Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Появление на экранах Валерия Кипелова сопровождалось бурным восторгом, правда, все же менее бурным, чем в Москве....полностью>>
'Руководство'
Привлечение новых клиентов, проведение переговоров, определение потребностей клиента. Формирование предложения и презентации для клиента. Участие в те...полностью>>
'Программа дисциплины'
Федеральное государственное автономное образовательное учреждение высшего профессионального образования "Национальный исследовательский универси...полностью>>
'Документ'
В данной статье проведен исторический обзор развития индустрии моды как отрасли производства в России. Показаны общие экономические показатели отрасл...полностью>>

Маруженко Олексій Петрович удк 34: 002 (477) інформаційне забезпечення закон (1)

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1.2. Інформація у законотворчому процесі та її основні різновиди

Термін «інформація» є, як відомо, достатньо поширеним, хочу й увійшов в обіг не так давно — у середині XX ст. — з подачі відомого американського вченого Клода Шеннона. Першочергово вживався цей термін у технічних науках у його вузькому розумінні — а саме як засіб забезпечення зв’язку або передачі кодів (ця теорія з часом одержала назву «теорія інформації»). Сьогоднішнє сприйняття цього терміну є більш змістовним передбачає, передусім, задоволення потреби усвідомленої організації процесів руху й обробки того, що має загальну назву «інформація». Хоча й досі поняття «інформація» багато в чому залишається інтуїтивним, неоднаково трактуючись у різних галузях людської діяльності. Взагалі, інформація (від лат. informatio — роз’яснення, виклад) — це будь-які відомості, що можна зберігати, обробляти та передавати.

Якщо інформацію розглядати як об’єкт правового регулювання, то її характеризують такі специфічні ознаки:

  • нематеріальний характер (самостійність відносно носія, тобто цінність інформації полягає в її суті, а не в матеріальному носії, на якому вона зафіксована);

  • суб’єктивний характер (інформація виникає в результаті діяльності суб’єкта, який наділений свідомістю, тобто вона є результатом інтелектуальної діяльності);

  • необхідність об’єктивізації для включення у правовий обіг;

  • кількісна визначеність;

  • неспоживчість, можливість багаторазового використання;

  • зберігання інформації у суб’єкта, який її передає;

  • здатність до відтворення, копіювання, збереження і накопичення [132, с. 34].

Прийнято вважати, що інформацію можна поділити на два основних різновиди: теоретичну (наукову) і законодавчу, яку ще називають легальною [110, с. 78].

Як відомо, на законодавчому рівні (Закон України “Про інформацію” N 2657-XII від 2 жовтня 1992 р.) закріплені такі основні галузі інформації (ст. 17 Закону): політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна; та основні види інформації (ст. 18 Закону), до яких відносяться: статистична інформація, адміністративна інформація (дані), масова інформація, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування, правова інформація, інформація про особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру, соціологічна інформація.

У вітчизняній нормативно-правовій базі визначення інформації даються 10 нормативно-правовими актами, 7 з яких є чинними. Так, Закон України “Про інформацію”, визначає її як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Відповідно до Регламенту, підписані Президентом України закони та закони, які офіційно оприлюднені Головою Верховної Ради України публікуються в газеті "Голос України" та у Відомостях Верховної Ради України. Публікація законів у цих друкованих засобах масової інформації вважається офіційною.

Відповідно до Указів Президента офіційними виданнями законів, чинних міжнародних договорів України тощо є також “Офіційний вісник України”, газета “Урядовий кур’єр” та “Офіційний вісник Президента України”.

Таким чином, первинна економічна, політична, соціальна та інша емпірична інформація перетворюється у нормативно-правову – норми та інститути права, у юридичні формули та правила поведінки [43, с. 189].

Сутність наступного, четвертого етапу законотворчого процесу, визначається такими завданнями: вивчення питання конституційності закону, його тлумачення (за необхідності); дослідження ефективності дії прийнятого закону (з метою можливого його корегування, подальшого вивчення існуючих прогалин та виникнення колізій): проведення моніторингу чинного законодавства та стану правозастосувальної практики [69, с. 199-200]. Інформаційне забезпечення на цьому етапі полягає у виявленні та аналізі інформації, що є сукупністю рекомендацій, суджень, думок щодо змісту законодавчих норм. Підставами для офіційного тлумачення є: практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України; наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо це може призвести або призвело до порушення конституційних прав і свобод особи.

