Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
300 лет назад, по Указу Петра I от 18 декабря 1708 года, в России были учреждены губернии, общим числом — восемь. Первой в списке значилась Московска...полностью>>
'Документ'
Тема детских неврозов по своей актуальности заслуживает внимания специалистов не только в области детской невропатологии, но и родителей, педагогов, п...полностью>>
'Документ'
С 18.02.2008 выдачу подтверждения статуса налогового резидента Российской Федерации (далее - Подтверждение) осуществляет Межрегиональная инспекция Фе...полностью>>
'Викторина'
Пока в России Пушкин длится, Метелям не задуть свечу.Д.Самойлов.Оформление. Выставка книг А. С. Пушкина и литература о нем, портрет Пушкина.Звучит ва...полностью>>

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання

Главная > Конспект
Сохрани ссылку в одной из сетей:

- моніторинг середовища й сканування подій і тенденцій;

- засоби масової інформації (телебачення, радіо).

Внутрішні джерела знань містять у собі цілий ряд позицій, таких, як:

- фахівці організації, внутрішні замовники й постачальники,

- організаційна оцінка;

- корпоративні експерти;

- моделювання процесів,

- політика, практика й методи;

- внутрішнє навчання й утворення;

- майбутнє бізнесу (завдання, цінності, принципи);

- стратегія бізнесу (плани, прогнози);

- заходи щодо вдосконалювання й ініціативи з розвитку (наприклад, модернізація бізнесу);

- операційне планування й бюджет;

- корпоративне керування (повноваження, функції, взаємовідносини, розміщення ресурсів, організаційні графіки);

- організаційна структура й види робіт;

- практичний досвід і аналіз робіт після впровадження нових розробок (проекти, ініціативи, заходи щодо підвищення якості);

- постійне документування процесів, роботи команд;

- пропозиції працівників;

- корпоративні інформаційні бюлетені.

Із всіх видів інтелектуального капіталу саме знання становлять найбільшу складність для управління.

2.3 Інформаційна економіка

Інформаційне суспільство – це соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З.Бжезинський, О.Белл, О.Тоффлер [71]. Прибічники теорії інформаційного суспільства пов’язують його становлення з домінуванням четвертого інформаційного сектору економіки, який іде після сільського господарства, промисловості та сфери послуг. При цьому стверджується, що капітал і праця, які є основою індустріального суспільства, поступаються місцем інформації та знанню у сучасному суспільстві. Революціонізуючі дії інформаційних технологій приводять до того, що в інформаційному суспільстві класи змінюються соціально недиференційованими “інформаційними спільнотами”.

Традиційним корпораціям протиставляються “малі” економічні форми – індивідуальна діяльність вдома, “електронний котедж”. Вони входять у майбутню структуру інформаційного суспільства з його “інфо-”, “техно-“ та іншими сферами людського буття. Було висунуто проект “глобальної електронної цивілізації”, що базується на синтезі телебачення, комп'ютерної та інших мереж. “Комп’ютерна революція” поступово приводить до зміни традиційного друку електронними книгами, змінює ідеологію, перетворює безробіття у цікаве проведення часу. Соціальні та політичні зміни розглядаються у теорії інформаційного суспільства як наслідок “мікроелектронної революції”. Перспектива розвитку демократії пов’язується з поширенням інформаційної техніки. Тоффлер відводить головну роль у цьому телекомунікаційній “кабельній мережі” , яка забезпечує двосторонній зв’язок громадян із урядом, дозволить враховувати їх думку при розробленні поличних рішень. Розробки у галузі “штучного інтелекту” розглядаються як можливість інформаційного трактування самої людини. Концепція інформаційного суспільства викликає критику з боку гуманістично орієнтованих філософів та науковців, які додержуються думки щодо негативних наслідків комп’ютеризації суспільства.

