Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Правила направлены на охрану жизни и здоровья людей, защиту окружающей среды и обеспечение сохранности материальных ценностей при перевозке опасных г...полностью>>
'Документ'
1.1. Поставщик обязуется поставить, а Покупатель принять и оплатить товары в количестве и развернутом ассортименте, предусмотренных сторонами в ежегод...полностью>>
'Документ'
В условиях рыночной экономики важное значение приобре­тают показатели прибыли и рентабельности, которые являют­ся экономическими результатами деятель...полностью>>
'Документ'
В обыденном понимании «культура» чаще всего выступает как собирательный образ, объединяющий искусство, культу­ру речи, культуру поведения, физическую...полностью>>

Главная > Документ

Сохрани ссылку в одной из сетей:

«EUROPEAN QUALITY»

ДЕРЖАВА І ПРАВО:

DE LEGE praeteritA, instante, futura

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР

ДЕРЖАВА І ПРАВО:

DE LEGE PRАЕTERITA, INSTANTE, Futura

Тези Міжнародної

науково-практичної конференції

27-28 листопада 2009 року

МИКОЛАЇВ

2009

УДК 34

ББК 67

Д 36

За загальною редакцією

кандидата юридичних наук, доцента

О.В. Козаченка

Укладачі:

Оборотов І.Г. кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін МНЦ ОНЮА;

Обручков Р.І. викладач кафедри цивільно-правових дисциплін МНЦ ОНЮА.

Держава і право: de lege praeterita, instante, futura: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Миколаїв, 27-28 листопада 2009 року. – Миколаїв: Іліон, 2009. – ___ С.

До збірника увійшли матеріали, представлені у вигляді доповідей відомих науковців і дослідників-початківців, аспірантів і здобувачів, практикуючих юристів на пленарному і секційних засіданнях Міжнародної науково-практичної конференції „П’яті Прибузькі юридичні читання”, що відбулася 27-28 листопада 2009 року в Миколаївському навчальному центрі Одеської національної юридичної академії. Тези репрезентують новітні погляди науковців на державу і право в умовах їх становлення (de lege praeterita), сучасного положення (de lege instante) та перспектив розвитку (de lege futura).

Видання орієнтоване на вчених, аспірантів і студентів, співробітників судових та правоохоронних органів, державних службовців і всіх тих, хто цікавиться проблематикою подальшого розвитку держави і права в новітніх умовах соціального буття, витоки якого знаходяться в культурі постмодерну.

В сборник включены материалы, которые были представлены в форме докладов известных ученых и начинающих исследователей, аспирантов и соискателей, практикующих юристов на пленарном и секционных заседаниях Международной научно-практической конференции «Пятые Прибужские юридические чтения», которая состоялась 27-28 ноября 2009 года в Николаевском учебном центре Одесской национальной юридической академии. Тезисы представляют новые взгляды ученых на государство и право в условиях их становления (de lege praeterita), современного состояния (de lege instante) и перспектив развития (de lege futura).

Издание ориентировано на ученых, аспирантов и студентов, сотрудников судебных и правоохранительных органов, государственных служащих и всех тех, кто интересуется проблематикой дальнейшего развития государства и права в новых условиях социального бытия, истоки которого находятся в культуре постмодерна.

© Миколаївський навчальний центр

Одеської національної юридичної академії

ВСТУПНЕ СЛОВО

Шановні колеги!

Одеська національна юридична академія сьогодні – це провідний вищий навчальний заклад у галузі юридичної освіти на теренах України. В Академії проводиться політика по поєднанню науки, навчання, виховання фахівців у галузі права. А якщо додати ранню професійну орієнтацію та ступеневу підготовку юристів, то можна отримати ознаки сучасної юридичної освіти ХХІ століття. Вступ Академії до асоціації Європейських університетів наблизив підготовку студентів до європейських та світових стандартів, забезпечивши визнання дипломів Одеської національної юридичної академії у всьому світі, дозволив залучитися до Болонського процесу. Результат діяльності колективу Академії отримав високу оцінку з боку ректорів вищих навчальних закладів Європи, які у вересні 2008 року прийняли рішення про відзначення діяльності Знаком якості європейської освіти.

