Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Центральная площадь «Главный рынок» - одна из крупнейших средневековых площадей в Ев-ропе, Мариацкий костел, где можно увидеть один из самых больших ...полностью>>
'Техническое задание'
В рамках настоящего Технического Задания (ТЗ) описываются требования к проекту с полным названием: “Программный комплекс «Контроль состояния маслонап...полностью>>
'Автореферат'
Романченко І.Г. Діяльність бібліотек по формуванню екологічної культури дітей (друга половина ХХ ст.): Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.08 / Київ...полностью>>
'Документ'
В целях реализации мероприятий долгосрочной целевой программы Омского муниципального района Омской области «Развитие малого и среднего предпринимател...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

«EUROPEAN QUALITY»

СУЧАСНИЙ ВИМІР ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР

СУЧАСНИЙ ВИМІР ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

Видання збірника наукових праць присвячене

10-річчю створення Миколаївського навчального центру

Одеської національної юридичної академії та

15-річчю юридичної освіти на Миколаївщині.

МИКОЛАЇВ

2008

УДК 34

ББК 67

С 91

Редакційна колегія:

Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.В. канд. юр. наук, доцент; Козляковський П.А. канд. пед. наук, доцент; Сугацька Н.В. канд. іст. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Шамес Й.А. канд. псих. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Щукін В.В. канд. іст. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Обручков Р.І.; Мусиченко О.М.

Сучасний вимір держави та права: Збірник наукових праць / Під редакцією В.І.Терентьєва, О.В. Козаченка. – Миколаїв: Вид-во "Іліон", 2008. - ___ с.

До збірника наукових праць увійшли матеріали, які були представлені у вигляді доповідей на пленарному і секційних засіданнях Міжнародної науково-практичної конференції „Четверті Прибузькі юридичні читання”, що проходила 28-29 листопада 2008 року в Миколаївському навчальному центрі ОНЮА. Проведення конференції і видання збірника здійснюється під гаслом святкування 10-річчя створення Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчя юридичної освіти на Миколаївщині.

Автори наукових статей досліджують актуальні проблеми становлення і перспективи подальшого розвитку права і державотворення в умовах глобалізації соціального буття та необхідності реформування як всього механізму органів державної влади та системи права, так і окремих елементів.

Видання орієнтоване на вчених, аспірантів і студентів, співробітників судових та правоохоронних органів, державних службовців і всіх тих, хто відчуває нагальну потребу замислюватися над перспективами генезису права і державності, обумовленого суспільними змінами як позитивного характеру, так і процесами аномії негативного змісту.

© Миколаївський навчальний центр

Одеської національної юридичної академії

ПЕРЕДМОВА

Сучасний стан розвитку державності і права України вимагає проведення безкомпромісних за своїм змістом і надзвичайно фахових дискусій з питань перспектив подальшої оптимізації механізму державної влади, формування сучасного права, яке відповідає загальновизнаним світовим стандартам розбудови громадянського суспільства. На наше глибоке переконання, характер наукових дискусій, їх тональність вимагає залучення до процесу їх проведення всіх науковців і практиків, яким, по-перше, не байдужі проблеми формування загальних засад та принципів, на яких буде здійснюватися подальший розвиток державності і права України, по-друге, що мають здатність критично ставитися до процесів правової аномії, яка розгорнулася в умовах не тільки зміни соціального-політичного ладу, але й корінного перетворення засад правової системи, помножених на латентну політичну кризу.

До збірника наукових праць увійшли результати найбільш цікавих досліджень, які були оприлюднені під час проведення Міжнародної науково-практичної конференції „Четверті Прибузькі юридичні читання”, яка проходила 28-29 листопада 2008 року на базі структурного підрозділу Одеської національної юридичної академії – Миколаївського навчального центру.

