Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Урок'
Подготовительный этап: Учащиеся заранее рисуют рисунок на любую тему и приносят его учителю, он выполняет с него ксерокопию и разрезает ее на части. Н...полностью>>
'Литература'
Как центральный банк страны должен изменить предложение денег в экономике в соответствии с количественной теорией денег, чтобы в целях борьбы с инфля...полностью>>
'Документ'
БИОЭТИКА. "ВРАЧ-ТЕРМИНАТОР" И ПРОБЛЕМЫ ДЕОНТОЛОГИИ О докторе Джеке Кеворкяне из штата Мичиган в России кое-что писали, что-то говорили, но,...полностью>>
'Документ'
"Структура управління організацією", або "організаційна структура управління" (ОСУ) - одне з ключових понять менеджменту, тісно зв...полностью>>

Реферат на тему: Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник "Буша"

Главная > Реферат
Сохрани ссылку в одной из сетей:

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Реферат на тему:

Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша”.

Виконали:

студентки I-го курсу МП – 11

Мацьків Квітослава

Бойко Діана

Київ-2010

План

Вступ

  1. Загальні відомості про с.Буша

  1. Історія

  1. Державний історико-культурний заповідник „Буша”

  2. Скельний храм

  3. Вежа фортеці

  4. Кладовище XVIII-XIX ст.

  5. Парк скульптур

  6. Музей археології

  7. Музей побуту - традиційна Придністовська хата.

  8. Музей оборони Буші

  9. Виставка килимів

  10. Адреса заповідника

Додаток

Використані сайти

2

Вступ

На землі залишилося зовсім не багато таких місць, як національний заповідник “Буша”, що на Вінниччині. Саме тут досі зберігаються як історичні пам’ятки, датовані різними століттями, починаючи від трипільської, скіфської, черняхівської, древньоруської культур (ХІ-ХІІ ст.), так і сучасні кам’яні скульптури, що представляють теперішнє мистецтво.

Дослідження цього об’єкта ведеться роками. У 1883 році професор Антонович відкрив у Буші унікальний рельєф, створений у дохристиянські часи. Дерево без листя, півень, олень, людина навколішках і таємничий чотирикутник залишив на скелі древній художник. Повірте, нічого подібного ви не знайдете в жодній країні світу.

Буша увійшла в історію України як одна зі славних віх визвольної війни 1648-1654 років, що проходила під проводом Богдана Хмельницького. На той час це було велике місто Брацлавщини з замками, підземними ходами та баштами, одна з них, до речі, збереглася і до сьогодні. Решта будівель та підземні ходи у ході оборони міста під час визвольної війни були зруйновані та завалені.

За легендою, яку дуже полюбляють переповідати місцеві жителі, ворожі війська, дізнавшись, що всі чоловіки пішли на війну, а в місті залишилися лише жінки та діти, вирішили напасти та отримати легку перемогу. Але не тут то було. Обороняли місто всі, хто міг тримати зброю. Та згодом захисників залишилося зовсім мало, і Мар’яна, вдова сотника Зависного, яка очолювала оборону, зібрала останніх городян, закрилася з ними в одному з порохових погребів і запалила порох. Страшний вибух знищив не тільки всіх захисників та ворогів, але й зруйнував майже всі будівлі міста, засипав підземні ходи.

Століття невблаганно руйнують цей старовинний пам’ятник. З метою уберегти його від подальшої руйнації тут був створений національний історико-культурний заповідник. Однією з його складових є музей просто неба – парк історичної скульптури, розташований довкола вцілілої башти замку.

Таланти сучасних митців втілили історію краю у скульптури з місцевого каменя піщаника, об’єднавши легенди і реальність. Нині цей парк налічує сотні кам’яних скульптур, їх кількість з кожним роком збільшується за рахунок проведення традиційного пленеру “Подільський оберіг”, в якому беруть участь усі відомі скульптори, архітектори, каменотеси і художники України. Приєднатися до них можете і ви, якщо завітаєте на Вінниччину.

