Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Кафедра анатомии, физиологии и гигиены человека была организована в 1980 году (заведующий кафедрой, к.б.н., доцент Выходов Гертруд Фёдорович). Основны...полностью>>
'Рабочая программа'
Рабочая программа составлена на основании государственного образовательного стандарта высшего профессионального образования и утверждена на заседании...полностью>>
'Урок'
Здесь рассматриваются три класса кишечнополостных животных, преимущественно морских, т.к. они более интересны в изучении. На данном этапе учитель рас...полностью>>
'Книга'
Прочитав эту книгу, вы, возможно, осознаете, что ваш брак стал скучным, безрадостным. Психологи исследуют причины, по которым люди влюбляются и женят...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ о о пННАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

Йййй УКРАЇНИ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК

УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ

У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ІМЕНІ Г.С.КОСТЮКА

ОБЛАСТІ

ЗАОЧНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ НА ТЕМУ:

«Дотримання приватності життя

фізичних осіб службовими особами»

Київ-Дніпропетровськ

2011

ЗАТВЕРДЖУЮ ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник Головного Директор Інституту психології

управління юстиції імені Г.С. Костюка Національної

у Дніпропетровській області академії педагогічних наук України

_____________ В.Я. Кармазін ______________ С.Д. Максименко

“___”____________ 2011 року “___”_______________ 2011 року

ПОРЯДОК

проведення семінару з працівниками юридичних служб

місцевих органів виконавчої влади, територіальних (місцевих, регіональних) органів

центральних органів виконавчої влади, урядових органів у системі міністерств, державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій

форма проведення:

заочна

ТЕМА СЕМІНАРУ:

«ДОТРИМАННЯ ПРИВАТНОСТІ ЖИТТЯ

ФІЗИЧНИХ ОСІБ СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ»

Київ-Дніпропетровськ

2011

ПЛАН ЗАОЧНОГО

СЕМІНАРУ-ТРЕНІНГУ

1. Тема семінару: «Дотримання приватності життя фізичних осіб службовими особами».

2. Мета проведення семінару: підвищення рівня правової культури працівників юридичних служб місцевих органів виконавчої влади, територіальних (місцевих, регіональних) органів центральних органів виконавчої влади, урядових органів у системі міністерств, державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій; повторення положень законодавства щодо захисту особистого життя від свавільного втручання з боку сторонніх осіб; которке ознайомлення з концепцією приватності.

3. Підстава проведення семінару-тренінгу: тематична програма заочних семінарів - тренінгів для юрисконсультів на 2011 рік, затверджена заступником начальника Головного управління юстиції в Дніпропетровській області 16 грудня 2011 року.

4. Цільова група: працівники місцевих органів виконавчої влади, територіальних (місцевих, регіональних) органів центральних органів виконавчої влади, урядових органів у системі міністерств, державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій.

5. Інформаційне забезпечення: методичні матеріали підготовлено у межах співпраці Головного управління юстиції в Дніпропетровській області та Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України.

6. Основні питання, які розглядаються у заочному семінарі-тренінгу:

  • Поняття приватності, право на приватність як окреме немайнове право.

  • Законодавче забезпечення охорони приватного життя фізичних осіб.

  • Критерії правомірного втручання в особисте життя людини.


Інтенсивний розвиток інформаційних технологій, елоктронізація документообігу, надзвичайно стрімке підвищення значення Інтернету в житті кожної людини та суспільства загалом призводять до необхідності зберегти самоідентифікацію особи та унеможливити свавільне втручання в її особисте життя.

Доволі часто у засобах масової інформації та Інтернеті, зокрема правилах користування соціальними мережами, згадується поняття «приватность» (англійською мовою – privacy). Однак дана категоріє не є властивою нашому законодавству, тому для правильного її розуміння необхідно розглянути загальну концепцію приватності, сформовану на Заході, її зміст та значення для забезпечення життя людини.

Перші згадки про приватність повязують з філософськими поглядами Аристотеля щодо поділу життя людини на публічну сферу політичної діяльності та приватну, яку він переважно асоціював з доменом та сімейним життям1. Водночас численні посилання на приватність містяться у Біблії, пам’ятках стародавньої Греції та Китаю, єврейської культури.

На сьогодні приватність не розглядається як власне правове поняття. Так, Маргарет Мід та група антропологів провели дослідження приватності та методів її дотримання у цілій низці культур. В той же час, Алан Вестін провів дослідження та показав, що приватність не є виключно соціальною чи антропологічною категорією, а й властиве тваринному світу. Визначають також психологічний, соціальний, культурологічний та політичний аспекти приватності.2

Наведене свідчить про глибинну, надзвичайно важливу сутність приватності, яка спрямована на забезпечення життя людини та обумовлена не тільки соціальними, а й біологічними детермінантами.

