Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Актуальність теми. Успішне вирішення завдань ефективного функціонування і подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва першочергово залежит...полностью>>
'Документ'
по формированию системы мониторинга реализации программ инновационного развития акционерных обществ с государственным участием, государственных корпо...полностью>>
'Документ'
Эти истории можно рассматривать с двух точек зрения (и, без сомнения, точка зрения, которую выберет читатель, будет определяться его собственным вкусо...полностью>>
'Программа'
На сегодняшний день технология "Flash" является наиболее продвинутой и востребованной при создании web-проектов и web-анимации. Широкие воз...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Отже, в Кримінальному Кодексі (надалі - КК) є два подібні за своїм складом і відмінні за суб’єктом склади злочину. Це стаття 136 – „Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані” та стаття 139 – „Ненадання допомоги хворому медичним працівником”.

Ст.136 КК передбачає відповідальність за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам та особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження. Частини друга та третя цієї статті передбачають покарання за ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам та особам та за діяння, передбачені двома першими частинами, якщо вони спричинили смерть потерпілого.

Ст.139 КК передбачає відповідальність за ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може має тяжкі наслідки для хворого. Частина друга цієї статті передбачає відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі насліди. Отже, тут присутній спеціальний суб’єкт – медичний працівник.

Вищеназвані нормативні акти тим чи іншим чином регулюють відносини з приводу надання невідкладної медичної допомоги. Жоден з них не присвячений цьому виду медичної допомоги повністю, але це ті нормативні акти, які регулюють його найповніше. Крім таких актів є ще й акти, в яких невідкладна медична допомога лише згадується, але і їх можна віднести до таких, що визначають правове регулювання надання невідкладної медичної допомоги. Прикладами таких актів можуть бути:

  1. Наказ Міністерства статистики України та МОЗ України від 31.07.00 р. Про затвердження форм державної статистичної звітності з питань охорони здоров’я та інструкцій щодо їх заповнення, яким затверджується форма державної статистичної звітності № 22 „Звіт станції (відділення, об’єднання) швидкої медичної допомоги” (річна).

  2. Перелік лікарських засобів, які повинні бути у медичних аптечках першої медичної допомоги для пасажирських транспортних засобів з кількістю пасажирів понад 9 осіб (автомобільна аптечка – 2), затверджений Наказом МОЗ України від 07.07.98 р.

  3. Примірний статут територіального центру екстреної медичної допомоги, затверджений Наказом МОЗ України від 26.10.01 р. та ін.

Невідкладна медична допомога регулюється не тільки нормативно-правовими актами, а і міжнародно-правовими. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Як вже було сказано раніше, Угода про надання медичної допомоги громадянам держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 27.03.97, що ратифікована із застереженнями Законом від 01.06.00 р. містить визначення невідкладної та швидкої медичної допомоги. Оскільки жоден нормативний акт національного законодавства такого визначення не містить, то це визначення сміливо можна використовувати як законодавче. Цей акт також містить конкретизований порядок надання медичної і невідкладної допомоги.

Тут вказано, що швидка та невідкладна медична допомога при раптових гострих станах і захворюваннях, що загрожують життю хворого чи здоров’ю оточуючих, нещасних випадках, отруєннях, травмах, родах та невідкладних станах в період вагітності надається громадянам безперешкодно, безоплатно і в повному обсязі на території держави тимчасового перебування лікувально-профілактичними установами незалежно від організаційно-правових форм, відомчої приналежності і форм їх власності. З моменту, коли усунута загроза життю хворого чи здоров’ю оточуючих і можливе його транспортування, подальше надання медичної допомоги здійснюється на платній основі.

Відшкодування витрат лікувально-профілактичним установам за надання медичної допомоги за екстреними показниками громадянам держав Співдружності у цих випадках здійснюється за рахунок бюджету держави тимчасового перебування у відповідності з діючою в ній системою фінансування охорони здоров’я.

