноукраїнських землях.

Рекомендована література:

Основна: 1, 2, 4, 8, 10, 17, 22, 24.

Додаткова: 5, 15, 16, 21, 23.

Перемога буржуазної революції у Франції позначилася на всіх феодальних державах Європи і прискорила в них розклад кріпосницької системи. Педагогічні ідеї, що виникли в країнах Західної Європи, мали вплив на подальший розвиток народної освіти в царській імперії. В галузі шкільного будівництва у ХVІІІ ст. не було єдиної системи, не було вищого державного органу управління школами, фінансування шкіл покладалося на місцеві органи і залежало від приватного пожертвування. В умовах кризи кріпосництва в Російській імперії, посиленого формування капіталістичних відносин, загострення класових суперечностей, зростання заколотів, антифеодальних і національно-визвольних рухів царській уряд мусив ставати на шлях різних обіцянок і формального проведення реформ, в тому числі освітніх.

У ХІХ ст. Україна входила до складу Російської імперії (крім Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, які перебували під владою Австро-Угорської монархії), тому і всі реформи, які проводив царській уряд в галузі освіти мали безпосереднє відношення до України.

У 1802 р. в Російській імперії вперше було створено Міністерство народної освіти. Нове міністерство розробило статут, прийнятий у 1804 році. Згідно з статутом система народної освіти складалася з таких ланок:

- церковнопарафіяльна школа з терміном навчання один рік;

- повітове училище - 2 роки;

- гімназія – 4 роки;

- університет.

Ця система будувалася на принципі єдності і наступності її ланок, перехід з нижньої ланки у вищу був вільним. Школи були безкоштовні, доступні за статутом дітям з усіх вільних станів.

Шкільний статут 1804 р. мав прогресивні риси. В силу об’єктивних причин царський уряд змушений був його прийняти, але незабаром він почав вживати всіх заходів, щоб усунути все передове.

«Статут університетів», прийнятий у 1804 р., поклав початок створенню університетів в Україні. У 1805 р. у Харкові відкрився перший в Україні університет, який відіграв велику роль у розвитку культури, науки, освіти, і школи. Він здійснював керівництво навчальними закладами Харківського учбового округу. Харківський університет мав чотири факультети: медичний, юридичний, історико-філологічний, фізико-математичний. Окрім підготовки студентської молоді університет проводив просвітницьку діяльність (сприяв проведенню вчительських з’їздів) та наукову (в стінах університету створювалися наукові товариства). Вихованцями університету були: М.І.Костомаров, І.І.Мечников, О.О.Потебня, П.П.Гулак-Артемовський, М.В.Лисенко, М.П. Старицький та інші.

У 1834 р. було відкрито Київський університет, який став науково-навчальним і культурним центром України. Спочатку в університеті існувало лише три факультети: філософський, юридичний, медичний.

При університеті працював ряд комісій, серед них Археологічна комісія, у роботі якої брав участь Т.Г.Шевченко (1845-1846). Велику наукову роботу проводили різні наукові товариства.

У 1817 р. в Одесі був заснований Рішельєвський ліцей. У 1865 р. з ініціативи М.І.Пирогова, попечителя Одеського учбового округу, на базі Рішельєвського ліцею було засновано Новоросійський університет, який став центром вищої освіти Півдня України.

Крім університетів, в Україні, на правах вищого навчального закладу у 1805 р. була заснована Ніжинська гімназія вищих наук.

Шкільна реформа 1804 р. на жаль не сприяла розвитку жіночої освіти. Для дівчат-дворянок існували інститути шляхетних дівчат, пансіони, домашня освіта, а жіночі виховні заклади для не дворянок готували гувернанток, акушерок та ін. Пізніше почали відкривати єпархіальні училища, де вчилися дочки духівництва. У 1860 р. вийшло «Положення про жіночі училища», згідно з яким було створено два типи жіночих училищ: першого розряду з шестирічним терміном навчання; другого розряду з трирічним терміном навчання. В жіночих училищах обох розрядів формально дозволялося навчатися дівчаткам усіх станів, але фактично учнями в них були діти більш заможних верств населення. За освіту для дівчаток простого народу боровся В.Н.Каразін.

У 1870 р. почали створювати жіночі гімназії і прогімназії замість жіночих училищ. Термін навчання у гімназіях був семирічним, у деяких гімназіях існував додатковий 8 клас – педагогічний. Випускниць жіночих гімназій до університетів не приймали, їм було дозволено вступати на вищі жіночі курси. Навчання в усіх типах закладів проводилося російською мовою.

Велику роль у розвитку жіночої освіти відіграли недільні школи.

У 1828 р. було прийнято новий статут. Типи шкіл за статутом 1828 р. залишалися такі самі, але були розподілені за становими ознаками: одні – для дітей нижчих станів (церковнопарафіяльна школа і повітове училище), другі – для дітей дворян (гімназія і університет).

Навчання в усіх типах навчальних закладів проводилось російською мовою, за навчальними планами і програмами, що діяли на території всієї царської імперії. У школах українська мова як предмет не вивчалась. Існував суворий режим, часто застосовували тілесні покарання.

Духовному пробудженню українського народу сприяло Кирило-Мефодіївське товариство – таємна політична організація різночинної інтелігенції в Києві (1846-1847). До нього входили Т.Г.Шевченко, М.І.Костомаров, П.О.Куліш, М.І.Гулак, В.М.Білозерський, М.І.Савич. Метою товариства було національне визволення України, ліквідація кріпацтва, створення всеслов’янської федеративної республіки. Складовою програмних документів кирило-мефодіївців була освітня програма. Нею передбачалося:

  • заснування шкіл з рідною мовою навчання;

  • видання книг і посібників для простого народу;

  • розширення сфери вживання української словесності в науці;

  • зближення з народом, сприяння поширенню освіти.

За доносом провокатора в березні 1847 р. члени Товариства були заарештовані й засуджені до різних строків ув’язнення та заслання. Студентам слід детально з’ясувати роль Т.Г.Шевченка, М.І.Костомарова у формуванні освітянської політики Кирило-Мефодіївського товариства.

Необхідно розкрити основні педагогічні погляди геніального українського поета, художника, громадського діяча – Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861). Вони виражені у віршах, публіцистичних і художніх творах. З творів Т.Шевченка постає виховний ідеал – людина з багатогранними знаннями, високими моральними якостями, здатна застосовувати знання в житті, яка любить працю, вміє цінувати мистецтво. Він вважає, що такого ідеалу можна досягти належним вихованням. Заперечував вирішальну роль спадковості у вихованні дітей.

Обов’язкову увагу приділити слід поглядам Шевченка на сімейне виховання. В цьому аспекті важливий аналіз таких праць, як «Близнецы», «Наймичка». Важливою умовою успішного сімейного виховання вважав теплі, сердечні стосунки між батьками. Особлива роль у вихованні належить матері, яка правильно розуміє свої материнські обов’язки.

В процесі роботи над темою необхідно дати характеристику освітньо-виховному ідеалу Т.Г. Шевченка. В основі ідеалу – працьовитість.

Освіта, за Шевченком, повинна збагачувати, а не обкрадати серце людини. Він прагнув до того, щоб навчально-виховний процес у школі будувався на нових засадах, щоб розширювався зміст загальної освіти. Т.Шевченко не обмежував початкове навчання тільки навичками читання, письма та лічби, а включив у зміст початкової освіти відомості з історії, географії, етнографії.

Цінним доробком Т.Шевченка у розвиток педагогічної думки є створення ним передового на той час підручника для недільних шкіл, який називався – «Букварь Южнорусский». Невеликий за обсягом (24 стор.) він містив великі та малі літери алфавіту та цифри. Учні спочатку вивчали звуки і літери в алфавітному порядку, згодом переходили до читання цілих слів. З виховною метою в букварі вміщено народні приказки та прислів’я.

І хоча реакційний уряд не допустив «Букварь» Шевченка у школи, його передові педагогічні ідеї, висловлені у цьому та інших творах, увійшли до золотого фонду прогресивної української педагогіки.

В контексті вивчення теми студенти детально ознайомлюються із педагогічною спадщиною визначного вітчизняного педагога – Костянтина Дмитровича Ушинського (1824-1870). Слід обґрунтувати тезу про те, що К.Д.Ушинський на основі розробок попередніх прогресивних педагогів створив струнку педагогічну теорію, яка мала великий вплив на розвиток педагогічної думки.

Здійснити аналіз праць «Людина як предмет виховання», «Про народність у громадському вихованні», «Праця в її психічному і виховному значенні».

Вивчаючи теорію Ушинського, необхідно з його величезної педагогічної спадщини виділити основні засади:

  • обґрунтування педагогіки як науки про виховання дітей;

  • розробку принципу народності виховання;

  • визначення праці як головного змісту виховання.

В процесі вивчення спадщини слід чітко охарактеризувати дидактичну теорію К.Д.Ушинського. Проаналізувавши погляди Ушинського щодо класифікації уроків, можна відмітити такі типи уроків: урок змішаний, урок пояснення нового матеріалу, урок усних і практичних вправ, урок письмових вправ, урок оцінки знань. Важливо, що це була перша спроба класифікації уроків.

Розглянути значення створених К.Д.Ушинським підручників - «Дитячий світ», «Рідне слово».

Необхідно проаналізувати також стан освіти на західноукраїнських землях в цей період. Важливу роль у боротьбі за українське шкільництво відіграли: гурток «Руська трійця» в Галичині та діяльність Олександра Васильовича Духновича в Закарпатті. «Руська трійця», в складі якої були М.С.Шашкевич, І.М.Вагилевич, Я.Ф.Головацький, об’єднувала демократично налаштовану молодь у боротьбі за українську мову, культуру, сприяла видавництву і поширенню творів українською мовою.

Працюючи над даною темою студенти повинні розібратися в педагогічних ідеях відомого, одного з перших професійного ученого-педагога Західної України – Олександра Васильовича Духновича (1803-1865).

Розкрити ідею народності виховання у педагогічній спадщині О.В.Духновича. Слід проаналізувати погляди вченого стосовно розумового, морального, фізичного виховання та виховання працею. Відзначити його прагнення створити систему виховання відповідно до історичних і національних традицій народу.

Подумати, як вплинула освітня діяльність педагога на поширення освіти, розвиток національної системи виховання українського народу.

2.7. Основні концепції розвитку школи й педагогіки України в середині ХІХ – на початку ХХ ст.

План

  1. Громадсько-педагогічний рух в Україні 60-х років ХІХ ст.

  2. Політика царського уряду щодо освіти українців.

  3. Школа кінця ХІХ – початку ХХ ст.

  4. Педагогічні ідеї у творчості українських просвітителів кінця ХІХ – початку ХХ століття (Б.Грінченко, М.Грушевський, М.Драгоманов, І.Франко, М.Коцюбинський, Леся Українка, Т.Лубенець).

  5. Особливості розвитку народної освіти в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на землях Західної України.

Рекомендована література:

Основна: 8, 10, 17, 22, 24.

Додаткова: 11, 13, 16, 19, 20, 21, 22, 27, 51.

Стан освіти в Україні в другій половині ХІХ ст. визначався тогочасними суспільно-економічними відносинами, для яких був характерний розклад кріпосницького ладу, втягування в товарообмін поміщицьких господарств, зростання зовнішньої торгівлі, збільшення вивозу продуктів сільського господарства, розвиток промисловості.

Великого розмаху набуває боротьба за українізацію школи. Значну роль у цьому процесі відігравали студенти та викладачі Харківського, Київського, Новоросійського університетів. У 60-х роках в Україні повсюдно зростає кількість шкіл. На жаль це були російськомовні школи і, зрозуміло, це надзвичайно турбувало українську інтелігенцію.

В деяких селах існували приватні училища, в яких дітей за певну плату навчав дяк-учитель або майстер-грамотій. При окремих церквах діяли школи грамоти. Навчання в них проводилося по-старому: азбука, Часослов і Псалтир.

У середині ХІХ ст. у 9 українських губерніях налічувалося 1320 початкових шкіл різних типів. Працювало 18 чоловічих гімназій, 5 жіночих інститутів відомства імператриці Марії і Полтавський кадетський корпус.

У 70-х роках активізують освітню діяльність земства. Вони організовують учительські з’їзди і курси. Перші курси були відкриті у 1867 р. у Катеринославській губернії.

По всій Україні виникають недільні школи для дорослих та підлітків. Перша школа була відкрита в 1859 р. у Києві при підтримці попечителя Київського учбового округу М.І.Пирогова. В недільних школах навчалися учні однієї статі. Завдання недільних шкіл полягало в поширенні початкових знань, утвердженні релігійних і моральних понять.

Найбільш відомою серед жіночих недільних шкіл була Харківська недільна школа Христини Данилівни Алчевської (1841-1920). Після заборони царським урядом недільних шкіл деякі з них продовжували діяти.

Царський уряд, побоюючись поширення української мови, української культури, що, зрозуміло, вело до піднесення національної свідомості, видає ряд репресивних указів щодо заборони української мови (Валуєвський указ 1863 р. та Емський акт 1876 р.).

Наприкінці ХІХ ст. в Україні діяло 40 прогімназій, 133 міських училища, 13 - повітових, чоловічі та жіночі гімназії Міністерства народної освіти, духовні школи та інші. Створюються комерційні училища – новий тип загальноосвітньої середньої школи. Велика наукова та освітня робота здійснювалася в університетах України. В 1874 р. було створено Історичне товариство Нестора-літописця.

Наприкінці ХІХ ст. національно-колонізаторський монархічний режим Російської імперії не був зацікавлений у всебічному розвитку української культури. Тому й політика правлячих кіл гальмувала прагнення народних мас до освіти.

На початку ХХ ст. писемність не досягла навіть середнього по всій країні показника – 30%. Не було запроваджено початкового обов’язкового навчання. На всій території України не було жодного вищого навчального закладу та жодної державної школи з українською мовою викладання. Така політика царизму щодо української мови мала далекосяжну мету – душити розвиток української культури в самому зародку. Навіть після скасування в роки революції 1905-1907 рр. заборонних указів 1863 та 1876 рр. щодо видання книг, показу театральних вистав та проведення інших культурно-освітніх заходів українською мовою, російський царизм так і не дав дозволу на запровадження навчання в школах України рідною мовою переважної більшості населення.

Продовжує зростати ліберальна діяльність земств, яку намагався обмежити царизм. Зокрема, в 1900 р. був виданий закон «Про обмеження земських оподаткувань», який дозволяв збільшувати щорічні земські оподаткування лише на 3%.

Велику роль у поширенні освіти продовжували відігравати гімназії, в середовищі гімназійної молоді зростали заворушення.

Для задоволення потреб у кваліфікованій робочій силі поширюється професійно-технічна освіта.

Після поразки революції 1905-1907 рр. самодержавна реакція виступила знову проти всіх «інородницьких товариств». В Україні були заборонені «Просвіти», видання літератури і читання публічних лекцій українською мовою. З початком першої світової війни царизм остаточно заборонив періодичні видання українською мовою.

В цей час вийшли праці, які відіграли велику роль у піднесенні національної самосвідомості, серед яких 4-томний «Словарь української мови» (1907-1909 рр.), упорядкований Б.Грінченком, 3-томна «Українська граматика» (1905-1908 рр.) А.Кримського, перша написана й видана українською мовою у Петербурзі в 1908 р. узагальнююча праця «Історія України - Русі» М.Аркаса.

При вивченні особливостей освітньої політики на західноукраїнських землях необхідно звернути увагу на суспільно-політичне становище, в якому опинилися ці землі. Відокремлені від Наддніпрянської України, вони потрапили в подвійну залежність від Польщі та Австрії. З посиленням експлуатації українського народу, поглибленням його кріпосної залежності австро-польська шляхта спрямувала свою діяльність на знищення української культури, народних звичаїв, мови. Одним із знарядь поневолення українського народу була освіта.

Початкову освіту складали два типи шкіл: тривіальні і головні. Тривіальні школи відкривалися у великих селах і невеликих містах. Вони мали три класи: підготовчий, перший, другий. Головні школи були у великих містах і мали ще й третій клас. Після їх закінчення можна було вступати до гімназії чи реального училища. При деяких головних школах працювали педагогічні курси для підготовки вчителів.

Значну частину початкових шкіл становили однокласні парафіяльні, вчителями в яких були дяки. В усіх навчальних закладах навчання проводилося німецькою або польською мовами.

Вища освіта зосереджувалась у Львівському університеті, а також Чернівецькому ліцеї.

У другій половині ХІХ ст. виник новий тип школи – утраквістична (двомовна), в якій основні предмети викладалися польською чи німецькою мовами, а всі інші – рідною.

2.8.Українська школа й педагогіка між двома

світовими війнами

План

  1. Освітньо-педагогічні перетворення на центральних українських землях з часу встановлення радянської влади.

  2. Реформування змісту шкільної освіти в УРСР.

  3. Розвиток педології як науки про виховання дитини (О.Залужний, І.Соколянський, В.Протопопов).

  4. Українське шкільництво на західноукраїнських землях.

Рекомендована література:

Основна: 1, 2, 10, 13, 17, 18, 20, 22.

Додаткова: 11, 16, 19, 35, 36.

Студенти, в першу чергу, повинні детально розглянути один з найскладніших періодів в історії України 1917-1920 рр. З’ясувати роль Української Центральної Ради, гетьманату П.Скоропадського і Директорії Української Народної Республіки у створенні принципово нової моделі системи народної освіти. Необхідно визначити організаційні основи, характер, зміст, форми і методи реформування освіти на кожному етапі української державності в 1917-1920 роках. Студенти повинні простежити характерні риси управлінської діяльності в освітній сфері на кожному етапі революції. Крім того, визначити вплив громадськості, державних і педагогічних діячів на хід освітніх перетворень.

З’ясувати значення в цих процесах М.Грушевського, О.Дорошкевича, Т.Лубенця, О.Музиченка, І.Огієнка, С.Русової, І.Соколянського, І.Стешенка, П.Холодного, С.Черкасенка, Я.Чепіги та інших).

Особливу увагу студенти повинні звернути на доробок Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934) – видатного вченого, професора, публіциста, громадського діяча, першого Президента України, який невтомно боровся за відродження української школи і педагогіки. Теоретична спадщина М.С.Грушевського, його активна практична діяльність мали прямий вплив на формування, розвиток, становлення і зміцнення системи освіти в УНР. Студенти мають розкрити погляди М.С.Грушевського щодо української мови (в цьому аспекті доречно звернутися до його праці «Про українську мову і українську школу»). Проаналізувати значення теоретичної спадщини педагога для розвитку сучасної школи, освіти.

Розглядаючи педагогічну спадщину Софії Федорівни Русової (1856-1940), необхідно звернути увагу на такі питання як концепція національної освіти і виховання, дидактичні погляди С.Ф.Русової. З’ясувати, чому вона увійшла до історії як фундатор вітчизняної теорії і методики дошкільного виховання.

При вивченні життя і педагогічних поглядів Софії Русової необхідно відзначити, під впливом чиїх ідей сформувався її світогляд.

Слід зауважити, що в основі ідей національного виховання Русової лежить думка про те, що українці, як і інші народи, повинні мати школу з рідною мовою навчання і побудовану у відповідності з потребами і національними традиціями народу. Школа і виховання повинні будуватися насамперед у повній відповідності з особливостями і потребами своєї країни, у вихованні дитини необхідно враховувати психологію, світогляд тієї нації, представником якої вона є.

Напередодні утвердження Української Народної Республіки розквітнув талант ще одного з творців української виховно-освітньої системи професора Григорія Григоровича Ващенка (1878-1967). В процесі вивчення його спадщини з’ясувати, у чому полягають спільність і відмінність поглядів С.Ф.Русової і Г.Г.Ващенка на українську освітньо-виховну систему. Прочитати і проаналізувати працю Г.Г.Ващнка «Виховний ідеал», а також охарактеризувати освітню політику на території Західної України в цей період.

Остаточно радянська влада в Україні встановилася з грудня 1919 року. У побудові нової української системи освіти більшовики орієнтувалися на російські зразки. Проте, ситуація, що склалася в Україні, вимагала дещо по-іншому, ніж у Росії, будувати систему освіти. Масова дитяча безпритульність, яка була результатом довготривалих воєнних баталій, неписьменність значної частини населення були тими причинами, що спонукали уряд прийняти «Декларацію про соціальне виховання дітей» та інші документи. Основним типом школи була семирічна, яка складалася з двох концентрів: першого (1-4 гр.) і другого (5-7 гр.). Створювалася мережа закладів соціального виховання (дитячі будинки, садки, школи повного дня, школи-комуни, школи-клуби та інші). Велика увага приділялася професійній підготовці молоді і залученні її до виробничої діяльності.

Таким чином, за короткий час визвольних змагань в Україні було створено національну систему освіти, побудовану на основі досягнень вітчизняної та зарубіжної педагогіки.

Вивчаючи цей період в історії розвитку української освіти, шкільництва необхідно звернути увагу на той факт, що на початку 20-х років в Україні політика уряду в галузі освіти була спрямована на українізацію та введення в практику роботи шкіл нових форм і методів навчання та виховання. Право націй на виховання і навчання рідною мовою закріпив уведений в дію у 1922 р. «Кодекс законів про народну освіту», в якому вказувалось, що в усіх школах України викладається українська мова як мова більшості населення республіки. Кодекс проголосив загальне, спільне для обох статей, безкоштовне навчання, обов’язкове, хоча це останнє й не було реалізоване на практиці. Поряд з українською мовою до змісту освіти були включені такі предмети як українська література, географія, історія України та краєзнавство.

Навчання в усіх закладах освіти мало здійснюватися українською мовою. Радянська влада, відкидаючи стару школу, відірвану від життя, з її муштрою, зубрінням, схоластикою, вимагала нових форм навчання. Погляди вчених були спрямовані на вивчення зарубіжного педагогічного досвіду, зокрема, праць Дьюї, Кершенштейнера та інших.

В цей період з’являються нові форми роботи, зокрема навчання за комплексними програмами. Комплексні програми мали пов’язати вивчення матеріалу в один комплекс, в єдину картину світу. За основу вивчення бралися важливі теми, навколо яких групувався різноманітний предметний матеріал. Так, наприклад, у сільських школах на початку навчального року вивчалася тема «Осінні роботи на селі». Кожний учитель матеріал свого предмету пов’язував з цією темою, складав свою окрему програму, і всі вчителі разом опрацьовували одну тему в сукупності. Програмами передбачалося не лише теоретичне вивчення, а й практичну участь учнів у праці. Такі програми забезпечували зв’язок з життям, з практичною діяльністю, але не давали системних знань з основ наук.

В школах пропагувався і використовувався запозичений в США Дальтон-план, модифікований як бригадно-лабораторний метод. Всі учні ділилися на групи (бригади по 4-5 чол.), одержували завдання з кожного предмету на 4 тижні, які виконували самостійно в шкільних кабінетах, лабораторіях. На початку занять вчитель проводив інструктаж, в кінці приймав роботу, робив відмітки в облікових картках. Така форма роботи не давала глибоких системних знань кожному учневі.

Використовувався в цей період і метод проектів, оснований на прагматичній педагогіці США. Учні намічали практичні завдання (проекти) і в процесі виконання набували знань і умінь.

Ці навчальні форми були штучно створеними, сліпо запозиченими з-за кордону і не давали глибоких системних знань.

Після прийняття ряду постанов: «Про початкову і середню школу» 1931 р.; «Про навчальні програми та режим у початковій і середній школі» 1932 р. та інших – основна увага зверталася на посилення керівної ролі вчителя, повернення до предметної класно-урочної системи, індивідуального обліку знань учнів, було відмінено всі типи шкіл і встановлено єдину систему освіти: початкова школа (1-4 класи), неповна середня школа (1-7 класи), середня школа (1-10 класи).

Після цих постанов починається боротьба тоталітарного режиму з «націоналізмом», «українізацією». Наслідком цієї боротьби стало відоме в історії «розстріляне відродження». Школа стала одним із засобів русифікації української молоді, виховання в дусі марксистсько-ленінської ідеології.

Таким чином, українізація освіти повернула до життя національну школу України, в якій молодь опановувала кращі здобутки духовної культури свого народу. Таке відродження тривало недовго. Русифікаторська політика, марксистсько-ленінська ідеологія прийшли на зміну національному вихованню.

Окремої, детальної уваги заслуговує вивчення педагогічної спадщини видатного українського педагога ХХ століття, який збагатив світову педагогіку, зробив великий внесок у теорію виховання – Антона Семеновича Макаренка (1888-1939). Вивчення його спадщини слід розпочати із з’ясування головних віх життя педагога. Слід охарактеризувати основні етапи педагогічної діяльності А.С.Макаренка до і після 1920 року.

Студенти повинні здійснити аналіз його основних праць («Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Марш 30-го року», «Книга для батьків»).

Студенти повинні знати, що після жовтневого перевороту А.С.Макаренко теоретично розробив і втілив у практику нову систему виховання. Центральною проблемою цієї системи стало створення ним учення про організацію і виховання колективу, формування в колективі і через колектив всебічно розвиненої особистості. Вивчення і осмислення творів А.С.Макаренка, головних положень розробленої ним теорії виховання і дидактичних ідей допоможе майбутньому учителю зрозуміти новаторську сутність його педагогічної спадщини.

Зосередити увагу студенти повинні на питанні про зв’язок педагогічної спадщини А.С.Макаренка з відродженням національної школи в Україні.

2.9. Розвиток освіти, школи й педагогічної думки в Україні

у 50-90-х рр. ХХ ст.

План

  1. Розвиток українського шкільництва і освіти в період зміцнення тоталітаризму.

  2. Криза освіти та наміри реформування шкільництва до 90-х років ХХ ст.

  3. Проголошення незалежності України (1991 р.) і розбудова національної освіти.

  4. Освіта в Україні на сучасному етапі духовного та національного відродження.

Рекомендована література:

Основна: 1, 2, 3, 5, 6, 10, 16, 17, 25.

Додаткова: 15, 16, 22, 35, 50.

Вивчаючи стан освіти в Україні в цей період необхідно звернути увагу на ті події, які відбувалися в політичному, соціально-економічному житті країни. В кінці 40-х років вже передбачалася загроза війни з фашистською Німеччиною. Для армії і військової промисловості потрібні були відповідно підготовлені кадри, які за наявності середньої освіти мали можливість оволодіти будь-якою військовою спеціальністю.

Особлива увага приділялася розширенню мережі шкіл та контингенту учнів 8-10 класів, підвищенню якості викладання. Перед педагогічними працівниками ставилося завдання: підвищення якості знань учнів; посилення роботи з комуністичного виховання; всебічне вивчення учнів; поглиблення ідеологічної та загальноосвітньої педагогічної підготовки вчителів.

З 1938 р. запроваджувалося обов’язкове викладання російської мови в усіх неросійських школах, починаючи з другого класу з тижневим навантаженням 4-5 год. У великих містах та промислових центрах відкривалися школи з російською мовою викладання.

