Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Выявить всех участников ВОВ и трудового фронта, работавших ранее на предприятиях города, деятельность которых прекращена в связи с ликвидацией и реор...полностью>>
'Документ'
Цены действуют в период с 04 января по 01 марта 2012 г. только для НОВЫХ бронирований, сделанных в период с 01 декабря по 30 декабря, 2011 г., не дей...полностью>>
'Документ'
Моцарт (1719-1787), композитор и теоретик, c 1743 -скрипач в придворном оркестре зальцбургского архиепископа. Из семерых детей Моцартов выжили двое: ...полностью>>
'Книга'
Глава первая. Сцена первая. Милиция. … Когда открылась дверь и ввели Андрея, Макс проворно спрыгнул с подоконника и недовольно пробубнил: - Нет, это ...полностью>>

Маруженко Олексій Петрович удк 34: 002 (477) інформаційне забезпечення закон (1)

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Маруженко Олексій Петрович

УДК 34:002 (477)

інформаційне забезпечення законотворчого процесу В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.07. – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник

Копиленко Олександр Любимович

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік Академії правових наук України

Київ – 2009

ЗМІСТ

Вступ

3

Розділ 1

Інформаційне забезпечення законотворчого процесу в сучасних умовах

11

1.1. Інформаційне забезпечення законотворчого процесу: поняття та сутність

11

1.2. Інформація у законотворчому процесі та її основні різновиди

26

1.3. Правові аспекти інформаційного забезпечення законотворчого процесу

38

Висновки до розділу 1

65

Розділ 2

Досвід інформаційного забезпечення законотворчого процесу зарубіжних країн

69

2.1. Парламентські аналітичні служби в інформаційному забезпеченні законотворчого процесу

69

2.2. Парламентські інформаційні системи

79

2.3. Відкритість інформації законотворчого процесу як складова демократичного розвитку суспільства

94

Висновки до розділу 2

108

Розділ 3

Шляхи вдосконалення інформаційного забезпечення законотворчого процесу

114

3.1. Інформаційне забезпечення законотворчого процесу і тенденції його розвитку

114

3.2. Особливості професійної підготовки суб’єктів законотворчого процесу (інформаційна складова)

124

3.3. Інформаційне забезпечення як чинник ефективності законотворчого процесу

141

Висновки до розділу 3

153

ВИСНОВКИ

162

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

170

ВСТУП

Актуальність теми. Одним з головних пріоритетів розвитку України є побудова соціальноорієнтованого, відкритого, демократичного суспільства, в якому кожен міг би створювати, накопичувати, поширювати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, реалізуючи тим самим свій потенціал, можливості соціального зростання. Констатуючи зазначену тенденцію процесу соціальних змін, Закон України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” визначає на її основі системоутворювальний вектор державної інформаційної політики.

Інформаційне суспільство слід розглядати як черговий етап розвитку сучасної цивілізації, що характеризується суттєвим зростанням ролі інформації та знання, утвердженням інфокомунікацій, повсюдним поширенням інформаційних продуктів та послуг, формуванням глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію, доступ до світових інформаційних ресурсів як засобу задоволення соціально значущих потреб індивідів у інформаційних продуктах та послугах.

Підвищення рівня інформатизації вимагає ефективної державної політики в інформаційній сфері, формуванні базових цінностей інформаційного суспільства, зміцненні його політичних, економічних і соціальних інститутів. Ефективність інформаційної політики, результативність її впливу багато в чому визначає демократичний потенціал суспільства, змістовне наповнення державного управління, законотворчого процесу, національної безпеки тощо.

Сучасною світовою тенденцією розвитку інституту парламентаризму є еволюція у напрямі моделі Е-Parliament (Електронний парламент), яка передбачає, передусім, відкриту, прозору діяльність законодавчого органу, що ґрунтується на взаємодії з громадянами і суспільством, забезпеченні їх участі у прийнятті законотворчих рішень та реалізується за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних технологій. Відповідно, юридична наука все більше уваги приділяє питанням надання парламенту кваліфікованого наукового, аналітичного, інформаційного забезпечення для виконання покладених на нього завдань, підготовки якісних, соціально обґрунтованих законодавчих актів.

Окремим загальнотеоретичним та практичним аспектам законотворчості, інформаційного забезпечення законотворчого процесу присвячені праці багатьох вітчизняних і зарубіжних авторів: В.Б. Авер’янова, І.В. Арістової, И.Л. Бачила, К.І. Бєлякова, T. Бірза, О.В. Богачової, В.М. Брижко, Л.К. Воронової, В.Д. Гавловського, О.А. Гаврилова, І.П. Голосніченка, А.Г. Гуринович, М.В. Гуцалюка, Е.Ф. Демського, Т.Г. Дрогаль, В.С. Журавського, О.В. Зайчука, І.О. Здзеби, Р.А. Калюжного, Д.А. Козлова, С.В. Коновченко, О.Л. Копиленка, В.А. Копилова, О.В. Кохановської, І.Г. Малюкової, А.І. Марущака, М.Г. Михайловського, М.П. Недюхи, Н.Р. Нижник, Д.Б. Новикова, Н.М. Оніщенко, О.П. Орлюк, Е.В. Охотського, О.В. Петришина, С.В. Петровського, Н.Ю. Пришви, П.М. Рабіновича, А.М. Ришелюка, П.А. Рустамова, А.О. Селіванова, А.Г. Серго, В.Ф. Сіренка, О.В. Сосніна, Е.В. Скурко, С.Г. Стеценко, А.А. Тадеєва, Ю.А. Тихомирова, О.Ф. Фрицького, К. Худа, В.С. Цимбалюка, М.Я. Швеця, Ю.С. Шемшученка та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження інформаційного забезпечення законотворчого процесу здійснено в межах науково-дослідної програми відділу теорії і практики законотворчої діяльності Інституту законодавства Верховної Ради України “Науково-правове забезпечення законотворчої діяльності” (реєстраційний № РК 0104U006963).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є аналіз сутності, визначення засад та встановлення тенденцій розвитку інформаційного забезпечення національного законотворчого процесу в єдності його інформаційно-аналітичної, інформаційно-технічної та інформаційно-комунікативної складових.

Для досягнення поставленої мети визначені такі основні завдання:

- окреслити коло завдань інформаційного забезпечення законотворчого процесу на кожному етапі його реалізації, з’ясувати сутність окремих його складових, проаналізувати зміст діяльності та функції суб’єктів, що беруть участь у ньому;

- запропонувати авторське визначення поняття “інформаційне забезпечення законотворчого процесу”;

- дослідити змістовну та функціональну характеристики інформації на різних етапах законотворчого процесу;

- здійснити аналіз нормативно-правового регулювання інформаційного забезпечення законотворчого процесу;

- вивчити зарубіжний досвід інформаційного забезпечення законотворчого процесу;

- визначити вплив інформаційного фактору на ефективність законотворчого процесу;

- сформулювати пропозиції щодо подальшого вдосконалення інформаційного забезпечення законотворчого процесу в Україні.

Об’єктом дослідження є законотворча діяльність органів державної влади та інших суб’єктів законотворчого процесу в Україні.

Предметом дослідження є інформаційне забезпечення законотворчого процесу в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складає система загальнонаукових, філософських і спеціальних методів, застосування яких забезпечує достовірність отриманих результатів, досягнення сформульованих мети і завдань дослідження.

Діалектичний метод пізнання дозволив розглянути проблематику дослідження в єдності її соціального змісту та юридичної форми, обґрунтуванні тенденцій інформаційного забезпечення законотворчого процесу (п. 3.1).

Використання можливостей системного аналізу дозволило дослідити інформаційне забезпечення законотворчого процесу як цілісність в єдності його основних складових, а також системну якість як показник результативності, ефективності цього процесу (п. 3.3).

Логіко-семантичний та історико-правовий методи аналізу сприяли з’ясуванню змісту основних понять (пп. 1.1. – 1.3) та дослідженню історії адміністративно-правового регулювання інформаційного забезпечення законотворчого процесу (пп. 1.3, 3.1).

Порівняльно-правовий та системно-структурний методи дозволили вивчити досвід інформаційного забезпечення законотворчого процесу зарубіжних країн та можливості його застосування у вітчизняній законотворчій практиці, адміністративно-правовому її регулюванні (пп. 2.1 – 2.3).

Спеціальні методи – статистично-правовий, класифікації та групування – послугували з’ясуванню особливостей процесу розробки проектів законів, виокремленню окремих стадій цього процесу як цілепідпорядкованої послідовності дій законотворця, професійної підготовки останнього тощо (пп. 2.1, 2.3, 3.2, 3.3).

Використано також науково-евристичний потенціал таких філософських методів дослідження як аналіз, синтез, абстрагування, дедукція тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним науково-теоретичним дослідженням інформаційного забезпечення законотворчого процесу в Україні та шляхів його вдосконалення.

В проведеному дослідженні:

вперше:

- здійснено комплексний аналіз нормативно-правового регулювання інформаційного забезпечення законотворчого процесу в Україні;

- визначено необхідність розробки Положення про інформаційне забезпечення законотворчого процесу у Верховній Раді України, аналогічних положень щодо інформаційного забезпечення інших суб’єктів законотворчого процесу в Україні;

- обґрунтовано необхідність підготовки Концепції впровадження інформаційних технологій у діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- здійснено аналіз ролі інформації та її різновидів на різних етапах законотворчого процесу;

- обґрунтовано сутність нового принципу законотворчого процесу – інформаційного, зміст якого полягає в належному забезпеченні законотворчого процесу достовірною, повною, своєчасною й актуальною інформацією; обробка останньої на всіх етапах законотворчої діяльності має здійснюватись з використанням інформаційно-комунікаційних технологій;

- сформульовано особливості та узагальнено вимоги до професійної підготовки суб’єктів законотворчого процесу;

- встановлено два аспекти інформаційної складової професійної підготовки суб’єктів законотворчого процесу: інформаційно-правовий та інформаційно-технічний;

удосконалено:

- теоретичне визначення поняття “інформаційне забезпечення законотворчого процесу”. На цій основі сформульовано авторське визначення зазначеного поняття;

дістали подальшого розвитку:

- функціональні підходи до розуміння сутності інформаційного забезпечення законотворчого процесу, виокремлення його завдань тощо;

- інструментарій вдосконалення інформаційного забезпечення законотворчого процесу в Україні, зокрема його аналітичної, технічної та комунікативної складових;

- атрибутивні ознаки інформації законотворчого процесу, зокрема, її відкритості, доступу до неї громадян, участі в обговоренні тощо, що дозволило автору обґрунтувати необхідність прийняття Закону України “Про доступ до публічної інформації”;

- окремі аспекти розвитку електронного парламенту в Україні “e-Parliament” у системі електронного управління державою (E-Government);

- питання системного забезпечення ефективності роботи парламенту шляхом вдосконалення його інформаційного забезпечення на кожному етапі законотворчого процесу.

Практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження можуть бути використані:

- в науково-дослідницькій сфері – висновки доповнюють і розвивають основні теоретичні положення з питань інформаційного забезпечення законотворчого процесу, формуючи нову вихідну базу для подальшого наукового дослідження;

- в правотворчості – висновки та положення дисертаційної роботи можуть бути враховані в процесі підготовки та внесення змін до нормативно-правових актів, що регулюють питання інформаційного забезпечення законотворчого процесу;

- в освітній діяльності – при викладанні курсів (навчальних предметів) інформаційного, адміністративного права, спеціальних курсів та спеціальних семінарів з підвищення кваліфікації законотворців, рівня їхньої інформаційної культури тощо, а також при підготовці відповідних навчальних і навчально-методичних посібників та курсів лекцій.

- у діяльності суб’єктів законотворчості – вдосконаленні інформаційно-комунікаційних та програмних комплексів, що використовуються у законотворчому процесі.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано самостійно з використанням останніх досягнень науки адміністративного та інформаційного права. Всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювались на засіданнях відділу теорії та практики законотворчої діяльності Інституту законодавства Верховної Ради України.

Основні положення дисертації викладено на: семінарі “Верховенство права. Нормотворчість органів місцевого самоврядування” (м. Київ, 14 грудня 2005 року), науково-практичній конференції “Проблеми теорії і практики законотворчості в контексті формування громадянського суспільства” (м. Київ, 19 грудня 2005 року), міжнародній науковій конференції “Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності” (м. Київ, 26 жовтня 2007 року).

Окремі положення дисертації використані як складові курсу лекцій і практичних занять в Українській школі законотворчості Інституту законодавства Верховної Ради України.

Результати дослідження були використані також при підготовці тез лекцій дистанційного курсу “Законотворча діяльність” у рамках системи дистанційного навчання в Українській школі законотворчості Інституту законодавства Верховної Ради України.

Дисертант також брав участь у формуванні характеристик вихідних інформаційних масивів концептуальної моделі законотворчого процесу Верховної Ради України.

Результати дисертаційного дослідження були використані при підготовці п’яти науково-практичних та методичних видань серії “Бібліотека Української школи законотворчості”, довідкового видання “Законотворча діяльність. Словник термінів і понять”.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у п’яти наукових статтях, три з яких опубліковано у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел, до якого ввійшли 310 найменувань, що викладені на 33 сторінках. Загальний обсяг дисертації складає 202 сторінки, з яких 169 сторінок основного тексту.

Розділ 1

Інформаційне забезпечення законотворчого процесу в сучасних умовах

1.1. Інформаційне забезпечення законотворчого процесу: поняття та сутність

У вітчизняній юридичній науці законотворчий процес (законотворчість, законотворча діяльність) визначається як цілеспрямована діяльність, яка складається з взаємозумовлених і взаємопов’язаних етапів і стадій, що спрямована на врегулювання суспільних відносин шляхом пізнання та оцінки правових потреб суспільства і держави, створення системи законодавства [24, с. 22].

Законотворчість постає одним із найбільш важливих напрямів діяльності держави. За результатами законотворчої роботи – законами – роблять висновок про державу в цілому, ступінь її демократичності, цивілізованості.

Законотворча діяльність парламенту являє собою складний та багатоетапний процес, який характеризується послідовністю відповідних процедур, етапністю, наявністю стадій, циклічністю та тісною єдністю зазначених структур. На думку деяких вчених, законотворчу діяльність можна звести до процесу прийняття рішень на основі переробки інформації [73].

Якщо розглядати законотворчу діяльність, як своєрідну систему, якість якої визначається показниками функціонування окремих ланок, що її утворюють, то можна констатувати, що однією з найбільш усталених її характеристик, притаманних законотворчості на всіх її етапах і стадіях є інформаційне забезпечення.

Юридична наука не дає однозначного визначення самого поняття “інформаційне забезпечення законотворчого процесу”.

Серед поглядів зарубіжних вчених слід виділити наступні: П. А. Рустамов акцентує увагу на питаннях впливу інформації на законотворчий процес, як необхідній умові його розвитку, яка забезпечує діяльність самого парламенту та його служб. На думку вченого, центральне місце має бути відведене дослідженню науково-інформаційного забезпечення законотворчої діяльності, яка визначається як система науково-практичних засобів ефективної діяльності парламенту, пов’язаної з отриманням, обробкою, аналізом та використанням інформації в цілях підготовки якісних законопроектів [239].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Важливе місце в роботі Інституту приділяється проблемам порівняльного правознавства, співпраці із зару­біжними науковими установами й організаціями, що сприяє збага­ченню національних правових традицій та забезпечує можливість безпосередньої участі України у формуванні загальноєвропейського правового простору.

Серед основних завдань Інституту:

  • підготовка пропозицій щодо стратегії державної правової політики Верховної Ради України;

  • розробка наукових концепцій розвитку національного законодавства;

  • проведення порівняльних досліджень законодавства України та законодавств іноземних держав та проблеми приведення національного законодавства у відповідність з нормами міжнародного права;

  • організація   моніторингу   ефективності   чинного   законодавства України та прогнозування наслідків його застосування;

  • надання науково-методологічної та освітньої допомоги народним депутатам України, працівникам Апарату Верховної Ради та органам місцевого самоврядування у здійсненні ними законодавчих та нормотворчих повноважень;

  • здійснення офіційного перекладу актів європейського права на державну мову України [163].

Таким чином, узагальнюючи, до основних завдань інформаційно-аналітичного забезпечення слід віднести:

  • забезпечення права громадян України на отримання інформації про діяльність Верховної Ради;

  • аналіз інформаційного поля, пов’язаного з висвітленням роботи парламенту у питаннях законотворчості [61, с. 85];

  • забезпечення парламентарів їх помічників та службовців апарату Верховної Ради України інформаційними та аналітичними матеріалами з проблем розвитку суспільства, правових, політичних, економічних, соціальних, інших проблем, ефективності законодавчого процесу, світового досвіду парламентської діяльності тощо;

  • бібліотечне та бібліографічне обслуговування народних депутатів України, їх помічників, співробітників Апарату Верховної Ради України, поповнення та систематизація бібліотечного фонду, ведення електронних каталогів тощо;

  • надання доступу до іноземної літератури з питань законодавства та довідкових видань українською мовою;

  • підготовка довідкових та аналітичних матеріалів, пов’язаних з розробкою окремих законопроектів і законодавчих пропозицій;

  • здійснення моніторингу дотримання норм законів України при підготовці органами державного управління підзаконних та нормативних актів;

  • забезпечення постійного аналізу практики застосування чинного законодавства з метою його вдосконалення та сприяння реалізації функції парламентського контролю Верховною Радою України та її комітетами;

  • підготовка інформаційних матеріалів про міжнародне, регіональне та транскордонне співробітництво, з питань європейської інтеграції та міжнародних відносин, способів вирішення окремих правових питань щодо законодавства окремих країн;

  • надання роз’яснення законодавства за зверненнями народних депутатів України, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадян та юридичних осіб;

  • співробітництво з аналітичними підрозділами парламентів інших країн з питань забезпечення законотворчого процесу;

  • організація моніторингу ефективності чинного законодавства України та прогнозування наслідків його застосування;

  • надання науково-методологічної та освітньої допомоги народним депутатам України, працівникам Апарату Верховної Ради;

  • здійснення офіційного перекладу актів європейського права на державну мову України [163].

