Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Литература'
4. Московские удельные князья (Владимир Андреевич Серпуховской, Юрий Дмитриевич Звенигородский). Московские князья в годы феодальной войны второй чет...полностью>>
'Автореферат'
Защита диссертации состоится « » 2009 г. в __ часов на заседании диссертационного совета Д 208 . 022. 01 при ФГУ «Государственный научный центр лазер...полностью>>
'Документ'
Модуль передбачає ознайомлення слухачів курсів з особливостями формування в школярів світоглядних, ціннісно-орієнтаційних, навчально-пізнавальних, тв...полностью>>
'Документ'
Туберкулез внелегочный — условное понятие, объединяющее формы туберкулеза любой локализации, кроме легких и других органов дыхания. В соответствии с ...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

§ 6. Наука цивільного процесуального права

Наука цивільного процесуального права — це складова юридичної науки. її предметом є цивільне процесуальне право, цивільне судочинство і теорія цивільного процесуального права. Наука вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку цивільного процесуального права, суть, роль у виконанні соціальних функцій, обумовленість суспільними інтересами, які визначаються економічною основою суспільства. Вивчення цивільного процесуального права здійснюється у діалектичному зв'язку з практикою цивільного судочинства, з практикою застосування процесуальних норм. Це дає можливість визначити ефективність і недоліки цивільного судочинства, повноту закріплення нормами цивільного процесуального права його принципів і правового регулювання правил судочинства, правового становища суб'єктів процесу; виявити результативність механізму процесуальних гарантій, встановити прогалини у регулюванні цивільних процесуальних правовідносин. Таке вивчення норм цивільного процесуального права (у статиці і динаміці) відкриває можливість для науки цивільного процесуального права робити висновки, пропозиції та рекомендації щодо правильного їх застосування і необхідності вдосконалення, чим впливати на судову і законодавчу практику. До предмета науки входять також історія і теорія цивільного процесуального права, норми та інститути цивільного процесуального права зарубіжних країн, міжнародного цивільного процесу.

Вивчення цивільних процесуальних категорій провадиться у розвитку, залежно від матеріальних умов життя суспільства, його економічної основи, у взаємодії з юридичними й іншими суспільними явищами у всіх діалектичних зв'язках і суперечностях. Наука цивільного процесуального права широко використовує окремі спеціальні методи і способи дослідження: порівняльно-правовий і конкретно-соціологічний зі способами аналізу статистичних даних, анкетування, вивчення судової практики і громадської думки.

Система науки цивільного процесуального права обумовлена її предметом і складається з двох частин — загальної і особливої.

Загальна частина має два розділи: загальні положення науки цивільного процесуального права; загальні положення цивільного процесуального права.

Особлива частина також складається з двох розділів.

Перший — судові форми захисту цивільних прав — має три підрозділи: цивільний процес України, цивільний процес зарубіжних країн, міжнародний цивільний процес.

Другий розділ — несудові форми захисту Цивільного права — складається з двох підрозділів: нотаріальна форма захисту права (ст. 18 ЦК України), третейська форма захисту цивільного права (третейський і арбітражні суди — МКАС, МАК (ст. 17 ЦПК України).

Як самостійна галузь правознавства, наука цивільного процесуального права України порівняно молода, але зробила вагомий внесок у розвиток теорії цивільного процесуального права і цивільного процесуального законодавства та практику його застосування.

Запитання для самоконтролю

Поняття цивільного процесуального права України, його предмет, метод і система.

Назвіть джерела цивільного процесуального права.

Яке співвідношення цивільного процесуального права з іншими галузями права України?

Цивільне судочинство, види провадження у цивільному судочинстві, стадії цивільного процесу.

Рекомендована література

Шевчук П. І., Кривенко В. В., Ярема А. Г. Проблеми судово-правової реформи // Вісник Верховного Суду України. — 1997. —№ 1. .

Арапов Н. Т. Проблеми теории и практики правосудия погражданским делам. — Л., 1984.

