Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Благодаря наглядным иллюстрациям и краткому точному комментарию к ним книга "ДВИЖЕНИЕ СОБАК" помогает широкому кругу собаководов-любителей, ...полностью>>
'Документ'
Ненадлежащее выполнение родительских обязанностей (пед. заброшенность, родители не обеспечивают ребёнка всем необходимым для нормального развития, реб...полностью>>
'Литература'
Приступая к написанию реферата на столь важную в осмыслении и понимании темы как эстетический вкус хотелось бы обосновать значимость рассматриваемого...полностью>>
'Закон'
1. Законы – нормативно-правовые акты, имеющие высшую юридическую силу, регулирующие наиболее важные общественные отношения и принимаемые высшим предс...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

НОВА ВЛАДА: ВИКЛИКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

резентаційна версія від 8 липня 2011 р.)

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИКО-ПРАВОВА СФЕРА: ВСЯ ВЛАДА – В ОДНІ РУКИ!.............................................................................................................. 5

Вступ

1. Парламентаризм

2. Виконавча влада

3. Місцеве самоврядування та регіональна політика

4. Адміністративна процедура і боротьба з корупцією

5. Судівництво та кримінальна юстиція

6. Конституція та конституційне правосуддя

Загальні висновки

РОЗДІЛ ІІ. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ: МІЖ КРИЗОЮ ТА РЕФОРМАМИ…………............................................................................. 45

Вступ

1. Програма реформ та інфраструктура їх реалізації.

2. Соціальна політика.

3. Державні фінанси.

4. Державна інвестиційна політика.

5. Приватизація

6. Комунальний сектор

7. Енергетика

8. Діловий клімат

9. Транспорт та зв'язок

10. Аграрна політика

Висновки: проблеми та ризики модернізації

РОЗДІЛ ІІІ. ЗОВНІШНЯ ТА БЕЗПЕКОВА ПОЛІТИКА:

ШАНСИ ТА МЕЖІ БАГАТОВЕКТОРНОСТІ……………………… 88

Вступ

1. Європейська інтеграція: стратегічний вибір чи імітація?

2. Українсько-російські відносини

3. Україна та США

4. Україна та «нові центри впливу»

5. Уроки та наслідки для України новітніх революцій арабського світу

6. Від євроатлантичної інтеграції до співпраці

7. Стан безпекового сектора та його трансформації

Загальні висновки

РОЗДІЛ IV. ГУМАНІТАРНА СФЕРА: ПОЛІТИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ КОНСОЛІДАЦІЇ ПРОТИ ПОЛІТИКИ РОЗ’ЄДНАННЯ ...................... 133

Вступ

1. Розвиток громадянського суспільства та умови його національної консолідації

1.1 Третій сектор: стан діалогу з владою та законодавство про громадські організації

1.2 Загально-демократичні та національні засади розвитку громадянського суспільства

1.3 Нова структурація громадянського суспільства: Зарванецька та Холодноярська ініціативи, рух «Новий громадянин»

1.4 Профспілки, влада, захист трудових прав

2. Фундаментальні права: громадський спротив монополізації влади

2.1 Порушення прав людини державою

2.2 Громадський спротив

2.3 Гендерна дискримінація як показник «недомодернізації» українського суспільства

3. Свобода слова і мовна політика у масових комунікаціях

3.1 Політика обмеження свободи слова

3.2 Національно-мовна політика у ЗМІ: консолідація чи роз’єднання нації

3.3 Відсутність державної політики у сприянні українському сегменту Інтернету

4. Освітня політика: на шляху до національної дезінтеграції

5. Державна та громадська політики у сфері культурі

5.1 Як визначити культурну політику

5.2 Культурна політика нової влади: книговидання, архіви, музеї, кінематограф

Висновки

6. Нова влада і перспективи релігійного миру в Україні

7. Збереження природного середовища як національна політика (автор: Анна Голубовська-Онісімова – у роботі)

ПЕРЕДМОВА

Традиційно консорціум незалежних аналітичних центрів здійснює моніторинг діяльності нової влади та оцінює результати її роботи. Такий моніторинг є комплексним аналізом кроків різних гілок влади та їх оцінкою з точки зору відповідності демократичним нормам і цінностям, глибинним інтересам суспільства. Консорціум вже здійснював аналітику перших 100 днів цієї влади <http://dt.ua/articles/60397>. Цього разу ми вирішили не прив’язуватись до якоїсь дати, а спробувати ідентифікувати основні тенденції діяльності нової влади, визначити характерні риси її політичної практики у різних сферах. Звичайно, така оцінка потребує врахування низки об’єктивних моментів.

