Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Библиографический указатель'
- А - А. - Первая буква во всех мировых алфавитах, за исключением нескольких, таких как, например, монгольский, японский, тибетский, эфиопский и т.д....полностью>>
'Документ'
Ю.Арабов: То, что я вам сегодня расскажу, не имеет никакого отношения к науке. Этим я надеюсь ваши юные души облегчить. К чему это имеет отношение - ...полностью>>
'Документ'
… Например, в Церкви Объединения многих людей привлекает тематика регулярных дискуссий о нравственных ценностях, смысле жизни, способах реформировани...полностью>>
'Урок'
“Для всего, что существует в природе, - воды, воздуха, неба, облаков, солнца, дождя, лесов, болот, рек и озёр, лугов и полей, цветов и трав, - в русс...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Брикова І.В.

асистент кафедри міжнародної економіки

Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана

Національна інноваційна система як нова мегаінституція глобального економічного середовища

Анотація. У статті досліджуються основні принципи та цілі формування і функціонування національних інноваційних систем (НІС). Аналізується специфіка взаємозв’язків, що виникають між учасниками НІС в процесі інноваційної діяльності. На основі використання провідних світових методик визначається рівень інноваційної спроможності економіки України та пропонуються рекомендації щодо створення ефективно функціонуючої Української інноваційної системи.

Annotation. In the article the basic principles and goals of formation and functioning of National innovation systems (NIS) are investigated. The specific character of interdependences between actors of NIS during the process of innovation activity is analyzed. On basis of leading world methods the level of innovation ability of economy of Ukraine is determined and recommendations towards creation of efficiently functioning Ukrainian innovation system are proposed.

І. Вступ

В умовах загострення глобальної конкуренції в кінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. імперативом забезпечення міжнародної конкурентоспроможності суб’єктів світового господарства у довгостроковій перспективі виступає процес створення та нарощення інноваційних конкурентних переваг. На сьогодні ключовим фактором економічного зростання та підвищення рівня життя населення країни виступає не її забезпеченість природними ресурсами, а наявність конкурентоспроможних наукомістких секторів промисловості, що знижує потенційний ризик виникнення зовнішньополітичної залежності держави по мірі вичерпання її ресурсів.

В епоху становлення “нової економіки” наукомісткий сектор економічної діяльності знаходиться в епіцентрі конкурентної боротьби між фірмами, регіонами, державами, яка характеризується наступними тенденціями.

  1. Випереджаючим розвитком сфери нових наукомістких послуг, які базуються на використанні інформаційних та телекомунікаційних технологій, а саме: страхування, фінансові послуги, інші бізнес-послуги (аутсорсинг, логістика, консалтинг) тощо. Так, за даними Світового Банку, у 2003р. загальний експорт наукомістких послуг склав 1,8 млрд.дол. (у 1999р. 749 408 млн. дол.), де частка фінансових та страхових послуг – 8,2 %, інформаційно-комунікаційних послуг – 38,8% [19.

  2. Зниженням у 90-х рр. державного фінансування масштабних проектів в сфері науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та об’єктів військово-промислового комплексу значно активізувало мобільність транснаціональних компаній (ТНК) та інтернаціоналізацію їх науково-дослідної діяльності. Так, за даними Доповіді про світові інвестиції за 2005р. “Транснаціональні корпорації та транснаціоналізація НДДКР”, практично половина глобальних витрат та не менш, ніж 2/3 комерційних витрат на НДДКР забезпечується ТНК (за експертними оцінками, приблизно 450 млрд. дол.). Крім того, витрати на проведення НДДКР окремими ТНК перевищують відповідні витрати багатьох країн. Шість ТНК (“Форд”, “Пфайзер”, “Даймлер Крайслер”, “Сіменс”, “Тойота”, “Дженерал Моторс”) у 2003р. витратили на науково-дослідні та конструкторські розробки більше 5 млрд. дол. [16.

В результаті зміни пріоритетів та джерел фінансування сфери НДДКР різко загострюється конкуренція між окремими країнами та регіонами за залучення інноваційних потужностей ТНК, з одного боку, для розвитку власного наукового потенціалу, а з іншого – для отримання доступу до світових наукових досягнень та їх використання у національному виробництві.

