Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
Аспирантура школы права Риги объявляет конкурс на получение стипендии степени магистра (LLM) в области международного публичного права и прав человек...полностью>>
'Документ'
Молодежная биржа труда МБОУ «МУК» (МБТ), совместно с образовательными учреждениями управления образования администрации НГО, администрацией НГО, ГУ «...полностью>>
'Документ'
В самом деле, лучше всего это назвать уроком русского языка. Ведь именно с помощью языка мы постигаем многочисленные тайны культуры данного народа: е...полностью>>
'Документ'
7). Одна з праць Августіна Аврелія, Фоми Аквінського, Вільяма Оккама або П’єра Абеляра /на вибір/: Августин Аврелий. Исповедь. Книга Х. В кн.: Антол...полностью>>

645-річчю села Хащувате присвячується

Главная > Книга
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

645-річчю села Хащувате присвячується

Хащувате

„Кришталеві краплини-слова”

2007

-2-

Наша книга кольорова,

Наша книга чарівна!

Розгорни – і заговорить

Щиро, тепло, мов жива.

Сторінок торкнись блакитних –

Тут історія села.

Враз постане з віковіччя

Сива, славна давнина.

Сторінки гортай зелені –

Тут природа і натхнення.

Краще рідний край пізнай

І його оберігай!

До рожевих доторкнися,

У мандрівку не спізнися.

Книга, гід наш, поведе;

Розповість: Як? Що? і Де?

Ось – червоні і натхненні,

В книзі сторінки вогненні.

Честь, хвала усім по праву,

Хто селу приносить славу!

Помаранчеві сторінки

Заспівають пісню дзвінко.

Бо щасливий (треба знати) –

Мрію хто знайшов крилату.

Жовті – творчість осяйна

Юних „зірочок” села.

Золотисті, мов іскринки,

Цікавинки-намистинки.

Ще – додатки ми доклали

І про авторів згадали.

Що ж, читайте залюбки

І дорослі, й малюки.

-3-

Замість передмови

Привіт! Давайте познайомимося. Ми – веселі, допитливі дітлахи, члени літературно-поетичного гуртка „Кришталеві краплини-слова”, що діє на добровільних засадах при Хащуватській ЗОШ І-ІІІ ступенів Гайворонського району Кіровоградської області. Наш керівник – Іванова Ольга Миколаївна.

Ідея створення власної книги дуже сподобалася всім. Цікаво, хто читатиме нашу книгу? Так хочеться, щоб вона сподобалася і дорослим, і малятам. Хочеться, щоб про нашу маленьку Батьківщину дізналися усі. Повірте, вона того варта! Наш куточок рідної землі найкращий, наймальовничіший! І ми спробуємо це довести на сторінках „книжки-саморобки”.

Отож, Ви тримаєте в руках незвичайний творчий проект. Багато довелося попрацювати, щоб створити його. Ми писали твори, малювали малюнки, приносили фотоматеріали, шукали відомості у бібліотеках, записували розповіді старожилів. Звісно, щоб охопити все повністю, потрібно працювати не один місяць, та й одна книга не в змозі помістити в собі всієї історії краю, ввібрати в себе весь героїзм, всю славу та творчість односельчан; оспівати неймовірну красу і поетичність мальовничої нашої Батьківщини. Та все ж ми спробували доторкнутись серцями до витоків культурної спадщини та осягнути розумом історичне минуле рідного краю.

-4-

Чудернацькі асоціації

Погляньмо на карту Гайворонського району:

Що вона нагадує? Вирішили пофантазувати. І ось що вийшло:

-5-

Як бачимо, перший малюнок нагадує череп людини. Отже, можливо, наш район багатий на археологічні знахідки; можливо, багатий на розумних і талановитих людей.

Другий малюнок нагадує птаха. Можливо, тут водяться рідкісні види птахів; або ж у районі добре розвинене сільське господарство.

Третій малюнок нагадує бурячок чи редиску. Отже, можливо, район аграрний.

Четвертий – рибину. Можливо, район багатий на рибні ресурси.

А що, як наші асоціації не випадкові і обриси кордону Гайворонського району є символічними знаками, закодованою інформацією? Звернімося до серйозних наукових джерел та проаналізуймо результати нашого „дослідження”.

-6-

Історія мого села

Загальна характеристика району

Розпочнімо нашу розповідь. З чого? Звісно, з загальної характеристики району та історичної довідки. Їх ми відшукали у книгах Солгутовського Л.І. „Нариси з історії Гайворонського краю” і Павличука О. та Комірного О. „Гайворонщина – перлина Подільського краю”. Чомусь мимоволі захотілося написати не „краю”, а „раю”. Дійсно – рай, краса, загадковість...

Гайворонський район розташований на Правобережній Україні. Крайня західна точка Кіровоградської області лежить на південний захід від Гайворона. Через район протікає одна з найбільших рік України – Південний Буг.

Зручне географічне положення, помірний клімат, родючі грунти дали можливість зробити місцевість багатою і привабливою. З давніх давен тут оселялись люди. Про це свідчать знайдені на території сучасного району пам’ятки неоліту (VІІ-ІІІ тисячоліття до нашої ери), Трипільської та Черняхівської культур.

Найдавніші поселення VІІ-ІІІ тисячоліття до нашої ери виявлені поблизу багатьох населених пунктів (Солгутове, Могильне, Завалля, Жакчик, Березівка, Чемерпіль). В цей час від збиральництва і мисливства людина починає переходити до мотижного землеробства й скотарства.

Поблизу Гайворона, Солгутового, Могильного, Завалля та Жакчика виявлені поселення Трипільської культури (ІV-ІІІ тисячоліття до нашої ери).

Пізніше територія Прибужжя увійшла до складу земель, на яких почало формуватися основне ядро протослов’янських племен (кінець ІІІ – початок І тисячоліття).

Біля Хащуватого, Завалля, Солгутового, Соломії, Жакчика, Березівки, Чемерполя виявлені поселення ранньослов’янської Черняхівської культури (ІІ- VІ століття нашої ери).

-7-

У IX столітті територія району входила до складу Київської Русі. Згодом тут кочували печеніги, а з XII століття — половці. У середині XIII ст. південно-східне Поділля стало вотчиною татаро-монголів.

З 1648 по 1652 р. територія району входила до Козацької держави. Наш Прибузький край неодноразово спустошували набіги турків і кримських татар. А 1672 р. його окупувала турецька армія Мухаммеда IV разом з татарами. Окупація тривала до 1699 р.

Після третього територіального поділу Польщі Правобережжя України, в т.ч. наше Прибужжя, у 1793 р. приєднано до Росії. Відповідно до Указу Павла І від 21.11.1796 р. намісництво ліквідується і його територія в основному відходить до Подільської губернії. Населені пункти Гайворон, Струньків і Струньківський Ташлик, Поліампіль (Долинівка), Темна (Червоне), Вікнина, Берестяги, Мощена, Хащувата, Могильна, Сальків, Завалля увійшли до складу Гайсинського повіту, Солгутів, Вільшанка (Котовка), Соломія — до Ольгопільського, Бандурове, Казавчин, Юзефпіль (Бугове), Чемірполь, Таужна — до Балтського повіту. Адміністративним центром губернії був м. Кам’янець-Подільський, а з 1920 р. — м. Вінниця. У 1923 р. утворено Хащуватський район, який був переданий у 1932 р. до складу Грушківського району. До 1925 року територія Гайворонщини належала до Гайсинської, а потім до Первомайської округи, а після ліквідації округів — у 1932 р. — до Одеської області.

У 1933 р. Гайворон стає центром Грушківського району. У січні 1935 р. утворено Гайворонський район. Після чергового адміністративного поділу України район у 1954 р. передано з Одеської до Кіровоградської області. Рік 1962. Утворюється укрупнений Ульяновський район, до якого приєднуються Гайворонський і Голованівський райони. У 1962-1964 рр. Гайворон був центром виробничо-промислової зони (Гайворонський, Ульяновський і Голованівський райони). Відновлено Гайворонський район у січні 1965 р.

-8-

05.02.1965 р. відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР села Вікнина і Червоне були передані з Бершадського Гайворонському району.

Площа району нині становить 695,3 квадратних кілометрів. В населених пунктах проживає 44,5 тисячі чоловік. Середня густота – 64 чоловіки на квадратний кілометр.

Місцевість багата на поклади граніту (Гайворон, Салькове, Хащувате, Завалля, Соломія, Солгутове), гранітні гнейси, попадаються і мармуровидні вапняки. Сотні кубометрів гайворонського граніту використано на будівництво Одесь­кого залізничного вокзалу і Московського метрополітену. На міцному фундаменті з гайворонського граніту стоять архітектурно привабливі будинки на Хрещатику в м. Києві. В межах Українського щита графіт попадається повсюдно, але ж промислове виробництво зосереджено на Заваллівському комбінаті.

Поклади каоліну виявлені в Долинівці, Соломії, Хащуватому, Сальковому.

Поширені торф (с. Таужне), пісок, червоно-бурі глини, суглинки і лес (глей), що використовуються для виробництва цегли, черепиці, лампачу. В Котовці залягають поклади піску, придатного для виготовлення скла.

Значні родовища руд виявлені в Хащуватому. Це марганцево-залізні руди, що залягають товстими до 7 метрів, майже вертикальними пластами серед біотипових гнейсів і кристалічних вапняків.

На основі розвідки виходів професор Хоменко підтвердив наявність промислових марганцево-залізних і марганцевих руд в районі Хащуватого, оцінюючи їх приблизно в 25 мільйонів тонн.

З метою збереження рослинного і тваринного світу в районі створено заказник загальнодержавного значення „Бандурівські ставки” та заказник місцевого значення – урочище „Сальківське”. Далеко за межами району відоме цілюще джерело мінеральної води „Іванкова криниця”.

-9-

Гайворонський район є індустріально-аграрний. На його території розташований залізничний вузол, промислові та сільськогосподарські підприємства та акціонерні товариства, фермерські господарства, автопідприємства, вузол поштового і електрозв’язку. Збережено будівельні і шляхові організації. Розвиваються малі підприємства та інші комерційні структури. ( З книг Солгутовського Л.І. „Нариси з історії Гайворонського краю” і Павличука О. та Комірного О. „Гайворонщина – перлина Подільського краю”.)

Цікаво? Отож-бо! Наші припущення виявилися правильними. Обриси кордонів району підказують, що тут є чим зацікавитися археологам, екологам, геологам, натуралістам, фермерам. Це – жарт, але у кожному жарті є хоча б краплина дійсності.

-10-

Німі свідки сивої давнини

Кургани... Стільки їх розкидано по Україні! Є вони і на околиці нашого села Хащуватого. Стоять невисокі, пологі, вкриті бур’яном. А навкруги – розорані поля...

Яку таємницю зберігають мовчазні кургани? Про що могли б розповісти? Можливо, під товстим шаром грунту вони приховують ознаки і докази існування трипільської та черняхівської культур; поховання скіфів чи сарматів (адже на території Гайворонщини знайдено кілька таких поховань, датованих ІІ-І ст. до н.е.) Можливо, тут сплять вічним сном наші славні предки, воїни-герої.

Багата історія рідного краю. Не все ще вивчено, не все ще досліджено. Багато запитань потребують відповідей; багато припущень – доказів.

На жаль, люди не завжди розуміють історичну значущість курганів. Є „горе-археологи”, що нищать, грабують кургани і цим самим завдають величезної шкоди історії минувшини; руйнують пам’ятки; оскверняють могили предків; паплюжать пам’ять про них.

-11-

Що в імені твоїм ?..

Погляньте ще раз уважно на карту Гайворонського району. Що написано в центрі? ХАЩУВАТЕ ! І цим усе сказано! Хащувате – серце району, найкоштовніша і найцентральніша перлина у разку намиста Гайворонщини.

Хащувате. Цікаво, а чому його так назвали? Іменувалось село спочатку Качучинка, а починаючи з початку XV стало називатися „містечко Хащевата”. Як стверджує Ю. Сіцинський у книзі „Труды Подольского историко-статистического комитета”, назва ця походить від слова хащі. Це слов’янське слово означає площу, що залишилась після вирубаного лісу.

Нашому селу виповнюється вже 645 років. Відоме воно ще з сивої давнини. У 1362 році поселення входило до складу Великого князівства Литовського. У ті часи тут була споруджена фортеця для захисту від нападів татар. Під селом збереглись підземні ходи. Ці своєрідні катакомби були вириті у ХІV-ХVІІ століттях і використовувались для схованок людей від чужинців.

Одного разу (трапилося це під час прокладання водопроводу у 1984 році) в ценрі села, за аптекою, раптом провалилася ділянка дороги. Допитливі старшокласники одразу вирішили дослідити утворене провалля. Дістали драбину, лопатами розчистили лаз і організували екскурсію для всіх бажаючих.

Ось що розповідають очевидці: „Спустившись під землю, одразу потрапляєш у доволі просторе приміщення розмірами 3 м х 2 м і висотою 2,4 м. З цього приміщення вправо і вліво ішли вужчі ходи: висотою до 1 м і шириною до 70 см. Сміливці проходили вглиб до 5-6 метрів і поверталися, бо далі ходи були завалені та й кисню не вистачало. Дуже тхнуло сірководнем”.

Дослідники-школярі знайшли надзвичайно товстий уламок скляної пляшки 40-х років та кістку, схожу на бивень. Екскурсії тривали один день. Наступного дня яму загорнули, але дослідження не припинилося. Допитливі хлопчаки знайшли вихід з катакомб на околиці села, біля річечки, в яру, порослому чагарником.

-12-

Усього було доволі

Нелегка, цікава і загадкова історія нашого села. Було воно у бувальцях, бачило усього на своєму віку: і розквіт, і занепад, і героїчні виступи селян.

У XVIII столітті село належало графу Потоцькому, який у 1754 році виділив землю для церковних потреб. Тривалий період через Хащувате пролягав головний шлях з Одеси до Києва. Але коли збудували Південно-Західну залізницю, цей шлях втратив своє значення.

У роки польського панування село було центром ключа (адміністративна одиниця), до складу якого входило 36 населених пунктів.

Відомо, що селяни підтримали гайдамацький виступ проти польської шляхти. 9 червня 1768 року хащуватський сотник Ярема Панко пристав до повстанського війська, яке йшло на Умань. Після взяття штурмом цього міста М. Залізняк посилає 200 гайдамаків з чотирма гарматами у Хащувате, щоб не допустити переправи татар через Південний Буг.

У 1847 році Хащуватський маєток купив поміщик Ю.А. Лопушанський. У 1850 році він переселив частину селян з Хащуватого на північний захід та захід і заснував Юліанівку (тепер Тополі) та Антоньове. Після смерті поміщика його сини довели маєток до повного розорення і в 1857 році він був проданий. Містечко Хащувате викупив лікар царя Олександра II Карель.

-13-

Мужній будинок

Будинок Кареля, будинок заможніх селян, руїни – по-різному називають у селі цю невизнану пам’ятку. Стоїть пусткою. Дивиться вікнами-проваллями на людей, що проходять мимо: хто байдуже зиркне, хто взагалі не помітить, хто зітхне з сумом: „Пропадає будівля!..”

А були ж і не такі часи. Він був окрасою села. Гарний, двоповерховий, з кованими загорожками, з кам’яним муром навколо. Та все минуло...

Пам’ятає часи, коли у його підвалі розташовувалася сільська бібліотека. Стелю підпирали дерев’яні колони. Підлога була встелена червоними килимами. Оживав, коли його зали наповнювалися щебетом веселих дітлахів. Та бібліотеку згодом зачинили...

Пам’ятає часи, коли був житловим будинком на кілька родин. Люди не шанували споруду. Згодом одна із стін почала валитися: дала про себе знати стара бойова рана (в роки Великої Вітчизняної війни, під час бомбардування влучив снаряд і зруйнував один куток, але будинок вистояв).

Усі покинули його. Згодом з’явилася табличка з надписом: „Продається”. Так хотілося викупити будинок, повернути йому минулу красу, відкрити музей, щоб усі могли милуватися старовинною красою, вивчати історію рідного краю. Та не по кишені виявилося.

Заростало бур’яном подвір’я; паслися кози, телята; валився мур... Нарешті з’явився „рятівник”, викупив будинок разом з подвір’ям та прибудовами. Звеселився будинок, але не надовго. Навкруг нього звівся високий мур, а на території планують зробити сховища та... свинарник. Майже в центрі села! Яке майбутнє подарує доля сивочолому будинку? Про це ніхто не знає...

-14-

Єврейське містечко

У 70-х роках XIX століття Хащувате стало волосним центром. У 1893 році в село було прокладено вузькоколійну залізницю. Починаючи з кінця XVIII і до першої половини XX століття цей населений пункт мав статус єврейського містечка.

У 1905 році в Хащуватому на 720 дворів з населенням 4335 чоловік діяли: православна церква, синагога, моли­товний будинок, волосне управління, поштово-телеграфне відділення, сільський банк, міщанське управління, уряд­ницький пункт, аптека, три аптечних склади, готель, чотири заїжджі двори, водяний млин, однокласне училище, церковно-парафіяльна школа.

З 1923 по 1932 рік Хащувате було центром району. Тут діяли початкова і 2 семирічні школи, хата-читальня, райсільбуд, лікарня. У 1930 р. Утворилось 5 колгоспів, які у 1950 р. Об’єднались в одну артіль. У 1931 р. Починає функціонувати МТС, яка стала однією з кращих в тодішньому СРСР.

Зазнало село людських втрат і від голодомору, штучно створеного сталінським режимом у 1932-1933 рр., і політичних репресій. Число загиблих і досі залишається невідомим.

Наш однокласник розпитав свого прадідуся, що приїхав у гості, про те, які страшні події відбувалися в 1932-1933 рр. І запротоколював розповідь.

Протокол

1. Прізвище, ім’я, по батькові.

  • Троцький Микола Петрович.

2. Рік народження.

  • 1928 р.

3. Місце народження та проживання.

- Народився в с.Верблюжка Петрівського р-ну Кіровоградської обл.

Нині проживаю в с. Тарасівка Новгородківського р-ну Кіровоградської обл.

-15-

4. У 1933 році Вам було лише 5 років. Та дитячі спогади найвразливіші.

Розкажіть, що Ви пам’ятаєте з тих часів?

  • До нас у будинок прийшли представники сільської Ради з обшуком. Мати розповідала, що ходили вони по всіх дворах, жодного не минаючи. Шукали продукти харчування. Мати заховала у каглу торбинку кукурудзи і закрила люфкою. На люфку посадила мене. Коли чужі зайшли до хати, я почав плакати. Тоді матір почала кричати на чоловіків, що налякали дитину. Вони зиркали по голих стінах, дивилися на переляканих дітей і врешті зрозуміли, що в хаті нема чого взяти, та й пішли геть.

