Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Диплом'
Одним із пріоритетних напрямків модернізації освіти України є управління освітніми системами різних рівнів (державного, регіонального, районного, шкі...полностью>>
'Документ'
В системе наук психологии должно быть отведено совершенно особое место, т.к., во-первых, это наука о самом сложном, что пока известно человечеству, -...полностью>>
'Урок'
За несколько уроков до конференции была организованна экспедиция из отрядов: гидрологи, историки, климатологи, сейсмологи, зоологи, экологи, которые с...полностью>>
'Программа дисциплины'
Определение программного обеспечения (ПО). Способы распространения ПО. Авторские права и лицензионные соглашения на ПО. Свободное ПО (СПО) и его отли...полностью>>

Національна академія наук України Міністерство освіти та науки України бюлетень

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Кембрійські відклади південно-західної окраїни Східноєвропейської платформи – це регіональний нафтогазоносний об’єкт. У Волино-Подільській нафтогазоносній області на них припадає половина загальних прогнозних ресурсів вуглеводнів. Передбачувані поклади нафти і газу будуть знаходитись у пастках як антиклінального так і неантиклінального типу. На теренах Волино-Поділля у палеозойських відкладах виявлено декілька десятків брахіантиклінальних складок – можливих пасток вуглеводнів. Лише у західній частині Львівського прогину тектоніка кембрійських нашарувань, які лежать на великих глибинах (4–7 км), слабовивчена, що утруднює пошуково-розвідувальні роботи [6]. У кембрійському комплексі Волино-Подільської плити прогнозуються також пастки нафти і газу стратиграфічного та диз’юнктивно-екранованого типу.

Стратиграфічні пастки утворені приляганням піщаних пластів-колекторів кембрійського віку вздовж підняття до слабопроникних глинистих порід силуру. В процесі буріння свердловин доведено, що на підсилурійську, а місцями підордовицьку, поверхню виходять піщані горизонти у вигляді смуг, верхня частина яких і може служити резервуаром для вуглеводнів. Такі піщані горизонти знаходяться у верхній частині домінопольської, любомльської, свитязької і гутівської світ.

Розривні тектонічні порушення значною мірою контролюють розподіл літофацій палеозойських відкладів по латералі, а також посередньо впливають на їхню товщину. Існування диз’юнктивно-екранованих пасток найімовірніше у зонах розривних тектонічних порушень зі значною амплітудою вертикальних зміщень, коли пласт слабопроникних порід приведений у контакт з пластом-колектором по площині розриву. Такі пастки можуть бути, насамперед, у кембрійському і кам’яновугільно-девонському комплексах. До розломів, у зонах яких є сприятливі умови для виникнення диз’юнктивно-екранованих пасток, відносяться Володимиро-Волинський і Радехівський скиди, а також розривні тектонічні порушення інших типів.

Окремим об’єктом пошукових робіт на нафту і газ у Західному регіоні України можуть бути відклади поліської серії рифею, які виповнюють Волинсько-Оршанський авлакоген [7]. Цілий ряд факторів: геотектонічне положення цього району в зоні тривалої тектонічної активізації, наявність потужної товщі теригенних порід із задовільними колекторськими властивостями, присутність вуглеводневих родовищ вище по розрізу – підтверджують перспективність рифейських відкладів. У межах Волинсько-Оршанського авлакогену виділяється два райони де товщина поліської серії рифею досягає приблизно 1000 м. Перший з них розміщений на північ від м. Луцька, другий – між населеними пунктами Львів–Горохів–Нововолинськ. Рифейські відклади південно-західної окраїни Східноєвропейської платформи характеризуються застійним режимом підземних вод, який вважається сприятливим для утворення і збереження вуглеводневих покладів.

Отже, для проведення детальних досліджень з метою пошуків нових родовищ можна рекомендувати два вищезгадані райони. Передбачувані поклади вуглеводнів, у кембрійських, а також рифейських відкладах в межах Львівського прогину будуть знаходитись на великих глибинах.

Новим напрямком пошукових робіт на нафту і газ є також вулканічні і метаморфічні породи фундаменту нафтогазоносних провінцій. Згідно з підрахунками деяких дослідників запаси вуглеводнів у кристалічних породах є значними [8 та ін.]. В Дніпровсько-Донецькій западині відкрито два нафтогазоконденсатних родовища (Хухрянське і Юліївське), поклади яких містяться у корі вивітрювання докембрійського фундаменту (гранітах і гнейсах) [9]. У Західному нафтогазоносному регіоні кристалічні породи представлені на моноклінальному схилі Волино-Подільської плити, де вони складені гранітоїдами, різноманітними сланцями і занурені на порівняно невеликі глибини. Кора вивітрювання у цьому районі перекрита переважно відкладами поліської серії рифею і лише на південь від широти м. Тернополя – вендськими утвореннями. Поліські пісковики у такій ситуації можуть разом з породами кори вивітрювання утворювати резервуари вуглеводнів масивного типу, покришкою яких будуть служити базальти волинської серії венду. Перспективні ділянки, насамперед, можуть знаходитись в межах валоподібних піднять – Збаразького, Локачівського та Ковельського. Пастки нафти і газу, пов’язані з ділянками дроблення кристалічних.порід. передбачуються в зонах розломів, які густою сіткою покривають територію Волино-Поділля. Особливо пильної уваги в цьому плані заслуговують місця перетину розривних тектонічних порушень. До розломів, уздовж яких розвинуті смуги дроблення, треба віднести: Володимиро-Волинський, Локачівський, Радехівський, Луцький, Повчано-Устецький, Сущано-Пержанський тощо.

Істотним джерелом поповнення газових ресурсів Львівщини можуть бути малі газові родовища, які не експлуатуються, а також неглибоко залягаючі газоносні горизонти відомих родовищ, розробка котрих у свій час вважалась економічно недоцільною. Їх запаси оцінюються приблизно в декілька мільярдів метрів кубічних, а глибина залягання 1–1,5 км. Слід зазначити, що на Коломийщині успішно функціонує канадсько-українська нафтогазова компанія "Дельта", яка добуває газ якраз із подібних горизонтів родовищ на глибинах до 1 км.

Ще один резерв нафтовидобутку – це підвищення коефіцієнта нафтовіддачі пластів. Ми забираємо в кращому випадку лише – 30% нафти, а 70% залишається в надрах. Можна порахувати втрати, яких можемо позбутись, вклавши кошти на науково-дослідні та експериментальні роботи, що окупляться сторицею.