За результатами офіційного тлумачення продукується нормативно-правова інформаційна база рішень Конституційного суду України. Неофіційне тлумачення може здійснюватись у формі листів-роз’яснень уповноважених органів державної влади, наукових коментарів чинного законодавства тощо.

Ефективність дії прийнятих законів може бути забезпечена шляхом аналізу інформації, отриманої у результаті проведення безперервного моніторингу розвитку законодавства та стану правозастосувальної практики, який виконуватиме завдання визначення ефективності регулятивної функції нового закону та порівняння одержаних результатів з очікуваними.

Зазначені інформаційні процеси складають певний цикл інформаційного забезпечення законотворчої діяльності, оскільки поряд із дослідженням чинного законодавства, дається поштовх для подальшого вивчення правових потреб суспільства і держави, а відтак до створення нових законів.

Таким чином, на кожному етапі законотворчого процесу доцільно користуватися “інформаційною комбінацією”, тобто вміло сполучити всі необхідні види, галузі і джерела інформації.

Інформація, що здатна забезпечити потреби права, – це не тільки інформація, втілена в нормах права, а й галузева інформація – соціальна, економічна, політична. Без інформаційного пояснення, без інформаційної підтримки закон і правові норми нежиттєздатні [33, с. 183].

1.3. Правові аспекти інформаційного забезпечення законотворчого процесу

Інформаційне суспільство розглядається, як відомо, як закономірний етап постіндустріальної цивілізації, що неможливо поза розвитком інформаційно-комунікаційної сфери. Це спонукає держави до формування нового інформаційного законодавства, внесення змін до раніше прийнятих нормативно-правових актів для забезпечення регулювання нових інформаційних відносин, що складаються у модерному суспільстві.

Відповідно до зазначеної тенденції соціального розвитку, нормативно-правове регулювання інформаційного забезпечення законотворчого процесу може розглядатись як процес створення нових, внесення змін до чинних нормативно-правових актів, предметом регулювання яких є інформаційні відносини суб’єктів законотворчої діяльності, а також як нормопроектна діяльність щодо створення нормативно-правових актів, призначенням яких є регулювання відповідних правових відносин [24, с. 34].

До завдань нормативно-правового регулювання інформаційних забезпечення законотворчого процесу, на наш погляд, слід віднести: юридичне закріплення існуючих інформаційних відносин суб’єктів законотворчості та їх правове регулювання, створення правових передумов для виникнення нових інформаційних відносин суб’єктів законотворчої діяльності [24, с. 35], скасування відповідних відносин, які не відповідають вимогам часу, визначення методів і засобів створення інформаційних ресурсів у сфері законотворчості, їх систематизації, використання і захисту.

До питань інформаційного забезпечення законотворчого процесу можна віднести наступні положення законів та інших нормативно-правових актів:

1. Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. якою встановлюється, що Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону, підписаного Головою Верховної Ради України, підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (Стаття 94).

2. Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. №2657-XII, яким встановлюються загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Його дія поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життєдіяльності суспільства при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Зауважимо, що Розпорядженням Голови Верховної Ради України “Про перелік автоматизованих систем інформаційно-технологічного забезпечення діяльності Верховної Ради України” від 1 липня 2003 р. № 663 передбачалось внесення пропозицій щодо впровадження в електронному документообігу Верховної Ради України системи електронного підпису. Це питання залишається відкритим досі.

12. Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” від 11 вересня 2003 р. № 1160-IV, який встановлює, що забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає, у тому числі, оприлюднення проектів регуляторних актів (у засобах масової інформації та/або на офіційній сторінці відповідного регуляторного органу в мережі Інтернет) з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості з питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю.

13. Закону України “Про телекомунікації” від 18 листопада 2003 р. № 1280-IV, згідно з яким визначаються повноваження держави щодо управління та регулювання телекомунікаційної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.

Закон визначає правові основи діяльності операторів і провайдерів телекомунікацій, адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет тощо.

14. Закону України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 р. № 1906-IV, який встановлює, що чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в "Зібранні діючих міжнародних договорів України" та інших офіційних друкованих виданнях України.

Чинні міжнародні договори України включаються в установленому порядку до Єдиного державного реєстру нормативних актів.

15. Закону України “Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України” від 23 лютого 2006 р. №3475-IV, яким визначаються правові основи організації та діяльності вказаної Служби.

Відповідно до закону, державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації.

