Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Для успешного развития рынка долгосрочного страхования жизни необходимо доверие граждан и работодателей к финансовым учреждениям и присутствие на рын...полностью>>
'Учебник'
Лаборатория физико-химических методов анализа и физической химии: аналитические весы, вытяжные шкафы, микролаборатория, спектрофотометр, микроцентриф...полностью>>
'Документ'
Специализация 08010504 «Банковское дело» обеспечена необходимыми источниками учеб­ной информации. По всем дисциплинам циклов учебных планов университ...полностью>>
'Учебник'
Особое внимание уделяется наиболее важным с социологической точки зре­ния проблемам функционирования и развития власти, действию формальных и неформа...полностью>>

Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого сенаторов микита валерійович

Главная > Автореферат
Сохрани ссылку в одной из сетей:

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

СЕНАТОРОВ МИКИТА ВАЛЕРІЙОВИЧ

УДК 343.2 : 343.988

ПОТЕРПІЛИЙ ВІД ЗЛОЧИНУ

В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в секторі кримінально-правових проблем боротьби зі злочинністю Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Борисов Вячеслав Іванович, Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України, директор, академік Академії правових наук України, Заслужений юрист України.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Ярмиш Наталія Миколаївна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінального права № 2;

кандидат юридичних наук, доцент Андрушко Петро Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології.

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ.

Захист відбудеться «____» ____________ 2005 року о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.086.01 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий «____» ____________ 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ю. Шепітько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. Кримінального кодексу України (далі  КК) потребує не тільки розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо правильного його застосування, а й проведення досліджень фундаментальних проблем кримінального права з метою вивчення сутності та ефективності кримінального законодавства, опрацювання пропозицій з подальшого його вдосконалення. Досягнення зазначених цілей ставить перед наукою кримінального права як одне з найважливіших завдань усебічне дослідження проблем учень про злочин та покарання, зокрема, потерпілого від злочину.

У КК неодноразово вказується на потерпілого. Термін «потерпілий» вжито у п’ятдесяти одній статті, у ста сорока семи статтях вказано на види потерпілих: громадянин України (ст. 8 КК), малолітній (ст. 67 КК), професійна спілка, політична партія, громадська організація (ст. 170 КК), той, хто займається господарською діяльністю (ст. 206 КК), національна, расова або релігійна група (ст. 442 КК), Україна або союзні з нею держави (ст. 431 КК) та ін. У кримінальному законі також йдеться про обставини, пов’язані з потерпілим, зокрема, про такі види поведінки потерпілого, як неправомірні чи аморальні дії (ст. 66 КК), або про такі його стани, як безпорадність (ст. 152 КК), матеріальна або службова залежність від винуватого (ч.2 ст. 120 КК) тощо.

Дослідження теорії кримінального права, положень кримінального закону та практики його застосування дають підстави для висновку, що потерпілий від злочину та обставини, пов’язані з ним, мають значення для встановлення соціальної сутності злочину, з’ясування характеру та ступеня його суспільної небезпечності, криміналізації та декриміналізації діянь, диференціації кримінальної відповідальності. Потерпілий та обставини, пов’язані з ним, дозволяють відмежувати один злочин від іншого; виступають ознаками складу значної частини злочинів; сприяють конкретизації інших ознак складу; враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, а також при вирішенні питань чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі, звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання.

Разом з тим, при всій очевидній теоретичній і практичній значущості проблем потерпілого від злочину, їх комплексного кримінально-правового дослідження в Україні ще не проводилось. Ті ж праці, що мали місце в дореволюційні та радянські часи, в сучасних школах кримінального права Російської Федерації та інших країн, з одного боку, не відповідають повною мірою реаліям кримінального права України, а з іншого  мають фрагментарний та багато в чому дискусійний характер.

Все це обумовило актуальність обраної теми та необхідність її розробки в межах дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація спрямована на виконання комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., № 1376/2000. Тема дослідження затверджена рішенням вченої ради Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України (далі  ІВПЗ АПрН України) 15 грудня 1999 р., протокол № 10.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є виявлення та визначення особливостей потерпілого від злочину та обставин, пов’язаних з ним, з позицій предмета науки кримінального права. Для досягнення цієї мети були поставлені такі основні задачі: 1) визначити поняття потерпілого від злочину та відмежувати його від суміжних понять; 2) диференціювати потерпілих від злочинів на види; 3) дослідити потерпілого як ознаку складу злочину, показати її співвідношення з іншими ознаками складу; 4) визначити поняття обставин, пов’язаних з потерпілим, та поділити їх на види; 5) розглянути взаємозв’язок цих обставин з ознаками складу злочину; 6) дослідити психічне ставлення суб’єкта злочину до потерпілого та обставин, пов’язаних з ним; 7) на підставі проведеного аналізу сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України.

Об’єктом дослідження є поняття та види жертв злочинів, а також відповідальність за шкоду, що їм заподіюється.

Предметом дослідження виступає потерпілий від злочину в кримінальному праві.

Теоретичну основу дисертації складають: праці класиків ідеалістичної та матеріалістичної філософії Ф. Гегеля, І. Канта, К. Маркса, Ф. Енгельса; роботи правознавців П. Андрушка, М. Бажанова, В. Батюкової, В. Борисова, П. Дагеля, М. Кудрявцева, Н. Кузнецової, Ф. Ліста, В. Мінської, Б. Никифорова, М. Панова, А. Піонтковського, М. Сергієвського, Е. Сидоренко, Б. Сидорова, В. Сташиса, М. Таганцева, Л. Таубера, В. Тація, І. Фаргієва, Л. Франка, Є. Фролова, Г. Чечеля, М. Шаргородського, Н. Ярмиш та інших. Емпіричною базою дослідження є: практика розгляду місцевими судами Харківської області кримінальних справ; матеріали узагальнення практики розгляду судами справ про корисливі злочини проти власності, що проводилось Верховним Судом України у І півріччі 2004 року; опублікована практика Верховного Суду СРСР, РРФСР та України.

Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження були використані такі методи: діалектичний – при встановленні взаємозв’язку, наприклад, між поняттями «потерпілий від злочину», його родовим поняттям «жертва злочину» та видовим поняттям «потерпілий як ознака складу злочину»; логіко-догматичний – при аналізі потерпілого від злочину та обставин, пов’язаних з ним, як ознак складу злочину; метод системного аналізу – при розгляді ознак, які в кримінальному законі відображають об’єкт злочину; соціологічний – при дослідженні потерпілого від злочину та об’єкта злочину як явищ соціальної дійсності; історичний – при встановленні генезису понять «потерпілий від злочину», «жертва злочину», «об’єкт злочину»; порівняльного правознавства – при порівнянні результатів вирішення питання кримінально-правового значення згоди на заподіяння шкоди в кримінальному праві України та школах кримінального права інших держав.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні дослідженням на монографічному рівні кримінально-правових проблем потерпілого від злочину. Новими, на погляд автора, є такі положення роботи:

1. Дістала подальший розвиток думка про те, що потерпілим від злочину є соціальний суб’єкт, благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода або створюється загроза такої.

2. Удосконалена класифікація потерпілих від злочинів, зокрема, за соціальною ознакою. Залежно від виду соціального суб’єкта виділені такі види потерпілих: фізичні особи, юридичні особи, держава, інші соціальні утворення та суспільство в цілому.

3. Отримало подальший розвиток положення про те, що потерпілий від злочину є ознакою складу окремих злочинів. Запропонована розгорнута класифікація таких потерпілих.

4. Наведена додаткова аргументація того, що об’єктом злочину є суспільні відносини, які знаходяться під охороною кримінального закону і на які вчинюється посягання. При цьому, висунуте положення про те, що такі відносини характеризуються в законі через вказівки на матеріальні чи ідеальні блага, суб’єктивні права, юридичні обов’язки, інтереси, регулятивні норми та потерпілих.

5. Визначено поняття обставин, пов’язаних з потерпілим, під якими розуміються такі ситуаційні фактори на боці потерпілого, при яких вчинюється суспільно небезпечне діяння та (чи) настають суспільно небезпечні наслідки.

6. Вперше проведено поділ зазначених обставин на види. Залежно від об’єктивного прояву обставини, пов’язані з потерпілим, диференційовані на поведінку та стан потерпілого. Залежно від взаємодії з іншими ознаками складу злочину виділені: обставини, пов’язані з потерпілим, що взаємодіють з суспільно небезпечним діянням, та обставини, пов’язані з потерпілим, що впливають на розвиток причинного зв’язку та обумовлюють настання суспільно небезпечних наслідків.

7. Вперше надається системний аналіз обставин, пов’язаних з потерпілим, що взаємодіють з суспільно небезпечним діянням.

8. У розвиток ідей, вже висловлених у науці, запропоновано вирішення проблеми згоди на заподіяння шкоди як обставини, що виключає злочинність діяння.

9. Дістала подальший розвиток думка про те, що як би істотно та чи інша обставина на боці потерпілого не сприяла настанню суспільно небезпечних наслідків, вона не здатна усунути причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням та цими наслідками, якщо перше виступило необхідною умовою (conditio sine qua non) настання других.

10. Отримало додаткову аргументацію положення, що такі ознаки складу злочину, як потерпілий та обставини, пов’язані з ним, інкримінуються лише у разі наявності певного психічного ставлення до них з боку суб’єкта злочину.

11. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність (стосовно закріплення згоди на заподіяння шкоди як обставини, що виключає злочинність діяння) та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України (стосовно встановлення психічного ставлення до потерпілого та обставин, пов’язаних з ним).

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – як матеріал для подальшої розробки проблем учень про злочин та покарання; у законотворчості – при опрацюванні пропозицій щодо змін та доповнень до чинного кримінального законодавства; у практичній діяльності судів та правоохоронних органів – при застосуванні кримінального закону; у навчальному процесі – при викладенні Загальної й Особливої частин кримінального права, підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій і науково-практичних коментарів до КК.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення роботи викладені у наукових публікаціях автора, доповідалися й обговорювалися на науково-практичних конференціях і семінарах: «Питання застосування нового Кримінального кодексу України» (м. Харків, 2001 р.); «Пять лет действия УК РФ: итоги и перспективы» (м. Москва, 2002 р.); «Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України» (м. Луганськ, 2002 р.); «Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України» (м. Харків, 2002 р.); «Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи її попередження» (м. Харків, 2003 р.); «Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи» (м. Харків, 2004 р.).

Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування в секторі кримінально-правових проблем боротьби зі злочинністю ІВПЗ АПрН України. Низка положень дослідження була предметом розгляду на засіданні вченої ради ІВПЗ АПрН України.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у дев’яти опублікованих наукових роботах, з яких три наукові статті, що надруковані у виданнях, визнаних ВАК України як фахові для юридичних наук, та тези шести наукових доповідей.

Структура роботи обумовлена метою, завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається із: вступу; чотирьох розділів, що містять одинадцять підрозділів та сім пунктів; висновків до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи; списку використаних джерел; а також додатка. Загальний обсяг дисертації 215 сторінок, з них основного тексту 168 сторінок. Кількість використаних джерел – 286 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається стан розробки проблеми потерпілого від злочину в класичній, антропологічній, соціологічній та неосоціологічній школах кримінального права, встановлюються вихідні дані для проведення подальшого дослідження. Міститься інформація, що наведена вище при загальній характеристиці роботи.