  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Відповідно вищенаведене визначення інформаційного забезпечення законотворчого процесу у контексті результатів, що отримані у процесі дослідження, може бути уточнене таким чином: інформаційне забезпечення законотворчого процесу постає як процес одержання, оцінки, зберігання, обробки та систематизації інформації, що включає комплекс інформаційно-аналітичних, інформаційно-технічних та інформаційно-комунікативних заходів, та забезпечує ефективне використання суб’єктами законотворчого процесу інформаційних ресурсів та інформаційно-комунікаційних технологій на різних етапах і стадіях законотворчої діяльності.

1.2. Інформація у законотворчому процесі та її основні різновиди

Термін «інформація» є, як відомо, достатньо поширеним, хочу й увійшов в обіг не так давно — у середині XX ст. — з подачі відомого американського вченого Клода Шеннона. Першочергово вживався цей термін у технічних науках у його вузькому розумінні — а саме як засіб забезпечення зв’язку або передачі кодів (ця теорія з часом одержала назву «теорія інформації»). Сьогоднішнє сприйняття цього терміну є більш змістовним передбачає, передусім, задоволення потреби усвідомленої організації процесів руху й обробки того, що має загальну назву «інформація». Хоча й досі поняття «інформація» багато в чому залишається інтуїтивним, неоднаково трактуючись у різних галузях людської діяльності. Взагалі, інформація (від лат. informatio — роз’яснення, виклад) — це будь-які відомості, що можна зберігати, обробляти та передавати.

Якщо інформацію розглядати як об’єкт правового регулювання, то її характеризують такі специфічні ознаки:

  • нематеріальний характер (самостійність відносно носія, тобто цінність інформації полягає в її суті, а не в матеріальному носії, на якому вона зафіксована);

  • суб’єктивний характер (інформація виникає в результаті діяльності суб’єкта, який наділений свідомістю, тобто вона є результатом інтелектуальної діяльності);

  • необхідність об’єктивізації для включення у правовий обіг;

  • кількісна визначеність;

  • неспоживчість, можливість багаторазового використання;

  • зберігання інформації у суб’єкта, який її передає;

  • здатність до відтворення, копіювання, збереження і накопичення [132, с. 34].

Прийнято вважати, що інформацію можна поділити на два основних різновиди: теоретичну (наукову) і законодавчу, яку ще називають легальною [110, с. 78].

Як відомо, на законодавчому рівні (Закон України “Про інформацію” N 2657-XII від 2 жовтня 1992 р.) закріплені такі основні галузі інформації (ст. 17 Закону): політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна; та основні види інформації (ст. 18 Закону), до яких відносяться: статистична інформація, адміністративна інформація (дані), масова інформація, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування, правова інформація, інформація про особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру, соціологічна інформація.

У вітчизняній нормативно-правовій базі визначення інформації даються 10 нормативно-правовими актами, 7 з яких є чинними. Так, Закон України “Про інформацію”, визначає її як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Відповідно до Регламенту, підписані Президентом України закони та закони, які офіційно оприлюднені Головою Верховної Ради України публікуються в газеті "Голос України" та у Відомостях Верховної Ради України. Публікація законів у цих друкованих засобах масової інформації вважається офіційною.

Відповідно до Указів Президента офіційними виданнями законів, чинних міжнародних договорів України тощо є також “Офіційний вісник України”, газета “Урядовий кур’єр” та “Офіційний вісник Президента України”.

Таким чином, первинна економічна, політична, соціальна та інша емпірична інформація перетворюється у нормативно-правову – норми та інститути права, у юридичні формули та правила поведінки [43, с. 189].

Сутність наступного, четвертого етапу законотворчого процесу, визначається такими завданнями: вивчення питання конституційності закону, його тлумачення (за необхідності); дослідження ефективності дії прийнятого закону (з метою можливого його корегування, подальшого вивчення існуючих прогалин та виникнення колізій): проведення моніторингу чинного законодавства та стану правозастосувальної практики [69, с. 199-200]. Інформаційне забезпечення на цьому етапі полягає у виявленні та аналізі інформації, що є сукупністю рекомендацій, суджень, думок щодо змісту законодавчих норм. Підставами для офіційного тлумачення є: практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України; наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо це може призвести або призвело до порушення конституційних прав і свобод особи.

За результатами офіційного тлумачення продукується нормативно-правова інформаційна база рішень Конституційного суду України. Неофіційне тлумачення може здійснюватись у формі листів-роз’яснень уповноважених органів державної влади, наукових коментарів чинного законодавства тощо.

Ефективність дії прийнятих законів може бути забезпечена шляхом аналізу інформації, отриманої у результаті проведення безперервного моніторингу розвитку законодавства та стану правозастосувальної практики, який виконуватиме завдання визначення ефективності регулятивної функції нового закону та порівняння одержаних результатів з очікуваними.

Зазначені інформаційні процеси складають певний цикл інформаційного забезпечення законотворчої діяльності, оскільки поряд із дослідженням чинного законодавства, дається поштовх для подальшого вивчення правових потреб суспільства і держави, а відтак до створення нових законів.

Таким чином, на кожному етапі законотворчого процесу доцільно користуватися “інформаційною комбінацією”, тобто вміло сполучити всі необхідні види, галузі і джерела інформації.

Інформація, що здатна забезпечити потреби права, – це не тільки інформація, втілена в нормах права, а й галузева інформація – соціальна, економічна, політична. Без інформаційного пояснення, без інформаційної підтримки закон і правові норми нежиттєздатні [33, с. 183].

1.3. Правові аспекти інформаційного забезпечення законотворчого процесу

Інформаційне суспільство розглядається, як відомо, як закономірний етап постіндустріальної цивілізації, що неможливо поза розвитком інформаційно-комунікаційної сфери. Це спонукає держави до формування нового інформаційного законодавства, внесення змін до раніше прийнятих нормативно-правових актів для забезпечення регулювання нових інформаційних відносин, що складаються у модерному суспільстві.

Відповідно до зазначеної тенденції соціального розвитку, нормативно-правове регулювання інформаційного забезпечення законотворчого процесу може розглядатись як процес створення нових, внесення змін до чинних нормативно-правових актів, предметом регулювання яких є інформаційні відносини суб’єктів законотворчої діяльності, а також як нормопроектна діяльність щодо створення нормативно-правових актів, призначенням яких є регулювання відповідних правових відносин [24, с. 34].

До завдань нормативно-правового регулювання інформаційних забезпечення законотворчого процесу, на наш погляд, слід віднести: юридичне закріплення існуючих інформаційних відносин суб’єктів законотворчості та їх правове регулювання, створення правових передумов для виникнення нових інформаційних відносин суб’єктів законотворчої діяльності [24, с. 35], скасування відповідних відносин, які не відповідають вимогам часу, визначення методів і засобів створення інформаційних ресурсів у сфері законотворчості, їх систематизації, використання і захисту.

До питань інформаційного забезпечення законотворчого процесу можна віднести наступні положення законів та інших нормативно-правових актів:

1. Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. якою встановлюється, що Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону, підписаного Головою Верховної Ради України, підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (Стаття 94).

2. Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. №2657-XII, яким встановлюються загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Його дія поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життєдіяльності суспільства при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Зауважимо, що Розпорядженням Голови Верховної Ради України “Про перелік автоматизованих систем інформаційно-технологічного забезпечення діяльності Верховної Ради України” від 1 липня 2003 р. № 663 передбачалось внесення пропозицій щодо впровадження в електронному документообігу Верховної Ради України системи електронного підпису. Це питання залишається відкритим досі.

12. Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” від 11 вересня 2003 р. № 1160-IV, який встановлює, що забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає, у тому числі, оприлюднення проектів регуляторних актів (у засобах масової інформації та/або на офіційній сторінці відповідного регуляторного органу в мережі Інтернет) з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості з питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю.

13. Закону України “Про телекомунікації” від 18 листопада 2003 р. № 1280-IV, згідно з яким визначаються повноваження держави щодо управління та регулювання телекомунікаційної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.

Закон визначає правові основи діяльності операторів і провайдерів телекомунікацій, адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет тощо.

14. Закону України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 р. № 1906-IV, який встановлює, що чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в "Зібранні діючих міжнародних договорів України" та інших офіційних друкованих виданнях України.

Чинні міжнародні договори України включаються в установленому порядку до Єдиного державного реєстру нормативних актів.

15. Закону України “Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України” від 23 лютого 2006 р. №3475-IV, яким визначаються правові основи організації та діяльності вказаної Служби.

Відповідно до закону, державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації.

16. Закону України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” від 9 січня 2007 р. № 537-V, що визначає завдання, цілі та напрями, національну політику та організаційно-правові основи розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Законом передбачаються такі зміни відповідно до розвитку інформаційного суспільства: збільшення рівня захисту прав і свобод людини та її добробуту, активізація участі громадян в управлінні державою, сприяння розвитку демократії; підвищення ефективності державного управління, рівня інформаційної безпеки людини, суспільства, держави, ступеня розвитку інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, зокрема українського сегменту Інтернету; розширення можливостей людини отримувати доступ до національних та світових інформаційних електронних ресурсів; поглиблення запровадження нормативно-правових засад інформаційного суспільства тощо.

17. Закону України “Про Кабінет Міністрів України” від 16 травня 2008 р. № 279-VI, який визначає, що Кабінет Міністрів України регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення.

Кабінет Міністрів України проводить державну політику у сфері інформатизації, сприяє становленню єдиного інформаційного простору на території України.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

- інформаційні повідомлення про перебіг пленарних засідань Верховної Ради України, поточну діяльність комітетів Верховної Ради України, здійснення парламентських зв'язків;

- інформацію про Апарат Верховної Ради України;

- посилання на Веб-сайти органів державної влади України та органів влади інших держав, місцевого самоврядування, політичних партій, джерела інформації тощо.

Згідно з Положенням, депутатські фракції, комітети, тимчасові комісії Верховної Ради України, структурні підрозділи Апарату Верховної Ради України можуть поширювати інформацію про свою діяльність через свої Веб-сторінки на Веб-сайті Верховної Ради України.

Перелік автоматизованих систем інформаційно-технологічного забезпечення діяльності Верховної Ради України”, затверджений розпорядженням Голови Верховної Ради України від 1 липня 2003 р. № 663.

З метою підвищення ефективності законотворчої роботи, вдосконалення електронного документообігу у Верховній Раді України, Розпорядженням встановлюється, що: інформаційно-технологічне забезпечення діяльності органів Верховної Ради України, Апарату Верховної Ради України, народних депутатів України та працівників Апарату Верховної Ради України здійснюється з використанням автоматизованих систем.

Документ містить перелік автоматизованих систем інформаційно-технологічного забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Порядок забезпечення народних депутатів України, органів Верховної Ради України та структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України комп’ютерною технікою, програмними засобами та доступом до інформаційних ресурсів, затверджений розпорядженням Голови Верховної Ради України від 1 липня 2003 р. № 664, згідно з яким, комп'ютерна техніка (комп'ютер і принтер) встановлюється у приміщеннях Верховної Ради України на персональних робочих місцях народних депутатів України з під’єднанням до локальної комп’ютерної мережі, наданням доступу до мережі Інтернет та інформаційних ресурсів Верховної Ради України. Народним депутатам України для роботи у виборчих округах періодично видаються компакт-диски з базами даних, сформованими у Верховній Раді України.

Секретаріати комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій і груп отримують у користування комп'ютерну техніку, яка встановлюється на робочих місцях працівників секретаріату у приміщеннях Верховної Ради України з під’єднанням до локальної комп’ютерної мережі, наданням доступу до мережі Інтернет та інформаційних ресурсів Верховної Ради України.

Порядок передбачає, що на комп'ютерне обладнання, що використовується в приміщеннях Верховної Ради України, встановлюється ліцензійне програмне забезпечення. На комп'ютери загального призначення в обов'язковому порядку встановлюються: одна з версій операційної системи Windows'95/98/2000/XP; інтегровані офісні системи MS Office; допоміжне програмне забезпечення (драйвери, утиліти, антивірусні програми, система стеження за технічним станом комп'ютера). На комп'ютери, підключені до локальної комп’ютерної мережі, встановлюються: програмні продукти для навігації по Інтернет та перегляду Netscape Communicator, MS Explorer; програмне забезпечення електронної пошти Outlook Express.

На одному з комп'ютерів секретаріату депутатської фракції, секретаріату комітету, структурного підрозділу Апарату Верховної Ради України встановлюється автоматизована система документообігу та адреса електронної пошти для реалізації комунікативної функції.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Ще у 2005 році Постановою Верховної Ради України “Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні” від 1 грудня 2005 р. №3175-IV пропонувались заходи щодо усунення цих неузгодженостей шляхом розробки концепції інформаційного законодавства України, яка регулюватиме послідовність підготовки відповідних нормативно-правових актів, їх склад та змістовні вимоги до цих документів, пропозиції щодо внесення змін до цивільного, адміністративного і кримінального законодавства, пов’язаних з урахуванням особливостей розвитку інформаційного суспільства в Україні тощо. Проте й досі цей документ не розроблено.

Не підготовлено й іншого важливого документа, який визначав би основні принципи та напрямки реалізації державної політики у сфері використання інформаційних технологій в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, регулював питання створення інформаційної інфраструктури, що об’єднувала б інформаційні системи та ресурси державних органів влади, забезпечувала їх взаємодію між собою а також з громадянами, установами та організаціями, визначала порядок надання послуг засобами інформаційних технологій тощо. Реалізація цих завдань дозволила б піднести рівень та вдосконалити механізми державного управління та слугувала підґрунтям впровадження концепції електронного урядування (e-Government).

Термін “електронний уряд”, хоча і є точним перекладом англійського “e-Government”, проте він не відбиває суті цього поняття, оскільки передбачає “електронізацію” не тільки (і не стільки) уряду, скільки всієї системи державної влади і місцевого самоврядування, без яких реалізація ідей “електронного уряду” неможлива [243, с. 13-14].

Частково ці питання порушені у Законі України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, яким одним з пріоритетних напрямів ої політики визначено розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій (далі – ІКТ) в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів ої влади та органів місцевого самоврядування. На нашу думку, цей блок питань слід виділити у окремий документ, яким могла б стати Концепція впровадження інформаційних технологій в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Зауважимо, що в українському парламенті останнім часом активно дискутується питання створення нових та оновлення існуючих Інтернет-представництв (веб-сторінок) комітетів Верховної Ради України. Функціонування таких Інтернет-представництв передбачається у складі єдиного веб-сайту Верховної Ради України. З огляду на актуальність питань інформаційної відкритості діяльності парламенту, вважаємо за необхідне передбачити у Законі України “Про Комітети Верховної Ради України” замість встановленої можливості Комітетів створювати свої веб-сторінки, обов’язковість їх створення та необхідний перелік розміщуваної інформації.

Для забезпечення оперативного управління своїми веб-сторінками у Положення про Веб-сайт Верховної Ради України у глобальній інформаційній мережі Інтернет слід викласти механізм, який надав би можливість депутатським фракціям, комітетам, підрозділам Апарату Верховної Ради України тощо самим здійснювати розміщення і оновлення інформації на своїх веб-сторінках. Також встановлене Положенням обмеження обсягу розміщеної інформації не більше 2 МГб не відповідає сучасним умовам, потребує перегляду.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Висновки до розділу 1

Аналіз теоретичних підходів вітчизняних та зарубіжних авторів до питань інформаційного забезпечення законотворчого процесу дозволяє стверджувати, що таке (інформаційне) забезпечення діяльності законодавчого органу доцільно розглядати як комплекс складових, які включають інформаційно-аналітичну, інформаційно-технічну та інформаційно-комунікативну компоненти. Такий авторський підхід дозволив визначитися як із змістовним наповненням поняття, так і виокремити коло завдань законотворчості на кожному етапі його розвитку.

З’ясуванню сутності інформаційного забезпечення та його окремих складових сприяв аналіз функцій суб’єктів, що беруть участь у цьому процесі. Логічним результатом зазначеної наукової розвідки стало визначення поняття “інформаційне забезпечення законотворчого процесу” в його широкому розумінні, як процесу одержання, оцінки, зберігання, обробки та систематизації інформації, що включає комплекс інформаційно-аналітичних, інформаційно-технічних та інформаційно-комунікативних заходів, та забезпечує ефективне використання суб’єктами законотворчого процесу інформаційних ресурсів та інформаційно-комунікаційних технологій на різних етапах і стадіях законотворчої діяльності.

Проведено аналіз вихідного поняття інформації, окремих її галузей та видів, наукових підходів щодо її класифікації.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

З огляду на актуальність питань інформаційної відкритості діяльності парламенту, вважаємо за потрібне передбачити у Законі України “Про Комітети Верховної Ради України” замість встановленої можливості Комітетів створювати свої веб-сторінки, обов’язковість їх створення та необхідний перелік розміщуваної інформації.

Слід зазначити також, що питання регулювання сфери інформаційних відносин, у тому числі і інформаційного забезпечення законотворчого процесу, потребують постійної уваги, перегляду та оновлення відповідно до чинників та ознак процесу соціальних і технологічних змін, викликів часу.

Розділ 2

Досвід інформаційного забезпечення законотворчого процесу

зарубіжних країн

2.1. Парламентські аналітичні служби в інформаційному забезпеченні законотворчого процесу

Серед низки установ, які здійснюють інформаційне забезпечення діяльності парламентів, особливе місце відводиться парламентським аналітичним службам, що можуть як входити до складу апарату законодавчого органу, так і діяти відокремлено. Право парламенту утворювати допоміжні органи закріплюється, як правило, на конституційному рівні. Більш детально порядок формування апаратів парламентів визначається їх регламентами або регламентами їх палат. Загалом, модель організації апарату визначається обсягом фінансування законодавчого органу, структурою самого парламенту, історичними традиціями та рядом інших чинників [11, с. 9].

Апарати парламентів світу мають досить різноманітну структуру. Це зумовлено практичними потребами парламентарів, структурою парламентів (одно- чи двопалатні), кількістю обраних депутатів, обсягами роботи, наявними фінансовими ресурсами, цілями та пріоритетами законодавчого органу і, звичайно ж, формою держави, її державним устроєм та політичним режимом [11, с. 24, 45].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Матеріали, що готуються службою за запитами народних депутатів, зазвичай мають конфіденційний характер. Тому їхнє оприлюднення може бути здійснене лише за згодою замовника. На практиці існують також аналітичні матеріали з відкритим доступом. Так, близько четвертої частини матеріалів від загальної кількості, підготовлених Аналітичною службою парламенту Австралії, є публічним продуктом та містять примітку “Доповідь для загального розповсюдження”. Для забезпечення конфіденційності створені відповідні інструкції, які регламентують повноваження співробітників цих служб парламенту.