У передвоєнні роки так звана всенародна боротьба за подальший розвиток народної освіти була повністю підпорядкована вищим партійним органам. Навчання і виховання підростаючого покоління взяли на себе не народні вчителі, а партійні функціонери, які не будучи фахівцями в галузі освіти, нав’язували педагогічним працівникам не тільки свої форми і методи роботи, притаманні політичній пропаганді, а й зміст освіти. Майже всі підручники для українських шкіл готувались в Росії. В Україні їх лише перекладали рідною мовою.

Історія України в школах не вивчалась. Її місце посіла історія Радянського Союзу. Через лихоліття другої світової війни на десятки років загальмувався розвиток школи в Україні. Під час тимчасової гітлерівської окупації школи в Україні не працювали, хоча в окремих населених пунктах робилася спроба налагодити роботу початкових шкіл для навчання грамоти майбутніх рабів.

Після звільнення України від німецько-фашистських загарбників почалася відбудова шкіл, відкривалися окремі класи. Не вистачало підручників, парт, класних дошок, лабораторного обладнання, писати доводилося на газетних сторінках. Багато вчителів загинуло на фронтах війни.

З 1943/44 н.р. було запроваджено цифрову п’ятибальну систему оцінок.

З 1944/45 н.р. в школах були введені випускні іспити для учнів, які закінчували початкову і семирічну школу, а для випускників середньої – іспити на атестат зрілості. Найкращі випускники школи нагороджувалися золотими і срібними медалями.

Студенти повинні звернути увагу на те, що з 1949 р. неповна середня освіта стала обов’язковою.

В 1958 р. було прийнято закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям та про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР», який передбачав перехід на обов’язкову 8-річну освіту, встановлення основного типу середньої загальноосвітньої трудової політехнічної школи з виробничим навчанням. Ці школи були 11-річні: 8 класів + 3 роки для здобуття повної середньої освіти та професійної підготовки.

В 60-х роках середня школа стає 10-річною, а обов’язкову професійну підготовку в загальноосвітніх школах було скасовано.

Важливим завданням для студентів є вивчення педагогічної спадщини видатного українського педагога, гуманіста, новатора – Василя Олександровича Сухомлинського (1918-1970).

Студентам необхідно знати про значний внесок педагога у теорію розвиваючого навчання, проблеми дидактики та формування творчої особистості. Саме він сформулював нові підходи до організації навчання й виховання дітей, про що свідчить досвід роботи Павлиської школи.

Необхідно зосередити увагу на проблемі формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, питанні професійно-педагогічної підготовки молодого вчителя до роботи в школі, змісту сімейної педагогіки.

Особливу увагу майбутні педагоги повинні звернути на теорію двох джерел виховання В.О.Сухомлинського, де першим джерелом є заздалегідь продумана робота з дітьми, а другим – складні явища життя, взаємовідносини людей, їх вчинки. Звідси випливає й інше важливе положення В.О.Сухомлинського: виховання – це не усунення недоліків, а зміцнення в дитині усього найкращого.

Студентам слід звернути особливу увагу на етнопедагогічні основи спадщини визначного педагога, бо в ній простежується органічний, багатосторонній зв’язок виховання особистості з народним світобаченням щасливої перспективи для кожної людини, сім’ї, суспільства.

Подумати, наскільки глибоким і всебічним є зв’язок системи педагогічних поглядів В.О.Сухомлинського з досягненнями української етнопедагогіки.

Необхідно здійснити аналіз праць вченого: «Батьківська педагогіка», «Серце віддаю дітям», «Сто порад вчителеві», «Народження громадянина». Охарактеризувати основні думки В.О.Сухомлинського, які знайшли відгук сьогодні, в сучасній освітньо-виховній практиці.

У 1984 р. було прийнято основні напрями шкільної реформи, які передбачали підвищення якості освіти й виховання. Згодом було здійснено перехід на навчання дітей 6-річного віку та на 11-річний термін шкільного навчання, змінювалась структура загальноосвітньої школи і наповнюваність класів: початкова – 1-4 класи – до 25 учнів; неповна середня – 5-9 класи – до 30 учнів; 10-11 класи – до 25 учнів. Проте через економічну кризу в країні ці реформи повністю не були здійснені.

3. Завдання для самостійної роботи студентів

3.1 Плани семінарських занять

Змістовий модуль 1

Семінарське заняття № 1

Життєвий шлях і педагогічні погляди Яна Амоса Коменського

План

  1. Життя і педагогічна діяльність Я.А.Коменського, характеристика його світогляду.

  2. Я.А.Коменський про мету і завдання виховання.

  3. Коменський про вікову періодизацію виховання.

  4. Дидактичні принципи Я.А.Коменського.

  5. Значення педагогічних ідей Я.А.Коменського для сучасного навчання і виховання.

Контрольні запитання

1) Зробити порівняльний аналіз класно-урочної системи Я.А. Коменського та сучасної школи.

2) У чому принципова різниця у трактуванні принципу наочності за Я.А. Коменським і сучасною дидактикою?

Завдання для самостійного опрацювання

1) Охарактеризувати вимоги до вчителя, які сформулював Я.А. Коменський.

2) Аналіз праць Я.А.Коменського («Велика дидактика», «Материнська школа»). Стислий конспект.

Рекомендована література:

Основна: 6, 17, 20, 22, 26, 37.

Додаткова: 20, 34, 41, 51.

Першоджерела: 9.

Семінарське заняття № 2

Педагогічні погляди Джона Локка

План

  1. Концепція виховання і освіти Дж.Локка. Дж.Локк про фактори розвитку особистості, про роль виховання, мету, завдання, зміст освіти, методи навчання.

  2. Дж.Локк про гуманне ставлення до дитини як принцип, який визначає вибір педагогічних засобів, їх відповідність віковим і індивідуальним особливостям дитини.

  3. Дж.Локк про соціальне значення дитячої праці. Записка до проекту закону про бідних «Робочі школи».

Контрольні запитання

1) Розкрити основу «ідеї виховання джентельмена» за Дж.Локком.

2) Пояснити, чому Дж.Локк надавав перевагу фізичному та моральному виховання на відміну від освіти ?

Завдання для самостійного опрацювання

1) Відзначити особливості системи морального виховання, яку запропонував педагог.

2) Аналіз праць («Думки про виховання», «Думки про те, що читати й вивчати джентльмену»). Стислий конспект.

Рекомендована література:

Основна: 6, 17, 20, 22, 26, 37.

Додаткова: 20, 28, 34, 51.

Першоджерела: 11.

Семінарське заняття № 3

Педагогічна спадщина Жан-Жака Руссо

План

  1. Життя і діяльність Жан-Жака Руссо.

  2. Жан-Жак Руссо про «вільне» виховання.

  3. Вікова періодизація.

  4. Значення педагогічної теорії Руссо.

Контрольні запитання

1) Пояснити сутність ідеї «вільного» виховання в педагогічній спадщині вченого.

2) Охарактеризувати форми виховання відповідно до вікової періодизації Руссо.

Завдання для самостійного опрацювання

1) Охарактеризувати помилковість поглядів Ж.Ж.Руссо щодо вікового розвитку дитини.

2) Аналіз праці (Еміль, або про Виховання). Стислий конспект.

Рекомендована література:

Основна: 6, 17, 20, 22, 26, 37.

Додаткова: 20, 34, 51.

Першоджерела: 28.

Змістовий модуль 2

Семінарське заняття № 1

Просвітницька діяльність і педагогічні погляди Г.С.Сковороди

План

  1. Життя та педагогічна діяльність Г.С.Сковороди.

  2. Дидактичні погляди Григорія Сковороди.

  3. Загальна характеристика виховних поглядів Г.С.Сковороди.

  4. Значення педагогічної спадщини Г.С.Сковороди для сучасності.

Контрольні запитання

1) Чим відрізняється трактування принципу природовідповідного виховання за Г.С. Сковородою від трактування за Я.А. Коменським і Ж.Ж. Руссо?

2) Охарактеризувати сутність принципу народності за Г.С. Сковородою.

3) Чому Г.С.Сковороду називали мандруючим філософом?

Завдання для самостійного опрацювання

1) Проаналізувати дидактичні погляди Г.С.Сковороди.

2) Аналіз праць («Вдячний Єродій», «Убогий жайворонок»). Cтислий конспект.

Рекомендована література:

Основна: 1, 22, 23, 26, 33.

Додаткова: 20, 50, 51.

Першоджерела: 33.

Семінарське заняття № 2

Культурно-просвітницька діяльність О.В.Духновича

План

  1. Розвиток школи й педагогіки на Закарпатті.

  2. Педагогічні ідеї О.В.Духновича.

  3. Ідея народності, демократизму в педагогічних поглядах О.В.Духновича.

  4. Народознавча діяльність О.В.Духновича.

Контрольні запитання

1) Якому принципу виховання за Духновичем підпорядковується зміст розумового, морального, фізичного, трудового виховання? Обґрунтувати.

2) В чому полягала мета виховання за О.В. Духновичем?

Завдання для самостійного опрацювання

1) Розкрити специфіку дидактичних поглядів педагога.

2) Аналіз праці («Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельских»).

Рекомендована література:

Основна: 22, 23, 26, 33.

Додаткова: 20, 42, 51.

Першоджерела: 7.

Семінарське заняття № 3

Педагогічна теорія К.Д.Ушинського

План

  1. Життя і педагогічна діяльність К.Д.Ушинського.

  2. К.Д.Ушинський про педагогіку як науку і мистецтво виховання.

  3. Дидактичні погляди К.Д.Ушинського.

  4. Вплив спадщини К.Д.Ушинського на школу і педагогічну думку інших народів.

Контрольні запитання

1) В чому специфіка ідеї національного виховання К.Д. Ушинського?

2) Яку роль відводив педагог праці в гармонійному розвитку особистості?

Завдання для самостійного опрацювання

1) Зробити порівняльний аналіз дидактичних систем Я.А. Коменського та К.Д. Ушинського.

2) Аналіз праць Костянтина Ушинського («Людина як предмет виховання», «Про народність у громадському вихованні», «Праця в її психічному і виховному значенні»). Стислий конспект (1 праця).

Рекомендована література:

Основна: 17, 22, 23, 26, 33.

Додаткова: 20, 21, 51.

Першоджерела: 49-54.

Семінарське заняття № 4

Національна школа і педагогіка в

Українській Народній Республіці

План

  1. Розвиток українського шкільництва в УНР.

  2. Педагогічна думка в період національно-визвольних змагань українського народу (1917-1920 рр.).

Контрольні запитання

1) З’ясувати роль української Центральної Ради у створенні нової моделі системи народної освіти в Україні.

2) Який університет був створений у 1918р. в Кам’янець-Подільському?

Завдання для самостійного опрацювання

1) Відтворити процес становлення української школи за умов соціальних, політичних та економічних змін в період УНР.

2) Проаналізувати педагогічні погляди М.С. Грушевського, І.І. Огієнка, В.І. Вернадського.

3) Визначити вплив педагогічних діячів на хід освітніх перетворень того часу.

Рекомендована література:

Основна: 9, 20, 22, 23, 26, 28, 29, 32, 33, 36, 38.

Додаткова: 1, 14, 16, 20, 26, 29, 51.

Першоджерела: 5, 24, 25.

Семінарське заняття № 5

Педагогічні погляди і освітня діяльність С.Ф.Русової та Г.Г.Ващенка

План

  1. С.Ф.Русова про національну систему освіти та виховання.

  2. Г.Г.Ващенко про національне виховання української молоді.

  3. Значення педагогічної спадщини С.Ф.Русової та Г.Г.Ващенка для сучасної школи.

Контрольні запитання

1) Назвіть засади концепції національної освіти і виховання С.Ф. Русової та Г.Г. Ващенка.

2) В чому полягала роль С.Ф. Русової в розвитку системи дошкільної освіти і виховання?

3) В чому сутність педагогічної концепції Г.Г. Ващенка?

Завдання для самостійного опрацювання

1) Знайти спільні риси у поглядах на мету та ідеал виховання двох педагогів.

2) Аналіз праці Г.Г.Ващенка («Виховний ідеал»). Стислий конспект.

Рекомендована література:

Основна: 22, 23, 26, 33.

Додаткова: 1, 14, 20, 33, 51.

Першоджерела: 1, 2, 29-31.

Семінарське заняття № 6

Педагогічна діяльність і провідні педагогічні ідеї А.С.Макаренка

План

  1. Життя та педагогічна діяльність А.С.Макаренка.

  2. Педагогічна система А.С.Макаренка.

  3. Основні положення теорії А.С.Макаренка про колектив.

  4. Педагогічна спадщина А.С.Макаренка і відродження національної школи України.

Контрольні запитання

1) В чому специфіка поглядів А.С.Макаренка на сімейне виховання?

2) Назвіть ознаки сформованості колективу за А.С.Макаренком.

3) Назвіть основні закони, яким підпорядковується колектив у своєму розвитку?

Завдання для самостійного опрацювання

1) Охарактеризувати методику формування колективу в колонії ім. М.Горького.

2) Аналіз основних праць педагога («Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Марш 30-го року», «Книга для батьків»).

Рекомендована література:

Основна: 17, 20, 22, 23, 28, 32, 36.

Додаткова: 1, 14, 20, 51.

Першоджерела: 13-21.

Семінарське заняття № 7

Педагогічна теорія В.О.Сухомлинського

План

  1. Головні віхи життя і педагогічної діяльності В.О. Сухомлинського.

  2. Актуальні проблеми навчання і виховання в контексті педагогіки В.О.Сухомлинського.

  3. Основні принципи педагогіки В.О. Сухомлинського – гуманізм, громадянськість, патріотизм.

  4. Значення спадщини В.О. Сухомлинського.

Контрольні запитання

1) В чому специфіка роботи школи з батьками в Павлиській середній школі?

2) Яким, на думку педагога, повинно бути родинне виховання?

3) Охарактеризувати своєрідність педагогічної системи В.О. Сухомлинського.

Завдання для самостійного опрацювання

1) Зробити порівняльний аналіз уроків на природі Ж.Ж. Руссо та В.О.Сухомлинського.

2) Аналіз праць В.О. Сухомлинського («Батьківська педагогіка», «Серце віддаю дітям», «Сто порад вчителеві», «Народження громадянина»).

Рекомендована література:

Основна: 17, 20, 22, 23, 28, 32, 36.

Додаткова: 1, 13, 14, 20, 51.

Першоджерела: 35-46.

3.2. Питання для підготовки до підсумкового тестування

Розділ 1. Історія зарубіжної педагогіки

Змістовий модуль 1

1.1. Предмет, завдання і методи історії педагогіки.

Виховання в первісному суспільстві, Стародавньому світі і в античну епоху

1. Історія педагогіки – це…

а) сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості;

б) наука про розвиток виховання, школи й педагогічної думки в різні історичні періоди;

в) виникнення і розвиток теорії і практики виховання і навчання підростаючого покоління на різних ступенях розвитку людства;

г) галузь педагогічної науки, яка вивчає й аналізує подібні та відмінні риси й тенденції в галузі виховання та освіти, визначає перспективи їхнього розвитку.

2. Монографічний метод передбачає…

а) цілісне вивчення якогось конкретного освітньо-виховного закладу;

б) розгляд внутрішньої логіки розвитку педагогічної теорії з точки зору виникнення, трансформації, взаємодії різних парадигм;

в) вивчення освітніх реформ, контрреформ;

г) вивчення біографії відомого педагога.

3. Представниками еволюційно-біологічної теорії є…

а) Ш.Летурно і Дж.Сілтон; б) П.Монро; в) К.Шмідт; г) Ф.Енгельс і Л.Морган.

4. Перші в історії заклади для життя і виховання підростаючого покоління, окремо для хлопчиків і для дівчат з’явилися в період ...

а) первісного стада; б) матріархату; в) патріархату; г) розпаду первісного ладу.

5. В школах кіфариста навчали …

а) музиці; б) письму; в) читанню; г) боротьбі;

6. Праця «Держава» належить …

а) Сократу; б) Платону; в) Арістотелю; г) Демокріту.

7. Евристичний метод розробив …

а) Платон; б) Сократ; в) Демокріт; г) Арістотель.

8. Будинки молоді перетворилися на спеціальні заклади для дітей знаті в період …

а) первісного стада; б) родового устрою; в) розпаду первісного ладу; г) матріархату.

9. Представниками трудової теорії є …

а) Ш.Летурно і Дж.Сілтон; б) П.Монро; в) К.Шмідт; г) Ф.Енгельс і Л.Морган.

10. Представниками психологічної теорії є …

а) Ш.Летурно і Дж.Сілтон; б) П.Монро; в) К.Шмідт; г) Ф.Енгельс і Л.Морган.

1.2. Просвіта і педагогічна думка у Візантії

  1. Як називалася вища школа, організована в Константинополі при імператорі Феодосії ІІ у 425 р.?

а) Лекціонаріум; б) Комментаріум; в) Аудиторіум; г) Університет.

2. Першим ступенем навчання у Візантії були …

а) школи грамоти; б) монастирські школи; в) школи палестри; г) школи письма.

3. Вчителів початкових шкіл у Візантії називали …

а) педономами; б) дидаскалами; в) наставниками; г) учителями.

4. Будинок мудрості був створений у …

а) Багдаді; б) Константинополі; в) Кутаїсі; г) Римі.

5. Характерною рисою візантійської цивілізації було створення …

а) початкової освіти; б) середньої освіти; в) підвищеної освіти; г) вищої освіти.

6. Домашні академії, які об’єднували освічених людей, що групувалися навколо мецената-філософа у Візантії називали …

а) кружки-салони; б) салони-академії; в) домашні салони; г) гімназії.

7. Богословську освіту отримували в …

а) монастирях; б) духовних академіях; в) церквах; г) християнських училищах.

8. Твір «Шестиднев» належить …

а) Василю Кесарійському; б) Іоанну Златоусту; в) Михайлу Пселлу; г) Іоанну Дамаскіну.

9. Наставником слов’янських першовчителів Кирила-Костянтина і Мефодія був …

а) патріарх Фотій; б) Іоанн Дамаскін; в) Фома Аквінський; г) Сімеон Богослов.

10. Основними методами виховання Іоанн Златоуст вважав …

а) настанову і бесіду; б) тілесні покарання; в) переконання і привчання; г) заохочення.

1.3. Виховання і школа епох Середньовіччя та Відродження

    1. Серед церковних шкіл в Західній Європі оформилися …

а) монастирські школи; б) кафедральні школи; в) приходські школи; г) духовні школи.

    1. Епоха Середньовіччя охоплює період …

а) V – початок XIV століття; б) XIV – XVI століття; в) V – XVI століття; г) ХVIII – ХІХ століття.

    1. «Батьком гуманності» називають …

а) Вітторіно де Фельтре; б) Франсуа Рабле; в) Еразма Роттердамського; г)Томмазо Кампанеллу.

4. В епоху Середньовіччя «Венцем наук» вважалося …

а) богослов’я; б) риторика; в) діалектика; г) філософія.

5. Школи, в яких навчалися діти ремісників мали назву …

а) цехові; б) гільдійські; в) ремісничі; г) місцеві.

6. Гуманіст Вітторіно де Фельтре організував …

а) Будинок радості; б) Школу мудрості; в) Будинок мудрості; г) Будинок знань.

7. Роман «Гаргантюа і Пантагрюель» належить …

а) Франсуа Рабле б) Томасу Мору; в) Еразму Роттердамському; г) Томмазо Кампанеллі.

8. Якого факультету не існувало у середньовічних університетах?

а) артистичного; б) юридичного; в) медичного; г) математичного.

9. Скільки років тривав повний курс навчання в середньовічному університеті?

а) 4-5 років; б) 11-13 років; в) 14-15 років; г) 15-16 років.

10. Хто з відомих педагогів епохи Відродження в своєму творі «Місто Сонця» у фантастичній формі показав особливості життя і виховання людей в соціалістичній державі?

а) Т.Кампанелла; б) Т.Мор; в) М.Лютер; г) М.Монтень.

1.4. Школа і педагогіка Західної Європи і Північної

Америки в середині ХVІІ – кінці ХVІІІ ст.

1. За віковою періодизацією Я.А.Коменського юність займала період …

а) від 11-19 років; б) від 12-18 років; в) від 13 – 18 років; г) 18-20 років.

2. За віковою періодизацією Ж.Ж.Руссо у третій етап розвитку дитини здійснюється …

а) моральне виховання; б) фізичне виховання; в) розумове і трудове виховання; г) трудове виховання.

3. Видатний твір Ж.Ж.Руссо має назву …

а) «Материнська школа»; б) «Еміль, або про виховання»;

в) «Лінгард і Гертруда»; г) «Рідне слово».

4. Ж.Ж.Руссо вважав необхідним знайомити з релігією у …

а) 12 років; б) 16 років; в) 18 років; г) 20 років.

5. Скільки дидактичних принципів обґрунтував Я.А.Коменський?

а) 5; б) 6; в) 9; г) 10.

6. Я.А.Коменському належить праця …

а) «Велика дидактика»; б) «Лінгард і Гертруда»;

в) «Думки про виховання»; г) «Еміль, або про виховання».

7. Дидактичний принцип, який виражає необхідність такої організації навчальної праці, при якій учні розуміють мету навчання, свідомо сприймають, засвоюють і застосовують знання називається принципом …

а) наочності навчання; б) свідомості навчання;

в) систематичності навчання; г) міцності навчання.

8. Ж.Ж. Руссо вважав, що виховання природою здійснюється …

а) шляхом «внутрішнього розвитку людських здібностей, розвитку органів чуттів»;

б) шляхом привчання людини використовувати розвиток цих здібностей і органів;

в) завдяки власному досвіду людини, який вона набуває від речей, з якими зустрічається і які на неї впливають;

г) шляхом пізнання свого власного «Я».

9. Початок середній освіті в США було покладено в 1635 р. відкриттям в Бостоні …

а) латинської граматичної школи; б) грецької граматичної школи; в) американської граматичної школи; г) англійської граматичної школи.

10. Кому належить трактат «Століття розуму»?

а) Т. Пейну; б) Т. Джефферсону; в) Б. Франкліну; г) Я.А. Коменському.

1.5. Школа і педагогіка у Західній Європі у ХІХ ст.

1. Найважливішою основою навчання за Й.Г. Песталоцці є …

а) наочність; б) послідовність; в) систематичність; г) доступність.

2. Формування доброчесних людей, здатних пристосовуватися до існуючого суспільно-політичного ладу – є основною метою виховання за …

а) Ж.Ж. Руссо; б) Й.Ф. Гербартом; в) Й.Г. Песталоцці;

г) Ф.А.В. Дістервегом.

3. Система морального виховання, що ґрунтується на 5 моральних ідеях розроблена …

а) Я.А.Коменським; б) Й.Ф. Гербартом; в) Й.Г. Песталоцці;

г) Ф.А.В. Дістервегом.

4. Які з психологічних понять були введені Й.Ф.Гербартом?

а) уявлення; б) асоціація; в) аперцепція; г) емпатія.

5.Хто з відомих педагогів організував «Установу для бідних» (1770-1780)?

а) Я.А. Коменський; б) Й.Г. Песталоцці; в) Й.Ф. Гербарт;

г) Ф.В.А. Дістервег.

6. Кого з педагогів ще за життя називали «учителем німецьких учителів»?

а) Ф.В.А.Дістервега; б) Й.Г.Песталоцці; в) Й.Ф.Гербарта.

7. Ф.В.А. Дістервег випускав з 1851 р. …

а) «Журнал для вчителів»; б) «Педагогічний щорічник»; в)«Педагогічний журнал»; г) «Педагогіку».

8. Яку працю написав Й.Г.Песталоцці?

а) «Лінгард і Гертруда»; б) «Місто Сонця»; в) «Керівництво до освіти німецьких учителів»; г) «Принцип елементарного навчання».

9. В якому році Р.Оуен відкрив «Новий інститут для формування характеру»?

а) 1816 р.; б) 1860 р.; в) 1900 р.; г) 1916 р..

10. Зміст і методика навчання, за Спенсером, мають відповідати основним етапам …

а) фізичного розвитку дитини; б) розумового розвитку дитини; в) вікового розвитку дитини; г) морального розвитку дитини.

1.6. Школа і педагогічна думка в Росії у XVIII ст.

  1. Основоположником університетської освіти в Росії був:

а) М.В.Ломоносов; б) М.І.Пирогов; в) Петро І; г) В.М.Татіщев.

  1. Автором «Російської граматики» був …

а) М.В.Ломоносов; б) М.І.Пирогов; в) І.І.Бєцкой; г) Л.Ф.Магницький.

3. В якому році було відкрито Московський університет?

а) 1700 р.; б) 1725 р.; в) 1755 р.; г) 1800 р..

4. Л.М.Толстой вважав, що школа повинна займатися тільки освітою і здійснювати …

а) релігійне виховання учнів; б) моральне виховання учнів;

в) естетичне виховання учнів; г) екологічне виховання учнів.

5. В якій праці М.І. Пирогов виступив проти станової системи освіти в Росії, вузькопрофесійної підготовки молоді, зниження загальноосвітнього рівня навчання учнів початкової та середньої школи і студентів університетів?

а) «Питання життя»; б) «Про публічні лекції з педагогіки»; в) «Про виховання»; г) «Про народну освіту»

6. Л.М. Толстой випускав педагогічний журнал …

а) «Ясна поляна»; б) «Нариси Ясної поляни»; в) «Педагогічний журнал»; г) «Яснополянська школа».

7. В 1715 р. на базі Школи математичних і навігаційних наук (Москва) була утворена в Петербурзі …

а) Морська академія; б) Математична академія; в) Навігаційна академія; г) Академія морського мистецтва.

8. Хто керував першою гірничозаводською школою, створеною у 1721 р?

а) В.М.Татіщев; б) Л.Ф.Магницький; в) М.В.Ломоносов; г) О.М.Радіщев.

9. Державні арифметичні початкові школи з математичним ухилом для дітей дворян, духівництва, урядовців, міщан та ін. (крім кріпаків) віком від 10 до 15 років мали назву…

а) цифірні; б) математичні; в) церковні; г) граматичні.

10. Кого вважають першим російським вченим, який почав читати лекції рідною мовою?

а) М.В.Ломоносов; б) Л.М. Толстой; в) Д.І. Мєндєлєєв; г) В.Г.Бєлінський.

1.7. Зарубіжна школа і педагогіка першої половини ХХ ст.

  1. Ж.О.Декролі поділив основні види дитячої активності на три види. Відкиньте зайвий.

а) спостереження; б) асоціації; в) вираження; г) персоналізація.

2. Ініціатором Нового виховання, засновником школи де Рош був …

а) Ж.Декролі; б) Е.Демолен; в) У.Джемс; г) Д.Локк.

3. Д.Дьюї вважав, що всі знання учні мають здобувати …

а) «шляхом дії» на основі практичної самодіяльності та особистого досвіду; б) шляхом запам’ятовування матеріалу підручників; в) шляхом вивчення матеріалу, що надається виключно вчителем; г) з власного досвіду.