Розділ 1 «Потерпілий від злочину в кримінальному праві: поняття та види» складається з двох підрозділів. Підрозділ 1.1. «Поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві», в свою чергу, поділяється на два пункти.

У пункті 1.1.1. «Визначення поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві» зазначається, що потерпілого від злочину в кримінальному праві характеризують три істотні ознаки. Умовно їх позначено як соціальна ознака (1), ознака заподіяної потерпілому шкоди (2) та ознака вчиненого щодо нього злочину (3).

При розкритті змісту соціальної ознаки підкреслюється, що потерпілим від злочину може бути лише соціальний суб’єкт. Сучасна наука кримінального права, чинне законодавство про кримінальну відповідальність не розглядають як потерпілих тварин, речі та явища. Особлива увага в дослідженні приділяється питанню суб’єктного складу потерпілих. Наводяться додаткові аргументи на користь позиції тих учених (Р. Кесслера, Л. Таубера, М. Таганцева, Б. Никифорова, Є. Фролова та ін.), які вважають, що потерпілим від злочину може бути будь-який вид соціального суб’єкта. Аналіз чинного кримінального законодавства показав, що як потерпілі можуть розглядатися: фізичні особи (див., наприклад, статті 112, 152 КК), юридичні особи (статті 170, 444 КК), держава (статті 110, 431 КК), інші соціальні утворення (статті 433, 442 КК) або ж суспільство в цілому (див, наприклад, розділи ІХ, ХІІ Особливої частини КК).

Потерпілий – це суб’єкт, якому заподіяна шкода. Поняття потерпілого невіддільне від поняття шкоди. Однак з’ясування цього не вичерпує, а, навпаки, лише відкриває проблему встановлення суті потерпілого від злочину. Адже будь-який злочин заподіює безліч негативних наслідків, які настають у бутті чи свідомості практично необмеженого кола соціальних суб’єктів. Всіх цих суб’єктів не можна вважати потерпілими від злочину. Адже в такому разі поняття потерпілого не сприятиме вирішенню тих завдань, які ставляться наукою кримінального права та практикою застосування кримінального закону (розробка вчень про склад злочину та кримінальну відповідальність, вирішення питань кваліфікації злочину та призначення покарання тощо). Тому серед усіх суб’єктів, яким злочином заподіяна будь-яка шкода, необхідно виділити саме потерпілих у кримінально-правовому сенсі, тобто потерпілих від злочину. Для цього шкода, що заподіюється потерпілому, повинна визначатися з урахуванням нерозривного зв’язку між нею та об’єктом злочину. Отже, потерпілим від злочину визнається лише той соціальний суб’єкт, благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода чи створюється загроза заподіяння такої.

Потерпілим у кримінальному праві є суб’єкт, якому шкода заподіяна не будь-якою дією чи подією, а лише злочином. Не є потерпілими від злочину ті учасники соціуму, яким шкода заподіяна малозначним діянням; поведінкою без вини (казусом); діями неосудного; вчинком особи, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність; при необхідній обороні, крайній необхідності, фізичному примусі, виконанні наказу чи розпорядження, діянні, пов’язаному з ризиком; та іншими посяганнями, вчиненими при обставинах, що виключають їх злочинність.

Усе наведене дозволило визначити поняття потерпілого від злочину, сформулювати його дефініцію. Потерпілий від злочину – це соціальний суб’єкт (фізична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або суспільство в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння такої.

У пункті 1.1.2. «Співвідношення поняття «потерпілий від злочину» із поняттями «потерпілий як суб’єкт кримінального процесу» та «жертва злочину» підкреслюється, що зіставлення визначення потерпілого як суб’єкта кримінального процесу, що наведено у ст. 49 Кримінально-процесуального кодексу України, з дефініцією потерпілого від злочину показує, що зазначені поняття мають багато відмінностей. Перш за все, потерпілим як суб’єктом кримінального процесу визнається лише фізична особа. Потерпілим же від злочинів може виступати також юридична особа, держава, інше соціальне утворення або суспільство. Крім того, в кримінальному процесі потерпілим є суб’єкт, якому злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода. Потерпілому ж від злочину можуть заподіюватися й інші види шкоди (наприклад, організаційна). Потерпілий у кримінальному процесі – це суб’єкт, щодо якого винесено відповідне процесуальне рішення. Тим часом потерпілий від злочину такою ознакою не характеризується.

Центральною категорією віктимології є «жертва злочину». Проте сутність цієї категорії залишається спірною в науці. Одні вчені вважають жертвою будь-якого соціального суб’єкта, якому злочином заподіяна шкода чи створена загроза заподіяння такої (Л. Франк, В. Коновалов, В. Туляков та ін.). Цим визначенням охоплюються і так звані «опосередковані», «додаткові», «рикошетні» жертви злочинів. Інші ж дослідники розуміють під жертвою лише фізичну особу, якій злочином безпосередньо заподіяна шкода (В. Рівман, В. Рибальська та ін.). Автор поділяє першу позицію, адже вона сприяє наданню більш повної характеристики окремим видам злочинів, а також дозволяє розробити додаткові заходи щодо боротьби з ними. Таким чином, порівняння понять «жертва злочину» та «потерпілий від злочину» приводить до висновку, що обсяг першого є ширшим за другий, адже поняттям «жертва злочину» охоплюються не лише суб’єкти, охоронювані кримінальним законом, блага, права чи інтереси яких були ушкоджені у разі вчинення злочину, але й інші учасники соціуму, яким посяганням була заподіяна шкода.

