Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Курс «Маркетинг города» тесно связан с курсами «Стратегическое планирование» и «Локальное экономическое развитие», которые изучаются в рамках проекта...полностью>>
'Документ'
1 ведущий. Сегодня на нашей сцене происходит необычайное событие: 2 команды учеников 6 класса будут бороться за право называться лучшим знатоком твор...полностью>>
'Тематика курсовых работ'
рентный доход в несельскохозяйственных отраслях экономики: проблемы образования, распределения, перераспределения и использования в современной Росси...полностью>>
'Документ'
Бібліографічний покажчик „Спалах доби на зламі століть: Київський модерн”. Містить інформацію про становлення та розвиток стилю „ модерн”, його вплив...полностью>>

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (1)

Главная > Навчально-методичний посібник
Сохрани ссылку в одной из сетей:

У таких ситуаціях виконавець виходить за межі домовленості з іншими співучасниками та вчиняє більш тяжкий, ніж було домовлено, або взагалі інший злочин. В залежності від ступеня відхилення поведінки виконавця в теорії кримінального права прийнято відрізняти кількісний та якісний ексцеси.

Кількісний ексцес має місце тоді, коли виконавець, виходячи за межі домовленості з іншими співучасниками, скоює однорідний із задуманим злочин (наприклад, була домовленість скоїти крадіжку, а він скоює грабіж).

Якісний ексцес – це скоєння виконавцем абсолютно іншого, не задуманого співучасниками злочину (наприклад, при домовленості скоїти крадіжку виконавець скоїв вбивство).

Оскільки у випадку ексцесу виконавця між ним та іншими співучасниками відсутній суб’єктивний зв'язок (єдність умислу) відносно скоєного , відповідальність за цей злочин несе тільки його виконавець.

Інші співучасники повинні відповідати тільки за злочини, скоєні виконавцем у межах їх домовленості.

В Кримінальному кодексі 2001 року введена норма про добровільну відмову співучасників від скоєння злочину (ст. 31 КК).

Специфіка правової оцінки їх дій при добровільній відмові визначається характером та ступенем участі кожного з них у злочині, що готується або скоюється.

Добровільна відмова співучасників повинна характеризуватися трьома обов’язковими ознаками:

  1. добровільністю;

  2. остаточністю;

  3. своєчасністю.

При цьому добровільна відмова одних співучасників має певне юридичне значення для оцінки дій інших. Так, добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх, в свою чергу, не являється підставою для звільнення від кримінальної відповідальності виконавця.

У випадку добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідальності за готування або замах на той злочин, від скоєння якого добровільно відмовився виконавець (ч. 1 ст. 31 КК).

У випадку добровільної відмови кого-небудь із співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до злочину або замах на злочин у залежності від того, на якій стадії його діяння було припинено (ч. 3 ст. 31 КК).

Умови, за яких виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності у випадках добровільної відмови, аналогічні загальним умовам звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній відмові від скоєння злочину (ст. 17 КК).

Організатор, підбурювач та посібник не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо виконали одну з таких умов:

  1. запобігли скоєнню злочину виконавцем взагалі (запобігання на стадії готування), або не допустили доведення злочину виконавцем до кінця (запобігання на стадії замаху);

  2. своєчасно повідомили відповідним органам державної влади про злочин, що готується або скоюється. Таке повідомлення повинно бути своєчасним, інакше воно не звільняє організатора, підбурювача, пособника від кримінальної відповідальності, однак може бути визнано судом обставиною, що пом’якшує покарання (п. 1 ч. 1 и ч. 2 ст. 66 КК).

Причетність до злочину – це така злочинна діяльність, яка хоча й пов’язана зі вчиненням злочину, однак не є співучастю у ньому через відсутність об’єктивної та суб’єктивної спільності.

В теорії кримінального права виділяють три види причетності:

1. заздалегідь не обіцяне приховування злочину;

2. неповідомлення про злочин;

3. потурання злочину.

Заздалегідь не обіцяне приховування злочину – це активна діяльність особи по приховуванню злочинця, засобів та знарядь скоєння злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. При цьому мова йде тільки про заздалегідь не обіцяне приховування. Така діяльність кримінально карана тільки у випадку, якщо вона пов’язана з приховуванням тяжкого або особливо тяжкого злочину. Окрім того, згідно ч. 2 ст. 396 КК, не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом.

Кримінальний кодекс 2001 р. вніс деякі корективи в інститут приховування злочину, передбачивши кримінальну відповідальність за укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, грошей, цінних паперів та ін. (ст. 256 КК).

Неповідомлення про злочин полягає у неповідомленні особою відповідним органам влади про достовірно відомий злочин, що готується або вже скоєний.

