Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
«ТЕНДЕНЦИИ РЫНКА НЕДВИЖИМОСТИ МОСКВЫ И МОСКОВСКОЙ ОБЛАСТИ» с участием руководителей Комплекса градостроительной политики и строительства города Москвы...полностью>>
'Документ'
Обеспечить знание и понимание студентом страхования, его исторического развития и современного состояния в Российской Федерации, то есть формирование...полностью>>
'Документ'
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. № 1095 «Деякі питання запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та моніто...полностью>>

Курс лекцій Дніпропетровськ 2005 Культурологія. Курс лекцій. Електронна версія. Для студентів усіх спеціальностей. / Ю. Й. Семчук. Дніпропетровськ, дуеп. 105 с

Главная > Курс лекцій
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Дніпропетровський університет економіки та права

Кафедра історії та політології.

Інститут заочно-дистанційного навчання.

Культурологія

курс лекцій

Дніпропетровськ

2005

Культурологія. Курс лекцій. Електронна версія. Для студентів усіх спеціальностей. /

Ю.Й. Семчук. - Дніпропетровськ, ДУЕП. - 105 с.

Упорядник: Ю. Й. Семчук, викладач.

Відповідальний за випуск: О.В. Пожаров, кандитат історичних наук, доцент, завідуючий кафедрою історії та політології.

Анотація: Репрезентована електронна версія курсу лекцій з навчальної дисципліни "Культурологія", складена відповідно до галузевого стандарту МОН України із врахуванням новітніх розробок і досліджень з культурології. Навчальний посібник містить дев’ять тем відповідно до програми дисципліни.

В запропонованому лекційному курсові складено цілісну картину становлення культурологічної думки від давнини до сьогодення, відображено різноманітні точки зору на становлення культурних ареалів і цивілізацій на основі широкого використання наукових праць, як сучасників, так і попередників у царині культурології.

Упорядник використовуючи великий обсяг дослідницьких розробок культурологів, не претендує на ексклюзивність і беззаперечне авторство щодо запропонованого матеріалу.

© Дніпропетровський університет економіки і права, 2005.

© Ю.Й. Семчук, 2005

Зміст

Тема 1. Культурологія як наука та навчальна дисципліна. Специфіка культурологічного знання. ...............................................................................................................................с. 3

Тема 2. Генеза культури. ...............................................................................................с. 21

Тема 3. Співвідношення культури та цивілізації. ....................................................с. 27

Тема 4. Техніка, культура та природа людини. ........................................................с. 38

Тема 5. Культура античної середземноморської цивілізації

(давньогрецька та давньоримська культури)............................................................с. 48

Тема 6. Кризові явища в культурі. ..............................................................................с. 63

Тема 7. Культура. Контркультура. Субкультура. ....................................................с. 71

Тема 8. Ідея рівноправності культур у сучасному світі. ..........................................с. 79

Тема 9. Поняття культурної ідентифікації. ................................................................с. 90

Література до курсу в цілому. ......................................................................................с. 103

Тема 1. Культурологія як наука та навчальна дисципліна. Специфіка культурологічного знання

Поняття "культура" складне і багатогранне і є одним з найбільш уживаних у сучасній мові. Але це говорить скоріше про його багатозначність, аніж про вивченість і усвідомлення значень, що ховаються за ним. Різноманіття повсякденного слововживання перегукується з множинністю наукових визначень і свідчить насамперед про різноманіття самого феномена культури. Ми звикли говорити про духовну і матеріальну культуру і прекрасно розуміємо, що в одному випадку мова йде про музику, театр, релігію, в іншому — про землеробство і садівництво, комп'ютерне забезпечення виробництва. Але класифікуючи, у відповідності зі сформованим слововживанням, різні галузі культури, ми рідко задумуємося над тією обставиною, що культура — це не тільки різні області дійсності, але і сама дійсність людини в цих галузях.

Усе, чим ми користаємося в області культури (у тому числі і саме розуміння культури), було колись відкрите, осмислене і введене в людську повсякденність. Інша справа, що існують різні національні й історичні традиції, вигадливо переплетені в сучасному вигляді культури, що визначають зміст наших уявлень про культуру, а також, будучи переосмисленими в наукових дослідженнях, і в змісті наукових теорій.

