Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
Приглашаем Вас принять участие в работе XII научно-практической конференции препода-вателей, студентов, аспирантов и молодых ученых Таганрогского инс...полностью>>
'Курсовая работа'
Виктор Петрович Астафьев – известный русский писатель с непростой жизненной судьбой. Родился он в Красноярском крае в 1924 году, почти все детство про...полностью>>
'Диплом'
27 января в клубе “Пеликан” состоялась торжественная церемония вручения дипломов “Учительской газеты”, посвященная итогам 2004 года в образовании. Ср...полностью>>
'Учебно-методическое пособие'
Примерная форма договора поставки товаров для государственных нужд (заключается в соответствии с государственным контрактом на поставку товаров для го...полностью>>

Черкашина-губаренко му­ЗИ­ка І те­атр на пе­РЕ­хре­С­ті епох му­ЗЫ­ка и те­атр на пе­РЕ­крё­С­Т­ке вре­мён (1)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

М. Р. ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО

МУ­ЗИ­КА І ТЕ­АТР
НА ПЕ­РЕ­ХРЕ­С­ТІ ЕПОХ

МУ­ЗЫ­КА И ТЕ­АТР
НА ПЕ­РЕ­КРЁ­С­Т­КЕ ВРЕ­МЁН

ТОМ 2

Ки­їв, 2002

ББК 85.313(4УКР)

Ч48

Че­р­ка­ши­на-­Гу­ба­ре­н­ко М. Р. Му­зи­ка і те­атр на пе­ре­хре­с­ті епох: Збі­р­ник ста­тей: У 2 т. – Т. 2. – Ки­їв, 2002. – 208 с.

Збі­р­ник на­у­ко­вих та кри­ти­ко-­пу­б­лі­ци­с­ти­ч­них праць до­к­то­ра ми­с­те­ц­т­во­знав­с­т­ва, про­фе­со­ра, чле­на-­ко­ре­с­по­н­де­н­та Ака­де­мії ми­с­тецтв Укра­ї­ни Ма­ри­ни Ро­ма­ні­в­ни Че­р­ка­ши­ної-­Гу­ба­ре­н­ко при­свя­че­но 40‑річчю її на­у­ко­во-­тво­р­чої ді­я­ль­но­с­ті. М. Р. Черкашина-Губаренко у 1962 році за­кін­чи­ла Ха­р­ків­сь­ку дер­жа­в­ну кон­се­р­ва­то­рію, у якій по­ча­ла­ся її пе­да­го­гі­ч­на та тво­р­ча пра­ця. З 1985 року жи­ве і пра­цює у Ки­є­ві, за­ві­дує ка­фе­д­рою іс­то­рії за­ру­бі­ж­ної му­зи­ки На­ці­о­на­ль­ної му­зи­ч­ної ака­де­мії Укра­ї­ни ім. П. І. Чайковського. У збі­р­ці дру­ку­ють­ся її на­у­ко­ві роз­ві­д­ки, стат­ті, на­ри­си, ре­це­н­зії, ство­ре­ні про­тя­гом 1990‑х років, а та­кож остан­нім ча­сом. У них ви­сві­т­лю­єть­ся ши­ро­ке ко­ло пи­тань му­зи­ч­но­го та те­а­т­ра­ль­но­го ми­с­те­ц­т­ва, йдеть­ся про кон­це­р­т­не жит­тя, про фе­с­ти­ва­лі, сим­по­зі­у­ми, опе­р­ні та ба­ле­т­ні пре­м’є­ри, про ін­ші куль­ту­р­ні по­дії, які від­бу­ва­ли­ся у цей пе­рі­од в Укра­ї­ні та за її ме­жа­ми. У пе­ре­ва­ж­ній бі­ль­шо­с­ті стат­ті бу­ло на­дру­ко­ва­но у на­у­ко­вих збі­р­ках, ча­со­пи­сах, у ти­ж­не­ви­ку «Дзе­р­ка­ло ти­ж­ня», є і та­кі, що пу­б­лі­ку­ють­ся впе­р­ше.

Збі­р­ку роз­ра­хо­ва­но на всіх, хто ці­ка­вить­ся су­час­ним ху­до­ж­нім жит­тям, те­о­рі­єю та іс­то­рі­єю ми­с­те­ц­т­ва.