Неповідомлення про злочин вважається причетністю до злочину як у випадку, якщо воно не було заздалегідь обіцяно, так і у випадку, коли воно було обіцяно до моменту готування або скоєння злочину.

Діючий Кримінальний кодекс не передбачає такого спеціального складу злочину, як неповідомлення про злочин, але це не означає, що подібна бездіяльність взагалі виключає кримінальну відповідальність. Особа, яка не повідомила про достовірно відомий злочин, підлягає кримінальній відповідальності, якщо скоєне ним діяння містить ознаки іншого злочину. Це може бути, наприклад, коли неповідомлення про злочин являється складовою (елементом об’єктивної сторони) приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 396 КК).

Потурання злочину полягає в тому, що особа, яка зобов’язана була та могла протидіяти скоєнню злочину, такому злочину не перешкоджає і тому він вчинюється. Воно характеризується бездіяльністю особи.

Потурання можливо на стадії незакінченого злочину. Кримінально-правова оцінка потурання, як і приховування злочину, в значній мірі залежить від суб’єктивного моменту – чи було воно заздалегідь обіцяно. Якщо потурання було заздалегідь обіцяне і його змістом було усунення перешкод для скоєння злочину, воно утворює співучасть у злочині (у вигляді пособництва). А якщо потурання не було заздалегідь обіцяне, то при наявності підстав воно може бути визнано відповідним службовим зловживанням (наприклад, статті 364, 423 КК).

При відповіді на питання про відповідальність за невдале підбурювання або пособництво слід відмітити, що підбурювання та пособництво вважається невдалим, коли дії співучасників не досягли бажаного результату: виконавець зовсім не скоїв злочину, хоча спочатку збирався це зробити або відразу ж відмовився від цього. Діяльність співучасників тут не обмежилась виявленням умислу, оскільки вони виконали певні дії, спрямовані на схиляння особи до скоєння злочину або надання йому допомоги. Їх діяльність не досягла бажаного результату, але вони зробили все, що вважали необхідним.

Діюче кримінальне законодавство не містить норм, які регулюють відповідальність осіб при невдалій організаційній діяльності, підбурюванні та пособництві. Однак, виходячи із загальних положень кримінального права, така діяльність потребує оцінки як замах на невдале підбурювання та пособництво та буде кваліфікуватися за ст. 15 та ст. 27 КК України.

Вивчаючи питання про співучасть у злочині зі спеціальним суб’єктом, необхідно згадати наступне.

Злочини зі спеціальним суб’єктом характеризується тим, що окрім загальних властивостей суб’єктів, для їх виконавців характерна і наявність додаткових якостей, викладених в статтях Особливої частини КК. До цих злочинів відносяться службові, транспортні, військові та деякі інші.

Питання про можливість співучасті звичайного суб’єкта у злочинах, вчинених тільки спеціальним суб’єктом, являється дискусійним. Переважною являється точка зору, згідно якої співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом можлива, однак загальні суб’єкти можуть виступати лише організаторами, підбурювачами або пособниками цих злочинів.

Тема 12. Множинність злочинів

Поняття одиничного злочину, його види.

Складні одиничні злочини.

Поняття множинності злочинів.

Форми множинності злочинів: загальна характеристика та правові наслідки.

Поняття та види повторності злочинів.

Поняття та види сукупності злочинів.

Поняття та види рецидиву злочинів.

Одиничний злочин – це діяння, яке містить ознаки одного складу злочину, передбаченого однією статтею Особливої частини КК.

В науці кримінального права розрізняють прості і складні одиничні злочини.

Простий одиничний злочин складається з одного об’єкту, одиничних ознак об’єктивної і суб’єктивної сторони.

Складні одиничні злочини мають декілька видів:

  1. складний злочин, що має:

а) два об’єкти посягання;

б) два або більше видів дій;

в) два види наслідків;

2. продовжуваний злочин, який складається з декількох чи багатьох тотожніх злочинних дій, спрямованих на досягнення однієї мети;

3. триваючий злочин, об’єктивна сторона якого виконується безперервно.

Множинність злочинів має місце при вчиненні однією особою двох чи більше злочинів, кожний із яких утворює ознаки самостійного складу злочину і за які особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

Окремі злочини утворюють множинність, за умови, що:

- не сплив строк давності притягнення до кримінальної відповідальності;

- не погашена чи не знята судимість;

- особа не звільнена за даний злочин від кримінальної відповідальності в установленому законом порядку;

- особа не підлягає звільненню від кримінальної відповідальності в зв’язку з актом амністії;

- є скарга потерпілого у справах приватного звинувачення;

- отримана згода на притягнення до кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом (щодо народного депутата, судді).

