Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Автореферат диссертации'
Работа выполнена на кафедре педагогики профессионального образования и социальной деятельности факультета гуманитарных наук и социальных технологий Г...полностью>>
'Урок'
Учитель. Вы только что прослушали песню Микаэла Таривердиева на слова Марины Цветаевой. Пусть весь наш урок станет ответом на эту песню, я хочу, чтоб...полностью>>
'Закон'
Методичні рекомендації розроблені з метою підвищення ефективності управлінської діяльності та спрямовані для вибору найбільш оптимальних засобів і ме...полностью>>
'Пояснительная записка'
Рабочая программа рассчитана на 35 часов, 1 час в неделю. Количество часов на I полугодие -16 ч., на II полугодие -19 ч. Практических работ - 3; Заче...полностью>>

Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет імені богдана хмельницького

Главная > Навчально-методичний посібник
Сохрани ссылку в одной из сетей:

2.2. Народна педагогіка в історико-педагогічному аспекті

План

  1. Історія української народної педагогіки та української етнопедагогіки.

  2. Народна педагогіка в становленні і розвитку педагогічної думки.

Рекомендована література:

Основна: 2, 10, 17, 23.

Додаткова: 16, 21, 50, 57.

Дослідження, особливо останніх років, свідчать, що пращури українців в епоху глибокої античності, часів трипільської культури, мали власну писемність, агрокалендар, самобутню міфологію, багатий фольклор, виховні традиції і звичаї. Протягом тисячоліть народна система виховання зароджувалася, розвивалася, захищаючись від руйнівного впливу як прямих чужоземних загарбників, так і замаскованих реакційних, шовіністичних політичних сил.

На сьогоднішній день народна педагогіка є багатющою і справді невичерпною скарбницею навчально-виховних засобів, головними серед яких є: рідна мова, усна народна творчість (фольклор), національна міфологія і символіка, народне мистецтво, національні традиції, звичаї і обряди, народні ігри та іграшки, сімейно-побутова культура тощо. Без таких засобів виховання, що ввібрали в себе досвід тисячолітнього буття народу, як без коріння чи фундаменту, не може повноцінно розвиватися ані родинне, ані громадянське виховання, ані педагогічна наука. Народна педагогіка – першооснова національної системи виховання, її культурно-історичне підґрунтя.

Материнська пісня, бабусина казка, батьківська настанова, дідусева розповідь про героїчне минуле, духовний світ наших предків, історія отчого краю, рідна природа, національні традиції і звичаї є тими невичерпними першоджерелами, які живлять цілющою життєвою снагою серце й душу кожної дитини. Як твердить відомий чуваський педагог Г.Волков, «народна педагогіка – рятунок дітей від бездуховності».

Працюючи з літературою студентам слід чітко визначити зміст термінів: «народна педагогіка», «етнопедагогіка», «педагогіка народознавства», «народна педагогічна деонтологія» тощо. Важливо зрозуміти значення цих понять у формуванні особистості майбутнього педагога.

Вивчаючи цю тему, особливу увагу необхідно приділити історичному аспекту виникнення й розвитку української народної педагогіки, її основним принципам та формам відображення, виховним методам і засобам.

Важливо проаналізувати основні розділи, з яких складається українська етнопедагогіка:

  • народне дитинознавство;

  • народна дидактика;

  • народна виховна практика (її основа – батьківська педагогіка);

  • народна педагогічна деонтологія.

Звернути увагу на основні принципи виховання, що має етнопедагогіка: природовідповідність, культуровідповідність, народність виховання, виховання в праці, єдність навчання і виховання, зв’язок із життям рідного народу, гуманізм, активність і ініціативність вихованця в процесі виховання, орієнтація на загальнолюдські моральні цінності.

З’ясувати основні принципи народної дидактики.

В процесі вивчення зазначеної теми студенти повинні знайти і опрацювати найвідоміші наукові публікації з цієї галузі наукових знань.

Кожний майбутній педагог повинен зрозуміти, що він має широкі можливості створення власної системи роботи, методичної концепції на основі народознавчих ідей і засобів. Справжня педагогічна творчість неможлива без використання в повсякденній діяльності скарбів народної творчості, її традицій. Без народознавчої основи наукові педагогічні і методичні теорії, концепції, системи і програми роботи втрачають зв’язок із культурно-історичною спадщиною народу і приречені, як правило, на невдачу. Студенти мусять усвідомити, що на практиці необхідно вживати комплексних заходів з метою подальшої розробки проблем народності виховання, створення реальних практичних умов для розвитку національних шкіл, національної системи виховання.