Ав­тор про­е­к­ту:

ка­н­ди­дат пе­да­го­гі­ч­них на­ук, до­цент

О.­В­.­Ми­хай­ли­че­н­ко

Ре­це­н­зе­н­ти:
до­к­тор ми­с­те­ц­т­во­знав­с­т­ва, про­фе­сор
А.­П­.­Ла­ще­н­ко
до­к­тор ми­с­те­ц­т­во­знав­с­т­ва, про­фе­сор
С.В.Ти­ш­ко

Ре­да­к­тор:
ка­н­ди­дат ми­с­те­ц­т­во­знав­с­т­ва, до­цент
Л.А­.­Г­на­тюк

Пу­б­лі­ку­єть­ся за рі­шен­ням уче­ної ра­ди
На­ці­о­на­ль­ної му­зи­ч­ної ака­де­мії Укра­ї­ни ім. П. І. Чайковського.

ISBN

© М. Р. Черкашина-Губаренко, 2002

Сві­т­лій па­м’я­ті мо­го чо­ло­ві­ка
на­род­но­го ар­ти­с­та Укра­ї­ни,
ком­по­зи­то­ра Ві­та­лія Гу­ба­ре­н­ка

Марина Черкашина та Віталій Губаренко. 60-ті роки

­ТЕАТРАЛЬНАЯ АФИ­ША

СМАК, ФА­Н­ТА­ЗІЯ, КУЛЬ­ТУ­РА
(Ан­г­лій­сь­ка на­ці­о­на­ль­на опе­ра у Ки­є­ві)

При зга­д­ці про ви­сту­пи Ан­г­лій­сь­кої На­ці­о­на­ль­ної опе­ри знов і знов ожи­ва­ють не­за­бу­т­ні вра­жен­ня від двох по­ка­за­них ки­я­нам ви­став – та­ких рі­з­них, але спо­рі­д­не­них спі­ль­ни­ми ви­со­ки­ми яко­с­тя­ми. З то­ч­ки зо­ру па­ну­ю­чо­го в нас за­ли­ш­ко­во­го прин­ци­пу ста­в­лен­ня до куль­ту­ри (ма­єть­ся на ува­зі не тіль­ки мі­зе­р­не фі­нан­су­ван­ня), про­с­то не­мо­ж­ли­во уяви­ти, що та­ко­го рі­в­ня про­фе­сі­о­на­лі­з­му, ви­шу­ка­но­го сма­ку і вод­но­час смі­ли­вої по­шу­ко­во­с­ті мо­ж­на до­ся­г­ти на опе­р­ній сце­ні. Ан­г­лій­ці ще раз до­ве­ли не­за­пе­ре­ч­ність те­о­ре­ти­ч­но й нам ві­до­мої іс­ти­ни: аби опе­ра сприй­ма­ла­ся як спра­в­ж­ній те­атр, ви­ста­ва по­ви­нна бу­ти до­ве­р­ше­ної сце­ні­ч­ної ін­тер­пре­та­ції, що зу­мо­в­лю­єть­ся до­ско­на­лі­с­тю му­зи­ч­но­го про­чи­тан­ня те­к­с­ту.

Де­віз ко­ле­к­ти­ву, з яким ми ма­ли ща­с­ли­ву на­го­ду по­зна­йо­ми­ти­ся, – опе­ра іс­нує для пу­б­лі­ки, є не елі­та­р­ним, а де­мо­к­ра­ти­ч­ним ви­до­ви­щем, зміст яко­го має бу­ти зро­зу­мі­лий ко­ж­но­му, пе­ре­д­у­сім гля­да­че­ві-­по­ча­т­кі­в­цю. То­му всі тво­ри ви­ко­ну­ють­ся ан­г­лій­сь­кою мо­вою; на пе­ре­кла­ди іно­мо­в­них лі­б­ре­то, на за­сво­єн­ня спі­ва­ка­ми та ре­ль­є­ф­не до­не­сен­ня те­к­с­ту ви­тра­ча­ють­ся чи­ма­лі до­по­мі­ж­ні ко­ш­ти, які, до ре­чі, ви­ді­ляє дер­жа­ва.

