Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Конкурс'
В 2011 году нашей школе исполняется 60 лет. Позади большой трудовой путь. Победы в национальном проекте «Образование» (2006г., 2009г.), ежегодно высо...полностью>>
'Методические рекомендации'
Студенты, изучающие дисциплину «Мировая экономика», согласно учебному плану сдают экзамен/зачет по данному курсу. Допуском к этому итоговому контролю...полностью>>
'Сказка'
Что ребёнка интересует больше всего? Игры! В любых проявлениях, с любим количеством участников, везде – где только можно. В игре он учится познавать ...полностью>>
'Документ'
Контроль за деятельностью нотариусов. Формы контроля за деятельностью нотариусов. Процедура профессионального контроля. Процедура налогового контроля...полностью>>

Главная > Реферат

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Реферат на тему:

Розвиток філософії в Україні

1. Джерела та національні особливості філософій України

У процесі національного відродження духовної культури українського народу важливе місце у комплексі наук належить історії  філософії, реалізації нею питань, структури, характеру і початку філософської думки України. Коріння філософії України сягають у сиву давнину Київської Русі. Це визначення джерел філософії дослідники обґрунтовують лише в другій половині XX ст. Правда, ще в першій половині XIX ст. архімандрит Гавриїл запропонував вести відлік історії філософії Росії не з XVIII, а з ХІ-ХІІ стст., відмітив практичність стародавньоруської мудрості, її тяжіння до художнього відображення ідей, висловив думку: «Кожний народ має свій особливий характер, яким відрізняється від інших народів, і свою філософію, більш-менш наукоподібну, або, принаймні, розсіяну в переказах, повістях, повчаннях, віршах і релігії». Отже, філософія має не лише наукову, але й духовно-практичну форму - національні традиції, характер, світогляд. Проте, в умовах панування Просвітництва розуміння філософії як тільки наукового знання, духовно-практична ж форма філософії заперечувалась. Це заважало визначенню справжнього характеру, початку і періодизації української філософії, її національних особливостей, традицій.

Історія української філософії привертає увагу вчених кінця XIX початку XX стст. У 20-ті роки XX ст. Дмитро Чижевський, розвиваючи їх ідеї, у книжці «Філософія на Україні» стверджує, що українська філософія починається з періоду Григорія Сковороди. Пізніше, в 60-ті роки ця думка поділяється в «Нарисах історії філософії на Україні». Та в 70-ті роки XX ст. формується нова тенденція: київські філософи доводять, що в братських школах, Острозькому науково-просвітницькому центрі, Києво-Могилянській академії формується професійна філософія України, філософські ж ідеї формуються ще культурі Київської Русі. У 80-ті роки утверджується думка: філософія - специфічна сфера духовної діяльності — займає особливе місце культурі як самопізнання Духу і розглядається в контексті культури, а не в системі науки, бо лише на досить високому рівні розвитку культури формується філософське теоретичне знання з функціями науки. Досліджуючи розвиток філософської думки в Україні в культурі від Київської Русі до сучасності, історики розкривають її особливості, самобутність, національні традиції, підкреслюючи, що історія філософії може об'єктивно виглядати лише як складова історії національної культури, як історія способу усвідомлення змістовних життєвих проблем: життя і смерті людини, суті людини та її ставлення до навколишнього світу, свободи та необхідності, добра і зла тощо.

Структура філософії України визначається в залежності від соціокультурного фону. В історію філософії як науки входять, по-перше, дослідження історії філософської думки в Україні як невід'ємної складової частини світової культури. Функціонування філософських ідей створює філософсько-світоглядний ґрунт тієї культури, що об'єднує людей, які живуть в Україні і формують її народ. По-друге, історія філософії в Україні охоплює філософські проблеми і теорії, розроблені і сформовані саме філософами вихідцями з України. Це найвіддаленіші від суто української національно-культурної проблематики дослідження. У них слабкіше виражається характер власне української культури. Нарешті, до історії української філософії входять дослідження її специфіки, національних особливостей, традицій. Мова йде про світоглядну ментальність, що визначає власне українське бачення світу, про комплекс світоглядних ознак, що зумовлюють визначеність духовного світу нації в контексті історії культури людства. Урахування усіх складових у їх взаємодії дозволяє усвідомити самобутність філософії в Україні, починаючи з Київської Русі.

