Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
Но добраться до поляны можно только на лошадях, запряжённых в русские сани-розвальни и кошевки, прокатившись по заснеженному полю и зимнему лесу под ...полностью>>
'Рассказ'
Как сохранить здоровье и продлить творческую активность? Этот вопрос волнует многих. В книге академика А. А. Микулина крупнейшего советского конструкт...полностью>>
'Лекция'
С величайшими познаниями и строгою справедливостью Павел Петрович был рыцарем времен прошедших. Он научил нас и народ, что различие сословий ничтожно...полностью>>
'Документ'
По путёвке комсомолаВы приехали сюда,Чтобы строить город новый И большая шла руда.Здесь совсем ещё недавноВетер песни завывал,А теперь на этом местеКо...полностью>>

Андрій Содомора, Віктор Шовкун

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Бібліотека Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 85 Харківської міської ради Харківської області

☼ E-mail:

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т. Г. ШЕВЧЕНКА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

БІБЛІОТЕКА

СВІТОВОЇ

ЛІТЕРАТУРИ

Михайло

БУЛГАКОВ

МАЙСТЕР

І МАРҐАРИТА

Роман

Переклад з російської

Миколи Білоруса

ХАРКІВ

“ФОЛІО”

2006

ББК 84.Р7-4

Б90

Бібліотека світової літератури

заснована у 2001 році

Перекладено за виданням:

Булгаков М. А. Собрание сочинений. В 5 т. Т. 5. -

М: Худож. лит. 1990

Переклад з російської М. А. Білоруса

Передмова і примітки Н. П. Євстаф’євої

Редколегія серії:

Тамара Денисова, Ростислав Доценко, Іван Дзюба,

Микола Жулинський, Дмитро Затонський,

Дмитро Наливайко (голова), Євген Попович, Галина Сиваченко,

Андрій Содомора, Віктор Шовкун

Художник-ілюстратор Д. Б. Бублик

Художники-оформлювачі Б. П. Бублик, С. І. Правдюк

Булгаков М. О.

Б90 Майстер і Маргарита: Роман / Пер. з рос. М. А. Білоруса; Передмова і примітки Н. П. Євстаф’євої; Худож.-ілюстратор Д. Б. Бублик; Худож.-оформлювачі Б. П. Бублик, С. І. Правдюк. - Харків; Фоліо, 2006. - 415 с. - (Б-ка світ. літ.).

ISВN 966-03-3335-8.

Роман “Майстер і Марґарита” Михайло Булгаков почав, писати 1928 чи 1929 року. Серед дійових осіб у першій редакції не було ані Майстра, ані Марґарити. На початку 1930 року Булгаков свій незакінчений роман спалив. Восени 1932-го письменник повертається до роботи над головним твором свого життя. Авторська правка роману триває з перервами до останніх днів. Роман став класикою світової літератури, витримав багатомільйонні тиражі у нас і за кордоном. Його перекладено багатьма мовами Європи. Америки, Азії, неодноразово інсценовано і екранізовано. На його сюжет створено музичні твори, опери і балети. Тріумфальна хода безсмертної сатиричної фантасмагорії-феєрії з геніальною вставною новелою про Христа і Пілата продовжується!

ББК 84.Р7-4

ISВN 966-03-3335-8.

© М. О. Булгаков, правонаступники, 2005

© М. А. Білорус, переклад українською, 2005

© Н. П. Євстаф’єва, передмова і примітки, 2005

© Д. Б. Бублик, ілюстрації, 2005

© Б. П. Бублик, С. І. Правдюк, художнє оформлення, 2005

© Видавництво “Фоліо”, марка серії. 2005

______________________________________________________________________________________________

“Я ХОТІВ СЛУЖИТИ НАРОДОВІ...”

