Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Автореферат'
Работа выполнена на кафедре Математической статистики и эконометрики Московского государственного университета экономики, статистики и информатики (М...полностью>>
'Документ'
Зачатки экономической теории появились еще в Древнем мире. Уже ученые Древней Греции, Рима, Востока, Египта пытались решить отдельные вопросы экономик...полностью>>
'Литература'
01.1 Математика стр 17 Русский язык стр 4-5 упр 1, Литература стр 4 -44 Норвежская сказка Французский язык стр.1 переписать стихотворение ,хорошо чита...полностью>>
'Документ'
Видный российский политолог и философ. Год рождения - 1939. Основная тематика его работ - проблемы современной мировой экономики, взаимоотношения разл...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

НЕВІДКЛАДНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

План

Вступ

  1. Історія розвитку швидкої та невідкладної медичної допомоги.

  2. Поняття, функція та принципи невідкладної медичної допомоги.

  3. Законодавче закріплення права на невідкладну медичну допомогу.

  4. Організаційна структура органів, що надають невідкладну допомогу.

  5. Бригади невідкладної медичної допомоги:

    1. Склад і чисельність медичного персоналу, що здійснює невідкладну медичну допомогу.

    2. Матеріально-технічне забезпечення.

Висновок

Вступ

Кожна людина має природне невід’ємне право на охорону здоров’я. Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних та духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, науково-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

В Програмі подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. подається таке визначення медичної допомоги. Медична допомога – це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її наданню загрожує життю, здоров’ю і працездатності та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства.

Статті 33, 35, 58, 68, 77 Основ визначають вузлові складові медичної допомоги (первинна, спеціалізована, високо спеціалізована тощо), серед яких є швидка та невідкладна.

Система установ, які надають невідкладну медичну допомогу є досить розвинутою в Україні. Наприклад, в Черкаській області діє три станції швидкої допомоги, в Тернополі – дві (в Тернополі а Підволочиську), у Києві діє 31 пункт невідкладної медичної допомоги для дорослих, 19 – для дітей та 7 відділень обласної швидкої допомоги.

Те, якою важливою є невідкладно медична допомога свідчать реальні факти з життя. Під час трагедії на військовому аеродромі Львова 27 липня 2002 року 56 осіб отримали невідкладну медичну допомогу, а міська лікарня швидкої медичної допомоги прийняла на лікування 26 осіб.

Актуальність цієї проблеми підтверджується тим, що вона ще до сих пір повністю не вивчена, а тому науковці приділяють їй особливу увагу. Так, 16 – 18 жовтня в Ялті відбудеться конференція „Правові аспекти організації медичної допомоги і медичних послуг”, на якій будуть розглядатися питання реформування системи надання медичної допомоги і медичних послуг незалежно від форми власності медичного закладу, захисту інтересів споживачів медичних послуг, правової взаємодії медичних установ з різною формою власності, проблеми медичного страхування.

А 14 – 18 жовтня там само відбудеться 2-га Всеукраїнська конференція „Актуальні питання невідкладної та відновлювальної медицини”.

Звертаються до цього питання не тільки науковці, а й політики, які в програмах своїх партій намагаються закріпити ті чи інші пункти щодо невідкладної медичної допомоги. Програма Трудової Партії України в розділі „У медичній сфері” передбачає, що невідкладна і швидка допомога. Реанімація, допомога при пологах має бути безкоштовною для всіх категорій населення. Програма Соціально-Демократичної Партії (об’єднаної) передбачає гарантований рівень медичної допомоги громадянам України, забезпечений державою (швидка допомога, невідкладна допомога, щорічний диспансерний огляд), як один з елементів структури страхової медицини. Партія „Наша Україна” в Додатку до Угоди між Президентом України, кабінетом Міністрів України та Парламентською коаліцією пропонує законопроект „Про медичне страхування”, в якому передбачено, поряд з системою надання безкоштовних медичних послуг, систему обов’язкового медичного страхування. Одним з механізмів забезпечення має стати зобов’язання законом усіх без винятку медичних установ надавати безкоштовні медичні послуги за чітко визначеним переліком (невідкладна допомога).