3

I. Бу́ша — село в Україні, в Ямпільському районі Вінницької області. Населення становить 847 осіб. На території села розташовано історико-культурний заповідник «Буша», поблизу села знаходиться природний заказник «Гайдамацький яр».

Історія

У 2-й половині XVI ст. землями, на яких стоїть містечко Буша, володів коронний канцлер і великий гетьман коронний Ян Замойський (1541–1605), а пізніше – його син Томаш (1594–1638).

За часів Яна Замойського у Буші, посередині мису, утвореного ріками Мурафа і Бушаyка, почалося будівництво замку. Від поверхні річки Мурафи він здіймався, як орлине гніздо, на висоту до 30 метрів. Інженер Гійом де Боплан стверджував, що бушанський замок мав 6 веж, кожна з яких мала свій пороховий льох. З'єднувались башти між собою підземними переходами. Замкова брама знаходилась у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась дотепер). Мури і башти замку відповідали всім вимогам військової техніки і були добре придатні для ведення вогнестрільного бою. Не випадково польські офіцери порівнювали бушанські укріплення з фортифікаціями Кам'янця.

На початку XVII століття Буша отримала статус міста. На 1629 рік у містечку мешкало понад 2 тисячі осіб, це було досить велике місто брацлавського Подністров'я.

В 1617 році неподалік від Буші, під Яругою, відбулось зіткнення польської армії великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського (1547–1620) і татарських військ Іскандера-паші. Бойові дії завершились тим, що Жолкевський підписав у Буші мирний договір з турками, завдяки якому вдалося на кілька років відсунути вибух широкомасштабної польсько-турецької війни (хоча заради цього полякам, за умовами договору, довелося знищити деякі свої фортеці, наприклад, Бершадь).

Вдруге і востаннє С. Жолкевський відвідав Бушу в 1620 році, йдучи в похід до Цецори, який став для нього фатальним.

Після початку Хмельниччини (1648) поляки залишили Бушу, і вона стала прикордонним містом Брацлавського полку. Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. У березні 1654 року під стінами Буші був розбитий трьохтисячний польський загін. Найтрагічніші події відбулись у Бушанському замку через півроку, 18–20 листопада 1654 року, коли під Бушу підійшли війська С. Потоцького і С. Чарнецького і взяли замок в облогу. Польським жовнірам вдалося винищити більшу частину нечисельної

4

козацької залоги, але коли замок майже перейшов у їхні руки, вдова вбитого

козацького сотника Завісного Олена підпалила пороховий погріб, висадивши

в повітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків. Ці події знайшли своє відображення у повісті українського письменника Михайла Старицького «Оборона Буші».

В ці трагічні дні місто практично перестало існувати. Його відродження затягнулось на ціле століття, а Бушанський замок вже ніколи не відбудовувався. Агент французької розвідки Ульріх фон Вердум писав у 1671 році про замкову гору в Буші: «На цій маківці (...) стояло колись місто Буша. Руїни ще помітні, тому можна уявити, що місто було забудоване у вигляді довгого трикутника, дві сторони якого омивали ріки...». Дотепер у центрі теперішнього села Буша ще зберегаються рештки фортеці, погреби, підземні ходи.

II. Державний історико-культурний заповідник „Буша” в селі Буша Ямпільського району Вінницької області створено за ініціативою місцевих органів влади згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.2000 р. № 1275 „Про Державний історико-культурний заповідник „Буша” у Вінницькій області” та розпорядження обласної державної адміністрації від 12.10.2000 р. „Про Державний історико-культурний заповідник „Буша” Ямпільського р-ну Вінницької області”.

Створений історико-культурний заповідник з метою збереження пам’яток архітектури, археології та історії. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1761 комплекс пам’яток історико-культурного заповідника „Буша” було визнано пам’яткою національного значення.

Всі пам’ятки комплексу „Буша” об’єднані спільною територією. Це 8 обєктів:

5

4 пам'ятки археології від ІІІ тис. до н.е. до ХІІ ст. н.е.,

залишки фортеці та підземних ходів XVI—XVII ст.

