Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Мне повезло родиться 9 мая 1924 года (по старому стилю 27 апреля) в ночь с Чистого четверга на пятницу на одном из хуторов деревни Пищики Дубровенско...полностью>>
'Регламент'
1.2. Объем теоретических знаний аттестуемого сварщика должен удовлетворять требованиям экзаменационных программ в соответствии с п. 3.2 Правил аттест...полностью>>
'Программа дисциплины'
От студентов требуется посещение лекций, подготовка не менее одного устного доклада и участие в обсуждениях поднимаемых на семинаре вопросов, предста...полностью>>
'Документ'
Взаимодействие с органами исполнительной власти, общественными организациями области, занимающимися производством и оборотом пищевых продуктов по вопр...полностью>>

Курс лекцій Дніпропетровськ 2005 Культурологія. Курс лекцій. Електронна версія. Для студентів усіх спеціальностей. / Ю. Й. Семчук. Дніпропетровськ, дуеп. 105 с

Главная > Курс лекцій
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Поняття «знання», «культура» і «цивілізація» тісно пов'язані, майже нероздільні, хоча й розрізнені. Не забуваймо, що в контексті наших міркувань знання виступає як особливий світ, населений особливими формами теоретичних побудов. Це не тільки теорії, а й гіпотези, проблеми, а також спроби їх розв'язання. Прагнучи концептуально розкрити зв'язок культури і цивілізації, ми вважаємо, що цивілізація — це організована сукупність плодів знання і культури. Важливо усвідомити, що саме особливості знання у той чи інший історичний час визначають своєрідність конкретної культури, а з нею і тип цивілізації.

Сучасна філософія визначає цивілізацію як такий ступінь суспільного розвитку, на якому поділ праці і обмін, товарне виробництво досягають повного розквіту і здійснюють переворот у суспільстві. До сучасного поняття цивілізації залучається технічний (точніше - технологічний) компонент як наслідок детермінуючого впливу техніки на розвиток сучасного суспільства. У зв'язку з цим виникає питання про співвідношення категорій "цивілізація" і "технологічна культура".

Технологія - це як би матеріально-практична сторона реалізації взаємодії суспільства (людини) і природи, тоді як культура є духовно-практичною стороною взаємодії. На сучасному етапі розвитку суспільства ці дві сторони взаємопроникають одна в одну і у реальному історичному процесі має місце інтегративний феномен - технологічна культура. Ще на початку XX ст. російський філософ М.Бердяєв писав: "...Ми стоїмо перед основним парадоксом: без техніки неможлива культура, з нею пов'язане саме виникнення культури і остаточна перемога техніки в культурі, вступ до технічної епохи тягне культуру до загибелі... Повернення до природи є великий мотив, в історії культури, в ньому відчувається страх загибелі культури від влади техніки, загибелі цілісної людської природи".

Цивілізація як соціальна організація життя і культури забезпечує їм існування і прогресивний розвиток. З цивілізації починається історія суспільства. У цьому смислі цивілізація постає як спосіб буття культури, хоч при цьому допускається, що виникнення цивілізації вимагало певного рівня культури, проте згодом культура стає залежною від рівня розвитку цивілізації. У широкому значенні слова культура, як і цивілізація, виражає людський прогрес в цілому, все те, що досягнуто на відміну від тварин, все те, що додала людина до природи, природних сил й утворень. З цієї точки зору культуру і цивілізацію можна розглядати як два пласти людського прогресу. В одному напрямі прогрес розвивається в процесі підвищення рівня виробництва і споживання (обміну речовин з природою), в іншому - в процесі розвитку сутнісних сил людини. У цьому випадку розвиток, підкорений специфічним людським устремлінням, цілям і являє собою самоціль людської діяльності.