Норма подібна цій міститься і в іншій угоді держав-учасниць СНД – Угоді про співробітництво в галузі охорони здоров’я населення. В статті 3 даної угоди вказано, що Сторони, що домовляються, керуючись принципами гуманізму, зобов’язуються надавати екстрену та невідкладну медичну допомогу громадянам держав-учасниць Співдружності без взаємних компенсацій витрат.

Міжнародний Кодекс медичної етики, прийнятий третьою Генеральною Асамблеєю Медичної Асоціації в Лондоні в жовтні 1949 року з наступними доповненнями передбачає обов’язок лікаря завжди надавати невідкладну допомогу будь-кому, хто її потребує, за винятком лише тих випадків, коли він пересвідчився в бажанні та можливості інших осіб зробити все необхідне.

Регулювання невідкладної медичної допомоги також здійснюється і на локальному рівні, тобто на рівні окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Так, в Запорізькій області діє Комплексна програма Реформування надання медичної допомоги жителям області, яка визначає пріоритети в існуючій системі охорони здоров’я області та передбачає заходи її реформування, які, в свою чергу, діляться на групи за важливістю.

Подібний акт, який називається Програма „Харківщина – 2010” існує і в Харківській області. В розділі 3.3, який називається „Розвиток охорони здоров’я, фізичної культури і спорту” передбачається, що першочерговими заходами на найближчу перспективу, серед іншого, визначені організація повноцінного забезпечення екстреної допомоги населенню та надання гарантованої швидкої та невідкладної медичної допомоги.

Більш конкретними актами є, наприклад, Наказ Управління охорони здоров’я (надалі – УОЗ) Запорізької обласної Державної адміністрації Про вдосконалення організації надання швидкої і невідкладної медичної допомоги населенню області 1999 року та Додаток до Наказу УОЗ Запорізької обласної Державної адміністрації № 129 2000 року – Примірний набір медикаментів для валізи лікаря пункту (відділення) медичної допомоги на дому дорослому населенню.

Щодо довгострокових планів, закріплених на законодавчому рівні, то, наприклад, Концепція розвитку охорони здоров’я населення України, затверджена Указом Президента України від 07.12.00 р. передбачає проведення реструктуризацію галузі з метою ліквідації диспропорцій у розвитку різних видів медичної допомоги. Цей захід є особливо важливим, оскільки зараз існує ситуація, за якої одні види медичної допомоги розвиваються більше ніж інші, а деякі не розвиваються взагалі. Не можна сказати, що невідкладна медична допомога не розвивається, але їй, як одній з найпріоритетніших, все ж, можна було б приділяти більшої уваги.

Закріплюються на законодавчому рівні заходи щодо вдосконалення надання невідкладної медичної допомоги в сільській місцевості та інших районах з обмеженим доступом до цього виду медичної допомоги.

Згідно Наказу МОЗ України від 13.08.2002 Про затвердження заходів МОЗ щодо поліпшення медичної допомоги сільському населенню на 2002 – 2005 роки Рада Міністрів АРК, обласні, Севастопольська міська державні адміністрації, МОЗ України повинні протягом вказаного періоду забезпечити дільничні лікарні, сільські лікарські амбулаторії, амбулаторії загальної практики – сімейної медицини, підпункти швидкої і невідкладної медичної допомоги санітарними автомобілями підвищеної прохідності за рахунок цільового використання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів.

4. Організаційна структура органів, що надають

невідкладну допомогу

Управління у сфері охорони здоров'я здійснює Міністерство охорони здоров’я України- головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я.1 Основними завданнями МОЗ, поряд з іншими, є розроблення обгрунтованих пропозицій щодо реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я; координація та контроль за виконанням державних програм охорони здоров’я, зокрема надання медико-санітарної допомоги; організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров’я гарантованої безоплатної медичної допомоги населенню; організація надання медичної допомоги у невідкладних та екстремальних ситуаціях та інші. МОЗ має право отримувати в установленому законом порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, а від державних органів статистики- статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань; притягати до дисциплінарної відповідальності керівників підприємств, установ і закладів, що належать до сфери його управління.