«Ксеркс» Ге­н­де­ля і «По­во­рот гви­н­та» Бріт­те­на на­ле­жать до рі­з­них ета­пів роз­ви­т­ку ан­г­лій­сь­ко­го му­зи­ч­но­го те­а­т­ру. «Ксеркс» з’яв­и­в­ся по­над 250 років то­му, ви­ко­ну­єть­ся в нас у кра­ї­ні впе­р­ше. Вра­жен­ня від ці­єї ви­ста­ви ви­яви­ли­ся осо­б­ли­во ці­ка­ви­ми, бо на­шим го­с­тям вда­ло­ся бли­с­ку­че спро­с­ту­ва­ти за­ста­рі­лий міф про іта­лій­сь­ку опе­ру-­се­ріа як про ста­ти­ч­ний «ко­н­церт у ко­с­тю­мах». Опе­ру Ге­н­де­ля мо­ж­на на­зва­ти по­єд­нан­ням про­ти­ле­ж­но­с­тей. Ні­ме­ць­кий ком­по­зи­тор жив і пра­цю­вав у Ан­г­лії, впе­р­то при­ще­п­лю­вав ан­г­лій­сь­кій пу­б­лі­ці смак до ка­но­ні­ч­но­го жа­н­ру опе­ри-­се­ріа, пи­сав тво­ри на іта­лій­сь­кі лі­б­ре­то, а гля­да­чі не сприй­ма­ли чу­жо­го для них ми­с­те­ц­т­ва, ви­смі­ю­ва­ли йо­го в су­то на­ці­о­на­ль­но­му жа­н­рі «о­пе­ри же­б­ра­ків». Ми­нає по­над два сто­літ­тя – і за­ці­ка­в­ле­ність опе­р­ною тво­р­чі­с­тю Ге­н­де­ля ра­п­то­во спа­ла­хує з та­кою ін­те­н­си­в­ні­с­тю, про яку ве­ли­кий май­с­тер пі­з­ньо­го Ба­ро­ко не міг на­віть мрі­я­ти.

За ча­сів йо­го ді­я­ль­но­с­ті від­ве­р­ті умо­в­но­с­ті й ку­р­йо­з­ні не­по­ро­зу­мін­ня ста­ро­вин­ної опе­ри-­се­ріа за­ва­жа­ли гі­д­но оці­ни­ти ба­гат­с­т­во му­зи­ч­но­го змі­с­ту і су­то те­а­т­ра­ль­ну при­ро­ду опе­р­них пар­ти­тур ми­т­ця. По­ста­но­в­ни­ки «Ксе­р­к­са» – ди­ри­гент Чарлз Ма­к­ке­рас, ре­жи­сер Ні­ко­лас Хі­т­нер, сце­но­граф Дей­від Фі­л­дінг – ви­рі­ши­ли по­-сво­є­му ско­ри­с­та­ти­ся ку­р­йо­за­ми опе­ри-­се­ріа і вклю­чи­ти їх в умо­ви гри, до­по­в­ни­в­ши сю­жет па­ра­ле­ль­ною по­за­те­к­с­то­вою ді­є­ю. Спра­в­ді, чи спа­де ко­мусь на ду­м­ку сприй­ма­ти за чи­с­ту мо­не­ту за­плу­та­ну ін­три­гу на­вко­ло фа­та­ль­них лю­бо­в­них по­ра­зок пе­р­сид­сь­ко­го ца­ря Ксе­р­к­са – схі­д­но­го де­с­по­та, ко­т­рий спі­ває в опе­рі жі­но­чим го­ло­сом?