Відомі два типи ставлення людини до людини - як до засобу досягнення мети і як до самоцінності. Потреба людини є людською потребою тією мірою, якою інша людина в такій якості стала для неї потребою. Саме у цьому критерій розмежування цивілізації і культури. В ідеалі взаємовідносини культури і цивілізації мисляться як гармонія. Цивілізація - не самоціль, а необхідний базис культурного прогресу: якщо цивілізація виходить з-під контролю культури, вона деградує. Різні суспільства і суспільні умови оцінюються з точки зору того, наскільки вони відповідають сутності людини, людським сутнісним силам. За рахунок останніх і всупереч їхньому саморозвитку в сучасному суспільстві розвивається індустріальна цивілізація. Під виливом, науково-технічного прогресу змінюється місце культури в сучасній цивілізації, характер їхніх взаємин. Створюється новий тип культури, який характерний насамперед інтегративними моментами між технікою і так званим духовним життям, суспільства. З одного боку, виникає наукове управління культурою (цілеспрямована дія щодо індустрії культури, інтенсифікації творчої діяльності й оптимізації її), з другого - активізується роль науки як однієї з форм культури, спрямованої на формування такої моделі суспільства, яка могла б подолати історичну обумовленість розвитку суспільства.

На своєрідне протиріччя сучасної духовної культури суспільства звернув увагу і англійський учений Ч.П.Сноу. На одному полюсі - художня інтелігенція, на другому - вчені. "Їх розділяє стіна непорозуміння, а іноді й ворожнечі... Створюється враження, що для об'єднання обох культур взагалі немає ґрунту, а це означає, що пропадають багатющі можливості розумової і творчої діяльності" . Це протиріччя між науковою і гуманітарною культурами характерне і для культури XX ст. Духовне виробництво в рамках системи суспільного виробництва є товарним виробництвом тією мірою, якою його продукція набуває "речової форми товару", яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. При цьому духовні цінності самі по собі або жодної вартості не мають, або набувають її лише тоді, коли втягуються у процес одержання додаткової вартості.

У цьому смислі духовне виробництво сучасного суспільства розглядається як індустрія культури. У сфері її, за свідченням американського вченого Ф. Шіллера, робітники виробляють додаткову вартість, яку привласнюють підприємці. Тут духовне виробництво постає як соціальна форма одержання прибутку, капіталу . Проте в умовах сучасного суспільства не тільки "індустрія культури", а й діяльність "вільних художників" інтенсивно втягуються в економічну систему. Врешті-решт вони теж створюють додатковий прибуток для тих, хто володіє засобами виробництва, засобами розповсюдження і споживання їх продукції (видавництва, кінокомпанії, виставочні зали; театри і т. ін.).

Як відомо, той, хто має у своєму розпорядженні засоби матеріального виробництва, володіє й засобами духовного виробництва. З розвитком засобів масової комунікації ("масс медіа") розширюються можливості безпосередньої і прихованої дії на світогляд і психологію людини в певному ідеологічному напрямі. Телебачення, радіо, масова преса використовуються часто-густо як зброя політичної боротьби і формування громадської думки. Засоби масової комунікації є одночасно і середовищем, і процесом, спрямованим на певні типи виховання. Посилення комунікативної функції культури веде до трансформації її і водночас викликає тенденцію "міфологічного" типу мислення. Культура перетворюється у науково вивірений засіб маніпулювання свідомістю і поведінкою мас. Індустрія культури - це не тільки технічне і наукове оснащення її, це передусім втягування її у виробничо-економічну структуру сучасного їй суспільства. Духовне виробництво перетворюється на аналог матеріального виробництва, а культура - "...хороший бізнес..." . Тут збігаються інтереси засобів масової комунікації і бізнесу. І це зрозуміло: в обох випадках потрібні масовий споживач, широкий споживчий ринок. Тому бізнес активно втілюється у сферу культури, створюючи водночас маркетинг і масову культуру, а реклама формує відповідний тип масової свідомості.