Підрозділ 1.2. «Види потерпілих від злочинів» містить три пункти. У пункті 1.2.1. «Вступні положення» наводяться логічні засади поділу потерпілих від злочинів на види, обґрунтовуються його цілі та критерії. Залежно від істотних ознак потерпілого від злочину виділені три групи поділів: за соціальною ознакою (1); за ознакою заподіяної потерпілому шкоди (2); за ознакою вчиненого щодо нього злочину (3). Обґрунтовується, що поділ потерпілих від злочинів за соціальною ознакою є найістотнішим поділом і має властивості класифікації потерпілих від злочинів.

У пункті 1.2.2. «Поділ потерпілих від злочинів на види за соціальною ознакою» виділяються та характеризуються такі види потерпілих від злочинів, як фізичні та юридичні особи, держава, інші соціальні утворення, а також суспільство в цілому. Підкреслюється, що в основі цього поділу лежить вид соціального суб’єкта.

У пункті 1.2.3. «Поділ потерпілих від злочинів на види за ознаками заподіяної їм шкоди та вчиненого щодо них злочину» визначаються види потерпілих, виділені шляхом видозмінення ознак заподіяної потерпілому шкоди та вчинення щодо нього злочину. Залежно від виду заподіяної шкоди виділені: потерпілі, яким заподіяна фізична шкода (1); потерпілі, яким заподіяна психічна шкода (2); потерпілі, яким заподіяна економічна шкода (3); потерпілі, яким заподіяна організаційна шкода (4). Залежно від ступеня заподіяння шкоди потерпілі від злочинів диференційовані на: потерпілих, яким заподіяна реальна шкода (1), та потерпілі, щодо яких створена загроза заподіяння реальної шкоди (2). Залежно від родового об’єкта злочинів виділені: потерпілі від злочинів проти основ національної безпеки України (1); потерпілі від злочинів проти життя та здоров’я людини (2); потерпілі від злочинів проти волі, честі та гідності людини (3) тощо. Залежно від тяжкості вчиненого злочину виділені: потерпілі від злочинів невеликої тяжкості (1); потерпілі від злочинів середньої тяжкості (2); потерпілі від тяжких злочинів (3); потерпілі від особливо тяжких злочинів (4).

Розділ 2 «Потерпілий від злочину в системі ознак складу злочину» складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Потерпілий як ознака складу злочину» зазначається, що всі ті вимоги, які кримінально-правова наука пред’являє до ознак складу злочину, цілком поширюються і на певні види потерпілих від злочинів. Це дає підставу стверджувати, що потерпілі є ознаками складів окремих злочинів. Такі потерпілі у межах загального вчення про склад злочину охоплюються загальним поняттям «потерпілий від злочину», під яким розуміється соціальний суб’єкт, благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння такої і на якого вказано в законі при формулюванні певного виду злочину.

В роботі розмежовуються такі ознаки складу злочину, як потерпілий від злочину та предмет злочину. При цьому розглядаються різні точки зору щодо визначення останнього. Автор підтримує позицію тих дослідників (Б. Никифоров, В. Глістін та ін.), які ототожнюють предмет злочину з предметом охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин. Такий підхід до встановлення суті предмета злочину дозволяє: найбільш повно розкрити сутність і, насамперед, соціальну природу предмета злочину (матеріальне чи ідеальне благо (річ або явище), з приводу якого існують охоронювані кримінальним законом суспільні відносини); відрізнити предмет злочину від інших ознак складу злочину (наприклад, засобів вчинення злочину); чітко визначити місце предмета злочину в системі ознак складу злочину (група ознак, що характеризує об’єкт злочину). Виходячи з цього зроблено висновок, що потерпілий від злочину та предмет злочину не співпадають між собою ані за змістом, ані за обсягом. Потерпілий – це соціальний суб’єкт, учасник суспільних відносин; предмет – це матеріальне чи ідеальне благо (річ або явище), з приводу якого існують відносини між соціальними суб’єктами. Під охороною чинного кримінального закону не перебуває жодне суспільне відношення, в якому б соціальний суб’єкт виступав предметом цього відношення. При незаконному позбавленні волі або викраденні людини, підміні дитини предметами охоронюваних кримінальним законом відносин є воля людини, нормальний розвиток та особиста недоторканність дитини; самі ж людина та дитина є суб’єктами відповідних відносин, власниками порушених благ, потерпілими від злочинів. Різниця між потерпілим від злочину та предметом злочину полягає й в тому, що першому злочин завжди заподіює шкоду, а другий у разі вчинення злочину може й не зазнавати ніяких негативних змін.

У межах загального вчення про склад злочину потерпілий є факультативною ознакою. В більшості складів злочинів ознака потерпілого характеризує типову суспільну небезпечність злочину, тобто є конститутивною ознакою (наприклад, у статтях 170, 304 КК). В інших завдяки ознаці потерпілого відображається підвищена суспільна небезпечність, тобто ця ознака виступає обставиною, що обтяжує відповідальність (ч. 3 ст. 152, ч. 3 ст. 314 КК). Шляхом вказівки на потерпілого ніколи не підкреслюється знижена суспільна небезпечність злочину, тобто ознака потерпілого не може пом’якшувати відповідальність.

Залежно від виду соціального суб’єкта виділені чотири групи потерпілих, які є ознаками складів злочинів: фізичні особи (1); юридичні особи (2); держава (3); інші соціальні утворення (4). Тут слід зазначити, що попри те, що такий вид потерпілого від злочину, як суспільство, має важливе значення для визначення соціальної сутності злочинів, їх диференціації в межах Особливої частини КК, встановлення суспільно небезпечних наслідків посягань, законодавець не вказує на нього при формулюванні певних видів злочинів, тому цей вид потерпілого не охоплюється поняттям ознаки складу злочину. Найбільш численною є перша група потерпілих, які є ознаками складів злочинів, тому залежно від соціального статусу фізичної особи ця група поділена на дванадцять підгруп: потерпілі, статус яких обумовлюється суспільними відносинами, що забезпечують діяльність вищих органів державної влади, а також політичних партій (1.1.); потерпілі, статус яких обумовлюється відносинами у сфері охорони здоров’я людини (1.2); потерпілі, статус яких обумовлюється відносинами у сфері охорони материнства та дитинства, зокрема, відносинами, що забезпечують нормальний фізичний, психічний та соціальний розвиток неповнолітніх (1.3); потерпілі, статус яких обумовлюється відносинами щодо реалізації людиною статевої свободи (1.4), тощо.

