Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Рабочая программа'
Освоение основного материала по строению атомов, химической связи и закономерностям, связанным с Периодическим Законом и Периодической системой элемен...полностью>>
'Документ'
Перед вами стихотворение Ф. И. Тютчева. Почему слово «Зима» написано с большой буквы? Как называется такой литературный приём? Почему о зимнем лесе ск...полностью>>
'Рабочая программа'
на рабочую программу производственной практики для обучающихся по профессии: Продавец непродовольственных товаров: трикотажных, галантерейных, парфюм...полностью>>
'Анализ'
26.04.2010 "Журнал Эксперт" ВВП в первом квартале вырос на 0,6%. Масштабы неполной занятости сокращаются. Бензин дорожает вслед за ростом ми...полностью>>

Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Політична реформа має продовжитися й на місцевому рівні. Регіони домагатимуться рівноправних стосунків, подолання суттєвих відмінностей у якості життя між центром та на місцях.

Якою може бути модель рівноправних стосунків? Переконаний, що вона насамперед ґрунтується на співпраці, а не на протистоянні. Лише співпраця допоможе визначити вектори у вирішенні нагальних проблем соціально-економічного розвитку.

Парадокс, але співпраця, насамперед, починається із чіткого узгодження та розподілу повноважень, прав та обов’язків між центральною та місцевими владами. Нині в регіонах активно здійснюються зміни керівництва місцевих державних адміністрацій, і годі сподіватися, що особистісний фактор не вплине на зміни владних балансів. У Києві активно обговорюється імовірність розподілу посад міського голови і голови міської державної адміністрації. Це ще не відбулося, але вже наперед можна передбачити майбутні позиційні владні бої та непорозуміння.

Між тим, необхідно закріпити таку систему, яка не ламатиметься під силою кон’юнктурних вітрів. Місцева влада попри будь-які віяння має відповідати за ситуацію на своїй території, обласні державні адміністрації – за проведення державної політики на місцях. Не дублювання і перетин обов’язків, а їх чітке розмежування. Осучаснені підходи до розвитку місцевого самоврядування має закріпити відповідний оновлений закон.

Одна з найвагоміших проблем співпраці центральної та місцевої влади стосується й узгодження серйозних змін в бюджетній політиці. А саме – перерозподілу бюджетних потоків на користь місцевих територіальних громад. Про це говорять уже давно, отже, тема назріла і необхідна. Місцеве самоврядування повинно отримати очікувану фінансову самостійність, яка дозволить реалізовувати програми розвитку територій, вирішувати соціальні питання, питання освіти та культури, залучати суттєві інвестиції.

Разом із тим, місцеві органи влади повинні активніше дбати про наповнення місцевих бюджетів. І задля цього створити умови для стабільної роботи промислових підприємств, для розвитку малого і середнього бізнесу, сфери послуг, для чіткої і прозорої сплати ними податків. Сьогодні в Києві практично знищені промислові підприємства, податків вони не переказують, а інші джерела наповнення бюджету не є достатніми – брак коштів для нормального функціонування столиці позначається буквально на всіх сферах життя. Це – небезпечний шлях, який може призвести до подальшого загострення соціально-економічної ситуації та конфліктів.

Не секрет, що досі переважна частина коштів, які акумулюються на місцевих бюджетах, витрачається на зарплати для працівників бюджетної сфери. У період кризи бюджетні надходження скоротилися через зупинку виробництва, почали зростати борги по зарплатах. Поліпшення фінансового стану дасть змогу активізувати виробництво та підвищити соціальні стандарти. Причому, зусилля слід зосереджувати на широкому впровадженні інноваційних технологій, саме вони допоможуть зробити післякризовий ривок економіки. І тут найефективніше спрацюють поєднані зусилля місцевої та центральної влади.

Комплексна підтримка допоможе і в інших питаннях. Криза майже повністю зупинила будівництво в регіонах, унеможливила будівництво соціального житла та доріг. Працівники бюджетної сфери, представники соціально вразливих верств населення втрачають перспективи, а найкращі фахівці серед них взагалі прагнуть залишити регіони і спробувати відшукати долі в інших місцях. Буде нове житло і буде це житло доступним для людей із середніми та низькими достатками – малі міста України, її регіони потужно розвиватимуться.