Якщо порівнювати визначення культури в різноманітних словниках, працях філософів і вчених, то можна виявити істотні розходження між ними. І це не випадково. Культура - надзвичайно багатопланове явище, що охоплює всі сфери життя особистості і суспільства. Відповідь на питання: що таке культура, - передбачає і відповідь на питання: як вона виникла і чому існують різноманітні, а в ряді відношень несумірні культури.

Чима­ло філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Термін “культура” походить від латинського cultura “оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування” і вказує на те, що спочатку під культурою розумівся цілеспрямований вплив на природу: оброблення “культивування” грунти, а також виховання людини. Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106—43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетво­ренню природи на благо людини, а з іншого, — засіб удос­коналення духовних сил людини, її розуму. У пізньоримській імперії, а потім і в епоху середньовіччя поняття культури асоціюється з міським укладом життя і пов'язаними з ним благами цивілізації. У епоху Відродження культура визначалася як ознака особистої досконалості. У цей період виникає тенденція ототожнення культури з різноманітними областями духовної діяльності: наукою, що зароджується, мораллю, мистецтвом, філософією, релігією. Пізніше слово "культура" все частіше починає вжива­тися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьо­му розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з доско­налістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" на­буває самостійного наукового значення.

Філософи Просвітництва розглядають культуру як якусь специфічну автономну і самоцінну сферу людської діяльності. Найважливіший аспект культури в їхньому розумінні - прагнення спорудити храм Розуму. Розум покликаний зруйнувати панування довільних думок, поставити перед людством універсальні значимі цілі і підпорядкувати собі соціальні зміни. Просвітництво виробило систему критеріїв, відповідно до яких відбиралося те, що можна вважати культурою. Культурна діяльність повинна бути інтелектуальною, творчою, продуктивною, новаторською, тобто не просто відтворювати, але постійно розширювати сферу людських можливостей. На зміну поняттю оригінального в традиційному змісті тобто висхідного до початків споконвічно древнього, котрому слід наслідувати як зразку, приходить поняття оригінальності як новаторства. Але реальна суть культури її специфіка обмежувалася рамками духовної діяльності як якоїсь абсолютної свободи людського розуму.

Культура розглядається як сукупність зразків поведінки, як продовження античної традиції духовної діяльності. У названому значенні поняття культури проіснувало аж до XVIII сторіччя, коли воно узвичаїлося соціальній думці.

Протягом століть уявлення про культуру були різними. Слалися різні концепції культури. У Середньовіччі людина, що не знала приписів пануючої релігії та не виконувала її засад, вважалася безкультурною. Це богословська концепція культури.

Із втратою авторитета церквою світогляд людини дедалі частіше визначає вільна філософська думка та наука; в мистецтві цінується оригінальність, новизна; безкультурними вважаються уже ті люди, які не слідкують за літературними новинками, не відвідують театру тощо. Це просвітницька концепція культури.

З розвитком вільної думки у ХVІІІ – ХХ ст., особливо у зв’язку із становленням такої науки, як естетика, почали висловлюватися все більш своєрідні і суб’єктивні погляди на культуру. Так виникла концепція культури як гри. Але саме поняття гри бувало різним. Кант розрізняє культуру уміння і культуру дисципліни. Уміння припускає спроможність реалізувати цілі, а дисципліна - спроможність ставити осмислені цілі і звільняти нашу волю від деспотизму бажань, що позбавляють нас можливості зробити розумний вибір. Кант обмежує поняття культури межами науки і мистецтва. У науці концентрується законодавча сила мистецтва, у мистецтві - продуктивна сила уяви. Вони протилежні також, як об'єктивне знання і суб'єктивне почуття. Проте відношення науки і мистецтва Кант розглядає як відношення додатковості.

Г.Спенсер вважав, що культурна діяльність виникає у ситої істоти від надлишкових фізичних сил. На думку Ф.Шіллера, в грі людина шляхом фантазії пізнає навколишній світ, моделює ситуації , які не в змозі пережити в дійсності.