У підрозділі 2.2. «Потерпілий у системі ознак об’єкта злочину» досліджуються основні визначення об’єкта злочину, які об’єднані у вісім теорій: кримінального закону як об’єкта злочину, правового обов’язку, суб’єктивного права, нормативну, правоохоронюваного інтересу, правового блага, суспільних відносин та антропологічну теорію об’єкта злочину. Аналіз кримінального законодавства дозволив зробити висновок, що найбільш прийнятною є теорія суспільних відносин, оскільки об’єкти злочинів описуються в законі шляхом вказівок на ознаки саме охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин. Серед таких ознак – матеріальні чи ідеальні блага, суб’єктивні права, юридичні обов’язки, інтереси, регулятивні норми та потерпілі. Завдяки вказівкам на ті чи інші види потерпілих законодавець відображає як основні (наприклад, статті 112, 170 КК), так і додаткові (п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 153 КК) об’єкти злочинів.

У структурі об’єкта злочину потерпілий є учасником охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, благу, праву чи інтересу якого злочином заподіяна шкода або створена загроза заподіяння такої.

Розділ 3 «Обставини, пов’язані з потерпілим, та їх взаємодія з ознаками об’єктивної сторони складу злочину» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Загальна характеристика обставин, пов’язаних з потерпілим» встановлюється, що обставини, пов’язані з потерпілим, це такі ситуаційні (не соціальні) фактори на боці потерпілого, при яких вчинюється суспільно небезпечне діяння та (чи) настають суспільно небезпечні наслідки.

Залежно від об’єктивного прояву зазначені обставини поділені на поведінку потерпілого (1) та стан потерпілого (2). Залежно від того, з якою об’єктивною ознакою складу злочину вони взаємодіють, виділені: обставини, що взаємодіють із суспільно небезпечним діянням (1), та обставини, що сприяють розвитку причинного зв’язку та обумовлюють настання суспільно небезпечних наслідків (2).

Крім того, зазначається, що деякі з обставин, пов’язаних з потерпілим, суттєво впливають на рівень суспільної небезпечності злочину і тому враховуються законодавцем при криміналізації діянь та диференціації відповідальності (наприклад, ст. 116, ч. 2 ст. 120 КК). Такі обставини є ознаками складу злочину. Вони включені до складів не всіх, а лише деяких злочинів, тому в межах загального вчення про склад злочину вони розглядаються як факультативні ознаки. Обставини на боці потерпілого можуть характеризувати різні рівні суспільної небезпечності злочину. В складах, де вони відображають типову суспільну небезпечність, такі обставини виступають конститутивними ознаками (наприклад, статті 141, 152 КК). У складах, де поведінка потерпілого чи його стан відображають підвищену суспільну небезпечність, вони розглядаються як ознаки, що обтяжують відповідальність (ч. 3 ст. 143, ч. 2 ст. 144 КК). У складах, де зазначені обставини характеризують знижену суспільну небезпечність злочину, вони належать до ознак, що сприяють пом’якшенню відповідальності (статті 116, 123 КК). У межах загального вчення про склад злочину обставини на боці потерпілого не утворюють ані самостійного елемента злочину (наприклад, як об’єкт злочину), ані узагальненої ознаки складу злочину (наприклад, як потерпілий від злочину). Вони є ознаками об’єктивної сторони злочину і охоплюються поняттям обстановки вчинення злочину, тобто розглядаються як обставини, при яких вчинюється суспільно небезпечне діяння та (чи) настають суспільно небезпечні наслідки і на які вказується в кримінальному законі при формулюванні певного виду злочину.

Підрозділ 3.2. «Обставини, пов’язані з потерпілим, що взаємодіють із суспільно небезпечним діянням» містить два пункти. В пункті 3.2.1. «Поведінка потерпілого, яка взаємодіє із суспільно небезпечним діянням» зазначається, що в межах біхевіористичного та необіхевіористичного напрямків психології досліджується поведінка не лише індивідуальних, але й колективних суб’єктів соціуму. Однак у кримінологічних та кримінально-правових дослідженнях при аналізі поведінки потерпілого від злочину цим поглядам не приділяється достатньо уваги. Висловлюється думка щодо необхідності, перспективності та багатогранності відповідних розробок.

Поведінка фізичної особи  потерпілої від злочину може мати різні форми. Вона може виражатися у дії або бездіяльності, мати енергетичний (наприклад, фізичне насильство) або інформаційний (наприклад, тяжка образа) характер. З точки зору соціальної оцінки така поведінка може бути позитивною (наприклад, виконання службового або громадського обов’язку), нейтральною (наприклад, ненадання згоди на вчинення певних дій) або негативною (наприклад, неправомірна або аморальна поведінка).

Аналіз чинного законодавства показує, що поведінка потерпілого, котра впливає на характер та типовий ступінь суспільної небезпечності діяння, недостатньо враховується при встановленні та диференціації кримінальної відповідальності. Подальше вивчення такої поведінки повинно привести до збільшення та конкретизації вказівок на неї у кримінально-правових нормах. Це, насамперед, стосується норм, закріплених у статтях 116, 118, 123, 124, 152, 153 КК.

