Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Реферат'
Данная работа посвящена вопросу развития образа Гильгамеша в литературе Двуречья, который будет освещаться на основе величайшего поэтического произве...полностью>>
'Документ'
Многие приходят в СМ, чтобы разбогатеть. Еще больше уходят, так и не разбогатев ни на рубль. Отсюда и нарекания в адрес СМ. Якобы это сплошной обман, ...полностью>>
'Доклад'
1.сделать выводы о полноте реализации в гимназии политики воспитания, обучения и эффективности процесса внедрения теории и практики по созданию воспи...полностью>>
'Лекция'
В начале 90х начаты работы по созданию новой версии протокола IP. Версия IPv6 стандартизована в 1996. Необходимость этого вызвана в первую очередь уг...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

§ 2. Поняття цивільного процесуального права і його значення

Цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження у цивільних справах, встановлений ЦПК та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, і справ наказного і окремого провадження, тобто з провадження в цивільних справах.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних дій, що виконуються судом, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків.

Сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій щодо їх реалізації становить зміст процесуальної діяльності суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: судів — щодо розгляду і вирішення цивільної справи, перевірки законності та обґрунтованості постановленого у справі рішення; осіб, які беруть участь у справі, — щодо захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів; інших учасників процесу — щодо сприяння суду і особам, які беруть участь у справі, у здійсненні покладених на них процесуальних функцій.

Питання про предмет регулювання цивільного процесуального права у науці цивільного процесу вирішується неоднозначно. Положення, що таким предметом є лише процесуальні дії суду і учасників процесу!, не відповідає цивільному процесуальному законодавству, численні норми якого визначають процесуальні права і обов'язки таких осіб (статті 27, 31, 32, 34, 35, 36, 46, 50, 52 ЦПК України). Не відповідає ЦПК України включення до предмета цивільного процесуального права лише цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин1, якими визначаються також процесуальні дії (ст. 130 ЦПК України).

Викликає заперечення концепція, за якою до предмета регулювання цивільного процесуального права включаються суспільні відносини, що виникають у процесі несудового порядку розгляду цивільних справ (третейським судом, нотаріусом та ін.)2. У діяльності щодо застосування права такими органами і організаціями реалізуються загальні із судочинством функції — правозахисна, запобіжна і виховна, але способи і методи їх реалізації різні. Численні організаційні та функціональні принципи мають специфічний характер: третейське провадження не притаманне судочинству. Процесуальний порядок судочинства у цивільних справах є формою здійснення правосуддя, провадження у третейських судах не є правосуддям. Судочинству надано пріоритет перед іншими формами захисту права -— адміністративною і громадською; суддя при розгляді заяви про видачу виконавчого листа перевіряє законність і обґрунтованість рішень третейського суду (ст. 56 Закону України «Про третейські суди»).

Правовідносини, що складаються між загальним судом загальної юрисдикції і учасниками цивільного процесу, відрізняються від правовідносин, що виникають між господарським судом (який є спеціалізованим судом загальної юрисдикції) і учасниками господарського процесу. В господарському суді спори вирішуються суддею одноособово. Порядок ведення засідання визначається суддею, а у разі розгляду справи трьома суддями — суддею, головуючим у засіданні (ст. 74 ГПК України). Спрощений процесуальний порядок розгляду справ, встановлений обов'язковий претензійний порядок, інші правила підсудності тощо1. Отже, система норм права, які врегульовують цивільне судочинство, і система норм права, що врегульовують порядок провадження в інших юрисдикційних органах, відрізняються за предметом правового регулювання і не поєднані в одній галузі. Вони становлять самостійні процесуальні галузі права — цивільно-процесуальну, адміністративно-процесуальну, господарсько-процесуальну, нотаріально-процесуальну, третейсько-процесуальну.

Але господарське і цивільне судочинство згідно зі ст. 124 Конституції України здійснюється відповідно спеціалізованими і загальними судами, які складають систему судів загальної юрисдикції, тому врегульований законом порядок здійснення судочинства зазначеними судами має бути уніфікований шляхом створення єдиного кодексу, який визначав би процесуальний порядок діяльності наявних і створених у майбутньому як загальних, так і спеціалізованих судів загальної юрисдикції.

Такі ЦПК діють у Азербайджанській Республіці (статті 1, 24-27 ЦПК), Республіці Казахстан (ст. 24 ЦПК).

Цивільне процесуальне право України як самостійна галузь характеризується також методом правового регулювання.