До то­го ж, згі­д­но з жа­н­ро­вим ка­но­ном, іс­то­рію ви­кла­де­но та­ким чи­ном, аби п’ять го­ло­вних ге­ро­їв (двоє бра­тів-­су­пе­р­ни­ків Ксеркс та Ар­за­мен, і три жі­н­ки, які з рі­з­ним ус­пі­хом зма­га­ють­ся за при­хи­ль­ність ко­ха­н­ців) оде­р­жа­ли змо­гу про­тя­гом трьох ак­тів про­спі­ва­ти по шість або ві­сім (Ксеркс і Ро­мі­ль­да) арій ко­жен. Що­до за­га­ль­ної кі­ль­ко­с­ті со­ль­них но­ме­рів, то їх рі­в­но чо­ти­ри де­ся­т­ки (крім го­ло­вних, тут є два дру­го­ря­д­них пе­р­со­на­жі, слу­га Ель­ві­ро та ба­ть­ко се­с­тер-­су­пе­р­ниць, го­ло­ва вій­сь­ко­вих за­го­нів Ксе­р­к­са Арі­о­дат). Со­рок со­ль­них ви­сту­пів і ли­ше чо­ти­ри ду­е­ти, сті­ль­ки ж не­ве­ли­ч­ких хо­рів. Та­ка по­бу­до­ва до­зво­ляє рі­з­но­бі­ч­но роз­кри­ти вну­т­рі­шні та зо­в­ні­ш­ні яко­с­ті ко­н­т­ра­с­т­них за те­м­пе­ра­ме­н­том, зви­ч­ка­ми, вда­чею ге­ро­їв, ін­те­ре­си яких пе­ре­плі­та­ють­ся й сти­ка­ю­ть­ся. Дій­с­но ге­ні­а­ль­на му­зи­ка від­би­ває най­д­рі­б­ні­ші ню­а­н­си те­к­с­ту і вод­но­час опе­рує са­мо­цін­ни­ми об­ра­з­ни­ми уза­галь­нен­ня­ми, за­вдя­ки чо­му умо­в­ні опе­р­ні ти­па­жі ста­ють жи­ви­ми по­в­но­кро­в­ни­ми по­ста­тя­ми.

По­ста­но­в­ни­ки не пі­ш­ли шля­хом му­зей­ної ре­с­та­в­ра­ції ар­ха­ї­ч­ної му­зи­ч­но-­те­а­т­ра­ль­ної фо­р­ми. І вод­но­час пар­ти­ту­ру Ге­н­де­ля від­тво­ре­но з без­до­ган­ним від­чут­тям осо­б­ли­во­с­тей сти­лю та з без­су­м­ні­в­ним піє­те­том пе­ред ху­до­ж­ньою ці­лі­с­ні­с­тю, до­ве­р­ше­ні­с­тю цьо­го ми­с­те­ць­ко­го ше­де­в­ра. Му­зи­ч­ні ін­тер­пре­та­то­ри збе­ре­г­ли всі со­рок арій. У ко­ж­ній з них, де ком­по­зи­тор ви­ко­ри­с­тав ти­по­ву стру­к­ту­ру арії da capo, по­вто­рю­ва­лась по­вні­с­тю пе­р­ша ча­с­ти­на. При цьо­му спі­ва­ки, по­ді­б­но до сво­їх по­пе­ре­дни­ків у XVIII сторіччі, де­мон­стру­ва­ли май­с­те­р­ність у ми­с­те­ц­т­ві оздо­б­лен­ня й ва­рі­ю­ван­ня во­ка­ль­ної пар­тії ре­п­ри­з­ної по­бу­до­ви.

По­стать схі­д­но­го де­с­по­та Ксе­р­к­са ви­ра­з­но і пе­ре­ко­н­ли­во від­тво­ри­ла ви­зна­ч­на спі­ва­ч­ка ме­цо-­со­п­ра­но Енн Ме­р­рей, опе­р­на зір­ка, яка ви­сту­пає на сце­нах про­ві­д­них те­а­т­рів сві­ту. Про якість зву­чан­ня гну­ч­ко­го і ру­х­ли­во­го го­ло­су, про ві­ль­не по­до­лан­ня не­аби­яких тру­д­но­щів ві­р­ту­о­з­ної во­ка­ль­ної пар­тії мо­ж­на на­віть не го­во­ри­ти, бо за­хо­п­лен­ня ви­кли­ка­ли ці­лі­с­ність та ор­га­ні­ч­ність му­зи­ч­но-­сце­ні­ч­но­го об­ра­зу, до­сто­ві­р­ність роз­ма­ї­тої га­ми пе­ре­жи­вань. Не­вда­чі цьо­го ге­роя з тон­кою пси­хо­ло­гі­ч­ною ор­га­ні­за­ці­єю, йо­го зво­ру­ш­ли­ву без­за­хи­с­ність, що так ко­н­т­ра­с­тує з цар­сь­ким са­ном, сприй­ма­єш зі спів­чут­тям і ро­зу­мін­ням.