4. Міжнародна школа для маленьких дітей, що навчалися за методом Монтессорі, вихованці середнього віку – за методом Декролі, а дорослі – за рекомендаціями Віннетка-плану заснована …

а) А.Фер’єром; б) Д.Дьюї; в) М.Монтессорі; г) Ж.Декролі.

5. В «Будинку дитини», заснованому М.Монтессорі основна увага приділялася розвитку …

а) органів чуттів; б) органів зору; в) органів слуху; г) органів смаку.

6. Концепцію Д.Дьюї називають …

а) інструменталізмом; б) прагматизмом; в) екзистенціалізмом; г) функціоналізмом.

7. Система з індивідуально визначеними метою, змістом, темпом навчання, вперше застосована К.Уошборном в США - це...

а) Віннетка-план; б) Дальтон-план; в) метод проектів; г) метод диференціації.

8. Одна з течій в педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ ст., що намагалася всі свої положення обґрунтувати даними емпіричних спостережень і спеціально поставленого експерименту – це...

а) експериментальна педагогіка; б) практична педагогіка;

в) інноваційна педагогіка; г) емпірична педагогіка.

9. Праця «Експериментальна дидактика» належить …

а) В.Лаю; б) Е.Торндайку; в) А.Біне; г) Е.Клапареду.

10. У.Кілпатрик розрізняв чотири види проектів. Відкиньте зайвий.

а) творчий (продуктивний); б) проект розв’язання проблем;

г) проект-вправа; д) експериментальний проект.

Розділ 2. Історія педагогіки України

Змістовий модуль 2.

2.1. Предмет і завдання історії української педагогіки.

Виховання у первісному суспільстві

  1. Наука про розвиток виховання, школи й педагогічної думки в Україні в різні історичні періоди має назву …

а) історія української педагогіки; б) історія національної педагогіки; в) історія вітчизняної педагогіки; г) історія педагогіки.

  1. Який метод досліджень не використовується в історії української педагогіки?

а) експеримент; б) порівняльно-історичне трактування джерел;

в) типологізація; г) статистична кореляція.

  1. У східних слов’ян один з етапів раннього виховання дітей, коли провідним засобом виховання була праця (випасання худоби, участь в оранці, збирання ягід, плодів) називався …

а) періодом баяння; б) періодом пестування;

в) періодом набуття трудових навичок та оволодіння нормами моральної поведінки; г) ініціацією.

  1. Основними типами шкіл, які існували на Русі до прийняття християнства Були …

а) школи грамоти; б) язичницькі; в) християнські;

г) монастирські.

  1. Азбука, в якій звуки слов’янської мови передавалися грецькими буквами називалася …

а) глаголицею; б) кирилицею; в) букварем; г) абеткою.

  1. Пам’яткою слов’янської дохристиянської релігійності (ІХ-Х ст.), відкритою в 1919 році вважають …

а) «Велесову книгу»; б) «Повість врем’яних літ»;

в) «Повчання» Володимира Мономаха дітям; г)«Ізборник»

Святослава.

  1. Основними віруваннями населення на землях України в епоху палеоліту були магія, анімізм, а також …

а) тотемізм; б) ідеалізм; в) матеріалізм; г) фаталізм.

  1. В період матріархату та екзогамії мати виховувала дітей до …

а) до 3 років; б) 5-6 років; в) до 10 років; г) до 12 років.

  1. Основним засобом спілкування матері з дитиною в період баяння була …

а) колискова пісня; б) гра; в) мова; г) дотик.

  1. Етап у вихованні підростаючого покоління в первісному суспільстві, коли здійснювався перехід підлітків в групу дорослих мав назву …

а) баяння; б) ініціація; в) пестування; г) набуття трудових навичок.

2.2. Народна педагогіка в історико-педагогічному аспекті

1. Галузь емпіричних педагогічних знань і народного досвіду, які виражаються в панівних у народі поглядах на мету й завдання виховання, в сукупності народних засобів, умінь та навичок виховання й навчання називають …

а) національною педагогікою; б) народною педагогікою;

в) українською педагогікою; г) козацькою педагогікою.

2. Першим на Україні в педагогічну літературу термін «народна педагогіка» запровадив …

а) О.Духнович; б) К.Ушинський; в) Т.Шевченко; г) Г.Ващенко.

3. Наукою про народну педагогіку є …

а) євгеніка; б) етнопедагогіка; в) сурдопедагогіка;

г) соціальна педагогіка

4. Термін «етнопедагогіка» в науковий обіг ввів у 70-х рр. ХХ ст. …

а) Г.Н.Волков; б) В.О.Сухомлинський; в) Д.Б.Ельконін; г) Г.Ващенко.

5. Галузь знань про зародження, становлення й розвиток науки про українську народну педагогіку від часу її появи й до сучасності називають …

а) історією української етнопедагогіки;

б) історією української педагогіки;

в) історією педагогіки;

г) історією національної педагогіки.

6. Один з розділів української етнопедагогіки, що вивчає проблеми обов’язкових умов національного виховання називають …

а) народною педагогічною деонтологією; б) батьківською, родинною педагогікою; в) народним дитинознавством; г) народною дидактикою.

7. Оповідання «Народна педагогія» належить …

а) К.Ушинському; б) О.Кониському; в) Н.Кобринській; г) О.Духновичу.

8. Система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю,народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року має назву …

а) народний календар; б) народні традиції; в) народні свята; г) народні ритуали.

9. Зародження історії української етнопедагогіки пов’язується з появою …

а) «Ізборника» Святослава (1073 р.); б «Повчання» Володимира Мономаха дітям (1096 р.); в) «Златоуста»; г) «Завіщання» Василя Загоровського дітям (1577 р.).

10. Кому належать слова: «Я не думаю, щоб хтось був спроможний змагатися з педагогічним генієм народу»?

а) В. Загоровському; б) К. Ушинському; в) М. Грушевському;

г) В. Сухомлинському.

2.3. Школа, освіта і виховання в Київській Русі

  1. Школа «книжного вчення» при Десятинній церкві в Києві була відкрита ...

а) Л.Зизанієм; б) К.Острозьким; в) М.Смотрицьким; г) князем Володимиром.

  1. Школи підвищеного типу, де, як правило, викладали «сім вільних мистецтв», навчання здійснювалося через роботу з книжкою, з текстом, що розширювало межі пізнання й можливості освіти мали назву …

а) школи грамоти; б) школи «книжного вчення»; в) монастирські школи; г) латинські школи.

  1. Перше в Європі жіноче училище у Києві при Андріївському монастирі було відкрите в …

а) 988 р.; б) 1086 р. в) 1096 р.; г) 1286 р.

  1. Вчителями в школах Київської Русі були здебільшого …

а) священики, дяки; б) іноземні вчителі; в) філософи; г) військові.

  1. Яку працю вважають найдавнішою пам’яткою української дидактики, в якій вперше у вітчизняній педагогічній культурі розроблено методику читання книг?

а) «Ізборник» Святослава; б) «Повість врем’яних літ»;

в) «Слово о полку Ігоревім»; г) «Слово про закон і благодать».

  1. Навчання у нижчих школах розпочиналося з вивчення …

а) Азбуки-буквиці; б) Азбуки; в) Псалтиря; г) Євангелія.

7. Абак – це …

а) дошка для письма; б) інструмент для письма; в) давня рахівниця; г) сумка для книг.

8. Глаголицю модернізував у 855 р., пристосувавши її до звукової системи східнослов’янської мови …

а) Кирило; б) Мефодій; в) князь Володимир; г) Ярослав Мудрий.

9. Форма домашнього виховання феодальної знаті мала назву …

а) кормильство; б) наставництво; в) гувернерство;

г) опікунство.

10. Перша бібліотека була створена Ярославом Мудрим при київському Софійському соборі у …

а) 982 р.; б) 988 р.; в) 1000 р.; г) 1037 р.

2.4. Освіта й виховання в Україні в XIV – XV ст.

1. Метод навчання читання у ХIV ст. мав назву …

а) літероскладальний; б) звукоскладальний; в) складовий;

г) звуковий.

2. Навчальний рік традиційно розпочинався на свято пророка Наума

а) 1 вересня; б) 1 грудня; в) 1 січня; г) 14 листопада.

3. Перший підручник для оволодіння грамотою – це …

а) Азбука-границя; б) Буквар; в) Часослов; г) Псалтир.

4. Наприкінці ХV ст. в історії української педагогіки з’явилася перша надрукована кирилицею книжка:

а) Біблія; б) Азбука; в) Часослов; г) Часословець.

5. За часів Галицько-Волинської Русі остаточно складається тип української школи …

а) елементарна приватна, домашня школа-дяківка;

б) елементарна державна школа-дяківка;

в) елементарна школа граматики; г) духовна школа.

6. Вчителем М.Коперника був відомий діяч українського Відродження …

а) Ю.Дрогобич; б) П.Русин;

в) Данило Галицький; г) Петро Могила.

7. У розвитку людини Ю.Дрогобич надавав провідної ролі …

а) знанням; б) вихованню; в) оточенню; г) школі.

8. Видатною пам’яткою української педагогічної літератури ХIV ст. у Галицько-Волинській державі був …

а) «Слово про закон і благодать»;

б) «Повчання Володимира Мономаха»;

в) Слово о полку Ігоревім;

г) «Галицько-Волинський літопис» .

9. Особлива пошана й любов до шкільних педагогів виражалася в тому, що …

а) учні під час занять зобов’язані були слухати його пояснення стоячи;

б) існувало табу на лихі слова про вчителя, якого учні суворо дотримувалися;

в) учні повинні були прибрати клас до початку занять;

г) дякувати вчителя особисто після уроку.

10. Термін «книжное учение» було замінено на …

а) школу; б) училище; в) інститут; г) науку.

2.5. Освіта й виховання в Україні в XVIXVIІІ ст.

1. Навчальні заклади в Україні, які організовувались і утримувались церковними братствами називалися …

а) монастирськими школами; б) братськими школами; в) церковними школами; г) латинськими школами.

2. Києво-Могилянська академія створена у …

а) 1537 р.; б) 1632 р.; в) 1780 р.; г) 1790 р..

3. Перша братська школа була відкрита у …

а) Львові; б) Києві; в) Луцьку; г) Харкові.

4. Першим ректором Острозької академії був …

а) Г.Смотрицький; б) Є.Славинецький; в) Л.Зизаній; г) П.Могила.

5. Чим відрізнялися українські братські школи від західноєвропейських?

а) навчалися діти різних станів; б) існувала класно-урочна система; в) не застосовували тілесних покарань; г) вивчали «сім вільних мистецтв».

6. За змістом і рівнем освіти братські школи були:

а) початковими навчальними закладами; б) середніми навчальними закладами; в) вищими навчальними закладами; г) спеціалізованими навчальними закладами.

7. За якою ознакою визначалися в братських школах місця, які

займали учні в класі?

а) за походженням; б) за успіхами; в) за матеріальною забезпеченістю батьків; г) за бажанням.

8. Навчальний рік поділявся у Києво-Могилянській академії на …

а) семестри; б) триместри; в) чверті; г) півріччя.

9. Готувати фізично загартованих, з міцним здоров’ям, мужніх воїнів – захисників рідного народу від чужеземного поневолення, виховувати український національний світогляд, формувати лицарські якості, прагнення до милосердя - це завдання педагогіки …

а) козацької; б) народної; в) національної; г) експериментальної.

10. Бойове мистецтво запорізьких козаків, яке вважалося вершиною української системи вдосконалення людини …

а) гопак; б) гойдок; в) спас; г) характерництво.

2.6. Школа та педагогічна думка в Україні у ХІХ столітті

  1. Праця «Людина як предмет виховання» належить …

а) Г.С. Сковороді; б) К.Д. Ушинському; в) М.І. Пирогову;

г) Т.Г. Шевченку.

2. Перший в Україні університет у Харкові був відкритий в …

а) 1805 р.; б) 1814 р.; в) 1840 р.; г) 1845 р..

3. К.Д.Ушинського вважають основоположником …

а) наукової педагогіки в Росії; б) народної педагогіки в Україні; в) козацької педагогіки в Україні; г) експериментальної педагогіки в Росії.

4. Автором принципу народності у вихованні є …

а) М.Монтессорі; б) М.О.Корф; в) М.І.Пирогов; г) К.Д.Ушинський.

5. Кому з педагогів належить гімн рідній мові: «Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, тільки камень має» …

а) Ю.А.Федьковичу; б) К.Д.Ушинському; в) О.В.Духновичу;

г) П.О.Кулішу.

6. Початкова школа підвищеного типу, другий ступінь освіти в Росії ХІХ ст., що відкривали в губернських та повітових містах для підготовки учнів до вступу в гімназію - це …

а) повітове училище; б) парафіяльне училище; в) реальне училище; г) середнє училище.

7. Який новий тип шкіл з’явився наприкінці 50-х років для підлітків і дорослих?

а) тижневі; б) недільні; в) річні; г) дворічні.

8. Хто був автором «Букваря южноруського» для недільних шкіл?

а) М.С. Шашкевич; б) Г.С. Сковорода; в) Т.Г. Шевченко;

г) П.О. Куліш.

9.Гурток передової західноукраїнської молоді, заснований М.С. Шашкевичем, І.М. Вагилевичем, Я.Ф. Головацьким мав назву …

а) «Руська трійця»; б) «Українська трійця»;

в) Кирило-Мефодіївське товариство; г) «Просвіта».

10. Г.С.Сковорода головним педагогічним принципом вважав …

а) природнє виховання; б) вільне виховання; в) виховуюче навчання; г) трудове виховання.

2.7. Основні концепції розвитку школи й педагогіки України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

  1. Як називався приватний навчальний заклад в Києві, заснований у 1871 р. відомим культурно-громадським діячем України Григорієм Павловичем Галаганом?

а) Колегія Павла Галагана; б) Колегія Григорія Галагана;

в) школа Павла Галагана; г) коледж Павла Галагана.

2. Перший український педагогічний журнал, фундатором якого був Гр.Шерстюк, мав назву …

а) «Світло»; б) «Педагогіка»; в) «Педагогічний журнал»;

г) «Промінь».

3. В якому місті відбувся 1 Всеукраїнський з’їзд у справі народної освіти?

а) Петербурзі; б) Москві; в) Києві; г) Харкові.

4. Основоположницею методики навчання дорослих грамоті в Україні вважають …

а) Х.Д.Алчевську; б) С.Ф.Русову; в) М.Грінченко; г) Л.Українку.

5. Тимофій Лубенець був засновником …

а) Київського Товариства народних дитячих садків; б) Товариства «Просвіта»; в) Літературного Товариства імені Т.Шевченка у Львові; г) Руського педагогічного товариства.

6. Автором якої праці є С.В.Васильченко?

а) «Народна школа і рідна мова в Україні»; б) «Записки народного вчителя»; в) «Нариси з педагогіки середньої школи»; г) «Школа».

7. Найпримітивнішу освіту в Росії наприкінці ХІХ ст. давали …

а) церковно-парафіяльні школи; б) цехові школи; в) церковні школи; г) тривіальні школи.

8. У 1876 р. видано Закон про …

а) повну заборону української мови не лише у навчальних закладах, а й у суспільному житті взагалі; б) повну заборону української мови лише у навчальних закладах; в) заборону української мови у деяких навчальних закладах; г) заборону видавати українською мовою навчальні книги і підручники для шкіл.

9. На західній Україні у другій половині ХІХ ст. виник новий тип школи …

а) утраквістична (двомовна); б) парафіяльна школа; в) тривіальна школа; г) ліцей.

10. Організація, створена у Львові у 1894 р., головною метою якої було фізичне відродження нації …

а) «Сокіл»; б) «Орел»; в) «Січ»; г) «Відродження».

2.8. Українська школа й педагогіка між двома світовими війнами

1. Теорію дитячого колективу розробив …

а) П. Блонський; б) А.С. Макаренко; в) Г.Г. Ващенко; г) М.С. Грушевський.

2. «Положення про єдину трудову школу УРСР» було видано в … а) 1917 р.; б) 1919 р.; в) 1922 р.; г) 1925 р.

3. Українська система освіти вилучила зі своєї схеми у 1920 р. університети, перетворивши їх на …

а) інститути; б) інститути народної освіти; в) академії;

г) технікуми.

4. Автором праці «Виховний ідеал» є …

а) С.Т.Шацький; б) С.Ф.Русова; в) А.С.Макаренко; г) Г.Г. Ващенко

5. Центральним органом керівництва народною освітою в Україні в 1918-1946 рр. був …

а) Народний комісаріат освіти; б) Народне управління освітою;

в) Міністерство освіти; г) Міністерство народної освіти.

6. Загальноосвітні навчальні заклади для дорослих (1920-1940 рр.), створені відповідно до декрету РНК РРФСР від 17 вересня 1920 р. – це …

а) робітничі факультети; б) інститути для дорослих; в) університети; г) технікуми.

7. Основоположним принципом педагогічної системи А.С.Макаренка є …

а) принцип виховання в колективі; б) принцип виховання поза колективом; в) принцип міцності і дієвості результатів навчання; г)принцип науковості і доступності.

8. Метод, запроваджений в українську школу наприкінці 20-х років, сутність якого полягала в тому, що та чи інша тема пророблялася самостійно «бригадою», тобто гуртом учнів (5-10 і більше осіб) …

а) бригадно-лабораторний метод; б) метод проектів; в) груповий метод; г) бригадний метод.

9. Кому з педагогів належать слова: «Ніщо так не згуртовує колектив, як традиція. Виховати традиції, зберегти їх – надзвичайно важливе завдання виховної роботи. Школа, в якій немає традицій, звичайно, не може бути хорошою школою, і кращі школи – це школи, які нагромадили традиції»?

а) А.С. Макаренку; б) Г.Г. Ващенку; в) С.Т. Шацькому;

г) П.П. Блонському.

10. Засновником дитячих клубів – нової форми роботи з дітьми і підлітками, спрямованої на задоволення запитів, з вільними заняттями, що підтримують ініціативу і самодіяльність дітей був …

а) С.Т.Шацький; б) А.С.Макаренко;

в) П.П.Блонський; г) Г.С.Костюк.

2.9. Розвиток освіти, школи й педагогічної думки в Україні

у 50-90-х рр. ХХ ст.

1. Школи фабрично-заводського навчання і ремісницькі училища були перетворені в 50-х роках ХХ ст. перетворені на …

а) технікуми; б) технічні училища; в) професійно-технічні училища; г) заводські школи.

2. Яка з перелічених праць належить В.О.Сухомлинському?

а) «Трудове виховання в сільській школі»; б) «Педагогічна поема»; в) «Книга для батьків»; г) «Система навчання».

3. Про який засіб виховання В.О.Сухомлинський говорив, що … «це активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розум, почуття, уяву, волю; завдяки їй дитина розуміє світ не лише розумом, а й серцем»?

а) казка; б) гра; в) пісня; г) природа.

4. На думку В.О.Сухомлинського, школа є осередком культури. Проте цю роль вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері, а також …

а) рідного Слова; б) народних традицій; в) Хліба; г) Вчителя.

5. Хороший педагог, на думку В.О.Сухомлинського, по-перше, повинен любити дітей, відчувати радість від спілкування з ними; по-друге, має добре знати свій предмет; по-третє, добре знати педагогіку і психологію; по-четверте …

а) досконало володіти методикою викладання навчального предмету;

б) вміти переконати учнів у своїй точці зору; в) мати велику витримку в процесі навчання і виховання учнів; г) добре знати сімейне оточення учнів.

6. За яку працю В.О.Сухомлинський у 1974 р. був удостоєний Державної премії УРСР?

а) «Як виховати справжню людину»; б) «Розмова з молодим директором школи»; в) Серце віддаю дітям» ; г) «Мудра влада колективу».

7. З якого навчальному року в СРСР було запроваджено п’ятибальну систему оцінок?

а) 1922/23 рр; б) 1943/44 рр.; в) 1983/1984 рр.; г) 1991/1992 рр.

8. Хто з українських педагогів-новаторів запропонував комбіновану систему організації навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі?

а) М.П. Гузик; б) В.Ф. Шаталов; в) О.А. Захаренко; г)М. Палтишева.

9. В якому році прийнята Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття) …

а) 1990; б) 1992; в) 1995; г) 1997.

10. Який документ був прийнятий у жовтні 2001 р. на ІІ з’їзді працівників освіти, а потім затверджений Указом Президента у 2002 р.?

а) Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті; б) Закон України «Про загальну середню освіту»;

в) Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття); г) Концепція національного виховання.

3.3. Тематика індивідуальних навчально-дослідних

завдань

Індивідуальне навчально-дослідне завдання (ІНДЗ) виконується студентом у поза аудиторний час і є завершеною теоретичною і практичною роботою в межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь та навичок, одержаних у процесі лекційних та семінарських занять.

Студент обирає тему і виконує ІНДЗ тільки із одного змістового модуля. Під час виконання індивідуального завдання необхідно передбачити можливості його практичного використання у навчально-виховному процесі школи.

Індивідуальне завдання студента має містити елементи наукових досліджень. При його виконанні необхідно використовувати методи наукових пошуків: аналіз, синтез, узагальнення, класифікацію тощо.

Мета. Самостійне вивчення частин програмового матеріалу, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань і вмінь студентом з курсу «Історія педагогіки»; розвиток навичок самостійної роботи та наукових досліджень.

Орієнтовна структура ІНДЗ:

  • тема і план ІНДЗ;

  • вступ – зазначається тема, мета та завдання роботи та основні її положення;

  • теоретична частина викладу базових теоретичних положень з аналізом різних підходів до досліджуваної проблеми;

  • практична частина;

  • основні результати роботи;

  • висновки;

  • список використаної літератури.

Порядок подання та захисту ІНДЗ

    1. ІНДЗ подається у вигляді індивідуального проекту з титульною сторінкою стандартного взірця обсягом до 20 аркушів.

    2. ІНДЗ подається на кафедру не пізніше ніж за 2 тижні до підсумкового заліку.

    3. Захист завдання шляхом презентації студентом виконаної роботи (до 10 хв.) є обов’язковим.

    4. Оцінка за ІНДЗ є обов’язковим компонентом іспитової оцінки і враховується при виведенні підсумкової оцінки із змістового модуля. Максимальна сума складає 10 балів.

Змістовий модуль 1

1. Предмет і завдання історії педагогіки як науки і навчальної

дисципліни.

2. Характер виховання в первісному суспільстві.

3. Система виховання і освіти в державах Стародавньої Греції (Спарта, Афіни).

4. Проблеми виховання в філософських ученнях Стародавньої Греції (за вибором: Демократ, Сократ, Платон, Арістотель).

5. Виховання і школа в Давньому Римі.

6. Питання виховання і навчання в працях М.Ф. Квінтіліана.

7. Візантійський вплив на подальший розвиток просвіти.

8. Особливості лицарського виховання в епоху Середньовіччя.

9. Педагогічні ідеї в працях гуманістів і соціалістів-утопістів (за вибором: Ф. Рабле, Т. Мор, Т. Кампанелла, М. Монтень).

10.Вікова періодизація розвитку дітей і система шкіл за Я.А. Коменським.

11. Значення творчої спадщини Я.А. Коменського для наступного розвитку школи і педагогіки.

12.Емпірико-сенсуалістична концепція виховання і освіти Д.Локка.

13. Проблема сімейного виховання в педагогічній спадщині Ж.Ж. Руссо.

14.Внесок Й.Г. Песталоцці в розробку дидактики і методики

початкового навчання дітей.

15. Проблеми розвиваючого і виховуючого навчання в творчості

Ф.А.В. Дістервега.

16.Теорія багатостороннього інтересу в педагогіці Й.Ф. Гербарта.

17. Учення Р. Оуена про формування характеру людини.

18. Внесок Ш.Фурьє в розробку ідей трудового виховання.

19. Комуністичне учення К. Маркса і Ф. Енгельса і їх ідея класового підходу до питань виховання і освіти.

20. Основні представники реформаторської педагогіки (Е. Кей, Ф. Гансберг, Л. Гурлітт, М. Монтессорі, А. Біне, Е. Торндайк, Д. Дьюї, Г. Кершенштейнер, В. Лай).

21. Шкільна справа при Петрі І.

22. Характеристика окремих освітніх і виховних закладів ХVІІІ століття.

23. Характеристика стану народної просвіти.

24. Педагогічні погляди М.В.Ломоносова.

25. Загальнопедагогічні та дидактичні погляди Л.М.Толстого.

26. Ідея загальнолюдського виховання в творчості М.І.Пирогова.

Змістовий модуль 2

  1. Володимир Мономах як вихователь і автор «Поучення».

  2. Особливості духовно-культурного розвитку в Україні наприкінці XVI – на початку XVII ст. і внесок в нього Острозької академії.

  3. Історія виникнення Києво-Могилянської академії.

  4. Організація і методика навчання і виховання в Києво-Могилянській академії.

  5. Школи козацького мистецтва.

  6. Значення козацької педагогіки для сучасного виховання і навчання, шляхи її відродження.

  7. Г.С. Сковорода про моральне і розумове виховання.

  8. Народознавча діяльність О.В. Духновича.

  9. Т.Г.Шевченко про мету виховання і її значення.

  10. «Южноруський буквар» Т.Г. Шевченка.

  11. К.Д.Ушинський про народність як основу виховання.

  12. Дидактичне вчення К.Д. Ушинського.

  13. Внесок К.Д. Ушинського в розвиток педагогіки і школи.

  14. І.Я. Франко про мету виховання і народну школу.

  15. І.Я.Франко про моральне виховання.

  16. І.Я.Франко про вчителя.

  17. Леся Українка про національну освіту.

  18. Життя та педагогічна діяльність Х.Д.Алчевської.

  19. І.І. Огієнко – фундатор українського шкільництва.

  20. М.С. Грушевський про українську школу.

  21. С.Ф. Русова про національну систему освіти та виховання.

  22. Г.Г. Ващенко про національне виховання української молоді.

  23. Життя та педагогічна діяльність А.С. Макаренка.

  24. А.С. Макаренко про мету виховання і засоби її досягнення.

  25. А.С. Макаренко про роль колективу і праці у вихованні особистості.

  26. А.С. Макаренко про формування дисципліни у вихованні дітей.

  27. Життя і педагогічна діяльність В.О. Сухомлинського.

  28. Соціально-педагогічні погляди В.О. Сухомлинського.

3.4. Тематика курсових робіт

  1. Історія розвитку підходів до вікової періодизації у світовій педагогіці.

  2. Обґрунтування дидактичних принципів в різних концепціях навчання в історичному аспекті.

  3. Розвиток ідей морального, громадського виховання в історії педагогіки.

  4. Розвиток ідей трудового виховання в історії педагогіки.

  5. Принцип природовідповідності в історії педагогіки.

  6. Ідеал учителя в історії педагогіки.

  7. Виховання і освіта в країнах Давнього Сходу.

  8. Проблема виховання в філософських теоріях Стародавньої Греції.

