Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Н, ця літера додається до кореня в конструкції «НіФ/аЛь», (ми теж маємо схоже), а також в конструкції √ \Н часточка, крихта, дещиця, складова. В наші...полностью>>
'Документ'
Эффективное функционирование железнодорожного транспорта Российской Федерации играет исключительную роль в создании условий для модернизации, переход...полностью>>
'Документ'
Настоящий рекомендательный список составлен в помощь студентам, изучающим тему «Молодёжь на рынке труда». В список включены библиографические описани...полностью>>

Главная > Краткий словарь

Сохрани ссылку в одной из сетей:

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

Кременчуцький інститут

Кафедра “Соціально-гуманітарні дисципліни”

МОСКАЛИК Г.Ф.

СОЦІОЛОГІЯ

(навчальний курс)

Кременчук

2006

Тема 1. Вступ до соціології. Соціологія як наука про суспільство: предмет, структура, функції. Історія розвитку соціології в країнах західної Європи, США та в Україні

План

  1. Об'єкт і предмет соціології.

  2. Структура сучасної соціології.

    1. Загальна соціологічна теорія

    2. Спеціальні соціологічні теорії

    3. Емпіричні соціологічні дослідження

  3. Функції соціології.

  4. Основні етапи і тенденції розвитку соціологічної думки

    1. Історія розвитку соціології в країнах західної Європи та США

    2. Періоди розвитку соціології в Україні

Література

Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1990.- 808с.

Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии: Пер.с фр.- М.: Наука, 1990.-575с.

Короткий словник по соціології.-К.,1999.

Краткий словарь по социологии / Сост. З.М. Коржева, Н.Ф. Наумова.-М.: Политиздат, 1988.-479с.

Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2000.- С.6-33.

Подольская Е.А. Социология: Учеб.пособие для студентов высших учебных заведений. – Харьков: Изд-во НФаУ: Золотые страницы, 2004.-4-16.

Полторак В.А. Социология: Конспект курса лекций. – Днепропетровск: Арт-Пресс, 1997. – С.8-18.

Социологический справочник. - К., 1990.

Соціологія: Підручник / За заг.ред. В.П.Андрющенка, М.І.Горлача. – Київ – Харків, 1998. – С.9-27, 178-200.

Соціологія: Посібник для вузів / За ред. В.Г.Городяненка . – К.: Академія ,1999.- С.5-15, 66-79.

Ядов В. Стратегия социологического исследования. – М., 1998.

Якуба Е.А. Социология: Учебное пособие для студентов. -Харьков: Издательство "Константа", 1995, С.6-21.

  1. Об'єкт і предмет соціології

Об'єктом соціологічного пізнання є суспільство. Термін «соціологія» походить від латинського «societas» - суспільство й грецького «logos» - учення, означаючи в буквальному перекладі «вчення про суспільство». Людське суспільство - це унікальне явище. Воно прямо чи опосередковано є об'єктом багатьох наук (історії, філософії, економіки, психології, юриспруденції та ін.), кожна з яких має свій ракурс вивчення суспільства, тобто свій предмет.

Предмет соціології - це соціальне життя суспільства, тобто комплекс соціальних явищ, що випливають із взаємодії людей і спільнот. Поняття «соціальне» розшифровується стосовно життя людей у процесі їхніх взаємин. Життєдіяльність людей реалізується в суспільстві в трьох традиційних сферах (економічної, політичної, духовної) і однієї нетрадиційної - соціальної. Три перші дають горизонтальний перетин суспільства, четверта - вертикальний, що припускає розподіл по суб'єктах суспільних відносин (етносам, родинам тощо). Ці елементи соціального устрою в процесі їхньої взаємодії в традиційних сферах і складають основу соціального життя, що у всьому своєму різноманітті існує, відтворюється і змінюється лише в діяльності людей.

Люди взаємодіють, об’єднуючись в різні спільноти, соціальні групи. Їхня діяльність носить переважно організований характер. Суспільство можна представити як систему взаємодіючих і взаємозалежних спільнот і інститутів, форм і методів соціального контролю. Особистість виявляє себе через сукупність соціальних ролей і статусів, що вона грає чи займає в цих соціальних спільнотах та інститутах. При цьому під статусом розуміється місце людини в суспільстві, що визначає доступ до освіти, багатства, влади тощо. Роль можна визначити як очікувану від людини поведінку, обумовлену її статусом. Таким чином, соціологія вивчає соціальне життя, тобто взаємодію соціальних суб'єктів з проблем, що пов'язані з їх соціальним статусом.