Горшенев В. М., Крупник В. Г., Мельников Ю. И. и др. Теорияюридического процесса. — X., 1985.

Дмитриев Ю. Л., Черемньїх Г. Г. Судебная власть в механизмеразделения власти и защита прав и свобод человека // Гос-во и право. — 1997. — № 8.

Комаров В. В. Метод правового регулирования гражданскихпроцессуальньїх отношений. — X., 1980.

Савицкий В. М. Язьік процессуального закона. — М., 1987.

СахноваД. В. Реформа цивилистического процесса: Проблемии перспективи // Гос-во и право. — 1997. — № 9.

Фахутдинов Я. Ф. Источники гражданского процессуальногоправа. — Казань, 1986.

Чечина Н. А. Основньїе направлення развития наукисоветского гражданского процессуального права. — Л., 1987.

Міхеєнко М. М., Молдаван В. В., Радзієвська Л. К. Порівняльне судове право. — К., 1993.

Проблеми гражданского процессуального права / Под ред.проф. В. В. Комарова. — X., 2002.

Глава 2. Принципи цивільного процесуального права

§ 1. Поняття принципів та їх значення

Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільне судочинство побудовано на демократичних принципах (від лат. ргіпсіріит — основа, начало, засади). У принципах відображені політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена заінтересована воля народу наділити право такими якостями, які найбільш повно задовольняли б-його ідеї і погляди у визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах, процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу. Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що, закріплені в нормах права, вони характеризують здійснення правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, од-ноособовість і колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів і підкорення їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надані Конституцією України (ст. 55).

З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права розвиваються і вдосконалюються з урахуванням потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судової діяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасному етапі розвитку України суворе додержання і законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів цивільного процесуального права є важливою гарантією зміцнення законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і демократичного правопорядку.

Отже, значення принципів цивільного процесуального права в тому, що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони дають змогу пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.

Виконання завдань цивільного судочинства і його ефективність залежить від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі права, зв'язку з іншими нормами і юридичними принципами, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття за змістом правових норм та їх удосконалення.

Визначення в законодавстві принципів як загальних засад, начал права (ст. 11 ЦПК України 1963 р., ст. 8 ЦПК України 2004 р.) вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного процесу. Вони розглядаються як основні (або правові) засади організації і діяльності суду1, основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку і зміст, або засади побудови процесу в цілому і всієї системи цивільних процесуальних дій і відносин відповідно до завдань правосуддя2; як

основні ідеї, положення, керівні засади з питань здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплені в нормах права1; як правові погляди народу на завдання і засоби діяльності суду по розгляду і вирішенню цивільних справ2; як обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті дивільного процесуального права суспільно-політичні, нормативно-керівні основи (засади) даної галузі права, які становлять її якісні особливості і виявляють демократизм, специфічні властивості процесуального права і відображають перспективи його розвитку.

У наведених та інших визначеннях принципів процесуального права відображаються їх характерні риси, але вони повністю не розкривають їх суті й змісту, отже, потребують додаткових пояснень. Визначення принципів як основних засад, керівних положень, суспільно-політичних основ залишає поза увагою, що являють собою такі засади, положення, основи. Чиї вони і що відображають? Помилковим є визнання функціонування принципів цивільного процесуального права за межами законодавчого закріплення їх змісту, а тільки як теоретичних положень, які виражають необхідність певних способів і форм правового регулювання суспільних відносин4.

Принципи закріплюються в нормах права. їх положення, правила відображають суспільно-правові погляди народу як безпосередньо, так і через політичні партії, громадські і державні об'єднання, які беруть участь у соціально-політичному житті держави. Змістом таких суспільно-політичних поглядів є відносини, які належать до предмета регулювання даної галузі права. Отже, принципами цивільного процесуального права будуть закріплені в його нормах правові погляди, ідеї українського народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах (цивільного судочинства), організаційної його побудови і процесуальної діяльності, процесуально-правових повноважень суду та процесуально-правового становища учасників процесу — громадян, підприємств, установ, організацій1.