Аналіз історії української філософії як невід'ємної складової частини національної культури України дає можливість взяти за основу періодизації зміни історичних типів національної культури. Ряд учених виділяють в історії філософії України: по-перше, період становлення і розвитку філософської думки в Київській Русі; по-друге, період філософії українського Ренесансу; по-третє, період Просвітництва і розвитку філософії в Києво-Могилянській академії; по-четверте, період розвитку філософії предромантизму (XVIII - початок XIX стст.); по-п'яте, період українського романтизму (від Гоголя до Юркевича); по-шосте, період, коли паралельно з романтизмом виникає блок філософії позитивізму та раціоналізму (університетська філософія Иоганна Шада, Олександра Потебні, Володимира Вернадського, Михайла Драгоманова, Івана Франка); по-сьоме, період формування філософських ідей у лоні модернізму XX ст. і, по-восьме, філософія української діаспори.

Ряд філософів у розвитку та становленні філософії в Україні виділяють три періоди: по-перше, період докласичної філософії, що охоплює історію української філософії від Київської Русі до Просвітництва, включаючи розвиток філософії в Києво-Могилянській академії; по-друге, класичний період - від філософії Григорія Сковороди до університетської філософії кінця XIX ст.; по-третє, період новітньої української філософії XX ст., включаючи філософію української діаспори. Причому, особливістю періоду вважається екзистенціально-романтичний характер філософії.

Своєрідність кожного з періодів історії філософії в Україні полягає в тому, що перший період історії філософії в Україні охоплює існування Київської Русі. Тоді філософія ще не виділилась у самостійну сферу теоретичного осмислення світу. Це практична філософія, що становила невід'ємну частину культури Х-ХІ стст. Основна її проблема: Людина-Бог. Другий період історії філософії в Україні охоплює ХУІ-ХУПІ стст. і зв'язаний з діяльністю братств, Острозького культурно-освітнього центру і Києво-Могилянської академії - період культури українського барокко, що зумовила виділення характерних рис філософії в Україні. У її центрі проблема: Людина-Всесвіт. Формується професійна філософія як специфічна сфера теоретичного мислення, її вершина - філософія Григорія Сковороди. Третій період - XIX - перша третина XX ст. — філософія культури романтизму з основною проблемою: Людина-нація, включає професійно-філософське знання (Памфіл Юркевич) і непрофесійну філософію, зв'язану з художньою літературою. Виникнувши на сході України, у Харкові, філософія поширюється на захід до Києва та Львова. Три типи української культури: грека-слов'янський, барокко та романтизм - зумовили своєрідність окремих періодів історії філософії в Україні.

Погоджуючись з такою концепцією періодизації історії філософії в Україні, мабуть, варто доповнити її четвертим періодом - від 30-х років XX ст. до кінця 80-х років. Це філософія в Україні радянського періоду. При всій спільності з особливостями філософії інших народів Радянського Союзу, філософія в Україні має й, власне, свої національно-ментальні особливості: характер мислення, висунення та обґрунтування проблем, важливішою з яких є проблема індивідуальності історичного процесу і п'ятий період, народження культури незалежної України і формування сучасної філософії кінця XX століття.