З позначення об'єкта і предмета формується визначення соціології як науки. Його численні варіанти при різних формулюваннях мають змістовну тотожність чи близькість. Соціологія визначається в різноманітних варіантах:

як наукове вивчення суспільства і суспільних відносин (Нейл Смелзер, США), як наука, що вивчає практично всі соціальні процеси і явища (Ентоні Гідденс, США), як вивчення явищ взаємодії людей і явищ, що випливають із цієї взаємодії (Питирим Сорокін, Росія - США), як наука про соціальні спільноти, механізми їхнього становлення, функціонування і розвитку тощо. Розмаїтість визначень соціології відображає складність і багатогранність її об'єкта і предмета.

2. Структура сучасної соціології

Специфіка соціології, її відмінність від інших соціально-політичних дисциплін полягає в тому, що завдяки своїй комплексності, вона має трирівневу структуру, куди входять: загальна соціологічна теорія; спеціальні (часткові) соціологічні теорії (іноді їх називають теорії середнього рівня); емпіричні соціологічні дослідження.

2.1. Загальна соціологічна теорія

  Загальна соціологічна теорія дає уявлення про суспільство як цілісний організм, систему соціальних механізмів, розкриває місце і роль основних соціальних зв'язків, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу. Зокрема, формулюються вимоги системного аналізу, стратифікаційно-класового підходу, генетичного аналізу, комплексного конкретно-історичного підходу, аналізу явищ у взаємозв'язку з іншими.

Загальна соціологічна теорія - це різноманітні концепції, що розробляють уже згадувані аспекти соціального розвитку суспільства (а саме всю сферу соціального життя: соціальні спільності, соціальні відносини, процеси, інститути), що дають їм свою інтерпретацію. Іншими словами, соціологічна теорія охоплює на високому рівні абстрагування причинні зв'язки в розвитку соціальних явищ, описує соціальні взаємозв'язки в загальному вигляді.

Тут потрібно особливо підкреслити наступну обставину. Донедавна єдиною подібною концепцією, що трактує специфіку протікання соціальних процесів, закономірностей розвитку суспільства, у нас визнавався марксизм, а саме історичний матеріалізм. Тому теоретичну соціологію прямо ототожнювали з історичним матеріалізмом. У дійсності людство виробило велику кількість теоретичних концепцій, що пояснюють закономірності, специфіку розвитку суспільства. Так, уже наприкінці минулого — початку нинішнього сторіччя широкий розвиток одержали такі з них, як соціологія історії, біологічний, географічний і психологічний напрямки в соціології. У середині XX сторіччя поширення одержали концепції соціальної стратифікації, індустріального суспільства, конвергенції тощо. До деяких з них ми ще повернемося. Тут же важливо підкреслити, що існує велике число концепцій розвитку людського суспільства і тому теоретична соціологія — це безліч усіляких течій, шкіл, напрямків, по-своєму, зі своїх методологічних позицій пояснюючих специфіку розвитку суспільства. Що ж стосується марксистського підходу, то він є одним з таких напрямків, а саме тим, що головним ставить пріоритет економічних факторів у розвитку суспільства.
  2.2. Спеціальні соціологічні теорії

  Спеціальні соціологічні теорії — це галузі соціологічного знання, що мають своїм предметом дослідження самостійних, специфічних підсистем суспільного цілого і соціальних процесів.

Очевидно, що теоретична соціологія, відповідаючи тим чи іншим способом на питання про те, які основні закономірності розвитку суспільства, може і не формулювати те, яким чином у тих чи інших умовах розвиваються різні соціальні спільності (соціально-структурні, етнічні тощо); соціальні інститути (родина, держава та ін.); соціальні процеси (трудова діяльність, соціальні переміщення і т.п.). Тому в структурі соціології величезне значення має її середній рівень, тобто відносно самостійні теоретичні підсистеми, покликані, по-перше, встановлювати об'єктивні взаємозв'язки даної предметної галузі (праця, родина, соціальні групи і т.п.) з цілісністю суспільної системи і, по-друге, виявляти специфічні, властиві даній предметній галузі внутрішні взаємозв'язки і закономірності.

