Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Рабочая программа'
Состояние рабочих программ, исходя из требований к образовательным программам дополнительного образования детей от 11.12.2006 г.№06-1844 Письмо Департ...полностью>>
'Рабочая программа'
Рабочая программа составлена в соответствии с содержанием и требованиями Государственных образовательных стандартов и утвержденной программой дисципл...полностью>>
'Методические рекомендации'
В январе – сентябре 2011 г. 639 организаций, или 7,3% от их общего количества, были убыточными. А убыточные организации – это потенциальные банкроты....полностью>>
'Рабочая программа'
Рабочая программа дисциплины «Риторика» федерального компонента цикла специальных дисциплин составлена в соответствии с Государственным образовательн...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Безпосередність судового розгляду. Нормативне вираження цього принципу полягає в тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази у справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. На нього покладено обов'язок заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися

71

з письмовими доказами і оглянути речові докази (ст. 159 ЦПК України). Тому судове засідання по розгляду справи має починатися і закінчуватися при незмінному складі суддів. Якщо у процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд починається спочатку. Цим забезпечується встановлення об'єктивної істини у справі, правильне судження про права і обов'язки сторін спірних правовідносин. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дає змогу повно і всебічно- заглибитися у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, що обґрунтовують позов і заперечують проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, принцип безпосередності забезпечує можливість налагодити відносини зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.

Водночас безпосередня форма виконання процесуальних дій не завжди процесуально виправдана і можлива внаслідок незручності її застосування і необхідності додержання вимог економії судочинства, у зв'язку з чим в окремих випадках закон допускає заміну її на опосередковану форму. Суд, який розглядає справу, у разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності може доручити відповідному судові провести певні процесуальні дії (ст. 132 ЦПК України). У таких випадках відбувається сприйняття і дослідження доказів, одержаних іншим судом. У стадії підготовки справи до судового розгляду суддя провадить огляд речових та письмових доказів за їх місцезнаходженням (ст. 140 ЦПК України), про що складає протокол, який разом з іншими доказами може досліджуватися колегіальним складом у судовому засіданні (ст. 187 ЦПК України). У таких випадках суд, який розглядатиме справу по суті, сприйматиме докази опосередковано.

Усність судового розгляду полягає в тому, що розгляд справи провадиться усно (ст. 6 ЦПК України), процесуальна

діяльність суддів і учасників процесу відбувається у словесній формі. Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності і безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краще і повніше сприймати факти справи, а особи, які беруть у ній участь, — реально і точно довести їх до відома суду, сприймати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої міркування, заперечення, спростування з метою встановлення дійсних обставин справи. Розгляд справи в усній формі дає змогу судові особисто і безпосередньо контактувати з учасниками процесу у цивільній справі і сприймати фактичний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же в судовому засіданні на очах суддів і всіх присутніх, у процесі його розвитку.

Усна форма розгляду справи зручніша для учасників процесу, завдяки їй легше висловити сприйняті обставини у справі і свої міркування щодо них. Вона спрощує процес, робить його доступним для заінтересованих осіб. Така форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Процес стає динамічним, строк розгляду справи скорочується. Водночас усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи у судовому засіданні, оптимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких з них — викладення вимог до суду у формі письмових заяв, скарг, подання, а владних суджень суду — в рішеннях, ухвалах, постановах.

Принцип оперативності, що виділяється окремими авторами, є правовою вимогою, якою забезпечується своєчасність розгляду і вирішення цивільних справ у часових межах шляхом найбільш повного і раціонального використання процесуальних засобів, спрямованих на швидке і правильне вирішення цивільних справ1.

У теорії цивільного процесуального права була сформульована концепція про наявність цивільних процесуальних аксіом — процесуальних норм, що відображають зміст моралі

суспільства, встановлюють правила поведінки осіб, які беруть участь у справі, у процесі та врегульовують відносини, які складаються при здійсненні правосуддя у цивільних справах. Так, позивач повинен довести обставини, на які він посилається; суд має справу з тими доказами, які є перед ним, тощо1. Зазначені правила характеризують окремі сторони правового становища суду і учасників процесу, належать до змісту окремих принципів, тому немає необхідності вводити аксіоми як самостійне поняття до складу правових категорій цивільного процесу.

