Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Выбросы загрязняющих веществ в атмосферный воздух от стационарных источников и автотранспортных средств в 2009 году составили 636,344 тыс. тонн, из н...полностью>>
'Урок'
«Среди многих народных учителей для нас, вряд ли, найдутся имена, заслуживающие большей признательности, чем имена, празднуемых Церковью святых братье...полностью>>
'Диссертация'
Защита состоится « 23 » марта 2007 года в 16 часов на заседании регионального диссертационного совета Д002.198.01 в Уфимском научном центре Российско...полностью>>
'Расписание'
Г. 1 .15-15.00 Административное право Шушарина Е.А. 13.01 пятница 8.45 -11.45 411( ) Гражданский и арбитражный процесс Данилова Ирина Анатольевна 1 ....полностью>>

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОПИСУ ДІЄСЛІВНИХ ОДИНИЦЬ

З ПЕРШИМИ ВІДОКРЕМЛЮВАНИМИ КОМПОНЕНТАМИ

Стаття присвячена особливостям нового правопису дієслівних одиниць з першими відокремлюваними словотворчими компонентами згідно з орфографічною реформою в Німеччині.

Ключові слова: дієслівна одиниця (ДО), словотворчий компонент (СК), словосполучення.

Мова є багатоплановим явищем. З одного боку – мова мінлива, постійно змінюється, розвиваючись, бо змінюється навколишній світ. Водночас є чіткою структурованою системою з певними правилами. Існують, наприклад, правила стилістичні, синтаксичні, лексичні, правопису (або орфографічні).

Правилами орфографії вважаються норми написання слів, їх можна звірити за допомогою спеціальних словників.

З 1995 по 2005 рр. (після Віденської орфографічної конференції, що відбулася у листопаді 1994 р.,) у німецькомовних країнах проводилася орфографічна реформа з метою встановлення норм, полегшення певних випадків написання слів, зменшення кількості винятків (німецька орфографія підпорядковується як правилам, так і окремим виняткам з цих правил).

Основні моменти, на які вплинули зміни реформи – це співвідношення звуків з буквами, написання слів іншомовного походження, написання слів окремо та разом, написання через дефіс, написання з великої та маленької літери, правила пунктуації та переносу слів [1]. Пункт щодо правил написання слів окремо та разом торкнувся також такої специфічної групи слів у німецькій мові, як дієслівні одиниці (ДО) з першими відокремлюваними наголошуваними компонентами. Взагалі, з приводу терміна „дієслівні одиниці“ немає єдиної думки, деякі мовознавці називають їх дієсловами з напівпрефіксами [3; 5], інші – складними дієсловами [7; с.324, 333]. Термін „роздільнооформлені дієслівні одиниці“ започаткував О.І.Смирницький [4, с.195]. Різноманітність поглядів на природу цих з’єднань викликана тим, що важко знайти єдиний критерій складного слова взагалі. О.І.Смирницький запропонував уважати основним принципом складного слова його цільнооформленість, під якою розуміється синтаксична, морфологічна та фонетична єдність компонентів. Відповідно, стосовно ДО було використано назву „роздільнооформлені“ у зв’язку з їх специфічним функціонуванням у реченні (наприклад, ДО ab//binden (a, u) перев’язувати, видаляти за допомогою лігатури – в інфінітиві пишеться разом: ab//binden, а в реченні ДО розділяється і перший словотворчий компонент (СК) ab знаходиться в кінці речення, хоча значення і переклад ДО від цього не змінюється: Der Arzt bindet ihm den Kopf abЛікар перев’язує йому голову).

Уживання терміна „дієслівні одиниці“ замість „дієслова“ дозволяє підкреслити відмінності у їхній структурі, семантиці та синтаксичному використанні.