Поняття "інформаційного суспільства"

Тоффлер не дає новій цивілізації визначення, але доводить, що вона має принципово новий характер. "Багато чого у цій виникаючій цивілізації суперечить традиційній індустріальній цивілізації. Це водночас і технічно розвинута, і антиіндустріальна цивілізація. "Третя хвиля" несе із собою новий спосіб життя, що грунтується на відновних джерелах енергії, на методах виробництва, що роблять застарілими більшість фабричних технологій, на радикально перетворених школах та корпораціях майбутнього. Така цивілізація несе з собою новий кодекс поведінки та виводить нас за межі концентрації енергії, грошових коштів і влади".

Автор жодного разу не дав прямого визначення поняттю "інформаційного суспільства", яке сам ввів. Він дає визначення через перелік елементів, які є радикально новими для сьогодення та мають у корені змінити життя теперішнього та наступних поколінь.

На його думку, у наступному столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя для способів виробництва, отримання знань, а також для характеру трудової діяльності людини набуває новий соціальний уклад, який базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації, в якій головну роль відіграє комп'ютер, розгортається водночас із розвитком індустріального суспільства. Три аспекти останнього особливо необхідні для розуміння телекомунікаційної революції:

1) перехід від індустріального до сервісного суспільства;

2) вирішальне значення теоретичних знань для здійснення технологічних інновацій;

3) перетворення нової "інтелектуальної технології" у ключовий засіб системного аналізу та теорії приймання рішень.

Як співзасновник концепції "інформаційного суспільства" Тоффлер один із перших виділив його характерні ознаки. Його визначення цього поняття зводиться до роз'яснення суттєвостей нового суспільства через зміни, що будуть відрізняти "післяреволюційне" суспільство від теперішнього [71].

Він вважав, що обладнання та машини є, між іншим, не тільки втіленням праці, а й втіленням інформації. Ця думка має сенс відносно капіталу, землі та будь-якого іншого фактора економіки, у якому втілено працю. Нема жодного засобу продуктивного застосування праці, який водночас не був би застосуванням інформації. Більш того, інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати для майбутнього використання. У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси – це його основна економічна цінність, найдорожче джерело добробуту.

За визначенням Тоффлера існує три основних засоби, якими держава може збільшувати своє багатство [71]:

1) постійне накопичення капіталу;

2) військові завоювання та територіальні приборкування;

3) використання нових технологій, що перетворюють вторинну сировину у ресурси.

Завдяки високому рівню розвитку технологій у постіндустріальній економіці, перехід від "не ресурсів" до ресурсів стає основним принципом створення нового багатства.

Важливо розуміти, що інформація має деякі специфічні особливості. Якщо я матиму 1000 одиниць землі, а потім віддам кому-небудь 500 одиниць, то у мене залишиться лише половина. Але якщо у мене є деяка кількість інформації і половину віддам іншій людині, то я буду мати все, що мав. Якщо я дозволю користуватися моєю інформацією, то швидше за все і зі мною поділяться чим-небудь корисним. Таким чином, угоди з приводу матеріальних речей ведуть до конкуренції, у той час коли інформаційний обмін – до співробітництва. З цього можна зробити висновок, що інформація – це ресурс, яким можна ділитися без жалю. Другою специфічною рисою споживання інформації є те, що на відміну від споживання матеріалів чи енергії, яке веде до збільшення ентропії у Всесвіті, використання інформації веде до іншого ефекту – воно збільшує знання людини, підвищує організованість в навколишньому середовищі та зменшує ентропію.

У своїй праці автор дає розгорнуту характеристику поняттю інформації. При цьому він підкреслює відмінність останньої від інших видів економічних та соціальних цінностей. Цим він обґрунтовує ідею про виключність наступної нової стадії та неминучість перелому в історії з її наступом.