У теорії зарубіжного цивільного процесу вирізняються принципи — основні начала і начала цивільного процесу. Начала лише доповнюють або розвивають основні принципи процесу, точніше належать до техніки процесу, але самої суті принципи не зачіпають. До начал належать: колегіальність і одноособовість вирішення справи, економність, єдність дій2. 'У даному випадку начала — це окремі принципи або правила, які покладені в основу визначення порядку судочинства і процесуально-правового становища суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та належать до змісту окремих принципів процесу. Оскільки принципи визначаються як основні начала цивільного процесу, тому неправильно їх поділяти на основні і неосновні.

Концепція модельного Кодексу цивільного судочинства для держав — учасниць СНД поставила ефективність цивільного судочинства в залежність від оптимізації обсягу його функціональних принципів, чіткості їх трансформації у форму і зміст процесуальних правил нових ЦПК країн СНД. Пропонується включити у модельний Кодекс, крім загальноприйнятих, також такі принципи: безперепікодності доступу до правосуддя і обов'язковості належних повідомлень; процесуальних відносин як основи судочинства; правових і етичних

основ управління судочинством; поваги до гідності, прав і свобод людини у суді; компетентності, незалежності і безперепікодності суду, законності і справедливості його дій і рішень; сумлінності здійснення процесуальних прав і обов'язків судом і іншими учасниками судочинства; відповідальності за невиконання процесуальних обов'язків; процесуальної рівності сторін; свободи сторін щодо розпорядження процесуальними правами; змагальності сторін і право бути вислуханим; обов'язку доказування і своєчасності розкриття доказових матеріалів; мотивованого судійського «на свій розсуд»; сприяння суду мирному вирішенню спорів; державної мови судочинства і доступності користування нею; публічності судових слухань і конфіденціальності даних особистого характеру; усного і письмового викладення судочинства при доступності джерел інформації і технічних засобів; неперервності судового розгляду; свободи апеляції процесуальних дій і постанов суду; моніторингу обов'язковості виконання судових актів, які набрали чинності; забезпечення порядку і безпеки в суді; безперешкодного доступу до інформації, матеріалів справи і архівів суду; пріоритетності загальновизнаних принципів і норм міжнародного права1.

Запитання для самоконтролю

Визначте поняття принципів цивільного процесуального правата їх значення.

Класифікуйте принципи цивільного процесуального права.

Розкрийте зміст окремих принципів, закріплених Конституцією України.

У чому полягає зміст принципів, визначених законодавствомпро цивільне судочинство? .

Рекомендована література

1. Штефан М. И. Принципи советского гражданского процес-суального права. — К., 1980.


Глава 2. Принципи цивільного процесуального права

Штефан М. Й., Кочер'янц Р. Г. Конституційні основи правосуддя в СРСР. — К., 1982.

Андрушко А. В. Принцип диспозитивності в цивільному судочинстві України. — К., 2002.

КолодийА. М. Принципи права Украиньї. — К., 1998.

Мамницький В. Ю. Принцип змагальності в цивільному судочинстві. — X., 1995.

Омельченко М. П. Принцип об'єктивної істини в системі принципів цивільного процесуального права України. — К., 1996.

7. Основньїе принципи гражданского процесса / Кол. авт.М. К. Треушников, И. В. Логинов и др. — М., 1991.

Семенов В. М. Конституционньїе принципи гражданского су-допроизводства. — М., 1986.

Тертишніков В. І. Принципи цивільного процесуального права. — X., 1991.

Шишкін В. Диспозитивність — принцип судочинства // Право України. — 1999. — № 9.

Шишкін В. Змагальність — принцип судочинства в демократичному суспільстві // Право України. — 1999. — № 12.

