Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Доклад'
Центр интенсивных технологий образования предлагает вам ежемесячную информационную рассылку для тьюторов, участвующих в Программе МО РФ «Развитие дис...полностью>>
'Рабочая программа'
Экономика организаций (предприятий) является одной из важнейших дисциплин в системе подготовки экономиста по специальности Бухгалтерский учет, анализ...полностью>>
'Документ'
И кроме всего прочего, я индетерминист....полностью>>
'Документ'
А. - дознаватель ОГПН по Ростовскому и Борисоглебскому районам (по согласованию); Гусев С....полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

Суд, встановивши недоліки щодо змісту клопотання та неповноти доданих документів, залишає клопотання без розгляду та разом з документами, що додані до нього повертає стягувачеві.

Вирішення клопотання про визнання і надання дозволу на примусове виконання рішень належить до компетенції суду тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане – за місцем проживання (перебування) або місцем знаходження його майна в Україні (ст. 392 ЦПК України)1. Суд при розгляді клопотання перевіряє його відповідність встановленим формі та змісту і наявність підстав для визнання і виконання рішення.

Відповідно до Договору між Україною і Республікою Молдова (ст. 49) та Договору між Україною і Республікою Польща (ст. 50) рішення підлягають визнанню і виконанню на території іншої договірної сторони, якщо: 1) згідно із законодавством тієї договірної сторони, на території якої рішення було ухвалене, воно набрало законної сили і підлягає виконанню, а у справах щодо аліментних зобов'язань також рішення, що не набрали законної сили, але підлягають виконанню; 2) суд, який ухвалив рішення, був компетентним на підставі Договору, а у випадках відсутності такого врегулювання у Договорі – на підставі законодавства тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; 3) сторона не була позбавлена можливості захисту своїх прав, а у випадку обмеженої процесуальної дієздатності – належного представництва, зокрема сторона, яка не брала участі в розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином; 4) справа між тими самими сторонами не була вже вирішена з ухваленям рішення судом тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане, і якщо між тими самими сторонами не була раніше порушена справа у суді тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; 5) рішення суду третьої держави між тими самими сторонами і у тій самій справі не було вже визнане або виконане на території тієї договірної сторони, де рішення має бути визнане і виконане; 6) у разі ухвалення рішення застосовано законодавство відповідно до Договору, а у разі відсутності у ньому такого врегулювання – законодавством тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.

При встановленні судом, який розглядає клопотання, відсутності зазначених умов та наявності підстав, передбачених ст. 59 Кишинівської конвенції держав – учасників СНД, він відмовляє у задоволенні клопотання про визнання і надання дозволу на примусове виконання.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, таких випадків не передбачено, то застосовується ч. 2 ст. 396 ЦПК України, якою встановлено підстави для відмови у задоволенні клопотання, зокрема: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно ухвалено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, щодо якої ухвалено рішення суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було повідомлено належним чином про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого органу відповідно до закону України; 4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та ЦПК України (ст. 391) строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; б) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) в інших випадках, встановлених законами України. За міжнародними договорами України визнання і виконання рішення іноземного суду здійснюється у порядку, встановленому законодавством договірної сторони, на території якої воно виконується. При розгляді таких клопотань мають застосовуватися відповідні положення ЦПК України, покликані забезпечувати права стягу-вача і боржника (сторін), об'єктивне, правильне та своєчасне вирішення клопотанняі. Відповідно до ст. 395 ЦПК України суд, до якого надійшло клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний термін подати можливі заперечення на клопотання. Після перебігу цього строку суддя постановляє ухвалу, у якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніше як за десять днів до його розгляду. За наявності поважних причин за заявою боржника або стягувача суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.

Справа за клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається одноособово суддею у відкритому судовому засіданні з викликом боржника у порядку, встановленому ЦПК України. Неявка його без поважних причин, якщо суду відомо, що повістка боржнику була вручена, не перешкоджає розглядові клопотання. Вислухавши пояснення сторін, суддя перевіряє наявність підстав для виконання і у нарадчій кімнаті постановляє ухвалу про дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду або відмову. У такій ухвалі, з урахуванням правил ст. 210 ЦПК України і характеру питання, яке розглядалося, має бути зазначено: повне найменування суб'єкта клопотання; рішення органу, що його ухвалив, та держави, до якої належить суб'єкт; зміст цього рішення і визначених заявником меж його виконання; зміст пояснень стягувача і боржника, якщо вони беруть участь у судовому засіданні, і відомості про надання ними додаткових доказів щодо умов задоволення клопотання; мотиви, з яких суд дійшов висновків (мотивувальна частина ухвали); зміст мотивів; порядок та строк оскарження ухвали (резолютивна частина).