  9. Ф. Фребель і його система виховання дошкільнят.

  10. Гуманістичні ідеї педагогіки К. Ветцеля.

  11. М. Монтессорі як перший теоретик дошкільного виховання.

  12. Гуманістична педагогіка С. Френе.

  13. Образ вчителя в працях середньовічних авторів.

  14. «Велика дидактика» Я.А. Коменського та її значення для розвитку світової прогресивної педагогічної думки.

  15. Виникнення і розвиток шкільної освіти в Київській Русі.

  16. Братські школи в епоху українського Відродження (ХVI – перша половина XVIII ст.).

  17. Єзуїтські школи, особливості виховання і навчання.

  18. Історична роль Києво-Могилянської академії як науково-освітнього і культурного центру слов’янського світу.

  19. Проблеми навчання і виховання у педагогічній спадщині

Г.С. Сковороди.

  1. Педагогічна діяльність та погляди українських просвітителів XVIII – XIX ст. та їх розвиток в українській педагогіці.

  2. Роль дитячих та юнацьких громадських об’єднань (спілка піонерських організацій України, Українська скаутська організація «Пласт» тощо) у вихованні школярів.

  3. Проблема вдосконалення професійної майстерності у творчій спадщині майстрів педагогічної праці (за вибором).

  4. Українська етнопедагогіка – основа національної системи виховання.

  5. Використання досвіду козацької педагогіки в сучасній школі.

  6. Педагогічні погляди українського педагога (за вибором: М.О. Корфа, Б.Д. Грінченка, С.Ф. Русової, Г.Г. Ващенка) та їх використання в сучасній школі.

  7. Педагогічна спадщина А.С. Макаренка і сучасність.

  8. Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського і відродження національної школи та педагогіки.

  9. Проблема покарання і заохочення в педагогічних теоріях минулого.

  10. Напрями реформування зарубіжних освітніх систем та ідеології освіти у другій половині ХХ століття.

  11. Розбудова української національної освіти в сучасних умовах.

  12. Провідні концепції виховання особистості у зарубіжній педагогічній думці ХХ ст. та в сучасній українській педагогіці.

3.5. Перелік запитань для підсумкового контролю знань

Змістовий модуль 1

  1. Виховання і навчання в умовах цивілізації Стародавнього

світу.

  1. Виховання і школа в Древній Греції.

  2. Виховання і школа Древньому Риму.

  3. Виховання і школа епохи Середньовіччя.

  4. Педагогічна думка і школа епохи Відродження (XIV-XVI ст.).

  5. Школа і педагогіка Західної Європи і Північної Америки у

середині XVII - кінці XVIII ст.

  1. Основні педагогічні ідеї Я.А. Коменського та їх актуальність для сучасної школи.

  2. Педагогіка і школа за часів Просвітництва.

  3. Вікова періодизація як історико-педагогічна проблема (Я.А. Коменський, Ж.Ж. Руссо).

  4. Школа і педагогіка у Західній Європі і США у ХІХ ст.

  5. Педагогічна діяльність і спадщина Й.Г. Песталоцці.

  6. Загальна характеристика історії розвитку гуманістичних педагогічних систем (М. Монтессорі, С. Френе, Р. Штайнер).

  7. Ідеї розвиваючого й виховую чого навчання в педагогічному досвіді Й.Г. Песталоцці та теорії Й.Ф. Гербарта.

  8. Зарубіжна школа і педагогіка першої половини ХХ ст.

  9. Реформаторський рух в педагогіці кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

  10. Педагогічні погляди Д.Дьюї та їх вплив на українську школу.

  11. Історико-педагогічний аналіз ідей реформаторської педагогіки в Західній Європі і США (Г. Кершенштейнер, А. Лай, Р. Штайнер, Д. Дьюї, С. Френе).

  12. Традиції вальдорфської школи Р.Штайнера і їхнє сучасне продовження.

  13. Сучасна школа в зарубіжній педагогіці.

Змістовий модуль 2

  1. Предмет і основні етапи розвитку української педагогіки.

  2. Освіта і виховання дітей за часів Київської Русі.

  3. Вплив християнства на розвиток школи і педагогіки в Київській Русі.

  4. Основні педагогічні пам’ятки Київської Русі та провідні ідеї їх авторів.

  5. Роль братських шкіл України у ХVІ – ХVІІ ст. у розвитку національної освіти.

  6. Внесок Острозької академії в українську педагогічну культуру.

  7. Освітня діяльність і педагогічні погляди Г.С. Сковороди.

  8. Києво-Могилянська академія як центр вітчизняної науки, культури та освіти ХVІІ – ХVІІІ ст.

  9. Педагогічні ідеї О.В. Духновича.

  10. Розвиток освіти та педагогічної думки у Західній Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.).

  11. Педагогічні погляди Т. Шевченка, М. Костомарова,

П. Куліша.

  1. К. Ушинський – засновник наукової педагогіки.

  2. Педагогічні погляди та освітня діяльність М.І. Пирогова.

  3. Педагогічні ідеї М.П. Драгоманова.

  4. Освітня діяльність і педагогічні погляди Б.Д. Грінченка.

  5. Українська школа і педагогічна думка в період визвольних змагань українського народу (1917-1920 рр.).

  6. Характерні риси освітньої політики українських урядів (Центральної Ради, Гетьманату, Директорії).

  7. М.С. Грушевський про українську школу.

  8. Роль суспільно-громадської і педагогічної діяльності І.І. Огієнка у відновленні національної освіти України.

  9. Система освіти України в 20-х рр. Загальна характеристика, зміст і методи навчання.

  10. Внесок С.Ф. Русової у розвиток української педагогіки.

  11. Науково-практична діяльність відомих українських педагогів (Я.Чепіга, О.Музиченко, І.Соколянський, О.Залужний).

  12. Науково-методична діяльність Наркомосу України в 20-х рр. ХХ ст.

  13. Організація навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі.

  14. Педагогічні погляди й просвітницька діяльність перших міністрів освіти періоду 1917-1920-х рр. (І. Стешенка, І. Огієнка, П. Холодного, М. Василенка).

  15. Г. Гринько та Я. Ряппо – теоретики та організатори радянської системи освіти.

  16. Зародження і розвиток суспільного дошкільного виховання в Україні.

  17. Педагогічна діяльність А.С. Макаренка, його внесок в розвиток педагогічної науки.

  18. Ідеї самоуправління в педагогічній спадщині А.С. Макаренка.

  19. Трудове виховання в педагогічній діяльності А.С. Макаренка.

  20. Педагогічна діяльність В.О. Сухомлинського та використання його ідей в сучасній школі.

  21. «Школа радості» В.О.Сухомлинського.

  22. Гуманістична сутність педагогічних поглядів В.О.Сухомлинського.

  23. Українська школа й педагогіка між двома світовими війнами.

  24. Стан освіти, школи й педагогіки в Україні в 50 - 90-х рр. ХХ ст.

  25. Розвиток шкільництва в умовах розбудови Української держави.

  26. Сутність поняття «народна педагогіка». Основні віхи історичного розвитку української народної педагогіки.

  27. Сутність та основні етапи історичного розвитку української етнопедагогіки.

  28. Трудове виховання – основа народної педагогіки.

  29. Народна педагогіка про моральне виховання.

  30. Розумове виховання і народна педагогіка.

  31. Естетичне і фізичне виховання у контексті народної педагогіки.

4. Конспект-схеми для вивчення основних тем курсу

    1. Предмет і завдання історії педагогіки

Історія педагогіки

наука про розвиток виховання, школи й педагогічної думки в різні історичні періоди

Предмет історії педагогіки

процес виникнення, становлення і розвитку основних педагогічних категорій: «навчання», «освіта», «виховання», педагогічних систем та концепцій, а також унікального досвіду освітньої й виховної практики

Завдання історії педагогіки

  • формування цілісної системи знань про історико - педагогічні процеси, явища, факти;

  • розкриття внутрішніх закономірностей й специфічних ознаків розвитку школи, виховання і педагогіки;

  • формування здатності до аналізу, спів- ставлення, порівняння певних педагогічних явищ в їх історичній ретроспективі.

Джерела історії педагогіки

  • пам’ятки древньої писемності, манускрипти, рукописи з питань освіти й виховання;

  • архівні матеріали, мемуарна і критична література;

  • твори живопису, літератури, скульптури;

  • законодавчі акти, закони, проекти, звіти, доповіді конкретних держав у минулому;

  • педагогічна, навчальна та методична література минулого;

  • матеріли періодичного друку минулого.

  1. Зв'язок історії педагогіки з іншими науками

Умовні позначки: використання ідей, теоретичних положень і висновків інших наук;

використання методів дослідження які застосовують в інших науках.

3.Методи науково-педагогічного дослідження в історії педагогіки

Методи дослідження

способи, за допомогою яких вивчають різноманітні аспекти розвитку виховання, освіти й навчання

Методи історичного дослідження

Загальні методи

  • історико – структурний метод (полягає в тому, що розподіляється феномен минулого та вивчаються його складові);

  • конструктивно – генетичний (стежимо, як змінювалися досліджуваний феномен в цілому і його складові у просторі та часі. При цьому відбувається поділ процесу на певні етапи, встановлюється його науково обґрунтована періодизація);

  • історико – компаративістський або порівняльно – зіставний (встановлюється регрес і прогрес різних явищ минулого і на цій основі формулюються відповідні висновки та оцінки).

Часткові методи

  • аксіологічний (використовується для вивчення загальнолюдських і національних цінностей освіти, встановлення їх пріоритетності)

  • метод великих інноваційних циклів (вивчається розвиток освіти протягом дії даного циклу);

  • хвильовий ( сприяє пізнанню поширення своєрідних хвиль просвіти: дворянської, міської, буржуазної, пролетарської, селянської);

  • модернізаторський (сприяє вивченню освітніх реформ – контрреформ);

  • персоналістично – біографічний (в центрі уваги дослідника опиняється особистість педагога минулого);

  • монографічний (передбачає цілісне вивчення конкретного освітньо – виховного закладу);

  • парадигмальний (передбачає розгляд внутріщньої логіки розвитку педагогічної теорії з точки зору виникнення, трансформації, взаємодії різних парадигм).

4. Підходи світової науки до виникнення виховання

Біологізаторський підхід

Герберт Спенсер, Шарль Летурно

виховання є біологічним явищем властивим всім живим організмам, тому людина, з’явившись на світ, наслідує вже встановлені форми виховання

Психологічний підхід

Пауль Монро

в основі виховання лежить наслідування дітьми дорослих, тому наслідування є механізмом, сутністю виховного процесу

Релігійний підхід

Карл Шмідт

у вихованні проявляється творча дія Бога, який створив людей, дав їм здібності виховувати своїх дітей

Соціологічний підхід

Фрідріх Енгельс, Ллойд Морган

причина виникнення виховання – трудова діяльність первісних людей

Соціокультурний підхід

Іван Бех, Іван Зязюн, Ольга Сухомлинська, Михайло Левківський, Олександра Дубасенюк

виховання – це результат накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культури

    1. Виховання та освіта в Старадавньому світі

Шумерія

(середина III тис. до н.е.)

Єгипет

(середина III тис. до н.е.)

Індія

(II тис. до н.е.)

Китай

(II тис. до н.е.)

Види освітніх закладів

школа – будинок глиняних табличок (едубба)

двірцеві школи, школи для жерців, школи писарів, школи для службовців

кастові школи

безкоштовні общинні школи; для підготовки чиновників - спеціальні навчальні заклади (юридичні, медичні, математичні); вищі аристократичні школи (готували вчених та чиновників); приватні школи.

Мета освітніх закладів

підготовка писців

центр культури та освіти

підготовка писців та майбутніх державних чиновників, підготовка до майбутньої професії

центр культури та освіти, підготовка кшатріїв, брахманів

центр культури та освіти

Зміст виховання та навчання

письмо, читання, математика, природознавство, астрономія, географія, історія, філософія, право, література, медицина, астрологія, музика, спів

письмо, читання, арифметика, геометрія, астрономія, медицина, ораторське мистецтво, вивчення моральних норм, географія

наука володіння зброєю, їзда верхи, гімнастика, поезія, музика, живопис, математика, читання, письмо, географія, мови, історія, філософія, медицина, красномовство, танці

мистецтво, етикет, читання, письмо, музика, стрільба з лука, керування колісницею, арифметика; у вищих школах: ораторське мистецтво, філософія, релігійна мораль, астрономія, медицина

Методи виховання та навчання

приклад дорослих, повторення, запом’ятовування текстів, рішення задач, дискусія, формування практичних вмінь та навичок

навчали слухати й слухатися, запом’ятовування, переписування текстів, рішення практичних задач, переконання, тілесні покарання

прагнення до самопізнання та самовдосконалення, моральне виховання. Навчання у формі питань та відповідей, від простого до складного, відсутність іспитів, контроль над почуттями та бажаннями. Життя учня в будинку вчителя

виховання – головний фактор людського існування; повага до вихователя та вчителя; перекази, заучування, творчі роботи, система іспитів, самоосвіта

  1. Освіта та виховання у Древній Греції

Афінська система

Спартанська система

Мета виховання

формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості

індивідуальний характер виховання

виховання витривалих і загартованих воїнів, захисників земельної аристократії

виховання мало колективний

характер

Зміст виховання і освіти

географія, астрономія, читання, письмо, математика, література, філософія, політика, логіка, гра на музичних інструментах, ораторське мистецтво, розумове, фізичне, естетичне, моральне виховання

презирливе ставлення до фізичної праці

спів, гра на музичних інструментах, ораторське мистецтво, дотримання певних моральних норм, оволодіння військовим мистецтвом, фізичне, політичне виховання, елементарне навчання читанню й письму

презирливе ставлення до фізичної праці

Методи виховання

бесіди, дискусії, фізичні вправи, змагання, привчання, приклад

бесіди, фізичні вправи, приклад, привчання, змагання, покарання

Типи освітніх закладів

7 – 13 р. – мусична школа:

школа граматиста (навчання грамоті і лічбі);

школа кіфариста (літературно - музичне виховання);

13 – 18 р. – гімназійні школи:

14 – 16 р. – школа палестра (фізичне, політичне, моральне виховання);

17 – 18 р. – гімнасія (філософія, політика, література, гімнастика, музика, риторика);

18 – 20 р. – ефебія (військово-фізичне виховання)

7 – 18 р. – агелли (військові загони);

18 – 20 р. – військова служба (ефебія)

  1. Система освіти у Древньому Римі

Марк Фабій, Квінтіліан

Сімейне виховання (від народження до 7 років)

Елементарна школа (від 7 до 12 років) – приватна, платна школа, хлопчиків і дівчат навчали читанню, письму, лічбі, знайомили з законами держави

Граматична школа (від 11 до 12 – 15 років) - приватна, платна школа, передбачалося вивчення латинської і грецької мови та літератури (граматика, поетика, стилістика на основі творів Гомера, Вергілія), здійснювалося формування «досконального оратора»

Школа ритора (від 15 до 20 років) – платна школа, вивчали риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику, ораторське мистецтво

  1. Виховання та освіта у Візантії

Видатні діячі

Василій Кесарійський, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Іоанн Дамаскін, Фотій, Сімеон Богослов, Михайло Пселл

Типи освітніх закладів

елементарні приватні, церковні, державні граматичні школи

вища школа – Аудиторіум, кружки – салони (домашня академія)

Мета освіти

формування загальної культури і розвитку мислення

Зміст освіти

письмо, арифметика, геометрія, граматика, риторика, діалектика, поетика, музика, астрономія, богослов’я

Методи освіти і виховання

пояснення, розповідь, бесіда, дискусія, перекази, заучування на пам’ять, фізичні покарання

Коменський Ян Амос

(1592-1670)

засновник нової гуманістичної педагогіки

Основні етапи життя та діяльності

  • навчання в братській школі

  • 1608 р. – вступ до латинської школи м. Пшерів

  • 1611 р. – зарахування до Гернборського університету

  • 1613 р. – вступ до Гейдельберзького університету

  • 1614 р. – керівник Пшеровської братської школи

  • 1618 р. – пастир-проповідник та одночасно ректор братської школи м.Фульнеці

  • 1635 р. – ректор гімназії м. Лешно

  • 1641 р. – запрошення працювати до Лондона

  • 1642 р. – запрошення працювати до Швеціі

  • 1648 р. – епіскоп общини «чеських братів», відкрив в м.Шарош-Паток три класи гімназії за новою системою навчання

Педагогічні праці

«Велика дидактика» (1632), «Відкриті двері мов і усіх наук» (1635), «Закони добре організованої школи», «Листи до неба» (1616), «Материнська школа» (1632), «Новітній метод викладання мов» (1646), «Правила більш легкої граматики» (1614), «Правила поведінки дітей», «Про культуру природних обдарувань», «Світ чуттєвих речей у малюнках» (1658), «Шлях світла» (1641).

Виховні погляди

  • принцип природовідповідності – це методологічна основа трактування вченим процесу навчання і виховання та побудови шкільної освіти;

  • в основі учення про виховання особистості покладена ідея виховуючого навчання та природовідповідності;

  • висунув подвійну мету виховання: «підготовка до діяльності на землі та підготовка до життя на небі»;

  • визначив три завдання виховання: пізнання себе і навколишнього життя (розумове виховання); володіння собою (моральне виховання); віра в Бога (релігійне виховання);

  • у вихованні людяності в людині, педагог виділяв чотири основних доброчесності: мудрість, поміркованість, мужність, справедливість;

  • велике значення надавав моральному вихованню, рекомендував розвивати в дітях скромність, слухняність, охайність, доброзичливість, повагу до старших, працелюбність;

  • засоби морального виховання: позитивний приклад вчителів, батьків, товаришів, бесіди, наставляння, вправляння, привчання, вправи, дисципліна;

  • шкільну дисципліну розглядав як незмінний, обов’язковий для всіх порядок шкільного життя і як умову правильної організації навчання й виховання, і як систему покарань, засіб впливу на школяра;

  • авторитет вчителя розглядав як головний засіб дисциплінування.

Дидактичні погляди

  • проголосив ідею загального навчання;

  • розробив вікову періодизацію розвитку дітей і відповідну їй систему шкільної освіти та її зміст:

дитинство (0 – 6 років) – материнська школа;

отроцтво (6 – 12 років) – школа рідної мови;

юність (12 – 18 років) – латинська школа (гімназія);

змужніння (18 – 24 роки) – академія (університет);

  • визначив сутність і завдання освіти;

  • до змісту навчання, окрім «семи вільних мистецтв», включив вивчення нових предметів – природознавства, географії, історії тощо;

  • виступав за енциклопедичність, посильність, доцільність змісту освіти, єдність і наступність шкіл усіх типів;

  • теоретично обґрунтував та запровадив класно-урочну систему, взявши за основу практику німецьких та братських шкіл в Україні і Білорусії;

  • виділив структурні компоненти уроку: початок, продовження, закінчення;

  • обґрунтував основні принципи навчання: наочності, грунтовності, свідомості, міцності, послідовності, систематичності, посильності;

  • сформулював «золоте правило дидактики»;

  • словесні методи навчання доповнив методами спостереження, ілюстрації, демонстрації, самостійної роботи учнів;

  • в процесі навчання використовував ілюстровані навчальні книжки;

  • розробив вимоги до підручників та відповідно до них написав нові;

  • обґрунтував вимоги до вчителя.

Локк Джон

(1632-1704)

англійський філософ, психолог, педагог

Основні етапи життя та діяльності

  • початкову освіту здобув в Англії

  • 1646 р. – зарахований до Вестмінстерської граматичної школи

  • 1652 р. – вступив до Оксфордського університету

  • 1656 р. – отримав ступінь бакалавра медицини Оксфордського університету

  • 1658 р. – отримав ступінь магістра Оксфордського університету, самостійно вивчав нову філософію Бекона, Декарта, природознавство

  • працював викладачем грецької мови і літератури, риторики, етики в університеті

  • з 1667 р. був домашнім лікарем

Педагогічні праці

«Деякі думки про виховання» (1693); «Досвід про людський розум» (1690); «Лист про віротерпимість»; «Про виховання розуму» (1706); «Розумність християнства».

Виховні погляди

  • головне завдання педагогіки – виховання твердої волі, вміння стримувати нерозумні та неморальні бажання, привчити людину керувати собою;

  • виховання відіграє вирішальну роль в розвитку особистості, воно долає вплив спадковості, середовища;

  • мета виховання – підготовка «джентльмена», який вміє розумно і прибутково вести свої справи, має здоровий дух у здоровому тілі й уміє поводитися в товаристві;

  • для досягнення мети виховання необхідно забезпечити розвиток тіла, характеру й розуму;

  • зміст виховання: фізичне, моральне, розумове, трудове виховання;

  • головне завдання морального виховання – формування дисципліни духу, яка виховується обмеженнями;

  • методи виховання: приклад, вправи, бесіда, виховуючи ситуації, заохочення, покарання;

  • сформувати джентльмена можна лише на ґрунті індивідуального виховання в сім’ї.

Дидактичні погляди

  • мета навчання – підготовка не вченого, а ділової людини;

  • програма реальної освіти передбачала необхідну підготовку до дієвих занять у реальному світі, до комерційної діяльності;

  • навчальний план передбачав вивчення: сучасних мов (рідної та іноземної), фізико-математичних наук, історії, законодавства, ремесла, бухгалтерії, фехтування, музики тощо;

  • методи навчання повинні робити процес навчання цікавим і захоплюючим;

  • розробив проект «робітничих шкіл» для дітей бідних верст населення.

Руссо Жан-Жак

(1712-1778)

французький просвітитель

Основні етапи життя та діяльності

  • народився у Женеві, в сім’ї майстра годинникаря, рано втратив батьків

  • систематичну освіту не здобув, займався смоосвітою

Педагогічні праці

«Еміль, або Про виховання» (1762), «Походження нерівності серед людей» (1754), «Сповідь» (1767), «Суспільній договір» (1762), «Чи сприяв прогрес у науці і мистецтві поліпшенню, або погіршенню моралі?» (1749)

Педагогічні погляди

  • прагнув показати, що правильне виховання є засобом розв’язання корінних соціальних проблем;

  • виступав із запереченням необхідності суспільного виховання;

  • вихідна виховна ідея Руссо – «все прекрасне, що виходить із рук творця речей, все псується в руках людей. Вважав, що треба ізолювати дітей від впливу загниваючого суспільства і формувати їх тільки на основі біологічної природи, тобто спадковості і природного розвитку»;

  • як гуманіст закликав цінувати дитинство, оточити дитину любов’ю, турботою, дати можливість їй вільно розвиватися, задовольняючи власні інтереси;

  • автор теорії природного, вільного» виховання;

  • головні принципи виховання: принцип природовідповідності та принцип педоцентризму, згідно з яким: кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання; виховання має бути трудовим і сприяти розвитку само- діяльності та ініціативи учнів; інтелектуальному вихованню повинні передувати вправи для розвитку фізичних сил і органів чуттів вихованців;

  • подає оригінальну вікову періодизацію, визначаючи зміст, форми і методи навчання та виховання в кожному з них;

  • виховання людини поділив на чотири вікові періоди: перший – від народження до двох років (фізичне виховання); другий – від 2 до 12 років (період «сну розуму», розвиток органів чуттів); третій – від 12 до 15 років (розумове, трудове виховання); четвертий – від 15 років до повноліття (період морального та статевого виховання);

  • відстоював всебічний розвиток особистості, який полягав у єдності розумового, фізичного, морального і трудового виховання;

  • джерела виховання: від природи (внутрішній розвиток здібностей та органів дитини); від оточуючих речей (набуття власного досвіду); від людей (навчання тому, як користуватися природними здібностями);

  • методи та засоби виховання: фізична праця, ремісниче навчання, прогулянки, режим праці та відпочинку, вправи, приклад, бесіди, показ, спостереження, навіювання, змагання;

  • все навчання слід будувати виходячи з інтересів дитини;

  • змістом навчання повинні бути природничі та математичні науки, які вже мають емпіричне підґрунтя;

  • методи навчання: проблемні, емпіричні бесіди, досліди, розв’язування проблемних ситуацій;

  • професійний вибір здійснюється шляхом опанування ряду ремесел;

  • вихователь повинен постійно супроводжувати дитину, створювати середовище для розвитку здібностей і задатків;

  • вважав, що кожна людина повинна бути самодостатньою, вміти мислити як філософ і працювати як пахар.

Гельвецій Клод Адріан

(1715 – 1771)

французький літератор і філософ - матеріаліст утилітарного напрямку; ідеолог французької буржуазії епохи Просвітництва

Основні етапи життя та діяльності

  • закінчив єзуїтський коледж, де його готували до фінансової служби, але він з молодості захоплювався поезією

  • 1751 р. – був генеральним відкупником

  • 1751 р. – зблизившись з Монтеск'є і Вольтером, присвятив себе науці та літературі

  • 1758 р. – був заборонений і спалений один з головних його творів «Про розум»

  • заслуговує на увагу його твір «Про людину, її розумові здібності та її виховання»

Педагогічні погляди

  • заперечував вирішальну роль спадковості та вроджених ідей, доводив, що виховання робить людину тим, чим вона є;

  • виходячи з того, що перебудова суспільства можлива завдяки вихованню, захищав суспільне виховання й освіту;

  • мета виховання – розкриття серця дитини для гуманності, а розуму – для правди, щоб виховати громадян, у свідомості яких ідея особистого добра поєднувалася б з ідеєю добра для всіх;

  • головне завдання морального виховання – моральне вдосконалення людини;

  • мораль необхідно викладати, як і будь-яку іншу науку, а її принципи слід зробити наочними і доступними дітям;

  • вирішальну роль у формуванні особистості відводив розумовому вихованню;

  • фізичне виховання має зробити людину сильною, здоровою;

  • вважав, що жінкам треба надати можливість отримувати освіту на рівні з чоловіками.