Коріння та особливості філософії в Україні, як світоглядного стрижня української куль тури, зумовлені особливостями способу життя та історії українського народу. Видатні вчені Дмитро Багалій, Ми-хайло Грушевський, Володимир Мавродин, Дмитро Лихачов, Іван Огієнко, Михайло Ростовцев, Борис Рибаков, Михайло Тихомиров та ін., посилаючись на історичні пам'ятки, літописи, переконливо показують, що український народ - споконвічний на своїй землі. Його предки - праслов'яни — поселились на території сучасної України ще в період трипільської землеробської культури (III - початок II тисячоліття до н. е.). Борис Рибаков зазначає, що «праслов'янський ареал» простягався від Дніпра до Одру, північніше європейського гірського бар'єра (Карпати-Судети-Гарц). Тут на території сформувалась прслов'янська культура, що проіснувала понад 900 років. Перші відомості про слов'ян, як особливу етнічну спільність, сягають в І ст. н. е. Історія праслов'ян та слов'ян сповнена сутичками з різними племенами, які проникали на їх територію: гуни, готи, тюркські болгари, авари та ін. На слов'янській території перехрещувались культури Сходу, Півдня, Заходу. На духовне життя слов'ян І ст. н. е. особливо значний вплив справили греки, поселення яких засновані у Північному Причорномор'ї в VII ст. до н. е. і розпались у III ст. н. е. Тисячолітній період античної цивілізації у Північному Причорномор'ї глибоко відбився на суспільному укладі та світогляді багатьох поколінь сусідніх з греками племен, мала безпосередній вплив на розвиток економіки, політики, культури. Прогресивна роль античних північночорноморських міст полягала в тому, що тривалий період слов'янські племена постійно спілкувались з найпередовішою тоді античною культурою: літературою, театром, живописом, архітектурою, філософією, релігією. Античні традиції, влившись до візантійської та болгарської культур, досягли Київської Русі. Та на слов'янську культуру вплив античної, візантійської та інших культур не абсолютний. Слов'янство, переплавивши впливи, створювало і розвивало нову оригінальну культуру, що стала основою культури Київської Русі. Здатність філософської культури Київської Русі творчо синтезувати різні ідеї світової філософської думки, її «всесвітню відкритість» є однією з її особливостей становлення. У процесі освоєння світу слов'яни сформували свою ментальність.

Провідною ідеєю українського менталітету, що практично репрезентує загальнолюдський ідеал, є ідея необмеженої свободи, визнання рівного права кожної людини в суспільстві. Ця настанова, як своєрідний принцип індивідуальності, сформувалась у глибинах самого способу життя предків. Праця на родючих землях сприяла утворенню малих соціальних спільностей українців, де самоцінним вважався індивід з його толерантним ставленням до іншого індивіду. Індивідуалізм, з урахуванням особливостей психіки українців, сприяв розвитку творчого духу, здійсненню особистого вибору рішень за внутрішньо прийнятим ідеалом. Тип творчого індивідуалізму виявляється у здатності й бажанні брати на себе відповідальність за вибір і результати діяльності і за життя суспільства. Творчий індивідуалізм - це ініціативність, самостійність, наполегливість, уміння володіти і керувати собою. Творчий індивідуалізм українця - це особиста незалежність і шанування свободи кожної людини як чогось священного і недоторканого. Історичний взірець такого суб'єкта свободи - вільнолюбний козак і козаччина в Україні.

Ідея необмеженої свободи українців іноді ставала на шляху створення власної держави: у XIII ст. вожді Болоховської землі, захищаючи незалежність общинників від зазіхань Данила Галицького, приєдналися до союзу з татарами. Влада татар не загрожувала існуванню їх общинного ладу. Волелюбність визначає всі інші риси світоглядної ментальності українців, у тому числі екзистенціальність. Для українця характерне прагнення до самопізнання, заглибленість у себе, прагнення до усамітнення, уявлення окремої людини мікрокосмосом, і важливий внутрішній, духовний світ людини, як його справжній світ, зв'язаний з особистісними якостями. Відома й глибока емоційність українця, що йде від зацікавленого, сердечного ставлення до природи рідного краю, до землі - лагідної, доброї, щедрої, родючої, породжує світ буття, точніше - є й світ мого буття. Рідна природа, рідний край, рідна земля - не абстрактні поняття для українця, а Батьківщина, ненька-Україна, що переживається глибокими почуттями. В ній радощі й печалі кожного, доля, існування, воля. Таке ставлення до землі рівнозначне ставленню героя стародавньогрецької міфології Антея до Богині Землі - своєї матері, яка дає йому непереможну силу.