Термін „дієслівні одиниці“ підтримали та використовували вчені К.С.Бриковський, В.К.Зернова, К.А.Левковська, М.В.Раєвський, і ми також вважаємо цей термін найбільш удалим, розуміючи під ДО з першими відокремлюваними СК структурний тип, у якому в процесі внутрішньої валентності сполучаються перший та другий СК. Відповідно, першим СК, можуть бути, наприклад, прийменники, прислівники, прикметники, а другим – дієслова в інфінітивній формі (наприклад: aus//arten (-te, -t) переходити, перетворюватися; zusammen//heilen (-te, -t) загоюватися, закриватися (про поранення).

На цей момент правила написання деяких ДО і відповідно їх функціонування у реченні змінено. „Для нового правопису характерні три принципи:

– роздільне написання є нормою, написання разом – виключення, яке регулюється правилами;

– написання разом базується на формальних граматичних критеріях (відсутня можливість зміни за ступенями порівняння, відсутнє широке значення слова або випадок, коли перша частина слова більше не є самостійною);

– відсутні формальні граматичні критерії, написання разом пояснюється через перелік лексики“ [6, с.57].

„За новим правописом пишуться окремо завжди – в Infinitiv, Partizip I, Partizip II, у кінечному положенні в підрядному реченні, і т.д.:

– (Складний) прислівник (aneinander, aufeinander, auseinander, beieinander, durcheinander; abwärts, aufwärts) + дієслово. (Наприклад: aneinander denken (grenzen, legen), aufeinander achten (hören, stapeln) [6, с.59]. Причому, наприклад, dafür, heran, heraus і багато інших складних перших СК подано в переліку „часток“, які в сполученні з дієсловом в Infinitiv, Partizip I, Partizip II, у кінечному положенні в підрядному реченні пишуться разом [6, с.58].

– Partizip + дієслово, наприклад: gelangen nehmen (halten), verloren gehen.

– Іменник + дієслово, наприклад: Auto fahren, Eis laufen, Kopf stehen, Maß halten.

– Дієслово в інфінітиві + дієслово, наприклад: kennen lernen, liegen lassen, sitzen bleiben, spazieren gehen“ [6, с.60].

Потрібно звернути увагу на написання прикметників як перших СК у складі ДО або цих самих прикметників у складі словосполучень. Прикметники як перший СК за новим правописом можуть використовуватися так, як і раніше – прикметник пишеться з основою дієслова у Infinitiv, Partizip I, Partizip II, у кінцевому положенні в підрядному реченні разом, якщо прикметник у цьому сполученні (прикметник-перший СК + дієслово-другий СК), не розширюється (якщо не можна між компонентами вставити „дуже“ або „зовсім“), причому заперечення „Nicht“ не вважається розширенням і якщо прикметник не змінюється за ступенями порівняння (наприклад: festsetzen (bestimmen), freisprechen (für nicht schuldig erklären), gutschreiben (anrechnen) [6, с.58].

Прикметник + дієслово є словосполученнями, і пишуться окремо завжди, в Infinitiv, і т.д., коли прикметник у цьому сполученні може розширюватись, іноді за допомогою „sehr“ або „ganz“, або змінюватись за ступенями порівняння, наприклад: fern liegen (sehr fern liegen, ferner liegen), frei sprechen (ohne Manuskript sprechen), gutschreiben (anrechnen) [6, с.59]. Крім того, потрібно пам’ятати, що у новому правописі існує „правило толерантності“, або „правило допустимості“. У деяких випадках надається право обирати тому, хто пише: писати разом чи окремо, залежно від того, як він розуміє приклад – як складне слово чи групу слів. Наприклад, коли незрозуміло, писати прикметник з дієсловом у Infinitiv разом, як ДО, чи окремо, як словосполучення, то в цьому випадку можна користуватися цим правилом [6, с.60].

Отже, у тих випадках, коли за новим правописом перший та другий СК дієслівної одиниці слід у інфінітиві писати окремо, то ДО перестає існувати і стає словосполученням з притаманними йому властивостями.