Треба зазначити, що Одеська національна юридична академія є провідним навчальним закладом у галузі юридичної освіти і науки України, який має власну блискучу історію. Почати треба з того, що в 1817 році на півдні України було вирішено створити престижний навчальний заклад закритого типу, який був названий на честь генерал-губернатора краю герцога Армана Ємманюелля дю Плессі Рішельє – Рішельєвським. На початку 40-х років у Рішельєвському ліцеї було відкрите камеральне відділення, на якому вивчалась політична економія, фінанси, наука про торгівлю та комерцію та огляд російських законів. На цьому відділенні готували спеціалістів-юристів у галузі державного і приватного права, державних службовців для діяльності юридичного профілю. В 1865 році юридичний факультет Рішельєвського ліцею ввійшов до складу Новоросійського університету, який був створений у тому ж році за офіційним дозволом Олександра ІІ.

Юридичний факультет з невеликими історичними перервами проіснував у Новоросійському, а потім Одеському державному університеті до 2 грудня 1997 року, коли постановою кабінету Міністрів України №1350 було створено Одеську державну юридичну академію на базі юридичного інституту Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова. Одеська юридична академія стала фактичним правонаступником юридичного факультету університету, зберігши той науковий потенціал, який був створений протягом понад 150 років. І вже через три роки, тобто 20 квітня 2000 року, Указом Президента України за значний внесок Одеської державної юридичної академії у розвиток національної вищої освіти і юридичної науки, а також приймаючи до уваги загальнодержавне визнання результатів її діяльності, постановлено надати Одеській державній юридичній академії статус національного навчального закладку.

Сьогодні Одеська національна юридична академія є сучасним європейським вищим навчальним закладом, в якому здійснюється підготовка фахівців юридичного профілю за вищим IV рівнем акредитації і має ліцензію на підготовку спеціалістів і магістрів.

Структуру Одеської національної юридичної академії складають: 2 інститути: прокуратури і слідства та підготовки професійних суддів; 7 факультетів: судово-адміністративний, міжнародно-правових відносин та юридичної журналістики, цивільної та господарської юстиції, соціально-правовий, адвокатури, заочного та вечірнього навчання, факультет заочного навчання №2; магістратура державної служби; аспірантура; докторантура; юридичний коледж.

Вступ академії до Асоціації Європейських університетів у 1998 році наблизив підготовку студентів до європейських та міжнародних стандартів, забезпечив визнання дипломів Академії в багатьох країнах Європи, Азії, Америки. Сьогодні викладання профільних дисциплін в ОНЮА здійснюється трьома мовами – українською, російською та англійською, і кожний студент вільний сам обирати ту мову, на якій він хоче вивчати навчальні дисципліни. У вересні 2008 року за результатом проведеного моніторингу Одеській національній юридичній академії за рішенням ради ректорів європейських навчальних закладів вручений почесний знак European Quality “Європейська якість” у галузі освіти.

Одеська Академія має і вагомий науковий потенціал, який утворюється діяльністю понад 40 докторів та 180 кандидатів юридичних наук, роботи більшості яких представлені на конференції.

Проведення конференції і видання збірника наукових праць здійснюється в межах проведення заходів по святкуванню 10-річчя створення Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчя започаткування юридичної освіти на Миколаївщині. Історію виникнення та існування даного навчального закладу навряд чи можна назвати безхмарною. Миколаївський центр ОНЮА по підготовці юристів був заснований 1 жовтня 1993 року на підставі рішення сесії Миколаївської обласної Ради народних депутатів з метою утворення навчального закладу для підготовки кваліфікованих фахівців для роботи в системі правоохоронних органів держави і які здатні були вирішувати основні завдання, визначені у регіональній комплексній програмі з профілактики злочинності в Миколаївській області на 1992-1994 рік. Приватний характер навчального закладу, відсутність власної матеріально-технічної бази (весь навчальний процес та його забезпечення здійснювались на орендованих площах Миколаївського державного педагогічного інституту) вимагали зміни організаційних форм роботи, що і привело до створення згідно з наказом Міністерства освіти і науки України №266 від 15.07.1998 року Миколаївського навчально центру Одеської національної юридичної академії.