У результаті однією з головних функцій масової культури стає тривіалізація суспільної свідомості, тобто створення певного культурного контексту, в якому стереотипізується, стає тривіальною будь-яка ідея, будь-яка цінність. Науково-технічний прогрес підвів цивілізацію до порога нової культури - культури комп'ютерної техніки, яка, трансформуючи книжкову культуру, створює новий тип мислення, що орієнтує людину на саморозвиток і формує у неї синтез інтелектуальної образності і чуттєвого моделювання. Основна ознака цієї культури - діалог людини з екраном. Комп'ютер - це явище культури знакових систем - культури, проміжної між "світом речей" і "світом людей".

Отже, в сучасному суспільстві слід розрізняти цивілізацію і культуру. У західній філософії досить поширеним є розуміння цивілізації як нового стану культури. Культура стає. цивілізацією, коли з'являються писемність і міський образ життя. Відповідно з'являється й політична організація суспільства, держава і врешті-решт техніка, що характеризує культурний рівень виробництва. Отже, з точки зору філософії "цивілізацію" можна визначити як технологічну характеристику історично визначеного типу суспільства, як матеріально-технічний базис культури. У сучасній науці в ужитку термін "світова цивілізація". Він характеризує, розвиток суспільства від локальних його форм до "всесвітніх" через розв'язання глобальних проблем, що загрожують існуванню людства.

Підсумовуючи, можна констатувати, що культура як філософська категорія має різні аспекти визначення, або "модуси культури", проте філософське виділення феномена культури повинне служити категоріальною основою для кожного з цих модусів. Культура - це вираження суті людини у ставленні її до навколишнього світу, опредмечене в системі смислових значень (мові як системі знаків). Це матеріалізація людського Духу, гуманізація природи. Культура - це світ людини.

До початку третього тисячоліття людина як найуспішніший на планеті вид встановила свій контроль над значною частиною земної біосфери. Картина світу в найближчі десятиліття складатиметься, найімовірніше, під впливом чинників, пов'язаних із цією обставиною. Ось деякі з них.

По-перше, чисельність людства продовжує зростати. Проте сам характер зростання змінився. Тепер воно відбувається тільки за рахунок найбідніших країн. Що ж до благополучних, то вони здійснили демографічний перехід — у них зменшилася смертність, збільшилася тривалість життя і, найголовніше, впала народжуваність.

По-друге, сфери територіальних інтересів окремих людських спільнот зімкнулися. Ділянок суші, скільки-небудь придатних до господарської діяльності і не залучених до неї, не залишилося. Старі перешкоди — відстані, географічні перепони — внаслідок розвитку транспорту і засобів зв'язку стали малоістотними. Військово-політична функція державних кордонів замінилася адміністративною. Переміщення через них великої кількості людей значно полегшилося. Світ став відкритим.

По-третє, розвиток наукоємних технологій, зниження енерго- і металоємності продукції, підвищені вимоги до екологічної безпеки зумовили корінні зміни у технологічній і географічній структурі промислового виробництва. Розвинені країни зосередилися на виготовленні наукоємної продукції, на розвитку «чистих» виробництв. Уся «брудна», чорнова робота перемістилася у бідні країни з дешевою робочою силою і низькими вимогами щодо екологічної безпеки.

По-четверте, інтенсивне сільське господарство зробило розвинені країни незалежними від умов навколишнього середовища. Водночас малоефективні споживацькі господарства більшості країн Азії, Африки, Латинської Америки не тільки не можуть прогодувати своє населення, яке неухильно зростає, а й залишаються залежними від примх клімату, природних катастроф.

По-п'яте, різні людські цивілізації, котрі раніше розвивалися відокремлено, тепер пов'язані так тісно, як ніколи раніше. Масова міграція з бідних країн у багаті, яка має характер нового Великого переселення народів, призвела до того, що території проживання європейців заполонили вихідці зі слаборозвинених країн. Зосередження різнорідних людських мас на обмежених територіях промислових регіонів країн Європи та Північної Америки створює умови для підвищеної конфліктності, викликаної не стільки конкуренцією, скільки розходженням ціннісних систем.