Словосполученнями називаються об’єднані за значенням та граматично слова, що виражають відношення між поняттями [2, с.4]. У словосполученнях, коли одне слово залежить від іншого, або обумовлює інше, слова нерівноправні, є головне і залежне слово. Завдяки залежному слову конкретизується значення головного слова [2, с.22]. Такі словосполучення називаються підрядними, до них належать і новоутворені після реформи словосполучення від ДО. Слова у словосполученні узгоджуються. Узгодженням є зв’язок у підрядному словосполученні, коли головне слово потребує від залежного слова обов’язкового співвідношення категорій (роду, числа, відмінка, особи). Зміна однієї з категорій головного слова викликає необхідну зміну залежного слова. Отже, зв’язок узгодження є суто граматичним явищем.

Слова у словосполученні узгоджуються також керуванням – підрядним зв’язком, при якому залежне слово використовується у певному непрямому відмінку без прийменника або з прийменником, при цьому кожен відмінок має своє особливе значення. Зв’язок керування обмежуються лише межами однієї частини мови: наприклад, знахідний відмінок об’єкта можливий лише в залежності від дієслова. Залежно від того, до якої частини мови належить слово, що керує, керування розділяється на придієслівне (найбільш різноманітне та вживане), приад’єктивне, прислівникове [2, с.36]. Словосполучення, утворені від ДО внаслідок реформи, мають придієслівне керування.

З усього вищесказаного можна зробити висновок про спільності та відмінності ДО та словосполучень, які утворилися з ДО внаслідок реформи правопису. Спільна риса: лексичне значення практично не змінилося. Відмінні риси:

– різна структура (ДО – складне утворення з двох словотворчих компонентів, а словосполучення – це два слова у зв’язках підрядності);

– наявність граматичних особливостей (ДО – це лексичне утворення, що належить до однієї частини мови, а до складу словосполучення входять слова, що належать до різних частин мови, наприклад: прислівник+дієслово, іменник+дієслово);

– різне функціонування в реченні ДО та словосполучень.

У цьому випадку зміни в орфографії ДО вплинули не тільки на їхній правопис, але і на структуру, граматичне оформлення, синтаксичні властивості. Отже, тим, хто вивчає німецьку мову, потрібно обов’язково звертати увагу на правильне написання, і, безперечно, на правильне вживання дієслівних одиниць або словосполучень.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Большой немецко-русский словарь: В 3 т. / Авт.-сост. Лепинг Е.И., Страхова Н.П., Филичева Н.И. и др.; Под общ рук. Москальской О.И. – 6 изд., стереотип. – М.: Рус. яз., 2000. – Т.I –760 с., Т.II – 680 с., Т.III – 365 с.

  2. Гвоздёв А.Н. Современные проблемы русской терминологии. Инст. русск. языка. – М.: Наука, 1986. – 145 с.

  3. Норанович А.И. Синонимические отношения словообразующих моделей немецких глаголов (на материале производных с префиксами be-, ent-, er-, ver- и полупрефиксов ab-, an-, auf-. – Автореф. дис. … канд. филол. наук. 10.02.04. – Калинин, 1973. – 25 с.

  4. Смирницкий А.И. К вопросу о слове. Проблема „отдельности” слова // В сб.: Вопросы теории и истории языка. – М.: Изд-во АН СССР, 1952. – С. 194-202.

  5. Чекуришвили Л.А. Валентностные особенности полупрефиксальных глагольных дериватов в современном немецком языке. – Автореф. дис. … канд. филол. наук. 10.02.04. – Тбилиси, 1986. – 25 с.

  6. Wahrig. Die deutsche Rechtschreibung. Verfasst von Ursula Hermann. Völlig neu bearb. und erw. von Lutz Götze. Jubiläumssonderausgabe. Bertelsmann Lexikon Institut. – Wissen Media Verlag GmbH, Gütersloh/ München 2003. – 1200 S.

  7. Wolfgang Fleischer. Wortbildung der deutschen Gegenwartssprache. 4., durchgesehene Auflage. VEB Bibliographisches Institut. Leipzig, 1976. – 363 S.

SUMMARY

The present article is devoted to the investigation of peculiar features of writing of verbal units with the first separated components in German language.

Key words: verbal unit, derivational component, word combination.

