Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
Настоящее пособие подготовлено в рамках совместного проекта ПМГ ГЭФ и Национальной Ассоциации Средств Массовой Информации Узбекистана (НАЭСМИ) – «Улу...полностью>>
'Документ'
Если в результате экспертизы товара установлено, что его недостатки возникли вследствие обстоятельств, за которые не отвечает продавец (изготовитель)...полностью>>
'Документ'
В прошлые века Шелковый путь являлся связующим звеном между Востоком и Западом  Торговые караваны с шелком, золотом, слоновой кости, экзотическими жив...полностью>>
'Документ'
В данной статье хотелось бы осветить наиболее важные и актуальные моменты, связанные с укреплением и развитием туристического бизнеса с помощью автома...полностью>>

Кримінально-виконавчий кодекс україни

Главная > Кодекс
Сохрани ссылку в одной из сетей:


Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Науково-практичний коментар

За загальною редакцією

доктора юридичних наук, професора

А.Х. Степанюка

Харків

Одіссей

2005

ББК 67.301 К21


Рекомендовано до друку вченою радою Інституту вивчення

проблем злочинності Академії правових наук України

(постанова № 7 від 14.09.2005 р.)

Рецензенти:

доктор юридичних наук,

професор Навроцький В.О.;

нач. управління Державного департаменту України з

питань виконання покарань у Харківській області,

генерал-лейтенант внутр. служби Бутенко В.І.

Автори:

Степанюк А.Х. — завідувач сектора проблем кримінально-виконавчого законодавства Інституту вивчення проблем зло­чинності Академії правових наук України, доктор юридичних

наук, професор; Яковець І.С. — науковий співробітник сектора проблем кри­мінально-виконавчого законодавства Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України

К21 Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-прак-

тичний коментар / Степанюк А.Х., Яковець І.С. За заг. ред. Степанюка А.Х. — X.: ТОВ «Одіссей», 2005.— 560 с.

ІВВИ 966-633-454-2

У науково-практичному коментарі роз'яснюються норми Криміналь­но-виконавчого кодексу України, даються доктринальні тлумачення та доповнення до них з широким використанням практичних рекомендацій, а також висвітлюється ряд питань, котрі виникають при практичному за­стосуванні вказаних норм.

Видання розраховане на правозахисників, працівників органів і установ виконання покарань, прокуратури, суду, інших правоохоронних органів, студентів та слухачів вищих навчальних закладів, аспірантів, наукових співробітників, викладачів, а також всіх, хто цікавиться питаннями ви­конання покарань.

© Степанюк А.Х., Яковець І.С, 2005 "*> ТОВ «Одіссей», підготовка до

І8ВК 966-633-454-2 друку, оформлення, 2005

ВІД АВТОРІВ

За час, який минув з моменту набрання чинності Кримінально-виконавчим кодексом України 2003 року, накопичено достатньо великий практичний досвід, результати узагальнення та осмис­лення якого використані при підготовці даного видання.

Ми мали на меті розглянути суть та зміст норм Кримінально-виконавчого кодексу та тим самим допомогти правозахисникам, працівникам органів і установ виконання покарань, прокуратури, суду, інших правоохоронних органів, науково-викладацькому складу у їх повсякденній практиці та науковій діяльності, а також роз'яснити, яким чином реалізується політика України у сфері ви­конання покарань в кримінально-виконавчому законодавстві та практиці його виконання.

З прийняттям 11 липня 2003 року Кримінально-виконавчого кодексу, вперше на рівні закону отримали визначення загально-правові та галузеві специфічні принципи кримінально-виконавчо­го законодавства. їх закріплення — практичне втілення в життя загальновизнаних концептуальних положень про демократизацію, гуманізацію, диференціацію та індивідуалізацію виконання кри­мінальних покарань з урахуванням досягнень сучасної науки. При розробці Кримінально-виконавчого кодексу було взято за основу пріоритет загальних прав і свобод людини, встановлення системи соціальних і правових гарантій, що забезпечують правовий статус засуджених, приведення порядку й умов відбування покарання у відповідність із загальновизнаними міжнародними стандартами при збереженні тих досягнень системи виконання покарань в Укра­їни, котрі себе позитивно зарекомендували.

У Загальній частині Кодексу більш реально і чітко сформульова­на мета та завдання кримінально-виконавчого законодавства, вра­ховані положення стосовно захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, поваги до честі й гідності засуджених.

В Особливій частині визначені порядок і умови відбування кри­мінальних покарань, підстави та порядок звільнення від відбуван­ня покарання, надання допомоги особам, звільненим з місць від-

3

бування покарання, здійснення контролю та нагляду за ними, а також особами, звільненими від відбування покарання з випробу­ванням. Кодексом передбачається новий підхід щодо розподілу за­суджених до установ виконання покарань та поділу колоній за рів­нями безпеки.