Реалізація запропонованих нами стратегічних напрямків геологорозвідувальних робіт і науково-практичних рекомендацій на Заході України приведе до відкриття нових вуглеводневих родовищ і тим самим сприятиме ліквідації залежності нашої держави від енергоносіїв інших держав.

Література

  1. Атлас родовищ нафти і газу України. – т. IV. Західний нафтогазоносний регіон. – В-во "Центр Європи", 1998. – 327 с.

  2. Шпак П. Ф., Ризун Б. П., Шеремета П. Н., Чиж Е. И., Бойчук М. В. Тектонические особенности автохтона Покутско-Буковинских Карпат в связи с нефтегазоносностью // Геол. журнал. – № 5. – 1989. – С. 3–9.

  3. М. І. Павлюк, Б. П. Різун, І. З. Побігун. Особливості морфоструктури домезозойських відкладів Передкарпаття у контексті перспектив нафтогазоносності / Геологія і геохімія горючих копалин. – 2001. – № 3. – С. 3 – 11.

  4. Геология и нефтегазоносность Волыно-Подольской плиты / Г. Н. Доленко, Б. П. Ризун, Ю. Н. Сеньковский и др. – К.: Наук. думка, 1980. – 106с.

  5. Крупський Ю. З. Геодинамічні умови формування і нафтогазоносність Карпатського та Волино-Подільського регіонів України. – Київ, 2001. – 144 с.

  6. Павлюк М. І., Різун Б. П., Чиж Є. І., Копач І. П. Нові уявлення про тектоніку і нафтогазоносність форланда Українських Карпат // Геологія і геохімія горючих копалин.– № 3.– 1998. – С. 154–162.

  7. Павлюк М. І. Побігун І. З., Різун Б. П. До питання про перспективи нафтогазоносності рифейських відкладів заходу України / "Нафта і газ України", матеріали 7-ої Міжнарод. наук.-практич. конф.– Київ, 31 жовтня–1 листопада 2002 р. – т. 1. – Київ, 2002. – С. 211–212.

  8. Краюшкин В. А. Мировой нефтегазоносный потенциал / Нафта і газ України. Збірник наукових праць – т. 1. – Полтава, 1998. – С. 68.

  9. Бланк М. И., Вишняков Ю. Н. Геологическое строение и проблемы нефтегазоносности кристаллического фундамента юго-восточной части северного борта ДДВ / Нафта і газ України. Збірник наукових праць. – т. 1. – Полтава, 1998. – С. 135–136.

Роль Західного наукового центру
у формуванні інноваційної інфраструктури регіону

Батюк І.Г., Батюк А.Є.

Різкий спад науково-технічної й інвестиційної активності в останнє десятиліття вже призвів до значного відставання України від багатьох розвинутих країн світу по якості життя й ефективності економіки. Блокування подальшого розвитку негативних процесів у науково-інноваційній і інвестиційній діяльності вимагає створення на системній основі цілісної моделі управління науково-інноваційними й інвестиційними процесами як у масштабах країни, так і в кожному із регіонів.

В зв’язку із цим, посиленої уваги вимагає питання розбудови інформаційної інфраструктури, оскільки дуже важливе місце в організаційно-координаційній, науково-технічній та інноваційній діяльності займає питання інформаційного забезпечення. У сучасному суспільстві інформація є важливим і цінним ресурсом, а рівень розвитку країни оцінюється рівнем її інформатизації.

Стан інформаційної діяльності в державі та її регіонах залежить від багатьох факторів: соціально-економічного розвитку, стану науково-технічного потенціалу та ефективності його використання, параметрів виробничої сфери та рівня її інтелектуалізації, інформаційно-комунікативного забезпечення інноваційної інфраструктури, інноваційного підприємництва та сприятливості інноваційного клімату, інноваційних ресурсів, трансферного ринку, рівня конкуренції, наявності ефективного організаційного механізму регулювання інноваційної діяльності, культури, рівня управління, соціальної відповідальності тощо.

Більшість з цих факторів має загальнодержавний характер. Суто регіональними є наявний в регіоні науковий та виробничий потенціал, відношення місцевих адміністрацій до проблем науково-технічної та інноваційної діяльності та інноваційна структура.

Так як, інноваційна інфраструктура відображає процес руху інновації від її розробки до виробника, то інноваційну інфраструктуру слід розуміти як частину ринкової інфраструктури та частину звичної вже нам науково-технічної інфраструктури, що забезпечує безперебійне функціонування взаємозв’язків учасників інноваційного процесу і просування товарів на ринку інновацій.

Серед функцій, що, на нашу думку, виконує інноваційна інфраструктура, відзначимо таку, як забезпечення менеджменту інноваційної діяльності. Адже, пошук інновацій повинен бути організованим окремо, поза поточним виробництвом. Не можна одночасно створювати нове і піклуватись про те, що вже маєш. Підтримання певного рівня та ефективності поточних операцій занадто велике завдання для людей, що тим займаються, для того щоб вони мали ще й час на створення нового, тобто бізнесу завтрашнього дня. Новаторські організації розуміють, що турбота про завтрашній день – також занадто велике і важке завдання, щоб, виконуючи його, піклуватись про сьогоднішнє. Обидва завдання потрібно виконувати. Але вони різні. Тому необхідно відокремити інноваційну діяльність в окремий організаційний підрозділ.

Тобто, реалізація конкретних інноваційних проектів передбачає формування колективу менеджерів, науковців, галузевих фахівців на комерційній основі з постановкою перед ними конкретної задачі, яка повинна бути вирішена в результаті виконання проекту. Цю функцію до виконання ми пропонуємо надати регіональним науковим центрам, як таким що являються основною організуючою і координуючою ланкою регіональної системи науково-технічної та інноваційної діяльності. Адже, інноваційний розвиток господарських комплексів нашої держави та її регіонів, розвиток міжрегіонального співробітництва як у самій державі, так і на міжнародному рівні неможливий без налагодженого наукового сприяння, що можуть забезпечувати наукові центри НАН України. Вони покликані здійснювати науковий супровід розвитку конкурентоспроможності національної економіки за найактивнішої ролі регіонів, науковий супровід менеджменту, впровадження інновацій.

