Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Закон'
- воспитательно-профилактические мероприятия (совместно с Управлением Федеральной службы Российской Федерации по контролю за оборотом наркотиков по Ре...полностью>>
'Документ'
Специфика сохранения дохристианских обрядов в системе весенне-летних календарных праздников мордвы (по материалам экспедиции 2007г. В с.Багряшин и в с...полностью>>
'Курсовая'
ФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНСТВО ПО ОБРАЗОВАНИЮ ГОСУДАРСТВЕННОЕ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ ВЫСШЕГО ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ ВОЛЖСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ИНЖЕНЕРН...полностью>>
'Автореферат'
МЕТОДОЛОГИЯ АНАЛИЗА ОБЪЕКТОВ РАЗЛИЧНОГО ПРОИСХОЖДЕНИЯ МЕТОДАМИ ГАЗОВОЙ ХРОМАТОГРАФИИ-МАСС-СПЕКТРОМЕТРИИ И ЭЛЕМЕНТНОГО АНАЛИЗА НА СОДЕРЖАНИЕ СЛЕДОВ СР...полностью>>

Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Зародження та розвиток економічної теорії

Главная > Реферат
Сохрани ссылку в одной из сетей:

РЕФЕРАТ

Що представляє собою курс “Основи економічної теорії”

Що представляє собою курс “Основи економічної теорії”

  1. Зародження та розвиток економічної теорії

  1. Предмет економічної теорії, основні завдання та функції

  1. Методологія економічної науки

Зародження економічної теорії та основні етапи її розвитку.

Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на ушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430—355 рр. до н. е.), Платона (427—347 рр. .о н. є.), Аристотеля (384—322 рр. до н. е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє господарство) —так називалася праця видатного мислителя стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обгрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.

Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх ціх явищ, вивченні закономірностей функціонування економії в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела богатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Не відразу, суперечливо, але формується система погл ядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкрет’є у праці “Трактат політичної економії” (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пі літикос»—суспільний, державний і «ойкономія»—управління, домашнє господарство («ойкос» — дім, господарство, «номос» — закон).

Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантелістів. Воно зародилось у XVI—XVII с у країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантелістів об’єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантелістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.

Перенесення аналізу із сфери обігу .у виробництво стало початком економічної науки, що пов’язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантелізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.

Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям Петті (1623—1687 рр.,Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На сню думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа і праця. Ф.Кене в своїй праці «Економічна таблиця» (1758 р.) уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.

Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723—1790 рр.) і Давида Рікардо (1772—1823 рр.). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обгрун-вати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо цінює і сучасна економічна наука. Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі ЖСісмон-Ж Прудона й інших. У працях цих економістів викрито багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання. На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така револіоційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ста­влення нового суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну мо­дель суспільного розвитку. Вони прогнозували його можливості , виходячі з відомих їм економічних реальностей,і готових відповідей на деталі організації майбутнього суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди класиків марксизму з сучасних позицій,слід визнати, що певні їх висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягають науковій переоцінці сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.

Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового економічного простору, головними діючими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.

За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А. Маршал — Ангія, Дж. Кларк—США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс — Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки.

Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу.

Зростає також значення ліберального критичного напрямку нових теорій. Це – теорії “троякої революції”, “нового індустріального суспільства” , в яких піднімається питання про утворення єдиного індустріального суспільства. Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу доходів.

ПРЕДМЕТ I ФУНКЦIЇ ЕКОНОМIЧНОЇ ТЕОРIЇ

Предмет економiчної теорiї

Кожна наука має свiй предмет вивчення. З iншими спорiдненими науками вона пов’язана через об’єкт дослiдження: наприклад, сукупнiсть економiчних наук об’єднується розглядом проблем народного господарства. Цiльовою функцiєю кожної науки є розкриття та пiзнання вiдповiдних об’єктивних законiв природи чи суспiльства. Для цього вона користується набутими в процесi iсторичного розвитку загальнонауковими та спецiальними, притаманними їй методами пiзнання об’єктивної реальностi. Розглянемо докладнiше теорiї i методи, що застосовуються для пiзнання соцiально-економiчних процесiв.

