Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Заслухавши інформацію голови постійної комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та комунальної власності Я. Качмарика і заступника г...полностью>>
'Документ'
Первое издание этой книги, которая попала в руки читателей в апреле 2006г., было написано буквально на едином дыхании, менее чем за месяц. Я очень ра...полностью>>
'Документ'
Решение по вопросу «Об определении порядка ведения годового общего собрания акционеров» принимается большинством участников собрания акционеров прост...полностью>>
'Документ'
Прибытие в гостиницу самостоятельно. Встреча туристов на ж/д вокзале или в аэропорту за дополнительную платуРазмещение (возможно после экскурсионной п...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

5. Бригади невідкладної медичної допомоги:

а) Склад і чисельність медичного персоналу, що здійснює невідкладну медичну допомогу.

b) Матеріально-технічне забезпечення.

А)

Невідкладна допомога на станціях та у відділеннях швидкої допомоги здійснюється бригадами швидкої медичної допомоги. Бригада є функціональною одиницею станції (відділення) швидкої медичної допомоги, яка працює 24 години на добу. Виїздні бригади швидкої медичної допомоги бувають таких видів: лікарські загальнопрофільні, фердшерські, спеціалізовані. У підручнику “Швидка медична допомога” за редакцією Б.Апанасенка та Л. Чепкого називаються інші види бригад. Зокрема всі бригади швидкої медичної допомоги поділяються на лікарські та фельдшерські. Лікарські бригади у свою чергу поділяються на лінійні (загальнопрофільні) та спеціалізовані. У число загальнопрофільних бригад входять також педіатричні бригади. До складу фельдшерських бригад включаються акушерські, перевізні, а також лікарські бригади, які не були укомплектовані лікарями. У число спеціалізованих бригад входять кардіологічні, неврологічні, психіатричні, інтенсивної терапії та інші спеціалізовані бригади.

Залежно від кількості виконаних викликів за рік станції невідкладної та швидкої медичної допомоги поділяються на дві категорії; до позакатегорійних відносяться ті, котрі виконують більше 100 тисяч виїздів на рік.1 У містах з населенням понад 100 тисяч чоловік на станціях (відділеннях) швидкої медичної допомоги виділяють бригади для подання медичної допомоги дітям, а також спеціалізовані кардіологічні і психіатричні бригади; у містах, населення яких перевищує 500 тисяч чоловік.

Станції швидкої медичної допомоги органузовуються у містах з населенням не менше 50 тисяч чоловік і є самостійними лікувально-профілактичними закладами або, за рішенням місцевих органів охорони здоров’я, входить до складу лікарні швидкої медичної допомоги на правах її структурного підрозділу.2

У сільських районах швидку медичну допомогу подають відповідні відділення центральних районних лікарень або самостійні станції швидкої медичної допомоги.

Структурними підрозділами швидкої медичної допомоги у великих містах (більше 500 тисяч чоловік) є: адміністративне керівництво станції (відділення); адміністративно-господарські та інженерно-технічні служби; відділи: організаційно-методичний, госпіталізації, оперативний; аптека з центральною стерилізаційною; довідкове бюро.

Відділ госпіталізації контролює правильність використання ліжкового фонду і забезпечує планомірність екстреної госпіталізації в стаціонари міста у відповідності із наявністю вільних місць та профілем закладу.

Основне завдання оперативного відділу полягає у прийомі викликів від населення за телефоном “03” і передача їх на підстанції чи по радіотелефонному зв’язку безпосередньо виїздними бригадами, що є у дорозі. Цей відділ забезпечує своєчасність надання допомоги насенню. У структуру відділу входять диспечерська по прийому викликів від населення; диспечерськa по направленню і керуванню виїзними бригадами; відділення санітарного транспорту; довідкове відділення.

Для наближення швидкої медичної допомоги до населення і підвищення оперативної роботи бригад організовується мережа підстанцій на правах відділень швидкої медичної допомоги. У сільській місцевості з цією метою можуть бути створені висувні опорні пункти швидкої медичної допомоги (філіали станцій, відділень центральної районної лікарні).

Диспечер підстанції, одержавши виклик з оперативного відділу станції, заносить його до карти виклику швидкої допомоги і передає бригаді, яка має виїхати на місце події.