У мотивувальній частині ухвали має бути наведено встановлені судом обставини, які відповідно до міжнародного договору є підставою для визнання рішення і надання дозволу на його виконання або для відмови; мотиви, з яких суд відхиляє доводи боржника про обставини, що виключають можливість дати згоду на примусове виконання рішення на території України, а також повна назва міжнародного договору та акта законодавства України, якими керувався суд при постановленні ухвали, і посилання на їх статті.

У резолютивній частині ухвали у справі про визнання і надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду викладається висновок про відмову у задоволенні клопотання, якщо для позитивного його вирішення немає підстав, або про задоволення клопотання і надання дозволу на примусове виконання рішення на території України з викладенням його змісту та визначенням сум грошових зобов'язань за ним в українській грошовій одиниці за офіційним валютним курсом Національного банку України, крім випадків, коли ці зобов'язання виникли і мають виконуватися в іноземній валюті відповідно до вимог законодавчих та інших нормативних актів України. У питаннях щодо валюти, у якій провадиться виконання грошових зобов'язань за рішенням іноземного суду, треба зважати на відповідні положення ст. 99 Конституції про те, що грошовою одиницею України є гривня; положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93; Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР; постанов Правління Національного банку України з питань використання іноземної валюти як засобу платежу на території України 1. Отже, якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає клопотання, визначає суму в національній валюті (ч. 8 ст. 395 ЦПК України).

Копії ухвал про дозвіл і про відмову у наданні дозволу на примусове виконання надсилаються судом стягувачу або його представникові і боржнику у триденний строк з дня постановлення ухвал.

Ухвала про дозвіл чи про відмову у наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ЦПК України (ст. 397). З набранням законної сили ухвалою про дозвіл на примусове виконання видається виконавчий лист. Виконавчі дії провадяться державним виконавцем у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (статті 3, 84).

Конвенцією держав – учасників СНД (ст. 55) передбачено, що рішення іноземного суду немайнового характеру, які не підлягають примусовому виконанню, ухвалені судом кожної договірної сторони, після набрання ними законної сили визнаються на територіях інших договірних сторін без спеціального провадження, якщо установою юстиції запитуваної договірної сторони раніше у цій справі не було ухвалено рішення, що набрало законної сили, або якщо згідно з даною Конвенцією, а у не передбачених нею випадках – із законодавством договірної сторони, на території якої рішення має бути виконано, ця справа не належить до виключної компетенції її установ юстиціїї.

До рішень, які не підлягають примусовому виконанню, належать рішення про визнання прав, визнання недійсними певних актів, про позбавлення батьківства, розірвання шлюбу, визнання договору недійсним, усиновлення, встановлення юридичних фактів, визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим тощо.

У Конвенції держав – учасників СНД немає норм, які вирішували б питання щодо клопотань про визнання рішення. Розв'язано це питання частково більшістю двосторонніх договорів України про надання правової допомоги іноземним державам. Договорами України з Молдовою, Польщею і Китаєм, передбачено розгляд клопотань про взаємне визнання рішення.

Стаття 51 «Порядок визнання і виконання рішення» Договору України з Республікою Молдова встановлює, що для визнання і виконання рішення (у тому числі рішення, що не підлягають примусовому виконанню – М. ПІ.) застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане. Це стосується також форми клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду, яке не підлягає примусовому виконанню. В Україні процесуальний порядок визнання і виконання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, встановлений Законом України «Про визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів» (статті 2, 11, 12) та ЦПК України (статті 392-394, 396, 399-401).

В Україні визнається рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, за умови якщо його виконання передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ай Нос з іноземною державою, рішення суду має виконуватися в Україні. На відкриття провадження про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, заінтересованою особою подається клопотання до суду за місцем проживання (перебування) або місцем знаходження боржника. А якщо таке відсутнє або невідоме, то клопотання подається за місцем знаходження майна боржника в Україні.

Клопотання подається до суду безпосередньо стягувачем або у порядку, встановленому міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами передбачено, що клопотання про визнання рішення подається через державні органи України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через органи державної влади.

Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається у письмовій формі за змістом, встановленим ст. 394 ЦПК для клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Обов'язковим додатком до клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, є документи, встановлені ч. 2 ст. 400 ЦПК України:

засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання;

офіційний документ про те, що рішення набрало законноїсили, якщо про це не зазначено у самому рішенні; 3) засвідчений відповідно до вимог законодавства переклад переліченихдокументів українською мовою або мовою, передбаченоюміжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо клопотання і документи не оформлено відповідно до встановлених вимог, суд залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додані до нього, стягувачеві.