Певний внесок у розбудову Академії вносить і окремий структурний підрозділ, який знаходиться за межами Одеси – Миколаївський навчальний центр, у стінах якого Ви зараз знаходитеся.

Миколаївський навчальний центр є відокремленим підрозділом Одеської національної юридичної академії, в якому здійснюється навчання за денною, вечірньою та заочною формами навчання більше 1,5 тисячі майбутніх юристів. У Миколаївському центрі активно працює три кафедри – кримінально-правових, цивільно-правових і гуманітарних дисциплін, до складу яких входить біля 20 науковців зі ступенями доктора і кандидата наук. Сьогодні Миколаївський навчальний центр ОНЮА – це сучасні просторі аудиторії, які укомплектовані за останнім словом техніки, це 2 комп’ютерні класи, в яких студенти набувають необхідних навичок роботи з комп’ютерними програмами, здатними полегшити діяльність юриста в процесі застосування права. Навчальний центр – це спортивно-оздоровчий комплекс, гуртожиток, в якому проживає студентство в комфортних умовах. Створено належні умови і для самостійної підготовки студентів та виконання ними письмових робіт, оскільки бібліотечний фонд центру складає понад 40 тис. примірників навчальної та наукової літератури юридичного та гуманітарного спрямування.

Значних результатів досягнуто професорсько-викладацьким складом МНЦ ОНЮА як в науково-дослідницькій, так і в навчально-методичній діяльності. Зокрема, за останні п’ять років здійснене видання понад 50 монографій, підручників, навчально-методичних та науково-практичних посібників, 40% з яких отримали гриф МОН України. Професорсько-викладацьким складом здійснюється керівництво студентськими науковими семінарами, які стають базою для подальших наукових досліджень молодих науковців, випускників МНЦ ОНЮА.

Саме в цьому навчальному закладі в 2005 році за ініціативою професорсько-викладацького складу було започатковано проведення конференції юридичного профілю, мета якої була сформульована в основних засадах, полягала в об’єднанні і узгодженні основних напрямків наукової діяльності юристів Миколаївської області, які працюють в різних навчальних закладах. Про участь у проведенні конференції, що отримала назву “Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку”, заявили не тільки вчені-юристи Миколаївщини, але й науковці з усіх регіонів України та близького зарубіжжя (Російської Федерації, Білорусі). Для участі в роботі конференції було подано понад 150 заявок. Більшість учасників конференції висловилися за необхідність продовження відвертої дискусії з означених питань в майбутньому, що стало підставою для прийняття рішення про переведення цього наукового заходу до ряду регулярних та його проведення кожної останньої п’ятниці листопада. З 2005 року юридична конференція отримала загальну назву “Прибузькі юридичні читання”. Представлені на конференцію наукові статті були опубліковані в збірнику наукових праць “Актуальні проблеми політики” №28-29, внесеного до переліку ВАК України №1 наукових фахових видань, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з юридичних, соціологічних та політичних наук.

Для участі в конференції у 2006 році “Другі Прибузькі юридичні читання” подали заявки біля 200 учасників з Польщі, Білорусі, Російської Федерації та всіх регіонів України. В роботі конференції взяли участь представники понад 20 вищих навчальних закладів юридичного профілю України, представники органів державної влади, місцевого самоврядування, керівники судових та правоохоронних органів. Більше 10 докторів наук, близько 60 кандидатів наук, 70 аспірантів та здобувачів наукового ступеня кандидата юридичних наук мали змогу обговорити актуальні питання розвитку правової науки. В роботі конференції вже традиційно взяли участь керівники судових та правоохоронних органів Миколаївської області, керівники місцевих органів державної влади, місцевого самоврядування. Тези конференції 2006 року оформлені науковим збірником статей під назвою “Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку”.