Як­що Ксе­р­к­са з йо­го са­мо­за­глиб­ле­ні­с­тю та еле­гій­ним на­стро­єм мо­ж­на по­рі­в­ня­ти з лі­ри­ч­ним не­вда­хою П’є­ро з іта­лій­сь­ко­го те­а­т­ру ма­сок, то йо­го брат-­су­пе­р­ник бі­ль­ше схо­жий на Ар­ле­кі­на, ко­т­рий пе­ре­мо­ж­но до­лає всі тим­ча­со­ві ускла­д­нен­ня, ви­яв­ляє не­аби­яку жит­тє­ву ене­р­гію і вре­ш­ті-­решт отри­мує в на­го­ро­ду пре­кра­с­ну Ро­мі­ль­ду-­Ко­ло­м­бі­ну.

У ро­лі Ар­за­ме­на ви­сту­пив спі­вак з уні­ка­ль­ним го­ло­сом – Крі­с­то­фер Ро­б­сон. Йо­го при­ро­д­ний контр-­те­нор най­бі­ль­ше від­по­ві­дає ти­по­ві чо­ло­ві­чих со­п­ра­но, ко­ли­ш­ніх primi nomi, для яких у ге­н­де­лів­сь­кі ча­си пи­са­ли­ся го­ло­вні чо­ло­ві­чі пар­тії іта­лій­сь­ких опер-­се­рі­а.

Сло­ва за­хо­п­лен­ня хо­четь­ся ска­за­ти про всіх уча­с­ни­ків ви­ста­ви. Ми по­ба­чи­ли спі­ва­ків-­ак­то­рів, ко­жен із яких по­ка­зав се­бе то­н­ким му­зи­ка­н­том в ан­са­м­б­лі з іде­а­ль­но ви­ва­же­ним за зву­чан­ням ор­ке­с­т­ром, про­де­мо­н­с­т­ру­вав ін­стру­ме­н­та­ль­ну ма­не­ру зву­ко­ве­ден­ня в чи­с­лен­них ді­а­ло­гах із со­лю­ю­чи­ми ін­стру­ме­н­та­ми і вод­но­час не­ви­му­ше­но пе­ре­хо­див від жи­вої роз­мо­в­ної ін­то­на­ції ре­чи­та­ти­в­них сцен до со­ль­них ви­сло­в­лень.

Як уже від­зна­ча­ло­ся, по­ряд із сю­же­т­ним роз­ви­т­ком по­дій у ви­ста­ві роз­го­р­ну­ла­ся бли­с­ку­ча й до­те­п­на по­лі­фо­нія па­ра­ле­ль­но­го по­за­те­к­с­то­во­го ря­ду. Без­по­серед­ність жи­вих об­ра­зів, не­ви­му­ше­ність сто­су­н­ків і пе­ре­жи­вань ге­ро­їв го­ло­вної ін­три­ги ввій­ш­ли в кон­текст на­пів­фа­н­та­зій­но­го ри­ту­а­ль­но-­це­ре­мо­ні­а­ль­но­го жит­тє­во­го уст­рою, що яв­ляє со­бою су­міш епох і ча­сів. Сце­ні­ч­не се­ре­до­ви­ще по­стій­но транс­фо­р­му­єть­ся за до­по­мо­гою своє­рі­д­них мейє­р­хо­ль­дів­сь­ких слуг про­с­це­ні­у­му, але в су­то ан­г­лій­сь­ко­му ва­рі­а­н­ті. Це мо­в­ча­з­ні ди­в­ні по­ста­ті в чо­р­них фра­ках, із го­ли­ми че­ре­па­ми-­ма­с­ка­ми й бі­ли­ми гі­п­со­ви­ми об­лич­чя­ми. Во­ни ви­во­зять, вно­сять, пе­ре­но­сять де­та­лі де­ко­ра­цій, ого­ро­джу­ють окре­мі пред­ме­ти і ку­то­ч­ки сце­ни, не­на­че в му­зеї, роз­ста­в­ля­ють у рі­з­но­ма­ні­т­них кон­фі­гу­ра­ці­ях зе­ле­ні крі­с­ла-­ше­з­ло­н­ги, на які у пе­в­ні мо­ме­н­ти сі­да­ють ге­ро­ї.

