Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Закон'
Программа разработана в целях реализации Основ законодательства Российской Федерации об охране здоровья граждан от 22 июля 1993 года N 5487-1, Указа ...полностью>>
'Автореферат'
Содержание 1. Введение2. Обоснование актуальности3. Цели и задачи работы4. Планируемая научная новизна5. Планируемый практический результат6. Обзор с...полностью>>
'Статья'
Джозеф Фессио (Joseph Fessio) родился 10 января 1941 г. С двадцати лет – в Обществе Иисуса. В 1972 году рукоположен во священника. Доктор богословия ...полностью>>
'Реферат'
Бикеева А.С. Некоторые приемы развития творческих способностей учащихся на уроках иностранного языка Иностранные языки в школе. – 2005. – № 2. – С....полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

П.І. БІЛОУСЕНКО

МОВОЗНАВЧЕ

ДОСЛІДЖЕННЯ

ШКОЛЯРА

УДК: 808.3 (07)

ББК: Ш141.4-921

М 741

Білоусенко П.І.

Мовознавче дослідження школяра. 

У посібнику в популярній формі викладені поради щодо методики організації та ведення мовознавчих досліджень у середній школі.

Для учнів середніх шкіл, учителів української мови, студентів філологічних факультетів.

Рецензенти: В.К. Іваненко, доктор педагогічних наук, професор кафедри методики викладання філологічних дисциплін Запорізького державного університету;

В.Я. Славич, учителька української мови і літератури Січового колегіуму м. Запоріжжя

Відповідальний редактор: Л.І. Кучеренко, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Запорізького державного університету

© П.І.Білоусенко, 2000

ПЕРЕДМОВА

Середня школа прагне якомога краще підготувати своїх випускників до майбутньої професійної діяльності. Але оскільки нині справжній процес інтенсивного оволодіння знаннями лише починається здобуттям середньої освіти, то сучасні школи, особливо школи нового типу – ліцеї, гімназії, колегіуми, вбачають одним із основних своїх завдань підготувати випускників до навчання у вищих навчальних закладах, ознайомити їх з навичками й прийомами наукової праці в обраній галузі, без яких немислимі ні подальший процес навчання, ні майбутня робота за фахом.

З елементами методики ведення лінгвістичних досліджень учні знайомляться при підготовці передбачених програмою доповідей (рефератів) з української мови на основі вивченої наукової чи науково-популярної літератури. І хоч такі шкільні доповіді пишуться за чужими матеріалами, тобто є компілятивними, при їх підготовці користуються методами наукового опрацювання літератури. Часто відомі теоретичні положення в таких роботах підкріплюються новими, самотужки дібраними мовними фактами.

Вищі вимоги висуваються до робіт, які виконуються в різних мовознавчих гуртках. Тут юні лінгвісти мають оволодіти специфічними навичками і прийомами наукової праці, які виробилися в процесі розвитку науки, а підготовлена ними розвідка має відповідати всім вимогам, які висуваються до праць такого типу: вона повинна являти собою оригінальне, актуальне з погляду розвитку сучасної мовознавчої науки дослідження. У ній мають бути подані нові дані, нові спостереження з обраної проблеми або новаторське висвітлення й узагальнення уже відомих фактів. Робота має бути добре оформлена в мовному відношенні. Виконана учнем наукова розвідка є свідченням його серйозної самостійної творчої праці під керівництвом учителя. У ході її виконання учень не лише закріплює, а й розширює, систематизує знання, отримані під час вивчення української мови, значно поглиблює їх в обраному напрямку дослідження.

Однак практика свідчить, що часто учні, які беруться за виконання наукового твору з певної галузі мовознавства, є недостатньо підготовленими в цьому відношенні. Незнання правил і прийомів наукової роботи спричинює невиправдані затрати сил, які не дають бажаного результату. А література з проблеми ведення науково-лінгвістичних досліджень часто буває недоступною для школярів.

Мета цього посібника – у популярній формі розкрити методику підготовки наукової роботи з проблем українського мовознавства. Юні лінгвісти-дослідники дізнáються, як працювати над укладанням бібліографії дослідження, як збирати, систематизувати й описувати мовні факти, які вимоги висуваються до змісту окремих частин роботи, як з окремих частин побудувати й оформити наукову працю.