Значна увага в дисертації приділена дослідженню питання згоди соціального суб’єкта на вчинення діяння щодо його охоронюваного кримінальним законом блага, права чи інтересу. При цьому зазначається, що відсутність такої згоди є ознакою складу багатьох злочинів (див., наприклад, статті 141, 168, 182 КК). Наявність згоди в цих випадках виключає злочинність відповідних діянь. У науці кримінального права залишається дискусійним питання щодо створення загального правила про згоду на заподіяння шкоди як про обставину, що виключає злочинність діяння. Засновуючись на дослідженні механізму порушення охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, автор підтримує позицію тих дослідників, які вважають, що зазначене правило може бути сформульоване, але воно повинно мати низку винятків (Р. Кесслер, М. Таганцев, М. Сергієвський, А. Піонтковський, А. Красиков та ін.). Статтю, в якій би закріплювалося це правило, пропонується передбачити в розділі VIII Загальної частини КК.

У пункті 3.2.2. «Стан потерпілого, що взаємодіє із суспільно небезпечним діянням» надається загальна характеристика стану потерпілого, що взаємодіє із суспільно небезпечним діянням, а також розглядається питання визначення стану матеріальної, службової та іншої залежності потерпілого від винуватого. При цьому зазначається, що в такому визначенні повинні відображатися як об’єктивний елемент залежності, тобто фактичні, міжособистісні відносини між потерпілим та винним, так і її суб’єктивна складова, тобто орієнтація потерпілого при виборі варіанту поведінки на інтереси винуватого.

У підрозділі 3.3. «Обставини, пов’язані з потерпілим, що впливають на розвиток причинного зв’язку та обумовлюють настання суспільно небезпечних наслідків» вирішується проблема встановлення причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечними наслідками, настанню яких сприяли обставини на боці потерпілого. Досліджується розв’язання цієї проблеми в межах основних теорій причинного зв’язку в кримінальному праві: теорії головної причини, еквівалентності умов, безпосередньої причини, адекватної причини, необхідного причинного зв’язку та породження. Підтримуючи позицію прихильників теорії еквівалентності умов (М. Бурі, Ф. Ліст, М. Сергієвський, Т. Церетелі, В. Малинін та ін.), автор робить такий висновок: якщо суспільно небезпечне діяння є необхідною умовою настання суспільно небезпечних наслідків, їх conditio sine qua non, то ніякі обставини, пов’язані з потерпілим, як би суттєво вони не сприяли настанню вказаних наслідків, не здатні виключити причинний зв’язок між діянням та цими наслідками. Якщо ж діяння не є необхідною умовою настання суспільно небезпечних наслідків, а такою виступає обставина, пов’язана з потерпілим, або інший об’єктивний фактор, то причинний зв’язок між вчиненим діянням та існуючою шкодою слід визнавати відсутнім.

Розділ 4 «Психічне ставлення суб’єкта злочину до потерпілого та обставин, пов’язаних з ним» містить чотири підрозділи. У підрозділі 4.1. «Вступні положення» підкреслюється, що будь-які об’єктивні ознаки складу злочину (а не лише суспільно небезпечне діяння та суспільно небезпечні наслідки) повинні інкримінуватися лише в тому разі, коли до них було психічне ставлення з боку суб’єкта злочину.

Психічне ставлення до потерпілого й обставин, пов’язаних з ним, а також до інших так званих «окремих» об’єктивних ознак складу злочину охоплюється інтелектуальним елементом вини і може виражатися в: усвідомленні цих ознак (1); усвідомленні можливості їх наявності (2); неусвідомленні, при тому, однак, що винний повинен був і міг усвідомлювати ці ознаки (3).

У підрозділі 4.2. «Психічне ставлення суб’єкта злочину до потерпілого» звертається увага на те, що в юридичній літературі та в постановах Пленуму Верховного Суду України нерідко при описанні одного з видів психічного ставлення суб’єкта злочину до потерпілого від злочину використовуються терміни «припускав» або «допускав». Як відомо, в кримінальному законодавстві завдяки цим термінам характеризується вольовий елемент вини (ст. 24 КК). Психічне ж ставлення до потерпілого є складовою інтелектуального елементу вини. Отже, описуючи таке ставлення, необхідно користуватися відповідною термінологією, а саме, словосполученням «усвідомлював можливість». Виходячи з цього, пропонується внести зміни до пунктів 17, 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. № 4 та пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2.

У підрозділі 4.3. «Психічне ставлення суб’єкта злочину до обставин, пов’язаних з потерпілим, що взаємодіють з суспільно небезпечним діянням» акцентується увага на з’ясуванні психічного ставлення до стану безпорадності особи, що потерпіла від зґвалтування. Такий стан визначає спосіб вчинення злочину, який, як відомо, тісно пов’язаний із суспільно небезпечним діянням. Інтелектуальний елемент психічного ставлення до суспільно небезпечного діяння при зґвалтуванні може виражатися лише в усвідомленні. Отже, такий же вигляд повинно мати й психічне ставлення до способу вчинення цього злочину, а також до пов’язаної з цим способом обставини на боці потерпілого. Наведені міркування дозволили запропонувати зміни до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. № 4.

У підрозділі 4.4. «Психічне ставлення суб’єкта злочину до обставин, пов’язаних з потерпілим, що впливають на розвиток причинного зв’язку та обумовлюють настання суспільно небезпечних наслідків» зазначається, що психічним ставленням до суспільно небезпечних наслідків охоплюється відображення у психіці суб’єкта як характеру шкоди, так і процесу її спричинення. Останній складається з дії низки умов, кожна з яких є необхідною для настання результату, серед цих умов й обставини на боці потерпілого. Психічним ставленням до процесу спричинення охоплюється відображення у психіці суб’єкта кожної з зазначених умов, кожної з вказаних обставин. З’ясування психічного ставлення до таких обставин дає можливість не лише встановити наявність чи відсутність вини, але й виявити її форму та вид.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні проблеми потерпілого від злочину в кримінальному праві. Головними теоретичними та прикладними результатами роботи є такі:

1. Потерпілий від злочину – це соціальний суб’єкт (фізична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або ж суспільство в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода або створюється загроза такої. Поняття «потерпілий від злочину» слід відрізняти від понять «потерпілий як суб’єкт кримінального процесу» та «жертва злочину».