  1. Зміщенням центрів світового наукомісткого попиту до Північноамериканського регіону та Азії за одночасного зміцнення конкурентних позицій у виробництві інноваційної продукції нових індустріальних країн (НІК), а також окремих країн Центральної та Східної Європи. Так, за даними експертів ЮНКТАД сьогодні до п’ятірки країн-лідерів за обсягами проведення НДДКР входять США, Великобританія, Китай, Франція, Японія. Водночас, за наведеними прогнозами, у найближчі 10 років до дванадцяти найбільш привабливих країн для проведення НДДКР увійдуть Китай, США, Індія, Японія, Великобританія, Росія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Канада, Сінгапур та провінція Китаю Тайвань[16.

  2. Посиленням цінової конкуренції на ринку інноваційної продукції, особливо на гомогенну продукцію, спонукає ТНК оптимізувати виробничі структури, методи організації праці і використання ресурсів всіх видів. Так, активізація процесів злиття та поглинання у світовому високотехнологічному секторі є закономірним проявом реалізації стратегії мінімізації витрат у виробництві, логістиці та збутовій діяльності за рахунок використання ефекту масштабу, спеціалізації і концентрації на квазіпрофільній продукції.

За даних умов модифікації глобального середовища конкурентної боротьби на ринку високотехнологічної продукції досягнення високого конкурентного статусу суб’єктами міжнародної економічної діяльності можливе лише за умов створення та ефективного функціонування національних інноваційних систем (НІС). За результатами опитування членів Академії наук США формування в національних господарствах принципово нових мегаінституцій – національних інноваційних систем – було визнано однією з найвидатніших подій ХХ століття. Саме в даному контексті особливої актуальності набуває концепція НІС як теоретична основа розробки та імплементації національної стратегії інноваційного розвитку.

ІІ. Постановка проблеми

Окремі аспекти концепції національних інноваційних систем було проаналізовано у 70-х рр. ХХст. в роботах західних економістів, які займались дослідженням технологічних систем (К.Фрімена, Д.Кларка, Л.Соете) та процесу дифузії нововведень (С.Девіса, Е.Менсфілда, А.Ромео). З середини 80-х рр. ХХст. над формуванням теоретичних засад концепції НІС працює група вчених з різних країн світу. Лідерами даного напрямку є шведський дослідник Брик Лундвалл, англійський економіст Крістофер Фрімен та професор Колумбійського університету Ричард Нельсон. У спільній монографії “Технічний прогрес та економічна теорія” [7 вони виділили наступні принципи концепції національних інноваційних систем:

  • наслідування ідей Й.Шумпетера щодо конкуренції на основі нововведень, визнання проведення науково-дослідних та конструкторських розробок одним з ключових факторів економічної динаміки;

  • аналіз інституційної компоненти інноваційної діяльності як чинника, який визначає її напрямки та структуру;

  • визнання домінуючої ролі знань у формуванні стійких конкурентних переваг суб’єктів економічної діяльності.

Подальший розвиток ідей авторів концепції НІС здійснено у роботах відомих зарубіжних та вітчизняних вчених: Д.Норта [11, Х.Едкіста [6, С.Петерса [14, Ф.Сагасті та Ф.Прада [15, Л.Антонюк [1, Н.Іванової [3, В.Іванова [4, О.Голіченко [2 та інших. Разом з тим, необхідно зазначити, що подальшого комплексного аналізу потребує дослідження НІС у якості нового механізму саморозвитку національних економічних систем, що забезпечує ефективну взаємодію в трикутнику наука – бізнес – держава, який інтегрує технологічні, фінансові та організаційні фактори генерування та дифузії нововведень.

ІІІ. Мета статті

Отже, метою даної статті є ідентифікація загальних принципів та цілей формування і функціонування національних інноваційних систем, аналіз взаємозв’язків, що вникають між суб’єктами НІС. Визначення рівня інноваційного розвитку економіки України та, на основі результатів проведеного аналізу, розробка рекомендацій щодо створення НІС України.