Про наявність клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд у п'ятиденний строк надсилає повідомлення заінтересованій особі з пропозицією подати проти нього можливі заперечення у місячний строк. Після перебігу зазначеного строку, незалежно від того, було чи не було подане заперечення, суддя постановляє ухвалу про час і місце розгляду клопотання і повідомляє заінтересованих осіб письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду. За наявності поважних причин суд може за заявою заінтересованої особи перенести час розгляду клопотання, про що повідомити заінтересованих осіб.

Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, розглядається суддею одноособово у відкритому судовому засіданні. Неявка у судове засідання без поважних причин заінтересованих осіб, яким своєчасно було вручено повістки про виклик до суду, не перешкоджає розгляду клопотання. За результатами його розгляду та розгляду заперечення у разі його надходження суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.

Суд відмовляє у визнанні в Україні рішення іноземного суду у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами такі випадки не передбачені, суд відмовляє у задоволенні клопотання за наявності підстав, передбачених ст. 396 ЦПК України.

Ухвала суду, постановлена з приводу розгляду судом клопотання про визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, має відповідати вимогам ст. 210 ЦПК України. її копія у триденний строк з дня поста-новлення надсилається заінтересованим особам, які мають право оскаржити її в апеляційному, касаційному, іншому процесуальному порядку, встановленому ЦПК України (ст. 401).

Україна проголосила себе правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7 Закону України «Про правонаступництво України»). З підстав Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів вони залишаються у силі для України. Деякими з цих договорів передбачений інший – дипломатичний порядок зносин між державами у питаннях виконання судових рішень і доручень. Він полягає у тому, що суд держави звертається через своє міністерство юстиції до свого міністерства закордонних справ, яке через своє дипломатичне представництво чи консульську установу в іноземній державі звертається' до відомства іноземних справ цієї держави з відповідною нотою. Відомство іноземних справ надсилає дане доручення до органів юстиції своєї держави з пропозицією виконати певні дії. Такий дипломатичний порядок зносин визначений ст. 4 Договору з Республікою Кіпр, ст. 4 Договору з Туніською Республікою, ст. 4 Договору з Фінляндською Республікою, ст. 4 Конвенції з Італійською Республікою, ст. 4 Договору з Грецькою Республікою, а також договорами з Австрією, Францією, Бельгією і ФРН. У ноті Міністерства закордонних справ СРСР від 17 вересня 1966 р. про приєднання до Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р. зазначено, що судові документи іноземних органів влади, призначені для вручення особам, які проживають на території СРСР, а також судові доручення зазначених органів влади мають надсилатися для виконання відповідним радянським установами у дипломатичному порядку через Міністерство закордонних справ. Учасниками цієї Конвенції на 1 січня 1988 р. були Австрія, Бельгія, Ватикан, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Ліван, Люксембург, Марокко, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Сури-нам, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехо-словаччина, Швейцарія, Швеція, Югославія, Японія. Отже, дипломатичний порядок зносин у питаннях правової допомоги і правових відносин залишається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, укладеними Україною.

У державах континентальної Європи у правовому регулюванні процесу визнання і виконання іноземних судових рішень широко застосовується екзекватура – надання рішенню іноземного суду сили рішення своєї держави, у тому числі і можливості його примусового виконання. У Франції екзекватура надається судом першої інстанції рішенням у справах, які за французьким законодавством ухвалюються з цивільного або торговельного права (приватного, але не публічного). Для надання екзекватури не вимагається взаємності з боку іноземної держави щодо примусового виконання рішення французького суду, але необхідно, щоб іноземне рішення за правом держави, судом якої воно було ухвалене, підлягало примусовому виконанню. При цьому суд перевіряє наявність необхідних умов, а саме: чи іноземне рішення ухвалене компетентним судом; чи були дотримані ним обов'язкові правила цивільного судочинства; чи були застосовані при ухваленні даного рішення цивільно-правові закони відповідно до правил, які застосовуються згідно з французьким колізійним правом; чи не буде примусове виконання рішення порушувати французький публічний характер; і чи відсутній обхід закону. Перевірка умов, необхідних для надання іноземному рішенню екзекватури, фактично означає перегляд його по суті. Не вимагається екзекватури для визнання юридичної сили за іноземним рішенням про розірвання шлюбу, особи безвісно відсутньою та іншими рішеннями, які стосуються цивільного статусу особи. Однак, якщо посилання на такі іноземні рішення оспорюються заінтересованими особами, суд перевіряє наявність зазначених умов. Іноземне судове рішення без екзекватури може бути використане сторонами як доказ у спірній справі1.