Песталоцці Йоганн Генріх

(1746 1872)

швейцарський педагог

Основні етапи життя та діяльності

  • освіту отримав у початковій німецькій школі, а згодом в середній латинській школі

  • після закінчення школи вступив до Цюріхської вищої школи, де закінчив два молодших курси: філологічний і філософський

  • брав активну участь у роботі «Гельветичного товариства кушнірів», на зборах якого розглядалися питання історії, політики, моралі, виховання

  • свої статті публікував у журналі «Нагадувач»

  • 1714 р. – відкрив школу інтернатного типу у м. Нейгоф для дітей селян, де поєднував навчання з продуктивною працею

  • 1780 р. – закриття школи

  • 1799 р. – відкрив притулок для дітей-сиріт 5-10 років на 80 дітей у м. Станці;

  • 1799 – 1804 рр. – керував Бургдорфським педагогічним інститутом

  • 1804 – 1825 рр. – керував Івердонським педагогічним інститутом

Педагогічні праці

«Лебедина пісня», «Лінгард і Гертруда» (1781), «Метод. Пам’ятна записка Песталоцці»(1800), «Що дає метод розуму і серцю» (1806), «Як Гертруда вчить своїх дітей»(1801)

Педагогічні погляди

  • основа педагогічної теорії – природовідповідність виховання;

  • за Песталоцці природа вкладає у дитину певні сили, а виховання виявляє, розвиває і формує їх для життя і діяльності людини;

  • мета виховання - гармонійне поєднанні фізичного, розумового, морального виховання дитини і формування на цьому ґрунті працьовитого, високоморального, корисного суспільству трудівника;

  • центром педагогічної системи за Песталоцці є теорія елемен- тарної освіти;

  • намагався розкласти розумове, моральне і фізичне виховання на ряд простих послідовних елементів з тим, щоб учень засвоював їх у суворо логічній методичній системі;

  • розробив методики початкового навчання, а саме відстоював звуковий метод навчання грамоти, пропонував писати літери з прямих і кривих ліній, радив вивчати співвідношення чисел через додавання і віднімання одиниці;

  • деталізував і методично розробив навчальний план нової по- чаткової школи: арифметику, початки геометрії, малювання, читання, письмо, граматику, початки природознавства, історію, географію;

  • розробив концепцію розвивального навчання;

  • звертав увагу на врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини в процесі навчання;

  • головним принципом навчання вважав наочність, без якої неможливо сформувати правильне уявлення про світ, розвивати мислення і мовлення;

  • пропонував учити дітей систематично, послідовно, доступно і добиватись міцних знань;

  • вперше втілив у життя ідею поєднання навчання дітей з виробничою продуктивною працею;

  • сімейне виховання визнавав єдиною вищою основою виховання;

  • вагому роль у релігійно-моральному вихованні відводив сім’ї, передусім матері, «родина – це перший зразок науки життя в спільноті, науки взаємодопомоги»;

  • великого значення надавав фізичному вихованню, вважаючи його найпершим видом розумного впливу дорослих на розвиток дітей. Фізичне виховання, за його словами, повинно бути тісно пов’язане з моральним і розумовим;

  • показав, як можна поліпшити життя селян через організацію виховання дітей в сім’ї і школі.

Гербарт Йоганн Фрідріх

(1776 1841)

німецький філософ, психолог, педагог

Основні етапи життя та діяльності

  • 1794 – 1797 рр. – навчався в Йенському університеті

  • 1797 – 1800 рр. – працював домашнім вчителем-вихователем

  • 1800 – 1801 рр. – закінчив Геттінгенський університет та захистив дисертацію з філософії

  • 1802 – 1809 рр. – читав лекції з філософії, педагогіки, психології на посаді доцента, професора

  • 1809 р. – керував кафедрою філософії і педагогіки в Кенігсберзькому університеті з відкриттям при ньому педагогічної семінарії та дослідної школи з інтернатом

  • 1833 р. – повернувся до Геттінгенського університету, де очолив кафедру філософії

Педагогічні праці

«Загальна педагогіка, виведена з мети виховання» (1806); «За- гальна практична філософія» (1808); «Естетичне уявлення про світ як головна задача виховання» (1804); «Нариси педагогічних читань» (1835); «Очерки лекцій з педагогіки» (1838); «Психологія» (1816); «Психологія як наука, що ґрунтується на досвіді метафізики і математики» (1825).

Виховні погляди

  • педагогіка Гербарта є першою спробою створити систему педагогіки як науки, побудованої на етиці і психології;

  • Гербарту належить розмежування педагогіки як науки про виховання і як мистецтва (або практики) виховання;

  • увів у педагогіку категорію «педагогічний такт»;

  • поставив проблему практичного застосування педагогічної теорії;

  • мета виховання, на його думку, «полягає у формуванні доброчесних людей, здатних пристосовуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому»;

  • процес виховання поділяв на керування дітьми, виховуюче навчання, моральне виховання;

  • висунув ідею виховуючого навчання, яка ґрунтується на таких інтересах: а) емпіричному («Що це таке?»); б) умоглядному («Чому це так?»); в) естетичному; г) симпатичному; д) соціальному; ж) релігійному;

  • система морального виховання ґрунтується на п’яти моральних ідеях: ідеї внутрішньої свободи; ідеї вдосконалення; ідеї приязні; ідеї права; ідеї справедливості;

  • моральне виховання пов’язував з навчанням, його мета – формування характеру;

  • у моральному вихованні використовував опору на позитивне у вихованця;

  • окрім навчання, як головного засобу морального виховання виділив додаткові засоби: суворий розпорядок дня; схвалення або засудження поведінки дітей, дотримування правил поведінки; вироблення релігійної покірності;

  • основні засоби виховання: нагляд, наказ, погроза, заборона, фізичне покарання, допоміжні – авторитет і любов вихователя.

Дидактичні погляди

  • обґрунтував необхідність побудови навчального процесу на основі психології;

  • навчання повинно ґрунтуватися на багатосторонності інтересів, які спираються на досвід;

  • процес навчання за Гербартом має чотири формальні ступені: виразність (початкове ознайомлення з новим навчальним матеріалом за допомогою наочності), асоціація (під час вільної бесіди встановлюються зв’язки нових уявлень з попередніми), система (здійснюється зв’язний виклад нового матеріалу з визначенням головних положень, виведенням правил), метод (в процесі виконання вправ виробляються навички застосування набутих знань на практиці);

  • розробив теорію видів навчання: описового, аналітичного, синтетичного;

  • описав принципи управління шкільним закладом.

Дістервег Фрідріх - Адольф - Вільгельм

(1790 – 1866)

німецький педагог, «вчитель німецьких вчителів»

Основні етапи життя та діяльності

  • 1808 р. – вступ до Герборнського університету

  • 1811 р. – закінчив Тюбінгенський університет

  • 1820 р. – отримав ступінь доктора філософії

  • 1811 – 1820 рр. – викладав фізику і математику в гімназіях та зразкових школах

  • 1820 – 1832 рр. – очолив учительську семінарію в Мерсі та викладав в ній математику, педагогіку, німецьку мову, створив курси для удосконалення вчителів

  • 1827 р. – видає журнал «Рейнські листки для виховання і навчання», редагував його 40 років і помістив в ньому понад 400 статей

  • 1832 р. – керував Берлінською учительською семінарією, яку перетворив у центр учительської освіти

  • 1835 р. – вийшла двотомна праця «Керівництво до освіти німецьких учителів»

  • 1832 – 1841 рр. – створив у Берліні 4 учительських товариства

  • 1847 р. – за вільнодумство усунутий з посади директора Берлінської семінарії

  • 1848 р. – обраний головою «Всезагальної вчительської спілки»

  • 1850 р. – почав видавати журнал «Педагогічний щорічник»

  • 1858 р. – був обраний депутатом до пруської палати, де захищав матеріальні і соціальні права народних вчителів

  • написав понад 20 підручників для учнів, кілька посібників для вчителів

Виховні погляди

  • мета виховання – підготовка гуманних і свідомих людей, розвиток «самодіяльності, яка покликана служити істині, красі, добру»;

  • головна мета виховання – гармонійний розвиток можливих задатків людини;

  • ідея загальнолюдського виховання – «виховання єдності любові до людства і до свого народу»;

  • правильне виховання має ґрунтуватися на принципах природовідоповідності, культуровідповідності, самодіяльності.

Дидактичні погляди

  • мета освіти за Дістервегом – розвиток мислення, пам’яті, уваги;

  • розглядав наступні принципи навчання: природовідповідності, культуровідповідності, самодіяльності, наочності, систематичності;

  • сформував 33 правила навчання, в яких по новому розглядав методику навчально–виховного процесу;

  • дав психологічне обґрунтування цим правилам;

  • створив дидактику розвивального навчання;

  • на його думку, розвивальний метод навчання орієнтований на активність і свідомість учнів, передбачає проведення занять у формі діалогу, привчає учнів мислити, самостійно знаходити істину;

  • звертав увагу на те, що успішне навчання завжди виховує, воно не тільки розвиває розумові сили дитини, а й сприяє формуванню в неї волі, почуттів, поведінки;

  • обґрунтував вимоги до вчителя, який повинен досконало знати свій предмет, любити свою професію і дітей, постійно само- вдосконалюватися, бути носієм високих моральних якостей.

Ломоносов Михайло Васильович

(1711 – 1765)

російський учений-натураліст, поет, реформатор російської мови

Основні етапи життя та діяльності

  • елементарну освіту здобув у сільських домашніх вчителів за підручниками М. Смотрицького та Л. Магницького

  • 1731 р. вступив до Московської Слов’яно-греко-латинської академії

  • 1733 р. навчався у Києво-Могилянській академії

  • 1736 – 1739 рр. – навчався в університеті м. Марбурга (вивчав хімію, математику, фізику, філософію)

  • 1742 р. – ад’юнкт Петербурзької Академії наук

  • 1745 р. – професор хімії, пізніше академік Російської Академії наук

  • 1755 р. – за його ініціативи був відкритий Московський університет

  • 1764 р. – почесний член Болонської Академії наук

Педагогічні праці

«Давня Російська історія», «Коротке керівництво до риторики», «Про виховання та освіту», «Риторика», «Російська граматика».

Дидактичні погляди

  • прогрес людства вбачав у розвитку науки й освіти;

  • виступав за демократизацію освіти, за народну школу;

  • вважав, що система освіти повинна складатися з трьох ступенів державної безстанової школи: початкової, середньої (гімназії) та вищої (університету);

  • виявив взаємозв’язок між ступенями освіти;

  • створив навчальні плани і програми для навчальних закладів різних типів;

  • до змісту освіти включив вивчення рідної мови, літератури, історії, математики, іноземних мов, природознавства, риторики, географії;

  • запровадив класно–урочну систему навчання в Росії;

  • провідними методами навчання вважав бесіду, розповідь, лекцію, які доцільно доповнювати вправами;

  • визначив основні принципи навчання: свідомості, міцності, систематичності, наочності, врахування вікових та психологічних особливостей, виховуючого навчання.

Виховні погляди

  • мета виховання – формування щасливих, духовно і фізично розвинутих громадян;

  • головне завдання школи – виховувати в дітей любов до праці, навчити їх «правилам і прийомам поведінки, дати освіту»;

  • відстоював принципи виховання: народності, демократизму, гуманізму, врахування вікових та індивідуальних особливостей;

  • розкриваючи принцип народності у вихованні, наголошував на необхідності виховувати у дітей любов до вітчизни, гуманність, вірність громадському обов’язку, прагнення до знань, працьовитість, силу волі, відвагу, скромність;

  • методи морального виховання: приклад, переконання, заохочення. Виступав проти тілесних покарань;

  • могутнім засобом виховання вважав працю;

  • акцентував увагу на необхідність взаємозв’язку між школою і сім’єю, на допомогу батьків учителям.

Пирогов Микола Іванович

(1810 1881)

представник громадсько-педагогічного руху, теоретик у галузі педагогіки, організатор народної освіти

Основні етапи життя та діяльності

  • 1824 – 1828 рр. – навчання на медичному факультеті Московського університету;

  • 1828 – 1832 рр.– працював в Дерптському університеті;

  • 1832 р. – захист докторської дисертації, стажування у Німеччині;

  • 1836 – 1840 рр. – професор Дерптського університету;

  • 1841 – 1856 рр. – керівництво кафедрою хірургії у Петербурзькій медико-хірургічній академії;

  • 1847 р. – член-кореспондент Академії Наук;

  • 1854 – 1855 рр. – учасник Кримської війни;

  • 1856 – 1858 рр. – опікун Одеського учбового округу;

  • 1858 – 1861 рр. – опікун Київського учбового округу;

  • 1862 – 1866 рр. – керівник молодих учених, які навчаються за кордоном;

  • 1866 – 1881 рр. – лікувальна практика під Вінницею.

Педагогічні праці

«Питання життя», «Про публічні лекції з педагогіки», «Методи викладання», «Чи можна бити дітей, і бити їх в присутності інших дітей?»

Погляди на організацію

освіти

  • виступив проти станової системи освіти, вузькопрофесійної підготовки молоді, зниження загальноосвітнього рівня навчання учнів

  • розробив нову систему народної освіти: основа цієї системи – елементарна школа з двох класів; наступна ланка – прогімназія, реальна і класична з 4-х річним курсом навчання; середня школа 2-х типів: реальна і класична гімназія

  • школа повинна бути доступною для всіх дітей, починаючи з елементарної і до вищої

  • пропонував запровадити принцип колегіальності у керівництві навчальними закладами

  • запровадив нові демократичні методи інспектування шкіл

  • стверджував, що ідея загальнолюдського виховання могла бути реалізована лише в результаті корінної реорганізації всієї системи освіти

Вимоги до

особистості

вчителя

  • вважав за необхідне заохочення методичних пошуків учителів, взаємовідвідування уроків

  • сприяв організації учительських літературних гуртків, проведенню літніх педагогічних курсів

  • великого значення надавав самостійній роботі вчителів, удосконаленню їхнього методичного рівня, педагогічної майстерності

Принципи

навчання

  • обґрунтував принципи навчання у дусі демократичної педагогіки: виховуючого навчання, поєднання наочності і слова, диференційованого підходу до методів навчання і виховання, урахування інди-відуальних особливостей, творчого підходу до навчально-виховного процесу

Вимоги до процесу навчання та методів

навчання

  • у галузі дидактики розрізняв дві проблеми: «що вивчати?» (навчальний план і програми предметів) і «як вивчати?» (методику);

  • в основі методики навчання – живе слово і наука

  • вимагав розпочинати навчання з реальних речей і явищ навколишнього світу

  • у центрі уваги педагогів повинні бути активні методи навчання

  • методи повинні сприяти розвитку думки учнів, розвивати здібності, інтереси, прищеплювати уміння самостійно працювати

Методи

навчання

  • розповідь, бесіда, творчі роботи, навчальні ігри, ілюстрування, дослідницькі методи

  • виступав проти формалізму під час вступних і випускних екзаменів

Значення виховання

  • вихованню належить відповідальна роль в житті суспільства в цілому і кожної особистості зокрема

Ідея людяності у вихованні

  • звертав увагу на необхідність гуманного ставлення до дитини

  • рішуче боровся проти використання тілесних покарань

Мета морального виховання

  • виховання чесної, щирої людини

Головний

аспект

морального виховання

  • формування свідомої дисципліни

  • дисципліну розглядав як важливу умову успішного навчання та морального виховання

Толстой Лев Миколайович

(1828 1910)

російський письменник, педагог

Педагогічні праці

«Абетка», «Загальний нарис характеру Яснополянської школи», «Про народну освіту», «Про методи навчання грамоти», «Проект загального плану організації народних училищ», «Про виховання», «Російські книги для читання».

Дидактичні погляди

  • довів, що педагогіка буде справжньою наукою лише тоді, коли спиратиметься на досвід учителів і будуватиме свої висновки на узагальненнях педагогічної практики;

  • обстоював думку про те, що школа повинна давати учням широкі знання, всебічно розвивати їх творчі сили;

  • на його думку, головне завдання школи - щоб дитина охоче і добре вчилася;

  • виступав за свободу в справі організації народної освіти. Вказував на те, що неможливо насаджувати в країні систему шкіл, яких не бажає народ. Не слід нав'язувати школі надуманого плану навчальних занять, який має складатися природним шляхом у відповідності до вимог народу;

  • відстоював ідею вільного виховання. Вважав, що школа повинна займатися, в першу чергу, освітою, а потім вихованням дітей (в релігійному дусі);

  • виступав проти догматичного навчання і зазубрювання, вважав, що викладання повинно бути зрозумілим, захоплюючим, відповідати розвитку дитини;

  • розробив вимоги до процесу навчання: використання наочності, вивчення предметів і явищ в природній обстановці;

  • методи навчання: розповідь, евристична бесіда, досліди, спостереження, творчі роботи;

  • розробив зміст і методику початкового навчання;

  • в методиці читання відстоював літероскладальний метод;

  • розглядав урок як основну форму організації навчання, розробив ряд вимог до проведення уроку.

Виховні погляди

  • прихильник педоцентричної ідеї виховання, згідно з якою основою виховання є бажання і інтереси дитини;

  • автор системи природного або «вільного» виховання, побудованої на принципах свободи, поваги до особистості дитини, розвитку її активності та творчості;

  • значення вільного виховання: сприяти розвитку природних задатків дитини; допомагати самостійному формуванню світогляду і моральних переконань;

  • стверджував, що свобода у вихованні та навчанні не є правилом, а межі її в школі визначаються вчителем, його вмінням керувати дітьми;

  • вважав релігію в дусі істинного християнства основою виховання та навчання, але вона не повинна обмежувати свободу дітей;

  • наполягав на необхідності морального виховання на основі релігійної моралі;

  • доводив важливість формування таких якостей характеру особистості як доброзичливість, смиренність, любові до оточуючих;

  • наголошував на важливості сімейного виховання;

  • завдання сімейного виховання – створення умов до всебічного розвитку дитини; виховання поваги до праці, головний метод сімейного виховання – авторитет батьків;

  • вказуючи на те, що справжній учитель повинен поєднувати в собі любов до справи і до учнів, обґрунтував ряд вимог до особистості вчителя.

Предмет і завдання історії української педагогіки

Історія

української педагогіки

наука про розвиток виховання, школи й педагогічної думки в Україні в різні історичні періоди

Предмет історії української

педагогіки

виникнення і розвиток української родини, сімейного виховання, народної педагогіки та етнопедагогіки, наукової педагогічної теорії і практики, навчально-виховної роботи культурно-освітніх закладів усіх рівнів в Україні від найдавніших часів до сучасності

Завдання історії української

педагогіки

сформувати цілісну систему знань про історико-педагогічні процеси, явища і факти, що мали місце в Україні

забезпечити оволодіння кращими здобутками української педагогіки, вміннями застосовувати їх у школі, здійснювати пошукову діяльність, розвивати творчий потенціал

розкрити внутрішні закономірності й специфічні ознаки, притаманні розвитку школи, виховання й педагогіки українського народу, домогтися глибокого усвідомлення того, що формування високих загальнолюдських якостей можливе лише на основі національних цінностей, родинно-побутових традицій

формувати професійний педагогічний світогляд, національну свідомість, висвітлити корені, витоки історичної пам’яті, духовності, гуманізму, патріотизму

Методи дослідження в історії української

педагогіки

конкретно-історичний, порівняльно-історичне тлумачення джерел, ретроспективний аналіз педагогічних явищ і фактів, класифікація фактичного матеріалу й теоретичне узагальнення його показників, статистична кореляція

Джерела історії української педагогіки

акти, декларації, універсали Української держави, археологічні знахідки, давні українські літописи, твори українських педагогів і діячів народної освіти, український фольклор, наукові праці видатних українських істориків та україно знавців, архівні матеріали з питань освіти і педагогіки, офіційні документи учительських з’їздів, навчальні плани, програми, матеріали інспекторських перевірок роботи шкіл.

Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі

До прийняття християнства перші школи були двох типів:

– язичницькі школи – задовольняли потреби язичницької верхівки;

– християнські школи – готували грамотних людей, передусім, для дер­жавного апарату, які б могли уміло вести внутрішню і зовнішню політику, ідеологів нової релігії.

У ХI ст., на яке припадає період розквіту Київської Русі, утво-рюється така система шкіл: школи «книжного вчення», монастирські школи, школи грамоти, кормильство, жіночі школи.

Школи «книжного вчення» – школи підвищеного типу. Як правило, тут викладалося «сім вільних мистецтв». Особливістю таких шкіл було те, що навчання здійснювалося за християнською книжною систе­мою, де головною була робота з книгою, з текстом, а це розширювало рамки пізнання і можливості освіти.

Ці школи готували своїх вихованців до діяльності у різних сферах дер­жавного, культурного та церковного життя. Прикладом шкіл «книжного вчення» були: школа Володимира (988 р.), двірцева школа Ярослава Муд­рого (1037 р.). Остання існувала при Софійському соборі і мала між­на­родне значення. Це була школа підвищеного типу, де перепису­вали книги, а також готувалися писарі і перекладачі для цієї справи. В ній було започатковано першу на Русі бібліотеку, яка стала дуже відомою.

Монастирські школи запроваджувались з ХI ст. при монастирях згідно з Студитським статутом, який вимагав, щоб монахи жили в гуртожитках і навчалися грамоти. Спочатку існували тільки закриті монастирські школи, які відвідували новоприйняті монахи. Такі школи функціонували лише в період навчання останніх. Навчання носило індивідуальний характер.

У деяких монастирях існували школи підвищеного типу. Такою була школа в Києво-Печерському монастирі (1068 р.). Вона давала богословську освіту, яка досягала рівня візантійської духовної патріаршої академії. З її стін виходили не лише вищі духовні ієрархи (ігумени, єпископи), а й видатні діячі давньоруської культури, представники богословсько-філо­софської думки. Школа відома своєю бібліотекою. Києво-Печерський монастир став центром руського літописання, постачальником книжкової продукції у всій Київській Русі.

Головне завдання монастирських шкіл полягало в суворому аске­тичному вихованні, зміст якого зводився до формування в ченців покори, терпіння, відмови від радощів земного життя.

З ХII ст. за ініціативою князя Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.) в Галицько-Волинському князівстві запроваджуються перші відкриті монастирські школи для населення.

Школи грамоти існували переважно в містах. Тут вчилися діти бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Утримувались такі школи на кошти батьків, тому для бідного населення були недоступними.

Вивчали читання, письмо, лічбу і хоровий спів. Під час занять учитель працював з кожним учнем окремо або з невеликою групою учнів (8-10 чол.).

Кормильство – форма домашнього виховання дітей феодальної знаті. Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5-7 років) кормильців з числа воєвод і знатних бояр, що жили в окремих волостях. Княжич не тільки там виховувався, але й княжив. Кормильці були і як наставники, і як управителі. Кормильство передбачало не лише військово-фізичне виховання, але й було орієнтовано на високий рівень освіти. Князі володіли 5-6 іноземними мовами.

Починаючи з ХIII ст. кормильці заміняються дядьками – високоосві­ченими людьми (вперше термін зустрічається 1202 р.). Вони ставали домаш­німи вчителями. На зміну кормильству приходять елементи гувернерства.

Жіночі школи. Прикладом таких шкіл є жіноча школа, відкрита Ганною Всеволодівною (сестрою Володимира Мономаха) при Андріївській церкві у Києві (1086 р.). Пізніше такі школи були відкриті в Суздалі, Полоцьку та інших містах. Ряд джерел засвідчують високу освіченість жінок, особливо у князівських верхах. Це піднімало престиж Київської Русі в очах Європи.

Більшість дітей, передусім, простих людей виховувались у сім’ї. Їх вчили сільськогосподарської праці та іншій домашній роботі. Дітей могли віддавати якомусь майстрові для вивчення ремесла. Там вони також вивчали грамоту та хоровий спів.

За порівняно короткий час (ХI-ХII ст.) Київська Русь досягла надзвичайно великих успіхів у поширенні грамотності та шкіл і за станом освіти не поступалася західноєвропейським країнам. Прикладом цьому є двірцева школа Ярослава Мудрого.

Причинами, які сприяли розпов­сюдженню грамотності й шкільництва на Русі, були:

– про освіту турбувалася не лише церква, а й князівська (світська) влада;

– навчання в школах проводилось рідною мовою (слов’янською);

– з Болгарії проникала і поширювалась кирило-мефодіївська писемна традиція;

– існувала самоосвіта, майже невідома на Заході того часу;

– школа була відкрита для широких мас;

– давньоруські школи за своєю організацією були більш демократичними, ніж західноєвропейські.    

Розвиток педагогічної думки в Україні (XVI-XIII ст.)

Братські школи

Братські

школи

це українські національні навчальні заклади, які заснували й утримували братства

першою братською школою підвищеного типу стала школа Успенського братства у Львові (1586 р.), діяли також школи в Перемишлі, Рогатині, Замості, Києві, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Кремінці, Луцьку

Статус школи

за рівнем і змістом освіти це були середні школи

Професорсько-викладацький склад

школу очолював ректор

науково-педагогічну роботу здійснювали талановиті вчителі й письменники: Степан і Лаврентій Зизанії, Кирило Ставровецький, Іван Борецький, Памво Беринда

Склад учнів

до школи приймалися діти усіх станів, становище учня в школі залежало не від матеріального стану, а від його особистих успіхів у навчанні та поведінці

Організація навчально-виховного процесу

робота школи визначалася статутом, у ньому було чітко визначені: організаційна структура школи, права і обов’язки всіх її працівників, учнів та батьків, громадськості

статут братської школи у Львові був пройнятий патріотизмом, гуманізмом, демократизмом, любов’ю до дітей, шанобливим ставленням до знань, освіти, школи, рідної мови, національної культури, піклуванням про авторитет батьків та вчителів, забезпечення гармонії родинно-громадсько-шкільного виховання

форма організації навчання – класно-урочна система

методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, повторення, диспут, взаємне навчання

батьки, посилаючи дитину до школи, повинні були при свідках ознайомитися зі шкільними порядками, скласти договір, який визначав обов’язки школи і батьків

Зміст освіти

до змісту освіти входили: хоровий спів, вивчення грецької, латинської та польської мов, учні навчалися читати, писати, рахувати, ознайомлювалися з елементами «семи вільних мистецтв», філософією, богослов’ям, поетикою, риторикою

викладання проводилося рідною мовою

Значення шкіл

братство вбачало в організації української національної школи не лише засіб освіти, а й знарядля боротьби проти загарбників, колонізаторської політики польського уряду

здобутки братських шкіл послужили джерелом Я.А. Коменському для написання його фунда-ментальних праць з педагогіки

Острозька академія

1576 р.

волинський князь Костянтин Острозький у своїй резиденції відкрив Острозьку академію. Це була перша вища школа й перша наукова установа в Україні

Перший ректор академії

Герасим Смотрицький

Професорсько-викладацький склад

українські та зарубіжні вчені, кваліфіковані фахівці з різних галузей знань (ієромонах з Острога Купріян, Йов Княгиницький, Василь Суразький, Дем’ян Наливайко та ін.)

Зміст освіти

«сім вільних мистецтв» (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика, астрономія), слов’яно-руська, грецька, латинська мови

Склад учнів

училися не лише діти шляхти, але й селянські

Вихованці

Гетьман Петро Сагайдачний, учений Мелетій Смотрицький, Іван Борецький, Дмитро Самозванець

Інші види

діяльності

педагогічний процес науково-освітнього центру був тісно пов'язаний з дослідницькою діяльністю науково-перекладацького гуртка та роботою друкарні. Друкарською справою керував Іван Федоров, друкарнею крім першої повної слов’янської Біблії було надруковано першу граматику церковно-слов’янської мови, 3 видання часослову, низьку полемічної літератури, понад 30 книг

1624 р.

занепад академії

Києво-Могилянська академія

1632 р.

створена в результаті злиття Київської братської школи (1615 р.) з лаврською школою (1631 р.)