Наступним кроком до реалізації інноваційного шляху розвитку повинна стати інвентаризація інтелектуальної власності, що включатиме в себе визначення власника, його правовий захист, експертну оцінку інтелектуальної власності, введення її до господарського обігу та отримання власником винагороди. Наголосимо на важливості запровадження механізму введення інтелектуальної власності до господарського обігу та розробки системи матеріальної винагороди, оскільки важливою проблемою залишається відсутність тісного зв’язку між наукою і виробництвом.

Звідси висновок - все більшої гостроти набуває питання залучення до інформаційного обліку наукового потенціалу країни. Формування інформаційної системи наукового потенціалу країни є об’єктивною закономірністю та настійною необхідністю. Відомо, що ефективність інноваційної діяльності перш за все залежить від того, яким чином взаємодіють поміж собою учасники єдиної колективної системи отримання і використання нових знань і технологій: науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, підприємства та інші інноваційні структури, що націлені на виробництво конкурентоспроможної продукції. Тому необхідно запровадити систему постійного взаємного обміну інформацією між науковими закладами, управліннями-замовниками та промисловими підприємствами щодо перспективних наукових розробок та інноваційних проектів. І власне для створення передумов для швидкого та ефективного впровадження новинок в усіх сферах діяльності, забезпечення структурно-технічної перебудови як на рівні окремих галузей, так і науки в цілому, виникає потреба вивчати науковий потенціал України в цілому, регіону зокрема. У цьому аспекті ми бачимо створення при регіональному науковому центрі потужного інформаційного центру, який би забезпечував необхідною якісною інформацією регіональні органи державної влади та органи місцевого самоврядування про соціально-економічний стан та розвиток окремих територій, науково-технічної та соціогуманітарної сфери, стан наукового забезпечення виконання державних та регіональних програм, розвиток інтелектуального потенціалу та людського капіталу взагалі. З цією метою необхідно створити сучасну регіональну систему інформаційно-аналітичного забезпечення управління інноваційним та науково-технологічним розвитком. Перевагами такої системи є: ведення регіональних баз даних науково-технічної, патентної, економічної, організаційно-довідкової та іншої інформації; якісне інформаційне забезпечення регіонального управління на всіх рівнях; можливість залучати до вирішення соціальних та економічних проблем усі установи та організації регіону, усі верстви та групи населення; можливість оперативного доступу до національних баз даних.

Отже, однією із складових частин, що повинна включати система управління науково-інноваційними й інвестиційними процесами в регіоні згідно із нашими припущеннями, повинна бути Інформаційна база аналізу, моделювання і прийняття рішень, що включатиме: Моніторинг науково-інноваційного потенціалу регіону та Бази даних інноваційних пропозицій.

В Західному науковому центрі НАН і МОН України створена інформаційна експертна система управління інноваційно-інвестиційною діяльністю на основі моніторингу науково-інноваційного потенціалу, в якій можна виділити наступні рівні узагальнення інформації:

  • інформація про окремі завершені НДДКР, кінцеві результати, степінь впровадження;

  • дані (в т. ч. порівняльні) про діяльність розміщених на території регіону науково-дослідних, конструкторських організацій, вищих навчальних закладів, оцінки їх науково-технічного потенціалу, отриманих результатів;

  • інформація про чисельність і структуру наукових кадрів, в першу чергу наукових кадрів вищої кваліфікації – докторів і кандидатів наук, оцінка стану, рівня, характеру і закономірностей, інтенсивності досліджень.

З цією метою розроблена програма Pasport. Дана програма призначена, як для постійного спостереження за розвитком наукового потенціалу, так і для якісного пошуку потрібної інформації, що дає можливість ефективно використовувати науковий потенціал для динамічного вирішення широкого кола завдань.

З метою розвитку інноваційної моделі економічного зростання країни в цілому пропонується також розв’язання вищевказаних проблем шляхом організації інформаційних потоків в системі регіональних наукових центрів, тобто ми пропонуємо створити мережу регіональних наукових центрів, кожний із яких володів би своєю базою даних та інформаційно-пошуковою системою “Pasport”. Тобто, мова йде про створення певного механізму, що охоплює весь спектр проміжних форм обміну та розподілу ресурсів та має власну логіку. Можна ввести поняття “Інформаційна мережа регіональних наукових центрів”. При мережевому методі накопичення, розподіл та використання інформаційних ресурсів здійснюється не шляхом “разових” операцій обміну і не через адміністративні процедури, а на основі системи взаємозв’язків між членами мережі. Мережева структура формується також на основі неформальних домовленостей між окремими особами, незалежними дослідницькими та творчими групами, тобто на суборганізаційному (неформальному) рівні.

Мережа особливо ефективна в тих випадках, коли успіх кожного із учасників залежить від надійного, всестороннього обміну інформацією, її спільного інтегрування та накопичення. Адже ж, практика показує, що найбільш корисна не та інформація, що поступає по офіційним каналам ієрархічної організації, і не та, про яку можна дізнатись з точки зору ринкової кон’юктури. Набагато частіше джерелами хоча і неформальної, зате дуже корисної інформації є особи, з якими налагоджені довгострокові зв’язки, засновані на взаємному довір’ї.

Один із основних принципів, на яких будуються мережі, є взаємовигідний обмін інформаційними ресурсами між їхніми учасниками. Поступово із таких обмінів виростають більш складніші і ефективніші форми кооперації. В якості заохочувального мотиву для вступу організації, особи в мережу часто виступає бажання отримати доступ до ключових ресурсів, знань, технологій, прискорити процес введення інновацій, знизити степінь ризику.

Мережа із її горизонтальними зв’язками та системою взаємних зобов’язань дуже добре підходить для організації роботи спеціалістів, знання яких можна застосувати до широкого спектру видів діяльності. Таким чином, мережі вигідні в тих областях, де процес накопичення знань не піддається адміністративному контролю або ринковому регулюванню.

Отже, формування інформаційної мережі регіональних наукових центрів становить закономірний етап розвитку, еволюції науки та економіки, що обумовлений рядом об’єктивних тенденцій найважливіші серед яких – прискорення науково-технічного прогресу, поява нової техніки та технологій, що робить можливим зв’язок між окремими членами мережі, зріст інтегрованості економічного середовища, нездатність великих організаційних структур в багатьох випадках справитися із завданнями оптимального використання інформаційних ресурсів.

Ювілеї

10-річний Ювілей
Інституту регіональних досліджень НАН України

В жовтні 2004р. Інститутові регіональних досліджень НАН України виповнилося 10 років. Він був створений в 1994р. на базі Львівського відділення Інституту економіки АН України. Необхідність його створення була обумовлена потребами наукового забезпечення розбудови економічної системи Української держави, формування ефективної регіональної політики і розробки механізмів її реалізації.