  • Ще пам’ятаю як я відвідував свого дядька. Він на той час був трактористом, мав малу сім’ю (дітей не було), отож їжі їм з тіткою більш-менш вистачало на двох. Якось пішов я до них у гості і потрапив на обід. Був дуже голодний і чекав, що запропонують поїсти. Та тітка сказала, що вона залюбки пригостила б мене, але не має зайвої ложки. Недовго думаючи я побіг додому і повернувся з ложкою. Після того завжди ходив у гості до дядька й тітки зі своєю ложкою. Це трохи кумедні спогади, але були й страшні.

  • Одного разу ми з батьком поїхали у райцентр. Назад поверталися пішки навпростець – через посадку. Раптом натрапили на людські нутрощі. Від жаху і огиди всю дорогу додому бігли, не озираючись. На той час ми могли самі стати жертвами.

  • Коли на полях почали наливатися колоски, діти бігали з села на поле і їли молоде зерно. Багато хто після цього не вижив – померли від завороту кишок. Мене мати виходила і дуже плакала, коли хоронили мого сусіда-товариша. Я тоді не розумів як мені пощастило, що залишився живий і розплатився лише діареєю.

  • Ще памятаю, що ми їли молоде листя з дерев, вмочаючи його в сіль і оладки з лободи.

-16-

Криваві сторінки минулого

29 липня 1941 року село окупували гітлерівці. Сотні односельців брали участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками. Смертю хоробрих загинув захисник Брестської фортеці Д.Д. Кривда. На пам’ятнику Слави на Мамаєвому кургані у м. Волгограді золотом викарбуване ім’я кулеметника І.Я. Хаїта, який обороняв легендарний „будинок Павлова”.

У лютому 1942 року фашистські прихвостні-поліцаї розстріляли у Хащуватому понад 986 євреїв, серед яких 376 дітей. За час окупації на каторжні роботи до Німеччини було вивезено 230 чоловік. 13 березня 1944-го село було визволене воїнами 5-ої гвардійської танкової армії.

З усіх населених пунктів Хащувате найбільше зазнало бомбардувань фашистської авіації у березні 1944 року. Було зруйновано не тільки дерев’яний міст через Південний Буг, але й містечко, центральну частину села. Гинули і бійці наступаючих радянських частин і мирні жителі.

Про криваві події минулих років нагадують пам’ятні знаки: пам’ятник Невідомому Солдату, обеліск Слави, САУ-152.

Самоходна артилерійська установка, яка першою прорвалася у село.

-17-

Стоїть у центрі села обеліск Слави. Він нагадує про грізні роки Другої Світової війни.

Палахкотить Вічний вогонь. У його полум’ї оживають картини минулого. Ось біжать в атаку молоді сміливі хлопці-захисники. Ось падає, мов підкошений, скривавлений боєць. Дим, вогонь, пекло і смерть навколо. А вони йшли, вони не боялися... Вдома кожного чекала мати, наречена чи дружина, малі дітки. Кликало до себе рідне село, стискалося серце... А вони йшли... Безсмертні у віках односельчани, імена котрих викарбувані на плитах обеліску, житимуть вічно у серцях народу. Вічна пам’ять, вічна слава!

Зазнало людських втрат село під час голодомору у 1947 році. Доводилось їсти макуху, лободу, а з жалкої кропиви і листя липи пекли коржики. Вмирали тут з голоду і жителі сусідніх сіл, що приходили в Хащувате на базар. Службовцям видавали службові пайки, а дітям у школі — обіди. До цієї біди додалася ще й інфекційна хвороба — яка забрала життя багатьох односельчан.

-18-

Старожили розповідають: „Страшні роки були. Люди перетворювалися на звірів. Один чоловік повертався з сином від родичів. Ішли увечері коротшим шляхом попід посадку. Несподівано натрапили на викинуті нутрощі людини. Зрозуміли, що на них теж чатує небезпека. Кинулися бігти. Опам’яталися лише вдома і то довго не могли говорити. Так, їли люди людей. Одна жінка навіть рідну дитину з’їла, а потім з розуму зійшла. Їли траву, листя, качани кукурудзи без зерна. Часто пухли з голоду і вмирали. А кому вдавалося віднайти шмат хліба і з’їсти всмак, теж вмирали від завороту кишок”.

Дійсно, страхіття. І щоб таке ніколи більше не повторилося, нам слід знати про все і пам’ятати.

-19-

Народний музей 5-ї танкової армії

Гордістю села є Народний музей 5-ї танкової армії. Нині музей розташований у приміщенні Хащуватської ЗОШ І-ІІІ ступенів, завідуюча музеєм – Вдовиченко Олена Михайлівна. Хотілося б детальніше описати історію його створення та показати яку велику цінність мають експонати, що тут знаходяться.

У 1964 році учитель історії Хащуватської середньої школи Солгутовський Леонід Ізрайлович запропонував створити музей 5-ої гвардійської танкової армії, яка звільняла Кіровоградську область, Гайворонський район і наше село Хащувате від німецько-фашистських загарбників. Учні-ентузіасти підхопили цю ідею і розпочали пошукову роботу. Створенню музею передувала велика науково-пізнавальна і збиральницька робота ради музею (9 чоловік) на чолі з Леонідом Ізрайловичем, відомим в області краєзнавцем.

Перша зустріч відбулася з І.А. Сокирком, який проживав у Гайвороні. В роки війни він був заступником командира танкового батальйону 170 танкової бригади. Він розповів, що за форсування Південного Бугу в с. Хащуватому В. І. Пономаренку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Довго розшукували хороброго танкіста. Нарешті з архіву Міністерства оборони повідомили його адресу. І ось слідопити відправили лист у м.Волгоград. Розпочалось листування.

Напередодні святкування 30-річчя звільнення нашої області від фашистських загарб­ників у “Кіровоградській правді” була надрукована стаття колишнього начальника розвідвідділу 5 танкової армії Л. І. Гречаннікова. Встановили із ним тісний зв’язок. Це розширило можливість пошукової роботи. Почалось листування з ветеранами війни – танкістами, артилеристами, розвідниками, саперами та іншими воїнами, що служили в 5-ій танковій армії, якою командував маршал бронетанкових військ П. О. Ротмістров.

Згодом встановили зв’язок з радою ветеранів 5-ої гвардійської танкової армії. У 1974 році виявили нові факти подвигу розвідувального загону 5-ої ТА під командуванням М. С. Чернявського.

-20-

Під час Умансько-Ботошанської операції цей загін першим вийшов до Бугу і з честю виконав поставлене перед ним завдання. У Хащувате з нагоди визволення села неодноразово запрошувались командир 170 Кіровоградської танкової бригади генерал-лейтенант М. П. Чуніхін (дод. 1.1.), Герой Радянського Союзу В. І. Пономаренко (дод. 1.2.), колишній військовий фельдшер, а нині кандидат медичних наук Б. Л.Жуков та інші.

Музей 5-ої гвардійської танкової армії було відкрито 7 травня 1975 року у двох класних кімнатах Хащуватської школи. Нині у його фондах налічується 4467 експонатів, з них 3346 – в оригіналах.

Громадський музей бойової слави 5-ої гвардійської танкової армії був згодом удостоєний звання народного. Офіційно про це було повідомлено на розширеній колегії управління культури виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів, що відбулося 5 лютого 1991 р. За активну роботу музей неодноразово нагороджувався грамотами ради ветеранів 5-ої гвардійської танкової армії та управління культури облвиконкому.

Таким чином, от­римання Хащуватським музеєм почесного звання народного, стало закономірним наслідком активної життєвої позиції як громадського закладу, так і його беззмінного директора Л. І. Солгутовського, який проводив велику пошукову і дослідницьку роботу на громадських засадах.

Нині музей став центром військово-патріотичного виховання в районі. Тут відбуваються зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності, бесіди та ін. Проводять тут уроки вчителі історії, літератури, початкових класів.

Матеріали, які надходять до музею, упорядковуються і оформляються. З числа слідопитів працює група екскурсоводів. За час існування музею його відвідали понад 100 тисяч чоловік. З кожним роком кількість відвідувачів збільшується. За останні роки наш музей постійно поповнюється експонатами, що дає можливість створювати нові експозиції. Але важко розмістити велику кількість матеріалів в експозиціях, тому деякі з них зберігаються в альбомах і папках.

-21-

Як і раніше, краєзнавчий заклад відвідують, крім учнів, жителі не тільки Гайворонського району, а й населених пунктів Кіровоградської, Черкаської та Одеської областей. У День Перемоги гостями музею бувають колишні жителі с.Хащуватого, які сьогодні проживають у США, Німеччині, містах: Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Вінниці та інших.

Незважаючи на те, що музей не фінансується, продовжується переписка з ветеранами 5-ої гвардійської танкової армії. Матеріали, що тут зберігаються, використовуються краєзнавцями, вчителями, ветеранами, студентами та учнями. Зібрано матеріали про перший гвардійський мотоциклетний полк. Створені експозиції про ветеранів 110-ої, 32-ої та 25-ої танкової бригад. Протягом останніх років виставлено нові експонати, які відображають історію розвитку промисловості, сільського господарства, освіти, культури Гайворонщини.

Вдячні відгуки надсилають ветерани на адресу музею, охоче діляться спогадами. Відгукнулись на запит слідопитів колишні начальник армійської розвідки Л. Г. Гречанніков, начальник штабу армії генерал-полковник В. М. Баскаков та інші. Подяку за патріотичну роботу хашуватським школярам надіслав Головний маршал бронетанкових військ П. О. Ротмістров.

“Це дуже радує, – пише в листі до редакції фронтовик, доцент, кандидат медичних наук з м. Душанбе Б. Л. Жуков. – Для нас, колишніх воїнів 5 гвардійської танкової армії, хащуватський музей – це пам’ять про бої на берегах Південного Бугу, пам’ять про наших однополчан, які брали участь у звільненні Гайворонщини від загарбників. Сподіваюсь, що всі нинішні труднощі ми зуміємо подолати і будемо жити, як і раніше, – у мирі і злагоді.”

А ось інший лист, що надійшов у Хащувате від ветерана М. Ю. Ткача з м. Енергодара Запорізької області, теж колишнього танкіста: “Шановний Леонід Ізрайлович і ваші помічники! Прийміть найсердечніші привітання за вашу велику роботу по створенню музею 5-ої гвардійської Червонопрапорної танкової армії та присвоєння йому звання народного. Подібний музей є і в середній школі № 3 мого міста.

-22-

Виношую мрію, щоб юні слідопити з м. Енергодара знайшли можливість і побували у своїх колег з Хащуватого, щоб обмінятися досвідом роботи по вшануванню пам’яті танкістів прославленого об’єднання та детальніше дізнатись, яка патріотична робота ведеться радою музею вашого прибузького села.”

“З часом не стане в живих учасників воєнного лихоліття. Тільки книги та музейні експонати будуть передавати правду наступним поколінням про минулу війну. Дуже хотів би, щоб хащуватський музей зберігся як пам’ятник воїнам-танкістам”, – такі слова написав у своєму листі ветеран 5-ої танкової армії Н. П. Стародворський з м. Шепетівки Хмельницької області.

Експозиція музею віддзеркалює стійкість і героїзм в роки Великої Вітчизняної війни бійців 5-ої гвардійської танкової армії, які звільняли Гайворонщину, та й більшу частину Кіровоградщини.

Колишні воїни в листах розповідали про бойові епізоди, про мужність своїх товаришів, надсилали фотографії, документи, реліквії війни, подарунки. Нині з вищезгаданих фотографій створено багато стендів. Так, наприклад, стенд “Від солдата до генерала” розповідає відвідувачам про бойовий та життєвий шлях Гольцева А.В. (Дод. 1.3.)

Є стенд, присвячений учням і вчителям Хащуватської школи, котрі загинули в боях за Україну. (Дод. 1.4.) Про чотирьох відважних учнів згадує у своїй книзі “Повесть огненных лет” Канюка М.С. Вони вели активну підпільну роботу і загинули за Батьківщину. Правдивість цих фактів доводять і документи про партизанський і підпільний рух на території Гайворонщини (тоді Одеської обл.) Окрема експозиція присвячена героям-саперам з Чернівецької області (дод.1.5), котрі загинули в с. Хащуватому Гайворонського р-ну під час операції, завданням якої було замінувати і підірвати міст через річку Пд. Буг, щоб перешкодити загарбникам просуватися вглиб держави... Лише в 2003 році рідні дізналися, що поховані відважні сапери в с. Хащувате. Це стало відомо завдяки роботі червоних слідопитів.

-23-

Так як Гайворонський р-н був раніше Одеської області, то й документи зберігалися в Одеському архіві, де с. Хащувате значилося “Одеської області”. Копії документів Одеського архіву засвідчують факт загибелі 36 саперів у с. Хащуватому. Про них писали в газетах Гайворонщини та Чернівецької області. Багато часу пішло, щоб встановити факти, віднайти родичів загиблих. Вдячні родини допомогли оформити експозицію в музеї. Так, відвідувачі можуть ознайомитися з матеріалами про родину загиблого сапера Дутчака Д.О. (Дод.1.6.)

Є тут і схематична карта “Бойовий шлях 5-ої танкової армії”, яка повністю відображає документальні факти воєнних подій. (Дод. 1.7.) Виставлено особисті речі воїнів, матеріали про видатного воєнначальника П.О. Ротмістрова, інших командирів і бійців, а також предмети воєнного часу: гільзи від снарядів, військове спорядження, предмети солдатського побуту та ін. Зберігається тут і священна земля міст-героїв, а також Корсунь-Шевченківського та Звенигородки. (Дод.1.8.)

Хто цікавиться людьми, котрі визволяли наш район, може знайти про них вичерпну інформацію в спеціально оформлених папках. Дійсно, життєвий шлях цих людей заслуговує на вивчення, а їхні подвиги можуть слугувати прикладом для наслідування підростаючому поколінню. Тут зібрано матеріали про Жукова Б.Л., Пономаренка В.І., Антоненкова Л.Т., Сазонова В.М., Голубкова В.Ф. та ін.

Незвичайна за своїм драматизмом доля Антоненкова Л.Т., колишнього командира 32 танкової бригади 29 танкового корпусу. (Дод.1.9.) В одному з боїв він втратив ногу, пошкодив руку і осліп. Аж через 32 роки лікарі змогли повернути зір герою-танкісту. І весь цей час він працював викладачем в м. Одеса... Це лише один приклад, одна доля. А скільки їх тут, опалених війною. Про це треба розповідати. На таких прикладах слід вчити жити і виживати, виховувати справжніх громадян.

Музей працює перш за все на людину, тому є експонати, що можна брати в руки, вивчати, досліджувати. Безумовно, в музеї зберігаються цінні експонати.

-24-

Цінні з тієї точки зору, що дають інформацію про далекі події війни. І не лише суху інформацію. Тут і солдатські листи, де є переживання, надії, віра, почуття. Саме за допомогою цих показників слід зацікавлювати молодь подіями війни, виховувати патріотичні почуття шляхом співпереживання, занурення в тогочасну атмосферу. Відвідувачі мають змогу перечитати листи, проаналізувати, зробити певні висновки, уявити події, відчути переживання і гордість за свій народ. За допомогою листів, що були передані в музей Вишневською Н.Я., червоні слідопити змогли допомогти родичам загиблих воїнів відшукати місця поховання. Дивом уціліли ці пожовклі листи, часом окривавлені чи підгорілі. Нині – вони частинка історії. (Дод.2.1.)

Незабутнє враження справляє картина М.А. Костенка, на якій зображено форсування р. Південний Буг. (Дод.1.10.) Часто під враженням від споглядання картини відвідувачі пишуть твори-мініатюри. Ось один з них: „ Я чую гуркіт танків, грім гармат, пронизливий свист. Очі застилає дим. То тут, то там розриваються снаряди, свистять кулі. Падають скривавлені товариші. А в голові лише одна думка: „Мусимо вистояти! Мусимо не пустити ворога, перекрити йому шлях.” Страху нема, нема покори, лише віра. Велика віра в ПЕРЕМОГУ... І ми вистояли! Ми перемогли!” (Лопушанська Влада).

Якщо пишуть, – значить не байдужі. Ми починаємо більше цікавитися подіями, фактами, людьми, усвідомлюємо себе частиною рідного краю, у нас виховуються патріотичні почуття.

Іншу роль відіграють документи. Вони несуть конкретну інформацію.Так, наприклад, взявши до рук арбайтскарту (дод.1.11), ми можемо зробити висновки, що гітлерівці мали на меті перетворити наш народ на рабів; готувалися ретельно до окупації. Вони не думали програвати війну. Жахливі свідчення дають документи про розстріл мирного населення. Пожовклий від часу документ зачасту має більш ефективне значення, ніж читання матеріалу в підручнику чи лекція.

-25-

Ось один з документів тих часів – повідомлення суду про приведення виконанню смертних вироків над колгоспниками району: “Німецький суд та надзвичайний суд Миколаєва засідав у кінці вересня 1942 року поза Миколаєвом”.

Було присуджено:

“б) в Гайвороні:

Жінку В. Валей з Володимирівки (якого району не вказано) до страти, ї неповнолітню дочку до 4 років ув’язнення за те, що вони не здали вогнепальної зброї. Вирок виконано”.

Страшними є докази звірств, що чинили окупанти під час Великої Вітчизняної війни. Ось спогади 11-літньої Віри Ташлицької (Левицької), котра дивом уціліла під час розстрілу євреїв у с. Хащуватому. “Вранці, у понеділок 16 лютого 1942 року у наш будинок увірвались німецькі холуї – поліцаї з криком “Ану, виходь!” вигнали всіх – дідуся, бабусю, маму, старшу сестру, двох братиків і мене – на двір і повели в колишній сільський клуб. Навколо клубу стояли німці з кулеметами. Діти кричали, жінки плакали і голосили. Поліцаї сипали погрозами. В цім сум’ятті загубила рідних. Пролунала команда: “Виходь! Чоловіки, виходь!”.

Відібрали двадцятьох, потім ще двадцятьох. Люди все надіялись на щось, але коли через деякий час поліцаї скидали в клубі на купу одяг тих, кого недавно брали, всі зрозуміли: виводять на розстріл.

Після чоловіків почали забирати жінок. Скільки це тривало не знаю. Та ось прийшла й моя черга. Привели нас до місця, де до війни добували глину. В цей час пролунали постріли – це розстрілювали попередню партію. Нам наказали роздягатися (у кого був добротний одяг, того роздягали догола). Я залишилась у платтячку. Нас підвели до краю глинища – воно вже було майже повне трупів – і поставили на коліна лицем до вбитих. Від страху я зажмурилась і заткнула пальцями вуха в чеканні пострілу. Прозвучав залп, я зігнулась, мене штовхнули, прикладом. Упала на трупи і, очевидно, втратила свідомість...