Закріплення права на приватність відбулось раніше, так вже у 1361 році, коли на території України ще відбувалось витіснення татар литовським князем Ольгердом та не було ні незалежної держави, ні цілісної системи права, мирові суди Англії вже сформували прецедентне право на арешт осіб за підслуховування та підглядання.

Згодом було закріплено право на недоторканість житла. Британський парламентарій Вільям Пітт писав: «Найбідніша людина може знехтувати усією силою Корони. Будинок може бути хитким; дах може бути з дірками; вітер може продувати його, а дощ заливати; негода може заходити до нього, - але Король Англії не може потрапити туди; усі його сили не можуть пересікти поріг навіть зруйнованої оселі».3

Найрізноманітніші країни розвивали законодавство про приватність у різних напрямках, так, у 1776 році Парламент Швеції прийняв закон «Про доступ до публічних записів» ("Access to Public Records Act"), яким встановив, що уся офіційна інформація має використовуватись у передбачених законом напрямках.4

Початок формування сучасної концепції приватності повязують зі статтею Уроне С. та Брандіс Л. «Право на приватність». Автори систематизували наявні погляди щодо приватності, визначивши її «як право бути наданому самому собі» («right to be let alone») та запропонували цілісну концепцію приватності як юридичної категорії. Посилаючись на «політичні, соціальні та економічні зміни» (зокрема, появу нових технологій друку та фотографування) і визнання «права бути наданому самому собі» вони говорили про необхідність нормативного захисту приватності та намагались визначити методи та характер такого захисту. Уоррен та Брандейс бачили основу приватності у загальному принципі недоторканості особистості та права на особисте життя, зазначали що вона є найціннішою демократичною свободою. Пізніше їхня концепція отримала назву «інформаційної» або «можливість контролювати інформацію про себе». 5



Визначають такі аспекти приватності





І) Інформаційна приватність (захист персональних данних) встановлює правила збору, обробки, використання приватної інформації, такої як медична, банківська тощо.

ІІ) Тілесна приватністьфізична недоторканність особи, яка полягає в регулюванні питань тестування на наркотики, допінг тощо, а також отримання біологічної інформації про людину, генетичного матеріалу тощо.

ІІІ) Комунікаційна приватність полягає у таємниці кореспонденції, телефонних розмов, електронної пошти, правил зняття інформації з каналів зв’язку тощо.

ІV) Територіальна приватність встановлює правила вторгнення в територіальний простір особи, такий як житло, робоче місце тощо.6

Поняття приватності не є на сьогодні властивим нашому законодавсту, але з урахуванням зростання вживання цього поняття у міжнародних нормативно-правових актах, Інтернеті, різноманітних правозахисних виданнях, постає питання необхідності правового закріплення у системі законодавства поняття приватності.

У своєму монографічному дослідженні відомий український вчений-цивіліст Стефанчук Р.О. зазначає, що закріплення приватності, як окремого особистого немайнового права фізичної особи, є своєчасним та тільки таким чином можна забезпечити повноцінну охорону приватного інтересу фізичної особи та унебезпечити її від втручання із зовні.

На думку Стефанчука Р.О., до єдиного права на приватність можна було б віднести такі повноваження як:

→ можливість мати свою приватність;

→ можливість самому визначати свою приватність;

→ можливість ознайомлення інших осіб з обставинами свого (приватного) особистого життя;

→ можливість дозволяти та забороняти втручатися у свою приватність;

→ можливість зберігати у таємниці обставини своєї приватності; можливість вомагати захисту права на приватність.7

Хоча дедалі зростає необхідність закріплення власне поняття «приватність», на сьогодні його головні ідеї реалізуються через сукупність окремих немайнових прав та суміжних правових понять, тому у наступному розділі розглянемо переважну частину законодавчо закріплених положень щодо захисту особистого життя фізичних осіб.


Норми, що встановлюють правову охорону особистого життя людини, нині є в конституційному, кримінальному, адміністративному, цивільному, сімейному, інформаційному, процесуальних та інших галузях законодавства України.

Підвалини комплексного інституту охорони особистого життя закладають норми міжнародного і конституційного права. Їх положення знайшли своє відображення в Конституції України, в ст. 3 якої вказується: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”. Стверджуючи цінність особистості, держава і право беруть під охорону всі правомірні прояви індивідуальності людини. При цьому цінність особистості пов’язується з її особистими благами, в т.ч. зі сферою особистого життя.