Міністерству охорони здоров’я України підпорядковуються МОЗ Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Управління охорони здоров’я - орган виконавчої влади середньої ланки, до компетенції якого віднесено вирішення практично тих самих завдань, за деякими винятками, що й до компетенції МОЗ України, тільки на рівні області.

Систему органів, що надають невідкладну медичну допомогу становить густа мережа об’єктів охорони здоров’я різного спрямування, видів і потужності. На районному та міському рівні такі функції виконують районні та міські лікарні (або інші заклади охорони здоров’я), які визначені центральними для району, міста. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.1

Одним із видів безоплатної медичної допомоги, що здійснюється державними та комунальними закладами охорони здоров’я, є швидка та невідкладна допомога. На догоспітальному етапі цей вид медичної допомоги здійснюють станції (відділення) швидкої медичної допомоги, пункти невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини.2

Для надання невідкладної медичної допомоги створюються самостійні станції швидкої медичної допомоги лікувально-профілактичних закладів, що мають у своєму складі відділення швидкої медичної допомоги; обєднання швидкої медичної допомоги, що мать у своєму складі станції швидкої медичної допомоги.3 Обов’язок надати невідкладну медичну допомогу лежить на всіх відділеннях лікувально-профілактичного закладу.

Багаторічний досвід показав, що найбільше доцільною організаційно-функціональною формою швидкої медичної допомоги є станція швидкої медичної допомоги, об’єднана з лікарнею швидкої медичної допомоги.

Створення лікарень швидкої медичної допомоги, об’єднаних зі станцією і підстанцією швидкої і невідкладної медичної допомоги, стало важливим етапом удосконалення екстреної медичної допомоги. Цей лікувально-профілактичний заклад нового типу об’єднав у єдине ціле догоспітальний і госпітальний етапи швидкої допомоги.

Організація нового типу комплексного лікувально-профілактичного закладу – лікарні швидкої допомоги – почалася ще наприкінці 60-х років 20-го століття. В подальшому доцільність об’єднання станцій швидкої допомоги з багатопрофільними лікарнями була підтверджена практикою охорони здоров’я.

Основними завданнями лікарні швидкої медичної допомоги є, крім тих,що стоять перед будь-яким стаціонарним закладом, надання реанімаційної допомоги і інтенсивної терапії, експрес-діагностики і виведення із важкого стану хворого з порушення життєво важливих функцій.

Ще однією особливістю лікарні швидкої медичної допомоги є те, що на цей тип закладів покладається головна роль по керівництву екстреної стаціонарної допомоги населенню відповідної території, вона ніби керує службою і здійснює контроль за діяльністю, виконуючи організаційно-методичні функції. З цією метою в структурі лікарні швидкої допомоги виділяється спеціальний організаційно-методичний відділ (кабінет), котрий не тільки аналізує діяльність і об’єм екстреної медичної допомоги, її якість і ефективність, але і забезпечує консультативною допомогою заклади міста з питань швидкої медичної допомоги, а також організовує систему підвищення кваліфікації медичного персоналу служби.

Важливими структурними підрозділами лікарні швидкої медичної допомоги є відділення реанімації та інтенсивної терапії. Крім того, особливу роль грає функціонально-організаційна структура приймального відділення, де працює цілодобово бригада лікарів. В лікарні швидкої медичної допомоги хворі чи постраждалі, що знаходяться в стані, який загрожує життю, можуть надходити безпосередньо в реанімаційне чи в спеціалізоване відділення, де функціонують блоки інтенсивної терапії.

У місті Львові функціонують дві спеціалізовані лікарні швидкої медичної допомоги: Міська лікарня швидкої медичної допомоги по вул.Миколайчука і Міська дитяча лікарня швидкої медичної допомоги по вул. П.Орлика.

В Міській лікарні швидкої медичної допомоги по вулиці Миколайчука є такі відділення: три хірургічних (загальнопрофільних); два гінекологічних (інфекційне та неінфекційне); травматологіче; нейрохірургічне; невропатологічне; два терапевтичних; два анастезіолого-травматологічних; відділення швидкої медичної допомоги.