Терміновість направлення бригади на виклик має бути диференційована і залежити від причини виклику. У першу чергу (не пізніше як через чотири хвилини після надходження виклику) направляють бригади для подання екстреної медичної допомоги, якщо приводом для виклику є біль у ділянці серця, травма, отруєння, утоплення, повішення, падіння з висоти, гостра кровотеча, ураження електричним струмом, пологи вдома чи в громадському місці.

Після повернення на підстанцію бригада передає диспечеру карту виклику. У ній мають бути записані результати обстеження хворого, діагноз, лікування і місце госпіталізації. В лікарні бригада залишає супровідний листок швидкої допомоги із зазначенням діагнозу, проведеного лікування, часу госпіталізації. Після виписки хворого з лікувального закладу відривний талон супровідного листка повертають на підстанцію. У талоні зазначають діагноз при надходжені хворого, клінічний і заключний діагнози, кількість ліжко-днів.

Станція (відділення) швидкої медичної допомоги не видає листків непрацездатності, судово-медичних висновків, не проводить експертизу алкогольного спяніння, а також не видає ніяких довідок хворим та їх родичам за винятком усних довідок при особистому звернення населення або по телефону про місцезнаходження хворих і потерпілих, яким було надано допомогу медичним персоналом станції.

Підстанції швидкої медичної допомоги дислокуються у геометричному центрі обслуговуваної території, поблизу транспортних магістралей, з урахуванням розташування закладів, які здійснюють екстрену госпіталізацію. При цьому також беруть до уваги розташування житлових масивів, промислових і культурних центрів, місць масового скупчення людей, потоки їх руху та інші фактори.

Критеріями визначення меж зони обслуговування є довжина найдовшого маршруту (радіуса), що орієнтовно становить у міській місцевості 5 – 7 кілометрів; у сільській – 20 кілометрів, і час їзди бригади, який не перевищує відповідно 15 і 30 хвилин.

У важкодоступних районах, а також у районах з низькою густотою населення і великою протяжністю організовують обласні, крайові, республіканські центри швидкої медичної допомоги із службою санітарної авіації.

Бригади виїжджають на виклик зазвичай у складі лікаря, фельдшер, санітара. До складу спеціалізованих бригад входять лікар-спеціаліст, два середніх медичних працівники і санітар. Перевезення хворих здійснює середній медичний персонал.

Серед спеціалізованих бригад найбільше себе виправдовують бригади інтенсивної терапії (БІТ), які є полівалентними або багатопрофільними за своєю діяльністю, оскільки надають невідкладну допомогу при гострих захворюваннях, отруєннях і травмах.

На станціях швидкої допомоги є також бригади, що займаються лише перевезенням.

Штати виїзних бригад станцій швидкої медичної допомоги розраховуються виходячи з цілодобового обчислення з розрахунку на 10 тисяч жителів: для міст з населенням до 100 тисяч чоловік – 0,6 бригади; від 100 до 500 тисяч чоловік – 0,5 бригади; понад 500 тисяч чоловік – 0,6 бригади; у позакатегорійних - 0,7 бригади. На підставі цього розрахунку та місячної норми робочого часу розробляється графік чергувань бригад.

Вся робота загальнолінійних і спеціалізованих бригад документується. Облік та аналіз діяльності здійснює кабінет медичної статистики станції або лікарні, обєднаної зі станцією.

Відповідальні особи самостійних станцій швидкої медичної допомоги лікувально-профілактичних закладів, які мають у своєму складі відділення швидкої медичної допомоги, об’єднань швидкої медичної допомоги, що мають у своєму складі станції, незалежно від відомчої підпорядкованості і форм власності заповнюють форму дерхавної статистичної звітності №22 “Звіт станції (відділення, обєднання) швидкої медичної допомоги за 20__ рік”.1

Звіт подається станціями, відділеннями, лікарнями швидкої медичної допомоги системи Міністерства охорони здоров’я головному лікарю центральної районної(міської) лікарні; інші лікувально-профілактичні заклади незалежно від відомчої підпорядкованості та форми власності – Головному управлінню статистики в АРК, обласному, Київському та Севастопольському міським управлінням статистики за місцезнаходженням і своїй вищій організації 5 січня після звітного року.

Головний лікар центральної рацонної (міської) лікарні зведений звіт подає до Міністерства охорони здоров’я АРК, органу управління охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у термін, встановлений наказом відповідного органу управління охорони здоров’я.