Положення спеціальних соціологічних теорій у рамках цілісного соціологічного знання дотепер є предметом дискусії. Так, відповідно до позитивістської орієнтації (Р. Мертон та ін.) вони розглядаються як теорії середнього рівня, понятійний апарат яких і встановлювані ними закономірності можуть бути вписані в загальносоціологічне знання різної світоглядної орієнтації (іншими словами, використовуватися в рамках будь-якої соціологічної концепції). Що ж стосується марксистської соціології, то вона безпосередньо зв'язує розвиток спеціальних соціологічних теорій з розвитком загальної соціологічної теорії, тобто вважає, що ці теорії збагачують загальну соціологічну теорію виявленням специфічних властивостей, закономірностей функціонування тієї чи іншої підсистеми суспільного цілого.

У будь-якому випадку розвиток спеціальних соціологічних теорій покликаний забезпечити дослідження специфіки розвитку окремих суспільних підсистем і відповідним чином орієнтувати керування соціальними процесами. В даний час нараховують кілька десятків спеціальних соціологічних теорій. Назвемо лише ті з них, що найбільш активно розвиваються в даний час соціологами України. Отже, це: соціологія праці; теорія соціальної структури; соціальна психологія; соціологія міста (і соціологія села); соціологія суспільної думки; соціологія родини; соціологія утворення; соціологія керування; етносоціологія; соціологія молоді таін.
2.3. Емпіричні соціологічні дослідження

  Емпіричні соціологічні дослідження являють собою встановлення й узагальнення соціальних фактів за допомогою прямої чи непрямої реєстрації подій, що здійснилися, характерних для досліджуваних соціальних явищ, об'єктів і процесів.

На відміну від теоретичного дослідження (у рамках якого вчений оперує науковими поняттями, категоріями і т.п., що відображають істотні властивості соціальних явищ, станів і процесів) в емпіричному дослідженні предметом аналізу виступають дії, вчинки, характеристики поведінки людей, соціальних груп, спільнот і відображення соціальної реальності у фактах свідомості. Так, для соціолога соціальним фактом є не тільки конкретний вчинок, дія, але і ті чи інші думки, оцінки, судження.

Варто особливо враховувати ту обставину, що емпіричне соціологічне дослідження являє собою не просто збір і відбір яких-небудь соціальних фактів, що підтверджують (чи спростовують) ті чи інші теоретичні побудови вченого. Це спеціальні наукові процедури, що з використанням соціологічних методів збору інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, соціальний експеримент) дозволяють вести дійсно наукові реєстрацію й узагальнення соціальних фактів, що, у результаті, і складуть базу подальших теоретичних узагальнень, істинність яких перевіряється як соціальною практикою, так і емпіричними дослідженнями.

Два останніх з описаних рівнів соціології — спеціальні соціологічні теорії і емпіричні соціологічні дослідження — називають  прикладною соціологією.

3. Функції соціології

Соціологія має ряд специфічних функцій. До основних відносять: теоретико – пізнавальну, практично – перетворювальну, світоглядну, інформаційну.

Теоретико-пізнавальна функція

Соціологія - галузь наукового знання, тобто відмінна від повсякденного знання, теологічних уявлень, ідеології і представляє знання спеціалізоване, об'єктивне і доказове. Це знання зв'язане з використанням спеціальної мови і спеціальних методів визначення фактів. Теоретико-пізнавальна функція соціології полягає в тому, що вона, вивчаючи суспільство, накопичує відповідні знання, систематизує їх, прагне скласти повну й об'єктивну картину соціальних відносин і процесів.

При цьому теоретична соціологія повинна одержувати об'єктивні знання про основні проблеми розвитку суспільства. Оскільки соціологія дає вихідні уявлення про суспільство як цілісну систему, частина її пізнавальних функцій носить методологічний характер. Засади соціології мають методологічне значення для інших наук про суспільство.