Наступна сфера співпраці центральної та місцевої влади – житлово-комунальний сектор. Криза остаточно довела, що проблеми у цій галузі не можна «перечекати» і їх не можна не помічати. Мені доводилося чути думку про те, що житлово-комунальна сфера приречена на безпробудну бідність та технологічну відсталість. Мовляв, про необхідність реформ усі говорять давно, але віз і досі там. ЖКГ грошей не заробляє, а без грошей годі сподіватися на його осучаснення та стабільну роботу.

Як може співпраця, здійснювана на місцевому та центральному рівні, посприяти оздоровленню ЖКГ?

Центральним органам влади необхідно зосередити увагу на вирішенні таких важливих завдань, як прийняття нового Житлового кодексу України, реалізації програми реформування житлово-комунального господарства та – нарешті! – закону про соціальне житло та закону про надання житлово-комунальних послуг. Місцева влада теж повинна діяти в цьому руслі і визначати зважену тарифну політику. Якщо вона не хоче, з тих чи інших причин, підвищувати тарифи на житлово-комунальні послуги, то має компенсувати різницю з місцевого бюджету, витрати повинні покриватися повністю. Якщо ж тарифи зростатимуть, влада зобов’язана подбати про відповідні субсидії для соціально незахищених верств населення. Також вона повинна зосередитися на широкому впровадженні енергозберігаючих технологій, проведенні реформ у галузі не на словах, а на ділі.

Місцеві органи влади мають зрозуміти, що вироблення загальнонаціональної стратегії розвитку галузі має в обов’язковому порядку здійснюватися за їх активної участі. Тільки тоді ця стратегія буде враховувати не лише загальнодержавні, але й регіональні особливості. А відтак більшою мірою відповідатиме потребам як окремих територій, так і міст.

Сьогоднішня наша наукова конференція приурочена до 15-річчя Академії муніципального управління. Всі ми пишаємося тим досвідом, який змогли накопичити у непростий час будівництва нової незалежної держави України. Воля і уміння нашого покоління допомогли зробити доленосні кроки державотворення. Я вітаю своїх колег і зичу їм подальшої наснаги у їхній важливій роботі.

Водночас не маю не визнати, що для нас надзвичайно важливо передати набутий досвід прийдешньому поколінню, котре втілюватиме як його, так і власні задуми у завтрашньому дні. Ми маємо спрямувати всі зусилля на виховання високо освічених, професійно грамотних, відданих нашій державі молодих людей. Виховна робота, я б навіть сказав – ідеологічна повинна стати наріжним каменем державної політики. Тож наше завдання – приділити особливу увагу підготовці та перепідготовці державних службовців, які навчаються в академії. І, переконаний, ми завжди пишатимемося нашими випускниками, серед яких можуть бути і наступні президенти України, і керівники уряду, інші потрібні державі фахівці.

Гончарук Н.Т.,

д.держ.упр., доцент,

начальник Управління адміністративної

реформи Секретаріату Кабінету Міністрів України

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ В УКРАЇНІ

Побудована в Україні за роки незалежності система державного управління залишається малоефективною, громіздкою, внутрішньо суперечливою і відірваною від потреб людини, а отже не відповідає стратегічному курсу держави на демократію та європейські стандарти врядування. Досить зазначити, що у рейтингу Світового банку щодо ефективності державного апарату Україна займає 143-е місце з 212 країн, перебуваючи між Мадагаскаром і Кенією. Відсутнє чітке розмежування функцій щодо формування державної політики, управління державним майном, надання адміністративних послуг, контролю та нагляду, які мають бути розподілені між різними органами. Як наслідок, міністерства, що повинні бути головними органами з формування та реалізації державної політики у найважливіших сферах суспільного та державного життя, перевантажені невластивими їм адміністративними функціями. Існують надто різноманітні назви центральних органів: державні комітети, комісії, служби, адміністрації, агентства тощо. Те ж саме стосується і назв урядових органів – державні служби, департаменти, інспекції, адміністрації, агентства, комітети тощо. При цьому назви органів часто не відповідають функціям, які вони виконують.

З часу проголошення незалежності система центральних органів виконавчої влади зазнала близько 350 трансформацій. При цьому розбудова системи органів виконавчої влади на центральному рівні здійснювалась значною мірою шляхом спроб та помилок, коли окремі органи зазнавали декількох реорганізацій на протязі короткого терміну, що не дозволяло системі в цілому працювати стабільно. По суті, останній раз систему було побудовано за певною логікою у 1999 році, коли в результаті прийняття Указу Президента України від 13 березня 1999 р.
№ 250 кількість центральних органів виконавчої влади була зменшена з 94 до 47. З того часу відбувалося постійне збільшення кількості ЦОВВ, стихійна зміна їх статусу, часті безсистемні реорганізації.