Згідно з додатком до Закону України Про Державний бюджет України на 2001 рік від 07.12.2000 р. на станції швидкої та невідкладної медичної допомоги в 2001 році виділялося 3 822 300 грн. Згідно іншого додатку до цього ж закону видатки на станції швидкої та невідкладної медичної допомоги здійснюються з районних бюджетів, бюджетів міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення. Вже в Законі України Про Державний бюджет України на 2002 рік від 20.12.2001 р. такого пункту передбачено не було. Натомість передбачено 3 000 000 грн. на Інститут невідкладної та відновлювальної хірургії в Донецьку та 4 332 200 грн. на надання швидкої медичної допомоги народним депутатам України та керівному складу органів державної влади.

Вивчення невідкладної медичної допомоги є надзвичайно важливим з огляду на теперішні проблеми населення зі здоров’ям. А особливо – в правовому аспекті, оскільки з цієї сторони медична допомога є мало вивченою, а невідкладна медична допомога – тим більше. Нормативних актів, які б регулювали невідкладну медичну допомогу не так багато, як мало б бути, та й ті регулюють цей вид медичної допомоги опосередковано і неповно. Цю прогалину слід заповнити ґрунтовними дослідженнями в даній галузі, на яких можна було б спиратися під час наступної законотворчої діяльності.

  1. Історія розвитку

швидкої та невідкладної медичної допомоги

Початок розвитку, першопочаткові зародки першої допомоги відносяться до епохи раннього середньовіччя – 4 ст., коли на дорогах, що вели в Єрусалим, були організовані так названі „подорожньоприйомні доми” для надання допомоги багаточисленним подорожуючим.

В 1092 р. в Англії був створений орден Іоанітів, в завдання якого входили обслуговування хворих в госпіталі в Єрусалимі і надання першої допомоги подорожнім на дорогах. На початку 15 століття – в 1417 р. – в Голландії була організована служба для надання допомоги потопаючим на багато численних каналах, що перетинають країну.

Думка про необхідність організації екстреної медичної допомоги на місті нещасних випадків зародилася в 18 ст. В 1767 р. за ініціативою С. Noovigh, Vanylerid, I.S. Werdame в Антверпені було створено Товариство надання допомоги постраждалим при нещасних випадках.

Подібні товариства скоро утворилися в Парижі і Гамбурзі. Ці товариства з різних причин виявилися недовговічними і розпалися, але ідея ця залишилися і в 1868 р. в Нью-Йорку була організована перша рятувальна станція.

З цього часу перша медична допомога при нещасних випадках стала стрімко розвиватися. Так, в 1878 р. в Лондоні було створено товариство „St. John Ambulance Association”, яке організувало станції та пости по наданню невідкладної медичної допомоги. В 1881 р. в Німеччині була організована „Samariter Verein”. В тому ж 1881 р. в Києві за ініціативою Товариства лікарів був „Гурток лікарів з метою нічних лікарських чергувань” і з 6 лютого того ж року при міській управі почав функціонувати на добровільних засадах пункт нічних чергувань, в якому працювало 19 лікарів (в 1882 р. – 21, ф в 1883 р. – 29 лікарів). Допомога при нещасних випадках надавалася безоплатно. Виклики додому до хворих оплачувались. Багато сил і енергії затратив на організацію цього пункту професор Київського університету Ю.І. Мацон.

В Швейцарії, Швеції та Норвегії це завдання взяли на себе Товариства Червоного Хреста, в Італії – аптеки, в Данії – цирульники.

В 1898 р. при поліцейських домах були організовані санітарні кінні карети. З 1899 р. в Санки-Петербурзі відкривались пункти надання першої допомоги. Це робилося за кошти, асигновані Російським Товариством Червоного Хреста.

Однією з найкращих організаційно-функціональних медичних структур по наданню екстреної допомоги на до госпітальному етапі виявилася станція швидкої допомоги.

Перша станція швидкої допомоги була створена в Відні в 1881 р. Приводом для цього стала пожежа в Великому театрі, під час якої було дуже багато постраждалих, що залишилися без будь-якої допомоги. За ініціативою віденського лікаря Ярослава Мунді скоро була організована станція швидкої допомоги. Згідно з проектом Я. Мунді до завдань цієї установи входили надання першої допомоги постраждалим і транспортування їх в лікувальний заклад або додому.