Прикладна соціологія покликана забезпечити надійну соціальну інформацію про різні процеси, що відбуваються в різних сферах суспільства, а саме: зміна соціальної структури, родини, національних відносин тощо.

  Практично-перетворювальна функція соціології передбачає використання соціологічного знання в різних галузях соціальної практики. Реалізація цієї функції жадає від соціологів додаткових організаційних зусиль, тому що будь-яка, навіть найзлободенніша і важлива соціальна інформація автоматично не перетворюється в рішення, рекомендації, прогнози.

Тому одна з головних задач теоретичної соціології — пошук шляхів подальшого розвитку суспільства, участь у розробці довгострокової соціальної політики держави, в обґрунтуванні і реалізації планів соціального розвитку на всіх рівнях: країна, регіон, підприємство.

Прикладна соціологія забезпечує розробку прогнозів, практичних рекомендацій з вирішення тих чи інших конкретних соціальних проблем. Соціолог визначає оптимальний шлях розв`язання практичних проблем, розробляє методи, способи, прийоми, процедури управлінських рішень, тобто розробляє соціальну технологію. У сучасних умовах, коли різні політичні діячі все частіше звертаються до соціології, посилаються на соціологічну інформацію, виникає небезпека перетворення соціології в інструмент політики. Усе це ускладнює діяльність соціолога. Він повинен бути борцем, що відстоює істину, свою незалежність. У його діяльності усе більшого значення набувають питання професійної етики.

Світоглядна функція 

Соціологічне знання, як і соціально-гуманітарне знання в цілому, сприяє оцінній діяльності людини, тобто виробленню її орієнтації в суспільстві, її відносин до себе і до інших.

Інформаційна функція

Соціологія, переважно прикладна, використовує методи і технології, що дозволяють одержувати найрізноманітнішу соціальну інформацію про всі сфери функціонування суспільства.

  1. Основні етапи і тенденції розвитку соціологічної думки

    1. Історія розвитку соціології в країнах західної Європи та США

Соціологія як самостійна галузь науки почала формуватися наприкінці XVIII-початку XIX ст. У цей час світ переживав глибокі соціальні зміни, пов'язані з переходом від традиційного до сучасного індустріального суспільства. До цього часу аналіз суспільства здійснювався на межі таких наук як філософія, історія і філософія історії. Але вони переважно використовували умоглядний аналіз, часто виходили не з фактів, а з чисто теоретичних міркувань. Тому Сен-Симон у своєму «Нарисі науки про людину» написав, що наука про людину дотепер була гіпотезною, а треба будувати її на спостереженні, фактах, як у фізиці. Цю ідею підтримав Огюст Конт (1798-1857).

Він висунув ідею перетворення суспільства на основі “позитивної релігії людства”. Для реалізації цієї ідеї він пропонував відмовитися від філософії, як особливої науки, що претендує на самостійне дослідження реальності. Замість філософії він пропонував ідеал т.зв. «позитивного знання», що буде результатом узагальнення і синтезу досягнень окремих спеціальних наук. Однією із галузей такого знання повинна стати «соціальна фізика» чи соціологія, що повинна запозичати в природничих наук їхню об'єктивність, доказовість.

Пропонований О.Контом “позитивний синтез” повинен був привести до створення ієрархічно побудованої системи наукового знання. Принцип ієрархії повинен відображати у логічній формі історичний процес розвитку знання від простого до складного, від нижчого до вищого, від загального до специфічного. Кожний наступний ступінь у розвитку знання - наука більш високого порядку - має на увазі попередню, як свою необхідну передумову. “Ієрархія основних наук” виглядає так: математика - астрономія - фізика - хімія - біологія - соціологія.

О.Конт розробляв методи соціологічних досліджень, і особливо підкреслював значення спостереження, експерименту, порівняльного й історичного методів. При цьому підкреслив глибоке розуміння обмеженості застосування того чи іншого методу. Наприклад, він був проти абсолютизації математичних методів, що самі по собі не можуть пояснити складні історичні явища. Виступаючи проти умоглядних спекуляцій, він у той же час застерігав проти зневаги теорією, думав, що емпіричний матеріал повинен збиратися під керівництвом теорії, а не безсистемно.

