Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Одним із напрямів аграрної реформи в Україні є зміна суті й ха­рактеру відносин власності на землю та майно, реформування тру­дових відносин у сільсь...полностью>>
'Конкурс'
Секретарь конкурсной комиссии: главный специалист сметно-договорного отдела Управления строительства города Алматы – Мукашева Д.Ж., тел.: 8(727)271-6...полностью>>
'Программа дисциплины'
для направления 030700.62 «Международные отношения131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131...полностью>>
'Лекция'
Основная задача систем управления распределенными базами данных состоит в обеспечении средства интеграции локальных баз данных, располагающихся в неко...полностью>>

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (1)

Главная > Навчально-методичний посібник
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. Поняття, завдання, функції, принципи кримінального права. Система кримінального права. Наука кримінального права.

Поняття та предмет кримінального права.

Завдання та функції кримінального права.

Принципи кримінального права.

Система кримінального права.

Наука кримінального права та її співвідношення зі суміжними науками.

При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти поняття кримінального права України, як галузі права, визначити завдання та функції кримінального права, а також його принципи.

Кримінальне право України – це галузь права, яка є системою загальнообов’язкових, встановлених Верховною Радою України або прийнятих всеукраїнським референдумом і забезпечуваних примусовою силою держави норм права, котрі визначають загальні засади кримінальної відповідальності, діяння, які є злочинами, та покарання, що можуть застосовуватися до осіб, які їх вчинять.

Предметом кримінального права є охоронні та регулятивні суспільні відносини, спрямовані на забезпечення реалізації прав і законних інтересів людини, держави і суспільства, змістом яких є взаємо кореспондуючі права та обов’язки суб’єктів цих відносин.

Методи кримінального права – це сукупність способів раціонального кримінально-правового впливу на суспільні відносини: дозвіл вчиняти або не вчиняти певні дії (ст.ст.36-42, 47, 48, 51-64, 69 КК та ін.); заохочення до суспільно-корисної, правомірної поведінки (ст.ст.46, 75-79, ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, ч.4 ст.212, ч.2 ст.255, ч.3 ст.263 КК та ін.); покладення обов’язку вчинити певні дії (ст.ст.45, 46, 49, 65, 67, 68, 70-72, 74, 84, 90, ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, санкції норм Особливої частини КК та ін.); заборона певного діяння під загрозою покарання (заборона вчинення діянь, що визнаються злочинами, ч.4 ст.3, ч.3 ст.56, ч.2 ст.57, ч.3 ст.60 КК та ін.).

Завдання кримінального права (ст.1 КК) – забезпечення 1) охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку, громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, миру і безпеки людства та 2) запобігання злочинам.

Функції кримінального права – це основні напрями його впливу на суспільні відносини: охоронна – захист суспільних відносин (соціальних цінностей, благ, інтересів) від злочинних посягань; регулятивна – регулювання суспільних відносин (кримінально-правових) шляхом встановлення прав і обов’язків суб’єктів цих відносин; виховна – сприяння формуванню правової свідомості і правової культури, що є одним із засобів запобігання злочинам, зміцнення законності та правопорядку.

Принципи кримінального права – це втілені у кримінальному законодавстві загальнокерівні засади, які відображають соціальну суть кримінального права, його завдання, закономірності кримінально-правового регулювання. Загально-правові принципи: законності, гуманізму, демократизму, справедливості, науковості, рівності осіб перед законом. Спеціальні (галузеві) принципи: відповідальність лише за вчинене суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом; винна відповідальність; особиста відповідальність; диференціація кримінальної відповідальності та індивідуалізація покарання; невідворотність кримінальної відповідальності.

Система кримінального права – це внутрішня його побудова, структура, заснована на певних принципах: Загальна та Особлива частини. Загальна частина містить в собі норми, які визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права, складається з 15 розділів. Особлива частина містить в собі норми, які описують конкретні види злочинів з вказівкою видів покарань та меж, у яких вони можуть бути призначені, складається з 20 розділів.

Кримінальне право тісно пов’язане з іншими галузями права, такими як: конституційне право, кримінально-процесуальне право, адміністративне право, кримінально-виконавче право, міжнародне право.