ІV. Аналіз останніх досліджень та публікацій

Вперше термін “національна інноваційна система” був введений у науковий обіг Б.Лундваллем у 1992р. у його праці “Національна система інновацій” [8. Автор стверджує, що технологічна взаємодія фірм в процесі інноваційної діяльності в основному реалізується в межах національних економік та визначається особливостями їх інституційної структури. Навіть в умовах динамізації глобалізації та активного співробітництва господарюючих суб’єктів різних країн інноваційний процес зберігає тісні генетичні зв’язки з національними економічними системами. Запропонований автором підхід до вивчення специфічних рис та ідентифікації ключових факторів технологічного розвитку провідних країн світу визначив основні методи розробки національних стратегій інноваційного розвитку більшості європейських держав протягом 90-х рр. ХХст. У подальшому концепція НІС була доповнена елементами інституційної економіки (Д.Норт [11 досліджував роль інституційного середовища в активізації інноваційного процесу), стратегічного бенчмаркінгу (Р.Нельсон [10 здійснив масштабне порівняння найуспішніших НІС світу та виділив найбільш ефективні методи державного управління, що сприяють технологічному розвитку). В кінці 90-х рр. у зв’язку з динамізацією розвитку “нової економіки” значної актуальності набуло дослідження таких специфічних аспектів НІС, як: механізми трансферу знань, встановлення неформальних зв’язків між агентами-інноваторами як каталізатор дифузії інформації та технологій, побудова регіональних та секторальних інноваційних систем (Х.Едкіст [6).

V. Виклад основного матеріалу

НІС, за визначенням провідної російської дослідниці Іванової Н.І., – це сукупність організацій приватного та державного секторів економіки, які займаються НДДКР, здійснюють виробництво та реалізацію високотехнологічної продукції, а також управління та фінансування інноваційної діяльності. Важливою частиною НІС виступає інституційне середовище як сукупність законодавчих актів, норм та правил, що детермінують форми, методи та інтенсивність взаємодії всіх суб’єктів ринку, які займаються інноваційною діяльністю, з іншими сегментами національної економіки [3.

На думку експертів ОЕСР, НІС – сукупність інститутів приватного та державного секторів, які індивідуально та в процесі взаємодії обумовлюють розвиток та розповсюдження новітніх технологій і створюють передумови для розробки та впровадження державної інноваційної політики. Отже, НІС – система взаємопов’язаних інститутів, які сприяють генеруванню, накопиченню, трансферу знань, навичок та технологій, що визначають рівень інноваційної конкурентоспроможності держави. [13, с.24.

На сучасному етапі формування концепції НІС виділяють два підходи щодо принципів створення основ інноваційного розвитку держави:

  • європейсько-американський, який базується на ідеї використання та зміцнення власного науково-технологічного потенціалу для генерування інноваційного продукту;

  • японський, який передбачає переважно зовнішнє запозичення нових знань та технологій та їх подальше вдосконалення.

Аналіз інноваційної політики провідних країн світу дозволяє визначити основну ціль формування національних інноваційних систем – підвищення якості життя населення – шляхом:

  • створення додаткових робочих місць як у сфері науки, так і виробництва та послуг;

  • збільшення надходжень до бюджетів різних рівнів за рахунок підвищення обсягів виробництва наукомісткої продукції та зростання доходів населення;

  • розміщення виробництв, перш за все екологічно шкідливих, у країнах, які не входять до “золотого мільярду”;

  • розв’язання власних екологічних та соціальних проблем за рахунок використання найновітніших технологій [4.

У кожному конкретному випадку стратегія розвитку НІС визначається загальнодержавною макроекономічною політикою, нормативно-правовим забезпеченням, формами прямого та опосередкованого державного регулювання, станом науково-технологічного та промислового потенціалу, масштабами внутрішнього ринку, а також культурними традиціями, звичаями та особливостями країни. На розвиток НІС не впливає форма державного устрою та політичного режиму. Разом з тим, рівень розвитку національної інноваційної системи відповідає суспільно-економічним відносинам та рівню розвитку виробничих сил держави, на території якої вона функціонує. Наслідком даної закономірності є індивідуальність формування НІС в кожній окремій країні на основі позитивної світової практики.

Необхідно зазначити, що на сьогодні все більшої актуальності набуває підхід, який пов’язує інновації не лише з розробкою нової продукції, виробничих технологій, впровадженням організаційних змін, застосуванням нетрадиційних джерел енергії (шумпетеріанський підхід), а й із взаємодією між працівниками, фірмами та оточуючим середовищем бізнес-діяльності. Ряд авторів ідентифікує даний альтернативний підхід як “інноваційну діалогову модель” або “модель інноваційної взаємодії” [5, с.27. В сучасних НІС між агентами-інноваторами виникає взаємодія трьох типів [12,с.15:

  • конкуренція, як процес перманентного суперництва між виробниками, який стимулює їх інноваційну активність;

  • трансакція, що представляє собою обмін товарами та послугами, перш за все технологічними, між суб’єктами економічної діяльності;

  • створення інноваційно-виробничих мереж, мета яких – трансфер інформації та технологій через встановлення неформальних зв’язків, співробітництво та партнерство учасників ринку інноваційної продукції.