Метод цивільного процесуального права у науці визначається в загальних рисах, але вихідні положення можуть служити правильному розкриттю його змісту2. Метод — це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, що регулюються, і поведінку їх суб'єктів. Він обумовлюється специфічними властивостями предмета регулювання цивільного процесуального права, соціальними функціями, які виконує ця галузь права, і органічним її зв’язком з галузями матеріального права. За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: підстав виникнення, розвитку і припинення цивільних процесуальних правовідносин, характеру правових зв'язків між його суб'єктами; процесуально-правовим становищем суду, учасників процесу; цивільних процесуальних дій — їх змісту, форми, порядку виконання; цивільних процесуальних санкцій..]-! Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборони і примус.

Зобов'язання — обов'язок конкретної активної поведінки (ст. 50 ЦПК України — свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; статті 53, 54, 55 та ін. ЦПК України); заборони — заборона виконання певних дій і бездіяльності, зокрема заборона спорів між судами про підсудність (ст. 117 ЦПК України); примус — вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (статті 91-94 ЦПК України). Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК України (статті 27, 31). Імперативний спосіб виявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує керівну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, що виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий характер. Зазначені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість — вони водночас є його обов'язками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозволена поведінка суду. Від його розсуду залежить прийняття зустрічного позову (ст. 123 ЦПК України), забезпечення позову (ст. 153 ЦПК України), зупинення провадження (ст. 202 ЦПК України).

Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних процесуальних гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інших осіб, які не належать до осіб, що беруть участь у справі, визначається в основному не дозволеністю поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином (статті 50, 53-55 ЦПК України).

Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів — процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації є цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків. Це — примусове припинення неправомірних процесуальних дій, скасування незаконних і необґрунтованих рішень, застосування способів забезпечення доказів і позову, відшкодування заподіяних збитків, примусовий привід, видалення із залу судового засідання. У санкціях впроваджено позитивне зобов'язання і примушування, що характеризує їх імперативність. Отже, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як дозвіл, зобов'язання, заборона і примус.

Як самостійна галузь, цивільне процесуальне право України характеризується певною системою.

Система цивільного процесуального права — це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК України та складається з двох частин — загальної і особливої. 24

Загальна об'єднує норми й інститути цивільного процесуального права, що мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділ І ЦПК України). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за стадіями судочинства (розділи ІІ-Х ЦПК України).

Цивільному процесуальному праву належить значна роль в управлінні суспільством, у забезпеченні соціально-економічних і політичних перетворень у країні, оскільки ним закріплений процесуальний порядок захисту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян та їх інтересів, гарантованих Конституцією України та іншими законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів приватних, колективних, державних підприємств, установ, організацій і держави. Цивільне процесуальне право забезпечує зміцнення законності, запобігання цивільним правопорушенням і формування в правовій свідомості громадян та посадових осіб принципу справедливості.

§ 3. Місце цивільного процесуального права в правовій системі України

Цивільне процесуальне право є складовою системи права України, воно тісно пов'язане з іншими його галузями, які взаємодіють між собою і без якого нормальне функціонування її неможливе. Визначальним для цивільного процесуального права є встановлення конституційним правом основ організації і принципів здійснення правосуддя в нашій країні, а також підґрунтя правового становища громадян, у тому числі У взаємовідносинах із судом (розділи II, VIII Конституції України). Цивільне процесуальне право розвиває ці положення Щодо цивільного судочинства, а також забезпечує захист конституційних прав і свобод.

Зв'язок цивільного процесуального права з цивільним, сімейним, трудовим та іншими галузями матеріального права визначається необхідністю примусової реалізації норм матеріального права органами правосуддя. Цивільне процесуальне право є формою, що забезпечує життєдіяльність норм матеріального права, захист і примусову їх реалізацію. На зв'язок цивільного процесуального права з іншими галузями вказує ст. 15 ЦПК України, де встановлено, що законодавство про цивільне судочинство визначає порядок розгляду справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, житлових, земельних та інших правовідносин, а отже, — захист порушених, невизнаних або оспорюваних майнових або немайнових прав, свобод чи інтересів (статті 1, 3, 15 ЦПК України, ст. 16 ЦК України).

В умовах розвитку товарного виробництва здійснення майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів забезпечується у добровільному порядку. Наявність спірності в існуючих між сторонами цивільних правовідносинах обумовлює необхідність їх врегулювання примусовим шляхом. Але право є ніщо без апарату, здатного примушувати дотримуватися норм права. Таким апаратом примусу є суд, порядок діяльності якого щодо розгляду і вирішення цивільних справ врегульований нормами процесуального права. Взаємозв'язок між цивільним матеріальним і процесуальним правом виявляється також в окремих нормах та інститутах цивільного права. Його норми визначають обставини, сукупність юридичних фактів, що становлять підставу позову, предмет доказування і підлягають з'ясуванню в цивільному судочинстві при розгляді конкретних справ. Врегульовані ЦК України форми правочинів визначають і допустимість засобів доказування в цивільному судочинстві (статті 203, 218 ЦК України, ст. 59 ЦПК України).

