Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Рассказ'
(На авансцене сидит доктор Айболит со своими друзьями – обезьянкой Чичи и собачкой Аввой. В руках у Айболита большая книга, на обложке которой написан...полностью>>
'Документ'
Настоящее Лицензионное соглашение заключается между Вами, физическим или юридическим лицом, и ООО «Доктор Веб» (далее по тексту – «Правообладатель»),...полностью>>
'Документ'
; - бусини чи плоскі скляні камінці. Інструменти: ножиці, кусачки, клеючий пістолет, пинцет, свічка, гумові рукавички (для роботи з аерозолем). Технол...полностью>>
'Программа'
Ознакомление студентов с теоретическими положениями о социально-экономической сущности государственного бюджета, содержанием бюджетного устройства и о...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Успішне вирішення покладених завдань по забезпеченню населення швидкою медичною допомогою багато в чому визначається її концепцією (основними принципами). Організація швидкої медичної допомоги в Україні носить державний пріоритетний характер і базується на наступних основних принципах:

1. Централізація і загальнодоступність швидкої медичної допомоги. Централізація швидкої медичної допомоги досягається шляхом створення в Україні (в містах і сільській місцевості) спеціальних територіальних державних медичних закладів (самостійних станцій чи відділень при лікарнях) швидкої медичної допомоги, які забезпечують екстреною медичною допомогою все населення, що проживає і знаходиться на даній території. В місті чи сільському адміністративному районі функціонує тільки одна така (державна) установа.

Наказ Міністерства охорони здоров’я (надалі - МОЗ) України № 175 від 19.06.96 „Про заходи по удосконаленню швидкої медичної допомоги” передбачає створення в сільських адміністративних районах самостійних станцій швидкої медичної допомоги з мережею підстанцій (пунктів), оскільки самостійні станції швидкої медичної допомоги є більш ефективними організаційно-функціональними структурами, ніж відділення.

В залежності від чисельності обслуговуваного населення станції швидкої медичної допомоги діляться на 5 категорій.

Прийом звернень за швидкою медичною допомогою ведеться централізовано за єдиним по всій країні номером телефону „03”. Для прийому викликів в структурі станції (відділення) створюється спеціальний підрозділ (диспетчерська), оснащена технічними засобами зв’язку і необхідною кількістю пар телефонних ліній „03” з розрахунку 2 пари на 100 тис. населення, але не менше 2 пар таких ліній, незалежно від чисельності обслуговуваного населення.

2. Своєчасність надання швидкої медичної допомоги по життєвим показникам всім хворим і постраждалим, незалежно від їх громадянства, місця проживання, віку, статі, національності, віросповідання, матеріального стану та ін. Своєчасність надання швидкої медичної допомоги досягається шляхом проведення цілої низки певних заходів, які повинні забезпечити в будь-який час доби надання допомоги не пізніше 15 хв. в містах та 30 хв. в сільській місцевості після поступлення виклику. Для цього організовуються спеціальні бригади медичних працівників, що мають в своєму розпорядженні санітарний автотранспорт з ношами, портативну лікувально-діагностичну апаратуру, необхідні медикаменти, перев’язочний матеріал, інструментарій, вироби медичного призначення та інше майно.

З метою зменшення часових втрат при передачі прийнятих викликів і обміні різноманітною оперативною інформацією організовуються безпосередні (прямі) лінії телефонного зв’язку між центральною диспетчерською станцією швидкої медичної допомоги і підстанціями (пунктами), а також радіозв’язок з усіма виїзними бригадами швидкої медичної допомоги.

Крім безпосередніх ліній телефонного зв’язку з підстанціями, центральна диспетчерська забезпечена лініями телефонного зв’язку з пунктами (відділеннями) невідкладної медичної допомоги , прийомними відділеннями лікарень, медпунктами вокзалів, портів, стадіонів, відділеннями міліції та пожежними частинами, рятувальними та оперативно-ремонтними службами.

Для швидкої обробки викликів, що надходять і оптимізації вибору виїзних бригад створюються автоматизовані інформаційно-диспетчерські системи, а робочі місця диспетчерів оснащуються комп’ютерами.

Рівність громадян при використанні їх права на невідкладну допомогу ґрунтується на ст. 24 Конституції України, яка проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

3. Надання первинної кваліфікованої медичної допомоги на місці виклику. Своєчасне надання первинної кваліфікованої медичної допомоги на до госпітальному етапі значно скорочує строки перебування хворих в стаціонарі, зменшує смертність і інвалідність, що окупає великі матеріальні затрати, необхідні для організації цієї допомоги.