2. Потерпілий є обов’язковою ознакою складу значної частини злочинів. Його слід відмежовувати від предмета злочину. В межах загального вчення про склад злочину потерпілий є факультативною ознакою складу злочину. Він може виступати як конститутивною ознакою, так і ознакою складу злочину, що обтяжує відповідальність.

3. Потерпілий – це ознака, що характеризує об’єкт злочину (основний чи додатковий). Разом з потерпілим об’єкти злочинів у кримінальному законі можуть відображатися й завдяки вказівкам на певні матеріальні чи ідеальні блага, суб’єктивні права, юридичні обов’язки, інтереси чи регулятивні норми. В структурі об’єкта злочину потерпілий є одним з учасників охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, на які вчинюється посягання.

4. Обставини, пов’язані з потерпілим, – це ситуаційні фактори на боці потерпілого, при яких вчинюється суспільно небезпечне діяння та (чи) настають суспільно небезпечні наслідки. Залежно від об’єктивного прояву обставини, пов’язані з потерпілим, поділяються на: поведінку потерпілого (1) та стан потерпілого (2). Залежно від того, з якою об’єктивною ознакою злочину вони взаємодіють, виділяються: обставини, що взаємодіють із суспільно небезпечним діянням (1), та обставини, що сприяють розвитку причинного зв’язку, обумовлюючи настання суспільно небезпечних наслідків (2). Деякі з обставин, пов’язаних з потерпілим, виступають ознаками складів окремих злочинів. У межах загального вчення про склад злочину такі обставини є ознаками об’єктивної сторони злочину і охоплюються поняттям обстановки вчинення злочину.

5. Обставини, які пов’язані з потерпілим та впливають на характер і типовий ступінь суспільної небезпечності посягання, недостатньо враховуються при встановленні та диференціації кримінальної відповідальності.

6. Проблему обставин, які пов’язані з потерпілим та впливають на розвиток причинного зв’язку, слід вирішувати, засновуючись на положеннях теорії еквівалентності умов (conditio sine qua non).

7. Потерпілий та обставини, пов’язані з ним, виступаючи ознакою складу злочину, інкримінуються лише у тому випадку, коли до них було певне психічне ставлення з боку суб’єкта злочину. Таке ставлення охоплюється інтелектуальним елементом вини й може мати вигляд: усвідомлення зазначених ознак (1); усвідомлення можливості їх наявності (2); неусвідомлення, при тому, однак, що винний повинен був і міг їх усвідомлювати (3).

8. Розділ VIII Загальної частини КК доцільно доповнити статтею, в якій регулювалось би питання згоди на заподіяння шкоди як обставини, що виключає злочинність діяння. Цю статтю можна викласти, наприклад, у такій редакції:

Стаття 41-1. Заподіяння шкоди за згодою

1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним благам, правам чи інтересам, якщо воно вчинено з належної згоди їх володільця.

2. Згода не визнається належною, якщо вона дана недобровільно, неповнолітньою чи психічно хворою особою або пов’язана з заподіянням смерті чи тяжких тілесних ушкоджень, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

9. У пунктах 17, 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. № 4 слово «допускав» замінити на словосполучення «усвідомлював можливість».

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 замінити на вказане вище словосполучення слово «припускав».

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. № 4 слова «міг і повинен був усвідомлювати» замінити словом «усвідомлював».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Сенаторов М.В. Поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 1 (32). – С. 202-210.

2. Сенаторов М.В. Об’єкт злочину та його відображення в законі про кримінальну відповідальність // Питання боротьби зі злочинністю. Збірник наукових праць.  Вип. 7. – Х.: Право, 2003. – С. 133-145.

3. Сенаторов М.В. Потерпілий від злочину: значення для кваліфікації злочину та призначення покарання // Право України. – 2004. – № 3. – С. 110-113.

4. Cенаторов Н.В. Освобождение от уголовной ответственности в связи с примирением виновного с потерпевшим (ст.46 УК Украины) // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивченння. Матер. міжнар. наук.–практ. конф. [Харків] 25–26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.-Х.: ЮрінкомІнтер, 2002. – С. 80-82.

5. Сенаторов Н.В. Потерпевший в системе елементов состава преступления // Пять лет действия УК РФ: итоги и перспективы. Материалы ІІ международной научно–практической конференции, состоявшейся на юридическом факультете МГУ им. М.В. Ломоносова 30-31 мая 2002 г. – М.: ЛексЭст, 2003. – С. 234-237.

6. Сенаторов Н.В. К вопросу о соотношении понятий «потерпевший от преступления» и «потерпевший как субъект уголовного процесса» // Вісник ЛАВС імені 10–річчя незалежності України. Спеціальний випуск. У 2 ч. – Луганск: РВВ ЛАВС, 2002. – Ч. 2. – С. 56-59.

7. Сенаторов М.В. Потерпілі від злочинів проти громадської безпеки // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар. наук.–практ. семінару [Харків] 1–2 жовт. 2002 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С. 84-85.

8. Сенаторов М.В. Питання віктимологічної характеристики та попередження злочинності неповнолітніх // Питання боротьби зі злочинністю. Збірник наукових праць.  Вип. 8. – Х.: Право, 2004. – С. 116-118.