-26-

Уже темніло, палачі збиралися йти. Вони сміялись, жартували, ніби зробили добру справу, а не знищили майже 1000 людей. Нелюди, страхітливі чудовиська! Коли вони поїхали, я вибралась з-під трупів і оглянулась. Яма дихала, стогнала, ворушилась... Я доторкнулась до холодних сестер і братика, вилізла з ями і побігла. Бігла по снігу, мене трясло. Постукала в одну хату – мовчать, в другу – відчинили. Господарі завели до хати, обмили, попрали закривавлений одяг і поклали мене на печі спати. Та спати я не могла, мене переслідували кошмари. Вже пізніше дізналась, що попала до Терентія Захаровича Дзями і його дружини”. Аж через 17 років Віра упізнала поліцая, котрий брав участь у розстрілі. У м. Гайвороні відбувся звинувачувальний судовий процес. Карателя засудили до смертної кари.

До сьогоднішнього дня з жахом згадують очевидці трагічні події 16 лютого 1942 року... Про цей злочин компар­тійні ідеологи змушували людей мовча­ти майже півстоліття. Лише в лютому 1987 року тодішні керманичі дозволи­ли родичам безвинно загиблих, та іншим жителям села, під пильним наглядом правоохоронців, зібратися біля ве­личезної братської могили. Хащуватці та приїжджі, серед яких була і Віра Левицька, вшанували пам’я­ть односельців, встановили хрест. Згодом, завдяки допомозі єврейсь­ких громад Кіровоградщини й Одещини, а також земляків, які нині проживають в Ізраїлі, тут спорудили обеліск. І нині стоїть він на кладовищі як німий свідок минулого. (Дод.1.12.)

У передмові до “Чорної книги” Василь Гроссман висловив своє бачення уроків геноциду: “Фашизм вбив мільйони невинних, але фашизму не вдалося убити правду, добро, справедливість. Нехай же одвічно живе в серці людства ненависть до страшних ідей расизму! Нехай довічно збережеться пам’ять про страждання і мученицьку смерть мільйонів вбитих дітей, жінок, стариків! Нехай світла пам’ять про закатованих буде грізним сторожем добра, нехай попіл спалених стукоче в серцях живих, закликаючи до братерства людей і народи!..”

-27-

Нещодавно ми натрапили на статтю Сергія Матусяка “Хащуватська трагедія”, яка була опублікована в газеті “Народне слово”, № 39 за 2002 рік.

Він пише: “...Недавно я побував в історич­ному музеї “Євреї Єлисаветграда”, організованому кіровог­радською єврейською громадою. В ньому зібрано багато фотодо­кументів, письмових свідчень оче­видців кривавих злодіянь фашис­тів та їхніх посіпак, копії допитів колишніх поліцаїв та німців, які брали участь у розстрілах євреїв. Мою увагу привернули свідчення німецького окружного лікаря Отто Шоля слідчим органів держ­безпеки у 1946 році. Він розповів, як у лютому 1942 року заступник начальника голованівської поліції Сафарбек Коцоєв розстрілював біля силосної ями на околиці села Липовенького єврейських дітей.

Звір Коцоєв, який набив руку на розстрілі людей у Хащуватому, в Липовенькому розтрощив голови 36 дітям. Серед стендів є і приурочений до чор­них років окупації німцями Кіровоград­щини. На жаль, у музеї невірно вказа­но кількість знищених загарбниками євреїв у Гайворонському районі – ли­ше 145 чоловік. Цілком можливо, ця прикра помилка сталася через чийсь недогляд. А може, автори експозиції просто не знали про розстріл 1036 хащуватських євреїв? Коли це так, то чи вірно на стенді вказано загальну кіль­кість знищених у роки війни на Кіровоградщині євреїв – 22745 чоловік?

Впевнений, що дирекція музею, яку очолює завзятий і невтомний ентузіаст Костянтин Щедров, зробить необхідні уточнення. Ми, наші нащадки маємо знати дійсні масштаби холокосту.”

Дійсно, всі хочуть знати істинні масштаби втрат, жертв війни, бо вже втомилися від замовчувань та перекручень. Можливо, в цьому якраз і покликані допомогти музеї районного масштабу... Тисячі листів надійшло на адресу музею з різних місць нинішнього СНД. Пишуть колишні бійці про те, як доводилось їм вистояти у двобої з ворогом, згадують тих, хто поклав своє життя в ім’я Перемоги, закликають юних берегти мир на землі та пам’ятати живі уроки історії.

28

Додаток 1

Фотоматеріали

1.1. Чуніхін М. П.

1.2. Герой Радянського Союзу Пономаренко В. І.

1.3. Стенд “Від солдата – до генерала”.

1.4. Стенд “Учні і вчителі Хащуватської школи, котрі загинули в боях за

Батьківщину”.

1.5. Стенд “Сапери і розвідники 5-ї танкової армії”.

1.6. Експозиція, присвячена Дутчаку Д.О.

1.7. Карта-схема бойового шляху 5-ї танкової армії.

1.8. Експонати музею.

1.9. Матеріали, присвячені Антоненкову Л.Т.

1.10. Картина Костенка М.А. “Форсування річки Південний Буг”.

1.11. Арбайтскарта.

1.12. Обеліск на єврейському кладовищі.

29

Додаток 1.1.

Командир 170 Кіровоградської Червонопрапорної танкової бригади,

кавалер чотирьох орденів, почесний громадянин с. Хащувате

Чуніхін Микола Петрович

30

Додаток 1.2.

Командир взводу 170 танкової бригади 5-ї танкової армії,

Герой Радянського Союзу

Пономаренко Віктор Іванович

31

Додаток 1.3.

Стенд “Від солдата – до генерала”

32

Додаток 1.4.

Стенд “Учні і вчителі Хащуватської школи, котрі загинули

в боях за Батьківщину”

33

Додаток 1.5.

Стенд “Сапери і розвідники 5-ї танкової армії”

34

Додаток 1.6.

Експозиція, присвячена Дутчаку Д.О.

35

Додаток 1.7.

Карта-схема бойового шляху 5-ї танкової армії.

36

Додаток 1.8.

Експонати музею

37

Додаток 1.9.

Матеріали, присвячені Антоненкову Л.Т.

38

Додаток 1.10.

Картина Костенка М.А. “Форсування річки Південний Буг”

39

Додаток 1.11.

Арбайтскарта

40

Додаток 1.12.

41

Обеліск на єврейському кладовищі

42

43

-44-

Зелені сторінки природи

Краса твоя невмируща

Хащувате... Скільки легенд, переказів, віршів та пісень складено про тебе. І не дивно. Де ще побачиш таку красу, таке дивовижне поєднання різноманітних ландшафтів? „Друга Швейцарія”, „Мала Одеса”– так називають тебе твої мешканці.

Тут кожна травинка, квітка, гілочка береже ніжні спогади дитинства. Кожна стежинка вабить-кличе за собою і повертає з чужих далеких доріг в рідну домівку, у кохане село, що розкинулося на лівому березі річки Південний Буг.

Село наше, мов писанка. Обрамлене зеленими кучерями садів та алей, заквітчане барвистими квітниками, засіяне шовковими ковдрами пшеничних і ячмінних полів, золототканими гобеленами соняшників та смарагдовими ковдрами буряків і кукурудзи.

Блакитно-зеленавою стрічкою поміж кам’янистих пагорбів в’ється загадкова річка Південний Буг. Подейкують, що тут водяться русалки, яких можна побачити лише літньої місячної ночі... А на пагорбах буяє різнотрав’я, в якому можна заблукати. Саме тут дівчата-чарівниці знаходять цілюще зілля, щоб бути гарними та розумними...

-45-

Флора і фауна

Багатий і різноманітний рослинний світ Прибужжя. У давнину майже вся наша місцевість була вкрита лісами, але з розширенням землеробства площі лісів набагато зменшилися. Нині в районі 5182 га лісів. Крім цього, є 645 га ґрунтозахисних лісосмуг. Площа лісів Вільховецького лісництва (Держлісгоспфонд) у районі становить 4897,5 га. Лісництво має такі лісові урочища: „Пуста” (с. Таужне) — 575 га, „Могильненський байрак” —82 га, „Тараново” (с. Мощена, Берестяги, Таужне, Тракт, Червоні Маяки, Вільховецьке) — 2548,5 га, „Кубково-1” і „Кубково-ⁿ” (с. Червоне, с. Мощене) — 393 га, „Липники” (с. Котовка, с. Солгутове) — 313,9 га, „Чагари” (с. Бандурове) — 368 га. Найдавніше урочище „Тараново”.

Ліси є багатоярусними. До першого відносяться світлолюбиві породи: дуб, ясен, клен, сосна, до другого — тіньовитривалі: граб, липа, береза, груша лісова, до третього — підлісок, ліщина, калина, клен татарський, до четвертого – трав’янисте покриття: копитняк, фіалки, медуниця, вороняче око, конвалія, лілія лісова, барвінок, папоротники тощо. Серед нищих безхлорофільних рослин — гриби, зокрема, опеньки, маслюки, рижики та ін.

Різноманітним є трав’яний покрив: спориш, тимофіївка, осет, лобода, молочай, кропива, фіалка, м’ята та інші. Серед цілющих бур’янів поширені деревій, кульбаба, подорожник великий, полин гіркий, ромашка лікарська, собача кропива, чистотіл великий, конвалія, копитняк звичайний, живокіст лікарський, оман високий, череда трироздільна, бузина чорна. На узліссі і долинах можна зустріти глід, горицвіт весняний, звіробій, материнку, мати-й-мачуху (підбіл), чебрець, шипшину та ін.

Деякі рослини, що ростуть на нашій території, занесено до Червоної книги України: ковила, сконалія, ковила перчаста, анемона лісова, лілія лісова, горицвіт весняний, сон чорніючий, купальниця європейська, півники угорські, півники водяні, волошка руська, підсніжник звичайний, кизильчак чорноплідний, сальвінія плаваюча, наперстянка великоцвітна, тирлич

-46-

легеневий, сон-трава, фіалка запашна, асплетій північний, черемха звичайна, волосовидний пухирник ламкий.

Розмаїття тваринного світу зумовили благодатний клімат та багата рослинність. У лісових урочищах водяться зайці, лиси, дикі свині, барсуки, куниці, білки, а на полях — ховрахи, миші, кроти, хом’яки, у річках і ставках — ондатри та видри. Серед найпоширеніших птахів є ворони, горобці, синиці, ластівки, дятли, лелеки, чаплі, жайворонки, сороки, шпаки, дикі качки, нирки, соловейки, горлиці, перепели, куропатки, фазани, лисухи, шуляки, зозулі. В останні роки збільшилась кількість білих лебедів.

В річках і ставках найбільше водиться таких видів риб: карась, короп, плітка, товстолобик, окунь, щука, сом, судак, білий амур, лящ, лин, йорш, мирон-вусач, головень, в’юн та інші.

Кількість мисливської фауни в угіддях району станом на 01.01.2004 р. є такою: кабани — 21, косулі — 310, зайці — 4680, ондатри — 2000, лисиці — 120, куниці — 180, барсуки — 260, тхори — 300, видри — 140, білки — 300. перепели — 1100, куропатки — 1000, дикі качки — 2300.

До Червоної книги занесені такі види Прибузької фауни:

Птахи — бджолоїдка, бугай, журавель сірий, кібчик, куріпка сіра, норець великий, пастушок, пугач, сич, чапля біла велика та ін. Плазуни — гадюка степова, полоз. Комахи — бабки, джмелі, жуки-носороги, рогачі. Ссавці — видра, ласка, річковий бобер, тхір степовий. В минулі часи водилися вовки, лосі. Для збереження мисливської фауни у зимовий період районної організацією Українського товариства мисливців і рибалок організовується підгодівля диких тварин.

Охорона довкілля

В районі діє державна екологічна інспекція та пост екологічного контролю Гайворонського митного поста. Дбають про збереження флори і фауни Вільховецьке лісництво, районна організація УТМР, інспекція рибоохорони, навчальні заклади, трудові колективи.

-47-

Заказники та пам’ятки природи району.

10 грудня 1994 р. Указом Президента України орнітологічному заказнику „Бандурівські ставки” надано статус державного значення. Його загальна площа становить 385,6 га. У високотравних водно-болотистих заростях гніздяться і розмножуються водоплавні та прибережні рідкісні птахи. Це — чаплі сірі і руді, гуси сірі, лиски, очеретянки лугові, синиці вусаті та фазани.

Далеко за межами району і області відома гідрологічна памятка „Іванкова криниця”, яка займає площу 2,5 гектара. Розташоване цілюще джерело на північно-західній околиці с. Котовки. За хімічним складом у воді з „Іванкового джерела” є солі натрію, калію, кальцію, магнію. Діє цех розливу цієї природної столової води.

Пам’яткою природи є заповідне урочище „Сальківське”. Це остепнені схили Південного Бугу, де переважає степова рослинність, зокрема, шавлії (три види), жабриця звивиста, цибуля Почовського, ковила волосиста. Останню занесено до Червоної книги України. Унікальним явищем можна назвати висяче (або схилове) болото, що є рідкісним в усій степовій зоні України. Болотна рослинність представлена такими видами: очерет і осока, ситник членистий та ситник Жерарда. З хребетних видів фауни домінують птахи. Але найбільшу цінність ця територія має як резерват диких бджолино-цінних запилювачів.

Працівники Вільховецького лісництва багато уваги приділяють відтворенню дерев хвойних і листяних порід, залісненню невдоб і ярів, заготівлі лікарської сировини, а також дбають про збереження і розмноження диких птахів та забезпечують захист мурашників.

Останнім часом зменшились викиди брудних речовин у водний та повітряний басейни. Збільшилась кількість зелених насаджень.

( З книги Павличука О. Та Комірного О. „Гайворонщина – перлина Подільського краю”.)

-48-

Екологічною стежиною

Не відстаємо від дорослих і ми, школярі. Теж охороняємо природу рідного краю. У цьому плані вже багато зробили. Ось перелік справ, якими ми займаємося:

  • проведення годин спілкування з природою;

  • написання віршів про красу рідного краю;

  • проведення інтегрованих занять екологічного змісту: “Подорож у зачарований ліс”;

  • проведення ігор для малюків:“Формування екологічної культури”;

  • святкування Всесвітнього Дня Землі (22 квітня);

  • участь у конкурсах “Пізнай свій рідний край”, “Екологічними стежинами” тощо (роботи учнів з неживого природного матеріалу, твори про природу та її збереження; вірші та пісні про природу; малюнки; фотокартки; звіти про пророблену роботу; сценарії свят, уроків, заходів; анкети; реферати…)

  • проведення рейдів по очищенню русла річки Південний Буг, джерела, що протікає неподалік від школи;

  • проведення агітаційно-роз’яснювальної роботи (про шкідливість спалювання опалого листя, про неприпустимість винищування первоцвітів тощо);

  • проведення анкетування населення з питань покращення екологічного стану довкілля;

  • проведення уроків та бесід з екологічного виховання;

  • вивчення правил поведінки в природі;

  • проведення екологічних ігор, захистів рефератів та проектів покращення стану природного середовища;

  • організація виставок учнівських робіт (малюнків, творів, віршів, пісень)

-49-

Подаємо нижче деякі роботи. Це вірші Ольги Миколаївни та колишніх її вихованців, котрі брали участь у Всеукраїнському екологічному конкурсі “Пізнай свій рідний край”, оголошеного журналом “Пізнайко” в 2004 році і стали переможцями.

Легенда

Чи це бувальщина, чи просто небилиця,

Та, кажуть люди, грізна блискавиця

У камінь влучила одного разу,

І джерело з’явилося одразу.

Вода у ньому радісно забилась,

Під сонячним промінням заіскрилась,

Змарнілий степ миттєво напоїла,

Рослини дивовижні оживила…

Почали помічати дивні речі –

Вода не замерзає в холоднечі.

Завжди клекоче тепле джерело

Морозам лютим і вітрам назло.

Розповідають, джерело чарівне,-

Життя дарує, ось тому і цінне…

Джерельце незвичайне відшукали,

Води із нього вам усім набрали.

В житті хто хоче стійкості навчиться,

Нап’ється хай джерельної водиці.

А хоче бути сильним, наче криця,

Скуштує хай цілющої водиці.

Хто хоче мати гарне й біле личко,

Тому в пригоді стане ця водичка.

Хто нашої водички зміг напитись,

Гаряче серце в того буде битись.

Хвороби одійдуть і лихоліття,

А молодість прийде та довголіття.

Отож, не думайте і довго не чекайте,-

Водичку-чарівничку випивайте!

/Слова Ольги Іванової./

-50-

Підписи-заклики до малюнків:

1.Нехай птахи співають голосисто

У небі сонячнім, прозоро-променистім.

Нехай ніщо погане не стурбує –

Щасливого життя їх не руйнує.

2.Не полохай звірів, не полохай птахів!

Бережи мурашники, бережи мурахів!

Бережи дерева, квіти, трави, води!

Зробиш добру справу для свого народу.

3.Дерево в садочку не ламай! Песика малого не тягай!

Зайчика у сховку не лякай! Пташечок з гніздечка не зганяй!

Квіточки з корінчиком не зривай! На грибочки ніжками не ставай!

Подивись навколо – все твоє.І радій, що все оце в тебе є!

4.Не кидайсь камінням в гнізда!Схаменись, доки не пізно!

Не топчи гриби ногами і не бався їжаками.

5. Сонце плаче, аж не бачить Землю стомлену, змарнілу.

Темна хмара з пилу й диму небо синє оповила.

Гидкий сморід всюди плине…А чи гарна це картина?

Стань, подумай, схаменися! Рятувать мерщій берися

Нашу матінку-природу, її дивну чудо-вроду.

6. Ріки, джерела, струмки бережи! Може не стати на світі води!

Будеш безжально воду бруднити, сітями рибу ловити, травити,

Будеш у річку бруд виливати, можеш усе навкруги зруйнувати!

7. Лебедя милого не зачіпай, краще його підгодуй, зберігай!

Кицю маленьку не муч, не ганяй, дай їй поїсти, не ображай!

8. Йдіть і уважно під ноги дивіться! Травам і квітам ніжно всміхніться.

Несіть їм радість у кожній долоньці разом з промінням веселого сонця.

9. Ми всі – господарі природи.

Тож збережемо її вроду.

10. Якщо в ліс прийшов ти – не кричи,

Трави, гриби, квітоньки не топчи;

Їх з корінням жадібно не зривай!