У 2007 році була подана заявка на включення конференції до переліку заходів, які проводяться під патронатом Міністерства освіти і науки України. В роботі конференції “Треті Прибузькі юридичні читання” взяли участь більше 10 докторів наук, серед яких можна виділити наступних відомих фахівців у різних галузях права, таких як Ківалов С.В. – доктор юридичних наук, академік Академії педагогічних наук України, заслужений юрист України, Президент Одеської національної юридичної академії, народний депутат України; Піндера Міхал – доктор права, проректор Вищої школи економії і адміністрації, м. Битом, Польща; Додін Євгеній Васильович –доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри морського та митного права ОНЮА; Оборотов Юрій Миколайович – доктор юридичних наук, професор, проректор з наукової роботи ОНЮА, завідувач кафедри теорії держави та права ОНЮА; Стрельбицька Лілія Миколаївна – доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного та трудового права Національної академії Служби Безпеки України; Туляков В’ячеслав Олексійович – доктор юридичних наук, професор, проректор з міжнародних зв’язків ОНЮА, завідувач кафедри кримінального права ОНЮА; Харитонов Євген Олегович – доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного права ОНЮА, заслужений діяч науки і техніки України, академік Української академії наук, та інші відомі науковці, які внесли і продовжують вносити вагомий внесок у розвиток світової юридичної науки. Даний науковий форум проводився під гаслом святкування 160-річчя Одеської правової школи та 10-річчя перетворення Юридичного інституту Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова в Одеську національну юридичну академію. За результатами проведення конференції виданий збірник наукових праць “Визначальні тенденції генезису державності і права”.

„Четверті Прибузькі юридичні читання” проходили під гаслом святкування значної події в житті навчального закладу – 10-річчя створення Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчя юридичної освіти на Миколаївщині. На даному науковому заході була проведена дискусія з широкого спектру питань, пов’язаних з дослідженням актуальних проблем становлення і розвитку правової системи України в сучасних умовах та формування пропозицій по вдосконаленню та оптимізації права в умовах визначеності курсу держави на європейську інтеграцію. В роботі конференції, крім вже згаданих науковців, взяли участь: Завальнюк Володимир Васильович – кандидат юридичних наук, професор, перший віце-президент, ректор ОНЮА; Дудченко Валентина Віталіївна – доктор юридичних наук, професор, вчений секретар ОНЮА; Латковська Тамара Анатоліївна – доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри адміністративного і фінансового права ОНЮА; Фріс Павло Львович – доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального права та кримінології Прикарпатського юридичного інституту ЛьвДУВС; Чанишева Галина Іванівна – доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри трудового права та права соціального забезпечення, декан соціально-правового факультету ОНЮА; Кормич Борис Анатолійович доктор юридичних наук, професор; Вітман Костянтин Миколайович – доктор політичних наук, доцент, декан магістратури державної служби ОНЮА; Гансова Емма Августівна – доктор філософських наук, професор, провідний соціолог учбової соціологічної лабораторії кафедри соціальних теорій ОНЮА; Кормич Людмила Іванівна – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри соціальних теорій ОНЮА; Кіщак Іван Теодорович – доктор економічних наук, перший заступник начальника головного управління сільського господарства і продовольства Миколаївської облдержадміністрації. Закордонні гості конференції: Полещук Наталя – к.ф.н., старший науковий співробітник Інституту мовознавства ім. Я. Коласа НАН Білорусі; Гараджаєв Джейхун Ясин огли – к.ю.н., доцент, експерт комісії з правової політики та державного будівництва Академії МНБ Азербайджанської Республіки Міллі Меджліс (парламенту) Азербайджанської Республіки; Редкоус Володимир Михайлович – к.ю.н., доцент, Міжнародна Академія бізнесу і управління м. Москва Російська Федерація. Всього для участі у конференції подали заявки 13 докторів наук, більше 80 кандидатів наук та науковці більше ніж з 40 навчальних закладів України, розташованих в усіх регіонах України, в яких здійснюється фахова підготовка юристів. Про участь у роботі конференції заявили представники судових та правоохоронних органів України, службовці органів державної влади та місцевого самоврядування. Тези конференції “Четверті Прибузькі юридичні читання” опубліковані в збірнику наукових праць “Сучасний вимір держави та права”.

