Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. № 99-р "Про затвердження плану заходів з підготовки та відзначення у 201...полностью>>
'Документ'
5. Основные типы выходов элементов цифровой аппаратуры (логический выход, выход с открытым коллектором, выход с открытым эмиттером, выход с третьим со...полностью>>
'Документ'
Право собственности в целом на природные ресурсы в объективном смысле, т.е. как правовой институт, представляет собой совокупность правовых норм, рег...полностью>>
'Документ'
Актуальность вопроса лечения хронического среднего (эпитимпаноантрального) отита обусловлена распространенностью заболевания среднего уха. В структур...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

Матеріали конференції

ХІІІ Міжнародна науково-практична конференція

«Ідеї академіка Вернадського та науково-практичні проблеми

сталого розвитку регіонів»

Материалы конференции

ХІІІ Международная научно-практическая конференция

«Идеи академика Вернадского и научно-практические проблемы устойчивого развития регионов»

CONFERENCE PROCEEDINGS

ХІІІ International scientific-practical conference

«Ideas of academician Vernadskyi, problems of research and evaluation

of regional sustainable development»

(посвідчення про реєстрацію УкрІНТЕІ № 485 від 27.08.2010)

Кременчук, 29-30 вересня 2011 р.

ХІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Ідеї академіка Вернадського та науково-практичні проблеми стійкого розвитку регіонів»

Матеріали конференції – Кременчук: КрНУ, 2011. – 252 с.

Друкується за рішенням Вченої ради Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського (протокол ВР № 9 від 04.07.2011 р.). Збірник публікує матеріали, що містять нові теоретичні та практичні результати в галузях природничих, гуманітарних і технічних наук.

ПРОГРАМНиЙ КОМіТЕТ

Голова

Загірняк М. В. – д.т.н., професор, член-кореспондент НАН України, ректор Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського
Заступник голови
Сергієнко В. В. – к.філос.н., професор, проректор з гуманітарної освіти та виховання Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського
Члени програмного комітету

Беата Косова – доктор наук, професор, ректорка Університету Матея Бела (Словаччина)

Касич А. О. – д.е.н., професор, декан факультету економіки Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського
Шмандій В. М. – д.т.н., професор, декан факультету природничих наук Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Підліснюк В. І. – д.х.н., Університет Матея Бела (Словaччина), професор кафедри екології Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Почтовюк А. Б. – к.е.н., професор, декан факультету управління Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського
Плаксій Т. М. – к.і.н., доцент, декан юридичного факультету Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського
Маркевич А. Г. – начальник відділу міжнародних зв’язків Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського
Організаційний комітет

Голова

Луговой А. В. – к.т.н., професор, проректор з наукової роботи Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Заступники голови

Адамович О. Е. – заступник голови Полтавської обласної державної адміністрації

Онищенко В. В. – перший заступник голови Полтавської обласної ради

Члени програмного комітету

Альфонз Гайдош – декан факультету природничих наук Університету Матея Бела (Словаччина)

Никифоров В. В.  д.б.н., доцент, начальник науково-дослідної частини Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Ігнатенко О. О. – науковий співробітник відділу сучасної історії Кременчуцького краєзнавчого музею

Хоменко М. М. – д.е.н., професор, завідувач кафедри менеджменту Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Поясок Т. Б. – д.пед.н., професор, завідувач кафедри соціально-політичних наук Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Маслак О. І. – д.е.н., професор, завідувач кафедри економіки Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Козловська Т. Ф. – к.х.н., доцент кафедри безпеки життєдіяльності Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Солошич І. О. – к.пед.н., доцент кафедри екології Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Маслак В. І. – к.і.н., доцент, завідувач кафедри українознавства Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

© Науково-дослідна частина, 2011

ІSSN 2079-5009

Шановні учасники конференції !

Кременчуцька земля, як і вся Полтавщина, та взагалі й Україна, глибоко пов’язана із життям і науковою творчістю академіка Володимира Івановича Вернадського – видатного вченого і мислителя, організатора і першого Президента Української Академії наук, ідеї якого ООН поклала в основу пошуків виходу із глибокої цивілізаційної кризи, що з кінця 60-х років ХХ ст. стала усвідомлюватися людством, зацікавленим у прогнозуванні свого майбутнього – динаміки глобального розвитку. Така ідея започаткована Римським клубом та АН СРСР. Саме Кременчуччина є складовою частиною ланцюга його наукових досліджень, результатом яких є концепція біосфери з головним її чинником – живою речовиною, а також звільнення поняття «життя» від релігійних нашарувань, надання йому значення фізичного принципу та включення до кола таких характеристик Всесвіту, як матерія й енергія.