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО УЧНІВСЬКОЇ

НАУКОВО-ЛІНГВІСТИЧНОЇ РОБОТИ

Наукова робота виконується для того, щоб у кінцевому підсумку в обраній галузі здобути нові знання. З самого початку наголошуємо ще раз: здобути нові знання! Тому застерігаємо від помилкового уявлення про наукову роботу як про твір компілятивний, зітканий з чужих думок, який базується на результатах досліджень інших мовознавців, викладених у відомих чи маловідомих працях. Безсумнівно, будь-якому дослідникові, а тим більше молодому, важко здобути абсолютно нові знання, оскільки майже в кожній галузі науки працювало не одне покоління вчених і кожне покоління щось додавало до знань, набутих попередниками. Тому лінгвісти, як правило, розширюють, доповнюють, уточнюють, конкретизують відомі дані або поширюють відомі результати на нові системи й підсистеми мови. Так, відкриття в ХІХ ст. фонеми (=звукового типу мови) зумовило обґрунтування новими поколіннями мовознавців морфеми, фраземи, синтаксеми тощо. Нерідко трапляється й таке, що старі знання замінюються новими. Наприклад, у східнослов’янському мовознавстві тривалий час вважали, що суфікс -ість (< -ость) запозичено з мови старослов’янської. Згадана точка зору була обгрунтована в 1927 році російським академіком С.Обнорським. Твердження про запозичений характер суфікса переходило з підручника в підручник, аж поки в кінці 50-х – на початку 60-х років росіянин М.Шанський, білорус М.Павленко, українець І.Ковалик (кожен на матеріалі рідної мови!) беззаперечно довели автохтонність (автохтонний - “місцевого походження”) цього вельми поширеного форманта в східнослов’янських мовах. Ця обгрунтована думка зараз ні в кого не викликає заперечення, і можна стверджувати, що відбулася заміна одних знань іншими.

Дослідження юного мовознавця – це форма поглибленого навчання й наукової підготовки майбутнього фахівця. У процесі його виконання учень розширює знання шляхом поглибленого вивчення однієї з тем шкільного курсу української мови, набуває навичок самостійного ведення наукової роботи.

Дослідження учня, зрозуміло, відрізнятиметься від роботи зрілого лінгвіста. Проте за будь-яких умов до науково-лінгвістичного дослідження учня висувається ряд вимог. Юний мовознавець повинен виявити добру обізнаність з доступною літературою з проблеми, уміння її аналізувати, робити зіставлення й висновки. Його розвідка має містити елементи наукового пошуку: базуватися на самостійно дібраному мовному матеріалі, який підкріплює відомі наукові положення, або по-новому їх інтерпретує. Юний лінгвіст мусить навчитися чітко визначати мету й завдання роботи, відповідно до цього систематизувати й аналізувати мовні факти, уміти узагальнювати результати пошуків, обґрунтовано формулювати висновки.

Робота має бути написана грамотно, з дотриманням усіх норм наукового стилю української літературної мови, добре вичитана.

ВИБІР ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Вибір теми дослідження – перший і дуже відповідальний крок у науковій роботі. В українській мові є достатньо вивчені ділянки, де молодому дослідникові з погляду сучасних теоретичних уявлень про мову важко знайти предмет і об’єкт для дослідження. Отже, юним лінгвістам конче необхідні знання про … незнання, тобто про те, що на сьогодні в науці про мову ще не зроблено, а потреба в цьому є. Зважте на те, що знання про незнання – це дуже цінні знання, їх людина здобуває, тривалий час працюючи в обраній галузі лінгвістичних досліджень. У школяра, зрозуміло, таких знань немає, тому на допомогу йому приходить учитель, який добре ознайомлений з проблематикою певного кола знань про мову й пропонує темарій наукових робіт. Звичайно учні намагаються взяти широку тему й бояться вузьких, бо на перший погляд їм здається, що тут немає про що писати. Це дуже часто зовсім не так! Навпаки, роботи на широкі теми, де нібито відразу зрозуміло, у якому ракурсі вести пошук, часто бувають поверховими, несамостійними. Натомість вузька тема опрацьовується глибше, детальніше. Словом, ми закликаємо вас перед вибором теми проконсультуватися з учителем – керівником мовознавчого гуртка, окреслити можливі напрямки дослідження. Але за будь-яких умов слід обґрунтовувати напрямок дослідження, його джерельну базу.