Крім того, існують певні обмеження щодо запитів членів парламенту. Як правило, вони встановлюються положенням про відповідну аналітичну службу. На практиці не надається інформація про матеріали, які готувались для окремого парламентарія, не здійснюється пошук персональної інформації про депутата чи членів його родини. Також не готуються відповіді на великі, узагальнені запити, на питання, що відносяться до компетенції інших підрозділів парламенту та на запити громадськості. Не надаються консультації для особистих цілей з юридичних, фінансових та інших питань, не пов’язаних з діяльністю законодавчого органу тощо.

У окремих парламентських службах контроль за якістю підготовлених аналітичних матеріалів здійснюється за допомогою спеціальної оціночної форми зворотного зв’язку, яку заповнює замовник після отримання відповідних матеріалів. У таких випадках пропонується відповісти на питання стосовно того, чи задоволений парламентарій підготовленим матеріалом, та які має побажання щодо обслуговування у майбутньому. Зразок форми складається у трьох примірниках та направляється безпосередньо виконавцю, його керівнику та керівнику аналітичної служби. У подальшому на підставі таких оціночних форм проводиться атестація службовців парламентських служб [100].

Як показало дослідження, аналітичні служби парламентів різних країн мають певні відмінності стосовно штатної чисельності, складу, структури, покладених на них функцій тощо, проте їх об’єднують спільні принципи, покладені в основу роботи: політична нейтральність, професійність, неупередженість, своєчасність, достовірність, доступність, конфіденційність тощо.

За таких підходів можна стверджувати про значну довіру парламенту до аналітичних матеріалів, підготовлених власними фахівцями, ніж тих, що готуються зовнішніми експертами.

Серед парламентських служб, як правило, не існує чіткого розмежування інформаційно-аналітичних, інформаційно-технічних та інформаційно-комунікативних функцій. Дуже часто на практиці окремі підрозділи виконують кілька функцій (наприклад, відділ інформаційного та програмно-технічного забезпечення апарату Жогорку Кенеш Киргизької Республіки). Проте існують парламентські служби, що розмежували такі функції, наприклад, Канцелярія естонського Рийгікогу до свого складу включає відділ преси та інформації, відділ інформаційних систем та техніки, відділ економічної та соціальної інформації тощо. На нашу думку, така організація має певні переваги, адже функції є чітко визначеними, зникає неминуче у таких випадках дублювання тощо.

У історичному аспекті дослідницькі служби, як правило, зобов’язані своїм походженням парламентським бібліотекам. Якщо звернутись до класичного прикладу діяльності таких служб, а саме Дослідницької служби Конгресу США, то у 1914 році сенатори та члени Палати Представників визначили особисті обов’язки Бібліотеки перед Конгресом, створивши спеціальний відділ, що з часом отримав назву Довідкової служби у рамках Бібліотеки. Останній було доручено відповідати на запити Конгресу і надавати необхідну інформацію. Більше п’ятдесяти років діяльність цього підрозділу полягала в основному у забезпеченні парламентарів матеріалами і публікаціями, дослідженнями та аналітичними роботами, які готувалися іншими урядовими, приватними організаціями та окремими науковцями.

  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

  • підвищення ефективності діяльності парламентських бібліотек та парламентських аналітичних служб;

  • розвиток співпраці між бібліотеками, інформаційними центрами та іншими установами і парламентськими аналітичними службами, у тому числі засобами ІКТ;

  • створення форуму, який би забезпечував аналітичні підрозділи парламентів оперативною інформацією у сфері законотворчості;

  • забезпечення відкритості, прозорості у діяльності парламентів, з метою залучення громадян до участі у законотворчому процесі тощо.

2.2. Парламентські інформаційні системи

У наукових підходах до проблем парламентаризму все частіше акцентується увага на ролі інформаційно-комунікаційних технологій у законотворчому процесі, питаннях вдосконалення існуючого інформаційно-технічного забезпечення парламентської діяльності, окреслюється тенденція до наділення органу законодавчої влади новими характеристиками, властивими для відкритого електронного парламенту (e-Parliament).

Як зазначає російський вчений О. П. Любимов, удосконалення правового й інформаційного забезпечення діяльності парламентських комітетів на основі інформатизації є одним з важливих напрямків ефективності законотворчості. Застосування правових інструментів поруч з комп’ютерними технологіями забезпечує можливість підвищення “пропускної здатності” законодавчого органу, тому що скорочуються витрати часу на підготовку законопроектів, створюються умови для організації більш широкого доступу до текстів законопроектів, підвищується керованість законодавчим процесом на основі моніторингу й інших сучасних технологій. Подальший розвиток сфери застосування інформаційних технологій у підрозділах парламенту, впровадження нових і вдосконалення діючих інформаційних систем, безумовно, підвищить ефективність роботи парламенту в цілому [118, с. 265-266]. Таке твердження, на нашу думку, справедливе для всіх структурних одиниць парламенту, оскільки підрозділи парламенту є елементами однієї складної системи, кожен з яких забезпечує її роботу. Для ефективної роботи такої системи необхідне запровадження інформаційних технологій в усі парламентські структури.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Парламентські сайти використовують для прямого і зворотного зв’язку із широкою громадськістю, деякі з них містять загальну інформацію щодо діяльності парламенту, роз’яснюють та надають складному процесу законотворчості доступності і розуміння. У Європарламенті цим займається прес-служба, яка розміщує новини про діяльність Парламенту на своїй сторінці. Інші інститути ЄС на своїх сторінках також містять опцію зв’язку з громадянами. Багато комітетів оформлюють свої сторінки у доступній для отримувачів інформації формі. Парламентарі також мають змогу створювати свої власні сайти з метою висвітлення своєї діяльності, роз’яснення своєї точки зору з окремих питань, та з метою вивчення думки виборців.

На рівні державної політики веб-сайти Європарламенту та Конгресу США стають надійним інструментом підвищення прозорості та відповідальності у діяльності парламентів.

За останнє десятиріччя обсяг доступної інформації на сайті Конгресу значно зріс. Проте у цій системі існують певні обмеження рівня доступності документів, які пов’язані з забезпеченням функціонування підсистеми для внутрішніх потреб Конгресу. Стимулюють процеси подальшого підвищення рівня доступності та відкритості інформаційних систем законодавчих органів тиск преси та лобіювання.

Так, результати дослідження, проведеного у 2002 р. Фундацією Конгресу по управлінню (Congressional Management Foundation), довели, що інформація, яку розміщували служби Конгресу на сайтах, часто не задовольняла вимогливих користувачів. Представники мас-медіа та громадяни, які цікавились законодавчою інформацією, намагалися знайти на сайті Конгресу оголошені депутатські позиції, причини, з яких парламентарі голосували “за” чи “проти”, відомості про проходження законопроектів тощо. Замість цього, вони мали можливість лише ознайомитись з прес-релізами, описом успіхів депутатів та фотографіями парламентарів на різних заходах [292].

Після такої критики служби Конгресу більш ретельно стали ставитись до питань розміщення інформації щодо законотворчості, яка б задовольняла вимоги користувачів, і ситуація з інформативністю сайту Конгресу значно покращилась, як це зазначено у звіті ідентичного дослідження, проведеного у 2004 році, проте очікування користувачів досі залишаються не повністю задоволеними.

Достатній рівень прозорості та ефективності у задоволенні потреб широкої громадськості в отриманні інформації щодо державної політики сьогодні вже не обмежується розміщенням текстів законодавчих актів у мережі Інтернет. Вимоги до інформації та документів, розміщених на офіційних веб-сайтах законодавчих органів, постійно зростають і повинні відповідати таким стандартам: бути точними (виключати помилки, забезпечувати автентичність текстових документів); своєчасними (оперативно розміщувати дані або оновлення); повними та завершеними; ясними та доступними; надаватися у контексті (з підґрунтям та супутніми даними).

У США до джерел інформації щодо законопроекту, поданого на розгляд, відносять доповіді комітетів, аналітичну інформацію Бюджетного управління Конгресу та висновки, підготовлені Дослідницькою службою Конгресу.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

- більшість парламентських веб-сайтів не містять механізмів зворотного зв’язку, що забезпечують повноцінне спілкування між парламентом та громадянами;

- менш ніж 50% палат і парламентів мають технології для підтримки потокового аудіо та відео, а також теле-, та відеоконференцзв’язку;

- частка парламентів, котрі досягнули високого рівня використання ІКТ, залишається низькою, і становить менш ніж 10%. Багато парламентів не забезпечують прозорості, звітності, доступності та ефективності у виконанні своїх представницьких, законодавчих та контрольних функцій [241].

Світова практика свідчить, що застосування інформаційних систем у законотворчій діяльності значно розширює її можливості, постає як тенденція розвитку сучасного парламентаризму.

Розв’язання питань інформаційного забезпечення законотворчого процесу потребує спільних зусиль, що неможливо поза тісною співпрацею, використанням міжнародного досвіду.

На нашу думку, український парламент має і в подальшому активно долучатись до існуючої міжнародної практики, враховувати її позитивний досвід та надбання, у тому числі і щодо інформаційного забезпечення законотворчого процесу.

2.3. Відкритість інформації законотворчого процесу як складова демократичного розвитку суспільства

Право на інформацію, як відомо, є одним з основоположних прав людини. Закріплене в Загальній декларації прав людини (1948 р.), (ст. 19), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966 р.) та ряді інших міжнародних документів, воно передбачає “свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів”.

Безперечним є той факт, що доступ до інформації є обов’язковою умовою існування демократичного суспільства. В країнах зі сталою демократією діють відповідні політико-правові механізми, що забезпечують прозорість в діяльності органів державної влади – суб’єктів законотворчості та оперативно надають доступ своїм громадянам до повної, об’єктивної, точної і зрозумілої інформації про діяльність цих органів та їх посадових осіб.

Оскільки доступність інформації, яку акумулюють суб’єкти законотворчості, є ознакою “відкритого” характеру системи, виникає необхідність забезпечення такого доступу. Це можливо в двох основних формах: гарантуванні права громадян на інформацію та правовій регламентації принципу відкритості і доступності. Причому гарантування права на інформацію рівнозначно покладенню конституційних обов’язків на зазначених суб’єктів щодо надання інформації [288].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Вказаний законопроект визначає публічну інформацію як інформацію, яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом.

Законопроектом передбачається, що інформація, яка не віднесена законом до інформації з обмеженим доступом, є відкритою. Право на одержання відкритої інформації не може бути обмежено.

Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:

  • у телекомунікаційних мережах загального користування, у тому числі на офіційних веб-сторінках в мережі Інтернет;

  • на інформаційних стендах;

  • наданням інформації безпосередньо засобам масової інформації;

  • будь-яким іншим способом, не забороненим законом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Законопроектом також встановлюється обов’язок оприлюднення інформації її розпорядниками (у тому числі обов’язкового оприлюднення на офіційних веб-сторінках розпорядників з моменту її виникнення), перелік інформації, яка має бути оприлюднена, терміни такого оприлюднення, закріплюється право подання запитів в усній, письмовій або іншій формі, зокрема поштою, факсом, телефоном, електронною поштою чи в інший спосіб на вибір запитувача, що є якісно новим очікуваним кроком у практиці подання інформаційних запитів.

Зокрема, розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати інформацію про:

1) організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрямки діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);

2) нормативно-правові засади діяльності, нормативно-правові акти та правові акти індивідуальної дії, прийняті розпорядником, проекти рішень;

3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

5) загальну інформацію про систему реєстрації, види інформації, яку зберігає розпорядник;

6) механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на процес формування політики чи на реалізацію інших повноважень розпорядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх засідань;

8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила (правила внутрішнього трудового розпорядку) роботи установи;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію тощо.

Законопроект передбачає термін у 5 робочих днів (з можливістю продовження до 20 робочих днів - у разі необхідності надання великого обсягу інформації), протягом якого розпорядник інформації повинен надати відповідь на інформаційний запит, а у окремих випадках - загрозі безпеці громадян, зазначений строк обмежено 48 годинами.

Пропонується запровадження парламентського, громадського та державного контролю за забезпеченням доступу до публічної інформації:

- парламентський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється Уповноваженим з прав людини, який з цією метою в межах свого секретаріату та бюджету створює службовий підрозділ з контролю за здійсненням права на доступ до інформації;

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

З формуванням нової моделі забезпечення відкритості функціонування органів державної влади в глобальному медіа-просторі постає питання переходу до культури відкритості [150]. Відтак, набуває актуальності концепція електронного управління державою (e-Government), що є однією з найефективніших форм реалізації принципу інформаційної відкритості, в тому числі й суб’єктів законотворчого процесу.

Висновки до розділу 2

Результати дослідження свідчать, що парламентським аналітичним службам відводиться особливе місце в інформаційному забезпеченні законотворчого процесу. До їх завдань відносяться інформаційно-аналітичне та інформаційно-комунікативне забезпечення діяльності парламенту, що безпосередньо пов’язується з підвищенням ефективності його роботи. Такі служби у змозі запропонувати законотворцям альтернативні рішення загального плану, а також надати вихідний теоретико-інформаційний та емпіричний матеріал щодо аналізу основних політичних і економічних наслідків прийняття чи відхилення тих чи інших законопроектів, запропонувати парламенту власні бази даних з ключових проблем державотворення, комп’ютерних моделей їх розв’язання, а також здійснити довгострокове прогнозування, тобто задовольнити інформаційні потреби парламенту в цілому.

Аналіз діяльності парламентських аналітичних служб дозволяє зробити висновок, що їхня діяльність має супроводжувати й забезпечувати всі етапи законотворчого процесу - від прогнозування розвитку законодавства до моніторингу, оцінки ефективності дії чинних законодавчих актів.

Діяльність парламентських аналітичних служб попри певні відмінності стосовно штатної чисельності, складу, структури, покладених на них функцій тощо, ґрунтується на таких принципах, як: політична нейтральність, професійність, неупередженість, своєчасність, достовірність, доступність, конфіденційність.

Уявляється доцільним здійснити розмежування інформаційно-аналітичних, інформаційно-технічних та інформаційно-комунікативних функцій відповідних служб парламенту з метою уникнення їхнього перетинання та дублювання.

Цілепідпорядкування зусиль та посилення взаємодії відповідних підрозділів апарату Верховної Ради України з впорядкуванням засад такої взаємодії може позитивно вплинути на ефективність інформаційно-аналітичної діяльності законодавчого органу в цілому. Сприяти цьому процесу має належне фінансування інформаційно-аналітичної діяльності, підбір висококваліфікованих кадрів, впровадження ІКТ у дослідну роботу.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

В Україні питання відкритості інформації щодо законотворчого процесу в силу різних чинників залишаються поки що не вирішеними повністю. До основних проблем доступу до інформації можна віднести: недостатнє висвітлення державними органами своєї діяльності; відсутність органу, до компетенції якого належав би контроль за забезпеченням права на доступ до інформації; недостатність механізмів реалізації права “шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів”, передбаченого ст. 19 Загальної декларації прав людини (1948 р.); необґрунтоване застосування грифів обмеження доступу до інформації; низький рівень правосвідомості, правової, інформаційно-правової культури громадян, посадових і службових осіб тощо.

Одним із варіантів розв’язання проблеми доступу до інформації пропонується нормативне врегулювання цих питань відповідно до положень проекту Закону України “Про доступ до публічної інформації” № 2763 від 11 липня 2008 р., яким передбачається, зокрема, забезпечення більш широкого доступу громадськості до публічної інформації, у тому числі в сфері законотворчості, спрощення процедури звернення з інформаційними запитами, запровадження дієвого механізму оскарження рішень щодо порушення права на доступ до публічної інформації.

Розділ 3

Шляхи вдосконалення інформаційного забезпечення законотворчого процесу

3.1. Інформаційне забезпечення законотворчого процесу і тенденції його розвитку

Розглядати перспективи розвитку інформаційного забезпечення законотворчого процесу в України не можливо поза аналізом світових тенденцій, які пов’язані з утвердженням інформаційного суспільства, впровадженням нових інформаційних технологій, що стали істотним компонентом соціальної реальності й можуть розглядатися як фактор, що впливає на всі сфери життєдіяльності людини і суспільства. Швидкість поновлення таких технологій набагато вища, ніж в інших галузях. Так, покоління інформаційних технологій змінюються кожні 3-5 років. Можливо саме тому інтелектуальне освоєння результатів такого динамічного розвитку не встигає за зростанням обсягів нової інформації [246, с. 98].

Інформація є найнеобхіднішим атрибутом сучасності, а її доступність завдяки комп’ютеризації та Інтернету сприяє вільному вибору джерел та їх інтерпретацій. Виникає відчуття відкритості суспільства: інформаційна свобода робить принаймні прозорішим підґрунтя суспільного життя [238, с. 85].

Демократизація суспільства в її єдності з інформаційними технологіями сприяє формуванню інформаційного суспільства.

  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

    • залучення до цієї роботи провідних фахівців галузі та науковців;

    • створення електронного парламенту (e-Parliament) в Україні, а саме:

  • впровадження в електронний документообіг Верховної Ради України системи електронного цифрового підпису;

  • запровадження обов’язкової логіко-лінгвістичної експертизи нормативно-правових актів Верховної Ради України із використанням відповідних програмних продуктів (на виконання Рекомендацій парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства, затверджених Постановою Верховної Ради України від 1 грудня 2005 р. №3175-IV було прийнято програму, що розрахована на період до 2010 р. “Розробка методів та інформаційно-програмних засобів лінгвістичної експертизи та підтримки законотворчого процесу”, яка затверджена Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31 березня 2006 р. № 272);

  • запровадження переведення бібліотечного фонду Верховної Ради України у електронний вигляд з подальшою можливістю on-line доступу до електронних текстів;

  • забезпечення функціонування системи порівняльного аналізу законодавства України та законодавства Європейського Союзу;

  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Таким чином, проблеми становлення інформаційного суспільства в Україні пов’язуються головним чином із недостатністю і незадовільністю заходів, що проводяться у цьому напрямку, браком фінансування науково-дослідницької галузі, відсутністю єдиного центру щодо управлінні цією сферою тощо, що можна розглядати як своєрідний результат низьких темпів впровадження моделі електронного управління державою e-Government. Оскільки, інформаційне забезпечення діяльності суб’єктів законотворчого процесу у світлі побудови інформаційного суспільства в Україні може розглядатися саме у контексті переходу до зазначеної моделі розвитку, перспективи його утвердження безпосередньо пов’язуються з вирішенням досліджених проблем.