Динамично зростаючому Кременчуцькому національному університету імені Михайла Остроградського необхідно вирішувати складні задачі забезпечення кадрами вищої кваліфікації, наукового становлення та національного і міжнародного визнання. Співпраця нашої установи з провідними вищими навчальними закладами України і Європи повинна дати чітку наукову орієнтацію аспірантам і здобувачам, створити продуктивні наукові колективи та школи з метою налагодження на регіональному рівні стійких прямих і зворотних зв’язків у трикутнику «освіта – наука – виробництво» – єдино реальної бази прогресивного розвитку економіки нашої країни.

Сьогодні в рамках конференції Вам доведеться продовжувати вирішення складних еколого-економічних і соціально-гуманітарних проблем сталого розвитку регіонів у ракурсі сучасної наукової парадигми синергетики з метою консолідації зусиль державних адміністрацій міст, районів й областей з науковим потенціалом університетів і промислово-фінансовими структурами. Від ректорату та всього колективу університету щиро бажаю учасникам конференції невичерпного ентузіазму, енергії, творчого натхнення, та висловлюю надію на плідне спілкування і співпрацю.

З повагою,

голова програмного комітету,

ректор М.В. Загірняк

ДРУГА ГЛІОНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ І ОСОБЛИВОСТІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ В НАЙБЛИЖЧЕ ДЕСЯТИРІЧЧЯ

Луговой А. В.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Представники університетів і керівники промисловості з усього світу зібралися в червні 2009 року в м. Гліон на Монтрі, в Швейцарії, на 7-й колоквіум, щоб розглянути роль дослідницьких університетів в інноваційному розвитку глобального суспільства.

Гліонські колоквіуми, розпочаті в 1998 році професорами Люком Вебером (університет Женеви) і Вернером Хіршем (Колумбійський університет), розглядають питання інноваційного розвитку людства. В їх числі: покращення вищої освіти, швидку зміну природи дослідницьких університетів, керування університетами, взаємодію між університетами та бізнесом і глобалізацію вищої освіти.

На першому колоквіумі було підкреслене значення нововведень австрійського економіста Йозефа Шумпетера, який в 1908 році ввів в економіку поняття „інновація” та „інноватор”. Його „теорія економічного розвитку” була революційною теорією. Вона змінила погляди і підходи до аналізу економічних процесів, але це відбулося пізніше. Вона не була резонансною в ті часи і не була сприйнята економічною елітою як необхідне доповнення і уточнення до існуючих на той час економічних теорій.

Інтенсивно теорія інновацій почала розвиватися в 60-ті роки ХХ ст. Поштовх цьому розвитку дало практичне підтвердження теорії Шумпетера економістом Мільтоном Фрідманом на початку 60-х років. Великий вплив на становлення теорії інноваційних систем мав австрійський вчений Фрідріх Хайек, який сформулював теорію розсіяного знання, в основі якої – розуміння ринку як особливого роду інформаційної системи, яка здійснює через ціни виявлення, використання і координацію знань мільйонів незалежних один від одного людей.

Ідеї Шумпетера про внутрішню стимулюючу роль інновацій в економічному розвитку послужили відправною точкою подальшого формування різних теорій трансформації соціально-економічної ситеми, її переходу на більш високий щабель розвитку.На першому колоквіумі була прийнята 1-а Гліонська декларація, яка підвела підсумки 2-му тисячоліттю, що закінчувалося. В декларації була сформульована концепція дослідницьких університетів і їх місце в загальній мережі освітніх закладів. Вона звернула увагу на особливості розвитку, обумовлені інноваційною складовою.

Сьомий колоквіум, що відбувся через 10 років після першого, розглянув підсумки розвитку людства в перші 10 років нового тисячоліття і накреслив орієнтири, напрямки і шляхи розвитку на найближчі 10 років. У роботі колоквіуму прийняли участь університетські лідери, лідери бізнесу, урядових, громадських фондів і урядів. Підсумком роботи колоквіуму була 2-га Гліонська декларація, яка має назву „Університети та інноваційний дух”. Теми і зміст доповідей на 7-му колоквіумі та зміст прийнятої декларації свідчать про те, що учасники обговорень єдиним шляхом розвитку людства вважають інноваційний шлях.