Теорія О.Конта складалася з 2-х взаємозалежних частин: соціальних статики (вивчає структуру суспільства, функції його основних інститутів) і динаміки (вивчає процеси соціальних змін). Головним питанням соціальної статики була природа соціального зв'язку. Тут в О.Конта на передній план виходило поняття “система”, органічно пов’язане з ідеєю еволюції.

О.Конт претендував на те, що відкрив “теоретичний закон подвійної еволюції”, соціальної й інтелектуальної одночасно. Він виділяв три стадії історичного розвитку, протягом яких “...усі наші думки необхідно проходять три змінюючих один одного стани: спочатку теологічний стан, де відкрито панують спонтанно виникаючі фікції, що не мають доказів; потім метафізичний стан зі звичною перевагою абстракцій, прийнятих за реальність; і, нарешті, позитивний стан, що незмінно ґрунтується на точній оцінці зовнішньої реальності”. Кожен з цих трьох станів творить основу всієї соціальної організації і пронизує всі сторони суспільного життя.

Вважаючи біологію фундаментом соціології, О.Конт пояснював механізм індивідуальної мотивації “інстинктивними імпульсами”, сполучення яких творять “почуття”. Різноманітний лад потуттів, часто суперечливих, має потребу в “гармонізації”, щоб соціальна система не розпалася. Цю функцію в історії суспільства, на думку О.Конта, і виконував “теологічний синтез”, останньою історичною формою якого був християнський монотеїзм. Але соціальний прогрес розхитав теологічний порядок речей. В міру розвитку інтелекту пробудився критицизм, що підриває релігійні переконання. Разом з падінням віри почався розпад соціальних зв'язків. Це розкладання досягло апогею в період революцій, коли наступила друга, “метафізична епоха”. Для неї характерне панування руйнівних поглядів, тому що абстракції метафізичного розуму протиставляються історично сформованій реальності і приводять до збурювання існуючих соціальних порядків. Наслідком революції є “анархія розумів”, з якою і покликаний покінчити “позитивний синтез” наукового знання, пропонований О.Контом. Осередком цього синтезу повинна була стати соціологія, що теоретично обґрунтує органічний зв'язок “порядку” і “прогресу” і тим самим покладе кінець марним суперечкам “анархістів”, що не визнають порядку, і “ретроградів”, що відкидають прогрес. О.Конт стверджував, що в цьому ж напрямку людство рухалося з XIII в. (Конт брав до уваги лише історію ведучих європейських народів, що іменував “елітою людства”).

У середині 40-х рр. XIХ у в поглядах О.Конта відбувся перелом. Він вирішив перетворити соціологію в “практичну науку” перетворення суспільства на основі “соціолатрії”— культу людства як єдиної “Великої істоти”. О.Конт вважав, що людина, узята сама по собі, —  це лише “зоологічний вид”, її “щира природа розкривається тільки серед людей” як величезному організмі, складеному із сукупностей, що пішли, нині живучих і майбутніх поколінь людей.

   Другим основоположником соціології називають англійського інженера Герберта Спенсера (1820-1903).

Високо оцінюючи О.Конта, Г.Спенсер по багатьом питанням розходився з ним. Зокрема, він не розділяв ідею Конта про однаковий лінійний прогрес, першорядну увагу звертав не на "людські поняття", ідеї, "суб'єктивне", а на "речі", "природу", "об'єктивне". На відміну від Конта Спенсер пріоритет віддавав індивіду. Суспільство існує для блага своїх членів, а не навпаки.

Соціологічна теорія Спенсера будується навколо двох головних принципів: розуміння суспільства як організму й ідеї соціальної еволюції, що, на його думку, не допускає свідомого "прискорення" чи втручання "ззовні".

На відміну від Конта Спенсер не тільки виклав своє розуміння предмета соціології і її завдань, але і реалізував це. Його робота "Підстави соціології" була першим досвідом побудови цілісної соціологічної системи на етнографічному матеріалі. Спенсер намагається теоретично реконструювати фізичне, емоційне, інтелектуальне, релігійне життя первісної людини. На величезному матеріалі розглядається еволюція домашніх відносин (статеві відносини, форми родини, стан жінок і дітей), обрядових інститутів, звичаїв, політичних інститутів (держави, представницьких установ, суду, права), власності, релігійних установ, виробництва, обміну, поділу праці. Таким чином, соціологія в Спенсера стає всеосяжною наукою. Незважаючи на відсутність офіційних титулів і звань, вплив Г.Спенсера на формування соціології як науки був дуже значним.