Впродовж часу свого функціонування головна діяльність Інтитуту регіональних досліджень НАН України була спрямована на вирішення фундаментальних та практичних проблем соціально-економічного розвитку регіонів України та розробку теоретичних-методологічних основ регіональної політики в державі.

Вчені Інституту є авторами фундаментальних наукових праць з питань територіального управління, еколого-економічного регулювання розвитку регіонів; раціонального використання виробничого, трудового, природно-ресурсного та інтелектуального потенціалу регіонів, формування ринкової інфраструктури і розвитку підприємництва, а також розробок прикладного характеру зокрема у сфері організаційно-інституційного та програмного забезпечення розвитку Західного регіону України, транскордонного співробітництва, створення науково-виробничих структур в різних галузях народного господарства, регіональної статистики. Розширилась тематика прикладних досліджень на замовлення регіональних органів влади, інших зацікавлених установ та організацій. Розробки вчених Інституту лягли в основу концепцій соціально-економічного розвитку Львівської, Тернопільської, Закарпатської та Волинської областей.

.В Інституті регіональних досліджень НАН України створені відомі в державі наукові школи з проблем регіоналістики, розвитку підприємництва та промислового виробництва регіонів, транскордонного співробітництва та еколого-економічного розвитку суспільно-територіальних систем. Сформовано новий науковий напрям – дослідження проблем просторового розвитку та земельного планування. Враховуючи передовий європейський досвід, рік тому при Інституті регіональних досліджень створено Центр просторового розвитку та територіального планування.

Інститут широко відомий як центр підготовки наукових кадрів як вУкраїні, так і за-кордоном. Тут підготовлено понад 300 кандидатів економічних наук та 50 докторів економічних наук, серед яких науковці Польщі, Угорщини, Словаччини.

Розвинулася мережа контактів Інституту на міжрегіональному та міжнародному рівні. Інститут є ініціатором і безпосереднім організатором проведення багатьох міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій з актуальних питань розвитку національної економіки; розвитку регіонів України та активізації їх транскордонних зв’язків. У сфері міжнародного наукового співробітництва успішно розвивається співпраця із закордонними вченими з питань територіального планування та досліджень проблем розвитку транскордонного спіробітництва. Розпочалась робота із створення Міжнародного Інституту транскордонного спіробітництва із залученням наукових установ прикордонних регіонів Польщі, Угорщини та Словаччини.

Інститут координує також наукові дослідження з економічної тематики, які виконуються у вищих навчальних закладах і є базовою установою Відділення економіки і права Західного наукового центру НАН України та Міністерства освіти та науки України. Розвиваються нові форми кооперації академічної науки та вищої школи. Так з метою об’єднання зусиль в підготовці висококваліфікованих фахівців економічного профілю, кооперації в проведенні науково-дослідних робіт, організації конференцій, підготовки наукових кадрів, методичній та видавничій діяльності, розвитку міжнародного співробітництва, за ініціативою Інституту створено перший в Україні науково-навчальний комплекс економічного профілю "Економосвіта", в який, крім Інституту, ввійшли: Інститут економіки та менеджменту Національного університету "Львівська Політехніка", Львівський банківський інститут НБУ, Тернопільська академія народного господарства, Ярославська державна вища школа фахової освіти (Польща). Така форма кооперації вже принесла добрі результати.

Про високий авторитет львівської школи регіоналістики, її внесок у вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіонів свідчить присудження групі науковців, в тому числі двом вченим Інституту, Державної премії України в галузі науки і техніки за 2003р.за цикл робіт з проблем регіональної соціально-економічної політики.

Кушнір Роман Михайлович
(до 50-ліття від дня народження)

1 листопада 2004 року виповнилося 50 років директору Інституту прикладних проблем механіки і математики (ІППММ) ім. Я.С. Підстригача НАН України, доктору фізико-математичних наук Кушніру Роману Михайловичу. Вся його науково-виробнича діяльність пов’язана з НАН України. Після закінчення з відзнакою у 1976 році Львівського політехнічного інституту за спеціальністю "прикладна математика" Р.М. Кушнір поступив до стаціонарної аспірантури Львівського філіалу математичної фізики Інституту математики АН України (у вересні 1978 року на його базі створено ІППММ АН України), після завершення якої захистив кандидатську дисертацію і працював у цьому Інституті на всіх наукових посадах, від молодшого наукового співробітника до завідувача відділу термомеханіки. Протягом 1996 – 1999 років перебував у докторантурі ІППММ ім. Я.С. Підстригача НАН України.

Р.М. Кушнір є відомим як в Україні, так і за її межами фахівцем з математичних проблем механіки і математичного моделювання. Він розробив метод узагальнених задач спряження для дослідження напружено-деформованого стану кусково-однорідних тіл з тепловими та залишковими деформаціями і дефектами. За допомогою цього методу проведено математичне моделювання та вивчення фізико-механічних процесів в елементах конструкцій кусково-однорідної структури із власними напруженням, а також із включеннями і тріщинами. Зокрема, досліджено температурні напруження в шаруватих тілах при неідеальному термомеханічному контакті на поверхнях поділу, перерозподіл залишкових напружень у складених оболонках обертання, спричинений наявністю тріщин, граничну рівновагу пружних і пружно-пластичних кусково-однорідних циліндричних оболонок, ослаблених наскрізними і поверхневими тріщинами. Результати цих досліджень склали основу його докторської дисертації за спеціальністю "механіка деформівного твердого тіла" (2000 рік) та представлені у 125 наукових публікаціях, зокрема, у монографії "Пружний та пружно-пластичний граничний стан оболонок з дефектами" (2003 р., у співавторстві з М.М. Николишиним і В.А. Осадчуком). Ним зроблені доповіді на ряді престижних міжнародних наукових конференцій, зокрема, на 8 і 9 Міжнародних конференціях з руйнування (м.Київ, 1993р. і м.Сідней, Австралія, 1997р.), 2, 3, і 5 Міжнародних симпозіумах з температурних напружень (м.Рочестер, США, 1997р.; м.Краків, Польща, 1999р.; м.Блексбург, США, 2003р.); 12 – 15 Європейських конференціях з руйнування (м.Шеффілд, Великобританія, 1998р.; м. Сан Себастьян, Іспанія, 2000р.; м.Краків, Польща, 2002р.; м.Стокгольм, Швеція, 2004р.) та інших. Частина досліджень прикладного спрямування виконувалася в інтересах проектно-конструкторських та виробничих організацій України. Підтримує тісні наукові контакти з вченими багатьох науково-дослідних установ і вузів України та за її межами.