Відповідно до контексту 7-го колоквіуму Гліона на тепер настала ера, в якій освічені люди, знання, які вони продукують, інновації та практичні навички, якими вони володіють – є ключем до економічного розвитку, суспільного здоров’я, національної безпеки і соціального добробуту. Лідерство в інноваціях – перетворенні знань в продукти, процеси (технології) і послуги, стало важливим відносно економічної конкурентоспроможності, довгострокового зростання продуктивності, зростання обсягів товарів, робіт, послуг і глобальної стійкості. Акцент на інноваціях і на інноваційному розвитку на 7-му колоквіумі підсилився порівняно з першим. І це пов’язано, в першу чергу, з тими проблемами, що виникли у людства за перші десять років нового тисячоліття. Це погіршення загальних показників, що характеризують досягнення:

  • у 1999 році планету населяли 6 млрд. чоловік, в 2009 році – 6, 7 млрд.;

  • у 1999 році виробництво зерна на душу населення становило 312 кг, у 2009 році – 303 кг;

  • у 1999 році на земній кулі за приблизними розрахунками голодувало 842 млн. чоловік, у 2009 році – 963 млн.;

  • у 1999 році кількість біженців і вимушених переселенців становила 14 млн., у 2009 році – 16 млн.

Крім того, відбуваються глобальні зміни клімату, світ потрясли поточні світові фінансова та економічна кризи, під час яких було втрачено понад 3 трильйона доларів. Вона була наслідком некоректної фінансової, економічної та регуляторної політики. Поширюються епідемії, набув великого розмаху тероризм (теракти 11 вересня 2001 року). Те, що відбулося і було реальною „економікою”, що ґрунтувалася на добробуті, породженому товарами та послугами. Це ще більше привертає увагу до теорії Шумпетера, з точки зору аналізу різних видів інновацій і їх впливу на добробут людей. Якщо технологічні інновації можуть стимулювати економічне зростання, то соціальні інновації повинні забезпечити справедливе спрямування результатів цього зростання.

Основне твердження 7-го колоквіуму – незалежно від регіону, що розглядається – Європа, Північна Америка, Країни Азії, Латинської Америки і Близького Сходу, що розвиваються, висновок один: інновація стала ключем до процвітання і соціального добробуту в надзвичайно конкурентній, глобальній, керованій знаннями економіці. Ядром успіху в бізнесі країни або регіону, стає їх спроможність до інновацій. Крім того, фактично, найбільший добробут є результатом не технологічних, а скоріше організаційних інновацій, про що свідчать такі нові парадигми, як „відкриті інновації” та „глобальний пошук джерел” (сорсинг).

Декларація наполягає на ключовій ролі дослідницьких університетів в інноваційному розвитку. Декларація стверджує: „Життєздатне майбутнє вимагатиме, щоб провідні університети продовжили постачати зростаючий потік добре підготовлених і морально відповідальних професійних практиків і лідерів у кожну сферу суспільного життя, від медицини до інжинірингу, від міського будівництва до науки про Землю, від сільського господарства до економіки”. Декларація підкреслює, що саме в університетах треба шукати шляхи розвитку нововведень та інноваційного духу. Але це вимагає від суспільства, щоб – освіта, фундаментальні дослідження, уява і креатині технології, які університети так довго „постачали” суспільству – воно тепер поважало, заохочувало і всебічно підтримувало.

Декларація стверджує: „Потреба в інноваціях не обмежується бізнесом, промисловістю та урядом. Кожна область сучасного життя і професійної практики, від архітектури до міського будівництва, від сільського господарства до сфери соціальних послуг, повинні бути охоплені інноваціями, як і безпосередньо самі університети. Тільки інноваційні університети можуть зробити значний внесок у вирішення світових проблем”.

Окремі розділи Декларації наголошують на необхідності існування ефективної мережі навчання, куди крім дослідницьких університетів входять всі інші навчальні заклади та елементи навчання, досконалої мережі знань, особливо електронної мережі,, інтеграції відкриттів та навчання, необхідність партнерства і створення творчих об’єднань і спілок.