2.3.Школа, освіта і виховання в Київській Русі

План

  1. Зародження писемності і розвиток шкільництва в Київській Русі.

  2. Зміст і методика шкільного навчання і виховання в Київській Русі.

  3. Зародження і розвиток педагогічної думки в Київській Русі.

Рекомендована література:

Основна: 2, 7, 10, 17, 22.

Додаткова: 16, 21, 43.

Розглядаючи період після прийняття Київською Руссю у 988 р. християнства, студенти повинні звернути увагу як на позитивні так і на негативні зміни, що відбулися у суспільстві. Прийняття християнства сприяло розширенню економічних, політичних культурних зв’язків з Візантією, іншими країнами; запроваджувалася нова азбука «кирилиця» (сучасна назва – старослов’янська), адаптована до української мови. Нова азбука полегшувала переклад книг з грецької мови на слов’янську, що сприяло поширенню античної літератури, науки, педагогічних ідей. Поряд з тим, прийнявши християнство, князі знищували все, що було пов’язано з язичництвом: спалювали ідолів богів, знищували книги, забороняли відправлення свят, обрядів, пов’язаних з язичницькою релігією; було знищено великі надбання дохристиянської культури. Офіційною мовою стає старослов’янська, а рідна українська залишається мовою простолюду, зазнає утисків і переслідування.

З прийняттям християнства освіта й шкільництво набули подальшого розвитку, що проявило себе в існуванні різних типів шкіл: школи «книжного вчення», школи грамоти, монастирські школи, жіночі школи та ін.

Школи «книжного вчення» – школи підвищеного типу, де викладали «сім вільних мистецтв». Молодь готували до діяльності в різних сферах державного, культурного, церковного життя. Навчання здійснювалося через роботу з книжкою. Першу таку школу на Русі у 988 р. організував князь Володимир при дворі. В цій школі навчалися діти знаті, які були ізольовані від домашнього впливу.

Вважають, що князь Ярослав Мудрий розмістив школу в одному із приміщень Софійського собору, відкрив майстерню, у якій перекладалися і переписувалися книги, створив велику бібліотеку, яка стала фундаментальною навчальною базою школи. В цій школі виховувалися діти королів зарубіжних країн.

З’являються елітні школи в інших містах: Галичі, Переяславі, Чернігові. Освіту вищу та елементарну могли здобути і жінки. У 1086 р. Анна Всеволодівна (онука Ярослава Мудрого) при Андріївському монастирі в Києві організувала жіночу школу для 300 дівчаток. Відкривалися інші жіночі школи при монастирях.

Найпоширенішими в цей період були школи грамоти, які утримувалися за кошти батьків. Існували такі школи переважно в містах. У них могли навчатися діти купців, заможних ремісників, лихварів тощо.

Вчитель працював з одним учнем або невеликою групою учнів, яких вчив читати літероскладальним методом, писати на дощечках, покритих воском, потім по бересті. Дітям багатих був доступний спосіб писання гусячими пір’ями на пергаменті. Основними навчальними книгами були Часослов, Псалтир. Навчання велося старослов’янською мовою. Діти писали на слух, дошки не було. Замість цифр використовували букви. Щоб відрізнити цифри від букв, зверху над буквами, що означали цифри, ставили риску (титло).

При розгляді даного матеріалу відзначте великий вплив на виховання фольклору. Зокрема, поширення писемності та усної народної творчості – фольклору сприяли виникненню та розвитку давньоруської літератури.

Про розвиток педагогічної думки Київської Русі свідчать різноманітні джерела, що дійшли до нас: пам’ятки писемності, літературні твори різних жанрів, твори образотворчого мистецтва тощо. Серед праць, в яких порушуються питання освіти є твори перекладні й вітчизняного походження. До перекладних належать: «Пчела», «Златоуст», «Ізборник» Святослава та інші. До важливих пам’яток давньоукраїнської літератури і педагогічної думки належить «Повчання Володимира Мономаха дітям». На цю роботу студенти повинні звернути особливу увагу. У «Повчанні» Мономах піклується про єдність рідної землі, закликає до безкорисливого служіння Вітчизні. У творі вперше подається ідея зв’язку навчання з потребами життя, гуманістичного виховання. Мономах становить ряд вимог та порад щодо виховання дітей.