Сьогодні МНЦ ОНЮА – сучасний навчальний заклад, в якому навчається біля 1,5 тисячі майбутніх юристів за програмами підготовки молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів та післядипломної освіти. МНЦ ОНЮА в XXI столітті – це просторі та сучасні аудиторії, в яких створені всі умови для опанування студентами знань з історії виникнення та сучасного положення української юридичної науки та практики, це спеціалізовані лінгафонні аудиторії для поглибленого вивчення іноземних мов, це спеціалізована криміналістична лабораторія, яка дає змогу студентам ознайомитися з найсучаснішими методами пошуку та фіксації слідів злочинів, їх експертного дослідження.

Миколаївський навчальний центр ОНЮА сьогодні – це активно працюючі три кафедри: кримінально-правових, цивільно-правових і гуманітарних дисциплін, які об’єднують весь професорсько-викладацький склад, що налічує доктора наук та 14 кандидатів наук, 13 старших викладачів та 26 викладачів, зусиллями яких забезпечується високий рівень викладання передбачених навчальним планом юридичних та інших гуманітарних дисциплін. За незначний час існування кафедр професорсько-викладацьким складом опубліковано більше 40 монографій, підручників, навчальних та навчально-методичних посібників, багато з яких рекомендовані Міністерством освіти і науки України для використання в навчальному процесі України. На базі кафедр кримінально-правових та цивільно-правових дисциплін здійснюється керівництво науковою діяльністю студентів через проведення наукових семінарів за восьма напрямками, які відповідають фундаментальним галузям права і юридичним наукам.

Створені комфортні умови в МНЦ ОНЮА і для самопідготовки студентів та написання ними наукових праць, дипломних, курсових та контрольних робіт, оскільки бібліотечний фонд академії складає понад 50 тисяч примірників енциклопедій, словників, літератури юридичної та гуманітарної спрямованості, найновіші навчальні та методичні посібники, золотий фонд надбань українських та закордонних правознавців, філософів, істориків, психологів та економістів.

Вважаю, що представлені у збірнику наукові праці, які належать перу як відомих науковців, так і початківців з України та з інших держав близького і дальнього зарубіжжя, мають викликати зацікавленість у всіх, кому не байдужі проблеми перспектив розвитку державності і права на сучасному етапі розвитку громадянського суспільства.

Голова комітету ВР України

з питань правосуддя,

Президент Одеської національної

юридичної академії

академік АПН України С.В. Ківалов

Ківалов Сергій

ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ СУДОУСТРОЮ В УКРАЇНІ

Фундаментальне значення для становлення України як правової держави є здолання радянської традиції в інституалізації судовій системі. Представляється, що реформування судоустрою, і, як результат, судопровадження в Україні, повинно здійснюватися виключно за умови нормативного визначення основних засад і цілей проведення такого реформування, які у свою чергу повинні відповідати деяким умовам.

По-перше, необхідно провести «інвентаризацію» положень Конституції України, які недостатньо чітко і однозначно встановлюють основні засади функціонування судової системи України, в результаті чого в процесі застосування права виникає нагальна потреба у тлумаченні окремих положень Основного закону України, пошуку шляхів подолання прогалин діючого законодавства з метою створення умов для оптимального функціонування судової системи. Безумовним є той факт, що існує необхідність зміни конституційно-правового статусу окремих державних органів з метою підвищення ефективності їх діяльності. Зокрема, мова повинна йти і про внесення змін до розділу VIII Конституції України під назвою «Правосуддя». Не може бути визнана вдалою навіть назва цього розділу, яка повинна чітко визначати зміст правових встановлень, що містяться в ньому. Враховуючи змістовні характеристики правових приписів, світовий досвід побудови і функціонування судової системи в країнах, орієнтованих на розбудову правової держави, пропоную нову назву розділу «Судова влада». З моєї точки зору, судова влада повинна розглядатися як єдність двох елементів: суб’єктний склад носіїв судової влади і система владних повноважень по здійсненню правосуддя на теренах України. Саме таке розуміння судової влади забезпечує існування плацентарного зв’язку між судоустроєм і судопровадженням в країні.

