Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Сказка'
Перевёрнутое дерево» — моя первая дет­ская книга. Я и раньше пробовал писать для детей и даже написал несколько рас­сказов. Но только успех, который в...полностью>>
'Пояснительная записка'
Слово «здоровье», как и слова «любовь», «кра­сота», «радость», принадлежит к тем немногим по­нятиям, значение которых знают все, но понимают по-разно...полностью>>
'Публичный отчет'
О воздействии отечественных и зарубежных космодромов на окружающую среду. Опыт работы в Амурской области, в соавторстве с Алексеевой Е.В. Проблемный...полностью>>
'Обзор'
На развитие международной торговли может оказывать негативное влияние различие законодательных норм, принятых в разных странах для защиты прав интелл...полностью>>

Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет імені богдана хмельницького

Главная > Навчально-методичний посібник
Сохрани ссылку в одной из сетей:

2.6. Школа та педагогічна думка в Україні у ХІХ столітті

План

  1. Стан освіти і школи у першій половині ХІХ ст.

  2. Загальна характеристика освітніх установ України у першій половині ХІХ ст. (церковно-парафіяльні школи, повітові школи, гімназії, ліцеї, університети).

  3. Кирило-Мефодіївське товариство і його освітня програма.

  4. Педагогічні погляди Т.Г.Шевченка.

  5. Педагогічна спадщина К.Д.Ушинського.

  6. Стан освіти на західноукраїнських землях.

Рекомендована література:

Основна: 1, 2, 4, 8, 10, 17, 22, 24.

Додаткова: 5, 15, 16, 21, 23.

Перемога буржуазної революції у Франції позначилася на всіх феодальних державах Європи і прискорила в них розклад кріпосницької системи. Педагогічні ідеї, що виникли в країнах Західної Європи, мали вплив на подальший розвиток народної освіти в царській імперії. В галузі шкільного будівництва у ХVІІІ ст. не було єдиної системи, не було вищого державного органу управління школами, фінансування шкіл покладалося на місцеві органи і залежало від приватного пожертвування. В умовах кризи кріпосництва в Російській імперії, посиленого формування капіталістичних відносин, загострення класових суперечностей, зростання заколотів, антифеодальних і національно-визвольних рухів царській уряд мусив ставати на шлях різних обіцянок і формального проведення реформ, в тому числі освітніх.

У ХІХ ст. Україна входила до складу Російської імперії (крім Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, які перебували під владою Австро-Угорської монархії), тому і всі реформи, які проводив царській уряд в галузі освіти мали безпосереднє відношення до України.

У 1802 р. в Російській імперії вперше було створено Міністерство народної освіти. Нове міністерство розробило статут, прийнятий у 1804 році. Згідно з статутом система народної освіти складалася з таких ланок:

- церковнопарафіяльна школа з терміном навчання один рік;

- повітове училище - 2 роки;

- гімназія – 4 роки;

- університет.

Ця система будувалася на принципі єдності і наступності її ланок, перехід з нижньої ланки у вищу був вільним. Школи були безкоштовні, доступні за статутом дітям з усіх вільних станів.

Шкільний статут 1804 р. мав прогресивні риси. В силу об’єктивних причин царський уряд змушений був його прийняти, але незабаром він почав вживати всіх заходів, щоб усунути все передове.

«Статут університетів», прийнятий у 1804 р., поклав початок створенню університетів в Україні. У 1805 р. у Харкові відкрився перший в Україні університет, який відіграв велику роль у розвитку культури, науки, освіти, і школи. Він здійснював керівництво навчальними закладами Харківського учбового округу. Харківський університет мав чотири факультети: медичний, юридичний, історико-філологічний, фізико-математичний. Окрім підготовки студентської молоді університет проводив просвітницьку діяльність (сприяв проведенню вчительських з’їздів) та наукову (в стінах університету створювалися наукові товариства). Вихованцями університету були: М.І.Костомаров, І.І.Мечников, О.О.Потебня, П.П.Гулак-Артемовський, М.В.Лисенко, М.П. Старицький та інші.

У 1834 р. було відкрито Київський університет, який став науково-навчальним і культурним центром України. Спочатку в університеті існувало лише три факультети: філософський, юридичний, медичний.