Протектор

митрополит Петро Могила

Ректора

А.Баранович, Й. Галятовський, В. Ясинський, Й.Краковський

Склад учнів

діти різних національностей, починаючи від аристократів до дітей простих козаків, селян

Житлові

умови

для бідних учнів існувала бурса (гуртожиток)

Зміст освіти

мав виражене гуманітарне спрямування

курс навчання тривав 12 років

граматика, риторика, поетика, філософія, математика, астрономія, музика, слов’яноруська, грецька, польська, латинська, давньоєврейська, німецька, французька мови

Професорсько-викладацький склад

Ф. Прокопович, С. Полоцький, І. Борецький, Й.Галятовський, П.Могила, П.Гулак-Артемовський

Випускники

Б.Хмельницький, Г.Сковорода, І.Самойлович, С.Почаський

1817 р.

реорганізовано в духовну семінарію

1834 р.

на базі Києво-Могилянської академії засновано

Київський університет

1992 р.

поновлення діяльності Києво-Могилянської академії

Сковорода Григорій Сав(ов)ич

(1722 1794)

український педагог, поет, філософ, представник етико-гуманістичного напрямку

вітчизняного просвітництва

Основні етапи життя та діяльності

  • 1738 р. – вступив до Києво-Могилянської академії

  • 1750 р. – закінчив курс піїтики, риторики, філософії, богослів’я

  • 1750 1753 рр. – відбув до Угорщини, пішки мандрує до Італії, Німеччини, Польщі, прослуховує курс наук у Віденському, Тарнівському, Краківському університетах

  • 1753 1754 рр. – викладач піїтики у Переяславському колегіумі

  • 1754 1759 рр. – працював домашнім вчителем

  • 1759 1769 рр. – викладач поетики, етики, мов у Харківському колегіумі

Педагогічні праці

«Байки Харківські», «Вдячний Єродій», «Начальная дверь ко христианскому добронравию», «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной», «Сад божественних пісень», «Убогий Жайворонок».

Виховні погляди

  • мета виховання – підготовка вільної, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства людини, здатної жити і боротися;

  • вважав, що у вихованні необхідно зважати не на соціальне становище дітей, а на їх природу, нахили, інтереси, обдарування;

  • перший в історії української педагогічної думки і освіти висунув ідею природного виховання:

- під природою розумів обдарування, схильності дані від народження;

- стояв на тому, що надані природою особливості мають добре знати батьки, вихователі і всебічно розвивати їх шляхом навчання;

- передбачав розвиток природних здібностей шляхом самовдосконалення, боротьби внутрішньої натури людини з пристрастями та потворними соціальними цінностями;

- робить висновок про те, що коли виховувати дітей відповідно до їхніх природних можливостей, то цим визначається подальша доля людини;

  • будучи прихильником принципу народності обстоював думку, що виховання має відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу;

  • принцип гуманізму розглядав як розуміння вихователем думок, переживань та прагнень дитини, віру у шляхетне особистісне начало та в силу виховання;

  • особливу роль у вихованні відводив формуванню таких моральних якостей особистості: як любов до вітчизни і праці, чесність, скромність, почуття людської гідності тощо;

  • значну увагу приділяв фізичному вихованню, яке повинне починатися ще до народження дитини і полягати в здоровому способі життя батьків;

  • вважав, що фізичному вихованню дітей сприяють праця, вправи, режим, відпочинок, загартування;

  • пропонував такі методи виховання: бесіда, роз’яснення, приклад, поради, переконання, критичний аналіз вчинків, уникати надмірностей;

  • етичне виховання засобами поезії, музики, народних пісень, природи, образотворчого мистецтва має облагороджувати людей, допомагати у житті та праці;

  • обстоював необхідність підготовки дітей до «спорідненої» трудової діяльності, за його переконанням в праці людина з найбільшою повнотою розуміє свої можливості, тим самим робити найбільшу користь суспільству;

  • першими вихователями дитини вважав батьків;

  • важливу роль у вихованні вчений відводив школі, вчителям;

  • стверджував право людини на щастя, яке не приходить само по собі, воно досягається через самопізнання шляхом неймовірної праці над собою.

Дидактичні погляди

  • обстоював необхідність навчання всіх дітей незалежно від їхнього соціального стану. Школи мають бути рідномовними, доступними, безкоштовними;

  • обґрунтував необхідність використання у навчанні наступних принципів: доступності, зв'язку навчання з практикою, врахування інтересів кожної особистості, наочності, поступовості і послідовності, активності, свідомості, зв’язку теорії з практикою, з життям;

  • до змісту освіти педагог включив: граматику, математику, фізику, механіку, музику, філософію, медицину, географію, іноземну мову, хімію, астрономію, землеробство, мораль, юриспруденцію;

  • серед методів і засобів навчання виділяв: лекції, доповіді, бесіди, розмови, роботу з книгою, листування;

  • використовував нетрадиційні форми навчання, а саме уроки серед природи, просвітницькі уроки серед простого люду;

  • провідне місце у всебічному розвитку відводив розумовій освіті, яка «допомагає людині пізнати себе, навколишній світ, сутність щастя»;

  • високо поціновуючи працю вчителя, стверджував, що він повинен мати ґрунтовні знання, бути шляхетним, любити дітей, свою справу, бути прикладом для інших в усьому.

Духнович Олександр Васильович

(1803 - 1865)

український учений, педагог, письменник

Основні етапи життя та діяльності

  • 1812 р. – навчання в Ужгородській гімназії

  • після закінчення гімназії і духовної семінарії працював домашнім вчителем, викладав російську мову в семінарії

  • 1821 р. – закінчив гімназію в Ужгороді

  • 1827 – закінчив Ужгородську духовну семінарію

  • 1831 р. – видав підручники для початкової школи з географії «Краткий землепис для молодих» та історії

  • 1847 р. – написав перший на Закарпатті народний буквар – «Книжиця читальная для начинаючих»

  • 1853 р. – написав підручник з російської мови «Сокращенная грамматика письменного Русского языка»

  • 1857 р. – видав перший систематизований підручник з педагогіки для народних вчителів «Народна педагогия в пользу училищ та учителей сельских»

Виховні погляди

  • науку і просвіту розглядав як «єдиний засіб і шлях до майбутнього щастя народу»;

  • розглядав освіту як основу духовного життя;

  • вважав, що за рахунок поширення освіти можна значно поліпшити суспільство;

  • наполягав на тому, що «людині треба надати освіту, повноцінне виховання, тільки тоді вона буде корисної собі і суспільству»;

  • школа має бути осередком культури;

  • серцевиною педагогіки О.В. Духновича є ідея народності, яка полягає в тому, щоб виховувати в дітях людяність, людинолюбство, доброчинність;

  • виступав за створення системи виховання відповідно до історичних і національних традицій народу, вважав, що мова має сприяти розумовому, моральному та естетичному вихованню дітей;

  • мета виховання – формування громадянина і патріота;

  • джерелами і засобами виховання педагог вважав вітчизняну історію, народні пісні, звичаї народу, приклади дорослих, заохочення, покарання, вправи, наставляння, залучення дітей до праці;

  • методи виховання, на його думку, повинні сприяти саморозвитку, вдосконаленню природних обдарувань, гальмувати негативні якості;

  • відстоював єдність розумового, морального, фізичного виховання та виховання працею;

  • на думку педагога діти повинні завжди займатися корисними справами, дозвілля їхнє має бути доцільним і розумним;

  • виходячи з принципу природовідповідності прагнув враховувати вікові та індивідуальні особливості вихованців в процесі виховання.

Дидактичні погляди

  • виступав за те, щоб викладання в школах здійснювалося рідною мовою;

  • наполягав на використанні в процесі навчання принципів: наочності, доступності, посильності, активності, ґрунтовності та міцності знань;

  • у початковій школі, на його думку, треба вивчати географію, ботаніку, зоологію, іноземні мови, землеробство, садівництво, бджільництво;

  • мета розроблених навчальних планів, підручників для першого і другого класів - розвиток пізнавальних можливостей учнів;

  • вважав, що у процесі навчання діти мають засвоювати реальні знання;

  • практикував на уроці групову роботу учнів, поділивши клас на 3 групи: учні з середніми здібностям, найбільш здібні, найслабші;

  • важливу роль у зростанні громадянина надавав народному вчителеві. Вчитель повинен всебічно знати і розвивати особистість учня;

  • розробив такі вимоги до вчителя:

  • той, хто бажає вчити, повинен мати справжнє покликання до цієї служби;

  • повинен мати грунтовні знання і відомості з того предмета, який хоче викладати іншим;

  • повинен мати «чистий і непорочний норов і процвітати доброчесностями»;

  • повинен бути від природи «лагідним, поважним»;

  • повинен любити своїх учнів і «їхню любов також для себе заслужити»;

  • вчителю від природи треба володіти «зрозумілими способами викладання»;

  • повинен «мати потрібні засоби для навчання і наставляння»;

  • повинен «добрий порядок поважати».

Ушинський Костянтин Дмитрович

(1824 – 1870)

видатний українсько-російський вчений, педагог

Основні етапи життя та діяльності

  • навчався в Новгород – Сіверській гімназії

  • 1840 р. – вступив до Московського університету на юридичний факультет

  • 1844 р. – закінчив університет і отримав запрошення на місце професора у Демидівському ліцеї м.Ярославля

  • 1846 – 1849 рр. – працював на посаді професора в Ярославському ліцеї

  • 1849 р. – звільнений за демократичний напрям лекцій

  • 1854 р. – викладач російської мови та інспектор класів у Гатчинському сирітському інституті

  • 1852 р. – співпрацював у педагогічних часописах «Журнал для виховання», «Російський педагогічний вісник»

  • 1859 р. – інспектор класів Смольного інституту шляхетних дівчат

  • 1862 р. – звільнений від керівництва «Журналом Міністерства народної освіти» та від роботі в Смольному інституті за «вільнодумство».

  • 1862 р. - відрядження за кордон на «лікування» та вивчення стану жіночої освіти

  • 1867 р. – повернення на Батьківщину

Педагогічні праці

«Дитячий світ» (1861), «Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології» (1868-1869), «Недільні школи» (1861), «Про користь педагогічної літератури» (1857), «Про народність у громадському вихованні» (1857), «Праця в її психологічному і виховному значенні» (1860), «Питання про народні школи», (1861), «Проект учительської семінарії» (1861), «Рідне слово» (1864), «Три елементи школи» (1857).

Виховні погляди

  • вважав за необхідне поєднати педагогіку з психологією, фізіологією, анатомією, з суспільними науками, педагогічною практикою;

  • педагогіку розглядав як науку і як мистецтво;

  • мета виховання – підготовка людини до життя і праці, формування почуття обов’язку перед народом;

  • назвав шість головних вихователів: навчання, працю, гру, природу, життя, релігію;

  • обстоював ідею народності у вихованні;

  • народність вважав основою виховання підростаючого покоління в дусі патріотизму, любові до Батьківщини та свого народу;

  • суттєвою ознакою народності є мова, найкращий виразник духовної культури кожного народу;

  • моральне виховання дитини слід починати з найменшого віку, здійснювати поетапно й систематично;

  • мета морального виховання – формування у дітей патріотизму, гуманізму, любові до праці, дисциплінованості, чесності, правдивості;

  • методи і засоби морального виховання: переконання, заохочення, покарання, приклад, режим тощо;

  • могутній засіб виховання – фізична праця, яку необхідно правильно поєднувати з розумовою;

  • школа повинна готувати дітей до праці;

  • фізичний розвиток розглядав як складову частину гармонійного розвитку людини;

  • обґрунтував мету, зміст і форми фізичного виховання;

  • чинники фізичного розвитку: нормальне харчування, сон, режим удома і в школі, фізична праця, медичний нагляд, ігри, гімнастичні вправи, гігієнічні умови життя і праці, тощо.

Дидактичні погляди

  • дидактику поділяв на загальну і спеціальну;

  • вважав, що навчально-виховний процес повинен виконувати такі функції: освітню, виховну, розвивальну;

  • зробив спробу встановити критерії відбору змісту навчального матеріалу, значно розширив зміст освіти;

  • розглядав навчання як засіб виховання;

  • в запровадженні загального обов’язкового початкового навчання вбачав могутній фактор прогресу народу, країни;

  • мета освіти – поєднання формальної та матеріальної освіти; забезпечення оптимальних шляхів засвоєння різноманітних знань про природу і суспільство; формування світогляду людини;

  • розробив систему «необхідних умов викладання», тобто принципів, а саме: наочності; природовідповідності; посильності; послідовності і систематичності; виховуючого навчання; зв'язку навчання з життям; свідомості і активності; міцності; врахування вікових та індивідуальних особливостей;

  • дидактичні принципи розглядав у зв’язку з формами і методами навчання;

  • визначив основні шляхи й засоби розвивального навчання;

  • прихильник класно-урочної системи;

  • виділив наступні типи уроків: змішаний урок, урок пояснення нового матеріалу, урок усних і практичних вправ, урок письмових вправ, урок оцінки знань;

  • радив запроваджувати різноманітні ефективні методи і способи навчання: використання наочності, пояснення нового матеріалу, повторення, усні та письмові вправи, письмові та графічні роботи, індивідуальні й фронтальні форми роботи на уроці, облік знань;

  • керуючись ідеєю народності прийшов до висновку, що народна освіта повинна знаходитися в руках народу, а навчання дітей здійснюватися рідною мовою;

  • особливого значення надавав вивченню рідної мови, розвитку дару слова на кращих зразках народної творчості, творах письменників;

  • розробив певну систему підготовки вчителя: учительські семінарії, педагогічні факультети при університетах;

  • головна функція вчителя – «бути посередником між усім, що було благородного і високого в минулій історії людей і поколінням новим»;

  • обґрунтував систему вимог до вчителя.

Драгоманов Михайло Петрович

(1841 1895)

публіцист, історик, філософ, педагог, економіст, літературознавець,

фольклорист, громадський діяч, один з організаторів

«Старої громади» у Києві

Основні етапи життя та діяльності

  • 1849 1853 рр. – навчання в Гадяцькому повітовому училищі, пізніше в Полтавській гімназії

  • 1859 р. – студент історико-філологічного факультету Київського університету

  • 1863 р. – член «Громади»

  • 1870 р. доцент Київського університету

  • 1871 р. – відрядження за кордон (Берлін, Прага, Відень, Флоренція)

  • 1875 р. – вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки

  • 1889-1895 рр. - професор Софійського університету

Педагогічні праці

«До питання про малоруську літературу», «Земство і місцевий елемент у народній освіті», «Літературно-громадські партії в Галичині», «Народні школи на Україні», «Педагогічне значення малоруської мови», «Про систему народної освіти у південно-західному краї», «Чудацькі думки про українську народну справу» та ін.

Ідея національної школи

  • досліджує вітчизняне шкільництво на різних етапах національно-політичного життя українців;

  • розробив у педагогічній публіцистиці концепцію духовного розвитку української нації, концепцію української національної освіти;

  • виступав за створення мережі шкіл, а саме елементарної, спеціальної та вищої школи;

  • виділив основні напрямки концепції національного виховання: розумове, етичне, естетичне, моральне виховання, яке включало формування у дітей любові до Батьківщини, рідної мови;

  • мета національної школи – виховання гуманної, національно-свідомої людини;

  • вбачав рідну школу засобом духовного життя народу;

  • закликав зміст української освіти наповнити європейськими гуманістичними ідеями, досягненнями світової науки та педагогічної думки;

  • наполягав на поверненні прав українській мові в галузі освіти;

  • підтримуючи ідею народності виховання, вимагав скласти такі читанки, де були б приклади українських пісень, казок, приказок, віршів тощо;

  • провідну роль у прогресі своєї Батьківщини надавав народному вчителеві;

  • довів, що справа освіти в Україні має здійснюватися через українську мову та культуру, вважав, що обмеження рідної мови веде до винародовлення, морального та інтелектуального занепаду нації;

  • захищаючи народного вчителя, вимагав від нього високого рівня педагогічної кваліфікації.

Грінченко Борис Дмитрович

(1863 1910)

письменник, вчений, публіцист, громадський діяч

Основні етапи життя та діяльності

  • 1874 - 1879 – навчався у Харківській реальній школі

  • 1881- 1891рр. – працював вчителем в сільських школах

  • закінчив екстерном Харківський університет

  • був завідуючим відділу народної освіти в Чернігівській губернії

  • 1905 р. – редактор демократичної газети «Громадська думка»

  • 1906 р. – редактор демократичної газети «Нова громада»

  • 1906 1909 рр. – керівник культурно-освітнього товариства «Просвіта»

  • 1907 1909 рр. – редактор 4-х томного Словника української мови

  • 1907 р. – видав «Українську граматику до науки читання й писання», першу книгу для читання «Рідне слово»

Педагогічні праці

«До питання про журнали для дитячого читання», «Народні вчителі і вкраїнська школа», «Рідне слово», «Українська граматика до науки читання й писання», «Якої нам треба школи».

Педагогічні погляди

  • присвятив своє життя створенню нової української школи на гуманістичних, демократичних засадах яка б привела український народ до національного відродження;

  • прагнув за поширення освіти;

  • стверджував, що справа просвіти є разом і справою національного відродження;

  • головне завдання школи – «виховати розум дитини, розвинути, зміцнити його, зробити дитину придатної до подальшої діяльності»;

  • виходячи з принципу природовідповідності звертав увагу на необхідність навчання дітей рідною мовою;

  • розглядав рідну мову як засіб духовного життя, формування та розвитку думки. Зазначав, що освіта повинна мати розвивальний, виховуючий характер;

  • методи навчання, за його переконанням, повинні розвивати образне і абстрактне мислення, забезпечувати глибину знань;

  • розглядаючи проблему змісту книги для дитячого читання звертав увагу на те, що книга має нести ідеали гуманізму, добра, правди і краси;

  • був прихильником звукової системи навчання дітей грамоті;

  • вважав, що на особі вчителя ґрунтується все навчання і виховання;

  • сформулював наступні вимоги до вчителя: освіченість, моральність, досконале знання своєї справи, послідовність, цілеспрямованість, сумлінність.

Лубенець Тимофій Григорович

(1855 1936)

український педагог, методист, громадський діяч

Основні етапи життя та діяльності

  • 1873 р. – закінчив Чернігівську земську вчительську семінарію;

  • 1881 р. – витримав іспит за курс Білгородського учительського інституту;

  • 1883 1889 рр. – викладав російську мову та арифметику у І Київській гімназії;

  • 1889 р. – 12 років працював директором народних училищ Київської губернії, інспектором Київського учбового округу, був деканом педагогічного факультету на Київських вищих жіночих курсах;

Педагогічні праці

«Арифметичні задачі», «Граматика», «Загально-корисний задачник», «Зернинка», «Книга для початкового читання в школі і дома», «Методика арифметики», «Педагогічні бесіди про наочне викладання», «Письмові самостійні роботи в початковій школі», «Читанка», «Хрестоматія для початкового читання та письмових вправ».

Педагогічні погляди

  • виступав за запровадження в країні загального обов’язкового початкового навчання;

  • характерною ознакою народної школи вважав принцип народності в освіті й вихованні;

  • обґрунтував психолого-педагогічну необхідність навчання дітей рідною мовою. Вважав, що українську мову слід вивчати за народними творами, «бо вони є мудрими за змістом, повчальними для життя»;

  • говорив про те, що школа повинна готувати дітей до трудової діяльності;

  • звертав увагу на зв'язок навчання з життям;

  • навчання, на його думку, повинно сприяти розвитку інтересу до учіння;

  • не втратили свого значення поради щодо використання наочності та методів самостійної роботи учнів;

  • вказував на необхідність підвищення педагогічної майстерності вчителів;

  • сприяв поширенню освіти серед дорослого населення.

Розвиток школи і педагогічної думки на Буковині

  • IX-XI ст. – Буковина входить до складу Київської Русі, XII-XIII ст. - до складу Галицько-Волинської держави; середина XIV ст. перебувала у складі Молдови; початок XVI ст. - потрапила під владу Туреччини; 1775-1918 рр. - Буковиною володіла цісарська Австрія;

  • 1918 р. - проголошено українську владу;

  • проблемами шкільництва на Буковині за молдавського періоду займалася церква. Перші школи засновувалися і діяли при монастирях. Сини бояр для здобуття вищої освіти їхали до Києва, Львова, Парижу;

  • до приходу австрійської влади на Буковину діяли лише духовні школи, священицькі та дяківські;

  • 1873 р. – з приходом австрійської влади було засновано латинську і німецьку школи в Чернівцях, Сучаві;

  • 1785 р. – засновується низька громадських шкіл у Сереті, Чернівцях, Сучаві. Школи від самого початку мали германізаційний і румунізаційний характер, були спрямовані на денаціоналізацію українців;

  • 1848 р. – революція в Європі активізувала буковинських українців у боротьбі за рідну національну школу. В цьому велику роль відіграв національно-визвольний рух під проводом Лук’яна Кобилиці;

  • справжнього розмаху боротьба за українську національну школу, освіту і виховання набула з появою на літературній і педагогічній ниві Ю.Федьковича, Сидора та Григорія Воробкевичів. Саме вони своїми творами, освітньою, виховною і громадською діяльністю відкрили шляхи для національного відродження педагогічної культури;

  • освіту і рідну школу Ю.Федькович вважав «найдорожчим добром народу». Народна українська школа, на його думку, повинна сприяти піднесенню культурно-освітнього рівня та національної свідомості народу: дбати про плекання історичної пам’яті поколінь та виховувати справжній патріотизм через вивчення рідної мови й українобуковинства. Цьому сприяли написані ним художні твори про національних героїв: Олексу Довбуша, Богдана Хмельницького, Лук’яна Кобилицю.

  • Ю. Федькович розробив проект навчального плану національної школи, який передбачав широку гуманітарну і природничу підготовку учнів, національне виховання. Особливу увагу звертав на початкову школу, яка повинна закладати фундамент національної освіти і виховання учнів;

  • оскільки на Буковині не було висококваліфікованих педагогів, то педагог взявся за створення книг для початкової школи;

  • педагогічної основою «Букваря для господарських діточок на Буковині» стала народна педагогіка. Буквар щедро насичений фольклором, різноманітним дидактичним матеріалом спрямованим на опанування грамотою і забезпечення розумового і духовного розвитку учнів;

  • ідея народності виховання лягла в основу педагогічних поглядів Ю.Федьковича, він першим на Буковині став писати свої твори українською мовою. Фольклор і народні звичаї розглядав як могутні виховні засоби;

  • мріяв про нову генерацію педагогів і поважав учителів ерудованих, працьовитих, які щиро люблять дітей, дають їм ґрунтовні знання, добре виховання, плекають національну гідність і честь;

  • важлива частина педагогічного доробку Федьковича – казки. Всі вони спрямовані на прищеплення людяності і доброти, пройняті українським національним духом, буковинським колоритом. У них – застереження від розумових і моральних вад (відсталості, обмеженості, лицемірства, користолюбства), заклик гартувати волю і характер;

  • педагог обстоював фізичне виховання, категорично виступав проти тілесних покарань, перевантаження учнів;

  • вважав за доцільне навчати дітей у школі з 7 років;

  • батьківсько-материнську педагогіку розглядав як найвищу виховательку підростаючих поколінь. Закликав педагогів повернутися обличчям до родинної педагогіки й поширювати педагогічні знання серед селян, батьків;

  • Буковина дала Україні таких відомих педагогів, як С.Смаль-Стоцький, О.Попович, Д. Харов’юк, Є. Ярошинська, І.Бажанський. Розгортанню культурно-освітнього й педагогічного руху серед буковинців сприяли товариства «Руська бесіда», «Просвіта», «Руська школа». Останнє видавало педагогічний журнал, влаштовувало педагогічні курси для вчителів, друкувало підручники. Завдяки цьому на початку ХХ ст. Буковина була найкраще забезпечена школами;

  • 1910 р. – при хлоп’ячій семінарії в Чернівцях було утворено 3 відділи: український, німецький, румунський;

  • 1907 р. – товариство «Українська школа» заснувало в Чернівцях приватну вчительську семінарію для дівчат;

  • у Чернівецькому університеті (заснованому в 1875 р.) від самого початку була кафедра української мови та літератури, а на богословському відділені 2 українських кафедри.

Розвиток школи і педагогічної думки на Галичині

  • 1772 р. - Галичина потрапила під імперську владу царської Австрії, початкової освіти у Східній Галичині практично не існувало;

  • 1774 р. - цісарський уряд впровадив систему шкіл трьох типів: однокласні парафіяльні, в яких користувалися місцевою поговіркою: трикласні (тривіальні) з німецькою та польською мовами навчання; чотирикласні з німецькою мовою навчання, що готували учнів для продовження освіти в середніх школах (гімназіях);

  • нагляд за школами здійснювала Крайова шкільна комісія. У повітах наглядацьку функцію виконували декани (старші духовні особи), у селах – місцеві парохи (священики). Мову навчання державна столична й «придворна освітня» комісія впроваджувала скрізь німецьку;

  • 1774 р. - імператриця Марія Терезія видала розпорядження про прискорену організацію державних початкових шкіл. Мовою перших шкільних підручників для цих шкіл була «словеноруська» («Читанки» (1786 р.), «Катехізиса» (1788 р.), «Буквара» (1790 р.);

  • 1781 р. - Цісар Йосиф ІІ проголосив обов’язковість початкової освіти;

  • 1783 р. - заснована україномовна греко-католицька духовна семінарія у Львові, яка згодом стала дієвим осередком національного відродження галицьких українців. Такі ж духовні семінарії діяли з перервами у XVIII-XIX ст. у Перемишлі та Станіславі;

  • 1784 р. – зафундовано найперший в Україні Львівський університет, заснований у 1661 р., в якому було відкрито кілька українських кафедр;

  • 1790 р. - навчання українською мовою всіляко обмежувалося. Українські тривіальні школи можна було відкривати тільки там, де не було шкіл польських чи німецьких;

  • 1812 р. - скасовано обов’язкове початкове навчання шляхом насадження німецьких і польських шкіл;

  • серед представників наростаючого культурно-національного руху Галичини найпомітнішими стали митрополит Михайло Левицький та канонік Іван Могильницький. У боротьбу за українську народну мову вступив також гурток молодих львівських богословів на чолі з «Руською трійцею» - Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким, Іваном Вагилевичем;

  • педагогічні погляди «Руської Трійці» спрямовані на українське національно-культурне відродження Галичини; члени об’єднання присвятили свою діяльність відновленню у природних правах народної мови, служінню народові, піднесенню національної літератури;

  • Венедикт Левицький, ректор Львівської духовної семінарії, видав наказ семінаристам займатися читанням рідної історії, вивчати українську мову, перекладати корисні народові книжки та літературу;

  • гасла філософської педагогіки «Руської трійці» - «пізнавати себе»; виховний орієнтир – протистояння добра злу, головна мета – пробудження національної свідомості, прагнення до власної державності, утвердження в житті й поведінці народних чеснот та норм християнської моралі; ідеал – освічений українець, пройнятий власною національною та людською гідністю;

  • для досягнення мети «Руська трійця» радила використовувати такі виховні засоби, як рідна українська мова і література, національна історія, релігія, народні звичаї і традиції, свята, обряди, символи, родинно-побутова культура, народне мистецтво;

  • українській школі відводилася вирішальна роль у кардинальному розв’язанні проблем національної освіти;

  • австрійські освітні реформи 1848 і 1869-1872 рр. певною мірою сприяли вирішенню потреб дошкільних закладів. Н. Кобринська в 1891 р. оприлюднила ідею українських дошкільних закладів. Ця ідея знайшла обґрунтування і розвиток у проекті «Статуту товариства «Охоронка»» (1893 р.)