У постіндустріальному суспільстві інвестиції робляться в інший рівень, ніж в індустріальному суспільстві, тобто у виробництво засобів виробництва. Щодо індустріального виробництва, то воно діє більш глобально – на керівному рівні, тобто у механізмі виробництва в цілому. Тоффлер виділяє дві головні форми, яких набирає постіндустріальне суспільство під час дії. По-перше, це нововведення, тобто здатність виробляти нову продукцію внаслідок інвестування науки і техніки. По-друге, це керівництво, здатність використовувати складні системи інформації і комунікацій.

Необхідно відмітити, що постіндустріальне суспільство звертає на себе всі елементи економічної системи. Ці дії не завжди набирають форми свідомої волі, що втілена в особистість або навіть у групі людей. Ось чому таке суспільство повинно мати назву програмованого. Це визначення свідчить про здатність останнього створювати моделі керування виробництвом, розподілом та споживанням. Тому таке суспільство з'являється не внаслідок еволюційних законів або специфічних культурних характеристик, а швидше як результат виробництва завдяки дії суспільства самого на себе.

При визначенні поняття "інформаційного суспільства", на думку Тоффлера, найважливішим моментом є те, що робиться акцент на нових економічних стосунках. Він підкреслює "...особливу важливість перетворень інвестиційної та керівної політики під час телекомунікаційно-інформаційної революції..."

Різниця між поняттями "інформація" та "інтелект" є штучною, але достатньо важливою. "Інформація" намагається бути відносно формальною та легкодоступною. У цьому випадку "інтелект" вживається швидше у значенні "військового мислення", ніж "людського мислення". У такому разі поняття "інтелект" набуває набагато ширшого значення, ніж поняття "інформація". Поняття "інтелект" означає знання про події та людей, це знання може бути умовним, інтуїтивним, особистим, офіційним або таємним. "Інтелектуальні" дані зазвичай не підпадають під стандарти, а "інформація" є сукупністю шаблонів. Дуже важко відокремити чітко інтелект від інформації.

Дослідження особливостей розмежування понять "інтелект" та "інформація" є дуже важливим для розуміння сутності "інформаційного суспільства", оскільки воно дозволяє чітко відокремлювати духовну і матеріальну сфери нового суспільства. Адже інформація сама по собі, без людських емоцій не здатна змінювати людську культуру, сприяти прогресу духу.

Знайомлячись з працею Тоффлера, можна відмітити, що він робить спробу узагальнити визначення нового суспільства [71].

З цією метою він звертає увагу на всі назви, об'єднані префіксом "пост". У цьому префіксі відчувається деяка обмеженість людського пізнання, схильного відштовхуватися від досягнутого, не звертаючи уваги на те, що для нового суспільства, побудованого на нових принципах, бажано дати нову назву. Саме тому я вважаю, що назва "інформаційне суспільство" цілковито відображає суть майбутнього соціуму, і тому вирішив додержуватися цього формулювання.

2.4 Класифікація видів інформаційної діяльності

На кожному етапі розвитку людства ступінь розвитку суспільства визначається ступенем розвитку домінуючих технологій. Саме такі технології й визначають тип епохи (етап) розвит­ку людства.

За висловом Фукідзави Юкіті, наукові технології є інструментом цивілізації, розвиток яких забезпечуватиме добробут суспільства. Виходячи з цього, «інструментом» розвитку інформаційного суспільства або інформаційного етапу цивілізації є інфор­маційні технології.

Поняття «інформаційні технології» є багатоаспектним. Тому у визначенні його наголошується на тому аспекті, про який йде мова (операції, організація, складові тощо).

У даному випадку під інформаційними технологіями (ІТ) розуміють обчислювальну техніку, системи зв’язку, які використовують для створення, збирання, передавання, зберігання та оброблення інформації в усіх сферах суспільного життя.

Для порівняння розглянемо ще декілька поширених визначень.

Інформаційна технологія — це система методів і способів збирання, накопичення, зберігання, пошуку та оброблення інформації на основі використання засобів обчислювальної техніки.

Інформаційна технологія — процес, що використовує сукупність засобів і методів збирання, оброблення та передавання даних (первинної інформації) для отримання якісно нової інформації про стан об’єкта, процесу або явища.