Прагніть обрати таку тему і так виконати роботу, щоб її могли використати інші мовознавці, щоб ваше дослідження, образно кажучи, слугувало цеглинкою в спільній побудові великої споруди знань про українську мову. При цій нагоді хочеться згадати невелику статтю відомого українського мовознавця С.П.Бевзенка “Словотвір українських прізвищ Чернігівщини в ХVІІ ст.”, написану ним у 1974 році. Цю статтю часто цитують українські, польські, чеські лінгвісти, і то не лише з поваги до вченого, а тому, що на його спостереження, аналіз, підрахунки покладаються, їх використовують у побудові власних концепцій дослідники історії словотвірних систем українського іменника, прикметника, дослідники історії українських власних назв.

Науковцеві-початківцю, приміром, важко сказати щось нове про словотвірну систему сучасної української мови взагалі. Однак процеси словотворення в окремих галузях науки, техніки, медицини, культури, спорту, тобто в певних тематичних групах лексики ще й на сьогодні залишаються малодослідженими; є вагома потреба вивчення словотвірних неологізмів у мовних системах окремих письменників, словотвірних тенденцій в усному мовленні різних верств і соціальних груп населення тощо. І результати цих студій справді можна використовувати в ширших, угагальнювальних працях. Але за тієї умови, коли ваше дослідження буде відоме науковій громадськості, тобто буде опублікованим.

Слід зважати й на те, що успішне виконання роботи часто диктується можливостями шкільної чи іншої доступної бібліотеки. Добре, аби юний дослідник мав доступ до обласної бібіотеки чи книгозбірні місцевого університету.

Не забувайте й про те, що мовознавчі дослідження школяра – це ваші перші кроки в науці, де ви ознайомлюєтеся з методикою, технікою наукової праці. Не все зразу вдається, тож не бентежтеся, якщо ґрунтовний аналіз вашої першої розвідки зазнáє критики, а порадійте цьому: не помиляється той, хто нічого не робить, а зауваження розкриють шляхи поліпшення вашої праці.

КОМПОЗИЦІЯ НАУКОВОЇ РОБОТИ

У практиці виконання наукових робіт склалися певні вимоги щодо наявності в них обов’язкових елементів. Після титульної сторінки має йти зміст. Він відбиває структуру роботи: вступ, розділи основної частини, висновки, список використаної літератури (бібліографічний список). При необхідності подається перелік умовних скорочень (перед вступом), список скорочень використаних джерел (після висновків перед бібліографією), додатки (схеми, таблиці, графіки і т.ін.).

У вступі обґрунтовують актуальність обраної теми, формулюють мету й завдання роботи, визначають об’єкт і предмет дослідження, вказують на метод (методи) дослідження, значення одержаних результатів.

У вступі також вказують на джерела, звідки здобуті мовні факти. При потребі дається загальна характеристика цих джерел.

Завершує вступну частину короткий виклад структури наукової роботи. Наприклад: Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг роботи - 35 сторінок, список використаної літератури включає 40 найменувань.

ОБҐРУНТУВАННЯ АКТУАЛЬНОСТІ РОБОТИ

Будь-яка робота починається з обґрунтування її актуальності. Не бійтеся цього іншомовного слова, воно означає “важливий у цей момент, злободенний, назрілий”. Простіше кажучи, вам треба розповісти про те, навіщо потрібна ваша робота. Тут варто не випускати з поля зору кілька моментів. Найперше вашу роботу слід ув’язати із загальним ходом лінгвістичних досліджень. Мовознавці зазвичай тут говорять про те, що йде розбудова відповідної галузі мовознавства: розгорнулася широка робота, набуває першочергового значення, помітно (значно) зріс (посилився, пожвавився) інтерес (увага), спостерігається пожвавлення (повороту) інтересу, значну увагу приділяють, особливу увагу привертають, все ширше розвивається вчення, послідовно обстоюється ідея, характеризується посиленою увагою, однією з найважливіших проблем є тощо. Зразу ж за цим слід сказати про причини того, чому „розгорнулася робота”, „зріс інтерес” і т.ін. Зрозуміла річ, про це ви зможете написати, коли опрацюєте відповідну фахову літературу.