В 1887 р. відкрилася станція швидкої медичної допомоги в Будапешті, в 1898 р. – в Варшаві, в 1900 р. – в Лодзі, 30 червня 1902 р. – в Києві, восени 1902 р. – в Вільно, в 1903 р. – в Одесі (на пожертви мільйонера М.М. Толстого), в березні 1904 р. – в Ризі, 25 квітня 1910 р. – в Харкові (за ініціативою професора Н.І. Оболенського). Були організовані станції швидкої допомоги в Мінську, Казані, Ростові-на-Дону, Катеринославі і в 1912 р. – в Москві.

Організацію станції швидкої медичної допомоги в Києві взяло на себе Товариство швидкої медичної допомоги, яке діяло на підставі Статуту, затвердженого 1 вересня 1884 р. Міністерством внутрішніх справ. Нова редакція Статуту була затверджена 14 жовтня 1910 р. Першим головуючим Правління Товариства В.Н. Проценко.

Ініціатором організації станції швидкої допомоги в Києві був К.М. Модзелевський.

Станція розміщувалась в тісних і непристосованих приміщеннях орендованої садиби по вул. Пироговського, 6. першим завідувачем станції був лікар Е.Ф. Гнус.

В складі станції були три конні карети, придбані на пожертви Н.А. Терещенко, А.А. Абрагамсона, В.В. Контовта та Товариства велосипедистів.

В штатному складі станції було 9 лікарів (1 завідувач і 8 чергових), 8 санітарів (1 головний, 4 старших і 3 молодших), 3 кучера, 1 двірник і 1 кур’єр.

Кожна карета була оснащена 2 скринями (однією великою хірургічною , що містила інструментарій, перев’язочні засоби і медикаменти, і другою – малою, що містила протиотрути і інші медикаменти), індуктивним апаратом Шпалера, подушкою з киснем, валиком для голови і запасними ношами. Крім того, на станції для кожної карети зберігались велика запасна скриня з великою кількістю перев’язочного матеріалу для надання допомоги при масових травмах, факели, пожежні каски і інше майно.

Першопочатково станція швидкої допомоги працювала як служба, що надає допомогу постраждалим і тяжкохворим в громадських місцях, на вулицях, в установах, на підприємствах. Допомога на дому при раптових захворюваннях і різкому погіршенні стану хворих стали надавати чергові пункти невідкладної медичної допомоги амбулаторно-поліклінічної мережі, які почали створюватися в 30-ті роки.

Екстрена медична допомога на до госпітальному етапі розділилась на два підвида – більш термінову і менш термінову.

В 1927 р. було затверджено перше положення про станцію швидкої медичної допомоги, яке визначило її завдання, структуру і функції, а в 1938 р. – „Єдине положення про роботу станції швидкої допомоги в містах”.

Швидка медична допомога продовжувала розвиватися після закінчення Другої Світової війни. Починаючи з 1946р. було затверджено ряд нормативних актв, які забезпечили створення єдиної системи швидкої медичної допомоги. Було розроблено і затверджено пакет положень і інструкцій:

  • про станції швидкої допомоги в містах і робітничих поселеннях,

  • про організацію зв’язку і сигналізації, про транспорт станції швидкої допомоги,

  • про роботу головного лікаря станції швидкої допомоги міста чи робітничого поселення,

  • про роботу старшого чергового лікаря станції швидкої допомоги, про роботу лікаря станції швидкої допомоги,

  • про роботу фельдшера (сестри, акушерки) карет по перевезенню хворих і породіль,

  • про перенесення і перевезення постраждалих,

  • про попередження і боротьбу з травматичним шоком при наданні першої допомоги,

  • про обслуговування викликів з приводу кровотеч,

  • про надання невідкладної допомоги при легеневих кровотечах,

  • про обслуговування викликів з приводу харчових отруєнь,

  • про обслуговування викликів з приводу гострих захворювань черевної порожнини,

  • про надання першої допомоги при електротравмах,

  • про надання першої допомоги при опіках,

  • про надання першої допомоги при утопленні,

  • про обслуговування викликів з приводу кримінальних випадків, самогубств і замахів на самогубство і ін.