міська ратуша XVI ст. (розташована на території приватної садиби)

дохристиянський та християнський скельний храм V—XVI ст. н.е. з унікальним художнім рельєфом

цвинтар XVIIІ—ХІХ ст.

На території заповідника також розташований парк історичної скульптури, де щорічно проводяться міжнародні пленери скульпторів-каменотесів, та три музеї: археології, етнографії, оборони Буші.

III.Скельний храм

Майже 6 000 років існує життя на території мальовничого села Буші, що розташоване в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки в Ямпільському районі на Вінниччині. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

Згідно висновків дослідників на території заповідника і в його околицях налічується більше десятка археологічних пам’яток. Вже починаючи з доби давнього кам’яного віку в районі Буші проживали люди, що займались збиральництвом та полюванням. У безпосередній близькості до Буші археологи відкрили залишки стоянок пізнього палеоліту (40-13 тис. років тому). Найбільш розповсюдженими в околицях пам’ятками є поселення трипільської культури ІV-ІІІ тис. до н. е. Важливим і цінним є те, що на мисі між двох річок – Мурафи і Бушанки тріпільська культура існувала впродовж трьох її основних періодів. У матеріалах трипільських поселень простежується своєрідний розвиток духовної культури населення IV-III тисячоліть до н.е. Зародження і розвиток мальованої кераміки було надзвичайно важливою історико-культурною подією для населення Придністровського Поділля. Стародавні трипільці висловлювали у своїх орнаментах різні поняття: зміну дня і ночі, світла і темряви, зміни пори року, тощо.

6

Безпосередньо в Буші виявлено залишки поселеннь епохи пізньої бронзи (кінець II-го тис. до н.е.) і раннього залізного віку (початок і середина І тис. до н.е.) та п’ять поселень черняхівської культури ІІІ-ІV ст. н. е. з історією яких науковці пов’язують виникнення Бушанського скельного храму.

Багато таємниць береже Бушанська земля. І найбільшою загадкою, є, безперечно, унікальний рельєф, який до цього часу не знаходить одностайної думки у колах археологів, істориків, мистецтвознавців, краєзнавців щодо часу виникнення, змісту композиції, мистецьких традицій, що вплинули на його формування.

Відкрита (а точніше відкопана) ще у 1824 р. місцевим шляхтичем Ромуальдом Остоя-Овсяним, ця пам’ятка вже майже 200 років є темою дискусій учених.

Історію дослідження пам’ятки розпочав в кінці ХІХ ст. професор В. Б. Антонович. Про неї йшла мова на VI археологічному з’їзді в Одесі у 1884 р. Було подано відомості про рельєф, його місцезнаходження та висловлено припущення про належність твору до культурної традиції стародавніх слов'ян-язичників.

Рельєф зображує людину, яка стоїть навколішки перед безлистим деревом, на якому сидить півень. За спиною людини на невеликому пагорбі – олень. В центрі композиції прямокутник з надписом, який уже неможливо розібрати.

У слов’янській міфології дерево – своєрідний символ Всесвіту. Півень – це образ сонця, вогню, ранкової зорі. Олень – священна тварина. Розташований у центрі композиції прямокутник – символ чотирьох частин світу, а, також, чотирьох стихій. І що знаходиться в чаші, яку тримає в руках жрець? Вода? Кров? Вогонь? А, можливо, молоко священної тварини?

Коли ж було вирізьблено загадковий рельєф? Хто автор? В яких віках (а, можливо, тисячоліттях?) шукати відповіді на ці питання?

Рельєф викликав різні думки щодо часу створення. Так, Б. Рибаков, Г. Вагнер датують його – І-ІІІ ст. н. е., І. Винокур, Р. Забашта – ІІ-V століттями н.е., В. Даниленко – ІХ-Х ст. н.е., Г. Врангель – ХІ-ХІІ ст., О. Формозов – не раніше першої чверті ХVІ ст. Отже, як бачимо, пам’ятка унікальна. Датування її знаходиться в межах з І ст. по ХVІ ст.

Одне можна сказати, безумовно – це мистецький твір, пов’язаний з традицією слов’янської народної різьби.