Студентам необхідно проаналізувати культурні зв’язки Київської Русі з сусідніми країнами. Відзначити вплив високорозвиненої культури та освіти Київської Русі на розвиток культурних процесів інших народів.

Отже, Київська Русь у Х-ХІІІ століттях була висококультурною державою. На жаль, розвиток феодальних відносин призвів до роздроблення Русі на окремі князівства. Цим скористалися вороги. Двісті п’ятдесят років Київська Русь жила під іноземним гнітом, зазнавала ворожих набігів. Все це позначилося і на розвитку освіти.

2.4. Освіта й виховання в Україні в XIV – XV ст.

План

  1. Українське шкільництво в XIV – XV ст.

  2. Ослаблення значущості освіти в Україні. Посилення впливу латинських та католицьких шкіл.

  3. Визначні діячі української національної педагогіки епохи Відродження (Павло Русин і Юрій Дрогобич).

Рекомендована література:

Основна: 2, 9, 10, 17, 22, 24.

Додаткова: 3, 16, 21.

При вивченні цієї теми студентам необхідно з’ясувати причини, що затримували розвиток культури і освіти в цей період. Феодальна роздробленість Київської держави в ХІІІ ст. призвела до руйнації українських земель з боку монголо-татарських ханів, московських царів, польсько-литовських королів та інших загарбників. Це стало причиною тимчасового занепаду культури в країні, кількість письменних людей і шкіл набагато зменшилась, чимало цінностей матеріальної і духовної культури народу було знищено, пограбовано. Але культура Київської держави вже досягла настільки високого розвитку, що незважаючи на століття тяжкого гніту, народ, який героїчно захищав свою батьківщину, зберіг свою мову, звичаї, систему виховання. Ремісники-книжники виготовляли книжки, в тому числі навчального змісту – азбуковники. Потребу у підготовці письменних людей задовольняли школи майстрів грамоти. Дячки, ченці, грамотні ремісники за домовленістю з батьками навчали дітей читати, писати, малювати, рахувати, співати. Вищу освіту українська молодь могла одержати в університетах Західної Європи. Чимало українців, одержавши вищу освіту, зробили вагомий внесок у розвиток світової культури.

Звернути увагу на той факт, що початок пропаганди педагогічної думки українського народу поклали Павло Русин та Юрій Дрогобич.

Павло Русин (бл.1470 – бл.1517), закінчивши університет у Німеччині, довгий час працював викладачем в університеті м. Кракова. Вчений-педагог відстоював педагогічні погляди на виховання. На перше місце у моральному вихованні він ставив чесність. Павло Русин високо поціновував освіченість, джерелом якої є книга. Вчений всіляко сприяв виданню українських книг на батьківщині та за кордоном.

Талановитим українським вченим був Юрій Котермак (бл.1450 - 1494), який увійшов у історію під ім’ям Юрій Дрогобич. Здобувши освіту в Краківському та Болонському університетах, Юрій Дрогобич був ректором у цих університетах і викладав астрономію і медицину. Провідну роль відводив знанням у розвитку людини.

Життя і творчість Павла Русина і Юрія Дрогобича переконують в тому, що українські землі в цей період мали тісні зв’язки з країнами Європи. На це вказує також ще одна знаменна подія, що сталася наприкінці ХV ст. в історії української педагогіки. У 1491 р. у Кракові Фіоль Швайпольт видрукував кирилицею першу слов’янську книжку «Часословець». Мова «Часословця» має багато прикмет живої української мови. Впродовж декількох років було видруковано ще ряд книжок українською мовою. Активну участь у роботі друкарні Швайпольта над виданням кирилицьким шрифтом перших книг на слов’янській мові брав Павло Русин. Визначний український педагог вважав, що створення й розповсюдження цих книг є найбільшою перемогою у відродженні освіти в Україні.

Отже, студенти повинні відзначити як позитивний факт те, що освітній процес в Україні не був ізольованим, він був складовою частиною загальноєвропейського шкільництва, і багато в чому випереджав аналогічні явища в сусідніх тогочасних країнах.