3.2. Особливості професійної підготовки суб’єктів законотворчого процесу (інформаційна складова)

Освіта за умов формування інформаційного суспільства, постає, як відомо, рушійною силою його розвитку. Особливе значення при задоволенні численних потреб суспільства, що утверджується, надається професійній освіті як частині освітнього процесу в цілому. Необхідність кваліфікованої оцінки, швидкого реагування на динамічні зміни умов суспільного життя вимагає, в першу чергу, високої правової культури суб’єктів законотворчого процесу як головного засобу правового забезпечення функціонування всіх сфер життєдіяльності суспільства. Актуальною проблемою залишається підвищення рівня професійної компетентності з питань законотворчості з урахуванням, передусім, власного досвіду, досвіду країн СНД та Європейського Союзу. Це зумовлено високим рівнем кваліфікаційних вимог до законотворців, необхідністю впровадження новітнього досвіду виконання законопроектних робіт.

Професійна підготовка суб’єктів законотворчості підпорядкована завданням ефективної реалізації Верховною Радою України своєї законодавчої функції, а також вдосконалення якості законотворчості інших органів державної влади як суб’єктів законотворчого процесу, нормотворчості органів місцевого самоврядування, якім має належати більш вагома роль у процесі здійснення народовладдя в нашій країні.

Основними завданнями професійної підготовки суб’єктів законотворчості можна вважати:

  • створення умов для професійного росту народних депутатів України, співробітників апарату парламенту та інших суб’єктів законотворчого процесу в сфері законотворчої діяльності, надання допомоги щодо вдосконалення нормотворчої діяльності депутатів місцевих рад та фахівців органів місцевого самоврядування шляхом, зокрема, надання освітніх послуг та підвищення рівня їх правової культури;

  • формування мотивації, основних навичок та умінь, необхідних для відповідальної участі у законотворчій діяльності;

  • підвищення кваліфікації з питань використання інформаційних технологій, програмних засобів у законотворчому процесі;

  • науково-методичне забезпечення зазначеної діяльності;

  • розвиток науково-практичного рівня сфери законотворчості;

  • удосконалення українського законодавства в цілому.

Необхідно зазначити, що функціонування системи професійного навчання, підвищення кваліфікації у сфері законотворчості має ґрунтуватись на таких основних принципах:

  • гуманізму - пріоритетність ідеї прав і свобод людини;

  • зорієнтованість на цінності громадянського суспільства, плюралістичну, демократичну, політичну культуру;

  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Комп’ютерна технологія дистанційного навчання – це процедури (правила, рекомендації) ефективного використання телекомунікаційних технологій із застосуванням педагогічних підходів та методів дистанційного навчання, що спрямовані на досягнення цілі навчання.

Система освіти у всьому світі під впливом розвитку інформаційних технологій нині активно трансформується. Особливо це стосується засобів телекомунікацій, інформаційних баз даних і мультимедіа. Освіта стає відкритою і дистанційною, а одним з головних засобів її отримання – глобальна мережа Інтернет [167, с. 355].

Прообразом дистанційного навчання прийнято вважати заочне навчання, якому вже понад 150 років. Така форма навчання була розрахована на людей, що мають освіту, однак бажають вчитися без відриву від основного виду діяльності. Вперше вона набула офіційного статусу на рівні вищої школи в США, де у 1891 г. було відкрито перше заочне відділення при Чиказькому університеті.

На сьогодні за кордоном накопичений значний досвід реалізації систем дистанційної освіти. Так, у США в системі дистанційної освіти навчається близько 1 млн. людей, для чого використовується публічне телебачення; більше 20 років функціонує Національний університет в Іспанії, який включає в себе 58 навчальних центрів у країні та 9 за кордоном; національний центр дистанційної освіти у Франції забезпечує дистанційне навчання 35000 студентів у 120 країнах світу, де підготовкою й підтриманням життєздатності 2500 навчальних курсів зайнято більше 5000 викладачів; Балтійський університет у Швеції об’єднує зусилля більше 50 університетів; у Туреччині з 1974 р. працює Відкритий університет для надання освіти жителям віддалених районів; у Японії з початку 80-х років функціонує “Університет в ефірі”, який є державною установою, знаходиться на бюджетному забезпеченні під суворим контролем держави; аналогічна освіта надається в Австралії, Швейцарії, Китаї, Індії, Ірані, Кореї, Таїланді, Андоррі тощо.

Варто зазначити, що дистанційна освіта розвивається не тільки в межах національних систем освіти, але й окремими компаніями.

Найбільше поширення з країн СНД дистанційна освіта набула в Росії. Тут активно ведеться робота з розвитку “Єдиної Системи Дистанційної Освіти в Росії”, розроблено проект відповідної Федеральної програми, створено Федеральний центр дистанційної освіти в Московському державному університеті економіки, статистики й інформатики (МЕСІ) [111].

До безперечних переваг такої форми навчання слід віднести:

  • зручність та свобода вибору часу і режиму навчання;

  • відсутність територіальних перешкод;

  • висока ефективність навчання завдяки практичній спрямованості;

  • наявність засобів спілкування з викладачами;

  • можливість швидкого оновлення навчального матеріалу;

  • використання аудіо-, відео-, графічних матеріалів;

  • самоконтроль за допомогою тестів, практичних вправ тощо.

Слід зазначити, що впровадження високоефективної системи дистанційної освіти потребує зокрема:

  • розробки методик впровадження та використання системи дистанційного навчання з урахуванням зарубіжного позитивного досвіду, а також національних особливостей та освітніх традицій;

  • організації навчання науково-педагогічних працівників відповідно до сучасного рівня розвитку комп’ютерних та телекомунікаційних технологій;

  • розробки навчально-методичної літератури з організації та використання системи дистанційного навчання;

  • створення єдиної інфраструктури дистанційного навчання тощо [167, с. 355].

  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Звідси логічним є висновок, згідно з яким впровадження ІКТ має супроводжуватись вирішенням питань відповідного кадрового забезпечення. Для цього необхідно значну увагу приділяти підвищенню комп’ютерної грамотності працівників, прийомам роботи з інформаційними мережами та системами, основам роботи з мережею Інтернет, засобам електронного зв’язку тощо.

Це пов’язано, передусім, з тим, що визначальну роль в процесі інформаційного забезпечення (застосування програмних продуктів, баз даних, текстових редакторів, мережі Інтернет тощо) відіграє людський фактор. Саме користувач складає запит для комп’ютерної програми, яка в свою чергу є лише виконавцем. Від професійних здібностей та навичок законотворця залежить його можливість скористатися наявними та потенційними інформаційними технологіями і ресурсами.

Зарубіжна правова наука і освіта відреагувала на виклики інформаційного суспільства запровадженням дисциплін, що безпосередньо пов’язані з новітніми засобами соціальних комунікацій. Зокрема, в провідних університетах світу викладаються такі дисципліни:

  • Кіберправо (Cyberlaw) – Гарвардський, Стенфордський і Каліфорнійський університети (Берклі, США);

  • Законодавство про засоби масової інформації (MediaLaw) – входить до базової підготовки бакалаврів у Кембріджському університеті; в Оксфордському університеті діє програма з вивчення “Порівняльного права засобів масової інформації”;

  • Інформаційні технології і право – Прістонський університет (США); Сорбонський університет (Франція) тощо [158].

Можна також навести досвід Білорусі, яка внесла до Загальнодержавного класифікатору Республіки Білорусь такі спеціалізації, як “Правова інформатизація” й “Інформаційне право”. В межах цих спеціалізацій викладаються такі дисципліни: “Основи теорії інформації”, “Правова інформатика”, “Основи побудови і функціонування правових інформаційних систем”, “Прикладні комп’ютерні технології правознавства”, “Правові інформаційні технології Інтернет”, “Моделювання правових процесів”, “Правові інформаційні ресурси”, “Комп’ютерні технології в правових задачах” тощо.

Інформаційні та комунікаційні технології складають обов’язкову частину загальної навчальної програми вузів більшості європейських країн. На рівні початкової освіти лише сім країн не включили ІКТ до обов’язкових навчальних програм (Італія, Болгарія, Чеська республіка, Латвія, Литва, Угорщина та Словаччина). В інших країнах ІКТ включено до базового навчального плану, зміст ІКТ впроваджується за двома стандартами: ІКТ викладається як окремий предмет, або ж його проблематика висвітлюється в курсах інших навчальних дисциплін.

Останній стандарт є домінуючим у країнах Європи і полягає в тому, що ІКТ використовуються при викладанні різноманітних навчальних предметів на рівні початкової школи. Іноді в одній країні поєднуються обидва види впровадження ІКТ. Скажімо, в Греції ІКТ є одним з обов’язкових предметів у денній початковій школі з жовтня 2002 р. У Франції, починаючи з 2002 р., у зміст обов’язкової освіти початкової школи поступово почали впроваджуватись ІКТ, однак не як окремий предмет.

У Великій Британії використовуються обидва підходи, де інформаційні технології можуть викладатись як окремий предмет, так і бути інтегрованими через так звані крос-програмні комбінації.

В Угорщині базовий навчальний план передбачає підготовку до життя в інформаційному суспільстві, однак навчання ІКТ не є обов’язковим.

У Румунії ІКТ є предметом за вибором.

Такі різні підходи відображають традиції та освітню політику різних країн в галузі впровадження як ІКТ технологій, так і навчання [149].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Уявляється, що такі фахівці мають складати особливу цінність для законотворчого процесу вже сьогодні. Відповідна освіта дозволить не тільки сформувати уявлення та спосіб мислення законотворців, а й ефективно скористатися в своїй професійній діяльності можливостями, що надають нові інформаційні технології. Вони повинні передусім: мати навички аналітичної роботи; володіти механізмами пошуку необхідної інформації; вміти працювати з відповідними програмним забезпеченням, базами даних, інформаційно-пошуковими системами; знати основи роботи у локальних комп’ютерних мережах та мережі Інтернет, володіти інструментами графічного представлення відповідної інформації (узагальнюючі схеми, таблиці, графіки, діаграми) тощо.

3.3. Інформаційне забезпечення як чинник ефективності законотворчого процесу

Одним з основних показників ефективності законотворчого процесу є стан чинного законодавства, яке має відповідати політичним, економічним реаліям сучасної України, перспективам її розвитку. Здійснення в Україні економічних та інших реформ, формування правової держави і громадянського суспільства уявляється проблематичним без підвищення ефективності законодавства [69, с. 230-236].

Будь яке суспільство потребує адекватних його рівню розвитку законодавчих рішень. Звідси підвищення якості, зведення до мінімуму кількості неефективних актів законодавства – постійне завдання законотворця. Саме цією обставиною пояснюється теоретичне і практичне значення вивчення проблем, пов’язаних з процесом створення законів.

Завдання вдосконалення процесу підготовки і прийняття законів є однією з необхідних умов формування правової держави. Така робота має стати результатом інтеграції зусиль усіх гілок державної влади – з одного боку, і суспільства, – з іншого.

Цього вимагають факти прийняття недостатньо якісних законодавчих актів. При формуванні вітчизняного законодавства ще простежуються безсистемність і хаотичність, що проявляються у незбалансованості системи законодавства, прийнятті нових законів без узгодження з чинними, порушенні системних зв'язків між законами і підзаконними актами [69, с. 230-236].

Разом з тим загальновідомо, що недосконале законодавство не здатне ефективно регулювати соціальні відносини. Воно суттєво послаблює державну владу, знижує довіру до неї з боку суспільства. За умов, що склалися, перед Верховною Радою України постало завдання не лише підвищити ефективність чинного законодавства, а й суттєво вдосконалити законотворчий процес в цілому.

Питання ефективності законотворчого процесу не є новим у юридичній науці. Висловлюються різні критерії його оцінки - політичні, економічні, соціальні, організаційні тощо, однак відповідних методик, спроможних забезпечити ефективність законотворчого процесу поки що не запропоновано.

Має місце тенденція ототожнення ефективності законотворчого процесу з його кількісними характеристиками, скажімо, кількістю законів прийнятих за певний проміжок часу (рік, сесія, скликання тощо), що, звичайно, не дає відповіді на запитання по суті.

Наголошується також, що ефективність законотворчого процесу залежить від досконалості його організаційних форм, чіткої визначеності їх змістовної сторони та складу, відпрацьованості його складових елементів [121].

Поширеною є думка, згідно з якою ефективність парламентської діяльності потрібно оцінювати за станом громадської думки, віддзеркаленням правовими і політичними актами парламенту потреб суспільства. Відтак суспільство, громадяни країни а не окремі політики, мають репрезентувати результативність роботи парламенту, його апарату [156, с. 164].

Демократичний характер розвитку країни, конституційні гарантії прав і свобод людини, верховенство права зумовлюють обов’язковість застосування певних відправних методологічних положень як основоположних у законотворчій діяльності, інакше кажучи, принципів законотворчості: законності, гласності, демократизму, зв’язку з практикою, моральності, професіоналізму, колегіальності, політичного плюралізму, гуманізму, додержання міжнародних стандартів, техніко-юридичної досконалості, науковості, використання правового досвіду тощо [24, с. 19-21].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

У Науково-дослідному центрі правової інформатики Академії правових наук України створено інформаційно-пошукову систему “Дослідження в галузі держави і права”, яка містить анотації наукових та дисертаційних досліджень за період 1992-2007 роки. Це періодичне видання, разом з іншими базами даних і знань у галузі держави і права, розповсюджується також на компакт-дисках.

Розробка окремих законопроектів передбачає вивчення й аналіз відповідної статистичної інформації, з’ясуванні динаміки її змін у часі. Джерелом такої інформації може бути офіційний веб-сайт Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua), а також електронні ресурси його регіональних відділень. На веб-сайті Держкомстату, окрім статистичної інформації з макроекономічних показників, промисловості, сільського господарства, науки та інновацій, транспорту і зв’язку, зовнішньоекономічної діяльності, цін і тарифів, фінансів, доходів населення, демографічної ситуації, охорони здоров’я, соціального забезпечення, освіти тощо представлені аналітичні матеріали та доповіді, коментарі фахівців, інша корисна інформація.

В межах здійснення експертизи підготовлених законопроектів (правової, фінансово-економічної, наукової, корупційної, кримінологічної, експертизи законопроектів на предмет відповідності законодавству ЄС тощо) можлива розробка методів та інформаційно-програмних засобів лінгвістичної експертизи як засобу підтримки та забезпечення законотворчого процесу.

В розробленому інструментарії представлені також засоби підтримки лінгвістичної експертизи законодавства України, а саме: універсальна та динамічна інтегрована лексикографічна система мовних одиниць та семантичних станів, котрі фігурують у законодавчих актах, засоби автоматизованої локалізації суперечностей у законодавчих дефініціях та дискурсах, засоби автоматизованого семантико-синтаксичного аналізу текстів законодавчих актів, різнопланові інструменти автоматичного індексування текстів за різними критеріями тощо. Відповідна програма реалізовується і на текстах інших мов країн ЄС та інших країн.

Зважаючи на значний обсяг законодавства України, наявність у ньому різного роду суперечностей та неузгодженостей змістовний семантичний його аналіз можливий лише в автоматизованому режимі. Отже, від розробки та впровадження комп’ютерних методів та засобів семантичного аналізу законодавства України безпосередньо залежить якість, ефективність законотворчого процесу [236].

На стадії публічного обговорення законопроектів, окрім друкованих засобів масової інформації, де друкуються тексти проектів законів, проблематика круглих столів тощо впроваджується практика оприлюднення законопроектів на веб-сайтах органів державної влади із зазначенням контактних даних. Це, безумовно, може розглядатися як важливий крок щодо забезпечення участі громадян у законотворчому процесі, однак незручності полягають у диверсифікації джерел - розміщенні таких законопроектів на веб-сайтах міністерств, єдиному веб-порталі органів виконавчої влади, на веб-ресурсах громадських організацій тощо. Вважаємо за необхідне створити Єдиний законотворчий портал (як варіант, у складі нового веб-сайту Верховної Ради України), який містив би законопроекти усіх суб’єктів законодавчої ініціативи, надавав можливість їх обговорення, висловлення зауважень і пропозицій, передбачав можливість народного голосування за законопроекти, що обговорюються. Було б доречним, щоб ініціатива створення такого порталу належала Верховній Раді України.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Таким чином, за умов утвердження ринкових засад господарювання, формування відповідних суспільних відносин, наявних соціальних очікувань щодо їх нормативного врегулювання інформаційне забезпечення законотворчого процесу набуває статусу необхідної його складової, що пов’язується, передусім, з підвищенням ефективності діяльності вищого законодавчого органу країни.

Висновки до розділу 3

Вдосконалення інформаційного забезпечення законотворчого процесу не можливо розглядати поза процесами становлення інформаційного суспільства, впровадженням нових інформаційних технологій, що стали істотним компонентом соціальної реальності й можуть розглядатися як фактор, що впливає на всі сфери життєдіяльності суспільства.

Україна зробила певні законодавчі кроки на шляху формування інформаційного суспільства. Зокрема урядовим Розпорядженням “Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки"” від 15 серпня 2007 р. N 653-р при Кабінеті Міністрів України створено Міжгалузеву раду з питань розвитку інформаційного суспільства. Як свідчить зарубіжний досвід, для забезпечення ефективності роботи такої Ради до її складу мали б увійти, окрім зазначених розпорядженням членів, представники інституцій НАН України, вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ тощо.

Автором доведено, що інформаційне забезпечення законотворчого процесу суттєво впливає на формування індексів, як методологічних критеріїв, за якими оцінюється стан розвитку інформаційного суспільства в окремій країні. До відповідних індикаторів, що утворюють зазначені індекси можна віднести такі: ефективність дії нормативно-правових актів; ефективність законотворчих органів; рівень сприяння органів державної влади розвитку ІКТ; рівень впровадження ІКТ у діяльність державних установ, державних службовців тощо; використання ІКТ для засобу вдосконалення державного управління тощо.

З’ясовані можливості посилення впливу Верховної Ради України на процеси розвитку інформаційного суспільства. Цьому має також сприяти створення спеціального парламентського комітету з питань розвитку інформаційного суспільства, що дозволило б активізувати законотворчу роботу у цьому напрямку, привернути увагу зацікавлених кіл до значущості інформаційної компоненти у діяльності Верховної Ради України, підключити до цієї роботи науковців тощо.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

4. Інформаційне забезпечення четвертого етапу законотворчого процесу супроводжує моніторинг ефективності чинного законодавства України, прогнозування наслідків його застосування, та вивчення правозастосувальної практики.