Далі, як правило, ідеться про те, що назріли умови для виконання вашого дослідження, що ці умови підготовлені попереднім розвитком лінгвістичної думки. Тут коротко перераховують основні здобутки вітчизняного (а при потребі – і зарубіжного) мовознавства в обраній галузі, називаючи при цьому прізвища відомих лінгвістів в алфавітному або хронологічному порядку. Нерідко в цій частині дається коротка, але влучна характеристика окремих вагомих праць, які є значним здобутком лінгвістичної науки, відкрили перспективи розвитку певної галузі мовознавства.

Після цього із загальної проблематики тієї галузі мовознавства, про яку йде мова, виокремлюється ваша проблема і говориться про те, що тут ще не зроблено. Ця частина тексту, як правило, подається з нового абзаца й розпочинається словами але, однак, проте, разом з тим тощо, бо зміст цієї частини певною мірою протиставляється сказаному вище після певної кількості слів майже обов’язково йтиме заперечна частка (префікс) не (не-) (назвемо цю частину заперечною): до цього часу (поки що) не була (не стала) предметом (спеціального, монографічного) дослідження (ще не досліджена), немає спеціальних (узагальнюючих) праць, певне коло питань ще не (досі не було, не знайшло) належного висвітлення, залишається низка нерозв’язаних питань, досі немає синтезуючої (узагальнювальної) праці, немає єдиного погляду, ряд питань залишаються невивченими (нерозробленими), недостатній рівень опрацювання проблеми, характеризується неоднозначністю науково-лінгвістичної інтерпретації і под. Зважте на те, що протиставлення цієї частини тексту попередній може (але значно рідше) передаватися й без заперечної частки не: (однак, проте, але) висвітлена фрагментарно, є однією з найменш досліджених, увагу вчених привертали лише окремі часткові питання, присвячені лише окремі статті, є лише принагідні зауваження, вимагає системного опису, ряд нових положень вимагає подальшого розвитку (уточнення, перевірки), вивчалися лише окремі питання, залишалися поза увагою, багато питань залишаються дискусійними, потребує глибокого й детального розгляду, назріла потреба виділити й описати, відкритою залишається проблема, залишається важливим об’єктом наукового вивчення, вимагає всебічного вивчення, на кожному етапі наукового пізнання з’являються нові аспекти розгляду тощо. Утім ця частина тексту (назвемо її видільною, бо тут виокремлюється проблематика вашого дослідження) може передувати заперечній частині або стояти після неї.

А тепер проаналізуйте подану нижче частину вступу кандидатської дисертації О.Ф.Тилик, у якій обґрунтовується актуальність роботи, під кутом зору дотримання викладених вище рекомендацій.

Відношення подібності віддавна привертали увагу науковців. „Немає нічого більш фундаментального для мислення й мови, - писав У.Куайн, - ніж наше відчуття схожості. Дар людини встановлювати спільне в різному є вродженим.”

Засоби вираження відношень подібності стали об’єктом дослідження лінгвістів на різних мовних рівнях. У вітчизняному мовознавстві найбільш глибоко це питання вивчене на синтаксичному рівні при розгляді компаративних конструкцій (Л.Голоюх, В.Заборна, І.Кучеренко, Л.Прокопчук, С.Рошко та інші) чи лексичному – при з’ясуванні механізмів дії мовної метафори (Л.Андрієнко, В.Вовк, Т.Кіс, Г.Краковецька, Н.Лобур, А.Попова та інші). У дериватології описано окремі словотвірні моделі різної частиномовної природи, що використовуються для творення похідних зі значенням схожості. Спеціальні дослідження дериваційних засобів вираження подібності проведено в підсистемі прикметника, прислівника та дієслова (Л.Костич, О.Тараненко, Н.Шаповалова та інші). На окремі фрагменти аналізу внутрішньої будови іменників зі значенням схожості натрапляємо під час розгляду функцій афіксів (О.Безпояско, П.Білоусенко, З.Валюх, С.Воропай, К.Городенська, О.Меркулова, В.Німчук, М.Плющ, Л.Стовбур та інші), вивчення властивостей демінутивних суфіксів та їх десемантизації (М.Кравченко, Л.Родніна, В.Статтєєва, Г.Томиліна та інші). Однак словотвірна структура афіксальних іменників із семантикою схожості висвітлена лише принагідно, переважно в контексті розгляду типів мотиваційних відношень та дії метафори в словотвірних процесах (В.Горпинич, І.Олійник, О.Тараненко та інші), при вивченні питання творення термінів (О.Бондар, М.Жовтобрюх, Г.Сагач та інші), дослідження мотивації назв ботанічної номенклатури (Я.Закревська, Л.Москаленко, А.Шамота та інші). Окрім цього, у науці не описано лексико-словотвірні групи імен із зазначеною дериваційною семантикою, немає єдиного погляду на природу іменникових дериватів із формантами, що здатні виражати як демінутивне значення, так і семантику схожості. На сучасному етапі наукового пізнання потребує перегляду й традиція трактування тлумачними словниками значення іменників із семантикою подібності, що у своїй структурі мають дедемінутивізовані форманти. Ці проблеми й зумовлюють актуальність обраної теми.