  Рухаючись в основному в тому ж напрямку, що і О.Конт і виходячи з тих же теоретичних передумов німець К.Маркс (1818-1883) у співробітництві з Ф.Енгельсом створив історичний матеріалізм - особливу соціологічну теорію, відповідно до якої головною силою в розвитку суспільства є спосіб виробництва матеріальних благ.

К.Маркс виходив з передумови, що розвиток суспільства носить закономірний, поступальний і  прогресивний характер. Розробляючи концепцію стадіальності людського розвитку, він створив теорію суспільно-економічної формації і доводив, що зміна формацій відбувається через вирішення класових протиріч, в основі яких лежить протиріччя між продуктивними силами і виробничими відношеннями.

Головною парадигмою вчення К.Маркса була віра в можливість раціонального, свідомого  перетворення суспільства пролетаріатом під керівництвом комуністичної партії. Досвід побудови соціалізму в нашій країні переконливо показав усю необґрунтованість такої віри.

  На межі XIX і XX століть у соціології усвідомлюється обмеженість абстрактно-теоретичних методів пізнання, що переважали на першому етапі, ставиться питання про виділення соціології в якості самостійної цілісної науки. Найбільш яскраві представники соціології в цей час — Макс Вебер, Георг Зіммель, Еміль Дюркгейм, Вільфредо Парето,  Фердинанд Тьонніс. Їх поєднує думка про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціологічних методів пізнання. Подальший розвиток у цей період одержують такі напрямки соціологічного аналізу, як структурно-функціональний аналіз, конфліктний, системний підходи, формулюються положення символічного інтеракціонізму.

  Макс Вебер (1864-1920)- видатний німецький учений, якого на Заході ставлять по значимості на рівні К.Маркса. Його наукові інтереси були надзвичайно різноманітні. Крім соціології він займався філософією, правом, політекономією, порівняльною історією світових релігій, теорією політики. Був фахівцем-синологом, індологом, знавцем аграрних відносин у Древній Греції і Римі, історії торгових суспільств у середні століття. Його ідеї використовуються в сучасних концепціях культури, політики, науки, права. Ним розроблені категорії влади, статусу, авторитету, престижу, бюрократії, що активно використовуються в сучасних соціологічних теоріях.

В області методології ідеалом Вебера була "ціннісно-вільна" соціологія, тобто незаангажована ніякими соціальними силами наукова дисципліна. Соціологія повинна бути безсторонньою, надкласовою, надпартійною, об'єктивною, корисною для усіх. М.Вебер вважається творцем так званої "розуміючої соціології". Для неї характерний акцент на пізнанні соціальних фактів зсередини, а не ззовні. Її більше турбують цілі, що індивіди ставлять перед собою, ніж зовнішня їхня поведінка. Вона цікавиться не стільки об'єктивною ситуацією, у якій протікає поведінка індивідів, скільки тим, як індивіди суб'єктивно уявляють собі дану ситуацію. На противагу поясненню, що застосовується в природознавстві, Вебер запропонував процедуру "розуміння" для соціальної сфери, надавав важливого значення активної ролі суб'єктивних компонентів пізнання в соціальних науках.

У 1904-05р.р. Вебер видав знамениту роботу "Протестантська етика і дух капіталізму". У ній він досліджує, яким чином раціональна етика аскетичного протестантизму (працьовитість, ощадливість, чесність) вплинула на формування "духу" сучасного капіталізму в Європі. Багато хто сприйняв цю тезу як альтернативу положенню К.Маркса - "суспільне буття визначає суспільну свідомість". Сам Вебер вважав, що історичні явища настільки складні, що їх не можна пояснити з однієї підстави. Полеміка триває донині. Однак багато хто зараз уже не протиставляє так однозначно Вебера Марксові. Думають, що соціологічні теорії цих мислителів взаємно доповнюють одна одну.