Дослідження впливу інформаційного фактору на забезпечення ефективності роботи парламенту на кожному етапі законотворчого процесу дозволило сформулювати такі пропозиції:

  • уявляється доцільним створення в межах Єдиного законотворчого порталу повнотекстової мережевої бази даних з розширеними пошуковими можливостями, яка б об’єднала в собі інформаційні ресурси суб’єктів законотворчого процесу;

  • забезпечення взаємодії парламенту та органів судової влади має ґрунтуватись на оперативному інформуванні парламенту про виявлені недоліки та протиріччя у законодавстві у процесі правозасточовчої практики та може бути реалізоване у формі відповідної інформаційно-комунікаційної системи. Це питання уявляється доцільним розглядати в контексті заходів щодо запровадження системи електронного судочинства (e-Court);

  • створення повної бази рішень Європейського Суду з прав людини, перекладених українською мовою;

  • впровадження пошукової системи по матеріалам стенограм пленарних засідань;

  • введення додаткового контролю за результатами голосувань, з наданням можливості народним депутатам перевірити правильність відображення результату голосування;

  • забезпечення повноти бази законодавства, що розміщена у вільному доступі на веб-сайті парламенту;

  • розгляд можливості надання офіційного статусу джерела оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів України веб-сайту Верховної Ради України.

Таким чином, можна констатувати: підвищення ролі інформації та інформаційно-комунікаційних технологій має місце на всіх етапах законотворчого процесу.

ВИСНОВКИ

Дослідження питань інформаційного забезпечення законотворчого процесу дозволяє зробити такі висновки:

1. Інформаційне забезпечення законотворчого процесу являє собою комплекс складових, які включають інформаційно-аналітичну, інформаційно-технічну та інформаційно-комунікативну компоненти.

Аналіз кола завдань інформаційного забезпечення законотворчого процесу на кожному етапі його розвитку, з’ясування сутності окремих його складових, функцій суб’єктів, що беруть участь у цьому процесі, дозволив запропонувати авторське визначення інформаційного забезпечення законотворчого процесу в його широкому розумінні як процес одержання, оцінки, зберігання, обробки та систематизації інформації, що включає комплекс інформаційно-аналітичних, інформаційно-технічних та інформаційно-комунікативних заходів, та забезпечує ефективне використання суб’єктами законотворчого процесу інформаційних ресурсів та інформаційно-комунікаційних технологій на різних етапах і стадіях законотворчої діяльності.

2. На основі з’ясування ролі інформації у законотворчому процесі зроблено висновок про те, що окрім правової інформації, яка є змістом і інструментом, за допомогою якого забезпечується прийняття рішень всіма учасниками законотворчого процесу на різних етапах його розгортання і протікання, важливу роль відіграють й інші її види та галузі, зокрема: статистична, соціологічна, політична, економічна, соціальна, екологічна тощо. Це зумовлюється спроможністю законотворчого процесу перетворювати зазначену первинну інформацію на нормативно-правову. В свою чергу, враховуючи замкнений цикл законотворчого процесу, його послідовно зорієнтований і цілеорієнтований характер, новостворена нормативно-правова інформація дає поштовх для подальшого вивчення правових потреб суспільства і держави, країни в цілому.

3. З метою вдосконалення нормативно-правового регулювання інформаційного забезпечення законотворчого процесу доведено необхідність:

- регулювання питань інформаційного забезпечення окремим Положенням про інформаційне забезпечення законотворчого процесу у Верховній Раді України, зважаючи на ту обставину, що воно набуло вагомого значення у законотворчості, стало її невід’ємною складовою. Це Положення могло б бути затверджене Розпорядженням Голови Верховної Ради України. Аналогічними Положеннями, затвердженими уповноваженими органами державної влади, могли б бути забезпечені й інші учасники законотворчого процесу в Україні;

- розробки Концепції впровадження інформаційних технологій в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, реалізація завдань якої дозволить піднести рівень та вдосконалити механізм державного управління, послугує підґрунтям переходу до моделі електронного управління державою (e-Government).

4. Аналіз зарубіжного досвіду інформаційно-аналітичної та інформаційно-комунікативної діяльності парламентських аналітичних служб, які супроводжують й забезпечують етапність законотворчого процесу - від прогнозування розвитку законодавства до моніторингу, оцінки ефективності дії чинних законодавчих актів, безпосередньо пов’язується з підвищенням ефективності роботи законодавчого органу. Такі служби спроможні запропонувати законотворцям альтернативні варіанти рішень загального плану, надати вихідний теоретико-інформаційний та емпіричний матеріал щодо аналізу основних політичних і економічних наслідків прийняття / неприйняття тих чи інших законопроектів, запропонувати парламенту власні бази даних з ключових проблем державотворення, комп’ютерних моделей їх розв’язання, а також здійснити довгострокове інформаційне прогнозування, тобто задовольнити інформаційні потреби парламенту як вищого законодавчого органу країни.

Сприяти підвищенню ефективності інформаційно-аналітичної діяльності апарату Верховної Ради України може цілепідпорядкування зусиль, розмежування інформаційно-аналітичних, інформаційно-технічних та інформаційно-комунікативних функцій відповідних служб парламенту, посилення їхньої взаємодії з впорядкуванням засад такої взаємодії, належне фінансування інформаційно-аналітичної діяльності, підбір висококваліфікованих кадрів, впровадження ІКТ у науково-дослідницьку діяльність.

5. Вдосконалення інформаційно-технічного та інформаційно-комунікативного забезпечення законотворчого процесу неможливе поза наділенням органу законодавчої влади новими характеристиками, властивими відкритому електронному парламенту (e-Parliament), - прозорістю, доступністю, відповідальністю, широким використанням ІКТ. Як свідчить зарубіжний досвід інформаційного забезпечення законотворчого процесу, який характеризується різним рівнем демократизації та розвитку, реалізація ідей електронного парламенту можлива завдяки впровадженню відкритих стандартів функціонування парламентських інформаційних систем, виконання стандартизованих вимог до інформації та документів, розміщених на офіційних веб-сайтах законодавчих органів: точності (виключати помилки, забезпечувати автентичність текстових документів); своєчасності (оперативно розміщувати дані або оновлення); повноти та завершеності; ясності та доступності; контекстуальності виміру (надаватися з підґрунтям та супутніми даними).

6. Забезпечення принципу гласності законотворчої діяльності, який передбачає відкрите, вільне та цільове обговорення проектів законодавчих актів, інформування про них населення тощо потребує прозорості в діяльності органів державної влади – суб’єктів законотворчості.

Аналіз практики розвинених демократичних країн свідчить, що питання відкритості інформації щодо законотворчого процесу віднесено до пріоритетних напрямів державної політики, що забезпечуються різними інструментами: нормативно-правовою регламентацією доступу громадян до публічної інформації; створенням спеціальних інституцій, відповідальних за реалізацію права на доступ до інформації; піднесенням ролі парламентських комітетів та їх відкритих інформаційних ресурсів; забезпеченням функції зворотного зв’язку з громадянами (у тому числі з використанням ІКТ); створенням у структурі парламенту окремого відділу по зв’язках з громадянами; вимогою відсутності у парламентів власних ЗМІ, що зумовлено демократичним принципом існування вільної преси; підготовкою інформаційних видань парламентськими прес-службами, запровадженням річного звіту з оприлюдненням результатів роботи законодавчого органу; трансляцією засідань парламенту, у тому числі з використанням мережі Інтернет тощо. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність прийняття Закону України “Про доступ до публічної інформації”.

7. Шляхи вдосконалення інформаційного забезпечення законотворчого процесу неможливо розглядати поза глобальними вимірами, дією світових тенденцій, які пов’язані з розвитком інформаційного суспільства, впровадженням в життя нових інформаційних технологій, що стали істотним компонентом соціальної реальності, засобом і ресурсом процесу соціальних змін.

Інформаційне забезпечення діяльності суб’єктів законотворчого процесу має розглядатися в контексті переходу до інформаційного суспільства, розвитку, що вимагає: підтримки науково-дослідницької галузі, створення спеціального парламентського комітету з питань розвитку інформаційного суспільства (з метою активізації законотворчої роботи у цьому напрямку), забезпечення ефективної роботи Міжгалузевої ради з питань розвитку інформаційного суспільства (у тому числі включення до її складу представників інституцій НАН України, вищих навчальних закладів, незалежних науково-дослідницьких установ тощо), прискорення темпів впровадження моделі електронного управління державою e-Government.

Впровадження цих заходів сприятиме піднесенню рейтингу України на міжнародній арені, її іміджу як, передусім, відкритої демократичної держави.

8. Верховна Рада України має посилити свій вплив на процеси розвитку інформаційного суспільства, у тому числі шляхом запровадження заходів, що створюють необхідні умови для становлення електронного парламенту в Україні “e-Parliament” як складової “e-Government”. Остання включає всю систему державної влади та місцевого самоврядування, без яких реалізація ідей “електронного управління державою” неможлива. До таких заходів, зокрема, слід віднести:

  • впровадження в електронний документообіг Верховної Ради України системи електронного цифрового підпису;

  • запровадження обов’язкової логіко-лінгвістичної експертизи нормативно-правових актів Верховної Ради України із використанням відповідних програмних продуктів (на виконання Рекомендацій парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства, затверджених Постановою Верховної Ради України від 1 грудня 2005 р. №3175-IV);

  • запровадження переведення бібліотечного фонду Верховної Ради України у електронний вигляд з подальшою можливістю on-line доступу до електронних текстів;

  • активізація роботи зі створення системи порівняння законодавства України та законодавства Європейського Союзу;

  • вивчення можливості створення “Системи моделювання наслідків законотворчих рішень”;

  • розширення можливостей інформаційно-пошукової системи “Законодавство”;

  • здійснення заходів з вдосконалення інформаційно-технічного забезпечення Апарату Верховної Ради України;

  • докорінна технічна зміна веб-сайту Верховної Ради України з вдосконаленням його змістовної частини:

  • відповідні on-line механізми комунікації з громадськістю з подальшою інтеграцією їх до автоматизованої системи “Листи та звернення громадян”;

  • систему розширеного пошуку по веб-сайту;

  • форум для обговорення законопроектів та діючого законодавства у межах Єдиного законотворчого порталу;

  • інструменти для проведення опитувань відвідувачів веб-сайту з найбільш важливих питань;

  • створення Інтернет-представництв парламентських комітетів у структурі веб-сайту Верховної Ради України, які б передбачали представницьку, корпоративну, інформативну, комунікаційну та довідкову функції відповідного комітету (у Законі України “Про Комітети Верховної Ради України” замість встановленої можливості Комітетів створювати свої веб-сторінки, передбачити обов’язковість їх створення та необхідний перелік розміщуваної інформації);

  • ведення on-line трансляції засідань парламенту;

  • віртуальний тур по українському парламенту.

9. Підвищення ефективності реалізації Верховною Радою України своєї законодавчої функції, вдосконалення якості законотворчості інших органів державної влади можливе шляхом відповідної професійної підготовки суб’єктів законотворчості, підвищенню рівня їхньої правової та інформаційної культури, у тому числі з використанням сучасних методів дистанційного навчання. Професійними здібностями та практичними навичками законотворця обумовлюється можливість ефективного використання наявних в його розпорядженні інформаційних технологій і ресурсів.

10. Ефективність законотворчості значною мірою визначається інформаційними потоками та їх відповідною обробкою, прийняттям оптимального рішення у законотворчому процесі.

11. Основними смислоутворюючими компонентами поняття “інформаційний фактор” є інформаційні системи, інформаційні процеси, інформаційні технології, інформаційні стосунки, інформаційне середовище та інформаційна діяльність суб’єктів законотворчого процесу.

Вплив зазначеного фактору на законотворчий процес дає підстави для виділення окремого принципу законотворчості, який можна визначити як інформаційний. Його сутність полягає у забезпеченні законотворчого процесу достовірною, повною та актуальною інформацією, здійсненні її обробки на всіх етапах законотворчої діяльності з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Практичною доцільністю запровадження інформаційного принципу є: зменшення витрат часу на законотворчі процедури (прискорення циклу законотворчого процесу, забезпечення своєчасності прийнятих рішень), зменшення кількості юридичних помилок, сприяння процесу адаптації національного законодавства до норм міжнародного та європейського права, забезпечення участі громадян у законотворчому процесі, прозорості у діяльності парламенту, доступу громадян до законотворчого процесу, підвищення якості законодавства в цілому.

12. Системне забезпечення ефективності роботи парламенту на кожному етапі законотворчого процесу з урахуванням інформаційної компоненти передбачає:

  • створення в межах Єдиного законотворчого порталу повнотекстової мережевої бази даних з розширеними пошуковими можливостями, яка б об’єднала в собі всі інформаційні ресурси суб’єктів законотворчого процесу;

  • забезпечення взаємодії парламенту та органів судової влади щодо налагодження оперативного інформування парламенту про виявлені недоліки та протиріччя у законодавстві в процесі правозасточовчої практики. Це питання уявляється доцільним розглядати в комплексі із заходами щодо запровадження системи електронного судочинства (e-Court);

  • створення повної бази рішень Європейського Суду з прав людини, перекладених українською мовою;

  • впровадження пошукової системи матеріалів стенограм пленарних засідань;

  • введення додаткового контролю за результатами голосувань з наданням народним депутатам можливості перевіряти правильність даних;

  • забезпечення повноти бази законодавства, що розміщена у вільному доступі на веб-сайті парламенту;

  • розгляду можливості надання офіційного статусу джерела оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів України веб-сайту Верховної Ради України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации / Рифгат Фаизович Абдеев; ред.: Е. С. Ивашкина, В. Г. Деткова. - М.: ВЛАДОС, 1994. - 336 с.

  2. Абрамова А. И. Совершенствование процедуры законодательной деятельности / А. И. Абрамова // Труды Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации. Вып.53. - М.: Ин-т законодательства и сравнительного правоведения, 1993. - С. .61 - 73.

  3. Академічна юридична думка / Укладачі: І. Б. Усенко, Т. І. Бондарук; за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. - К.: Ін Юре, 1998. - 503 с.

  4. Алексеева И. Ю. Социальная роль научного знания в контексте постиндустриальной идеологии [Электронный ресурс] / И. Ю. Алексеева // Вестник РФФИ: наука и информационное общество (специальный выпуск). – 1999. - № 3 (сентябрь). - С. 84 – 97. - Режим доступа /old/pub/vestnik/V3_99/1_4.htm

  5. Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Том 3: Історія держави і права України: козацько-гетьманська доба / Упоряд.: І. Б. Усенко, Т. І. Бондарук, О. О. Самойленко; відп. ред. І. Б. Усенко. – К.: Юридична книга, 2003. - 584 с.

  6. Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Том 4: Конституційне (державне) право / Упоряд.: В. Ф. Погорілко, О. В. Батанов, В. Л. Федоренко; відп. ред. В. Ф. Погорілко. - К.: Юридична книга, 2003. - 600 с.

  7. Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Том 8: Міжнародне право / Упоряд.: В. Н. Денисов, К. О. Савчук; відп. ред. В. Н. Денисов. - К.: Юридична книга, 2004. - 568 с.

  8. Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. - Том 9: Юридична наука радянської доби / Упоряд.: Б.В. Авер’янов, О.М. Костенко, В.П. Нагребельний, В.Ф. Погорілко, К.О. Савчук, І.Б. Усенко, Г.П. Тимченко; відп. ред. В.П. Нагребельний. - К.: Юридична книга, 2004. - 848 с.

  9. Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. - Том 10: Юридична наука незалежної України / Упрояд.: В.Ф. Погорілко, І.Б. Усенко, Н.М. Пархоменко; відп. ред.: Ю.С. Шемшученко, В.Ф. Погорілко. - К.: Юридична книга, 2005. - 944 с.

  10. Антонова С. Г. Информационная культура личности: Вопросы формирования / С. Г. Антонова // Высшее образование в России. - 1994. - № 1. - С. 82 - 89.

  11. Антощук Л. Д. Законотворчість: Організація апарату парламентів. Світовий досвід / Л. Д. Антощук; Програма сприяння парламенту України. - К.: “Заповіт”, 2007. - 98 с.

  12. Аппарат зарубежных парламентов: законодательное обеспечение его структуры и основных направлений деятельности // Аналитический вестник Информационно-аналитического управления Аппарата Совета Федерации. - 1999. - № 20 (108). - 72 с. - (Серия: Основные проблемы социального развития России).

  13. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: Монографія / І. В. Арістова; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. О.М. Бандурки. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. - 407 с.

  14. Афанасьев В. С. Информационный фактор деятельности местной исполнительной власти столичного мегаполиса (социально-философский анализ): автореф. дис... на соискание ученой степени канд. философ. наук: спец. 09.00.11 “Социальная философия” / В. С. Афанасьев. - М.: 2007, - 20 с.

  15. Бакуменко В. Д Аналітичне забезпечення формування державно-управлінських рішень / В. Д. Бакуменко // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - №4. - С. 356 - 359.

  16. Бачило И. Л. Информационное право: Учебник / Бачило И. Л., Лопатин В. Н., Федотов М. А.; под ред. акад. РАН Б. Н. Топорнина. - СПб: Издательство Р. Асланова “Юридический центр Пресс”, 2001. - 789 с.

  17. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Даниел Белл. - М.: Academia, 1999. - 786 с.

  18. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США / В. Бернхем. - К.: Україна, 1999. - 554 с.

  19. Бехруз Х. Введение в сравнительное правоведение: Учебное пособие / Х. Бехруз. - Одесса: Юридична література, 2002. - 328 с.

  20. Бєляков К. І. Інформація в праві: теорія і практика / К. І. Бєляков. - К.: КВІЦ, 2006. - 118 с.

  21. Биков В. Ю. Сучасні чинники розвитку системи освіти України / В. Ю. Биков // Інформаційні технології і засоби навчання: електронне наукове фахове видання [Електронний ресурс] / Гол. ред.: В. Ю. Биков; Ін-т інформ. технологій і засобів навчання АПН України, Ун-т менеджменту освіти АПН України. - 2008. - № 3 (7). - 16 с. - Режим доступу http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em7/emg.html.