  • перші українські дошкільні заклади для дітей селян заснувало греко-католицьке духовенство. Серед організаторів суспільного виховання дошкільнят того часу виділились М.Білецька, М. Грушевська, Г. Шухевич;

  • 1856 р. - царський уряд скасував обов’язковість викладання рідної мови у східно-галицьких школах;

  • в усіх українських школах обов’язково з другого класу вчили польську мову, а з третього німецьку. Українці мали здебільшого одно – або двокласні школи, було декілька чотирикласних і жодної семикласної. У більшості міст існували класичні гімназії з грецькою і латинською мовами, та реальні – без класичних мов. Польська і німецькі мови були обов’язковими. Навчання тривало 8 років. Крім Львівської академічної гімназії були засновані гімназії в Перемишлі, Коломиї, Тернополі, Станіславі;

  • відбувається становлення української гімназійної педагогіки та підручникознавства в розробці яких активну участь брали професори В.Ільницький, А. Вахнянин, Ю.Романчук;

  • старанням прогресивної громадськості, культурно-освітніх та релігійних товариств були засновані приватні україномовні школи-гімназії в Яворові, Копиченцях, Рогатині, Збаражі, Чорткові, ліцей українського інституту для дівчат у Перемишлі;

  • 1910 р. - для управління справами приватних українських шкіл було створено Крайовий шкільний союз, головою якого став М. Грушевський;

  • пропаганда педагогічних ідей велась на сторінках таких часописів «Дом і школа», «Учитель», «Народна школа», «Школьний часопис», «Прапор»;

  • завдяки плеяді культурно-освітніх, громадських діячів, педагогів, письменників Східна Галичина стала оплотом українства, яке принесло згодом відродження всьому українському народові, тому її часто називають українським П’ємонтом;

  • 1898 р. - поява фундаментальної педагогічної праці І. Бартошевського «Педагогія руська, або наука о воспитанию»;

  • 1817 р. - відкриття дяко-вчительського інституту, його директор – І. Могильницький;

  • 1871 р. - учителів молодших класів почали готувати вчительські семінарії, які були відкриті у Львові, Перемишлі, Тернополі, Станіславі. Підвищення кваліфікації вчителів здійснювалося через учительські семінарії, конференції, бібліотеки, курси.

Русова Софія Федорівна

(1856 1940)

педагог, громадський діяч, представник українського

жіночого руху

Основні етапи життя та діяльності

  • народилася в селі Олешня на Чернігівщині у французько-шведській родині

  • з 9 років жила у Києві, де закінчила гімназію і увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких

  • 1871 р. разом із сестрою Марією відкрила в Києві перший дитячий садок і вела позашкільну освіту для дорослих

  • 1874 1876 рр. у Санкт-Петербурзі член українського земляцтва, допомагала чоловікові в підготовці повного «Кобзаря» Тараса Шевченка для видання у Празі в 1876 році

  • 1879 р. вчителювала в Олешні

  • 1881 р. ув'язнена за зв'язки з російськими революційними колами, часто включалася у громадську роботу «Київської Громади», «Одеської Української Громади», «Харківського Товариства Грамотності», була головою «Національного Комітету Учителів», влаштовувала прилюдні народні читання

  • 1909 р. викладач і професор на Вищих жіночих курсах А. В. Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві

  • 1910 1914 рр. співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «Світло»

  • 1917 р. член Української Центральної Ради. У Міністерстві освіти очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти.

  • 1920 р. лектор педагогіки Кам'янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 року)

  • 1923 р. професор педагогіки Українського Педагогичного Інституту імені Михайла Драгоманова у Празі

Педагогічні праці

«Дидактика», «Дошкільне виховання», «Єдина діяльна (трудова) школа», «Моральні завдання сучасної школи», «Національна школа у різних народів», «Нова школа», «Практичні поради до виховання дітей», «Роль жінки в дошкільному вихованні», «Соціальне виховання, його значення в громадському житті», «Сучасні течії в новій педагогіці», «Теорія і практика дошкільного виховання».

Педагогічні погляди

  • педагогічна діяльність С.Русової була спрямована на розробку концепції національної освіти і виховання, яка має вибудовуватися на засадах положень психології та педагогіки про закономірності та умови розвитку дитини;

  • принципи педагогічної концепції: гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, культуровідповідність, особистісно-орієнтований підхід, соціальна обумовленість виховання;

  • в межах концепції отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.

  • ідея національного виховання — головна й визначальна в педагогічній концепції С.Русової;

  • в основі ідеї національного виховання Русової покладена думка про те, що українці повинні мати школу з рідною мовою навчання і побудовану у відповідності з потребами і національними традиціям народу;

  • у центрі педагогічної концепції перебуває дитина з її природними задатками, здібностями, можливостями, талантами;

  • головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу;

  • рідна українська школа — це школа рідної мови, гуманна й демократична, в якій вся структура, система, мета й завдання, зміст і методи, принципи і форми, сам дух наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини;

  • мета виховання української школи – виховання розумної, працьовитої дитини, свідомого громадянина української держави;

  • в процесі формування особистості Русова виділила такі складові системи освіти і виховання: родинне виховання (від народження до 6-8 років); громадське виховання (дитячі садки, початкові, середні, вищі школи); позашкільна освіта і виховання дорослих;

  • для організації національної школи необхідні такі умови: викладання предметів рідною мовою; наявність підручників; достатня кількість гарно підготовлених вчителів;

  • система освіти, школа, виховання, за Русовою, повинні здійснюватися, насамперед, у відповідності з принципом природо-відповідності виховання, який передбачає, що виховання повинно ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів, узгоджуватися з загальними законами розвитку природи і людини;

  • вперше в історії педагогіки України поставила питання про створення безперервного національного виховання;

  • заслуговують на увагу погляди Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи;

  • при розв'язанні проблем розумового виховання вчена була більш схильна до ідеї виховання розуму дитини в процесі природної, активної самостійної діяльності, хоч й не заперечувала й іншої;

  • «витворити… людину в найкращому значенні цього слова», звучить лейтмотивом у багатьох творах С.Русової і є виразом гуманістичної спрямованості її педагогічних ідей. Моральне виховання дітей, за її переконанням, може бути ефективним лише тоді, коли воно має цілеспрямований характер і здійснюється планомірно, починаючи з наймолодшого віку дитини, грунтуючись на національній основі;

  • головними завданнями морального виховання педагог вважала розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах відповідних моральних навичок і моральної поведінки, а також формування моральної свідомості, стійких моральних переконань;

  • надзвичайно цікавими і корисними для теорії і практики сучасної школи є запропоновані С.Русовою шляхи і засоби морального виховання. За допомогою виховання вчена пропонувала поступово поширювати коло дитячої любові. Спочатку природжену любов до матері перенести на батька, потім на інших родичів — дідуся, бабусю, брата, сестру та ін., далі на вчителя, товаришів по школі і садку і т. д. Так, поширюючи свою любов все далі й далі, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, своєї нації, врешті до всього людства. Намагання поширити любов до людей усього світу зайвий раз свідчать про гуманні й демократичні прагнення С.Русової.

Грушевський Михайло Сергійович
(1866 1934)
історик, педагог, громадський і державний діяч

Основні етапи життя та діяльності

  • навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет)

  • працював в університеті під керівництвом Володимира Антоновича

  • активний член київської «Громади», голова Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові

  • редактор «Наукових записок» товариства ім. Т.Г.Шевченка

  • 1917 - 1918 рр. — голова Української Центральної Ради

  • автор багатотомної праці «Історія України-Руси», «Нарис історії українського народу», «Історія української літератури», «Про українську мову і українську школу»

Педагогічні погляди

  • національно-духовне, інтелектуальне відродження українського народу можливе за умови, коли школа буде діяти на засадах демократизації, гуманізації, пріоритетності загальнолюдських і національних цінностей;

  • мета національної школи – формування всебічно розвиненої особистості, громадянина, патріота на національній основі;

  • школа, освіта і педагогічна наука мусять буди незалежними від будь якого чужинського впливу, крім творчого засвоєння кращого досвіду вчительських, науково-дослідних та інших об’єднань;

  • освіта й виховання повинні здійснюватися на засадах традицій національної культури;

  • головна умова існування національної школи – навчання рідною мовою;

  • зміст освіти і виховання має відбивати національні особливості українського народу;

  • до навчальних планів і програм увести вивчення українознавчих дисциплін;

  • вивчення шкільних дисциплін мають дати можливість учням з’ясувати їхню роль у житті та пізнати його сутність;

  • першооснова громадянського виховання – вивчення історії рідного краю;

  • національна самосвідомість має домінувати у вихованні моралі;

  • у галузі вищої освіти відстоював думку щодо створення в Україні університету, навчання в якому велося б українською мовою;

  • підтримував ідею і розробив концепцію створення національної Академії Наук;

Ващенко Григорій Григорович

(1878 1967)

представник української освітньо-виховної системи

Основні етапи життя та діяльності

  • 1888-1898 рр. – навчання у Роменській духовній школі та Полтавській духовній семінарії

  • 1899-1903 рр. – навчання в Московській богословській академії

  • 1903-1917 рр. – викладач Полтавської єпархіальної жіночої школи, Тихвінського, Роменського училищ

  • 1904-1905 рр. – викладач Кутаїського духовного училища

  • 1917 р. – організатор учительскіх курсів, викладач учительського інституту і водночас директор учительської семінарії у Полтаві

  • 1918 р. – доцент-викладач Полтавського учительського інституту;

  • 1919-1920 рр. - редактор журналу «Українська культура»

  • 1921 р. – керівник трирічних педагогічних курсів ім. Б. Грінченка в Біликах

  • 1922 р. – викладач Полтавського учительського інституту

  • 1925 р. – професор і керівник кафедри педагогіки Полтавського педагогічного інституту;

  • 1933 р. – звільнений з посади за твір «Загальні методи навчання», кваліфікованого як прояв українського буржуазного націоналізму

  • 1936 р. – залишив Україну і працював у педагогічному інституті Сталінграду

  • 1940 р. – повернувся до Полтавського педагогічного інституту, де очолив кафедру педагогіки і керував аспірантською групою

  • 1941-1943 рр. – під час німецької окупації був редактором української газети «Голос Полтави»

  • 1945 р. – емігрував за кордон до Мюнхена - центра наукового і політичного життя української еміграції. Працював на посаді професора педагогіки Українського Вільного Університету;

  • 1946 р. – відновив роботу Спілки української молоді, хрещеним батьком якою став професор Г. Ващенко

  • 1950 – обраний на пост ректора Богословської педагогічної академії

Педагогічні праці

«Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва», «Загальні методи навчання», «Засоби естетичного виховання», «Система навчання», «Система освіти в самостійній Україні», «Організаційні форми виховання», «Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру».

Педагогічні погляди

  • автор української національної системи освіти;

  • головними елементами національної системи освіти на його думку є християнська мораль, як основа родини і здорового суспільства; високий рівень педагогічних наук; організація педагогічних досліджень і розбудова педагогічних станцій і лабораторій; видання педагогічних творів, шкільних підручників, літератури для молоді різного віку на найвищому мистецькому і технічному рівнях;

  • запропонував систему освіти у вільній Україні, яка мала таку структуру: переддошкільне і дошкільне виховання: материнський догляд або ясла (до 3-х років), дитячий садок (від 3-х до 6 років); початкова школа (від 6 до 14 років); середня школа: класична гімназія, реальна школа, середньо-технічні школи, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа (від 14 до 18 років); висока школа: університет, вищі технічні школи, педагогічний інститут, академія мистецтв, консерваторія, військова академія (від 18 до 22-23 років); позашкільна освіта; науково-дослідні установи: академія наук, академія педагогічних наук;

  • система національного виховання повинна охоплювати й родинне виховання;

  • основа виховного ідеалу за Ващенко: загальнолюдські, національні цінності, моральні закони творення добра і боротьбі зі злом, побудова справедливого ладу;

  • важливу роль в утвердженні моральних якостей відводив релігійному вихованню і церкві;

  • моральні цінності виводив з християнської віри і релігії, мета людини – служіння богові й своїй нації;

  • виховний ідеал українця, на його думку, ґрунтується на двох головних принципах: виховання людини на засадах християнської моралі та на здобутках духовності українського народу;

  • був переконаний, що метою виховання у вільній Україні має бути благо і щастя Батьківщини.

Огієнко Іван Іванович

(1881 1972)

український церковний і громадський діяч, митрополит, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка

Основні етапи життя та діяльності

  • 1896р. закінчив початкову чотирирічну школу в Брусилові

  • 1900 р. закінчив повний фельдшерський курс Київської військово-фельдшерської школи

  • 1903 р. в Острозі склав іспити в місцевій гімназії й отримав відповідне свідоцтво

  • 1909 р. закінчив Київський університет св. Володимира. Згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах, працював у Київському комерційному інституті

  • 1915 р. викладав у Київському університеті, був приват-доцентом кафедри мови і літератури. Належав до Української партії соціалістів-федералістів

  • 1917 1918 рр. - відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва

  • 1918 р. професор кафедри історії української культури Київського українського державного університету

  • 1918 р. засновник і перший ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету (урочисто відкрито 22 жовтня 1918 р.)

  • 1919 р. призначений міністром освіти УНР, працював в урядах Володимира Чехівського та Сергія Остапенка

  • 1919 1920 рр. міністр віросповідань УНР в урядах Ісаака Мазепи та В'ячеслава Прокоповича

  • 1920 1924 рр. міністр у справах віровизнання уряду УНР

  • 1924 р. викладав українську мову у Львівській учительській семінарії

  • 1926 1932 рр.  професор церковнослов'янської мови на богословському факультеті Варшавського університету

  • 1933 1939 рр. заснував і редагував у Варшаві журнал «Рідна мова» і «Наша культура», які сприяли популяризації української культури, норм єдиної літературної мови серед українців за межами УРСР, виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва Радянської України

  • 1951 р. на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний главою Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу, доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді

Педагогічні праці

«Вчимося рідної мови: Нариси про мову вкраїнську», «Орфографічний словник», «Рідна мова», «Українська граматика», «Українські шкільні мотиви», «Українська культура», «Українська граматична культура: Розгляд підручників, з яких можна вчитись і вчити вкраїнської мови», «Український правопис, його історія та закони».

Педагогічні погляди

  • принциповими рисами педагогічних поглядів І. Огієнка можна вважати: різномовність, родинність, залучення до християнських ідеалів;

  • основними завданнями навчально-виховного процесу в навчальних закладах України, на його думку, повинні бути: українізація всіх типів навчальних закладів; доступність і єдність навчання; створення системи підготовки національних педагогічних кадрів;

  • мета освіти і виховання - формування національної свідомості, духовності, естетичних цінностей, формування здорового способу життя;

  • навчання і виховання підростаючого покоління України, як держави, повинно здійснюватися українською мовою;

  • до змісту освіти включив національний компонент, який передбачав вивчення національної історії, культури, традицій, знання національних героїв;

  • розглядав наступні принципи навчання: виховуючого навчання, наочності, науковості, систематичності, міцності знань, активності, творчості, індивідуального підходу;

  • пропонував використовувати наступні методи навчання: бесіда, розповідь, пояснення, вправи, робота з книгою, дискусія, проблемний виклад знань, ілюстрація, навіювання;

  • важливими з точки зору І. Огієнка у змісті виховання є прищеплення любові до свого народу, народної творчості, рідної мови і церкви;

  • виділяв наступні засоби виховання: рідна мова, батьківський та материнський приклад, рідномовне оточення, етнічне середовище, усна народна творчість, читання Біблії, народний календар, рідна історія, література, традиції, обряди, свята, ігри, побут.

Макаренко Антон Семенович

(1888 – 1939)

український педагог

Основні етапи життя та діяльності

  • навчання в Білопільському двокласному училищі

  • 1901 р. – навчання у Кременчуцькому міському чотирикласному училищі

  • 1904 р. – після закінчення училища з відзнакою продовжив навчання на однорічних педагогічних курсах

  • 1905 р. – розпочав педагогічну діяльність у Крюківському двокласному залізничному училищі, де викладав російську мову, літературу, малювання

  • 1911 р. – переведений на посаду вчителя двокласного залізничного училища на станцію Долинську (Херсонська губернія)

  • 1914 р. – вступив до Полтавського учительського інституту

  • 1916 – 1917 рр. – призваний в армію, але у зв’язку з хворобою звільнений

  • 1917 р. (червень) – закінчив учительський інститут, отримавши золоту медаль за твір «Криза сучасної педагогіки», працював учителем зразкової школи при Полтавському учительському інституті

  • 1917 р. (грудень) – призначений інспектором вищого початкового залізничного училища

  • 1919 р. – переїзд до Полтави, де завідував міським початковим училищем

  • 1920 р. (серпень) – директор семирічної трудової школи (м. Полтава)

  • 1920 – 1928 рр. – завідувач колонії для неповнолітніх правопорушників (с. Ковалівці)

  • 1926 р. – переїзд колонії у Куряж та об’єднання з Курязькою трудовою колонією

  • 1927 р. (червень)– запрошений для участі в організації дитячої трудової комуни, деякий час працював одночасно у двох закладах: в колонії ім. М. Горького та в комуні ім. Ф. Дзержинського

  • 1934 р. – прийнятий до спілки письменників СРСР

  • 1935 р. – заступник начальника відділу трудових колоній НКВС України

  • 1936 р. – одночасно завідував колонією в Броварах

  • 1937 р. – переїзд до Москви, присвятив себе літературній і громадсько-педагогічній діяльності

Педагогічні праці

«Книга для батьків» (1937); «Лекції про виховання дітей»; «Марш 30-ого року» (1932); «Методи виховання»; «Педагогічна поема» (1932-1935); «Прапори на баштах» (1938).

Педагогічні погляди

  • Педагогіка, на його думку, є найбільш діалектичною, рухливою, складною і різнобічною наукою;

  • обстоював педагогіку активного виховання;

  • під цілями виховання розумів програму розвитку особистості, програму формування людського характеру;

  • у виховному процесі, на його думку, має бути загальна «стандартна програма виховання й індивідуальна коректива до неї залежно від особистості конкретного учня»;

  • основний принцип виховання за Макаренком – принцип виховання в колективі і через колектив;

  • автор теорії дитячого колективу;

  • розкрив ознаки колективу: наявність спільної соціально-значущої мети; спільної діяльності, спрямованої на досягнення цієї мети; відносини відповідальної залежності; наявність органів самоврядування; наявність традицій, мажорного тону і стилю спілкування;

  • визначив стадії розвитку колективу, шляхи формування і методику використання виховних можливостей колективу, закони колективу;

  • розглядав колектив як мету і засіб виховання;

  • з огляду на важливість морального виховання вважав за потрібне викладання у школах теорії моралі;

  • серед моральних якостей, які необхідно сформувати у школярів, чільне місце відводить вихованню свідомої дисципліни, розглядаючи її в тісному зв’язку з вихованням волі, мужності, характеру;

  • пропонував наступні методи дисциплінування: пояснення, переконання, громадська думка, авторитет старших, приклад педагогів і батьків, традиції школи, режим і розпорядок у школі, заохочення, покарання;

  • особливе місце в практиці А. Макаренка посідає трудове виховання;

  • стверджував, що у процесі праці необхідно виховувати в учнів любов до праці, а також формувати у них уміння і навички працювати;

  • розглядав поєднання навчання з продуктивною працею як засіб всебічного розвитку особистості;

  • великого значення надавав естетичному вихованню;

  • засобами естетичного виховання вважав красу природи, пісні, музику, мистецтво, художню літературу, кіно, театр, чистоту й охайність в усьому, естетичне оформлення класних кімнат, гарний одяг, естетику взаємовідносин;

  • показав значення фізичного виховання у всебічному розвитку особистості;

  • шляхами фізичного загартування вважав: створення відповідних санітарно-гігієнічних умов, дотримання правильного режиму життя, відпочинку, програми фізичного виховання, використання природних чинників;

  • звертав увагу на значущість родинного виховання;

  • розробив і реалізував на практиці принцип співробітництва між вчителем і учнем. На його думку, і колектив учителів, і колектив учнів мають утворити одне ціле – педагогічний колектив, де повинна панувати товариська єдність і спільність інтересів;

  • рішуче засудив безсистемність, порційність у виховній роботі;

  • високо оцінив роль вчителя в суспільстві, вказав шляхи формування педагогічної майстерності: розвиток уміння вчителя «читати за обличчям» вихованців, за їхніми жестами, внутрішнім станом, намірами тощо; формування вміння керувати своєю мімікою, поведінкою, жестами; формування мовної техніки, постановка голосу; розвиток емоційно-вольових якостей і комунікативних умінь; акторська підготовка, вміння грати в дитячому колективі, розігрувати педагогічний гнів, йти на педагогічно доцільний ризик; підготовка до подолання опору вихованців виховним впливам; психологічна підготовка, формування дослідницьких вмінь майбутнього вчителя.

Сухомлинський Василь Олександрович

(1918 – 1970)

засновник гуманістичної, новаторської педагогіки

Основні етапи життя та діяльності

  • 1926 – 1933 рр. – навчання у Василівській семінарії (Кіровоградська область)

  • 1934 р. – навчання у Кременчуцькому педагогічному інституті, через хворобу мусив залишити навчання

  • 1935 р. – вчитель української мови і літератури у школах Онуфріївського району

  • 1936 – 1938 рр. - навчання на заочному відділенні Полтавського педагогічного інституту, де здобув кваліфікацію вчителя української мови і літератури

  • 1938 – 1941 рр. – вчитель української мови і літератури, завуч Онуфріївської середньої школи

  • 1942 р. (червень) – 1944 р. (березень) – вчитель російської мови та літератури в смт Ува Удмурської АРСР

  • 1944 р. – очолює Онуфріївський районний відділ народної освіти, працює у школі за сумісництвом

  • 1944 р. – директор Павлиської середньої школи

  • 1955 р. – захист кандидатської дисертації

  • 1957 р. – член-кореспондент АПН РСФСР

  • 1958 р. – присвоєння звання заслуженого вчителя УРСР

  • 1968 р. – обирають делегатом Всесоюзного з’їзду вчителів і присвоюють звання Героя Соціалістичної праці.

Педагогічні праці

«Батьківська педагогіка»; «Батьківщина в серці»; «Виховання комуністичного ставлення до праці» (1959); «Виховання патріотизму у школярів»; «Виховання особистості в радянській школі» (1965); «Духовний світ школяра» (1961); «Листи до сина» (1978); «Народження громадянина» (1970); «Павлиська середня школа» (1969); «Педагогічний колектив середньої школи»; «Праця і моральне виховання» (1962); «Розмова з молодим директором школи» (1973), «Серце віддаю дітям» (1968); «Як ми виховали мужнє покоління» (1960).

Дидактичні погляди

  • навчальну діяльність розглядав як необхідну умову формування духовно-багатої особистості;

  • в процесі навчання треба спонукати дітей до самостійної пізнавальної діяльності, самоосвіти, а навчальна діяльність має бути активною, творчою;

  • запропонував ідею більш раннього навчання дітей у школі, з 6 років;

  • на відміну від Ж.Ж. Руссо, К.Д. Ушинського по новому використовує природу як широкий засіб загального розвитку дитини (досвід проведення уроків серед природи у наш час використовується у багатьох школах України і за кордоном);

  • принципово по-новому впроваджував методику навчання грамоти, використовуючи при цьому образні порівняння природи;

  • визначав дві програми уроку: дати певні знання і пробудити бажання більш знати, сформувати прагнення у дитини, вийти за межу уроку - читати, досліджувати, думати. Перша програма включала обов’язкове знання шкільної програми, друга – ті знання, які виходять за її межі;

  • особливу увагу звертав на специфіку роботи з дітьми, які мали труднощі у навчанні;

  • розробив поради вчителям щодо використання оцінки (оцінка має відбивати радість успіху у навчанні, вона ставиться лише за позитивні результати, оцінювати варто декілька видів робіт учнів).

Виховні погляди

  • педагогічна концепція високогуманна і демократична, поєднує класичну і народну педагогіку;

  • в центрі виховної системи - любов і повага до дитини; виховання гуманності, людяності;

  • визначив шляхи виховання гуманності: творення добра для людей, яке повинно перетворитися у звичку; дбайливе, чуйне ставлення до друзів наших менших; вміння берегти і охороняти природу; творити красу; бути чутливим, чуйним до навколишнього світу;

  • головна мета виховання – всебічний розвиток особистості, якого можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним формуванням пізнавальних здібностей;

  • окреслив напрями виховання: розумове, моральне, естетичне, фізичне виховання та виховання у праці;

  • серед шляхів і засобів формування всебічно розвиненої особистості виділяв: навчання, рідну природу, працю, слово, традиції, експериментування;

  • вважав, що життя і діяльність школярів у школі і вдома повинні будуватися з урахуванням народних традицій трудового, родинно-сімейного, морально-етичного та духовного виховання;

  • розумове виховання, за переконанням вченого, потрібно людині не лише для праці, але й для повноцінного духовного життя;

  • розвивав ідеї А.С. Макаренка щодо впливу колективу на дитячу особистість, встановив принципи взаємозалежностей особистості і колективу;

  • особливого значення у розвитку особистості надавав єдності трудової культури і загального розвитку. На його думку, учні мають брати участь у різноманітних видах діяльності;

  • розробив принципи трудового виховання: єдність трудового виховання і загального розвитку особистості, розкриття та розвиток індивідуальності в праці, раннє включення у продуктивну працю, різноманітність видів праці, постійність, неперервність праці, творчій характер праці, цілісний характер праці, посильність трудової діяльності;

  • особливо наголошував на значущості естетичного виховання: на формуванні потреби милуватися природою, творами мис-тецтва; навчити знати і розуміти його; творити прекрасне;

  • першим розпочав організацію педагогічної просвіти батьків;

  • автор системи родинно-шкільного виховання, за якою батьки повинні стати активними помічниками вчителя;

  • вважав професію вчителя близькою до науково-дослідної, адже педагог повинен вміти аналізувати факти, передбачати наслідки виховного впливу, любити дітей, відчувати радість від спілкування з ними, добре знати свій предмет, педагогіку, психологію, володіти методикою викладання навчального предмета.

5. Список рекомендованої літератури

Основний

  1. Алексієвець Л. Києво-Могилянська академія в історії України і зарубіжних слов’янських країн (до 380-річчя заснування академії) / Л.Алексієвець. – Тернопіль, 1995. – 54 с.