Нова владна команда прийшла в розгар політичної кризи (значний внесок до якої зробили як теперішня опозиція, так і сама нинішня влада). Це серйозно підірвало її спроможність як інституту публічної влади. аради справедливості, слід також зазначити, що нова влада отримала досить непростий кризовий спадок. Тому те, що вона часто аргументує свої дії вимушеністю приймати рішення в ситуації, коли економіка та фінанси країни виснажені кризою, багато в чому є справедливим. Водночас, ці обставини не можуть виправдати зволікання з реформами та ті політичні кроки, які суперечать демократичним цінностям.

Нова влада запропонувала Програму реформ. можна підтримувати або критикувати, але слід визнати, що в цілому проблеми та завдання поставлені досить коректно. Треба відзначити, що багато з заявлених кроків нової влади є на практиці досить непопулярними (якщо вважати, що ці наміри є щирими та глибоко продуманими) і мають бути реалізовані безвідносно до політичних симпатій чи антипатій.

Крім програми реформ Президентом наголошується на необхідності створення громадського телебачення, розвитку інституцій культури – будинків культури, музеїв, бібліотек, тобто йдеться про впровадження стратегії гуманітарного розвитку України, яка досі була відсутньою. Президент також говорить про необхідність врахувати критичні зауваження міжнародної правозахисної органiзацiї Freedom House, спрямовані на покращення ситуації щодо прав людини та свободи слова.

За цих умов цивілізований діалог між владою та громадянським суспільством є запорукою формування не декларативної, а справжньої політичної стабільності. Її головною рисою є повага влади до суспільства і суспільства до влади, продумана політика консолідації суспільства та безумовне дотримання демократичних цінностей насамперед самою владою.

Звичайно, кожний період історії країни має свою внутрішню специфіку, яка багато в чому визначає природу, зміст а пріоритети відповідних соціально-економічних перетворень. Таким стратегічним напрямком реформ є модернізація України. Свого часу коаліція експертів підготувала комплексне бачення проблем модернізації України (Модернізація України. Визначення пріоритетів реформ. Проект до обговорення. -- <.ua/files/Project_Ukraine_Large_Version.pdf; .ua/index.php?action=election&id=10&ar_id=1986&as=0>).

Ми вважаємо, що ті соціально-економічні та політичні процеси, які відбуваються сьогодні в країні, зайвий раз свідчать про те, що будь-які кроки влади - це або вибір шляху модернізації країни, або посилення історичного відставання. Саме з цих позицій автори аналітичних доповідей намагались оцінити, наскільки політика нової влади у ключових сферах вирішує історичне завдання модернізації країни.

Редакційна колегія

Ігор Бураковський – Головний редактор

Євген Бистрицький

Ігор Коліушко

Олександр Сушко

Автори зазначені на початку кожного Розділу.

За підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИКО-ПРАВОВА СФЕРА: ВСЯ ВЛАДА – В ОДНІ РУКИ!

Зміст

Вступ

  1. Парламентаризм

  2. Виконавча влада

  3. Місцеве самоврядування та регіональна політика

  4. Адміністративна процедура і боротьба з корупцією

  5. Судівництво та кримінальна юстиція

  6. Конституція та конституційне правосуддя

Загальні висновки

Відповідальний редактор розділу – Ігор Коліушко

Авторський колектив: Ігор Коліушко, Віктор Тимощук, Олександр Банчук, Роман Куйбіда, Юлія Кириченко, Ярина Журба, Олексій Курінний, Валентина Стоян (всі – Центр політико-правових реформ), Ігор Когут, Олена Чебаненко, Олександр Заславський (всі – Лабораторія законодавчих ініціатив), Анатолій Ткачук (Інститут громадянського суспільства)

Вступ

На початок 2010 року, коли в Україні відбулися президентські вибори і до влади прийшла Партія Регіонів, була очевидною необхідність ґрунтовних інституційних реформ всієї системи публічної влади. Погана державна влада здатна змарнувати найкращі потенційні можливості суспільства. Неправильна інституційна організація держави не лише унеможливлює конкретні галузеві реформи, а й стимулює корупцію, не дозволяє адекватно реагувати на внутрішні та зовнішні виклики. Таким чином, суспільний розвиток може відбуватися лише на фундаменті правильної інституційної організації та якісного персонального складу державної влади і місцевого самоврядування.