  22. Богачова О. Удосконалення законодавства - основна мета законотворчого процесу / О. Богачова // Юридична Україна. - 2006. - № 5 (41). - С. 10 - 15.

  23. Богачова О. В. Вдосконалення професійної підготовки учасників законотворчого процесу – нагальна потреба часу / О. В. Богачова // Вісник господарського судочинства. – 2006. - № 1. - С. 163 - 168.

  24. Богачова О. В. Законотворчий процес в Україні / Богачова О. В., Зайчук О. В., Копиленко О. Л.; за ред. академіка АПН України В. О. Зайчука - К.: Реферат, 2006. - 424 с. - (Енциклопедія законотворчості).

  25. Богачова О. В. Законотворчий процес в Україні: проблеми вдосконалення: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Богачова Олена Вікторівна. - К., 2006. - 208 с.

  26. Бойко Ю. Законотворчість: поняття та структура / Ю. Бойко // Право України. - 2002. - №5. - С. 17 - 21.

  27. Болюбаш Я. Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти: Навч. пос. для слухачів закладів підвищення кваліфікації системи вищої освіти / Я. Я. Болюбаш. - К.: ВВП ”Компас”, 1997. - 64 с.

  28. Борисов А. Ю. Государственная политика в области информационной безопасности на современном этапе: автореф. дис... на соискание ученой степени канд. политических наук: спец. 23.00.02 “Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии” / Александр Юрьевич Борисов. - М., 2006. - 24 c.

  29. Борисов Н. В. Интернет и развитие социальных технологий информационного общества в России / Н. В. Борисов, А. В. Чугунов // Развитие информационного общества в России. Т. 1: Теория и практика: Сб. статей / Под ред.: Н. В. Борисова, Ю. Е. Хохлова. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. - С. 109 - 124.

  30. Брижко В. М. Е-боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право: Монографія / Брижко В. М., Швець М. Я., Цимбалюк В.С.; за ред. члена-кореспондента АПрН України, д.е.н., проф., М. Швеця. - К.: НДЦПІ АПрН України, 2007. - 234 с.

  31. Василенко В. И. Интернет в системе государственной службы / В. И. Василенко, Л. А. Василенко. - М.: Изд-во РАГС, 1998. - 252 с.

  32. Введение в правовую информатику. Справочные правовые системы Консультант Плюс: Учебник / Под ред.: Д. Б Новикова, В. Л. Камнина. - М.: НПО “Вычислительная математика и информатика”, 1999. - 318 с.

  33. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общ. ред. Е. Б. Кубко. - К.: Юринком, 1997. - 192 с.

  34. Верховна Рада України: Інформаційний довідник / Авт. – упор.: В. О. Зайчук (відп. ред.), Ю. В. Ясенчук, А. В. Пивовар та ін. - Вип. 3. - К.: Парламентське вид-во, 2006. - 254 с.

  35. Вершинин М. С. Политическая коммуникация в информационном обществе: перспективные направления исследований / М. С. Вершинин // Актуальные проблемы теории коммуникации: Сборник научных трудов. - СПб.: Изд-во СПбГПУ, 2004. - C. 98 - 107.

  36. Вершинская, О. Н. Существующие модели построения информационного общества [Электронный ресурс] / О. Н. Вершинская // Развитие информационного общества в России. Том1: Теория и практика. -СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2001. - С. 97 – 108. - Режим доступа /arc/infosoc/emag.nsf/BPA/ 1f41ce7df933b2dfc32568c50027cde3

  37. Внутрішня структура Парламенту: шляхи підвищення ефективності функціонування [Електронний ресурс] // Матеріали дослідження Лабораторії законодавчих ініціатив. - Березень, 2006. - Режим доступу .ua/index.php?action=publication&id=8&ar_id=1418&as=2

  38. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник / Л. К. Воронова. - К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448 с.

  39. ВСІС - Всесвітній самміт з питань інформаційного суспільства (Женева 2003 - Туніс 2005): Підсумкові документи / перекл., уклад., складання словника термінів Ю. Пероганич. - К.: ТОВ “Фірма “ЕСЕ”, 2006. - 87 с.

  40. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права: Монографія / Брижко В.М., Гавловський В.Д., Калюжний Р.А. та ін.; за ред.: М.Я. Швеця, Р.А.Калюжного. – Ужгород: ІВА, 2003. – 240 с.

  41. Вступ до теорії правових систем: Монографія / За заг. ред.: О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. - К.: Юридична думка, 2006. - 432 с.

  42. Гавриленко І. М. Соціальний розвиток: Навчальний посібник / Гавриленко І. М., Мельник П. В., Недюха М. П. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 484 с.

  43. Гаврилов О. А. Курс правовой информатики: Учебник для вузов / О. А. Гаврилов. - М.: НОРМА - ИНФРА, 2000. - 432 с.

  44. Ганжа Н. В. Теоретичні проблеми регламенту Верховної Ради України: автореф. дис... на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 “Конституційне право” / Н. В. Ганжа. - К., 2004. - 17с.

  45. Глобализация и развитие законодательства: Очерки / Отв. ред.: Ю. А. Тихомиров, А. С. Пиголкин. - М.: Городец, 2004. - 464 с.

  46. Голосніченко І. П. Адміністративне право України: основні поняття: Навчальний посібник / Голосніченко І. П., Стахурський М. Ф. Золотарьова Н. І.; за заг. ред. доктора юридичних наук, професора І. П. Голосніченка. - К.: ГАН, 2005. - 232 с.

  47. Горизонти прикладної лінгвистики та лінгвістичних технологій: MegaLing’2006. Доповіді міжнародної конференції, (Крим, Партеніт, 20 - 27 вересня 2006 р.) / Ред.: В. А. Широков, С. С. Дікарєва; Мовно-інформаційний фонд України, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. - Сімферополь: ДиАйПи, 2006. - 268 с.

  48. Горьовий Л. Парламент України: проблеми управління / Л. Горьовий, О. Ющик // Віче. - 1997. - №4. - С. 33 - 44.

  49. Гражданское общество: истоки и современность / Научн. ред.: проф. И. И. Кальной, доц. И. Н. Лопушанский. - 2-е изд., доп. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. - 296 с.

  50. Гречихин А. А. Информационная культура (Опыт определения и типологического моделирования) / А. А. Гречихин // Проблемы информационной культуры: Сб. статей / Под. ред. Ю. С. Зубова, И. М. Андреевой. - М.: Изд-во Моск. гос. ун-та культуры, 1994. - С. 12 - 39.

  51. Гузнов А. Г. Современный законодательный процесс: основные институты и понятия / Гузнов А. Г., Кененов А. А., Рождественская Т. Э.; Смолен. гуманитар. ун-т. - Смоленск: ТРАСТ-ИМАКОМ, 1995. - 93 с.

  52. Гуринович А. Г. Зарубежный опыт аналитического обеспечения деятельности парламентов / А. Г. Гуринович // Информационно-аналитическое обеспечение деятельности законодательных органов государственной власти: По материалам семинара-совещания руководителей информационно-аналитических служб аппаратов парламентов государств-участников Содружества Независимых Государств, (Москва, 6 - 7 апреля 2004 г.) / Под ред. С. И. Гайдаржи и др. - М.: Изд-во Государственной Думы, 2004. - 110 с.

  53. Гущина Н. А. Система права и система законодательства: соотношение и некоторые перспективы развития / Н. А. Гущина // Правоведение. - 2003. - № 5. - С. 202 - 203.

  54. Демкова М. Як покращити доступ громадян до інформації в органах влади / Автори-упорядники: М. Демкова, М. Лациба, А. Марущак; Центр політико-правових реформ. - К.: ТОВ “Конус-Ю”, 2008. - 56 с.

  55. Демський С. Е. Транспортне право України: Навчальний посібник / Демський С. Е., Гіжевський В. К., Демський Е. Ф., Мілашевич А. В. - К. : Юрінком Інтер, 2002. — 416 c.

  56. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посібник / За заг. ред. Н. Р. Нижник, В. М. Олуйка. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2002. – 352 с.

  57. Дрейшев Б. В. Проблемы законотворчества в новых условиях / Б. В. Дрейшев // Правоведение. - 1994. - № 5 - 6. - С. 60 - 67.

  58. Дрожжинов В. Как создать электронный парламент / В. , А. Штрик // ИКС. - 2008. - № 11. - С. 83 - 85.

  59. Електронне урядування в Україні: аналіз та рекомендації. Результати дослідження / Баранов А. О., Жиляєв І. Б., Демкова М. С., Малюкова І. Г.; за ред. І. Г. Малюкової. - К.: ТОВ “Поліграф-Плюс”, 2007. - 254 с.

  60. Ершова Т. В. Концептуальные основы перехода к информационному обществу XXI века / Т. В. Ершова // Вестник РФФИ: наука и информационное общество (специальный выпуск). - 1999. - № 3 (сентябрь). - С. 31 - 42.

  61. Євгеньєва А. М. Законотворчість: участь громадськості у законодавчому процесі: Інформаційно-аналітичне дослідження / А. М. Євгеньєва, Ю. Г. Шкарлат; за заг. ред. Е. Р. Рахімкулова. - К.: Заповіт, 2008. - 98 с.

  62. Журавський B. C. Керівні органи Верховної Ради України / В. С. Журавський // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - К., 2001. - Вип. 9. - С. 36 - 41.

  63. Журавський В. С. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми) / В. С. Журавський. - К.: Парламентське вид-во, 2002. - 274 с.

  64. Забарний Г. Г. Основи держави і права: Навчальний посібник / Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В.К. - 3-є вид., доп. та перероб.- К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2002. - 384 с.

  65. Загальна декларація прав людини: Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 р., № 217 А (ІІІ) // Офіційний вісник України. - 2008. - № 93. - Ст. 3103.

  66. Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, д.ю.н., проф. В. В. Копейчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 320 с.

  67. Загальна теорія держави і права [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / Цвік М. В., Ткаченко. В. Д., Богачова Л. Л. та ін.; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришина. - Х.: Право, 2002. - 432 с.

  68. Законодавство України: проблеми вдосконалення / Ред. колегія: В. Ф. Опришко (голова), С. Б. Гавриш, В. С. Журавський та ін. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2001. - 292 с.

  69. Законодавча діяльність в Україні: стан, пріоритети, шляхи вдосконалення (за матеріалами Верховної Ради України четвертого і п’ятого скликань) // Богачова О. В., Бритченко С. П., Журавський В. С. та ін.; за заг. ред. В. М. Литвина. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України; Вид-во “Фенікс”, 2007. - 736 с.

  70. Законодавча діяльність Верховної Ради України IV скликання: пріоритети, досвід парламентської практики, актуальні проблеми / За загальною редакцією В. М. Литвина; відповід. за випуск О.Л. Копиленко. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2003. - 272 с.

  71. Законодательная техника: Научно-практическое пособие / Под ред. Ю. А. Тихомирова. - М.: Городец, 2000. - 272 с.

  72. Законодательные проблемы информатизации общества // Труды Института законодательства и сравнительного правоведения при Верховном Совете РФ. Вып. 52 / ред. кол.: И. Д. Тиновицкая (отв. ред.), Л. К. Терещенко, И. Л. Бачило. - М.: Институт законодательства и сравнительного правоведения, 1992. - 124 с.

  73. Законодательный процесс. Понятие. Институты. Стадии: Научно-практическое пособие / Алейник А. А., Васильев Р. Ф., Квачев Н. Е. и др.; отв. ред. Р. Ф. Васильев. - М.: Юриспруденция, 2000. - 318 с.- Алф.- предм. указ.: с. 300 - 315.

  74. Законотворення – основна функція парламенту: Посібник / [Упоряд. О. Барабаш; ред. Е. Валентайн; пер. В. Поліщук та ін.]. - К.: Заповіт, 1997. - 167 с.

  75. Законотворча діяльність: Словник термінів і понять / За ред. акад. НАН України В. М. Литвина. - К.: Парламентське вид-во, 2004. - 344 с.

  76. Законотворчість / Укл.: І. С. Терлецька, А. В. Поповська, О. П. Маруженко; ред. кол.: О. В. Богачова, В. О. Зайчук (голова), О. Л. Копиленко, Е. Р. Рахімкулов; Інститут законодавства Верховної Ради України; Програма сприяння парламенту України. - К., 2004. - Вип. 1. - 74 с. - (Бібліотека Української школи законотворчості).

  77. Законотворчість. Конституційні засади законотворчої діяльності / Упорядн.: О.В. Богачова, О.В. Кресін, О.П. Маруженко та ін; ред. кол.: О. В. Богачова, В. О. Зайчук (голова), О. Л. Копиленко, С. В. Шевчук. - К.: Парламентське вид-во, 2005. - Вип. 2. - 162 с. - (Бібліотека Української школи законотворчості).

  78. Законотворчість. Суспільство. Людина: Інформаційний бюлетень з питань чинного законодавства / Ред. кол.: О. В. Богачова, В. О. Зайчук (голова), О. Л. Копиленко, С. В. Шевчук. - К.: Реферат, 2005. - Вип. 1. - 91 с. - (Бібліотека Української школи законотворчості).

  79. Законотворчість: Словник термінів і понять з міжнародного та європейського права / Авт. – упор.: О. В. Богачова, О. Л. Копиленко, О. П. Маруженко та ін., ред. кол.: В. О. Зайчук, О. Л. Копиленко, Й. Пост та ін.; Інститут законодавства Верховної Ради України; Українсько-європейський центр з питань законодавства (UEPLAC). - К.: ТОВ “АТОПОЛК”, 2005. - 160 с. - (Бібліотека Української школи законотворчості).

  80. Засоби масової інформації: Українське законодавство. - К.: Міжнародний фонд “Відродження”; Інформаційний прес-центр IREX ПроМедіа, 1999. - 204 с.

  81. Збірник наукових праць Львівського державного інституту новітніх технологій та управління імені В’ячеслав Чорновола. Серія “Юридичні науки” / За заг. ред. О. І. Сушинського. - Львів: ЛДІНТУ ім. В. Чорновола, 2006. - Вип. 1. - 160 с.

  82. Збірник наукових праць Львівського державного інституту новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола. Серія “Юридичні науки” / За заг. ред. О. І. Сушинського. - Львів: ЛДІНТУ ім. В. Чорновола, 2007. - Вип. 2. - 256 с.

  83. Зиновьева Н. Б. Информационная культура личности: Учеб. пособие для вузов / Н. Б. Зиновьева. - Краснодар: изд-во Краснодар. гос. академии культуры и искусств, 1996. - 136 с.

  84. Иноземцев В. Л. Перспективы постиндустриальной теории в меняющемся мире / В. Л. Иноземцев // Новая постиндустриальная волна на Западе: Антология / Под ред. В. Л. Иноземцева. - М.: Academia, 1999. - С. 3 - 66.

  85. Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: Учеб. пособие для студентов вузов / В. Л. Иноземцев. - М.: Логос, 2000. - 304с.

  86. Институт независимых парламентских исследований в зарубежных государствах (По материалам, предоставленным Европейским центром Парламентских исследований и документации) / Отв. за выпуск О. Г. Брицкий // Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ. - 2004. - № 8 (228). - 44 с. - (Серия: Актуальные проблемы государственного строительства).

  87. Исаков В. Б. Теоретические подходы к понятию эффективности закона / В. Б. Исаков // Оценка законов и эффективности их принятия: Сборник статей. – 2-е изд. – М.: Изд-во Государственной Думы, 2005. - С. 12 - 20.

  88. Інформатизація законотворчої, нормотворчої, правозастосовної та правоосвітньої діяльності: Посібник / Горьовий Л.Є. Швець М.Я., Дрогаль Т.Г. та ін.; [Упр. комп’ютеризов. інформ. систем та мереж Секретаріату Верховної Ради України]. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 199 с.

  89. Інформатизація, право, управління (організаційно-правові питання): Монографія / Калюжний Р.А., Крупчан О.Д., Гавловський В.Д. та ін.; за заг. ред.: М.Я. Швеця, О.Д. Крупчана. – К.: НДЦ правової інформатики АПрНУ, 2002. – 191 с.

  90. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії і практики: Монографія / Калюжний Р. А., Шамрай В. О., Гавловський В. Д. та ін.; за ред.: Р. А. Калюжного та В. О. Шамрая. – К.: АДПС України, 2002. – 296 с.

  91. Інформаційне право та правова інформатика у сфері захисту персональних даних / Брижко В., Гуцалюк М., Цимбалюк В., Швець М.; за ред. доктора економічних наук, професора, члена-кореспондента Академії правових наук України М. Швеця. - К.: НДЦПІ АПрН України, 2006. - 450 с.

  92. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / Мануель Кастельс; пер. с англ. под науч. ред. О. И. Шкаратана. - М.: ГУ ВШЭ, 2000. - 608 с.

  93. Кастельс М. Інформаційне суспільство та держава добробуту. Фінська модель / Мануель Кастельс, Пекка Хіманен; пер. з англ. - К.: Вид-во “Ваклер” у формі ТОВ, 2006. - 232 с.

  94. Кашинский Ю. И. Правовая информатика - основа верного управленческого решения / Кашинский Ю. И., Гринберг А. С., Славин Б. С. // Проблемы правовой информатизации: науч.-практ. журн. - 2001. - Вып. 4. - С. 43 - 46.

  95. Кельман М. С. Загальна теорія держави та права: Підручник / Кельман М. С., Мурашин О. Г., Хома Н. М. - Львів: Новий Світ-2000, 2004. - 584 с.

  96. Керимов Д. А. Законодательная техника: Научно-методическое и учебное пособие / А. Д. Керимов. - М.: НОРМА, 2000. - 127 с.

  97. Керимов Д. А. Законотворчество / Д. А. Керимов // Право и образование. - 2001. - № 3. - С. 68 - 73.

  98. Кислий П. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду / П. Кислий, Ч. Вайз. - К.: Абріс, 2000. - 414 с.

  99. Козлакова Г. О. Інформаційні технології: інтелектуалізація навчання у вищій школі / Г. О. Козлакова // Вища освіта України. - 2002. - № 1. - С. 48 - 52.

  100. Козлов Д. А. Информационно-аналитическое обеспечение законодательной деятельности в Российской Федерации (конституционно-правовой аспект): дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Козлов Денис Алексеевич. - Коломна, 2005. - 196 с.