Наука кримінального права – це галузь юридичної науки про засади кримінальної відповідальності, злочини та покарання, яка є системою ідей, поглядів і концепцій вчених, що ґрунтуються на пізнанні закономірностей суспільного розвитку і кримінально-правового регулювання, дослідженні чинного кримінального законодавства та практики його застосування, зарубіжного досвіду кримінально-правового регулювання.

Предметом кримінального права як науки є дослідження становлення і розвитку кримінального права, закономірностей кримінально-правового регулювання, засад кримінальної відповідальності, злочинів, що передбачені чинним кримінальним законом, покарань, що можуть застосовуватися до осіб, які вчиняють злочини.

Методи науки кримінального права – це сукупність способів раціонального дослідження предмета науки кримінального права: діалектичний – використання законів і категорій діалектики; історико-правовий – вивчення становлення і розвитку інститутів кримінального права України та зарубіжних держав; порівняльний – порівняння та аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових ідей, поглядів, концепцій, законодавства, практики його застосування; формально-логічний – використання законів і правил формальної логіки; соціологічний – вивчення причин і умов злочинності, її стану і динаміки, факторів, що впливають на ефективність і розвиток кримінального законодавства, думки людей щодо конкретних проблем кримінально-правового регулювання і т.ін.; системного аналізу – вивчення кримінально-правових явищ у їх системному взаємозв’язку; інші методи – прогнозування, експертних оцінок, моделювання, психологічного аналізу, статистичний і т.ін.

Тема 2. Кримінальний закон.

Поняття, ознаки та значення кримінального закону.

Структура та система кримінального закону.

Поняття та структура кримінально-правової норми.

Поняття та значення тлумачення кримінального закону.

Дія кримінального закону у часі.

Принципи дії кримінального закону у просторі та за колом осіб.

Під час вивчення даної теми слід мати на увазі, що кримінальний закон — це прийнятий у встановленому порядку правовий акт, що містить юридичні норми, що регулюють охорону інтересів держави, прав і свобод громадян від злочинів шляхом застосування до винного покарання, що визначає підстави і межі кримінальної відповідальності. Основні риси кримінального закону: це – єдине джерело кримінального права; тільки кримінальний закон встановлює злочинність і караність діянь; до осіб, що порушили закон, застосовується специфічний примусовий захід – покарання; воно призначається тільки судом відповідно до закону; застосування кримінального закону тягне специфічні наслідки — судимість.

Кримінальний кодекс України представляє систематизований звід законів, що складає з Загальної й Особливої частин. Загальна частина містить норми, що визначають задачі, принципи й основні інститути кримінального права. Особлива частина дає вичерпний перелік злочинів і вказує на вид і розмір покарань за кожен злочин. Чинний Кримінальний кодекс України був прийнятий 5 квітня, а набрав сили з 1 вересня 2001 року.

Межі дії кримінального закону визначаються тим, що всі особи, що вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності на підставі КК. Принцип територіальності закріплений у ст. 6 КК. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено чи припинено на території України. Виключення складають особи, що користаються дипломатичним імунітетом. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав вирішується дипломатичним шляхом.

Громадяни України, що вчинили злочин за межами України, підлягають кримінальної відповідальності по КК, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності чи віддані суду на території України. На тих же підставах несуть відповідальність особи без громадянства.

Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Чинність закону в часі закріплена в ст. 4 КК.

Закони, що встановлюють злочинність діяння або посилюють кримінальну відповідальність, зворотної дії не мають. Закони, що скасовують злочинність діяння, пом'якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшують становище особи, мають зворотну дію у часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання такими законами чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закони, що частково пом'якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшують становище особи, а частково посилюють кримінальну відповідальність або іншим чином погіршують становище особи, мають зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого КК України, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи (ст. 5 КК).

Під час вивчення цієї теми слід також звернути увагу на визначення надані в чинному законодавстві.

1. Закон про кримінальну відповідальність (в Україні) – Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. і Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (Додаток до Кримінального кодексу);

2. Структура закону про кримінальну відповідальність (в Україні): Загальна частина Кримінального кодексу України з п’ятнадцяти розділів, Особлива частина Кримінального кодексу України з двадцяти розділів, Прикінцеві та перехідні положення Кримінального кодексу України, Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (Додаток до Кримінального кодексу);

3. Дипломатичні представники (особи, які мають повний дипломатичний імунітет) – наступні особи, якщо вони не є громадянами України: глави дипломатичних представництв – посольств, місій іноземних держав в Україні (тобто, особи, на яких державою, що здійснює акредитацію, покладено обов’язок діяти у цій якості) і члени дипломатичного персоналу дипломатичних представництв (тобто, члени персоналу дипломатичних представництв, які мають дипломатичний ранг) (з урахуванням Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. і Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93).