На деревах гілочки не ламай.

-51-

11. Гляньте, ми маленькі квітки. Не губіть нас, любі дітки!

Оберемками не рвіть і додому не несіть.

Ще не раз ми тут зростемо, людям радість принесемо.

12. Лелі-лелеки летять далеко. Просять тебе дуже:

-Не вбивай нас, друже, ми такі ж, як ти.

В щасті нам рости!

13. В лісі вогнищ не пали! Запалив, то погаси!

Плачуть, просять деревцята:

-Пожалійте нас, малята!

14. Що ж, людино, ти зробила? Нащо вогнище палила?

В небо чорний дим пустила – все довкілля забруднила!

І зростає, як мара, вже озонова діра…

Ти життя в нас відбираєш, мирно жити заважаєш!

Зупинися! Схаменись! І за розум вже берись!

15. Ліс – не місце для гри і забави! Він – багатство велике держави.

Всі дерева і ягоди, й трави, тут зросли для корисної справи.

Кожен кущ збережіть ви, малята, де росточок пробився малий,

Може вирости дуб в три обхвати, березняк чи малинник густий.

/ В.Рождественський /

  1. Ми нагадуєм людині:

-Щоб не зник наш рід віднині,

Не стріляйте! Не вбивайте! Пташечок оберігайте!

І гніздечка не руйнуйте; пташеняток не турбуйте!

  1. Стурбовані рибки на дні океану:

А що, коли їх незабаром нестане?..

Бо нафтова плівка скрізь розіллється,

І їхнє життя одразу урветься.

Думай, людино, що робиш, що дієш!

Надіємось щиро, що думать ти вмієш.

  1. Усі народилися в світі, щоб жити,

Співати, навчатись, трудитись, любити.

Тварини й рослини такі ж, як і ти,

Вони вимагають тепла, доброти.

Зумій від напасті їх захистити,

Щоб вільно було всім зростати і жити.

-52-

  1. Квіти, діти, бережіть! З корінцями їх не рвіть!

Нехай птахи линуть в небі, ображати їх не треба!

  1. Ми – малі грибочки, ростемо рядочком.

Не пошкодь грибнички, - виростуть лисички,

Білий гриб-боровик (красуватися він звик)…

Нас усіх зрізай ножем. Ми тебе не підведем!

  1. Не сміти у лісі, не сміти у гаю,

Будь обачним, друже, я тебе благаю!

Не пали багаття і не псуй деревця:

Ти не край бездушно ножем їхнє серце.

  1. Природа рідна – наша втіха.

Нехай не знає вона лиха!

  1. В лісі, друже, не пустуй, не кричи, не галасуй.

Спокій звірів поважай, птахів теж не ображай!

  1. Ви милуйтеся квітками, їх шануйте і любіть!

Не зривайте з корінцями, оберемків не беріть!

Деревця й кущі шануйте, не ламайте їх, не псуйте,

Доглядайте їх, ростіть, поливайте і любіть!

  1. Любимо ми сонце тепле, золоте;

Дерево крислате, що в гаю росте;

Кущики калини і рясну вербу;

І грибочки, й квіти, білочку прудку.

Любимо ми небо чисте, голубе;

Любимо ми річечку, що кудись пливе;

Любимо ми пташечку, що в гнізді сидить,

Весело співає, пташенят ростить.

Любимо природу-матір над усе!

Так давайте будемо берегти все це!

  1. Ми й природа – одна сім’я.

В ніч і днину єством я чую:

В жилах дерева кров моя

Як потоки гірські нуртує.

  1. Сміттям ріки не брудни! В них водичку не мути.

Русла річок розчищай, жити їм допомагай!

-53-

  1. Як приємно залюбки нам дивитись, дітлахи,

Що природа оживає, веселіє і співає.

Будем ми її любити, поважати, боронити.

  1. Збережи мурашку і на гілці пташку,

Деревце, травинку, квітку і стеблинку!

  1. Не рік і не два ми у лісі зростали,

Та ось – промисловості жертвою стали.

Ми просимо, діти, книги не псуйте!

По них й по деревах „чортів” не малюйте.

Папери старі не паліть, а збирайте,

Макулатуру вчасно здавайте.

Так ви життя нам усім збережете,

Добрими й гарними дітьми будете!

/Звертання від імені дерев./

  1. Поламали, потрощили і у горі залишили…

Я ж – могутній дуб крислатий – пташенят навчав літати,

Білочкам будинком був, і про свинок не забув:

Жолуді їм постачав. В листі їжачка приспав…

То за що „двоногі звірі” мене скривдити схотіли?

Бо не було що робити? Змалку треба їх учити,

Щоб природу берегли, її спокій стерегли.

  1. Хто у лісі побував? Хто природу попсував?

Плаче заїнько вухатий – хто руйнує його хату?

Хто багаття запалив і його не загасив?

Хто дістався до галявки і залишив різні банки,

Шмаття, пляшки, папірці? Хто ножа тримав в руці?

Хто дерева ображав, ні на кого не зважав?

Каже нам природа-мати:

-Не поводьтесь так, малята,

Майте в серці доброту, а не злість і чорноту!

Пам’ятайте, що ви – люди! Помагайте всім усюди!

/ Слова закликів складені членами

літературного гуртка „Кришталеві краплини-

слова” та Івановою О.М./

-54-

Не лише вірші про природу вміємо писати, а й активно допомагаємо природі: розчищаємо русла річечок, впорядковуємо джерельце, проводимо акції „Ні смітникам у річках!”, „Не спалюйте сухе листя!” та ін. Ось і фотодокази:

-55-

Людина і природа – поняття взаємопов’язані та взаємозалежні. Адже людство існуватиме доти, доки існуватиме природне середовище. Створюючи загрозу природі, ми загрожуємо самим собі. В.О. Сухомлинський писав з цього приводу: „Поняття “природа” – єдине ціле. У цьому своя гармонія і постійність, взаємозв’язки і залежності; вона – джерело буття і суть буття, вона єдина і нерозривна з людиною. Кожний з нас – природа, що стала людиною. Людина доти могутня і непереможна, доки вірна законам природи – пізнаним і непізнаним, не нею встановленим... Активно впливати на природу, але залишатися її сином, бути вінцем її творіння і володарем її сил, по-синівському бережливо ставитися до неї – ось яку позицію нам треба займати в процесі взаємодії з природою...”

Настав час керуватися в наших діях правилами екологічного гуманізму, основна ідея якого: людина є лише часткою природи й Космосу, з законами й силами яких вона повинна рахуватися. Не владарювати над природою, а співпрацювати з нею, бути її невіддільною часткою, виступити з новою філософією життя – екологічною. Що ж таке „екологія” ? Екологія – наука про навколишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію із цим середовищем і шляхи забезпечення умов для її життя. Однак це не тільки наука. Екологія – це світорозуміння, яке включає в себе і свідоме ставлення до всього сущого, і його активний захист. Тож давайте любити, захищати і оберігати природу!

-56-

Незвичайна екскурсія

Хочете прогулятися нашим селом? Отож, вирушаймо в подорож...

З якого б краю світу ви не заїжджали чи заходили в село асфальтованими дорогами, вас гостинно зустрінуть „Чумацький шлях”, „Фонтан” та „Лісова пісня” – заклади, де можна весело провести час, поїсти, побувати на дискотеці. Серед односельчан „Лісова пісня” користується особливою увагою та іменується „Жіночі сльози”. Правда, дотепний у нас народ?

Якщо рухатися головною вулицею від перехрестя до центру села, можна побачити безліч цікавого. Ось, праворуч, дитячий садок.

Саме звідсіля розпочинають свій шлях у широкий світ майбутні вчені, композитори, поети, трудівники. Хащуватська колиска під високим блакитним небом, на гіллі тополь, верб, кленів викохала не одну видатну людину. У Хащуватому народились: письменник Г.Х. Меламуд, доктор технічних наук, академік О.А. Білятинський, доктор юридичних наук В.О. Шамрай.

Давайте завітаємо до дитячого садочка і подивимося, що відбувається за цими дверима.

-57-

Весело і затишно живеться у садочку малюкам. Про них турбу­ються вихователі та помічники вихователів: Попова Любов Михайлівна, Горбатюк Ольга Василівна, Коваль Галина Евгеніївна, Кривда Ольга Іванівна, музичний керівник Хмарук Аліна Віталіївна та багато інших. Завідуюча дитсадком Бабійчук Надія Михайлівна дбає, щоб усе виконувалося на висо­кому рівні.

Гостинно зустрічає щороку дитсадок шестирічних першокласників. Для них тут створено усі умови. Три роки тому і нас, з класоводом Івановою Ольгою Миколаївною, гостинно зустрів дитячий садок „Теремок”.

Швидко збігають дні у дитсадочку, бо нема часу нудьгувати. То осінь-чарівниця завітає зі своїми дарунками, то білокоса зима приносить диво-казку, то весна-красуня дарує радість і тепло.

Тут ми вчилися любити Україну, шанувати родину, поважати народні звичаї, обряди. Зі своєю учителькою проводили родинні свята та вечорниці.

-58-

Виготовляли вишиванки, мальованки, писанки, народні декоративні іграшки, підківки на щастя, розмальовували дощечки. До органі­зації та проведення свят і заходів залучали також наших батьків.

-59-

Традиційними у садочку стали свята: „Букварика” та „Прощання з дитсадком”:

-60-

Чарівна стежина знань, що починається з маминої колискової, з дитсадочка, з букварика виводить на широкий шлях, котрий кличе до нових звершень, відкриттів, перемог, сподівань і надій...

Не хочеться покидати гостинний садочок, та треба поспішати. Ідемо далі центральною вулицею села. Ось, праворуч, героїчний сумний будинок, про який ми вже розповідали. Привітаймося з ним та ходімо далі. Через кілька метрів стишимо кроки і зупинимося біля братської могили та пам’ятника Невідомому Солдату.

Тут сплять наші захисники, молоді хлопці-сапери, котрі віддали життя за щасливе майбутнє села Хащувате та його жителів. Сумно схилили свої віти білокорі берези. Стоять у зажурі, оплакують солдатів.

Схилив голову і бронзовий солдат-визволитель, теж сумує за товаришами. В руках у нього автомат. Солдат довіку буде захищати спокій і мирний сон

-61-

хащуватців. Поклонімося героям-визволителям, віддаймо їм шану, пам’ятаймо про їхній невмирущий подвиг!

Наша екскурсія продовжується. Ідемо далі. Праворуч – старе кладовище. Тут поховані наші прадідусі, прабабусі. Схилімо голови на знак шани...

Через кілька метрів, ліворуч, будується церква Св. Миколая. Храмове сільське свято ми відзначаємо 19 грудня, якраз в день Св. Миколая. Церква буде побудована на кошти селян. Настоятель церкви – Цабан Степан Степанович, батько нашого однокласника Іванка. Зараз церква – малий будиночок, але на великі свята тут дзвонять дзвони, співають хорали, збирається багато віруючих людей.

Ідемо далі, повертаємо ліворуч у невелику вуличку. Тут ми побачимо колишню синагогу. Зараз в приміщенні будівлі розташувалися млин, крупорушка та олійня. Далі дорога веде до храму наук – Хащуватської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Привітно зустрічає нас триповерхова споруда, посміхається усіма своїми очицями-шибочками. Так і кличе: „Заходьте мерщій!”

Що ж, завітаємо, поглянемо чим живе школа...

З дошки пошани на нас дивляться розумні допитливі оченята кращих учнів школи. Світ чарівної казки ( стенд з виробами із соломки ), створений

-62-

Янковською Раїсою Федорівною та її вихованцями, вітає щодня малюків.

Інформація для старших розміщена на великому стенді. Тут порядкує шкільний парламент.

Тепер завітаємо в шкільну бібліотеку – храм книги, де поряд­кує Кирниченко Тетяна Михай­лівна. Без її поради, допомоги не обходиться жоден школяр, учитель; не проводиться жоден захід. Отож, бібліотеку можна назвати серцем школи.

А душею школи завжди є директор. Від його керівництва залежить майже все. Дійсно, душею колективу був Школьнік Ісаак Миколайович. Тактовний, доброзичливий, вихований, він умів організувати роботу, як ніхто інший. До всіх учнів він звертався на „Ви”. При ньому було побудовано нове приміщення школи.

Згодом його змінив Ревега Олексій Ісакович. Саме йому ми нині вдячні за благоустрій, за упорядкування території школи та озеленення.

Особлива дяка і шана Процишиній Жанні Павлівні, котра очолювала колектив школи з 1982 року. Далекоглядна і розумна, вона зуміла відстояти перед вищими органами право навчати дітей, починаючи з 6-річного віку. Нині колективом школи керує Дмитращук Людмила Сергіївна.

-63-

Погляньте на наступне фото:

Ось вони – гордість школи, полум’яні борці з неуцтвом, провідники прогресивних ідей, люди, котрі присвятили своє життя дітям. Стільки турбот лягає на плечі вчителя: уроки, заходи, творчі звіти, педагогічні майстерні, школи передового досвіду, тощо. А Іванов Володимир Миколайович, учитель історії, постійно водить дітей у туристичні краєзнавчі походи. Подивіться, як радіють школярі:

-64-

Добре і затишно малятам навчатись і зростати в рідній школі, але казкове дитинство закінчується малиновим переливом останнього дзвінка. Маленька добра країна дитинства завжди житиме в серцях випускників.

Щемко стислося серце від спогадів. Але попрощаймося зі школою і повернімося до центральної вулиці села. Кілька метрів – і центр, містечко, як називають його старожили. Тут побачимо пошту, заклади торгівлі і

-65-

громадського харчування, сільську раду (голова села Кузнецов Володимир Миколайович), обеліск, про який розповідали раніше, та Будинок культури. Керівник Будинку культури – Дмитращук Євген Васильович.

У приміщенні Будинку культури розташована сільська бібліотека, про яку хочемо розповісти детальніше. Розташована бібліотека на другому поверсі. Працюють тут Ліснічук Алла Іванівна та Білоус Тетяна Леонтіївна. У 2005 році фонд сільської бібліотеки значно поповнився завдяки зусиллям Білоус Т.Л., котра перемогла у Всеукраїнському конкурсі і отримала від благодійного фонду “Україна” багато книг (художня література, енциклопедії, довідники, підручники, словники), ксерокс, комп’ютер, телефон, синтезатор.

Щороку, коли відзначається міжнародний День здоров’я, учні початкових класів здійснюють культпоходи у дитсадок та бібліотеку. Тут проводиться реклама книг про здоровий спосіб життя. Бажаючі можуть взяти їх для подальшого опрацювання.

Також стало вже традицією відзначати в сільській бібліотеці разом з бібліотекарями Ліснічук А.І. та Білоус Т.Л. всесвітній День Землі, адже без екологічно здорового довкілля не може бути майбутнього. Так, учні Іванової О.М.

-66-

постійно звітують про проведення заходів по озелененню та оздоровленню довкілля; організовують фотовиставки та конкурси малюнків; проводять заходи екологічного спрямування (акції: “Джерельце”, “Зроби чистим рідне село”, інсценізації музичних казок: “Хто ліс врятує?”, “Врятуй їжачка” та ін.; усні журнали; свята; обговорення книг екологічної тематики.)

-67-

Традиційними стали зустрічі з цікавими людьми, зокрема місцевими поетами та поетами-піснярами: Білятинським О.А., Притуляком Ю.П., Галиною Берізкою, Мариною Джус. Є кого наслідувати підростаючому поколінню.

Залишаємо царство книги та вирушаємо далі асфальтованою дорогою. Вона звужується і здалеку здається блискучою стрічкою. По обидва боки дороги – зеленаві кущі. Ми потрапляємо на міст. Саме тут осягаєш всю велич і красу природи. Чи ж є іще десь така краса?!

Тут зустрічають випускники ранок нового життя, звідсіля вирушають у світи, адже час летить невпинно швидко, кличе у далеку дорогу, до нових звершень. Ніхто не знає, що чекає завтра, але всі твердо вірять у новий, світлий день, у свою долю – єдину і неповторну.

Кличе час вирушати в далеку незнану дорогу.

Десь стежина ота загубилась в полях, у житах.

Десь чекає кохання, десь чатують розлука й тривога,–

Все то доля твоя і моя, ніким не торований шлях.

Але ота єдина рідна стежина кличе назад, до отчого дому, де пройшло дитинство, де залишили частину свого серця, – у рідне Хащувате.

-68-

Наша гордість! Наша слава!

Багате на таланти наше село. Славиться по всій Україні та за її межами своїми людьми.

Білятинський Олександр Антонович

Галина Берізка, відома українська поетеса, пише про Олександра Антоновича: „Батьківщина... Мала, зате найбільша, найзначніша, найкраща, найдорожча... Бо ж вона – оцей хуторець, село чи містечко, де хтось з нас народився, виріс і сформувався як особистість під впливом сім'ї, школи, громадськості, для нормальної людини завжди дорога, бажана; хочеться частіше в ній бувати, якщо життя занесе тебе в інший край, в чуже оточення, з яким необхідно зріднитися, здружитися, стати щасливим, чи навпаки. Багато людей в ранній юності покидають місце свого народження, свою родину назавжди. Чи то байдужість, чи важкі обставини розлучають їх з усім, що в ранньому віці їх оточувало.

Але є люди особливої вдачі. Хоча вони після місцевої школи закінчують в обласних, республіканських і часто в зарубіжних містах вищі навчальні заклади, стають науковцями, академіками, поетами, художниками, артистами й

-69-

композиторами, взагалі видатними постатями в суспільстві,–любов, прив’язаність до їхньої малої Батьківщини міцніє в їх душах з кожним прожитим днем.

Ця любов кличе їх на подвиги для рідного краю чи в галузі економіки, чи в творчості, мистецтві.

До таких вірних синів Прибузького краю, нашої Гайворонщини, нашого Хащуватого я з гордістю відношу вченого, академіка Олександра Антоновича Білятинського – видатну постать в Українській транспортній Академії. Про нього, пам’ятаю, сказав наш видатний поет Костянтин Лесьєв-Лесь:

„Цінують Працю й Красне слово

Красиві люди на землі!..”

„І академік, і поет!”

Так, поет, який за своє життя, суворе й турботливе, не збайдужів до вищих поривань серця й душі. (Дод.3.)

Божа іскра, дарована йому Матір’ю, не згасає; вона творить поезії та пісні, сповнені любові до чудової природи рідного краю, Києва та інших міст, де йому доводилося жити, вчитися, працювати.

Ось переді мною книжки: „Мелодії серця”, „Лірика юності”, „Я пісню обіцяв подарувати”, „Пісні рідного краю”, „Бузькі пороги” й інші.