Ознаками множинності є:

1) одна і та ж особа одна чи в співучасті вчинила два чи більше закінчених чи незакінчених злочини;

2) кожен із злочинів передбачений самостійною кримінально-правовою нормою, він не є необхідною ознакою іншого злочину, з числа вчинених цією ж особою (немає множинності, наприклад, при заподіянні тілесних ушкоджень в ході розбою);

3) хоча б по двох злочинах не “погашені” їх юридичні наслідки;

4) хоча б щодо двох злочинів відсутні процесуальні перепони для притягнення до кримінальної відповідальності.

КК 2001 р. називає три форми множинності: повторність – сукупність – рецидив.

Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Виділяють повторність однородних і тотожніх злочинів.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Розрізняють два види сукупності злочинів:

  1. реальну – вчинення різних чи подібних злочинів в різний час, в різних місцях і т. ін.;

  2. ідеальну – вчинення одними діями двох або більше злочинів.

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Залежно від того, за який злочин особу було засуджено і який злочин було вчинено знову рецидив можна поділити на такі види:

- загальний рецидив;

- спеціальний рецидив;

- пенітенціарний рецидив.

Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим КК України.

Тема 13. Обставини, що виключають злочинність діяння

Обставини, що виключають злочинність діяння: поняття, види, загальні ознаки.

Необхідна оборона: поняття, ознаки, умови правомірності.

Уявна оборона: поняття, особливості кримінальної відповідальності.

Затримання особи, яка вчинила злочин: поняття, ознаки, умови правомірності.

Крайня необхідність: поняття, ознаки, умови правомірності.

Фізичний та психічний примус: поняття та ознаки.

Виконання наказу чи розпорядження.

Діяння, пов’язане з ризиком.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Вивчення цієї теми необхідно розпочати зі з’ясування того, що обставини, які виключають злочинність діяння, – це обставини, наявність котрих перетворює діяння, зовнішньо подібні до злочину, у правомірні, а деякі – у суспільно корисні. Ознаки обставин, які виключають злочинність діяння: а) являють собою свідомий і вольовий вчинок людини, який підпадає під зовнішні ознаки злочину та вчиненний за наявності до того певних підстав; б) є за своїм змістом суспільно корисними чи соціально прийнятними (припустимими); в) передбачаються нормами різних галузей законодавства; г) виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, а тим самим – кримінальну відповідальність, тобто є правомірними.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, чи іншої особи, а також суспільних інтересів або інтересів держави від суспільно небезпечних посягань шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Слід звернути особливу увагу на те, що умови правомірності необхідної оборони поділяються на такі, що відносяться до нападу, й такі, що відносяться до захисту. Необхідна оборона визнаватиметься правомірною лише за наявності всіх умов у їхній сукупності. Умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до нападу, є його суспільна небезпечність, наявність, дійсність. Умовами правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту, є: 1) заподіяння захистом тієї чи іншої шкоди інтересам того, хто нападає, а не третім особам; 2) припустимість захисту не лише своїх прав та інтересів, але також державних і суспільних інтересів, прав та інтересів інших осіб; 3) неперевищення захистом меж необхідної оборони; 4) своєчасність захисту.

Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Необхідно підкреслити, що дії особи, вчинені при уявній обороні, розрізняються за характером юридичних наслідків, а саме: а) якщо обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що має місце реальне посягання, і ця особа не усвідомлювала та не могла усвідомлювати помилковість свого припущення, то кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду виключається; б) якщо особа не усвідомлювала та не могла усвідомлювати помилковість свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, котрі дозволяються в умовах реального посягання, то вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони; в) якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, то вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди з необережності.

Не визнаються злочинними дії потерпілого й інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, котра вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, – це умисне заподіяння особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, котра явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці затримання злочинця. Такі дії тягнуть кримінальну відповідальність лише у випадках заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження особі, котра вчинила злочин, тобто за статтями 118 і 124 Кримінального кодексу. Умовами правомірності затримання особи, яка вчинила злочин, є: 1) затримання особи, котра вчинила саме злочин, а не інше правопорушення; 2) застосування насильства лише за наявності упевненості, що саме ця особа вчинила злочин; 3) заподіяння шкоди тому, хто затримується, лише за наявності реальної небезпеки ухилення його від кримінальної відповідальності; 4) заподіяння шкоди тому, хто затримується, лише з метою затримання та доставлення його до органів влади; 5) застосування для затримання особи лише заходів, які повинні бути необхідними, тобто виправданними обставинами справи; 6) заподіяння при затриманні шкоди, яка повинна відповідати небезпечності посягання й обстановці захисту.