Німецький вчений К.Блюхер висунув концепцію трудову теорію культури: вона народжується зі спільної праці людей (як приклад він наводив ритмічну пісню, об’єднуючи людей, що виконують важку роботу, в єдиному зусиллі).

У XIX сторіччі в культурі стали бачити насамперед систему цінностей і ідей, що різняться по їхній ролі в житті і самоорганізації суспільства того або іншого типу. Гегель розглядає культуру як початкове і завершальне “філософія” ланка самопізнання абсолютної ідеї. Гегелівська, а слідом за ній і марксистська теорія єдиної лінійної еволюції були піддані критиці в ряді концепцій культури XIX-XX стст. зокрема, у концепції “локальних цивілізацій” Шпенглер розглядав культури народів як замкнуті , самодостатні, неповторні організми, що проходять у своєму розвитку стадії виникнення, розквіту, надламу, а потім занепаду і загибелі. Ідея множинності культур виводиться Шпенглером із факту своєрідної переривчастості історичного процесу.

Марксистська думка вбачає в культурі ідеологічну надбудову над економічним життям суспільства, де в культурі в прихованому вигляді постійно кипить боротьба інтересів різних класових угрупувань. Концепція базується на принципах матеріалістичного розуміння історії, найважливішими засадами якої є економічний детермінізм і теорія суспільно-економічних формацій. З цього погляду кожної формації відповідає свій тип культури, а класові протиріччя є причиною поділу єдиної культури на “дві культури”, що відповідають двом основним класам формацій. Класовий підхід до пояснення та оцінці культурних явищ абсолютизується. Проте це не означає тотального заперечення спадкоємності культурного процесу, що носить виборчий характер. Не заперечує марксизм і загальнолюдського змісту культури, але вважає, що воно підпорядковано класовому початку. На відміну від сформованої в історії філософії традиції марксизм включає в зміст культури не тільки духовну, але і матеріальну культуру. У рамках формаційного підходу до історії марксизм формулює своє уявлення про закономірності буття культури: залежність культури від економічного базису, стихійність, нерівномірність культурно-історичного процесу в антагоністичних формаціях, тенденція до витиснення культурою панівного класу духовної діяльності мас, посилення культурної поляризації суспільства в міру загострення класової боротьби, національна форма культури.

Австрійський психіатр З.Фрейд обґрунтував ідеї культури як сублімації, тобто заміни витиснутих сексуально-біологічних інстинктів створенням різних предметів і творів мистецтва, які символізують бажаний, але не досяжний об’єкт потягу. За Фрейдом – культура створення житла, одягу, мистецтва – врятувала людство від розчинення у тваринному стані.

Найважливішою складовою культури є релігія, з її впливом на свідомість А також досвід людства накопичує чимало різних моделей політичного життя, юридичних законів, мета яких – забезпечити гармонію та мир у людській спільноті у політико-правовій культурі. Показником культурного рівня суспільства є розвиток науки та освіти.

Духовне життя суспільства, його релігійно-філософська свідомість, мораль та поняття про добро і зло, справедливість максимально яскраво проявляється в літературно-мистецькій творчості, яка естетично інтерпретує світ і проблеми людини. Мистецтво слова, музика і театр, архітектура, скульптура й живопис – найважливіші моменти культурного життя будь-якого суспільства.

У XX сторіччі вивчення культури здійснювалося головним чином у рамках етнографії і соціальної антропології. В другій половині XX сторіччя одержують розвиток уявлення про комунікативні властивості культури, поширюються її герменевтичного розуміння. Звідси й інтерес до мови як основи для вивчення будови і особливостей культури. Очевидно, що культурологія як наука XX в. не просто зводить воєдино існуюче різноманіття представлень про культуру і класифікує незліченні дефініції свого головного поняття, вона спирається на визначену традицію. Для європейської культурології основні історичні етапи цієї традиції (історичного розвитку представлень про культуру і її розуміння) складають античність, середні століття, новий час і сучасність.