При університеті працював ряд комісій, серед них Археологічна комісія, у роботі якої брав участь Т.Г.Шевченко (1845-1846). Велику наукову роботу проводили різні наукові товариства.

У 1817 р. в Одесі був заснований Рішельєвський ліцей. У 1865 р. з ініціативи М.І.Пирогова, попечителя Одеського учбового округу, на базі Рішельєвського ліцею було засновано Новоросійський університет, який став центром вищої освіти Півдня України.

Крім університетів, в Україні, на правах вищого навчального закладу у 1805 р. була заснована Ніжинська гімназія вищих наук.

Шкільна реформа 1804 р. на жаль не сприяла розвитку жіночої освіти. Для дівчат-дворянок існували інститути шляхетних дівчат, пансіони, домашня освіта, а жіночі виховні заклади для не дворянок готували гувернанток, акушерок та ін. Пізніше почали відкривати єпархіальні училища, де вчилися дочки духівництва. У 1860 р. вийшло «Положення про жіночі училища», згідно з яким було створено два типи жіночих училищ: першого розряду з шестирічним терміном навчання; другого розряду з трирічним терміном навчання. В жіночих училищах обох розрядів формально дозволялося навчатися дівчаткам усіх станів, але фактично учнями в них були діти більш заможних верств населення. За освіту для дівчаток простого народу боровся В.Н.Каразін.

У 1870 р. почали створювати жіночі гімназії і прогімназії замість жіночих училищ. Термін навчання у гімназіях був семирічним, у деяких гімназіях існував додатковий 8 клас – педагогічний. Випускниць жіночих гімназій до університетів не приймали, їм було дозволено вступати на вищі жіночі курси. Навчання в усіх типах закладів проводилося російською мовою.

Велику роль у розвитку жіночої освіти відіграли недільні школи.

У 1828 р. було прийнято новий статут. Типи шкіл за статутом 1828 р. залишалися такі самі, але були розподілені за становими ознаками: одні – для дітей нижчих станів (церковнопарафіяльна школа і повітове училище), другі – для дітей дворян (гімназія і університет).

Навчання в усіх типах навчальних закладів проводилось російською мовою, за навчальними планами і програмами, що діяли на території всієї царської імперії. У школах українська мова як предмет не вивчалась. Існував суворий режим, часто застосовували тілесні покарання.

Духовному пробудженню українського народу сприяло Кирило-Мефодіївське товариство – таємна політична організація різночинної інтелігенції в Києві (1846-1847). До нього входили Т.Г.Шевченко, М.І.Костомаров, П.О.Куліш, М.І.Гулак, В.М.Білозерський, М.І.Савич. Метою товариства було національне визволення України, ліквідація кріпацтва, створення всеслов’янської федеративної республіки. Складовою програмних документів кирило-мефодіївців була освітня програма. Нею передбачалося:

  • заснування шкіл з рідною мовою навчання;

  • видання книг і посібників для простого народу;

  • розширення сфери вживання української словесності в науці;

  • зближення з народом, сприяння поширенню освіти.

За доносом провокатора в березні 1847 р. члени Товариства були заарештовані й засуджені до різних строків ув’язнення та заслання. Студентам слід детально з’ясувати роль Т.Г.Шевченка, М.І.Костомарова у формуванні освітянської політики Кирило-Мефодіївського товариства.

Необхідно розкрити основні педагогічні погляди геніального українського поета, художника, громадського діяча – Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861). Вони виражені у віршах, публіцистичних і художніх творах. З творів Т.Шевченка постає виховний ідеал – людина з багатогранними знаннями, високими моральними якостями, здатна застосовувати знання в житті, яка любить працю, вміє цінувати мистецтво. Він вважає, що такого ідеалу можна досягти належним вихованням. Заперечував вирішальну роль спадковості у вихованні дітей.

Обов’язкову увагу приділити слід поглядам Шевченка на сімейне виховання. В цьому аспекті важливий аналіз таких праць, як «Близнецы», «Наймичка». Важливою умовою успішного сімейного виховання вважав теплі, сердечні стосунки між батьками. Особлива роль у вихованні належить матері, яка правильно розуміє свої материнські обов’язки.