Заключне положення Декларації наголошує, що ні одна із проголошених цілей не може бути досягнута, якщо не буде існувати свобода запиту і свобода слово. Тільки в контексті такої свободи можна сподіватись на створення життєздатного майбутнього, і лише за наявності такої свободи, життєздатне майбутнє дає підстави для надії.

Перспективи розвитку приватно-державного партнерства

в контексті формування національної інноваційної системи

Касич А. О.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Основними протиріччями сучасного етапу реформування інституційної основи національної інноваційної системи є: збереження складної держаної системи управління науковим сектором на фоні втрати фінансових важелів впливу на розвиток науки; неузгодженість, безсистемність і дублювання чинних нормативно-правових актів, які до того ж не виконуються. Відповідно, і після багатьох років реформ основними завданнями держави залишаються: модернізація законодавчо-нормативних умов науково-технічної діяльності, оптимізація системи державного управління, чітке визначення та реалізація стратегічних пріоритетів розвитку інноваційної системи, яка базувалася б на стратегії розвитку держави загалом.

Безумовно держава не є підприємцем, але вона зацікавлена в інноваціях і повинна активно підтримувати наукові розробки. Бізнес, який зацікавлений в нововведеннях і має досвід інноваційної діяльності не бажає вкладати кошти в ризиковані наукові розробки з ймовірним результатом. Це і є основні чинники доцільності застосування механізмів приватно-державного партнерства (ПДП) в інноваційному секторі. Саме тому, ПДП на даному етапі розвитку національного господарства слід розглядати в якості ключового компонента інноваційної політики. Відповідно, ПДП в інноваційній сфері – форма взаємодії приватного бізнесу та держави у процесах ініціації, комерціалізації наукових розробок та впровадження інновацій у виробництво. Необхідність широкого застосування саме форм ПДП у розвитку інноваційної системи випливає з наступних факторів. Переважна більшість закладів освіти і науки залишаються у державній власності та значною мірою фінансуються із державного бюджету. В межах інноваційного сектора господарства освіта і наука повинні забезпечувати розробку джерел інновацій та адаптувати його до потреб виробництва. Однак більшість закладів освіти та науки не мають ні каналів трансформації технологічних розробок у готову продукцію, ні досвіду роботи на ринках науково-технічної продукції. Саме тому, мова повинна йти не про створення чогось нового, а про спрямування інструментами ПДП зусиль існуючої наукової інфраструктури на комерційний результат, що й дозволить суттєво підвищити ефективність її функціонування. Оскільки останнім часом уряд України проводить стратегію скорочення кількості державних наукових установ і їх приватизації, зростає загроза втрати навіть наявного наукового потенціалу.

З іншого боку, підприємницький сектор потребує якнайшвидшого впровадження нових науково-технічних розробок у всі господарські сфери, але не має інформації щодо наявності чи можливості створення нових технологічних рішень вітчизняною наукою, оскільки зв’язки між наукою та виробництвом носять в останні роки фрагментарний характер. Враховуючи, що Україна і досі має досить потужний науковий сектор та реальну потребу у його розвитку головне завдання, яке стоїть перед державою у цьому контексті полягає у забезпеченні комерціалізації результатів досліджень та формуванні стійких зв’язків між наукою, ринком та виробництвом. Механізмом, який може і повинен забезпечити взаємодію потенційних учасників інноваційного процесу та доведення результатів наукових досліджень до виробництва є ПДП. Труднощі в забезпеченні взаємодії приватного та державного секторів в умовах національної економіки полягають в тому, що: по-перше, кількість потенційних об’єктів і рівень зносу їх основних засобів є значними; по-друге, переважна більшість проектів потребують інвестиційних ресурсів у великих обсягах, а отже передбачають тривалі терміни реалізації; по-третє, має місце фрагментарність розвитку ринку капіталу та ринку інноваційних проектів, які характеризуються різними співвідношеннями попиту та пропозиції; по-третє, існує кадрова проблема, яка полягає в тому, що має місце дефіцит кваліфікованих кадрів з досвідом роботи в межах ПДП, в тому числі концесій. Пряме використання досвіду розвинених країн в питаннях змісту та завдань державного регулювання інноваційного сектора, в тому числі за рахунок ПДП, не можливе, оскільки існують відмінності у структурі наукового сектора та причинах застосування механізмів приватно-державного партнерства.