Про­те най­ча­с­ті­ше на цих крі­с­лах вла­ш­то­ву­єть­ся ще од­на гру­па по­стій­них сві­д­ків і спо­сте­рі­га­чів ді­ї. Ни­ми стає ку­п­ка чо­ло­ві­ків і жі­нок в од­но­ма­ні­т­но­му сі­ро­му одя­го­ві, під­тя­г­ну­тих, ди­с­ци­п­лі­но­ва­них, очо­лю­ва­них сво­їм роз­по­ря­д­ни­ком. Не од­ра­зу нам від­кри­ва­єть­ся «се­к­рет» їх іс­ну­ван­ня у ви­ста­ві. Ви­яв­ля­єть­ся, що так тра­к­то­ва­но опе­р­ний хор, яко­му в пар­ти­ту­рі від­ве­де­но мі­зе­р­не мі­с­це, про­те у ви­ста­ві йо­го фу­н­к­ції зна­ч­но роз­ши­рю­ють­ся в чи­с­лен­них мі­мі­ч­них сце­нах.

Не­мо­ж­ли­во бо­дай сти­с­ло пе­ре­лі­чи­ти всі до­те­п­ні зна­хі­д­ки. На­при­клад, зе­ле­на іг­ро­ва за­ві­са-­ко­в­д­ра не про­с­то на­га­дує рі­в­но під­ст­ри­же­ний га­зон ан­г­лій­сь­ко­го па­р­ку. У пе­в­ний мо­мент ця асо­ці­а­ція ре­а­лі­зу­єть­ся: за­ві­са на чверть опу­с­ка­єть­ся, над нею, як у ля­ль­ко­вій ви­ста­ві, з’яв­ля­єть­ся зна­йо­мий «го­лий че­реп» – і ми на­оч­но ба­чи­мо, як ве­ли­че­з­ни­ми са­до­ви­ми но­жи­ця­ми під­рі­в­ню­єть­ся зе­ле­ний ки­лим і як від­рі­за­ні шма­т­ки пе­ре­мо­же­но ле­тять вниз на про­с­це­ні­ум. А чо­го ва­р­тий по­ча­ток тре­тьої дії! Шез­лонги рі­в­ним ря­до­ч­ком сто­ять уз­довж ра­м­пи, під час всту­п­ної Сим­фо­нії на них си­дять Ар­за­мен, Ро­мі­ль­да, Ел­ві­ро – з га­зе­та­ми в ру­ках, у які за­гли­би­ли­ся, за­кри­в­ши об­лич­чя. У цій же дії сві­д­ка­ми па­те­ти­ч­ної арії від­чаю Ксе­р­к­са ста­ють чо­ти­ри па­р­ко­ві ску­ль­п­ту­ри – бю­с­ти ге­ро­їв, що на­га­ду­ють ві­до­мі пор­т­ре­ти гре­ць­ких па­т­рі­о­тів на сті­нах бу­ди­н­ку го­го­лів­сь­ко­го Со­ба­ке­ви­ча. У роз­па­чі Ксеркс по­слі­до­в­но сти­нає їм три го­ло­ви, че­т­ве­р­та, не до­че­ка­в­шись сво­єї чер­ги, вре­ш­ті па­дає са­ма…

«Ксе­р­к­са» я б на­зва­ла взі­р­цем від­ро­джен­ня ста­ро­вин­ної пар­ти­ту­ри зі збе­ре­жен­ням усіх її яко­с­тей і роз­крит­тям при­хо­ва­них осо­б­ли­во­с­тей ав­то­рсь­ко­го те­к­с­ту за­со­ба­ми су­час­но­го те­а­т­ру. Фа­н­та­зія, гу­мор, те­а­т­ра­ль­ні не­спо­ді­ва­н­ки й сюр­при­зи об’­єд­на­ли­ся зі спра­в­ді кла­си­ч­ною за сти­лем ви­ста­во­ю.