Конституція України відповідно до ст.ст. 30-32 наділяє фізичну особу широким спектром суб’єктивних прав і юридичних гарантій, спрямованих на забезпечення недоторканності особистого і сімейного життя, житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Також, у ч. 2 ст. 32 Конституції України закріплене обмеження інформаційної діяльності з даними про особу та іншою конфіденційною інформацією щодо особистого життя людини.

Вказані права, як і інші права та свободи людини, є невідчужуваними і непорушними (ч. 2 ст. 22), а також відповідно до ст. 55 захищаються судом чи іншими правовими способами. У Конституції України встановлюються також певні обмеження вказаних прав, зокрема, такі обмеження можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 64).

Проголошені в Конституції України права без відповідного галузевого забезпечення були б декларативними і не мали б реального значення. Це зумовлює необхідність конкретизації конституційних положень у галузевому законодавстві, насамперед, у цивільному, оскільки воно віддзеркалює суспільству його цінності і створює основи для подальшого розвитку. Проте не можна нехтувати положеннями інших галузей права, що встановлюють заходи правової охорони особистого життя. Однією з таких галузей є кримінальне право.

До прийняття в 2001 році нового Кримінально гокодексу України кримінально-правова охорона особистого життя мала досить обмежений характер. Нині кримінальний закон, встановлюючи охорону особистого життя, встановлює кримінальну відповідальність за порушення недоторканності житла (ст. 162 КК України), порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер (ст. 163 КК України), порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК України). Особисте життя постає також одним з об’єктів таких складів злочинів, як незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145), розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168), вимагання (ст. 189) та ін.

Правові заходи охорони особистого життя передбачені і в адміністративному праві, але його норми в цьому питанні відіграють подвійну роль: з одного боку, вони охороняють особисте життя від неправомірних втручань, у нього і закладають відповідні гарантії при здійсненні управлінської діяльності; з іншого, – встановлюють певні обмеження права на особисте життя.

Така подвійність дії норм адміністративного права пояснюється тим, що управлінська діяльність, яка є предметом правового регулювання цієї галузі, може бути спрямована як на забезпечення, так і на обмеження права на особисте життя, або інших пов’язаних з ним прав. Останнє має місце у випадках, коли суспільні (управлінські) інтереси переважають над приватними.

Так, згідно зі ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення тиші на вулицях, площах, у парках, гуртожитках, жилих будинках та інших громадських місцях у заборонений рішеннями місцевих рад час утворює за певних умов склад адміністративного правопорушення. Таким чином, дещо обмежується право людини на недоторканність свого житла, але це робиться виключно з метою захисту інтересів інших людей або громадських інтересів.

Діяльність управлінських органів досить часто пов’язана з легальним втручанням в особисте життя, а це, в свою чергу, вимагає встановлення певних правових гарантій для фізичних осіб. Так, у ч. 3 ст. 5 Закону України «Про міліцію» закріплено, що міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, якщо виконання обов’язків не вимагає іншого. Подібні норми містять більшість нормативно-правових актів, що регламентують управлінську діяльність державних органів і їх посадових осіб.

Взаємодія норм адміністративного і цивільного права в сфері охорони особистого життя проявляється в можливості застосування у деяких випадках заходів цивільної відповідальності до посадової особи, що здійснила протиправне втручання в особисте життя при здійсненні управлінських функцій.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну службу» основними обов’язками державних службовців є:



Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну відповідальність згідно із чинним законодавством (ст. 38 Закону України «Про державну службу» )


Кримінально-процесуальна і цивільна процесуальна галузі законодавства встановлюють гарантії процесуально-правової охорони особистого життя в процесі здійснення правосуддя в кримінальних і цивільних справах та певні обмеження щодо доказової діяльності, пов’язаної з розголошенням обставин особистого життя.

Процесуальні гарантії охорони особистого життя полягають передусім у закритому судовому розгляді справ, які стосуються обставин особистого життя. Так, згідно зі ст. 10 Цивільно-процесуального кодексу України (далі – ЦПК УКраїни) та ст. 20 Кримінального процесуального кодексу України (надалі – КПК України), з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб за мотивованою ухвалою суду допускається закритий судовий розгляд. Закритий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства допускається також у справах про всиновлення з метою забезпечення його таємниці.