Принципи характеризуються такими ознаками: 1) принцип включає (виражає) в собі певну ідею (погляд), яка складає його зміст; 2) така ідея має бути закріплена в нормі(ах) цивільного процесуального права; 3) принцип повинен бути безпосередньо пов'язаним з цивільним процесом, визначаючи його основні властивості; 4) принцип повинен мати загальне значення для всього цивільного процесу; 5) принцип визначає типові риси цивільного судочинства і може мати винятки, які не є принципом; 6) принципами не можуть бути звичайні вимоги (правила), які не складають одну з відомих альтернативних вимог; 7) принципами не можуть бути положення, які дублюють інші принципи або які з них виходять.

§ 2. Система принципів та їх класифікація

Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов'язані і в сукупності становлять систему (від грец. зуз-іета — ціле, складене з частин). Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань цивільного судочинства, дія одного принципу зумовлює дію інших. Жоден з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.

Кількісний склад системи принципів цивільного процесуального права в нормативному порядку не передбачений і в науці цивільного процесу визначається по-різному1. Це викликало зауваження, за яким кількісний склад системи постійний і не може бути довільно змінений за бажанням того чи іншого автора, і що не може бути окремо взятих принципів для стадії чи процесуального інституту2. Але такі міркування не відповідають правовим реаліям і не узгоджуються з діалектикою, властивою для розвитку суспільно-правових категорій. Розвиток держави і права зумовив зміни у системі принципів у напрямі закріплення повноти їх змісту в нормативному регулюванні, встановлення нових принципів — публічності, охорони особистого і сімейного життя громадянина, неможливості процесуального сумісництва. Тому наука цивільного процесуального права покликана встановити всі принципи системи, розкрити їх зміст, роль і значення у функціонуванні цивільного судочинства, повноту їх законодавчого відтворення і шляхи розвитку. Цивільному процесуальному праву України притаманні й такі принципи як публічність, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва.

Зміст принципу публічності визначають правила, які надають право і зобов'язують органи прокуратури, державного управління, інші організації та окремих громадян захищати в цивільному судочинстві права інших осіб, державні і громадські інтереси (статті 3-5 ЦПК України). Цей принцип характеризує також встановлене ЦПК України активне процесуальне правове становище суду (статті 11, 12, 35, 43, 130, 250).

Принцип раціональної процесуальної форми впроваджений у правове регулювання процесуальних дій суду і учасників процесу (їх змісту, умов і порядку виконання) та спрямований на забезпечення своєчасності, правильності й ефективності цивільного судочинства.

Неможливість процесуального сумісництва як принцип полягає в тому, що певний суб'єкт у одній справі може бути тільки в одному процесуальному становищі — позивача, свідка тощо.

Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються на групи за різними ознаками: а) за дією у системі права — на загальні, міжгалузеві і галузеві; б) за формою нормативного закріплення — закріплені Конституцією України і в законодавстві про судочинство; в) за роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин — на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду, та на принципи, що визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у справі, й інших учасників процесу; г) за предметом регулювання — на принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства) і функціональні — принципи процесуальної діяльності (судочинства); на принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність, об'єктивна істина та ін.), і принципи, що визначають процесуальну форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність); ґ) за їх значимістю — на фундаментальні (абсолютні — диспозитивність, змагальність, рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний формалізм) і конструктивні (відносні — всі інші принципи). Класифікацію принципів можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією у системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш поширена класифікація принципів — за формою нормативного закріплення.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать: здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124); принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції (ст. 125); участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів (ст. 124); виборність і призначуваність суддів (ст. 128); здійснення правосуддя суддею одноособово і коле-

тією суддів (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); здійснення правосуддя професійними суддями та, у визначених законом випадках, народними засідателями (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини та громадянина (ч. З ст. 8, ч. 4 ст. 32, частини 1, 2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. З, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121); недоторканність людини (статті 3, 29); недоторканність житла (ст. ЗО); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32).