Олена Білка

СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ

БІОЛОГІЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

У статті проаналізовано історію розвитку української біологічної термінології. У становленні та розвитку терміносистеми біології виокремлено п’ять етапів: накопичувальний період, ІІ половина ХІХ – поч. ХХ ст., 1918-1930 рр., 50-80-ті роки ХХ ст., 90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст. Інтерес до вторинних біологічних найменувань виявлено в багатьох лексикографічних працях.

Ключові слова: українська біологічна термінологія, лексикографія, метафоричний термін, метонімічний термін.

Історичний погляд на українську біологічну термінологію показує, що біологічна лексика є однією з найдавніших фахових терміносистем. У мовознавчій літературі спостерігаємо різні періодизації формування української наукової термінології. Так, Л.О. Туровська, наприклад, виокремлює шість етапів: ХІ – ХVІІІ ст.; ХІХ – поч. ХХ ст.; 20-ті роки ХХ ст.; 30 – 50-ті роки ХХ ст.; 60 – 80-ті роки ХХ ст.; 90-ті роки ХХ ст. [9, с. 84]. Окремі дослідники (І.В. Корнейко, М.І. Пилипенко, В.Я. Юкало) вказують на чотири основні періоди розвитку української термінології: 1 етап – підготовчий (ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.); 2 етап – творчий (1917– поч. 30-х років); 3 етап – русифікаційний (поч. 30-х – кінець 80-х років ХХ ст.); 4 етап – антирусифікаційний (поч. 90-х років – наш час) [9, с. 84]. Заслуговує на увагу міркування Ф.А. Циткіної, яка вважає, що українська термінологія пройшла у своєму розвиткові як мінімум три етапи: перший, “донауковий”, коли терміни та номени були зафіксовані лише в спеціальному мовленні, в мовленні ремісників тощо; другий, “науковий”, коли українська термінологія формувалася паралельно з формуванням наукового мовленнєвого стилю, починаючи з ХVІІІ ст.; третій, “радянський”, з цілим букетом особливостей, серед яких дослідниця виділяє нерівноправне співіснування російської та української термінології у науковому спілкуванні в Україні. Після прийняття “Закону про мови” в 1989 р. настав четвертий етап розвитку термінології в Україні, якому притаманне стихійне відродження українських терміносистем [9, с. 84].

Погоджуємося з Л.О. Симоненко, яка у становленні та розвитку біологічної термінології виокремлює п’ять етапів, що характерні і для розвитку української терміносистеми. Накопичувальний період – це час фіксації спеціальних слів у грамотах, юридичних актах, монастирських книгах, лікарських порадниках, загальномовних словниках тощо. Цей період тривав до першої половини ХІХ ст. Сучасній науковій термінології передувала народна термінологія, яка “з виникненням писемності стає основою створення наукової термінології” [7, с. 62]. Перші спроби фіксації термінів практичної біології (медицини) були зроблені в Лікарських порадниках і травниках ХVІ – ХVІІ ст. (назви рослин – возми соку полиновего, лататямъ водянимъ, боряка солодкого, изъ черноболю, изсушить подорожнику; назви тварин – мясо совиное, кобылье молоко, кровь овечая, мозгъ вепровъ, голубь горячъ, возми жабу рокотуху, овечимъ саломъ) [10, с. 402]. А.В. Крижанівська, Л.О. Симоненко, Т.І. Панько з цього приводу наголошують, що слов’янську природознавчу термінологію фіксують лексикографічні джерела. Зокрема, в “Лексиконі” П. Беринди знаходимо такі назви: орел, окунь, луска, ворон, гайворон, животное, півень, пташеня [7, с. 62]. Багато ботанічних та зоологічних назв знайшли відображення в художній літературі. Так, в “Енеїді” І.П. Котляревського зустрічаємо такі біологічні терміни: галка, гадюка, зайчик, вовк, ящірка, кошеня, лисиця, собака, черв’як, кріт, павич, індик, ведмідь, цап, журавель, верба, очерет, кислиця, мак тощо [7, с. 62].