Глибина взаємодії між учасниками НІС визначає темпи та динаміку інноваційного розвитку країни, а також напрямки та обсяги інформаційних потоків, тобто виступає основою системи генерування та дистрибуції знань [13,с.26, так як:

  1. Основним конституюючим фактором НІС виступає налагоджене партнерство між представниками приватного та державного секторів економіки, оскільки інноваційний розвиток залежить від бажання та можливості інституцій ефективно взаємодіяти, обмінюватись і спільно використовувати необхідну інформацію та технології.

  2. В межах НІС високим є рівень взаємозв’язків, взаємозалежностей та взаємодії між різними ринками (праці, капіталу, сировинним), що значно активізує дифузію інформації та прискорює темпи інноваційного процесу. Даний факт необхідно враховувати при розробці стратегій економічного розвитку.

  3. Науково-технологічні зв’язки виникають як між ринковими, так і неринковими структурами. Тому розробка інноваційної політики передбачає створення комплексу заходів як щодо регулювання існуючих ринків, так і стимулювання розвитку сітьових виробничих систем, наприклад, підтримка кластерних ініціатив.

Концепція НІС передбачає аналіз взаємодії між учасниками інноваційного процесу на трьох рівнях: мікро -, мезо - та макрорівні.

На мікрорівні досліджується внутрішній потенціал розвитку окремих фірм, сукупність їх бізнес-звۥязків з іншими компаніями, а також обсяги, напрямки, специфіка та ефективність інформаційних потоків між суб’єктами ринку та неринковими структурами. Зазвичай, даний аналіз проводиться консалтинговими компаніями на замовлення топ-менеджменту фірм, але він також може бути використаний органами місцевого самоврядування для визначення підприємств-лідерів та аутсайдерів при розробці стратегій інноваційного розвитку.

Так, за результатами дослідження, проведеного експертами ОЕСР [12,с.19, інноваційна спроможність фірм залежить від їх здатності комбінувати інформацію, отриману із внутрішніх та зовнішніх джерел. Основна задача менеджменту фірми – за рахунок процесів навчання трансформувати набуті дані та використати отримані знання для створення інноваційної продукції.

На мезорівні аналізуються взаємозв’язки, що виникають між учасниками кластерів: секторальних (індустріальних), регіональних, функціональних. Індустріальні кластери охоплюють виробників, постачальників, дослідницькі інститути, транспортні та фінансові компанії, а також окремі державні установи, які об’єднуються для використання єдиної науково-технологічної бази. Виникнення регіональних кластерів пояснюється нерівномірністю розвитку та високою локальною концентрацією інноваційної активності. Функціональні кластери утворюються адміністративним шляхом на основі використання статистичних методів визначення спільних характеристик для певних компаній (наприклад, спільна сфера інноваційної діяльності).

На макрорівні для аналізу інформаційних потоків між учасниками НІС використовують два підходи: макрокластерний та функціональний аналіз. Макрокластерний розглядає національну економіку як мережу взаємодіючих та взаємопов’язаних секторальних кластерів. Функціональний – як сукупність приватних та державних інституцій та систему інформаційно-технологічних зв’язків між ними, а саме: взаємодія між підприємствами; взаємодія між підприємствами, дослідними інститутами, університетами, у тому числі проведення спільних досліджень, спільні публікації, спільне патентування, а також неформальні зв’язки; інші заходи, що сприяють інноваційній взаємодії інститутів – венчурне фінансування НДДКР, пільгове оподаткування інноваційної діяльності тощо; мобільність креативного (здатного генерувати нові ідеї) персоналу.

Отже, формування НІС (як принципово нової форми економічної та фінансової взаємодії економічних агентів, задіяних в інноваційному процесі) – основний результат науково-технічного та інноваційного розвитку у ХХ ст. Ключовими позитивними наслідками функціонування НІС виступають: прискорення інноваційних процесів, подолання історично обумовленої ізольованості науки як самодостатньої сфери діяльності, перехід від лінійних методів створення інноваційної продукції (наукова ідея – розробка – виробництво – ринок) до нелінійних, сітьових регіональних систем генерування, дифузії та комерціалізації інновацій.