2.5. Освіта й виховання в Україні в XVI – XVIІІ ст.

План

  1. Стан освіти в Україні у другій половині XVI – XVIII ст.

  2. Рівень освіти на Правобережжі, Лівобережжі та Слобідській Україні.

  3. Виникнення і роль братських шкіл.

  4. Створення козацької педагогіки, її сутність та особливості. Система виховання козацької молоді.

  5. Початкові, січові, парафіяльні школи. Колегіуми.

  6. Педагогічна думка кінця XVI –XVIII століття.

Рекомендована література:

Основна: 2, 4, 10, 17, 22, 24.

Додаткова: 16, 21, 31, 38, 54.

У ХІ ст. українські землі потрапили під владу феодальної Польщі і зазнали національного і соціального гніту: закріпачення населення, спроби ліквідації православної церкви, переслідування за віру, широка полонізація місцевої верхівки тощо. У цих тяжких умовах український народ для боротьби із загарбниками створив релігійно-політичні організації – братства, членами яких були міщани, ремісники, купці, представники духівництва, місцева шляхта, козаки. Одним із засобів боротьби з гнобленням були братські школи, які протиставлялись польським католицьким школам. Братські школи виникли у Львові, Луцьку, Києві, Дрогобичі та інших містах.

Студентам необхідно уважно ознайомитися з досвідом роботи братських шкіл. Звернути увагу на те, що діяльність братських шкіл визначалась спеціальними статутами, в яких передбачалися умови прийому дітей до школи, організація навчально-виховного процесу школи, вимоги до вчителя тощо. До братських шкіл приймали дітей усіх станів, незалежно від їхнього матеріального становища. У школах діяла класно-урочна система організації навчання. Зміст навчання був різний, але умовно розподілявся на елементарний і підвищений. У підвищений входило вивчення «семи вільних мистецтв», а також грецької, латинської мови тощо.

У братських школах використовувались різні методи навчання: пояснення, бесіда, диспут; широко практикувалася самостійна робота і повторення. Діячі братських шкіл Л.Зизаній, М.Смотрицький, П.Беринда склали відомі навчальні книжки з слов’янської мови.

Братські школи відіграли велику роль у захисті українського народу від полонізації і окатоличення.

Зосередити свою увагу студенти повинні на такій яскравій сторінці у розвитку українського шкільництва і педагогіки як період козаччини. Головне завдання козацької педагогіки полягало в підготовці фізично загартованих, здорових, мужніх воїнів – захисників рідного краю від чужоземного поневолення; виховання українського національного характеру і світогляду, національних і загальнолюдських моральних цінностей; формування високих лицарських якостей, пошани до старших людей, милосердя. Система козацького виховання передбачала такі ступені: дошкільне родинне виховання, родинно-шкільне виховання у козацьких школах та підвищена освіта у братських школах.

В цей час існували монастирські та церковно-парафіяльні школи. Навчання в цих школах велося рідною мовою. Учнів навчали читати, писати, рахувати, співати тощо. Виховання мало релігійний характер. Навчальними посібниками в школах були Часослов і Псалтир. Було видано «Козацьку читанку», яка знайомила з юридичними, історичними, географічними науками, містила уривки з літературних творів.

На Січі існували школи музики і співу. У 1652 р. Богдан Хмельницький видав універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл кобзарів і лірників. Це були перші музичні школи в Україні.

У 1754 р. на Січі було засновано Вищу січову школу, яка готувала полкову старшину, військових канцеляристів та різних адміністративних осіб.

Доба козацько-гетьманської держави відкрила для української педагогічної творчості широкий простір, забезпечила перехід від «книжного вчення» до практичного засвоєння наукових знань, від схоластики до забезпечення реальних потреб людини.

Історія становлення вищих навчальних закладів яскраво просте-жується в діяльності Острозької школи та Києво-Могилянської академії. Студенти повинні ґрунтовно розібратися в історії становлення та розвитку цих закладів.

Початок вищій освіті в Україні поклала Острозька школа, яку сучасники називали академією. Заснована у 1576 р. князем Костянтином Острозьким. У школі вивчали «сім вільних мистецтв», грецьку, латинську мови, філософію, богослов’я та інші предмети. При школі була заснована друкарня, в якій Іван Федоров надрукував понад 20 книг. В ній здобували освіту М.Смотрицький, І.Борецький, П.Сагайдачний та інші відомі українські діячі. Працювали в школі вітчизняні і зарубіжні вчені світового рівня.