Михайло Опанасович Булгаков народився 3 (15) травня 1891 року в родині викладача Київської духовної академії О. І. Булгакова. Мати його - В. М. Булгакова (дівоче прізвище - Покровська). Місце народження майбутнього письменника - будинок священика отця Матвія Бутовського, який мешкав у Києві на Воздвиженській вулиці, 28. 18 травня відбулося хрещення новонародженого за православним обрядом у Хрестовоздвиженській церкві на Подолі. Хлопчикові дали Ім’я на честь хранителя міста Києва архангела Михаїла. У 1901 році після закінчення підготовчого класу Булгаков розпочинає навчання в Першій київській чоловічій Олександрівській гімназії. У 1907 році, незадовго до смерті батька, родина Булгакових після численних переїздів поселяється на Андріївському узвозі в будинку №13. Приблизно через рік Булгаков знайомиться зі своєю майбутньою першою дружиною Т. М. Лаппа, гімназисткою, дочкою поважного саратовського чиновника, яка приїхала до Києва на канікули. Навесні 1909 року він закінчує гімназію, і в серпні його за попереднім проханням зараховують студентом медичного факультету Київського університету. У 1913 році Булгаков обвінчався з Т. М. Лаппа. У студентські роки працював військовим лікарем. Університетську освіту він завершив 1916 року, успішно склавши випускні іспити. Невдовзі Булгакову видали диплом про затвердження його “у ступені лікаря з відзнакою з усіма правами й перевагами, законами Російської імперії цим ступенем присвоєними”. Після закінчення університету молодий лікар певний час практикує в селі Нікольське під Смоленськом, згодом переводиться у В’яземську міську земську лікарню, а наприкінці зими 1918 року повертається до Києва і разом з дружиною селиться в батьківському домі на Андріївському узвозі.

Через рік Булгакова як військового лікаря мобілізували в армію Української Народної Республіки, однак йому вдалося уникнути служби. Влітку 1919 року Булгаков, як вважають, був мобілізований до Червоної Армії і разом з нею покинув Київ, однак восени повертається і в ході бойових дій на вулицях міста переходить на бік Збройних сил Півдня Росії (або ж потрапляє до них у полон). Невдовзі він стає начальником санітарного відділка 3-го Терського козачого полку. Влітку 1919 року письменник-початківець пише свої перші оповідання, працює над ранньою редакцією циклу “Нотатки юного лікаря”. Однак піти з військової служби він дістає можливість лише після прибуття на Північний Кавказ і участі у складі 3-го Терського козачого полку в поході проти чеченських повстанців. Пропрацювавши кілька місяців у військовому шпиталі Владикавказа, Булгаков назавжди залишає служби і взагалі заняття медициною. Починається його журналістська діяльність у кавказьких газетах і служба в закладах культури. 21 жовтня 1920 року відбулася прем’єра булгаковської п’єси “Брати Турбіни (Час прийшов)” у Першому Радянському театрі Владикавказа.

Усе подальше життя Булгакова пов’язане з Москвою, куди він приїздить 28 вересня 1921 року, відразу після того, як приїхала туди його дружина. Кошти на прожиття йому доводилося заробляти головним чином репортерською діяльністю, співробітництвом із газетами “Накануне”, “Гудок” та іншими виданнями. Московський період життя Булгакова супроводжувався кількома тяжкими кризами. Порівняно спокійні часи роботи над романом “Біла гвардія”, п’єсами “Дні Турбіних”, “Зойчина квартира” та іншими творами були затьмарені вже досить відчутним тиском на творчу інтелігенцію з боку влади. У лютому 1926 року Булгаков узяв участь у літературному диспуті, що проходив у Колонному залі Будинку Спілок. Згідно з донесенням невідомого Інформатора, він виступив з вимогою припинити фабрикацію “червоних Толстих” і стверджував; “Годі вже більшовикам дивитися на літературу з вузькоутилітарної точки зору, необхідно, нарешті, дати місце у своїх журналах справжньому “живому слову” і “живому письменнику”. Треба дати можливість письменникам писати просто про “людину”, а не про політику”.