Інвентаризація положень Конституції повинна торкатися і питання чіткого і однозначного визначення кола державних структур, які входять до системи судових органів, а тому мають виключне повноваження по здійсненню судової влади. Сьогодні склалося два підходи до визначення суб’єктів судової влади: перший підхід, який можна умовно назвати «вузьким», зводиться до віднесення до суб’єктів судової влади виключно тільки тих осіб, які мають право здійснювати правосуддя, тобто тільки суддів. Інший підхід був озвучений на VIII надзвичайному з’їзді суддів України і полягає у віднесенні до судової влади суддів, Вищої ради юстиції, кваліфікаційних комісій суддів, органів судового самоврядування, Державної судової адміністрації, судової міліції. На мій погляд, останній підхід, при якому поняття «судова влада» об’єднує і органи, які здійснюють правосуддя, й органи, які забезпечують формування та діяльність судів, і органи судової міліції, навряд чи можна назвати обґрунтованим. Однак це не означає, що всім вказаним структурам повинно бути відмовлено у конституційному закріпленні їх існування саме в цьому розділі Конституції України. Однак поряд з тим необхідно пам’ятати, що судова влада здійснюється виключно судом і носіями судової влади виступають тільки судді. Всі інші згадані органи відносяться до інфраструктури судової влади, оскільки вони обслуговують і забезпечують її функціонування. Така законодавча конструкція дає можливість не тільки чітко визначити суб’єктів, які здійснюють або забезпечують здійснення судової влади в Україні, але й виключає можливість на розсуд певних державних інституцій свавільного тлумачення норм, що визначають суб’єктний склад судової влади.

Суттєві дискусії викликає і конституційне положення, відповідного до якого Конституційний Суд України, поряд з судами загальної юрисдикції, віднесений до державних органів, на які покладається повноваження по здійсненню судопровадження. Представляється, що такий стан речей, при якому Конституційний Суд відноситься до суб’єктів судової влади, є обґрунтованим і теоретично виваженим, оскільки вказаний суд здійснює правосуддя шляхом вирішення юридичних спорів, що виникають у конституційно-правовій сфері, хоча і робить це у спеціальних процесуальних формах. Крім того винесення Конституційного Суду України за межі суб’єктів судової влади створює підґрунтя для ускладнень в процесі визначення місця саме цього суду в системі органів державної влади, оскільки він не може бути віднесеним ані до законодавчої, ані до виконавчої гілки влади.

Треба зазначити, що розділ VIII Конституції України не позбавлений і логічних недоліків, які впливають на усвідомлення змісту правових встановлень конституційного рівня. Зокрема, в ст. 126 визначаються підстави для припинення повноважень суддів, в ст. 127 визначені критерії придатності кандидатів на заміщення посад суддів, а в ст. 128 закріплений порядок призначення суддів. Представляється, що логічним є зворотній порядок правових положень, які повинні регулювати процедуру призначення суддів, а тільки потім процедуру припинення їх повноважень. Що стосується гарантій діяльності суддів, то вони визначені в двох статтях Конституції України (ст. 126 і 129), що не може бути визнано доцільним з урахуванням традицій юридичної техніки, яка використовується в процесі нормативного закріплення повноважень та гарантій їх здійснення державними органами і посадовими особами в Україні. Крім того відсутність чіткого визначення структури судової влади викликало багато дискусій з таких питань, як відповідність положенням Конституції України існування Касаційного Суду України, який, на мою думку, повинен функціонувати в Україні, враховуючи таке положення Конституції, як гарантоване право кожної людини на оскарження судового рішення не тільки в апеляційному, але і касаційному порядку. В результаті визнання Конституційним Судом невідповідності Основному закону положення закону «Про судоустрій в Україні», в якому передбачається необхідність створення Касаційного Суду в Україні, єдиною касаційною інстанцією залишається Верховний Суд України, який не здатний з абсолютно об’єктивних причин забезпечити якісну роботу по касаційному перегляду справ. Відсутність конкретики у визначенні структури органів судової влади не дозволяє однозначно вирішити питання і відносно можливості або неможливості існування військових судів в України, що породжує напруженість у цій ланці судових органів, яка негативно впливає на діяльність суддів.