Для другого періоду (ІІ половина ХІХ – поч. ХХ ст.) характерний системний підхід до творення нової, збирання та перегляду наявної народної термінології переважно в Галичині. Цей період пов’язаний з журналом “Основа” і діяльністю Лікарського товариства в Галичині та Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка. У Східній Україні через певні політичні перешкоди укладання термінологічних словників почалося в 70–80-х рр. ХІХ ст. У 1874 р. П.С. Рогович видає “Опытъ словаря народных названій растеній Юго-Западной Россіи, съ некоторыми поверіями и разсказами о нихъ”. До словника, як зазначено в передмові, увійшли назви, зібрані не лише П.С. Роговичем, а й О.О. Давиденком, М.О. Максимовичем, І.І. Софроновичем та Б.М. Черняєвим. Цього ж року виходить “Список растений с народными названиями” Ф.К. Волкова, у якому зафіксовано 230 українських назв рослин з латинськими відповідниками і збережено всі етнографічні помітки збирача [2, с. 362]. У 1882 р. у Львові було організовано Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка. Його головним завданням було сприяння розвитку української наукової мови. Математично-природничо-лікарська секція товариства займалася збиранням і створенням наукової української термінології з фізико-математичних, природничих та медичних наук. У 1898 р. у Львові був заснований “Лікарський збірник”, що став першою спробою видавати медичну літературу українською мовою. До складу збірника входили три розділи: наукові статті, реферати і термінологія. Є.І. Озаркевич у “Термінологічних витягах” збірника вперше опублікував у формі латинсько-німецького або французько-українського словника близько 3-х тисяч медичних термінів [2, с. 363]. У роботі над медичною термінологією дослідник використав досвід німців, чехів, поляків. Латинські терміни він намагався замінити українськими назвами, уникаючи при цьому простонародних слів. Багато із запропонованих ученим термінів уживають у сучасній медичній термінології. Вироблення термінологічних систем у Галичині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. відбувалося одночасно із загальнопросвітницьким рухом. Створення національної термінології диктували передусім потреби культурного розвитку народних мас, запровадження у навчальних закладах рідної мови, розширення спеціальних функцій української мови [5, с. 25-26].

Третій період у розвитку української наукової термінології (1918–1930 рр.) пов’язаний з відновленням української державності, розширенням суспільних функцій української мови, заснуванням гетьманом Павлом Скоропадським у 1918 р. Української академії наук. Л.О. Симоненко, зокрема, указувала, що цей етап став логічним продовженням термінологічної праці когорти діячів науки, лінгвістів, письменників Західної і Східної України у попередні десятиліття [5, с. 26]. У грудні 1918 р. під керівництвом Д.І. Багалія організовано відділ історично-філологічних наук, при якому було створено ряд комісій (комісія для складання словника живої української мови, правописно-термінологічна на чолі з А.Ю. Кримським). Ці комісії забезпечували наукове функціонування української мови в державі, особливо це стосувалося проблем вироблення спеціальної термінології шляхом систематизації та уніфікації наявної термінології. У 1920 р. була створена секція природничої термінології, яку очолив О.А. Яната. Члени секції записували з уст народу терміни, що існували в живій розмовній мові. “Цей Словник може служити основою для дальшої систематизації української ботанічної номенклатури, коли буде систематизовано і повно проведено запис українських назв рослин по всіх місцевостях нашої території”, тобто автори ставлять завдання ширші за термінологічний словник. Основним завданням автори таких словників ставили не стільки унормування української термінології, зазначає Н.М. Сологуб, скільки збирання і опрацювання народного і літературного термінологічного матеріалу [8, с. 15]. Наведемо приклад подачі матеріалу в цьому словнику. Спочатку дається латинська назва рослини (Aconitum Z), потім – українська, яку автори рекомендують (курсивом), після цього подають інші українські назви, напр.: тоя – чорнотоя, нетоя, борець, чорне зілля, чар-зілля, цар-трава, косатка, кошка, посталь [8, с. 16]. Наведений приклад свідчить про процес збирання і накопичення термінологічного матеріалу.

