Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Своевременная и точная диагностика - основополагающий момент врачебной деятельности, служащий залогом правильного и успешного лечения больного. Быть ...полностью>>
'Рабочая программа'
Рабочая программа составлена на основании ГОС ВО для специальности 080801 «Прикладная информатика в экономике» утвержденного 27 марта 2 г., рассмотре...полностью>>
'Документ'
На виконання Закону України «Про загальну середню освіту», постанов Кабінету Міністрів України від 27.08.10 № 778 «Про затвердження Положення про заг...полностью>>
'Документ'
Пёстрая лента автострады теряется в глубине лесов, раскинувшихся на пологих склонах Большого Кавказа. По этой дороге автобусы мчатся к одному из самых...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Приватизація та реприватизація в Україні
після "помаранчевої" революції

Київ 2006

Видання здійснено за фінансової підтримки
Міжнародного фонду "Відродження"

Приватизація та реприватизація в Україні після "помаранчевої" революції / О.Й. Пасхавер, Л.Т. Верховодова, К.М. Агеєва. В надзаг.: Центр економічного розвитку. – К.: "Міленіум", 2006. – 00 с.

У виданні простежено перебіг процесу приватизації в Україні до і після "помаранчевої" революції та підбито підсумки за цей період. Історично приватизація стала одним з важливих чинників проведення ринкових реформ в українській економіці, вона забезпечила стратегічні позиції приватному сектору, сприяла виникненню ринкової інфраструктури та великого приватного капіталу. Водночас приватизація призвела до деформацій, притаманних для посткомуністичних країн з авторитарними режимами і незавершеними ринковими реформами. Приватизація стала інструментом перерозподілу державного майна на користь фінансово-промислових груп (ФПГ), наближених до старої влади. Олігархічні ФПГ створили тандем із старою владою, яку вони підтримували фінансово і політично. У книжці аналізується, як ці історичні моменти трансформувалися в одну з головних цілей "помаранчевої" революції - відновлення "справедливості" у проведенні роздержавлення та урядову політику реприватизації. Негативне ставлення до приватизації, що її проводив старий режим, дало поштовх для згортання в країні приватизаційних процесів, насамперед щодо ефективних і стратегічних об’єктів. Приватизація за своїми функціями стала перетворюватися на джерело бюджетних доходів і "чистильника" державного сектора від дрібних, непривабливих об’єктів. Автори книжки значну увагу приділяють питанням відновлення приватизації як реформаторського процесу. Зокрема, розглядаються такі важливі питання: а) обгрунтування необхідності поширення процесу роздержавлення на стратегічні галузі й на об’єкти природних монополій, що має супроводжуватися перебудовою механізмів приватизації; б) визначення межі державного сектора у змішаній економіці, що формується в країні, в) співвідношення іноземного і вітчизняного капіталу в контексті переходу Україні до політики відкритої економіки, г) завершення процесу перегляду результатів приватизації та надання гарантій прав власності.

Видання розраховане на науковців, працівників державних органів, підприємців і всіх тих, хто цікавиться історією та подальшим розвитком національної економіки та національного приватного капіталу.

ЗМІСТ

Вступ 4

1.Приватизація до "помаранчевої" революції 6

1.1.Приватизація – основа ринкової трансформації економіки України 6

1.2.Втрата реформаторського потенціалу 10

1.3.Поширення неприватизаційних методів відчуження державного майна 14

1.4.Сприйняття приватизації населенням 18

1.5.Вплив деформацій в політиці приватизації на економіку 20

2.Діючі особи, які визначили приватизаційну політику після "помаранчевої" революції 23