В процесі роботи над темою необхідно дати характеристику освітньо-виховному ідеалу Т.Г. Шевченка. В основі ідеалу – працьовитість.

Освіта, за Шевченком, повинна збагачувати, а не обкрадати серце людини. Він прагнув до того, щоб навчально-виховний процес у школі будувався на нових засадах, щоб розширювався зміст загальної освіти. Т.Шевченко не обмежував початкове навчання тільки навичками читання, письма та лічби, а включив у зміст початкової освіти відомості з історії, географії, етнографії.

Цінним доробком Т.Шевченка у розвиток педагогічної думки є створення ним передового на той час підручника для недільних шкіл, який називався – «Букварь Южнорусский». Невеликий за обсягом (24 стор.) він містив великі та малі літери алфавіту та цифри. Учні спочатку вивчали звуки і літери в алфавітному порядку, згодом переходили до читання цілих слів. З виховною метою в букварі вміщено народні приказки та прислів’я.

І хоча реакційний уряд не допустив «Букварь» Шевченка у школи, його передові педагогічні ідеї, висловлені у цьому та інших творах, увійшли до золотого фонду прогресивної української педагогіки.

В контексті вивчення теми студенти детально ознайомлюються із педагогічною спадщиною визначного вітчизняного педагога – Костянтина Дмитровича Ушинського (1824-1870). Слід обґрунтувати тезу про те, що К.Д.Ушинський на основі розробок попередніх прогресивних педагогів створив струнку педагогічну теорію, яка мала великий вплив на розвиток педагогічної думки.

Здійснити аналіз праць «Людина як предмет виховання», «Про народність у громадському вихованні», «Праця в її психічному і виховному значенні».

Вивчаючи теорію Ушинського, необхідно з його величезної педагогічної спадщини виділити основні засади:

  • обґрунтування педагогіки як науки про виховання дітей;

  • розробку принципу народності виховання;

  • визначення праці як головного змісту виховання.

В процесі вивчення спадщини слід чітко охарактеризувати дидактичну теорію К.Д.Ушинського. Проаналізувавши погляди Ушинського щодо класифікації уроків, можна відмітити такі типи уроків: урок змішаний, урок пояснення нового матеріалу, урок усних і практичних вправ, урок письмових вправ, урок оцінки знань. Важливо, що це була перша спроба класифікації уроків.

Розглянути значення створених К.Д.Ушинським підручників - «Дитячий світ», «Рідне слово».

Необхідно проаналізувати також стан освіти на західноукраїнських землях в цей період. Важливу роль у боротьбі за українське шкільництво відіграли: гурток «Руська трійця» в Галичині та діяльність Олександра Васильовича Духновича в Закарпатті. «Руська трійця», в складі якої були М.С.Шашкевич, І.М.Вагилевич, Я.Ф.Головацький, об’єднувала демократично налаштовану молодь у боротьбі за українську мову, культуру, сприяла видавництву і поширенню творів українською мовою.

Працюючи над даною темою студенти повинні розібратися в педагогічних ідеях відомого, одного з перших професійного ученого-педагога Західної України – Олександра Васильовича Духновича (1803-1865).

Розкрити ідею народності виховання у педагогічній спадщині О.В.Духновича. Слід проаналізувати погляди вченого стосовно розумового, морального, фізичного виховання та виховання працею. Відзначити його прагнення створити систему виховання відповідно до історичних і національних традицій народу.

Подумати, як вплинула освітня діяльність педагога на поширення освіти, розвиток національної системи виховання українського народу.

2.7. Основні концепції розвитку школи й педагогіки України в середині ХІХ – на початку ХХ ст.

План

  1. Громадсько-педагогічний рух в Україні 60-х років ХІХ ст.

  2. Політика царського уряду щодо освіти українців.

  3. Школа кінця ХІХ – початку ХХ ст.

  4. Педагогічні ідеї у творчості українських просвітителів кінця ХІХ – початку ХХ століття (Б.Грінченко, М.Грушевський, М.Драгоманов, І.Франко, М.Коцюбинський, Леся Українка, Т.Лубенець).

