Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
«Моделирование и построение воспитательной системы образовательного учреждения, ориентированной, на развитие обучающегося, как человека и гражданина ...полностью>>
'Документ'
Метод ЭА предст. Собой основанное на основных законах материалистической диалектики, системное, комплексное изучение, измерение и изучение влияния фа...полностью>>
'Документ'
Термином «антропология профессий» мы обозначаем конкретный методологический подход к исследованию различных аспектов повседневной жизни профессий и п...полностью>>
'Сказка'
Хорватия-это страна-сказка, страна-загадка. В ней все удивляет, даже искушенного, повидавшего мир путешественника. Удивляет безмерное количество древн...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Олександр Кулік

незалежний експерт-аналітик,політолог

член Партії регіонів

Регіональна політика в Україні: становлення, що затяглося та можливі напрями розвитку

У ХХІ століття Україна вступила з незміненою регіональною політикою зразка Української РСР. В той час, як світовий досвід свідчить, що регіони (у тому числі і регіони України) необхідно розглядати лише як об’єкт регіональної політики і у жодному разі не, як суб’єкт соціально-економічних відносин.

Де межа цих понять в умовах сьогоднішньої України – країни перехідного до ринкових відносин етапу розвитку, визначити складно.

З одного боку, органи регіонального управління повинні максимально сприяти розвитку суб’єктів господарювання, що знаходяться на підвідомчій території, виступати ефективним власником державної частки акцій конкретних підприємств тощо; з іншого, забезпечити невтручання у суто господарську діяльність суб’єктів господарювання.

Органи центрального управління свою увагу повинні акцентувати, з одного боку, на забезпеченні єдиних соціальних стандартів життя в усіх регіонах держави, максимальному зменшенні рівнів диференціації у розвитку окремих регіонів, забезпеченні прозорих і науково обґрунтованих механізмів надання допомоги розвитку окремих слаборозвинених регіонів тощо; з іншого, на вкладі регіонів у досягнення макроекономічної стабільності розвитку держави, забезпеченні умов переходу до стабільного зростання економіки, а значить, відповідно, і на виконанні регіонами конкретних економічних і соціальних показників – індикаторів розвитку.

Таким чином, стає зрозумілим, що без однозначного трактування терміну “регіональна політика” знайти межу у визначенні українського регіону або, як об’єкту державної регіональної політики, або, як суб’єкту соціально-економічних відносин, не можливо. Нажаль не дає трактування поняттю “регіональна політика” і Концепція державної регіональної політики України, затверджена Указом Президента України від 25 травня 2001 року №341.

Термінологічна невизначеність регіональної політики в Україні

“Головною метою державної регіональної політики, зазначено у Концепції державної регіональної політики, є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підвищення дійовості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Державна регіональна політика є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку України, тісно пов’язаною із здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміністративно-територіального устрою, і реалізується шляхом здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним та соціальним розвитком України та її регіонів – Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя”.

З нашої точки зору наведене вище визначення не можна вважати вдалим. По-перше, не стратегія (навіть національна) повинна визначати державну політику, а державна політика стратегію. По-друге, визначення “реалізується шляхом здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним та соціальним розвитком України та її регіонів – Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя” залишає поза межами розгляду конкретний розвиток 490 адміністративних районів, понад 450 міст, близько 900 селищ міського типу, більше 10 тисяч сільських рад, які мають власні органи місцевого самоврядування і інтереси яких не завжди можуть бути враховані при розробці системи заходів на більш високому рівні управління.

Повертаючись до наведеного у Концепції державної регіональної політики визначення поняття “державна регіональна політика” відмітимо також, що тією чи іншою мірою зазначеній меті та системі заходів окрім власне регіональної політики відповідають і інші державні політики, наприклад, соціальна, промислова, аграрна, фінансова або бюджетна, зовнішньоторговельна тощо. У своїй основі, окрім того, що перелічені політики є галузевими, вони без жодних сумнівів теж регіональні (конкретні об’єкти усіх цих політик розташовані на території, використовують усі види ресурсів цих територій, формують їх бюджети і певною мірою користуються цими бюджетами).

Перед тим як запропонувати власне бачення визначення “регіональна політика” акцентуємо увагу на наступному.

Державне управління взагалі являє собою не що інше, як механізм (і апарат одночасно) провадження певної системи різновекторних управлінських рішень (або заходів). Найбільш узагальненими елементами такої системи можна вважати різні галузеві державні політики (аграрну, бюджетну, гуманітарну, соціальну, промислову і так далі). Головних або узагальнюючих елементів єдиної системи державного управління на сьогодні можна нарахувати лише 2, це: макроекономічна і регіональна політики. З них, реально, як власне державна політика, здійснюється лише макроекономічна політика.

Узагальнення регіональних складових усіх зазначених вище державних політик на такому рівні щоб у результаті була сформована власне державна регіональна політика на даному етапі ще не відбувається.

Причин цьому декілька. Це, по-перше, відсутність центрального органу виконавчої влади, який би спеціалізувався у своїй роботі виключно на проблемах провадження державної регіональної політики. По-друге, відсутність чіткої межі, яка б визначала, де закінчується регіональна складова певної державної політики (наприклад, соціальної, аграрної або промислової) і починається власне регіональна політика.

