Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
Новогодние каникулы - чудесное время! Мы приглашаем провести его с нами. Программа "Орленок NEXT" - это фейерверк эмоций, радости, веселья, ...полностью>>
'Документ'
Нормативный срок освоения основной образовательной программы подготовки физика по специальности 013900 Фундаментальная радиофизика и физическая элект...полностью>>
'Документ'
Перелік природоохоронних заходів, фінансування яких здійснювалось за рахунок коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у 20...полностью>>
'Документ'
Дистанционные образовательные технологии (кейс-технология, интернет-технология, телекоммуникационная технология) прочно занимают свою нишу наряду с о...полностью>>

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (1)

Главная > Навчально-методичний посібник
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Тема 9. Суб’єктивна сторона складу злочину

Поняття та значення суб’єктивної сторони складу злочину.

Поняття та форми вини.

Поняття та види умислу.

Поняття та види необережної форми вини.

Казус, його відмінність від злочинної необережності.

Змішана (подвійна, складна) форма вини.

Поняття та значення мотиву злочину.

Поняття та значення мети злочину.

Поняття юридичної помилки та її правове значення.

Поняття та види фактичної помилки, її значення.

Загальна характеристика емоцій та емоційних станів.

При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти наступні поняття.

Суб'єктивна сторона складу злочину це внутрішнє (психічне) ставлення суб'єкта до суспільно небезпечного діяння і його наслідків. Суб'єктивна сторона характеризується однією з форм вини, мотивом і метою. Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони всіх складів злочинів. Під виною розуміється психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків. Вину визначає її зміст, ступінь і форма. Під змістом вини розуміється її предметна характеристика, соціальна сутність. Ступінь вини – це оціночна, кількісна категорія. Наприклад, при збігу об'єктивних ознак умисне діяння є більш суспільно небезпечним ніж необережне.

Форма вини – це сполучення певних ознак інтелектуального і вольового моментів закріплених у кримінальному законі. Вина може виявлятися у формі умислу або необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Умисел в кримінальному праві буває прямим і непрямим. При наявності прямого умислу винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачає настання суспільно небезпечних наслідків і бажає їх настання. Непрямим визнається такий вид умислу, при якому особа, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки, не бажала, але свідомо припускала їх настання, або байдуже ставилася до їх настання. Непрямий умисел відрізняється від прямого, головним чином, за вольовим моментом. Якщо при прямому умислі особа бажала настання суспільно небезпечних наслідків, то при непрямому вона не бажала їх настання, але свідомо їх допускала. Поряд із зазначеними видами умислу можна виділити наступні його різновиди: 1) за ступенем конкретизації злочинних намірів: визначений, невизначений, альтернативний; 2) за часом виникнення умислу: заздалегідь обміркований, раптово виниклий і афектований .

Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією у свідомості особи наслідків вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. При встановленні цього виду умислу кваліфікація дій винного відбувається за спрямованістю умислу. Невизначений умисел має місце, коли особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків без їхньої чіткої конкретизації. Тому в даному випадку, вчинене кваліфікується за фактичним результатом. Альтернативний умисел припускає настання різних видів наслідків, які винний рівною мірою вважає сприйнятливим. Тому кваліфікація відбувається також за фактичним результатом. Заздалегідь обміркований умисел (передумисел) характеризується тим, що між його виникненням і реалізацією мається певний проміжок часу, під час якого особа розробляє план, підготовляє знаряддя і засоби, підшукує співучасників, а лише потім реалізує задумане. Раптово виниклий умисел реалізується винним відразу ж після його виникнення. Різновидом раптово виниклого умислу є афектований умисел, що виникає у винного раптово у відповідь на неправомірні дії потерпілого. Афектований умисел є пом'якшуючою відповідальність обставиною і враховується при призначенні покарання, а в деяких випадках впливає на кваліфікацію злочину. Наприклад, вбивство в стані сильного душевного хвилювання (у стані афекту) виділено законодавцем у самостійну статтю Кримінального кодексу (ст. 116 КК).