  5. Особливості розвитку народної освіти в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на землях Західної України.

Рекомендована література:

Основна: 8, 10, 17, 22, 24.

Додаткова: 11, 13, 16, 19, 20, 21, 22, 27, 51.

Стан освіти в Україні в другій половині ХІХ ст. визначався тогочасними суспільно-економічними відносинами, для яких був характерний розклад кріпосницького ладу, втягування в товарообмін поміщицьких господарств, зростання зовнішньої торгівлі, збільшення вивозу продуктів сільського господарства, розвиток промисловості.

Великого розмаху набуває боротьба за українізацію школи. Значну роль у цьому процесі відігравали студенти та викладачі Харківського, Київського, Новоросійського університетів. У 60-х роках в Україні повсюдно зростає кількість шкіл. На жаль це були російськомовні школи і, зрозуміло, це надзвичайно турбувало українську інтелігенцію.

В деяких селах існували приватні училища, в яких дітей за певну плату навчав дяк-учитель або майстер-грамотій. При окремих церквах діяли школи грамоти. Навчання в них проводилося по-старому: азбука, Часослов і Псалтир.

У середині ХІХ ст. у 9 українських губерніях налічувалося 1320 початкових шкіл різних типів. Працювало 18 чоловічих гімназій, 5 жіночих інститутів відомства імператриці Марії і Полтавський кадетський корпус.

У 70-х роках активізують освітню діяльність земства. Вони організовують учительські з’їзди і курси. Перші курси були відкриті у 1867 р. у Катеринославській губернії.

По всій Україні виникають недільні школи для дорослих та підлітків. Перша школа була відкрита в 1859 р. у Києві при підтримці попечителя Київського учбового округу М.І.Пирогова. В недільних школах навчалися учні однієї статі. Завдання недільних шкіл полягало в поширенні початкових знань, утвердженні релігійних і моральних понять.

Найбільш відомою серед жіночих недільних шкіл була Харківська недільна школа Христини Данилівни Алчевської (1841-1920). Після заборони царським урядом недільних шкіл деякі з них продовжували діяти.

Царський уряд, побоюючись поширення української мови, української культури, що, зрозуміло, вело до піднесення національної свідомості, видає ряд репресивних указів щодо заборони української мови (Валуєвський указ 1863 р. та Емський акт 1876 р.).

Наприкінці ХІХ ст. в Україні діяло 40 прогімназій, 133 міських училища, 13 - повітових, чоловічі та жіночі гімназії Міністерства народної освіти, духовні школи та інші. Створюються комерційні училища – новий тип загальноосвітньої середньої школи. Велика наукова та освітня робота здійснювалася в університетах України. В 1874 р. було створено Історичне товариство Нестора-літописця.

Наприкінці ХІХ ст. національно-колонізаторський монархічний режим Російської імперії не був зацікавлений у всебічному розвитку української культури. Тому й політика правлячих кіл гальмувала прагнення народних мас до освіти.

На початку ХХ ст. писемність не досягла навіть середнього по всій країні показника – 30%. Не було запроваджено початкового обов’язкового навчання. На всій території України не було жодного вищого навчального закладу та жодної державної школи з українською мовою викладання. Така політика царизму щодо української мови мала далекосяжну мету – душити розвиток української культури в самому зародку. Навіть після скасування в роки революції 1905-1907 рр. заборонних указів 1863 та 1876 рр. щодо видання книг, показу театральних вистав та проведення інших культурно-освітніх заходів українською мовою, російський царизм так і не дав дозволу на запровадження навчання в школах України рідною мовою переважної більшості населення.

Продовжує зростати ліберальна діяльність земств, яку намагався обмежити царизм. Зокрема, в 1900 р. був виданий закон «Про обмеження земських оподаткувань», який дозволяв збільшувати щорічні земські оподаткування лише на 3%.

Велику роль у поширенні освіти продовжували відігравати гімназії, в середовищі гімназійної молоді зростали заворушення.

Для задоволення потреб у кваліфікованій робочій силі поширюється професійно-технічна освіта.