Наприкінці 20-х років ставлення ревнителів “нової культури” до особи Булгакова стало відверто ворожим. Не друкувалися його твори, не ставилися п’єси. “Дні Турбіних” було знято з репертуару, “Біг” розгромлений ще до появи на сцені. На початку лютого 1929 року Сталін у листі до драматурга В. Н. Білль-Білоцерківського піддав різкій критиці п’єсу “Біг”, виступив проти її постановки і негативно висловився про вплив на публіку “Днів Турбіних”. Життя письменника набуло трагічного характеру після його листа-заяви до Й. В. Сталіна, М. І. Калініна та інших високих партійних діячів з проханням дозволити виїзд з СРСР, оскільки на батьківщині немає змоги здобути кошти на існування. Однак секретар ЦК А. П. Смирнов пропонує Політбюро Булгакова за кордон не випускати, а перейти до “лінії на залучення його до виправлення”. Світлою подією у долі письменника стало знайомство з О. С. Шиловською, його майбутньою третьою дружиною. Деякий час Булгаков був одружений з Л. Є. Білозерською. Пережити період повної заборони на постановку вже створених п’єс драматургові допомогла робота над новим твором - “Кабалою святош”. Звернувшись до життя Мольєра, він вивів універсальну формулу стосунків Генія і Володаря. Невдовзі і цю п’єсу Булгакова було заборонено. У розпачі він спалює свій рукопис роману про диявола, що писався паралельно з “Кабалою святош”, і надсилає листа Уряду СРСР з проханням визначити його долю: або ж дати право емігрувати, або надати змогу працювати режисером-асистентом у МХАТі. 18 квітня 1930 року, на другий день після похорону Маяковського, Булгакову на квартиру зателефонував сам Сталін і дозволив йому повернутися до улюбленої театральної роботи у МХАТі.

Наступне десятиліття Булгаков веде боротьбу за право на творче існування. Створені ним у ці роки п’єси - “Адам і Єва” (1931), “Блаженство” (1934), “Іван Васильович” (1935), “Олександр Пушкін” (1936), “Батум” (1939) - так і не були поставлені. У 1936 році, після шестирічної боротьби автора за право на життя п’єси “Кабала святош” (“Мольєр”) її нарешті побачили глядачі. Однак відбулося тільки сім вистав цього спектаклю, бо і його зняли після появи редакційної статті в “Правде” “Зовнішній лиск і фальшивий зміст”. Сценічна доля “Кабали святош” стала причиною розриву Булгакова з театром, якому він віддав чимало творчих сил і впродовж десятиліть був пов’язаний творчими зв’язками з багатьма його представниками. Розрив із МХАТом став поштовхом до створення роману про театр, що був пізніше названий “Нотатки покійника” (“Театральний роман”). У цьому, багато в чому біографічному, романі відтворена ситуація, коли художник опиняється на межі творчої загибелі і вчиняє самогубство. Основними мотивами “Театральний роман” відгукується на відступництво мхатівців при постановці п’єси про Мольєра від правди творчості.

Остаточно розлучившись із Художнім театром, Булгаков на пропозицію диригента С. Самосуда влаштовується на роботу у Великий театр лібретистом-консультантом.

Останні роки життя письменника були віддані його роботі над романом “Майстер І Марґарита”, яку доводилося суміщати з нервовою і виснажливою діяльністю постановника оперних спектаклів. Здоров’я Булгакова постійно погіршувалося, і восени 1939 року О. С. Булгакова була змушена взяти офіційну довіреність на ведення чоловікових справ, бо він повністю втратив зір. Востаннє Булгаков диктував дружині поправки до тексту “Майстра і Марґарити” 13 лютого 1940 року. А 10 березня його не стало. Як свідчать щоденникові записи О. С. Булгакової, серед прощальних слів Михайла Опанасовича були такі: “Я хотів служити народові...”. Урна з прахом Булгакова похована на Новодівочому кладовищі в Москві.

* * *

Творча біографія Булгакова - прозаїка і драматурга - починається після його переїзду до Москви. У 1922 році він отримує звістку про раптову смерть матері від висипного тифу. Це загострює його враження від київських років життя і дає додатковий імпульс до раніше задуманої роботи над романом “Біла гвардія”. Свій перший значний твір Булгаков створював в обстановці крайньої злиденності у вільний від репортерської діяльності час, ночами сидячи за письмовим столом в неопалюваній кімнаті. Робота над рукописом роману завершилася в березні 1924 року, проте опублікувати його в повному обсязі письменник не зміг. “Білу гвардію” друкували 1925 року в журналі “Россия”, але заключна частина твору так і не дійшла до читача, позаяк весь наклад чергового номера “России” було вилучено з цензурних міркувань.