Антеїзм - важлива особливість ментальності українського філософського світогляду. Глибока емоційність, ніжне ставлення до рідної природи - відображені в історії матеріальної та духовної культури України. Жага необмеженої свободи, необмеженої волі, закоханість у природу рідного краю втілені у тисячолітні звичаї і традиції. Усна творчість донесла народні повір'я, вірування в живі істоти, що оточують людину (водяні, русалки, лісовики тощо), їх поважають, приносять жертви, щоб не шкодили, не затьмарювали віру в вічність людського життя. Такий характер світосприймання породжує романтичний дух народу, тисячократно оспіваний у мелодійних українських піснях. Без пісень, танців, ігор не обходилась жодна подія. Романтичний дух української нації втілений у філософії серця: кордоцентризм - ще одна грань української ментальності, що формувалась у глибинах стародавньої культури, шліфувалась у Словах, Посланнях, Повчаннях, Молитвах. Особливості української ментальності так чи інакше властиві всій історії філософії України.

2. Становлення і розвиток філософської думки в Х-ХІV ст.ст.

Аналіз становлення філософії немислимий без залучення різних джерел культури  Київської Русі. Одним з найглибших джерел філософських ідей є народна культура слов'ян. Свідомість стародавніх русичів дофеодального періоду пройшла шлях від відокремлення ідеальних моментів у вигляді тотемів, інших елементів міфологічного первісного світогляду до чітко сформульованих у билинному епосі світоглядно-етичних та естетичних поглядів. Другим джерелом філософського мислення є писемні пам'ятки, що сягають першої половини X ст. У пам'ятках стародавньоруської культури чітко виражено філософські проблеми - «Діалектика» Іоана Дамаскіна, творіння Діонісія Ареопагіта. Безпосередньо наближені до філософської літератури і містять роздуми про світ та людину - «Слово про Закон та Благодать», «Молитви Данила Заточника», «Повесть временных лет», тексти ділової писемності, юридичні акти. Грамоти на бересті містять глибокодумні сентенції тощо. Трете джерело - вчення ранньогохристиянства, що внесло у Київську Русь історіософські проблеми і надало культурі новизни. Шанобливе ставлення до Слова, прагнення розгадати таємничий зміст Слова обумовили книжковий характер культури Київської Русі, а тлумачників книжкової мудрості стали називати книжниками. Четверте джерело філософських ідей - творіння архітектури та мистецтва, створені з позицій певного світогляду. З запровадженням християнства Київська Русь приєдналася до світової культури: античної, візантійської філософської культури. Основою світогляду східних слов'ян світова культура стала переплавлятися на самобутню києворуську культуру, зокрема філософську культуру. Сформувалася традиція філософської думки в Україні, що визначає специфіку філософського мислення українського народу.

Взаємодія різних культур, християнського та народного світорозуміння стала основою плюралізму світогляду вітчизняної філо софії, її поліфонічного звучання, розмаїття підходів до реалізації проблем. У філософії Київської Русі відповідно з українською духовною традицією склався своєрідний тип мислення, тип філософствування, позбавлений абстрактного, відірваного від життя теоретизування. Логічна філософська освіченість, вишуканий гносеологізм, категоріальна системотворчість не стали характерними для філософствування в Україні. Суб'єкт пізнання мислить себе як факт всередині буття, переживає світ як власну долю і пізнає світ через пізнання власного сенсу життя. Звідси -екзистенціально-антропологічний характер українського філософствування. Філософом вважався книжник, який умів здобувати з книжного знання істину про сенс людського існування і користувався істиною у власному житті. Філософія мала практичне, моральне спрямування.

У філософії Київської Русі широко застосовується сократгвсь-кий (морально-практичний) метод, а також платонівський метод художньо-образного філософствування. Арістотелівський же аналітичний метод не знайшов поширення.