Після поразки революції 1905-1907 рр. самодержавна реакція виступила знову проти всіх «інородницьких товариств». В Україні були заборонені «Просвіти», видання літератури і читання публічних лекцій українською мовою. З початком першої світової війни царизм остаточно заборонив періодичні видання українською мовою.

В цей час вийшли праці, які відіграли велику роль у піднесенні національної самосвідомості, серед яких 4-томний «Словарь української мови» (1907-1909 рр.), упорядкований Б.Грінченком, 3-томна «Українська граматика» (1905-1908 рр.) А.Кримського, перша написана й видана українською мовою у Петербурзі в 1908 р. узагальнююча праця «Історія України - Русі» М.Аркаса.

При вивченні особливостей освітньої політики на західноукраїнських землях необхідно звернути увагу на суспільно-політичне становище, в якому опинилися ці землі. Відокремлені від Наддніпрянської України, вони потрапили в подвійну залежність від Польщі та Австрії. З посиленням експлуатації українського народу, поглибленням його кріпосної залежності австро-польська шляхта спрямувала свою діяльність на знищення української культури, народних звичаїв, мови. Одним із знарядь поневолення українського народу була освіта.

Початкову освіту складали два типи шкіл: тривіальні і головні. Тривіальні школи відкривалися у великих селах і невеликих містах. Вони мали три класи: підготовчий, перший, другий. Головні школи були у великих містах і мали ще й третій клас. Після їх закінчення можна було вступати до гімназії чи реального училища. При деяких головних школах працювали педагогічні курси для підготовки вчителів.

Значну частину початкових шкіл становили однокласні парафіяльні, вчителями в яких були дяки. В усіх навчальних закладах навчання проводилося німецькою або польською мовами.

Вища освіта зосереджувалась у Львівському університеті, а також Чернівецькому ліцеї.

У другій половині ХІХ ст. виник новий тип школи – утраквістична (двомовна), в якій основні предмети викладалися польською чи німецькою мовами, а всі інші – рідною.

2.8.Українська школа й педагогіка між двома

світовими війнами

План

  1. Освітньо-педагогічні перетворення на центральних українських землях з часу встановлення радянської влади.

  2. Реформування змісту шкільної освіти в УРСР.

  3. Розвиток педології як науки про виховання дитини (О.Залужний, І.Соколянський, В.Протопопов).

  4. Українське шкільництво на західноукраїнських землях.

Рекомендована література:

Основна: 1, 2, 10, 13, 17, 18, 20, 22.

Додаткова: 11, 16, 19, 35, 36.

Студенти, в першу чергу, повинні детально розглянути один з найскладніших періодів в історії України 1917-1920 рр. З’ясувати роль Української Центральної Ради, гетьманату П.Скоропадського і Директорії Української Народної Республіки у створенні принципово нової моделі системи народної освіти. Необхідно визначити організаційні основи, характер, зміст, форми і методи реформування освіти на кожному етапі української державності в 1917-1920 роках. Студенти повинні простежити характерні риси управлінської діяльності в освітній сфері на кожному етапі революції. Крім того, визначити вплив громадськості, державних і педагогічних діячів на хід освітніх перетворень.

З’ясувати значення в цих процесах М.Грушевського, О.Дорошкевича, Т.Лубенця, О.Музиченка, І.Огієнка, С.Русової, І.Соколянського, І.Стешенка, П.Холодного, С.Черкасенка, Я.Чепіги та інших).

Особливу увагу студенти повинні звернути на доробок Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934) – видатного вченого, професора, публіциста, громадського діяча, першого Президента України, який невтомно боровся за відродження української школи і педагогіки. Теоретична спадщина М.С.Грушевського, його активна практична діяльність мали прямий вплив на формування, розвиток, становлення і зміцнення системи освіти в УНР. Студенти мають розкрити погляди М.С.Грушевського щодо української мови (в цьому аспекті доречно звернутися до його праці «Про українську мову і українську школу»). Проаналізувати значення теоретичної спадщини педагога для розвитку сучасної школи, освіти.

Розглядаючи педагогічну спадщину Софії Федорівни Русової (1856-1940), необхідно звернути увагу на такі питання як концепція національної освіти і виховання, дидактичні погляди С.Ф.Русової. З’ясувати, чому вона увійшла до історії як фундатор вітчизняної теорії і методики дошкільного виховання.