Необережність та її види. Вина особи може бути також у формі необережності. Кримінальний закон передбачає два види необережної форми вини: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Злочинна самовпевненість — це таке психічне ставлення винного до вчинених ним діянь, при якому особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховує на їх відвернення. Передбачення можливості настання наслідків має абстрактний характер, особа не конкретизує у своїй свідомості злочинний результат. Вольовий момент злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. При цьому особа сподівається на реальні обставини, які, на її думку, можуть запобігти настанню наслідків. Наприклад, водій, який перевищив швидкість руху, розраховує на свій професійний досвід, обстановку і сподівається, що зможе вчасно зупинити транспортний засіб, не допустивши наїзду на пішохода, але наслідки настають.

Злочинна недбалість характеризується таким психічним ставленням до вчиненого, при якому особа, діючи певним чином, не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла передбачити їх настання. Злочинна недбалість визначається двома критеріями: об'єктивним і суб'єктивним. Об'єктивний критерій означає обов'язок конкретної особи передбачити настання суспільно небезпечних наслідків і базується на вимогах персональної відповідальності особи (обов'язок передбачити настання суспільно небезпечних наслідків). Суб'єктивний критерій злочинної недбалості ґрунтується на можливості особи передбачити зазначені в законі наслідки. Для наявності злочинної недбалості необхідно встановлювати обидва критерії.

Мотив і мета злочину. В суб'єктивній стороні складу злочину мотив і мета можуть виступати в якості обов'язкових чи факультативних ознак. У тих випадках, коли мотив і мета прямо зазначені в законі або маються на увазі, вони є обов'язковими ознаками. У деяких випадках, мотив і мета можуть враховуватися в якості пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин при призначенні покарання. Мотив – це спонукання особи до вчинення злочину. Мотиви можуть бути низького морального змісту (наприклад, користь), мотиви, що позбавлені низького морального змісту (наприклад, співчуття). Мета – це уявлення особи про кінцевий результат суспільно небезпечного діяння. Наприклад, мета наживи при вчиненні розкрадань.

Юридична помилка – це невірна, хибна уява особи про злочинність чи не злочинність, вчиненого нею діяння, його кваліфікації або карності. Видами юридичних помилок є: уявний злочин, помилка у протиправності діяння, помилка у кваліфікації вчиненого діяння, помилка в караності діяння. Фактична помилка – це невірна, хибна уява особи про обставини, що утворюють об’єктивні ознаки конкретного складу злочину. До фактичних помилок відносять: помилка в об’єкті злочину, помилка у предметі злочину, помилка у знаряддях вчинення злочину, помилка у причинному зв’язку, помилка в суспільно-небезпечних наслідках.

Емоції – це психічні стани і процеси в людині, у яких реалізуються її ситуативні переживання, пов’язані з вчиненням нею злочину. Фізіологічний афект – це стан сильного душевного хвилювання, що виник в особи внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого (наприклад, вбивство в стані сильного душевного хвилювання). У теорії кримінального права виділяють також патологічний афект, коли настає глибоке затьмарення свідомості особи і вона втрачає здатність усвідомлювати свої діяння або керувати ними. У цьому випадку особа визнається неосудною.

Тема 10. Стадії вчинення злочину

Поняття та види стадій вчинення злочину.

Готування до злочину, його ознаки.

Поняття та види замаху на злочин.

Закінчений злочин. Особливості закінчення окремих складів злочинів.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця.

Відмінність добровільної відмови від дійового каяття.

При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти наступні питання.

Стадії вчинення злочину. Умисні злочини можуть містити три стадії: готування, замах і закінчений злочин. На стадії готування створюються умови для вчинення злочину (підшукування або пристосування знарядь, засобів вчинення злочину, усунення перешкод, розподіл ролей між співучасниками та інші). На стадії замаху відбуваються дії, спрямовані на здійснення злочину, але злочин не завершується з причин, що не залежать від волі винного. На стадіях незакінченого злочину у винного є можливість відмовитися від задуманого. На стадії закінченого злочину виконане діяння містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину. Кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за статтею 14 або 15 КК і за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця – це остаточне припинення особою за своєю волею, з будь-яких мотивів доведення до кінця задуманого злочину. Добровільна відмова можлива на стадії готування чи замаху, але до закінчення злочину. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Від добровільної відмови варто відрізняти каяття. Дійове каяття – це сукупність дій особи, спрямованих на усунення чи зменшення збитку, заподіяного злочином. Дійове каяття має місце після закінчення злочину, може враховуватися як обставина, що пом'якшує відповідальність і покарання. Особа, яка вперше вчинили злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Тема 11. Співучасть у вчиненні злочину

Поняття та значення співучасті, об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті.