Якою б розмаїтою не була людська дiяльнiсть, вона повинна мати свою власну основу. Такою основою є економiчне життя суспiльства, тiсно пов’язане з потребами та iнтересами людей. В перекладi з грецької економiка означає мистецтво ведення домашнього господарства (<ойкос>-дiм, домашнє господарство; <номос>-вчення, закон). Вперше цей термiн ввiв у обiг Арiстотель (III ст. до н. е.). Вiн роздiлив науку про багатство на економiку та хримастику. Пiд першою вiн розумiв виробництво благ для задоволення потреб людей, пiд другою - накопичення грошей, до якого ставився негативно.

Мислителi стародавнього свiту робили спроби з’ясувати внутрiшнi пiдвалини економiчного розвитку та формували окремi елементи економiчних знань. З тих пiр, як давньогрецький фiлософ Ксенофонт (IV-III ст. до н. е.) започаткував нову на той час економiчну науку в творах <Економiка> та <Про доходи>, змiст її невпiзнанне змiнився. По-перше, ведення господарства та управлiння ним здiйснюються тепер не тiльки в рамках сiм’ї, а й у межах регiону, країни, групи держав, всього свiту. По-друге, воно органiзується не тiльки за територiальною, ай за виробничою ознакою. Отже, нинi поняття <економiка> охоплює: сiм’ю, пiдприємство (фiрму); народне господарство певної країни чи його частину; сукупнiсть взаємозв’язаних господарств груп країн, об’єднаних у рiзноманiтних iнтегральних органiзацiях: свiтове господарство як суперечливу цiлiснiсть взаємозалежних народних господарств усiх країн та їх об’єднань.

Економiка як народне господарство має двi сторони свого вираження: по-перше, як матерiально-натуральне наповнення, по друге, як сукупнiсть виробничих вiдносин, що пов’язують процеси виробництва, розподiлу, обмiну та споживання суспiльного продукту як фази постiйного вiдтворення економiки.

Матерiально-натуральне наповнення економiки проявляється в продуктивних силах суспiльства (рис. 1), що вiдображають систему вiдносин <людина - природа>. До них належить передусiм робоча сила як здiбнiсть людини творити в матерiальнiй та духовнiй сферах. Робоча сила втiлюється у трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва.

Другою складовою продуктивних сил є речовий фактор виробництва, тобто засоби виробництва, якi людина використовує в процесi працi, спрямованої на забезпечення тих чи iнших своїх матерiальних та духовних потреб.

Засоби виробництва подiляються на предмети працi та засоби працi. До перших належать предмети, що данi природою, та тi, що в процесi працi переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукцiї для особистого чи виробничого використання. До других належать, по-перше, машини, устаткування, iнструменти та iншi технiчнi знаряддя; по-друге, технологiчнi процеси та енергопостачання i, по-третє, автоматизованi системи управлiння (АСУ), електронно-обчислювальнi машини (ЕОМ), комп’ютери тощо.

Центральне мiсце в системi засобiв працi посiдають накопиченi людством знання. Людина живе у свiтi обмежених можливостей. Обмеженi її фiзичнi та iнтелектуальнi здiбностi, час, який вона може придiлити тому чи iншому заняттю, засоби, якi можуть бути використанi для досягнення поставленої мети. Обмеженiсть наявних ресурсiв була, є i залишається головною i досить жорсткою умовою, яка нашаровується об’єктивною реальнiстю на розмiри i можливостi зростання особистого та суспiльного багатства. Але це стосується конкретної людини i конкретних умов iснування суспiльства. Щодо розвитку суспiльства в цiлому в iсторичнiй перспективi, то

можливостi людини необмеженi. Протягом багатовiкової iсторiї люди суттєво розсунули рамки зазначених та iнших обмежень, проте перед iндивiдом, як i перед суспiльством в цiлому, завжди на кожному етапi постає проблема вибору напрямiв та способiв використання обмежених ресурсiв. Цю проблему можна вирiшувати рiзними методами, якi лежать у площинi економiки. Серйозною проблемою є не тiльки виробництво, а й розподiл його продуктiв мiж рiзними верствами населення.

Сукупнiсть виробничих вiдносин представлена органiзацiйно-економiчними та соцiально-економiчними вiдносинами, про якi йдеться при визначеннi конкретного предмета економiчної теорiї. Економiка як наука, тобто як систематизоване знання про суть економiчних явищ та процесiв, почала оформлюватися тiльки в XVII- XVIII ст. паралельно з бурхливим розвитком ринкового господарства.