У результаті на сьогодні ми маємо 20 міністерств, 47 інших центральних органів виконавчої влади, а також 46 урядових органів, існування яких передбачено Законом України „Про Кабінет Міністрів України”.

Крім відсутності системного підходу в питаннях утворення та реформування центральних органів виконавчої влади основними проблемами у сфері реформування публічної адміністрації є: неефективна організація виконавчої влади на місцевому рівні; неефективне місцеве самоврядування та нераціональний адміністративно-територіальний устрій; нечітке розмежування повноважень між місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування, неефективність механізму їх взаємодії; неефективна публічна служба, для якої є характерними значна плинність кадрів, неналежний професійний рівень персоналу та незахищеність публічних службовців від партійно-політичного впливу; відсутність паритетних засад у відносинах фізичних та юридичних осіб з органами публічної адміністрації.Саме тому основною метою реформи публічної адміністрації є формування ефективної системи публічної адміністрації, яка надаватиме якісні публічні послуги громадянам на рівні, що відповідає європейським стандартам та буде здатна вчасно і адекватно реагувати на соціально-економічні та зовнішньополітичні виклики.

Для досягнення цілі реформування публічної адміністрації в ході її проведення повинна впроваджуватись ідеологія “служіння суспільству” як принципу функціонування публічної адміністрації .

Реформування публічної адміністрації передбачає вирішення наступних завдань: створення ефективної системи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; забезпечення належного та оптимального розподілу функцій між центральним, регіональним та місцевим рівнями публічної адміністрації; запровадження раціональних і прозорих процедур формування державної політики із залученням громадськості та інших заінтересованих сторін; розроблення ефективних правових механізмів захисту прав та законних інтересів громадян у відносинах з публічною адміністрацією; створення ефективної, професійної, відповідальної та політично нейтральної публічної служби; забезпечення ефективного контролю парламенту та інститутів громадянського суспільства за функціонуванням публічної адміністрації.

Реформування публічної адміністрації має відбуватись на принципах: верховенства права, законності, відкритості, прозорості, неупередженості, пропорційності, ефективності, підконтрольності, відповідальності, демократизму, децентралізації, деконцентрації, субсидіарності, партнерства та гласності.

Для забезпечення системного та послідовного реформування публічної адміністрації має бути розроблена та прийнята Концепція такої реформи.

Для здійснення реформи публічної адміністрації необхідно здійснити наступні кроки: реформування публічної адміністрації на центральному рівні; реформування публічної адміністрації на місцевому та регіональному рівні; реформування публічної служби; вдосконалення процесів формування, реалізації та моніторингу державної політики; вдосконалення відносин публічної адміністрації з приватними особами.

Для правового забезпечення реформування публічної адміністрації насамперед необхідно прийняти комплекс узгоджених між собою законодавчих актів, а саме:

Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Про адміністративні послуги; Про державну службу (нова редакція); Про нормативно-правові акти; Про доступ до публічної інформації; Про державне прогнозування та стратегічне планування; Про місцеві державні адміністрації (нова редакція); Про природні монополії (зміни або нова редакція); Про місцеве самоврядування в Україні (нова редакція); Про службу в органах місцевого самоврядування (нова редакція); Про адміністративно-територіальний устрій України, а також Адміністративно-процедурний кодекс України.

Реформування публічної адміністрації вимагає комплексного ресурсного забезпечення. Зокрема, необхідно забезпечити політичне керівництво на всіх напрямах реформування публічної адміністрації одним із членів Кабінету Міністрів України (віце-прем’єр-міністром), якому надані відповідні повноваження.

Усі питання, пов’язані з реформування органів державної влади, повинні розглядатися державною комісією з питань реформування публічної адміністрації в процесі підготовки проектів відповідних законодавчих актів.

Показником досягнення цілей реформування є рівень довіри громадян до органів публічної адміністрації, його стабільне підвищення.

Література:

1.Гончарук Н.Т. Еволюція адміністративної реформи в Україні //Адміністративна реформа в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи: монографія /за заг. ред. Н.Р. Нижник, Н.Т. Гончарук. – Д.: Монолит, 2009. – 384 с. (авт. С. 10–30).