За останні 15 років зусиллями численних представників українських аналітичних центрів і наукових установ, працівників органів влади та самоврядування, іноземних консультантів у нашій країні напрацьований величезний обсяг знань щодо раціональної та адекватної часу і можливостям інституційної організації всієї системи публічної влади. На жаль, ці напрацювання залишаються здебільшого лише в теорії та публікаціях. Більшість з них досі не втілені в життя і не працюють на прискорення суспільного розвитку Української держави.

В останні роки ці теоретичні знання почали все активніше прориватися на сторінки офіційних документів, які окреслювали напрямки реформування та розвитку різних сфер організації публічної влади в Україні. Як приклади можна привести Концепцію розвитку законодавства про державну службу, Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, Концепцію реформування кримінальної юстиції в Україні, затверджені Президентом Ющенком, Концепцію державної регіональної політики, Концепцію реформи місцевого самоврядування, затверджені Кабінетом Міністрів Тимошенко, проект Концепції реформування публічної адміністрації, який хоч і не був затверджений, але був підготовлений і узгоджений в останній редакції із залученням усіх необхідних урядових структур. Усі ці документи проходили (а деякі і не один раз) експертизи в провідних міжнародних експертних інституціях і отримували там позитивні оцінки.

На виконання цих і багатьох інших документів політики станом на початок 2010 року були підготовлені законопроекти: Про судоустрій і статус суддів, Кримінального процесуального кодексу, Про прокуратуру, Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Про державну службу, Адміністративно-процедурного кодексу, Виборчого кодексу, Про державну регіональну політику, Про адміністративно-територіальний устрій, Про місцеве самоврядування, Про місцеві державні адміністрації та інші. Більшість з цих законопроектів готувалися з широким залученням українських науковців та незалежних експертів і отримали позитивні відгуки міжнародних експертних установ. Деякі з них були навіть уже прийняті в першому читанні Верховною Радою. Здавалося тільки персональне протистояння двох осіб на владному олімпі України не дозволяють втілити в життя ці довгоочікувані реформи.

На необхідність якнайшвидшої їх реалізації робився акцент і у відповідному розділі Стратегії модернізації України, підготовленій на передодні президентських виборів 2010 року широкою коаліцією незалежних аналітичних центрів та окремих експертів. Цього ж вимагали численні зобов’язання взяті Україною перед міжнародними організаціями, насамперед Радою Європи, а також в рамках політики європейської та євроатлантичної інтеграції.

Проте влада, сформована Партією Регіонів у результаті президентських виборів 2010 року, вирішила почати все спочатку. Аналізу того як їй це вдалося і до чого це привело присвячений цей розділ Моніторингу.

1. ПАРЛАМЕНТАРИЗМ

Утворення парламентської коаліції та Уряду волюнтаристським шляхом

Завданням номер один новообраний Президент та його соратники поставили формування пропрезидентського уряду. Варіант, за яким це завдання було досягнуто, з громадськості не передбачав ніхто, адже прогнозувались лише варіанти, які могли б бути реалізовані виключно в межах права.

Чинні на той час конституційні положення визначальні повноваження щодо формування уряду закріплювали за коаліцією депутатських фракцій. Парламентські сили, що підтримували формування сприятливого для Президента уряду, не налічували у своїй кількості більшості, а отже не могли сформувати коаліцію депутатських фракцій. Якщо б події розвивались у правовому руслі, то пропрезидентські політичні сили мали б піти на пошук компромісу щодо формування уряду з іншими фракціями, як це і відбувається в усіх демократичних країнах у подібних ситуаціях. Однак, реалізовано було інший сценарій.

9 березня 2010 р. Верховна Рада внесла зміни до Регламенту, якими передбачила, що до складу коаліції можуть входити, крім депутатських фракцій, також окремі народні депутати. Неконституційність такого способу формування коаліції була очевидною, адже Конституційний Суд у 2008 р. чітко розтлумачив, що суб’єктами формування коаліції є лише депутатські фракції1.

11 березня Голова Верховної Ради повідомив про сформування у Верховній Раді коаліції депутатських фракцій «Стабільність і реформи», до складу якої увійшли фракції Партії регіонів, Комуністичної партії та Блоку Литвина, а також окремі народні депутати із фракцій, що не увійшли до складу коаліції. В цей же день Верховна Рада сформувала новий Уряд на чолі з Миколою Азаровим.

Щоб зняти, як мінімум на офіційному рівні, питання легітимності коаліції, її представники звернулися до Конституційного Суду. Останній, на превелике здивування правової спільноти, кардинально змінив свою правову позицію щодо тлумачення поняття «коаліція депутатських фракцій» і у прийнятому 6 квітня рішенні2 визначив, що окремі народні депутати можуть входити до складу коаліції3.