Міська дитяча лікарня швидкої медичної допомоги має такі відділення: два хірургічних; невропатологічне; нефрологічне; відділення дитячої гінекології; терапевтичне; реанімаційне; відділення швидкої медичної допомоги.

Питаннями надання невідкладної медичної допомоги займається Академія медичних наук України. За її пропозицієюу місті Донецьку створено Інститут невідкладної і відновної хірургії (інститут перебуває у віданні Академії медичних наук).4

Згідно закону України ,,Про аварійно-рятувальні служби,, від 14.12.1999 року було створено особливий підрозділ, що надає невідкладну медичну допомогу- Державна служба медицини катастроф . Даний підрозділ є особливим видом державних аварійно-рятувальних служб. Основним завданням Служби медицини катастроф є подання громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії,епізоотії, радіаційне, бактеріологічне та хімічне забруднення тощо) безоплатної медичної допомоги.Служба медицини катастроф складається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального та територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я за погодженням з центральними органами виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністаціями. Координацію діяльності Служби медицини катастроф на випадок виникнення екстремальних ситуацій здійснюють центральна та територіальні координаційні комісії, що утворюються згідно з законодавством. Організаційно-методичне керівництво Службою медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.

Координаційні комісії Служби медицини катастроф є постійно діючими дорадчими позаштатними органами, утвореними з метою узгодження складу та порядку використання в екстремальних ситуаціях медичних сил і засобів Служби медицини катастроф.1 Комісії узгоджують: склад та порядок використання в екстремальних ситуаціях медичних сил і засобів, які входять до складу Служби медицини катастроф; програми розвитку Служби медицини катастроф відповідних рівнів; плани медико-санітарного забезпечення населення на випадок виникнення екстремальних ситуацій; заходи щодо удосконалення організаційної структури та функціонування Служби відповідного рівня; плани заходів щодо забезпечення постійної готовності Служби до виконання покладених на неї завдань; заходи щодо підготовки фахівців для Служби; координують роботу із створення і використання резервів, медичних і матеріально-технічних ресурсів Служби на відповідному рівні.

Комісії утворюються на центральному рівні в системі МОЗ України і на територіальних рівнях (в Автономній Республіці Крим, областях та мм.Києві та Севастополі).

До складу Центральної комісії входять повноважні представники МОЗ України, медичних (медико-санітарних) служб МНС, Міноборони, МВС, Мінтрансу, Національної гвардії та Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а також представники, визначені відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

До складу відповідних територіальних комісій входять представники територіальних органів управління охорони здоровя, територіальних центрів екстреної медичної допомоги та медичних закладів відомчого підпорядкування, а також представники, визначені Міноборони, МВС, Мінтрансу, СБУ та інших центральних органів виконавчої влади.

Комісії здійснюють свої повноваження у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Центральна та територіальні комісії провадять свою діяльність згідно з планами роботи, які затверджуються головами комісій.

У разі винекнення екстремальної ситуації засідання комісії проводяться того ж чи наступного дня. Рішення комісії може бути прийнято шляхом оповіщення.

У разі потреби комісії можуть залучати до роботи фахівців та працівників підприємств, установ, організацій (за згодою їх працівників).

До складу медичних сил і засобів Державної служби медицини катастроф входить Територіальний центр екстреної медичної допомоги (далі- Центр). Центр створюється відповідною Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.1

Режим функціонування Центру встановлюється місцевими органами виконавчої влади відповідно до масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла. Центр залучається до виконання робіт з ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайної ситуації відповідно до законодавства.

Центр має статус юридичної особи, відокремлене майно,реєстраційні рахунки в установах казначейства, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням, веде самостійний баланс.

