Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
"У власти-то у этой, словно азарт такой был: как видят, что человек больше других знает, или что-то у него хорошо получается - тут они его и при...полностью>>
'Документ'
Риски курения для здоровья известны. Все же цифры курения и жевания табака продолжают расти. Много людей подхватывают эти привычки, в молодости — фак...полностью>>
'Документ'
Одной из определяющих тенденций в сегодняшней мировой автомобильной индустрии является консолидация. Под этим понятием имеется в виду объединение про...полностью>>
'Урок'
Предложенный урок соответствует всем современным программным требованиям. Он спроектирован с учётом содержания программы и государственного стандарта ...полностью>>

Кредитно-модульний курс рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів «Центр учбової літератури»

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Д.Є. Погорілий

ПОЛІТОЛОГІЯ

КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

«Центр учбової літератури»

Фірма «Інкос»

Київ - 2008

Вітчизняний підручник європейського рівня

До вашої уваги - новий вітчизняний підручник європей­ського рівня. Всі чотири попередні видання даної книги користувались у студентів, викладачів та науковців неаби­яким попитом. Але зараз усім, хто вивчає політологію або просто хоче ознайомитись із сучасними науковими погля­дами на політику, пропонується п'яте видання, суттєво пе­рероблене та доповнене. Даний підручник:

  • повністю відповідає сучасному рівню політичної науки;

  • використовує найкращі вітчизняні та закордонні ме­тодичні розробки;

  • спирається на багаторічний досвід викладання цієї дисципліни в Україні;

  • орієнтований на кредитно-модульну систему навчан­ня;

  • повністю відповідає всім вимогам Болонського про­цесу;

  • має комфортне для сприйняття подання матеріалу;

  • не містить змістових помилок, котрі, на превеликий жаль, можна побачити на сторінках багатьох посіб­ників.

Саме цей підручник найбільш ефективно допоможе під­готуватися до заліку та іспиту. А ще — добре розібратись у тих складних політичних подіях, що відбуваються в су­часному світі. Успіхів вам!

Є. А. Подольська, доктор соціологічних наук, професор

і* З

Передмова

Що входить у сферу інтересів сучасної молодої людини? Спілкування, музика, Internet, книги, фільми. Хтось мріє про матеріальне благополуччя, сімейне щастя, хтось прагне по­бачити світ, одержати професійні знання в тій або іншій га­лузі. Політика ж у цьому списку пріоритетів, принаймні, у більшості молодих людей, займає далеко не перше місто. За влучним зауваженням англійського соціолога Ентоні Гідден-са, сучасну молодь найбільше цікавлять ті питання, з приво­ду яких, на її думку, професійним політикам практично не­має чого сказати. Багатьом молодим людям політика уявля­ється якимось нецікавим, «дорослим» світом зі своїми цілями й завданнями. Хтось ставиться до політики як до «ви­сокого мистецтва», для розуміння якого (а тим більше — для участі в якому) потрібно знати й уміти дуже багато, інші роз­глядають її як «брудну справу», вважаючи, що всі політики керуються власними інтересами, а не інтересами громадян.

Але позиції «політика мене не цікавить», «я — поза по­літикою» та ін. ще зовсім не означають відсутність зв'язку людини з політичною сферою, реальну свободу від політи­ки. В сучасному світі, в умовах існування витончених PR-технологій, технологій проведення виборчих кампаній, фор­мування суспільної думки та ін., вільним від політики бути неможливо — кожна людина, хоче вона того чи ні, відчуває вплив (через друзів і знайомих, учителів і викладачів, за­соби масової інформації та ін.) різних політичних сил: дер­жави, політичних партій, окремих політичних лідерів. Про­тистояти такому впливу, не стати жертвою політичного ма­ніпулювання можна тільки одним способом — розібратися в політиці самому, зрозуміти сутність і зміст політичних явищ та процесів. Високий рівень правової та політичної культури, уміння орієнтуватися в політичному житті сус­пільства стають у сучасному світі найважливішою переду­мовою реалізації своїх інтересів.