Політична реструктуризація Верховної Ради

Зміни до Регламенту Верховної Ради від 9 березня виявились достатньою умовою для її політичної реструктуризації, що яскраво демонструє ідейно-політичну слабкість чинного Українського Парламенту. Так, до коаліції, крім пропрезидентських депутатських фракцій та 4 позафракційних народних депутатів, увійшли також, діючи з певних причин всупереч політичним цілям, заради яких їх було обрано, по 6 депутатів із складу фракцій БЮТ і НУ-НС.

«Коаліція депутатських фракцій та народних депутатів» після підписання коаліційної угоди виявилася відкритою до збільшення у порядку, не передбаченому законом. Так, мабуть внаслідок недбалого внесення 9 березня змін, Регламент і далі передбачав можливість змін у складі коаліції шляхом приєднання до неї або виходу із її складу виключно депутатських фракцій. Однак ні відсутність правової підстави, ні зобов’язання перед виборцями не стали перешкодою для подальшої міграції до коаліції народних депутатів від опозиційних депутатських фракцій як відкрито – шляхом подання заяви про включення до коаліції, так і латентно – через голосування в унісон із коаліцією за помахом руки її «диригента» М. Чечетова. У вересні фракція БЮТ виключила зі свого складу 28 депутатів, які постійно підтримували коаліцію під час голосувань. Після цього кількість членів фракцій БЮТ склала лише 124 депутати, в той час як до Парламенту їх було обрано 156. Загалом політична структура Верховної Ради станом на початок 2011 року істотно різнилася від тієї, що передбачалася за результатами парламентських виборів 2007 року, що свідчить про нівелювання народного волевиявлення.

Стан і діяльність опозиції у Верховній Раді

Стан парламентської опозиції обумовлюється сплетінням проблем у підходах до правового регулювання її діяльності та її політичної слабкості. Щодо правового регулювання опозиції впродовж діяльності нової влади, то загалом можна констатувати, що воно не сприяло формуванню дієвої опозиції. Так, Закон «Про Регламент Верховної Ради України», прийнятий 10 лютого 2010 р. обмежував право на опозиційність кількісно менших політичних сили, порівняно із домінуючою в опозиційному таборі депутатською фракцією. 27 квітня 2010 р. до Регламенту були внесені зміни в частині регулювання парламентської опозиції. Хоча ці зміни й усували деякі проблемні аспекти регламентування діяльності опозиції, вони вносились, як видається, не з метою пошуку оптимального варіанту її правового регулювання, а з метою сприяння в конкретних політичних умовах її деконсолідації, а відтак послаблення. Після ухвалення 30 вересня 2010 р. Конституційним Судом рішення, яке повернуло Україну до Конституції в редакції 1996 р., Верховна Рада вилучила із свого Регламенту норми не лише про коаліцію, що дійсно було обумовлене потребою приведення Регламенту у відповідність із відновленими конституційними положеннями, а й про парламентську опозицію. Таким чином, формальне існування інституту опозиції у стінах законодавчого органу фактично було відмінено, що є кроком назад на шляху розвитку українського парламентаризму.

Щодо політичної діяльності парламентської опозиції, то вона носила несистемний, неконструктивний, здебільшого протестний характер. Опозиція не спромоглася запропонувати суспільству системного бачення альтернативного варіанту політики. Політична риторика звелася до взаємних гучних звинувачень опозиції і влади щодо питань, які впливають на рейтинг. Протестна діяльність опозиції проявлялася у відмові брати участь у голосуванні та блокуванні трибуни. Найбільший резонанс викликала спроба опозиції протидіяти ратифікації угоди про продовження перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, у відповідь на яку представники більшості відреагували застосуванням сили, що призвело до ганебної бійки у сесійній залі Парламенту. Варто зазначити, що в цій ситуації опозиції важко було вдатися до інших методів протидії ухваленню зазначеної угоди, оскільки процес її підписання відбувався закрито від суспільства, а її ратифікація – без дотримання встановленої процедури.