До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про судочинство, належать: диспозитивність, об'єктивна істина, процесуальна рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, безпосередність, оперативність (відповідно статті 11, 27, 31, 60, 159, 160 ЦПК України).

§ 3. Принципи, закріплені Конституцією України

Здійснення правосуддя виключно судами. Правосуддя у Цивільних справах є однією з форм державної діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення цивільних справ у встановленому законом порядку. Конституція України визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціалізованими. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції України).

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про судоустрій України» систему судів загальної юрисдикції складають місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади — законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України), які урівноважують одна одну. Цей принцип означає недопущення втручання у здійснення правосуддя органів законодавчої і виконавчої влади. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції України).

Крім того, захист цивільних прав здійснюється також в адміністративному, третейському, нотаріальному порядку (статті 16, 17, 18 ЦК України). Вирішення цивільних справ органами державної влади, органами місцевого самоврядування, третейськими судами, іншими органами не є здійсненням правосуддя. Спільність мети щодо захисту прав і виконання аналогічних правосуддю завдань не може бути достатньо об'єднуючою ознакою для конструювання єдиного поняття правосуддя, оскільки форми і методи діяльності державного суду і квазісудових органів є різними. Суд загальної юрисдикції у системі органів, які здійснюють захист цивільних прав, посідає окреме місце і має пріоритет. Він проявляється у перевазі над іншими формами, зокрема: а) суд приймає завершальне рішення у спорі, якщо такий спір був розглянутий у попередньому позасудовому порядку (трудові спори, спори з договору перевезення з транспортною організацією тощо); б) суд перевіряє законність рішень третейського суду при її оскарженні і розгляді питання про видачу виконавчого листа для їх примусового виконання; в) суд перевіряє законність і обґрунтованість рішень і постанов органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які були прийняті з державних, адміністративних, податкових та інших правовідносин.

Юрисдикційні функції щодо розгляду цивільних справ, який здійснюється несудовими органами, становлять самостійну адміністративну, третейську, нотаріальну, процесуальну форми захисту суб'єктивних прав громадян. За існуючим положенням процесуальні норми, що врегульовують вирішення трудових, адміністративних спорів, включені до системи відповідного матеріального права, але виділення їх у самостійні галузі права є прогресивним і перспективним. Специфіка трудових, адміністративних та інших спорів у галузі управління, а також діяльності різних органів, наділених повноваженнями вирішувати такі спори, потребують відмінностей у правових нормах, які врегульовують процесуальний порядок їх розгляду.

Виділення процесуальних норм, якими врегульовані інші форми захисту прав, у самостійній галузі відповідає подальшому поліпшенню і удосконаленню діяльності державного апарату по управлінню суспільством, а всебічне нормативне врегулювання їх діяльності створює одну з важливих передумов функціонування демократичної правової держави.

Принцип територіяльності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції проголошено ст. 125 Конституції України, відповідно до якої у системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні (територіальні) та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Загальними (територіальними) судами загальної юрисдикції є: місцеві суди: районні, районні у містах, міські та міжрайонні суди, а також військові суди гарнізонів; апеляційні суди: областей, міст Києва і Севастополя, Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів, Військово-Морських Сил, Апеляційний суд України; Верховний Суд України (статті 18, 19, 21, 25 Закону України «Про судоустрій України»).

Спеціалізованими судами загальної юрисдикції є господарські суди, які здійснюють правосуддя у господарських відносинах. В Україні діють Вищий господарський суд України, апеляційні господарські суди, місцеві господарські суди — господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя (ст. 21 Закону України «Про судоустрій України»). До спеціалізованих судів загальної юрисдикції належать адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані. Місцевими адміністративними судами є: окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України; апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах; Вищий адміністративний суд України (статті 18, 19, 21, 25, 38 Закону України «Про судоустрій України»).

Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через народних засідателів, закріплений ст. 124 Конституції України, і відтворений у статтях 13, 65 Закону України «Про судоустрій України» та у ч. 2 ст. 18 ЦПК України. Розгляд цивільних справ у порядку цивільного судочинства провадиться професійними суддями із залученням народних засідателів до здійснення правосуддя, що надає судові України народного характеру, свідчить про його демократизм, є надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного вирішення справ, забезпечує законність, переконливість, обґрунтованість і виховне значення судових рішень.

Участь засідателів посилює довіру суспільства до суду, є одним з інститутів оплоту свободи і пріоритету права, тим демократичним ідеалом, при якому громадянин бере участь у здійсненні судової влади, яка не повинна повністю перебувати в руках професіоналів, незалежно від їх кваліфікації і ступеня усвідомлення відповідальності.

Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг 25-річного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, і на якого не поширюється заборона ст. 66 Закону України «Про судоустрій України», та який дав згоду бути народним засідателем. Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду (ст. 65 Закону України «Про судоустрій України»).

Принцип виборності і призначуваності суддів визначений ст. 128 Конституції України, за якою перше призначення на 44

посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстроково, у порядку, встановленому законом.

Принцип виборності і призначуваності суддів розширює існуючі правові системи заміщення суддів. Зарубіжним законодавством передбачено дві системи заміщення суддів — шляхом виборів і призначення. Вибори здійснюються: всім населенням, загальнополітичними виборними зборами, судовими колегіями верховних судів, спеціальними виборними органами. Призначення реалізується: центральним урядом і низовими органами влади з попереднім обранням кандидатів населенням або судовими колегіями Верховного Суду за результатами конкурсної оцінки. В юридичній літературі підкреслюється, що з усіх способів заміщення суддів найбільш демократичною є виборна система.

Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ закріплений у ч. 2 ст. 129 Конституції України, за якою судочинство провадиться суддею одноособово чи колегією суддів. У статті 13 Закону України «Про судоустрій України» додано: або суддею і народними засідателями, а також судом присяжних, у випадках, визначених процесуальним законом.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України суддя одноособово розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду у першій інстанції, а у випадках, передбачених ЦПК — колегіально, з участю двох народних засідателів. У колегіальному складі суду розглядаються справи про обмеження цивільної дієздатності, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою; усиновлення та інші, передбачені пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 234 ЦПК України.

Колегіальний розгляд цивільних справ провадиться також У складі трьох суддів. У такому ж порядку здійснюється розгляд справ у апеляційному порядку. Розгляд справ у касаційній інстанції здійснюється колегією у складі п'яти суддів Судової палати Верховного Суду України. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів Судової палати Верховного Суду України не менше як двома третинами суддів палати. При перегляді рішень або ухвал за нововиявленими обставинами судді діють у тому самому кількісному складі, у якому їх було постановлено, якщо інше не передбачено ЦПК України (статті 18, 363). При колегіальному розгляді справ судді мають рівні права з головуючим у судовому засіданні щодо вирішення всіх питань, які виникають при розгляді справи і ухваленні рішення.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. А. П. Гетьман М. В. Шульга В. К. Попов д-р юрид наук, професор, академік апрн україни розділи III (§ 5-7), XIII

    Документ
    д-р юрид. наук, професор, член-кор. АПрН України — розділи VIII, IX, X д-р юрид. наук, професор, член-кор. АПрН України — розділи І § 1(§ 2, 3, 5,6 (у співавторстві з Г.
  2. Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти» надано 05. 2003р

    Документ
    ББК 67.307А 25Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України.Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладівосвіти» надано 5.
  3. М. О. Халімовського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти київ "Основа" 2003

    Документ
    Рецензенти: професор кафедри охорони праці Донецького технічного університету, доктор техн. наук Ніколін В.Г.; професор кафедри безпеки життєдіяльності Національного авіаційного університету Буріченко Л.
  4. «european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.
  5. Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича географічний факультет european Credit Transfer System

    Документ
    що читають дисципліни на географічному факультеті I курс II курс III курс IV курс V курс Координатор від факультету та його заступники Перелік напрямків, що пропонуються на факультеті Умови для навчання Основні методи навчання і викладання,

Другие похожие документы..