У Великій Британії за доктриною загального права з питань виконання рішень іноземних судів діє спеціальний порядок реєстрації судових рішень, ухвалених у тих державах, які забезпечують для англійських судових рішень умови взаємності. Реєстрація можлива протягом шести років у Високому суді Великої Британії за ініціативою особи, на користь якої ухвалено рішення судом вищої інстанції, що спрямоване на сплату певної суми грошей (за винятком податків, штрафу) і підлягає виконанню за іноземним законодавством. У реєстрації може бути відмовлено, якщо Високим судом буде встановлено, що з цього спору є рішення компетентного англійського суду, яке набрало законної сили.

Згідно із зазначеним документом сторона, проти якої ухвалено рішення іноземним судом, може подати заяву про відмову у його реєстрації. Реєстрація такого рішення не провадиться за наявності наступних підстав: 1) на рішення іїе поширюється дія Акта з питань виконання рішень іноземних судів; 2) іноземний суд ухвалив рішення, яке не відповідає його юрисдикції; 3) боржник-іноземець при розгляді справи у першій інстанції не одержав своєчасно повідомлення про виклик до суду і тому не був присутній при розгляді справи і не мав можливості захищатися у суді; 4) рішення одержано шляхом обману; 5) виконання рішення суперечило б публічному порядку Великої Британії; 6) права, на захист яких ухвалене рішення, не належать заявнику.

Зареєстроване у Високому суді Великої Британії ріщення іноземного суду може бути піддане примусовому виконанню на тих самих підставах і в порядку, що й рішення англійського суду. Крім того, реєстрація такого рішення зобов'язує суддів Великої Британії закрити провадження у справі про сплату грошової суми, яка належить за іноземним судовим рішенням.

Американські суди на основі принципу міжнародної поваги визнають обов'язкову силу іноземних судів при дотриманні реєстраційного порядку, передбаченого для обов'язкового визнання сили рішення окружного федерального суду, який знаходиться в іншому штаті (чи рішення суду іншого штату). Суди США не визнають обов'язкову силу рішень іноземних судів з таких підстав: рішення не відповідає мінімальному стандарту американського поняття належної правової процедури; визнання первісної вимоги позивача в даному рішенні порушувало б американський суспільний правопорядок1.

Питання визнання і виконання іноземних судових рішень, у тому числі з окремих категорій справ, врегульовані міжнародними конвенціями. Так, з метою забезпечення взаємного визнання і виконання рішень за позовами міжнародного або внутрішнього характеру про утримання дітей, які народилися у шлюбі, а також позашлюбних і усиновлених дітей була прийнята Гаазька конвенція про визнання і виконання рішень у справах про аліментні зобов'язання щодо дітей від 15 квітня 1958 р.

Дальшим розвитком її положень стала Гаазька конвенція про визнання і виконання рішень, які належать до "аліментних обов'язків від 2 жовтня 1973 р.

Комплексному вирішенню питань визнання і виконання іноземних судових рішень присвячена Гаазька конвенція про визнання і виконання іноземних судових рішень у цивільних і торговельних справах від 1 лютого 1971 р.2.

Запитання для самоконтролю

Назвіть джерела правового регулювання цивільного судочинства з іноземним елементом.

Якою є цивільна процесуальна правоздатність і дієздатністьіноземців

Що означає судовий імунітет

Охарактеризуйте докази і доказування у справах з іноземнимелементом.

У чому полягає надання міжнародної правової допомоги

Розкажіть про виконання доручень іноземних судів.

У чому полягає визнання і виконання рішень іноземних судів

Кристофер Осакве.

2 Шак X. Международное гражданское процессуальное право. – М., 2001. –

Рекомендована література

Лунц Л. А., Марьішева Н. И. Курс международного частногоправа: Международньїй процесе. – М., 1976.

Богуславский М. М. Международное частное право. – М.,1998.

Кисіль В. Міжнародне приватне право: Питання кодифікації. – К., 2000.

Феденяк Г. С, Феденяк Л. С. Міжнародне приватне право. – К.,2000.

Практика розгляду судами справ за клопотанням про визнання і виконання рішень іноземних судів та скасування постанов і рішень міжнародного комерційного арбітражу на території України // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 1.

Гусев Е. В. Признание и исполнение в Украинской ССР реше-ний иностранньїх судов. – К., 1978.

Алексеева Л. Б., Жуйков В. М., Лукашук И. И. Международньїенорми о правах человека и применение их судами. – М., 1996.

Елисеев Н. Г. Гражданское процессуальное право зарубежньїхстран. – М., 2000.