Міністерство охорони здоров’я АРК, органи управління охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій зведений звіт подають Головному управлінню статистики в АРК, обласному, Київському та Севастопольському міським управлінням статистики та МОЗ України в термін, установлений наказом МОЗ України.

МОЗ України зведений звіт по Україні та регіонах подає Державному комітету статистики України 17 березня.

Режим роботи пункту (відділення) невідкладної медичної допомоги визначається органом (установою) охорони здоров’я залежно від потреби та обсягу роботи, але не більше:

  1. Лікар терапевт – з розрахунку 1-н цілодобовий пост на 30 тисяч дорослого населення.

  2. Лікар педіатр – з розрахунку 1-н цілодобовий пост на 20 тисяч дитячого населення.

  3. Фельдшер (медсестра) по отриманню викликів (диспечер) – 1-н цілодобовий пост на пункті (відділенні).

  4. Водій – 2,2 ставки на кожну автомашину невідкладної медичної допомоги на дому.

1. На посаду лікаря терапевта пункта (відділення) медичної допомоги на дому дорослому населенню призначається лікар, що пройшов спеціальну підготовку по наданню екстреної допомоги і має стаж роботи по спеціальності не менше 3-х років.

До кола обовязків лікаря терапевта входять:

  • Надавати необхідну медичну допомогу хворим на дому при гострих і загостреннях хронічних захворювань, а також всім, хто звернувся безпосередньо на пункт;

  • Володіти сучасними методами діагностики і лікування невідкладних станів, вміти користуватися наявною апаратурою;

  • Працювати по затвердженому графіку. У вільний від викликів час перебувати в приміщенні пункта (відділення) без права покидати його;

  • Перевіряти комплектність медичної сумки перед початком роботи;

  • При отриманні виклику негайно виїжджати для його виконання;

  • Діяти швидко і кваліфіковано при наданні медичної допомоги хворим;

  • Рекомендувати хворому медикаменти для початку лікування до приходу дільночного лікаря;

  • Негайно оповіщати службу екстреної ситуації і керівництво поліклініки при виявленні інфекційних хвороб;

  • Вирішити питання про госпіталізацію залежно від стану хворого і госпіталізувати його через станцію (відділення) швидкої медичної допомоги;

  • При відмові хворого від госпіталізації забезпечити активне спостереження за його станом і надання йому невідкладної медичної допомоги на весь період до передачі хворого під нагляд іншого лікаря;

  • Повідомити диспечеру пункта ( відділення) швидкої медичної допомоги по телефону про закінчення обслуговування виклику і при наявності чергових викликів – прийняти їх до виконання;

  • Здати по закінченні роботи медичну карту амбулаторного хворого, заповнену під час виклику;

  • Систематично підвищувати свою кваліфікацію і удосконалювати професійні знання;

  • Активно брати участь в роботі поліклініки в частині проведення санітарно-просвітницької роботи, в роботі із шкідливими звичками, по зниженню захворюваності і смертності населення, яке обслуговується.

Лікар-терапевт пункту (відділення) швидкої медичної допомоги не має права видавати судово-медичні висновки і проводити освідування на алкогольне або наркотичне спяніння.

Для підвищення кваліфікації лікарі-терапевти пункту (відділення) медичної допомоги на дому повинні направлятися в інститути (факультети) удосконалення лікарів, на курси удосконалення і спеціалізації при медичних вищих учбових закладах, науково-дослідницьких закладах не рідше 1-го разу на 3-и роки.

2. На посаду лікара-педіатра пункту (відділення) швидкої медичної допомоги призначається лікар-педіатр, що має стаж роботи за спеціальністю не менше 3-х років і пройшов спеціальну підготовку по наданню медичної допомоги дітям при невідкладних станах.

Лікар-педіатр пункту (відділення) швидкої медичної допомоги у своїй роботі підпорядковується старшому лікарю пункта (відділення) медичної допомоги на дому дитячому населенню, а при його відсутності – керівнику поліклініки.