В основу “Білої гвардії” покладені події, пов’язані з наслідками Брестської угоди і її розриву Радянським урядом 13 листопада 1918 року. Жертвами суспільно-політичних подій стали тисячі офіцерів колишньої царської армії, гімназистів і студентів. Історичною точкою відліку в романі Булгакова є момент взяття Києва військами головного отамана Директорії Української Народної Республіки С. Петлюри, що 14 грудня 1918 року скинули владу гетьмана Скоропадського. На початку лютого 1919 року війська Директорії покинули Київ під натиском Червоної Армії. Історична хронологія цих подій осмислена автором “Білої гвардії” в координатах біблійного міфу; від майбутнього Різдва до Стрітення. Основні мотиви твору сконцентровані у двох епіграфах. Перший - опис бурану з “Капітанської доньки” О. С. Пушкіна - укорінює події булгаковського роману в російській історії. Пушкінська філософія історії, в якій розуміння невідворотності народного бунту поєднується з побоюваннями перед його руйнівною силою, була близька і Булгакову. Цей епіграф ніби подовжує історичний час. Другий епіграф біблійний: “І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми”. У ньому звучить мотив провини, розплати, моральної відповідальності людини за справи свої.

Так, уже в епіграфах вимальовується каркас художнього світу не тільки роману “Біла гвардія”, але майже всієї булгаковської прози і драматургії. Індивідуальний часовий ряд героя стає зіставленим з історичним і вічним.

Колізію життя Турбіних взято в подвійному розрізі: це біда дому (родини), що втратив матір, і катастрофа світу всього старого життя. Виникають два символічні простори - Світ і Дім. Простір дому Турбіних - це не лише символ моральної міцності життя й усталеного побуту. Це, передусім, символ безсмертя того життя, яке ґрунтується на віковій культурі, вміщеній у невеликий простір дому. Що ж до великого простору, він поступово локалізується до об’ємів дволикого Міста. Місто прекрасне як сон Олексія Турбіна, як спогад. Різко міняється образ міста як вмістилища історичного часу. Виникає історична хроніка подій 1918 року: фарс обрання гетьмана, вторгнення німців, виникнення “третьої сили” - Петлюри. Оповідь яскраво забарвлюється іронічно-викривальними інтонаціями. Зображення великого і малого просторів поступово виростає в протиставлення історичного руйнівного часу війни і вічного мирного часу. Час “днів Турбіних” перебуває в конфлікті з історичним часом, оскільки вбирає в себе і в собі зберігає вічні загальнолюдські цінності життя. Всі події роману “Біла гвардія” організуються навколо трьох просторових і смислових центрів: Дім - Місто - Космос. Починаючись як сімейний роман, твір поступово набуває рис роману соціально-філософського і розвиває їх. Турбіни, два брати й сестра, намагаються зрозуміти, як жити далі. Опорою сім’ї є Олена, яка втілює в собі жіночність і відданість колишньому, старому моральному укладу дому. її старший брат бере на себе основний тягар тривоги та сум’яття. Вісімнадцятирічний Миколка активно шукає своє місце в тих подіях, що відбуваються.

Драматизм становища Турбіних пов’язаний із втратою ними системи оцінок, що видавалися непорушними, і це ускладнило для них вирішення проблеми честі. Для Турбіних честь - це пряме слідування своєму обов’язку, тобто монархічним ідеалам, присязі на вірність царю і вітчизні. Але імперія зруйнована, а разом з нею зникла й ідея. Історія в Булгакова повертається до людини сатанинським ликом. Що ж дає його героям моральну опору в ситуації, що склалася? Письменник показує людину, доведену до межі відчаю, але врятовану чудом любові. Булгаков завжди вірив у існування найвищої інстанції, що зберігає моральні й духовні зусилля людей, що здатна на творення чуда. Саме як чудо відбувається воскресіння Олексія Турбіна, яке супроводжується його душевним порухом від ненависті до любові. Герої “Білої гвардії” розстаються з ілюзіями, що вони їх мали, але зберігають себе як культурну силу, яка покликана продовжити історію людства. “Біла гвардія” - це роман, який стверджує на противагу черговому міфу про країну соціальної справедливості загальнолюдські цінності і безсмертя культури.