І мета політології — науки про політику — полягає саме в тому, щоб дати об'єктивні знання про політичні і суспіль­ні процеси, допомогти зорієнтуватися в складному розмаїт­ті сучасного політичного життя.

4

Запропонований навчальний посібник з політології роз­роблений на основі сучасних підходів до розгляду політич­них явищ і процесів з використанням новітніх західних і вітчизняних джерел.

Відповідно до стандартів кредитно-модульної системи навчання теоретичний матеріал структуровании за трьома змістовими модулями («ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НАУ­КИ ПРО ПОЛІТИКУ», «ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА» і «ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СВІТОВА ПОЛІТИКА»), що складаються, у свою чергу, з 8 навчальних тем.

До кожного змістового модуля курсу пропонуються ма­теріали до семінарських занять, що містять проблемно-по­шукові питання, тематику рефератів, список додаткової лі­тератури, а також два види завдань: тестові питання і за­вдання, які можуть бути використані як для поточного контролю (безпосередньо на семінарських заняттях) і конт­ролю змістових модулів, так і для підсумкового модульно­го контролю.

Вивчення сучасної політичної науки неможливе без роботи з першоджерелами, довідковими та іншими до­датковими матеріалами. Із цією метою до навчального посібника включено біографічний довідник, словник ос­новних політологічних термінів, а також цитати з робіт відомих мислителів, політологів та видатних політичних діячів.

Посібник буде цікавим й корисним усім, хто вивчає політологію або бажає розібратися в складному різно­манітті сучасного політичного життя, прагне навчитися самостійно аналізувати й оцінювати події та процеси, що відбуваються у країні й світі, а також застосовувати на­буті знання про політику в суспільно-політичній прак­тиці.

Автор висловлює подяку В. Фесенку — за співробітни­цтво при написанні теми «Світова політика і система між­народних відносин» та І. Погорілій — за цінні поради.

Зауваження та пропозиції щодо покращення змісту цього посібника просимо надсилати на адресу: polity -slovo ©mail, ru

5

змістовий модуль і

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НАУКИ ПРО ПОЛІТИКУ


ТЕМА 1

ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА

  • Політика як об'єкт політології

  • Предмет, структура та функції політичної науки

У системі сучасної вищої освіти важливе місце займає політологія — наука про сутність, форми і закономірності виникнення, функціонування та розвитку політичних сис­тем, політичних явищ і процесів, їх місце і роль в житті суспільства. Вивчення політичної науки є необхідною передумовою, складовою частиною процесу формування особистості.

Предмет політичної науки, історія становлення полі­тичної думки розкривається за допомогою різних наукових підходів до визначення політики та її місця в системі су­спільних відносин на різних етапах розвитку цивілізації. Що ж таке політика? В чому полягає сутність цього складного, багатозмістового явища? Яка роль політики в житті людини і суспільства? Спроба дати відповіді на ці важливі питання й становить зміст даного змістового модуля.

1.1. ПОЛІТИКА ЯК ОБ'ЄКТ ПОЛІТОЛОГІЇ

Термін «політологія» утворено зі сполучення двох грецьких слів: «politike» (політика) та «logos» (вчення). Таким чином, політологія розглядається як наука про по­літику в усіх її проявах. Але, визначаючи політологію як науку про політику, необхідно, насамперед, дати чітке ви­значення самого поняття «політика».

6

Створення партійних коаліцій і парламентські дебати, заколоти й змови, передвиборна агітація і голосування на виборах, захоплення заручників і вбивства лідерів держав, демонстрації та мітинги, спадкування трону королівською династією та імпічмент президента, війни та революції — всі ці події, властиві суспільному життю на різних етапах розвитку цивілізації, так чи інакше, асоціюються із понят­тям «політика».