4. Громадянин України – особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України (ст.1 Закону України „Про громадянство України” від 18.01.2001 р. № 2235-ІІІ).

5. Іноземець – особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав (ст.1 Закону України „Про громадянство України” від 18.01.2001 р. № 2235-ІІІ і ст. 1 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1994 р.).

6. Особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (ст.1 Закону України „Про громадянство України” від 18.01.2001 р. № 2235-ІІІ і ст. 1 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1994 р.).

Тема 3. Поняття злочину та його види.

Формування й розвиток визначення поняття злочину в історії кримінального права.

Поняття злочину за кримінальним правом України.

Ознаки злочину.

Поняття та ознаки малозначного діяння (ч.2 ст.11 КК України).

Поняття та практичне значення класифікації злочинів.

Відмінність злочинів від інших правопорушень.

При вивченні даної теми необхідно: розібратися в характеристиках визначення злочину за кримінальним правом України, його основних ознак; виявити відмінність злочину від інших форм деліктів та проступків; визначити значення класифікації злочинів для правильного застосування кримінального закону України.

Якщо звернутися до джерел права Х-XVІІ ст. - в них важко знайти термін, який охоплював би всі кримінальні форми поведінки людей. В Руській Правді (у різних редакціях), нерідко використовувалося слово "образа", "зла справа" (Соборне Укладення 1649 р.). Разом з тим уже в середньовічних статутних грамотах вживаються словосполучення: "хто преступить ці правила" (Статут князя Володимира Святославовича), "хто встановлення міг порушити" (Статут князя Ярослава Мудрого) та ін.

З такого роду словосполучень виникає й широко розповсюджується узагальнюючий термін "злочин". Етимологія даного терміна (подібна до відповідних слів в англійській і французькій мовах - crіme, у німецькій - Verbrecher, в іспанській - delіtos), характеризується в літературі як вихід за певні межі, та обумовила появу поглядів на поняття злочину як на певне порушення права в об'єктивному й суб'єктивному змісті, що й знайшло своє відображення в одному з перших вітчизняних законодавчих формулювань: "Всяке порушення закону, через яке здійснюється посягання на недоторканність прав влади верховної й встановлених нею влад, або ж посягання на права або безпеку суспільства або приватних осіб, і є злочин" (ст. 1 Укладення про покарання кримінальні й виправні у редакції 1845р.). У Кримінальному укладенні 1903р. злочин ідентифікувався вже тільки з "діянням, забороненим під час його скоєння законом під страхом покарання", і при цьому передбачалося, що воно (діяння) містить у собі як активні, так і пасивні форми поведінки.

Сьогодні положення про те, що без діяння не може бути злочину, стало аксіомою. Разом з тим на відміну від традиційного трактування, що вбачає в злочині безпосередньо саме діяння, у юридичній літературі висловлювалася думка про те, що доцільнішим є визначення злочину з використанням термінів "дія" і "бездіяльність". Бажаючи акцентувати в злочині його здатність не тільки заподіювати, але й створювати загрозу заподіяння шкоди, В.Д. Спасович, наприклад, вважав, що словом "посягання" охоплюються "і скоєні правопорушення, і замахи на правопорушення, і навіть готування до правопорушень". Неоднозначно був інтерпретований термін "посягання" і в плані його взаємозв'язку з внутрішньою, психічною стороною злочину. На думку Н.С. Таганцева, вона залишається за межами змісту даного терміна, тому що порушення інтересу, охоронюваного нормами, можливо й з боку сил природи, і з боку особи, яка не володіє розумом, малолітньої, а тим часом злочинне порушення норм права припускає наявність вини.

Існують формальне й матеріальне визначення того, що є злочином.