Важливим є встановлення для засуджених прогресивної систе­ми відбування покарання, поетапне поліпшення чи зміна умов тримання, для чого визначена принципово нова система структур­них відділень колоній. Подальший розвиток одержали положення щодо гуманізації режиму відбування покарання, поліпшення ко­мунально-побутового забезпечення і медичного обслуговування засуджених. Конкретним змістом наповнена організація виховно­го впливу на засуджених, до роботи з якими передбачено залучати громадські, благодійні і релігійні організації. Новим у Кодексі є визначення порядку та умов виконання та відбування покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службових обмежень для військово­службовців, громадських робіт, арешту, обмеження волі, довічно­го позбавлення волі.

Кодексом визначені підстави звільнення від відбування пока­рання, порядок дострокового звільнення, засади припинення від­бування покарання, правове положення осіб, які відбули покаран­ня, а також визначено основні положення встановлення й здій­снення адміністративного нагляду.

У виданні враховані закони, укази, постанови, а також інші нормативно-правові акти, прийняті на виконання кримінально-виконавчого законодавства та цього Кодексу або тим чи іншим чи­ном пов'язані з ними, станом на 1 вересня 2005 року.

Даний коментар Кримінально-виконавчого кодексу є першим в історії України.

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 3-4, ст. 21)

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

Стаття 1. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України

  1. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, за­побігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або тако­му, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

  2. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства Украї­ни є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, закон­них інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведін­ки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням криміналь­них покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також ре­гламентація порядку і умов виконання та відбування криміналь­них покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

5

1. У статті, що коментується, на основі встановлених у законі
цілей покарання визначено мету та завдання кримінально-вико­
навчого законодавства України. Новим для законодавства, що ре­
гулює виконання покарань в Україні є те, що КВК України у ст. 1
визначає не лише задачі кримінально-виконавчого законодавства,
але і мету, проводячи між ними розмежування.

2. На відміну від діючого раніше виправно-трудового законо­
давства, яке регулювало виконання лише тих покарань, які були
поєднані з заходами виправно-трудового впливу (праця, соціаль­
но-виховна робота, загальноосвітнє та професійно-технічне на­
вчання), КВК України предметом свого регулювання має виконан­
ня всіх видів покарань, перелічених у ст.51 КК України (як поєд­
наних, так і не поєднаних з заходами виправного впливу), зокрема
у виді: штрафу; позбавлення військового спеціального звання,
рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обій­
мати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські
роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослуж­
бовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в
дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення
волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Також у КВК
України врегульовані питання здійснення контролю за поведін­
кою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

3. Звертає на себе увагу те, що у ч. 1 ст. 1 вживається поняття
«виконання покарання», а не «виконання вироку». Ці поняття не
є тотожними. Виконання вироку — це стадія кримінального про­
цесу, для якої характерною є діяльність суду по зверненню вироку
до виконання та судовий контроль за виконанням покарання. Ви­
конання покарання — це діяльність уповноважених державою ор­
ганів, що здійснюється відповідно до приписів вироку. Це правова
діяльність. У її ході реалізуються встановлені кримінальним за­
коном та вказані у вироку суду певні обмеження, що випливають з
виду покарання.

  1. Кримінально-виконавче законодавство регламентує виконан­ня та відбування кримінального покарання, призначеного судом. Термін «виконання покарання» звернутий відповідно до органів та установ виконання покарань, які у своїй діяльності зобов'язані ре­алізовувати увесь комплекс правообмежень, передбачених кон­кретним видом покарання, забезпечити здійснення наданих засу­дженим прав та виконання ними покладених обов'язків. Термін «відбування покарання» звернутий до засуджених, які повинні на підставі вироку суду, відповідно до приписів, встановлених кримі­нально-виконавчим законодавством, виконувати обов'язки, утри­муватись від заборонених дій, здійснювати права тощо.

  2. Мета у загальному розумінні — це усвідомлене передбачення бажаного результату діяльності, яке зумовлює пошук засобів і шляхів його досягнення. Виходячи з цього, мета кримінально-ви-

конавчого законодавства — це те, чого прагне досягти держава, встановлюючи певну регламентацію порядку та умов відбування та виконання кримінальних покарань.

Законодавець визнає за мету кримінально-виконавчого законо­давства захист інтересів-особи, суспільства та держави, тобто за­хист інтересів особи, суспільства та держави є кінцевою метою, можливість досягнення якої не обумовлена жодною іншою ціллю. Захист — це дія за значенням «захищати», це охорона, заступни­цтво, підтримка, відстоювання, стеження за недоторканністю будь-чого, зокрема інтересів особи, суспільства, держави. Законні інтереси — це закріплені в правових нормах конкретної дії праг­нення особи, суспільства та держави до володіння тими чи іншими

благами.