2.Концепція адміністративної реформи в Україні. – К.: ДВПП Міннауки України, 1998.

3.Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р.
№ 531-р «Про утворення робочої групи з підготовки проекту Концепції реформування публічної адміністрації» – Урядовий портал http://www.kmu.gov.ua.

Удовиченко В.П.,

д.е.н., професор

міський голова Славутича,

представник України у Конгресі місцевих та регіональних влад Європи,

президент Всеукраїнського громадського об’єднання «Клуб мерів»,

лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ ПОДОЛАННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ

Сучасна економічна криза, на погляд автора, носить глобальний характер. В рамках кризи будуть, без сумніву, змінюватись технології, без сумніву, наступає ера геоінформаційних систем і технологій, світогляд націй, свідомість людей, змінюватись сама філософія життя, з’явиться відчуття освідомлення величі природи і необхідності співпраці з нею людського суспільства на принципі взаємоповаги.

Однозначно й те, що проблеми економічної кризи вирішуються за рахунок суспільства (за винятком кількох десятків чи навіть сотень великих власників, багатих людей). Як тут не згадати Дейла Карнегі, який відчував, що людина, яка вмирає багатою, вмирає…

Технологія вирішення проблем економічних криз є класичною, а саме: визначити причини кризи, мінімізувати максимально їх наслідки та знайти рішення, які створять сприятливі умови для відтворення економічних процесів.

Потрібно зробити ще одне суттєве, на мій погляд, зауваження: якщо передові авторитети, визнані в економічній теорії та ринковій економіці, бачили вирішення викликів економічної кризи лише у впровадженні державного регулювання, то правомірно і коректно буде ставити питання про необхідність створення соціально орієнтованих регульованих моделей ринкової економіки, можливо, з меншою ефективністю, але з вищим ступенем соціальних гарантій (пошук вічного компромісу) для держав з ринковою економікою та значним зменшенням ризиків для життя пересічних громадян.

Підставою для такого підтвердження є протиріччя між постійно зростаючим суспільним виробництвом та відсталою формою привласнення.

Особливо це легко продемонструвати на прикладі України, коли стрімко з’являється прошарок населення (до 10%), який збагачується непомірно і потрапляє до сторінок журналу «Форбс». Не потрібно робити великих наукових політологічних досліджень, щоб ствердити, що політична система України створена за формулою:

Г – В – ШГ – ШВ

гроші влада шалені гроші шалена влада

Виходить так, що метою життя для політичної еліти стають гроші, а основним джерелом збагачення – є влада [8].

Ознаками економічної кризи в Україні 90-х років були: зниження виробництва. національного доходу. промислової та сільськогосподарської продукції, різке зниження рівня життя, критичне безробіття, а також значна поляризація суспільства, яка має місце в значній мірі і зараз. При всьому тому, то була криза недовиробництва.

На погляд автора, у сучасній економічній кризі в Україні потрібно шукати інші причини. І головна з них полягає в кризі суспільних відносин, у штучно створеному протистоянні між Сходом і Заходом країни, Центром і Півднем. Саме ця криза стала основою кризи державного управління, що і спричинила абсолютну відсутність ефективних попереджуючих антикризових заходів. Серед економічних причин потрібно виділити такі:

  • відсутність сприятливого інвестиційного клімату в Україні. (Рейтинг України не витримує ніякої критики, навіть не використані переваги вільних (спеціальних) економічних зон);

  • відсутність механізму сприяння створення робочих місць;

  • надмірний податковий тягар;

  • економічно необґрунтовані, невиправдано високі ціни на енергоносії;

  • забюрократизована дозвільна система, особливо в земельних відносинах та в будівництві;

  • створені на державному рівні найсприятливіші умови для корупції (Україні по праву може бути віддана першість у цьому, і не тільки в Європі);

  • нерозвинутість внутрішнього ринку, придушення національного товаровиробника;

  • низький рівень у цілому державної інноваційно-інвестиційної політики.