РОЗДІЛ VI. ВІДНОВЛЮВАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Глава 26. Відновлення втраченого судового провадження

§ 1. Відкриття справи про відновлення втраченого судового провадження

Відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі за ЦПК України (статті 402-409) складає самостійну категорію справ, які відрізняються від справ позовного провадження і справ окремого провадження. Процесуально-правове регулювання порядку відновлення втраченого судового провадження було встановлено Додатком № 3 до ЦПК України 1963 р. «Порядок відновлення втраченого судового або виконавчого провадження», а за ЦПК України 2004 р. розділом IX «Відновлення втраченого судового провадження». Ця категорія справ має ознаки окремого провадження – безспір-ність вимоги і наявність у справі однієї сторони – заявника, що і зумовило можливість включення їх ЦПК окремих зарубіжних держав до складу справ окремого провадження (статті 313-319 глави 38 ЦПК Російської Федерації1; статті 335-343 глави XXXIV ЦПК Республіки Молдова).

Втраченим судовим провадженням, яке може бути відновлене, вважається як вся, так і частина документів конкретної цивільної справи позовного чи окремого провадження, яке було закінчене ухваленням рішення або постановленням ухвали про його закриття.

Справа про відновлення втраченого судового провадження може бути порушена за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду.

Заява за підсудністю подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Відповідно до ст. 405 ЦПК України у заяві про відновлення втраченого судового провадження має бути зазначено: про відновлення якого саме провадження просить заявник; чи було у справі ухвалено рішення по суті справи або постановлена ухвала про закриття провадження; якою саме особою з числа осіб, які брали участь у справі, був заявник; хто конкретно і в якості кого брав участь у справі; місце проживання чи місцезнаходження цих осіб; що відомо заявнику про обставини втрати провадження, про місцезнаходження копій документів провадження або відомостей щодо них; поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним; для якої мети необхідне їх поновлення. До заяви додаються документи або їх копії, що збереглися у заявника або у справі. Посвідчення в установленому законом порядку копій таких документів не обов'язкове.

Недодержання вимог, встановлених щодо змісту заяви про відновлення втраченого провадження, викликає певні правові наслідки: а) залишення заяви без руху – при відсутності у заяві зазначення на мету відновлення провадження або відомостей, необхідних для його відновлення. Про залишення заяви без руху суд постановляє ухвалу, якою встановлює заявникові необхідний строк для усунення цих недоліків. Якщо вони будуть усунені в установлений судом строк, то заява вважається поданою в день первісного подання її до суду; б) відмовлення у відкритті провадження у справі або залишення заяви без розгляду, якщо провадження було відкрите, – у випадках, коли мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із захистом його прав та інтересів; в) відновлення втраченого судового провадження можливе в цивільній справі, яка закінчена ухваленням рішення або у якій провадження закрито (ст. 402 ЦПК України), тому судове провадження, втрачене до закінчення судового розгляду, не підлягає відновленню у зазначеному порядку. Заявник має право

у такому випадку пред'явити новий позов, у якому слід зазначити, що даний позов подається у зв'язку з втратою незакінченого провадження (ч. З ст. 406 ЦПК України).

§ 2. Розгляд справи про відновлення втраченого судового провадження

Відновлення втраченого судового провадження провадиться за загальними правилами ЦПК України, встановленими для розгляду справ позовного провадження, з урахуванням особливостей справ про відновлення судового провадження, передбачених статтями 407, 408 ЦПК України. Суд при розгляді справи може використовувати як докази ту частину провадження, що збереглася, а також документи, які були видані зі справи фізичним і юридичним особам до втрати по ній провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, що стосуються справи, виконавчого провадження. Особи, яким відомі будь-які обставини щодо втраченої справи, можуть бути допитані судом як свідки, зокрема: особи, які були присутні при вчиненні процесуальних дій; особи (їх представники), які брали участь у справі; особи (у необхідних випадках), які були у складі суду, що розглядав цивільну справу, у якій втрачено провадження; особи, які виконували судове рішення.

Заява про відновлення втраченого судового провадження розглядається в судовому засіданні одноособово суддею і в тих випадках, коли для втраченої справи передбачено колегіальний розгляд (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції»).

За результатами розгляду заяви суд постановляє рішення про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі повністю або в частині. У такому рішенні зазначається: а) на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення; б) висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження.

Якщо на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд дійде висновку, що таких матеріалів недостатньо для точного відновлення втраченого судового провадження, суд постановляє ухвалу про закриття розгляду справи про відновлення провадження і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

Для вирішення заяви про відновлення судового провадження не впливає строк його зберігання, за винятком звернення з такою заявою з метою виконання рішення, якщо строк пред'явлення виконавчого листа для виконання закінчився і судом не поновлений.