Хочу висловити надію, що Міжнародна науково-практична конференція, яка проходить на Миколаївщині, виконує своє основне завдання – стати заходом, де здійснюється оприлюднення результатів наукових досліджень у галузі юриспруденції та відбуваються безкомпромісні дискусії з питань подальшого розвитку державності і права в нових умовах соціального буття.

Директор Миколаївського навчального центру

Одеської національної юридичної академії П.М. Шапірко

Розділ I


ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА


В.В. Завальнюк

кандидат юридичних наук,

професор кафедри теорії держави та права,

перший віце-президент, ректор ОНЮА

ГЕНЕЗИС АНТРОПОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ В СУЧАСНОМУ ПРАВОВОМУ БУТТІ

Специфіка нинішнього сприйняття юридичної антропології полягає в її наявній здатності формулювати напрями своїх досліджень на основі несистематизованих, фрагментарних знань інших наук, і вже на цій основі будувати власні наукові підстави. Юридична антропологія повинна аналізувати не єство психічних процесів людини, скільки розуміти їх в контексті природних особливостей людини, що піддаються впливу правової культури, соціальних організацій і інститутів суспільства. В контексті життєвого досвіду людини, оточуючої його правового середовища, юридична антропологія інтерпретує всі ці моменти як якості реальної окремої людини і виказує відповідні рекомендації з позиції своїх даних.

До парадигм юридичної антропології відносяться: парадигма людини як центру права і критерію соціально-нормативного регулювання, парадигма правового розвитку (прогресу, регресу, стагнації), парадигма структурної функціональності правового середовища людини. Вказані парадигми через їх специфічний зміст можуть і повинні використовуватися теорією держави і права як початкові теоретичні побудови, що визначають нові напрями теоретико-правового аналізу.

Антропологічне знання здатне виконати роль критерію оцінки висновків не тільки теорії держави і права, але і інших юридичних теорій. Загальні принципи антропологічної науки здатні проявити себе як теоретичний інструмент оцінки ефективності і правильності нових ідей, методів і положень, які сьогодні висуваються правознавством. По суті, це така оцінна діяльність, яка пов’язана з отриманням інформації про те, чи відповідають протікаючі в юридичній науці і практиці процеси критеріям і принципам, що виробляються юридичною антропологією.

Критерії юридичної антропології – це своєрідні інструменти, за допомогою яких можна відстежувати, оцінювати, реєструвати полягання соціуму, правової системи, полягання основних правових теорій і тенденції їх розвитку. Ігнорування антропологічного критерію може привести до домінування формально-логічного підходу. Розвиток теорії держави і права здійснюється саме за рахунок приросту нових поглядів, теорій і підходів, серед яких певне місце відводиться і антропологічним даним. До предмету юридичної антропології слід віднести: інституційні елементи суспільства (людина, держава, законодавство), динамічні елементи (практика, свобода, правова культура, конфлікти, психологія влади і права, етнічні особливості і т.д.). Предмет теорії держави і права збагатив за рахунок того, що багато її питань можуть розглядатися за допомогою методологічного інструментарію юридичної антропології, і, завдяки цьому, «традиційні» предмети науки знаходять нові характеристики.

Феномен людини, його духовний світ, правосвідомість і культура, діяльність і вчинки не можуть бути предметом вивчення виключно однієї науки. З ускладненням соціального життя, появою нових соціальних інститутів, все важче будувати людині з навколишнім його світом, відношення з соціальною і правовою дійсністю. Тому тільки група зв’язаних між собою наук, об’єктом вивчення яких є людина, може відповісти на питання про значення буття людини, особливостях його єства і існування, специфіці культури, свободи особи, її правових основах і гарантіях. Отже, юридична антропологія – це одне з безлічі наукових напрямів, що вивчають відносини людини, соціальної і правової дійсності. Тому важливим є визначити місце юридичної антропології серед інших антропологічних наук з погляду їх предметів дослідження, оскільки взаємостосунки окремих наук обумовлені предметами їх вивчення.