Р.М. Кушнір уміло поєднує науково-виробничу діяльність з науково-педагогічною. Під його науковим керівництвом захищено 2 кандидатські та підготовлено до захисту докторську і 2 кандидатські дисертації. Постійно працює із студентами Львівського національного університету ім. Івана Франка, Національного університету "Львівська політехніка" і Львівського інституту МАУП. Неодноразово був головою Державної екзаменаційної комісії в Інституті прикладної математики і фундаментальних наук НУ "Львівська політехніка", з 2002 р. є членом Спеціалізованої вченої ради по захисту докторських дисертацій в ІППММ ім. Я.С. Підстригача НАН України.

У 1981 році академік Я.С. Підстригач залучив Р.М. Кушніра до науково-організаційної роботи і з цього часу він активно нею займався як вчений секретар Західного наукового центру АН України (1981-1988 роки), вчений секретар ІППММ АН України (1988-1990 роки), заступник директора з наукової роботи ІППММ ім. Я.С. Підстригача НАН України (1990-1996 роки). В кінці 2002 року Р.М. Кушнір на альтернативній основі обраний директором цього Інституту і за цей час провів значну роботу, спрямовану на подальший розвиток започаткованих академіком Я.С. Підстригачем пріоритетних напрямків досліджень; залучення Інституту до виконання, у співпраці з рядом установ НАН України (ІЕЗ ім. Є.О. Патона, ФМІ ім. Г.В. Карпенка, ІПМ ім. Г.С. Писаренка та іншими), низки цільових науково-технічних програм, зокрема, загальноакадемічної програми "Ресурс"; покращення координації у західному регіоні України досліджень у галузях математики, математичних проблем механіки і математичного моделювання, а також поповнення Інституту молодими спеціалістами.

Р.М. Кушнір обраний дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1998р.), є членом Бюро Відділення математики НАН України, президії Українського товариства з механіки руйнування матеріалів, а також членом Німецького товариства з прикладної математики і механіки (GAMM) та Європейського товариства з цілісності конструкцій (ESIS). Він був членом оргкомітетів низки міжнародних наукових конференцій, зокрема, з математичних проблем механіки неоднорідних структур та з механіки руйнування матеріалів і міцності конструкцій, українсько-польських симпозіумів з актуальних проблем механіки неоднорідних середовищ та інших, а також є членом редколегій наукових журналів "Фізико-хімічна механіка матеріалів", "Математичні методи та фізико-механічні поля" і "Машинознавство". За плідну наукову та науково-організаційну діяльність відзначений Почесними грамотами Міносвіти і науки України (2001р.), Львівської облдержадміністрації (2003р.) та Президії НАН України і ЦК профспілки працівників НАН України (2003р., 2004р.).

Міщенко В.О.

Кіт Григорій Семенович
(до 75-ліття від дня народження)

Григорій Семенович Кіт народився 5 березня 1930 року в селі Миколаєві Пустомитівського району Львівської області. У 1953 році закінчив фізико-математичний факультет Львівського державного університету ім. їв. Франка, отримавши спеціальність механіка. В цьому ж році поступив до аспірантури при університеті.

Трудову діяльність Г. С. Кіт розпочав у 1956 році в Інституті машинознавства та автоматики АН України (з 1964 року – Фізико-механічний інститут АН України) молодшим науковим співробітником. З 1959 по 1964 рр. він – вчений секретар інституту, а пізніше до 1972 року – старший науковий співробітник. З 1973 по 1978 рр. – старший науковий співробітник Львівського філіалу математичної фізики Інституту математики АН України (з 1978 р. Інститут прикладних проблем механіки і математики АН України), заступник директора інституту з наукової роботи (1978 – 1990 рр.). З травня 1990 р. по січень 2003 р. він – директор інституту, а зараз – радник при дирекції і завідувач відділу математичних методів механіки руйнування і контактних явищ.

На формування наукового та життєвого світогляду Г. С. Кіта великий вплив справив його вчитель – видатний вчений-механік академік АН України Я. С. Підстригач. Завдяки йому Г. С. Кіт розпочинає з 1965 року дослідження, присвячені розробці основ теорії теплопровідності та термопружності плоских і просторових однорідних та кусково-однорідних тіл з тріщинами, яка базується на розвитку методу потенціалів і зведенні розглядуваних граничних задач до сингулярних інтегральних або інтегро-диференціальних рівнянь.

На основі розроблених методів проведено важливі дослідженняя впливу розмірів та конфігурації тріщин, їх теплофізичних характеристик, теплообміну пластин із зовнішнім середовищем, взаємодії тріщин між собою, з чужорідними включенняями, з границею тіла на його термопружний та гранично-рівноважний стан при дії силових і температурних факторів.

Проведені дослідження лягли в основу його дисертації на здобуття вченого ступеня доктора фізико-математичних наук "Основи теорії і методи розв’язування задач теплопровідності та термопружності для тіл з тріщинами", захищеної в 1979 році в Інституті механіки АН України.

Г. С. Кіт започаткував новий напрям контактної механіки дослідження термомеханічної поведінки кусково-однорідних структур, наділених геометричними недосконалостями границь, поверхневими неоднорідностями і міжфазними дефектами. Знайдено розв’язки ряду нових контактних задач теорії пружності та термопружності для півпросторів з виїмками з урахуванням зміни ділянок міжконтактних зазорів при навантаженні.

Отримані Г. С. Кітом та очолюваною ним науковою школою фундаментальні результати з математичного моделювання та дослідження напружено-деформованого стану тіл із тріщинами і тонкими включеннями, а також з математичних основ контактно-поверхневих явищ в структурах з геометричними недосконалостями границь, поверхневими неоднорідностями і міжфазними дефектами одержали широке визнання науковців як в Україні, так і за її межами. У 1988 році йому присвоєно вчене звання професора, а у 1990 році обрано членом-кореспондентом НАН України.

Г. С. Кіту присуджено дві премії Національної академії наук України: ім. О. М. Динника за цикл робіт "Задачі теорії пружності та термопружності для тіл з тріщинами та включеннями" (1987 рік) та ім. М. О. Лаврентьєва за цикл робіт "Створення математичних моделей і теоретичні дослідження динамічних процесів у механічних системах" (2003 рік). Він нагороджений орденом "Знак пошани" (1981 рік) та Почесною грамотою Верховної Ради України (2003 рік).