Дослідження культури має глибокі філософські традиції (філософія історії, філософія культури) і привертає увагу представників інших наук, насамперед — археології, етнографії, психології, історії, соціології. Однак тільки в XX столітті з'являються спроби реалізації усе більш усвідомлюваної потреби і можливості спеціального міжпредметного дослідження культури. Основи культурології як самостійної наукової дисципліни, предмет вивчення якої — культура, не зводимо до об'єктів філософського й іншого підходів до цьому феномену, були закладені в роботах американського вченого Леслі Уайта. Спроби знайти за цією номінальною єдністю, фіксоване поняття “культура”, і реально, адекватно виразити його науковими засобами — одна з головних задач культурології. В даний час повного вирішення цієї задачі немає. Культурологія ще знаходиться в стадії становлення, уточнення свого предмета і методів; її вигляд як наукової дисципліни ще не знайшов теоретичної зрілості. Але цей пошук свідчить про те, що культурологія являє собою вид знання, що вже переросло “батьківську” опіку філософії, хоча і взаємозв’язана з нею.

Труднощі становлення культурології насамперед викликані складністю, багатоплановістю, “етерністю” поняття культури як “онтологічного” феномена.

В даний час існує досить багато уявлень про культурологію. Однак серед цього різноманіття можна виділити три основних підходи.

Перший — розглядає культурологію як комплекс дисциплін, що вивчають культуру. Утворюючим моментом тут є мета вивчення культури в її історичному розвитку і соціальному функціонуванні, а результатом — система знань про культуру.

Другий — репрезентує культурологію яка складається з розділів дисциплін, так чи інакше вивчаючу культуру. Наприклад, культурологія як філософія культури претендує на її розуміння в цілому, у загальному. Існує і зворотна позиція, відповідно до якої культурологія є розділом філософії культури, що вивчає проблему різноманіття культур (типологізація, систематизація знання про культуру без обліку фактора культурної самосвідомості). У даному випадку можливе ототожнення з культурології і культурантропології, соціології культури, а також виділення філософської культурології як науки про змісти, значення, узятих у їхній цілісності стосовно визначеного регіону чи відрізку часу.

Третій підхід виявляє прагнення розглядати культурологію як самостійну наукову дисципліну. Це припускає визначення предмета, і методу дослідження, місця культурології в системі соціально-гуманітарного знання.

Слід зазначити і наявність декількох моделей сучасних культурологічних досліджень:

: класичну, із жорстким поділом суб'єкта й об'єкта пізнання, що базується на раціонально-сцієнтистській методології;

: некласичну, що орієнтує дослідника на вивчення повсякденного культурного життя людини на принципах номіналізму, герменевтики;

: постмодерністську, реалізуючу феноменологічний підхід, що відкидає можливість “абсолютного” суб'єкта пізнання і культурної творчості, що переосмислює в рамках своєї культури значення “чужих” культур.

У якості висхідного для становлення культурології як самостійної наукової дисципліни можна використовувати уявлення про культурологію як систему знань. Для рішення головного питання в такому трактуванні - обґрунтування системоутворюючого принципу, що грає концептуальну роль для формування культурології як самостійної галузі суспільно-гуманітарного знання, - представляється винятково важливим з'ясувати причини і потреби її формування. Постання в XX столітті особливого знання про культуру, що претендує на відносну самостійність і названого “культурологією”, обумовлено:

а) усвідомленням спекулятивності класичної “філософії культури”, її нездатності повною мірою осмислити багатий емпіричний (етнографічний) матеріал, потребою вироблення такого розуміння культури, що може надійно зв'язати теоретичні уявлення про неї і практичне її утілення у всіх сферах людської життєдіяльності;

б) необхідністю розробки такої методології, що забезпечить як адекватне дослідження культури приватними науками, так і їхню предметну єдність, що випливає із субстанціонального розуміння культури;

в) прагненням до вироблення “загального знаменника” у розумінні культури в умовах різкого росту контактів різних культур (у зв'язку з розвитком засобів комунікації), необхідністю пошуку їхньої єдиної природи, що виявляється в локальному культурному різноманітті;

г) нагальністю питання порівняння, субординації різних культур, зокрема європейської і неєвропейський, в умовах розпаду колоніальної системи і зростання національної самосвідомості в країнах “третього світу”;

д) доцільністю цілісного, системного аналізу культури як сфери державної політики, прийняття в ній всебічно обґрунтованих управлінських рішень;

е) необхідністю формування культурних потреб людини і їхнього задоволення в споживацькому суспільстві, обґрунтування успішної економічної діяльності в сфері масової культури;

ж) неспинним зростанням технократизму, раціоналізму, викликаним новим витком НТП, усвідомленням важливості гуманітарної “противаги” для збереження стабільності існування людини, а також прагненням компенсувати культурологією зростаючу проблему передчасної і вузької професіоналізації.