Політика постає перед нами як величезний світ зі сво­їми законами, правилами, дійовими особами, традиціями і символами, як окрема сфера громадського життя, що тісно пов'язана з іншими сферами життя суспільства — економікою, культурою, релігією та ін.

Видатний німецький учений, один із засновників нової політичної науки, Макс. Вебер, розглядаючи зміст поняття «політика», відзначав, що «якщо про будь-яке питання ка­жуть: це «політичне» питання, про міністра або чиновника: це «політичний» діяч, про якесь рішення: воно зумовлено «політичною волею», то завжди мається на увазі, що інте­реси розподілу, збереження, зміни влади є визначальними для відповіді на зазначене питання, вони або зумовлюють це рішення, або визначають сферу діяльності відповідного чиновника. Хто займається політикою, той прагне до вла­ди: або до влади як засобу, підпорядкованому іншим цілям (ідеальним чи егоїстичним), або до влади «заради неї самої», щоб насолоджуватися почуттям престижу, яке вона дає...»

«Можна займатися політикою, тобто прагнути до впливу на розпо­діл влади між політичними утвореннями та всередині них, бути як політиком «за нагодою», так і політиком, для якого це побічна або осно­вна професія. Політиками «за нагодою» є всі ми, коли опускаємо свій виборчий бюлетень чи робимо подібне волевиявлення, наприклад, плескаємо в долоні або протестуємо на «політичних» зборах, виголо­шуємо «політичну» промову тощо; у багатьох людей саме подібними ді­ями й обмежується їх відношення до політики».

Вебер М. «Політика як покликання і професія»

Дійсно, ставлення до політики та способи участі в ній неоднозначні. Для деяких людей політика — це головна сфера діяльності. Людина може прагнути до участі в політиці

7

заради особистої вигоди, задоволення тих чи інших влас­них інтересів (матеріального забезпечення, володіння вла­дою), або ж із прагнення захистити суспільні, національні інтереси та ін.

Поряд із цим, історія знає чимало прикладів, коли лю­дина, яка успішно реалізувалася в тій чи іншій сфері, по­єднує свої професійні інтереси з політичними, — так, до­сить часто відомі вчені, актори, письменники або робітни­ки стають видатними політичними діячами (кіноактор, президент американської Гільдії кіноакторів Р. Рейган — 40-й президент США; чемпіон світу з культуризму, актор А. Шварценегер - губернатор штату Каліфорнія; фізик, академік А. Д. Сахаров — дисидент-правозахисник, народ­ний депутат СРСР; електрик суднобудівного заводу в Гданську, лідер громадського руху «Солідарність» Лех Ва-ленса — президент Польщі).

Багато людей взагалі не цікавляться політикою, що зу­мовлюється цілою низкою причин: одні вважають політи­ку справою, невартою порядних людей; інші не займають­ся нею через відсутність часу, тільки зрідка цікавлячись політичними подіями, що відбуваються в країні та світі, або голосуючи на виборах; для когось політика занадто складна для розуміння, здається «високим мистецтвом», не доступним звичайній людині.

Отже, більшість громадян не беруть активної участі в політиці, але ж це зовсім не означає, що вони знаходять­ся поза політикою, і що вона не впливає на їхнє життя, не визначає їхні інтереси та поведінку. «Навіть тоді, коли ми не цікавимося політикою, політика цікавиться нами» — відзначав В. Черчілль. Кожна людина в сучасному світі, хоче вона того чи ні, залучена до політики, політичних відносин, і, отже, змушена реагувати на політичні події, що відбуваються, оцінювати дії політичних лідерів з по­гляду їх впливу на життя, вибирати певні форми своєї політичної діяльності. Ця діяльність може приймати фор­му активної участі в політичному житті країни, регіону, міста, а може обмежуватися простим дотриманням зако­нів, що залежить від великої кількості факторів — рівня знань, поінформованості, політичного досвіду самої лю-

8

дини, можливих форм участі в політиці, передоачених за­конодавством держави та ін.