Кожна з перелічених стратегій виживання тією чи іншою мірою визначає поведінку людини. Їхня пріоритетність залежить від спадковості, виховання, умов етнічного, культурного, соціального середовища і безлічі інших чинників. Поведінкою переважної більшості людей, судячи з усього, керують перші три біологічні стратегії. Підпорядкувати своє життя пізнанню, створенню нового, нехтуючи нерідко власним добробутом, здатні лише окремі особистості.

До початку XXI століття світ фактично перетворився на єдину спільноту-державу, а окремі країни — на її громадян. На основі загальносвітової системи обмінів матеріальними та інформаційними ресурсами склалася загальносвітова ієрархічна «соціальна структура». На її верхніх рівнях — невеличка кількість розвинених країн-домінантів. Вони зосередилися на творчій діяльності, на організаційно-управлінських функціях. А найбільш трудомістка, екологічно небезпечна чорнова робота виконується в економічно слабких, залежних країнах. Домінанти підтримують status quo, використовуючи як грубу силу, так і інтелектуальні можливості, причому не тільки свої, а й усього світу.

У другій половині ХХ сторіччя почало загострюватися протистояння між великими групами людських спільнот — цивілізаціями. С. Хантингтон охарактеризував його як «зіткнення цивілізацій». Чи призведе цей конфлікт до війни цивілізацій, чи процес відбуватиметься мирно? Це, мабуть, головне питання нашого часу.

Надії на універсалізацію цінностей європейської цивілізації, на всесвітнє поширення західного способу життя виявилися не більш як ілюзіями. Реальність полягає у тому, що людські суспільства прагнуть, наскільки їм це вдається, зберегти власну ідентичність, забезпечити цілісність свого інформаційного фонду. Вони або відкидають елементи чужої культури, здатні порушити таку цілісність, або трансформують їх, пристосовуючи до своєї специфіки. Так, Японія запозичила в Заходу його технології, але християнство там не прижилось, незважаючи на активну місіонерську діяльність. Слов'янські племена прийняли християнство, але абсорбували в нього деяких старих язичницьких богів у вигляді святих і мучеників. Незважаючи на всеосяжну глобалізацію, етнічна і культурна розмаїтість виду Homo sapiens зберігатиметься і надалі як невід'ємна властивість біологічної природи виживати за рахунок розмаїтості своїх проявів.

Як вважає С. Хантингтон, «цивілізації — це найбільші людські племена, а зіткнення цивілізацій — племінний конфлікт у глобальному масштабі» . Конфлікти, які виникають на політичному, військовому та економічному ґрунті, етнічну нетерпимість, територіальні претензії — все це можна звести до звичайного для людських спільнот прагнення оволодіти ресурсами, які й сьогодні необхідні для виживання людства, адже воно все ще росте. Серйозними чинниками є при цьому значні культурні й ціннісні відмінності протилежних сторін, важкопереборні протиріччя та образи, які накопичилися історично. Для характеристики такого протистояння С. Хантингтон використав поняття “зіткнення” (сlash).

Із зростанням чисельності людської спільноти зростає навантаження на середовище і посилюється дефіцит його ресурсів. Це створює загрозу виживанню спільноти і змушує її змінитися так, щоб змінилися стосунки із середовищем. Існує вибір з двох варіантів: через модернізацію господарства перейти до інтенсивної стратегії або, використовуючи, як і раніше, екстенсивну, розширити свій життєвий простір.

Останні п'ятсот років «законодавцем моди» на Землі був Захід. Вироблені тут технології, форми соціального устрою, досягнення філософії і науки пропонувалися як еталонні іншим цивілізаціям. Бездоганним, як здавалося, підтвердженням переваги цінностей Заходу була його економічна і військова міць. В економічно слабших країн був вибір: модернізуватися на західний зразок або залишатися «економічним придатком» заморських хазяїв. Але інтенсивна стратегія виживання європейської цивілізації — продукт її тривалої еволюції, що відбувалася у певних природних умовах. Створити таку ж стратегію за короткий час (два-три покоління) в інших природних і соціальних умовах дуже проблематично.