9. Сенаторов М.В. Проблеми урахування обставин, пов’язаних із потерпілим, при кваліфікації злочинів проти життя та здоров’я особи // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Матер. наук.-практ. конф. [Харків] 22-23 квітня 2004 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. –К.-Х.: ЮрінкомІнтер, 2004. – С. 87-89.

АНОТАЦІЇ

Сенаторов М.В. Потерпілий від злочину в кримінальному праві. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право.  Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України.  Харків, 2004.

Дисертація присвячена проблемі потерпілого від злочину в кримінальному праві. В роботі встановлюється кримінально-правове значення потерпілого від злочину та обставин, пов’язаних з ним, визначається поняття потерпілого від злочину, проводиться його відмежування від суміжних понять, виділяються види потерпілих, досліджується потерпілий як ознака складу злочину, що характеризує об’єкт злочину, проводиться її відмежування від ознаки предмета злочину, надається комплексна характеристика обставин, пов’язаних з потерпілим. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства та практики його застосування.

Ключові слова: потерпілий, жертва злочину, об’єкт злочину, склад злочину.

Сенаторов М.В. Потерпевший от преступления в уголовном праве. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право.  Институт изучения проблем преступности Академии правовых наук Украины.  Харьков, 2004.

Диссертация посвящена проблеме потерпевшего от преступления в уголовном праве. Потерпевший от преступления определяется как социальный субъект (физическое либо юридическое лицо, государство, иное социальное образование, общество в целом), благу, праву или интересу которого, находящемуся под охраной уголовного закона, преступлением причиняется вред или создается угроза причинения такового. Понятие потерпевшего от преступления следует отличать от понятий «потерпевший как субъект уголовного процесса» и «жертва преступления».

Потерпевший является признаком состава преступления. В общем учении о составе преступления он рассматривается как факультативный признак. Потерпевший может выступать конститутивным признаком состава преступления или же признаком, отягчающим ответственность. Потерпевшего от преступления следует отграничивать от предмета преступления.

Потерпевший является признаком состава преступления, характеризующим объект преступления. Последним являются общественные отношения, находящиеся под охраной уголовного закона, на которые совершается посягательство. В уголовном законе объект преступления, наряду с потерпевшим, могут отражать материальные или идеальные блага, субъективные права, юридические обязанности, интересы и регулятивные нормы.

Обстоятельства, связанные с потерпевшим,  это ситуационные факторы на стороне потерпевшего, при которых совершается общественно опасное деяния и (или) наступают общественно опасные последствия. В зависимости от объективного проявления обстоятельства, связанные с потерпевшим, делятся на поведение и состояние потерпевшего. В зависимости от того, с каким объективным признаком состава преступления взаимодействует то или иное обстоятельство на стороне потерпевшего, выделяются: обстоятельства, взаимодействующие с общественно опасным деянием, и обстоятельства, которые влияют на развитие причинной связи и обуславливают наступление общественно опасных последствий. Некоторые из обстоятельств, связанных с потерпевшим, являются признаками составов преступлений и определяют обстановку совершения преступления.

В работе также рассматриваются вопросы уголовно-правового значения согласия на причинения вреда как обстоятельства, исключающего преступность деяния; установления причинной связи между общественно опасным деянием и опасными последствиями, наступлению которых существенно способствовали обстоятельства на стороне потерпевшего; и другие. По итогам исследования сформулированы выводы и предложения, касающиеся совершенствования уголовного законодательства и практики его применения.

Ключевые слова: потерпевший, жертва преступления, объект преступления, состав преступления.

Mykyta V. Senatorov. The Victim of a Crime in Criminal Law. – Manuscript

Dissertation to seek PhD in Law Degree, Major 12.00.08 – Criminal Law and Criminology; Correctional Law. – Institute for the Study of Crime Problems, Ukrainian Academy of Law Sciences. – Kharkiv, 2004.

This dissertation is devoted to the victim of a crime in criminal law. The paper establishes the significance of the victim of a crime and related circumstances for criminal law as well as defines the notion of the victim, delimitates it from similar notions and breaks it into types. The paper studies the victim as a corpus delicti characteristics related to the object of a crime and delimitates it from such a characteristics as the article of a crime as well as provides a comprehensive description of the circumstances related to the victim. The author formulates recommendations for the improvement of the criminal legislation in effect and the existing practices.

Key words: victim, victim of a crime, object of a crime, actus reus, corpus delicti.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Національна академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека україни імені в. О. Сухомлинського календар знаменних І пам’ятних дат у галузі освіти І педагогічної науки на 2011 рік

    Документ
    Головною метою діяльності Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського (ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського) є інформаційне забезпечення розвитку національної педагогічної науки, освіти і практики,
  2. України (5)

    Документ
    А.В. Чебикін (голова), І.Д. Безгін, Ю.П. Богуцький, А.А. Бокотей, М.П. Мащенко, М.Ю. Рєзникович, В.Д. Сидоренко, М.А. Стороженко, О.С. Тимошенко, О.К.
  3. Тематика науково-дослідницьких робіт учасників ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України у 2008 році Фізико-математичне та економічне відділення Секція фізики (2)

    Конкурс
    учень 11 класу фізико-технічного ліцею при Херсонському національному технічному університеті та Дніпропетровському національному університеті Херсонської міської ради
  4. Володимир Мельниченко Українська душа Москви

    Книга
    Володимир Мельниченко — доктор історичних наук (1988), член-кореспондент АПН України (2003), заслужений діяч науки України (2004), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2009).
  5. Валентин чемерис з ким сміється україна антолог І я українського сміху к и ї в – 2 0 0 9 Антологія видається за сприяння Патріарха Київського І всієї Руси-України філарета

    Документ
    До антології "З КИМ СМІЄТЬСЯ УКРАЇНА" увійшли веселі твори — усіх жанрів, — українських сатириків та гумористів. З розповідями про них самих та їхні епохи,

Другие похожие документы..