В розвинених країнах основну частину наукових досліджень здійснюють освітні наукові установи та лабораторії, які належать приватним компаніям, а отже сформовані стійкі зв’язки між наукою та виробництвом. За таких умов розвиток ПДП дає можливість фінансово підтримати ті сектори, які ще не стали привабливими для бізнес-сектора та сконцентрувати інвестиційні ресурси на пріоритетних напрямах. В Україні значною є частка державних академічних та галузевих НДІ порівняно з державними вищими навчальними закладами, які беруть активну участь у науковій діяльності. Держава не може перекласти відповідальність за розвиток науки на приватний сектор без запровадження власне ринкових методів розвитку цього сектора. В наших умовах, враховуючи неспроможність держави забезпечити адекватне фінансування та відсутність зацікавленості наукових організацій в комерціалізації результатів наукових досліджень, застосування ПДП є механізмом поступового зняття державою відповідальності за розвиток цього сектора. А тому слід якнайшвидше запровадити ринкові механізми розвитку науки, що дасть можливість знизити навантаження на бюджет та більш ефективно використовувати ті ресурси, які держава може спрямовувати на інноваційні цілі.

Дії держави щодо формування повноцінного інноваційного сектора та переорієнтації розвитку господарства на інноваційні чинники повинні базуватись на застосуванні багаторівневих та різноякісних підходів. Чітка ідентифікація завдань дає можливість визначити адекватні механізми їх досягнення, в тому числі за рахунок ПДП. Визначаючи доцільність застосування тих чи інших форм ПДП пріоритетними завданнями слід вважати:

  • розробку національної інноваційна стратегія та її змістовно-часових характеристик у вигляді, в тому числі, масштабних проектів за пріоритетними напрямами технологічного розвитку;

  • чітку ідентифікацію пріоритетних напрямів розвитку інноваційного сектора, основою визначення яких може стати порівняння потенціальних можливостей вітчизняної та загальних тенденцій розвитку науки та технології;

  • започаткування форми ПДП щодо реалізації масштабних інноваційних проектів в галузях з високою доданою вартістю, значним мультиплікативним ефектом. Вирішальним критерієм вибору таких проектів повинен бути принцип реалізації повного інноваційного циклу, тобто від ідеї, фундаментальних та прикладних наукових досліджень до виведення продукції на ринок. Пріоритетними напрямами вітчизняного інноваційного сектора доцільно прийняти: розвиток ІТ-технологій, біотехнології, нанотехнології тощо.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Глава 1 устойчивое развитие императив современности

    Реферат
    В преддверии XXI века слово «выживать» («survive») — одно из наиболее употребляемых в национальном и международном лексиконе. Традиционная философская проблема бытия человека становится реальной практической проблемой повседневной
  2. Б. Е. Большаков О. Л. Кузнецов П. Г. Кузнецов и проблема устойчивого развития Человечества в системе «природа-общество-человек» Доклад

    Доклад
    Прошло немногим более года после выхода в свет книги: «Побиск Георгиевич Кузнецов: идеи и жизнь», выпущенной Аналитическим Центром «Концепт» (Москва) и Университетом «Дубна» (инициатор, составитель и редактор С.
  3. Предыдущие конференции

    Документ
    І, ІІ и ІІІ – юбилейная, посвященная 140-летию со дня рождения В. И. Вернадского, конференции были проведены в г. Кременчуг Полтавской области в 2001, 2002, 2003 годах соответственно.
  4. Концепт «Устойчивое развитие» в контексте теоретических исследований и социокультурной практики 09. 00. 11 Социальная философия

    Автореферат диссертации
    Защита состоится «07» октября 2011 г. в 10.00 на заседании Диссертационного совета Д 212.208.01 по философским и социологическим наукам в Южном федеральном университете (344006, г.
  5. Международный Центр-Музей имени Н. К (2)

    Документ
    Международный Центр-Музей имени Н.К.РерихаРоссийская академия космонавтики имени К.Э.ЦиолковскогоРоссийская академия естественных наукРоссийская академия образованияИнститут истории естествознания и техники РАНЦентральный совет Всероссийского общества

Другие похожие документы..