В поетичних збірках Олександра Білятинського яскраво виступає головний герой – вірний син свого рідного краю, свого народу.

Люба його серцю краса природи Прибужжя творить разом з пером поета пісні, сповнені глибоких почуттів. Багато цих пісень покладено на музику. Якось щедра Доля потурбувалась про увічнення цих пісень.

В рідному Хащуватому створена музика на вірші О.Білятинського композиторами Є.Дмитращуком і Ю.Притуляком, які самі і виконують пісні. Хто хоч раз слухав ці пісні, від щирого серця бажає митцям довголіття, сил, здоров’я, успіхів у творчості, особистого щастя.

Член Національної спілки письменників України

Галина Берізка(Бровченко)”

-70-

Згіннік Ігор Вікторович

Згіннік Ігор Вікторович народився 1993 року в с. Хащувате Гайворонського р-ну Кіровоградської області. Природа щедро обдарувала дитину талантами. Над його колискою лунали українські пісні у виконанні мами та бабусі. Змалку хлопчина успадкував любов до пісні, до рідного краю. На мальовничих берегах Південного Бугу, під високим блакитним небом зростав і міцнів його талант, розквітала творчість. Так, навчаючись у 2-му класі, Ігор написав два вірші “У гаю” та “Листопад”, які згодом стали піснями. Музику до віршів написав харківський композитор Микола Ведмедеря. Зі своєю піснею “У гаю” Ігор виступав перед різною публікою, зокрема під час обласного семінару педагогів-дослідників та на Всеукраїнському конкурсі “Пісенні медобори”. Пісні, автором слів яких є Ігор Згіннік, друкувалися в газеті “Розкажіть онуку”.

Ігор постійно бере участь у шкільних, районних та обласних конкурсах, оглядах художньої самодіяльності, різноманітних святкових концертах. Де б він не виступав, публіка завжди зустрічає його з любов’ю. Здається, і не може бути інакше, адже Ігор дуже щирий, добрий, з відкритою душею.

Нести людям добро, радість, дарувати свій талант, – ось життєве кредо Ігоря. Так виховували його в родині, навчали в школі.

-71-

Щороку Ігор бере участь в обласному конкурсі “Пісенне перехрестя” та займає призові місця. 2005 рік виявився особливо плідним. Цього року Ігор здобуває призове ІІІ місце у Всеукраїнському конкурсі “Пісенні медобори”. Також стає учасником радіоконкурсу “Гості з майбутнього”, Всеукраїнського конкурсу “Перлини України” (м. Київ), міжнародного конкурсу “Вінець Овідія” (м. Іллічівськ).

Нікого не залишає Ігор байдужим. Він щедро дарує слухачам часточку своєї душі, свого палкого серця. Нині Ігор навчається в 7 класі Хащуватської ЗОШ І-ІІІ ступенів. У нього все попереду: творчі злети, успіхи, перемоги, визнання. Хочеться, щоб Ігор не натрапляв на перешкоди та байдужість, заздрість та корисливість, які все ще мають місце в нашому суспільстві. А ще дуже хочеться, щоб про нашого Згінніка Ігоря почули люди; щоб його помітили і належним чином оцінили талант дитини; щоб підтримали, не дали зневіритися у власних силах; щоб він міг вільно нести у світ добре, прекрасне, вічне.

-72-

Притуляк Юрій Петрович

Притуляк Юрій Петрович народився в селі Хащуватому 1957 року. Ще з раннього дитинства хлопчина був закоханий у рідне село. Його вабили пороги Бугу; верби нашіптували таємничі слова; місячні ночі ніжно наспівували нікому нечутні мелодії. Так хотілося навчитися грати, так хотілося в музиці відтворити багатство співочої душі. І він навчився.

Закінчив школу в 1974 році. Навчався в Тюменському СГІ з 1981 по 1987 роки. У цей же час грав за сумісництвом в інструментальному джазовому ансамблі Будинку культури „Геолог”. З 1987 по 1997 рік – артист оркестру Новосибірського та Київського „Цирку на сцені”.

Він грав чудово, віртуозно, але ніколи не хизувався цим. Віддавав серце і душу людям, нічого не вимагаючи взамін. Інші, настирливіші, досягли вершин слави, а він не гнався за нею. І навіщо? Адже слава повинна знайти його сама. Обов’язково повинна прийти, бо хто, як не він, на неї заслуговує.

Інструментальні п’єси Юрія Петровича промовляють до людей словами. Не потрібно навіть оголошувати назви. Дійсно – талант! Дійсно – музика написана

-73-

серцем і душею. Його пісні зачаровують. Ніхто з композиторів у районі не може передати так відверто і точно почуття за допомогою музики. (Дод.4.)

Талант його зіркою сяє,

Душа чистотою чарує.

І серце, і музику, й слово

Із щирістю людям дарує.

Нічого для себе не просить:

Ні честі, ні слави, - лиш волі.

Він скромність узяв у дорогу

І пісню в дарунок від долі.

Ці слова присвячені саме йому – скромному, трудолюбивому, талановитому співцю. Доля не надто шанувала Юрія. Багато довелося пережити. Але за його плечима безліч конкурсів, багато перемог, які він завжди ділив з друзями.

Нині проживає у рідному селі і працює в районному Будинку культури. Навчає підростаюче покоління грати на гітарі. Усі дуже люблять Юрія Петровича – доброго, спокійного, терплячого учителя.

Нехай йому щастить у всіх починаннях!

Паламарчук Станіслав Ігорович

Паламарчук Станіслав Ігорович народився 1972 року в с. Хащувате. У школі навчався добре. Згодом закінчив медичне училище і працював у рідному селі.

Та доля не була поблажливою до нього. Трапилася біда і довгий час Станіслав Ігорович не міг повернутися на Батьківщину...

Туга за родиною, за селом розбудили у ньому талант до мистецтва; віра в Бога допомогла вистояти в тяжкі хвилини.

Нині Станіслав Ігорович проживає і трудиться у рідному селі. Його руки творять чудеса. Та що розповідати?.. Нехай роботи розкажуть самі про себе та про їх творця, талановитого Майстра. (Дод. 5.)

-74-

Хмарук Аліна Віталіївна

Мила, привітна, лагідна, надто скромна. Природа щедро наділила її талантами: пише п’єси, казки, вірші і музику. Дійсно, чудо! Пісні та казки Аліни Віталіївни друкувалися в газеті „Розкажіть онуку”. Неодноразово п’єси і казки інсценізувалися в школі та дитсадку. (Дод. 6.)

А як чудово грає Аліна Віталіївна на баяні! Пощастило ж малюкам дитячого садочка, адже вона працює тут музичним керівником.

Без її пісень, увертюр, віршів важко нині уявити жодне свято. Здається, що слова пісень та віршів самі ллються з її вуст. Пише про красу рідної природи, про Батьківщину; пише про малят і для малят. Її поезія тепла, лагідна, весела, легко запам’ятовується і вивчається.

Якийсь неймовірний секрет знає Аліна Віталіївна: хто з нею почне займатися вокалом та музикою, обов’язково починає співати, навіть у конкурсах участь бере. Не один талант вона відкрила, не одну іскорку запалила в серцях дітей, які її просто обожнюють. Дійсно, вчитель від Бога!

-75-

Іванов Володимир Миколайович

Іванов Володимир Миколайович народився 1967 року в місті Сколе Сколівського району Львівської області в сім’ї агрономів.

З 1974 року по 1984 рік навчався в Сколівській школі, по закінченні якої поступив у Балтське педагогічне училище. Два роки (1986-1987) перебував на службі в армії.

По закінченні училища, з 1988 року, працював учителем історії та фізичного виховання у с. Вікнене Гайворонського р-ну Кіровоградської обл., а потім (з 1989 року) – учителем початкових класів в с. Хащувате Гайворонського р-ну Кіровоградської обл.

У 1994 році закінчив КДПІ ім. В.Винниченка і отримав спеціальність “учитель історії та правознавства”.

Нині проживає в селі Хащувате і працює в школі вчителем історії та

-76-

правознавства. Має першу кваліфікаційну категорію. Був нагороджений почесною грамотою управління освіти районної державної адміністрації.

У вільний час організовує з учнями екскурсії, походи з метою вивчення рідного краю та оздоровлення дітей. Любов до рідного краю прищеплює і своїм вихованцям. Володимир Миколайович – керівник “Інтелектуального клубу”. Діти обожнюють учителя. Навіть у вихідні дні не розлучаються з ним.

Іванов В.М. є тренером програми ЧПКМ, членом районної та обласної творчих груп по критичному мисленню, членом обласної творчої групи педагогів-дослідників (має відповідні посвідчення). Його доробки надруковані в науково-методичному журналі “Історія в школі”, газетах: “Першовересень”, “Гайворонські вісті”, “Освітянське слово”, “Позакласний час”.

Володимир Миколайович захоплюється фотосправою, до того ж краса природи не залишає його байдужим. Там, де комусь усе звичне і буденне, він уміє віднайти щось особливо принадне, рідне, щемке.

Природа обдарувала його багатьма талантами. Народжений в гірському Карпатському місті Сколе, успадкував від гір силу волі та свободолюбивість, красу та чуттєву поетичну натуру. Він має добрий характер і почуття гумору. Працює в школі учителем історії. Діти його обожнюють, навіть вихідні дні вони часто проводять разом на лоні природи. Володимир навчає своїх вихованців любити рідний край, берегти природу, бачити незвичне поряд, серцем торкатись краси. Краса наших краєвидів нікого не залишає байдужим. Недарма с. Хащувате часто називають колискою над Бугом, перлиною степу. Є у нас і маленькі гори, і річкові пороги, і степові різнотрав’я...

У всіх походах та подорожах незмінним товаришем є фотоапарат. Кожну прекрасну мить фіксує уважний фотограф. Він не любить, коли нарочито позують. Найкращими фотознімками вважає несподівані.

Неодноразово зі соїми учнями організовував фотовиставки, котрі отримували схвальні відгуки. (Дод.7.)

А які мальованки виготовляє наш учитель; які вишиванки вишиває, – стели хоч лицем, хоч навиворіт. Хочете побачити? Дивіться... (Дод.8.)

-77-

Найвідоміші земляки

У повоєнні роки хащуватці підняли з руїн житла і культурно-освітні заклади. Славився високою культурою землеробства місцевий колгосп „Україна”. Голові цього господарства Д.Т. Войтишину присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. 102 чоловіки нагороджені орденами і медалями. А К.Ю. Захаренко присвоєно звання „Заслужений зоотехнік України”.

Відомі також:

Лісниченко Петро Іванович – голова правління ЗАТ „Авіакомпанія „Горлиця” м. Київ, кандидат економічних наук.

Меламуд Хаїм Гершкович – письменник, автор книг.

Повстенко Олексій Іванович – професор, академік Української Вільної Академії у США, інженер-архітектор, історик українського мистецтва, автор наукових праць і словників.

Шамрай Василь Олександрович – доктор наук з державного управління, професор, декан факультету Податкової міліції Національної Академії ДПС України.

Відомий усій Україні учитель історії, автор багатьох наукових праць, краєзнавець, керівник оркестру народних інструментів, ветеран війни, нині покійний Солгутовський Леонід Ізрайлович. Саме йому ми завдячуємо тим, що знаємо історію рідного краю.

-111-

Щасливий, хто знайшов свою мрію

Щасливий той, хто знай­шов свою мрію, своє нат­хнення, хто вміє мріяти і творити.

Як приємно, коли на не­босхилі творчості зас­вічуються нові маленькі зірочки. Такими яскравими зірочками можна наз­вати юних поетів-піс­нярів, членів літературно-поетичного гуртка на громадських засадах „Кришталеві краплини-слова”, що діє з 1998 року при Хащуватській ЗШ І-ІІІ ступенів Гайворонського району Кіровоградської області (керівник Іванова О.М.) Ось їхні імена: Уляна Па­ламарчук, Олександр Бондар, Володимир Баранюк, Марина Трегубчак, Марія Білоус, Наталя Юрченко, Олена Баранець, Сергій Притуляк, Олександр Кривда, Ярослав Козак, Артем Баранюк, Микола Іванов, Олександр Добровольський, Тамара Пастух, Вікторія Гончарук, Роман Степанченко, Ігор Згіннік, Анастасія Дзюбенко, Алла Швець, Даринка Бондарчук, Олександра Оперчук, Олександра Плаксієнко, Влада Лопушанська, Таїса Чорній.

Слід згадати також юну поетесу Жанну Височан, котра самостійно опанувала мистецтво віршування. Її перу належить багато чудових віршів, легенд, поем.

Юні поети вміють мріяти, глибше відчувати, пильніше бачити красу оточення, намагаються передати свої думки в образах. У них уже є друковані роботи (пісні) – у районній газеті „Першовересень” (1998 р.) та в республіканській газеті „Розкажіть онуку” (2001 р.).

Неодноразо­во діти виступали на під­мостках сце­ни районного Будинку куль­тури зі своїми сольними номерами (виконували власні пісні). Їхня творчість дістала схвальні відгуки односельців, батьків, місцевих поетів. Неодноразово виконавці авторських віршів та пісень ставали лауреатами і переможцями конкурсів: “Моя мама найкраща”, “Пісенне перехрестя” , “Знай і вивчай рідний край”, “Пісенні медобори”, „Майстри розмовного жанру” та ін.

Учителі шкіл району постійно підбирають репертуар пісень в гуртківців, адже хочеться заспівати нову пісню, яку ще ніхто не чув і яка так підходить за

-112-

темою. А теми – найрізноманітніші: про рідний край, школу, кохання, природу, маму, тата, мову, поезію, дружбу тощо. Тут кожен знайде пісню до душі.

Нещодавно в м. Умані вийшла друком збірка віршів під назвою „Кришталеві краплини-слова”. Згодом, у місті Тернополі, вийде друком збірка дитячих пісень. Співпрацює з юними поетами харківський композитор Микола Олексійович Ведмедеря. Їхні пісні співають у м. Харкові, м. Кіровограді, м. Гайвороні та в рідному с. Хащуватому.

У м. Харкові, у 2001 р., відбувся фестиваль дитячої пісні, куди був запрошений композитор М.О. Ведмедеря. Він повідомив, що у фіналі конкурсу звучала пісня нашого Володимира Баранюка. Ця пісня була визнана найкращою. Володимир Баранюк став також переможцем конкурсу на кращий вірш про столицю, що проводився у м. Києві. Згодом Володимир виборов перше місце у регіональному конкурсі на кращий гімн училища (м. Київ).

Багато перемог у місцевих, районних („Майстри розмовного жанру”, „Шевченківські читання”), регіональних та Всеукраїнських (на кращий реферат за темою „Доля депортованих в роки Другої світової війни”) конкурсах здобула Жанна Височан. Її талант уже зараз сяє коштовним діамантом. Жанна мріє стати журналістом. Вже нині друкується в різноманітних виданнях: „Діалог”, „Саквояж”, „Гайворонські вісті” та ін.

Хто знає, можливо, промайне кілька років, і зірочки стануть справжніми яскрави­ми, талановитими зірками. А поки що – удачі їм, натхнення, нових творчих злетів і досягнень.

Іванова О.М. з гуртківцями. Фото з газети „Першовересень”.

-113-

НА СХИЛАХ БУГУ

Слова Жанни Височан

Зустрічає сонце на світанку,

Зорі в своїй гладі відбиває,

Напуває пагорби щоранку.

Річку Бугом кожен величає.

А як сонце, трохи натомившись,

В хвилях свої промені ховає,

То, води із річеньки напившись,

Аж до ранку солодко дрімає.

А село над Бугом огортають

Пахощі бузку і матіоли.

Солов’ї десь лагідно співають.

Не забути рай оцей ніколи.

Повертає згадка у минуле,

Де дитинство назавжди зосталось.

І коли малими зовсім були,

Нам безмежним це село здавалось.

Це для нас Едем і Ельдорадо,

Бо такого другого немає.

Рідний край – найпершая розрада,

Що із серця смуток забирає.

Навесні вертаються лелеки

До свого села якнайскоріше,

Бо несила бути їм далеко.

Дома, кажуть, й сонце яскравіше.

Щоб ота Швейцарія маленька

З кожним днем все більше розросталась!

І щоб завжди любляче серденько

В Хащувате рідне своє рвалось!

ПРИСВЯТА ЛІНІ КОСТЕНКО

Слова Жанни Височан

Вірші – не просто рими слів,

У них є істина глибока.

Вірші – думки з пророчих снів,

Це справа чиста і висока.

Поет немов провидець все.

В своїх віршах майбутнє творить.

І слово кожне зміст несе,

Про все в віршах поет говорить.

Не кожен може на папір

Всю душу вилити без статку.

Поєт, немов отой факір,

Завжти в собі несе загадку.

Господь талант великий дав

Цій поетесі із народу.

Всі, хто вірші її читав,

Відчув душі багату вроду.

Її покликання – вірші,

Що будуть людям помагати.

Творити так, як є в душі.

Творити! Так! А не писати.

Немовби спраглий воду пив,

Так ті поезії читались.

Через глибокий свій мотив

Думки в душі закарбувались.

-115-

РІДНА ШКОЛА

Сл. Олександра Бондаря Муз. Миколи Ведмедері

Поспішаємо щоранку

В дім чудовий, дім життя.

Тут зустрінемо світанки,

Зробим нові відкриття.

Приспів:

Зустріча нас на подвір’ї

Дружна, радісна сім’я,

Галаслива і весела.

Школярі – її ім’я.

Сніг іде, дерева голі.

Лютий вітер завива...

Все одно йдемо до школи,

Щоб отримати знання.

-116-

МУЗИКА ВЕСНИ

Сл. Олександра Бондаря Муз. Миколи Ведмедері

Крапають краплинки тихо з даху:

– Крап, крап, крап, – це музика весни.

Почали співати знову птахи:

– Цінь-цвірінь, – це музика весни.

Зацвіли весняні квіти в гаю:

– Ми вже тут! Ми – первістки весни.

Ось підсніжник тихо визирає:

– Йде весна! Стрічайте гостю всі!

Вже дерева у розкішних шатах –

Це дарунок ніжної весни.

Вітерець їх змушує співати –

Шелестіти нам пісні свої.

Аромат в повітрі розливає,

Барви сонця, райдуги-краси.

Пісня щастя радісно лунає –

Це прекрасна музика весни.

-117-

ОСТАННІЙ ДЗВОНИК

Слова Височан Жанни

Віддзвенів щойно нам шкільний дзвоник останній,

У далекі світи відпускаючи нас.

Та сьогодні цей звук трішки серцю печальний,

Хоча чули його ми уже безліч раз.

Шкільний дзвоник скликав нас усіх на уроки

Й, трішки стомленим, нам відпочить дозволяв.