У багатьох закордонних державах прийняте формальне визначення злочину, відповідно до якого злочином вважається діяння, передбачене кримінальним кодексом відповідної країни. Але в цьому випадку при формальному визначенні злочину можна, наприклад, осудити людину за крадіжку буханки хліба, адже формально це однаково крадіжка.

Матеріальне визначення злочину включає такі ознаки, які визначають, чому дане діяння є злочином. Насамперед це вказівка на суспільну небезпеку й об'єкти посягання. Однак не можна впадати й в іншу крайність, визначаючи злочин винятково через матеріальні ознаки, як це було зроблено в КК 1922р. Злочином визнавалася дія або бездіяльність, небезпечна для робітничо-селянського правопорядку.

Таким чином, діяння можна назвати злочином, якщо воно суспільно небезпечне, протиправне, винне й каране за кримінальним законом.

Одна з давніх традицій визначення в кримінальному законі поняття злочину знайшла своє відображення в КК України 2001 року, де в ст.11 встановлено: "Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину". Закріплене законодавцем визначення злочину містить в собі і матеріальні і формальні його ознаки.

У встановленому на законодавчому рівні у ч. 1 ст. 11 КК України визначенні злочину містяться такі обов'язкові ознаки злочину: 1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність); 2) діяння має бути вчинене суб'єктом злочину; 3) діяння є винним; 4) вказане діяння є суспільно небезпечним; 5) відповідне діяння повинно бути передбачене чинним КК; 6) кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину взагалі. Водночас, не є обов'язковою ознакою злочину аморальність: поряд з аморальними КК передбачає і злочинні діяння, що не суперечать сучасній суспільній моралі (так звані квазі злочини), а також діяння, які є нейтральними щодо моралі.

Суспільна небезпечність, винність та вчинення протиправного діяння суб'єктом злочину - є матеріальними ознаками злочину, що розкривають як зовнішню, так і внутрішню соціально-психологічну природу злочину; передбачення діяння Кримінальним кодексом – формальна ознака, що відбиває юридичну, нормативну природу злочину, тобто його протиправність.

Характеристика злочину як діяння: дії (активної поведінки) чи бездіяльності (пасивної поведінки) має принципове значення. Злочин як свідомий вольовий вчинок людини повинен бути виявлений у конкретній дії або бездіяльності. Думки, погляди, переконання, що не знайшли свого вираження в актах дії або бездіяльності, навіть якщо вони суперечать інтересам суспільства, злочином визнаватися не можуть. Разом з тим і конкретна дія або бездіяльність, позбавлена психологічної основи діяння - свідомого і вольового елементів (наприклад, рефлекторні, інстинктивні вчинки), - не є злочином. Тому в ст. 11 КК України вказується, що злочином є лише діяння, вчинене суб'єктом злочину, яким відповідно до ч. 1 ст. 18 КК є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, тобто особа, що діє свідомо, з волею, є достатніми для того, щоб поставити їй у вину вчинене діяння.

Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди. Це - об'єктивна властивість злочину, реальне порушення відносин, що склалися в суспільстві. Виникнення, зміна, втрата суспільної небезпечності діяння обумовлені об'єктивними закономірностями суспільного розвитку, нерозривним зв'язком з тими соціально-економічними процесами, які відбуваються в суспільстві. Суспільна небезпечність належить до оціночних понять. Оцінка суспільної небезпечності діяння як ознаки злочину відбувається на двох рівнях: по-перше, на законодавчому, коли законодавець в КК встановлює, які діяння є суспільно небезпечними; по-друге, на правозастосовному, коли орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя оцінюють суспільну небезпечність вчиненого злочину. Критерієм оцінки суспільної небезпечності виступають об'єктивні і суб'єктивні ознаки злочину: об'єкт, на який посягає злочин, наслідки, спосіб вчинення злочину, мотив і мета тощо.