Лікар пункта (відділення) швидкої медичної допомоги на дому зобовязаний:

  • надавати необхідну медичну допомогу дітям на дому при невідкладних станах, а також всім тим, котрі безпосередньо звернулися у відділення;

  • виконувати активні виклики до хворих дітей, залишених для лікування вдома, а також виклики до дітей у вечірній та нічній час, переданих із відділень дитячої поліклініки, станцій (підстанцій) швидкої медичної допомоги, лікарень;

  • володіти сучасними методами діагностики і лікування невідкладних станів, вміти користуватися наявною апаратурою;

  • працювати за затвердженим графіком. У вільний від викликів час перебувати в приміщенні пункта (відділення) без права відлучатися від нього;

  • перевіряти комплектність медичної сумки перед початком роботи і розписатися про її прийом у відповідному журналі;

  • при отриманні виклику негайно виїхати для його виконання, а у випадку неможливості вчасного виїзду із якихось причин – інформувати про це диспечера пункта (відділення);

  • при слідуванні на виклик перебувати в кабіні водія, допомагаючи йому із знаходженням адреси і вибором найбільш короткого і зручного маршруту;

  • при наданні медичної допомоги дитині лікар повинен діяти швидко і кваліфіковано, забезпечити її найбільш повний об’єм і належну якість. Не здійснювати будь-які маніпуляції, які з більшою безпекою і користю для хворого можуть бути виконан лікарем у стаціонарі;

  • рекомендувати дитині медикаменти на перші години лікування і рецепти на необхідні препарати до прибуття дільничного лікаря-педіатра;

  • вирішувати питання про госпіталізацію залежно від стану здоров’я хворої дитини, по життєвих показниках – самому безпосередньо провести госпіталізацію хворого;

  • при відмові батьків дитини від госпіталізації , надати хворому невідкладну медичну допомогу по можливості у повному об’ємі та провести з батьками розяснювальну роботу про можливі негативні наслідки прийнятого ними рішення. При остаточній відмові батьків від госпіталізації дитини, повідомити про це диспечеру пункта (відділення) швидкої медичної допомоги і керівництву установи, одночасно забезпечити активне спостереження за станом хворого і надання йому необхідної медичної допомоги на весь період до передачі хворого під нагляд іншого лікаря;

  • повідомити диспечеру пункта (відділення) швидкої медичної допомоги по телефону про закінчення обслуговування виклику і при наявності інших викликів – прийняти їх до виконання;

  • при направленні за викликом чи поверненні з нього, за вимогою громадян, працівників міліції зупинити машину і надати необхідну медичну допомогу постраждалому на вулиці;

  • здати диспечеру після закінчення роботи медичну карту амбулаторного хворого, заповнену за час викликів;

  • організувати черговість в проведенні лікування і спостереженням за хворими дітьми;

  • активно брати участь в роботі поліклініки в частині проведення санітарно-просвітницької роботи, по пониженні захворюваності та смертності населення, що обслуговується.

Лікар-педіатр пункта (відділення) швидкої медичної допомоги має право видавати рецепти на медикаменти. В коло обовязків лікаря-педіатра не входить видавати листки по непрацездатності, судово-медичні висновки, будь-які інші письмові довідки хворому, родичам або посадовим особам.

3. Фельдшер (медично сестра) пункта (відділення) швидкої медичної допомоги є помічником лікаря пункта (відділення).

Фельдшер (медична сестра) зобовязані:

  • приймати виклики, що надходять від населення до хворих додому по телефону чи при особистому зверненні, а також активні виклики додому від лікарів поліклініки і станції швидкої медичної допомоги;

  • вести реєстрацію звернень в пункт (відділення) швидкої медичної допомоги, заповнювати журнал запису викликів;

  • вести журнал обліку використання санітарного автотранспорту, заповнювати шляхові листи водіїв;

  • передавати виклики, які надходять черговим лікарям пункта (відділення) швидкої медичної допомоги, регулювати виїзди санітарних автомашин;

  • надавати долікарську медичну допомогу особам, які безпосередньо звернулися в пункт при відсутності в пункті (відділенні) лікаря;

  • повідомляти при надходженні виклику осіб, що звернулися за допомогою, про можливий час виконання виклику;

  • передати при необхідності виклик на станцію (відділення) швидкої медичної допомоги;

  • передавати по телефону екстрені повідомлення про інфекційного хворого в Службу екстрених ситуацій, дані в реєстратуру поліклініки про важких хворих для активного нагляду дільничними лікарями;

  • передавати вкладиші до медичних карт амбулаторного хворого і екстрені повідомлення відповідальним особам поліклінік;

  • забезпечувати пункт (відділення) швидкої медичної допомоги стерильним перевязувальним матеріалом і шприцами;

  • поповнювати медичну сумку медикаментами, стерильними шприцами;

  • видавати лікарям і медичним сестрам для інєкцій спирт, наркотичні речовини і прирівняні до них медикаменти та вести їх облік;

  • готувати попередні матеріали для складання звіту про діяльність пункта (відділення) швидкої медичної допомоги.