На сьогодні, у світовій практиці наукових досліджень використовуються три основні підходи до визначення національної інноваційної спроможності, тобто рівня розвитку НІС: Звіт про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму [18; індекс економіки знань Світового Банку [20; аналіз національної інноваційної спроможності за методикою М.Портера та С.Штерна [9. Отже, проведемо аналіз НІС України за даними методиками.

Аналіз НІС України за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ)

Для оцінки рівня конкурентоспроможності країни у глобальному середовищі експерти ВЕФ використовують два індекси: зростаючої конкурентоспроможності (GCI) та мікро конкурентоспроможності (BCI). Розглянемо більш детально індекс GCI, оскільки до його складу входять такі субіндекси, як: макроекономічне середовище, суспільні інститути, технологічний. Проаналізуємо динаміку рейтингу України за GCI у 2003-2005 рр. (Таблиця 1).

Таблиця 1

Рік

Позиція у рейтингу

Кількість країн у рейтингу

2002

74

80

2003

84

102

2004

86

104

2005

84

117

Джерело: Складено автором на основі Global Competitiveness Report 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006.

Отже, можна констатувати незначне покращення позиції України за GCI у 2005р., що можна пояснити підвищенням субіндексу суспільних інститутів (90 місце у 2005р. у порівнянні з 97 у 2004р.) та відносною стабільністю технологічного індексу (85 позиція у 2005р., 83 – у 2004р., хоча кількість аналізованих країн зросла на 13) і оцінки макроекономічного середовища (78 позиція у 2005р. та 76 у 2004р.)

Незважаючи на всі заходи та програми уряду щодо підвищення інноваційної спроможності України досі не створено передумов до прискореного входження держави до групи ключових країн-інноваторів. Дану тезу підтверджує позиція України у Глобальному звіті інформаційних технологій (76 позиція серед 115 країн за даними звіту за 2005-2006 рр.) [21, який також щорічно публікується ВЕФ та репрезентує результати аналізу рівня розвитку інформаційно-комунікаційних технологій у більш, ніж 100 країнах світу. Глобальний звіт інформаційних технологій базується на використанні індексу готовності до створення мереж, який, в свою чергу, включає три субіндекси: середовище для розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в країні; готовність до створення мереж ключових гравців ринку – приватних осіб, підприємств та державних органів; рівень використання ІКТ ключовими гравцями ринку.

Отже, можна зробити висновок, що згідно оцінок експертів ВЕФ, українська НІС знаходиться на початковому етапі свого формування, оскільки взаємодія учасників інноваційного процесу є наднизькою, рівень використання ІКТ є недостатнім, а інституційні умови розвитку інноваційної діяльності – несприятливими.

Індекс економіки знань України за методикою Світового Банку

Індекс економіки знань (Knowledge Economy Index – КЕІ) визначає ефективність зовнішнього середовища щодо розповсюдження та використання знань з метою сприяння економічному розвитку держави. Тобто це агрегований показник, який демонструє рівень розвитку країн світу в умовах “економіки знань”. Індекс КЕІ включає чотири складові: економічні стимули та інституційний режим; освіта та людські ресурси; інноваційна система та ІКТ, до яких належать певні субіндекси (Таблиця 2).

Таблиця 2

Субіндекси індексу КЕІ

Субіндекс

Економічні стимули та інституційний режим

Освіта та людські ресурси

Інноваційна система

Інформаційно-комунікаційні технології

Показники

  1. тарифні та нетарифні бар’єри;

  2. якість регуляторної системи;

  3. законодавство.

  1. рівень писемності дорослих;

  2. середня освіта;

  3. вища освіта

  1. кількість науковців, зайнятих НДДКР;

  2. патенти, зареєстровані USPTO (US Patent and Trademark Office);

  3. статті у наукових та технічних журналах.

  1. кількість телефонів на 1000 осіб;

  2. кількість комп’ютерів на 1000 осіб;

  3. кількість користувачів Інтернету на 10 000 осіб

Так, за підсумками КЕІ за 2003-2004 рр. Україна займає 49 позицію серед 128 досліджуваних країн [22. Позиції за окремими субіндексами наведено в Таблиці 3.

Таблиця 3

Показники субіндексів КЕІ України

Показник

1995р.