Загалом ставлення владної більшості до опозиції носить реваншистський характер. Чітко прослідковується незацікавленість влади в існуванні конструктивної опозиції як у стінах Верховної Ради, так і поза ними. Суспільно вагомі законопроекти та поправки до законопроектів, що підтримуються опозицією, як правило, не мають шансу бути прийнятими незалежно від їх змісту. Єдиним винятком можна назвати Закон «Про доступ до публічної інформації», який все ж був ухвалений у січні 2011 року під тиском тривалої та широкої громадської кампанії. Бійки в сесійні залі стали способом пригашення активності опозиції. Найпоказовішим прикладом стало 16 грудня 2010 р., коли ввечері після закриття засідання група депутатів від Партії регіонів зайшла у сесійну залу і вчинила побиття опозиційних депутатів, які блокували трибуну Верховної Ради, вимагаючи припинити політичні репресії проти лідера БЮТ Ю. Тимошенко.

Такі події у Верховній Раді стали не лише предметом численних політичних заяв і осуду міжнародної спільноти, а й остаточно підірвали довіру населення до законодавчого органу, яка і так була невисокою.

Організація законодавчого процесу

До вже звично характерних порушень законодавчого процесу, як от недотримання вимоги про особисте голосування, після формування у Верховній Раді коаліції «Стабільність та реформи» додалась низка нових порушень, які взагалі ставлять під сумнів інституційну спроможність Українського Парламенту. Найбрутальнішим з них мабуть є керовані голосування, що одержали назву «чечетовщина», оскільки результат голосування визначається за помахом руки депутата від Партії регіонів М. Чечетова, якому передають від Адміністрації Президента папірець із вказівками щодо голосувань у вигляді позначок «+» або «-», тобто підтримати чи відхилити відповідне питання. Це перетворило законодавчий процес на профанацію, покликану лише формально легітимізувати рішення. Найкрасномовніше про нівелювання законодавчого органу мабуть говорить те, що деякі закони при їх опублікуванні виявляються змістовно істотно підправленими вже після їх «остаточного» схвалення Парламентом.

Регулярною стала практика форсування законодавчої процедури ціною її численних порушень, ухвалення законів навіть в день внесення відповідного законопроекту. Якщо законопроект не є нагальним, то формально виконані процедури, все одно є доволі умовними. Висновки експертних управлінь Верховної Ради ігноруються. Часто конструктивні поправки навіть народних депутатів від пропрезидентської більшості не підтримуються із незрозумілих причин. Трапляються парадоксальні ситуації, коли самі ж автори поправок не голосують за них, якщо на це немає відповідної волі із президентської Адміністрації. Безмежні конформізм і лояльність більшості народних депутатів стали причиною тотального вихолощення суті законодавчого процесу і в той же час позбавляють сенсу законодавчої роботи решти народних обранців.

Законодавча процедура не була дотримана навіть при голосуванні за зміни до Конституції. Так, 18 листопада 2010 р. – за день перед попереднім схваленням змін до Конституції – був прийнятий закон (до речі, в день внесення відповідного законопроекту), яким із Регламенту Верховної Ради вилучалась вимога про те, що голосування за конституційні зміни проводиться поіменно шляхом подачі іменних бюлетенів з особистими підписами народних депутатів. Таким чином перепона до забезпечення необхідних результатів голосування була усунута. При остаточному голосуванні за конституційні зміни щодо строків повноважень представницьких органів 1 лютого 2010 р., що здійснювалось картками, серед тих, хто проголосував «за» виявився народний депутат В.Ар’єв, який на момент голосування перебував у іншій державі і його карточка для голосування була разом з ним.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року

    Документ
    Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року (далі – Основні напрями соціальної політики) розроблено з метою створення умов для забезпечення реалізації визначених Конституцією України економічних, соціальних і трудових
  2. План заходів з реалізації „Програми соціально-економічного розвитку м. Києва на 2012 рік та забезпечення життєдіяльності Голосіївського району на 2012 рік

    Документ
    Розроблення Плану заходів з реалізації „Програми соціально-економічного розвитку м. Києва на 2012 рік” та забезпечення життєдіяльності Голосіївського району на 2012 рік (далі – План заходів) здійснюється відповідно до вимог Законів України „Про місцеві
  3. Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ

    Документ
    Програма економічного і соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік розроблена відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального
  4. Затверджую міністр праці та соціальної політики України

    Документ
    Постійно діюча експозиція „Барвиста Україна” відбулась 18 серпня 2009 року, відповідні матеріали було підготовлено та надано для оновлення галузевих розділів (звіт від 15.
  5. В умовах значної регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів держава повинна виконувати функції вирівнювання бюджетної забезпеченості регіонів

    Документ
    Озвучені Президентом України 4 березня 2012 року на розширеному засіданні Уряду соціальні ініціативи є як вкрай нагальними, своєчасними, так і складними за своїм змістом, обсягами, термінами виконання.

Другие похожие документы..