Теорії співучасті у кримінальному праві.

Форми співучасті.

Поняття та відмежування групи осіб без попередньої змови, групи осіб за попередньою змовою, організованої групи та злочинної організації.

Види співучасників, їх об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

Підстави та межі відповідальності співучасників.

Співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом.

Ексцес виконавця.

Відповідальність за невдале підбурювання та пособництво.

Поняття та види причетності до злочину.

Відмінність причетності від співучасті у злочину.

Кримінальна відповідальність за приховування злочину.

Під час вивчення цієї теми особливу увагу слід звернути на питання про юридичну природу співучасті. У теорії кримінального права склалися дві сталі концепції юридичної природи співучасті. Одна з них має в основі акцесорну природу (від латинського слова accessorium – «додатковий», «несамостійний») характеру співучасті. Прихильники іншої теорії розглядають співучасть як самостійну форму злочинної діяльності. Сутність акцесорної природи співучасті виражається в тому, що центральною фігурою співучасті визнається виконавець, діяльність же решти співучасників є допоміжною, позбавленою самостійного значення. Оцінка дій співучасників і їх відповідальність повністю залежать від характеру дій виконавця і його відповідальності: карані дії виконавця – карані і дії співучасників, якщо ж виконавець не притягується до відповідальності, то не може наступати відповідальність співучасників. Крім того, караність співучасників повинна наступати по тій статті, яка передбачає дії виконавця.

Проте більшість науковців критично оцінюють дану концепцію.

Діючий КК України визначає в ст. 26, що співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Законодавче визначення співучасті включає слідуючи ознаки:

  1. наявність двох та більше суб’єктів злочину, які беруть участь у скоєнні одного умисного злочину;

  2. спільна їх участь в скоєнні злочину;

  3. умисний характер діяльності співучасників.

В теорії кримінального права перші дві ознаки прийнято вважати об’єктивними, а останню – суб’єктивною.

Перша об’єктивна ознака співучасті – множинність учасників злочину, полягає в тому, що у вчиненні діяння беруть участь два та більше повноправних суб’єкта злочину (поняття суб’єкту визначено в ст. 18 КК України). Якщо ж при вчиненні двома особами злочину один із суб’єктів є неосудним або не досяг віку, з якого наступає кримінальна відповідальність, то співучасть відсутня.

Наступна об’єктивна ознака співучасті – спільність дій. Вона передбачає:

  1. скоєння злочину загальними, взаємодоповнюваними зусиллями;

  2. цей злочин являється загальним та єдиним результатом їх діяльності;

  3. дії, вчинені кожним учасником являються в конкретній обстановці необхідною умовою для вчинення дій іншим (іншими) злочинцями;

  4. наявність причинного зв’язку між діянням всіх співучасників та загальним злочинним результатом.

Суб’єктивна ознака співучасті передбачає наявність умисної форми вини, що передбачає:

1) наявність умислу кожного зі співучасників стосовно їх власних діянь;

2) наявність умислу відносно діянь інших співучасників;

3) єдність умислу всіх співучасників на вчинення конкретного злочину;

4) єдність загального інтересу всіх співучасників, тобто направленість їх умислу на досягнення єдиного злочинного результату.

Єдність умислу всіх співучасників відносно їх спільних дій та загального злочинного результату не означає обов’язкового співпадіння (збіг) їх мотивів: злочинна діяльність конкретного співучасника може бути викликана різними спонуканнями.

В залежності від тої чи іншої ролі, яку виконують злочинці при вчиненні злочину спільними зусиллями, Закон виділяє наступні види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач та пособник (ч. 1 ст. 27 КК України).

Виконавцем (співвиконавцем) вважається особа, яка: а) безпосередньо скоїла злочин, або б) зробило це шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності.

Організатор скоєння злочину вчиняє одну з наступних дій: 1) організовує вчинення злочину (злочинів); 2) керує підготовкою злочину (злочинів); 3) створює організовану групу чи злочинну організацію; 4) керує організованою групою або злочинною організацією; 5) забезпечує фінансування організованої групи або злочинної організації; 6) організовує приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. 3 ст. 27 КК).