2003-2004 рр.

Приріст ВВП, %

-10,00

8,36

Індекс людського розвитку

0,745

0,766

Тарифні/нетарифні бар’єри

4,50

2,50

Якість регуляторної системи

-0,59

-0,48

Законодавство

-0,67

-0,83

Кількість науковців, зайнятих НДДКР

на 1 млн. осіб

2890,0

1749,1

Кількість статей у наукових та технічних журналах на 1 млн. осіб

55,42

45,95

Патенти, зареєстровані USPTO на

1 млн. осіб

0,16

0,44

Рівень писемності дорослих (% від населення віком 15 років та вище)

99,50

99,64

Середня освіта, %

92,61

96,88

Вища освіта, %

41,7

61,8

Кількість телефонів на 1000 осіб

161,3

537,4

Кількість комп’ютерів на 1000 осіб

8,33

27,6

Кількість користувачів Інтернету

на 10 000 осіб

4,0

778,8

Джерело: Складено автором на основі /etools/kam/scorecard_std.asp?chart_mode=A&country_id1=70&country_id2=-1&group_id1=0&group_id2=0&chart_y=C&weighted=Y

Аналізуючи вищенаведені дані, можна зробити висновок, що за показниками, які характеризують рівень розвитку людського потенціалу, Україна займає досить високі та стабільні позиції. Однак, ефективність макросередовища та розповсюдження ІКТ, створення та захист об’єктів інтелектуальної власності все ще є недостатніми, незважаючи навіть на позитивну динаміку цих показників у порівнянні з 1995р.

Таким чином, основними пріоритетами державної інноваційної політики в процесі створення НІС України повинні бути наступні заходи: створення сприятливого інституційного середовища для розвитку інноваційної взаємодії суб’єктів ринку (через застосування спрощеної системи оподаткування НДДКР, створення та реалізацію спільних дослідницьких проектів та використання загальних баз даних приватними та публічними інститутами в інноваційній сфері, підтримку кластерних ініціатив); активізація інноваційної діяльності в державі (за рахунок збільшення державного фінансування НДДКР, залучення приватних інвесторів, у тому числі іноземних, до фінансування НДДКР, створення державної системи венчурного фінансування НДДКР), сприяння розповсюдженню ІКТ (шляхом імплементації Державної програми інформатизації суспільства, використання міжнародних програм технічної допомоги).

Аналіз національної інноваційної спроможності України за методикою М.Портера та С.Штерна

У 2001р. професори М.Портер та С.Штерн в процесі підготовки щорічного Звіту про глобальну конкурентоспроможність започаткували розробку індексу інноваційної спроможності країн світу (National Innovation Capacity). Вони визначають національну інноваційну спроможність як “потенціал країни виробляти інноваційну продукцію, що користується комерційним успіхом... поняття “національна інноваційна спроможність” не є тотожним науковим досягненням або технологічному рівню розвитку країни, які не передбачають обов’язкового застосування новітніх технологій” [9, с.56. За їх методикою, національна інноваційна спроможність визначається 5 детермінантами.

  1. Частка науковців та дослідників у загальній кількості населення.

  2. Загальна інноваційна політика, що визначається як сукупність заходів, які активізують інноваційну активність в країні, а саме: рівень оподаткування, захист прав інтелектуальної власності, конкурентне середовище та антимонопольне законодавство; крім того, вона включає технологічний фактор – лідерство у фундаментальних дослідженнях. В цілому, інноваційна політика характеризує в більшій мірі загальний бізнес-клімат в країні, ніж рівень її технологічного розвитку.

  3. Наявність розвиненої кластерної мережі. У сучасному глобальному середовищі ізольованість компаній виступає вагомим чинником, що перешкоджає їх ефективному розвитку. Передумовою досягнення високого конкурентного статусу фірмами-продуцентами є їх участь в інноваційно-виробничих мережах – кластерах.

  4. Якість комунікаційних взаємозв’язків між учасниками інноваційного процесу. Практичним проявом даного показника є рівень розповсюдження ІКТ в країні.

  5. Діяльність та стратегія компаній. Даний показник характеризує кваліфікацію національних менеджерів та їх спроможність розробляти і впроваджувати ефективні стратегії підвищення інноваційної конкурентоспроможності компаній.