Звук оцей пронесем ми у серці крізь роки,

Щоб у миті такі він ще довго лунав.

Скоро шлях у житті ми усі оберемо,

І життя дасть усім непростий свій урок;

Але навіть тоді школі вдячні будемо

І згадаєм не раз свій останній дзвінок.

Адже він нас скликав на цікаві уроки

Й, трішки стомленим, нам відпочить дозволяв.

Звук оцей пронесем ми у серці крізь роки,

Тож попросим, щоб він іще раз пролунав.

КНИГИ –ПЕРЛИНИ

Слова Жанни Височан

Книги – морська глибина.

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч труду мав досить,

Дивнії перли виносить.

І.Я. Франко

Я, у печальні й радісні хвилини,

Звертаюся до книги повсякчас.

Казав Франко, що книги – це глибини,

На дні яких чекають перли нас.

Багатство думки і словесна сила

Промінням б’ють з священних сторінок.

Яку б людина книгу не відкрила,

У кожній з них знайде якийсь урок.

Проходить час, та книги не старіють,

Тим мудрим словом сповнене усе;

Бо перли завжди в книзі пломеніють

Та кожна з них нам істину несе.

І всі ми в книзі знайдем щось для себе,

Читавши навіть декілька хвилин.

Та щоб дізнатись істину, нам треба

Зібрати більше тих святих перлин.

-118-

ЛЕГЕНДА ПРО КОХАННЯ

Слова Жанни Височан

Коли це все було, уже не пам’ятають,

Але легенда ця відома на весь світ.

Вона про серця два, що міцно так кохають,

Але в розлуці вже страждають стільки літ.

Все на горі богів Олімпі відбувалось.

Порушивши закон, заведений давно,

Тоді Богиня й Бог шалено закохались.

І далі що буде, їм було все одно.

Та ось дізнався Зевс про це палке кохання.

На раду в той же час покликав всіх богів.

Призначили вони безжальне покарання:

Їх в скелю закувать жорстокий Зевс звелів.

Бо заздрили боги щасливим, що кохали,

На різних берегах вмить закували їх.

І чари злі свої на них боги наклали,

Щоб зняти їх ніхто у світі вже не зміг.

Сльозами кожен день ці статуї вмивались.

І сльози крадькома з-під каменю лились.

І тільки їх думки під хмарами єднались,

Закохані серця злетіть хотіли ввись.

Та сталась дивина – два береги зійшлися.

І скелі, наче лід, розтанули умить.

Зустрілися тоді боги і обнялися.

Їм захотілось знов на цьому світі жить.

Бо, значить, недарма в неволі вік страждали

І шматували в кров об камені серця.

Та попри біль страшний вони усе ж кохали,

І вірили завжди, що буде зустріч ця.

Над справжнім почуттям злі чари сил не мають.

Їх знищує ураз негаснуча любов.

Тепер зі скель отих троянди проростають,

А їхні пелюстки червоні, наче кров.

-119-

ПАМ’ЯТІ КОБЗАРЯ

Слова Жанни Височан

Колись в однім селі, що Моринцями звалось,

В хатині бідній, у родині кріпаків,

Подія визначна для України сталась:

Родився син Тарас, новий талант розцвів.

З’явився він тоді, коли сніги розтали,

Коли всім радість принести прийшла весна.

Його родина ще тоді не знала,

Що дата ця буде в країні визначна.

Дитинство й юність важко дуже склались.

Багато натерпівсь він горя у житті.

І туга вся його у рими виливалась.

Тепер, як молитви, читаєм вірші ті.

Ти, наш Кобзарю, жив заради України,

Свою любов до неї в віршах відкривав.

За це сам постраждав і тлів десь на чужині;

Та не коривсь панам – писав і малював.

Твій заповіт, Тарасе, добре пам’ятали,

Здійснили все сповна, усе, як ти писав.

Великого поета на кручі поховали,

Щоб було чути хвилі й вітер долинав.

-120-

ЧОРНОБИЛЬ

Слова Жанни Височан

Тоді весна була неначе осінь,

Глибока осінь, бо пожовкло все.

Важке повітря звістку всім розносить,

Лиху новину про біду несе.

Усе цвіло, буяло, зеленіло...

Та квітень той фатальним став для всіх.

Здалося, що і сонце потемніло

І вже не було чути спів і сміх.

Лунала музика – й струна враз обірвалась.

Життя змінилось за єдину мить.

Пізніше зрозуміли всі, що сталось,

Та вже ніхто не зміг цього змінить.

Той день надовго всі запам’ятали.

Трагедія оця – для людства стрес.

Як вирок для народу проказали:

„Пожежа на Чорнобильській АЕС”.

Багато часу вже пройшло неначе,

Як і тоді, в нас кожен рік цвіте.

Та катастрофа це – і серце плаче:

„Чекає що в майбутнім? Далі що буде?”

-121-

ВИКЛИК

(присвячено подіям 16 лютого 1942 р.)

Слова Жанни Височан

Я кидаю вам виклик, убивці мого краю,

Нехай через десятки вже пройдених років.

Про злочин, що вчинили, не бачила, та знаю.

Це ж ви згубили стільки ще молодих життів.

Я кидаю цей виклик, бо смію так казати.

Я повернусь в минуле і гляну в вічі вам.

Не ви життя давали – не вам його забрати.

Чи, може, замість серця у вас лиш кулі там?

Я кидаю вам виклик і ці слова відверті.

Стою біля могили, де вбиті полягли.

Це ж ваші автомати їх прирекли до смерті.

Та як ви їх в безодню відправити змогли?!

Із розповідей старших картину уявляю:

Зі страху плачуть діти, і горнуть їх жінки.

Слова – це також зброя. Я виклик вам кидаю,

Щоб ви його почули крізь довгі ці роки.

-122-

ПРОЩАННЯ З РІДНИМ КРАЄМ

Слова Жанни Височан

Там, де верби сплітають свої пишні віти,

Де казкова краса постає наяву,

Де цвітуть навесні найпрекрасніші квіти,

Саме там я щаслива, бо там я живу.

І не можу собі зовсім я уявити,

Як прожити без цих мальовничих країв,

Як я зможу краси цих просторів не пити

І не чути в садку голосистих птахів.

Хоч, можливо і є десь гаї зеленіші,

І вода у річках десь чистіша пливе,

Але байдуже це. Ті місця наймиліші,

Де у травах моє ще дитинство живе.

Лише тут я сміюсь, тільки тут я радію,

Саме тут пізнаю цього світу красу.

Назавжди зберегти у душі своїй мрію

Те тепло, що тепер з свого краю несу.

Та куди б лиш мене ці шляхи не водили

І яку б у житті не стрічала біду,

Повернутись сюди я знайду в собі сили,

Заблукаю, а все ж путь сюди віднайду.

Краю милий, тобі я віддячити мушу

За прожиті отут неповторні роки.

І за те, що мені поетичну дав душу,

На прощання твої поцілую стежки.

Я цим вербам, котрі свої віти сплітають,

Квітам тим, на які я з любов’ю дивлюсь,

Тим птахам, що в садках лиш для мене співають,

На прощання всім їм я доземно вклонюсь.

-123-

ТАТУСЕВІ

Сл. Марії Білоус та Наталі Юрченко Муз. Миколи Ведмедері

Тато може все для нас зробити:

Захистити у лиху годину,

Врятувати у нещасну днину.

Завжди я любитиму його

І ніколи в світі не покину.

Приспів:

Тато, тато, друг найкращий мій.

Довіряю татові таємниці всі.

Татуся любитиму, буду берегти,

Кращого за нього в світі не знайти.

Біля татка я, мов квітка ніжна.

Іноді для мене він, як ненька.

Прихилюсь до татуся серденьком.

Дуже щиро я любитиму його.

Він неначе пісня соловейка.

-124-

ЛЕЛЕКИ

Сл. Марії Білоус Муз. Миколи Ведмедері

У краї далекі

Летіли лелеки

В сірій далечіні,

Мов хмаринки білі.

Враз лелеки гарні

Про надії марні

В небі розкричались,

Мов навік прощались:

- Батьківщино-ненько,

Земленько рідненька,

Прощавай, кохана,

Відлітаєм рано.

Голубінь скінчилась,

Чужина відкрилась...

Крила заніміли,

Серденька зомліли.

За моря глибокі,

За гори високі

Летіли лелеки

У краї далекі.

-125-

МАМО

Сл. Марії Білоус Муз. Миколи Ведмедері

Мамо, мамо, панна світла, ясна,

Добра ти, ласкава, трішечки сумна.

Твої руки лагідні, ніжні і прекрасні,

Нагадали мені взимку, що прийде весна.

Приспів:

У душі матусі сонце світить ясне,

І воно ніколи в світі не згаса.

В серці у матусі любов пломеніє,

У очах матусі – сині небеса.

Мати, мати, довго працювала.

Їй вночі не спиться – сон мій стереже...

Не хвилюйся, матінко, я зростаю в щасті,

Бо твій Ангел-охоронець мене береже.

-126-

ВЕСНОНЬКА ОСЯЙНА

Сл. Марії Білоус та Миколи Іванова Муз. Миколи Ведмедері

Мов струнка дівчинонька молода,

Рано-вранці веснонька осяйна,

У барвистих квітоньках, у вінку,

Умивала личенько у струмку.

Кришталеві крапельки полились

І красою ніжною розлились.

Після сну зимового, мов маля,

Пробудилась з радістю вся земля.

Розквіта, пишається ліс і гай,

Оживає, тішиться рідний край.

Забуяло зіллячко у степу,

Заспівали пташечки, мов в раю.

Золотаві сонячні промінці

Весело хлюпочуться у ріці,

Бо прийшла годинонька, ой ясна,-

Заспівала пісеньку всім весна.

-127-

КВІТКОВИЙ СОН

Сл. Марії Білоус Муз. Миколи Ведмедері

Хотіла би я полетіти

Під лагідним сонцем весни

Туди, де галявина квітів

Незнаної досі краси.

Ромашки прозорістю сяють;

До неба, в бездонну блакить,

Пелюстки свої простягають.

Віночок їх сонцем горить.

А з трав оксамитних лунає

Веселий погордливий сміх, –

Троянда своєю красою

Хизується з-поміж усіх.

Співають тендітні дзвіночки,

Наспівують милі пісні.

Бринять і літають в повітрі

Сріблясті, дзвінкі голоси.

Конвалія ніжна, ласкава

На вухо шепоче мені

Щоб диво-квіток не зривала,

Не кривдила долі ясні.

Я квіти люблю, поважаю.

Не знищу їх радісні дні...

Щоночі лечу на галяву

В квітковому, райдужнім сні.

-128-

ХАЩУВАТЕ

Сл. Марини Трегубчак Муз. Миколи Ведмедері

В ріднім, милім Хащуватім

Народились батько й матір.

В ріднім, милім Хащуватім

Прожива моя рідня.

Приспів:

Хащувате, Хащувате,

Батьківщина це моя.

Хащувате, Хащувате,

Народилася тут я.

Сад зелений, річка, небо –

Рідне, затишне село.

Ти – чудове і щасливе

Тихе ластівки гніздо.

Хащувате, Хащувате

Я люблю, як батька й матір,

Це моє, навік єдине,

Світле, радісне село.

-129-

БРАТИ КЛИЧКИ

Сл. Марини Трегубчак Муз. Миколи Ведмедері

Брати Клички – боксери славні,

Непереможні у боях.

В руках і тілі – міць і сила,

Відвага й щирість у серцях.

Приспів:

Володимир і Віталій,

Вас чекають успіх,слава.

Україна-мати й люди

Вас повіки не забудуть.

Брати Клички – боксери наші,

Ви – спритні, сильні, вольові.

На вас чекають перемоги

Неперевершені, нові.

Брати Клички, як символ слави,

Як символ мужньої краси.

Отримуєте ви щоразу

У нагороду пояси.

-130-

ЄДИНА В СВІТІ

Сл.Трегубчак Марини Муз. Миколи Ведмедері

Ти для мене, наче сонце в квітні –

Зігріваєш лагідним теплом.

Хай для тебе сад і поле квітне,

Хай для тебе сходять зорі над селом.

Приспів:

Мамо рідна, терпелива й гарна.

Ти – єдина в світі, ти – мій оберіг.

Мамо рідна, добра і кохана,

В світ мені відкрила тисячі доріг.

Добрі очі, ніжні,променисті

Заблукати в світі не дадуть.

Хай тебе, матусю моя рідна,

І біда, і горе завжди обійдуть.

-131-

НІЧКА

Сл. Олени Баранець Муз. Миколи Ведмедері

Вечорова пташка над річкою

Тихо бавилася водичкою,

Та не довго крила вмивала –

Вона нічкою темною стала.

Приспів:

Спустилася нічка над горами,

Спустилася нічка над долами,

Спустилася нічка над травами,

Над травами та над муравами.

Вийшов місяць на небо з свитою.

Милувався птахою вмитою;

Видивлявся чи сплять вже діти,

Чи замружили віченьки квіти.

Золотаві красуні-зіроньки,

Ніжні-милі сестроньки-дівоньки,

Пильнують вони, ясноокі,

Щоб ніхто не порушував спокій.

-132-

ОСІНЬ

Сл. Тетяни Бережної Муз. Миколи Ведмедері

Інколи берізка зронить лист на землю…

Осінь. Осінь.

А кленок маленький зажурився стиха –

Осінь. Осінь.

Шепчуться дерева:

- Де поділось літо?

Осінь. Осінь.

Тільки клин далекий прокурликав сумно:

- Осінь. Осінь.

Ліс гіллям колише. Я вслухаюсь в тишу:

Осінь. Осінь.

Хмарка тихо плаче, сонечка не бачить.

Осінь. Осінь.

-133-

СОН БЕРІЗКИ

Сл. Володимира Баранюка Муз. Миколи Ведмедері

Золотава берізка, мов сонечко,

З неї листя сумно летить.

Вона стука мені у віконечко

І благає його відчинить:

„Подарую листочок на згадку тобі,

А сама я спочину в зимовому сні.”

Приспів:

Спи, берізко, спи

В золотавім сні.

Хай тобі насниться

Сонце гарнолице;

Райдужна водиця,

Що в відрі іскриться;

Шепіт вітерця;

Пісенька оця.

-134-

ЛАСТІВКО-МАМО

Сл. Володимира Баранюка Муз. Миколи Ведмедері

Ластівко-мамо, невтомная пташко!

Трудишся з ранку до ночі щодня.

Ти мене грієш, мов сонечко ясне.

Дуже люблю тебе, рідна моя!

Приспів:

Мамо, мамо, рідна моя.

Мамо, мамо, люблю тебе я.

Мамо, мамо, рідна моя.

Мамо, мамо, люблю тебе я.

Матінко-квітко, ясна, чарівна.

Зелень любистка весняна, п’янка.

Радісно й гарно з тобою вік жити.

Дай тобі, Боже, сто років прожити.

-135-

ЛЕБЕДІ

Сл.Уляни Паламарчук Муз.Миколи Ведмедері

На голубому небосхилі

Прекрасні лебеді летіли.

Такі казкові та незвичні!

Летіли гордо і велично.

Приспів:

І так хотілося злетіти

Та разом з ними полетіти

В країну щастя і добра.

Туди, де не буває зла.

На південь лебеді летіли,

Крильми тихенько лопотіли.

В промінні сонячнім купались,

Рожевим маревом здавались.

Якби у небо птахом звитись,

Терпіння, мужності навчитись;

Любові, радості узяти,

Щоб їх всім людям передати.

-136-

ПРОЛІСОК

Сл. Уляни Паламарчук Муз. Миколи Ведмедері

Голубенький пролісок,сині оченята.

Хоче синій пролісок тепло дарувати;

А весна холодна – то дощем, то вітром...

І ніяк не може нас теплом зігріти.

Дивлюся на квіточку синьо-голубеньку

І стає душі моїй лагідно, тепленько.

Та весна холодна – то дощем, то вітром...

І ніяк не може нас теплом зігріти.

Скоро ясне сонечко землю приголубить.

Радісно зігріє, бо воно всіх любить.

Квіточка тендітна з нами усміхнеться

До сонечка весняного пригорнеться.

-137-

УЧИТЕЛЬЦІ

Сл. Уляни Паламарчук Муз. Миколи Ведмедері

Промчались роки, і прийшла пора прощання

З тобою, рідна вчителько моя.

Ти нас здружила всіх, навчила світ любити,

З дитинства повела в незвідане життя.

Приспів:

Прощавай, наша вчителько перша,

Ми сьогодні від тебе ідемо.

Та сюди ще не раз повернемось,

Свою радість тобі принесемо.

Ми любимо свій дім і добру, рідну школу;

Учительку – за щирість, теплоту.

Для нас ти завжди будеш молодою,

І ми нізащо не забудемо тебе.

-141-

ОСІНЬ НАД БУГОМ

Сл. Миколи Іванова Муз. Миколи Ведмедері

Качечки хлюпочуть в Бузі,

Дітвора біжить по лузі.

Тихо сонечко сідає,

Небо зіроньку кидає.

Приспів:

Непомітно осінь ходить

В різнобарвнім хороводі,

З вітром лагідно кружляє,

Потім тихо спочиває.

В вечоровому повітрі

Гасить ніжні барви літа.

Всі дерева в тихім лузі

Посідали на окрузі.

Тихо листя обпадає,

На гладінь води лягає.

-143-

ЛІТНІЙ ВЕЧІР

Сл. Миколи Іванова Муз. Миколи Ведмедері

Гітара ніжно грає,

Стиха хтось співає...

Багаття бавиться-горить,

В вечірнє небо іскра мчить.

Приспів:

Літній теплий вечір, оповитий сумом,

Крилами махає над моїм селом.

Літній синій вечір м’яко осідає

Зоряним намистом, місячним вінком.

Ріка біжить, хлюпоче,

Очерет скрегоче;

Вітрець так жалісно свистить,

І сумно листя шелестить.

Ось човен відпливає,

Веслом перебирає...

Навкруг поволі змовкло все,

Глибока тиша настає.

-145-

Сходинками творчості

А тепер хотіли б поділитися своєю творчістю. Ми ще не митці, ми лише навчаємося. Сходинка за сходинкою будемо підійматися до нових вершин, до нових творчих злетів. Колись ми станемо вченими-науковцями, художниками, поетами, письменниками, журналістами. А поки що – перші спроби.

Смачне, бо рідне

Не знаю як хто, а я люблю відпочивати в рідному селі, у бабусі. Скажете: „Нічого надзвичайного”? Аж ні! У бабусі незвичайне все. Часом думаю чи не чарівниця вона?