Завдання, які раніше виконувала невідкладна медична допомога, поступово стали передаватися станціям, а самі пункти невідкладної медичної допомоги стали частиною її структури (наказ Мінздраву СРСР № 870 від 21.11.49).

Кількість станцій швидкої допомоги з 1924 р. по 1985 р. зросла з 33 до 5200.

В 1928 р. був організований Московський НДІ швидкої допомоги ім. Н.В. Скліфософського, а в 1932 р. – Ленінградський НДІ. Ці інститути стали центрами організації і розвитку служби швидкої допомоги.

Повне злиття невідкладної і швидкої медичної допомоги в єдину службу відбулося лише в 70-80-ті роки (наказ Мінздраву СРСР № 608 від 06.08.68).

Об’єднання швидкої і невідкладної допомоги викликало різке збільшення об’єму роботи станцій. Значно розшилися приводи для звернення за швидкою допомогою і показники до направлення бригад.

Підвищилися вимоги відносно кваліфікації лікарів. Виникла необхідність в розвитку спеціалізованих видів швидкої допомоги і удосконаленні невідкладної стаціонарної допомоги.

На станціях почали організовуватися спеціалізовані виїздні бригади:

  • протиінфарктні, які згодом стали кардіологічними,

  • протишокові, які згодом стали анестезіолого-реанімаційними,

  • травматологічні,

  • токсикологічні,

  • психіатричні,

  • неврологічні,

  • гематологічні,

  • дитячі реанімаційні,

  • хірургічні,

  • урологічні,

  • акушерсько-гінекологічні,

  • неонатологічні,

  • рентгенологічні та

  • стоматологічні.

Практика показала необґрунтованість такої спеціалізації швидкої допомоги і зараз саме взяти курс на розвиток бригад інтенсивної терапії.1 Залишається високою необхідність в спеціалізованих кардіологічних, психіатричних, неврологічних та дитячих реанімаційних бригадах.

В лікарнях почали створюватися відділення експрес-методів діагностики і інструментальних досліджень, відділення реанімації та інфарктні відділення, рентгенологічні кабінети, які працюють цілодобово. Починаючи з 1968 р. стали організовуватися лікарні швидкої медичної допомоги, які взяли на себе в основному всю невідкладну стаціонарну допомогу. Почалося об’єднання станцій швидкої медичної допомоги з лікарнями.

Служба швидкої медичної допомоги стає все більш організованою і розвинутою системою забезпечення населення екстреною медичною допомогою.

Однак злиття невідкладної і швидкої допомоги призвело і до ряду негативних наслідків.

Знизилась відповідальність амбулаторно-поліклінічної мережі за результати своєї діяльності. Багато хворих, що страждають на хронічні захворювання, почали звертатися за допомогою на станції, так як цей вид допомоги став легко доступним і комфортним.

Погіршилось наступництво між швидкою медичною допомогою і амбулаторно-поліклінічною.2

Зріст кількості звернень на станції (відділення) швидкої медичної допомоги призвів до значного збільшення фінансових, матеріальних і людських ресурсів. Показники здоров’я населення і медичної ефективності стали неадекватними величезним економічним затратам. Тому, з 1988 р. почалось роз’єднання швидкої і невідкладної допомоги, яке продовжується і тепер.

Ріст аварій, катастроф, стихійних і екологічних лих породив проблему забезпечення потерпілих допомогою в надзвичайних ситуаціях. Для вирішення цієї проблеми з 1990 р. почала створюватися служба екстреної медичної допомоги (медицина катастроф), куди ввійшла як функціональна одиниця і служба швидкої медичної допомоги, що поставило перед нею ряд нових завдань.

Перехід суспільства на ринкові відносини, реорганізація охорони здоров’я, зростаючі вимоги до якості медичної допомоги і її оптимізації обумовлюють потребу в розробці нової концепції розвитку швидкої медичної допомоги і втілення її в життя.