Маляренко В. Т. Про публічність і диспозитивність в кримінальному судочинстві України та їх значення // Вісник ВерховногоСуду України. — 2004. — № 7.

Глава 3. Цивільні процесуальні правовідносини

§ 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини визначають роль і значення механізму застосування права на врегульовані ними суспільні відносини, розкривають соціальну спрямованість норм цивільного процесуального права, є процесуальним засобом судового захисту цивільних, трудових, сімейних та інших прав, державних та громадських інтересів. Вони обумовлюються дією норм цивільного процесуального права, що впливають на поведінку осіб шляхом закріплення сукупності кореспондуючих між собою суб'єктивних цивільних процесуальних прав і обов'язків суду та учасників процесу, реалізація яких спричиняє виникнення, розвиток і припинення цього виду правовідносин. Отже, цивільні процесуальні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного процесуального права відносини, що виникають між судами як між собою, так і з учасниками процесу — громадянами і організаціями в цивільному судочинстві.

Цивільні процесуальні правовідносини виникають і розвиваються на диспозитивній основі внаслідок вольових дій осіб, які звертаються до суду із заявою за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу. Або виникають на публічній основі, коли на захист прав та інтересів таких осіб порушена цивільна справа у суді за заявою прокурора, органів державної влади, профспілок та ін. (п. 2 ст. З, ст. 45 ЦПК України). Процесуальні дії прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших осіб після подання заяви до суду будуть юридичними фактами, які спричиняють виникнення цивільних процесуальних пра-

77

вовідносин не лише між такими особами і судом, а й між судом і особами, на захист прав яких була порушена цивільна справа у суді. Незалежно від того, за ініціативою яких осіб виникли цивільні процесуальні правовідносини, їх об'єктивною основою є матеріальні правовідносини — необхідність захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, які виникають з порушених, невизнаних і спірних цивільних, трудових, сімейних, житлових, земельних правовідносин.

Вольовий характер цивільних процесуальних правовідносин полягає також у тому, що вони забезпечують правовий зв'язок двох осіб між собою — одна має право вимагати від іншої вчинення певних процесуальних дій, а інша зобов'язана діяти відповідним чином або утриматися від дій. Але права і обов'язки суду у відносинах з іншими суб'єктами характеризуються особливістю, яка полягає в тому, що вони відображають їх владні повноваження як державних органів судової влади, які здійснюють правосуддя. Суд керує процесом розгляду справи, спрямовує діяльність осіб, які беруть участь у справі, — роз'яснює їм права і обов'язки, попереджає про наслідки їх вчинення і сприяє у здійсненні ними прав, постановляє обов'язкові для виконання рішення, якими розв'язано цивільний спір і здійснено захист їх прав та інтересів. Отже, суд як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин є органом судової влади держави, на який покладено функцію вирішення цивільної справи по суті, а також розв'язання окремих правових питань, що виникають у судочинстві по її розгляду.

У судочинстві по конкретній цивільній справі виникає не одне складне комплексне правовідношенняі, а система численних процесуальних правовідносин між його суб'єктами за схемою: суд — позивач, суд — відповідач, суд — прокурор, суд — свідок тощо2.