У багатьох роботах обґрунтування на цьому не завершується, після згаданих компонентів обґрунтування часто коротко інформують про важливість очікуваних результатів для розвитку науки: дослідження (вивчення) дасть можливість (відкриє можливості) виявити особливості (закономірності, провідні тенденції), розкрити й поглибити уявлення; дасть ґрунт для узагальнень (вироблення послідовної теорії); допоможе розкрити сутність; сприятиме розкриттю природи; дозволить з’ясувати глибинні процеси; дасть додатковий матеріал; дозволить з достатньою достовірністю вивчити; сприятиме збагаченню лінгвістичної теорії (лексикографічної практики), дасть змогу виявити тощо. Зверніть увагу на те, що опорні дієслова тут стоять, як правило, у майбутньому часі. Не слід захоплюватися детальною розповіддю про перспективи чи значення вашої роботи, не забувайте, що вам ще належить сформулювати її мету й завдання, вказати на теоретичне й практичне значення досягнутих результатів.

Ознайомтеся з тим, як цю частину вступу в кандидатській дисертації оформила згадана дослідниця О.Ф.Тилик.

Доцільність дослідження мотивується й активним використанням афіксальних іменників зі значенням подібності в галузевих терміносистемах сучасної української мови, що, насамперед, зумовлено загальною тенденцією до формування цих систем на національномовній основі. Розгляд дериваційних засобів, які беруть участь у творенні іменників із семантикою схожості, розкриває механізм виникнення значення слова. Їх вивчення пов’язане з відображенням закономірностей процесу пізнання людиною зовнішнього світу. Дослідження творення похідних імен зі згаданим значенням сприятиме розкриттю лінгвального статусу таких дериватів, збагаченню лексикографічної практики, теорії номінації, допоможе розв’язати дискусійну проблему про можливість емоційно-оцінного значення термінів, які мають суфікси дедемінутивного походження.

Вас, можливо, мучитиме сумління: тему підказав учитель, а ви обґрунтовуєте її актуальність, нібито все це ви самі придумали. Не переймайтеся цим! Навіть досвідчений науковець, який бачить актуальність теми досить чітко в своїй уяві, накреслюючи шляхи дослідження, зазнáє труднощів у вербалізації (=словесному оформленні) замислу. Він, озброєний досвідом, має пройти той же шлях, що й ви. Просто йому робити це простіше.

І ще одне. Вас уже, можливо, лякають деякі міркування, формулювання … . Ще раз наголошуємо: не бійтеся! Всі ці розумні думки приходять після того, як ви опрацюєте літературу, зробивши належні виписки, зберете мовні факти для аналізу, почнете їх класифікувати … Так що до роботи!