2.1.В.Ющенко – президент України 23

2.2.Ю.Тимошенко – перший постреволюційний прем’єр-міністр 25

2.3.Ю.Єхануров – другій постреволюційний прем’єр-міністр 26

2.4.В.Семенюк – голова ФДМУ 27

2.5.Верховна Рада України 29

3.Перегляд результатів приватизації 31

3.1.Реприватизація – феномен політики першого постреволюційного уряду 31

3.2.Негативні наслідки політики реприватизації 39

3.3.Пошук нових форм перегляду прав власності 44

3.4.Намагання законодавчого регулювання перегляду результатів приватизації 57

3.5.Світовий досвід перегляду результатів приватизації 63

3.6.Висновки: як можна вирішити проблему результатів приватизації в Україні 71

4.Розвиток процесу приватизації 76

4.1.Два полюси приватизаційної політики уряду Ю.Тимошенко 76

4.2.Приватизація при уряді Ю.Єханурова 80

4.3.Ідеологія та механізми продовження приватизаційної політики 84

4.3.1.Від чого необхідно відмовитися і що стримуватиме 85

4.3.2.Поле та механізми майбутньої приватизації 87

4.3.3.Приватизація має відображати конструктивну стратегію розвитку країни 90

Вступ

Роль приватизації як реформаторського процесу помітно зменшилася після того, як у другій половині 90-х років у посткомуністичних країнах приватний сектор посів стратегічні позиції в економіці. На першому плані в економічній політиці країн опинилися проблеми формування ефективного державного сектора й адекватної йому системи управління власністю.

Проте в останні 2-3 роки в політичному житті та економічній політиці ряду посткомуністичних країн проблеми приватизації знову вийшли на перший план.

Вони набули надзвичайної політичної гостроти в тих країнах, де відбулися «кольорові» революції. Підвищена увага населення і нових команд, що прийшли до влади після перемоги революцій, була прикута до олігархічного капіталу й до тих активів, які він одержав під час попереднього розпродажу державного майна. Це продемонструвала й українська «помаранчева» революція, феноменом якої стала реприватизація – політика перегляду результатів приватизації як продовження боротьби з прибічниками авторитарного режиму.

Втім, детальніший аналіз ситуації засвідчив, що під цим зовнішнім шаром популістських вимог усунення “несправедливості” в розподілі державного майна відбуваються глибинні, об'єктивні процеси. Вони притаманні усім тим посткомуністичним країнам, що, як і Україна, не завершили ринкових реформ. Ці країни постали перед необхідністю проведення чергової структурної трансформації своїх економік, і частиною цього процесу неминуче стає перегляд прав власності, набутих під час приватизації. Про це свідчить, наприклад, досвід Росії, у якої протягом останніх років не відбувалося революційних подій.

Це пов'язано з тим, що на посткомуністичних теренах, де не були завершені ринкові реформи, сформувалися так звані олігархічні економіки. На цей час економіки країн з олігархічними ознаками нагромадили цілий комплекс деформацій (посилена експортна орієнтація, активні процеси реіндустріалізації та пріоритетний розвиток сировинних галузей, монополізація ринків, тіньова економіка), що почали блокувати їх подальший розвиток. Олігархічний капітал, відігравши свою позитивну роль у подоланні кризи національних економік після розпаду колишнього СРСР, став гальмувати введення в дію нових механізмів економічного зростання.

В Україні структурна перебудова, пов'язана з існуванням олігархічного капіталу, ускладнюється ще й тим, що країна значно відстала в реформуванні системи власності. Подальша трансформація української економіки потребує проведення приватизації в стратегічних секторах та сферах природних монополій, що дотепер закриті для роздержавлення.

Ситуація в сфері приватизації після «помаранчевої» революції в Україні поки що привертає увагу експертів та аналітиків переважно з політичної точки зору. Як правило, це оперативні коментарі «гарячих» подій і акцій у ЗМІ, особливо тих, які тим чи іншим чином впливають на політичну ситуацію в країні або імідж конкретного політика. Автори ж цього огляду зробили першу спробу надати аналітичну оцінку процесів приватизації та реприватизації в Україні в контексті трансформації соціально-економічної системи країни.

Огляд розпочинається з аналізу процесів приватизації до «помаранчевої» революції. Приватизація в Україні, з одного боку, стала однією з основних складових ринкових реформ у країні, з другого - сприяла формуванню такої економіки, яку, в остаточному підсумку, не сприйняло українське суспільство. Олігархічний капітал призвів до значного розшарування суспільства, утворивши полюси бідності й надбагатства. Державна машина відверто почала працювати на інтереси фінансово-промислових груп, а системи державних соціальних гарантій для населення згорталися. Критичного рівня сягнула загальна корумпованість чиновництва. Олігархічний капітал та корумповане чиновництво чинили відчутний тиск на інший бізнес, всіляко гальмуючи його розвиток. Формування громадянського суспільства блокувалося.

Усе це, разом з іншими серйозними та болісними суспільними негараздами, привело український люд під прапори «помаранчевої» революції. Серед революційних гасел найгучнішими стали заклики до відновлення «справедливості» у розподілі державного майна, проведеного старою владою.