Підбурювачем вважається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи іншим шляхом схилило будь-кого зі співучасників до скоєння злочину.

Підбурювання має місце тоді, коли схиляється конкретна особа (особи) до скоєння конкретного злочину. Тому не являється підбурюванням схиляння до заняття злочинною діяльністю взагалі, без вказівки на конкретний злочин, а також заклики більш конкретного характеру, однак адресовані невизначеному колу осіб.

Пособником визнається особа, яка сприяла скоєнню злочину іншими співучасниками: 1) порадами чи вказівками; 2) наданням засобів чи знарядь вчинення злочину; 3) усуненням перешкод для вчинення злочину; 4) заздалегідь даною обіцянкою переховувати злочинця, знарядь чи засобів скоєння злочину, його сліди та предмети, здобуті злочинним шляхом, або придбати чи збути такі предмети; 5) іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 УК).

Пособництво за характером дій поділяють на:

  1. інтелектуальне

  2. фізичне.

Інтелектуальним визнається пособництво, яке виражається в наданні порад та вказівок про злочин, що готується, а також у заздалегідь даній обіцянці переховувати злочинця, знарядь чи засобів скоєння злочину, його сліди та предмети, здобуті злочинним шляхом та інше сприяння приховуванню злочину.

Фізичне пособництво полягає в наданні засобів або знарядь вчинення злочину чи в усуненні перешкод.

Форми співучасті – це об’єднання співучасників, що розрізняються між собою за характером ролей, які виконуються ними і за стійкістю їх суб’єктивних зв’язків.

З урахуванням ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити наступні форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за попередньою змовою.

З урахуванням способу взаємодії співучасників воно підрозділяється на: 1) співвиконавство; 2) співучасть у прямому значенні цього слова.

За характером участі окремих співучасників у вчиненні злочину воно ділиться на: 1) просте та 2) складне.

Проста співучасть (співвиконавство) має місце там, де всі співучасники виконують однакові, з правової точки зору, ролі. Так, всі вони виконують дії, вказані у диспозиції конкретної статті Особливої частини КК.

Складна співучасть (або співучасть з розподілом ролей) передбачає таку діяльність співучасників, коли кожний з них виконує визначену роль в скоєнні злочину. При цій формі одні співучасники являються виконавцями, а інші – організаторами, підбурювачами, пособниками.

Складна співучасть охоплює такі форми спільної злочинної діяльності, як організована група та злочинна організація.

За суб’єктивною ознакою виділяють наступні форми співучасті:

  1. група без попередньої змови;

  2. група за попередньою змовою;

  3. організована група;

  4. злочинна організація.

Група без попередньої змови – це два або більше виконавця, які до початку злочину не узгоджували (не домовлялися) своїх дій. Зусилля виконавців об’єднуються або безпосередньо перед злочином, або в процесі його вчинення.

Група за попередньою змовою має місце тоді, коли два або більше суб’єкта домовились про спільні дії. Ця домовленість має місце на стадії готування або замаху.

Організована група – це стійке об’єднання трьох або більше співучасників, яке попередньо зорганізувалось для готування або скоєння злочинів. Вона має наступні ознаки:

  1. наявність трьох або більше осіб;

  2. попередня їх організованість в спільне об’єднання, яке має ціль скоїти два або більше злочинів;

  3. стійкість цієї групи;

  4. об’єднаність всіх єдиним планом з розподілом всіх функцій між співучасниками;

  5. обізнаність всіх учасників групи про цей план.

Організована група відрізняється від групи за попередньою змовою наступними ознаками:

  1. стійкістю;

  2. спрямованістю на скоєння двох або більше злочинів;

  3. кількістю учасників (три та більше).