ФОРМУЛЮВАННЯ МЕТИ Й ЗАВДАНЬ

Після обґрунтування актуальності наукової роботи звичайно формулюють її мету й завдання. Молоді науковці часто не розрізняють цих речей. Аби запобігти можливим помилкам, спробуємо пояснити, що це таке. Мета роботи – це сукупний кінцевий її результат, це те, чого ми хочемо досягти. Але мета досягається поетапним виконанням певних завдань. Наприклад, для того щоб побудувати вулик (мета роботи), треба виконати ряд завдань: дібрати відповідну конструкцію, підготувати інструменти, матеріали, виконати ряд теслярських робіт і т.ін., унаслідок чого досягнемо мети – буде побудовано „квартиру” для бджіл – вулик. Слід підкреслити, що завдання в процесі їх виконання можуть розширюватися, уточнюватися. Так, скажімо, стосовно нашого вулика, здавалося б, досить конкретне завдання “дібрати відповідну конструкцію” обов’язково зазнáє уточнення в процесі пошуку оптимального варіанта побудови цієї нібито й нехитрої споруди. У бібліотеці ви знайдете десятки, сотні креслень різного типу вуликів!! Що робити в такому разі? Звертаєтеся до досвідчених бджолярів. Але і їхні рекомендації часом істотно розходяться! Ви вивчаєте всі матеріали, поради з різних боків і доходите висновку, що слід будувати такий вулик, живучи в якому, бджоли приноситимуть найбільше меду у вашій місцевості. А це залежить від кліматичних умов, медоносів – природної рослинності та сільськогосподарських культур, які найчастіше вирощують у ваших краях. У наукових творах кожна думка формулюється дуже скрупульозно, щоб вона звучала однозначно й точно. Так, якби ми справді оформлювали побудову вулика як наукову працю, то перше завдання набуло б орієнтовно такого вигляду: на основі вивчення спеціальної літератури та рекомендацій досвідчених бджолярів дібрати конструкцію (розробити креслення) вулика, який відзначається найбільшою продуктивністю в (указати яких) кліматичній та геоботанічній зонах, та в (указати якій) зоні районування медоносних сільськогосподарських культур. Відчуваєте різницю? Як конкретизується завдання?! Як накреслюються шляхи його виконання?! Хоча при постановці ширшої мети побудова вулика може бути лише одним із завдань.

Але наукова лінгвістична робота – це не побудова вулика, тут є своя специфіка у формулюванні мети й завдань. Ключовими словами в формулюванні мети виступають або дієслова в неозначеній формі (дослідити, описати, здійснити, вивчити, розкрити і т.ін.), або відповідні віддієслівні іменники (дослідження, опис тощо). Оскільки мета – це понятття ширше, ніж завдання, тут часто вживаються означення комплексний, всебічний (комплексне дослідження, всебічне вивчення), монографічний. Намагайтеся мету формулювати якомога компактніше, бажано, щоб у ній проглядалася головна думка наукової розвідки, а при визначенні завдань не доводилося іншими словами повторювати вже сказане – мету. Наводимо приклад вдалого формулювання мети. Тема роботи, яку виконувала мовознавець В.В.Лєснова, – “Номінація людини та її рис у східнослобожанських українських говірках”. Мета – ономасіологічний та ареальний аналіз лексики для характеристики людини та її рис у східнослобожанських говірках. Помітили, як вдало одним іменником (аналіз) й двома прикметниками-означеннями (ономасіологічний та ареальний) “вкручена” ідея?!! Не лякайтеся іноземних слів: ономасіологія займається принципами називання, ареал – це зона поширення чогось. Отже, мета націлює на виявлення й опис особливостей принципів називання людини в згаданих говірках. А ось приклад невдалого формулювання мети: встановити склад, структуру й особливості функціонування (далі йде найменування мовних одиниць) в (далі вказується період і джерела дослідження). Автору цієї розвідки при формулюванні завдань нічого не залишалося, як дещо ширше та трохи іншими словами повторити сказане: 1. Виявити склад (називаються досліджувані мовні одиниці) в (йде назва джерел) 2. Дати структурно-генетичну характеристику (називаються згадані мовні одиниці. 3. Проаналізувати функціонування (називаються ті ж мовні одиниці) з різних поглядів (називаються ці підходи). Нового, як бачимо, у завданнях, порівняно з метою, небагато. Не радимо мету розбивати на пункти. Практика показує, що як тільки мета формулюється з чотирьох-п’яти пунктів, то в цього автора завдання обов’язково у видозміненому вигляді повторюють мету. Варто формулювати мету так, щоб було видно напрямок роботи: якщо пишете описати, то не забувайте сказати як, з якого боку, якщо дати аналіз, то який тощо.