При вивченні життя і педагогічних поглядів Софії Русової необхідно відзначити, під впливом чиїх ідей сформувався її світогляд.

Слід зауважити, що в основі ідей національного виховання Русової лежить думка про те, що українці, як і інші народи, повинні мати школу з рідною мовою навчання і побудовану у відповідності з потребами і національними традиціями народу. Школа і виховання повинні будуватися насамперед у повній відповідності з особливостями і потребами своєї країни, у вихованні дитини необхідно враховувати психологію, світогляд тієї нації, представником якої вона є.

Напередодні утвердження Української Народної Республіки розквітнув талант ще одного з творців української виховно-освітньої системи професора Григорія Григоровича Ващенка (1878-1967). В процесі вивчення його спадщини з’ясувати, у чому полягають спільність і відмінність поглядів С.Ф.Русової і Г.Г.Ващенка на українську освітньо-виховну систему. Прочитати і проаналізувати працю Г.Г.Ващнка «Виховний ідеал», а також охарактеризувати освітню політику на території Західної України в цей період.

Остаточно радянська влада в Україні встановилася з грудня 1919 року. У побудові нової української системи освіти більшовики орієнтувалися на російські зразки. Проте, ситуація, що склалася в Україні, вимагала дещо по-іншому, ніж у Росії, будувати систему освіти. Масова дитяча безпритульність, яка була результатом довготривалих воєнних баталій, неписьменність значної частини населення були тими причинами, що спонукали уряд прийняти «Декларацію про соціальне виховання дітей» та інші документи. Основним типом школи була семирічна, яка складалася з двох концентрів: першого (1-4 гр.) і другого (5-7 гр.). Створювалася мережа закладів соціального виховання (дитячі будинки, садки, школи повного дня, школи-комуни, школи-клуби та інші). Велика увага приділялася професійній підготовці молоді і залученні її до виробничої діяльності.

Таким чином, за короткий час визвольних змагань в Україні було створено національну систему освіти, побудовану на основі досягнень вітчизняної та зарубіжної педагогіки.

Вивчаючи цей період в історії розвитку української освіти, шкільництва необхідно звернути увагу на той факт, що на початку 20-х років в Україні політика уряду в галузі освіти була спрямована на українізацію та введення в практику роботи шкіл нових форм і методів навчання та виховання. Право націй на виховання і навчання рідною мовою закріпив уведений в дію у 1922 р. «Кодекс законів про народну освіту», в якому вказувалось, що в усіх школах України викладається українська мова як мова більшості населення республіки. Кодекс проголосив загальне, спільне для обох статей, безкоштовне навчання, обов’язкове, хоча це останнє й не було реалізоване на практиці. Поряд з українською мовою до змісту освіти були включені такі предмети як українська література, географія, історія України та краєзнавство.

Навчання в усіх закладах освіти мало здійснюватися українською мовою. Радянська влада, відкидаючи стару школу, відірвану від життя, з її муштрою, зубрінням, схоластикою, вимагала нових форм навчання. Погляди вчених були спрямовані на вивчення зарубіжного педагогічного досвіду, зокрема, праць Дьюї, Кершенштейнера та інших.

В цей період з’являються нові форми роботи, зокрема навчання за комплексними програмами. Комплексні програми мали пов’язати вивчення матеріалу в один комплекс, в єдину картину світу. За основу вивчення бралися важливі теми, навколо яких групувався різноманітний предметний матеріал. Так, наприклад, у сільських школах на початку навчального року вивчалася тема «Осінні роботи на селі». Кожний учитель матеріал свого предмету пов’язував з цією темою, складав свою окрему програму, і всі вчителі разом опрацьовували одну тему в сукупності. Програмами передбачалося не лише теоретичне вивчення, а й практичну участь учнів у праці. Такі програми забезпечували зв’язок з життям, з практичною діяльністю, але не давали системних знань з основ наук.