По-друге, основною задачею законодавства про судоустрій в Україні слід вважати подолання асиметричності судової системи, яка не відповідає вимогам сьогодення. Так, система судів загальної юрисдикції, які розглядають кримінальні і цивільні справи, складається з трьох структурних елементів: місцеві суди – апеляційні суди – Верховний Суд України, а система спеціалізованих судів складається з чотирьох: місцеві суди – апеляційні суди – вищі спеціалізовані суди – Верховний Суд України. З метою подолання очевидної асиметрії необхідно реанімувати ідею створення касаційного суду і тоді судова система України буде складатися з місцевих судів, апеляційних судів, касаційних судів, а найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції буде визнаний Верховний Суд України. Конституційний Суд України слід вважати єдиним судовим органом, який розглядає справи конституційної юрисдикції, причому обсяг юрисдикційних повноважень повинен визначатися виключно законом.

По-третє, необхідно провести ревізію принципів, які визначають судоустрій і судопровадження у справах. Основні принципи судопровадження знайшли своє нормативне визначення в ст. 129 Конституції України і до базових положень судової діяльності відносяться: здійснення правосуддя виключно судом; універсальність судової юрисдикції; участь представників народу у здійсненні правосуддя; незалежність і недоторканність суддів; територіальність і спеціалізація судової діяльності. Представляється, що з часу прийняття Конституції України перелік фундаментальних положень, якими визначається судопровадження у справах, повинен бути розширений за рахунок нормативного закріплення нових принципів. Зокрема, мова може йти про принцип верховенства права, сутність якого полягає у визнанні пріоритетності прав і свобод людини перед іншими соціальними цінностями, а також у тому, що права і свободи людини, гарантії їх реалізації визначаються змістом і спрямованістю діяльності держави. Вимагає нормативного закріплення і принцип справедливості, в якому є безумовний правовий сегмент. Не треба забувати, що в кожному суспільстві існує власні уявлення про зміст справедливості, однак природа справедливості є загальною – моральні засади застосування права вимагають використання загальних уявлень про добро, зло, справедливість, гідність та інше. Кожне судове рішення повинно оцінюватися колективною та індивідуальною правосвідомістю не в останню чергу з точки зору його справедливості або несправедливості. Особливо це стосується сфери застосування кримінального права, коли формально законне рішення може розглядатися як несправедливе на підставі невідповідності суворості кримінальної відповідальності характеру суспільній небезпеці вчиненого злочину.

Деякі принципи судопровадження вимагають уточнення формулювань на законодавчому рівні. Так, зокрема, загальновідомий принцип забезпечення обвинуваченому права на захист, який поширюється тільки на сферу кримінального провадження, може бути викладений в більш загальному вигляді, наприклад у такій редакції: «Надання юридичної допомоги учасникам судового провадження у встановленому законом порядку». Принцип гласності судового процесу можна доповнити положенням про відкритість провадження. Це пояснюється тим, що в практичній діяльності ці два поняття не завжди співпадають, зокрема гласність передбачає безперешкодний доступ до судових рішень, а коли мова йде про відкритість провадження, мають на увазі розгляд справи в судах при відкритих дверях, коли кожна особа має право бути присутньою при розгляді справи, отримувати інформацію про порядок та результативність розгляду і поширювати отриману інформацію будь-яким законним шляхом, в тому числі і через засоби масової інформації.