Після закінчення роману “Біла гвардія” Булгаков пише три повісті, об’єднані спільним принципом зображення світу - “фантастичним реалізмом”, який став для письменника засобом створення власного міфу про Москву. У “Дияволіаді” (1923) автор своєрідно осмислює тему “маленької людини”, яка стикається з державою. Місто стає центром зла і злочинів, які породжують загальну духовну люмпенізацію. “Фатальні яйця” - антиутопія, написана в 1925 році, яка обігрує характерну для епохи тему “перетворення дійсності”. Москва в ній - згубне місце, прокляте Богом і забуте людьми, від якого залишиться “тільки туман”. У третій повісті - “Собаче серце” (1925) - основою сюжету стає фантастичне дійство: з ошпареного окропом собаки і завсідника пивних люмпена Клима створено фантастичну істоту - напівлюдину-напівсобаку Поліграфа Поліграфовича Шарикова. Булгаков пародіює ідею створення “нової людини” з люмпенізованої маси.

Перетворення Шарика на людину супроводжується подіями, що загрожують не тільки звичному життєвому укладу професора Преображенського, який створив Поліграфа Поліграфовича, але й самому життю вченого. Професор опиняється в трагікомічному становищі, оскільки продукт його експерименту, ледве підвівшись із чотирьох кінцівок на дві, заявляє свої права на прописку в квартирі Преображенського, добуває всілякі “папери”, влаштовується на роботу завідувачем підрозділу очищення міста від бродячих котів, намагається одружитися і, нарешті, пише донос на професора. Шариков проймається, так би мовити, класовою свідомістю завдяки відповідному впливу провокатора Швондера, якого заполонила ідея “ущільнити” Преображенського, котрий мешкає в семикімнатній квартирі.

Поступово фарсові картини життя набувають під пером Булгакова глибокого соціально-морального змісту. Адже насправді йдеться не про зазіхання на житлову площу професора, а про з’ясування того місця, яке має посісти інтелігенція, що її представляє в повісті Преображенський, у новій постреволюційній радянській реальності. Примітивний Шариков стає засобом наступу голови будкому на Преображенського. Швондера не бентежить та обставина, що Шариков демонструє найгірші риси свого донора, хулігана і п’яниці пролетарія Клима. Тупому та агресивному Поліграфу Поліграфовичу надається Швондером статус “товариша”. Він переймається усвідомленням свого пролетарського походження і переваг, що від нього можна мати, і навіть робить спроби долучитися до науки, освоюючи листування Енгельса з Каутським. Швондер успішно прищеплює Шарикову думку про те, що він має право потіснити свого творця не тільки у квартирі, яку той займає, але і в житті. Преображенський переконується, що замість “нової людини” вийшла потвора, яка без жодної на те потреби розмахує револьвером. Професору не лишається нічого іншого, як повернути Шарикові попередній стан собаки.

Автор “Собачого серця” обґрунтовано передбачав, що Шариков легко зажене на той світ не тільки преображенських, але і швондерів. Поліграф Поліграфович абсолютно позбавлений совісті і зовсім незайманий у плані культури. Завбуд Швондер - похмуро-комічне уособлення нижчого рівня тоталітарної влади - рано чи пізно, за задумом Булгакова, також мав стати жертвою Шарикова, якого нацьковуватиме вже хтось інший.