За результатами рейтингу Національної інноваційної спроможності країн світу у 2003р. Україна посіла 49 позицію серед 73 досліджуваних країн. Тобто спостерігається погіршення даного показника, оскільки у 2002р. Україна займала 47 позицію [23. За окремими субіндексами позиції України були наступними:

  • частка науковців та дослідників у загальній кількості населення – 25 позиція;

  • загальна інноваційна політика – 68 позиція;

  • наявність розвиненої кластерної мережі – 55 позиція;

  • якість комунікаційних взаємозв’язків – 59 позиція;

  • діяльність та стратегія компаній – 69 позиція.

Проведений аналіз дає можливість зробити наступні висновки.

По-перше, традиційно Україна займає досить високу позицію за часткою науковців у загальній кількості населення. Але, разом з тим, необхідно наголосити на негативній динаміці даного показника, яка зумовлена процесом “відтоку мозків”. Так, 1992р. фундаментальними та прикладними дослідженнями займались 370 000 осіб, а у 2003р. – лише 130 000 осіб [17. Отже, одним з першочергових заходів державної інноваційної політики має стати впровадження дієвої системи матеріально-морального заохочення науковців та стимулювання їх інноваційної активності.

По-друге, найслабші позиції у рейтингу Інноваційної спроможності країн Україна займає за субіндексами загальної інноваційної політики та діяльності й стратегії компаній. Даний факт пояснюється загальною неефективністю бізнес-середовища, що деструктивно впливає на виникнення інформаційних потоків та неформальних зв’язків між учасниками інноваційного процесу, які формують основу ефективної НІС.

Отже, на основі проведеного дослідження ми стверджуємо, що головною метою розробки та імплементації ефективної державної інноваційної політики є забезпечення позитивних структурних зрушень на науковій основі, підвищення продуктивності економіки за рахунок випереджаючого розвитку високотехнологічних галузей та виробництв з високою часткою доданої вартості, стимулювання створення нових знань та їх подальшого використання з метою забезпечення високого міжнародного конкурентного статусу країни на глобальному ринку у довгостроковій перспективі.

На сучасному етапі розвитку світового господарства в основному завершується процес формування національних інноваційних систем, орієнтованих на побудову постіндустріального суспільства. Домінуюча роль в управлінні даним процесам належить державі, яка, з одного боку, визначає правила функціонування НІС, з іншого – забезпечує необхідну ресурсну підтримку, у тому числі фінансову.

Наступним етапом еволюції НІС має стати їх об’єднання у єдину глобальну інноваційну систему, основу якої утворять США, країни ЄС та Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Таким чином, формування Української національної інноваційної системи повинно не лише забезпечити становлення економіки, заснованої на знаннях, але й сприяти участі України у світовому інноваційному просторі у якості рівноправного партнера.

Досягнення поставленої мети необхідно здійснювати на основі використання системного підходу шляхом створення цілісної національної інноваційної системи (НІС), що забезпечує ефективну взаємодію наукових організацій, вищих учбових закладів, малих і крупних інноваційних і виробничих підприємств, технологічних концернів, технопарків, інноваційних бізнес-інкубаторів і центрів за допомогою інститутів правового, фінансового і соціального характеру.

В Україні досі функціонують лише окремі, не пов`язані між собою елементи національної інноваційної системи. Для створення ефективно функціонуючої НІС слід вирішити такі першочергові завдання:

  • реформувати систему органів управління інноваційним розвитком на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях;

  • створити ефективні механізми реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності із застосуванням програмно-цільових методів;

  • удосконалити методи комерціалізації та трансферу технологій в результаті формування національної системи венчурного фінансування сфери НДДКР як необхідної передумови підвищення рівня інноваційної активності бізнес-субۥєктів;

  • сприяти розповсюдженню інформаційно-телекомунікаційних технологій шляхом збільшення частки державного фінансування модернізації інноваційної інфраструктури, а також застосування широкого спектру інструментів міжнародної технічної допомоги;

  • прискорити процес формування сучасної інноваційної культури суспільства.

IV. Висновки

В результаті аналізу та систематизації широкого спектру теоретичних та аналітичних джерел щодо проблематики формування національних інноваційних систем у глобальному економічному просторі автором було зроблено наступні висновки.

  1. Визначено основні тенденції модифікації міжнародних конкурентних відносин на глобальному ринку високотехнологічної продукції на початку ХХІ ст.