По-четверте, необхідно закінчити дискусію відносно доцільності введення в діюче законодавство процесуального порядку розгляду справ, в першу чергу кримінальних, судом присяжних засідателів на користь його існування. Треба зазначити, що серйозний супротив нормативному визначенню порядку розгляду справ за участю присяжних намітився з боку корпусу професійних суддів. Зокрема, в рішенні вже згадуваного VIII надзвичайного з’їзду суддів України зазначається, що не на користь розгляду справи з присяжними свідчить «його недостатня ефективність, значні фінансові затрати, неможливість в окремих випадках прийняти правильне рішення, його непопулярність як серед суддів, так і серед самих присяжних». Представляється, що зазначені аргументи навряд чи можна розглядати як слушні, коли мова йде про об’єктивне і неупереджене вирішення питання про винність особи у вчиненні злочину в умовах проведення змагального кримінального процесу на засадах диспозитивності. Крім того, вирішення питання про розгляд справи присяжними наповнить змістом положення законодавства про судоустрій, яким передбачений порядок формування суб’єктного складу присяжних і кримінальне законодавство, в якому присяжні поряд з суддями, народними засідателями розглядаються як особи, за вчинення протиправних дій відносно яких у зв’язку з їх діяльністю під час здійснення правосуддя, передбачається кримінальна відповідальність.

По-п’яте, на законодавчому рівні необхідно вирішити проблему формування корпусу професійних суддів в Україні з чітким визначенням кола органів і організацій, які приймають участь в такому процесі. Зокрема, сьогодні до призначення судів залучаються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії суддів, Вища кваліфікаційна комісія суддів, голови судів, органи Державної судової адміністрації, Вища рада юстиції, секретаріат Президента, Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя, а в деяких випадках навіть голови державних адміністрацій. Представляється, що діяльність багатьох з вказаних державних структур може бути передана Вищій раді юстиції, яка може здійснювати централізований прийом екзаменів кандидатів на посади суддів, здійснювати дисциплінарне провадження, вивчати морально-ділові якості претендентів на заміщення посади судді та вирішувати питання про їх відповідність діяльності по здійсненню правосуддя.

Вказані пропозиції не охоплюють усього кола питань удосконалення судоустрою і судопровадження шляхом внесення відповідних змін до Конституції України і поточних законів. Очевидно, можуть бути запропоновані інші шляхи вирішення актуальних проблем формування судового корпусу і його функціонування в умовах розбудови соціальної і правової держави, однак такі дискусії повинні проводитися з залученням науковців і практиків з забезпеченням вільного висловлення власних роздумів з вказаних питань, вирішення яких є нагальною проблемою для подальшої оптимізації функціонування держави.

Вітман Костянтин



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Держава і право: de lege praeterita, instante, futura: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Миколаїв, 27-28 листопада 2009 року. – Миколаїв: Іліон, 2009.
  2. Національна академія наук України Інститут регіональних досліджень

    Документ
    Бєлєнький П.Ю., Мікула Н.А., Матвєєв Є.Е. Конкурентність на транскордонних ринках. – Львів: Інститут регіональних досліджень НАН України, 2005. – 214 с.
  3. Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів

    Документ
    Освіта та наука в умовах глобальних викликів / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 11-13 червня 2010 р. – Сімферополь-Судак: ВіТроПринт, 2010.
  4. Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка духовність. Культура. Нація. Збірник наукових статей Випуск 4 Львів 2008 Духовність. Культура. Нація

    Документ
    Володимир Ярошовець, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри історії філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка
  5. Київського університету туризму, економіки І права

    Документ
    Наукові записки Київського університету туризму, економіки і права. Серія: філософські науки. / Гол. ред. В.С.Пазенок. - К.: КУТЕП, 2010. – Випуск 8 – 334 с.

Другие похожие документы..