У фінансовій сфері:

  • відсутність оптимальної ефективної кредитно-грошової системи. Неефективне використання кредитів на невигідних умовах. Надмірно завищені банківські ставки;

  • слабкість фінансово-банківської системи;

  • спроба штучного укріплення національної грошової одиниці – гривні, ефект «стиснутої пружини» з психологічним тиском на громадян України;

  • штучний підрив національної грошової одиниці – гривні, відсутність оперативних фінансових рішень з метою підтримки гривні. Штучне створення психологічного тиску на громадян України;

  • відсутність сучасних методів державного управління в фінансово-економічній сфері під час кризових критичних ситуацій, що стало причиною інерційних процесів, які ще більш послабили економіку і платоспроможність населення України.

Славутич є прикладом того, як із достроковим закриттям Чорнобильської АЕС в чистому вигляді монопрофільне місто перетворилося в соціально орієнтоване з ринковими відносинами, з різними формами власності (державною, комунальною, приватною), місто розвинутого конкурентного середовища на принципах рівних можливостей. Місто, де представники більш, ніж 50 національностей і народностей об’єдналися ідеєю життя в комфортних умовах, комфортному місті з сучасними європейськими стандартами життя, в жодному разі не ідеалізуючи цих стандартів і цих умов.

ФОРМУЛА СЛАВУТИЧА:

ВЛАДА – БІЗНЕС – ГРОМАДСЬКІСТЬ = ДОБРОБУТ

Ця модель діє на практиці і, головне, – дає результати. За період з 2001 року, після закриття Чорнобильської АЕС, ми втратили надмірно багато, в тому числі біля 12 тис. високооплачуваних робочих місць, разом з тим за цей час нам вдалось: залучити інвестицій на суму понад 48 млн. дол. США, що становить 1,96 тис. дол. США на душу населення; створити 7532 робочих місць; добудувати об’єкти соціальної інфраструктури; створити сучасну соціальну сферу; забезпечити і навчитись енергоефективному використанню ресурсів (тільки споживання газу при збільшенні інфраструктури вдалося скоротити більш, ніж удвоє, працюючих у комунальній сфері зменшити майже втроє і при цьому щороку ставати переможцями Всеукраїнського конкурсу з благоустрою, лідерами паливно-енергетичного комплексу та лідерами якості (в 2008 році серед країн Центральної та Східної Європи).

Вирішальними в цей період для славутичан стали духовність, культура, Кодекс етики, доброзичливих, добропорядних, комфортних людських відносин, стосунків, умов для формування особистості на принципах загальнолюдських цінностей.

На засадах теорії з принципом рівних можливостей була відпрацьована система преференцій, яка вирівнювала можливості для підприємництва в тому ж м. Чернігові, великих і середніх містах, у Києві. Це принципово можна продемонструвати на такій схемі:






Умови для підприємництва

в інших містах, територіях України

Умови для підприємництва в

м. Славутичі із закритою ЧАЕС, у 4 зоні бідного Чернігівського регіону


Зона преференцій з метою реалізації принципу рівних можливостей

Рис. 1. Система вирівнювання можливостей для бізнесу




Скачать документ

Похожие документы:

  1. України (4)

    Документ
    А.В. Чебикін (голова), І.Д. Безгін, Ю.П. Богуцький, А.А. Бокотей, М.П. Мащенко, М.Ю. Рєзникович, В.Д. Сидоренко, М.А. Стороженко, О.К. Федорук, М.І. Яковлєв
  2. Харківської державної академії культури Віват, Академіє! Дайджест Випуск 4 (2006-2008) Харків хдак 2009

    Документ
    Вип. 4. (2006–2008) / М-во культури і туризму України, Харк. держ. акад. культури, Бібліотека ; [уклад.: С. В. Євсеєнко, О. М. Левченко ; під ред. С. В.
  3. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису Ніколаєв Ігор Станіславович

    Документ
    Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сучасний міжнародний цивільний оборот та міжнародне приватне право дають багато прикладів нетрадиційних явищ та процесів, одним з яких є розширення участі держави Україна в міжнародних
  4. Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К., 2009 (1)

    Книга
    Алєксєєнко Т. Ф., Аніщенко В. М., Балл Г. О., Бех І. Д., Биков В. Ю., Бібік Н. М., Бобров В. Я., Болгаріна В. С., Бондар В. І., Величко Л. П., Волощук І.
  5. Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К., 2009 (2)

    Книга
    Алєксєєнко Т. Ф., Аніщенко В. М., Балл Г. О., Бех І. Д., Биков В. Ю., Бібік Н. М., Бобров В. Я., Болгаріна В. С., Бондар В. І., Величко Л. П., Волощук І.

Другие похожие документы..