Характерною особливістю справ про відновлення втраченого судового провадження є положення, за яким заявник звільняється від оплати судових витрат. Але судові витрати відшкодовуються заявником, який подав завідомо неправдиву заяву, у якій навмисно повідомлено суду дані, про неправильність яких заявник знав. Неправдиві відомості у заяві, які є наслідком помилки заявника, не викликають правових наслідків стягнення з нього судових витрат.

Запитання для самоконтролю

У якому випадку порушується справа про відновлення втраченого судового провадження

У чому полягає розгляд судом справи про відновлення втраченого судового провадження

Що зазначається у рішенні суду про відновлення втраченогосудового провадження

Рекомендована література

  1. Научно-практический комментарий к Гражданскому процес-суальному кодексу Российской Федерации.– М., 2003.

  1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВР України. – 1996. – №30. – Ст. 141.

  2. Загальна декларація прав людини. Прийнята на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р. // Бюлетень... України. – 2003. – № 3.

  3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-ІУ // Урядовий кур'єр. – 2004. – Липень. – № 130.

  4. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-ІУ // .Урядовий кур'єр. – 2005. – Серпень. – № 153-154.

Закони України

  1. «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.№ 280/97-ВР // ВВР України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

  2. «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. № 1701-IV // ВВР України. – 2004. – № 35. – Ст. 412.

  3. «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХП // ВВР України. – 1993. т- № 39. – Ст. 383.

  4. «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. № 3018-ПІ //ВВР України. – 2002. – № 27-28. – Ст. 180.

  5. «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХП // ВВР України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.

  6. «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХП // ВВР України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.

  7. «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХП // ВВР України. – 1994. – № 28. – Ст. 232.

  8. «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ // ОВ України. – 1999. – № 42. – Ст. 2080.

  9. «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-ХП // ВВР України. – 1991. – №41. – Ст. 546.

  10. «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. № 2460-ХП // ВВР України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.

  11. «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. № 987-ХІІ // ВВР України. – 1991. – № 25. – Ст. 283.

  12. «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. № 3356-ХП // ВВР України. – 1993. – № 36. – Ст. 361.

  13. «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 р. № 281-ХІУ // ОВ України. – 1998. – № 51. – Ст. 1870.

  14. «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІП // ОВ України. – 2001. – № 17. – Ст. 728.

  15. «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХП // ВВР України. – 1993. – № 8. – Ст. 56.

  16. «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ // ВВР України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.

  17. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР // ВВР України. – 1998. –№20. – Ст. 99.

  18. «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ // ВВР Української РСР. – 1991. – № 6. – Ст. 37.

  19. «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про захист прав споживачів» від 15 грудня 1993 р. № 3682-ХП // ВВР України. – 1994. – № 1. – Ст. 1.

  20. «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» від 10 січня 2002 р. № 2949-ІП // ВВР України. – 2002. – № 17. – Ст. 120.

  21. «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. № 962-ІУ // ВВР України. – 2003. – № 39. – Ст. 349.

  22. «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р.

  23. № 2707-ХП // ВВР України. – 1992. – № 50. – Ст. 678. «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р.

  24. № 2456-ХП // ВВР України. – 1992. – № 34. – Ст. 502. «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р. № 2894-ІП // ВВР

  25. України. – 2002. – № 14. – Ст. 97. «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХП // ВВР

  26. України. – 1992. – № 49. – Ст. 668. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від

  27. 15 вересня 1999 р. № 1045-ХІУ // ВВР України. –

  28. 1999. –№45. – Ст. 397. «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України у

  29. зв'язку з прийняттям Закону України «Про професійні

  30. спілки, їх права та гарантії діяльності» від 5 квітня 2001 р.

  31. № 2343-ІП // ВВР України. – 2001. – № 21. – Ст. 104. «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. № 1023-ХП

  32. // ВВР Української РСР. – 1991. – № ЗО. – Ст. 379. «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП //

  33. ВВР України. – 2001. – № ЗО. – Ст. 142. «Про порядок вирішення колективних трудових спорів

  34. (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. № 137/98-ВР // ВВР

  35. України. – 1998. – № 34. – Ст. 227. «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.

  36. № 422/96-ВР // ВВР України. – 1996. – № 49. – Ст. 272. «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р.

  37. № 3792-ХП // ВВР України. – 1994. – № 13. – Ст. 64. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. № 2343-ХП //

  38. ВВР України. – 1992. – № 31. – Ст. 440. «Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство» від

  39. ЗО червня 1999 р. № 784-ХІУ // ОВ України. – 1999. –

  40. № 33. – Ст. 1699.