Кримінально-виконавче законодавство повинно таким чином регулювати порядок і умови виконання та відбування криміналь­них покарань, щоб через це у кінцевому результаті досягалось за­безпечення захисту інтересів особи, суспільства і держави, або ін­шими словами, була забезпечена недоторканність та непоруш­ність, а у потрібних випадках — відстоювання та поновлення закріплених в правових нормах конкретної дії (зокрема, Консти­туції України) прагнень особи, суспільства та держави до володін­ня тими чи іншими благами.

6. Визначаючи мету «захисту інтересів особи, суспільства і дер­жави» як мету кримінально-виконавчого законодавства, законо­давець тим самим намагається впровадити у вітчизняне законо­давство концепцію «соціального захисту», що була основою ВТК РРФСР (1924 р.) і ВТК УРСР (1925 р.). та означає введення у дію засобів безпеки, що повинні застосовуватися до окремих індивідів, виключно в силу і відповідно до їх особистісної небезпеки. За цією концепцією раціональна політика у сфері виконання покарань по­винна бути зорієнтована на індивідуальний підхід до особи з від­хиленнями у поведінці, керуватися при досягненні своїх завдань головним чином міркуваннями про ефективність тих чи інших за­собів виправлення та ресоціалізації відносно особи, яка є її об'єк­том, або групи осіб, до якої вона належить.

7. Висунення цілі завжди пов'язане з підбором необхідних засо­бів її досягнення. Засоби — це предмети, способи дії, поведінки, соціальні інститути, шляхи, за допомогою яких досягається певна мета; сукупність елементів в діяльності, спрямованої на осмислен­ня, покладання та реалізацію мети.

Із тексту ч. 1 ст. 1 КВК випливає, що кримінально-виконавче законодавство України є засобом досягнення мети захисту інтере­сів особи, суспільства і держави. У цьому контексті слова «шляхом створення умов для виправлення й ресоціалізації засуджених, за­побігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або тако-

б

7

му, що принижує гідність, поводженню з засудженими» означають не що інше, як те, що виправлення, ресоціалізація й запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що при­нижує гідність, поводженню з засудженими виступають засобами досягнення мети захисту інтересів особи, суспільства і держави.

8. Виправлення засуджених — це одна з цілей покарання, що припускає усунення суспільної небезпеки особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого з'являється схильність до правомір­ної поведінки і головне — засуджений під час і після відбування покарання не вчиняє нових злочинів, тобто спостерігається відсут­ність злочинних посягань на законні інтереси особи, суспільства та держави.

Аналогічним чином забезпечує досягнення мети регулювання кримінально-виконавчого законодавства і ресоціалізація, що є продовженням процесу виправлення та є процесом, спрямованим на відновлення морального, психічного і фізичного стану особи, її соціальних функцій, приведення індивідуальної поведінки у від­повідність із загальновизнаними суспільними правилами та юри­дичними нормами. Ресоціалізація — це єдиний процес відновлен­ня та розвитку соціально корисних зв'язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення засудженого.

Створення умов для запобігання вчиненню нових злочинів са­мим засудженим відбувається через такий вплив покарання на за­судженого, який позбавляє його можливості вчиняти нові злочи­ни. Даний результат, безумовно, може бути досягнутий при вико­нанні покарання, коли особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчи­нити нове злочинне посягання на права та законні інтереси особи, суспільства та держави.

Запобігання вчиненню злочинів іншими особами полягає в та­кому впливі покарання під час його виконання-відбування, який забезпечує попередження вчинення злочину з боку інших осіб і звернений насамперед до осіб, схильних до вчинення злочину. Більшість громадян не вчиняють злочинів не під загрозою пока­рання, а внаслідок своїх моральних властивостей, звичок, прин­ципів, релігійних настанов та переконань. Досягнення подібного запобігання забезпечується як самим оприлюдненням законів та призначеним покаранням, так і процесом його виконання-відбу­вання. Найчастіше це відлякує, застерігає схильних до вчинення злочинів; страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочинного посягання. Причому біль­шою мірою такий вплив справляє невідворотність виконання-від­бування покарання, а не його суворість.

Такий засіб досягнення мети регулювання процесу виконання-відбування покарань як запобігання тортурам та нелюдському або

8

такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими, відо­бражає намір українського законодавця привести процес виконан­ня-відбування покарання у відповідність до міжнародних стандар­тів поводження з ув'язненими, забезпечити неухильне дотриман­ня прав і основних свобод людини, визначених у Конвенції про захист прав і основних свобод людини, до якої Україна приєдна­лась у 1997 р., та Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. Запобігання тортурам та нелюдському або та­кому, що принижує гідність, поводженню із засудженими в першу чергу забезпечує захист їх інтересів, а також врешті-решт, інтере­сів суспільства та держави через дотримання гуманних положень ст. 28 Конституції України.