Упродовж 1917–1921 рр. зусиллями комісій було видано близько 30 словників з різних галузей знань, зокрема “Словник біологічної термінології” С.І. Паночіні. У 1921 р. всі термінологічні комісії були об’єднані в Інститут української наукової мови, що приділяв велике значення становленню й розвитку термінологічних систем. В “Інструкції до укладання словників” наголошувалося на тому, що при укладанні словника необхідно використовувати лексичний матеріал живої мови та літературних джерел, творити “нове” слово-термін з кореневих мовних основ, запозичати чуже слово з термінологічного матеріалу іншої мови, де, очевидно, ця галузь діяльності самостійно й повно розвинена [5, с. 27–28]. Наукова діяльність учених була перервана звинувачуваннями їх у народництві та націоналізмі. Після цього розвиток термінології припинився до 50-х рр. ХХ століття.

Четвертий етап у розвитку української наукової термінології припадає на 50-80-ті рр. ХХ ст. – час відновлення в Україні термінологічних студій. Так, в 1957 р. Президією Академії наук створено Словникову комісію, що займалася укладанням словників, які забезпечували ознайомлення з новою термінологією. Зусиллями науковців упродовж 1959–1979 рр. було опубліковано 75 термінологічних словників, із них 22 тлумачні і тлумачно-перекладні словники, 14 довідників, 4 енциклопедії, 33 перекладні словники, серед них “Російсько-український сільськогосподарський словник” (40 тис. термінів) [5, с. 28]. 80-ті рр. позначені спадом лексикографічної термінології. У цей період побачили світ “Російсько-українсько-латинський зоологічний словник: термінологія і номенклатура” О.П. Маркевича, К.І. Татарка (редактор-лексикограф Л.О. Симоненко), “Словник-довідник з екології” Є.М. Кондратюка, Г.І. Хархота, “Біологічний словник” П.Г. Костюка, “Російсько-український словник біологічної термінології і номенклатури” Д.І. Афанасьєва, “Біологічний словник” І.Г. Підоплічка, “Російсько-український словник термінів лісівництва” фундатором і натхненником якого був академік П.С. Погребняк та ін. Тлумачні словники цього періоду відтворюють поняттєво-термінологічний апарат гуманітарної та природничої сфери. Аналогічну ситуацію спостерігаємо і серед галузевих терміносистем. Було створено енциклопедії бджільництва, садівництва, сільського господарства. Л.О. Симоненко вказує на недолік виданих словників, що були орієнтовані на принцип мінімальних розходжень (в основному калькування російських термінів) та принцип уніфікації, інтернаціоналізації на основі виробленої спільності за допомогою російської мови як мови міжнаціонального спілкування, оскільки остання мала монопольне панування на теренах СРСР, нехтуючи при цьому нормами української мови [5, с. 29]. Етапним у формуванні української наукової ботанічної номенклатури став академічний “Російсько-український словник ботанічної термінології і номенклатури” (1962 р.), який, на думку І.В. Сабадош, “кодифікував значну кількість традиційних термінів, а також відновив уживання деяких народних ботанічних назв” [4, с. 47]. У 1965 р. виходить друге видання “Визначника рослин України”, у якому вперше систематично описана вся флора України в її сучасних кордонах. Переважна більшість назв рослин – транслітеровані латинські номени (аронія, комперія, дантолія та ін.), яким здебільшого відповідають такі ж російські назви. В 1978 р. Словникова комісія була реорганізована в Комітет наукової термінології, що був створений при Президії Національної академії наук України. Л.О. Симоненко, зокрема, в діяльності цього Комітету виокремлює такі завдання: організація теоретичного розроблення принципів і науково обґрунтованої методики побудови галузевих терміносистем та впровадження їх у практику; теоретичні й практичні питання уніфікації наукової термінології; впровадження термінологічних норм у мовну практику [5, с. 29].