7

Опис храму

В історико-хронологічному плані приміщення № 1 найдавніше. Воно, як показали дослідження, було започатковано в середині І тис. н. е. і використовувалося в епоху Київської Русі та пізнього середньовіччя. Приміщення № 2, 3, 4 з'явилися і використовувалися паралельно з приміщенням № 1 у пізньому середньовіччі (XVI-XVII ст.). Приміщення № 1 — найбільше. Воно займає площу понад 50 м2 і витягнуте з південного заходу на північний схід. Ширина його біля входу 4,2-4,6 м. Далі у північно-східний бік скельні стіни наче зближуються і сходяться на кут.

Скельний рельєф розташовано на вертикальній поверхні стіни пісковику зі сходу. Загальна площа обробленої художником вертикальної поверхні скелі становить близько 9 м2. Після проведення розкопок і спостережень за стратиграфією нашарувань з'ясувалося, що від рівня основи в скелі (від долівки приміщення № 1) рельєф у своїй нижній частині містився на відстані (висоті) 1,2м.

Композиція рельєфу горизонтальна. Впритул до лівого краю кам'яного полотна зображено дерево, висотою 2 м. Воно стоїть на краю висіченого у камені вузького майданчика, який, можливо, повинен був означати лінію землі. Трохи вигнутий стовбур (біля кореня потовщення) на висоті 1,1м розгалужується на нечисленні товсті гілки без листя, на одній з яких у камені вибито зображення півня. Птаха подано у профіль, повернутим ліворуч, він має чітко окреслений тулуб, пишний хвіст зображено у вигляді двох довгих китиць (пір'я).

Під деревом у профіль з лівого боку зображено людську постать. Людина стоїть навколішки, спираючись на край вузької площини, висіченої в камені. У витягнутих перед собою й зігнутих у ліктях руках вона тримає округлий предмет (чашу?). Постать трактована високим рельєфом з використанням по контуру врізної лінії. Довжина тулуба 1,57 м. За манерою зображення постать людини нагадує кам'яні антропоморфні ідоли черняхівської культури II-V ст., широко представлені на території Середнього Подністров'я.

За постаттю людини, на вищому постаменті у камені зображено оленя (висота зображення — 1,33 м). Він звернутий до інших персонажів композиції. Морда оленя подовжена, шия вигнута, тулуб з маленьким хвостом показано у профіль, тоді як виставлені передні і ледь зігнуті задні ноги — розвернуті на 3/4. Гіллясті роги й великі вуха тварини — подано у фас.

У верхній частині рельєфу, майже посередині, вирізьблено прямокутну рамку. Вона виділена досить рельєфно подвійною лінією. Зовнішні розміри

8

рамки — 47,5х36, внутрішні — 31х23 см. У середині рамки простежуються ледь помітні тепер залишки напису в чотири рядки. Судячи за фотографією, зробленою 1883 р. В. Б. Антоновичем, перше слово у першому рядку було: “АЗ”; перший склад напису в останньому рядку був: “Оль...” Літери тепер уже стертого напису, судячи за фотографією 1883 р. і реконструкцією, запропонованою В. М. Даниленком, належали до кириличного письма, а сам текст читається: “Аз... есмь... миробог... жерец... Ольгов”.

По верхньому (горизонтальному) краю рельєфу, на всю його довжину, проходить паз-канавка, шириною 16-20, глибиною 6-8 см. Паз було вибито, безсумнівно, значно пізніше ніж був вирізьблений сам рельєф. Паз зрізав окремі частини зображення. Крім того, аналогічні пази-канавки вибито в скелях навпроти самого рельєфу. Разом з подовжніми є й невеликі торцеві, призначені для поперечних балок перекриття. За технікою врубки пази нагадують ті будівельні елементи, які відкрили львівські археологи, досліджуючи укріплені давньоруські “гради”, розміщені в скелях Карпатського регіону і датовані XII-XIII ст. Отже, вірогідно, що перше перекриття скельних приміщень з рельєфом відбулося у період Київської Русі. Це підтверджують і окремі фрагменти давньоруської кераміки XI-XIII ст., виявлені в скельних розщілинах поблизу рельєфу.