Згідно з визначенням, прийнятим ЮНЕСКО, інформаційна технологія — це комплекс взаємопов’язаних наукових, технологічних, інженерних дисциплін, які вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих обробленням і збереженням інформації, обчислювальну техніку і методи організації її взаємодії з людьми і виробничим обладнанням, їх практичні додатки, а також пов’язані з усім цим соціальні, економічні та культурні проблеми.

Нині саме інформаційні технології, ступінь їх розвитку та поширення визначають рівень розвитку тієї чи іншої держави. Всі провідні країни світу інтенсивно опрацьовують концептуальні засади формування інформаційного суспільства: розробляють багатомільярдні проекти, спрямовані на вдосконалення інформаційної інфраструктури, проекти інформаційно-правової підтримки праці, навчання та життя людини в такому суспільстві. Так, у США результатом розроблення національних програм «Стратегічна комп’ютерна ініціатива», «Удосконалена програмна технологія», «Мікроелектронно-комп’ютерна технологія», «Нова комп’ю­терна ініціатива», «Національна інформаційна інфраструктура: план дії» стали: розроблення комп’ютерів нового покоління, які мають спеціальні знання, вміють бачити, чути й говорити; створення інформаційної інфраструктури, яка забезпечує доступ до загальнонаціональних інформаційних ресурсів з будь-якої точки країни, на основі якої практично комп’ютеризовано всі сфери діяльності людини. Досягнення повної інформатизації в США прог­нозується на друге десятиріччя ХХІ ст. Упровадження таких високоінтелектуальних технологій, якими є інформаційні, породжує низку проблем, пов’язаних із підвищенням комп’ютерної грамотності населення. Одна з останніх програм — «Виклик технологічній грамотності» спрямована на поліпшення інформатизації навчальних закладів.

Канада також має значні здобутки у формуванні засад інформаційного суспільства через реалізацію проектів формування Канадської інформаційної магістралі.

Європейський союз (ЄС) інтенсивно працює над розробленням концепції інформаційного суспільства та програм, що її реалізують. Основні принципи і напрями, за якими розвиватимуться країни ЄС, викладено в Зеленій книзі «Життя та робота в інформаційному суспільстві: спочатку люди».

Докладніше особливості та результати здійснення зазначених та інших програм розглядатимуться у розділі 3.

Задача України полягає у тому, щоб не втратити шанс, який сьогодні вона має, щодо участі в міжнародних проектах і впровадження в життя цих концепцій. Проблем на цьому шляху надзвичайно багато. Тому важливим є правильно вибрати пріоритети та розробити ефективну стратегію дій щодо входження в інформаційне суспільство. Як показує світовий досвід, крім суто технологічних проблем, які, безумовно, є ядром, виникає ціла низка економіко-організаційних та управлінських питань, без вирішення яких сформувати це ядро неможливо.

Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) впливають на всі сфери людської діяльності і на людину особисто. Науковці відмічають соціально-психологічний вплив на людину ІКТ, який проявляється у зміні ставлення людини до роботи та її змістовного наповнення. В основі змін, що відбуваються, лежить принципово інше ставлення до інформації та її ролі у суспільстві. Все більшого поширення набуває ставлення до неї як до товару. Отже, стає можливим говорити про становлення інформаційного ринку.

Останнім часом історія інформаційно-технологічних революцій та їх вплив на суспільні відносини висвітлювалися у численних джерелах, отже, немає потреби робити повний їх виклад. Тим паче, зважаючи на прискорення темпів життя і змін, що відбуваються, такий опис миттєво застаріває. Однак варто нагадати головні ознаки технологічної трансформації у сфері оброблення та передавання інформації. Наслідком цих перетворень було набуття людським суспільством нової якості, формування нової соціально-технічної парадигми — інформаційного суспільства.

Перша революція пов’язана із винаходом писемності, що привело до гігантського якісного і кількісного стрибка. З’явилася можливість передавання знань від покоління до покоління.