Надання первинної кваліфікованої допомоги забезпечують виїзні лікарські бригади швидкої медичної допомоги, які поділяють на загально профільні та спеціалізовані (кардіологічні, неврологічні, психіатричні, інтенсивної терапії та ін.).

4. Наступність в роботі станції швидкої медичної допомоги, амбулаторно-поліклінічних та стаціонарних закладів. Принцип наступності передбачає чіткий розподіл завдань і відповідальності в зв’язку з наданням екстреної медичної допомоги і подальшим лікуванням хворих і постраждалих.

Цей принцип передбачає наступне:

  • Передачу в амбулаторно-поліклінічну мережу даних про всіх хворих і постраждалих, яким була надана швидка медична допомога;

  • Передачу в пункти невідкладної медичної допомоги чи реєстратуру поліклініки (в залежності від приводу звернення) необґрунтованих звернень;

  • Складення і передачу в районі поліклініки списків тих хронічно хворих, які часто і необґрунтовано за швидкою медичною допомогою для проведення їх планового амбулаторного чи стаціонарного лікування;

  • Проведення спільних конференцій і нарад лікарів поліклінік, стаціонарів і швидкої медичної допомоги з питань забезпечення планового лікування хронічно хворих, тактики і правильності вибору лікування, аналізу помилок діагностики, причин летальності як на до госпітальному етапі, так в стаціонарі (перша доба), повноти обстеження і надання швидкої медичної допомоги, причин відмови в невідкладній госпіталізації та ін.;

  • Застосування єдиних тактичних підходів до надання екстреної медичної допомоги на до госпітальному та госпітальному етапах;

  • Передачу медичним працівникам поліклінік і стаціонарів даних про результати діагностичних досліджень і проведене лікування на етапі надання швидкої медичної допомоги;

  • Спільне впровадження нових методик діагностики, лікування та проведення наукових робіт.

5. Взаємодія в роботі станції швидкої медичної допомоги з міліцією, пожежними частинами, ДАІ, ремонтно-лікувальними та іншими оперативними службами. Принцип взаємодії передбачає узгодження спільних дій станції швидкої допомоги з оперативними службами протягом підготовчого періоду і під час ліквідації медико-санітарних наслідків аварій, катастроф, стихійних лих, дорожньо-транспортних пригод та ін.

6. Наукова обґрунтованість, планування служби і профілактична направленість (попередження травматизму і невідкладних станів). Принцип науковості, планування і профілактичної направленості передбачає наукове удосконалення форм і методів планування концентрації сил і матеріальних ресурсів служби швидкої допомоги і проведення комплексу профілактичних заходів, направлених спрямованих на зниження потреби в цьому виді медичної допомоги.

Плани розвитку швидкої медичної допомоги ділять на поточні (строком до 1 р.) та довгострокові.

Основними показниками, що характеризують діяльність станції швидкої медичної допомоги, є уніфіковані критерії оцінки якості, адекватності, результативності та ефективності. Їх, однак, необхідно розглядати комплексно.

Всі показники класифікують наступним чином:

  1. Показники стану системи швидкої медичної допомоги.

  2. Показники об’єму діяльності і потреби в даному виді медичної допомоги.

  3. Показники, що характеризують обслуговуваний контингент.

  4. Показники, що характеризують раціональність існуючих організаційних форм обслуговуванні і використання ресурсів.

  5. Показники якості обслуговування населення.

  6. Показники ефективності роботи всієї служби швидкої медичної допомоги.

7. Безперешкодність екстреної госпіталізації хворих та постраждалих. Цей принцип передбачає своєчасну безвідмовну госпіталізацію в лікувально-профілактичні заклади хворих і постраждалих, що знаходяться в небезпечному для життя стані, незалежно від місця їх проживання, матеріального та іншого цензу.5

  1. Законодавче закріплення

права на невідкладну медичну допомогу

Основа будь-якого права, наданого громадянам України, закріплена в Конституції. Оскільки Конституція є Основним Законом, в якому передбачені лише найзагальніші права та обов’язки, то конкретизація цих права покладається на спеціальні закони, які приймаються у відповідності до неї. Вона є обмежена за своїм об’ємом і перелічення тут усіх прав та обов’язків є просто недоцільним.