Ще одною обов’язковою ознакою злочину, що виражає його внутрішній психологічний зміст, є винність. У цій ознаці відбивається найважливіший принцип кримінального права - принцип суб'єктивного ставлення у вину, тобто відповідальності тільки за наявності вини, що випливає зі ст. 62 Конституції України. Частина 2 ст. 2 КК закріпила цей принцип, вказавши, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Щодо такої ознаки, як караність діяння, то аналіз ч. 2 ст. 1, яка визначає завдання Кримінального кодексу, дозволяє стверджувати, що передбаченість діяння в КК одночасно означає й обов'язкову караність його за цим Кодексом. Частина 2 ст.1 вказує, що для здійснення завдання захисту суспільних відносин від злочинних посягань кодекс визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Визнання певного діяння протиправним являє собою офіційне визнання діяння суспільно небезпечним з боку держави. Заборона ж діяння кримінальним законом вказує на значну ступінь його суспільної небезпеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 не є злочином вчинене суб'єктом злочину винне діяння, прямо передбачене КК, якщо воно через малозначність не становить суспільної небезпеки.

Малозначне діяння слід відмежовувати від діяння, яке не містить складу злочину. Так, якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в законі через певну кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тяжкість тілесних ушкоджень тощо, то недосягнення певного рівня шкоди є свідченням відсутності складу злочину. Готування до вчинення злочину невеликої тяжкості не містить складу злочину, а тому не може визнаватися малозначним діянням.

Важливим при віднесенні конкретних діянь до малозначних є встановлення змісту умислу. Малозначним може бути визнане тільки таке діяння, шкідливість якого не тільки об'єктивно, а й за змістом умислу винного є незначною.

Малозначне діяння можна визначити наступним чином: це така формально передбачена Кримінальним законодавством умисна дія або бездіяльність суб'єкта злочину, яка через малозначність заподіяної шкоди не є суспільне небезпечною. При цьому відсутність суспільної небезпеки у даному випадку означає, що така дія або бездіяльність: а) заподіяла охоронюваному кримінальним законом об'єкту посягання шкоду, яка не є істотною, або б) створила загрозу заподіяння вказаному об'єкту шкоди, яка не є істотною.

Як правило, малозначними визнаються діяння, що містять ознаки злочинів невеликої і середньої тяжкості. Кримінальні справи про малозначні діяння не можуть бути порушені, а порушені підлягають закриттю на підставі ч. 2 ст. 11 КК.

Злочини можуть бути класифіковані з різних підстав:

- за об'єктом посягання – родовий об’єкт, який є основою для конструювання Особливої частини КК України;

- за ступенем суспільної небезпеки (ст.12 КК України): невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі;

- за характером діяння: дія або бездіяльність;

- за формою вини: необережні та умисні злочини;

- за стадією реалізації умислу: закінчені та незакінчені злочини.

Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має і теоретичне, і практичне значення.

Важливе значення, особливо для вирішення питань призначення покарання й звільнення від покарання, має класифікація злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки. В основу даної класифікації покладені не формальні ознаки - вид санкції й розмір покарання, а характер і ступінь суспільної небезпеки того або іншого злочину з урахуванням важливості об'єкта злочинного посягання, розмір заподіяного злочином збитку, форма вини, характер мотивів і цілей злочинця, специфічні особливості способу, обстановки, місця або часу скоєння злочину, соціальної оцінки злочинного діяння, особистості злочинця, форми вини, поширеності діяння, соціального резонансу, викликаного злочином, та ін.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (2)

    Навчально-методичний посібник
    Посібник надає стислу характеристику тем курсу з Загальної та Особливої частин кримінального права, звертає увагу студентів на основні визначення кримінального права, які мають особливе теоретичне та практичне значення, на деякі дискусійні,
  2. План науково-дослідницької роботи Національного університету «Одеська юридична академія» на 2011-2015 роки

    Документ
    Розділ 5. Наукові основи комплексної методики розслідування злочинів, які посягають на (авторські) права (та права) інтелектуальної власності в Україні
  3. Миколаївський комплекс Національного університету «одеська юридична академія»

    Документ
    Криміналістика - це одна з наук кримінально-правового циклу, про яку справедливо говорять, що вона знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю.
  4. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (4)

    Документ
    Навчальна дисципліна Теорія держави і права є необхідним і обов'язковим компонентом загальнотеоретичної професійної підготовки юриста. Знання закономірностей виникнення і функціонування держави і права, засвоєння понятійно-категоріального
  5. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (5)

    Документ
    Глобалізація світових політичних, економічних та правових відносин та пов'язаний з нею вільний рух капіталів, товарів, громадян виводить наше суспільство на якісно новий етап розвитку, для якого характерною є низка правових проблем.

Другие похожие документы..