16. Закону України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” від 9 січня 2007 р. № 537-V, що визначає завдання, цілі та напрями, національну політику та організаційно-правові основи розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Законом передбачаються такі зміни відповідно до розвитку інформаційного суспільства: збільшення рівня захисту прав і свобод людини та її добробуту, активізація участі громадян в управлінні державою, сприяння розвитку демократії; підвищення ефективності державного управління, рівня інформаційної безпеки людини, суспільства, держави, ступеня розвитку інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, зокрема українського сегменту Інтернету; розширення можливостей людини отримувати доступ до національних та світових інформаційних електронних ресурсів; поглиблення запровадження нормативно-правових засад інформаційного суспільства тощо.

17. Закону України “Про Кабінет Міністрів України” від 16 травня 2008 р. № 279-VI, який визначає, що Кабінет Міністрів України регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення.

Кабінет Міністрів України проводить державну політику у сфері інформатизації, сприяє становленню єдиного інформаційного простору на території України.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

- інформаційні повідомлення про перебіг пленарних засідань Верховної Ради України, поточну діяльність комітетів Верховної Ради України, здійснення парламентських зв'язків;

- інформацію про Апарат Верховної Ради України;

- посилання на Веб-сайти органів державної влади України та органів влади інших держав, місцевого самоврядування, політичних партій, джерела інформації тощо.

Згідно з Положенням, депутатські фракції, комітети, тимчасові комісії Верховної Ради України, структурні підрозділи Апарату Верховної Ради України можуть поширювати інформацію про свою діяльність через свої Веб-сторінки на Веб-сайті Верховної Ради України.

Перелік автоматизованих систем інформаційно-технологічного забезпечення діяльності Верховної Ради України”, затверджений розпорядженням Голови Верховної Ради України від 1 липня 2003 р. № 663.

З метою підвищення ефективності законотворчої роботи, вдосконалення електронного документообігу у Верховній Раді України, Розпорядженням встановлюється, що: інформаційно-технологічне забезпечення діяльності органів Верховної Ради України, Апарату Верховної Ради України, народних депутатів України та працівників Апарату Верховної Ради України здійснюється з використанням автоматизованих систем.

Документ містить перелік автоматизованих систем інформаційно-технологічного забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Порядок забезпечення народних депутатів України, органів Верховної Ради України та структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України комп’ютерною технікою, програмними засобами та доступом до інформаційних ресурсів, затверджений розпорядженням Голови Верховної Ради України від 1 липня 2003 р. № 664, згідно з яким, комп'ютерна техніка (комп'ютер і принтер) встановлюється у приміщеннях Верховної Ради України на персональних робочих місцях народних депутатів України з під’єднанням до локальної комп’ютерної мережі, наданням доступу до мережі Інтернет та інформаційних ресурсів Верховної Ради України. Народним депутатам України для роботи у виборчих округах періодично видаються компакт-диски з базами даних, сформованими у Верховній Раді України.

Секретаріати комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій і груп отримують у користування комп'ютерну техніку, яка встановлюється на робочих місцях працівників секретаріату у приміщеннях Верховної Ради України з під’єднанням до локальної комп’ютерної мережі, наданням доступу до мережі Інтернет та інформаційних ресурсів Верховної Ради України.

Порядок передбачає, що на комп'ютерне обладнання, що використовується в приміщеннях Верховної Ради України, встановлюється ліцензійне програмне забезпечення. На комп'ютери загального призначення в обов'язковому порядку встановлюються: одна з версій операційної системи Windows'95/98/2000/XP; інтегровані офісні системи MS Office; допоміжне програмне забезпечення (драйвери, утиліти, антивірусні програми, система стеження за технічним станом комп'ютера). На комп'ютери, підключені до локальної комп’ютерної мережі, встановлюються: програмні продукти для навігації по Інтернет та перегляду Netscape Communicator, MS Explorer; програмне забезпечення електронної пошти Outlook Express.

На одному з комп'ютерів секретаріату депутатської фракції, секретаріату комітету, структурного підрозділу Апарату Верховної Ради України встановлюється автоматизована система документообігу та адреса електронної пошти для реалізації комунікативної функції.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Ще у 2005 році Постановою Верховної Ради України “Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні” від 1 грудня 2005 р. №3175-IV пропонувались заходи щодо усунення цих неузгодженостей шляхом розробки концепції інформаційного законодавства України, яка регулюватиме послідовність підготовки відповідних нормативно-правових актів, їх склад та змістовні вимоги до цих документів, пропозиції щодо внесення змін до цивільного, адміністративного і кримінального законодавства, пов’язаних з урахуванням особливостей розвитку інформаційного суспільства в Україні тощо. Проте й досі цей документ не розроблено.