  41. «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ // Голос України. – 1991. – № 79. – Квітень.

  42. «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р. № 2482-ХП // ВВР України. – 1992. –№ 36. – Ст. 524.

  43. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р.

  44. № 796-ХІІ // ВВР України. – 1991. – № 16. – Ст. 200. «Про оренду державного та комунального майна» від

  45. 10 квітня 1992 р. № 2269-ХП // ВВР України. – 1992. –

  46. № ЗО. – Ст. 416. «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р.№ 2163-ХП.// ВВР України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.

  47. «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р.№ 2173-ХП // ВВР України. – 1992. – № 24. – Ст. 352. «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р.№ 959-ХІІ // ВВР Української РСР. – 1991. – № 29. –Ст. 377.

  48. «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р.№ 93/96-ВР // ВВР України. – 1996. – № 19. – Ст. 80.

  49. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. № 3687-ХП // ВВР України. – 1994. – № 7. – Ст. 32. «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХП // ВВР України. – 1994. – № 7. – Ст. 34.

  50. «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. № 20/95-ВР // ВВР України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.

  51. «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР// ВВР України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.

  52. «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 р. № 1378-ІУ // ОВУкраїни. – 2004. – № 1. – Ст. 1.

  53. «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р. № 2265-ХП // ВВР України. – 1992. – № 30. – Ст. 414.

  54. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. № 2114-ХП // ВВР України. – 1992. –№ 20. – Ст. 272.

  55. «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. № 973-ІУ // ОВ України. – 2003. – № 29. – Ст. 1438.

  56. «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р. № 3116-ХП // ВВР України. – 1993. – № 21. – Ст. 218.

  57. «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХП // ВВР України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.

  58. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ // ВВР Української РСР. – 1991. –№22. – Ст. 262.

  59. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» від 21 червня 2001 р. № 2540-ІП // ВВР України. – 2001. – № 39. – Ст. 190.

  60. «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. № 2627-ІП // ОВ України. – 2001. – № 32. – Ст. 1450.

  61. «Про внесення доповнень до Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України» (зміни щодо порядку усиновлення дітей)» від 12 липня 1996 р. № 329/96-ВР // ВВР України. – 1996. – №44. – Ст. 217.

  62. «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХП // ВВР України. – 1992. – № 3. – Ст. 10.

  63. «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24 грудня 1993 р. № 3807-ХП // ВВР України. – 1994. – № 14. – Ст. 78.

  64. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. № 3929-ХП // ВВР України. – 1994. – №23. –Ст. 161.

  65. «Про біженців» від 21 червня 2001 р. № 2557-ІП // ВВР України. – 2001. – № 47. – Ст. 250.

  66. «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХІІ // ВВР України. – 1991. – № 46. – Ст. 617.

  67. «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-ІУ // ВВР України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.

  68. «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада 2001 р. № 2860-ІП // ВВР України. – 2002. – № 10. – Ст. 76.

  69. «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР // ВВР України. – 1994. – № 40. – Ст. 364.

  70. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР // ВВР України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.

  71. «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. № 2709-ІУ // Голос України. – 2005. – Липень. – № 138.

  72. Укази Президента України

  73. «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 // ОВ України. – 1999. – №50. – Ст. 2435.

  74. «Про утворення Національної служби посередництва і примирення» від 17 листопада 1998 р. № 1258/98 // ОВ України. – 1998. – № 46. – Ст. 1684.

  75. «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10 червня 1993 р. № 198 // Голос України. – 1993. – Червень. – № 119.

  76. Постанови Верховної Ради України

  77. «Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 23 грудня 1993 р. № 3769-ХП // ВВР України. – 1994. – № 7. – Ст. 33.

  78. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. № 1545-ХП // ВВР України. – 1991. – № 46. – Ст. 621.

  79. Декрети Кабінету Міністрів України

  80. «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. № 7-93 // ВВР України. – 1993. – № 13. – Ст. 113.

  81. «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93 // ВВР України. – 1993. – № 17. – Ст. 184.

Постанови Кабінету Міністрів України

  1. «Про визначення розміру витрат, пов'язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах» від 1 лютого 1995 р. № 78 // Урядовий кур'єр. – 1995. – № 20.

  2. «Про утворення Державного департаменту інтелектуальної власності» від 4 квітня 2000 р. № 601 // ОВ України. – 2000. – № 14. – Ст. 568.

  3. «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів» від 1 липня 1996 р. № 710.

  4. Накази міністерств і відомств

  5. Наказ Головної державної податкової інспекції України «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита» від 22 квітня 1993 р. № 15.