Завдання потрібно не лише правильно й чітко сформулювати, а й поставити їх у певному порядку, так, щоб перед читачем розгорталася програма дій науковця. Спостереження показують, що в науково-лінгвістичних розвідках звичайно ставляться завдання, які можна поділити на чотири групи. Перша група завдань може бути пов’язана з розглядом стану досліджуваної проблеми в теорії і практиці, виробленні теоретичних засад дослідження. Друга група завдань спрямована на чіткіше окреслення предмета і об’єкта вивчення. Завдання третьої групи (їх, як правило, кілька), мають у більшості випадків процесуальний характер – це безпосередній аналіз мовних одиниць. Завдання четвертої групи – узагальнювального, підсумкового типу. Тепер розглянемо ці завдання детальніше.

Будь-яка наукова робота починається з вивчення наукової літератури з проблеми – це питання техніки роботи. Тому не варто формулювати перше завдання, як це інколи буває, так: вивчити й проаналізувати літературу з проблеми (називається проблема). Лінгвістична розвідка може починатися з аналізу різних теорій, на базі чого будується власне розуміння предмета дослідження, концепція роботи. Цілком прийнятливий вигляд мають завдання, що починаються словами розробити (обґрунтувати) (теоретичні) засади (вказується чого), з’ясувати статус (лінгвальну природу) (певних мовних одиниць, категорій тощо), визначити поняття (називається об’єкт), визначити природу (називаються мовні одиниці, явища і т.ін.), обґрунтувати (принципи, підходи, методику тощо). Так, А.К.Мойсієнко, автор великої наукової розвідки “Слово в аперцепційній системі поетичного тексту”, перше завдання закономірно (і дуже доречно!) сформулював так: обґрунтувати теоретичні засади розуміння феномену поетичного тексту як аперцепційної системи, а перший розділ назвав “Текст як аперцепційна система”. Без виконання згаданого завдання неможливо вести подальше дослідження, а без відповідного розділу читач (який хоч і знає, що слово аперцепція означає “зумовленість сприйняття читачем тексту його попереднім досвідом та психічним станом у момент сприйняття”), не зрозуміє наступного тексту опублікованої праці. Мовознавець В.В. Мозгунов у кандидатській дисертації “Перехідність як тип валентності дієслова” (валентність — це здатність слів сполучатися з певними іншими словами) першим завданням записав таке: установити статус категорії перехідності/неперехідності дієслова в системі дієслівних значень. Авторка розвідки “Лінгвістика стислого тексту” О.І.Панченко закономірно й дуже логічно сформулювала перше завдання так: визначити поняття стислого тексту й головних складниківх процесу його творення (суб’єкта, адресата, об’єкта).

Для науки часто буває дуже важливим виявлення кола тих мовних одиниць, явищ, які будуть досліджуватися. Тому нерідко формулювання другого завдання може починатися словосполуками виявити склад (моделі, мовні одиниці), визначити корпус, визначити (уточнити) межі поширення, окреслити сукупність і т.ін. Виконання цього завдання, з одного боку, дасть можливість мати ширше уявлення про об’єкт і предмет дослідження, з другого  ж – у багатьох випадках, особливо там, де об’єкт дослідження виділяється вперше, визначення кількості тих одиниць мови, які мають вивчатися, – це вже вагомий результат роботи, що має самодостатнє значення. Проте не варто формулювати завдання цього типу, як це часто можна спостерегти, так: зібрати, класифікувати матеріал. Це належить до сфери техніки виконання роботи: майже кожна лінгвістична праця починається зі збирання, систематизації й класифікації дібраного матеріалу. На нашу думку, не є вдалим і таке формулювання завдання: увести в науковий обіг новий фактичний матеріал. Кожна робота, яка ґрунтується на дослідженні самостійно зібраних мовних фактів, має ввести в науковий обіг новий фактичний матеріал. Але цей матеріал буде “введено в науковий обіг” лише тоді, коли робота буде добре виконана, викличе широкий інтерес мовознаців, коли її читатимуть. Відчуваєте, що наведене формулювання містить оцінку власної праці, елемент самовихваляння?