  2. Доведено, що за даних умов трансформації глобального конкурентного середовища на ринку високотехнологічної продукції досягнення високого конкурентного статусу суб’єктами міжнародної економічної діяльності можливе лише за умов формування ефективних національних інноваційних систем.

  3. Ідентифіковано основні методологічні принципи, цілі та особливості формування і функціонування НІС, досліджено специфіку взаємозв’язків, що виникають між її учасниками.

  4. Виокремлено рівні науково-технологічного співробітництва між учасниками інноваційного процесу та визначено їх характерні особливості в межах національних інноваційних систем.

  5. Визначено рівень національної інноваційної спроможності України на основі використання трьох ключових методик: Звіту про глобальну конкурентоспроможність країн світу Всесвітнього економічного форуму, індексу економіки знань Світового Банку та аналізу національної інноваційної спроможності за методом М.Портера та С.Штерна.

  6. Запропоновано рекомендації щодо створення ефективно функціонуючої національної інноваційної системи України.

Література

  1. Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації. – К.: КНЕУ, 2004. – 276с.

  2. Голиченко О.Г. Национальная инновационная система России и основне направления её развития // Инновации №6, 2003, с21-43.

  3. Иванова Н.И. Национальные инновационные системы как механизм саморазвития,

  4. Иванов В.В. Национальные инновационные системы: опыт формирования и перспективы развития // Инновации №4, 2002, с.14-26.

  5. Asheim, B. and M. Gertler (2004) Understanding regional innovation systems. in Jan Fagerberg, David Mowery and Richard Nelson Handbook of Innovation. Oxford: Oxford University Press.

  6. Edquist Ch. (1997) Systems of Innovation: Technologies, Institutions and Organizations, London: Printer.

  7. Freeman C., Nelson R., Silverberg G. and Soete L. (eds), Technical Change and Economic Theory, in G. Dosi “Japan: A New National System of Innovation”, Pinter, 1988, 330-348.

  8. Lundvall, B.-A. (1992). National Systems of Innovation: Towards a theory of innovation and interactive learning. London and New York: Pinter.

  9. Michael E. Porter and Scott Stern, “National Innovation Capacity,” Chapter 2.2 in Porter, Sachs,Cornelius, McArthur and Schwab, The Global Competitiveness Report 2001-2002, New York, Oxford University Press, 2002.

  10. Nelson R. (1993) National Systems of Innovation: A Comparative Analysis, Oxford, Oxford University Press.

  11. North D.C. (1990) Institutions, Institutional Change and Economic Performance, Cambridge, Cambridge University Press.

  12. OECD, Dynamising National Innovation Systems (2002), Paris.

  13. OECD, Managing National Innovation Systems (1999), Paris.

  14. Peters S. (2006) National Systems of Innovation: Creating High-Technology Industries, New York, Palgrave Macmillan.

  15. Sagasti F. and Prada F. (2000) A Science & Technology Capacity Index, Working Paper, Lima: FORO, Nacional/Internacional – Agenda, Peru.

  16. UNCTAD, World Investment Report 2005: Transnational Corporations and the Internationalization of R&D.

  17. United States Agency For International Development (January 2005) Ukraine: competing in the global economy, 55p.

  18. World Economic Forum, Global Competitiveness report 2005-2006,

  19. World Bank (2005) World Development Indicators 2005,

19




Скачать документ

Похожие документы:

  1. «Регіональні інноваційні системи як сучасний інструмент регіонального розвитку»

    Документ
    Таким чином, виходячи із програмних засад діяльності Президента України та Уряду (щодо створення умов для реалізації Україною свого економічного, інвестиційного та людського потенціалу, подолання економічного спаду та зростання економіки,
  2. Основи ринкової економіки

    Документ
    Термін „економія" („ойкономія", від грец. „ойкос "-дім, господарство, „номос" - правило, закон), виник в епоху античного рабства. Він означав певну систему правил, законів управління домашнім господарством, землеробством.
  3. Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010

    Документ
    глобалізаційних процесів у світовій економіці [Текст]: Матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції: Ужгород,  26-28 квітня 2010 р. / М-во освіти і науки України, Ужгородський національний університет; відповід.
  4. Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

    Документ
    Збірка тез доповідей II Міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред. кол.Веретенников В.
  5. Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку (2)

    Документ
    Сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 24 грудня 2010 р. – Відп.

Другие похожие документы..