Цивільне процесуальне законодавство встановлює певні правила оголошення особистого листування та особистих телеграфних повідомлень. Згідно зі ст. 187 ЦПК України, вони можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, між якими це листування і телеграфні повідомлення відбувалися. У іншому разі таке листування і телеграфні повідомлення оголошуються та досліджуються у закритому судовому засіданні.

Кримінально-процесуальний кодекс України в ч. 1 ст. 141 гарантує громадянам недоторканність житла, а в ч. 2 цієї ж статті зазначається, що особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом. КПК України визначає підстави і порядок провадження слідчих і судових дій, пов’язаних з втручанням в особисте життя в ході розслідування кримінальної справи (обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах, прослуховування телефонних та інших переговорів).

Окрім того, у КПК України передбачено, що за письмовою заявою або письмовою згодою осіб, взятих під захист, у разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо цих осіб, може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки (ч. 4 ст. 141). Дане положення деталізується в Законі України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Правові засади легального втручання в особисте життя в процесі розслідування кримінальних справ та проведення оперативно-розшукової діяльності визначені ще в ряді нормативних актів: законах України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», указах Президента України «Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю», «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» та ін.

Таким чином, процесуальне законодавство та законодавство про боротьбу зі злочинністю встановлюють правові підстави і порядок легального втручання в особисте життя людини, коли того вимагають інтереси боротьби зі злочинністю, розслідування кримінальної справи чи встановлення істини по цивільній справі. Водночас процесуальне законодавство закладає процесуальні гарантії того, що відомості про особисте життя, отримані під час розслідування кримінальної справи чи судового розгляду цивільної справи, не будуть публічно оголошені, окрім випадків, коли вони стосуються злочинних дій.

Недотримання визначених процесуальним законодавством меж втручання в особисте життя, втручання в особисте життя без належних підстав, розголошення отриманих у ході розслідування справи або проведення оперативно-розшукових заходів відомостей про особисте життя або інше порушення процесуального закону, здійснене шляхом свавільного втручання в особисте життя, створює підстави для цивільно-правової відповідальності відповідних державних органів або службових осіб правоохоронних органів або судів згідно зі ст. 1176 Цивільного кодексу України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» та Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996.

Сучасна правова система України містить значну кількість норм, які об’єднуються у певні групи за єдиним предметом правового регулювання, але регулюють суспільні відносини за допомогою різних правових методів, і тим самим виходять за межі класичних (традиційних) галузей законодавства. Такі норми утворюють комплексні напрямки законодавства, тому з певним ступенем умовності такі правові утворення можна назвати комплексними галузями законодавства. Суспільні відносини, що входять до предмета правового регулювання таких галузей, можуть торкатися тих чи інших проявів особистого життя людини, що вимагає їх аналізу в контексті даної праці.

Насамперед до таких правових утворень необхідно віднести інформаційне законодавство, яке, як зазначається в юридичній літературі, призначене забезпечити втілення в життя державної політики щодо регулювання соціальних (приватних і публічних) відносин в інформаційній сфері, що виникають при створенні, поширенні і споживанні інформації в суспільстві і державі; при набутті на неї різних форм власності тощо.

Сучасне інформаційне законодавство складають: закони України «Про інформацію», «Про державну таємницю», «Про науково-технічну інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про Національну програму інформатизації», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних» та інші законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною.

Стосовно охорони особистого життя інформаційне законодавство визначає правові засади інформаційних процесів з відомостями про особу та її особисте життя, право власності на таку інформацію, загальні положення щодо конфіденційності і таємності таких відомостей та ін. У цьому аспекті найбільш важливим нормативним актом є Закон України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних».

До комплексних галузей законодавства також відносяться законодавство про охорону здоров’я, законодавство про нотаріат, про адвокатуру та інші, що регулюють надання певних послуг. Однією із специфічних рис даних галузей законодавства є те, що діяльність, яка є предметом їх регулювання, безпосередньо стосується окремих проявів особистого життя. Це, в свою чергу, обумовлює необхідність включення до цих галузей норм, які б забезпечували охорону особистого життя. Український законодавець реалізував цю вимогу шляхом погалузевого закріплення таємниць відповідної діяльності (професійних таємниць).

Так, у ст. 8 Закону «Про нотаріат» закріплено, що нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержувати таємниці цих дій тощо.