  2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: [підручник] / А.М.Алексюк. – К.: Либідь, 1998. – 560 с.

  3. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.Калиниченко. – М.: Педагогика, 1988. – 640 с.

  4. Болотін Ю.П. Лекції з історії педагогіки України / Ю.П.Болотін, М.М.Окса. – Мелітополь, 1996. – 254 с.

  5. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.

  6. Джуринский А.Н. История зарубежной педагогики: [учебное пособие для вузов] / А.Н.Джуринский. – М.: Издательская группа «Форум» - «Инфра-М», 1998. – 272 с.

  7. Джуринский А.Н. Развитие образования в современном мире: [учебное пособие] / А.Н.Джуринский. – М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 1999. – 200 с.

  8. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України / голов. ред. В.Г.Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

  9. Живодьор В.Ф. З історії національного шкільництва: [навчально-методичний посібник] / В.Ф.Живодьор, А.А.Сбруєва, М.Ю.Рисіна. – К.: ІЗМН, 1998. – 144 с.

  10. Закон України «Про загальну середню освіту». – Відомості Верховної Ради. – 1999.­ - № 28.

  11. Закон України «Про освіту» // Освіта. – 1996. – 21 серпня.

  12. История педагогики. Ч.1. От зарождения воспитания в первобытном обществе до середины XVII в.: [учебное пособие для педагогических университетов / под ред. А.И.Пискунова]. – М.: ТЦ «Сфера», 1997. – 192 с.

  13. История педагогики. Ч.2. С XVII в. до середины ХХ в.: [учебное пособие для педагогических университетов / под ред. А.И.Пискунова]. – М.: ТЦ «Сфера», 1997. – 304 с.

  14. История средних веков (V-XV вв.): [хрестоматия /сост. В.Е.Степанова, А.Я.Шевеленко]. –М: Просвещение. – 1980. – В 2-х ч.

  15. Історія педагогіки: [навчальний посібник / за ред. О.А.Дубасенюк, М.В.Левківського]. – Житомир: ЖДПУ, 1999. – 336 с.

  16. Історія української школи і педагогіки: [хрестоматія / упоряд. проф. О.О.Любар / за ред. В.Г.Кременя]. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – 766 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

  17. Константинов Н.А. История педагогики: [учебник для студентов пед. ин-тов] / Н.А.Константинов, Е.Н.Медынский, М.Ф.Шабаева. – М.: Просвещение, 1982. – 447 с.

  18. Концепція національного виховання // Освіта, 1994. – 26 грудня.

  19. Кравець В. Зарубіжна школа і педагогіка ХХ століття: [навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів] / В.Кравець. – Тернопіль, 1996. – 290 с.

  20. Кравець В. Історія класичної та зарубіжної педагогіки та шкільництва: [навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів] / В.Кравець. – Тернопіль, 1996. – 436 с.

  21. Кремень В.Г. Україна: альтернатива поступу (критика історичного досвіду) / В.Г.Кремень, Д.В.Табачник, В.М.Ткаченко. – К., 1996. – 793 с.

  22. Левківський М.В. Історія педагогіки: [навч.–метод. посібник] / М.В.Левківський. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 190 с.

  23. Любар О.О. Історія української школи і педагогіки: [навч. посібник] / О.О.Любар, М.Г.Стельмахович, Д.Т.Федоренко. – К.: т-во «Знання», КОО, 2003. – 450 с.

  24. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ – ХХ ст.) / [упоряд. Л.Д.Березівська та ін]. – К.: Наук. світ, 2003. – 418 с.

  25. Мешко О. Історія педагогіки: тестові завдання: [навч.-метод. посібник для студентів вузів] / О.Мешко, Г.Мешко. – Тернопіль: ТДПУ, 2001. – 144 с.

  26. Мешко О.І. Короткий виклад курсу: «Історія зарубіжної школи і педагогіки»: [навч.-метод. посібник] / О.І.Мешко, О.І.Янкович, Г.М.Мешко. – Тернопіль: ТДТУ, 1998. – 81 с.

  27. Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія / І.З.Мицько. – К.: Вища школа, 1990. – 190 с.

  28. Мосіяшенко В.А. Історія педагогіки України в особах: Навч. посібник. – Суми: Університетська книга, 2005. – 266 с.

  29. Нариси історії українського шкільництва. 1905-1933: Навчальний посібник / О.В.Сухомлинська та ін. – К.: Заповіт, 1996. – 304 с.

  30. Народна педагогіка: світовий досвід / [уклад. А.І.Кузьмінський, В.Л.Омеляненко]. – К.: Знання-Прес, 2003. – 134 с.

  31. Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики: [учебное пособие для студентов пед. ин-тов / сост. и авт. ввдодных статей А.И.Пискунов]. – М.: Просвещение, 1981. – 528 с.

  32. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х – початок ХХ ст.): [нариси / за ред. М.Д.Ярмаченка]. – К.: Радянська школа, 1991. – 381 с.

  33. Сбруєва А.А. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: [навч. посібник] / А.А.Сбруєва, М.Ю.Рисіна. – Суми: СумДПУ, 2000. – 208 с.

  34. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка: [навчально-метод. посібник] / М.Г.Стельмахович . – К.: ІЗМН, 1997. – 232 с.

  35. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка / М.Г.Стельмахович. – К.: ІСДО, 1996. – 286 с.

  36. Сухомлинська О.В. Періодизація педагогічної думки в Україні: кроки до нового виміру // Збірник наукових праць: Спеціальний випуск «До витоків становлення української педагогічної науки» / О.В.Сухомлинська. – К.: Науковий світ, 2002. – С. 31-40

  37. Стеценко Н. Історія класичної зарубіжної педагогіки: [опорні схеми і тестові завдання для студентів] / Н.Стеценко. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2002. – 40 с.

  38. Ступарик Б.М. Національна школа: витоки, становлення: [навчально-методичний посібник] / Б.М.Ступарик. – К.: ІЗМН, 1998.- 336 с.

Додатковий

  1. Адаменко О.В. Українська педагогічна наука в другій половині ХХ століття / Олена Вікторівна Адаменко. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 704 с.

  2. Античность и Византия: [сб. статей / под ред. Л.А.Фрейберг]. – М.: «Наука», 1975 – 416 с.

  3. Антология мировой философии: в 4-х т. – Т.1. – Философия древности и средневековья / [ред.-сост. тома и авт. вступ. ст. В. В. Соловьев]. – М.: Мысль, 1969. - 576 с. — (Философское наследие).

  4. Антология педагогической мысли России ХVIII в. – М.: Педагогика, 1985. – 480 с.

  5. Антология педагогической мысли России первой половины ХIХ в. (до реформ 60-х гг.) / [сост. П.А. Лебедев]. – М.: Педагогика, 1987. – 560 с.

  6. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований (Дидактический аспект) / Ю.К.Бабанский. – М.: Педагогика, 1982. – 106 с.

  7. Барбіна Є. Професійна майстерність учителя в історії педагогічної думки / Є.Барбіна // Рідна школа. – 1998. - № 2. – С. 27-29.

  8. Біднов В. Школа й освіта на Україні / Василь Біднов // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича: [упоряд. Світлана Ульяновська] . – К.: Либідь, 1993. – С.40-71.

  9. Білецька С.В. Гуманістичні погляди прихильників «вільного виховання» на природу дитини / С.В.Білецька, А.Г.Віденко // Педагогіка і психологія. – 1998. – № 2. – С.179-184.

  10. Блах В.С. Видатні діячі української педагогіки другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.: [навч.-метод. посібник для студентів] / В.С.Блах. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2005. – 56 с.

  11. Бобровникова В.К. Педагогические идеи и деятельность М.В.Ломоносова [под ред. Н.К.Гончарова] / В.К.Бобровникова. – М.: АПН РСФСР, 1961 – 183 с.

  12. Богуславский М.В. Генезис гуманистической парадигмы образования в отечественной педагогике начала ХХ в. / М.В.Богуславский // Педагогика. – 2000. - № 4. – С. 63-70.

  13. Богуш А.М. Педагогічні виміри Василя Сухомлинського в сучасному освітньому просторі: монографія / А.М.Богуш. – К.: Видавничий дім «Слово», 2008. – 272 с.

  14. Бойко А.М. Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги: [підручник / А.М.Бойко, В.Д.Бардінова та ін]. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 576 с.

  15. Васильева Ю.В. Социалисты-утописты об образовании и воспитании человека будущего. Идеал человека будущего / Ю.В.Васильева. – М.: Педагогика, 1989.

  16. Васькович Г. Шкільництво в Україні (1905-1920) / Г. Васькович. – К., 1996. – 360 с.

  17. Вовк Л.П. Громадсько-педагогічне сподвижництво в Україні (етапи і особливості) / Л.П. Вовк. – К.: Просвіта, 1998. – 179 с.

  18. Вовк Л.П. Історія освіти дорослих в Україні: [нариси] / Л.П.Вовк. – К., 1994. – 236 с.

  19. Галузинський В.М. Педагогіка: теорія та історія: [навч. посібник] / В.М.Галузинський, М.Б.Євтух. – К.: Вища школа, 1995. – 237 с.

  20. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник: [довідкове видання] / Семен Устинович Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 374 с.

  21. Гончаров Н.К. Педагогическая система К.Д.Ушинского / Н.К.Гончаров. – М., 1974. – 272 с.

  22. Грицюк Б. Ідеї гуманізму в українській педагогіці / Б.Грицюк // Рідна школа. – 1999. - №7-8. – С. 6-9.

  23. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: нариси політичної історії / Т.Гунчак. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.

  24. Добрянський І.А. Громадська та приватна ініціатива в розвитку освіти України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / І.А.Добрянський, В.В.Постолатій. – Кіровоград, 1998. – 143 с.

  25. Дорошенко Д. Нарис історії України / Дмитро Дорошенко. – Львів: Світ, 1991. – 573 с.

  26. Дроб’язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність / П.І.Дроб’язко. – К.: Академія, 1997. – 184 с.

  27. Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка / Адвентивна Животенко-Піанків. – К.: Вид. центр «Просвіта», 1999. – 176 с.

  28. Заиченко Г.А. Джон Локк / Г.А. Заиченко. – М.: Мысль, 1988. – 200 с.

  29. Зубалій О.Д. Освітній рух в Україні у добу національно-державного відродження (1917-1920 рр.) / О.Д.Зубалій, Д.С.Рященко // Укр. іст. журн. – 1998. - № 3. – С. 12-23.

  30. Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України (друга половина XIX ст.) / Р.П.Іванова. – К., 1971 – 221 с.

  31. Історія гуманізації освіти та виховання: [програма спецкурсу і методичні рекомендації на допомогу студентам та магістрантам вищих педагогічних навчальних закладів / уклад. Д.І.Пащенко]. – К.: Наук. світ, 2002. – 100 с.

  32. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ – ХХ століть: соціально-політичний портрет / Г.Касьянов. – К.: Либідь, 1993. – 176 с.

  33. Коваленко Е.І. Освітня діяльність і педагогічні погляди С.Русової / Е.І.Коваленко, І.М. Пінчук. – Ніжин: НДТП, 1998. – 214 с.

  34. Коменский Я.А., Локк Дж., Руссо Ж.-Ж., Песталоцци Й.Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. – 416 с.

  35. Кузь В.Г. Українська козацька педагогіка і духовність / В.Г.Кузь, Ю.Д.Руденко, О.Т. Губко. – Умань, 1995. – 115 с.

  36. Курбатов Г.Л. Християнство: Античность, Византия и Древняя Русь / Г.Л.Курбатов, Э.Д.Фролов, И.Я.Фроянов. – Л.: Лениздат, 1988. – 334 с.

  37. Майборода В.К. Вища педагогічні освіта в Україні: історія, досвід, уроки (1917-1985 рр.) [за ред. В.І.Лугового] / В.К.Майборода. – К. - Либідь, 1992. – 196 с.

  38. Марочко Василь, Хілліг Гьотц. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору / Василь Марочко, Гьотц Хілліг. – К.: Наук. світ, 2003. – 302 с.

  39. Микитась В.Л. Давньоукраїнські студенти і професори / В.Л.Микитась. – К.: Абрис, 1994. – 288 с.

  40. Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636) [за ред. Я.Д.Ісаєвича] / І.З.Мицько. – К., 1990.

  41. Мітюров В.Н. Педагогічні ідеї Я.А.Коменського на Україні / В.Н.Мітюров. – К., 1971.

  42. Науменко Ф.І. Основи педагогіки О.В.Духновича. Лекції з історії педагогіки / Ф.І.Науменко. – Львів: Вид-во ЛДУ ім. Івана Франка, 1964. – 214 с.

  43. Очерки истории школы и педагогической мысли Древнего и Средневекового Востока: сборник научных трудов / [под ред. К.И.Салимовой]. – М.: изд. АПН СССР, 1988. – 198 с.

  44. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР с древнейших времен до конца ХVІІ в. / [отв. ред. Э.Д.Днепров]. – М., 1989. – 479 с.

  45. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. ХVIII – первая пол. XIX в. / [отв. ред. М.Ф.Шабаева]. – М., 1973. – 605 с.

  46. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Вторая пол. XIX в. – М., 1976. – 600 с.

  47. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Конец XIX – начало ХХ века. [под ред. Э.Д.Днепрова и др]. – М., 1991.– 448 с.

  48. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. 1917-1941 гг. – М., 1980. – 456 с.

  49. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. 1961-1986 гг. – М., 1987. – 414 с.

  50. Пащенко Д.І. Генезис гуманістичних ідей у педагогіці: Монографія / Д.І.Пащенко. – К.: Науковий світ, 2001. – 280 с.

  51. Педагогічний словник [за ред. дійсного члена АПН України М.Д.Ярмаченка]. – К.: Педагогічна думка, 2001. – 514 с.

  52. Подласый И.П. Педагогика: [учеб. для студентов высших пед. учеб. заведений] / И.П.Подласый. – М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1996.–432 с.

  53. Руденко Ю. Українська козацька педагогіка: витоки, духовні цінності, сучасність: [навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів] / Юрій Руденко, Олексій Губко. – К.: МАУП, 2007. – 384 с.

  54. Софінська Г.В. До проблем виховного ідеалу в педагогічній науці / Г.В.Софінська // Педагогіка і психологія. – 1997. - № 1. – С.88-94.

  55. Сухомлинська О. Концептуальні засади розвитку історико-педагогічної науки в Україні / Ольга Сухомлинська // Шлях освіти. - № 1. – С. 41-45.

  56. Сухомлинський В.О. Бібліографія творів / [вступ. ст. В.З.Смаля. Пок. пр. склали Г.І. Сухомлинська та О.В.Сухомлинська]. – К.: Рад. Школа, 1978. – 112 с.

  57. Сявавко Є.І. Українська етнопедагогіка: [навч.-метод. посібник]. – Львів, Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка. – 2002. –159 с.

  58. Тебиев Б.К. На рубеже веков: Правительственная политика в области образования и общественно-педагогическое движение в России конца ХIХ – начала ХХ вв. / Б.К.Тебиев. – М.: 1996. – 251 с.

  59. Українська педагогіка в персоналіях: у 2-х кн.: [навч. посібник / за ред. О.В.Сухомлинської]. – К.: Либідь, 2005. – Кн. 1. - 624 с.; Кн. 2. - 552 с.

  60. Філоненко С.М. Освітня політика українських урядів у 1917-1920 роках / С.М.Філоненко // Педагогіка і психологія. – 1995. - № 2. – С. 156-163.

  61. Хижняк З.І. Киево-Могилянская академія / З.І.Хижняк. – К.: Вища школа, 1988. – 262 с.

  62. Шевченко Т.Г. Буквар «Южнорусский» 1861 року / З історії національного шкільництва: [навчально-методичний посібник / упорядники: В.Ф.Живодьор, А.А.Сбруєва, М.Ю.Рисіна. – К., 1998. – С. 75-86.

  63. Школа и педагогика в культуре Древней Руси. Ч.I.: [историческая хрестоматия / cоставители: Кошелева О.Е., Мошкова Л.В]. – М.: изд. Российского открытого университета, 1992. – 208 с.

  64. Удальцова З.В. Византийская культура / [отв. ред. Е.В.Гутнова]. – М.: Наука, 1988 – 289 с.

  65. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: в 3-х т. – К.: Наукова думка, 1980.

  66. Яценко Т.О. Родинне виховання на засадах народної педагогіки / Т.О.Яценко // Педагогіка і психологія. – 1997. - № 2. – С.88-94.

Першоджерела

  1. Ващенко Г. Вибрані педагогічні твори / Г.Г.Ващенко. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1997. – 214 с.

  2. Ващенко Г. Виховний ідеал / Г.Г.Ващенко. – Полтава: Ред. газ. «Полтавський вісник», 1994. – 191 с.

  3. Гельвецій К.А. Про людину, її розумові здібності та її виховання: Пер. з франц. – К.: Основи, 1994. – 416 с.

  4. Грінченко Б.Д. Народні вчителі і українська школа / Б.Д.Грінченко // Дивослово. – 1997. - № 4. – С.36-40.

  5. Грушевський М.С. Про українську мову і українську школу / М.С.Грушевський. – К.: Веселка. – 1991. – 48 с.

  6. Дистервег Ф.В.А. Избранные педагогические сочинения / Ф.В.А. Дистервег / [вступ.статья В.А.Ротенберга]. – М.: Учпедгиз, 1956. – 374 с.

  7. Духнович О.В. Народна педагогія / О.В.Духнович // Твори в 4-х т.: Пряшів, 1967. – Т.2. – 734 с.

  8. Дьюї Д. Моє педагогічне кредо / Джон Дьюї// Шлях освіти. – 1998. - №1. – С. 50-55.

  9. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения: в 2-х т. / Я.А.Коменский. – М.: Педагогика, 1982.

  10. Корчак Я. Як любити дітей / Януш Корчак. – К.: Радянська школа, 1976. – 158 с.

  11. Локк Дж. Сочинения в 3-х т. / Джон Локк. – М., 1988.

  12. Ломоносов М.В. О воспитании и образовании / М.В.Ломоносов. – М.: Педагогика, 1991. – 106 с.

  13. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Методика виховної роботи / А.С.Макаренко. – К., 1990. – С.29-138.

  14. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: в 8 т. / [ред. кол. М. И. Кондаков] / А.С.Макаренко; . – М. : Педагогика, 1983–1986.

  15. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: в 8 т. Т. 2 [Текст] / [сост. М. Д. Виноградова, А. А. Фролов ; гл. ред. М. И. Кондаков ; Акад. пед. наук СССР (АПН СССР)] / А.С.Макаренко. - М. : Педагогика, 1983. - Содержание: Марш 30 года.

  16. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: в 8 т. Т. 3 [Текст] / А. С. Макаренко; сост. Л. Ю. Гордин, А. А. Фролов; гл. ред. М. И. Кондаков; Акад. пед. наук СССР (АПН СССР) / А.С.Макаренко. - М. : Педагогика, 1984. - 511 с.

  17. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: в 8 т. Т. 4 [Текст]. / А. С. Макаренко; сост. М. Д. Виноградова, А. А. Фролов; гл. ред. М. И. Кондаков; Акад. пед. наук СССР (АПН СССР) / А.С.Макаренко. - М. : Педагогика, 1984. - 400 с.: ил. - Содержание: Педагогические произведения 1936-1939 гг.

  18. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: в 8 т. Т. 7 [Текст] / А. С. Макаренко ; сост. Л. Ю. Гордин, А. А. Фролов; гл. ред. М. И. Кондаков; Акад. пед. наук СССР (АПН СССР) / А.С.Макаренко. - М. : Педагогика, 1986. - 319 с. - Содержание: Публицистические работы.

  19. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: в 8 т. Т. 5 [Текст] / А. С. Макаренко; сост. Л. Ю. Гордин, А. А. Фролов ; гл. ред. М. И. Кондаков; Акад. пед. наук СССР (АПН СССР) / А.С.Макаренко. - М. : Педагогика, 1985. - 334 с. - Содержание: Книга для родителей.

  20. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: в 8 т. Т. 8 [Текст] / А. С. Макаренко; сост. М. Д. Виноградова, А. А. Фролов; гл. ред. М. И. Кондаков; Акад. пед. наук СССР (АПН СССР) / А.С.Макаренко. - М. : Педагогика, 1986. - 336 с.

  21. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8 т. Т. 1 [Текст] / А. С. Макаренко; гл. ред. М. И. Кондаков ; Акад. пед. наук СССР (АПН СССР) / А.С.Макаренко. - М. : Педагогика, 1983. - 366 с.

  22. Монтессори М. Метод научной педагогики [под ред. З.Борисовой и Р.Семерникова] / Мария Монтессори. – К., 1993. – 131 с.

  23. Мор Т. Утопия / Томас Мор. – М.: Наука, 1978.

  24. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа / І.Огієнко. – К., 1991. – С.3-39.

  25. Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки: Рідномовний катехізис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства / І.Огієнко. – К.: АТ «Обереги», 1994. – 72 с.

  26. Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения / Н.И.Пирогов. – М.: Педагогика, 1985. – 496 с.

  27. Повчання Володимира Мономаха дітям / Повість минулих літ: Літопис. (Переказ В.С.Близнеця). – К.: Веселка, 1982. – С. 177-183.

  28. Руссо Ж.Ж. Емиль, или о Воспитании / Ж.Ж.Руссо // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики: [учебное пособие для студентов пед.институтов / Сост и авт. вводных статей А.И.Пискунув]. - М.: Просвещение, 1981. – С.203-236.

  29. Русова С.Ф. Вибрані педагогічні твори / С.Ф.Русова. – К.: Освіта, 1996. – 304 с.

  30. Русова С.Ф. Національна школа / Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. Т.1. – К., 1997. – 269 с.

  31. Русова С.Ф. Теорія і практика дошкільного виховання / С.Ф.Русова. – Львів-Краків-Париж: Просвіта, 1993. – 127 с.

  32. Сірополко С. Історія освіти в Україні / С.Сірополко. – К.: Наук. думка, 2001. – 912 с.

  33. Сковорода Г.С. Твори: в 2-х т. / Г.С.Сковорода. – К.: АТ «Обереги», 1994.

  34. Сухомлинський В.О. Вибр. твори: в 5-ти т. / В.О.Сухомлинський. – К., 1979-1980.

  35. Сухомлинський В.О. Вибр. твори: в 5-ти т. / В.О.Сухомлинський. – К.: Рад. шк., 1976. – Т.5. - Вчити вчитися. – С. 426-436.

  36. Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра / В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: в 5-ти т. – Т.1. – К., 1976. – С. 209 – 401.

  37. Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу / В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: У 5-ти т. – Т.1. – К., 1976. – С. 405-637.

  38. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа / В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: у 5-ти т. – Т. 4. – К., 1977. – С. 7-390.

  39. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: у 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1976. – Т.1 – С.5-502.

  40. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В.О.Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-тит. – К.: Рад. шк., 1977. – Т. 5. - С. 639.

  41. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи / В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: у 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1977. – Т.4. - С.393-628.

  42. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: у 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1977. – Т.3. – С.7-282.

  43. Сухомлинський В.О. Слово вчителя в моральному вихованні / В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: у 5-ти т. – Т.5. – К., 1977 . – С. 321-330.

  44. Сухомлинський В.О. Слово про слово / В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: у 5-ти т. – Т.5. – К., 1977. – С. 160 – 167.

  45. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві / В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: у 5-ти т. Т. 2. – К., 1976. – С. 419-654.

  46. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину / В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: у 5-ти т. – Т.2. – К., 1976. – С. 149-416.

  47. Толстой Л.Н. Воспитание и образование / Л.Н.Толстой // Пед. сочинения. – М.: Учпедгиз, 1953. – С. 238-270.

  48. Толстой Л.Н. Яснополянская школа за ноябрь и декабрь месяцы. Общий очерк характера школы / Л.Н.Толстой // Пед. сочинения. – М.: Учпедгиз, 1953. – С.195-217.

  49. Ушинський К.Д. Вибрані твори / К.Д.Ушинський. – К.: Радянська школа, 1983. – Т.1. (Про користь педагогічної літератури).

  50. Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні / К.Д.Ушинський. – Т.2. – С.69-167.

  51. Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні / К.Д.Ушинський. – Т.2. – С.333-362.

  52. Ушинський К.Д. Рідне слово / К.Д.Ушинський. – Т.2. – С.554-575.

  53. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології / К.Д.Ушинський. – Т.8. – С.11-61, 267-281.

  54. Ушинський К.Д. Педагогічна подорож по Швейцарії / К.Д.Ушинський. – Т.3. – С.87-104.

  55. Френе С. Новая французская школа / Селестен Френе // Избр. пед. соч. [пер. с фр. / общ. ред. Б.Л.Вульфсона] / Селестен Френе. – М.: Прогресс, 1990. – 303 с.

Навчальне видання

ЕЛЬКІН Марк Веніамінович

ГОЛОВКОВА Марина Михайлівна

КОРОБЧЕНКО Ангеліна Анатоліївна

ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

ДО САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Комп’ютерне верстка І.І. Головков, М.І. Головков

Підписано до друку 26.10.2009. Формат 60х84/16. Папір офсетний.

Друк ризографічний. Умов.друк.арк. 12,24

Наклад. 300 прим. Зам. №

Видавництво ТОВ «Видавничий будинок ММД»

72312, м.Мелітополь, вул.. К.Маркса, 21

Тел./факс: (06192) 6-74-43

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

До Державного реєстру видавців, виробників

і розповсюджувачів видавничої продукції

від 26.09.2003 р., серія ДК № 1509

Віддруковано ПП. Вівтоніченко

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки України (17)

    Документ
    Дисципліна “Загальні основи педагогіки” передбачає опанування майбутніми вчителями досягнень цивілізації в галузі педагогічної науки з урахуванням надбань української педагогічної думки та шкільної практики, багатовікових педагогічних
  2. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (1)

    Документ
    Просимо оргкомітети з проведення зазначених заходів підготувати у місячний строк після їх проведення (звіт за формою, програму, рішення конференції, збірник доповідей) та надіслати їх до Державної наукової установи «Інститут інноваційних
  3. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (2)

    Документ
    Просимо оргкомітети з проведення зазначених заходів підготувати у місячний строк після їх проведення (звіт за формою, програму, рішення конференції, збірник доповідей) та надіслати їх до Державної наукової установи «Інститут інноваційних
  4. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (3)

    Документ
    Просимо оргкомітети з проведення зазначених заходів підготувати у місячний строк після їх проведення (звіт за формою, програму, рішення конференції, збірник доповідей) та надіслати їх до Державної наукової установи «Інститут інноваційних
  5. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (4)

    Документ
    Просимо оргкомітети з проведення зазначених заходів підготувати у місячний строк після їх проведення (звіт за формою, програму, рішення конференції, збірник доповідей) та надіслати їх до Державної наукової установи «Інститут інноваційних

Другие похожие документы..