В школах пропагувався і використовувався запозичений в США Дальтон-план, модифікований як бригадно-лабораторний метод. Всі учні ділилися на групи (бригади по 4-5 чол.), одержували завдання з кожного предмету на 4 тижні, які виконували самостійно в шкільних кабінетах, лабораторіях. На початку занять вчитель проводив інструктаж, в кінці приймав роботу, робив відмітки в облікових картках. Така форма роботи не давала глибоких системних знань кожному учневі.

Використовувався в цей період і метод проектів, оснований на прагматичній педагогіці США. Учні намічали практичні завдання (проекти) і в процесі виконання набували знань і умінь.

Ці навчальні форми були штучно створеними, сліпо запозиченими з-за кордону і не давали глибоких системних знань.

Після прийняття ряду постанов: «Про початкову і середню школу» 1931 р.; «Про навчальні програми та режим у початковій і середній школі» 1932 р. та інших – основна увага зверталася на посилення керівної ролі вчителя, повернення до предметної класно-урочної системи, індивідуального обліку знань учнів, було відмінено всі типи шкіл і встановлено єдину систему освіти: початкова школа (1-4 класи), неповна середня школа (1-7 класи), середня школа (1-10 класи).

Після цих постанов починається боротьба тоталітарного режиму з «націоналізмом», «українізацією». Наслідком цієї боротьби стало відоме в історії «розстріляне відродження». Школа стала одним із засобів русифікації української молоді, виховання в дусі марксистсько-ленінської ідеології.

Таким чином, українізація освіти повернула до життя національну школу України, в якій молодь опановувала кращі здобутки духовної культури свого народу. Таке відродження тривало недовго. Русифікаторська політика, марксистсько-ленінська ідеологія прийшли на зміну національному вихованню.

Окремої, детальної уваги заслуговує вивчення педагогічної спадщини видатного українського педагога ХХ століття, який збагатив світову педагогіку, зробив великий внесок у теорію виховання – Антона Семеновича Макаренка (1888-1939). Вивчення його спадщини слід розпочати із з’ясування головних віх життя педагога. Слід охарактеризувати основні етапи педагогічної діяльності А.С.Макаренка до і після 1920 року.

Студенти повинні здійснити аналіз його основних праць («Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Марш 30-го року», «Книга для батьків»).

Студенти повинні знати, що після жовтневого перевороту А.С.Макаренко теоретично розробив і втілив у практику нову систему виховання. Центральною проблемою цієї системи стало створення ним учення про організацію і виховання колективу, формування в колективі і через колектив всебічно розвиненої особистості. Вивчення і осмислення творів А.С.Макаренка, головних положень розробленої ним теорії виховання і дидактичних ідей допоможе майбутньому учителю зрозуміти новаторську сутність його педагогічної спадщини.

Зосередити увагу студенти повинні на питанні про зв’язок педагогічної спадщини А.С.Макаренка з відродженням національної школи в Україні.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки України (17)

    Документ
    Дисципліна “Загальні основи педагогіки” передбачає опанування майбутніми вчителями досягнень цивілізації в галузі педагогічної науки з урахуванням надбань української педагогічної думки та шкільної практики, багатовікових педагогічних
  2. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (1)

    Документ
    Просимо оргкомітети з проведення зазначених заходів підготувати у місячний строк після їх проведення (звіт за формою, програму, рішення конференції, збірник доповідей) та надіслати їх до Державної наукової установи «Інститут інноваційних
  3. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (2)

    Документ
    Просимо оргкомітети з проведення зазначених заходів підготувати у місячний строк після їх проведення (звіт за формою, програму, рішення конференції, збірник доповідей) та надіслати їх до Державної наукової установи «Інститут інноваційних
  4. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (3)

    Документ
    Просимо оргкомітети з проведення зазначених заходів підготувати у місячний строк після їх проведення (звіт за формою, програму, рішення конференції, збірник доповідей) та надіслати їх до Державної наукової установи «Інститут інноваційних
  5. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (4)

    Документ
    Просимо оргкомітети з проведення зазначених заходів підготувати у місячний строк після їх проведення (звіт за формою, програму, рішення конференції, збірник доповідей) та надіслати їх до Державної наукової установи «Інститут інноваційних

Другие похожие документы..