Після смерті Костянтина Острозького його нащадки окатоличилися і в 1624 р. Острозьку академію реорганізували у колегіум.

Острозька школа-академія зіграла велику роль у поширенні освіти серед українського народу, в розвитку педагогічної думки й організації національної школи в Україні, а також мала великий вплив на розгортання навчально-виховної роботи братських шкіл.

Другим вищим закладом освіти стала Києво-Могилянська академія, створена у 1632 р. в результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл. Об’єднаний заклад почав свою роботу на території братської школи під назвою Києво-братська колегія. Нею опікувався Петро Могила, тому на його честь заклад назвали Києво-Могилянською колегією.

До колегії приймали осіб різних станів і національностей. Колегія мала вісім класів. У чотирьох нижчих класах студенти (спудеї) вивчали читання, граматику, катехізис, арифметику, музику; у двох середніх – поезію і риторику; у двох старших – філософію і богослов’я. У нижчих класах навчання велося старослов’янською мовою, вивчали також латинську; у середніх і старших навчання велося латинською мовою. Студенти і викладачі колегії досконало володіли латинською мовою. Латинська мова на той час була мовою міждержавних зв’язків, без знань латині не можна було зайняти високу державну посаду. Латинська мова була також засобом до вивчення праць античних вчених.

У колегії працювали найкращі українські та іноземні професори, зокрема, Є.Славинецький, С.Полоцький, М.Смотрицький та інші.

У 1701 р. Петро І за поданням Ф.Прокоповича своїм указом надав колегії офіційного статусу академії. Проте й до надання їй цього статусу Києво-Могилянська колегія нічим не поступалася західно- європейським університетам.

Києво-Могилянська колегія була першим українським університетом, сприяла утвердженню та подальшому розвитку української педагогіки і шкільництва, національного виховання, науки, освіти, культури.

У цей період Україна досягла високої грамотності населення. Чужинці, які побували тут, виражали своє захоплення освіченістю українців.

Вивчення стану освіти у ХVІІІ ст. необхідно розпочати з політичних, соціально-економічних умов, в яких опинилася Україна. Уже з перших днів Переяславського договору від 1654 р. між Б.Хмельницьким і московським урядом, як двома рівноправними сторонами, визначилося зверхнє ставлення Москви до України, що надалі ставало більш агресивним. Утиски українців посилилися після Полтавської битви. За наказом Петра І більшість козаків відправили на будівництво нової столиці Росії – Петербурга та інші примусові роботи. З 1764 р. Українська держава остаточно втратила свою незалежність. Катерина ІІ з приходом до влади скасувала права й усунула від політичної діяльності останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Всі надії народу на звільнення були поховані після зруйнування у 1775 р. Запорізької Січі. Українська школа замість провідної ролі поступово потрапила в залежність від загальнодержавної системи і як самостійний осередок освіти українського народу була повністю знищена. Росія не тільки зруйнувала початкову освіту, а й оголила вищу національну школу в Україні.

За наказом царського уряду кращі наукові сили Києво-Могилянської академії, інших навчальних закладів України були насильно переміщені до Москви, де були змушені прислужувати Росії в галузі освіти, культури. Відбувається поступова русифікація всіх навчальних закладів України.

Слід звернути увагу на те, що характерною особливістю освіти в Україні в цей період є поступовий перехід до загальнодержавної системи народної освіти. Поступова русифікаторська політика царського уряду, ряд освітніх реформ не сприяли поліпшенню національної освіти українців, а вели до її занепаду. Початкові школи були однією з найпоширеніших форм навчання дітей. Царський уряд відкривав цифірні школи для дітей різних станів. Навчання в цих школах проводилося російською мовою, незрозумілою для дітей, тому батьки відмовлялися віддавати дітей до таких шкіл. Прихильністю народу користувалися школи Запорізької Січі, народні школи грамоти (школи мандрівних дяків), що існували при православних церквах. Дітей навчали рідною мовою читати, писати, рахувати. Із посиленням закріпачення селян і козаків, втратою Україною автономії та зруйнуванням Запорізької Січі вище названі школи перестали існувати.