Науковий доробок Г. С. Кіта складає понад 210 публікацій, в тому числі 4 монографії.

Г. С. Кіт постійно бере участь у престижних наукових конференціях як в Україні, так і за її межами. Зокрема, на XIX Міжнародному конгресі з теоретичної та прикладної механіки (Японія, Кіото, 1996), ПІ Європейській конференції з механіки деформівного твердого тіла (Швеція, Стокгольм, 1997), V Міжнародному конгресі з температурних напружень (США, Блекбург, 2003), на якому він був членом міжнародного організаційного комітету від України.

Г. С. Кіт постійно піклується про підготовку наукових кадрів. Серед його учнів б докторів та 10 кандидатів наук. З 1990 року Григорій Семенович очолює спеціалізовану вчену раду при Інституті із захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальностями "Механіка деформівного твердого тіла" та "Математичне моделювання і обчислювальні методи". Чимало сил він віддає педагогічній роботі, багато років читав лекції як професор спільної з Інститутом кафедри математичного моделювання Львівського національного університету ім. їв. Франка.

Г. С. Кіт надає великої уваги науково-видавничій роботі: продовж багатьох років є головним редактором журналу "Математичні методи та фізико-механічні поля", членом редколегій журналу "Фізико-хімічна механіка матеріалів" і науково-технічного збірника "Теоретическая и прикладная механика" (видання Донецького національного університету).

Міщенко В.О.

Пам’яті професора Г.М. Шавловського


1925-1996

Заслужений діяч науки УРСР, доктор біологічних наук, професор, завідувач відділу регуляції клітинного синтезу низькомолекулярних сполук Відділення регуляторних систем клітини Інституту біохімії ім. О.В.Палладіна, керівник секції "Біохімія" Західного наукового центру НАН України, член центральної ради Всесоюзного і Українського мікробіологічних товариств, голова Львівського відділення мікробіологічного товариства, Член Ради Львівського відділення Українського біохімічного товариства, член Наукової Ради з проблем фізіології та біохімії мікроорганізмів при АН СРСР, член Дріжджової комісії Міжнародної Ради мікробіологічних товариств та Міжнародної асоціації генетики і молекулярної біології дріжджів, член редколегії журналів "Биополимеры и клетка" і "Мікробіологічний журнал". Цей перелік достатній, щоб зрозуміти, що Георгій Михайлович Шавловський був вченим із світовим ім’ям, який зробив вагомий внесок в науку. За 50 років наукової праці Г. М. Шавловським було опубліковано більше 250 праць у міжнародних і вітчизняних виданнях та отримано 7 авторських свідоцтв. Під його керівництвом виконано 2 докторських і 17 кандидатських дисертацій. Він брав участь у наукових конференціях у багатьох країнах світу – Голандії, Болгарії, Японії, Німеччині, Фінляндії, Австрії, Франції. Свої обов’язки на кожній посаді Г.М. Шавловський чесно виконував. Як керівник секції "Біохімія" намагався згуртувати вчених з різних вузів та інститутів. Систематично проводились засідання, на яких аналізувався стан розвитку біохімічних досліджень в установах західного регіону України та заслуховувались наукові доповіді. Праця Г.М.Шавловського була високо оцінена. Він нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, медаллю "За доблестный труд", Грамотою Президії АН УРСР.

Народився Георгій Михайлович у невеликому місті Ковелі, що на Волині. Після закінчення школи вступив до Львівського державного університету ім. І.Франка. Його перша наукова робота була виконана в студентські роки під керівництвом чл.-кор. АН СРСР М.М.Мейселя в Інституті мікробіології АН СРСР. Вона була присвячена ролі мітохондрій у диханні мікроорганізмів і опублікована в "ДАН СССР". В аспірантурі Г.М. Шавловський навчався під керівництвом проф. Л.С. Літвінова та М.М. Мейселя. Темою кандидатської дисертації було вивчення ролі грунтових мікроорганізмів у постачанні рослин фізіологічно активними речовинами. Подальша доля Г. Шавловського пов’язана з Львівським державним університетом ім. І.Франка, де він працює на кафедрі фізіології рослин, а потім мікробіології і започатковує роботи по дослідженню біосинтезу та регуляції вітаміну В2 мікроорганізмами. Було детально вивчено флавіногенну активність різних видів дріжджів, розроблено методи визначення флавінів, досліджено вплив різноманітних факторів на біосинтез вітаміну В2, виявлено участь заліза в регуляції цього процесу, сформульовано гіпотезу про важливу роль постачання попередниками для стимуляції біосинтезу рибофлавіну, досліджено біосинтез та регуляцію пуринів de novo, показано, що для здійснення надсинтезу флавінів дріжджі повинні активно синтезувати пурини. Результатом більш ніж десятирічної праці була докторська дисертація, яку Г. М. Шавловський успішно захистив у 1967 р. у Москві в Інституті мікробіології АН СРСР, а в 1968 році йому було присвоєно звання професора.

Проф. Шавловський був одним з організаторів створення Львівського відділення Інституту біохімії ім. О.В.Палладіна АН УРСР, відділом якого він керував до кінця свого життя. Були продовжені дослідження, пов’язані з біосинтезом флавінів у мікроорганізмів. Особливо слід відзначити серію публікацій Г.М. Шавловського по встановленню хімізму та ензимології процесу біосинтезу РФ у дріжджів – піонерських на той час робіт, що принесли безсумнівний авторитет вітчизняній мікробіології та біохімії мікроорганізмів і постійно цитуються закордонними науковцями. Було започатковано роботи з генетики нетрадиційних дріжджів; проведено дослідження регуляції флавіногенезу у мікроорганізмів; досліджено закономірності біосинтезу флавінових коферментів; вивчено системи транспорту рибофлавіну; виявлено координовану регуляцію біосинтезу рибофлавіну і транспорту заліза у дріжджів; розпочато роботи в галузі генної інженерії, клоновано деякі структурні гени флавіногенезу. Працю у науково-дослідному інституті проф. Шавловський поєднував з педагогічною роботою. Відділ регуляції клітинного синтезу низькомолекулярних сполук став філіалом кафедри мікробіології Львівського державного університету ім. І. Франка. Співробітники відділу залучалися до педагогічної праці, а студенти мали змогу отримати належну фахову підготовку.