Злочинна організація представляє собою стійке ієрархічне об’єднання п’ятьох або більше осіб, члени якого або його структурні елементи за попередньою змовою організувались для спільної діяльності з метою скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками даної організації, або для керівництва та координації злочинної діяльності інших осіб, або для забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Таким чином, для злочинної організації характерні наступні ознаки: 1) її стійкість; 2) наявність у ній п’ятьох або більше осіб; 3) наявність попередньої змови про її діяльність; 4) мета скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів; 5) мета координувати злочинну діяльність інших осіб; 6) мета забезпечувати функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинна організація відрізняється від організованої групи слідуючими ознаками: 1) кількістю осіб; 2) ієрархічністю, яка свідчить про більш високий рівень її об’єднання; 3) спрямованістю на скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів; 4) можливістю визнання злочинними організаціями і таких об’єднань, які займаються тільки керівництвом та координацією діяльності інших осіб або забезпеченням функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Слід відмітити, що співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює яких-небудь особливих підстав кримінальної відповідальності. Однак, окрім загального положення, передбаченого ч. 1 ст. 2 КК, діють правила, які стосуються відповідальності співучасників (ст. 29 та 30 КК).

Так, питання відповідальності співучасників, діючих в організованій групі або злочинній організації, вирішується наступним чином:

    • організатор злочину несе відповідальність за всі злочини, скоєні будь-яким учасником цієї групи, за умови, якщо вони (ці злочини) охоплювались умислом організатора (ч. 1 ст. 30 КК);

    • інші співучасники (учасники групи) несуть відповідальність за ті злочини, у підготовці або вчиненні яких вони приймали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував кожний із них;

    • дії всіх цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за скоєння даного злочину злочинною організацією чи організованою групою (наприклад, всі учасники банди, незалежно від ролі, яку вони виконували у злочині, несуть відповідальність безпосередньо за статтею 257 КК).

При простій співучасті, тобто спів виконавстві, всі співучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини Кримінального кодексу, яка передбачає скоєний ними злочин.

При складній співучасті, тобто співучасті з розподілом ролей, питання про відповідальність вирішується наступним чином:

    • виконавець (співвиконавці) відповідають за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за скоєний ними злочин (ч. 1 ст. 29 КК);

    • всі інші співучасники (організатори, підбурювачі, пособники) відповідають за той злочин, який скоїв виконавець (співвиконавці). У зв’язку з цим, дії всіх співучасників, за винятком виконавця (співвиконавців), кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, Ало з обов’язковим посиланням на статтю 27 КК (її відповідну частину) та при умові, що співучасники знали про всі обставини справи, були інформовані про них та усвідомлювали їх наявність.

Суб’єктивні ознаки, що визначають кваліфікацію злочину, скоєного виконавцем (наприклад, мотив), можуть бути поставленні іншим співучасникам у вину також за умови, що вони заздалегідь про них (ці ознаки) знали, були інформовані про їх наявність. Інакше ці обставини (тобто суб’єктивні ознаки) ставитися у вину співучасникам не можуть.

Обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність, ставляться у вину лише тому співучаснику, на боці якого вони маються. Іншими словами, «особисті обставини», наприклад, повторність, рецидив, не можуть впливати ні відповідальність інших співучасників. У випадку скоєння виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині (ч. 4 ст. 29 КК).

Співучасники несуть відповідальність тільки за ті діяння, які скоєні у межах домовленості, яка відбулася між ними. Відхилення від цієї домовленості може привести до ситуації, за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. У такому випадку має місце так званий ексцес виконавця.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (2)

    Навчально-методичний посібник
    Посібник надає стислу характеристику тем курсу з Загальної та Особливої частин кримінального права, звертає увагу студентів на основні визначення кримінального права, які мають особливе теоретичне та практичне значення, на деякі дискусійні,
  2. План науково-дослідницької роботи Національного університету «Одеська юридична академія» на 2011-2015 роки

    Документ
    Розділ 5. Наукові основи комплексної методики розслідування злочинів, які посягають на (авторські) права (та права) інтелектуальної власності в Україні
  3. Миколаївський комплекс Національного університету «одеська юридична академія»

    Документ
    Криміналістика - це одна з наук кримінально-правового циклу, про яку справедливо говорять, що вона знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю.
  4. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (4)

    Документ
    Навчальна дисципліна Теорія держави і права є необхідним і обов'язковим компонентом загальнотеоретичної професійної підготовки юриста. Знання закономірностей виникнення і функціонування держави і права, засвоєння понятійно-категоріального
  5. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (5)

    Документ
    Глобалізація світових політичних, економічних та правових відносин та пов'язаний з нею вільний рух капіталів, товарів, громадян виводить наше суспільство на якісно новий етап розвитку, для якого характерною є низка правових проблем.

Другие похожие документы..