Позиція автора в “Собачому серці” пояснюється непохитною відданістю Булгакова загальнолюдським і культурним цінностям. Професор Преображенський у знаменитому монолозі про розруху з пристрастю запитує: “Що таке ця ваша “розруха”? Баба з ключкою? Відьма, яка вибила всі шибки, погасила всі лампи? Та вона взагалі не існує! Що ви маєте на увазі під цим словом? Ось це що: якщо я, замість того щоб оперувати, щовечора почну в себе у квартирі співати хором, у мене настане розруха. Якщо я, коли ходжу в уборну, почну, даруйте на слові, мочитися мимо унітаза і те саме робитимуть Зіна і Дар’я Петрівна, в уборній відбудеться розруха”. Радянська пропаганда робила з розрухи якусь міфічну силу, яка заважала щастю пролетарської родини, ретельно приховуючи, що справжня першопричина розрухи - в політиці більшовиків, у воєнному комунізмі, в тому, що люди відвикли чесно і якісно працювати і не мають стимулів до праці. Булгаков разом зі своїм професором Преображенським визнавали тільки один засіб проти розрухи: забезпечення порядку, за якого кожний може робити свою справу. Разом з тим, письменник не знімає провини з ученого, який ґрунтував свій експеримент на символічній наївній Шариковій готовності проміняти свою свободу на шматок ковбаси. Експеримент, що відбувся, привів до сміливо змальованої Булгаковим несамовитості народу. У цій ситуації, що загрожувала руйнуванням усіх культурно-моральних життєвих устоїв, письменник наполягає на праві інтелігента захищати себе і свій світ культурного існування. У суперечках з доктором Борменталем Преображенський стає на позицію “чистих рук”, тобто спростовує право на насильство стосовно іншої людини. Борменталь же наполягає на необхідності самозахисту. Він - представник нового покоління інтелігенції - першим демонструє готовність до активних дій, наполягає на поверненні Шарикові собачого вигляду і відстоює таким чином свої права людини культури.

Фінал повісті свідчить про те, що Булгаков стверджує ідею сили інтелігенції, її головної ролі як у науковому, так і в суспільно-історичного прогресі. “Собаче серце”, як і дві повісті, що примикають до нього, - “Дияволіада” І “Фатальні яйця”, - є попередниками змалювання карнавального світу Москви в романі “Майстер і Марґарита”.

Повість “Собаче серце” Булгакову не пощастило надрукувати. Критика піддала письменника жорстким нападкам, перша книжка його оповідань була знищена відразу після видання, публікація “Білої гвардії” увірвалася разом із закриттям журналу “Россия”. Однак несподівано для Булгакова почалася нова творча смуга, що стала повністю присвяченою театру. У 1926-1928 роках він пише п’єси “Дні Турбіних”, “Зойчина квартира”, “Біг”, “Багряний острів”. У квітні 1925 року Булгаков отримав пропозицію інсценувати для Художнього театру роман “Біла гвардія”. П’єса вийшла під назвою “Дні Турбіних”, мала величезний успіх, як і трагіфарс “Зойчина квартира”, але її в результаті інтриг противників спектаклю було знято з репертуару в березні 1928 року і відновлено рішенням уряду лише в 1932 році.

Переробляючи текст роману “Біла гвардія” на сценічну версію, Булгаков прагнув зберегти всі основні події першоджерела і, головне, його концепцію. Однак втручання у творчий процес чиновників з організації, що звалася Реперткомом, спричинилося до появи п’єси, яка явно спрощує трагедію Турбіних. Події у “Днях Турбіних” і романі практично збігаються, але композиційним центром нового твору стає дім Турбіних. Просторово-часовий континуум історичної хроніки зберігає лише контурні обриси, що в кінцевому підсумку призвело до зміни конфліктів у булгаковській драмі. У “Днях Турбіних” проблема трагічної сутички людини з долею переведена Із загально-символічного плану в реальний, історичний. Автор спонукає своїх героїв робити вибір і здійснювати вчинки - аж до героїчної смерті Олексія. Історія вторгається в повсякденне життя Турбіних і посідає в ній центральне місце. Саме з реакції людини на перебіг історії випливають її роздуми й емоції.