Основними завданнями Центру є:

  • термінове реагування на недзвичайні ситуації у межах адміністративної території, організація надання екстреної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків;

  • запобігання виникненю та мінімізація наслідків надзвичайної ситуації в межах адміністративної території;

  • участь в організації захисту навколишнього природного середовища та ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій у межах адміністративної території; організація виїзної екстреної та планової консультативної медичної допомоги в межах адміністративної території.

Центр має право: самостійно планувати та реалізовувати свою діяльність у межах повноважень, наданих статутом, та виділених асигнувань; запитувати та отримувати необхідну інформацію у лікувально-профілактичних закладів, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах адміністративної території для виконання покладених функцій; залучати для ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайної ситуації на території обслуговування фахівців та формування Державної служби медицини катастроф адміністративної території згідно з планами медико-санітарного забезпечення населення адміністративної території в надзвичайній ситуації, що затверджена відповідним органом виконавчої влади; здійснювати контроль щодо готовності лікувально-профілактичних закладів і установ Державної служби медицини катастроф адміністративної території до роботи за умов надзвичайної ситуації; взаємодіяти з лікувально-профілактичними закладами та підприємствами немедичного профілю з питань організації та надання екстреної медичної допомоги; розробляти пропозиції щодо планування та управління резервним ліжковим фондом на базі лікувально-профілактичних закладів адміністративної території; розробляти та видавати для лікувально-профілактичних закладів адміністративної території рекомендації, інформативні листи, інші методичні документи з питань екстреної медичної допомоги та медицини катастроф; організувати підготовку з питань екстреної медичної допомоги та медицини катастроф медичних і немедичних працівників адміністративної території за програмами, затвердженими МОЗ України.

Працівники Центру мають право безперешкодного доступу на обєкти і території з метою виконання функцій, повязаних з ліквідацією медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

Центр відповідно до поставлених на нього завдань

  • направляє в район НС оперативні групи, окремих представників та формування ДСМК з метою проведення медичної розвідки, аналізу та оцінки медико-санітарних наслідків НС;

  • організовує надання екстреної медичної допомоги постраждалим при НС, рятувальникам та особам, які беруть участь у лікідації наслідків НС;

  • розраховує потреби в медичних силах і технічних засобах ДСМК для надання екстреної медичної допомоги згідно з планом медико-санітарного забезпечення населення адміністративної території при НС;

  • розраховує додаткові потреби в залученні сил і засобів ДСМК центрального рівня при неможливості ліквідації медико-санітарних наслідків НС силами і наслідками ДСМК адміністративної території;

  • організовує облік санітарних втрат та проведення та проведення заходів щодо зменшення негативного впливу несприятливих чинників на здоровя і життя людини в зоні НС;

  • готує та надає оперативну інформацію про хід ліквідації медико-санітарних наслідків НС відповідним органам виконавчої влади, Українському науково-практичному центру екстреної допомоги та медицини катастроф;

  • визначає сили і засоби ДСМК адміністративної території для участі в ліквідації наслідків НС в інших регіонах України та за її межами на підставі рішень відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

  • організовує взаємодію з органами місцевого самоврядування, керівництвом закладів, установ та організацій всіх відомств, які беруть участь у ліквідації наслідків НС, взаємодіє з іншоми державними та надержавними структурами, що беруть участь в ліквідації наслідків НС;

  • бере участь в організації проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у районах НС;

  • збирає, аналізує та передає інформацію про медичні наслідки НС в межах Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань НС;

  • виконує функції вузла інформаційно-аналітичної обробки інформації територіального органу управління охорони здоров’я функціональної підсистеми МОЗ України Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань НС;

  • прогнозує медико-санітарні наслідки НС на адміністративній території та розробляє відповідні пропозиції територіальному органу управління охорони здоров’я щодо конкретних заходів з метою зниження негативного впливу медико-санітарних наслідків НС на життя і здоров’я населення;

  • розробляє план медико-санітарного забезпечення населення адміністративної території при НС та вносить пропозиції щодо його корегування;

  • створює банк даних, обробляє та аналізує матеріали щодо організації надання екстреної медичної допомоги населенню адміністративної території в повсякденних умовах та при ліквідації медико-санітарних наслідків НС техногенного та природного характеру;