Що ж таке регіональна політика?

На наш погляд термін “регіональна політика” повинен трактуватися, як державна політика або нормотворчо-законотворча діяльність держави, спрямована на формування єдиного правового поля для цілей державного управління розвитком регіонів та їх саморозвитку за рахунок паритетного поєднання можливостей держави та регіонів.

Звідси мета державної регіональної політики полягає у створенні умов для динамічного, збалансованого, сталого соціально-економічного розвитку України шляхом від розвиненого регіону до розвиненої держави.

Під “можливостями держави” у даному випадку ми розуміємо, у першу чергу, ув’язку усіх політик держави засобами єдиного нормативно-правового та організаційно-законодавчого забезпечення розвитку територій або формування законодавчого поля держави, що визначає інструменти та механізми економічного та соціального розвитку регіонів.

Під “можливостями регіонів” ми розуміємо весь накопичений у кожному конкретному регіоні природно-ресурсний, матеріально-фінансовий, соціально-трудовий та інший потенціал.

У силу тих чи інших обставин (значною мірою через відсутність регламентованих у правовому полі держави інструментів та механізмів економічного та соціального розвитку регіонів) цей потенціал сьогодні не задіяно повною мірою.

Саме інструменти та механізми економічного та соціального розвитку регіонів визначені та регламентовані у законодавчому полі держави повинні покладатися у основу довгострокової стратегії державної регіональної політики.

На даному етапі розвитку Україна, на наш погляд, знаходиться на роздоріжжі з виробленням концептуальних основ довгострокової стратегії державної регіональної політики.

Одним з можливих напрямків її здійснення є надання державної допомоги (підтримки) депресивним територіям, іншим, підтримка і зміцнення економік найбільш розвинених регіонів для швидкого досягнення ними конкурентноздатності у світовому вимірі.

У першому випадку за мету слугує зменшення диференціації у рівнях розвитку окремих регіонів, нейтралізація можливого загострення соціальної напруги у найбільш вразливих з даної точки зору територіальних утвореннях.

В другому із зазначених вище випадків, ставка робиться на майбутню можливість активного використання економічного потенціалу найбільш розвинених регіонів.

І у тому, і в іншому випадку державна регіональна політика у своєму підході до просторового розвитку повинна виходити зі створення підґрунтя для максимального використання потенціалу економічної конкурентноздатності конкретних регіонів (базуватися цей потенціал може на природних багатствах, географічному розташуванні, накопичених матеріальних ресурсах тощо).

Одночасний рух за двома вказаними вище напрямами (підтримка суто депресивних територій або стимулювання регіонального розвитку регіонів лідерів) на даному соціально-економічному етапі розвитку уявляється непродуктивним.

Підтримка депресивних регіонів передбачає перерозподіл певної кількості ресурсів за рахунок регіонів лідерів; стимулювання регіонального розвитку регіонів лідерів навпаки передбачає, що їм створюватимуться належні умови для пришвидшеного розвитку (а це практично є гарантією того, що в них не повинні вилучати “надлишкові” ресурси).

На першому етапі (приблизно 2003 - 2011 роки, залежно від темпів макроекономічного розвитку) необхідно обмежитись підтримкою депресивних регіонів, напрацюванням єдиних соціальних стандартів життя та створенням ефективного нормативно-правового поля для регіонального розвитку взагалі.

У подальшому (за повної макроекономічної стабілізації розвитку та повного завершення формування нормативно-правового поля функціонування ринкової економіки), перехід до просторового спрямування економічної політики держави, яке базуючись на єдиних нормативно-правових засадах, створюватиме ефективне поле для регіонального розвитку ринкової інфраструктури в усіх адміністративно-територіальних утвореннях держави.

Концептуальні основи довгострокової стратегії

провадження державної регіональної політики

При виробленні концептуальних основ довгострокової стратегії державної регіональної політики необхідно передбачати суттєве розширення повноважень регіонів у проведені єдиної соціально-економічної політики держави, можливість удосконалення умов соціально-економічного розвитку регіонів та подолання суттєвої диференціації, що має місце у їх соціально-економічному розвитку.

Так, подолання суттєвої диференціації соціально-економічного розвитку регіонів, на нашу думку, повинне базуватися на:

  • затвердженні на законодавчому рівні єдиного інтегрального показника (або методики його обчислення), за яким визначатимуться депресивні регіони;

  • розробці та впровадженні механізмів за якими здійснюватиметься надання державної допомоги (підтримки) з метою стимулювання соціального та економічного розвитку у депресивних та слаборозвинених регіонах;

  • удосконаленні законодавства у сфері функціонування спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку з метою підвищення їх ефективності, забезпечення їх функціонування відповідно до міжнародних принципів;

  • стимулюванні розвитку регіонального міжнародного співробітництва, у тому числі з країнами ЕС та в рамках прикордонних економічних зв’язків.