В економiчнiй науцi ще за часiв У. Петтi (XVII ст.) почався процес диференцiацiї знань. Тепер це система дисциплiн. Пiдготовка економiстiв в Українi сьогоднi ведеться бiльш як з 50 спецiальностей.

Iснує багато сучасних визначень поняття <економiчна наука>. Серед них основними є такi, якi визначають її як науку: 1) про умови та форми, за яких вiдбуваються виробництво та обмiн i вiдповiдний розподiл продуктiв мiж людьми, про шляхи розв’язання проблеми органiзацiї споживання й виробництва; 2) що вивчає проблеми використання обмежених виробничих факторiв (землi, працi, устаткування, технiчних знань), а також фiнансових ресурсiв для виробництва та розподiлу продуктiв мiж членами суспiльства; 3) що з’ясовує закономiрностi руху цiн, грошей, норми процента, капiталу i прибутку для вироблення державою вiдповiдної полiтики впливу на економiчне життя.

Наведенi точки зору вiдображають тiльки певну сторону економiки, i кожна з них окремо не охоплює повнiстю її систему. Власне, це визначення економiчних наук, що вивчають рiзнi сторони багатогранного економiчного життя. Однак усi вони пiдкреслюють тiсний зв’язок економiки з виробництвом та ринком.

Об’єктом вивчення всiх економiчних наук є економiка в цiлому. Якщо об’єкт вивчення для них є спiльним, то предмети вивчення є рiзними. <Сiм’я> економiчних наук безперервно збiльшується. В її структурi, якщо мати на увазi вивчення не окремих функцiональних сторiн чи галузей суспiльного виробництва, чим займаються конкретнi економiчнi науки, а економiчну систему в цiлому, то економiчна теорiя, безумовно, займає основне мiсце.

Економiчна iсторiя та iсторiя економiчних учень також вивчають економiчну систему в цiлому, але в рiзних аспектах. Перша дослiджує конкретнi форми функцiонування та розвиток економiчних систем у рiзнi iсторичнi епохи з урахуванням нацiональних, природних, полiтичних та iнших особливостей конкретних країн (або їх груп). Друга аналiзує вiдбиття у свiдомостi рiзних суспiльних верств тих економiчних вiдносин, якi iснують у певному вiдрiзку часу. Iсторiя економiчних учень розкриває також об’єктивнi витоки виникнення рiзноманiтних шкiл та напрямiв в економiчнiй науцi.

Окрему групу утворюють спецiальнi (функцiональнi) пiдроздiли економiчної науки - економiчна статистика, економiка працi, фiнанси, кредит i грошовий обiг, бухгалтерський облiк та iн.

Найбiльшу групу складають галузевi економiчнi науки, якi вивчають специфiку виявлення виробничих вiдносин, їх законiв та функцiональних систем (управлiння виробництвом, грошово-фiнансовий механiзм їй iн.) в рiзних сферах суспiльного виробництва. Найбiльш загальною галузевою наукою є економiка промисловостi. Однак i вона подiляється на економiку хiмiчної, металургiйної, нафтодобувної чи iншої промисловостi, оскiльки постiйно розвивається суспiльний подiл працi, вiдокремлюються вiдносно самостiйнi талузi виробництва i, як наслiдок, все бiльш конкретизуються економiчнi дисциплiни.

У зв’язку з тим що нематерiальна сфера (наука, освiта, охорона здоров’я та iн.) тiсно зв’язана з галузями матерiального виробництва, бере участь у розподiлi, обмiнi та споживаннi суспiльного продукту, економiчну сторону має як матерiальна, так i нематерiальна виробнича дiяльнiсть людей. Видiляються новi галузевi економiчнi дисциплiни - економiка сфери послуг, економiка освiти, економiка туризму тощо.

Оскiльки об’єктом вивчення всiх економiчних наук поряд iз специфiчним предметом кожної з них є вiдносини i зв’язки мiж людьми в процесi їх економiчної дiяльностi, то взаємодiють i науки через обмiн iнформацiєю, використання результатiв сумiжних дослiджень тощо. Методологiчною основою системи економiчних наук є економiчна теорiя.