Поверхня рельєфу нерівна, вивітрена, з багатьма тріщинами, що пошкодили малюнок зображення. Сьогодні вже втрачені верхня частина голови людини, нижня частина ніг, а також окремі елементи зображень півня й оленя. Широкі повздовжні тріщини від З до 6 см і на глибину 9-12 см могли утворитися на місці скельного рельєфу при вивітрюванні породи (пісковика) протягом досить тривалого (у кілька століть) часу в період, коли рельєф використовували просто неба, до перекриття скельних приміщень.

На протилежній від рельєфу вертикальній поверхні скелі, на відстані 3,5 м, розташована вибита в давнину ніша довжиною 5,8, глибиною (або шириною) рівної основи — 0,48-0,50 м. Вказана ніша, що міститься на відстані 1,2-1,3 м від основи скельного приміщення, використовувалася, очевидно, як місце для язичницьких приношень. На цей стіл у нішу могли ставити жертовну їжу та питво у посуді. Про те, що ніша з жертовним столом вибита одночасно із заснуванням та використанням рельєфу свідчать і деякі інші спостереження. Кидається у вічі сильна латинізація поверхні скелі на місці, де було вибито нішу-стіл. Звертає на себе увагу і те, що напис був вибитий у 1824 р. місцевим шляхтичем Р. Овсяним по вже запатинованій поверхні краю ніші. Нарешті, добре читається хронологічне співвідношення давньої ніші й залишків кам'яного муру, спорудженого і приставленого до скельної стіни з нішею значно пізніше.

9

Приміщення № 2, 3, 4 були відділені від основного об'єму скельного приміщення стінами, від яких збереглися нижні частини. Стіни було складено з каменю на глиняному розчині. Ширина кладки — 0,9 м, збережена висота від основи скельних розщілин 0,6-0,9, а в північній частині приміщення № 1 — 1,2-1,3 м. Отже, основна стіна відділяла південно-західні розколини в скелях від основного об'єму приміщення, безпосередньо пов'язаного зі скельним рельєфом і жертовним столом-нішею.

Частково збереглися й рештки кладки біля південно-східного входу до скельних приміщень (з боку заплави річки Бушанки).

У південно-західній частині скельних розщілин були розчищені й залишки стіни, яка йшла перпендикулярно до основної. Вона складена за тою ж самою технікою на глиняному розчині і мала в ширину 0,9 м. Довжина цієї стіни, що впиралася у західний край скельної розщілини — 3,8-3,9 м. У стіні є проріз — 0,9 м, який вів до північно-західної частини скельних споруд. Таким чином, приміщення № 2 мало площу 3,5х3,9 м. Воно було утворено прямовисними стінами скель, підправленими людиною, і стінами кам'яної кладки. Скельна долівка приміщення була також підправлена мешканцями. Крім того, вона була підмащена рідкою глиною. У зв'язку з цим на ділянках долівки при переході до прямовисних скельних стін збереглися залишки обпаленої глиняної обмазки.

У північно-західному куті приміщення № 2 відкрито залишки печі, спорудженої на нижній частині скельного виступу. Вона піднімалась від його основи до вимащеного глиною череня на 0,5 м. Піч складено з каменю-плитняку на глиняному розчині і має прямокутну у плані форму — 1,46х1,1 м. Розчистка показала, що черінь був вимащений на основі підбивки черепків гончарного посуду XVI ст.

Приміщення № З пов'язано отворами-входами з приміщеннями № 1, 2 і 4. До нього ведуть проходи (0,9 м) з найбільшого об'єму скельного комплексу, з господарського помешкання з піччю, а також — з келії. Це приміщення має площу 3,6х3,9 м. Під час розчистки його основи знайдено окремі уламки гончарної кераміки XVI-XVII ст.