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайної необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Умови правомірності крайньої необхідності поділяються на такі, що відносяться до небезпеки, яка загрожує, і такі, що відносяться до захисту від неї. Умовами правомірності крайньої необхідності, які відносяться до небезпеки, що загрожує, є: а) її загроза особистості або правам даної особи чи інших осіб, охоронюваним законом інтересам суспільства або держави; б) її наявність; в) її дійсність; г) неможливість її усунення за даних обставин іншими засобами, не пов’язаними із заподіянням шкоди інтересам третіх осіб. Умови правомірності крайньої необхідності, що відносяться до захисту від небезпеки, яка загрожує: 1) спрямованість захисту на охорону інтересів особистості, суспільства та держави; 2) заподіяння шкоди не особам, які створили небезпеку, а третім (стороннім особам; 3) своєчасність захисту; 4) заподіяння шкоди менш значної, ніж відвернута шкода.

Якщо особа заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого вона не могла керувати своїми діями, то заподіяне цією особою не є злочином. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа піддалася фізичному примусу, внаслідок якого вона зберегла можливість керувати своїми діями, а також психічному примусу, вирішується відповідно до положень про крайню необхідність (ст. 39 КК). Якщо стан крайньої необхідності у згаданих вище випадках не вбачається, застосоване до особи насильство розглядається як пом’якшуюча обставина (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

Дія (бездіяльність) особи, що заподіяла шкоду право охоронюваним інтересам, але була вчинена з метою виконання законного наказу чи розпорядження, визнається правомірною. Наказ або розпорядження визнаються законними, якщо вони відповідають всім наступним умовам: 1) віддані особою в належному порядку та в межах її повноважень; 2) не протирічать за змістом діючому законодавству; 3) не пов’язані з порушенням конституційних прав і свобод людини та громадянина. Умови правомірності дії (бездіяльності) особи, яка виконує наказ або розпорядження: а) наказ або розпорядження відповідає вимогам закону; б) відсутність у даної особи усвідомлення незаконності наказу чи розпорядження. Особа, яка відмовилась виконувати явно злочинний наказ або розпорядження, не підлягає кримінальній відповідальності. Якщо особа виконала явно злочинний наказ або розпорядження, то за діяння, вчиненні з метою виконання такого наказу чи розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Якщо особа не усвідомлювала та не могла усвідомлювати злочинний характер наказу чи розпорядження, то за діяння, вчиненні з метою виконання такого наказу чи розпорядження, кримінальній відповідальності підлягає лише особа, яка віддала злочинний наказ або розпорядження.

Діяння, яке заподіяло шкоду право охоронюваним інтересам, не визнається злочином, якщо воно було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик є виправданим, якщо в даній обстановці поставлена мета не може бути досягнена дією (бездіяльністю), не пов’язаною з ризиком, і особа, яка припустилася ризику, обґрунтовано розраховуває, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди право охоронюваним інтересам. Можливість реалізації поставленої мети звичайними, не ризикованими методами та засобами виключає правомірність ризику та перетворює його в суспільно небезпечне діяння, за яке настає кримінальна відповідальність на загальних підставах.

Якщо особа вимушено заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під час виконання нею відповідно до закону спеціального завдання із попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, беручи в них участь, то її діяння не є злочином. Дана особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі злочинного угруповання умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством, або умисного тяжкого злочину, пов’язаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або настання інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Однак особа, яка вчинила зазначені злочини, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначено їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого санкцією відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (2)

    Навчально-методичний посібник
    Посібник надає стислу характеристику тем курсу з Загальної та Особливої частин кримінального права, звертає увагу студентів на основні визначення кримінального права, які мають особливе теоретичне та практичне значення, на деякі дискусійні,
  2. План науково-дослідницької роботи Національного університету «Одеська юридична академія» на 2011-2015 роки

    Документ
    Розділ 5. Наукові основи комплексної методики розслідування злочинів, які посягають на (авторські) права (та права) інтелектуальної власності в Україні
  3. Миколаївський комплекс Національного університету «одеська юридична академія»

    Документ
    Криміналістика - це одна з наук кримінально-правового циклу, про яку справедливо говорять, що вона знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю.
  4. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (4)

    Документ
    Навчальна дисципліна Теорія держави і права є необхідним і обов'язковим компонентом загальнотеоретичної професійної підготовки юриста. Знання закономірностей виникнення і функціонування держави і права, засвоєння понятійно-категоріального
  5. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (5)

    Документ
    Глобалізація світових політичних, економічних та правових відносин та пов'язаний з нею вільний рух капіталів, товарів, громадян виводить наше суспільство на якісно новий етап розвитку, для якого характерною є низка правових проблем.

Другие похожие документы..