  1. Поняття, функція та принципи

невідкладної медичної допомоги

Невідкладна медична допомога є поняттям, досі чітко не визначеним, як в літературі, так і в законодавстві. Це поняття є суміжним з поняттями екстреної, першої, первинної, долікарської та швидкої допомоги. В медичній літературі немає єдності щодо того, чи є ці поняття синонімами, чи співвідносяться як частина до цілого.

Спочатку, спробуємо розібратись з понятійним апаратом та розмежуванням окремих понять.

В законодавстві поняття „невідкладна допомога” та „швидка допомога” зазвичай вживаються як синоніми, через кому. Отже, законодавець не розмежовує це поняття. По цій практиці ідуть і міжнародно-правові акти. Так, наприклад, в Угоді про надання медичної допомоги громадянам держав-учасниць СНД від 27 березня 1997 р., що ратифікована Україною законом від 01.06.2000, вказано, що „швидка та невідкладна медична допомога – це комплекс медичних послуг, що надаються при гострих порушеннях фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, що загрожують його життю чи здоров’ю оточуючих”.

В літературі можна знайти таке загальне і коротке визначення швидкої допомоги – це система і вид найбільш масової, доступної, безоплатної поза лікарняної медичної допомоги при станах, що загрожують здоров’ю і життю людини.3 А також більш повне визначення (яке, щоправда, випливає з визначення відповідної служби). Служба швидкої медичної допомоги України являє собою історично розвинуту та таку, що продовжує розвиватися систему забезпечення міського та сільського населення екстреною медичною допомогою на долікарняному етапі при виникненні патологічних станів, що загрожують життю чи здоров’ю людини.4

На швидку медичну допомогу покладені наступні завдання:

  1. надання своєчасної (до 15 хв. в місті і до 30 хв. в сільській місцевості з моменту звернення) кваліфікованої першої медичної допомоги безпосередньо на місці події і при транспортуванні хворих і постраждалих у випадку виникнення небезпечних для життя станів;

  2. перевезення в лікувально-профілактичні установи хворих, крім інфекційних, постраждалих і породіть, стан яких потребує надання термінової стаціонарної допомоги і медичного нагляду під час транспортування;

  3. участь в ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

Виконання цих завдань ускладнюється деякими труднощами, так як існують різні визначення поняття екстреності і, відповідно, тлумачення цих завдань.

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992р. (надалі - Основи) не дають чіткої і однозначної відповіді на поставлені питання, але встановлюють таке: „Медичні працівники зобов’язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами...” (ч.1 ст.37). Можна вивести, невідкладна медична допомога є допомогою при нещасних випадках та гострих захворюваннях. Основи вживають термін „швидка допомога” тільки в ракурсі відповідної служби. Самостійно ж (або як синонім до „невідкладної допомоги”) цей термін не вживається.

З цієї статті вбачається, що служба швидкої допомоги є лише одним із засобів забезпечення невідкладної допомоги, хоча і основним. Це ж саме стосується і самої швидкої допомоги, якщо ми вживаємо цей термін в значенні служби. Законодавець, напевно, навмисне не вживає даного терміну, щоб уникнути плутанини.

Отже, хоча терміни „швидка” та „невідкладна” допомога є майже синонімічними, різницю можна виділити виходячи з окремих підходів до понять. Є підстави розрізняти швидку допомогу в широкому та вузькому (тільки як допомогу що надається службою швидкої допомоги) значенні . Вбачається, що в значенні екстреної медичної допомоги при станах, що загрожують здоров’ю і життю людини – вона все-таки є синонімом „невідкладної”. І тут сміливо можна застосовувати визначення згадуваної вже Угоди. Наприклад, існує проект кодексу, який би регулював питання охорони здоров’я в Україні (автори ще не дійшли згоди щодо його назви), і в ньому поняття „швидка медична допомога” повністю заміняє поняття „невідкладної”. Це і є приклад практичного застосування широкого значення.