У зо­всім ін­ший світ ми по­тра­пи­ли у тво­рі Бріт­те­на, кра­ще ві­до­мо­му і з ко­ли­ш­ніх га­с­т­ро­лей ка­ме­р­ної сце­ни «Ко­ве­нт-­Га­р­ден» у Мо­с­к­ві, і з не­що­да­в­ньо­го кон­це­р­т­но­го ви­ко­нан­ня в ци­к­лі мо­с­ков­сь­ких Гру­д­не­вих ве­чо­рів. Ви­ста­ва Ан­г­лій­сь­кої На­ці­о­на­ль­ної опе­ри перш за все вра­зи­ла ро­бо­тою ди­ри­ге­н­та Май­к­ла Ллой­да і грою не­ве­ли­ч­ко­го за скла­дом ор­ке­с­т­ру, де, згі­д­но із за­ду­мом ком­по­зи­то­ра, ко­ж­ний му­зи­кант має на­ва­н­та­жен­ня со­лі­с­та. Са­ме та­кий рі­вень до­ско­на­ло­с­ті по­трі­б­ний для ін­тер­пре­ту­ван­ня скла­д­них су­час­них пар­ти­тур, щоб про­слу­ху­ва­ла­ся ко­ж­на лі­нія в на­ша­ру­ван­ні зву­ко­вих пла­с­тів і ди­со­ну­ю­чих спо­лу­чень, щоб опу­к­лі об­ра­з­ні ко­н­т­ра­с­ти і за­га­ль­ний без­пе­ре­р­в­ний плин му­зи­ки не­яс­них ду­ше­в­них по­ру­хів, по­та­є­м­них стра­хів і мі­с­ти­ч­них пе­ре­жи­вань спо­лу­ча­ли­ся з то­ч­ні­с­тю дра­ма­ту­р­гі­ч­них ак­це­н­тів та ці­лі­с­ним від­чут­тям фо­р­ми.

Му­зи­ка Бріт­те­на пе­ре­тво­ри­ла­ся на го­ло­вно­го ге­роя ви­ста­ви. Цей ви­зна­ч­ний ми­тець, від­но­ви­в­ши ан­г­лій­сь­ку на­ці­о­на­ль­ну опе­р­ну шко­лу пі­с­ля більш як двох сто­річ за­бут­тя тра­ди­цій її за­сно­в­ни­ка Г. Перселла, ство­рив ці­л­ком ори­гі­на­ль­ний стиль. У пар­ти­ту­рі «По­во­ро­ту гви­н­та» є ви­шу­ка­ність і екс­пре­сія, то­н­кий лі­ризм у тра­к­ту­ван­ні ди­тя­чої те­ми і су­то ан­г­лій­сь­ка стри­ма­ність.

Сю­жет тво­ру, зо­се­ре­дже­ний на­вко­ло та­є­м­ниць під­сві­до­мо­го, ви­ма­гав від­по­ві­д­но­го сце­ні­ч­но­го ви­рі­шен­ня. Ре­жи­сер Джо­на­тан Міл­лер та сце­но­гра­фи Па­т­рік Ро­бе­р­т­сон і Роз­ме­рі Ве­р­коу ство­ри­ли мі­н­ли­ве се­ре­до­ви­ще за до­по­мо­гою ви­шу­ка­них сві­т­ло­вих ефе­к­тів (ху­до­ж­ник зі сві­т­ла Д. Херсі), змін­них ді­а­п­ро­е­к­цій, що пе­ре­тво­рю­ють ін­тер’­є­ри при­мі­сь­ко­го бу­ди­н­ку у Схі­д­ній Ан­г­лії на ті­ни­с­ті алеї ве­ли­ч­но­го па­р­ку, спо­в­не­но­го та­є­м­ни­чо­с­ті в не­яс­но­му сві­т­лі мі­ся­ця.

Не­зви­ч­но пра­цю­ють у цій ка­ме­р­ній ви­ста­ві всі ви­ко­нав­ці. Перш за все – ху­де­нь­кий те­н­ді­т­ний хло­п­чик Ма­л­ком Грін у ро­лі Май­л­за. Вів ство­рив над­зви­чай­но при­ваб­ли­вий об­раз ди­ти­ни із вра­з­ли­вою ду­шею, при­ре­че­ної на за­ги­бель, бо во­на не­спро­мо­ж­на зві­ль­ни­ти­ся від впли­вів по­той­бі­ч­них сил. У їх по­ло­ні пе­ре­бу­ває й се­с­т­ра Май­л­за Фло­ра (не­зви­ч­не для на­ших сцен со­п­ра­но-­тра­ве­с­ті Ей­лін Хулс) У Фло­ри зна­ч­но бі­ль­ше жит­тє­вої ене­р­гії, ди­тя­чої без­по­се­ре­д­но­с­ті, для неї спі­л­ку­ван­ня з при­ви­да­ми по­ме­р­лих слу­ги Ку­ї­н­та і гу­ве­р­на­н­т­ки міс Джес­сел є шви­д­ше по­тя­гом до го­с­т­рих не­зви­ч­них при­год і за­бо­ро­не­них емо­цій.