Крім впливу цих факторів найважливіше значення для становлення культурології має розуміння сутності культури. Категорія “культура” приваблювала і приваблює багатьох дослідників глибиною свого змісту й евристичною значимістю. Широта охоплюваних нею суспільних явищ викликає особливий ефект закріплення за цим поняттям безлічі значеннєвих відтінків, що, у свою чергу, накладає свій відбиток на розуміння і вживання терміна “культура” різними дисциплінами й у різні історичні епохи. І все-таки аналіз показує, що об'єднуюче, рушійний початок у становленні культурології потрібно шукати в багатих традиціях європейської історії філософії. Це дозволяє розглядати в якості складової культурології, як системи знання, історичний розвиток уявлень про культуру — від античних до сучасних культурологічних теорій, концепцій, який можна представити і як відносно самостійні напрямки філософської думки.

Сучасна культурологія формується, виходячи з-під “батьківської” опіки філософії, знаходить власний предмет дослідження й обґрунтовує відповідні йому методи. Безсумнівно, насамперед культуролог має справу з результатами культурної діяльності (предмети, продукти культурної творчості — наприклад, музика, живопис), у його завдання - йти глибше, до засвоєння духу культури (менталітету, культурної парадигми), незалежно від того, якій теоретичній позиції він симпатизує. У даному випадку виявляється другий — комунікативний — шар культури, це рівень спілкування, інститутів освіти і виховання. І, нарешті, сама основа культури, її ядро, її архетип - структура культуротворчої діяльності. Різні дослідники ідентифікують її по-різному: з мовою, психологічним складом нації і способом сакралізації, прийнятою системою символіки і т.п. У всіх цих випадках незмінним залишається пафос культурологічного пошуку - цілісність, інтеграційна основа суспільства, розгляд історії як перетинання творчого самовираження «его» і розвитку культурної традиції в духовному просторі етносу.

Культурологія, якщо вона претендує на роль наукової дисципліни, неминуче звертається до “археології культури”, виявляє її генезис, функціонування і розвиток, розкриває способи культурного спадкування і стійкості, “код” культурного розвитку. Ця робота здійснюється на трьох рівнях:

збереження культури, її базисних основ, що ховаються за вербальною і символічною оболонкою;

відновлення культури, інститути відновлення знання, новаційні впливи на “код” культури;

трансляція культури - опредмечений світ культури як світ соціалізації індивідуума.

Усі три рівні, характеризуючи культуру в широкому спектрі її формоутворень (наука, техніка, мистецтво, релігія, філософія, політика, економіка і т.д.), у той же час дозволяють виявити структуру, образ діяльності, цілісність культури, що не може зводитися до опису досягнень культури (елітарної культури), і припускає постановку і концептуальне рішення проблеми відтворення такої цілісності.

Усі ці розуміння дають можливість зробити деякі висновки про предмет і задачу культурології як наукової дисципліни. Її предметом виступає генезис, функціонування і розвиток культури як специфічно-людського способу життя, що розкриває себе історично, як процес культурного спадкування, зовні подібного, але усе-таки відмінного від існуючого у світі живої природи. Завдання культурології - побудувати “генетику” культури, яка б не тільки пояснила історико-культурний процес (у світовому і національному масштабах), але могла б прогнозувати його і, у перспективі, керувати ним.

Поставлена задача вимагає рішень наступних фундаментальних проблем:

виявлення “гена” і “генетичного коду” культурних феноменів, тобто базисних структур, що відповідальні за збереження, передачу соціального досвіду людської діяльності;

вивчення факторів, що “провокують” мутаційні впливи на “гени” культурно-історичних утворень, що перебудовують їх “код” у процесі творчості;

вивчення сумарних наслідків такого розвитку як реальної історії “олюднення” світу.