Людина, таким чином, залучена у політику самим фак­том свого існування в суспільстві. Давньогрецький філо­соф Арістотель відзначав, що людина за своєю природою є істотою політичною, вказуючи на те, що жити в сус­пільстві і бути вільним від суспільства не можна. Інша справа, що характер взаємодії людини і політики, залеж­ність від неї, безумовно, можуть бути різними, що не в останню чергу визначається рівнем політичної культури та політичної свідомості людини. Адже, за великим ра­хунком, будь-яка влада робить із людиною тільки те, що вона їй дозволяє робити. Згадаймо ще одного стародав­нього мислителя - китайського мудреця Лао-Цзи, який зазначив, що кожний народ має таку владу, яку він за­слуговує. Не цікавлячись політикою, не маючи достат­нього рівня політичних знань, людина стає об'єктом не­обмеженого впливу політичних сил: держави, партій, лідерів, ЗМІ та ін.

Політику досить часто порівнюють із театром, де є й свій режисер, свої актори, своя сцена і своє місце за лаштунка­ми. Так, відомий російський вчений Г. Белов відзначає, що політика — це свого роду гра за місце у владних структу­рах, приводом для якої в одних випадках може бути кри­тика дійсності, в інших — її прикрашання, а іноді — й спе­куляція реальними потребами.

Ч Політику можна назвати театром з великою сценою...Існують ла­штунки, режисери... І не завжди просто відповісти — хто ж робить політику? Ті, хто на сцені, або ті, хто за лаштунками? Політика не га­рантована від впливу всіх сторін людської натури, в тому числі й тем­них. У реальному житті політика — це прояв боротьби, суперництва, що може ускладнюватися обманом, віроломством >>.

Белов Г. «Що таке політика?»

У реальному житті, на жаль, досить часто буває так, що влада потрапляє не до найгідніших людей з високими ціля­ми, а до тих, які дбають про особисту вигоду, прагнуть до­сягти власних цілей будь-якими засобами, що й дає привід багатьом говорити про політику як про «брудну справу».

9

Говорять про політику і як про «високе мистецтво», що вимагає від політичних діячів, лідерів партій і держав уміння маневрувати, готовності йти на компроміси, а, іно­ді, й п літичного передбачення, інтуїції при прийнятті важливих політичних рішень.

Макс Вебер, розмірковуючи про різні форми політичної діяльності, виділяв два основних її види: життя «задля» політики і «за рахунок» політики.

«Той, хто живе «задля» політики, в якомусь внутрішньому сенсі творить «своє життя із цього» — або він відкрито насолоджується володінням владою, яку здійснює, або черпає свою внутрішню рівнова­гу й почуття власного достоїнства зі свідомості того, що слугує «спра­ві», й тим самим надає сенсу своєму життю. Мабуть, саме в такому гли­бокому внутрішньому сенсі будь-яка серйозна людина, що живе для певної справи, живе також і цією справою. «За рахунок» політики як професії живе той, хто прагне зробити з неї постійне джерело прибутку; «задля» політики - той, у кого інша мета».

Вебер М. «Політика як покликання і професія »

Отже, політика є невід'ємною частиною суспільного життя. Тлумачення терміна «політика» досить неоднознач­не, у його інтерпретаціях можна виділити низку взаємоза­лежних аспектів. Як особлива сфера діяльності, політика протягом усієї історії розвитку цивілізації не раз змінюва­ла свій зміст, з'являючись як певний вид соціального ке­рівництва, розподілу благ, спосіб завоювання та викорис­тання влади, форма організації суспільства і державних інститутів, особливий вид відносин індивідів і соціальних груп та ін.