Після перемоги «помаранчевої» революції приватизаційна політика, фактично, розпалася на окремі, мало пов’язані між собою напрями. Нова урядова команда, яка прийшла до влади, зразу ж приступила до виконання своїх революційних зобов’язань – здійснення перегляду прав власності, одержаних у процесі приватизації. Однак незабаром невідкладні фіскальні проблеми змусили і перший, і другий постреволюційні уряди розпочати підготовку до продажу окремих стратегічних підприємств. В цей же час керівництво головного приватизаційного органу країни – Фонду державного майна України (ФДМУ) – активно здійснювало перебудову його на орган з управління державним майном. Приватизаційні функції ФДМУ обмежувались процедурами «очищення» державного сектора від дрібних, непривабливих і збиткових об'єктів.

У діях «помаранчевої» влади переважали оперативні заходи. ФДМУ перестав відігравати традиційну роль генератора державної приватизаційної політики. Внаслідок цього на цей час країна не має офіційної стратегії продовження приватизаційного процесу. Дотепер законодавчо не закріплено й способи перегляду прав власності, придбаних під час попередньої приватизації. Ідеологічні та політичні протиріччя, лобістські інтереси призвели до постійного протистояння різних державних органів при проведенні окремих приватизаційних акцій.

Після зміни в політичній конфігурації Верховної Ради України та уряду в результаті парламентських виборів у березні 2006 р. невизначеність ситуації в сфері приватизації ще більше посилилася. На сьогодні експертам і аналітикам дуже важко спрогнозувати характер і перебіг подальшої приватизаційної політики в країні.

Ця ситуація спонукала авторів до того, щоб значну частину огляду присвятити викладенню власних принципових підходів до вирішення нагальних завдань у сфері реформи власності. Для розробки пропозицій і рекомендацій використовувалися світовий досвід проведення приватизації, що відбиває глобальні тенденції в розвитку світової економіки, а також позитивна практика різних країн як приклад урахування національних інтересів. Автори спиралися також на свій досвід участі в підготовці приватизаційного законодавства та державних програм приватизації, проведення реальних приватизаційних акцій у секторі стратегічних підприємств.

Пропозиції та рекомендації мають дискусійний характер. Автори порушили й прагнуть загострити увагу на актуальних і дуже важливих проблемах, вирішення яких має велике значення для загального процесу соціально-економічної трансформації в Україні, та спонукати фахівців і громадськість до їх широкого обговорення.

  1. Приватизація до "помаранчевої" революції

Приватизація періоду до "помаранчевої" революції зіграла подвійну роль у новій історії України.

По-перше, вона стала одним із головних реформаторських процесів у незалежній України, з яким пов'язані зміна суспільного ладу й відхід від радянського соціалізму. Внаслідок її проведення відбувся переділ державної власності на користь приватної, майно держави перетворилося на активний капітал, сформувалося нове багатство.

По-друге, приватизація в умовах авторитарного режиму і незавершеності ринкових реформ в посткомуністичній Україні набула значних деформаційних рис. Вона перетворилася на ключовий момент олігархічного тандему влади та потужних фінансово-промислових груп (ФПГ). Влада, зі свого боку, забезпечувала для олігархічних ФПГ дешевий і неконкурентний продаж державного майна. А олігархічні ФПГ організовували для неї фінансову та політичну підтримку.

Ставлення до такої приватизації в українському суспільстві склалося вкрай негативне. Саме тому вимоги перегляду результатів "несправедливої" приватизації стали головними гаслами "помаранчевої" революції, а самі олігархічні ФПГ – головними "ворогами" у цій боротьбі за "справедливість".

    1. Приватизація – основа ринкової трансформації економіки України

Початком приватизації в Україні вважається 1992 р., коли Верховна Рада прийняла пакет приватизаційного законодавства.

Перша команда реформаторів, яка формувала приватизаційну політику, розраховувала на швидке проведення зміни форми власності в країні – не більше ніж за 3-4 роки. Але сталося не так. Реальній процес приватизації в Україні проходив значно повільніше, ніж у більшості інших постсоціалістичних країнах. Для нього характерними були численні зупинки й тимчасові обмеження.