У минулому люди, які починали вивчати економічну теорію,майже завжди вимагали короткого,чіткого визначення цього предмета. Цьому попитові не бракувало пропозицій.Наведемо деякі з таких визначень.

  1. Економічна теорія — це наука про види діяльності, пов’язані з обміном і грошовими угодами між людьми.

  2. Економічна теорія — це наука про використання людьми якісних чи обмежених продуктивних ресурсів (земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад машини, і технічні знання ) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і роз­ділу їх між членами суспільства з метою споживання.

  3. Економічна теорія — це наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і користання цих засобів.

  4. Економічна теорія — наука про те, як людство розв’язує її завдання у галузі споживання і виробництва.

  5. Економічна теорія — це наука про багатство.

Цей перелік досить великий, однак якщо провести годину у відповідному віділі доброї бібліотеки, освічена людина зможе продовжити його. Втиснути у декілька рядків точний опис певного предмета, що чітко відокремив би його від суміжних дисциплин і дав уявлення початківцю про всі питання, які охоплює цей предмет, - справа нелегка. Економічна теорія, безперечно, включає всі елементи, наведені як у цих визначеннях, так і тих, що могли увійти до довшого переліку.

Якщо примусити спеціаліста обрати зі всіх наведених дефініцій лише одну, то у наш час він, очевидно, зупинився б на другій. Йому відомо, яке значення мають гроші, і якби Китай починаючи з наступного року відмовився від використання грошей взагалі, то перед ним постала би величезна кількість про­блем, які покликана вивчати економічна теорія. Дії Робінзона Крузо і самостійних поселенців, хоч вони й не займались обміном товарів чи бартерною торгівлею, також належать до компетенції економічної теорії.

Якщо говорити про звичайний перебіг життя, то економічна теорія не може описувати почуття людини під час недільної обідні, смак гусячого м'яса, яке вона їсть, слухаючи як Еліот читає свої вірші чи як співає Сінатра про страждання кохання : про муки смерті. Найбільш значне у житті не можна придбати задарма, але його не можна купити і на ринку. Отже, жодне визначення предмета економічної теорії не може бути точним, оскільки у цьому, по суті, і немає потреби. Для ознайомлення з предметом можна було б навести таку його коротку характери­стику: “Економічна теорія — це наука про те, які з рідкісних продуктивних ресурсів люди і суспільство протягом часу, за до­помогою грошей і без їхньої участі, обирають для виробництва різних товарів і розподілу їх з метою споживання тепер і у май­бутньому між різними людьми і групами суспільства”.

Об’єктом економiчної теорiї є економiка в цiлому (на мiкро-, макро- i глобальному рiвнях). Мiкрорiвень економiки починається з сiм’ї; фiрма (пiдприємство) є його основною ланкою. Макрорiвень охоплює господарство цiлої країни, а глобальний - мiждержавнi економiчнi об’єднання та всесвiтнє господарство.

Багатоаспектнiсть змiсту економiки зумовлює рiзноманiтнiсть напрямiв вивчення економiчного життя суспiльства: в центрi уваги постають виробничi вiдносини, проблеми ефективностi економiчної системи, особливостi рiзних систем господарювання та iн. Важливим є вивчення свiтового досвiду розвитку еко-

номiчної теорiї та вiдповiдних навчальних дисциплiн.Так, розглядаючи предмет економiки, П. Самуельсон i Р. Нордхаус наголошують на тому, що люди вибирають спосiб використання обмежених виробничих ресурсiв для вироблення рiзних продуктiв та розподiлу їх мiж членами суспiльства. Якщо виходити з прагматичне^ спрямованостi навчального процесу,, то такий пiдхiд цiлком виправданий.

У рамках економiчної теорiї дослiджується не тiльки оптимiзацiя виробництва при обмежених ресурсах, а й економiчнi форми та закономiрностi, в яких здiйснюється суспiльне вiдтворення в цiлому. В той же час вченi _не вiдмовляються i вiд полiтико-економiчного аналiзу вiдносин власностi, оскiльки не можна звести економiчну науку лише до конкретно-економiчного знання.

Термiн <полiтична економiя> щодо економiчної теорiї був застосований ще французьким меркантилiстом А. Монкретьєном у працi <Трактат полiтичної економiї>, написанiй в 1615 р. З грецької <полiтикос> перекладається як державний, суспiльний. Отже, цей термiн означає науку про ведення господарства в державi, суспiльствi.