Це саме стосується і права громадян на невідкладну медичну допомогу. Конституція не містить такого терміну. Але це право логічно випливає зі статті 49. в цій статті записано, що „кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування”. Слід згадати, що конституція є актом прямої дії. А оскільки медична допомога як вид включає в себе невідкладну медичну допомогу, то можна сказати, що опосередковано право на невідкладну медичну допомогу є конституційно закріпленим.

Основи законодавства про охорону здоров’я передбачають не просто право громадян на невідкладну медичну допомогу, а й обов’язок громадян подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для життя і здоров'я стані (п.„в” ст. 10) та обов’язок медичних та фармацевтичних працівників безплатно подавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуацій (п.”б” ч.1 ст.78).

Основи є основним законодавчим актом, який хоч і не докладно, але все ж регулює відносини з приводу невідкладної медичної допомоги.

Спеціалізованим актом, який закріплює право окремої категорії громадян на невідкладну медичну допомогу є Інструкція з організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію / СНІД, затверджена Наказом МОЗ України від 25.05.00 р. Тут вказується, що невідкладна медична допомога дорослим та дітям, хворим на ВІЛ-інфекцію / СНІД надається у всіх лікувально-профілактичних закладах України.

У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе,підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

Обов’язок надання невідкладної медичної допомоги покладається різноманітними законодавчими актами і на інших осіб.

Так, ст. 16 Закону України Про дорожній рух від 30 червні 1993 р. передбачає обов’язок водія надавати транспортний засіб працівникам міліції та охорони здоров’я для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги.

Цей закон також передбачає інші норми щодо регулювання невідкладної допомоги. Так, автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди з інтенсивним рухом обладнуються засобами аварійного зв'язку для виклику служб швидкої медичної допомоги, працівників органів внутрішніх справ і дорожньо-експлуатаційних організацій. Обов’язок такого обладнання покладається на Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування разом з дорожніми органами. До компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху належить крім іншого розробка та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів системами термінового зв'язку для виклику державтоінспекції, швидкої медичної та технічної допомоги.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання невідкладної допомоги або транспортування його в найближчий лікувально-профілактичний заклад.

Подання безплатної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги з відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони здоров'я в повному обсязі за рахунок централізованих фондів.

14 грудня 1999 року було прийнято Закон України про аварійно-рятувальні служби. Цим законом до основних завдань аварійно-рятувальних служб відноситься пошук і рятування людей на уражених об’єктах і територіях, подання у можливих межах невідкладної, у тому числі медичної, допомоги особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я стані, на місці події та під час евакуації до лікувальних закладів. Рятувальники зобов’язані активно проводити аварійно-рятувальні роботи, вживати всіх необхідних заходів для рятування людей, подання їм невідкладної медичної та іншої допомоги, не допускати невиправдних ризиків.

Під аварійно-рятувальною службою тут розуміється сукупність організаційно об’єднаних управлінь, сил та засобів, призначених для вирішення завдань щодо запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та окремих їх наслідків, проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли поданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну.

Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення подання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи влади і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні заклади.

Закон України Про міліцію передбачає обов’язок міліції подавати у межах наявних можливостей невідкладну, у тому числі медичну, допомогу особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров'я стані, а також неповнолітнім, які залишились без опікування. Міліції для виконання покладеного на неї обов’язку надаються наступні права в даній галузі:

  • використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію. Використання з цією метою транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, здійснюється безплатно. Відшкодування збитків та витрат за використання транспорту громадян здійснюється відповідно до вимог статті 25 цього Закону та інших актів чинного законодавства; 

  • користуватися у невідкладних випадках безперешкодно і безплатно засобами зв'язку, що належать підприємствам, установам і організаціям, а засобами зв'язку, що належать громадянам, - за їх згодою.

Такі ж права надані працівникам міліції, які здійснюють нагляд за дорожнім рухом Типовими рекомендаціями щодо поліпшення взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та власниками транспортних засобів, що є додатком до Наказу Міністерства внутрішніх справ від 30 червня 1998 р. Про заходи щодо поліпшення нагляду за дорожнім рухом та взаємовідносин міліції з власниками транспортних засобів. Даним підзаконним нормативно-правовим актом передбачається, що як учасник дорожнього руху водій зобов’язаний:

  • Надавати транспортний засіб працівникам міліції та охорони здоров’я для доставлення до найближчого медичного закладу осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги;

  • У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди вжити всіх можливих закладів до подання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це не можливо – звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу.

Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб від 06.04.00 р. передбачає те, що посадові особи закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності та медичні працівники у разі виявлення хворого на інфекційну хворобу зобов'язані вжити заходів для його тимчасової ізоляції, надати невідкладну медичну допомо­гу, за необхідності організувати проведення поточних дезінфекційних заходів, терміново повідомити відповідну установу державної санітарно-епідеміологічної служби та організувати госпіталізацію хворого до відповідного закладу охорони здоров'я.

Конституція України передбачає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно (ч.3 ст.49). І хоча зараз часто від науковців та практиків можна почути думку про те, що через недостатнє фінансування охорони здоров’я та економічні проблеми країни медична допомога повинна надаватися на умовах якщо не повної, то часткової компенсації, але все ж такі підвиди медичної допомоги як швидка чи невідкладна повинні завжди залишатися безоплатними.

Програмою подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги, що затверджена Постановою КМУ від 11.07.02 р. визначається перелік видів медичної допомоги, яка подається населенню безоплатно, обсяги безоплатної медичної допомоги, нормативи фінансування охорони здоров’я на 1 жителя, які забезпечують подання гарантованих обсягів медичної допомоги.

Державними та комунальними закладами охорони здоров’я подається безоплатна медична допомога таких видів:

  1. Швидка та невідкладна – на до госпітальному етапі станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини;

  2. Стаціонарна – у разі гострого захворювання та в невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталізація, в тому числі за економічними показаннями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за направленнями медико-соціальних експертних комісій, лікарсько-консультативних комісій;

  3. Невідкладна стоматологічна допомога (у повному обсязі – дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до 3 р.) та ін.

Щодо оплатності, то існує Порядок встановлення цін (тарифів) на екстрену медичну допомогу, що надається іноземним громадянам державними та комунальними закладами охорони здоров’я України, затверджений Наказом МОЗ від 11 листопада 1997 р. Цей Порядок розроблено на основі постанов КМУ від17.09.96 р. „Про надання медичної допомоги іноземним громадянам” , від 28.01.97 р. „Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України” та від 17.09.97 р. „Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України”. Базою для визначення вартості екстреної медичної допомоги в даному випадку є розрахунок валових видатків згідно з Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.06.97 р.

Ч.3 ст.49 Конституції України передбачає, що держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Ця норма є особливо актуально тепер, коли все більшої популярності набувають приватні лікувальні заклади, в тому числі і приватна швидка медична допомога. Медична практика згідно з Положенням Про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затвердженим Постановою КМУ від 03.07.98 р. є видом підприємництва, що підлягає ліцензування в МОЗ України.

До речі, кількість підприємств, які надають приватну допомогу такого роду постійно зростає. В Києві вже давно функціонує приватна швидка медична допомога „Борис” (у Львові її аналог – „Богдан-Борис”), а з першого лютого 2001 року у Чернівцях працює приватна швидка допомога „Діомед”. Оплата в цих та інших подібних службах розраховується по-різному, оскільки визначається безпосередньо кожним окремим підприємством. Так, за приїзд та надання допомоги „Діомеда” треба заплатити 30 грн. (за київський аналог – майже вдесятеро більше). За ліки потрібно платити окремо.

Оплата праці медичних працівників, які надають невідкладну та швидку медичну допомогу регулюється спільним Наказом МОЗ України та Міністерства праці та соціальної політики України від 11.04.01 р. Про впорядкування та затвердження Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення.

Оплата праці тих лікарів, які виконують в процесі надання невідкладної та швидкої медичної допомоги роботу, що зо своєю суттю не відрізняється від роботи будь-якого лікаря даної спеціалізації та посади, здійснюється згідно загальних положень даного нормативного акту.