Важливіші онтологічні і гносеологічні проблеми відображені у творчості філософів  Київської Русі. Уявлення про людину, її місце у світі, сенс її буття, життя та смерті, тема врятування людини і людства, побудови досконалого світу - свободи і благодаті, що протиставляється світу закону, необхідності, поневолення, - це основні проблеми, що йдуть від «Слова о законе и благодати» київського митрополита Ілларіона. Проблеми етизовані: до чого б не звертався стародавньоруський мислитель, розглядав його крізь призму світового конфлікту Добра і Зла. Київський митрополит Ілларіон -один з перших стародавньоруських мислителів, що чітко передає своє розуміння історії: по-перше, історія країни - результат діяння княжої влади, що йде від Бога; по-друге, історія кожного князівства включається в історію Землі Руської; по-третє, русичі репрезентують єдину спільність слов'ян, яку необхідно зміцнювати; по-четверте,історія слов'ян - частина загальної історії християнства. Патріот своєї землі Ілларіон утверджує ідею рівноправності і політичної самостійності держави і народу серед цивілізованих народів, зазначає, що сенс світової історії полягає в переході іудейської релігії, обмеженої життям одного народу, до християнської релігії — всесвітнього світогляду; відкидає ідею богообраності іудейського народу і проголошує рівноправність усіх народів у християнській вірі, закликає пізнати божественну істину - тайну людського буття. Коли Володимир замислив ввести християнство на Русі, в його серці «засяяв Розум». Це - кордоцентризм. Але в філософії Київської Русі спостерігається пошук не тільки трансцендентних істин. У «Поучений» Володимира Мономаха дітям осмислюється духовний світ людини. Володимир Мономах закликає дітей творити Добро, не забувати вбогих, допомагати бідним. І головне - закликає князів руських помиритися в ім'я єдиної землі Руської. Людина схильна до Добра.

Для розуміння києворуської мудрості важливо враховувати те, як русичі визначали філософію. Візантійський мислитель Іоан Дамаскін (VII-VIII стст.) дає шість визначень філософії. Перше. Філософія є пізнання сущого і його природи. Друге. Філософія — пізнання видимих і невидимих речей. Третє. Філософія є міркування про смерть природну і довільну (свідомий аскетизм). Четверте. Філософія е порівняння з Богом (вічності, безкінечності, абсолютному буттю). П'яте. Філософія є мистецтво мистецтв, цариця знання, початок всякого мистецтва. Шосте. Філософія є любов до мудрості, а оскільки істинною мудрістю є Бог, тому любов до Бога і є справжньою філософією.

В історії української філософської культури любомудріє, софійне розуміння знання стає домінуючим, полісемантичне. Носій софійного знання виявляє екзистенціальну ментальність києворуської філософії. Митрополит із русичів Климент Смолянич відзначає в Іпатії-вському літописі: філософ здатний і інших навчити праведному життю, і власним щоденним буттям втілює в життя пізнану ним вищу філософську істину. Проблема істини - головна в «Посланий пресвитеру Фоме» Климента Смолянича, який вважає, що істина вже сформульована і проголошена у Святому Писанні. До того ж у Київській Русі християнський світогляд досить зміцнів. І можна, не боячись, звертатися до еллінської і культурної спадщини. Розглянувши морально-онтологічну проблему відносин Людина-Бог, Климентій Смолятич викладає свою гносеологію: весь світ - це книга, що містить у собі премудрість Божу. І людина покликана прочитати її для здобуття істини праведного життя.

У творі «Притча о человеческой душе и теле» Кирило Туровський захищає ідею єдності Київської Русі і, як філософ, осмислює пізнання як тлумачення тексту (герменевтика, екзегенеза), що містить божественну істину. Текстом стає весь світ. Людина і світ - це мікро-та макрокосмос. Вустами Бога Кирило Туровський проголошує ідею Боголюдини: увесь задум Божого творіння підкорений єдиній меті: служінню Людині. Бог поставив на службу Людині не лише земний світ. Сам акт олюднення Бога свідчить про Божу службу Людині, про Боже людинолюбство. Кирило Туровський - оригінальний мислитель, глибокий філософ-гуманіст, який поставив у центр філософського світогляду Людину, ідею єдності її душі і тіла.