  • «Політика — це сукупність засобів, необхідних для того, щоб прийти до влади, утримувати владу та корисно її використовувати» (Н. Макіавеллі);

  • «Політика — це сфера відносин між класами суспільства, «концен­троване вираження економіки» (В. Ленін);

  • «Політика — це процес керування» (О. Рейні);

  • «Політика — це владний розподіл цінностей усередині суспільства» (Д. Істон);

  • «Політика — це мистецтво та практика забезпечення групових ці­лей» (К. Райт).

Сам термін «політика» (гр. politikeмистецтво керу­вання державою) з'являється вперше в роботах давньогрець-

10

кого мислителя Арістотеля (384-322 pp. до н.е.), який розглядав різні форми правління та устрою грецьких по­лісів (гр. polis — місто-держава). Арістотель визначав по­літику як цивілізовану форму спільноти, що спрямована на досягнення «загального блага», закріплюючи за нею функції узгодження загальних та приватних інтересів, здійснення панування й підпорядкування, керування сус­пільними справами. «Політика, — відзначав Арістотель, -це найвеличніша наука, що, головним чином, і управляє». Таким чином, під політикою розумівся особливий спосіб організації управління суспільством. З одного боку — це особлива система, що визначає правителів і спосіб реалі­зації влади, з іншого боку - способи взаємодії індивідів усередині суспільства.

V-IV ст. до н.е. стають часом, коли в працях античних мислителів формуються перші наукові категорії, з'являють­ся перші політичні теорії, що мають, переважно, філософ­сько-етичну форму. Серед найвідоміших античних учених можна виділити Платона (427-347 pp. до н.е.); Арістоте­ля (384-322 pp. до н.е.); Полібія (210-128 pp. до н.е.); Ци­церона (106-43 pp. до н.е.) та ін. Філософи античності по-різному підходили до осмислення політики та політичного життя суспільства. Так, якщо центральним питанням в осмисленні політичного життя в Арістотеля стає питання підпорядкування влади інтересам суспільства, «загальному благу», то основна ідея Платона — зміцнення державної влади, встановлення загального порядку й запобігання «найгіршому стану суспільства» — анархії.

Ч «Місто, на мою думку, народжується тоді, коли кожний із нас сам для себе стає недо­статнім і має нестаток у багатьох».

Платон «Держава»

Ч«Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили й перебуває під чиєюсь владою. Там, де закон — владика над правите­лями, а вони — його раби, я вбачаю порятунок держави та всі блага, які тільки можуть дару­вати державам боги».

Платон

Платон «Закони»

11


«Людина за своею природою — істота по­літична, через те навіть ті люди, які ані­трохи не мають потреби у взаємодопомозі, прагнуть до спільного проживання... Держава створюється не заради того, щоб жити, але пе­реважно для того, шоб жити щасливо».

Арістпотель «Політика»

«Якщо ми зосередимо увагу на владі консу­лів, держава представляється монархічною, якщо на владі сенату — аристократичною, якщо на владі народній — демократичною».

Полівій «Загальна історія»

Арістотель

У середні віки (V-XV ст. н.е.) у Західній Європі пану­вав релігійний світогляд. Видатними вченими цього періоду є автор доктрини «двох мечів» Аврелій Августин (353-430), який теоретично затвердив примат церковної влади над владою світською, та Фома Аквінський (1225-1274), який здійснив синтез арістотелівського вчення про політику із християнськими поглядами. Фома Аквінський, обґрунтову­ючи божественну природу будь-якої влади (у тому числі й світської), розглядав політику (тобто поводження із вла­дою) як винятково людську діяльність, яка повинна сліду­вати християнським канонам. Виходячи з арістотелівсько­го визначення політики як способу досягнення загального блага, а також із розуміння людини як політичної істоти, вчений-богослов стверджував, що здійснення цього завдан­ня залежить від встановленого Богом порядку, котрий по­лягає в підкоренні монархам, які персоніфікують собою державу; государі ж, у свою чергу, виступають лише людь­ми, схильними до помилок у своїй діяльності (адже прави­тель може бути й тираном, який узур­пує владу), тому повинні контролюва­тися владою духовною.