Прокидаюся вранці, а по хаті йде солодкий щемкий запах, від якого вже не влежиш у ліжку. Запах веде на кухню. А там, на столі, на білій гарній серветці, красується паляничка. І така ж гарна, така ж рум’яна! Не втримуюся і відламую шматочок: ой і смачна! Ніколи не куштувала такої. Чую бабусин голос із сіней:

  • Іринко, вже спробувала хлібчик? Чи смачний?

Звісно, смачний. Так увесь одразу і з’їла б. Бабуся заносить у хату молоко, ще тепле, ставить глечик на стіл. Таке солодке!

Запитую у бабусі чому в неї усе таке смачне, а вона мені ось що відповідає: „ Молочко смачне, бо пила наша Лиска солодку воду з блакитної річечки, їла духмяні квіточки, лікувальне зіллячко.

Смачне, бо рідне, бо вирощене і зроблене з любов’ю. Сонечко колоски пестило, вітерець голубив, дощик напував; роботящі люди урожай збирали. От і вийшло золоте борошно. А я з нього паляничку спекла чарівну. Чарівну, бо увібрала вона в себе усю красу і силу рідного краю. Тепер нам передасть. І будемо ми сильні духом, не хворітимемо, любитимемо рідний край і повернемося до нього, де б не були”.

Ось такий секрет відкрила мені бабуся.

(Зверхановська Ірина)

-146-

Які чудові в Хащуватім вечори!

Таких вечорів нема ніде! Блакитно-рожеве небо готується до сну. Незабаром воно вкриє село синьою зірчастою ковдрою і співатиме колискову пісню. Сонечко починає солодко позіхати, поступово ховається за синьо-коричневі гори. Воно розмальовує дерева у золотий колір, залишає на снігу довгі синювато-блакитні тіні. А потім останній раз дивиться у дзеркало річки, вмивається в Бугу і йде спати...

(Усенко Інна)

***

Чи доводилося Вам спостерігати, як сідає сонечко? Ні? Тоді слухайте і уявляйте.

Одного разу ми з сестрами пішли на гору, що біля Бугу. Відпочивали, милувалися красою. Непомітно підкрався вечір. Небо запалало усіма барвами райдуги. Червона розпечена куля поступово ховалася за обрій. Здалося, що ми потрапили у казку. На небі вимальовувалися чудернацькі гори, неймовірно гарні палаци, дивовижні звірі. Як велично, як хороше! Певно ніде нема такої краси, тільки у рідному краї!

(Лопушанська Влада)

-147-

Чарівна стежина

Хто сказав, що влітку обовя’зково потрібно мандрувати? Мені добре і вдома. Біжу щоранку стежиною до Бугу. Цікаво, що нового вона розповість мені сьогодні?

Стежинка знає багато чого: і про війну розповідала, коли з дідусем ходили на прогулянку; і котика привела до нашого двору; і братика Михайлика бавила; і на велосипеді катала. Вона мене завжди кличе до себе, так загадково підморгує і шепоче: „ Мерщій ходім. Я тобі таке покажу!” І справді: то грибки показала – блискучі, коричневі; то квітки – ніжні, рожеві. Я не рвала їх. Нехай усі милуються. А одного разу вона звабила мене барвистим метеликом. Хотіла я побачити, що там у нього на крильцях намальовано. Та так далеко забігла, що ледь не заблукала...

Цікаво, який сюрприз приготувала стежинка сьогодні? Біжу, озираюся, аж бачу тато іде назустріч і несе величезну рибину. Оце сюрприз! Ну й стежинка-чарівниця! Цікаво, а бажання ця рибка уміє виконувати?..

(Білятинська Юлія)

-148-

Хата моя, біла хата, квіти мої, квіти.

Моя хата потопає в квітах будь-якої пори року. І не дивно, адже ми з сестричками та мамою добрі господині. Прабабуся казала: „Тримай хаточку, як у віночку”. Ми так і робимо.

Рідна моя хата, біленька, гарна, мов лялечка. Вона нас вибавила. Вона нас виростить і проводжатиме у далекі краї, а потім разом з мамою виглядатиме, чекатиме нашого повернення. Ми повернемося, бо нема ніде ріднішого, кращого куточка. Лише тут наймиліше світить сонце, найкраще співають птахи, найяскравіше квітнуть квіти – маленькі посланці сонця. Мабуть, сонечко засвітило барвисті ліхтарики радості, щастя, добра. Біля якої хати більше ліхтариків-квіток – у тій хаті більше радості і щастя; у тій хаті живуть добрі, гарні люди.

(Лопушанська Влада)

-149-

Усе найкраще у моїм селі

Найглибша річка у моїм селі.

Вона могутня, свободолюбива.

Хай не зміліють води голубі!

Нехай завжди вона буде красива!

Найяскравіші квіти у селі –

Барвисті, сонячні, доглянуті дбайливо.

У кожну хату, в ніжних пелюстках,

Вони несуть добра і щастя зливу.

Найвищі зорі у моїм селі,

Такі високі, гарні, мерехтливі.

Нехай не згасне світло у віках.

Нехай дарують завжди казку й диво!

Найкращі люди у моїм селі,

Такі невтомні і трудолюбиві.

Вирощують щороку врожаї,-

Нехай вони усі будуть щасливі!

(Плаксієнко Олександра)

Не було усмішки в матусі,

І сльози стигли на очах,

Як щастя ворог крав підступний

В війни далеких тих роках.

Бомбили німці Україну...

Та боронили, як могли,

Мою кохану Батьківщину

Прадідусі і прабатьки.

Я їхній подвиг пам’ятаю,

І не забуду ні на грам!

За край коханий, якщо треба,

Життя я теж своє віддам!

(Лопушанська Влада)

-150-

Мала Батьківщина

Мала Батьківщино, коханая ненько,

До тебе моє пригорнулось серденько.

Тут милі простори, тут рідная хата...

Люблю Батьківщину, як маму і тата.

Мала Батьківщина...Тут прадіди жили.

Свій край у кривавих боях боронили;

За волю боролись і світле майбутнє.

Їх подвиг навіки живий, незабутній!

Тут небо безкрає, тут річка і ниви.

У рідному краї я буду щаслива.

Повік не забуду дороги до хати

І край свій коханий буду захищати.

(Чорній Таїса)

Мама

Мама...

Таке просте, таке звичайне слово,

А стільки в ньому ніжності й любові!

- Ма-ма.

Промовить перше слово немовля,

Старанно виведе у зошиті маля.

-Матусю! Мамо!

З радістю лунає,

Коли хтось вперше щиро покохає.

Мати!

Так з гордістю назвемо жінку,

Котра народить і зростить дитинку.

-О мамо!

З вуст злітає вигук,

Коли кидає доля грізний виклик.

-За матір!

У атаки йшли сини-солдати,

Щоб мир і волю для Вітчизни відстояти.

О мамо-берегине! Вічна мамо!

Любов твоя – безсмертна й нездоланна!

(Ольга Іванова та Влада Лопушанська)

-151-

Красуня-калина

Слова Влади Лопушанської

Музика Миколи Ведмедері

Над стежкою – гілля калини.

Аж очі сліпнуть від краси!

Стоїть собі одна-єдина

Умита в сонячній росі.

Така прекрасна, незрадлива,

Мов юна дівчина в вінку.

Тендітна, ніжна і вродлива,-

Її побачила таку.

Стоїть, прикрашена намистом,

Шепоче щось у тишині.

Червоним кетягом змахнула

І стало радісно мені.

-153-

Квітка сонця

Чи бували Ви в полі? Чи бачили як квітне соняшник?

Маленьке сонечко, диво на ніжці. Коли настає ранок, він повертає свою золоту голівку до мами-сонечка і цілісінький день дивиться уважно своїми маленькими розумними оченятами: а що там, далеко, он за тим пагорбом? Зводиться навшпиньки, опирається на тин і тягнеться, тягнеться до світла, до неба. Простягає зелені рученята, збирає у кошичок соковиті краплини сонячного дощу, набирається сили і росте.

Товаришує сонях із бджілками й джмеликами. Щедро пригощає їх нектаром, пилком. А вдячні бджілки-трудівниці готують у чарівних вуликах смачний золотаво-темний мед і щиро діляться з людьми.

Та не лише солодкий мед дає соняшник людям, а й запашну золоту олійку. Знаєте, чому у нього все таке золоте, таке цілюще? Бо сонечко передало соняху-синочку своє золоте вбрання, своє тепло і ласку, свою любов і силу.

Пелюсточки яскраво-жовті,

Неначе в сонця промінці, –

Заглянув сонях у віконце

У золотім своїм вінці.

Зерно нам дасть смачну олійку,

А цвіт – духмяного медку.

Де ще побачиш в цілім світі

Красу небачену таку?

(Лопушанська Влада)

-156-

Побажання для матусі

Матусю кохана, хай в твоє віконце

Завжди світить лагідне і привітне сонце.

Хай яскріють квіти радощів і втіхи;

І приносять щастя пташечки під стріху.

Хай біля віконця гарні сни літають,

Мрії кольорові хати не минають.

Хай віконце рідне світлом душу гріє,

Вічним оберегом у пітьмі зоріє.

(Ольга Іванова та Влада Лопушанська)

Про ледачого джмелика

Слова Влади Лопушанської та Олександри Плаксієнко

Ліньки джмелику літати,

Він не хоче працювати.

Лиш по квіточках гасає

І пилок із них збиває.

Ось, понюхавши сухарик,

Випив з квіточки нектарик

І подався у садочки,

Де ростуть дерев рядочки.

Бджілки джмелика навчають,

Йому гратись заважають;

І не може джміль збагнуть

Чом це його трутнем звуть.

-157-

Мишка

Слова Влади Лопушанської та Олександри Плаксієнко

Музика Миколи Ведмедері

Мишка, мишка, мишеня,

Ти чого так сумна?

- Бо нема чого погризти,

Дайте сиру повну миску

І шматок великий сала,

Щоб не було мені мало.

Маю діточок багато,

Треба їх нагодувати.

Мене кіт не поважає,

Діточок моїх лякає:

Ходить він попід горою

І слідкує за норою.

- Тихо, мишенько, не бійся,

Ти на нас, малят, надійся.

І тебе ми нагодуємо,

Й діточок твоїх врятуємо.

-158-

Джмелик

Слова Влади Лопушанської, Олександри Плаксієнко та Артема Балакіна

Музика Миколи Ведмедері

Джмелик, джмелик волохатий

Мусить скрізь усе встигати:

Політати, погасати,

І смачний нектар зібрати.

Приспів:

Джміль літає, джміль співає,

Джміль усюди устигає.

Джміль і бджоли дружать разом.

Він рятує їх одразу

Від халепи, від напасті.

Бджілонькам не дасть пропасти!

Джмелик, джмелик волохатий

В нього діточок багато.

Джмелик хатку підмітає

Клопоту багато має.

Джмелик діток умиває

І до школи всіх збирає,

Щоб трудились, не лінились,

Щоби розуму навчились.

-159-

Квітка сонця-соняха

Слова Влади Лопушанської

Музика Миколи Ведмедері

Пелюсточки яскраво-жовті,

Неначе в сонця промінці, –

Заглянув сонях у віконце

У золотім своїм вінці.

Зерно нам дасть смачну олійку,

А цвіт – духмяного медку.

Де ще побачиш в цілім світі

Красу небачену таку?

-160-

Зустріч з ветераном

Неподалік від нашої хати живе одинокий дідусь Моргун Гнат Петрович, 1920 року народження. Йому зараз 85 років. Гнат Петрович – учасник бойових дій, має орден і багато медалей. Я попросила його, щоб розповів про війну, і ось що він мені розповів: „ В армію я був призваний 1940 року у листопаді. Служив у Білорусії, у місті Гродно, яке знаходиться за 12 км від кордону з Польщею.

22 червня 1941 року почалася війна. Фашистська Німеччина напала на мирне населення Радянського Союзу, у складі якого була й Україна... На той час Німеччина вже завоювала всю Європу!

Англія і Америка стали на боці Радянського Союзу, та все-таки наші війська почали відступати, бо не змогли витримати несподіваного натиску німецької армії. Частина, в якій я служив (№ 18-44), була оточена біля Пінських боліт, що в Білорусії. Тут я потрапив у полон. Довелося пройти табори „Сувалки” (Польща) та „Фішбор” (Німеччина). У 1942 році утікав. Дійшов до містечка Гродик, де знов був затриманий. Відбував покарання у карцері табору „Гогенштейн” у Німеччині. Тут мене мордували по-звірячому. Потім був відправлений на роботу в місто Кассель. Дочекався тепла і знов вирішив втекти, але був затриманий біля міста Талле, де й відбував покарання. За дачу хибних свідчень був заточений у концентраційний табір „Бухенвальд”. Яких тільки жахів тут не надивився! До нас ставилися гірше, ніж до тварин. Морили голодом, спалювали людей живцем, били і знущалися.

У 1944 році мене відправили на будівництво підземного заводу в Судетських горах (місто Берга-Гера).

У березні 1945 року утікав і дійшов до станції „Варти”, де зустрівся з військами Червоної армії і був зарахований до 436 гаубичного артилерійського полку 12-ї Армії. Закінчив війну взяттям Берліну. Нарешті – ПЕРЕМОГА!

Демобілізований з армії 23 травня 1946 року, згідно наказу Верховної Ради від 20.03.1946 року.”

-161-

Ми часто бігаємо до дідуся Гната. Він завжди охоче розповідає про своє життя. Не зважаючи на всі біди і горе, які випали на його долю, дідусь залишається доброю, радісною і порядною людиною. Де лишень береться у нього стільки оптимізму, стільки енергії і тепла. Гнат Петрович не схожий на стару людину. Він енергійний і молодий, його очі сяють завжди радістю. Ми дуже любимо і поважаємо його.

Лопушанська Влада

-162-

Цікаві знайомства

Вдовиченко Олена Михайлівна

Знайомтеся, це – Олена Михайлівна Вдовиченко. Учитель початкових класів. Має вищу кваліфікаційну категорію та звання „учитель-методист”.

Народилася Олена Михайлівна 1972 року в с. Хащувате Гайворонського району Кіровоградської області, в родині вчителів. З дитинства батьки прищеплювали донечці любов до книги, до науки. Дівчинка залюбки навчалася, росла вихованою, доброю, розумною. У 1989 році закінчила школу з золотою медаллю і вступила до вузу. Після закінчення Уманського державного педагогічного інституту ім. П.Г. Тичини в 1993 році, Олена Михайлівна роз­почала свою педагогічну діяльність у рідній ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Хащувате вчителем початкових класів.

З власної ініціативи, з метою самоосвіти, в 2002 році закінчила магістратуру при Уманському державному педагогічному університе­ті імені П.Г. Тичини і успішно захистила науково-дослідницьку роботу за темою:

-163-

„Диференційоване навчання на уроках математики в по­чаткових класах як ефективний засіб формування почуття успіху”.

Активна, ініціативна, постійно у пошуках нових форм і методів викладання. Її уроки побудовані на високому методичному рівні і від­повідають сучасним вимогам. Олена Михайлівна використовує пе­редовий педагогічний досвід Сухомлинського В.О., Амонашвілі Ш.О., Логачевської С.П., Балютіної К.М, Іванової О.М. та ін. Багато років працює над проблемою: „Формування в учнів почуття успіху як ру­шійної сили навчально-виховного процесу”. Вміле поєд­нання високої майстерності вчителя з її творчим потенціалом, виго­товленням різноманітного роздаткового матеріалу, використання місцево­го історичного матеріалу, міжпредметних зв’язків на уроках — дають ґрунтовну навчальну базу для її вихованців, учнів середніх класів та старшокласників. Дітям дуже цікаво на її уроках. Навіть на перерву не хочеться поспішати.

-164-

Тісно співпрацює з бать­ківським колективом класу, систематично проводить родинні свята, вечори відпочинку.

-165-

Олена Михайлівна популяризує дослідження родоводу сім’ями вихованців.

-166-

Діти Олени Михайлівни творчо працюють, володі­ють високою технікою читання, вмінням стисло і детально переказу­вати, ознайомлені з літературознавчою пропедевтикою, гарно пи­шуть твори, складають вірші, захищають честь школи на районних конкурсах знавців мови. Захоплюються учні і математикою, як їх пе­рша вчителька (Олена Михайлівна одночасно з відмінним атестатом про середню освіту отримала посвідчення про закінчення заочної фізико-математичної школи при Московському державному універ­ситеті імені М.В. Ломоносова), і досягають вагомих результатів. Про­тягом багатьох років вихованці Олени Михайлівни своє захоплення математикою продовжують у „Клубі юних науковців”, що працює при нашій школі під керівництвом вчителя-методиста Пустовойт В.І.

Кілька останніх років діти беруть активну участь і є призерами Міжнародного математичного конкурсу „Кенгуру”. Серед них — пе­реможці і призери шкільних, районних, регіональних та обласних ма­тематичних олімпіад; є члени КТВ МАН, переможець другого туру конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт, дипломант III Всеук­раїнського туру, фіналіст Всеукраїнського телевізійного інтелект-шоу „LG-Еврика”.

Олена Михайлівна керівник шкільного методичного об’єднання вчителів початкових класів, допомагає колегам та вчиться у більш досвідчених. Член районної творчої групи з питань розвивального навчання та критичного мислення; обласної творчої групи педагогів-дослідників. Друкується в газетах „Початкова освіта”, „Освітянське слово”, „Першовересень”, „2000”, „Шамрей Шабос”, „Гайворонські ві­сті”.

Лауреат районного педагогічного конкурсу "Учитель року".

Голова ради школи, член профспілкового комітету школи.

Захоплюється поезією, пише вірші, і її вихованці теж насліду­ють вчительку. Проводить тематичні вечори в Хащуватському сіль­ському БК, готує учнів школи для участі у районних конкурсах „По­доляночка”, „ Чарівний світ дитинства”.

-167-

Олена Михайлівна виховує у своїх учнів любов та повагу до ближніх, до рідної школи, свого села, України, до природи рідного краю. Кілька років очолює учнівський гурток „Природа і фантазія” від Гайворонського НВО „СЮТ-СЮН”.

-168-

Активно займається громадською роботою. Депутат Хащуватської сільської Ради, одержала диплом лідера районної програми-рейтингу „Жінки Прибужжя 2001” в номінації „Лідери нової генерації (молодіжна політика)”, тісно співпрацює з районним центром „Соціа­льна служба молоді”, була обрана делегатом обласної конференції вчителів.

Нагороджена багатьма грамотами, дипломами, подяками. Ко­ристується авторитетом серед учнів, колег, жителів села та району.

З 2002 року завідує народним музеєм історії 5-ї гвардійської танкової армії, продовжує справу виховання патріотизму серед уч­нівської молоді, розпочату вчителем історії нашої школи Л.І. Солгутовським.