Однак, він також передбачає і окремі норми в даній галузі. Тобто, в окремому порядку регулює:

  • оплату праці водіїв автомобілів швидкої допомоги (в залежності від класу автомобіля) (п. 2.16.3);

  • підвищення оплати праці керівників лікарень швидкої медичної допомоги, в складі яких функціонує станція швидкої медичної допомоги на 20% (п. 3.5.11);

  • доплату в розмірі 50% годинної тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час медичним працівникам та службовцям, зайнятим наданням екстреної, швидкої та невідкладної медичної допомоги, водіям санітарних автомобілів швидкої, невідкладної медичної допомоги (п. 4.1.2);

  • надбавки за тривалість безперервної роботи (в залежності від її тривалості, але не більше 40%) – старшим лікарям, лікарям та середньому медперсоналу виїзних бригад, водіям та молодшим медичним сестрам виїзних бригад станції (відділення) швидкої медичної допомоги (п. 5.1.6);

  • надбавки за тривалість безперервної роботи (в залежності від її тривалості, але не більше 60%) – лікарям та середньому медперсоналу виїзних бригад незалежно від найменування посад, водіям виїзних бригад станцій (центрів), відділень екстреної медичної консультативної допомоги республіканських та обласних лікарень (п. 5.1.7);

  • збереження надбавки в розмірах, що відповідають стажу безперервної роботи у виїзних бригадах за лікарями виїзних бригад станцій (відділень) швидкої медичної допомоги, які перейшли на посади головних лікарів станцій швидкої медичної допомоги, а також за працівниками з числа середнього медичного персоналу виїзних бригад станцій (відділень) швидкої медичної допомоги, які перейшли на посади фельдшера (медичної сестри) з приймання викликів та передачі їх виїзним бригадам або старшого фельдшера підстанції швидкої медичної допомоги (п. 5.1.12).

Управління невідкладною медичною допомогою покладається на МОЗ України та підконтрольні і підлеглі йому органи, установи та управління. Систему цих органів буде докладніше розглянуто пізніше. Положення про Міністерство охорони здоров’я, затверджене Постановою КМУ від 12.08.92 передбачає одним з основних завдань МОЗ забезпечення надання державними закладами охорони здоров’я загальнодоступної, переважно безплатної, висококваліфікованої медичної допомоги населенню.

МОЗ відповідно до покладених на нього завдань:

  1. Здійснює координацію діяльності закладів охорони здоров’я, науково-дослідних, інших підприємств та установ, що перебувають в його функціональному управлінні, з питань діагностики, лікування і профілактики захворювань, формування здорового способу життя, охорони території України від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних захворювань і забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення;

  2. Установлює порядок надання населенню швидкої медичної допомоги спеціальною службою та ін.

Охорона права на невідкладну допомога здійснюється також за допомогою санкцій за відповідні злочини в кримінальному законодавстві. Таке закріплення є надзвичайно важливим і означає, що охорона прав в галузі охорони здоров’я є одним з пріоритетних напрямків діяльності держави. Важливими тут також є два такі фактори:

    1. Ненадання невідкладної медичної допомоги є складом саме злочину, а не адміністративного правопорушення (незважаючи на існування Глави 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення „Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення”).

    2. В новому Кримінальному Кодексі України від 07.04.01 р. злочини проти життя та здоров’я особи стоять на другому місці після злочинів проти основ національної безпеки України, а не після інших злочинів, таких як злочини проти державної власності, як це було у старому кодексі (хоча, можливо, в державі, яка статтею 3 своєї Конституції закріпила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, даний вид злочинів мав би стояти на першому місці).



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство охорони здоров’я україни уніфікована методика з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (1)

    Документ
    Укладачі: Степаненко А.В., Морозов А.М., Чумак В.Т., Шпак І.В., Ліщишина О.М., Жданова М.П., Моісеєнко Р.О., Островерхова М.М., Слабкій Г.О., Думенко Т.
  2. Р І шенн явід № м. Маріуполь Щодо створення нової юридичної особи комунальної установи «Маріупольська станція швидкої медичної допомоги» Згідно зі ст ст. 26,59 Закон

    Закон
    3. Контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію з питань соціального захисту охорони здоров’я, екології (Смотров) та заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Палія Л.
  3. Професор, д ю. н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень м

    Документ
    Буроменський Михайло Всеволодович, професор, д.ю.н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень (м.
  4. Медичного страхування в країнах Європейського Союзу 6

    Документ
    Як основоположна модель глобалізації страхування доцільно прийняти модель інтеграції медичного страхування в Європейському Союзі. Дана модель має ряд переваг, таких як економічне обгрунтування, мінімізація витрат по впровадженню,
  5. Збірник нормативно – правових документів, які визначають та регулюють напрямки діяльності психологічної служби в системі освіти

    Закон
    Збірник місти в собі нормативно – правову документацію, яка необхідна для роботи працівників психологічної служби навчальних закладів: закони України, укази президента, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів, накази та листи

Другие похожие документы..