Цивільний процес не можна звести лише до комплексних цивільних процесуальних правовідносин. Залежно від завдань суб'єкта і виконуваних ним цивільних процесуальних функцій визначаються його процесуальні права і обов'язки. Сторона взаємодіє з судом з приводу захисту свого права: прокурор — державного інтересу, профспілки — громадського інтересу, свідок — з приводу відомих фактів, які необхідні судові для правильного вирішення справи тощо. Процесуальному праву сторони відповідає обов'язок суду і навпаки. Аналогічно кореспондують права і обов'язки суду і прокурора, профспілки і суду, суду і свідка. Між судом і кожним з цих суб'єктів виникають окремі самостійні цивільні процесуальні правовідносини. При цьому, виникнувши спочатку між судом і особою, яка звернулася з вимогою до суду про захист порушеного права, вони стають юридичною основою для виникнення процесуальних правовідносин між судом і відповідачем, судом і третьою особою, судом і свідком тощо. Виникнув-и в суді першої інстанції, вони розвиваються в процесі про-адження по розгляду і вирішенню справи й припиняються з встановленням і проголошенням судом рішення. У випадку пеляційного оскарження рішення суду в наступній стадії цивільного судочинства виникають нові процесуальні правовідносини між особою, яка оскаржила рішення, і судом апеляційної інстанції. Тут не відбувається зміна судових органів, дії по оскарженню не викликають переходу від одного суду до другого процесуальних прав і обов'язків. Кожний з них виконує покладені на нього функції. Коли вважати, що в наступних стадіях не виникають нові цивільні процесуальні правовідносини, а триває розвиток правовідносин попередніх стадій, то незрозуміло, як особа, яка не брала участі в провадженні суду першої інстанції, стане суб'єктом процесуальних правовідносин у суді апеляційної інстанції, без визнання того, Що внаслідок її процесуальних дій по оскарженню судового рішення між нею і судом апеляційної інстанції виникнуть Цивільні процесуальні правовідносини.

Концепція одного комплексного правовідношення не спроможна пояснити характер правових зв'язків численних цивільних процесуальних прав і обов'язків багатьох суб'єктів

процесуальних правовідносин. Вона підривається її авторами поділом правовідносин на основні, додаткові та службово-допоміжні, який свідчить про їх диференціацію.

Основні — такі правовідносини, без яких не може виникнути і розвиватися цивільне судочинство в конкретній справі (між судом і сторонами). Додаткові виникають між судом і особами, які не беруть участь у кожній справі (треті особи, прокурор). Службово-допоміжні виникають між судом і особами, які виконують у процесі службово-допоміжні функції (свідки, експерти, перекладачі, спеціалісти та ін.).

Система численних правовідносин була сприйнята окремими авторами з модернізацією, що правовідносини при класифікації за суб'єктом є не одиничними, а комплексними — учасники процесу як громадяни, так і організації вступають у правовідносини із судом декілька раз: у стадії порушення справи, підготовки її до розгляду, у стадії розгляду і вирішення справи тощо1. Така концепція структури цивільних процесуальних правовідносин ігнорує їх стадійність: виникнення, розвиток, припинення. її недоліком є те, що особа, не перебуваючи в правовому становищі конкретного суб'єкта процесуальних- правовідносин, може виконувати процесуальні дії, визначені законом для такого суб'єкта в наступній стадії розвитку судочинства.

Спірним питанням структури цивільних процесуальних правовідносин є положення про існування процесуально-правових зв'язків поза судом між сторонами в судочинстві у справі2. Це правовідносини: між стороною і представником з приводу надання, обсягу і оформлення процесуальних повноважень (статті 38-44 ЦПК України); між сторонами по відшкодуванню збитків, заподіяних забезпеченням позову (ст. 155 ЦПК України); забороною провадити операції по вкладах або цінних паперах на пред'явника (ст. 268 ЦПК України); між сторонами по відшкодуванню судових витрат і

компенсації за втрачений заробіток (статті 85, 88 ЦПК України); між позивачем і особою, яка завдала збитків невиконанням ухвали про забезпечення позову (ст. 155 ЦПК України). Якщо в перших правовідносинах кореспондують між собою процесуальні права і обов'язки особистого характеру сторони і процесуального представника, то в інших — процесуальні права і обов'язки сторін майнового характеру, які визначають процесуально-правову відповідальність за цивільні процесуальні правопорушення.

Отже, цивільні процесуальні правовідносини характеризуються такими ознаками: виникають на підставі норм цивільного процесуального права в результаті їх реалізації; створюються між учасниками суспільних відносин — судом і кожним з учасників цивільного процесу під час судочинства у цивільній справі; юридично закріплюють взаємну поведінку зазначених суб'єктів через їх суб'єктивні цивільні процесуальні права і обов'язки; реалізація суб'єктивних цивільних прав і виконання суб'єктивних обов'язків забезпечуються заходами правового впливу — санкціями цивільного процесуального, кримінального, адміністративного і трудового права.