Під стратегією людського виживання варто розуміти не тільки набір різних способів впливу на середовище проживання, технологій. Головне — культурний фон: релігійні традиції, філософські уявлення, система цінностей, принципи соціального устрою суспільства. Загалом, те духовне середовище, в якому ці технології виникли і без якого їхнє ефективне функціонування неможливе. Перенесення усього цього комплексу в інше суспільство з розвиненою культурою означатиме настільки радикальну зміну інформаційного фонду останнього, що це неминуче призведе до кризи його ідентичності. Механізми, які забезпечують виживання, перешкоджатимуть цьому. Тому розумніше обговорювати можливість імпорту окремих елементів інтенсивної стратегії, найприйнятніших для конкретного суспільства. Повністю чужа культура здебільшого не приживається. Найлегше імпортується те, що пов'язано із задоволенням утилітарних потреб як у виробництві, так і в побуті.

Втім, це справедливо тільки в тому випадку, коли власна культура суспільства вже досить розвинена, сильна, здатна захистити від зовнішньої експансії те, що ми тут назвали його інформаційним фондом. Якщо це не так, якщо народ не приділяє належної уваги розвиткові своєї самобутньої культури, то поступово він припинить самостійне існування і буде поглинутий іншими спільнотами, іншими культурами.

Чи зможе соціальна система, яка являла собою гібрид європейських технологій і неєвропейського світогляду, розвивати далі інтенсивні підходи до виживання, чи виступить тільки як користувач — залежить від особливостей її культури. У другій половині минулого століття країни, які належать до китайської та японської цивілізацій, активно включилися в західну технологічну революцію. Вони імпортували західні технології і науку, деякі елементи західного способу життя. Але зробили це не механічно, а творчо: не сліпо копіювали чуже, а використовували його для розвитку своєї власної, і без того багатої культури. Вони синтезували власну, схожу на європейську інтенсивну стратегію виживання. У результаті їхня залежність від середовища зменшилася, за рівнем життя деякі з них зрівнялися з розвиненими західними країнами, навіть здійснили демографічний перехід. І при цьому не втратили самобутності. Те ж саме тепер відбувається з країнами арабського Сходу. Завдяки впливу європейців, які п'ятсот років тому сприяли загибелі імперії арабів, сьогодні арабський світ переживає своє відродження.

Європейці, прагнучи підкорити весь світ, насаджували свій спосіб життя примітивним, як їм здавалося, народам. І от наслідок: вони дали нову базу для розвитку і пробудили від багатовікової сплячки цивілізації, набагато старші й мудріші від них самих. Зростаюча економічна міць країн Сходу у поєднанні з їх власними, перевіреними часом цінностями виховала для Заходу суперників, з якими змагатися дуже важко.

Необхідно розуміти, що розвиток культури є навіть важливішим, ніж розвиток господарства. Нерозв'язані матеріальні проблеми можуть призвести до загибелі людей, а нерозв'язані проблеми культури — до зникнення всього народу.

Той, хто створював Людство — чи то був Бог, чи Природа, — подбав про його виживання, заклавши у нього здатність самоорганізовуватися — самостійно знаходити безпечні шляхи розвитку. Конфлікт, який назріває, має всі шанси стати і безкровним перерозподілом світу.

Додаткова література до теми:

  1. Шпенглер О. Закат Европы. - М., 1993.

  2. Корсунцев И.Г. Проблемы развития и будущее цивилизации. - М., 1994.

  3. Степин В.С., Горохов В.Г., Розов М.А. Философия науки и техники. - М., 1995.

  4. Петросян А.Э. Ключ к XXI веку: наука как основа грядущего жизнеустройства. - М., 1995.

  5. Григорьева Т. Дао и Логос. Встреча культур. - М., 1992.