Однак, медики частіше розуміють швидку допомогу, як складову частину невідкладної, як таку, що надається лише службою швидкої медичної допомоги на місці, під час транспортування та в пунктах (відділеннях) швидкої допомоги. Невідкладна ж допомога може надаватись як кваліфікованими лікарями, так і будь-ким з громадян, на місці, під час транспортування, в будь-якому лікувально-профілактичному закладі (наприклад, в відділенні інтенсивної терапії). Тобто єдиною умовою такої допомоги є те, що вона надається в невідкладних випадках.

З процитованої статті Основ також випливає, що складовою невідкладної є перша медична допомога, як така, що здійснюється невідкладно, на місці, одразу по прибутті лікарів або оточуючими. В літературі знаходимо таке визначення: перша медична допомога – це проведення комплексу термінових заходів, метою яких є припинення впливу ушкоджуючого чинника зовнішнього середовища на організм, надання на місці допомоги і забезпечення максимально сприятливих умов транспортування потерпілого долі кувального закладу.

Первинна допомога (з позиції законодавця) немає нічого спільного з невідкладною, хоча термін і подібний до „першої допомоги” (в теорії ця подібність є не тільки лінгвістичною). Основи в статті 35 визначають, що первинна допомога – це основна частина медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для подання спеціалізованої допомоги.

Долікарська допомога включає в себе надання допомоги на місці та транспортування хворого. Тобто – швидку допомогу в вузькому значення терміну та першу допомогу.

Екстрена ж допомога є чисто теоретичним та літературним поняттям, та позначає ту ж невідкладну допомогу, хоча цей термін і не знайшов свого закріплення в законодавстві. Вживається він в основному для підкреслення „невідкладності”, важливості та небезпечності ситуації, що склалася.

В червні 1974 р. на Нараді міністрів охорони здоров’я соціалістичних країн, що проходила в Будапешті, було дано наступне визначення екстреної медичної допомоги: „Поняття екстреної медичної допомоги включає усунення всіх патологічних станів, викликаних зовнішніми і внутрішніми факторами, які незалежно від ступеню їх тяжкості потребують невідкладної діагностики і лікування”.

Там же було рекомендовано 5 видів таких станів:

  1. Існує безпосередня загроза життю. Якщо хворому своєчасно не надати медичну допомогу, то можливим є смертельний наслідок.

  2. Безпосередньої загрози життю немає, але такий стан може виникнути в будь-який час.

  3. Безпосередньої загрози життю немає, але ненадання своєчасної медичної допомоги може призвести до стійких змін в окремих органах і організмі в цілому.

  4. Загрози життю немає, але в найкоротші строки треба полегшити страждання хворого.

Надання допомоги при станах 1, 2 і 5 покладено на станції (відділення) швидкої медичної допомоги, а при станах 3 і 4 – на пункти (відділення) невідкладної медичної допомоги, що функціонують при поліклініках.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство охорони здоров’я україни уніфікована методика з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (1)

    Документ
    Укладачі: Степаненко А.В., Морозов А.М., Чумак В.Т., Шпак І.В., Ліщишина О.М., Жданова М.П., Моісеєнко Р.О., Островерхова М.М., Слабкій Г.О., Думенко Т.
  2. Р І шенн явід № м. Маріуполь Щодо створення нової юридичної особи комунальної установи «Маріупольська станція швидкої медичної допомоги» Згідно зі ст ст. 26,59 Закон

    Закон
    3. Контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію з питань соціального захисту охорони здоров’я, екології (Смотров) та заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Палія Л.
  3. Професор, д ю. н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень м

    Документ
    Буроменський Михайло Всеволодович, професор, д.ю.н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень (м.
  4. Медичного страхування в країнах Європейського Союзу 6

    Документ
    Як основоположна модель глобалізації страхування доцільно прийняти модель інтеграції медичного страхування в Європейському Союзі. Дана модель має ряд переваг, таких як економічне обгрунтування, мінімізація витрат по впровадженню,
  5. Збірник нормативно – правових документів, які визначають та регулюють напрямки діяльності психологічної служби в системі освіти

    Закон
    Збірник місти в собі нормативно – правову документацію, яка необхідна для роботи працівників психологічної служби навчальних закладів: закони України, укази президента, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів, накази та листи

Другие похожие документы..