В процесі пізнання людини і навколишнього його світу права, в процесі пізнання правової культури і юридично значущої діяльності людини, юридична антропологія неминуче стикається з предметом інших антропологій, які в рамках свого предмету вивчають окремі складові соціальної і правової системи або явища, від них похідні, важливі з погляду юридичної антропології. Такими окремими антропологічними дисциплінами є: соціальна антропологія, політична антропологія, філософська антропологія.

Так, юридична антропологія вивчає багато елементів соціального життя суспільства, які цілком або частково включені в систему дослідницької уваги соціальної і політичної антропології.

Без уваги неможливо залишити філософську антропологію. Філософська антропологія має особливе значення для юридичної антропології через той факт, що будучи самостійним напрямом, філософська течія закладає принципи наукового аналізу людини. В даний час філософська антропологія не припиняє спроб створити цілісну концепцію людини, вона намагається узагальнювати і об’єднувати всі дані про людину і на цій основі виявити достовірність людини. Цей науковий рух йде, головним чином, по чотирьох напрямах: феноменології, герменевтики, філософської аналітики і постмодернізму.

Дотепер наука інтерпретує філософію (філософію права, зокрема) лише як «граничні підстави права і способи його існування», тобто задача філософського знання в пошуку підстав є актуальною. Таким чином, виявляється, що юридична антропологія менш всіх наук демонструє кооперативні наукові зв’язки з філософською антропологією. Предмети цих наукових напрямів сполучаються поки вельми трохи. Правознавство поки поволі наповнює свій зміст новими поняттями, конструкціями і теоріями, здатними дати більш людяне тлумачення держави і формалізованого права, що політизується. Причини цього носять як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Сила традиції, гостра криза традиційних наукових парадигм, консерватизм і відсталість мислення носіїв наукового знання не сприяють інтенсивному створенню нових ідей і методів. Вітчизняне правознавство (і юридична антропологія в її складі) поки не використовувало досягнення світової філософської антропології. Тому задачею майбутнього є осмислення змісту знання філософської антропології, інтеграція і зближення теоретичних побудові з конструкціями юридичної антропології і правознавства в цілому на користь перспективного пізнання людини.

Вітман Костянтин Миколайович

доктор політичних наук, доцент,

декан магістратури державної служби ОНЮА

ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ АВТОНОМІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ВТІЛЕННЯ У ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

Одним з оптимальних механізмів задоволення прав меншин, в першу чергу етнокультурного характеру, є національно-культурна автономія, яку ще іноді називають персональною автономією. Назва походить від підставного принципу функціонування автономії – персонального членства у ній представника меншини. На відміну від територіальної автономії, національно-культурна автономія не прив’язана до території, до конкретного регіону країни. Вона діє на території всієї країни і обмежується не територіально, а суб’єктом формування цього етнополітичного інституту. У законодавстві країн, які практикують дію цього каналу національно-культурного самовизначення меншин, практично всім меншинам надається право формування власної персональної автономії за незначними обмеженнями. Теорія етнополітології визначає цей етнополітичний механізм реалізації меншинами своїх прав та збереження самобутності як різновид національно-культурного самовизначення у вигляді об’єднання представників певної меншини на основі їх добровільної самоорганізації з метою самостійного вирішення питань збереження самобутності, розвитку мови, освіти, національної культури.

Головна мета формування екстериторіальної автономії – це дозвіл меншинам самостійно вирішувати питання власного етнокультурного розвитку і цим самим уникати його політизації. Там, де меншинам забороняють або заважають розвивати свою культуру, практикувати свої традиції, навчатися рідною мовою значно частіше висуваються політичні вимоги на зразок надання територіальної автономії або навіть відокремлення від держави. А це вже серйозна загроза, якої у більшості випадків можна було уникнути, запровадивши інститут національно-культурної автономії. І, що найголовніше, екстериторіальна автономія не дискримінує етноспільноти за принципом розселення. На відміну від територіальної автономії екстериторіальна не вимагає компактного проживання меншин у тому чи іншому регіоні. За наявності відповідної законодавчої бази, ніщо не заважає національним та етнічним меншинам сформувати власну екстериторіальну автономію, навіть якщо вони розселені дисперсно. Зазвичай, персональна автономія передбачає реалізацію етнокультурної самобутності за допомогою створення на підставі волевиявлення населення або з ініціативи окремих громадян національних товариств, освітніх закладів, тощо.