Сучасні процеси розвитку права показують тенденцію закріплення норм щодо професійних таємниць не лише у відповідному галузевому законодавстві, а й у цивільному законодавстві. Наприклад, у ст. 286 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) фактично закріплюється медична таємниця і відповідне право особи на таємницю про стан здоров’я. Проте, коли розглядати нинішні аспекти взаємодії норм новітніх галузей законодавства і цивільного законодавства, то вона полягає в наступному: якщо в результаті порушення норм новітніх галузей законодавства завдано матеріальної або моральної шкоди фізичній особі, вона має право на їх відшкодування відповідно до норм відповідної галузі права, норм цивільного права та положень договору про надання відповідних послуг, які встановлюють відповідальність за заподіяння шкоди.

Цивільні права, що входять до інституту охорони особистого життя, як і будь-які інші суб’єктивні цивільні права, не можуть бути усунені від обмежень і порушень, які можливі у формі різноманітних втручань в особисте життя людини. Суспільство в окремих виключних випадках допускає стороннє втручання в особисте життя своїх членів проти їх волі, але неправомірні проникнення в сферу особистого життя засуджує і карає за допомогою правових заходів, тому до складу цивільно-правового інституту охорони особистого життя необхідно віднести також норми, в яких закріплюються заходи обмежень і захисту вищеназваних прав.

Обмеження прав, спрямованих на охорону особистого життя, встановлюється як у цивільному, так і в інших галузях законодавства. Враховуючи конституційну природу права на особисте життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції, обмеження цих прав галузевим законодавством не можуть виходити за обмеження, встановлені Конституцією України, що відповідає ч. 1 ст. 274 ЦК України.

Неправомірне втручання в сферу особистого життя породжує у постраждалої особи право на захист. Це право має відносний характер, і йому протиставляється обов’язок особи, яка здійснила таке втручання, відновити попереднє становище або компенсувати втрати майнового і немайнового характеру. Захист суб’єктивних прав, які входять до інституту охорони особистого життя, може здійснюватися за допомогою загальних способів захисту, передбачених главою 3 ЦК України, а також відповідно до ч. 2 ст. 275 ЦК України, іншими способами, і, зокрема, передбаченими в ст.ст. 277-278 ЦК України або в нормах спеціальних нормативних актів (наприклад, Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

Переорієнтація українського суспільства і держави на загальнолюдські цінності і, як наслідок, висунення охорони сімейного життя в ранг конституційних положень зумовило необхідність її розширеного регулювання в сімейному законодавстві. Кодекс про шлюб та сім’ю України 1969 р. не містив норм, які б встановлювали і забезпечували таємницю та недоторканність сімейного життя, окрім гарантування в ст. 112 таємниці всиновлення. Тому Сімейний кодекс України 2002 р. є першим правовим актом, який установив галузеві положення щодо охорони сімейного життя, що містяться в ч. 4 ст. 4, ч. 5 ст. 5, ч. 4 ст. 7 та ст.ст. 226-231. Зазначені норми встановлюють право на повагу до сімейного життя, право на недоторканність сімейного життя, право на таємницю особистого життя учасників сімейних відносин, вимогу недопустимості свавільного втручання у сімейне життя, яку слід вважати принципом оновленого сімейного законодавства України, а також право на таємницю усиновлення та його гарантії. Таким чином, наразі безперечним є те, що сімейне і особисте життя є об’єктами сімейно-правової охорони.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Семінар-тренінг директорів освітніх закладів Малинського району

    Документ
    Однією з найважливіших управлінських функцій керівника школи є їхня організаторська діяльність. Можна зібрати змістовну інформацію, здійснити глибокий педагогічний аналіз, скласти план роботи, але все це не буде результативним, якщо
  2. Семінар вчителів музичного мистецтва

    Урок
    Швидкість зміни інформації у сучасному світі висока, тому гостро постає питання формування у дитини оптимальних комплексів знань і способів діяльності, формування інформаційної компетентності, що забезпечить універсальність її освіти.
  3. Семінари кафедри фінансів, грошового обігу І кредиту

    Документ
    грудня 010р. Кміть В.М. Інвестиційно-податковий кредит як чинник інноваційного розвитку України.
  4. Семінару (1)

    Кодекс
    проведення семінарів для платників податків з питань Податковий кодекс України (проблемних питань оподаткування прибутку підприємств та новації в обчисленні та адмініструванні податків)
  5. Семінару (5)

    Кодекс
    Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності»
  6. Семінару (6)

    Документ
    Представники експериментальних навчальних закладів ЗОШ І-ІІІ ст. № 15 м. Мелітополь, ЗОШ І-ІІІ ст. № 38 м. Запоріжжя, гімназії № 2 м. Бердянська, Дніпрорудненської школи І-ІІ ст.

Другие похожие документы..