Зрозуміло, таке бачення предмета, завдань і програми культурологічних досліджень вимагає залучення в науковий обіг великого, різнобічного матеріалу з всіх галузей і сфер соціальної творчості, однак головним полем дослідження в цій синтетичній сфері знання повинен стати уклад думки, тип життя, спосіб діяльності рядових суб'єктів історії. Палеопсихологічна реконструкція - поряд з дешифруванням знайомих систем, за допомогою семіотичного аналізу, - що і є методом, і змістом культурології як теоретичної дисципліни, що зводиться не до ілюстративності й описовості, а до строго концептуального типу формулювання, постановки і рішення своїх проблем.

Сказане дозволяє охарактеризувати взаємодію елементів культурології як системи знання. Насамперед потрібно відзначити, що культурологія, виділяючись з філософії, виступає як стиль філософствування який можна означити філософією культури. Як би не розглядалася сама філософія (сцієнтично чи світоглядно), філософія культури є методологією культурології, як щодо самостійної наукової дисципліни, і, забезпечуючи вибір її пізнавальних орієнтирів, дає розвій різного трактування природи культури.

Якщо філософія культури націлена на її розуміння як цілого (загальне), то культурологія розглядає культуру в її конкретних формах (особливе), з опорою на визначений матеріал. Тобто в культурології як науковій дисципліні в порівнянні з філософією культури акценти зміщені на пояснення її конкретних форм за допомогою теорій так званого середнього рівня, заснованих на історичній фактології. А філософія виконує методологічну функцію, визначаючи загальні пізнавальні орієнтації культурологічних досліджень.

Такий підхід характерний і для історії культури. Її факти і цінності дають матеріал для опису і пояснення конкретних історичних особливостей розвитку культури, причому, будучи розділом культурології, вона покликана не просто фіксувати ці особливості, а забезпечувати виявлення архетипів сучасної культури і розуміння її як підсумку історичного розвитку. Культурологія вивчає історичне поле фактів культури, включаючи як минуле, так і сьогодення. Процеси культурно-історичного розвитку цікавлять цю науку в тій мірі, у якій це можливо зрозуміти і пояснити сучасну культуру.

Найважливішим елементом культурології як системи знань є культурантропологія, що вивчає конкретні цінності, форми зв'язку, опредмечені результати культурної діяльності в їх динаміці, механізмах трансляції культурних навичок від людини до людини. Для культуролога принципово важливо зрозуміти, що стоїть за фактами культури, які потреби виражають її конкретні історичні, соціальні й особистісні форми. Історичний розвиток уявлень про культуру сам по собі не “підводить” до культурології, це робить культурантропологія..

У вітчизняній культурології домінують два дослідницькі напрямки. Із середини 60-х років культура розглядалася як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною. Саме таке трактування є у Філософській енциклопедії й інших досить численних публікаціях. Володіючи великою широтою, цей підхід відрізняється невизначеністю, тому що відсутні точні критерії того, що ж вважати цінностями культури. Аксіологічна інтерпретація культури формулює ту сферу буття людини, яку можна назвати світом цінностей. Саме до нього, до цього світу, з погляду прихильників означеної концепції, і застосовне поняття культури. Воно з'являється як величний підсумок попередньої діяльності людини, що виявляє собою складну ієрархію значимих для конкретного суспільного організму духовних і матеріальних утворень.

Прихильники діяльнісної концепції вбачають у такім трактуванні поняття культури відому обмеженість. На їхню думку, аксіологична інтерпретація замикає культурні явища у відносно вузькій сфері, тоді як “культура... діалектично реалізується процес у єдності його об'єктивних і суб'єктивних моментів, передумов і результатів». Діяльний підхід до культури конкретизується по двох напрямках:



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича географічний факультет (1)

    Документ
    Дана спеціальність створювалася з метою підготовки висококваліфікованих кадрів у сфері управління природоохоронною діяльністю, туристичною індустрією, готельним господарством, зокрема: керівників підприємств, установ та організацій
  2. В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році (1)

    Документ
    Наукове видання розраховано на працівників органів державного управління, органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій систем державного та муніципального управління, науковців, викладачів, студентів вищих навчальних закладів.

Другие похожие документы..