  101. Колодій А. Закон для законів: такий фундамент законодавчого процесу закладається сьогодні / Колодій А., Лисенков С., Тихомиров О. // Віче. - 1995. - № 5. - С. 44 - 49.

  102. Комітети – основа діяльності законодавчих органів влади: Посібник / Кислий П., Сінклер Т., Браун Т. та ін. - К.: Заповіт, 1997. - 98 с.

  103. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950) // Офіційний вісник України. - 1998. - № 13. - Ст. 270.

  104. Коновченко С. В. Информационная политика в России: Монография / С. В. Коновченко, А. Г. Киселев; Российская академия государственной службы при Президенте Российской Федерации. - М.: РАГС, 2004. - 528 с.

  105. Конституційне право України / За ред. чл.-кор. НАН України В. Ф. Погорілка. - 4-те вид. - К.: Наукова думка, 2003. - 732 с.

  106. Конституція України від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

  107. Копєйчиков В. В. Правознавство: Навчальний посібник / Копєйчиков В. В., Колодій А. М., Демський С. Е., Опришко І. В. - К: Юрінком Інтер, 2000. - 640 c.

  108. Копиленко О. Деякі методологічні аспекти наукового забезпечення законодавчого процесу / О. Копиленко, Г. Мурашин // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 2 - 3 (33 - 34). - С. 15- 21.

  109. Копылов В. А. Информационное право: Учебник / Виктор Александрович Копылов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2005. - 512 с. - Библиогр.: с. 506 - 510.

  110. Кохановська О. Класифікація та види інформації у доктрині права і законодавства України / О. Кохановська // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 3. - С. 78 - 81.

  111. Кравченко А. О. Дистанційне навчання: перспективи розвитку мовної освіти / Андрій Олександрович Кравченко // Інформаційні технології і засоби навчання : електронне наукове фахове видання [Електронний ресурс] / Гол. ред.: В. Ю. Биков; Ін-т інформ. технологій і засобів навчання АПН України, Ун-т менеджменту освіти АПН України. - 2008. - №2 (6). - 9 с. -Режим доступу http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em7/emg.html.

  112. Кравчук М. В. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник / М. В. Кравчук. - К.: ВД ”Професіонал”, 2004. - 400 с.

  113. Красноступ Г. М. Сучасний стан та необхідність реформування інформаційного законодавства [Електронний ресурс] / Ганна Миколаївна Красноступ; Міністерство юстиції України. - (Коментарі фахівців (архів 2007). - Режим доступу http://www.minjust.gov.ua/0/9249

  114. Кривенко Л. Конституційна модель Верховної Ради. Повернення до майбутнього / Л. Кривенко // Віче. - 2002. - № 10. - С. 17 - 23.

  115. Лебедев В. А. Теория государства и права: Конспект лекций: Учебное пособие / В. А. Лебедев, Е. А. Маркина. - М.: МГУ, 2003. - 215с.

  116. Лінецький С. Пріоритети законодавчої діяльності на сучасному етапі / С. Лінецький // Юридичний журнал. - 2002 р. - № 4. - С. 30 - 34.

  117. Локшина О. І. Етапи розвитку стратегії Європейського Союзу у галузі освіти / Олена Ігорівна Локшина // Інформаційні технології і засоби навчання: електронне наукове фахове видання [Електронний ресурс] / Гол. ред.: В. Ю. Биков; Ін-т інформ. технологій і засобів навчання АПН України, Ун-т менеджменту освіти АПН України. - 2007.- № 2. - 9 с. - Режим доступу http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em7/emg.html.

  118. Любимов А. П. Парламентское право России: Учебное пособие / А. П. Любимов. - 3-е изд, перераб. и доп. - М.: Издательско-книготорговый центр «Маркетинг», 2002. - 368 с.

  119. Мадер Л. Законодательная процедура и качество законодательства / Л. Мадер // Очерки методологии законотворчества: Материалы первого конгресса европейской ассоциации содействия законодательству, (Лбея (Бельгия), 9-11 сентября 1993 г.) / Под. ред.: В. И. Лафитского, У. Карпена. - Баден-Баден, 1996. - С. 52 - 73.

  120. Малько А. В. Теория государства и права: Учебник / А. В. Малько. - М.: Юристъ, 2004. - 304 с.

  121. Манжул К. Стадії законодавчого процесу / Катерина Манжул //. Юридичний журнал. - 2004. - № 4. - С. 68-71.

  122. Маруженко О. П. Питання інформаційного забезпечення законотворчості / О. П. Маруженко // Інститут законодавства Верховної Ради України: збірник наукових праць. - К.: Реферат, 2005. - С. 75 - 78.

  123. Маруженко О. П. Правові адреси Internet / О. П. Маруженко // Законотворчість: Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом (збірник науково-практичних матеріалів) / Інститут законодавства Верховної Ради України; Українсько-європейський центр з питань законодавства (UEPLAC). - К.: ТОВ “АТОПОЛК”, 2005. - Вип. 4. - С. 125 - 167. - (Бібліотека Української школи законотворчості).

  124. Маруженко О. П. Реалізація права громадян на доступ до інформації щодо законотворчого процесу як необхідна складова розвитку демократичного суспільства / О. П. Маруженко // Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності: матеріали міжнародної наукової конференції, (м. Київ, 26 жовтня 2007 р.) / Академія правових наук України, Київський регіональний центр. - Х.: Право, 2008. - С. 284 - 286.

  125. Маруженко О. П. Роль інформації у законотворчому процесі / О. П. Маруженко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - № 3 (77). - С. 99 - 101.

  126. Маруженко О. П. Роль мережі Інтернет у інформаційному забезпеченні законотворчого процесу / О. П. Маруженко // Право України. - 2008. - № 9. - С. 126 - 129.

  127. Марченко М. Н. Источники права: Учеб. пос. / М. Н. Марченко. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. - 760 с.

  128. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение: Общая часть / М. Н. Марченко. - М.: Зерцало, 2001. - 560 с.

  129. Марчук В. М. Нариси з теорії права: Навч. посіб. / В. М. Марчук, Л. В. Ніколаєва. - К.: Істина, 2004. - 304 с.

  130. Матузов Н. И. Теория государства и права: Учебник / Н. И. Матузов, А. В. Малько. - М.: Юристъ, 2004. - 512 с.

  131. Машков А. Проблеми теорії держави і права. Основи: Курс лекцій / А. Машков. - К.: К.І.С., 2008. - 470 с.

  132. Международное информационное право: Методические материалы к междисциплинарному спецкурсу / Сост. Т. М. Смыслова. - М.: СТЭНСИ, 2002. - 192 с.

  133. Мелюхин И. С. Информационное общество и государство / И. С. Мелюхин. - М.: Гарант-Парк, 1997. - 197 с.

  134. Мелюхин И. С. Информационное общество: истоки, проблемы, тенденции развития / И. С. Мелюхин. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1999. - 208 с.

  135. Минкина В. А. Информационная культура и способность рефлексии / В. А. Минкина // Высшее образование в России. - 1995. - № 4. - С.27 - 32.

  136. Михайловский М. Г. Об актуальных вопросах информационного обеспечения органов государственной власти на примере Совета Федерации / М. Г. Михайловский // Эффективное финансово экономическое обеспечение единого правового пространства как одно из условий реализации приоритетных национальных проектов в субъектах Российской Федерации. - М.: Совет Федерации ФС РФ, 2007. - С. 42 - 84.

  137. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.): Прийнято 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. - Док. ООН А/RES/2200 А (XXI); ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.73 р., N 2148-VIII.

  138. Морозов О. Верховна Рада України: резерви ефективності / О. Морозов // Дзеркало тижня. - 2003. - 25 січня.

  139. Муравйов В. І. Законотворчість. Вступ до права Європейського Союзу / В. І. Муравйов. - К.: Реферат, 2005. - 96 с. - (Бібліотека Української школи законотворчості).

  140. Нагребельний В. П. Законодавча техніка та ефективність правотворення в Україні: [Законотворчість в Україні] / В. П. Нагребельний // Часопис Київського університету права. - 2003. - № 3. - С. 3 - 7.

  141. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства: Учебник для вузов / В. С. Нерсесянц. - М.: Норма, 2004. - 552 с.

  142. Нерсесянц В. С. Право и закон. Из истории политических учений / В. С. Нерсесянц. - М.: Наука, 1983. - 366 с.

  143. Нестерук Г. Ф. К оценке защищенности систем информационных технологий / Нестерук Г. Ф., Осовецкий Л. Г., Нестерук Ф. Г. // Перспективные информационные технологии и интеллектуальные системы. - 2004. - № 1. - С. 31 - 41.

  144. Нестерук Ф. Г. К оценке информационных ресурсов и безопасности глобальных компьютерных систем / Нестерук Ф. Г., Осовецкий Л. Г., Штрик А. А. и др. // Перспективные информационные технологии и интеллектуальные системы. - 2004. - № 4. - С. 25 - 31.

  145. Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. / Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: ИКД "Зерцало-М", 2002. - Том 3. - 528 с.

  146. Общая теория государства и права: Академический курс в 3-х томах / Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: ИКД "Зерцало-М", 2002. - Том 2. - 473 с.

  147. Общая теория государства и права: Академический курс в 3-х томах. / Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: ИКД "Зерцало-М", 2002. - Том 1. - 528 с.

  148. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2003. - 520 с.

  149. Овчарук О.В. Інформатизація освіти та застосування ІКТ для покращення якості освіти зарубіжжя / О. В. Овчарук // Інформаційні технології і засоби навчання: електронне наукове фахове видання [Електронний ресурс] / Гол. ред.: В. Ю. Биков; Ін-т інформ. технологій і засобів навчання АПН України, Ун-т менеджменту освіти АПН України. - 2007. - № 2. - 6 с. - Режим доступу

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em7/emg.html.

  1. Ожеван М. Медіа та велика політика: братерська співпраця й сестринське суперництво / Микола Ожеван // День. - 2005. – 6 травня (№ 79 - 80).

  2. Олуйко В. М. Парламентське право України: проблеми теорії та практики / В. М. Олуйко. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 216 с.

  3. Оніщенко Н. М. Правова система і держава в Україні / Н. М. Оніщенко. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - 132 с.

  4. Оніщенко Н. М. Юридичний процес як форма правової діяльності / Н. М. Оніщенко // Право України. - 2002. - № 7. - С. 7 - 13.

  5. Основи інформаційного права України: Навч. посіб. / Цимбалюк B.C., Гавловський В. Д., Гриценко В. В. та ін.; за ред.: М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельника. - К.: Знання, 2004. - 268 с.

  6. Охотский Е. В. Прохождение государственной службы в парламенте России: правовое регулирование и опыт организации / Е. В. Охотский // Право и политика. - 2001. - № 2. - С. 45 - 57.

  7. Охотский Е. В. Государственная служба в парламенте: Отечественный и зарубежный опыт / Е. В. Охотский. - М.: РОССПЭН, 2002. - 400 с.

  8. Парамонова М. Ю. Ресурсне забезпечення діяльності Верховної Ради України: стан і тенденції розвитку (теоретичні засади): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук. з держ. управління : спец. 25.00.01 “Теорія та історія державного управління” / Марина Юріївна Парамонова. - К., 2007. - 20 с.

  9. Петровский С. В. Анализ направлений исследований информационного права / С. В. Петровский // Право и суд в современном мире: проблемы совершенствования судебной реформы: Сб. материалов ежегодной итоговой научной конференции, (Москва, 5-6 апреля 2006 г.). - М.: Российская академия правосудия, 2006. - С. 27 - 29.

  10. Питання оновлення збірників актів законодавства України: Указ Президента України від 27.06.1996 р., № 472/96 // Урядовий кур'єр. - 1996. – 28 червня.

  11. Питання Секретаріату Президента України: Указ Президента України від 04.11.2005 р., № 1548/2005 // Офіційний вісник України. - 2005. - № 45. - Ст. 2844.

  12. Положення про Веб-сайт Верховної Ради України у глобальній інформаційній мережі Інтернет: Розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.05.2001 р., № 462.

  13. Положення про Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України: Розпорядження Голови Верховної Ради України від 14.06.2000 р., № 515.

  14. Поло­ження про Інститут законодавства Верховної Ради України: Розпорядження Голови Верховної Ради України від 4.08.2003 р., № 770.

  15. Посібник Calimera. Рекомендації з позитивної практики [Електронний ресурс] / Проект Європейської Комісії “Використання в культурі: Місцеві заклади, як посередники в організації доступу до електронних ресурсів” Програми ЄС “Технології Інформаційного Суспільства (IST)”. - 383 с. - Режим доступу http://library.kr.ua/calimera/

  16. Посібник з участі громадськості / За ред. Д. Холдар; перекл. з англ. - К.: іМедіа, 2002. - 149 с.

  17. Правова інформатика: Підручник / Швець М, Брижко В, Фурашев В. та ін.; за ред.: В. Дурдинця, Є. Моісеєва та М. Швеця. - 2-е вид. доп. та перероб. - К.: ТОВ «ПанТот», 2007. - 524 с.

  18. Правова інформатика: Підручник. У 2-х т. / Швець М. Я., Фурашев В. М., Коваль М. І. та ін. - К.: Парлам. вид-во, 2004. - Т.1. - 416 с.

  19. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні. / За заг. ред.: Ю. С. Шемшученка, І. С. Чижа. - К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. - 384 с..

  20. Правове регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності: галузеві аспекти: Монографія / Кол. авторів: Орлюк О. П., Святоцький О. Д., Демченко Т. С., Крижна В. М., Штефан О. О. та ін.; кер. авт. колективу, наук. ред. д.ю.н. О. П. Орлюк. - К.: ПП "Авокадо", 2006. - 412 с.

  21. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / Журавський В. С., Зайчук О. В., Копиленко О. Л., Оніщенко Н. М.; за заг. ред. В. С. Журавського. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 296 с.

  22. Правознавство: Навчальний посібник / Копиленко О. Л., Римаренко Ю. І., Мозговий Л. І. та ін. - К.: Професіонал, 2007. - 400 с.

  23. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 р., № 3792-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 13. - Ст. 64.

  24. Про бібліотеки і бібліотечну справу: Закон України від 27.01.1995 р., № 32/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 7. - Ст. 45.

  25. Про видавничу справу: Закон України від 05.06.1997 р., № 318/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 32. - Ст. 206.

  26. Про видання збірників актів законодавства України: Указ Президента України від 22.01.1996 р., № 73/96 // Урядовий кур'єр. - 1996. - 25 січня.

  27. Про виконання обов'язків та зобов'язань Україною: Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 05.10.2005 р., № 1466.

  28. Про впровадження комп'ютерної технології обробки законопроектів в структурних підрозділах Верховної Ради України: Розпорядження Голови Верховної Ради України від 19.07.1993 р., № 39.

  29. Про впровадження реєстрації законопроектів і законодавчих пропозицій у Секретаріаті Верховної Ради України: Розпорядження Голови Верховної Ради України від 20.03.1995 р., № 01-2/2.

  30. Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 03.07.1991 р., № 1286-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 33. - Ст. 443.

  31. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України від 23.09.1997 р., № 540/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 50. - Ст. 302.

  32. Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України: Закон України від 23.02.2006 р., № 3475-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 30. - Ст. 258.

  33. Про державну таємницю: Закон України від 21.01.1994 р., № 3855-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 16. - Ст. 93.

  34. Про деякі питання нормативно-правового забезпечення порядку роботи Верховної Ради України: Постанова Верховної Ради України від 08.04.2008 р., № 247-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2008. - № 19. - Ст. 211.

  35. Про доручення Управлінню комп'ютеризованих інформаційних систем та мереж разом з іншими підрозділами Секретаріату Верховної Ради України на формування у складі комп'ютерних баз даних нормативно-правових актів "Право", "Законодавство" та на сторінках "Інтернет" розділів зареєстрованих у Верховній Раді України законопроектів: Розпорядження Голови Верховної Ради України від 03.08.1999 р., № 617.

  36. Про доступ до судових рішень: Закон України від 22.12.2005 р., № 3262-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 15. - Ст. 128.

  37. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16.11.1992 р., № 2782-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 1. - Ст. 1.

  38. Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22.05.2003 р., № 852-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 36. - Ст. 276.

  39. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22.05.2003 р., № 851-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 36. - Ст. 275.

  40. Про Єдиний державний реєстр нормативних актів: Указ Президента України від 27.06.1996 р., № 468/96 // Урядовий кур'єр. - 1996. - 4 липня.

  41. Про запровадження Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та здійснення правової інформатизації України: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.12.1996 р., № 1504. // Урядовий кур'єр. - 1996. - 13 грудня.

  42. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України від 11.09.2003 р., № 1160-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 9. - Ст. 79.

  43. Про заснування газети Верховної Ради Української РСР "Голос України": Постанова Верховної Ради Української РСР від 16.10.1990 р., № 380-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - № 44. - Ст. 599.

  44. Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.08.2007 р., № 653-р.

  45. Про затвердження Положення про Апарат Верховної Ради України: Розпорядження Голови Верховної Ради України від 31.05.2000 р., № 459.

  46. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України: Указ Президента України від 30.12.1997 р., № 1396/97 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 2. - Ст. 14.

  47. Про затвердження Положення про порядок роботи з проектами законодавчих актів та матеріалами, що містять законодавчі пропозиції, які подаються на розгляд Верховної Ради України: Постанова Президії Верховної Ради України від 30.10.1995 р., № 668/95-ПВ.

  48. Про затвердження Положення про порядок роботи у Верховній Раді України із проектами законів, постанов, інших актів Верховної Ради України: Розпорядження Голови Верховної Ради України від 22.05.2006 р., № 428.

  49. Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним: Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 р., № 376 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 17. - Ст. 747.

  50. Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р., № 950 // Офіційний вісник України. - 2007. - № 54. - Ст. 2180.

  51. Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р., № 950 // Офіційний вісник України. - 2007. - Ст. 2180.

  52. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах: Закон України від 05.07.1994 р., № 80/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 31. - Ст. 286.

  53. Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 р., № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 47. - Ст. 256.

  54. Про інформаційний бюлетень “Офіційний вісник Президента України”: Указ Президента України від 12.02.2007 р., № 101/2007 // Офіційний вісник України. - 2007. - № 12. - Ст. 409.

  55. Про інформаційні агентства: Закон України від 28.02.1995 р., № 74/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 995. - № 13. - Ст. 83.

  56. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р., N 2657-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

  57. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 16.05.2008 р., № 279-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2008. - № 25. - Ст.241.