Сьогоднi школа економiстiв Чiкагського унiверситету (США) пiд керiвництвом вiдомого вченого М. Фрiдмана видає <^оиi-паi ої РоIiНсаI Есопогпу>, присвячений проблемам полiтичної економiї. Сучасний рiвень розвитку полiтичної економiї розглядається у чотиритомному словнику, виданому пiд редакцiєю Дж. Iтвелла, М. Мi-лгейта, П. Ньюмена <ТЬе ^е\V Раi^гауе. А Оiсїiопаi-у о{ Есопотiсв>; Ьопгiоп, ^ V. еiс., 1987 (уоi. З, р. 906).

У пiдручнику <Есопотiса>, який неодноразово перевидавався в Лондонi, Нью-Йорку, Мехiко, Москвi, його автори К. Р. Макконнелл та Л. С. Брiо зазначають, що полiтеконом тепер входить як неодмiнний член у вищi урядовi ради (М., переклад з англ., 1992.-Т. 1.- С. 19). Подiбних прикладiв можна навести дуже багато.

Сьогоднi вивчення полiтекономiчного аспекту економiчної теорiї означає дослiдження розвитку економiчних явищ та процесiв через пiзнання виробничих вiдносин.Функцiєю економiчної теорiї є характеристика основ економiчних систем, яка подається через аналiз виробничих вiдносин: органiзацiйно-економiчних та соцiально-економiчних (рис. 2). .

У процесi органiзацiї виробництва виникають органiзацiйно-економiчнi вiдносини, якi вiдбивають певний иого рiвень. Вони вiдображаються такими абстрактно-загальними категорiями, як <праця>, <засоби виробництва>, <розподiл працi> тощо, i виражають систему вiдносин <людина - виробництво>.

Органiзацiйно-економiчнi вiдносини безпосередньо зв’язанi з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової дiяльностi, кооперацiї працi, обмiну засобами виробництва тощо. В цiлому цi вiдносини зображенi господарською системою органiзацiї та управлiння економiкою на рiзних рiвнях.

Конкретнi органiзацiйно-економiчнi вiдносини вiдображенi у господарських системах окремих галузей суспiльного виробництва - економiка промисловостi, сiльського господарства, торгiвлi, охорони здоров’я та iн. їх специфiку вивчають конкретнi економiчнi науки. До загальних органiзацiйно-економiчних вiдносин належать форми i методи господарювання, характернi для всiх галузей економiки. Серед останнiх сьогоднi видiляються, по-перше, ринкова система, в центрi якої - товарно-грошовi вiдносини; по-друге, пiдприємництво, в центрi якого-ефективне ведення господарства. Загальнi органiзацiйно-господарськi вiдносини - це вiдносини у сферi грошового обiгу, цiноутворення, фiнансiв та кредиту, маркетингу, менеджменту, бiржової справи тощо. Саме вони, оскiльки не охоплюються конкретними економiчними науками, належать до загальної економiчної теорiї.

Соцiально-економiчнi вiдносини зумовлюють систему зв’язкiв <людина - людина>. До них належать закономiрностi розвитку вiдносин власностi (передусiм на засоби виробництва), тiсно пов’язаних з ними розподiлу i вiдтворення суспiльного виробництва в цiлому як економiчного кругообiгу, який вiдбувається через виробництво, розподiл, обмiн i споживання продуктiв та послуг.

Дослiдження соцiально-економiчних вiдносин розкриває соцiальнi можливостi iнтеграцiйних процесiв в сучасному суспiльствi та управлiннi господарством. Це дозволяє також визначити рiвень вiдповiдностi економiчної дiяльностi вимогам зростання суспiльного багатства i пов’язаним з ним iнтересам переважної бiльшостi членiв суспiльства.

Вивчення соцiально-економiчних вiдносин дає змогу побачити, хто реально володiє засобами виробництва та фiнансами, привласнює їх, тобто в чиїх iнтересах вiдбувається розподiл вироблених продуктiв та послуг, i, нарештi, як i скiльки трудiвник працює на себе та iнших членiв суспiльства.

Виробничi вiдносини вiдповiдають iсторично певнiй формi власностi на засоби виробництва та дiалектичне взаємодiють з продуктивними силами.