Проблема Людини, особистості - найважливіша у судженнях великого мислителя Данила Заточника. Його «Моление» - видатний твір, натхненний гімн Розуму і Мудрості. Вперше у філософській думці Данило Заточник утверджує цінність мислячої особи не за її належність до вищого стану, а за її особисті якості. «Моление» -глибоко оригінальний твір, що розриває типовий середньовічний горизонт знеосібленості і демонструє високий рівень самосвідомості особи. «Моление» - це сміх крізь сльози. Данило Заточник дозволяє сміятися багато над чим, але тільки не над Мудрістю і не над Розумом - справжнім багатством людини. І все-таки вбачає головне надбання людини не в розумі, а в Серці. Серце - центр фізичного, душевного і духовного життя людини. А опора серцю - Мудрість і Краса. Мудрість передбачає втілення знання істини в практику власного життя. «Моление» розкриває мудрість як життєвий досвід і практичний розум. «Моление» - одне з вищих досягнень філософської культури Київської Русі.

Особливе місце в історії філософської думки України належить «Слову о полку Игореве» (XII ст.), це зустріч-діалог двох світоглядів, двох культур - язичницької та візантійсько-християнської, які взаємо-пронизують одна одну, створюють варіант Середньовічної світоглядно-філософської сукупності основних положень і принципів, що лежать в основі тієї або іншої теорії - східноєвропейської. Згодом сукупність основних положень і принципів змінить панівну візантійську - східноримською системою. Східноєвропейська (києворуська) слов'янська культура, як гілка середньовікової філософсько-споглядальної думки, веде безпосередній культурний діалог з західною (західноєвропейською) філософією. Філософське осмислення «Слова о полку Игореве» розкриває існування слов'янського (язичницького) світогляду і тюркської, скандинавської міфології, а також християнської (східновізантійської) і північно-східної ідеології (з центром У Володимиро-Суздальській землі), що почала тоді формуватися. Історія Київської Русі - це історія її князівств. Червоною ниткою у «Слові» проходить думка про єдність Київської Русі. Порушення єдності згубно для Русі. «Слово» дорікає Великому князю Володимиро-Суз-дальському Всеволоду - Велике Гніздо за сепаратизм. Та все ж Київська Русь розпалась на дві гілки, де поступово сформувалася й ментальна відмінність: в центральній залишився поляно-руський (український) менталітет, а на периферійній Володимиро-Суздальській землі - інший, північно-східнослов'янський, на основі якого сформувався російський, а потім - великоросійський менталітет. Внутрішні чвари послабили державу Київська Русь і стали однією з причин її падіння під ударами татаро-монгольських завойовників.

У становленні і розвитку філософської думки Київської Русі основною проблемою є проблема буття людини, її батьківщини у контексті буття всіх інших народів і світу. Боротьба проти руйнівних сил людського буття спирається на морально-боже-ственну основу і здобуває форми конфлікту між Добром і Злом. Досвід моральності, практичного філософствування, надбаний в умовах Київської Русі, став фундаментом дальшого розвитку філософської думки.

 

Другий період в історії української філо софії, зв'язаний періодом козаччини і боротьби українського народу за національне визволення, ознаменувався культурним піднесенням. Татаро-монгольські руйнування в Руській Землі створили загрозливу ситуацію самому існуванню українського народу. До того ж у середині XV ст. на Півдні появляється агресивний сусід - Кримське ханство. Все це сприяло виникненню епосу в Україні - дум. їх героями стали не билинні богатирі, а реальні типи (козак Голота). Філософський сенс дум полягає в утвердженні непереможності духу - справжнього буття русина. Можна зруйнувати його Землю, розтерзати його тіло (тлінне, несправжнє буття), але ніхто неспроможний, нездатний зламати волелюбного духу.