Г.М. Шавловський проводив широку співпрацю з багатьма установами колишнього СРСР (Свердловським політехнічним інститутом, Всесоюзним науково-дослідним інститутом генетики і селекції промислових мікроорганізмів, Всесоюзним науково-дослідним інститутом харчової біотехнології, Українським філіалом Всесоюзного науково-дослідного і контрольного інституту ветпрепаратів, Інститутом фізіології і біохімії тварин ААН України).

Проф. Г.М. Шавловський постійно намагався встановити та налагодити контакти, а при можливості також співпрацю із закордонними колегами (з кафедрою біохімії рослин Університету Галле-Віттенберг ім. М. Лютера, кафедрою генетики Університету ім. Е.-М. Арндта в м. Грейфсвальд (Німеччина).

Важливою рисою наукової роботи Г.М.Шавловського був постійний пошук нових підходів до вирішення поставлених завдань. Ще в 50-і роки він використав метод мічених атомів для з’ясування ролі мікроорганізмів у постачанні рослин вітамінами. Потім розвиток робіт з генетики дріжджів, селекція мутантів з пошкодженням різних ланок метаболізму, що дало можливість з’ясувати послідовність реакцій біосинтезу рибофлавіну і здійснити його синтез in vitro. Далі були ензимологічні дослідження процесу флавіногенезу, використання молекулярно-біологічних підходів для вияснення механізмів регуляції біосинтезу вітаміну В2.

Георгій Михайлович володів рисами, які дозволили йому успішно працювати в науці. Його ерудиція, наукова інтуїція, знання декількох іноземних мов (а він володів німецькою, англійською та польською мовами) дозволяли йому на належному рівні спілкуватись з вченими багатьох країн, друкувати спільні праці. Фундаментальні знання у різних галузях біології давали можливість йому відчувати, який напрямок досліджень може привести до успіху. Постійна праця над собою, здатність аналізувати, вміння поділитись своїми знаннями з іншими – все це, забезпечувало результат.

У вересні 1996 року професор Г.М. Шавловський залишив нас у розквіті творчих сил, сповнений нових задумів і планів. Він залишив у спадок сторінки наукових праць, перспективний напрямок досліджень, своїх учнів і послідовників, яких навчив працювати, постійно шукати і знаходити.

Андрій Сибірний .

Національному університету "Львівська політехніка" - 160

Історія Національного університету "Львівська політехніка" починається з 1844-го року від заснування технічної академії, яку 1877-го року реорганізовано у Вищу політехнічну школу, 1921-го року – у Львівську політехніку, 1939-го року у – Львівський політехнічний інcтитут, 13 серпня 1993 р. на базі Львівського політехнічного інституту створюється Державний університет "Львівська політехніка". 30 жовтня 2000-го року, враховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності та вагомий внесок у розвиток національної вищої освіти і науки, Указом Президента України "Про надання деяким вищим навчальним закладам статусу національних" № 1059/2000 від 11 вересня 2000 року, Державному університету "Львівська політехніка" надається статус національного вищого навчального закладу.

В усі часи за різних суспільно-політичних формацій та устроїв Львівська політехніка була генератором вагомих науково-технічних ідей та винаходів, успішно служила справі освіти і прогресу. В усі часи з її стін виходили висококваліфіковані, елітні інженери. Цьому сприяв високий рівень професорсько-викладацького складу навчального закладу, професіоналізм та самовіддача в праці професорів, викладачів, науковців, об’єднаних єдиною метою та спільними інтересами, відданих науці і своїй Аlma mater.

Львівська політехніка відома такими видатними вченими минулого, як Юліан Захарієвич, Юліан Медведський, Домінік Зброжек, Кароль Скібінський, Максиміліан Туллє, Євстахій Волощак, Каспер Вайґель, Стефан Банах, Андрій Моторний, Тихон Губенко, Юрій Величко, Тимофій Юрженко, Костянтин Карандєєв, Григорій Денисенко та іншими талановитими науковцями, котрі принесли університетові славу і міжнародне визнання.

Престиж Львівської політехніки здобувався працею багатьох поколінь викладачів, професорів, науковців і самих випускників, які ставали провідними спеціалістами в різних галузях, керівниками підприємств і організацій, відомими політиками та громадськими діячами. Варто нагадати, що у Львівській політехніці навчалися такі видатні політичні особистості, провідники й учасники національно-визвольних змагань, як Степан Бандера, Роман Шухевич, Олекса Гасин, Катерина Зарицька, Петро Франко та інші.

Високий дух служіння науці і народові, який завжди панував у стінах університету, а водночас реалістичний технічний прагматизм Львівська політехніка пронесла через усі роки її діяльності. За роки незалежності України Львівська політехніка отримала найвищий IV рівень акредитації та статус національного університету. Це дало змогу самостійно визначити зміст освіти, структуру і план прийому вступників, відкривати нові спеціальності, в тому числі гуманітарні. Політехніка може створювати у своїй структурі нові навчальні заклади, наукові установи різних типів, самостійно планувати і розвивати пошукові та фундаментальні дослідження, надавати вчені ступені, звання, розпоряджатися всіма видами асигнувань тощо.

Тішить той факт, що й сьогодні у Львівській політехніці плідно працюють яскраві наукові постаті в галузі хімічної технології, геодезії, електротехніки, електроніки, механіки, комп’ютерних наук, будівництва, економіки та фінансів. Вони успішно продовжують славні традиції університету, формують нові наукові школи у різних галузях інженерно-технічної думки. Дуже важливою для сучасної української освіти та науки є значна активність львівських політехніків у підготовці та виданні нових, актуальних науково-методичних праць – монографій, підручників і посібників, фахових галузевих словників тощо. Ці праці сприяють формуванню висококваліфікованих національних інженерних кадрів, розвиткові українськомовної технічної термінології, піднесенню вітчизняної вищої освіти.

Слід відзначити, що Львівська політехніка однією з перших в Україні успішно запровадила багатоступеневу систему підготовки інженерних кадрів. В університеті реалізуються нові концепції гуманітарної та фундаментальної підготовки майбутніх фахівців. Навчальні плани інтегрують систему довузівської підготовки – технікумів, ліцеїв, що входять до складу навчальних комплексів, – із системою навчання в університеті на рівнях бакалавра, спеціаліста, магістра.