  6. Наказ Генерального прокурора України «Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді» від 7 травня 2004 р. № 6/3-ГП.

  7. Наказ Генерального прокурора України «Про затвердження структури Генеральної прокуратури України» від 28 квітня 1999 р. № 15.

  8. Наказ державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Правил опіки та піклування» від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88 // ОВ України. – 1999. – № 26. – Ст. 1252.

  9. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій» від 15 грудня 1999 р. № 74/5 // ОВ України. – 1999. – № 51. – Ст. 2563.

Постанови Пленуму Верховного Суду України

  1. «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 р. № 6 // Бюлетень... України. – 2004 р.–№11.

  2. «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» від 28 вересня 1990 р. № 7 (зі змінами та доповненнями) // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  3. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 р. № 2 // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  4. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9 // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  5. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. № 20 (зі змінами та доповненнями) // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  6. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 р. № 7 (зі змінами) // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  7. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12 квітня 1996 р. № 5 // Юридичний вісник України. – 2005. – № 2. – Січень.

  8. «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 12 червня 1998 р. № 16 // Бюлетень... України. – 2002. – № 8.

  9. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. № 7 // Право України. – 2004. – № 9.

  10. «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  11. «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» від 28 червня 1991 р. № 5 // Бюлетень... України. – 2004. – №11.

  12. «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від ЗО травня 1997 р. № 8 // Бюлетень... України. – 2004. –№11.

  13. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9 // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  14. «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 р. № 9 // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  15. «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» від 5 березня 1977 р. № 1.

  16. «Про судове рішення» від 29 грудня 1976 р. № 11 // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  17. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31 березня 1989 р. № 3 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. – № 2.

  18. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» від 21 грудня 1990 р. № 9 // Бюлетень... України. – 2004.–№5,11.

  19. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 14 // Юридичний вісник України. – 2005. – № 1.

  20. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 р. № 5 // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  21. «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 р. № 3 // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  22. «Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили» від 27 лютого 1981 р. № 1 // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  23. «Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України» від 19 вересня 1975 р. № 9 // Бюлетень... України. – 2002. – № 8.

  24. «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 р. № 9 // Бюлетень... України. – 2004. – № 11.

  25. Рішення Конституційного Суду України

  26. Рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)» від 8 квітня 1999 р. № З-рп/99 // ОВ України. – 1999. – №15. – Ст. 614.

  27. Рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційними поданнями народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституцій-ності) статей 8, 11, 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (справа про свободу утворення профспілок)» від 18 жовтня 2000 р. № 11-рп/2000 // ОВ України. – 2000. – № 43. – Ст. 1857.

Навчальне видання Штефан Михайло Йосипович

Цивільне процесуальне право України

Академічний курс Підручник

Редактор С. /. Бережинська Обкладинка художника В. С. Жиборовського

Комп'ютерна верстка О. Р. Карташовоі Коректори А. О. Волкова, Н. М. Шаповалова

Підп. до друку 10.08.2005 р. Формат 60 х 84 У16

Папір офсетний. Друк офсетний Ум. друк. арк. 36,27. Обл.-вид. арк. 29,67 Зам. № 5-327.

Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»

Україна, 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21

Тел./факс: (044) 537-51-00 Е-таіі: оШсе@іпуиге.кіеу.иа

Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготівників

і розповсюджувачів видавничої продукції

Серія ДК, № 1468 від 14.08.2003 р.

Віддруковано ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика»

м. Біла Церква, вул. Л. Курбаса, 4



Скачать документ

Похожие документы:

  1. А. П. Гетьман М. В. Шульга В. К. Попов д-р юрид наук, професор, академік апрн україни розділи III (§ 5-7), XIII

    Документ
    д-р юрид. наук, професор, член-кор. АПрН України — розділи VIII, IX, X д-р юрид. наук, професор, член-кор. АПрН України — розділи І § 1(§ 2, 3, 5,6 (у співавторстві з Г.
  2. Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти» надано 05. 2003р

    Документ
    ББК 67.307А 25Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України.Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладівосвіти» надано 5.
  3. М. О. Халімовського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти київ "Основа" 2003

    Документ
    Рецензенти: професор кафедри охорони праці Донецького технічного університету, доктор техн. наук Ніколін В.Г.; професор кафедри безпеки життєдіяльності Національного авіаційного університету Буріченко Л.
  4. «european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.
  5. Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича географічний факультет european Credit Transfer System

    Документ
    що читають дисципліни на географічному факультеті I курс II курс III курс IV курс V курс Координатор від факультету та його заступники Перелік напрямків, що пропонуються на факультеті Умови для навчання Основні методи навчання і викладання,

Другие похожие документы..