Пе­ре­ко­н­ли­во, без над­мі­р­но­го ло­с­ко­тан­ня не­р­вів гля­да­чів і гри на емо­ці­ях жа­ху, ви­рі­ше­но у ви­ста­ві по­ста­ті Ку­ї­н­та і Джес­сел. Во­ни ста­ють уо­со­б­лен­ням при­ро­д­но­го для ко­ж­ної лю­ди­ни, зо­к­ре­ма мо­ло­дої, стра­ху сме­р­ті, що вод­но­час ля­кає і ва­бить від­крит­тям се­к­ре­тів по­той­бі­ч­но­го. Й осо­б­ли­вою пла­с­ти­кою, і, го­ло­вне, ха­ра­к­те­ром зву­ко­ве­ден­ня, те­м­б­ро­ви­ми ба­р­ва­ми Стю­арт Кейл – Ку­їнт і Крі­с­тіи Бан­нінг – Джес­сел змо­г­ли пе­ре­да­ти цей скла­д­ний пси­хо­емо­цій­ний ком­плекс.

Дві жі­н­ки, мо­ло­да і лі­т­ня – юна гу­ве­р­на­н­т­ка, ко­т­ра по­тра­п­ляє в за­га­д­ко­вий дім, де ду­ша­ми ді­тей во­ло­ді­ють при­ви­ди, і ста­ра еко­но­м­ка мі­сіс Гро­уз – пра­г­нуть здо­ла­ти при­ма­ри і ні­ч­ні жа­хи. Оби­д­ві ви­ко­на­ви­ці, ав­с­т­ра­лій­сь­ка спі­ва­ч­ка Джіл­лі­ан Сал­лі­вен та ме­цо-­со­п­ра­но Ме­ней Дей­віз, про­де­мо­н­с­т­ру­ва­ли ви­со­ку май­с­те­р­ність у то­н­кій ін­то­на­цій­ній про­ро­б­ці скла­д­них пар­тій.

Зна­йом­с­т­во а та­ким ко­ле­к­ти­вом, як Ан­г­лій­сь­ка На­ці­о­на­ль­на опе­ра, під­во­дить до не­вті­ш­них ви­сно­в­ків про ка­та­с­т­ро­фі­ч­ну си­ту­а­цію в на­шій му­зи­ч­ній куль­ту­рі, і ви­со­ке ми­с­те­ц­т­во го­с­тей ви­да­єть­ся да­ле­кою не­здій­с­нен­ною мрі­єю, хоч на­спра­в­ді це, мо­ви­ти б, но­р­ма­ль­ний рі­вень най­кра­щих сві­то­вих ста­н­да­р­тів, як і по­ви­нно бу­ти, ко­ли де­мон­стру­ють­ся до­ся­г­нен­ня на­ці­о­на­ль­ної опе­р­ної сце­ни.

Му­зи­ка. – 1990 – № 5.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Черкашина-губаренко му­ЗИ­ка І те­атр на пе­РЕ­хре­С­ті епох му­ЗЫ­ка и те­атр на пе­РЕ­крё­С­Т­ке вре­мён (2)

    Документ
    Збі­р­ник на­у­ко­вих та кри­ти­ко-­пу­б­лі­ци­с­ти­ч­них праць до­к­то­ра ми­с­те­ц­т­во­знав­с­т­ва, про­фе­со­ра, чле­на-­ко­ре­с­по­н­де­н­та Ака­де­мії ми­с­тецтв Укра­ї­ни Ма­ри­ни Ро­ма­ні­в­ни Че­р­ка­ши­ної-­Гу­ба­ре­н­ко

Другие похожие документы..