Залежно від прийнятого в юридичній науці поділу норм права на регулятивні та охоронні в науці цивільного процесу було проведено аналогічну класифікацію цивільних процесуальних відносин, яка одержала певну модифікацію1, але виявила неспроможність пояснити численні спірні положення теорії цивільних процесуальних правовідносин і не сприяла її розвитку.

§ 2. Підстави і передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Незважаючи на велике практичне значення цих питань в теорії цивільних процесуальних правовідносин вони залишаються найменш розробленими. Частково розглядаються

тільки процесуальні передумови виникнення правовідносин, до яких належать норми права, процесуальна правоздатність, юридичні факти. Додатково називаються ще матеріальні правовідносини і підвідомчість справи судові1. Зазначені обставини й спрабді є передумовами виникнення цивільних процесуальних правовідносин, але, як було зазначено з цього приводу, посилання на них зайве, оскільки перераховані вони не всі, а якщо керуватися їх процесуальною суттю, то в одному переліку не можна наводити різнопланові правові категорії, які нерідко поглинають одна одну2.

Виникнення процесуальних правовідносин правильно пов'язується з потребою наявності процесуальної норми права, яка передбачає названі правовідносини, а також, — щоб його суб'єкти були учасниками процесу в даній справі. Але для того, щоб бути учасником процесу, необхідні певні передумови, які не ідентичні для участі стороною, третьою особою, іншим суб'єктом у суді першої інстанції, апеляційної і касаційної інстанції та в стадії звернення рішення до виконання3. Отже, вказівка на норму права як передумову виникнення цивільних процесуальних правовідносин має загальний характер і означає наявність сукупності норм, якими участь у цивільному процесі конкретних суб'єктів обумовлюється наявністю або відсутністю певних обставин (наприклад, для участі сторонами у справі такі обставини в систематизованому вигляді визначені ст. 136 ЦПК України 1963 р., статтями 121, 122, ЦПК України 2004 р.). Тому вказівка на норму права як передумову правовідносин має загальне значення для теорії правових відносин і конкретизується для теорії цивільних процесуальних правовідносин.

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідною є наявність: а) підстави, б) приводу, в) процесуальних передумов.

Щодо чинного цивільного процесуального законодавства України підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин є факти, з настанням і завдяки настанню яких виникає цивільний процес: пред'явлення позовної заяви (встановлених законом форми і змісту) в справах позовного провадження; заяви у справах окремого провадження.

Цивільні процесуальні правовідносини виникають з приводу необхідності захисту порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу в справах позовного провадження. У справах окремого провадження — необхідності встановлення певних обставин — юридичних фактів, зміни юридичного становища громадянина чи його майна, з наявністю чи відсутністю яких закон пов'язує виникнення, зміну, припинення суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав.

Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин — це обставини процесуально-правового характеру (юридичні факти), наявність (відсутність) яких є необхідною для.реалізації права на звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного суб'єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу, тобто для відкриття справи в суді першої інстанції, в стадіях апеляційного і касаційного провадження, по перегляду рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами.

Передумови реалізації права на пред'явлення позову були широко розроблені в науці цивільного процесу. їх систему становлять обставини, відтворені у ст. 136 ЦПК України 1963 р.: правоздатність сторін, підвідомчість справи судові; відсутність рішення, що набрало законної сили, у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав або ухвали суду про прийняття відмови позивача від позову чи про затвердження мирової угоди сторін; відсутність договору між сторонами про передачу даного спору на вирішення третейського суду; додержання встановленого попереднього позасудового порядку розгляду спору; відсутність У провадженні суду тотожної справи; підсудність справи судові; дієздатність особи, яка подає заяву; наявність повноваження у представника на подачу заяви від імені заінтересова-

83

ної особи. До цього переліку в літературі включаються додатково такі передумови, як процесуальна заінтересованість сторін, правовий характер вимоги, наявність спору про право цивільне, відсутність прямої заборони на судовий захисті. Щодо останньої передумови, то вона охоплюється підвідомчістю справи, а попередні три характеризують наявність приводу для виникнення цивільних процесуальних правовідносин. У ЦПК України 2004 р. передумови для реалізації права на пред'явлення позову визначені в статтях 121 і 122.