Якщо завдання першої і другої групи в лінгвістичних дослідженнях можуть не ставитися (коли в цьому немає потреби), то без завдань третьої групи не можна обійтися, адже їх виконання – це основа роботи, це безпосередній аналіз дібраних мовних фактів. Починається формулювання цих завдань словами з’ясувати значення (походження, семантику, генезу, причини, шляхи появи, особливості, природу, роль, місце, специфіку, частотність, фактори тощо), дослідити характер (характеристики, фактори, властивості, походження, зв’язки, потенціал, засоби, механізми, функції, співвідношення, одиниці, історію, структуру), виявити ознаки (причини, поширення, відношення, шляхи, засоби, специфіку, чинники, типи, фактори, співвідношення, структуру), вивчити можливості (специфіку, функціонування, потенціал), проаналізувати структуру (семантику, характер, залежність, особливості, реалізацію), описати функціонування (спосіб), визначити обсяг (типи, моделі, структуру, потенціал, функції, продуктивність, засоби, систему, групи, спільне і відмінне, характеристики), встановити взаємозв’язки (взаємодію, функції, ступінь продуктивності, мотиви, вплив, типи, ознаки, особливості, зв’язки, роль, критерії), здійснити аналіз (опис), простежити функціонування (особливості, залежність, засоби, розвиток, глибину, еволюцію, співвідношення) визначити динаміку (можливості, процеси, межі, специфіку, місце, роль, належність), показати зв’язок, описати особливості (групи, засоби, механізми, значення, конструкції), зіставити форми, розкрити характер (статус, функції, особливості, зміст, вплив), розглянути взаємодію (засоби), охарактеризувати особливості (засоби, типи, специфіку), уточнити хронологію (межі, етимологію), висвітлити взаємодію тощо. Уважний читач уже побачив, що додатки при поданих дієсловах часто повторюються. А це тому, що згадані дієслова нерідко виступають синонімами в цих частинах тексту наукової праці, і вибір потрібного дієслова супроводжується кропітким аналізом його семантичних відтінків. Звичайно, у конкретному дослідженні подані словосполучення “обростають” додатками чи означеннями, які увиразнюють, конкретизують поставлені завдання: простежити особливості творення (чогось), дослідити історію формування (якоїсь категорії), визначити ступінь продуктивності суфіксів, визначити провідні засоби і способи номінації (чогось), встановити лексико-семантичні зв’язки (між чимось), окреслити місце внутрішньої форми слова у структурі лексичного значення слова тощо.

Завдання четвертої групи не обов’язково ставити наприкінці, хоч у більшості випадків їм там стояти “спідручніше”: вони базуються на виконанні попередніх завдань. Послухаймо, як вагомо й узагальнювально звучать їхні основні компоненти: визначити (окреслити) місце й роль, виявити (встановити) тенденції розвитку, з’ясувати закономірності творення, розробити практичні рекомендації.

Звичайно, у мовознавчому дослідженні школяра далеко не завжди будуть завдання першої і четвертої груп, але завдання третьої групи необхідно виконувати, бо без цього не відбудеться наукова робота. Принагідно зауважимо, що завдання виконуються, а не розв’язуються, вирішуються, як це помилково інколи пишуть. А тепер наведемо приклади, на наш погляд, вдалого формулювання мети й завдань дослідження.

Тема роботи: ,,Оцінні назви осіб в українських народних піснях”

Мета – семантико-словотвірний аналіз оцінних назв осіб, зафіксованих в українських народних піснях.

У процесі дослідження виконано такі завдання :



Скачать документ

Похожие документы:

  1. «european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.
  2. Програми з позашкільної освіти Дослідницько-експериментальний напрям випуск 2 Рекомендовано Міністерством освіти І науки України

    Документ
    Л. Л. Барановська, О. В. Биковська, д-р пед. наук, О. І. Борзенко, д-р філ. наук, професор, Л. В. Бутрин, Л. А. Кузьменко, Т. П. Левчук, канд. філ. наук, доцент, О.
  3. Журналістика, філологія та медіаосвіта: у 2 т. Полтава: Освіта, 2009. 436 с

    Документ
    Степаненко М.І. – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови, ректор Полтавського державного педагогічного університету імені В.
  4. Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах півдня україни

    Документ
    Дєдков М. В., канд. іст. наук, доцент, декан гуманітарного факультету, зав. кафедри українознавства Запорізького національного технічного університету (голова)
  5. Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича факультет іноземних мов european Credit Transfer System (1)

    Документ
    Створений факультет у 1954 році. До цього кафедри іноземних мов (англійська, німецька, французька) функціонували при філологічному факультеті, а ще раніше (за австрійських часів) – при філософському факультеті.

Другие похожие документы..