  58. Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 04.04.1995 р., № 116/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 19. - Ст. 134.

  59. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 р., № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272.

  60. Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 21.11.2002 р., № 228-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 3. - Ст. 12.

  61. Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 р., № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 50. - Ст. 540.

  62. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25.06.1993 р., № 3322-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993 р. - № 33. - Ст. 345.

  63. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 04.02.1998 р., № 74/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 27 - 28. - Ст. 181.

  64. Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення: Закон України від 23.09.1997 р., № 538/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 48. - Ст. 296.

  65. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України від 09.01.2007 р., № 537-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 12. - Ст. 102.

  66. Про Перелік автоматизованих систем інформаційно-технологічного забезпечення діяльності Верховної Ради України: Розпорядження Голови Верховної Ради України від 01.07.2003 р., № 663.

  67. Про Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України: Розпорядження Голови Верховної Ради України від 25.05.2006 р., № 448.

  68. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації: Закон України від 23.09.1997 р., № 539/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 49. - Ст. 299.

  69. Про Порядок забезпечення народних депутатів України, органів Верховної Ради України та структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України комп’ютерною технікою, програмними засобами та доступом до інформаційних ресурсів: Розпорядження Голови Верховної Ради України від 01.07.2003 р., № 664.

  70. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10.06.1997 р., № 503/97 // Офіційний вісник України. - 1997. - № 24. - Ст. 11.

  71. Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні: Постанова Верховної Ради України від 01.12.2005 р., № 3175-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 15. - Ст. 131.

  72. Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України: Закон України від 18.07.1997 р., № 485/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 45. - Ст. 284.

  73. Про статус народного депутата України: Закон України від 17.11.1992 р., № 2790-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 3. - Ст. 17.

  74. Про статут редакції газети Верховної Ради Української РСР "Голос України": Постанова Президії Верховної Ради Української РСР від 18.03.1991 р., № 844-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 15. - Ст. 181.

  75. Про створення Координаційної ради з розвитку системи дистанційного навчання при Міністерстві освіти і науки: Наказ Міністерства освіти і науки України від 26.04.2004 р., № 335.

  76. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21.12.1993 р., № 3759-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 10. - Ст. 43.

  77. Про телекомунікації: Закон України від 18.11.2003 р., № 1280-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 12. - Ст. 155.

  78. Про утворення Інституту законодавства Верховної Ради України: Постанова Президії Верховної Ради України від 07.10.1994 р., № 150/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 42. - Ст. 387.

  79. Проблеми законодавчої політики / Заг. ред. В.М. Литвина. - Випуск 1. - К.: Парламентське видавництво, 2004. - 800 с.

  80. Проблемы общей теории права и государства: Учебник / Под. общ. ред. д.ю.н.., проф. В. С. Hерсесянца. - М.: Норма, 2004. - 832 с.

  81. Проблемы теории государства и права: Учебное пособие / Под ред. М. Н. Марченко. - М.: Юристъ, 2005. - 656 с.

  82. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник / П. М. Рабінович. - Вид. 8-е, стереотипне. - Х.: Консум, 2005. - 160 с.

  83. Ракитов А. И. Информация, наука, технология в глобальных исторических изменениях / А. И. Ракитов. - М.: Политиздат, 1998. - 104 с.

  84. Ракитов А. И. Философия компьютерной революции / А. И. Ракитов. - М.: Политиздат, 1991. - 287 с.

  85. Регламент Верховної Ради України від 19.09.2008 р., № 547-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 1 - 2, 3 - 4. - Ст. 1.

  86. Ришелюк А. М. Законотворчий процес в Україні: Навчальний посібник / А. М. Ришелюк. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - 220 с.

  87. Розробка методів та інформаційно-програмних засобів лінгвістичної експертизи та підтримки законотворчого процесу: Програма, затверджена Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31 березня 2006 р., № 272.

  88. Розширити доступ громадян до законотворчого процесу // Голос України. - 2008. - 2 лютого.

  89. Російчук Т. Антиутопія інформаційного суспільства / Тетяна Російчук // Соціальна психологія. - 2008. - № 1. - С. 74 - 98.

  90. Рустамов П. А. Научно-информационное обеспечение законотворческой деятельности в Республике Узбекистан: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Рустамов Паша Асадович. - Ташкент, 2001. - 149 с.

  91. Сас С. В. Законодавство про регламент Верховної Ради України: проблеми теорії і практики: дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Сас Сергій Володимирович. - Київ, 2005. - 215 с.

  92. Світовий е-Парламент: Звіт 2008 [Електронний ресурс] / Департамент ООН з економічних та соціальних питань, Міжпарламентський союз співпраці, Глобальний центр парламентських інформаційно-комунікаційних технологій; перекл. з англ. Медійної Аналітичної Групи. - 173 с. - Режим доступу http://gska2.rada.gov.ua/site/e-parlament/e-p_contents.html

  93. Селіванов А. О. Верховенство права в Конституційному правосудді: Аналіз конституційної юрисдикції / А.О. Селіванов. - К.: Акад. прав. наук України, 2006. - 400 с.

  94. Серго А. Г. Интернет и право / А. Г. Серго. - М.: Бестселлер, 2003. - 272 с.

  95. Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення: Монографія / Кер. авт. кол. В. Ф. Сіренко. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. - 220 с.

  96. Системна інформатизація законотворчої та правоохоронної діяльності: Монографія / Кер. авт. кол. М. Я. Швець.; за ред.: В. В. Дурдинця, В. О. Зайчука, В. Я. Тація. - К.: Навчальна книга, 2005. - 639 с.

  97. Сіленко А. Інформаційні технології - новий імпульс для пошуку парадигми майбутнього суспільства / Алла Сіленко // Політичний менеджмент. - 2007. - № 3. - С. 98 - 101.

  98. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / О. Ф. Скакун; перекл. з рос. - 2-е вид. - Х.: Консум, 2005. - 656 с.

  99. Скурко Е. В. Информационно-правовое обеспечение законодательной деятельности в Российской Федерации: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Скурко Елена Вячеславовна. - М., 2006. - 131 с.

  100. Сморгунов Л. В. Сетевой подход к политике и управлению / Л. В. Сморгунов // Полис: Политические исследования. - 2001. - №3. - С. 103 - 112.

  101. Соловьев А. И. Принятие государственных решений: учебное пособие / А. И. Соловьев. - 2-е изд. перераб. и доп. - М.: КНОРУС, 2006. - 344 с.

  102. Соснина Т. Н. Словарь трактовки понятия «информация» (обучающего типа): [учеб. пособие] / Т. Н. Соснина, П. Н. Гончуков.; М-во общ. и проф. образования Рос. Федерации, Самар. гос. аэрокосм. ун-т им. акад. С. П. Королева, Рос. экол. акад., Самар. регион. отд-ние. - Самара: Самар. гос. аэрокосм. ун-т, 1998. - 212 с.

  103. Соснін О. В. Інформаційна політика України: проблеми розбудови [Електронний ресурс] / О. В. Соснін // Стратегічна панорама. - 2005. - № 3. - Режим доступу http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/2005_3.php

  104. Спільна декларація Європейського Парламенту, Ради та Комісії про запровадження погоджувальної процедури між Європейським Парламентом та Радою // Офіційний вісник = Official Journal (C). - 1975. - C 89 (22.04). - Р. 1- 45.

  105. Спільна сесія Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України, Академії правових наук України та Інституту законодавства Верховної Ради України з питань розвитку правової системи та наукового забезпечення законотворчого процесу / Ред. кол.: В. М. Литвин (співголова), Б. Є. Патон (співголова), В. Я. Тацій та ін.; Інститут законодавства Верховної Ради України, Академія правових наук України. - К.: Парламентське вид-во, 2005. - 175 с.

  106. Стеценко С. Г. Адмiнiстративне право України : навч. посiб. / С. Г. Стеценко. - К. : Атiка, 2007. - 623 с.

  107. Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики / Під заг. ред. В. Андрущенка. - К.: “К.І.С.”, 2003. - 296 с. - (Розроблено за підтримки Програми розвитку Організації Об`єднаних Націй, Міжнародного фонду "Відродження", Інституту відкритого суспільства (Будапешт).

  108. Структури громадської участі в Україні: збірник аналітичних матеріалів / За ред.: М. Лациби, Н. Ходько. - К.: Укр. незалеж. центр політ. досліджень, 2003. - 96 с.

  109. Тадеев А. А. Информационное право (право Интернета): Учебник / А. А. Тадеев. - М.: Изд-во Эксмо, 2005. - 464 с.

  110. Теория государства и права: Учебник / Под ред. М. Н. Марченко. – Изд. 3-е, расш. и доп. - М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. - 624 с.

  111. Теория права и государства: Учебник / Под ред. проф. В. В. Лазарева. - М.: Право и закон, 1996. - 432 с.

  112. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

  113. Терлецька І. Забезпечення доступу громадян до законотворчої діяльності / І. Терлецька // Інститут законодавства Верховної Ради України: збірник наукових праць. - К.: Реферат, - 2005. - С. 34 - 37.

  114. Тихомиров Ю. А. Введение в российское право / Ю. А. Тихомиров., Э. В. Талапина. - М.: ООО «Городециздат», 2003. - 656 с.

  115. Ткачук А. Законотворчий процес та якість закону: як досягти гармонії? / А. Ткачук, С. Науменко; Інститут громадянського суспільства. - К.: ІКЦ “Леста”, 2005. - 184 с.

  116. Тоффлер О. Третья волна / Олвин Тоффлер. - М.: АСТ, 1999. - 784с.

  117. Тоффлер О. Футуршок / Олвин Тоффлер. - СПб.: Лань, 1997. - 461с.

  118. Урсул А. Д. Информатизация общества: Введение в социальную информатику / А. Д. Урсул. - М.: Дон, 1990. - 167 с.

  119. Ференс О. Правова культура в процесі соціально-правового розвитку суспільства / О. Ференс // Інститут законодавства Верховної Ради України: збірник наукових праць. - К.: Реферат, - 2005. - С. 140 - 143.

  120. Фінансове право України за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процессу: Навчальний посібник для ВНЗ (рек. МОН України) / Воронова Л. К., Кучерявенко М. П., Пришва Н. Ю., Тарангул Л. Л. та ін. - К.: Правова єдність, 2009. – 395 с.

  121. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник / О. Ф. Фрицький. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 536 с.

  122. Хайек Фридрих Август фон. Право, законодательство и свобода: Современное понимание либеральных принципов справедливости и политики / Фридрих Август фон Хайек; пер. с англ. - М.: ИРИСЭН, 2006. - 644 с.

  123. Хмельницький О. О. Інформаційна культура: Підготовка кадрів до інформаційної роботи: Навчальний посібник / О. О. Хмельницький. - К.: КНТ, 2007. - 200 с.

  124. Цимбалюк В. Проблеми формування інституту інформаційної культури в теорії інформаційного права України / В. Цимбалюк // Правова інформатика: Науковий журнал з питань правової інформатики, інформаційного права та інформаційної безпеки. - 2003. - № 1. - С. 31 - 37.

  125. Циппеліус Р. Юридична методологія / Райнгольд Циппеліус; перекл., адаптація, приклади з права України і список термінів - Роман Корнута. - К.: Реферат, 2004. - 176 с.

  126. Чугунов А. В. Системы индикаторов и мониторинг развития информационного общества и экономики знаний / А. В. Чугунов // Вестник международных организаций: образование, наука, новая экономика: Ежемес. инф.-аналит. журнал ГУ-ВШЭ. - 2006. - № 7. - С. 13 - 30.

  127. Чугунов А. В. Социологические аспекты формирования информационного общества в России: Обзор исследований аудитории Интернета / А. В. Чугунов. - СПб.: Междисциплинарный центр СПбГУ, 2000; - 36 с.

  128. Чугунов А. В. Теоретические основания концепции «Информационного общества»: Учебно-методическое пособие по курсу «Интернет и политика» / А. В. Чугунов. - СПб.: Изд-во Спб. ун-та, 2000. - 52с.

  129. Шадрин А. Е. Современные представления об информационном обществе / А. Е. Шадрин // Социальные и психологические последствия применения информационных технологий: Материалы международной интернет-конференции, 20.03. - 14.05.2001 на информационно-образовательном портале / Под ред. А. Е. Войскунского. - М.: Московский общественный научный фонд, 2001. - С. 134 - 140.

  130. Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз / В. М. Шаповал. - К., "Програма Л", 1995. - 136 с.

  131. Шаповал В. М. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні: навч. посіб. / Шаповал В. М., Борденюк В. І., Журавльова Г. С. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 216 с.

  132. Швець М. Системна інформатизація законотворчого процесу: сучасність, зручність, прозорість / М. Швець, І. Здзеба // Віче. - № 3 (156). - 2005. - С. 39-42.

  133. Щербина В. М. Образи інформаційного суспільства: соціологічний вимір / Віктор Миколайович Щербина; Інститут соціальних та культурних зв’язків ім. Святої княгині Ольги. - К.: ТОВ “Агентство ”Україна”, 2005. - 246 с.

  134. Юридична деонтологія: Підручник / Ткаченко В. Д., Погребняк С. П., Лук’янов Д. В. та ін. / За ред. В. Д. Ткаченка. - Х.: Одіссей, 2006. - 256 с.

  135. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол) та ін. - К.: “Укр. енцикл.”, 1998. - Т.2: Д-Й. - 1999. - 744 с.

  136. Ющик O. I. Теоретичні основи законодавчого процесу / О. І. Ющик. - К.: Парламентське вид-во, 2004. - 519 с.

  137. Ющик О. І. Проблеми законодавчого процесу / О. І: Ющик // Правова держава: Спеціальний випуск / Упорядн.: Н. М. Пархоменко, О. В. Кресін. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. - С. 228 - 253.

  138. Becker Т. The Future of teledemocracy / Theodore Lewis Becker, Christa Daryl Slaton. - Westport, CT: Praeger Publishers, 2000. - 230 р.

  139. Beers T. Public Access to Government Information towards the 21st Century / T. Beers // Information Law towards the 21st century / Eds.: W. F. Korthals Altes, E. J. Dommering, P. B. Hugenholtz, J. J. C. Kabel. - Deventer; Boston: Kluwer, 1992. - P. 179 - 187.

  140. Beyond Transparency: New Standards for legislative Information Systems / Ed. J. C. Grffith; ECPRD. - Luxembourg, 2006. - 169 p.

  141. Bijsterveld S. Transparency in the European Union: a crucial link in shaping the new social contract between the citizen and the EU [Електронний ресурс] / Sophie van Bijsterveld. - 16 p. - Режим доступу http://www.ip-rs.si/fileadmin/user_upload/Pdf/clanki/Agenda__Bijsterveld-Paper.pdf

  142. Chen D. The Knowledge Economy, the KAM Methodology and World Bank Operations / Derek H. C. Chen, Carl J. Dahlman // The World Bank Institute Working Papers. - 2005. - No. 37256. - 97 p.

  143. Congress Online: Assessing and Improving Capitol Hill Website. - Washington (D.C.): George Washington University; Congressional Management Foundation, 2002. - 82 p.

  144. Davis R. The Web of Politics: The Internet's Impact on the American Political System / R. Davis. - N.Y.: Oxford University Press, 1999. - 225 p.

  145. Drucker P. E. Post-Capitalist Society / P. E. Drucker. - N.Y.: Harper-Collins Publ., 1995. - 232 р.

  146. Hacker K. L. Virtual democracy: Issues of theory and practice / K. L. Hacker, J. Van Dijk. - Thousand Oaks, CA: Sage, 2000. - 228 р.

  147. ICT competency standards for teachers: Competency Standards Modules / UNESCO & Communication and Information Sector. - Paris: UNESCO, 2008. - 14 р.

  148. James Madison to W. T. Barry, Aug. 4, 1822: Writings 9: 103--9 // The Writings of James Madison / Ed. Gaillard Hunt. - 9 volumes. - New York: G. P. Putnam's Sons, 1900 - 1910. - V. 1. - Ch. 18. - Doc. 35.

  149. Joint Practical Guide of the European Parliament, the Council and the Commission for persons involved in the drafting of legislation within the Community institutions. - Brussels, 2003. - 65 р.

  150. Katz R. L. The Information Society: An International Perspective / R. L. Katz. - N.Y.: Praeger, 1988. - 168 p.

  151. Masuda Y. The Іnformatіon Socіety as Postіndustrіal Socіety / Yoneji Masuda. - Washington: World Future Society, 1983. - 171 p.

  152. Ornstein N. The Promise and Perils of Cyberdemocracy / N. Ornstein, A. Shenkerberg // American enterprise. - 1996. - Vol.7. - № 2. - Р. 27 -93.

  153. Porat M. The Information Society: Development and Measurement / M. Porat, M. Rubin. - Washington: US Dept. of Commerce, 1978. - 87 р.

  154. Public Sector Modernization: Open Government // OECD Policy Brief. - Washington: OECD Public Affairs Division, Public Affairs and Communications Directorate, 2005. - February. - 8 p.

  155. Rodrigues F. Are Poor Countries Losing the Information Revolution? / F. Rodrigues , E. J. Wilson // InfoDev Working Paper. - Washington, DC: World Bank Group, 2000. - May. - 16 p.

  156. Science and Engineering Indicators - 2000. - Washington, DC: US Government Printing Office, National Science Foundation (NSF), 2001. - 476 p.

  157. Shah A. The Right to Know / A. Shah // Journal of Malaysian and Comparative Law. - 1986. - Vol. 13. - P. 12 - 17.

  158. Stonier T. The Wealth of Information / T. Stonier. - L.: Thames Methuen, 1983. - 224 p.

  159. The 2007 e-readiness rankings: Raising the bar: A white paper [Електронний ресурс] // Economist Intelligence Unit. - 2007. - 27 p. - Режим доступу /7/330/25828/200 /files/ad_pdfs/2007Ereadiness_Ranking_WP.pdf

  160. Transparency: The Key to Better Governance / Ed.: Christopher Hood, David Heald. - Oxford: Oxford University Press, 2006. - 246 p. - (Series: Proceedings of the British Academy. - Vol. 135).

  161. Webster F. Theories of the Information Society / F. Webster. - L.; N.Y.: Routledge, 1997. - 257 p.

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Маруженко Олексій Петрович удк 34: 002 (477) інформаційне забезпечення закон (2)

    Закон
    Захист відбудеться “26” березня 2009 р. об 11.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053 м.

Другие похожие документы..