Приміщення № 4 — це келія. Довжина її — 7,2, ширина в основі — 2,3 м. У середній та верхній частинах по вертикалі ширина келії зменшується, становлячи у середній частині — 1,6-1,8, а у верхній — у вигляді склепіння — 1,2 м. Висота приміщення келії — 2,25- 2,30 м. У західній стіні приміщення розчищено дві вибиті у скелі ніші. Перша (нижня) має довжину З, висоту — 0,44 і глибину — 0,30-0,32 м. Вона переходить у вибитий в камені лежак. Його ширина 0,55—0,60, довжина — 6 м.

10

Друга (верхня) ніша вибита не на всю довжину західної стіни, а лише в північній половині. Довжина цієї ніші — 3, середня ширина — 0,30-0,35 м. Очевидно, це своєрідна полиця, розташована над лежаком. У північно-західній стіні келії (на висоті 0,9 м від рівня скельної долівки) розташована ще одна ніша-полиця, її середня ширина — 0,45-0,50 м.

Привертає увагу напис, вибитий на поверхні західної стіни: KAI. H. PEYUNIAN. Цей напис повністю повторює текст, вибитий на стіні перед входом до приміщення келії. Очевидно, ці латинські написи польською мовою, які за палеографією належать до XVI ст., пов’язані зі зверненням ченців-самітників або одного з них до Христа.

Вузький вхід до келії оформлено біля західної стіни у вигляді напівколонки, рельєфно вибитої в скельній породі. За нею, зліва від входу, над лежанкою у камені вибито невелике заглиблення з пласкою основою, яке служило для установки свічки. Під час розчистки келії на її долівці знайдено уламки пізньосередньовічної кераміки.

Таким чином, келія, як і прилягаючі до неї приміщення № 1, 2 і 3 функціонували в добу пізнього середньовіччя — у XVI-XVII ст. Про це свідчать й залишки прошарків спаленини з попелом і пізньосередньовічною керамікою, виявлені в приміщеннях № 2 і 3, а також у південній половині приміщення № 1.

Що ж стосується північно-західної частини найбільшого-скельного приміщення № 1, то там, як вже зазначалося, під шаром спаленини з керамікою XVI-XVII ст. і уламками кам'яної кладки, в основі скельного приміщення виявлено кераміку кінця IV — початку V ст., а також уламки ранньосередньовічного посуду VI—VIII ст. і Київської Русі (у північній розщелині). Це може означати, що вказана частина скельного комплексу з рельєфом була освоєна значно раніше, ніж пізньосередньовічні добудови. Однак не виключено, що у XVI-XVII ст. приміщення № 1 з рельєфом також використовувалось.

На верхньому (другому) ярусі також є руїни кам'яних фундаментів, складених на вапняковому розчині. Можливо, це була невелика каплиця, площею приблизно 15 м2. Вона була орієнтована по сторонах світу. Південно-західна частина споруди була вже за межами скельних розколин, а північно-східна – виходила в одну з скельних розщілин (остання перед спорудженням фундаменту була в цій частині забутована камінням). При розчистці залишків фундаментів було виявлено фрагменти керамічного посуду й кахель XVI-XVII ст. Тут же знайдені й уламки круглого гутного

11

віконного скла цього ж часу. Отже, датування решток каплиці над скельним храмом з рельєфом визначається XVI-XVII ст.