    По оцінках багатьох істориків соціології Еміль Дюркгейм (1858-1917) не тільки один із класиків, але і творець сучасної соціологічної науки. Його робота "Самогубство" (1897р.) вважається зразком поєднання емпіричного дослідження із соціологічною теорією. Дюркгейм дуже вплинув на різні аспекти соціологічної науки. Він займався різними проблемами: соціальної дезорганізації, соціальної патології, соціального контролю, соціальної інтеграції, соціології права, моралі, релігії. Розробляв питання предмету і методів соціології, її основних понять. Він є видатним представником так званого "соціологізму" у соціології. Відмінна риса соціологізму - орієнтація на визнання специфіки соціальних явищ, які не можна зводити до психологічних чи інших явищ.

  Георг Зіммель (1858-1918) написав роботу "Філософія грошей", яку тривалий час читали філософи й економісти, а не соціологи. Зіммель писав з проблем соціальної психології, етики, політекономії, соціології міста, релігії, статі тощо. Він є (разом з Ф.Тьоннісом) основоположником так званої формальної соціології. Предметом соціології Зіммель вважав форми соціальної взаємодії людей, що зберігаються при всіх змінах конкретного їхнього змісту (договір, конфлікт, конкуренція, авторитет, підпорядкування і т.п.). Соціологічний метод, пише Зіммель, “виділяє з соціальних явищ момент соціації (спілкування)... як граматика відокремлює чисті форми мови від змісту, у якому живі ці форми". Деякі дослідники вважають Зіммеля засновником структурно-функціонального підходу - одного з найвпливовіших у соціології XX століття. У його працях виявляються також класичні зразки досліджень у галузі рольової теорії, динаміки соціальних груп, соціології влади, соціології конфлікту тощо. Протягом свого життя Зіммель користувався величезною популярністю, але потім у силу ряду причин його роботи випали з поля зору дослідників. Зараз знову на Заході оживляється інтерес до його творчості.

  Вільфредо-Федеріко Парето (1848-1923) – видатний італійський соціолог і економіст. Характерним для нього є прагнення "зробити із соціології точну науку", а для цього він широко використовував математику. Головна його праця "Трактат по загальній соціології" був задуманий як "гігантське заперечення Марксові", чию теорію Парето вважав окремим випадком своєї більш широкої концепції. На відміну від Дюркгейма, Парето досліджував насамперед психологічні аспекти громадського життя, переважно ірраціональні. Думав, що за допомогою психічних якостей людини можна пояснити не тільки поведінку індивіда, але і соціальні процеси. Тому Парето вважають представником психологізму в соціології.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології

    Документ
    Соціологія як самостійна наука виникла на початку 19 ст. в час глибоких соціальних змін, переходу від традиційного до індустріального суспільства і необхідності його поглибленого аналізу.
  2. План Вступ Об’єктивні ознаки розбою > 1 Об’єкт та предмет розбою Об’єктивна сторона розбою Суб’єктивні ознаки розбою > 1 Суб’єктивна сторона розбою

    Документ
    Зниження рівня життя багатьох громадян нашої країни призвели до загострення кримінологічної ситуації в цілому, зокрема, до зростання посягань на чуже майно.
  3. Курс лекцій Рецензенти: Доктор соціологічних наук, проф. Соболєв В. О. Доктор соціологічних наук, проф. Подольська Є. А

    Курс лекцій
    1.1. Об’єкт і предмет соціології. Об'єкт соціології є суспільство і його складові частини, елементи. Немає таких явищ, процесів у суспільстві, які під певним кутом зору не могли б розглядатися як об'єкт соціології.
  4. Програми підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" Перелік спеціальних навчальних дисциплін для підготовки бакалавра з економічної та соціальної географії

    Документ
    Курс “Основи суспільної географії” вивчається у першому семестрі 1 курсу: всього 108 годин, в т. ч. – 36 годин лекцій, 18 годин семінарських занять, 54 години самостійної роботи.
  5. Льність спеціальних бібліотек україни важлива складова розвитку сучасного бібліотекознавства матеріали всеукраїнського науково-практичного семінару Київ, 2009 р

    Документ
    Науково-дослідна діяльність спеціальних бібліотек України – важлива складова розвитку сучасного бібліотекознавства [Електронний ресурс] : матеріали всеукраїнського наук.

Другие похожие документы..