  6. Ясюков М.И. Весы Немезиды. - М., 1990.

  7. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций // Полис. - 1994. - №1, 2, 3.

  8. Делокаров К. Мировоззренческие основания современной цивилизации и ее глобальный кризис // Общественные науки и современность. - 1994. - №2.

  9. Кара-Мурза С.Г. Наука и кризис цивилизации // Вопросы философии. - 1990. - №9.

  10. 13. Назаретян А. "Столкновение цивилизаций" и "конец истории" // Общественные науки и современность. - 1994. - №6.

  11. Драч Г.В. Культурология. Ростов-на-Дону, 1996 г.

  12. Павленко Ю. В. Історія світової цивілізації: соціокультурний розвиток людства. - К., Либідь, 1996.

  13. Павленко Ю. В. Стадійна та полілінійна природа цивілізаційного процесу // Сучасність. - 1996. - № 5.

  14. Павленко Ю. В. Три підходи до розуміння світового історичного процесу // Політична думка. - 1997. - № 1.

  15. Огієнко І. Українська культура. - К., 1991.

  16. Трубецкой Н. С. К украинской проблеме // Трубецкой Н. С. История. Культура. Язык. - М., 1995.

Тема 4. Техніка, культура та природа людини.

Поняття “техніка” є одним із самих древніх і широко розповсюджених сьогодні. Донедавна воно застосовувалося для позначення деякої невизначеної діяльності, чи деякої сукупності матеріальних утворень. Зміст поняття техніки історично трансформувався, відбиваючи розвиток способів виробництва і засобів праці. Первісне значення слова мистецтво, майстерність – позначає саму діяльність, її якісний рівень. Потім поняття техніка відбиває визначений спосіб чи виготовлення обробки. У ремісничому виробництві індивідуальна майстерність змінюється сукупністю прийомів і методів, переданих від покоління до покоління. І, нарешті, поняття “техніка” переноситься на виготовлені матеріальні об'єкти. Це відбувається в період розвитку машинного виробництва, і технікою називаються різні пристосування, що обслуговують виробництво, а також деякі продукти такого виробництва.

Поняття техніки також істотно відрізнялося від сучасного. В античності поняття “техне” включає і техніку, і технічне знання, і мистецтво, але воно не включає теорію. Тому в давньогрецьких філософів, наприклад, Аристотеля, немає спеціальних праць про “техне”. В античній культурі наука і техніка розглядалися як принципово різні види діяльності.

У середні століття архітектори і ремісники покладалися в основному на традиційне знання, що трималося в секреті і яке згодом змінилося лише незначно. Питання співвідношення між теорією і практикою зважувався в моральному аспекті – наприклад, який стиль в архітектурі був більш кращим з божественної точки зору. Саме інженери, художники і практичні математики епохи відродження зіграли вирішальну роль у прийнятті нового типу практично орієнтованої теорії. Змінився і сам соціальний статус ремісників, що у своїй діяльності досягли вищих рівнів культури Ренесансу.

У науці Нового часу можна спостерігати іншу тенденцію – прагнення до спеціалізації і вичленовування окремих аспектів і сторін предмета як підметів систематичному дослідженню експериментальними і математичними засобами. Висувався ідеал нової науки, здатний вирішувати теоретичними засобами інженерні задачі, і нової, заснованої на науці, техніки. Цей ідеал в остаточному підсумку привів до дисциплінарної організації науки і техніки.

Отже, у ході історичного розвитку технічна дія і технічне знання поступове відокремлюються від міфу і магічної дії, але спочатку спираються ще не на наукове, а лише на повсякденну свідомість і практику.