Удосконалення умов соціально-економічного розвитку регіонів може бути досягнуте за рахунок:

  • забезпечення системного розгляду на засіданнях Кабінету Міністрів України стану виконання державних цільових регіональних програм, затверджених відповідними рішеннями Уряду;

  • удосконалення податкової системи, системи міжбюджетних відносин на рівні села, селища, міста районного значення, врегулювання питань власності територіальних громад з метою зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування;

  • затвердження єдиних мінімальних стандартів якості життя, що гарантовано забезпечуватимуться бюджетними коштами в усіх територіальних громадах;

  • розроблення та застосування єдиної методики визначення рейтингу соціально-економічного розвитку регіонів та системи оперативного обміну інформацією із соціально-економічних питань між центральними органами виконавчої влади та місцевими органами влади;

  • запровадження починаючи з 2003 року стратегічного планування регіонального розвитку на державному та місцевому рівнях.

Розширення повноважень регіонів у проведенні соціально-економічної політики може бути здійснене за рахунок:

  • децентралізації державної виконавчої влади і управління, делегування значної частини управлінських функцій у регіони;

  • розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у формуванні і реалізації регіональної соціально-економічної політики;

  • реформування системи місцевих органів виконавчої влади з одночасною оптимізацією адміністративно-територіального устрою держави;

  • розробки ефективного механізму контролю за виконанням органами місцевої влади делегованих повноважень.

Два з описаних вище чинників, по-перше, необхідність ув’язки рішень усіх державних політик на території України, по-друге, необхідність розширення повноважень регіонів у проведенні державної регіональної політики, а, відповідно, і впровадження ефективного механізму контролю за виконанням органами місцевої влади делегованих повноважень, вказують на необхідність створення центрального органу виконавчої влади, що спеціалізувався б на проблемах розвитку регіонів (Міністерства або Національного агентства з питань розвитку територій).

Рішення щодо створення зазначеного центрального органу виконавчої влади повинне супроводжуватись створенням Фонду регіонального розвитку, як складової Державного бюджету України, для цільового фінансування заходів, спрямованих на пом’якшення існуючих диспропорцій у рівнях розвитку окремих регіонів, а також державної підтримки депресивних територій.

Цільове використання коштів зазначеного Фонду, спрямоване на пом’якшення існуючих диспропорцій у рівнях розвитку окремих регіонів та підтримку депресивних територій уявляється нам найкоротшим шляхом не лише подолання даної проблеми, але і одночасного забезпечення нових якісних умов для подальшого сталого зростання економіки держави взагалі.

Так, наприклад, порядок використання цих коштів може передбачати створення у депресивних територіях нових для України виробництв (на тих напрямках, де зараз має місце імпорт певних видів продукції). При цьому держава (виходячи з обсягів коштів Фонду) рекомендує під розміщення перелік підприємств і оголошує відповідний конкурс.

Бізнес-проекти з розміщення цих підприємств на власних депресивних територіях подають і захищають місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування.

Таким чином, одночасно з вирішенням проблеми розвитку суто депресивної території держава створює нові виробництва конкурентоспроможної продукції і оптимізує свій експортно-імпортний потенціал.

Короткі висновки

Підсумовуючи викладене вище, необхідно акцентувати увагу на тому факті, що чим скоріше у нас з’явиться розуміння терміну “регіональна політика” та можливих інструментів та механізмів її втілення, тим швидше буде здійснено реальний перехід до її впровадження. Хочеться сподіватися, що час колективної відповідальності за провадження регіональної політики в Україні минає і вже найближчим часом буде визначено відповідальний за це центральний орган виконавчої влади.

Окрім того, саме регіональна політика через розподіл повноважень по вертикалі виконавчої влади має стати основою для активізації процесів адміністративної реформи в країні та базою для розбудови оптимальної з точки зору системи управління моделі адміністративно-територіального устрою України.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Політологія: підручник / Ред. О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. К. Вц "Академія", 2003. 528 с. (Альма-матер)

    Документ
    Підручник, перше і друге видання якого були схвально сприйняті науково-педагогічною громадськістю і студентами, у новому варіанті охоплює широкий спектр історико-теоретичних і прикладних проблем, акцентує на пізнанні сутності й особливостей
  2. Політологія / Дзюбка

    Документ
    Становлення національної системи вищої освіти в Україні у контексті загальної тенденції цивілізованого розвитку потребує кардинальних перетворень у системі гуманітарної підготовки студентів.
  3. Політологія / Кремень

    Документ
    Політика є особлива сфера життєдіяльності людини. І так як не всі люди сіють хліб, виготовляють машини або співають на сцені, не всі займаються і політикою.
  4. Олександр Кулік (3)

    Документ
    Розвиток зовнішнього співробітництва, зокрема, в енергетичній сфері, є надзвичайно важливим чинником функціонування економіки України. Концептуальна невизначеність та низький рівень організаційно-економічної роботи зовнішньополітичних
  5. Ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, анти циклічного регулювання економіки, підтримання рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон’юнктури

    Документ
    У більшості країн світу податки є “ефективним знаряддям державної політики” відносно життєдіяльності суспільства, а саме: перерозподілу ВВП у соціальному, віковому, територіальному, галузевих аспектах компенсації недоліків ринкових

Другие похожие документы..