Поняття <власнiсть> - одне з. центральних у курсi економiчної теорiї. Власнiсть iснує на трьох рiвнях. Перший з них матерiально-натуральний (заводи, ферми, лiкарнi, навчальнi та науковi заклади тощо), другий- юридичний, коли йдеться про правове оформлення володiння, розпорядження ним та його використання, i третiй - полiтекономiчний, який вiдображає реальне, а не юридичне присвоєння результатiв економiчної дiяльностi. До органiзацiйно-економiчних форм власностi належать iндивiдуальна, колективна, державна тощо; до соцiально-економiчних - приватна, суспiльна (остання може бути мiсцевого, загальнодержавного i навiть загальносвiтового рiвня), змiшана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерiєм ефективностi тiєї чи iншої форми власностi виступає мiра вiдчуження виробника вiд засобiв виробництва та його результатiв. У певному суспiльствi одна з форм власностi є панiвною. Вiдповiдно до неї складаються соцiально-економiчнi вiдносини.

Полiтекономiчний аспект економiчної теорiї охоплює також аналiз економiчних законiв та їх взаємодiї.

Органiзацiйно-економiчнi та соцiально-економiчнi виробничi вiдносини вiдтворюються постiйно в найрiзноманiтнiших формах i поєднаннях. Поняття, якi вiдображають в узагальненому виглядi умови економiчного життя суспiльства, називаються економiчними категорiями (наприклад, <товар>, <вартiсть>, <прибуток>, <нацiональний доход> тощо). Економiчнi категорiї вiдбивають суть економiчних явищ i процесiв.

Економiчнi закони виявляють об’єктивнi, стiйкi при-чинно-наслiдковi зв’язки як усерединi виробничих вiдносин, економiчних процесiв i явищ, так i мiж ними самими, розкривають сутнiсть цих зв’язкiв (наприклад, закони вартостi, середнього або монопольного прибутку, спiввiдношення мiж складовими нацiонального доходу та iн.). Економiчнi закони не можуть бути незмiнними, оскiльки економiчнi процеси не є чимось застиглим.

Економiчнi закони є всезагальнi, загальнi та специфiчнi. Всезагальнi закони вiдбивають спiввiдношення мiж продуктивними силами i виробничими вiдносинами, їх взаємодiю. Це закони вiдповiдностi виробничих вiдносин характеру i рiвню продуктивних сил, економiї часу, пiдвищення потреб тощо. Суспiльному виробництву завжди притаманнi риси виробничого процесу як такого, незалежно вiд його соцiально-економiчної структури. Пiзнання всезагальних економiчних законiв допомагає осягнути фундаментальнi основи та послiдовнiсть розвитку людського суспiльства.

Загальнi закони вiдображають взаємозв’язок мiж продуктивними силами та органiзацiйно-економiчними вiдносинами (наприклад, закони товарного виробництва).



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Зміст розділ 1 становлення та розвиток політичних ідей глава 1 предмет політології

    Документ
    Вивчення будь-якої науки відбувається у певній логічній послідовності. Розпо­чинається воно з визначення об'єкта науки, тобто тієї сфери природи чи сус­пільного життя, на яку спрямоване наукове пізнання.
  2. Частина 2 Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів Валерій стеценко львів Видавничий центр лну імені Івана Франка 2010 у 2-х частинах

    Закон
    Філософія релігії. Тексти для самостійної роботи студентів: Навч. посібник для студентів університету: У 2-х ч. / Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів В.
  3. Журналістика, філологія та медіаосвіта: у 2 т. Полтава: Освіта, 2009. 436 с

    Документ
    Степаненко М.І. – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови, ректор Полтавського державного педагогічного університету імені В.
  4. Основи ринкової економіки

    Документ
    Термін „економія" („ойкономія", від грец. „ойкос "-дім, господарство, „номос" - правило, закон), виник в епоху античного рабства. Він означав певну систему правил, законів управління домашнім господарством, землеробством.
  5. Економіка зарубіжних країн

    Документ
    Автори:A. С. Філіпенко (керівник), В. А. Вергун, І. В. Бураківський, B. Д. Сікора, О. І. Рогач, Р. Л. Балакін, М. А. Дудченко, О. К. Кузьмінська, О. І.

Другие похожие документы..