У центр уваги в “Днях Турбіних” потрапляють не молоді представники роду, а передусім три білогвардійські офіцери: Олексій Турбін, Мишлаєвський і Студзінський. Вони уособлюють три шляхи в умовах революційної російської реальності. Це загибель Турбіна, яка звільняє від вибору, крок назустріч більшовикам Мишлаєвського і вибрана Студзінським дорога в безвихідь. Олексій Турбін - у романі доктор, бентежний інтелігент - у п’єсі перетворюється на полковника, командира артилерійського дивізіону. Він найбільш свідомо й гостро реагує на існуючу суспільно-політичну ситуацію, Його глибоко турбують події в Україні, що пояснює його відверто виражену позицію. Олексій Турбін розчарований у гетьмані, він бачить занепад білого руху, позаяк поведінка “гвардійської штабної орави” є згубною для всього офіцерства. Героїчна смерть Олексія Турбіна концентрує загальну ідею п’єси, яка відображає не тільки неминучість загибелі білого офіцерства, але й краху всього старого світу. Очевидно, що в п’єсі Булгакова кращі представники “старої Росії” визнають історичну невідворотність приходу більшовиків. Однак “прорадянський” ідеологічний план, що відсутній у романі, і в “Днях Турбіних” не видається прямолінійно визначеним завдяки унікальній жанровій поетиці п’єси. У ній органічно поєдналися трагічна, лірична і комічна першооснови, що дало змогу художньо тонко коригувати загальну ідеологічну спрямованість дійства. Майстерно вплітаючи історичну хроніку в психологічну драму з трагікомічними елементами, письменник зумів піднятися над класовими розбіжностями заради ствердження само цінності життя, непохитності його загальнолюдських моральних, духовних і культурних цінностей.

Навесні 1928 року Булгаков приніс до Художнього театру рукопис п’єси “Біг”, що невдовзі була поставлена, але оцінена Головреперткомом як твір “неприйнятний”, бо автор, взявши за основу Історичний факт відступу білої армії на південь і далі за кордони Росії, зосередився не на наголошуванні історичної правоти Жовтня, а на трагедії учасників білого руху. П’єсу було заборонено, але боротьба за її появу в театрі тривала ще кілька років. Булгаков уносив зміни до тексту “Бігу” аж до 1937 року.

У “Бігу” письменник відійшов від драми традиційного типу. Своєрідність п’єси визначається вже її підзаголовком “Вісім снів”. Зазвичай сон у літературі є способом художньо-психологічного аналізу. Це можливість збагнути потаємне в людині або мотивувати фантастичний поворот подій. Булгаковське подання п’єси як сукупності снів є багатозначним. У “Бігу” сон - синонім міражу, марення, спотворення дійсності. Водночас сон є синонімом реакції свідомості на реальність, що розпадається. Якщо у “Днях Турбіних” Булгаков пов’язав драматургію нового часу з чеховською епохою і лише виявив бажання писати по-новому, то в “Бігу” він створює нову драму. На перший план у ній виступають не фігури персонажів І не їхні стосунки, а сам автор. Настрої ж дійових осіб репрезентують можливі варіанти його інтелектуального і психологічного стану. Автор заявляє себе в епіграфах, які зазвичай відсутні в драматичних текстах, в ремарках. Через ремарки до “Бігу” введено розгорнуті авторські відступи, пейзажі, музичний супровід подій, докладний опис персонажів та інтер’єрів. У результаті впровадження названих новаторських рис драматургічного мислення письменник створив у “Бігу” картину поступового занурення світу в пітьму, наближення людини до межі небуття. Поєднання трагедії з фарсом і балаганом передає унікальну атмосферу булгаковської трагікомедії людського життя.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Сумський державний університет кафедра філософії

    Документ
    Бацевич Флорій Сергійович – доктор філологічних наук, професор ЛНУ ім. Івана Франка (Львів). «Етичний символічний реалізм філософії мови Сергія Булгакова»
  2. Ноземна філологія inozemna philologia 2007. Вип. 119(2). С. 3-9 2007. Issue 119(2). Р. 3-9

    Документ
    У статті зроблено спробу дослідити своєрідності перекладної дитячої літератури, розглянути стислу історію українського художнього перекладу для дітей, зокрема в Західній Україні у першій третині ХХ віку.
  3. Навчально-методичний комплекс львів 2010 Форма № н 03 (1)

    Документ
    Мета – окреслити особливості людиновимірної (антропоцентричної) і теоцентричної філософії; встановити взаємопроникнення секуляризованих філософських учень з історичними науками задля осмислення сучасності.
  4. Навчально-методичний комплекс львів 2010 Форма № н 03 (3)

    Документ
    Мета – окреслити особливості людиновимірної (антропоцентричної) і теоцентричної філософії; встановити взаємопроникнення секуляризованих філософських учень з історичними науками задля осмислення сучасності.

Другие похожие документы..