Фельдшер не має права давати поради про лікування по телефону без огляду лікаря.

Б)

Держава організує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров’я загалом і невідкладної медичної допомоги зокрема в обсязі, необхідному для подання населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги. Всі організації охорони здоров’я мають право самостійно вирішувати питання свого матеріально-технічного забезпечення. Держава сприяє виробництву медичної апаратури, інструментарію, обладнання лабораторних реактивів, ліків, гігієнічних засобів та інших виробів, необхідних для охорони здоров’я.

Фінансування невідкладної медичної допомоги здійснюється на загальних підставах, притаманних всій системі охорони здоров’я. Джерелами фінансування невідкладної медичної допомоги є:

  1. кошти Держарного бюджету України та місцевих бюджетів;

  2. кошти обов’язкового медичного страхування;

  3. кошти цільових фондів, призначених для охорони здоров’я населення;

  4. доходи від підприємницької діяльності організацій охорони здоров’я, зокрема від надання платних медичних послуг;

  5. інші джерела, що не суперечать законодавству України.

Для здійснення контрольних виїздів на станції швидкої медичної допомоги з кількістю викликів понад 75 тисяч на рік виділяється 1-2 автомобілі без спеціального обладнання; на станції з кількістю виїздів понад 500 тисяч на рік- по два оперативних автомобілі в пасажирському варіанті на кожні 500 тисяч викликів.

Для дитячих лікарень швидкої медичної допомоги кількість легкових санітарних автомашин встановлюється з розрахунку не менше 0,5 автомашини на 10 тисяч дитячого населення, при цілодобовому режимі автомашин їх повинно бути не менше двох.

Спеціалізовані санітарні автомашини повинні бути обладнані ліжком каталкою, стояками для трансфузійних розчинів, двома дефібриляториами, набором обладнання для штучної вентиляції легень (інтубаційні трубки, мішки для ручної вентиляції легень, трахеостомічна трубка, інгалятори), комплектом хірургічних інструментів, комплектом медикаментів, що встановлений Міністерством охорони здоров’я як стандарт.

Санітарний автотранспорт систематично піддають санітарній обробці, особливо після транспортування інфекційних хворих.

У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов’язок покладено законодавством та службовими інструкціями.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання невідкладної допомоги або транспортнування його в найблищий лікувально-профілактичний заклад.

Для медичного забезпечення потерпілих при масових ураженнях, катастрофах станції (відділення) швидкої медичної допомоги повинні мати постійний запас перевязувальних матеріалів, лікувальних засобів, м’якого та твердого інвентаря, носилок , а також запасне обладнання та інші засоби спеціального призначення, включаючи переносне автономне енергопостачання.

Пунк (відділення) невідкладної медичної допомоги повинен мати необхідне обладнання: медичне ліжко, медичний стіл, дві шафи для медикаментів, холодильник, лікарські медичні сумки з набором необхідних медикаментів та медичного спирту, апаpат для штучного дихання, сейф для зберігання медикаментів особливої звітності, необхідний набір медикаментів тa інструментарія, портативний електрокардіограф, прибор для вимірювання артеріального тиску.

Висновок

На теперішньому етапі розвитку української держави, нажаль, мало уваги законодавці приділяють проблемі надання медичної допомоги. Зокрема, в Основах законодавства про охорону здоров’я лише посередковано згадується про надання невідкладної медичної допомоги. Але в правовій державі такі важливі питання повинні детально регулюватися на найвищому рівні.

На мою думку, проект Кодексу про здоров’я повинен бути прийнятим ВРУ і своєю чинністю припинити дію Основ. Проект кодексу є погресивним, включаєсучасні реалії медицини, розкриває нові поняття.