Та все ж процес трансформації державної власності в країні був неспинний. До 1996 р. було завершено малу (невеликі об'єкти), а в 1998 р. – масову (стандартну) приватизацію. Державна програма приватизації на 2000-2002 рр. по суті поклала початок нового етапу в розвитку процесів роздержавлення в Україні. Для проведення приватизації в стратегічних сферах і галузях природних монополій було запроваджено механізм індивідуальної приватизації, покликаний не лише залучити ефективних інвесторів, а й захистити національні інтереси та інтереси масових споживачів.

За дванадцять років (від 1992 р. до 2004 р.) змінили форму власності 96,55 тис. об’єктів, у тому числі державну власність – 25,06 тис. і комунальну власність – 71,49 тис. об’єктів. За групами об’єкти приватизації1 розподілялися таким чином:

при зміні державної власності:

група А – 46,2%, Б, В, Г – 33,8%, Д – 13,2%, Е – 3,6% та Ж – 3,2% об’єктів;

при зміні комунальної власності:

група А – 94,0%, Б, В, Г – 3,7%, Д – 1,4%, Е – 0,4% та Ж – 0,5% об’єктів.

Приватизація набула в Україні досить значного поширення в різних видах економічної діяльності.

Таблиця 1.1

Кількість об’єктів, що змінили форму власності
за видами економічної діяльності за 1992-2004 рр.
2

Види економічної діяльності

Одиниць

Всього

96549

Сільське господарство, мисливство та лісове господарство

3377

Рибне господарство

77

Промисловість

8827

Видобувна промисловість

154

Обробна промисловість

8410

Виробництво та розподіл електроенергії, газу та води

263

Будівництво

3750

Оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту

38371

Готелі та ресторани

7085

Транспорт і зв’язок

1997

Фінансова діяльність

363

Операції з нерухомістю, здавання в найм та послуги юридичним особам

10661

Державне управління

966

Освіта

693

Охорона здоров’я та соціальна допомога

901

Колективні, громадські та особисті послуги

15225

Об’єкти незавершеного будівництва

4256

Під впливом масштабної приватизації економіка країни неухильно зазнавала змін. Після завершення масової приватизації приватний сектор посів стратегічні позиції у виробничому секторі української економіки. Уже в 2000 р. на частку підприємств приватної і колективної власності (за винятком державних корпоративних прав - 50 і більше відсотків) припадало 86,2%. За розрахунками експертів, в основних фондах виробничого сектора економіки ці види власності становили 47%3.

Упродовж цих років успішно відбулася приватизація банківської галузі. У власності держави залишилися лише два банки – Укрексімбанк та Ощадбанк.

Успішно й безконфліктно здійснюється приватизація житла. У 2004 р. частка недержавного житла в усьому національному житловому фонді становила 88%4.

Активно приватизуються земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, особистого підсобного господарства, садівництва, індивідуального дачного й гаражного будівництва. Частка громадян, які приватизували земельні ділянки, становить 86,1% від кількості громадян, котрі мають на це право5.

Формально сільське господарство як галузь також приватизоване. Кількість державних підприємств невелика. Їх частка в сільському, лісовому, рибному та мисливському господарствах у 2004 р. становила лише 0,7%. За даними Держкомзему на 1 січня 2004 р. у приватну власність передано 28,1 млн. га державних сільськогосподарських угідь (78%)6.

За загальним визнанням, саме приватизація стимулювала розвиток ринкових інституцій в економіці країни, у першу чергу, інфраструктури фондового ринку та ринку нерухомості.

Таким чином, приватизація сформувала в Україні нову соціально-економічну реальність. Приватний сектор почав відігравати головну роль у розвитку української економіки.

Таблиця 1.2

Частка об’єктів приватної власності у загальних
економічних показниках України за 2004 р., %
7

Показник

%

Кількість об'єктів, усього

88,2

Кількість промислових об'єктів

92,5

Середньорічна чисельність найманих працівників – суб'єктів підприємницької діяльності

75,2

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподатковування

100,8*

Інвестиції в основний капітал

64,8

Обсяг реалізованої промислової продукції

85,3

Обсяг виробництва у видобувній промисловості

71,1

Обсяг виробництва в обробній промисловості

96,1

Обсяг реалізованої продукції будівництва

89,6

Оптовий товарообіг

96,1

Експорт товарів

91,2



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Травень 2009 (випуск 2) Моніторинг Економічна криза в Україні: наслідки та антикризова політика

    Документ
    Центр економічного розвитку з листопада 2008 р. розпочав моніторинг розвитку сучасної кризи в Україні та результатів перших антикризових дій з боку влади та бізнесу.

Другие похожие документы..