Винайдено цей універсальний, практично для будь-якої поліетнічної країни, механізм було на початку 20 ст. австрійцями К. Реннером і О. Бауером. Дослідники, точніше політики, шукали шляхи вирішення питання національного самовизначення етносів, що населяли Австро-Угорську імперію. Намагаючись запобігти розпаду багатонаціональної держави вони запропонували канал екстериторіального етнокультурного самовизначення, запобігаючи в такий спосіб формуванню власних держав вже цілком сформованими націями, що входили до складу Австро-Угорщини. Попри те, що національно-культурна автономія так і не була використана на практиці, її модель знадобилася у інших країнах у інший час. Зараз етнополітологи небезпідставно вважають персональну автономію одним з найперспективніших механізмів не лише задоволення прав меншин, а й угамування процесу політизації етнічності, оскільки він найчастіше починається там, де етносуб’єкти позбавлені права на задоволення базових етнокультурних потреб.

Показово, що за ліберальної етнонаціональної політики практично кожна меншина може сформувати національно-культурну автономію за наявності бажання її представників, ресурсів та незначної підтримки з боку держави. Тобто у цьому плані жодної конкуренції між меншинами не повинно бути, навіть якщо вони проживають в одному регіоні, адже у межах однієї держави теоретично можуть функціонувати стільки національно культурних автономій, скільки меншин відповідатимуть формальним критеріям, зафіксованими у національному законодавстві та висловлять бажання їх сформувати.

Базою для функціонування національно-культурної автономії меншини в країні є спеціальний закон. Досить часто це право записується і у Конституції. Втім, є приклади абсолютної недієвості цього інституту реалізації права меншини на національно-культурне самовизначення, попри наявність його у законодавстві. Україна належить саме до цієї когорти держав. В Конституції не згадується нічого про право меншин на персональну автономію. Ст. 11 зазначає, що держава сприяє розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Уточнення цього положення зустрічаємо у ст. 6 профільного закону «Про національні меншини в Україні» від 1992 року. Зокрема, ст.6 стверджує, що держава гарантує всім національним меншинам право на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

По суті, ця стаття закону не виконується в Україні. Держава не може гарантувати права на національно-культурну автономію у зв’язку з тим, що профільного закону про національно-культурну автономію досі не прийнято. Дивно, що жодна з меншин України у судовому порядку не спробувала скористатися цим правом з огляду на його наявність у законі. Однак невисокий рівень національної свідомості та скрутні економічні обставини протягом 90-х років не спонукали більшість меншин до пошуку інститутів захисту своїх національно-культурних прав. Час від часу у парламенті з’являються проекти законів про національно-культурну автономію меншин в Україні, однак вони не знаходять підтримки, оскільки в них або лобіюються права якихось конкретних меншин, що може призвести до загострення міжетнічної напруги в українському поліетнічному суспільстві, через запровадження елементів позитивної дискримінації або вони не відповідають поставленим завданням: не достатньо ґрунтовно та кваліфіковано підходять до процедури формування національно-культурної автономії. Це вказує на загальну проблему напрацювання законодавчої бази етнонаціональної політики в Україні.

Кормич Л.І.

д.і.н., професор, завідувач кафедри соціальних теорій ОНЮА



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Ноземна філологія inozemna philologia 2007. Вип. 119(2). С. 3-9 2007. Issue 119(2). Р. 3-9

    Документ
    У статті зроблено спробу дослідити своєрідності перекладної дитячої літератури, розглянути стислу історію українського художнього перекладу для дітей, зокрема в Західній Україні у першій третині ХХ віку.

Другие похожие документы..