Сьогодні Львівська політехніка – активний учасник всеукраїнського педагогічного експерименту із впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу. В університеті існує власна концепція нової технології навчання, розроблено нові навчальні плани за взірцями кращих світових університетів технічного спрямування, що дає змогу формувати індивідуальну траєкторію навчання кожного студента на основі впровадження сучасних інформаційних технологій. В університеті сьогодні навчається близько 25 тисяч студентів, курсантів, екстернів за 41 напрямом та 99 спеціальностями.

Варто наголосити, що Львівська політехніка – ініціатор запровадження нової концепції підготовки фахівців для потреб Збройних сил України, яка передбачає вивчення фундаментальних, гуманітарних та загальнотехнічних дисциплін за такими ж програмами, як і для цивільних студентів. Реалізація цієї концепції дає змогу особі, яка здобуває військовий фах, отримати цивільну спеціальність і таким чином забезпечує соціальний захист офіцерів, які звільняються з кадрової служби. Результатом стало створення структурного підрозділу університету – Військового інституту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, який виховує справжніх фахівців військової справи, патріотів і надійних захисників нашої Батьківщини.

Львівська політехніка віддавна є важливим осередком міжнародної співпраці в галузі вищої освіти. Серед випускників університету громадяни понад 70-ти країн світу, які успішно трудяться в багатьох галузях економіки, науки, соціальної сфери. Чимало з них є відомими інженерами, політиками, науковцями, бізнесменами у своїх країнах. Сьогодні політехніка налагодила науково-технічну співпрацю з провідними технічними університетами США, Канади, Німеччини, Великобританії, Франції, Австрії, Польщі, Росії та інших країн; науковці університету – активні учасники важливих міжнародних конференцій з найактуальніших проблем сучасної технічної науки та новітніх технологій. Слід підкреслити, що така співпраця органічно вписується в концепцію інтеграції України у світове співтовариство та сприяє міжнародному визнанню як Львівської політехніки, так і української науково-технічної думки загалом.

Завдяки високому науково-методичному потенціалу і практичному досвіду професорсько-викладацького колективу Львівська політехніка активно і творчо втілює нові концепції технічної освіти, вдосконалює і модернізує навчальні плани та програми, успішно реалізовуючи своєрідне державне замовлення – готувати для України висококваліфікованих фахівців, сучасну еліту, яка є опорою нашої держави, розбудовує її економіку, визначає політику, підносить культуру.

Львівські політехніки – викладачі та студенти – відзначаються високою громадянською свідомістю, активною позицією в суспільному житті, глибоким патріотизмом. Недавні події Помаранчевої революції засвідчили також їхню толерантність, інтелігентність, високий рівень культури та нездоланне прагнення до демократичних перетворень, до вільного й незалежного життя на засадах християнської моралі, любові і справедливості.

Нинішній час, реалії третього тисячоліття вимагають нових підходів у суспільному житті, в розвитку науки, техніки, культури. Є потреба глибокої гуманізації науково-технічної думки загалом і гуманітаризації всієї системи нашої освіти. Колектив університету усвідомлює, що Львівська політехніка має плекати високоінтелектуальних, фахових інженерів, що володіють сучасними інформаційними технологіями та економічними методами, а водночас – широким гуманітарним світобаченням, досконалим знанням державної мови та знанням іноземних мов, високим рівнем культури, духовності та моралі.

Сердечно вітаємо багатотисячний колектив працівників і студентів університету з нагоди 160-річчя, бажаємо щастя, міцного здоров’я, творчої активності, успіхів у навчанні та нових досягнень у праці на благо народу України.

Юрій Рудавський

Зміст

Важливі питання вирішення народногосподарських проблем Львівської області при ефективній співпраці науковців, влади та ділових кіл 2

(Матеріали доповіді голови Західного наукового центру НАН України і МОН України академіка НАН України Долішнього М.І. на засіданні бюро Західного наукового центру 3 лютого 2005 року) 2

Вісник соціогуманітарних проблем людини – погляд наукової громадськості 27

Інститут транскордонного співробітництва та європейської інтеграції – вимога часу 30

Хроніка засідань бюро Західного наукового центру НАН України та МОН України в 2004-2005 рр. 32

Інформація про роботу відділень і наукових секцій
Західного наукового центру НАН України і МОН України у 2004 році 46

Аналітичні огляди, наукові повідомлення 149

Проблеми і перспективи нафтогазової галузі Західної України 149

Роль Західного наукового центру
у формуванні інноваційної інфраструктури регіону 156

Ювілеї 161

10-річний Ювілей
Інституту регіональних досліджень НАН України 161

Кушнір Роман Михайлович
(до 50-ліття від дня народження) 164

Кіт Григорій Семенович
(до 75-ліття від дня народження) 166

Пам’яті професора Г.М. Шавловського 169

Національному університету "Львівська політехніка" - 160 172

Зміст 177

© Мирослав Павлюк – директор ІГГГК НАН України, доктор геол.-мін. наук професор



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти та науки україни академії управління та інформаційних технологій “аріу” (2)

    Документ
    Матеріали доповідей учасників третьої науково-практичної конференції „Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною економікою” (13-14 вересня 2007 року, Бердянськ) – Бердянськ: АУІТ “АРІУ”, 2007.
  2. Міністерство освіти та науки україни академії управління та інформаційних технологій “аріу” (1)

    Документ
    Матеріали доповідей учасників другої науково-практичної конференції „Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною економікою” (15-16 вересня 2006 року, Бердянськ) – Бердянськ: АУІТ “АРІУ”, 2006.
  3. Національна академія педагогічних наук україни державний вищий навчальний заклад «університет менеджменту освіти» матеріали до засідання вченої ради університету

    Документ
    Присвоєння вченого звання «д о ц е н т» по кафедрі менеджменту освіти, економіки та маркетингу, доценту кафедри НАБОК Миколі Васильовичу, 1956 р. н., закінчив Черкаський державний педагогічний інститут імені 300-річчя возз’єднання
  4. Національна академія внутрішніх справ навчально-науковий інститут права та психології навчально-методичні матеріали з дисципліни «конституційне право україни»

    Документ
    Навчально-методичні матеріали з дисципліни “Конституційне право України” затверджено та ухвалено на засіданні кафедри загальноправових ННІПП НАВС від 30.
  5. Національна академія наук україни (8)

    Документ
    II-1. Дані про обсяги фінансування за тематикою фундаментальних, прикладних досліджень та за тематикою, що виконувалась за завданнями державних цільових програм загального фонду Державного бюджету України 15

Другие похожие документы..