Інший зв'язок існує між цивільним процесуальним і кримінальним процесуальним правом. Як одне, так і друге право регулює суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення правосуддя, побудоване на одних і тих самих принципах, має одну конституційну основу. Цивільні і кримінальні справи розглядає один і той самий суд обраними чи призначеними суддями колегіально, незалежно, гласно, державною мовою судочинства із забезпеченням права на захист тощо. Цивільне процесуальне право і кримінальне процесуальне право мають рівнозначні інститути в доказовій діяльності та стадії судочинства. Поряд з цим цивільне процесуальне право і кримінальне процесуальне право відрізняються предметом правового регулювання і методами державного примусу, що їх застосовує суд до порушників норм цивільного і кримінального права.

У цивільному процесі відсутній інститут обов'язкового захисту обвинуваченого. У кримінальному процесі в суб'єктах права порушення кримінальної справи повністю реалізується принцип публічності, що лише частково притаманне цивільному процесу, в якому домінуючим є принцип диспозитивності.

§ 4. Джерела цивільного процесуального права і межі його дії

Джерелами цивільного процесуального права є способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Ними є нормативні акти, у яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах. Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду (розділ VIII), правовий статус громадян (розділ II), у тому числі і в цивільному судочинстві (статті 24, 29, ЗО, 31, 32, 55, 59 ЦК України).

Основним джерелом, яким врегульовано порядок судочинства в цивільних справах, є Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18 березня 2004 р.

Джерелами цивільного процесуального права є й інші законодавчі акти України, що визначають окремі положення цивільного процесу: ЦК України встановлює правила допустимості засобів доказування в справах про визнання недійсними певних угод (статті 15, 16); СК України — склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав (ст. 165), участь органів опіки та піклування У деяких справах із сімейних правовідносин (ст. 19, ч. 2 ст. 170, ст. 240); КЗпП України — підвідомчість судові трудових справ (статті 231, 232); а також закони України: «Про судоустрій України» встановлює правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, завдання суду; «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ врегульовує види адвокатської діяльності в цивільному судочинстві; «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ регламентує питання участі прокурора в цивільному процесі (статті 33-42); «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР надає право виконавчим органам сільських, селищних, міських рад та їх головам звертатися до суду про стягнення з фізичних осіб збитків, завданих інтересам населення, навколишньому середовищу, місцевому господарству та про припинення права власності на земельну ділянку; «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХП врегульовує принципи судово-експертної діяльності, її організацію та правовий статус експертів.

Джерелами цивільного процесуального права є також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, що визначають порядок співробітництва між національними й іноземними органами юстиції (постанова Кабінету Міністрів України «Про визначення розміру витрат, пов'язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах» від 1 лютого 1995 р. № 78та ін.).

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування норм цивільного процесуального права мають роз'яснення, дані постановами Пленуму Верховного Суду України, що не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, які застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.

Цивільне процесуальне право діє щодо осіб у часі і просторі. Щодо осіб воно поширює свою дію на всіх громадян на засадах рівності (ст. 5 ЦПК України), на юридичних осіб (ст. 28 ЦПК України), на іноземців, осіб без громадянства, іноземні підприємства і організації (статті 410, 411 ЦПК України). Дія в часі полягає в тому, що провадження у цивільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, що діють під час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій (ч. З ст. 2 ЦПК України). Зворотної сили цивільний процесуальний закон, як правило, не має, але допускаються винятки (наприклад, п. 7 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України). Але закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує або звужує права, належні учасникам цивільного процесу, або обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (ч. 4 ст. 2 ЦПК України). В просторі — провадження в судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України (ст. 2 ЦПК України).

§ 5. Цивільне судочинство і його стадії

Цивільне судочинство — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ: позовного, наказного та окремого провадження.

- позовне провадження — у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідносин (ч. 1 ст. 15 ЦПК України);

- наказне провадження — безспірний процесуальний порядок стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належать такі правові вимоги, без проведення судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (статті 95-106 ЦПК України);

- окреме провадження — справи про: обмеження цивільної Дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі повної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; визнання спадщини від-умерлою; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб та інші справи у випадках, встановлених законом (ст. 234 ЦПК України).