  • бере активну участь у створенні та раціональному використанні регіонального резерву медичних засобів і обладнання, матеріально-технічних ресурсів ДСМК адміністративної території для ліквідації медико-санітарних наслідків НС;

  • розробляє пропозиції щодо удосконалення організаційної структури та функціонування ДСМК адміністративної території;

  • організовує навчання та практичну підготовку з питань екстреної медицини медичних і немедичних працівників, на яких відповідно до законодавства покладені обовязки щодо володіння навичками надання медичної допомоги потерпілим у випадках НС;

  • утворює та утримує власні формування ДСМК;

  • організовує на базі закладу освіти (післядипломної освіти) післядипломну підготовку і підвищення кваліфікації медичних працівників ДСМК адміністративної території;

  • координує роботу спрямовану на забезпечення готовності органів охорони здоров’я, лікувально-профілактичних закладів, системи зв’язку та оповіщення, медичних і спеціалізованих формувань та закладів ДСМК адміністративної території до дій за умов НС;

  • контролює створення і стан готовності формувань ДСМК у лікувально-профілактичних закладах та інших об’єктах регіону, веде їх облік;

  • виконує функції базового закладу для роботи територіальної координаційної комісії ДСМК;

  • організовує виїзну екстрену та планову консультативну медичну допомогу в межах адміністративної території;

  • організовує статистичний облік та звітність з питань ДСМК, виїзної екстреної та планової консультативної медичної допомоги в межах адміністративної території, безпосередньо складає звіти;

  • проводить підготовку та атестацію медичних працівників закладів і формувань ДСМК адміністративної території, як рятувальників;

  • організовує атестування медичних формувань ДСМК, внесення їх до спеціального реєстру аварійно-рятувальних служб.

У структуру Центру входять апарат управління та адміністративно-господарська служба, аналітично-організаційний підрозділ, відділ екстреної медичної допомоги, а також формування ДСМК і служба забезпечення їх постійної готовності (інформаційно-диспечeрська служба; спеціалізовані медичні центри травми та токсикології; склади нормативно-визначених запасів медикаментів, медичної апаратури, інструментів, майна; автотранспортна служба тощо).

До складу Центру за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрації можуть входити лікувально-профілактичні заклади, мобільні госпіталі, мобільні загони, навчально-методичні заклади,спеціалізовані центри, курси тощо.

Організаційна структура Центру визначається власником.

Таким чином в Україні існує розгалужена система закладів, установ, що надають невідкладну і швидку медичну допомогу.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство охорони здоров’я україни уніфікована методика з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (1)

    Документ
    Укладачі: Степаненко А.В., Морозов А.М., Чумак В.Т., Шпак І.В., Ліщишина О.М., Жданова М.П., Моісеєнко Р.О., Островерхова М.М., Слабкій Г.О., Думенко Т.
  2. Р І шенн явід № м. Маріуполь Щодо створення нової юридичної особи комунальної установи «Маріупольська станція швидкої медичної допомоги» Згідно зі ст ст. 26,59 Закон

    Закон
    3. Контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію з питань соціального захисту охорони здоров’я, екології (Смотров) та заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Палія Л.
  3. Професор, д ю. н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень м

    Документ
    Буроменський Михайло Всеволодович, професор, д.ю.н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень (м.
  4. Медичного страхування в країнах Європейського Союзу 6

    Документ
    Як основоположна модель глобалізації страхування доцільно прийняти модель інтеграції медичного страхування в Європейському Союзі. Дана модель має ряд переваг, таких як економічне обгрунтування, мінімізація витрат по впровадженню,
  5. Збірник нормативно – правових документів, які визначають та регулюють напрямки діяльності психологічної служби в системі освіти

    Закон
    Збірник місти в собі нормативно – правову документацію, яка необхідна для роботи працівників психологічної служби навчальних закладів: закони України, укази президента, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів, накази та листи

Другие похожие документы..