9. Поставлені цілі реалізуються через вирішення конкретних за­дач, що стоять перед кримінально-виконавчим законодавством України, та перелічені у ч. 2 ст. 1 КВК України. Задачі — це визна­чений, запланований для виконання обсяг роботи; це також цілі, але не кінцеві, а так звані «проміжні». Шляхом реалізації поставле­них задач врешті-решт забезпечується досягнення кінцевої мети.

Задачі, що стоять перед кримінально-виконавчим законодав­ством, можна умовно поділити на загальні та індивідуальні. До за­гальних задач, визначених у ст. 1 КВК України, відносяться: ви­значення принципів виконання кримінальних покарань, правово­го статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впли­ву з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та по­рядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням криміналь­них покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регла­ментація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними тощо.

Більш індивідуальні задачі сформульовані у ряді норм КВК України, що регулюють конкретні правовідносини або окремі пра­вові інститути, наприклад, режим в установах виконання пока­рань, виховна робота з засудженими, самодіяльні організації за­суджених до позбавлення волі та ін.

Вирішення даних задач забезпечується соціально-економічною базою та всім правовим механізмом держави, конкретною діяль­ністю правоохоронних та інших державних органів, самих органів та установ виконання покарань, а також участю громадських фор­мувань, трудових колективів та окремих громадян. Вирішити більшість вказаних задач лише зусиллями правоохоронних орга­нів, установ та органів виконання покарань неможливо, оскільки вони потребують комплексного вирішення.

9

Стаття 2. Кримінально-виконавче законодавство України Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних між­народних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

  1. Під кримінально-виконавчим законодавством у широкому розумінні розуміється система нормативно-правових актів, що містять норми кримінально-виконавчого права. Це нормативно-правові акти органів влади і управління (джерела), які регулюють весь комплекс суспільних відносин, що виникають з приводу та у процесі виконання й відбування кримінальних покарань та засто­сування до засуджених засобів виправлення і ресоціалізації.

  2. Базовим джерелом і юридичною основою розвитку законо­давства, у тому числі й кримінально-виконавчого, є Конституція України. Наприклад, ст.92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються організація й діяль­ність органів і установ виконання покарань, тільки законом оголо­шується амністія. Згідно зі ст.106 Конституції України до компе­тенції Президента України відноситься здійснення помилування. Більшість прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, які передбачені розділом II Конституції України в повній мірі розпо­всюджуються і на засуджених. Зокрема, ч.З ст.63 Конституції України встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені за­коном і встановлені вироком суду. На підставі, наприклад, ст.64 Конституції України у 1998 р. Конституційний Суд України ви­знав неконституційними норми Закону України «Про вибори на­родних депутатів України» щодо обмеження виборчого права для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі на час перебування в цих місцях.

  3. Основним законом, що регламентує порядок і умови вико­нання та відбування кримінальних покарань, є Кримінально-ви­конавчий кодекс України, який був прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2003 р. та набув чинності з 1 січня 2004 р.

До інших законів, які містять норми кримінально-виконавчого права, слід віднести: Закон України від 2 березня 2000 р. «Про за­гальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України»; Закон України від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування амністії в Україні»; Закон України від 1 грудня 1994 р. «Про адмі­ністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»; Закон України від 10 липня 2003 р. «Про соціальну адапта­цію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбав­лення волі на певний строк»; Закон України від 30 липня 1993 р. «Про попереднє ув'язнення» та ін.

4. Низка норм кримінально-виконавчого права міститься і в
Указах Президента України. Зокрема, на підставі Указів Прези-



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Кримінально-виконавче законодавство україни

    Закон
    1. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації
  2. Кримінальний процесуальний кодекс україни (1)

    Кодекс
    2. Кримінальне процесуальне законодавство складається із відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цього Кодексу.
  3. Кримінально-процесуальний кодекс України (2)

    Кодекс
    Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону
  4. Кримінально-процесуальний кодекс України (1)

    Кодекс
    Із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президії Верховної Ради Української РСР  від 27 червня 1961 року, ВВР, 1961 р., N 28, ст. 342, від 10 вересня 1962 року, ВВР, 1962 р.
  5. Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000

    Курс лекцій
    ТЕМА 8 ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК ЗВІЛЬНЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ ВІД ПОДАЛЬШОГО ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ. СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ ІЗ МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ 119

Другие похожие документы..