Щодо нормативних актів, які видає КМУ загалом та МОЗ зокрема, то серед масиву окремих документів неможливо знайти якийсь систематизований акт, котрий би дав можливість вільного та зручного доступу до інформації про надання невідкладної медичної допомоги. Окремі нормативно-правові акти не врегульвують навіть половини проблемних питань, що виникають в царині надання невідкладної медичної допомоги. Саме з цієї причини для з’ясування більшості питань у цій роботі необхідно було звертатися до медичної та юридичної літератури.

На владному рівні регулювання медичної допомоги навіть не вдається розмежувати поняття „невідкладна медична допомога” та „швидка медична допомога”, а це веде до підміни одного поняття іншим, неправильного трактування, а отже – і неправильного застосування таких нормативно-правових актів. На мою думку, саме в новому Кодексі повинно бути вирішене це питання і припинена дискусія щодо застосування цих понять.

Хоча в Державному бюджеті України передбачається окрема стаття щодо невідкладної медичної допомоги, та все ж, цих коштів катастрофічно мало щоби забезпечити належний рівень її надання. Тому законодавець має врахувати потреби суспільства і здійснити зміни у ДБУ на наступний рік в сторонузбільшення фінансування медичної допомоги.

Суттєвим недоліком є те, що працівники невідкладної медичної допомоги (первинної медичної допомоги) позбавлені будь-якої адміністративної та фінансової самостійності, оскільки є органічною системою більш високого рівня, а саме вторинної медико-санітарної допомоги. Остання, як показав досвід, володіючи адміністративними та фінансовими правами та можливостями поставила працівників первинної ланки у залежне становище. Були обмежені їхні права щодо обсягу медичної допомоги, відсутнє належне матеральне забезпечення, очевидно на тій підставі, що лікарі невідкладної медичної допомоги виконують більш прості діагностичні та лікувальні процедури, а їхня інтегративна (найскладніша) роль в системі медичної допомоги до уваги не береться. Це стало причиною непрестижності цієї служби і високої плинності кадрів. З іншого боку, відсутність вільного вибору лікаря та будь-якого зв’язку між числом пацієнтів та рівнем заробітної платні поглиблює незацікавленість служби невідкладної медичної допомоги у результатах своєї роботи. 1

Отже, з впевненістю можна сказати, що правове регулювання невідкладної медичної допомоги має значні прогалини, які необхідно заповнити, щоб виключити можливість зловживань з боку медичних працівників, державних службовців та належним чином захистити права громадян України.

Перелік використаних

нормативно-правових актів

  1. Конституція України від 28.06.1996

  2. Закон України про аварійно-рятувальні служби від 14 грудня 1999 р.

  3. Закон України Про дорожній рух від 30 червня 1993 р.

  4. Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб від 06.04.00 р.

  5. Закон України Про міліцію

  6. Інструкція з організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію / СНІД, затверджена Наказом МОЗ України від 25.05.00 р.

  7. Інструкція щодо заповнення форми державної статистичної звітності №22 ,,Звіт станції (відділення, об’єднання) швидкої медичної допомоги,, ,затверджена наказом Державного комітету статистики України та Міністерства охорони здоров’я України від 31.07.2000 року

  8. Кодекс України про адміністративні правопорушення

  9. Концепція розвитку охорони здоров’я населення України, затверджена Указом Президента України від 07.12.00 р.

  10. Кримінальний Кодекс України від 07.04.01 р.

  11. Міжнародний Кодекс медичної етики від жовтня 1949 року

  12. Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 175 від 19.06.96 „Про заходи по удосконаленню швидкої медичної допомоги”

  13. Наказу МОЗ України від 13.08.2002 Про затвердження заходів МОЗ щодо поліпшення медичної допомоги сільському населенню на 2002 – 2005 роки

  14. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992р.

  15. Перелік лікарських засобів, які повинні бути у медичних аптечках першої медичної допомоги для пасажирських транспортних засобів з кількістю пасажирів понад 9 осіб (автомобільна аптечка – 2), затверджений Наказом МОЗ України від 07.07.98 р.

  16. Положення про координаційні комісії державної служби медицини катастроф, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року №343

  17. Положення про Міністерство охорони здоров’я, затверджене Постановою КМУ від 12.08.92

  18. Положення Про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затверджене Постановою КМУ від 03.07.98 р

  19. Порядок встановлення цін (тарифів) на екстрену медичну допомогу, що надається іноземним громадянам державними та комунальними закладами охорони здоров’я України, затверджений Наказом МОЗ від 11 листопада 1997 р.