«Отже, два гради створені двома видами любові, а саме: земний — любов'ю до себе аж до зневаги Бога, і Небесний — любов'ю до Бога аж до забуття себе.»

Августин Аврелій «Про град божий»

Фома Аквінський

«Якщо для людини природно, що вона живе в суспільстві, то людям потрібно,

12

щоб було в них те, чим суспільство керується... Управляти краще од­ному, аніж багатьом, адже вони тільки наближаються до того, щоб ста­ти єдиним цілим.»

Фома Аквінський «Про правління государів»

Найістотніші зміни в змісті терміна «політика» відбу­ваються в епоху Відродження. Найяскравішим представ­ником цього часу є італійський мислитель і політичний діяч Нікколо Макіавеллі (1469-1527), якого називають засновником нової політичної науки. Протягом 14 років Макіавеллі був секретарем уряду флорентійської республі­ки; його власний політичний досвід, а також роботи анти­чних мислителів стали основою для розробки нової кон­цепції політики, викладеної в роботах «Государ» та «Роз­думи про першу декаду Тита Лівія».

Оцінюючи зміни, які відбулися в розвитку суспільства та суспільних відносин, Макіавеллі відзначає, що, на від­міну від полісів, у політичному керуванні яких безпосе­редньо брали участь усі громадяни (а поняття «держава» і «суспільство» були невіддільні одне від одного), у вели­ких національних державах, що сформувалися за часів се­редньовіччя, влада концентрується в руках невеликої за чисельністю правлячої верхівки і здійснюється за допомо­гою особливого (державного) апарат}'. Саме Макіавеллі вперше використовує термін «stato» (італ. — держава) для позначення політичної форми організації суспільства.

Макіавеллі здійснює розмежування політики, філософії та етики, замінюючи середньовічну концепцію божествен­ного походження політичної влади обґрунтуванням політи­ки як окремої сфери людської діяльності. Він визначає по­літику як «сукупність засобів, необхідних для того, щоб при­йти до влади та корисно її використовувати...». Вважаючи політику реальним, а не ідеальним явищем, Макіавеллі, по суті, стає засновником нової, реалістичної політичної теорії, закладає основи «ціннісно-нейтрального» вивчення влади.

Таке розмежування моралі та політики має й зворотний бік. Ім'я Макіавеллі стало загальним: термін «макіавел­лізм» назавжди увійшов до наукового обігу для позначен­ня політики, що зневажає норми моралі і здійснюється за формулою «мета виправдовує засоби». Дійсно, прихильник



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Національна академія наук України Міністерство освіти та науки України бюлетень

    Документ
    На сьогодні важливим для регіону засобом сприяння його соціально-економічному розвитку є створення та функціонування кластерних систем, тобто територіально-виробничих об’єднань підприємницьких структур, які інтегрують свої зусилля
  2. Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів

    Документ
    Освіта та наука в умовах глобальних викликів / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 11-13 червня 2010 р. – Сімферополь-Судак: ВіТроПринт, 2010.
  3. Міністерство освіти І науки україни (61)

    Документ
    Рассулова Надія Василівна – начальник відділу якості та кредитно-модульної системи організації навчального процесу в університеті, кандидат економічних наук,
  4. Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава мудрого кафедра економічної теорії індивідуальна робота студентів над курсом

    Документ
    Головними завданнями індивідуальної роботи студентів над курсом „Основи економічної теорії” є: поглиблення та систематизація знань з економічної теорії; формування наукового економічного мислення; опанування методів, прийомів та принципів
  5. Кредитно модульний курс з освітнього менеджменту Навчальний посібник

    Документ
    Білобровко Т. І. Кредитно – модульний курс з освітнього менеджменту: навч. посібник / Тетяна Іванівна Білобровко. - Переяслав – Хмельницький, 2008. – 76 с.

Другие похожие документы..