Розвиток торгівлі, виникнення мануфактур вимагали освічених людей. Царський уряд змушений був розпочати шкільну реформу. У 1786 р. було запроваджено «Статут народних училищ у Російській імперії», розроблений Ф.І.Янковичем, згідно з яким у губернських містах було відкрито головні народні училища (чотирикласні з 5-річним курсом навчання), а в повітових – малі народні училища (двокласні з 2-річним курсом навчання). Навчальна програма малих училищ відповідала першим двом класам головних училищ. Навчання проводилося російською мовою.

Середня освіта в Україні була представлена колегіями. Навчальні програми колегій передбачали підготовку державних службовців, учителів початкових шкіл, музикантів. Серед найвідоміших – Чернігівська колегія, яку в свій час називали «Чернігівськими Афінами», Переяславська та Харківська колегії, в яких працював видатний український учений Григорій Савич Сковорода (1722-1794). Із відкриттям в Україні університетів та середніх спеціальних закладів колегії втрачають своє загальноосвітнє значення і перетворюються на духовні семінарії.

Працюючи над педагогічною спадщиною Г.С.Сковороди студенти повинні розкрити сутність принципів виховання, які відстоював вчений. З’ясувати мету виховання за Сковородою, а також дати характеристику основних напрямків виховання особистості. Прочитати і проаналізувати притчі: «Вдячний Єродій», «Убогий Жайворонок».

Звернути необхідно увагу на те, як знайшли свій подальший розвиток педагогічні ідеї Г.С.Сковороди у працях О.В.Духновича, К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського та інших.

Важливе значення має аналіз діяльності єдиного на Лівобережжі навчального закладу у цей період - Києво-Могилянської академії, роль якої як культурного і освітнього центру зростала. Період до 80-х років ХVІІІ ст. був періодом найпліднішої діяльності академії, пов’язаний з творчістю таких видатних діячів як Ф.Прокопович, С.Яворський, М.Козачинський, І.Кроковський та інших. З початку ХVІІІ ст. латинська мова поступово витісняється літературною мовою. Проте політика русифікації позначилася й на академії: зменшується кількість коштів, що надходили на її утримання; читання дисциплін починає здійснюватися російською мовою. Академія поступово втрачає роль культурно-освітнього центру. З 1819 р. реорганізовується в духовну семінарію. Із приходом до влади більшовиків – закривається. У першу річницю проголошення самостійної України університет «Києво-Могилянська академія» відроджується і успішно розвивається.

Протягом ХVІІІ ст. українське дворянство, козацька старшина не раз порушували клопотання про відкриття університетів в Україні, в таких містах як Глухов, Київ, Чернігів. Була спроба відкрити університет в Батурині. Для цього був розроблений проект такого університету. Царський уряд не поспішав відкривати вищі навчальні заклади в Україні. Російський царизм ні за яких умов не хотів сприяти розвитку української національної культури, освіти. Загалом українське шкільництво на Лівобережжі у ХVІІІ ст. занепадає, чого й прагнув царський уряд.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки України (17)

    Документ
    Дисципліна “Загальні основи педагогіки” передбачає опанування майбутніми вчителями досягнень цивілізації в галузі педагогічної науки з урахуванням надбань української педагогічної думки та шкільної практики, багатовікових педагогічних
  2. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (1)

    Документ
    Просимо оргкомітети з проведення зазначених заходів підготувати у місячний строк після їх проведення (звіт за формою, програму, рішення конференції, збірник доповідей) та надіслати їх до Державної наукової установи «Інститут інноваційних
  3. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (2)

    Документ
    Просимо оргкомітети з проведення зазначених заходів підготувати у місячний строк після їх проведення (звіт за формою, програму, рішення конференції, збірник доповідей) та надіслати їх до Державної наукової установи «Інститут інноваційних
  4. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (3)

    Документ
    Просимо оргкомітети з проведення зазначених заходів підготувати у місячний строк після їх проведення (звіт за формою, програму, рішення конференції, збірник доповідей) та надіслати їх до Державної наукової установи «Інститут інноваційних
  5. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (4)

    Документ
    Просимо оргкомітети з проведення зазначених заходів підготувати у місячний строк після їх проведення (звіт за формою, програму, рішення конференції, збірник доповідей) та надіслати їх до Державної наукової установи «Інститут інноваційних

Другие похожие документы..