  20. Постанова Кабінету Міністрів України від 30.091998 року, №1555 Про створення Інституту невідкладної і відновної хірургії

  21. Примірний статут територіального центру екстреної медичної допомоги, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 26.10.2001 року №429

  22. Програма подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги, затверджена Постановою КМУ від 11.07.02 р.

  23. Спільний Наказ МОЗ України та Міністерства праці та соціальної політики України від 11.04.01 р. Про впорядкування та затвердження Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення.

  24. Типові рекомендації щодо поліпшення взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та власниками транспортних засобів, що є додатком до Наказу Міністерства внутрішніх справ від 30 червня 1998 р

  25. Угода про надання медичної допомоги громадянам держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 27.03.97, ратифікована із застереженнями Законом від 01.06.00 р.

  26. Угоді про співробітництво в галузі охорони здоров’я населення.

1 Скорая и неотложнаямедицинская помощь. Под ред. И.С. Зозули. К., „Здоров’я”. 2002. с.8

2 Там само. С.9

3 Швидка медична допомога: Навч. посібник. За ред. Л.П. Чепкого та Б.І. Апанасенка. К., „Вища школа”. 1992. с.8

4 Скорая и неотложнаямедицинская помощь. Под ред. И.С. Зозули. К., „Здоров’я”. 2002. с.9

5 Там само, с. 11-19

1 п.4, Концепція розвитку охорони здоровя населення України, затверджена указом Президента України від 7.12.2000 року №1313

1 Основи законодавства України про охорону здоровя, №2801-12 від 19.11.1992 року, стаття 37.

2 Програма подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 року №955, пункт 2.

3 Інструкція щодо заповнення форми державної статистичної звітності №22 ,,Звіт станції (відділення, обєднання) швидкої медичної допомоги,, ,затверджена наказом Державного комітету статистики України та Міністерства охорони здоровя України від 31.07.2000 року, пункт 1.

4 Постанова Кабінету Міністрів України від 30.091998 року, №1555 ,,Про створення Інституту невідкладної і відновної хірургії, пункт 1.

1 Положення про коодинаційні комісії державної служби медицини катастроф, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року №343, пункт 2.

1 Примірний статут територіального центру екстреної медичної допомоги, затверджений наказом Міністерства охорони здоровя України від 26.10.2001 року №429

1 Руководство по социальной гигиене и организации здравоохранения, под редакцией Ю.П.Лисицина; стор.206

2 Швидка медична допомога, за редакцією Б.Г. Апанасенка, Л.П.Чепкого. К.,1992. стор.8.

1 Інструкція щодо заповнення форми державної статистичної звітності №22 “Звіт станції (відділення, обєднання) швидкої медичної допомоги” , затверджена наказом Держкомстату України та МОЗ України від 31.07.2000 року №256-184.

1 Голяченко О., Сердюк А., Приходський О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я. Тернопіль-Київ-Вінниця., 1997 рік.стор.130.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство охорони здоров’я україни уніфікована методика з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (1)

    Документ
    Укладачі: Степаненко А.В., Морозов А.М., Чумак В.Т., Шпак І.В., Ліщишина О.М., Жданова М.П., Моісеєнко Р.О., Островерхова М.М., Слабкій Г.О., Думенко Т.
  2. Р І шенн явід № м. Маріуполь Щодо створення нової юридичної особи комунальної установи «Маріупольська станція швидкої медичної допомоги» Згідно зі ст ст. 26,59 Закон

    Закон
    3. Контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію з питань соціального захисту охорони здоров’я, екології (Смотров) та заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Палія Л.
  3. Професор, д ю. н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень м

    Документ
    Буроменський Михайло Всеволодович, професор, д.ю.н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень (м.
  4. Медичного страхування в країнах Європейського Союзу 6

    Документ
    Як основоположна модель глобалізації страхування доцільно прийняти модель інтеграції медичного страхування в Європейському Союзі. Дана модель має ряд переваг, таких як економічне обгрунтування, мінімізація витрат по впровадженню,
  5. Збірник нормативно – правових документів, які визначають та регулюють напрямки діяльності психологічної служби в системі освіти

    Закон
    Збірник місти в собі нормативно – правову документацію, яка необхідна для роботи працівників психологічної служби навчальних закладів: закони України, укази президента, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів, накази та листи

Другие похожие документы..