У 1949 р. вийшла у світло книга Ж. Фурастьє “Велика надія XX століття”, що стала прапором буржуазно-реформістського технократизма. На думку Фурастьє, інтенсивний технічний і науковий розвиток відкривають перед людством можливість еволюції убік створення так званого “наукового суспільства”, урятованого від тягаря політичних, соціальних, релігійних і інших антагонізмів. Наука і техніка в цьому прийдешнім суспільстві стануть основою життєдіяльності не тільки соціального організму як цілого, але рівною мірою й окремими індивідами, що входять до складу цього цілого. “Комп'ютерна утопія”, запропонована Фурастьє, була оцінена як “найбільша надія XX століття”. У більш пізніх своїх роботах французький автор стверджує, що задача науки полягає в тім, щоб унеможливити існування застарілої системи цінностей і поставити фундамент для нової, а це, буде пов'язано з виникненням нової космічної релігії, що скоро з'явиться у прийдешньому “науковому суспільстві”.

Такий несподіваний на перший погляд підсумок міркувань Ж. Фурастьє, закономірний для технократичного мислення. Фурастьє був один з перших, хто привернув увагу світової громадськості до сучасних проблем, називаними глобальними, у тому числі і до проблеми людини і його майбутнього в зв'язку з процесами розвитку науки і техніки. Однак у випадку з Фурастьє яскраво прослідковується закономірність переходу технократичного мислення від непомірного оптимізму до песимізму, від перебільшеної надії - до розчарування, від абсолютизації науки - до сумніву в її можливостях і навіть до релігійної віри.

Майбутнє і сьогоднішнє технократиче суспільство “нове суспільство” побудоване структурно і функціонально в прямій залежності від науки і техніки описував американський соціолог Д.Белл. Науковець підкреслює, що у постіндустріальному суспільстві визначальними виявляються в кінцевому рахунку різні види використовуваного в економіці наукового знання і тому головною проблемою стає організація науки. Відповідно до цим “постіндустріальну суспільство” по Беллу, характеризується новою соціальною структурою, що базується не на відносинах власності, а на знанні і кваліфікації. У книзі “Культурні протиріччя капіталізму” - проголошені раніше ідеї Белл доводить до розриву між економікою і культурою відповідно до концепції “роз'єднаності сфер”.

Чимало прихильників лінії “технократичного мислення” вважають, що вплив науки і техніки на людину і суспільство, особливо в найбільш розвитих країнах світу, стає сильним джерелом сучасних змін. Так, політолг З. Бжезинський у своїй книзі “Між двома століттями” стверджує, що постіндустріальне суспільство стає технотронним суспільством у результаті безпосереднього впливу техніки й електроніки на різні сторони життя суспільства, соціальну структуру і духовні цінності. Хоча З. Бжезинський, як і багато інші прибічників технократичних ідей, постійно говорять про соціальні зміни, що мають глобальний характер, насправді посилаючись на розвиток науки і техніки використовують її лише для того, щоб довести здатність суспільства зберегти себе в умовах змін, що відбуваються у світі.

У західній філософії все більше виявляється прагнення уникнути популяризації технократизма. К. Ясперс відзначає, що в Європі майже зник прометеєвский інтерес перед технікою. Відкидаючи штамп про “демонізм” техніки, К. Яперс вважає, що вона спрямована на те, щоб у ході перетворювальної трудової діяльності перетворювати і саму людину. Він вважає, що уся подальша доля людини залежить від того способу, за допомогою якого вона скористається наслідками науково-технічного прогресу. Ясперс вказує, що “техніка - тільки засіб, сама по собі вона не гарна і не погана”, усе залежить від того як нею скористається людина. Техніка не залежить від того, що може бути нею досягнуто, вона лише іграшка в руках людини.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича географічний факультет (1)

    Документ
    Дана спеціальність створювалася з метою підготовки висококваліфікованих кадрів у сфері управління природоохоронною діяльністю, туристичною індустрією, готельним господарством, зокрема: керівників підприємств, установ та організацій
  2. В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році (1)

    Документ
    Наукове видання розраховано на працівників органів державного управління, органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій систем державного та муніципального управління, науковців, викладачів, студентів вищих навчальних закладів.

Другие похожие документы..