Розвиток культури українського Ренесансу відбувався під впливом ідей західноєвропейського Ренесансу, Реформації та культури барокко. На ґрунті багатого досвіду києворуської духовності творчо засвоювалась західноєвропейська, в тому числі грецька культура. Широко розповсюджується в Україні неоплатонізм, особливо твори Псевдо-Діонісія Ареопагіта, а також ідеї ісихазму (ісихія - спокій, німотність), що виник у Візантії в XIV ст. Для ісихазму характерне безпосереднє єднання людини з Богом шляхом самозаглиблення людини у власний внутрішній світ. Не розумом, а безпосереднім екзистенціальним актом самозаглиблення у глибини своєї душі людина досягає просвітління, бачення істини. Для ареопагітизму ж характерна ідея апофатизму, що проголошує неможливість позитивного осягнення справжнього буття - Бога розумом, оскільки буття Бога знаходиться в іншому вимірі, ніж панування буття пізнаванних речей. Бог не річ, а особистість, а тому осягається через посередників - ангелів, архангелів. Божественний Абсолют - безосновна безодня, Божественне ніщо, а стосовно інших є творчим початком Всесвіту. Крім ідей Платона та неоплатонізму, в Україні відроджуються відомі ще з Київської Русі ідеї Арістотеля. Відбувається своєрідний синтез неоплатонізму та арістотелізму на ґрунті української ментальності. Ідеї арістотелізму почали широко розповсюджуватися після того, як київські книжники переклали твори з метафізики, логіки, астрономії і видали книгу «Арістотелеві врата». Перекладені трактати з логіки іранського філософа-містика ХІ-ХП стст. Аль Ґазалі «Логіка Авіасафа», твори європейських учених сприяли пожвавленню інтересу до пізнання Природи та Людини.

В Україні поширюються ідеї гуманізму, що знайшли відображення в творах мислителів і, зокрема, філософів. Культура українського Ренесансу відроджувала античну культуру. Українські мислителі справили помітний вплив на розвиток ідей гуманізму в Європі. Українець магістр Лукаш викладав у Краківському університеті, склав підручник з епістолографії (чистописання). Професор римської літератури Павло Русин з Кросно користувався авторитетом у польських літераторів-гуманістів. Вихованець Краківського університету дрогобичанин Юрій Дрогобич (Костермак) - відомий у світі вчений з астрономії, математики та медицини, ступінь доктора медицини отримав у Болонському університеті і там же обраний деканом медичного факультету. На протязі ХІУ-ХУІ стст. понад 800 українців навчались у Краківському університеті і багато - в університетах Італії, Франції, Голландії, Чехії, Австрії.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Реферат на тему: Розвиток політичної думки в Україні

    Реферат
    У становленні духовної культури українського народу, що почала формуватися з давніх часів, надзвичайно важливе місце посідає політична думка. Суспільно-політична думка тісно поєднується з буттям українського народу, з його історичною долею.
  2. Реферат на тему: " Антична філософія "

    Реферат
    Виникла в VI ст. до н.е. в м. Мілеті, була одним з осередків іонійської філософської традиції. Основними представниками були Фалес (625-547 pp. до н.е.
  3. Реферат на тему (21)

    Реферат
    Дмитро Іванович Чижевський народився 23 березня 1893 року в місті Олександрія. “ В родині,- за спогадами вченого, - художниці та колишнього офіцера, поміщика, який по арешті 1887 року за ліберальні погляди жив у своєму маєтку.
  4. Реферат на тему (262)

    Реферат
    продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо.
  5. Реферат на тему: з історії підручників словесності ХІ-XVIII ст предтеч навчальних книжок з літератури

    Реферат
    Розвиток методики української літератури тісно пов'язаний з історією народу, його боротьбою за незалежність і державність, з поглядами суспільства на навчання і виховання підростаючого покоління засобами художнього слова.

Другие похожие документы..