Олена Михайлівна неодноразово була учасником район­них та обласних науково-краєзнавчих конференцій, фрагменти її ви­ступів були надруковані в обласному Методичному віснику №40 та газеті „Ведомости Плюс”.

В 2005 році була одним із організаторів та провела на високо­му рівні зустріч з головою Благодійного Фонду „Україна”, екс-президентом України Леонідом Кучмою в рамках програми „Подару­нок сільській бібліотеці”.

-169-

Іванова Ольга Миколаївна

Пропонуємо вам ще одне цікаве знайомство. Це – Іванова Ольга Миколаївна, наш класовод. Народилася вона 1969 року в селі Хащувате Гайворонського району Кіровоградської області в сім’ї медпрацівників.

Батьки багато уваги приділяли вихованню та навчанню доньки. Любов до рідного слова прищепила Ользі матір. Дівчинка в 4 роки вже вільно та швидко читала. У 7 років прочитала роман О.С.Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Залюбки читала вірші Наталі Забіли, Агнії Барто, К.І.Чуковського. Ольга з дитинства була чуйною, мрійливою, вразливою. Вона любила спостерігати за природою. Батько постійно ходив з нею на прогулянки до лісу, саду, річки та розповідав цікаві пригоди. Любила Оля і сама придумувати казкові історії, фантазувати. Часу на це у неї було досить, адже дівчинка перенесла чотири операції і довго

-170-

не могла ходити. Але старання лікарів та надлюдські зусилля матері поставили Ольгу на ноги.

У 9 років вона написала свої перші віршовані рядки про маму. Навчалася прекрасно, ніколи не конфліктувала, мала багато товаришів, брала участь у всіх конкурсах, оглядах, олімпіадах. Пізніше пише вірші про мир, про долі бідних дітей, про рідне село...

Ольга закінчила школу з золотою медаллю і вступила до Балтського педагогічного училища, яке згодом закінчила з відзнакою – отримала червоний диплом. З 1990 року по 1994 рік навчалася в КДПІ ім. В.Винниченка.

З 1988 року Ольга Миколаївна Іванова працює в рідній школі учителем початкових класів. Має високу фахову і методичну підготовку. Вивчає передовий педагогічний досвід та новітні технології навчання. З успіхом впроваджує їх в роботі. Вчителька працює над проблемою „Критичне мислення, як один з найефективніших шляхів розвитку творчих здібностей учнів “. Є членом обласної творчої групи по критичному мисленню. Тренер програми „ЧПКМ ”. Керівник районної творчої групи „Впровадження інтерактивних технологій в шкільну практику”; керівник районного методоб’єднання учителів 4 – х класів.

-171-

Уроки і виховні заходи Ольги Миколаївни яскраві, пізнавальні, різноманітні. Цікаво і захоплююче викладається матеріал. Найбільше нам подобаються методи навчання критичного мислення, робота в парах та групах. Ми відчуваємо себе самостійними, впевненими і завжди є бажання творити.

-172-

-173-

Разом з Ольгою Миколаївною ми вчимося створювати прекрасне навколо себе. Погляньте, які чудові композиції, іграшки, малюнки створюємо ми під час занять.

-174-

-175-

Ольга Миколаївна має вищу кваліфікаційну категорію, звання “Учитель-методист”. Нагороджена нагрудним знаком „Відмінник народної освіти України”.

Неодноразово була нагороджена почесними грамотами управління освіти Кіровоградської обласної державної адміністрації та Міністерства осві­ти України.

Переможець районного та лауреат обласного кон­курсів “Учитель року-98”. Лауреат VІ Всеукраїнського конкурсу „Творчість освітян” 1999-2000 н.р. У 2003-2004 н.р. стала переможцем Всеукраїнського конкурсу “Свято у школі”. У лютому 2007 року стала переможцем Всеукраїнського конкурсу „Відкритий урок”, оголошеного видавництвом „Плеяди”. У цьому ж році Ольга Миколаївна стала переможцем Всеукраїнського конкурсу „Творча знахідка”, оголошеного газетою „Розкажіть онуку” та здобула перше місце в обласному конкурсі на кращу творчу групу.

У 1999 році Ольга Миколаївна організувала літературно-поетичний гурток на громадських засадах “Кришталеві краплини-слова”.

Разом з композиторами М.О. Ведмедерею, С.М. Верозубом, Ю.П. Притуляком, А.В. Хмарук написала багато пісень, в яких стверджуються ідеали гуманізму, духовні цінності. Пісні сприяють національно-патріотичному, екологічному вихованню молоді. Та не лише сама пише вірші та пісні. Цього ремесла навчає і нас, своїх учнів. Написано вже багато віршів, які стали піснями завдяки композиторам Хмарук А.В. та Ведмедері М.О. Пісні друкуються в багатьох районних та всеукраїнських виданнях; виконуються по всій Україні (Київ, Кіровоград, Донецьк, Дніпропетровськ, Овідіополь, Гайворон, Добровеличківка, Вінниця – дані, що нам відомі).

Наша творчість дістала схвальні відгуки односельців, батьків, місцевих поетів. Неодноразово ми ставали переможцями районних, обласних та Всеукраїнських конкурсів (“Моя мама найкраща”, “Пісенне перехрестя” , “Знай і вивчай рідний край”, “Пісенні медобори” тощо).

-176-

Постійно стаємо переможцями щорічного районного конкурсу самодіяльних майстрів розмовного жанру у номінації „Авторська поезія”. У 2003-2004 н.р. стали переможцями Всеукраїнського екологічного конкурсу „Люби і знай свій рідний край”, оголошеного журналом „Пізнайко”. У 2006 році ми з Ольгою Миколаївною зайняли перше місце у Всеукраїнському конкусі книг-саморобок „Моя мала Батьківщина”.

Доробки друкувалися в журналах “Початкова школа”, „Відкритий урок”, „Директор школи”, газетах:“Розкажіть онуку”,“Першовересень”,“Гайворонські вісті”, “Освітянське слово”, “Позакласний час”, а також у збірках пісень “Барвінчата” та “Барвистий віночок”. У 2007 році в місті Умані вийшла друком збірка віршів „Кришталеві краплини-слова”.

Ольга Миколаївна завжди допомагає колегам у створенні сценаріїв до свят, щедро ділиться своєю творчістю. Так, колеги зі шкіл району постійно підбирають у нас репертуар пісень, адже хочеться заспівати нову пісню, яку ще ніхто не чув і яка так підходить за темою. Ольга Миколаївна постійно готує і проводить випускні вечори, заходи, акції у сільському Будинку культури.

-177-

-178-

В 2005 році ми з Ольгою Миколаївною підготували гарний концерт, присвячений зустрічі з головою Благодійного Фонду „Україна”, екс-президентом України Леонідом Кучмою в рамках програми „Подару­нок сільській бібліотеці”.

У 2007 році наша однокласниця Влада Лопушанська стала призером районного конкурсу „Мамині красуні”. Готувала її до виступу теж наша Ольга Миколаївна.

Ми любимо нашу вчительку і часто називаємо її мамою. Батьки теж поважають її за доброзичливість, чуйність, щиру любов до всіх.

-179-

До вашої уваги виставка робіт на тему

Рідний край очима дітей”

-190-

Цікавинки-намистинки

Готові завжди прийти на допомогу

Нині у Хащуватому проживає 2600 чоловік. Найбільше односельців трудиться у ПСП „Нива” (керівник Савчук Сергій Миколайович), ВАТ „Ремонтно-транспортне підприємство”(керівник Згіннік Віктор Валентинович), „Хлібоприймальне підприємство”, „Заготхудобавідгодівля” (керівник Денисюк Олександр Іванович).

Таких людей, як Савчук Сергій Миколайович, Згіннік Віктор Валентинович, Денисюк Олександр Іванович, дуже мало. Вони завжди готові прийти на допомогу. Потрібні кошти на ремонт школи – будь ласка, немає у дітей новорічних подарунків – нате; постійно дарують у спортивний зал інвентар; надають транспорт для перевезень вантажів, постачають різні матеріали. Якщо у когось біда, хтось важко хворий, немічний чи одинокий, Сергій Миколайович, Віктор Валентинович, Олександр Іванович завжди відгукуються, підтримують як можуть.

Бачили б ви, як світяться радістю очі школярів, коли вони їдуть на щорічні екскурсії у Софіївський парк (м.Умань), Музей Ракетних військ Стратегічного призначення (смт. Побузьке), до Іванкової криниці (с.Котовка), краєзнавчий музей (м.Гайворон). Дійсно гарний подарунок – безкоштовна екскурсія. Стільки вражень, стільки емоцій!

Хочеться подякувати цим добрим, гарним людям. Нехай їм завжди посміхається сонце щастя, супроводжує удача, нехай біда обходить стороною їхні родини. Щира дяка вам, сучасні добрі чарівники! Щира шана!

-191-

Топоніми села:

Антоньово (хутір)

Прогрес (хутір)

Хутір Яшин

Бражарка

Гора

Посьолок

Панський сад

Хата Романка

Перевалка

МТС

Заготзерно

Містечко

Єврейський цвинтар

Яр Стінка

Яр Чернечний

Яр Крайня

Яр Цегельня

Яр Вигнанка

Панський сад

-192-

Місцеві діалекти:

Чара – сковорідка,

фіранка – занавіска,

поренча – перила,

калабаня – калюжа,

патик – палиця,

кварта – чашка, горнятко,

оздьо –ось,

тамечки – там,

тутечки – тут,

тудою, сюдою – напрями руху (туди, сюди),

кирниця – криниця,

гогірок – огірок,

куфня – кухня,

ольфи – гольфи,

трапка – ганчірка,

радно – веретка,

ходит – ходить,

робит – робить,

мнясо – м’ясо,

малісніки – млинці з начинкою,

допиру – недавно,

нарік – на той рік.

-193-

Використана література:

  1. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни. 1941-1945. Збірник

документів і матеріалів. Дніпропетровськ, 1965, стор.60.

  1. Матусяк С. Хащуватська трагедія // Народне слово. — 2002. — № 39.

  2. Павличук О., Комірний О. Гайворонщина – перлина Подільського краю. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2004. – 160 с.

  3. Солгутовський Л.І. Гайворонщина в роки Великої Вітчизняної війни

1941-1945 р.р. — Ульяновка, 1998.

5. Солгутовський Л.І. А було це так. // Вогні комунізму. — 1984. —

13 березня.

6. Солгутовський Л.І. Ти пам’ятаєш, товаришу?.. // Вогні комунізму. —

1984. — 13 березня.

7. Солгутовський Л.І. Бойовий комбат. // Вогні комунізму. —1984. — 13

березня.

8. Солгутовський Л.І. Розвідники. // Гайворонські вісті. — 1991. — 12

березня.

  1. Солгутовський Л.І. Нариси з історії Гайворонського краю.— Ульяновка, 1999.

10. Фещук Г. У березні сорок четвертого. // Гайворонські вісті. — 1991. —

12 березня.

-194-

Про авторів книги

Книгу створювали члени літературно-поетичного гуртка „Кришталеві краплини-слова” зі своїм керівником Івановою Ольгою Миколаївною.

Учні 7-Б класу

Учні 3 класу

-195-

- „Чудернацькі асоціації” створювали учні 3 класу.

- Над створенням розділу „Історія мого села” найактивніше працювали Дзюбенко Анастасія та Лопушанська Влада. Шукали матеріали, брали інтерв’ю у ветеранів війни, старожилів, очевидців подій.

- „Зелені сторінки природи” готували всі разом.

- „Незвичайну екскурсію” провели Пастух Тамара та Іванова О.М.

- Розділ „Наша гордість! Наша слава!” готували Білятинська Юлія, Гончарук Вікторія, Згіннік Ігор.

- Розділ „Щасливий, хто знайшов свою мрію” готували всі разом.

- Розділ „Сходинками творчості” створювали учні 3 класу. Найактивнішими були Лопушанська Влада, Доманський Дмитро, Чорній Таїса, Білятинська Юлія, Плаксієнко Олександра, Усенко Інна, Зверхановська Ірина, Азман Катерина, Балакін Артем.

- „Цікавинки-намистинки” підготували усі разом.

Багато нових відкриттів і славних звершень чекають на нас у майбутньому. А зараз – потрібно навчатися, зростати щоб принести користь і примножити славу своєї маленької Батьківщини, своєї України-неньки.

Фото (у книзі) Іванова Володимира Миколайовича та Іванова Миколи Володимировича.

Фото (на обкладці) Притуляка Василя Петровича.

Музейні матеріали надала завідуюча музеєм Вдовиченко Олена Михайлівна.

Редактор та упорядник Іванова Ольга Миколаївна.

Зміст

Замість передмови...........................................................................................................................3

Чудернацькі асоціації.....................................................................................................................4

Розділ І. Історія мого села

Загальна характеристика району...................................................................................................6

Німі свідки сивої давнини..............................................................................................................10

Що в імені твоїм?............................................................................................................................11

Усього було доволі.........................................................................................................................12

Мужній будинок.............................................................................................................................13

Єврейське містечко.........................................................................................................................14

Криваві сторінки минулого............................................................................................................16

Народний музей 5-ї танкової армії................................................................................................19

Додатки.............................................................................................................................................28

Розділ ІІ. Зелені сторінки природи

Краса твоя невмируща....................................................................................................................44

Флора і фауна...................................................................................................................................45

Заказники та пам'ятки природи району........................................................................................47 Екологічною стежиною..................................................................................................................48

Підписи-заклики до малюнків.......................................................................................................50

Розділ ІІІ. Незвичайна екскурсія...............................................................................................56

Розділ ІV. Наша гордість! Наша слава!....................................................................................68

Білятинський Олександр Антонович.............................................................................................68

Згіннік Ігор Вікторович................................................................................................................70

Притуляк Юрій Петрович..............................................................................................................72

Паламарчук Станіслав Ігорович....................................................................................................73

Хмарук Аліна Віталіївна.................................................................................................................74

Іванов Володимир Миколайович...................................................................................................75

Найвідоміші земляки.......................................................................................................................77

Додатки.............................................................................................................................................78

Розділ V. Щасливий, хто знайшов свою мрію......................................................................111

Розділ VІ. Сходинками творчості............................................................................................145

Розділ VІІ. Цікавинки-намистинки........................................................................................190

Готові завжди прийти на допомогу............................................................................................190

Топоніми села................................................................................................................................191

Місцеві діалекти............................................................................................................................192

Використана література............................................................................................................193

Про авторів книги.......................................................................................................................194

Німі свідки сивої давнини

Кургани... Стільки їх по Україні! Стоять невисокі, пологі, вкриті бур’яном. А навкруги – розорані поля...

Курган, в перекладі з тюрської мови, означає „гора велична”. Це перші монументальні споруди на території Украї­ни. Для спорудження курганного насипу висотою 7-8 метрів потрібна була праця понад ста чоловік протягом 500-600 днів. Сучасний вигляд курганів мало чим нагадує їх первісну фор­му. На думку вчених, вони мали вигляд ве­личезних приземкуватих веж, круглястих, з високою конічною верхівкою.

Яку таємницю зберігають мовчазні кургани? Яке їхнє призначення? Про що могли б розповісти? Багато запитань, на які сучасні вчені-дослідники шукають відповіді.

Під товстим шаром грунту кургани приховують ознаки і докази існування трипільської, ямної, черняхівської культур; поховання скіфів чи сарматів. Тут сплять вічним сном наші славні предки, воїни-герої.

Щодо призначення курганів існує кілька версій. Одні вчені вважають їх символами великих земельних угідь. Чим більшим землевласником був небіжчик, тим вищий курган йому насипали. Кургани також слугували орієнтирами у степу.

Інші вчені надають курганам ритуально-магічного значення, так як деякі кургани схожі обрисами на черепаху, вагітну жінку, жабу.

За віруваннями предків покійник був посланцем у інший світ. Він повинен був випрохати кращу долю для тих, хто залишився у світі живих. Під час похо­вального обряду тіло не­біжчика клали на бік, надаю­чи йому пози дитини в материнському лоні. Цей ритуал символізував повторне на­родження. Щоб надати тілу відповідного положення, його зв’язували. Недарма бога підземного світу Яму старо­давні арії називали „той, хто зв’язує померлих” і зображу­вали з мотузкою в руках. Тіло померлого посипали червоною глиною (вохрою), яка сим­волізувала вогонь, тепло, вічність життя. Зверху похо­вальну камеру перекривали дерев’яним настилом і заси­пали землею, внаслідок чого утворювався конусоподібний насип у вигляді невеликої гори – кургану.

Вчені також дослідили, що кур­гани споруджувалися на так званих мантійських каналах, торсійні потоки яких зв’язують ядро планети із Сонцем та гли­бинами Всесвіту. Ці пото­ки мають швидкість в мільяр­ди разів більшу за швидкість світла. Торсійні потоки є інфор­маційними, тому деякі з курганів виконували роль стародавніх святилищ. Отже, кур­гани виконували ще й роль потужно­го трансформатора, що пов’я­зував Світ живих зі Світом по­мерлих.

Багата історія рідного краю. Не все ще вивчено, не все ще досліджено. Багато запитань потребують відповідей; багато припущень – доказів.

На жаль, люди не завжди розуміють історичну значущість курганів. Є „горе-археологи”, що нищать, грабують кургани і цим самим завдають величезної шкоди історії минувшини; руйнують пам’ятки; оскверняють могили предків; паплюжать пам’ять про них.

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Дослідження соціальних проблем села Кальника наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.

    Документ
    Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний: Село Кальник. – Кн. ІІІ. Дослідження соціальних проблем села Кальника наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.
  2. Івано-франківська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка календар знаменних І пам’ятних дат

    Документ
    „Календар знаменних і пам’ятних дат Івано-Франківської області на 2012 р.” щорічно видається обласною універсальною науковою бібліотекою ім. І. Франка.
  3. Книга пропонується увазі суддів, адвокатів, юристів, що працюють на підприємствах, в організаціях, установах, інших осіб, які цікавляться проблемами застосування цивільного права України

    Книга
    нодавства України: [В 4 т.] / А. Г. Ярема, В. Я. Кара-бань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. — Т. 2. — К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004.
  4. Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди Бібліотека Григорій Сковорода (2)

    Документ
    Григорій Сковорода (1722-1794):Наук.-допоміж. біобібліографічний покажчик / Уклад. О. Шкира, А. Яковенко, І. Корж, Л. Губар, А. Глієва, Л. Забарило, Т.
  5. Подільського району

    Документ
    Біобібліографічний нарис „Світи Івана Франка” із серії „Бібліотека імені ”, що хронологічно продовжує рекомендаційний покажчик „Академія в одній особі”, виданий 2001 р.

Другие похожие документы..