Не підготовлено й іншого важливого документа, який визначав би основні принципи та напрямки реалізації державної політики у сфері використання інформаційних технологій в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, регулював питання створення інформаційної інфраструктури, що об’єднувала б інформаційні системи та ресурси державних органів влади, забезпечувала їх взаємодію між собою а також з громадянами, установами та організаціями, визначала порядок надання послуг засобами інформаційних технологій тощо. Реалізація цих завдань дозволила б піднести рівень та вдосконалити механізми державного управління та слугувала підґрунтям впровадження концепції електронного урядування (e-Government).

Термін “електронний уряд”, хоча і є точним перекладом англійського “e-Government”, проте він не відбиває суті цього поняття, оскільки передбачає “електронізацію” не тільки (і не стільки) уряду, скільки всієї системи державної влади і місцевого самоврядування, без яких реалізація ідей “електронного уряду” неможлива [243, с. 13-14].

Частково ці питання порушені у Законі України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, яким одним з пріоритетних напрямів ої політики визначено розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій (далі – ІКТ) в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів ої влади та органів місцевого самоврядування. На нашу думку, цей блок питань слід виділити у окремий документ, яким могла б стати Концепція впровадження інформаційних технологій в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Зауважимо, що в українському парламенті останнім часом активно дискутується питання створення нових та оновлення існуючих Інтернет-представництв (веб-сторінок) комітетів Верховної Ради України. Функціонування таких Інтернет-представництв передбачається у складі єдиного веб-сайту Верховної Ради України. З огляду на актуальність питань інформаційної відкритості діяльності парламенту, вважаємо за необхідне передбачити у Законі України “Про Комітети Верховної Ради України” замість встановленої можливості Комітетів створювати свої веб-сторінки, обов’язковість їх створення та необхідний перелік розміщуваної інформації.

Для забезпечення оперативного управління своїми веб-сторінками у Положення про Веб-сайт Верховної Ради України у глобальній інформаційній мережі Інтернет слід викласти механізм, який надав би можливість депутатським фракціям, комітетам, підрозділам Апарату Верховної Ради України тощо самим здійснювати розміщення і оновлення інформації на своїх веб-сторінках. Також встановлене Положенням обмеження обсягу розміщеної інформації не більше 2 МГб не відповідає сучасним умовам, потребує перегляду.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Висновки до розділу 1

Аналіз теоретичних підходів вітчизняних та зарубіжних авторів до питань інформаційного забезпечення законотворчого процесу дозволяє стверджувати, що таке (інформаційне) забезпечення діяльності законодавчого органу доцільно розглядати як комплекс складових, які включають інформаційно-аналітичну, інформаційно-технічну та інформаційно-комунікативну компоненти. Такий авторський підхід дозволив визначитися як із змістовним наповненням поняття, так і виокремити коло завдань законотворчості на кожному етапі його розвитку.

З’ясуванню сутності інформаційного забезпечення та його окремих складових сприяв аналіз функцій суб’єктів, що беруть участь у цьому процесі. Логічним результатом зазначеної наукової розвідки стало визначення поняття “інформаційне забезпечення законотворчого процесу” в його широкому розумінні, як процесу одержання, оцінки, зберігання, обробки та систематизації інформації, що включає комплекс інформаційно-аналітичних, інформаційно-технічних та інформаційно-комунікативних заходів, та забезпечує ефективне використання суб’єктами законотворчого процесу інформаційних ресурсів та інформаційно-комунікаційних технологій на різних етапах і стадіях законотворчої діяльності.

Проведено аналіз вихідного поняття інформації, окремих її галузей та видів, наукових підходів щодо її класифікації.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

З огляду на актуальність питань інформаційної відкритості діяльності парламенту, вважаємо за потрібне передбачити у Законі України “Про Комітети Верховної Ради України” замість встановленої можливості Комітетів створювати свої веб-сторінки, обов’язковість їх створення та необхідний перелік розміщуваної інформації.

Слід зазначити також, що питання регулювання сфери інформаційних відносин, у тому числі і інформаційного забезпечення законотворчого процесу, потребують постійної уваги, перегляду та оновлення відповідно до чинників та ознак процесу соціальних і технологічних змін, викликів часу.

Розділ 2

Досвід інформаційного забезпечення законотворчого процесу

зарубіжних країн



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Маруженко Олексій Петрович удк 34: 002 (477) інформаційне забезпечення закон (2)

    Закон
    Захист відбудеться “26” березня 2009 р. об 11.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053 м.

Другие похожие документы..