Передумови реалізації права на відкриття у суді справ окремого провадження, а отже, — і виникнення цивільних процесуальних правовідносин, не були предметом самостійного і глибокого дослідження. У своїй основі вони збігаються з обставинами, передбаченими для пред'явлення позову, за винятком передумови — відсутності договору про передачу даної справи на вирішення третейського суду, оскільки третейські суди не компетентні розглядати такі справи.

Зовсім інші передумови для виникнення цивільних процесуальних правовідносин у стадії провадження справ у касаційній інстанції. Ними будуть: подання касаційної скарги у письмовій формі, відповідного змісту, передбаченого ст. 326 ЦПК України; подання скарги право- і дієздатною особою, яка брала участь у справі, або її представником; подання скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням; відсутність встановленої законом заборони в оскарженні рішень, ухвалених у даній категорії справ (статті 324, 325 ЦПК України).

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин у стадіях перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал суду необхідними є такі передумови: подання заяви особою, яка брала участь у справі (ст. 362 ЦПК України); подання заяви до суду, рішення чи ухвала якого пере-

глядаються (ст. 363 ЦПК України); подання заяви протягом трьох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду рішення, ухвали, судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 362 ЦПК України).

Різним складом передумов характеризується виникнення цивільних процесуальних правовідносин не тільки в окремих стадіях процесу, а й між судом і окремими учасниками цивільного процесу. Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин з третіми особами без самостійних вимог необхідною є наявність у провадженні суду справи, правоздатності третьої особи, а для особистої участі — також дієздатності. Отже, склад і зміст передумов для виникнення цивільних процесуальних правовідносин у справах різного виду провадження, різних стадіях розвитку судочинства і між різними учасниками процесу не збігаються.

§ 3. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути ,тільки між носіями цивільних процесуальних прав і зов'язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, цивільному судочинстві. Без суду, наділеного такими функціями, неможливі самі процесуальні правовідносини, тому суд і є обов'язковим суб'єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин. Другим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин буде особа, щодо участі якої в процесі є норма права і яка в одній зі стадій цивільного процесу може виконувати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Такими будуть сторони, треті особи, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи прокуратури, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які захищають права інших осіб; заявники й заінтересовані особи у справах окремого провадження; процесуальні представники, експерти, свідки, перекладачі та інші особи, які сприяють розглядові справи.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. А. П. Гетьман М. В. Шульга В. К. Попов д-р юрид наук, професор, академік апрн україни розділи III (§ 5-7), XIII

    Документ
    д-р юрид. наук, професор, член-кор. АПрН України — розділи VIII, IX, X д-р юрид. наук, професор, член-кор. АПрН України — розділи І § 1(§ 2, 3, 5,6 (у співавторстві з Г.
  2. Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти» надано 05. 2003р

    Документ
    ББК 67.307А 25Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України.Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладівосвіти» надано 5.
  3. М. О. Халімовського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти київ "Основа" 2003

    Документ
    Рецензенти: професор кафедри охорони праці Донецького технічного університету, доктор техн. наук Ніколін В.Г.; професор кафедри безпеки життєдіяльності Національного авіаційного університету Буріченко Л.
  4. «european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.
  5. Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича географічний факультет european Credit Transfer System

    Документ
    що читають дисципліни на географічному факультеті I курс II курс III курс IV курс V курс Координатор від факультету та його заступники Перелік напрямків, що пропонуються на факультеті Умови для навчання Основні методи навчання і викладання,

Другие похожие документы..