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду.

Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єктивних прав.

Справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами цивільного судочинства, крім окремих винятків, встановлених цивільним процесуальним законодавством (ст. 235 ЦПК України).

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. У теорії процес судочинства поділяється на п'ять, сім, вісім стадій:

  1. відкриття провадження у справі в суді (статті 3, 122 ЦПК України);

  2. провадження по підготовці справи до судового розгляду (статті 127-156 ЦПК України);

  3. судовий розгляд — розгляд і вирішення справи в судовому засіданні (статті 157-196 ЦПК України);

  4. апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції (статті 291-322 ЦПК України);

  5. касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (статті 323-352 ЦПК України);

  6. провадження у справах у зв'язку з винятковими обставинами (статті 353-357 ЦПК України);

  7. перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, ув’язку з нововиявленими обставинами (статті 361-366 ЦПК України);

  8. звернення судового рішення до виконання (статті 367-382 ЦПК України).

Перші три стадії охоплюють провадження у суді першої інстанції, а кожна наступна — єдине провадження у вищестоящому суді або у зверненні до виконання. При такому поділі процесу його стадії відриваються від процесуальних правовідносин, а підстави поділу процесу на стадії позбавлені єдиного змісту. У зв'язку з чим перші три стадії було об'єднано в одну — провадження в суді першої інстанції. А третя була поділена на дві самостійні стадії: судового розгляду і стадію постановлення рішення судом першої інстанції. Отже, одна й та сама підстава виявилася придатною для визначення стадії як усього провадження в суді першої інстанції, так і частини такого провадження — стадій відкриття справи у суді, підготовки справи до розгляду, судового розгляду. Але останні властиві і для наступних стадій — апеляційного та касаційного оскарження і перевірки судових рішень, перегляду їх у зв'язку з винятковими і нововиявленими обставинами. Поділ судочинства на п'ять, сім і вісім стадій залишає поза стадіями виділене в діяльності суду першої інстанції провадження щодо виправлення описок та арифметичних помилок, винесення додаткового рішення, роз'яснення рішень судом, який його постановив (статті 219-221 ЦПК України).

Цивільне судочинство — це процесуальний порядок (форма) здійснення правосуддя у цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У великій за обсягом і складній за змістом діяльності можна виявити три частини або стадії: 1) розгляд і вирішення справи по суті; 2) перевірка законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення; 3) звернення рішення до виконання. У першій стадії виражений зміст правосуддя, визначений Законом України «Про судоустрій України». Водночас завдання цивільного судочинства щодо захисту прав і охоронюваних законом інтересів будуть реалізовані тоді, коли суд постановить у справі законне і обґрунтоване рішення. Процесуальним засобом, що забезпечує досягнення таких результатів, названа друга стадія, завдання і мета якої реалізується чотирма способами: апеляційним провадженням, касаційним провадженням, переглядом рішень у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами. Але захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов'язку — за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання.

Кожна стадія має три фази (під стадії) розвитку, що послідовно змінюються одна одною:

відкриття провадження — щодо розгляду і вирішення справи; перевірки законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення; звернення рішення до виконання;

підготовка: до розгляду справи та її вирішення; перевірки законності та обґрунтованості постановленого по ній рішення, звернення рішення до виконання;

вирішення по суті — розгляд і вирішення справи, перевірка законності і обґрунтованості рішення, звернення рішення до примусового виконання.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. А. П. Гетьман М. В. Шульга В. К. Попов д-р юрид наук, професор, академік апрн україни розділи III (§ 5-7), XIII

    Документ
    д-р юрид. наук, професор, член-кор. АПрН України — розділи VIII, IX, X д-р юрид. наук, професор, член-кор. АПрН України — розділи І § 1(§ 2, 3, 5,6 (у співавторстві з Г.
  2. Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти» надано 05. 2003р

    Документ
    ББК 67.307А 25Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України.Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладівосвіти» надано 5.
  3. М. О. Халімовського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти київ "Основа" 2003

    Документ
    Рецензенти: професор кафедри охорони праці Донецького технічного університету, доктор техн. наук Ніколін В.Г.; професор кафедри безпеки життєдіяльності Національного авіаційного університету Буріченко Л.
  4. «european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.
  5. Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича географічний факультет european Credit Transfer System

    Документ
    що читають дисципліни на географічному факультеті I курс II курс III курс IV курс V курс Координатор від факультету та його заступники Перелік напрямків, що пропонуються на факультеті Умови для навчання Основні методи навчання і викладання,

Другие похожие документы..