Друга революція (середина XVI ст.) спричинена винаходом книгодрукування, який радикально змінив індустріальне суспільство, культуру, організацію діяльності.

Третя революція (кінець XIX ст.) зумовлена винаходом електрики, завдяки якій з’явилися телеграф, телефон, радіо, які дають змогу оперативно передавати і нагромаджувати інформацію в будь-якому обсязі.

Четверта революція (70-ті рр. XX ст.) пов’язана з винаходом мікропроцесорної технології і появою персонального комп’ю­тера. На мікропроцесорах та інтегральних схемах створюються комп’ютери, комп’ютерні мережі, системи передавання даних (інформаційні комунікації). Цей період характеризують три фундаментальні інновації:

- перехід від механічних та електричних засобів перетворення інформації до електронних;

- мініатюризація всіх вузлів, пристроїв, приладів, машин;

- створення програмно-керованих пристроїв і процесів.

У Законі України «Про інформацію» інформаційну діяльність визначено як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Основними напрямами інформаційної діяльності є: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо.

Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Одержання інформації — це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Використання інформації — це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації — це розповсюдження, обнародування, реалізація в установленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації — це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Наведена загальна класифікація напрямів і видів інформаційної діяльності є важливою для вирішення перш за все організаційних питань. Для визначення місця та ваги інформаційної сфери в економіці загалом необхідно здійснити класифікацію за видами економічної діяльності.

Економічна діяльність — це процес поєднання дій, які приводять до отримання відповідного набору продукції чи послуг.

Вид діяльності має місце тоді, коли об’єднуються ресурси (устаткування, робоча сила, технологічні засоби, сировина та матеріали) для створення виробництва конкретної продукції та надання послуг. Отже, вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу (наприклад, ткацтва), а може охоплювати й кілька процесів, кожний із яких входить до відповідної категорії класифікації. Наприклад, виробництво автомобілів уважається окремим видом діяльності, хоча це комплексний вироб­ничий процес, який охоплює лиття, ковальські роботи, зварювання, складання, фарбування тощо. Якщо виробництво окремих елементів (двигунів, коробок передач, меблів, приладів) є складовою того самого процесу виробництва, то всі процеси разом розглядаються як єдиний вид діяльності.

Галузь — це сукупність усіх виробничих одиниць, які беруть учас­ть переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності.

В Україні у 1996 р. уведено в дію Державний класифікатор видів економічної діяльності (ДК 009-96). Для опису економіки Класифікацію видів економічної діяльності (КВЕД) побудовано так, що виділені об’єкти охоплюють усі або майже всі види діяльності, здійснювані у будь-якій галузі господарства.

КВЕД гармонізовано з Класифікацією видів економічної діяльності Статистичної Комісії Європейського Союзу (NACE) (Rev. l. модифікація 7) на рівні класів, що дає змогу використовувати її для порівняння національних статистичних даних з даними Статистичної Комісії Європейського Союзу без перехідних ключів. Для забезпечення можливості порівняння національних статистичних даних із даними Міжнародної стандартної галузевої класифікації видів економічної діяльності (ISIC) Організації Об’єд­наних Націй у структурі КВЕД наведено графу «Код ISIC».

У Державному класифікаторі видів економічної діяльності (ДК 009-96) виділено розділ К72 — Діяльність у сфері інформатизації, який охоплює такі групи діяльності:

72.1. Консультації з питань інформатизації;

72.2. Створення програмного забезпечення;

72.3. Оброблення даних;

72.4. Робота з базами даних;

72.5. Технічне обслуговування та ремонт офісної та комп’ю­терної техніки.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Курс лекцій для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю»

    Курс лекцій
    Конспект лекцій з дисципліни «Системний аналіз і прийняття інноваційних рішень» / укладачі: О.А. Біловодська, О.Ф.Грищенко. – Суми: Сумський державний університет, 2010.

Другие похожие документы..