80-ті рр. позначені спадом спеціальної лексикографії. У цей період було надруковано близько 20 видань здебільшого енциклопедично-довідкового типу. У 1984 р. у Києві вийшов “Словник ботанічних термінів” за загальною редакцією І.А. Дудки, у 1987 р. – “Словник-довідник з екології”, який уклали Є.М. Кондратюк і Г.І. Хархота, в 1988 р. – “Короткий медико-біологічний словник” за редакцією О.Д. Тимченка. Третє видання визначника рослин України, вже російською мовою (“Определитель высших растений Украины”), надруковано у 1987 р. У ньому після російської назви у дужках подано й українську назву відповідної рослини. “У галузі української ботанічної номенклатури в ньому закріплено в основному все те, – наголошує І.В. Сабадош, – що було характерне для неї в попередніх двох, і зроблено дальший крок у її зросійщенні під впливом “інтернаціоналізації” [4, с. 48]. Пор.: усім відома рослина Chamomilla recutita Rauschert, що в попередніх визначниках називалася ромашка лікарська, в “Определителе высших растений Украины” йменується хамоміла обідрана (рос. хамомилла ободранная). Загалом же в цьому визначнику більшість родових назв рослин іншомовна.

П’ятий етап (90-ті рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.) – найпродуктивніший у розбудові української наукової мови та термінології, що викликане впровадженням Закону “Про мови в Україні”, діяльністю Товариства української мови “Просвіта”, проголошенням незалежності. “Посилений інтерес до проблем наукової термінології, – наголошує Л.О. Симоненко, – обумовлений практичними потребами: забезпечити державотворення, навчальний процес, пресу, видавництва, телебачення, радіо нормативною термінологією” [5, с. 30]. У зв’язку з цим інтенсивно досліджують процеси становлення окремих терміносистем, що дає змогу встановити час появи тої чи тої галузі знань, виявити як лінгвістичні, так і позалінгвістичні чинники, які впливають на побудову термінів. Термінологічний фонд української мови не лишається сталим: з’являються нові терміни, а ті, які не витримали мовної апробації, переходять до пасивного фонду, наприклад, лихорадочник (трава від лихорадки), пропасник (зілля проти трясці) [7, с. 18].

Розвиток і становлення термінології природно пов’язані з лексикографією. Упорядкування та внормування української термінології  це важливий науковий процес. “Інтелект українського народу зрештою, здавна, навіть тоді, коли колонізатори переслідували українську мову та культуру, – зазначає Л.М. Полюга, – схильний був творити словники. Авторам минулого не раз вдавалося обходити цензуру і словникові видання ставали для українців своєрідними маніфестами – зберігали мову народу, доводили, що українська мова не бідніша від інших європейських, сприяли духовному відродженню нації, утверджували національну самобутність” [3, с. 21. Біологічна термінологія теж не залишалася поза увагою лексикографів. Проте досі мало уваги приділяють ролі вторинних найменувань у формуванні української біологічної лексики. О.П. Винник уважає, що учені або ігнорують вторинні терміни, або не надають їм великого значення [1, с. 19]. Сьогодні біологічні метафоричні та метонімічні терміни знаходимо в багатьох українських лексикографічних працях – універсальних, галузевих, вузькогалузевих.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

    Документ
    Нормативний навчальний курс “Демографія та географія наседлення” передбачений навчальним планом спеціальності, затвердженим ректором Полтавського державного педагогічного університету імені В.
  2. Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет (1)

    Документ
    Робоча навчальна програма складена на основі авторської програми „Географія промислових комплексів” для студентів географічних факультетів / Укладач С.
  3. Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет (2)

    Документ
    Робоча навчальна програма складена на основі програми педагогічних інститутів: „Картографія з основами топографії” / Укладачі: Г.Ю. Грюнберг, Н.А. Лапіна, Н.
  4. Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет (3)

    Документ
    Робоча навчальна програма складена на основі авторської програми з навчальної дисципліни „Організація краєзнавчо-туристичної діяльності” / Укладач Л.О.
  5. Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет імені богдана хмельницького

    Навчально-методичний посібник
    Е 90 Елькін М.В. Історія педагогіки: [навчально-методичний посібник до самостійного вивчення дисципліни] / М.В.Елькін, М.М.Головкова, А.А.Коробченко. – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2009.

Другие похожие документы..