Загальна хронологія Бушанського скельного комплексу визначається на основі стратиграфічних спостережень і конкретних знахідок керамічного матеріалу у зв'язку з наскальним рельєфом, а також пізніших частин скельних приміщень і залишків каплиці у другому ярусі. Як вже зазначалося, в основі плескатих кам'яних плит, під шаром спаленини з пізньосередньовічною керамікою, на глибині 3,9-4 м поблизу рельєфу знайдено уламки ліпної ранньосередньовічної східнослов'янської кераміки VI-VIII ст. А при розчистці розколин далі на північ від рельєфу, на глибині 2,6-2,7 м виявлені фрагменти гончарної давньоруської кераміки XI-XIII ст. В основі приміщення № 1 у скельних тріщинах долівки, стратиграфічне під кам'яною вимосткою і шаром спаленини неподалік від рельєфу виявлено кілька фрагментів пізньочерняхівської (гончарної і ліпної) кераміки кінця IV — початку V ст. Аналогічні уламки було знайдено і у південній половині приміщення № 1, де вони знаходилися у заргабинах скельної основи, під кам'яними викладками і шаром попелу з пізньосередньовічною керамікою. Отже, кераміка середини і третьої чверті І тис. н. е. засвідчує перший (найдавніший) період використання скельних приміщень. Подальше функціонування скельного комплексу фіксується давньоруською керамікою. Про цей же час існування пам'ятки свідчать поздовжні й торцеві пази у верхніх частинах скельних розколин, близькі за технікою врубки давньоруським фортифікаційним спорудам в Карпатському регіоні. Очевидно, у давньоруський час скельний храм був перекритий дерев'яним дахом. Природно, що з плином часу дерев'яні перекриття руйнувалися й їх доводилося ремонтувати. Саме з неодноразовими перебудовами й підтриманням відповідного порядку у скельному комплексі в пізньому середньовіччі пов'язана та обставина, що черняхівської, ранньосередньовічної і давньоруської кераміки виявлено порівняно мало.

У період пізнього середньовіччя (XVI-XVII ст.) скельні приміщення були обжиті ченцями-пустельниками, про що свідчать об'єкти у скельних розщелинах № 2, 3, 4. Про це ж свідчать і латинські написи польською мовою поблизу входу і на стіні самої келії. У середині XVII ст. приміщення скельного комплексу загинули в полум'ї пожежі під час відомих подій 1654 р. Про це незаперечне свідчать попелясті прошарки з керамікою XVI-XVII ст. у південній половині приміщення № 1. Аналогічні прошарки зафіксовані й у північній частині приміщення № 1, а також у приміщеннях № 2, 3, 4. У верхньому (другому) ярусі стратиграфічне над приміщеннями скельного культового комплексу простежено залишки фундаментів каплиці, яка була споруджена у XVI ст. і загинула в середині XVII ст.

12

Таким чином, археологічні дослідження зафіксували повну історичної динаміки “багатошарову” картину Бушанської скельної пам'ятки, заснованої в середині І тис. н. е. просто неба, а потім перекритої дахом в часи Київської Русі. В період пізнього середньовіччя скельний комплекс став місцем притулку ченців-пустельників, які ремонтували приміщення і покрівлю над ними. В цей же час зведено й каплицю. Всі вказані об'єкти загинули в середині XVII ст. одночасно з пізньосередньовічним містом-фортецею Буша.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Реферат на тему: Луцький верхній замок

    Реферат
    Луцький Верхній замок — один з найбільших і найдавніших на Україні. Побудований в основному останнім великим князем Галицько-Волинської Русі Дмитром-Любартом у 1340–1385 роках,
  2. Розділ другий : "стилістичні особливості пам"ятки "

    Документ
    « Бушанский рельеф » – одна из самых больших загадок Украины , разгадать которую пока не удалось никому . . . Когда и кем высечен на скале этот рельеф – неизвестно , как неизвестно и то , в чём состоит смысл изображения .
  3. Панкова Є. В

    Документ
    Індустрія туризму в Україні розвивається в умовах жорсткої конкурентної боротьби як на внутрішньому, так і на зовнішньому туристичному ринку. У зв'язку з цим постає питання про якість обслуговування туристів, яка може бути забезпечена
  4. Усе, що відбувається з нами, залишає той або інший слід у нашому житті. Усе на світі бере участь у створенні нас такими, які ми є

    Документ
    «Календар знаменних та пам’ятних дат на 2012 рік» – покажчик, що містить хронологічний перелік дат, які відзначаються світовою спільнотою, перелік найбільш важливих православних та народних свят, а також тих, що відзначаються в Україні
  5. Авторські права на текст програми "Українська література, 5-12 кл." належать Міністерству освіти І науки України та авторам програми

    Документ
    Авторські права на текст програми “Українська література, 5—12 кл.” належать Міністерству освіти і науки України та авторам програми. Авторське право на видрук програми (враховуючи редагування, коректуру, верстку, художнє оформлення)

Другие похожие документы..